МОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДУХОВНОЇ ПОЕЗІЇ XVIII – ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТТЯ

brief description

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

На правах рукопису

Грималовський Ігор Станіславович

УДК 811.161.2’38

МОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДУХОВНОЇ ПОЕЗІЇ XVIII
ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Скаб Мар’ян Стефанович,
доктор філологічних наук,
професор

Чернівці 2006

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ........4
ВСТУП......5
РОЗДІЛ 1. Українська духовна поезія XVІІІ початку ХІХ століть
у контексті розвитку і утвердження нової української
літературної мови........11
1.1. Статус української мови у XVІІІ столітті як один із
чинників виникнення духовної поезії.........12
1.2. Церковно-релігійна ситуація в Україні у XVІІІ столітті,
її вплив на духовну поезію.......16
1.3. Зміст, визначення, обсяг та межі поняття духовна
поезія”19
1.3.1. Змістаналізованого поняття19
1.3.2. Визначення поняття духовна поезія”...21
1.3.3. Обсяг та межі поняття духовна поезія”23
в аналізований період (XVІІІ поч. ХІХ ст.).
1.4. Проблема найменування аналізованого жанру...26
1.5. Походження та джерела української духовної поезії
XVІІІ початку ХІХ століть....29
1.6. Класифікація духовних віршів..34
1.7. Функціонування української духовної поезії..36
1.7.1. Рукописні співаники як основна форма функціонування аналізованого жанру...36
1.7.2. Богогласник”, його роль39
1.8. Українська духовна поезія XVІІІ поч. ХІХ ст. як одне
з відображень мовної ситуації в Україні у вказаний період...43

РОЗДІЛ 2. Стильові і лексико-стилістичні особливості української
духовної поезії XVIII поч. ХІХ ст.......54
2.1. Проблема назви стилю, до якого належать тексти
на релігійні теми..................54
2.2. Проблема релігійної термінології.......58
2.3. Християнські номени...............61
2.4. Перифрази.72
2.5. Антитеза й оксюморон.....88
2.6. Порівняння....99
2.7. Символи...111
РОЗДІЛ 3. Особливості поетичного синтаксису української
духовної поезії XVIII поч. ХІХ ст.........................................130
3.1. Риторичні запитання...130
3.2. Риторичні звертання...139
3.3. Інверсія.165
3.4. Гіпербола..171
ВИСНОВКИ.174
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ180

ВСТУП

Актуальність дослідження. У часи відродження української державності винятково важливого значення набуває наукове осмислення різних аспектів становлення української нації, зокрема формування української літературної мови як найважливішого складника буття етносу. Особливо актуальним у цьому напрямі є дослідження маловідомих, раніше замовчуваних текстів, серед яких і українська духовна поезія XVIII початку XIX ст. Давня українська поезія, зазначає В. Шевчук, це сфінкс, що може явити теперішньому й майбутньому досліднику не одну таємницю. Особливо багато таких знахідок зберігає XVIII ст. той період, коли українська писемність із занепадом Київської та Чернігівської друкарень утримує свої традиції як література рукописна, хоча й стає при цьому надто розпорошеною і залежною від руїнницьких дій часу. Багато чого загинуло, знищилося, загубилося. Але чимало ще лежить в архівах та бібліотеках, сподіваючись на дослідників та читачів” [220, с. 65].
Історію вивчення аналізованої нами духовної поезії умовно можна поділити на два періоди: перший розпочався у ХІХ ст. і закінчився на Східній Україні у 20-х а на Західній у 30-х роках ХХ ст.; другий розпочався у 90-х роках ХХ ст. і триває до цього часу.
У позаминулому столітті до досліджуваного нами матеріалу зверталося багато вчених, переважно літературознавців. Основна мета, яку ставили перед собою тогочасні дослідники, — зібрати, впорядкувати та опублікувати тексти духовних віршів, більшість із яких містилася в рукописних співаниках, що перебували у приватних колекціях, адже до почаївського Богогласника”, перше видання якого побачило світ у 1790 році, увійшли далеко не всі твори цього жанру, а ті, які туди потрапили, зазнали суттєвих редакторських правок.
Найбільша заслуга в опублікуванні та вивченні духовної поезії належить М.Вознякові, який опрацював дуже багато рукописних співаників [29, 30, 35] Найфундаментальніші праці ученого, присвячені цьому питанню, З поля української духовної вірші” [34] та Матеріали до історії української пісні і вірші. Тексти і замітки” (у трьох томах), які вийшли у Львові як ІХ, Х, та ХІ томи Українсько-руського архіву” НТШ відповідно у 1913, 1914 та 1925 роках [37].
