МОВА ПУБЛІЦИСТИКИ ІВАНА БАГРЯНОГО

brief description

Національна академія наук України
Інститут української мови

На правах рукопису

Клєщова Оксана Євстахіївна

УДК 811.161.2’42

МОВА Публіцистики Івана Багряного

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник доктор філологічних наук,
професор Н.М.Сологуб

Київ 2003

зміст

Вступ................................................................................................................4

Розділ 1. публіцистичний стиль: проблеми дослідження, мовна специфіка.................................................................16
1.1. Єдність стандарту та експресії, інформативність та впливовість характерні риси публіцистичного стилю.....................................................16
1.2. Образ автора в публіцистиці........................................................................32
Висновки до розділу 1.........................................................................................38

Розділ 2. лексичні засоби публіцистиКИ ІВАНА Багряного..39
2.1. Суспільно-політична лексика......................................................................39
2.2. Загальновживана лексика.............................................................................45
2.3. Побутова лексика..........................................................................................48
2.4. Термінологічна лексика................................................................................54
2.4.1. Медична лексика................................................................................55
2.4.2. Мистецька лексика.............................................................................65
2.4.3. Ботанічна лексика...............................................................................69
2.4.4. Зоологічна лексика.............................................................................71
2.4.5. Лексика, пов’язана з журналістикою й видавничою справою.......75
2.4.6. Конфесійна лексика...........................................................................76
2.4.7. Військова лексика..............................................................................80
2.5. Росіянізми, транскрибовані українською графікою..................................82
2.6. Індивідуально-авторський словник І.Багряного........................................84
2.7. Семантично оновлені (актуалізовані) слова в публіцистиці І.Багряного.................................................................................................97
2.8. Функціональне навантаження кольороназв.............................................102
2.9. Концептуалізація власних назв у публіцистиці І.Багряного..................115
2.9.1. Власні імена та прізвища.................................................................115
2.9.2. Географічні назви.............................................................................130
Висновки до розділу 2 ......................................................................................133

Розділ 3. Стилістика фразеологічних одиниць у публіцистиці ІВАНА Багряного.....................................134
3.1. Фразеологія один із виражальних засобів публіцистики.....................134
3.2. Стилістичне використання фразеологічних одиниць..............................136
Висновки до розділу 3.......................................................................................146

Розділ 4. Образні засоби публіцистики ІВАНА Багряного...148
4.1. Лексико-семантичне поле СРСР...............................................................148
4.2. Образ України в публіцистиці І.Багряного..............................................154
Висновки до розділу 4.......................................................................................159

РОЗДІЛ 5. Перифрази як засіб експресії в публіцистиці ІВАНА Багряного...............................................................................160
5.1. Стилістична роль перифрази.....................................................................160
5.2. Заголовки-перифрази в публіцистиці І.Багряного...................................170
Висновки до розділу 5.......................................................................................173

ВИСНОВКИ.........................................................................................................175

Список використаних джерел...........................................................181

ДОДАТОК А. словник перифраз............................................................206

ДОДАТОК Б. покажчик публіцистичних висловів Івана багряного........................................................................217

