Морозова Оксана Валентинівна. Структурно-функціональний стан міокарда лівого шлуночка серця та можливості його корекції лозартаном і небівололом у хворих на стенокардію напруги у поєднанні з гіпертонічною хворобою

brief description

Морозова Оксана Валентинівна. Структурно-функціональний стан міокарда лівого шлуночка серця та можливості його корекції лозартаном і небівололом у хворих на стенокардію напруги у поєднанні з гіпертонічною хворобою : Дис... канд. мед. наук: 14.01.11 / Запорізька медична академія післядипломної освіти. — Запоріжжя, 2004. — 182арк. — Бібліогр.: арк. 145-182.

Морозова О.В. Структурно-функціональний стан міокарда лівого шлуночка серця та можливості його корекції лозартаном і небівололом у хворих на стенокардію напруги у поєднанні з гіпертонічною хворобою. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11 - кардіологія.- Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, Інститут гастроентерології АМН України, Дніпропетровськ, 2004.
Дисертацію присвячено вивченню структурно-функціонального стану міокарда лівого шлуночка серця у хворих на стенокардію напруги в поєднанні з гіпертонічною хворобою та можливості його корекції в процесі комплексного лікування лозартаном і небівололом, розробці медикаментозних рішень. Подано характеристику особливостей центрального кровообігу, вивчення структурно-функціонального стану міокарда лівого шлуночка серця та варіантів його ремоделювання у хворих на стенокардію напруги ІІ ІІІ функціональних класів в поєднанні з гіпертонічною хворобою. Досліджено зміни діастолічної та систолічної функцій лівого шлуночка серця, стан внутрішньосерцевої і периферичної гемодинамик. Проаналізовано вираженість центрального та регіонарного кровообігів, ступенів активності симпатико-адреналової, ренін-ангіотензин-альдостеронової систем та фактора Вілебранда. Доведено, що в генезі зрушень систолічної та діастолічної дисфункції лівого шлуночка у хворих на стенокардію напруги провідну роль відігравав фактор гіпертензії, який призводив до виражених структурних змін та порушення метаболізму міокарда. Встановлено, що небіволол та лозартан є одними з оптимальних антигіпертензивних, антиангінальних лікарських препаратів для комплексного лікування хворих на стенокардію напруги ІІ ІІІ функціональних класів в поєднанні з гіпертонічною хворобою, що дало змогу запропонувати диференційований підхід до лікування хворих на стенокардію напруги в поєднанні з гіпертонічною хворобою та розробити оптимальні схеми застосування небівололу, лозартану.

У дисертаційній роботі подано наукове обгрунтування диференційованого призначення і наведена оцінка ефективності використання бета-адреноблокатора небіволола та антагоніста ангіотензинових рецепторів-1 лозартана в лікуванні хворих на стенокардію напруги ІІ та ІІІ ФК в поєднані з ГХ І і ІІ ступеня.

Аналіз структурно-функціонального стану міокарда показав, що при стенокардії напруги ІI та ІІI ФК в поєднанні з ГХ І ступеня, відмічається переважання нормальної геометрії ЛШ та його ексцентричної гіпертрофії, а у пацієнтів зі стенокардією напруги ІI та ІІI ФК в поєднанні з ГХ ІІ ступеня переважає концентрична гіпертрофія ЛШ. Розвиток систолічної дисфункції ЛШ супроводжується зростанням кінцевого систолічного меридіонального стресу (на 23,9%) та індексу маси міокарду (на 86,4%).
Виявлено, що у хворих на стенокардію напруги ІI і ІІI ФК в поєднанні з ГХ І і ІІ ступеня вміст реніну та альдостерону прогресує з наростанням ФК стенокардії і важкості ГХ; при цьому показники реніну достовірно корелюють з рівнем середнього гемодинамічного артеріального тиску (r = + 0,419; p<0,05) та загальним периферичним судинним опором (r = +0,631; р<0,001), а рівень альдостерону - з показниками маси міокарду ЛШ (r = +0,582; р<0,05), що свідчить про істотне значення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи в механізмах розвитку гіпертрофії ЛШ та прогресування стенокардії напруги.
Аналіз показників добового моніторингу АТ на тлі лікування небівололом у хворих на стенокардію напруги в поєднанні з ГХ І ступеня виявляє його істотний антигіпертензивний ефект на фоні достовірного зниження добових показників навантаження тиском (для систолічного: в середньому - на 18,6%, для діастолічного - на 15,2%), його варіабельності (для систолічного тиску - на 39,5%; для діастолічного - на 19,4%) та зниження добової екскреції норадреналіну (на 24,1%).
Зниження активності реніну та альдостерону на тлі лікування небівололом достовірно корелювало зі зменшенням тривалості та ступенем зниження сегмента ST нижче ізолінії (r = + 0,391, р<0,05; r =+0,264, р<0,02), а зниження активності фактора Вілебранда та добової екскреції норадреналіну - зі зниженням частоти (rФ. ВЛ.= + 0,418, р<0,05; rНА= + 0,375, р<0,05) та тривалості приступів стенокардії (rФ. ВЛ.= + 0,364, р<0,05; rНА= + 0,403, р<0,05), що супроводжувалось достовірним зростанням толерантності до фізичного навантаження.
Застосування лозартану в комплексному лікуванні хворих на стенокардію напруги в поєднанні з ГХ ІІ ступеня супроводжується істотним покращенням систолічної функції ЛШ на тлі підвищення вмісту реніну та зниження вмісту альдостерону і істотного зниження активності фактора Вілебранда (на 21,8%).
Ефективність застосування лозартану та небівололу виявлена через шість місяців, де спостерігалась нормалізація показників артеріального тиску, нейрогуморальних факторів, а також зростала толерантність до фізичного навантаження (у пацієнтів зі стенокардією ІІ ФК -на 55,6%, (р<0,001), а у пацієнтів зі стенокардією ІІІ ФК на 47,8%, (р<0,001)).