Духовна поезія була вагомим об’єктом наукового зацікавлення І.Франка, який планував написати дисертацію, де були б охоплені всі аспекти цієї теми: літературознавчий, історичний, релігійний, джерелознавчий, бібліографічний, музичний. У листі до М.Драгоманова від 26 квітня 1890 року учений подає, так би мовити, план-проспект дисертаційного дослідження [120, с.318-319]. Як відомо, дисертацію про духовну поезію І.Франко не захищав. Використана нами відповідна література не містить жодної згадки про його роботу над такою темою. У книзі І.Басса та А.Каспрука Іван Франко. Життєвий і творчий шлях” повідомляється, що в 1890 році була майже готова дисертація про творчість І. Вишенського, але за порадою наукового керівника В. Ягича дослідник змінив тему і захистив роботу під назвою Варлаам і Йоасаф. Старохристиянський духовний роман”[13, с.277 278]. Беручи до уваги датування листа із планом дисертації 1890 роком, припускаємо, що причиною відходу І.Франка від теми про духовну поезію також був вплив В.Ягича. Матеріали, зібрані до дисертаційного дослідження про духовну поезію, лягли в основу таких праць, як-от: Духовна поезія на Сході й Заході. Вступ до студій над Богогласником” [199], Історія української літератури. Часть перша. Від початків українського письменства до Івана Котляревського” [200], Карпаторуське письменство XVII XVIII вв.” [201], Наші коляди” [204], Причинки до історії руської літератури XVIII віку” [206], Українці” [207], Южнорусская литература” [208].
Співаники, що побутували на території Закарпаття, систематизував, опублікував та прокоментував у збірці Угро-руські духовні вірші” В.Гнатюк [7] .
Науковий інтерес до духовної поезії у ХІХ та на початку ХХ століть виявляли також П.Житецький [83, 84], В.Щурат[225, 226], М.Лелекач [114], Н.Мирович [128], а також російські дослідники В.Перетц [150, 151, 152, 153, 154] та В.Безсонов [15].
З кінця 80-х років ХХ ст. знову пожвавився інтерес учених до духовної поезії. Ця тема привертає увагу літературознавців (Б.Криса [106, 107, 108], О.Гнатюк [44, 45, 46], В.Шевчук [219, 220]), музикознавців (Ю. Медведик [124, 125, 126, 127, 227], О.Зосім [87]).
В українському мовознавстві ніхто з учених комплексно не займався вивченням мови духовної поезії. В усіх проаналізованих нами працях (літературознавчих, історичних, музикознавчих) у кращому випадку наявна лише констатація факту, що мова віршів церковнослов’янська, книжна українська і народнорозмовна, але немає жодної спроби лінгвістичного чи стилістичного аналізу. Принагідно зазначимо, що, на наш погляд, заслуговує на увагу думка Н.Купіної про зближення літературознавчого і мовознавчого аналізу художніх творів, про необхідність розвитку філологічного аналізу. При цьому дослідниця слушно зауважує: Зближення двох видів аналізу не означає їх злиття Йдеться лише про координацію” [111, с.48-49].
Мета роботи лінгвостилістичний аналіз текстів української духовної поезії XVIII поч. ХІХ ст.
Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:
1. Охарактеризувати мовну ситуацію в східній та західній частинах України в аналізований період.
2. Описати церковно-релігійну ситуацію, визначити міру її впливу на виникнення і розвиток духовної поезії.
3. Висвітлити історію виникнення аналізованого жанру і з’ясувати його роль у становленні нової української літературної мови.
4. Розглянути особливості мови української духовної поезії XVIII поч. ХІХ ст., у тому числі звернутися до питання функціонування іншомовних елементів та церковнослов’янізмів в аналізованих текстах.
5. Обґрунтувати стильову приналежність духовних віршів XVIII початку ХІХ ст.
6. З’ясувати реєстр і роль стилістичних засобів, що їх використовували автори досліджуваної поезії.
7. Встановити, як у мові духовних віршів XVIII поч. ХІХ ст. виявляються риси психології тогочасних українців.
Джерела роботи. Основними джерелами фактичного матеріалу нашого дослідження є такі видання:
1. Богогласник. Пhснh благоговhйныя. Почаїв, 1790.
2. Возняк М. С. Матеріали до української пісні і вірші. Тексти і замітки // НТШ, Українсько-руський архів, т. ІХ Львів, 1913; т. Х Львів, 1914; т. ХІ Львів, 1925.
