Москалюк Юлія Дмитрівна. Домашній арешт і тримання під вартою в системі заходів забезпечення кримінального провадження в Україні

brief description

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ
СЛУЖБИ УКРАЇНИ
На правах рукопису МОСКАЛЮК ЮЛІЯ ДМИТРІВНА
УДК 343.132.5
ДОМАШНІЙ АРЕШТ І ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ В СИСТЕМІ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
В УКРАЇНІ
12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Калганова Олена Анатоліївна,
кандидат юридичних наук, доцент
Ірпінь - 2015
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.................................... 4
ВСТУП......................................................... 5
РОЗДІЛ 1 ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ УКРАЇНИ 14
1.1 Ґенеза запобіжних заходів у кримінальному провадженні України............................................ 14
1.2 Поняття та підстави обрання запобіжних заходів у кримінальному провадженні України........... 33
1.3 Класифікація запобіжних заходів та їх місце в системі заходів
забезпечення кримінального провадження........................................................................... 53
Висновки до розділу 1........................................ 65
РОЗДІЛ 2 ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ У ВИГЛЯДІ ДОМАШНЬОГО АРЕШТУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ УКРАЇНИ 66
2.1 Підстави і процесуальний порядок застосування домашнього арешту як запобіжного заходу... 66
2.2 Процесуальний контроль та нагляд за законністю й обґрунтованістю застосування домашнього арешту............................................................................................................................................. 78
2.3 Забезпечення застосування домашнього арешту як запобіжного заходу в
кримінальному провадженні України..................................................................................... 96
Висновки до розділу 2....................................... 106
РОЗДІЛ 3 ЗАСТОСУВАННЯ ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ У ВИГЛЯДІ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ УКРАЇНИ........................... 107
3.1 Гарантії законності під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою 107
3.2 Порядок прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою 120

3.3 Діяльність органів досудового розслідування і суду в процесі застосування тримання під вартою як запобіжного заходу в кримінальному провадженні
України......................................................................................................................................... 138
Висновки до розділу 3....................................... 159
ВИСНОВКИ.................................................... 160
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................. 166
ДОДАТКИ..................................................... 187

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВУЦВК - Всеукраїнський центральний виконавчий комітет
ДКВС України - Державна кримінально-виконавча служба України
ДКС МЗС України - Департамент консульської служби Міністерства
закордонних справ України
ДПтСУ - Державна пенітенціарна служба України ЕЗК - електронні засоби контролю ЄРДР - Єдиний реєстр досудових розслідувань ЗМІ - засоби масової інформації
КВК України - Кримінально-виконавчий кодекс України КК України - Кримінальний кодекс України
КПК України - Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року
МВС України - Міністерство внутрішніх справ України
ООН - Організація Об’єднаних Націй
СБУ - Служба безпеки України
СІЗО - слідчий ізолятор
СНД - Співдружність Незалежних Держав
УРСР - Українська Радянська Соціалістична Республіка
УСРР - Українська Соціалістична Радянська Республіка

ВСТУП
Актуальність теми. У статті 3 Конституції України права і свободи людини проголошено найвищою цінністю. Реалізуючи це положення, держава здійснює перетворення в різних галузях законодавства, у тому числі в кримінальній процесуальній, зокрема, стосовно заходів забезпечення кримінального провадження. Реформування системи кримінальної юстиції є одним із найбільш важливих кроків на шляху України до впровадження світових стандартів забезпечення прав людини. Водночас однією з найбільш складних проблем залишається забезпечення прав учасників кримінального процесу на різних його стадіях, адже закон у низці випадків передбачає їх обмеження. Тому під час застосування запобіжних заходів неминуче постають питання щодо правильності, доцільності, відповідності їх обрання тощо. У цих умовах актуальною є проблема визначення кола запобіжних заходів та умов їх застосування.
Запобіжні заходи є важливим елементом забезпечення кримінального провадження, оскільки кримінальна процесуальна політика держави спрямована на гуманізацію в сфері їх обрання та застосування. Із набранням чинності Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року (далі - КПК України) система таких заходів зазнала змін. Зокрема, з’явився новий запобіжний захід - домашній арешт.
Визначене зумовлює актуальність дослідження розглядуваних запобіжних заходів, адже саме вони належать до тих кримінальних процесуальних інститутів, які застосовуються під час здійснення більшості кримінальних проваджень, коли обмежуються конституційні права підозрюваного та обвинуваченого.
