МОТИВАЦІЯ ВІДІМЕННИКОВИХ ДІЄСЛІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ (когнітивно-ономасіологічний аспект)

brief description

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

На правах рукопису

Кочерга Галина Василівна

УДК 801.541.45:808.3

МОТИВАЦІЯ ВІДІМЕННИКОВИХ ДІЄСЛІВ
У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
(КОГНІТИВНО-ОНОМАСІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ)

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Селіванова Олена Олександрівна
доктор філологічних наук, професор

Черкаси 2003

ЗМІСТ

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

4

ВСТУП .

5

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КОГНІТИВНО-ОНОМАСІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДІМЕННИКОВИХ ДІЄСЛІВ ..

11

1.1. Проблема відіменниково-дієслівної деривації в українській мові ...

11

1.2. Когнітивно-ономасіологічний механізм відіменниково-діє-слівної деривації ...

19

1.3. Принципи когнітивно-ономасіологічного аналізу мотивації українських відіменникових дієслів ...

30

1.3. Проблема мотивації в лінгвістиці ...

38

Висновки до першого розділу ...

47

РОЗДІЛ 2
КОГНІТИВНО-ОНОМАСІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ МОТИВАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ ВІДІМЕННИКОВИХ ДІЄСЛІВ ...

49

2.1. Пропозиційно-диктумна мотивація ...

49

2.1.1. Загальна характеристика ..

49

2.1.2. Предикатно-аргументний різновид .

58

2.1.2.1. Рівень суб’єкта ...

58

2.1.2.2. Рівень об’єктів

68

2.1.2.3. Інструментив ..

73

2.1.2.4. Медіатив .

77

2.1.2.5. Трансгресив

81

2.1.2.6. Комітатив

89

2.1.2.7. Корелятив ...

91

2.1.2.8. Локатив ...

91

2.1.2.9. Темпоратив .

96

2.1.2.10. Фінітив ..

97

2.1.2.11. Каузатив

98

2.1.2.12 Рівень партонімів ..

98

2.1.2.13. Рівень якості .

102

2.1.3. Еквонімічний різновид .

102

2.1.4. Категоріальний різновид ..

107

2.2. Асоціативно-термінальна мотивація .

112

2.2.1. Загальна характеристика ..

112

2.2.2. Структурно-метафоричний різновид ..

119

2.2.3. Дифузно-метафоричний різновид ...

123

2.2.4. Гештальтно-метафоричний різновид ..

129

2.2.5. Фразеологічний різновид .

135

2.3. Модусна мотивація ..

138

2.4. Псевдомотивація ..

143

2.5. Мотиваційні особливості українських відіменникових дієслів-полісемантів

148

Висновки до другого розділу .

159

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

164

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

175

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ ..

197

СПИСОК СЛОВНИКІВ І ДОВІДНИКІВ .