3. Гнатюк В. Угро-руські духовні вірші. Львів, 1902, 272с.
4. Грушевський М. Співаник з початку XVIII ст. // Записки НТШ, т. XV. Львів, 1897.
5. Ферлеєвич В. Пhснh, псалми, стихи. Чернівці, 1849, 78с.
Частково залучалися приклади із таких праць та джерел:
6. Богогласник. Пhснh благоговhйныя. Почаїв, 1805.
7. Богогласник. Пhснh благоговhйныя. Почаїв, 1825.
8. Возняк М. С. З поля української духовної вірші // Записки ЧСВВ. Жовква, 1925. 232 с.
9. Гнатюк В. Хоценський співаник Левицьких // Записки НТШ, т. ХСІ. Львів, 1909.
10. Грушевський М. Кілька духовних віршів з Галичини // Записки НТШ, т. ХІV. Львів, 1896.
Зібраний фактичний матеріал налічує близько 4000 карток.
Об’єктом дослідження є мова української духовної поезії XVIII початку ХІХ ст.
Предмет дослідження специфіка мови духовних віршів XVIII початку ХІХ ст.
Методи дослідження. Основний метод, застосований у нашій роботі, описовий із прийомами суцільної вибірки, лінгвістичного спостереження, класифікації та систематизації (мовні явища кваліфіковано на групи на основі подібних ознак, виявлених через зіставлення та узагальнення). Крім описового, залучено також текстологічний і зіставний методи.
Наукова новизна дисертаційного дослідження. Духовну поезію XVIII поч. ХІХ ст. досліджувало багато учених, але мовний аспект цих текстів залишався поза увагою. У роботі здійснено лінгвостилістичний аналіз духовних віршів і доведено їхній важливий вплив на становлення і розвиток нової української літературної мови.
Теоретичне значення роботи. Результати виконаного дослідження дають підстави констатувати, що твори, написані живою народною мовою, побутували в Україні ще до створення І.Котляревським Енеїди”. Також у роботі дещо по-іншому, аніж це прийнято у сучасному українському мовознавстві, трактується стиль мови, який більшість лінгвістів називає конфесійним.
Опрацювання зібраного фактичного матеріалу це не лише системний мовознавчий аналіз духовної поезії XVIII поч. ХІХ ст., а й спроба уточнити окремі наукові положення про виникнення і формування нової української літературної мови.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення і висновки дисертації можуть бути використані при викладанні курсів історичної граматики української мови та стилістики й культури мови, спецкурсів із проблем цих дисциплін.
Особистий внесок здобувача. Усі результати дисертант одержав самостійно. Праць, написаних у співавторстві, немає.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорені на засіданнях кафедри історії та культури української мови, а також на спільному засіданні кафедр сучасної української мови й історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. З тематики дисертації виголошено доповіді на міжнародних і всеукраїнських конференціях: Гуманітарна освіта: фактор світової інтеграції” (Чернівці, 1997), Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій” (Львів, 1998), Українська мова на Буковині: її минуле і сучасне” (Чернівці, 1996), Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 1999), Біблія і культура” (Чернівці, 2000).
Публікації. Теоретичні положення та результати дослідження висвітлені у 8 публікаціях, 4 із яких надруковано у виданнях, визнаних ВАК України.
Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел і їх умовних скорочень та списку використаної літератури (227 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 197 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження ми дійшли таких висновків:
1. ХVІІІ століття було тим періодом, коли українську мову витісняли з усіх офіційних сфер. Відбувалося це в обох частинах України. На сході українську мову і, відповідно, усе, що було репрезентоване за її посередництвом, жорстоко утискав російський царизм. На заході України політику лінгвоциду проводили як урядовці, так і представники вищого католицького духовенства. Особливо реакційними були ченці ордену василіан, під наглядом яких пребували культура, освіта, видавнича справа.
Політика утисків і заборон української мови призвела до того, що остання була витіснена у суспільні низи, де стала інструментом рукописної літератури, одним із виявів якої стала аналізована нами духовна поезія. Окремі із досліджуваних нами віршів написані близькою до сучасної українською мовою. Зауважимо, що вони були створені значно раніше, ніж Енеїда” І.Котляревського.
2. Церковно-релігійна ситуація в Україні в аналізований період зовсім не сприяла підвищенню рівня моральності та духовності українського народу. Церковна влада дбала виключно про власні інтереси. Сільські священики були часто напівграмотними і тому не могли у доступній формі розтлумачити вірним основні християнські догми і Святе Письмо. Церковнослов’янська мова, якою користувалася церква, для більшості прихожан була малозрозумілою. Часто цієї мови не розуміли і самі духовні пастирі. У такій ситуації християни вишукували нові форми спілкування з Богом. Однією із таких форм стала духовна поезія.