Чинний КПК України створив підґрунтя для зменшення кількості осіб, щодо яких застосовано такий запобіжний захід, як тримання під вартою. Так, у 2011 році направлено до суду подань про взяття під варту: органами прокуратури - 1576, МВС України - 38817, СБУ - 484, податковою міліцією -
317; у 2012 році: органами прокуратури - 889, МВС України - 26422, СБУ - 287, податковою міліцією - 79; у 2013 році: органами прокуратури - 514, МВС України - 16620, СБУ - 217, органами, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, - 22; у 2014 році: органами
прокуратури - 748, МВС України - 16633, СБУ - 747, органами, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, - 21; у січні - квітні 2015 року: органами прокуратури - 975; МВС України - 4608; СБУ - 205; органами, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, - 6[1].
Поява запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту сприяла активному застосуванню його судовими та правоохоронними органами. У 2012 році направлено до суду подань про домашній арешт: органами прокуратури - 2, МВС - 41, СБУ - 275, податковою міліцією - 79; у 2013 році: органами прокуратури - 190, МВС України - 6224, СБУ - 61, органами, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, - 2; у 2014 році: органами прокуратури - 203, МВС України - 7662, СБУ - 100, органами, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, - 2; у січні-квітні 2015 року: органами прокуратури - 71, МВС України - 2120, СБУ - 27, органами, що здійснюють контроль за додержанням
о2
податкового законодавства, - 2[2].
Питання застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту та тримання під вартою як різновиду заходів забезпечення кримінального провадження були предметом наукових дискусій як вітчизняних, так і зарубіжних учених, зокрема: Ю. П. Аленіна, Ю. М. Г рошевого,
В. С. Зеленецького, О. Ф. Кістяківського, О. П. Кучинської, Л. М. Лобойка, П. І. Люблінського, В. Т. Маляренка, О. Р. Михайленка, А. В. Молдована, О. Б. Муравіна, В. В. Назарова, О. Є. Омельченка, С. В. Пастушенка,
В. О. Попелюшка, І. Л. Петрухіна, П. П. Пилипчука, В. В. Рожнової, Т. В. Садової, С. М. Смокова, Л. Д. Удалової, І. Я. Фойницького, П. В. Цимбала, В. І. Чорнобука, О. Г. Шило та інших.
Окремі аспекти застосування запобіжних заходів досліджували:
О. В. Баулін, В. П. Бахін, В. К. Весельський, Л. А. Гарбовський, Т. Г. Ільєва
О. А. Калганова, Н. А. Краснікова, О. І. Мотлях, В. В. Рожнова, Д. О. Савицький, С. С. Чернявський та інші.
Констатуючи значний науковий внесок згаданих учених у розроблення зазначеної тематики, вважаємо, що обрана нами тема має більш широку сферу використання, оскільки необхідність наукового дослідження розглядуваних заходів забезпечення кримінального провадження зумовлена як динамікою їх нормативного регулювання, так і відсутністю єдиної практики застосування.
Викладене свідчить про актуальність обраної теми дослідження, зумовлює його структуру, зміст, підтверджує науково-теоретичну та практичну значущість роботи, що дозволяє сформулювати відповідне наукове завдання: з’ясувати поняття та підстави обрання запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту та тримання під вартою, охарактеризувати особливості процесуального контролю за законністю та обґрунтованістю обрання запобіжних заходів, встановити переваги використання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у порівнянні з іншими запобіжними заходами, визначити основні гарантії законності застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, виявити основні недоліки та помилки у роботі органів досудового розслідування і суду при застосуванні запобіжних заходів, а також створення принципово нового комплексного підходу до нормативно­правового регулювання та порядку застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту й тримання під вартою.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося відповідно до пп. 2.2 та 5.3.4 Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 12 лютого 2007 року № 105/2007 (у редакції Указу Президента України від 8 червня 2012 року
№ 389/2012); відповідає положенням Концепції реалізації державної політики в сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року №1209-р., Концепції державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю, схваленої Указом Президента України від 21 жовтня 2011 року № 1000/2011, Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008; ґрунтується на положеннях Концепції Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2010 року №11911-р., та на Рішенні Ради національної безпеки і оборони України «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів» від 15 лютого 2008 року й підготовлене відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Національного університету державної податкової служби України.
Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національного університету державної податкової служби України 28 листопада 2013 року, протокол № 3, та включена до планів науково- дослідних робіт навчального закладу.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз домашнього арешту і тримання під вартою як заходів забезпечення кримінального провадження в Україні та розробки науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення правової регламентації та практики їх застосування.
Для досягнення мети у дисертаційній роботі передбачається вирішення таких задач:
- визначити етапи виникнення та розвитку інституту запобіжних заходів у кримінальному провадженні України та запропонувати власну періодизацію їх ґенези;
- охарактеризувати поняття та підстави обрання запобіжних заходів в
кримінальному провадженні України;
- розглянути класифікацію запобіжних заходів та визначити їх місце в системі заходів забезпечення кримінального провадження в Україні;
- з’ясувати підстави і процесуальний порядок застосування домашнього арешту як запобіжного заходу;
- охарактеризувати особливості процесуального контролю та нагляду за законністю й обґрунтованістю обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту;
- розкрити стан забезпечення застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту;
- визначити основні гарантії законності застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;
- розглянути порядок прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;
- висвітлити особливості роботи органів досудового розслідування і суду при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та запропонувати напрями її удосконалення.
Об’єкт дослідження - правовідносини, що виникають під час застосування домашнього арешту та тримання під вартою як заходів забезпечення кримінального провадження в Україні.
Предмет дослідження - домашній арешт і тримання під вартою в системі заходів забезпечення кримінального провадження в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є система загальнонаукових та спеціальних наукових методів і підходів, що забезпечили об’єктивний аналіз досліджуваного предмета. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження використовувалася низка методів: діалектичний метод дозволив розглянути всі питання в динаміці, виявити їх взаємозв’язок і взаємозумовленість, сприяв розумінню об’єкта дослідження щодо поєднання потреб наукової та практичної діяльності органів досудового розслідування та суду (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2, 3.3); метод історичного аналізу дав можливість дослідити ґенезу понять «запобіжні заходи», «домашній арешт», «тримання під вартою» як у національному, так і в зарубіжному кримінальному процесуальному законодавстві (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 3.1); системно- структурний метод застосовувався для дослідження проблем, пов’язаних із процесуальним порядком та підставами застосування домашнього арешту й тримання під вартою як заходів забезпечення кримінального провадження, а також для класифікації видів запобіжних заходів (підрозділи 1.2, 1.3, 2.2, 2.3,
3.2, 3.3); порівняльно-правовий метод сприяв зіставленню конституційних, кримінальних процесуальних, кримінально-правових норм законодавства України та норм права країн англо-американської та романо-германської правової системи, що дало можливість сформулювати конкретні пропозиції для вдосконалення КПК України (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2, 3.1, 3.3); формально- логічні методи застосовувалися д

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає в розв’язанні комплексу теоретичних та практичних проблем застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту та тримання під вартою. Сформульовано низку висновків і пропозицій, спрямованих на вдосконалення порядку обрання та застосування відповідних запобіжних заходів, основні з яких полягають у такому:
1. Комплексно проаналізовано історію становлення інституту запобіжних заходів з часів общинного періоду до сьогодення.
Визначено сім основних етапів виникнення та розвитку запобіжних заходів у кримінальному провадженні України: 1) общинний період (до Х ст.);
2) княжий період (X - XV ст.); 3) царський період (XIV ст. - перша половина XVII ст.); 4) імператорський період (друга половина XVII ст. - перша половина ХХ ст.); 5) радянський період (1917-1960 рр.); 6) період дії КПК України 1960 року (1960 - 2012 рр.); 7) з моменту прийняття КПК України 2012 року - донині.
2. Вказано, що запобіжні заходи є частиною системи забезпечення кримінального провадження, спрямованої на досягнення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого через певне обмеження їхніх особистих прав. Визначено підстави обрання запобіжних заходів у кримінальному провадженні України, до яких віднесено: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; 2) спроби особи переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
3) намагання знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 4) незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста, які беруть участь у кримінальному провадженні; 5) вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується; 6) наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування, суду, перешкоджати здійсненню кримінального провадження або продовжити протиправну діяльність, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення тощо.