вступ

Упродовж 90-х років ХХ ст. українська література почала збагачуватися творами тих українських письменників, які не сприйняли радянську владу, виїхали за кордон і протягом тривалого часу були в Радянській Україні забороненими, трактувалися як „вороги народу”, „антирадянщики” тощо. Таким зокрема є Іван Багряний, твори якого (і художні, і публіцистичні) становлять великий інтерес для сучасного українського читача так званої „материкової України”. Творчість письменника була відзначена Державною премією імені Тараса Шевченка 1992 р. (посмертно). Справжнє прізвище Лозов’ягин Іван Павлович (1906 1963), а псевдонім обрано, як припускають, під впливом захоплення творами Миколи Хвильового, у текстах якого улюблений епітет „багряний” виражав революційно-романтичне поривання [83, 5].
Творчість І.Багряного присвячена викриттю й засудженню тоталітарної сталінської репресивної системи й займає особливе місце в українській літературі. Публіцист був виразником антирадянської ідеології. Світогляд І.Багряного розкривається через його листування з Дмитром Нитченком, давнім багрянівським приятелем і дослідником його творчості. З літературних праць відомого літературознавця Г.Костюка постав творчий світ письменника. Багато цікавих відомостей про І.Багряного можна віднайти в монографії канадського літературознавця Юлії Войчишин [52], у працях сучасних дослідників О.Гаврильченка й М.Коваленка [55; 56], В.Гришка [74; 75], І.Дзюби [83 85], М.Жулинського [103; 104], О.Ковальчука [135; 136], Ю.Лавріненка [154], О.Логвиненко [166; 167], Л.Череватенка [287 290], О.Шугая [311 314] та ін.
Микола Шлемкевич, відомий філософ і політолог, у своєму часописі „Листи до приятелів” опублікував у червні 1957 р. статтю, присвячену двом далеко не схожим, але однаково важливим в українському житті постатям: Євгенові Маланюку й Іванові Багряному. Зокрема, він писав: „Євген Маланюк Іван Багряний це можна сказати сьогодні найбільш відомі наші письменники за межами України. Здавалося б: два світи!.. Життєва постава і дух обох письменників глибоко заякорені в політичній проблематиці України 20-го ст. З неї беруть вони вітхнення, тематику, образи... Оба є вірними резонаторами настроїв і духа своїх суспільств: Є.Маланюк націоналізму 20-х і 30-х років, І.Багряний покоління, що свій український патріотизм переживало в хвильовістському серпанкові, щоб аж у вільному світі влитися туди, куди логічно повинен був влитися той патріотизм в українське державництво. В цій сфері і в цьому розумінні вони оба ведені. Настрої і ідеї, що ними наповнені, навіть переповнені їх твори, знайшли першу мову й яскраве оформлення в публіцистиці” [Див.: 83, 11 12].
Тривалий час І.Багряний був штучно вилученим з материкового літературно-мовного процесу. Фактично лише в 90-і роки ХХ ст. читачі України, які майже 50 років не мали про цього письменника уявлення, одержали можливість безперешкодно читати його художні твори. А доступ до його публіцистичних текстів одержали й ще пізніше. Окреме, найбільш повне видання публіцистичних творів І.Багряного вийшло у світ 1996 р. у видавництві „Смолоскип”, яке, до речі, має ім’я І.Багряного. Публіцистика письменника становить особливий інтерес тому, що він творив у вільних від ідеологічного тиску умовах.
Не переобтяжений будь-якими догмами, І.Багряний мав змогу відносно вільно й об’єктивно аналізувати хід історичних подій свого часу, робити історичний прогноз. Особливе враження справляє те, що фактично вже 50 років тому він бачив безперспективність комуністичної системи, основою якої був державний терор. Свого часу радянська публіцистика мала антинародний, антилюдський характер, була одноплановою за своїм змістом, часом безпроблемною, тематично залежною від визначених кремлівським центром концепцій діяльності. Трибуною радянських письменників-публіцистів була офіційна преса, яка в силу пануючої концепції однопартійності, діючи нерідко репресивними методами, вилучила з публіцистики плюралізм думок, будь-яку критику реалій існуючої системи і правлячого апарату. Тому публіцистичні твори І.Багряного були забороненими на той час і не мали ніякого шансу бути надрукованими на сторінках радянської преси, а лише за кордоном, в еміграції побачили світ.
Тривалий час у радянській Україні творчість письменника замовчувалась. Якщо в останні роки український читач дістав можливість прочитати художні твори І.Багряного, то його публіцистика маловідома. Значна частина літературної спадщини Івана Багряного, зокрема художня, прокоментована літературознавцями й мовознавцями (М.Братусь, Т.Коць, Г.Маклаковою, Н.Сологуб, О.Чумак, А.Яровою), проте поза увагою дослідників залишилась публіцистика, яка в мовознавчому аспекті не досліджувалась.
На нашу думку, аналіз цих матеріалів може дати цікаві відомості про жанри публіцистичного стилю, його мовностилістичну систему, зокрема про індивідуальний стиль письменника-публіциста, оскільки публіцистичний доробок Івана Багряного становить собою неабияку цінність, є актуальним на сьогодні, коли наша українська держава стала незалежною.
Літературна творчість Івана Багряного визначне й своєрідне явище в історії української літератури ХХ століття. Його творча спадщина (художня й публіцистична) як невід’ємна частина загальноукраїнського літературного дискурсу ХХ століття поєднує різні періоди (20-і 40-і 50-і роки) та різні (радянську й діаспорну) гілки українського письменства.
Основною ідеєю життя й творчості Багряного була загальнонаціональна ідея української незалежної державності в конкретному втіленні безкомпромісної боротьби за визволення України з радянської тюрми народів.
К.Біда у вступному слові до літературно-бібліографічної праці Ю.Войчишин „Іван Багряний” пише про Багряного як про письменника, який жив українською стихією й популяризував ім’я своєї батьківщини у вільному світі [24, 5]. Ю.Войчишин зазначає, що не можна залишати поза увагою того періоду, „в якому жили, творили і вмирали Осьмачки і Багряні, що свою художню снагу втілили і зберегли для нових поколінь уже не на своїй землі... Не появились у нас поважніші студії про таких наших майстрів слова, як Леонід Мосендз, Юрій Клен, Тодось Осьмачка чи Іван Багряний, хоч вони на те так дуже заслуговують... дали вони багато національного субстрату, і від імені нас усіх своїм художнім словом заговорили вони у вільному світі про „гідність української людини” і її право на існування на своїй власній землі” [52, 5].
Провідна ідея, що пронизує собою всі твори Багряного та, в якій зводиться до одного найголовнішого все те, що було в його творчості властиво „багрянівським”, це та ідея, яку помітила й високо оцінила літературна критика, визначаючи це як „особливу перевагу Багряного в світовій літературі про радянську дійсність у порівнянні з іншими світової слави авторами творів на цю тему від Кестлера до Пастернака” [74, 7]. Це насамперед глибока віра Багряного в те, що потворна радянська дійсність не знищила й не знівечила людського й національного духу української радянської людини, не скорила її, а загартувала. Зміст цієї ідеї висвітлено Багряним як у художній творчості, так і в публіцистиці, зокрема в памфлетах „ Чому я не хочу вертатись до СРСР?”, „Наші позиції”, „Молодь Великої України”, у цілій низці блискучих ідеологічно-полемічних статей, як, наприклад, „Між привидом і трупом”, „Комунізм, фашизм і революційна демократія”, „Двічі по два чотири”, „Дніпро впадає в Чорне море”.