3. Поняття духовна поезія на різних історичних етапах було наповнене неоднаковим змістом. Він залежав від панівної у той чи інший час релігії. У період становлення християнства на землях Київської Русі власне духовною була язичницька поезія. Вірші християнського спрямування стали духовними тільки тоді, коли нова релігія повністю витіснила зі свідомості людей стару.
4. Джерелами, на основі яких створювалася українська духовна поезія ХVІІІ поч. ХІХ століть, були насамперед Новий Заповіт і Псалтир, а також численні акафісти, Пісна і Квітна Тріодь, різні Житія святих”, апокрифічні легенди, усний фольклор. Проаналізовані в дисертаційному дослідженні духовні вірші, за нашими спостереженнями, показують, як вищезгадані джерела сприймав український народ, як вони бачилися крізь призму української ментальності.
5. У час створення досліджуваної поезії в Україні були у вжитку три мови слов’яноруська, книжноукраїнська (або проста) та жива народна, які співвідносилися із високим, середнім та низьким стилями відповідно. Ми виявили, що у духовних віршах, створених на основі молитов та біблійних сюжетів, домінує церковнослов’янська мова, а ті вірші, де автор говорить від свого імені, висловлює власні думки, написані простою мовою з домішками народнорозмовної.
Церковнослов’янізми в аналізованих нами текстах не несуть жодного стилістичного навантаження, а є невід’ємним елементом біблійних і молитовних цитат та парафразів.
Наявність у духовній поезії ХVІІІ поч. ХІХ ст. великої кількості полонізмів зовсім не означає, за твердженням багатьох учених, що авторами цих віршів були поляки польські елементи були невід’ємною частиною тогочасної розмовної мови.
Таким чином, духовна поезія ХVІІІ поч. ХІХ ст. була яскравим відображенням мовної картини в Україні у вказаний період.
6. У дисертації ми висловили новий погляд на стильову приналежність текстів, що стосуються релігійної тематики, адже серед філологів поки що немає єдиної думки щодо цього питання. Стиль, який обслуговує культові потреби, учені називають по-різному: культовий, релігійний, сакральний, конфесійний. Останнє найменування вживається найчастіше, хоча багато дослідників справедливо визнають, що воно не повністю відображає суть означуваної реалії. Такі неузгодженості викликані, по-перше, співвіднесеністю цього стилю виключно із християнством і, по-друге, неоднаковим трактуванням лексикографічними джерелами слів конфесія та конфесійний. Вважаємо, що стиль мови культових текстів повинен охоплювати писемні джерела усіх релігій. Саме з такою метою, а також для того, щоб уникнути плутанини і двозначностей, пропонуємо ввести поняття релігійного метастилю, у рамках якого функціонують язичницький, християнський, мусульманський, іудейський, буддистський та інші стилі, кожен із яких може поділятися ще на підстилі. Отже, стиль, який більшість сучасних мовознавців називає конфесійним, слід, на наш погляд, іменувати християнським. Аналізовані тексти належать до художньо-християнського підстилю християнського стилю релігійного метастилю.
7. Автори духовної поезії ХVІІІ поч. ХІХ ст. використовували достатній запас стилістичних засобів, від чого мова творів багата і різноманітна. Найбільшу кількість серед них становлять перифрази. Їх ми поділили на лексико-семантичні групи, у межах яких розглядаємо перифрази синонімічного та метафоричного типу. Перші поділяємо на підгрупи відповідно до репрезентованої ознаки. Наше дослідження виявляє, що найбільша кількість описових зворотів, наявних у зібраному нами фактичному матеріалі, вживали на означення Божої Матері. Цей факт свідчить про те, що українці вважали Богородицю своєю заступницею.
Важливою стилістичною фігурою у духовній поезії XVIII поч. ХІХ ст. є антитеза. Наявні у нашому фактичному матеріалі протиставлення ми поділили на такі лексико-семантичні групи:
- гріховність праведність;
- християнство інша віра (або безвір’я);
- земне небесне;
- світлі (добрі) сили темні (злі) сили;
- сум радість.
Антитези у досліджуваній нами поезії допомагають читачам відрізняти справжню духовність від фальшивої і, як наслідок, у подальшому житті утримуватися від гріховних учинків.