199

ВСТУП

Актуальність дослідження. Пріоритетним напрямком сучасного українського мовознавства визнано дослідження мови як засобу відображення національної ментальності, культури, світобачення. Когнітивна ономасіологія є новою лінгвістичною і разом з тим міжнауковою галуззю знань, завданнями якої є вияв когнітивно-семіотичного механізму породження найменувань, пояснення зв’язку ономасіологічної структури слова зі структурами знань про об’єкт номінації, аналіз мотиваційних закономірностей номінативних одиниць, що відображають особливості національної концептуальної системи, етнічної інтеріоризації дійсності у зв’язку з культурою, звичаями, традиціями, міфами, характером народу.
Тому дослідження ономасіологічних структур певних груп слів української мови, зокрема відіменникових дієслів, у проекції на психоментальні структури свідомості є перспективним й актуальним. Ім’я та дієслово завжди були протиставлені як два граматичних класи слів. Відіменникові дієслова поєднують у собі певні концептуальні ознаки цих двох класів, що дає змогу на підставі таких дієслів дослідити когнітивну природу головних частин мови. Це зумовлює вагомість вибору досліджуваного матеріалу.
Когнітивна ономасіологія, безперечно, використовує значний теоретичний потенціал дериватології (праці Г.Й. Винокура, О.А. Земської, І.С. Улуханова, О.М. Тихонова, В.М. Немченка, О.С. Кубрякової, М. Докуліла, Г. Марчанда, В. Дорошевського, Р. Ліза, Г. Брекле, Д. Ворта та ін.). Українська дериватологія має вагомий теоретичний і практичний доробок у плані дослідження словотвірної системи мови, типів та способів словотвору, дериваційних класів тощо (праці І.І. Ковалика, І.Р. Вихованця, С.П. Бевзенка, Т.М. Возного, В.В. Німчука, К.Г. Городенської, В.О. Горпинича, І.Т. Яценка, Л.П. Дідківської, Н.Ф. Клименко, Л.Л. Гумецької, Л.А. Юрчук та ін.). Відіменні деривати у словотворчому аспекті глибоко досліджені К.Г. Городенською та М.В. Кравченко. Теоретичні засади когнітивно-ономасіологічного аналізу мовних одиниць закладені О.С.Кубряковою, українськими дослідниками С.А. Жаботин-ською, О.О. Селівановою.
Українські відіменникові дієслова в когнітивно-ономасіологічному аспекті, їхні мотиваційні особливості не були предметом спеціального вивчення, а тому потребують комплексного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми кафедри українського мовознавства Черкаського державного університету "Розробка і систематизація лінгвогеографічних матеріалів різних мов, проблеми описової та історичної діалектології. Сучасний стан і генезис середньонаддніпрянського діалекту". Тему затверджено у 1995 р. вченою радою Черкаського державного університету (протокол № 1 від 31.08.1995 р.).
Метою дослідження є опис когнітивного підґрунтя ономасіологічних структур відіменникових дієслів та типів їхньої мотивації в сучасній українській мові.
Мета роботи передбачає розв’язання таких завдань:
● розглянути загальнотеоретичні засади когнітивно-ономасіологічного аналізу похідної лексики; висвітлити проблеми структур репрезентації знань, концептуального аналізу, мотивації, ономасіологічної структури;
● здійснити аналіз когнітивно-ономасіологічних особливостей та проблем відіменникового творення дієслів у сучасній українській мові;
● охарактеризувати мотивацію українських відіменникових дієслів у когнітивно-ономасіологічному аспекті, обґрунтувати її типологію;
● описати різновиди пропозитивно-диктумної мотивації українських відіменникових дієслів;
● дослідити модусну та асоціативно-термінальну мотивацію українських відіменникових дієслів;
● описати псевдомотивацію українських відіменникових дієслів і чинники її наявності в мові;
● охарактеризувати мотиваційні особливості та когнітивно-ономасіологічне підґрунтя відіменникових дієслів-полісемантів, зв’язків їх значень у сучасній українській мові.
Об’єктом дослідження обрано ономасіологічні структури українських відіменникових дієслів та концептуальні моделі, які є основою їхнього творення.
Предметом дослідження є закономірності селекції мотиваторів українських відіменникових дієслів зі структур знань про позначуване.
Матеріал дослідження містить 2000 відіменникових дієслів, вилучених шляхом суцільної вибірки із словників української мови ("Тлумачний словник української мови": В 11-ти т. К., 1970 1980; "Інверсійний словник української мови" С.П. Бевзенка. К., 1985; "Тлумачний словник-мінімум української мови" О.М. Єфімова. К., 1999; "Новий тлумачний словник української мови": В 4-х т. В. Яременка, О. Сліпушко. К., 1999; Великий тлумачний словник сучасної української мови. К., 2001) та 5 тисяч фрагментів, вибраних із художніх текстів української літератури переважно другої половини ХХ ст.
Використано також "Етимологічний словник української мови": В 7-и т. О.С. Мельничука. К., 1983; морфемні словники: "Морфемний аналіз": Словник довідник І.Т. Яценка К., 1980 1981; "Морфемний словник" Л.М. Полюги. К., 1983; "Українсько російський словотворчий словник" З.С. Сікорської. К., 1995; а також Фразеологічний словник української мови”: В 2-х кн. К., 1993 та словники говірок.
З метою аналізу фактичного матеріалу застосовано методологічний апарат когнітивної лінгвістики, ономасіології та словотвору.
Головним методом дослідження є когнітивно-ономасіологічний аналіз, що встановлює зв’язок ономасіологічної структури відіменникових дієслів із структурою концепту, звідки обирається мотиватор, та семантикою дериватів. Когнітивно-ономасіологічний аналіз здійснюється у два етапи і є двовекторним за напрямками дослідження: від слова до думки та від думки до слова. Першим етапом є концептуальний аналіз, що дає змогу встановити структуру ментально-психонетичного комплексу (Селіванова О.О.) як концепту, його внутрішні та зовнішні зв’язки в концептосистемі. Шляхом концептуального аналізу досліджуються можливості та закономірності селекції мотиваторів ономасіологічних структур відіменникових дієслів у сучасній українській мові.