Українська літературна енциклопедія радянських часів подає скупі відомості про письменника.
Таким чином, своє ім’я в історію І.Багряний вписав як найвидатніший політичний речник першої еміграції з Радянського Союзу. „Стара” еміграція вийшла за кордон, вона не жила під окупантом, не знала ніяких компромісів і підкорень. Коли останні ар’єргарди Української Армії відходили за Збруч, покоління Багряного було у віці 12 15 років. Двадцятилітній Іван Багряний, син охтирського муляра Павла Лозов’яги, бачив на власні очі заграви українсько-російської війни, терор московських більшовиків. Бачив, як убили дядька, воїна Української Армії під командуванням Симона Петлюри, і діда-пасічника. Та вся країна не могла емігрувати. Вона вирвала у ворога компроміс нової економічної і національної політики, юридичне визнання її самостійності (Конституція СРСР) і була у відродженні: „Відродження, як і вину, не можна скасувати. Тому неминуче Україна почала перемагати в нерівному радянському компромісі з Москвою” [16, 612]. У це змагання втяглось і підростаюче покоління Багряного. Зламавши компроміс і договір, Москва нищила беззбройну країну кулею, депортацією, тюрмою й організованим голодом. Відбувався геноцид замах на відродження, на всю націю.
Багряному тоді було 25 років. Разом із сотнями тисяч людей він поїхав у концтабори Далекого Сходу з вироком на п’ять років. Переслідуваний і караний на Батьківщині, він змушений був емігрувати, але й за кордоном гітлерівська Німеччина перешкоджала формуванню політичної еміграції.
Якщо порівняти опубліковані за кордоном матеріали про інших українських діячів, то можна сказати, що Багряний удостоївся найбільшої популяризації в Канаді, можливо, тому, що гостював у цій країні, а можливо, що тут була відома його не тільки громадсько-політична діяльність, а й літературна. У зв’язку зі смертю І.Багряного (23 серпня 1963 р.) йому було присвячено окремі сторінки в літературній частині „Українського голосу” в № 45, 49 за 1963 р.
Публіцистика для І.Багряного була органічною сферою виявлення його політичної, інтелектуальної й творчої енергії. Дослідження й вивчення мови його статей, памфлетів, рефлексій, есе поглиблює знання з історії мови, країнознавства. Публіцистичний доробок талановитого майстра слова є виявом національної гідності й суверенності, обстоюванням повноти національного буття української людини. Саме питання гідності людини для Багряного було одним із найосновніших як у публіцистичних, так і в художніх творах. Своїм памфлетом „Чому я не хочу вертатись до СРСР?”, який був перекладений багатьма європейськими мовами, він задекларував права гідності української людини. Ця віра й велич духу української людини передається читачеві, і тому твори І.Багряного будуть завжди популярними, бо „читач знаходить там ідеал людини, до якого всі змагають, а тільки вибрані досягають” [52, 82].
Публіцистика І.Багряного варта уваги та детального вивчення особливо в наш час, оскільки вона „є квінтесенцією національної гідності й суверенності, обстоюванням повноти національного буття. Вона подає приклад послідовного, безкомпромісного й аргументованого викриття російського великодержавного шовінізму...” [83, 13].
Іван Багряний був неабияким майстром пера. Його публіцистичний спадок це приклад художньої публіцистики, для якої характерним є вживання великої кількості тропів: метафор, метонімій, порівнянь тощо. Наявність значної кількості метафор, передусім сатиричних, є однією з характеристичних ознак мови публіцистики І.Багряного. У доборі й застосуванні метафор спостерігаються індивідуально-творчі тенденції, мистецька майстерність письменника. У стародавні часи ще Аристотель відзначав: „Особливо важливо бути майстерним у метафорах, оскільки тільки цього одного не можна навчитися в інших, ця здатність служить ознакою таланту. Адже створювати хороші метафори значить помічати подібність” [4, 21].
Публіцистика І.Багряного значною мірою виростала з його творчості в художній літературі, у межах якої йому було дещо затісно. Публіцистика як особливий рід літератури дозволяла письменникові оперативно впливати на великі маси людей. Публіцистика важливий засіб здійснення політики, важлива зброя в ідеологічній боротьбі. У публіцистичних текстах письменник одержує змогу адекватно висловлювати свою думку про політичні процеси, поєднуючи їх зі своїм яскраво вираженим ставленням до них. Головне в публіцистичному творі гострота злободенного політичного змісту, відображення актуальних політичних стосунків. І.Багряний жив у непростий історичний період. Становлення нової на той час соціалістичної системи, колективізація, масові політичні репресії (яких і йому не вдалося уникнути), друга світова війна, холодна війна, початок освоєння космосу, руйнування системи колоніалізму це все припало на його життя і знайшло відображення в його публіцистичній творчості. Усе пережите в СРСР втрата багатьох родичів у буремних процесах першої половини ХХ ст., руйнування звичного способу життя, перебування в радянській тюрмі й концтаборах привели І.Багряного до усвідомлення необхідності боротьби з комуністичною системою. У публіцистиці письменника головне місце займає викриття радянського суспільного ладу. За його переконанням, СРСР то велетенський концтабір, соціалізм казармений (або, за його словами, касарняний), людина зведена до „гвинтика” в жорстокій державній машині.
Письменник-гуманіст гостро засуджує тоталітарну владу в СРСР, відверто й безкомпромісно викриває її злочини супроти людини. Водночас він приділяє величезну увагу боротьбі за звільнення українського народу від колоніального гніту й ставить це питання у нерозривний зв’язок із крахом колоніальної системи взагалі. Для нього цей зв’язок між долею України й долею колоніальних країн Африки, Азії й Америки був очевидний. Тому й закликав він увесь вільний світ уважніше ставитися до становища України.
Багато хто з критиків тією чи іншою мірою недооцінюють творчість Багряного-публіциста, вважаючи, що публіцистика явно зашкодила письменникові в галузі чисто художньої творчості. Наприклад, дослідниця творчості Івана Багряного Ю.Войчишин так і писала: „... стверджуємо з великим жалем, бо якщо б Багряний не роздрібнював свого таланту в різних ділянках громадського, політичного та мистецького життя, то ми напевно мали б багато більше його літературних творів. Не було б теж такого від’ємного впливу публіцистики та журналістики на його творчість...” [52, 4]. Але все ж вона відзначає, що в публіцистиці І.Багряного знайшов продовження світогляд письменника. Він у цьому стилі продовжував своє самовираження. Навпаки, І.Дзюба справедливо вважає, що форма публіцистики для Багряного була такою ж органічною сферою вираження його політичної, інтелектуальної й творчої енергії: „Громадський темперамент ... не вміщався в річищі суто художньої творчості і проривався навіть у поезії та прозі політичними деклараціями та політичною сатирою... Зате й навпаки в його публіцистиці на ідеологічні конструкції та логічні викладки лягає печать емоційності та поетичного візіонерства, не кажучи про стилістичну багатобарвність і часом „світіння” слова” [83, 12]. І справді, публіцистику І.Багряного можна називати художньою, вона має багато рис, спільних з художньою літературою. Це особливо яскраво проступає в мові публіцистики, у тому „світінні” слова, про яке каже І.Дзюба.