3. Розглянуто класифікацію запобіжних заходів в кримінальному провадженні України та встановлено, що законодавець у чинному КПК України скоротив і оптимізував систему заходів забезпечення кримінального провадження, відмовившись від таких архаїчних та малоефективних з них , як підписка про невиїзд, порука громадської організації та нагляду командування військової частини. Натомість було запроваджено такі прогресивні й перспективні запобіжні заходи, як домашній арешт та особисте зобов’язання, удосконалено положення щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
4. Сформульовано авторське визначення поняття «домашній арешт», під яким розуміється запобіжний захід, що полягає в накладанні встановлених рішенням суду обмежень на свободу та низку інших прав підозрюваного (обвинуваченого) без тримання його під вартою та без повної ізоляції від суспільства за наявності підстав та в порядку, що встановлюється КПК України, із урахуванням віку, стану здоров’я, сімейного стану та інших обставин.
Обґрунтована доцільність застосування певних обмежень під час використання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Запропоновано доповнити частину 1 статті 181 КПК України «Домашній арешт» пунктом 2 у такій текстовій редакції: «При застосуванні домашнього арешту до підозрюваного, обвинуваченого може бути застосовано такі обмеження: 1) заборону виходу з помешкання цілодобово або в певний час; 2) заборону на ведення телефонних переговорів, відправлення кореспонденції та використання засобів зв’язку (не узгоджених із слідчим), за винятком випадків
життєвої необхідності; 3) заборону на спілкування з певними особами та приймання невідомих слідству осіб; 4) застосування електронних засобів контролю та покладання обов’язку носити такий пристрій при собі;
5) покладання обов’язків відповідати на контрольні телефонні дзвінки або інші сигнали контролю, особисто телефонувати в орган досудового розслідування або інші органи, що здійснюють нагляд за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, або бути присутнім там у відповідний час;
6) встановлення спостереження за підозрюваним, обвинуваченим або їхнім житлом, а також охорона їхнього житла або відведеного їм приміщення в якості житла; 7) інші заходи, що забезпечують належну поведінку та ізоляцію підозрюваного, обвинуваченого від суспільства».
Обгрунтовано доцільність доповнення частини 3 статті 181 КПК України «Домашній арешт» пунктом 2 у такій текстовій редакції: «Ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, повинна містити дані про місце знаходження підозрюваного, обвинуваченого, термін домашнього арешту, час, протягом якого підозрюваному, обвинуваченому дозволено перебувати поза місцем виконання запобіжного заходу, заборони та (або) обмеження, встановлені щодо підозрюваного, обвинуваченого, місця, які йому дозволено відвідувати».
5. Узагальнено, що при застосуванні запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту метою контролю та нагляду судових та правоохоронних органів є: 1) визначення і перевірка прокурором підстав для застосування зазначеного запобіжного заходу за погодженням відповідного клопотання слідчого або самостійного складання такого клопотання; 2) відстоювання перед слідчим суддею, судом необхідності застосування конкретного запобіжного заходу при розгляді ним відповідного клопотання; 3) перевірка відповідності законного порядку і умов застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу; 4) нагляд за додержанням законів щодо продовження строків застосування запобіжних заходів, а також припинення їх застосування.
Запропоновано доповнити частину 5 статті 181 КПК України пунктом 2 з таким формулюванням: «Перевірка наявності особи під домашнім арештом може проводиться не більше двох разів в денний час і не більше одного разу в нічний час. Перебування посадової особи у житлі арештованого допускається за згодою його та осіб, які проживають разом з ним, і не повинно перевищувати тридцяти хвилин».
6. Встановлено переваги використання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Його впровадження дасть можливість забезпечити належне дотримання в Україні закріпленого в статті 5 Європейської Конвенції права на свободу й особисту недоторканність; скоротити кількість заарештованих, відправлених до слідчого ізолятора та ізоляторів тимчасового тримання осіб приблизно на третину; скоротити бюджетні витрати; дозволить особам, щодо яких вжито запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, продовжити забезпечувати себе матеріально та членів своєї сім’ї, підтримувати соціальні відносини.