Багатим і різноманітним роблять поетичне мовлення української духовної поезії XVIII — поч. ХІХ ст. порівняння. Для аналізу цієї фігури мови ми обрали принцип функціонально-семантичногополя, який пропонує дослідниця Л. Голоюх. Відповідно до цього маємо дві великі групи, у першій із яких зібрані порівняння, об’єднані у функціонально-семантичне поле праведність”, а у другій — гріховність”. Кожна з цих груп ділиться на підгрупи відповідно до суб’єкта порівняння.
У християнській релігії, як відомо, наявна значна кількість символів, які активно використовували і в українській духовній поезії XVIII поч. ХІХ ст. У нашому дисертаційному дослідженні ми поділили символи на такі групи:
— зоологічні (агнець, ластівка, голубка, пелікан);
— ботанічні (троянда, лілія, виноград);
— астральні (сонце, зорі);
— природні (земля, вода, рів, весна);
— предметні(ковчег, стіна, стовп).
Вважаємо, що використовувані в духовній поезії символи показують добре знання і розуміння авторами Святого Письма.
Для художньо-християнського підстилю, до якого належать аналізовані нами твори, характерний значно щирший діапазон інверсій, ніж для канонічних текстів репрезентантів сакрального підстилю. У аналізованих нами віршах цей прийом використовується досить часто, виконуючи стилістичну (більшою мірою) та комунікативно-психологічну функцію.
У літургіях та молитвах, як відомо, найширше представлена інверсія іменник + прикметник”: Син Божий, Дух Святий, благословення Господнє тощо. Багатство зразків непрямого порядку слів у духовній поезії XVIII поч. ХІХ ст. свідчить про те, що автори не були епігонами канонічних текстів, а прагнули створити свої оригінальні, застосовуючи для прославлення Бога і святих усі ресурси тогочасної української мови.
Підтвердженням наведеної вище тези є, на наш погляд, наявність в аналізованих нами віршах риторичних запитань. Ці конструкції, як відомо, не використовуються ні у канонічних молитвах, ні у літургійних текстах. Риторичні запитання у нашій роботі ми покласифікували за схемою, запропонованою дослідницею С.Шабат:
1. Риторичне запитання емоційно забарвлене ствердження.
2. Риторичне запитання емоційно забарвлене заперечення.
3. Власне риторичне запитання.
Ці конструкції знаходимо переважно у покаянних віршах, де наявні роздуми людини над власним життям. Автори, на нашу думку, використовували у цих творах риторичні запитання з метою спонукати читачів до роздумів про справжні життєві цінності.
Важливим елементом поетичного мовлення аналізованих творів є риторичні звертання. Виконують вони переважно експресивну функцію. Зауважимо, що у нашій роботі ми не кваліфікуємо як риторичні звертання до святих,оскільки останні для усіх вірних є реальними особами.
Риторичні звертання у нашій роботі ми поділили, взявши до уваги адресацію апелювання, на такі лексико-стилістичні групи:
— адресати апелювання природні об’єкти;
— адресат апелювання — світ (у значенні все те, що може привести людину до гріха; те, проти чого вірний повинен боротися);
— адресати апелювання — душа і тіло;
— адресати апелювання — рай і пекло;
— адресати апелювання — групи людей і людство взагалі;
— адресати апелювання — групи небесних сил;
— адресати апелювання — географічні об’єкти (власні і загальні назви);
— адресати апелювання — музичні інструменти;
— адресати апелювання — персонажі античної міфології;
— адресати апелювання — птахи;
— адресати апелювання — абстрактні поняття і явища;
— адресати апелювання — ідоли (1 приклад).
Багатство риторичних звертань в аналізованих нами текстах свідчить про високий ступінь поетичної майстерності авторів.
Гіпербола, тобто поетичне перебільшення, в аналізованій нами поезії використовується не часто. Нами виявлено лише вісім контекстів, де функціонує вказаний троп. Їх ми поділили на дві групи:
— гіперболи, що стосуються святих;
— гіперболи, що стосуються грішного земного життя.
Причина малочастотності полягає, на наш погляд, у тому, що для християн усі постаті та атрибути, пов’язані з вірою, були найвищими та найдосконалішими.
8. Провівши дослідження української духовної поезії XVIII — поч. ХІХ ст., ми побачили, що ці твори є важливою духовною спадщиною українського народу. Ці вірші повинні займати чільне місце в українській культурній скарбниці, адже саме вони були одним із основних джерел сучасної української літературної мови.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1. Абрамович С. Д., Ткачёв Ю.Г. Библия и древняя русская литература. Черновцы: Рута, 1999. - 79 с.
2. Абрамович С.Д. Історичне життя псалма як літературного жанру // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 9. 1996. С. 4049.