Мова публіцистики І.Багряного це не тільки форма думки, а спосіб народження цієї думки, оскільки вона віддзеркалює світобачення письменника. Через мову публіцист висловлює своє авторське кредо, створює індивідуально-авторську мовну картину світу.
Поняття картини світу фундаментальне поняття, що відображає взаємини людини та її оточення. Образ світу лежить в основі суспільної та індивідуальної свідомості. Формування картини світу народу неможливе без мови, бо саме мова відображає специфіку засобів фіксації та членування об’єктивної реальності. Таким чином, письменник відображає світ крізь призму своєї діяльності й національної культури.
Через усю багатогранну творчість І.Багряного і як політика, і як письменника, поета, і як публіциста проходить ідея національного визволення українського народу з-під комуністичного ярма Москви задля його удержавлення, задля духовно-культурного відродження України.
Далекоглядний політик-трибун умів запалювати інших на подвиги в ім’я народу, був письменником-аналітиком, який засуджував радянсько-комуністичну тиранію ще задовго до О.Солженіцина, але був борцем, організатором-натхненником політичної та ідеологічної боротьби за всенародний ідеал державну незалежність України [54, 4].
Сучасна наука потребує комплексних праць, які б досліджували мовну особистість письменника, автора різностильових текстів. Цю проблему опрацьовували такі молоді науковці: М.Кравченко (з’ясувала значення науково-публіцистичної творчості Бориса Грінченка, розглянула явище термінологізації суспільно-політичної лексики письменника); В.Деркач (дослідив філологічну термінологію М.Драгоманова); М.Братусь (з’ясувала структуру, семантику й стилістичні функції епітета в художній прозі Івана Багряного). Своїм дослідженням ми продовжили опрацювання мовної індивідуальності І.Багряного не тільки як письменника, але і як публіциста, політичного діяча.
Актуальність роботи. Публіцистика І.Багряного, яка протидіяла й суперечила імперським інститутам, була захована в архівах КДБ і вперше побачила світ в еміграції. Саме тому вона тривалий час не була предметом дослідження.
Публіцистичний стиль української мови ще недостатньо вивчений. Праці на цю тему раніше спиралися в основному на мову засобів масової інформації радянського часу. Розвідки визначних українських публіцистів, слово яких було забороненим для масового читача, не вивчалися. Отже, актуальність роботи вже в самому матеріалі дослідження.
Наукову цінність має мовознавчий аспект аналізу цього матеріалу, оскільки він виявляє лексичні та фразеологічні засоби публіцистики І.Багряного, використані ним стилістичні прийоми, функціонування слів-концептів, у яких сконцентровано світобачення, естетичне кредо цього талановитого письменника І половини ХХ ст.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження пов’язане з плановою темою відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України „Українська стилістика ХХ століття”.
Мета й завдання дослідження. У роботі поставлено за мету дослідити й проаналізувати багатогранну публіцистичну спадщину І.Багряного, виявити її специфіку.
Мета передбачає виконання таких завдань:
1) охарактеризувати основні мовні особливості публіцистичного стилю на основі найновіших досліджень;
2) описати мовностилістичні засоби лексико-фразеологічного рівня публіцистики І.Багряного як певну функціонально-стильову систему;
3) проаналізувати індивідуально-авторський словник І.Багряного; з’ясувати стилістичне використання оновлених, актуалізованих І.Багряним слів;
4) виявити концептуальність власних назв;
5) з’ясувати функціональне навантаження кольороназв;
6) визначити естетичні функції образних засобів;
7) дослідити функції та структуру перифраз у публіцистиці І.Багряного;
8) розглянути співвідношення традиційних і трансформованих фразеологізмів у тканині публіцистичного тексту.
Матеріалом дослідження послужили публіцистичні твори, зібрані у виданні: Іван Багряний. Публіцистика: Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе / Упор. О.Коновал. К.: Смолоскип, 1996. 856 с. Ці твори були вперше опубліковані в 1946 1963 рр. у журналі „Наші позиції” та газеті „Українські вісті” виданнях УРДП, які в еміграції організував і впродовж 1946 1963 рр. очолював І.Багряний.
На основі публіцистичних текстів створено словник перифраз та покажчик публіцистичних висловів І.Багряного.
Об’єктом дослідження є мова української публіцистики.
Предмет аналізу семантична структура і стилістичні функції лексичних та фразеологічних одиниць у публіцистиці Івана Багряного.
Методи дослідження. Опрацювання матеріалу здійснювалося з позицій системного підходу до аналізу мови публіцистичних текстів.
Основні методи аналізу описовий та метод контекстуального аналізу, який дав можливість виявити змістові та естетичні функції концептуально наповнених автором слів, специфіку мови письменника. Використано також прийом декодування тексту.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві проаналізовано особливості мови публіцистики І.Багряного та визначено її мовностилістичні домінанти, виявлено слова-концепти й співвіднесено їх із світобаченням письменника.
Теоретичне значення. Досягнуті результати дослідження поглиблюють теорію аналізу публіцистичного тексту; сприяють збагаченню знань про публіцистичний стиль, особливості його взаємодії з науковим, художнім, розмовним стилями; розширюють жанрові межі дослідження лексики й фразеології публіцистичного тексту. Результати дослідження доповнять українську лінгвістику новими інтерпретаціями мовного матеріалу, новими спостереженнями над способом реалізації письменником своїх світоглядних, ідейно-естетичних засад.
Практичне значення. Одержані результати дослідження можуть знайти застосування в працях з української стилістики, лінгвоаналізу публіцистичного тексту, у спецкурсах і спецсемінарах з історії української літературної мови, на заняттях з української мови та літератури, а також при створенні словника мови І.Багряного.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української мови та Днях науки Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Наукові доповіді з теми дослідження представлено на трьох всеукраїнських науково-практичних конференціях: „Мовленнєва культура у професійних навчальних закладах” (Львів, 1998), „Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2001), „Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку” (Херсон, 2001). Основні положення й висновки роботи викладено у восьми публікаціях.
Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається із вступу, п’ятьох розділів, висновків, списку використаної літератури (318 позицій) та двох додатків („Словник перифраз” та „Покажчик публіцистичних висловів Івана Багряного”, с. 206 226). Повний обсяг дисертації 226 сторінок.