Традиційним методом ономасіології вважається інтерпретація ономасіологічних структур дериватів, що є другим етапом когнітивно-ономасіологічного аналізу. За допомогою цього методу встановлені типи ономасіологічних структур відіменникових дієслів з урахуванням зв’язків ономасіологічних ознак, ономасіологічного базиса зі структурами мотиваційних пропозицій або асоціативними реляціями з іншими концептами.
Як допоміжні використовуються також методики компонентного, морфемного, словотворчого аналізу. Для визначення дефініцій оказіональних відіменникових дієслів, уживаних у художніх текстах, застосовується контекстуально-інтерпретаційний метод.
Наукова новизна роботи полягає в когнітивно-ономасіологічному підході до дослідження механізмів номінації українських відіменникових дієслів. Уперше здійснено аналіз мотиваційних особливостей відіменниково-дієслівних найменувань у сучасній українській мові, охарактеризовано типологію мотиваційних відношень цього класу слів, описано типи селекції мотиваторів із концептуальної структури ментально-психонетичного комплексу, зокрема із пропозитивно-диктумного, модусного та асоціативно-термінального компонентів концепту, висвітлено закономірності псевдомотивації українських відіменникових дієслів і мотиваційну специфіку дериватів-полісемантів у плані вторинної номінації.
Теоретичне значення полягає в розробці когнітивно-ономасіологічного аспекту відіменниково-дієслівної номінації у сучасній українській мові. Отримані результати та матеріал можуть служити основою для подальших когнітивно-ономасіологічних досліджень різних шарів лексики й номінативних одиниць української та інших мов. Це сприятиме поглибленню уявлень про відображення в національно-мовній картині світу, зокрема в її номінативному масиві, особливостей національної свідомості, етнічного менталітету, характеру, культури, звичаїв, традицій народу тощо.
Практичне значення дослідження визначається тим, що аналізований масив номінативних одиниць може стати матеріалом для створення мотиваційних словників української мови. Результати роботи можуть бути використані в теоретичних курсах "Загальне мовознавство", "Сучасна українська мова" (у розділах "Словотвір", "Морфологія"), у спецкурсах з когнітивної лінгвістики, семіотики, психолінгвістики, ономасіології тощо. Матеріали роботи можуть застосовуватися при виконанні курсових, кваліфікаційних, магістерських робіт у вищих навчальних закладах.
Апробація та впровадження результатів дослідження здійснено на Міжнародній науковій конференції Мова у слов’янському культурному просторі” (Умань, 2002); Всеукраїнській науковій філологічній конференції Проблема сучасної світової літератури та лінгвістики” (Черкаси, 2001; 2002); Всеукраїнській науковій конференції Семантика мовних одиниць: теоретичний і прагматичний аспекти” (Херсон, 2001). Результати дослідження впроваджувались у навчальний процес факультету української філології Черкаського державного університету імені Богдана Хмельницького та Черкаського державного технологічного університету (довідки додаються).
Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження викладені в 7 статтях, опублікованих у спеціалізованих збірниках наукових праць, а також у матеріалах міжнародної та всеукраїнських наукових конференцій.
Структура роботи. Дисертація містить вступ, два розділи, має список використаної літератури, списки джерел художніх текстів і словників-довідників.
У вступі викладені актуальність, мета, завдання, методика дослідження, його наукова новизна, теоретичне і практичне значення.
У першому розділі розроблені теоретичні засади дослідження, зокрема, розглянуто чинники та закономірності відіменниково-дієслівної деривації в українській мові, обґрунтовано особливості когнітивно-ономасіологічного механізму творення дієслів від іменників, визначено етапи, принципи та методику когнітивно-ономасіологічного аналізу, охарактеризовано різні аспекти дослідження явища мотивації у словотворі та когнітивній ономасіології.
У другому розділі здійснюється детальний аналіз мотиваційних відношень відіменниково-дієслівних дериватів в українській мові, встановлено й описано різновиди пропозиційно-диктумної, асоціативно-термінальної мотивації, залежність семантики дієслова від типу мотиватора, проаналізовано особливості модусної мотивації, псевдомотивації та мотиваційні різновиди відіменникових дієслів-полісемантів.
Кожний розділ завершується висновками. Дослідження має загальні висновки.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Дослідження явища мотивації в когнітивно-ономасіологічному аспекті дає змогу встановити сталі зв’язки знакових засобів мови з етносвідомістю, способами інтеріоризації етносом світу дійсності, власного довкілля, культури, звичаїв, традицій тощо.
Обраний предмет дослідження українські відіменникові дієслова в ракурсі їхніх мотиваційних закономірностей демонструють різні можливості висвітлення в ономасіологічній структурі фрагментів структури свідомості. До того ж у цих дериватах поєднуються два головних граматичних класи слів дієслова та іменники, що є позначеннями антиномії динаміки і статики в усвідомленій мовцями дійсності.
Відіменниково-дієслівна деривація, яка є однією з найпродуктивніших у сучасній українській мові, розглядається за принципом поля, оскільки в масиві відіменникових дієслів розмежовуються деривати, які, згідно із принципами похідності, однозначно утворені від іменників, та одиниці, напрямок похідності яких не є послідовним. Регулярність похідності дієслова від іменника є ознакою ядра, домінанти словотворчого поля, невизначеність такого напрямку ознакою периферії як маргінальної сфери поля. Наявність такої маргінальної сфери пояснюється історичним перетворенням морфів на субморфи в іменниках, рівною формальною складністю дієслів та іменників за умови визнання нульових суфіксів, наявністю іменників з абстрактними та конкретними значеннями при невизначеності семантичної похідності, неможливістю встановлення процесів засвоєння мовою запозичених лексем та першості їхнього запозичення, наявністю в мові замін багатьох таких дієслів синтаксичною конструкцією дієслово іменник” і навпаки.