3. Аль-Кадими Т.П. Обращение в современном русском языке: Автореф. дисс. ...канд. филол. наук. Баку, 1968. 19 с.
4. АнпілоговаТ.Ю.Особливості образу Богоматері в українському православ'ї // Наука. Релігія. Суспільство. Донецьк: Наука і освіта. 2002. № 4. С. 238240.
5. Артеменко Е. П., Соколова Н.К. О некоторых приёмах изучения языка художественного произведения. Воронеж: Издво Воронежского унта, 1969.108 с.
6. Артеменко Е.Б. Синтаксический строй русской народной лирической песни в аспекте её художественной организации. Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1977. 160 с.
7. Ашурова Д.У. Лингвистическая природа художественного сравнения (на матер. англ. языка): Автореф. дисс. ... канд. филол. наук. М., 1970. 22 с.
8. Бабич Н.Д. Місцеві мови у сучасному релігійному стилі // Християнство і українська мова: Матеріали наукової конференції (Київ, 56 жовтня 2000 року). Львів, 2000. С 2025.
9. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови. Львів: Світ, 2003.431 с.
10. Бабич Н. Д. Проблеми терміновживання і термінотворення в сучасному конфесійному стилі // Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій: Матеріли Всеукраїнської наукової конференції. Львів, 1998. С. 161 168.
11. Бабич Н. Д. Нанизування як засіб стилістичного увиразнення тексту (від біблійного до новочасного) // Біблія і культура: Збірник наук. статей. Вип. 4. Чернівці: Рута, 2002. С. 208212.
12. Бабич Н., Гостюк Л. Антитеза як функціональна одиниця українського романтичного стилю першої половини XIX ст. // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 170171. Слов'янська філологія. Чернівці: Рута, 2003. С 2933.
13. Басс І., Каспрук А. Іван Франко: Життєвий і творчий шлях. К.: Наук. думка, 1983. 455 с.
14. Бевзенко С. П. Українська діалектологія. К.: Вища школа, 1980. 246 с.
15. Безсонов П. А. Калhки перехожыя. М., 1863. ХХІІ, 328 с.
16. Біблія, або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена.
17. Библейская энциклопедия. Репринтное издание. М.: Терра, 1990. 902 с.
18. Блинова О.И. Образность как категория лексикологии // Экспрессивность лексики и фразеологии: Межвуз. сб. науч. трудов. Новосибирск, 1983. С. 311.
19. Борухов Б.Л. Стиль и вертикальная норма // Стилистика как общефилологическая дисциплина: Сб. науч. трудов. Калинин, 1989. С. 424.
20. Брус М. Найменування Богородиці у староукраїнській мові XVIXVII ст. // Біблія і культура. Вип.2. /За ред. А.Є.Нямцу. Чернівці: Рута,2000. С.150153.
21. Бурдіна Г. Вплив Біблії та конфесійного стилю на збагачення української лексики і фразеології // Християнство і українська мова: Матеріали наукової конференції (Київ, 56 жовтня 2000 року). Львів, 2000. С. 258265.
22. Былинин В. Русская духовная лирика: очерки истории с приложением оригинальных текстов // Поэзия. Альманах. № 57. М.: Молодая гвардия, 1990. С. 79116.
23. Васильева В.В. Стилистическая функция порядка слов (на материале сложноподчинённых предложений с уступительным значением в немецкой прозе и поэзии) // Стилистический анализ художественного текста. Смоленск, 1988. С. 120126.
24. Введение в литературоведение / Под ред. Поспелова Г.Е. М.: Высшая школа, 1988. 528 с.
25. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. Л., 1940. 646 с.
26. Виноградов В.В. Язык художественного произведения // О языке художественной литературы. М., 1959. С. 167 258.
27. Виноградов В.В. Проблема авторства и теория стилей. М.: Гослитиздат, 1961. 614 с.
28. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Издво АН СССР, 1963. 255 с.
29. Возняк М. Волинський співаник Степана Білецького // Матеріали до української етнології й антропології. 1929. Т. 2122. С. 241253. Окремий відбиток: Львів, 1929. 13 с.
30. Возняк М. Два співаники половини й третьої четвертини XVIII ст. // Записки НТШ. 1922. Т. 133. С. 115172.
31. Возняк М. Дещо про великодні церковні пісні і їх творців // Український вісник. 1921. № 79. 1 травня. С. 67.
32. Возняк М. До історії української вірші і драми. Різдвяні й великодні вірші-орації зі збірника кін. XVII поч. XVIII ст. Львів, 1910.