bibliography

Висновки

У роботі ми звернулися до історіографії кількох важливих актуальних проблем лінгвостилістики: 1) поняття публіцистичного стилю та його основні ознаки, лексико-фразеологічні властивості, образна своєрідність; 2) проблема лексико-семантичної трансформації в індивідуальному стилі; 3) символізм та метафоризація лексичних одиниць; 4) перифраза як описовий зворот, явище вторинної номінації; 5) оказіональне та узуальне в індивідуально-авторському словнику. Це дозволило нам розглянути перераховані питання через призму публіцистики І.Багряного.
Відображаючи актуальні проблеми суспільного життя, публіцистика досліджуваного майстра слова відзначається, по-перше, багатством мовних засобів; по-друге, яскравою експресивністю; по-третє, оцінним характером мови; а також різножанровістю та різноманітністю оформлення текстів. Публіцистичний стиль І.Багряного сприймається деякою мірою як вид мистецтва художнього слова (публіцистика Багряного художня й політична одночасно), але має документальну основу. Це своєрідний сплав, синтез кількох стилів: художнього, наукового й розмовного.
І.Багряний має своєрідний стиль взагалі і, зокрема, у публіцистиці, яка насичена художньо-літературними елементами. Іноді її важко відрізнити від художніх текстів, оскільки публіцистичний доробок І.Багряного відзначається образністю, оцінністю, перифрастичністю. Хоча деякі місця в художніх текстах сприймаються як прояви високопатетичної публіцистики.
На нашу думку, публіцистична спадщина Івана Багряного це, насамперед, приклад політичної, письменницької й художньої публіцистики. 1) Політична, оскільки вона висвітлює питання політики, публіцистика І.Багряного стала засобом боротьби за національну гідність, волю свого народу, за державну незалежність України. 2) Письменницька, бо в ідеалі до письменницької публіцистики відносимо те, що народжується під пером письменника, а Іван Багряний людина широкого творчого діапазону: поет, прозаїк, драматург, публіцист і одночасно громадський діяч. 3) Художня, оскільки насичена великою кількістю образних засобів. У художній публіцистиці Багряного емоційно-образний зміст поєднано з інформативно-логічним, публіцистичний задум знаходить виявлення через художнє світосприймання саме письменника.
На відміну від автора художнього твору, публіцист безпосередньо звертається до читача зі своїми думками, почуттями, оцінками. Саме відкритою оцінністю, явним вираженням світоглядної позиції автора публіцистичний стиль відрізняється від художнього, бо у відкритій оцінці важлива прикмета і властивість публіцистичного стилю. На відміну від художніх творів, у публіцистиці не підтекст, а сам текст цілком відповідно виражає авторське ставлення до описуваних фактів.
Автор основний стилетворчий чинник публіцистичного тексту, у якому сконцентровано провідні стильові напрямки й тенденції епохи. Для кожної епохи характерний свій узагальнений тип автора, який конкретизується в багатьох публіцистичних текстах.
Важливе місце в мові публіцистики І.Багряного займає суспільно-політична лексика, зокрема на позначення суспільного ладу й різних організацій, що забезпечують функціонування держави як такої. Для еміграції характерна багатопартійність. Тому відповідні сторінки аж перенасичені назвами партій, різноманітних громадських організацій тощо.
Основу публіцистичних творів І.Багряного становить експресивно забарвлена суспільно-політична лексика, яка позначає реалії політичного суспільного життя, абстрактні поняття, загальномовні метафори-публіцистизми надають памфлетам І.Багряного свіжості, актуальності та художньо-пізнавальної досконалості. Широко представлена в його публіцистиці й науково-термінологічна лексика: сентенції, доктрина, абстракція, знаменник, домінанта, субстанція.
Мова публіцистики І.Багряного насичена неологізмами, утвореними від прізвищ суфіксальним способом: керенчики, денікінчики, врангелівчики, мазепинці, геббельсенята, кохенята. Зменшено-пестливі суфікси, використані автором, надають словам відтінку зневаги, сарказму.
З допомогою суфіксальних новоутворень, похідних від антропонімів, І.Багряний дає узагальнюючу й різко негативну характеристику пристосовництву як соціальному явищу: гулаївщина, доленківщина, петрусівщина, власовщина, сталінщина тощо.
Стилістично значущими є також суфіксальні прикметникові новотвори, мотивовані власними назвами прізвищами та назвами політичних організацій, партій, наприклад: хрущовсько-булганівський рай, хрущовська дірка, єжовсько-беріївські катівні, геббельсівська пропаганда, маленківська демократія, емвеесівська потвора, емведівська реакція, кцабівський брат, сонрівсько-кцабівські комбінації, уердепівський рух. Усі вони мають різко пейоративне забарвлення.
Активне використання абревіатур і складних слів зумовлене інформаційною функцією публіцистичного стилю й виявляється у використанні елементів офіційно-ділового та наукового стилів, що репрезентоване в публіцистиці І.Багряного (особливо назвами партій, організацій). Призначення абревіатур і складних слів економія газетної шпальти. Це дозволяє уникати повного написання відомих читачеві назв.
Добу тоталітаризму письменник змальовує, використовуючи прийом переосмислення назв тварин (творячи „звірячі” образи), коли назви хижих звірів підкреслюють жорстокість відповідних режимів. Особливим змістом наповнюються слова типу медвідь (мішка), вовк, шакал, крокодил, давун. Для більшого увиразнення в подібних випадках до них часто додається прикметник червоний, коли йдеться про реалії радянської системи. Тоді такі вирази, як червоний молох, червоний ведмідь, червоний крокодил, стають засобами прямої характеристики осіб, епохи, подій. Ці образні вирази вступають у синонімічні відношення з основними нормативними назвами. Власне, їх можна розглядати як свого роду перифрази із високим ступенем негативної оцінки. Уживання таких назв особливо підкреслює жорстокість і агресивність зовнішньої й внутрішньої політики таких держав.