Окреслення ядерної зони поля відбувається з огляду на певні закономірності: встановлення напрямку від простішого до структурно більш складного, приналежності дієслів до певного словотворчого типу чи класу за аналогією та мотиваторів-іменників до певної семантичної групи. До того ж префіксація іменників зумовлює їхню похідність від дієслова.
У когнітивно-ономасіологічному аспекті творення дієслів від іменників розглядається як формування сталого зв’язку процесу з компонентами субстанцій, що ситуативно забезпечують протікання дії, формування стану, відношення.
Реконструкція цього механізму передбачає встановлення етапів породження номінативних одиниць від мотиву, сенсомоторного сприймання позначуваного до формування уявлення про нього (етап аперцепції) і далі до формування поняття, його розширення, уточнення (етап інтеріоризації), творення мотиваційної бази (етап внутрішнього програмування), вибору ономасіологічної структури слова (етап селекції) і занурення найменування до мовної системи і мовлення (етап парадигмізації та синтагмізації).
Зважаючи на ці етапи, творення відіменникових дієслів в українській мові розглядається нами з позицій вибору зі структури знань певного фрагмента, що є мотиваційною базою слова, а потім селекції з цієї бази мотиватора-іменника, отримання ономасіологічного базиса за принципом аналогії і надання знакові семантики.
З огляду на це, мотивація визначається як наскрізна лінгвопсихоментальна операція встановлення семантичної і формальної залежності мотиватора і мотивата на підставі складної системи зв’язків різних компонентів структури етносвідомості. Мотивація досліджується нами шляхом когнітивно-ономасіологічного аналізу, що є двовекторним, спрямованим від структури знань про позначуване до ономасіологічної структури слова і навпаки.
Когнітивно-ономасіологічний аналіз включає два етапи: концептуальний аналіз, метою якого є моделювання концепту та визначення мовної репрезентації його компонентів, та інтерпретацію ономасіологічної структури, яка містить ономасіологічну ознаку та базис, у проекції на структуру значення найменування.
Перший етап когнітивно-ономасіологічного аналізу передбачає встановлення структури знань, на підставі якої відбувається внутрішнє програмування мотиваційної бази дієслова та селекція його мотиватора субстанціонального компонента цієї бази. Концептом ми вважаємо різносубстратну одиницю свідомості, названу нами ментально-психонетичним комплексом, що складається з вербалізованого ядра істинних об’єктивних знань про позначуване (диктуму пропозиції), модусу як оцінно-емоційного компонента концепту; асоціативно-термінального фрагмента неістинних, метафоричних знань, що корелює з образами, психічними функціями почуттів, відчуттів, інтуїцією, а також з архетипами колективного безсвідомого.
З урахуванням такої структури концепту головними принципами когнітивно-ономасіологічного аналізу є гомоморфічний менталізм як дослідження мови на підставі мисленнєвих структур та операцій, психонетичність як додатковий чинник ономасіологічного механізму, що враховує зв’язки мислення з іншими психічними функціями, аксіологічність, спрямована на пояснення репрезентації оціночних характеристик мовного коду, прагматизм як урахування діяльнісно-комунікативних потреб людини в процесі номінації та етноцентризм, що забезпечує проекцію номінаційних процесів на національну картину світу, етнічну культуру, міфи, традиції, звичаї тощо.
Мотивація встановлюється нами щодо кожного окремого значення слова, зважаючи на семантичну похідність значень у мотиватора та мотивованого слова.
У результаті когнітивно-ономасіологічного аналізу українських відіменникових дієслів, залежно від обраного в процесі селекції фрагмента концепту, ми виокремили пропозиційно-диктумний, модусний, асоціативно-термінальний типи мотивації, що мають певні різновиди, а також псевдомотивацію, яка характеризується відсутністю або слабкістю когнітивних зв’язків між мотиватором та дериватом.
Найбільш поширеною серед українських відіменникових дієслів є пропозиційно-диктумна мотивація, що ґрунтується на виборі мотиваційної бази дієслова з фрагмента істинних, об’єктивних знань про позначуване, вербалізованих у знаках з прямими значеннями. Цей фрагмент у структурі ментально-психонетичного комплексу кваліфікується як диктум пропозиції, тобто мисленнєвий аналог, який фіксує зв’язки між елементами певної ситуації, що позначається синтаксичною структурою, ізоморфною реченню. Відіменникове дієслово, мотивоване пропозиційно, є знаком центральної події ситуації, а його мотиватор певним її аргументом. Таке перенесення знака аргумента на позначення події за загальним механізмом є метонімічним, оскільки використовується мисленнєва операція поєднання мотиватора та деривата за суміжністю. На позначення процесу відіменниковим дієсловом використовується лише одна з аргументних позицій корелятів такого процесу.
Залежно від компонентів диктумної частини концепту, що обираються мотиваторами українських відіменникових дієслів, ми розмежовуємо три різновиди пропозиційно-диктумної мотивації: предикатно-аргументний, категоріальний та еквонімічний.