33. Возняк М. З культурного життя України XVIIXVIII вв. // Записки НТШ. TT.CVIII, СІХ. Львів, 1912.
34. Возняк М. З поля української духовної вірші. Жовква, 1925. 232с.
35. Возняк М. Із співаника Домініка Рудницького // Записки НТШ. 1929. Т.150. С. 243252.
36. Возняк М. Історія української літератури: У 2х т. Кн. 2. Львів: Світ, 1994. 558 с.
37. Возняк М. Матеріали до історії української пісні і вірші. Тексти і замітки. Видає Михайло Возняк. Українськоруський архів. Т.ІХ. Львів, 1913. Т.Х. Львів, 1914. Т.ХІ. Львів, 1925.
38. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов / За ред. О.С. Мельничука. К.: Наук. думка, 1966. 596 с.
39. Гаєвський С. Різдвяні та великодні вірші // Записки українського наукового товариства в Києві. Кн. XI. К., 1913.
40. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. К.: Либідь, 2001. 487 с.
41. Гнатюк В. Угроруські духовні вірші. Львів, 1902. 272 с.
42. Гнатюк В. Хоценський співаник Левицьких // Записки НТШ. Т. ХСІ. Львів, 1909. С. 95 125.
43. Гнатюк В. Угро-руський співаник І.Грядилевича // Записки НТШ. T.LXXXVIII. Львів, 1909. С. 151 157.
44. Гнатюк О. "Богогласник" як антологія духовної поезії XVII XVIII століть // Записки НТШ, праці філологічної секції. Львів, 1995. С 7 15.
45. Гнатюк О. Сторінка з історії української духовної поезії Почаївський Богогласник // Варшавські українознавчі записки. Варшава, 1989. Зошит 1. С. 121133.
46. Гнатюк О. Українська духовна барокова пісня. ВаршаваКиїв, 1994. 188с.
47. Головацкий Я. Народныя пhсни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я.Головацким. Ч.1. Думы и думки. М., 1878; Ч. 2. Обрядные песни. М., 1876. 841 с; Ч.З. Разночтения и дополнения. Отд. 1. Думы и думки. М.,1878. 523 с. Отд. 2. Обрядные песни. М., 1878.
48. Голоюх Л.В. Порівняння як структурностилістичний компонент художнього тексту (на матеріалі сучасної української історичної прози): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1996. 20 с.
49. Горбач О. Українська народна релігійнохристиянська термінологія і лексика / Збірник мовознавчої комісії наукового конгресу в 1000ліття хрещення РусиУкраїни // Наукові записки Українського вільного університету. Ч.13. Філософічний факультет. Мюнхен, 1988. С. 99146.
50. Горбаченко Т.Г. Вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України: релігієзнавчо-філософський аспект: Монографія. К.: Вид. центр Академія”, 2001. 272с.
51. Грицай М.С. Українська література XVIXVIII ст. і фольклор. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1969. 114 с.
52. Грицай М.С. Давня українська поезія (роль фольклору у формуванні образного мислення українських поетів XVIXVIII ст.). К., 1972. 155 с.
53. Грицай М.С. Народное поэтическое творчество и развитие жанров древней украинской литературы XVIIXVIIIcт.). К., 1970. 46 с.
54. Грінченко Б. Словарь української мови / Зібр. ред. журн. Киевская старина”. Упоряд., з додатком власного матеріялу, Б.Грінченко. Т. 14. К., 19071908.
55. Грушевський М.С. З історії релігійної думки на Україні. К.: Освіта, 1992. 192 с.
56. Грушевський М.С. Кілька духовних віршів з Галичини. ЗНТШ. Т. XIV. Львів, 1896. С. 1 25.
57. Грушевський М.С. Співаник з початку XVIII в. // Записки НТШ. Т. XV. Львів, 1897. С. 1 48.
58. Грушевський М.С. Історія української літератури: У 6 т. К.: Либідь, 1993-1996.
59. Гузар І. Україна в орбіті європейської мислі: Від Григорія Сковороди до Тараса Шевченка. ТоронтоЛьвів, 1995. 176 с.
60. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4-х т. М.: Русский язык, 19781980.
61. Деравчук С. Функціональносемантичний статус епітетів у конфесійному стилі // Дивослово. 2003. № 1. С. 1719.
62. Дещиця М. Малий український церковноісторичний словник. Львів: Основа, 1994. 153 с.
63. Дзюба І.М. Сучасне суспільне і церковне становище в Україні // Народна творчість та етнографія. 2001. № 3. С 513.