Водночас І.Багряний ототожнює політику можновладців із проявами хвороби. Оскільки він не вважав радянську систему нормальною в повному розумінні слова, то при її описі часто використовував медичні терміни параноя, гарячка, бацила тощо. Зокрема, „бацила громадянської війни”, очевидно, нагадувала публіцистові страшну пошесть тифу. Спроби переробити людину спонукають публіциста вживати слово вівісекція (з галузі дослідів на живих істотах).
Іван Багряний демонструє зразки перенесення слів з різних сфер у лоно політичної публіцистики, широко послуговується образними засобами мови.
Письменник вдало включає у свої публіцистичні твори фразеологічні багатства як сучасної української мови, так й античності. Це дає йому можливість збуджувати інтерес читачів, дбати про емоційне насичення тексту. Майстер публіцистики широко використовує ФО (крилаті вислови, прислів’я) як засоби влучного й образного вираження певного значення, які надають мові емоційного забарвлення, точно змальовують суть досить складних явищ: щоб розібратись в тій „оливі з мухами”, крокодиляче милосердя, Москва поставила крапку над і, релігія як „опіум для народу”, причісування ... під одну націоналістичну гребінку; сила, яка приходить на зміну, „вихлюпує з водою дитину”; не раз перепадало на горіхи; диктатури, прикритої фіговим листочком різних дрібненьких змін; не розводить масляну ахінею на потіху цілому світу; очищення авгієвих стаєнь історії; хрущовські плани геть „сіли маком”.
Часто публіцист для підсилення враження від якогось факту вдається до творення власних афоризмів, наприклад: „Комунізм і масло речі несумісні”, „Якщо є комунізм то немає масла”, „Щоб масло здобути треба комунізму не бути”.
І.Багряний включає в свої публіцистичні тексти іншомовні слова (зокрема російські) в українській транскрипції. Це дає йому змогу якнайточніше відтворювати елементи радянської пропаганди. Тут особливо зростає роль лапок, які дозволяють, крім документальної точності, перетворювати певні поняття на антонімічні.
Як політичний лідер І.Багряний прагне до чіткості формулювань, логічності викладу, до точних визначень різноманітних понять: від політичних, громадсько-політичних до понять військової науки тощо.
Залучення до публіцистичних текстів великої кількості тропів (метафор, метонімії, синекдохи, гіпербол тощо) дозволяє увиразнити текст, зробити його більш впливовим. І.Багряний часто звертається до метафоричних та метонімічних виразів, які служать одним із засобів посилення образності й виразності мови, що особливо важливо в публіцистиці: чорна кістка гречкосіїв, фаланга в’язнів, махровий імперіалізм, комуністичне пустодзвонство, мілітаристський робот у комуністичній мантії, комуністичний привид, політична мімікрія, в царстві московського „червоного медведя”, жахливий залізний дощ, кулеметні завірюхи.
Публіцист використовує персоніфікацію, щоб точніше змалювати хід історичного процесу: наша нація підносила й підносить революційні прапори; сили тієї революції неминуче мають дійти до перемоги; кидається на всі боки наша революційна думка; покоління родилося в муках і трагедії великих мільйонів; зробити аборт історії; історія завагітніла на комуністичну еру, вирішила зродити ту еру силою і терором; більшовизм марширує в Європі тощо. Використовує антоніми з метою чіткішої, повнішої й експресивнішої передачі думки, можливості контрастно схарактеризувати явища: „прізрак” з великим п’ястуком, але з малою головою і з ще меншим серцем.
Епітетика публіцистики Багряного прозора: замрячений час; отруйна, задушлива атмосфера; захмелілий лемент московських „тріумфаторів”; забріханий радянський комуністичний Юпітер, такі вислови надають тексту відтінку відрази, зневаги в характеристиці автором того чи іншого політичного явища.
Багато з передбачень публіциста збулися через 50 років. Особливо вражає передбачливість письменника щодо долі СРСР, висловлена в ті часи, коли рідко хто сумнівався в тривалості існування Радянського Союзу.
Основні теми, які пронизують публіцистичну спадщину Багряного, це, по-перше, гостра критика сталінського тоталітарного режиму; по-друге, викриття системи більшовицького терору; по-третє, достовірний аналіз світового політичного життя.
Читача приваблює загостреність думки публіциста, його прагнення не уникати й не замасковувати реальних труднощів. Справжнім фундаментом публіцистики І.Багряного є пильна увага до життя українського народу; уболівання за долю нації, особливо молодого покоління. Тому дозрілий літературний талант І.Багряного як письменника-публіциста, сформований у поетичному, прозовому, літературно-критичному річищі, знаходить для себе нові можливості у сфері художньої, політичної публіцистики, що є ніби живим дотиком до пекучих проблем сучасності. Приваблює авторський динамізм почуття й бачення світу, що несуть на собі відбиток яскравої письменницької індивідуальності, слугують міцною оригінальною ланкою між неозорим полем конкретного факту й витонченим світом фантазії публіцистичного слова І.Багряного. Емоційна пам’ять публіциста здатна відсікати непотрібне й зберігати важливе, його літературний досвід дає змогу не випускати з поля зору гармонії цілого, його стиль лаконічний і точний.
Івана Багряного можна вважати одним із плеяди талановитих майстрів політичного памфлету, одним із неперевершених стилістів. Простота й лаконізм, смислова витонченість кожної фрази риси, притаманні його стилю. Публіцист був безкомпромісний у принципових питаннях мови і стилю, обстоював ужиті ним слова, коли був переконаний у своїй правоті. Полум’яний борець проти більшовицького тоталітаризму, фашизму, націоналізму, І.Багряний дбав про змістову точність і гостроту, відточеність і несхибність могутнього знаряддя ідеологічної боротьби слова.