При творенні дієслів предикатно-аргументного різновиду їхніми мотиваторами є аргументи диктуму, що встановлюють когнітивні зв’язки з предикатними позиціями деривата й іншими компонентами, які імплікуються при переході від внутрішнього програмування мотиваційної бази до етапу селекції ономасіологічної структури найменування. Найбільш численною серед таких відіменникових дієслів є семантична група позначень фізичної діяльності у сфері агентивних відношень. Мотиваторами таких дієслів обираються компоненти рівнів суб’єкта, об’єкта, інструментива, медіатива, трансгресива, комітатива, корелятива, локатива, темпоратива, рівня партонімів та якості.
Семантика похідних дієслів залежить від диктумної позиції мотиватора, наприклад, деривати з мотиваторами-локативами позначають трудову, соціальну, психічну діяльність, знаходження, перебування, рух, розміщення тощо.
Кожен з аргументів у структурі концепту пов’язується з власними еквонімами поняттями одного рівня узагальнення зі спільним гіперонімом як ознакою роду. Еквонімічна (гіпонімічна) мотивація властива дериватам, що містять у словникових тлумаченнях компоненти переважно”, зокрема”, і т. ін.” тощо, оскільки поряд з ознаками головними, що мають велику розпізнавальну силу, у процесі номінації можуть обиратися другорядні, вторинні, що співвідносяться з первинними на підставі класифікаційних видо-видових відношень.
Творення українських відіменникових дієслів ураховує переважно еквонімічні пари медіатива, трансгресива, фінітива, партоніма, об’єкта тощо. Еквоніми використовуються як мотиватори, на наш погляд, через брак знакових засобів позначення, зважаючи на креативний чинник поповнення мовних ресурсів.
Категоріальний різновид пропозиційно-диктумної мотивації за способом позначення є також метонімічним, тому що відбувається перенесення за суміжністю загальнограматичних значень від мотиватора до мотивованого. Цей різновид є за граматичною природою транспозитивним, використовує знання мовців про граматичні класи слів, утворюючи одну частину мови від іншої при збереженні загального понятійного змісту позначуваного. При цьому позиція диктуму мотиватора та деривата залишається незмінною.
У парі іменник дієслово” найбільш регулярним і стабільним є транспозитивний напрямок віддієслівно-іменникової деривації, оскільки зворотний напрямок перекатегоризації субстанції в дію більшою мірою розхитує поняття субстанціональності.
Словотворчі словники є непослідовними у поданні цих двох напрямків транспозиції, хоча дериваційний напрямок дієслово → іменник” усе ж є більш регулярним і керується певними закономірностями, пов’язаними із запозиченням, утворенням абстрактних і конкретних значень іменників тощо. Зважаючи на перевагу запозичення іменників, на відміну від дієслів, напрямок творення дієслів-транспозитів є однозначним у випадках абстрактних значень мотиваторів. Конкретні значення іменників не здатні утворити категорійно мотивовані дієслова, оскільки при цьому змінюється загальний понятійний зміст.
Закономірностями транспозитивного напрямку іменник → дієслово” є творення дієслів психічного стану від субстанційних позначень цього стану, інтелектуальної діяльності, рідко фізичної дії. Категорійно мотивовані відіменникові дієслова в українській мові зазвичай є моносемічними і не розвивають вторинних метонімічних значень, на відміну від іменників, що є мотиваторами.
Категоріальна мотивація, розхитуючи частиномовну спеціалізацію, служить засобом мовної економії, є проявом синтетизму мови, позбавляючи її аналітичних конструкцій дієслово + іменник”, що спостерігається в інших мовах (рос. обложить налогом укр. оподаткувати), створюючи динамічні форми позначення станів суб’єкта. Найбільш яскраво цей різновид мотивації виявляється в парадигматичних відношеннях у реченні, що уможливлює заміну певних реченнєвих компонентів.
Другим типом мотивації, поширеним у масиві українських відіменникових дієслів, є асоціативно-термінальна, що використовує в структурі концепту фрагменти необ’єктивних, неістинних знань про позначуване, які корелюють з пропозиційними компонентами диктуму.
Асоціативно-термінальна частина концепту пов’язана насамперед із відчуттями та створеними на їх підставі образами, а також із модусом. Мотиватори-термінали є результатом мисленнєвої операції симіляції (аналогізації, уподібнення) різних понять та концептуальних сфер, що зумовлює поповнення знаків одного концепту позначеннями іншого. Така операція ґрунтується на пізнавальній здатності людини розуміти одну предметну сферу (реципієнтну зону) в термінах іншої (донорської зони), що уможливлює мовну метафоризацію.
Асоціативно-термінальний тип мотивації за загальним механізмом є метафоричним, оскільки вибір знакових засобів мотиваторів відбувається за подібністю. Така мотивація демонструє певні закономірності етносвідомості, пов’язані зі звичаями, побутом, традиціями, міфами народу, його характером, що відбиваються в мові. Метафоризація має діяльнісний, телеологічний характер, тому що занурена у картину світу певного етносу, його гносеологічну діяльність, буття і вмотивована цими чинниками.
Процеси симіляції донорської та реципієнтної концептуальних сфер є різноманітними залежно від механізму та залученості інших психічних функцій свідомості, поряд із мисленням. Зважаючи на це, різновидами асоціативно-термінальної мотивації є структурно-метафоричний, дифузно-метафоричний, гештальтно-метафоричний та фразеологічний.
Структурно-метафоричний різновид ґрунтується на виборі мотиватора-терміналу з асоціативної сфери, що безпосередньо пов’язаний з певними пропозиційними компонентами двох концептів, які уподібнюються на підставі суміжного поняття.
Суміжними поняттями при метафоризації здебільшого є ознаки предметів і понять. Так, на позначення внутрішніх станів людини використовуються мотиватори предметного фізичного світу. Стан збудження, психічного напруження пов’язується з мотиваторами позначеннями полум’я, вогню, природних стихій і явищ. Найбільш поширеними донорськими зонами (знаків-мотиваторів) щодо реципієнтної сфери ЛЮДИНА є ТВАРИНА, РЕЧОВИНА, РОСЛИНА, ПРИРОДНІ, ЯВИЩА тощо.