64. ДзюбишинаМельник Н.Я. Ще один стиль української літературної мови // Культура слова. Вип. 45. К., 1994. С. 17 25.
65. Добосевич У.Б. Мова і стиль рукописних учительних євангелій кінця XVIXVII ст.: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Львів, 1997. 17 с.
66. Дмитренко М., Іваннікова Л., Лозко Г., Музиченко Я., Шалак О. Українські символи. К., 1994. 140 с.
67. Доломан С.Є. Лексична антонімія як засіб художньої виразності // Структура і семантика мовних одиниць: Зб. наук. праць. К.: Наук. думка, 1985. С. 127130.
68. Драгоманов М. ГалицькоРуське письменство. Львів, 1878. 38 с.
69. Драгоманов М. Літературнопубліцистичні праці: У 2х т. Т. 1. К.: Наук, думка, 1970. 531 с.; Т. 2. К.: Наук, думка, 1970. 595 с.
70. Драгоманов М. Про українську народну словесність і письменство. НТШ: Зб. філол. секції. Т. 7. Львів, 1906.
71. Дьяков А.С., Кияк Т.Р., Куделько З.Б. Основи термінотворення (семантичні та соціолінгвістичні аспекти). К.: Видавничий дім "KM Academia", 2000. 216 с.
72. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / Гол. ред. О.С.Мельничук. К.: Наук. думка, 1982. Т. 1. 631 с.; 1985. Т. 2. 570 с.; 1989. Т. 3. 550 с.; 2004. Т. 4. 654 с.
73. Еткало Л.О. Опозиція як текстоформуючий елемент роману У.С.Моема "Пироги і пиво" // Іноземна філологія: Респ. міжвід. наук. зб. Вип. 102. Актуальні проблеми лінгвостилістики. Львів: Світ, 1991. С. 4449.
74. Евгеньева А.П. Очерки по языку русской устной поэзии в записях XVIIXX вв. М.Л., 1963.
75. Євсєєва Г.П. Перифрази в мові сучасних газет: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Дніпропетровськ, 2002. 21 с.
76. Єрмоленко С.Я. Нариси з української стилістики. К.: Довіра, 1999. 431 с.
77. Єрмоленко С. Я. Народнопісенний паралелізм і словасимволи // Укр. мова і література в школі. 1983. № 11. С. 4148.
78. Єрмоленко С.Я. Скарбниця народного слова // Мовознавство. 1982. № 6. С. 5869.
79. Єрмоленко С.Я. Стилістичне значення порядку слів // Укр. мова і література в школі. 1972. № 8. С. 2938.
80. Єрмоленко С.Я. Стилістика сучасної української літературної мови в контексті слов'янських стилістик // Мовознавство. 1998. № 23. С. 2536.
81. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. К.: Наук. думка, 1987. 245 с.
82. Ерёмина В. И. Поэтический строй русской народной лирики. Л.: Наука, 1978. 184 с.
83. Житецький П.Г. Енеїда” Котляревського у зв’язку з оглядом української літератури XVIIІ ст. // Вибрані праці: Філологія. К.: Наук, дума, 1987. С. 139 253.
84. Житецкий П. Малорусские вирши нравоучительного содержания // Киевская старина. Т. XXXVII. К., 1892. С.37-58, 157-175..
85. Житецкий П. Теория поэзии. К.: Тип. Императ. унта св. Владимира, 1900. 292 с.
86. Жовтобрюх М.А. Давні традиції в новій українській літературній мові // Мовознавство. 1970. № 2. С. 2740.
87. Зосім О. Л. Українська духовна пісня західноєвропейського походження в історичному розвитку (XVII XX ст.): Автореф. дис канд. мистецтвознавства. К., 2004. 18 с.
88. Іванишин В., РадевичВинницький Я. Мова і нація. Дрогобич: Відродження, 1994. 218 с.
89. Ізмайлова Н.О. Домінантні мовленнєві засоби створення образу святого в "Житії Теодосія Печерського” (XI ст.): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Харків, 1998. 14 с.
90. Історія релігії в Україні: В 10и т. Т. 3. Православ'я в Україні / За ред. А.Колодного, В.Климова. К., 1999. 559 с.
91. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник. К.: Либідь, 1997. 448 с.
92. Історія української літератури: У 8и т. Т. 2. К., 1967. 482 с.
93. Кадомцева Л.О. Із спостережень над граматичними і стилістичними функціями звертань у поезії Т.Г.Шевченка // Дослідження з мовознавства. Вип. 2. К., 1963. С. 314.
94. Квітковський Д., Бринзан Т., Жуковсь