Список використаних джерел

1. Абрамович И.М. Об индивидуально-авторских преобразованиях фразеологизмов и отношении к ним фразеологического словаря // Проблемы фразеологии. М.-Л.: Наука, 1964. С. 213 218.
2. Авксентьєв Л.Г. Фразеологічна одиниця як предмет фразеології та її ознаки // Мовознавство. 1979. № 5. С. 13 16.
3. Алефіренко М.Ф. Від порівняння до нового значення // Культура слова. 1977. Вип. 13. С. 87 92.
4. Аристотель. Поэтика. Античные теории языка и стиля. М.: ОГИЗ, 1936. 134 с.
5. Арутюнова Н.Д. Номинация и текст // Языковая номинация (Виды наименований). М.: Наука, 1977. С. 304 357.
6. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Изв. АН СССР. Серия лит. и яз. 1981. Т. 40. Вып. 4. С. 356 367.
7. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1966. 606 с.
8. Бабич Н.Д. Стилістика фразеологічних одиниць // Укр. мова і л-ра в шк. 1979. № 11. С. 17 22.
9. Бабій І. „Передо мною стояв світ, новий і чорний...” (Колористика у мові В.Стефаника) // Культура слова. 1996. Вип. 48 49. С. 50 54.
10. Бабій І. „Фарби повинні приходити на допомогу слову” (кольори в художній мові М.Коцюбинського) // Культура слова. 1997. Вип. 50. С. 26 31.
11. Багряна Г. І довго ти будеш плакати за мною // Дніпро. 1992. № 10 12. С. 176 180.
12. Багряний І. Автобіографія. Бібліографія. З листів І.Багряного до Дм.Нитченка // Слово і час. 1994. № 2. С. 9 12.
13. Багряний І. Вірю!..: Хрестоматія / Упорядн. В.Усань. Чикаґо. Харків, 2001. 543 с.
14. Багряний І. Під знаком Скорпіона / Упорядн. та авт. передм. О.Шугай. К.: Смолоскип, 1994. 240 с.
15. Багряний І. По той бік залізного (не літературного) МУРу // Слово і час. № 12. С. 89 91.
16. Багряний І. Публіцистика: Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе / Упоряд. О.Коновал. К.: Смолоскип, 1996. 856 с.
17. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
18. Барлас Л.Г. Русский язык. Стилистика: Пособие для учителя. М.: Просвещение, 1978. 256 с.
19. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Эстетика словесного творчества. М.: Просвещение, 1986. С. 260 295.
20. Бацій І.С. Краса і сила слова: Бесіди про мову художнього твору. К.: Рад. школа, 1983. 96 с.
21. Белецкий А. В мастерской художника слова. М.: Высшая шк., 1989. 159 с.
22. Бельчиков Ю.А. Общественно-политическая лексика В.Г.Белинского. М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1962. 132 с.
23. Бєляков Г. Мова поетики // Віче. 1995. № 10. С. 45 54.
24. Біда К. Вступне слово // Войчишин Ю. Літературно-бібліографічна студія. Вінніпеґ Оттава, 1968. С. 5 6.
25. Білецький Ф.М. Оповідання. Новела. Нарис. К.: Дніпро, 1966. 89 с.
26. Білодід І.К. Вибрані праці: В 3 т. / Вст. сл. В.С.Русанівського; Редкол. В.М.Русанівський та ін. К.: Наук. думка, 1986. Т. 1. 446 с.; Т. 2. 366 с.
27. Білодід І.К. Мова й ідеологічна боротьба // Мовознавство. 1973. № 5. С. 3 19.
28. Богуцька Г., Регушевський Є., Разумейко М. Авторські неологізми у творах Олеся Гончара // Культура слова. 1998. Вип. 51. С. 24 30.
29. Брюген В.О. Подолання часу / Нотатки про художньо-документальну прозу // Укр. мова і л-ра в шк. 1978. № 3. С. 8 19.
30. Будагов Р.А. Введение в науку о языке. М.: Просвещение, 1965. 492 с.
31. Будагов Р.А. Литературные языки и языковые стили. М.: Высшая школа, 1967. 375 с.
32. Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка: Пособие для филол. фак. ун-тов и фак. языка и литературы пед. ин-тов УССР. Т. 1. К.: Рад. шк., 1952. 446 с.
33. Булаховский Л.А. О слоге как предмете изучения // Рус. яз. в шк. 1955. № 3. С. 7 12.
34. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. К.: Рад. школа, 1955. 247 с.
35. Бурляй Н.Г. Прислівники в ролі епітетів // Культура слова. 1985. Вип. 28. С. 20 24.
36. Бурячок А.А. Формування спільного фонду соціально-політичної лексики східнослов’янських мов. К.: Наук. думка, 1983. 247 с.
37. Бурячок А.А. Соціально-політична лексика і її вираження в тлумачних словниках сучасної української та російської мов // Слово і фразеологізм у словнику. К.: Наук. думка, 1980. С. 37 62.
38. Васильева А.Н. Курс лекций по стилистике русского языка: Общие понятия стилистики, разговорно-обиходный стиль речи. М.: Рус. язык, 1976. 239 с.
39. Васильева Л.И. Пособие по чтению художественной литературы со стилистическим комментарием (Стилистический анализ художественного произведения). М.: Изд-во МГУ, 1970. 277 с.
40. Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. Х.: Вид-во Харк. ун-ту, 1958. 288 с.
41. Вещикова И.А. Публицистический стиль как единица в системе функциональных разновидностей языка // Вестник Моск. ун-та. Серия 9: Филология. 1992. № 1. С. 21 26.
42. Взаємодія усних і писемних стилів мови / М.А.Жовтобрюх, М.М.Пилинський. Відп. ред. М.М.Пилинський. К.: Наук. думка, 1982. 180 с.
43. Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови / М.М.Пилинський, Н.Я.Дзюбишина-Мельник, К.В.Ленець. Відп. ред. М.М.Пилинський. К.: Наук. думка, 1990. 213 с.
44. Виноградов В.В. О задачах истории русского литературного языка. М., 1946.
45. Виноградов В.В. О теории художественной речи: Учеб. пособие. М.: Высшая шк., 1971. 240 с.
46. Виноградов В.В. Проблема авторства и теория стилей. М.: Гослитиздат, 1961. 614 с.
47. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 255 с.
48. Винокур Г.О. Об изучении функциональных стилей современного русского языка советской эпохи // Развитие функциональных стилей современного русского языка. М.: Наука, 1968. С. 3 11.
49. Винокуров Е.М. Поэзия и мысль. М.: Сов. Россия, 1966. 88 с.
50. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи (Природа вторичной номинации). К.: Наук. думка, 1986. 142 с.
51. Войценко О. Профілі діячів української народної республіки. Філадельфія, 1980. 47 с.
52. Войчишин Ю. Іван Багряний. Літ.-бібліографічна студія / Вступ. слово К.Біди. Українська вільна АН. Вінніпеґ Оттава, 1968. 87 с.
53. Вопросы статистической стилистики: Сборник статей / Под ред. Б.Н.Головина и др. К.: Наук. думка, 1974. 331 с.
54. Воскобійник М. Пам’яті І.Багряного. Детройт, США, 1993. Відбиток із часопису „Українські вісті”, ч. 3061. 24 с.
55. Гаврильченко О., Коваленко А. Огненне коло І.Багряного // Київ. 1991. № 3. С. 95 96.
56. Гаврильченко О., Коваленко А. Штрихи до літературного портрета І.Багряного // Багряний І. Сад Гетсиманський. К., 1992. С. 5 18.
57. Гаджиев К.С. Тоталитаризм как феномен ХХ века // Вопр. философии. 1992. № 2. С. 3 25.
58. Гак А. (Мартин Задека). На двох трибунах: Оповідання та фейлетони. Новий Ульм-Філадельфія, 1966. 319 с.