Дифузно-метафоричний різновид, на відміну від попереднього, відображає дифузну природу інтеграції різних концептосфер, що відбувається шляхом складної низки асоціацій різних компонентів цих сфер при відсутності певного алгоритму переносу. Цей різновид проявляється у групі українських відіменникових дієслів при виборі мотиваторів на позначення психічної діяльності людини зі сфер ТВАРИНИ, ПТАХИ, КОМАХИ тощо.
Концептуальна сфера ЛЮДСЬКІ СТОСУНКИ збагачується предикатними позначеннями за рахунок дифузної симіляції зі сферою ТРУДОВОЇ, ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, що уможливлює наявність вторинних, метафоричних значень відіменникових дієслів. Нерідко така симіляція відбувається на підставі сценарію як неавтоматичної ситуації дій, що прикладається до іншої ситуації, позначеної здебільшого дієсловами психічної діяльності, руху, прояву природних явищ тощо.
Гештальтно-метафоричний різновид мотивації ґрунтується на зв’язках асоціативної частини концепту із зоровими, слуховими, смаковими та ін. відчуттями, що формують певні цілісні нерозчленовані структури свідомості гештальти, які доповнюються їхнім мисленнєвим усвідомленням та мовним позначенням.
Українські відіменникові дієслова, мотивовані гештальтами, здебільшого ґрунтуються на аналогізації зорових відчуттів і уподібненні цілісних фігур як зорових образів. Це пов’язане переважно з кольором предметів, що переноситься на психічний стан людини. Зорові фігури руху певних істот переносяться відіменниковими дієсловами на позначення конфігурації предметного світу, зовнішності людини тощо. Донорськими зонами сфери ЛЮДИНА є переважно ТВАРИНА, РОСЛИНА, РЕЧОВИНА тощо, а гештальти зі сфери ЛЮДИНА використовуються на позначення природних явищ, дій, артефактів. Нечастотним є використання як мотиваторів знаків гештальтів на підставі тактильних, слухових відчуттів.
Фразеологічний різновид за механізмом також є метафоричним, оскільки на позначення процесів використовуються досвідні знання, вербалізовані у стійких фразеологічних сполученнях, що мають здатність виражати дещо більше, ніж проста сума значень їхніх складників.
Здебільшого мотиватором українських відіменникових дієслів є граматично залежний компонент фразеоструктури дієслово + іменник”, що переносить на мотивоване семантику звороту в цілому з огляду на фразеологічну валентність, яка зумовлює більші розпізнавальні властивості.
Окремим типом мотивації є модусна, що передбачає селекцію мотиватора на підставі його оціночного сприйняття мовцями як знака. Модусно мотивовані відіменникові дієслова в українській мові складають нечисленну групу, більшість із них до того ж спирається і на певні фрагменти асоціативно-термінальної частини концепту, поєднуючись тим самим з асоціативно-термінальною мотивацією. Важливим для модусної мотивації є зв’язок зі сферою почуттів мовців, а нерідко й відчуттів, що диференціюються за шкалою приємне неприємне”, подобається не подобається”.
Модусно мотивованими є переважно дієслова психічного стану. Позитив етносвідомості українців пов’язаний передусім із концептами ПТАХ, СОНЦЕ, СВІТЛО, РОДИЧ, КРАСА, ЗІРКА, що уможливлює позначення позитивного психічного стану відіменниковими дієсловами з мотиваторами знаками цих концептів. Негативний модус, що фіксують етноконцепти міфологічних істот чорта, біса, сатани, дракона, химери, відтворюється у дієслівних дериватах психічного стану роздратування, гніву, люті тощо. Негативна оціночність дієслів також позначається мотиваторами зі сфери ТВАРИННОГО СВІТУ (звір, собака, скотина, гадюка, ґедзь тощо). Негативно мотивованими є відіменникові дієслова, утворені від речовинних іменників на позначення сміття, помиїв, мотлоху, бруду, гною, що переноситься на сферу ЛЮДСЬКІ СТОСУНКИ.
Означеним типам мотивації протиставлено псевдомотивацію, що характеризується випадковим, довільним вибором мотиватора слова і не забезпечується когнітивними та семантичними зв’язками. Немотивованість та псевдомотивація відрізняються наявністю формального, умовного мотиватора у другому випадку. Зазвичай псевдомотивація пояснюється етимологічними, діахронними процесами у словотворчій системі та в семантичній і морфемній структурі слів. У таких відіменникових дієсловах мотиватор виокремлюється як формальна ономасіологічна ознака, головну мотиваційну функцію бере на себе ономасіологічний базис. Псевдомотивовані дієслова переважно стилістично марковані, мають високий ступінь експресивності й використовують умовні мотиватори із концептуальних сфер предметного світу, довкілля, побуту народу. Такі псевдодеривати здебільшого фіксуються у діалектних словниках та в художньому тексті як оказіоналізми, надаючи тексту функціонально-стилістичної забарвленості, більшої виразності й експресивності.
Особливу увагу в нашому дослідженні приділено мотиваційним закономірностям українських відіменникових дієслів-полісемантів. Зв’язки значень слова, безперечно, залежать від семантики та форми мотиватора та концептуальних реляцій, що відповідає головному засадничому принципові когнітивної лінгвістики дослідженню семантичної похідності на концептуальній основі.
Українські відіменникові дієслова залежно від напрямків концептуальних зв’язків представляють кілька типів полісемії. Внутрішньодиктумний тип утворюється шляхом встановлення зв’язків слотів у межах диктуму пропозиції одного концепту. Різновидами таких зв’язків є конверсивні, генералізаційні.
Міжпропозиційний тип полісемії поєднує значення дієслова на підставі багатоситуаційності мотиватора, тобто його використання на позначення компонентів різних ситуацій. Найбільш поширеним є симілятивний зв’язок значень дієслів-полісемантів, що ґрунтується на аналогізації різних концептуальних сфер.