7. Запропоновано внести зміни до КПК України про збереження майна особи, до якої застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та забезпечення прав неповнолітніх та осіб, які перебувають на утриманні, зокрема включити до КПК України статтю 1831 «Право на піклування та нагляд за майном особи, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою», яку викласти в такій текстовій редакції:
«1. Неповнолітні, а також непрацездатні особи, які залишилися без нагляду, догляду та засобів для існування, внаслідок взяття батьків (опікуна, піклувальника) або годувальника під варту, а також інших дій органу, що здійснює кримінальне провадження, мають право на піклування, яке зазначений орган зобов’язаний забезпечити за рахунок коштів державного бюджету. Доручення органу, який здійснює кримінальне провадження, організувати догляд за зазначеними вище особами та тимчасове поміщення непрацездатних осіб у державну організацію соціальної допомоги або медичний заклад обов’язкові для органу опіки та піклування, а також для керівників зазначених
організацій і установ. Орган, що здійснює кримінальне провадження, має право передати неповнолітніх та непрацездатних осіб на піклування їх родичів за згодою останніх.
2. Особа, майно якої залишилося без нагляду внаслідок взяття її під варту, а також інших дій органу, що здійснює кримінальне провадження, має право на нагляд за її майном, включаючи годування домашніх тварин, яке зазначений орган зобов’язаний забезпечити, на її прохання та за її рахунок. Доручення органу, який здійснює кримінальне провадження, організувати догляд за майном особи та годування тварин, що їй належать, обов’язкові для відповідних державних органів і органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ, організацій.
3. Орган, що здійснює кримінальне провадження, негайно повідомляє особі, яка перебуває під вартою, або іншій зацікавленій особі про заходи, вжиті відповідно до цієї статті».
8. Розглянуто порядок прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Виокремлено такі етапи обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою: 1) внесення слідчому судді, суду клопотання про застосування запобіжного заходу; 2) прийняття рішення про обрання запобіжного заходу та його оформлення; 3) доведення рішення до відповідних осіб та складання необхідних документів; 4) вжиття необхідних додаткових заходів, які випливають із суті обраного запобіжного заходу.
9. Виявлено основні недоліки й помилки у роботі органів досудового розслідування і суду при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, до яких можна віднести: 1) визначення доцільності застосування розглядуваного запобіжного заходу; 2) дотримання розумності строків тримання під вартою; 3) недотримання порядку тримання під вартою окремого кола осіб, які мають спеціальний статус; 4) невизначеність тривалості розгляду слідчим суддею, судом матеріалів кримінального провадження (справ); 5) неналежне матеріальне забезпечення осіб, які перебувають у
слідчих ізоляторах.
Зазначено, що основними напрямами їх подолання є обов’язковість урахування спеціального статусу осіб, щодо яких застосовується відповідний запобіжний захід, а також їх характеристики, зокрема, віку, стану здоров’я, матеріального та сімейного стану, виду діяльності, місця проживання тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Академія прокуратури України: Збірник праць, 2009. - 400 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.mfo-library.com.ua/books-book-
185.html.
2. Активістці луцького Євромайдану одягли браслет [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://4vlada.com/volin/32016.
3. Алексеев В. И. Подследственное заключение в дореволюционной России /
В. И. Алексеев // Российский следователь. - 2006. - № 6. - С. 51-53.
4. Аннерс Э. История европейского права (пер. со швед.) / Э. Аннерс // Ин-т Европы. - М.: Наука, 1994. - 397 с.
5. Апарова Т. В. Суды и судебный процесс Великобритании. Англия, Уэльс, Шотландия: Институт международного права и экономики / Т. В. Апарова.
- М.: Издательство «Триада, Лтд», 1996. - 157 с.
6. Арсеньев В. Д. Вопросы общей теории судебных доказательств /
В. Д. Арсеньев. - М., 1964. - 179 с.
7. Балтабаев К. Т. Домашний арест в уголовном судопроизводстве Республики Казахстан: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза» / К. Т. Балтабаев. - Караганда, 2001. - 18 с.
8. Бартошек М. Римское право: (понятия, термины, определения) / Милан Бартошек. - Пер. с чешск. - М.: Юрид. лит., 1989. - 448 с.
9. Баулін О. В. Затримання та взяття під варту в Україні: стан, проблеми удосконалення законодавства та практики його застосування : посіб. / [О. В. Баулін, О. В. Беца, М. І. Сірий та ін.]. - К. : Атіка, 2002. - 96 с.
10. Безрукава А. Ф. Підстави обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту / А. Ф. Безрукава // Право і суспільство. - № 4. - 2012.
- С. 194-198.
11. Березняк В. Сучасні тенденції розвитку та застосування екстрадиції: європейський ордер на арешт / В. Березняк// Право України. - 2006. - № 11. - С. 149-152.