59. Галкін О. До ювілею І.Багряного // Літературна Україна. 1996. № 36 (3 жовтня). С. 1.
60. Галкін О.І. Ізгой: Поема про І.Багряного. Лебедин: Білий лебідь, 1996. 172 с.
61. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования / АН СССР. Ин-т языкознания. Отв. ред. Г.П.Степанов. М.: Наука, 1981. 138 с.
62. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища шк., 1985. 360 с.
63. Герд А.С. Фразеология фельетонов М.Кольцова / Опыт функциональной характеристики // Проблемы фразеологии. М. Л.: Наука, 1964. С. 219 223.
64. Гетьманець М., Ярошик В., Усань В. Український письменник і політичний діяч Іван Багряний (1906 1963): Бібліографічний покажчик. Х., 1996. 48 с.
65. Гладкий М. Наша газетна мова: Мова сучасного письменства / Укр. Вільний ун-т: Укр. граматики. Вип. 9. Репринт. відтвор. Вид-во 1928 р. Мюнхен, 1992. 157 с.
66. Горбач О. Зібрані статті / Укр. Вільний ун-т. Фотопередрук. Мюнхен: Б. в., 1993 (Укр. граматики). 336 с.
67. Горбунов А.П. Язык и стиль газеты (Из творческой лаборатории публициста): Учебное пособие. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974. 125 с.
68. Гореликова М.М., Магомедова Д.М. Лингвистический анализ художественного текста. М.: Рус. язык, 1989. 151 с.
69. Грибова Л.О. Прикметники назви кольорів як засіб художнього відображення // Укр. мова і л-ра в шк. 1978. № 10. С. 42 52.
70. Григорьева А.Д., Иванова Н.Н. Поэтическая фразеология Пушкина. М.: Наука, 1969. 389 с.
71. Грицина В.І. Інфраструктура речень публіцистичного стилю: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. Запоріжжя, 2002. 19 с.
72. Грицюк Е.Й. Публіцистика Олександра Корнійчука: Дис. ... канд. філол. наук / КДУ ім. Т.Г.Шевченка, фак. журналістики, каф. журналістської майстерності і літературного редагування. К., 1971. 199 с.
73. Грицютенко І.Є. Естетична функція художнього слова (В українській прозі 30 70 рр. ХІХ ст.): Автореф. дис. ... д-ра філол. наук: 19.02.02. К., 1974. 85 с.
74. Гришко В. Живий Багряний: Доповідь на вічах у Нью-Йорку й Чикаго 5 і 6 жовтня. Новий Ульм: Укр. вісті, 1963. 30 с.
75. Гришко В. Невгасна віра в людину // Слово і час. 1991. № 10. С. 13 15.
76. Грінченко Б. Словарь української мови: В 4 т. К., 1958. Т. 4. 453 с.
77. Ґроно нездоланих співців (Літературні портрети українських письменників ХХ ст.). К.: Укр. письменник, 1997. 285 с.
78. Гусєва С. Тема уроку: „Тигролови” І.Багряного // Слово і час. 1994. № 6. С. 61 65.
79. Гуцул Л.В. Колористичні епітети в оповіданнях О.Кобилянської // Культура слова. 1990. Вип. 30. С. 36 39.
80. Даниленко В.П. Русская терминология: Опыт лингвистического описания. М.: Наука, 1977. 246 с.
81. Дарчук Н.П., Грязнухіна Т.О. Частотний словник сучасної української публіцистики // Мовознавство. 1996. № 4 5. С. 15 19.
82. Демський М. Українські фраземи й особливості їх творення. Львів Краків Париж: Просвіта, 1994. 62 с.
83. Дзюба І. Громадянська снага і політична прозірливість (Про публіцистику Івана Багряного) // Іван Багряний. Публіцистика. К.: Смолоскип, 1996. С. 5 13.
84. Дзюба І. Публіцистика І.Багряного // Сучасність. 1992. № 4. С. 64 70.
85. Дзюба І. Романтик серцем, реаліст думкою: До 90-річчя від дня народження І.Багряного // Освіта. 1966. 16 жовтня. С. 12 13.
86. Дідик С.С. Мова памфлетів Ярослава Галана: Дис. ... канд. філол. наук: 10.01.02 / Львів. держ. ун-т ім. І.Франка. Л., 1964. 250 с.
87. Дідківська Л.П., Родніна Л.О. Словотвір, синонімія, стилістика. К.: Наук. думка, 1982. 170 с.
88. Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). К.: Мистецтво, 1973. 435 с.
89. Доманицький В. Словарик. Пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів. К., 1906. 63 с.
90. Дроздовський В.П. Лінгвостилістичний аналіз прозового твору: Учб. посібник. Одеса: Вид-во Одеського держ. ун-ту ім. І.І.Мечникова, 1975. 48 с.
91. Дроздовський В.П. Принципи і передумови стилістичного аналізу прозового твору: Навч. посібник. Одеса: Вид-во Одеського держ. ун-ту ім. І.І.Мечникова, 1972. 95 с.
92. Ефимов А.И. Стилистика художественной речи. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1957. 448 с.
93. Євдокимова Я. Функціонування складнопідрядних структур в публіцистичному стилі // Мовознавство. 1974. № 1. С. 60 66.
94. Єрмоленко С. Вступ // Сологуб Н. Мовний портрет Яра Славутича. К.: Дніпро. Вінніпеґ: Українська Вільна Академія Наук, 1999. С. 5 6.
95. Єрмоленко С.Я. Мова і держава // Вітчизна. 1998. № 1. С. 118 121.
96. Єрмоленко С.Я. Мова сучасної української есеїстики // Жанри і стилі в історії української літературної мови. К.: Наук. думка, 1989. С. 226 253.
97. Єрмоленко С.Я. Мова як суспільне явище. Державотворча функція мови // Укр. мова і л-ра в шк. 1997. № 7. С. 6 7.
98. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності: (стилістика та культура мови). К.: Довіра, 1999. 431 с.
99. Єрмоленко С.Я. Скарбниця народного слова // Мовознавство. 1982. № 6. С. 58 60.
100. Єрмоленко С.Я. Слово, оновлене часом // Культура слова. 1976. Вип. 11. С. 18 34.
101. Жанри і стилі в історії української літературної мови / АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні, відп. ред. С.Я.Єрмоленко. К.: Наук. думка, 1989. 281 с.
102. Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси (кінець ХІХ початок ХХ ст.). К.: Наук. думка, 1970. 303 с.
103. Жулинський М. Іван Багряний // Слово і час. 1991. № 10. С. 7 13.
104. Жулинський М.Г. Іван Багряний // Історія української літератури ХХ ст. / За ред. В.Дончика. Кн. 2. С. 244 252.
105. Забарний О. Поради методиста щодо вивчення роману І.Багряного „Сад Гетсиманський” // Дивослово. 1997. № 7. С. 41 43.
106. Заверталюк Н.І. Зброєю сатири (антинаціоналістична публіцистика радянських письменників 20-х років) // Укр. літературознавство. 1971. Вип. 12. С. 70 75.
107. Заверталюк Н.І. Публіцистика письменників України 20-х 70-х рр. ХХ ст.: Проблеми. Жанри. Майстерність: Дис. ... д-ра філол. наук: 10.01.02 / ДДУ. Д., 1992. 300 с.
108. Заверталюк Н.І. Становлення і розвиток української радянської публіцистики (на матеріалі письменницької публіцистики). Д., 1975. 99 с.
109. Здоровега В.Й. Мистецтво публіциста: Літературно-критичний нарис. К.: Рад. письменник, 1966. 175 с.
110. Здоровега В.Й. У майстерні публіциста. Проблеми теорії, психології, публіцистичної майстерності. Л.: Вид-во Львівського ун-ту, 1969. 179 с.
111. Здоровега В.Й. Человек на земле: (Заметки об украинской публицистике) // Радуга. 1984. № 9. С. 136 142.
112. Зеленько А.С., Омельченко С.В. Лексика в системі мови (проблеми семасіолоігї у світлі теорії відображення)