Дослідження когнітивно-ономасіологічної природи полісемантів може внести суттєві зміни у словникові статті, коригувати розмежування полісемії та гомогенної омонімії.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамов С.М. Синтаксические потенции глагола: Дис канд. филол. наук. М., 1968. 196 с.
2. Авилова Н.С. Слова интернационального происхождения в русском литературном языке нового времени: Глаголы с заимствованной основой. М.: Наука, 1967. 246 с.
3. Аксельруд Д.А. Текст и сложные лексические единицы // Теоретические основы словосочетания и вопросы создания сложных лексических единиц. Пятигорск: Изд-во ПГПИИЯ, 1988. С. 5665.
4. Алпатов В.М. История лингвистических учений. М.: Школа Языки русской культуры”, 1998. − 368 с.
5. Апресян В.Ю., Апресян Ю.Д. Метафора в семантическом представлении эмоций // Вопросы языкознания. 1993. №3. С. 2735.
6. Апресян Ю.Д. О толковом словаре управления и сочетаемости русского глагола // Словарь. Грамматика. Текст: Сб. ст. / Отв. ред. Ю.Н. Караулов, М.В. Ляпон. М.: ИРЯ РАН, 1996. С. 1343.
7. Арполенко Г.П., Забєліна В.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. К.: Наукова думка, 1982. 131 с.
8. Арутюнова Н.Д. Понятие пропозиции в логике и лингвистике // Известия АН СССР. Сер. лит. и яз. 1976. Т. 35. №1. С. 4653.
9. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383 с.
10. Арутюнова Н.Д. Функциональные типы языковой метафоры // Известия АН СССР. Сер. лит. и яз. 1978. Т. 37. №4. С. 333343.
11. Архипов И.К. Семантика производного слова в английском языке. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. 170 с.
12. Аспекты семантических исследований / Отв. ред. Н.Д. Арутюнова, А.А. Уфимцева. М.: Наука, 1980. 357 с.
13. Бабич С.Г. Изменение семантической структуры деривата в процессе словообразования // Русский язык. 1992. Вып. 22. С. 123127.
14. Бабушкин А.П. Типы концептов в лексико-фразеологической семантике языка. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1996. 104 с.
15. Баландіна Н.Ф. Предикатно-аргументне представлення семантики речення // Мовознавство. 1992. № 2. С. 6065.
16. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка: Пер. с 3-го фр. изд. Е.В. Вентцель, Т.В. Вентцель. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
17. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Изд-во иностранная лит., 1961. 394 с.
18. Баронин А.С. Этническая психология. К.: Тандем, 2000. 264 с.
19. Бахтияров О.Г. Постинформационные технологии: Введение в психонети-ку. К.: ЕКСПИР, 1997. 160 с.
20. Бацевич Ф.С. Передмова // Космеда Т.А. Аксіологічні аспекти прагма-
лінгвістики. Львів: Вид-во ЛНУ, 2000. С. 35.
21. Бацевич Ф.С. Функционально-отражательное изучение лексики: теорети- ческие и практические аспекты. Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1993. 171 с.
22. Бацевич Ф.С. Функціонально-ономасіологічний аналіз лексики // Мовознавство. 1989. №1. С. 1519.
23. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов: Свит, 1997. 392 с.
24. Бевзенко С.П. Із історії словотвору дієслів української мови // Наук. збірн. Ужгородського ун-ту, 1958. Вип. 35. С. 320.
25. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. К.: Либідь, 1993. 335 с.
26. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. К.: Наукова думка, 1987. 211 с.
27. Бісовецька Л.А. Відіменниковий суфіксальний словотвір дієслів у мові писемних пам’яток Київської Русі ХІ ХІІ ст.: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01 / Інститут мовознавства імені О.О. Потебні НАН України. К., 1999. 18 с.
28. Блинова О. И. О явлении лексикализации внутренней формы слова (на диалектном материале) // Актуальные проблемы лексикологии и словообразования: Сб. науч. тр. Новосибирск: Изд-во Новосибирского ун-та, 1979. Вып.8. С. 106116.
29. Блинова О.И. Мотивированность слова и функциональный аспект // Русское слово в языке и речи. Кемерово: Изд-во Кемеровского ун-та, 1976. С. 16 − 21.
30. Блинова О.И. Явление мотивации слов. Томск: Изд-во Алтайского ун-та, 1994. 201 с.
31. Богданов В.В. Конструктивные и семантические компоненты предложения // Организация речевого произведения и его составляющих. Челябинск, 1988. С. 2630.
32. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во Ленингр. гос. ун-та, 1977. 204 с.
33. Бойчук В.М. Типологія внутрішньої форми слова у десубстантивному словотворі: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01 / Прикарпатський ун-т імені В. Стефаника. Івано-Франківськ, 1997. 18 с.
34. Бондарко А.В. Функциональная грамматика / Отв. ред. В.Н. Ярцева. Л.: Наука, 1984. 133 с.
35. Бюлер К. Теория языка.: Перевод с нем. / Общ. ред. Т.В.Булыгиной. М.: Прогресс, 1993. 528 с.
36. Вакуров В.Н. Метафорическая природа фразеологических единств русского языка // Филологические науки. 1981. №4. С. 4854.
37. Васильев Л.М. Семантика русского глагола: Учеб. пособие. М.: Высшая школа, 1981. 184 с.
38. Васильченко В.М. Мотивація і словотвірне вираження відносних прикметників в історії української мови (відіменникові деривати): Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01 / Національний педагогічний ун-т імені М.П. Драгоманова. К., 2000. 20 с.
39. Вейнрейх У. О семантической структуре языка // Новое в лингвистике. М.: Прогресс, 1970. Вып. 5. С. 163249.
40. Вендина Т.И. Словообразование как способ дискретизации универсума // Вопросы языкознания. 1999. №2. С. 2749.
41. Виноградов В.В. Русский язык (Грам. учение о слове). Изд-е 3е. М.: Высшая школа, 1986. 640 с.
42. Виноградов В.В. Русский язык. М.; Л.: Учпедгиз, 1947. 784 с.
43. Винокур Г.О. Избранные работы по русскому языку. М.: Наука, 1959. 492 с.
44. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наукова думка, 1992. 222 с.
45. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. К.: Наукова думка, 1987. 232 с.
46. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наукова думка, 1988. 156 с.
47. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наукова думка, 1983. 219 с.
48. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи. К.: Наукова думка, 1986. − 142 с.
49. Возний Т.М. Словотвір дієслів в українській мові у порівнянні з російською та білоруською. Львів: Вища школа, 1981. 186 с.
50. Волоцкая З.М. Семантическая классификация и способы образования отыменных глаголов // Структурная типология языков. М.: Наука, 1966. С. 165180.
51. Вольф Е.М. Метафора и оценка // Метафора в языке и тексте. М.: Наука, 1988. С. 5265.
52. Выготский Л.С. Мышление и речь // Собр. соч.: В 6 т. М.: Педагогика, 1982. Т. 2. С. 5361.
53. Гак В.Г. Семантическая структура слова как компонент семантической структуры высказывания // Семантическая структура слова. М.: Наука, 1977. С. 7896.
54. Гальперин И.Р. Информативность единиц языка: Пособие по курсу общего языкознания. М.: Высшая школа, 1974. 175 с.
55. Гиздатов Г.Г. Когнитивные модели в речевой деятельности. Алма-Ата: Гылым, 1997. 176 с.
56. Голев Н.Д. Динамический аспект лексической мотивации. Томск: Изд-во Алтайского ун-та, 1989. 250 с.
57. Голев Н.Д. О природе лексико-мотивационных отношений в языке и речи // Вопросы словообразования в индоевропейских языках. Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1994. С. 1119.
58. Городенская Е.Г. Деривация синтаксических единиц: Автореф. дис докт. филол. наук: 10.02.02 / АН УССР Ин-т языковедения имени А.А. Потебни. К., 1991. 38 с.
59. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наукова думка, 1991. 191 с.
60. Городенська К.Г. Проблема виділення словотвірних категорій (на матеріалі іменника) // Мовознавство. 1994. № 6. С. 2228.
61. Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова (відіменні деривати). К.: Наукова думка, 1981. 198 с.
62. Горпинич В.А. Особенности формирования семантики производного слова // Семантика мови і тексту: Матеріали міжвуз. наук. конф. Івано-Франківськ: Вид-во Івано-Франківського пед. ін-ту, 1990. С. 4345.
63. Горпинич В.О. Українська словотвірна дериватологія. Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 1998. 189 с.
64. Горский Д.П. и др. Краткий словарь по логике / Д.П. Горский, А.А. Ивин, А.Л. Никифоров / Под ред. Д.П. Горского. М.: Просвещение, 1991. 208 с.
65. Грамматика русского языка. М.: Изд-во АН СССР, 195