МОВНА ОСОБИСТІСТЬ УЛАСА САМЧУКА /СВІТОГЛЯДНА ОРІЄНТАЦІЯ І МОВОТВОРЧІСТЬ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СЛОВ’ЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

СТЕЦІЙ Вадим Федорович

УДК 811.161.2.81’38

МОВНА ОСОБИСТІСТЬ УЛАСА САМЧУКА
/СВІТОГЛЯДНА ОРІЄНТАЦІЯ І МОВОТВОРЧІСТЬ/

Спеціальність 10.02.01. українська мова

Д и с е р т а ц і я
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник :
доктор філологічних наук, професор
Городенська К. Г.

Слов’янськ 2003

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .4-14
РОЗДІЛ І. КЛЮЧОВІ СЛОВА ЯК ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ АВТОРСЬКОГО СВІТОБАЧЕННЯ В РОМАНІ У. САМЧУКА „ВОЛИНЬ” . . . . . . . . . . . . . . .15
1.1. Війна і революція основні ключові лексеми роману . . . . . . . . .16
1.1.1. Реалізація письменником стилеми „війна” . . . . . . . . . . . . . 16
1.1.2. Форми пропагандистського впливу на народні маси на
війні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25
1.1.3. Ставлення селян і солдатів царської армії до війни. . . . . . 32
1.1.4. Авторська характеристика вояків російської армїї . . . . . . 36
1.1.5. Реалізація ключової лексеми „революція” в романі . . . . . .43
1.1.6. Оцінка більшовицької тактики розгортання революційних подій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50
1.1.7. Авторська оцінка різних військових з’єднань . . . . . . . . . . .60
1.1.8. Вираження авторської позиції щодо більшовиків через їхню портретну характеристику . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 72
1.1.9. Більшовики через призму сприйняття селянської маси . . .79
1.2. Україна та український народ як ключові лексеми твору . . . . . . 92
1.2.1. Історія України в оцінці У.Самчука . . . . . . . . . . . . . . . . . . .92
1.2.2. Українське село в поданні письменника . . . . . . . . . . . . . .108
1.2.3. Орієнтація України в своєму розвитку на Європу . . . . . . 114

РОЗДІЛ ІІ. ЗАСОБИ ХАРАКТЕРИСТИКИ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ РОСІЇ ЩОДО УКРАЇНИ В РОМАНІ У.САМЧУКА „ВОЛИНЬ” . . . . . . . . . . . . . . .120
2.1. Проблема „українізації” в творі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .120
2.2. Національна освіта у сприйнятті школярів . . . . . . . . . . . . . . . . . . 131
2.3. Денаціоналізація українців в російській армії . . . . . . . . . . . . . . . .140
РОЗДІЛ ІІІ. УЛАС САМЧУК І РЕЛІГІЯ: ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ РЕЛІГІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ ПИСЬМЕННИКА. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .146
3.1 Роль Біблії у творчості У. Самчука, у його світогляді та художній естетиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 146
3.2 Божі особи у системі богословської лексики роману У. Самчука Волинь”. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .148
3.3 Т.Г. Шевченко духовний провідник української нації у концептуальній картині світу У.Самчука . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 161
3.4 Біблійна символіка у романі У. Самчука Волинь” . . . . . . . . . . . 166
3.5 Лексика на позначення понять християнської віри, елементів церковного обряду . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .182
3.6 Сакральний смисл числівників у романі У. Самчука Волинь” . 189
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 195
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 200

ВСТУП
Одним із актуальних напрямів мовознавства на сучасному етапі є дослідження мовної особистості письменника. Цей напрям передбачає поєднання стилістичного та історико-літературного аспектів у вивченні індивідуального стилю. Звертаючись до поняття мовної особистості”, ми можемо говорити про виняткову роль мови в житті окремої людини і суспільства в цілому, приверненні уваги до світоглядних основ мовної творчості. Саме такий підхід передбачає осмислення загальних закономірностей розвитку літературної мови.
Формування літературної мови відбувається поступово, цей процес проходить кілька етапів і завжди з участю всіх представників нації, але конструктивну роль, особливо у переломні періоди розвитку, відіграють письменники [240; 33; 218; 141; 164; 52; 45]. Літературна мова певного періоду є базою індивідуально - стильових модифікацій у творчості письменника, переломленням загальних об’єктивних закономірностей історико - літературного процесу” [158:51]. У ній для кожного соціального середовища, для кожного жанру є свої структурні форми, свій семантичний фон, який складає центральне ядро даної словесної сфери, її „нейтральну” соціальну систему, її загально визнані норми” [31:122].
Внаслідок свідомого втручання письменників та учених у мовно-літературний процес, зазначав В.Чапленко, в літературній мові завжди наявні елементи свідомої мовотворчості, так би мовити, роблені” елементи” [226:43]. Ця робленість” лежить у культивуванні та вдосконалюванні готової вже живої мови органічного походження. Тим-то праця над виробленням та вдосконаленням літературної мови, яку провадить багато талановитих розумів у цілій низці поколінь, у тому саме, головним чином, і лежить, щоб, з одного боку, збагатити цю мову силою наново створених слів та зворотів з тих елементів, що вже були в мові, а з другого, щоб досягти якомога повнішої асиміляції та погодженості як цих слів та зворотів, так і запозичених з інших мов з характером та ладом живої мови того народу, що за відповідне знаряддя його культурних думок і має бути ця літературна мова” [119:17].
Як об’єкт лінгвістичного дослідження, мовну особистість трактують як особистість, виражену в мові (текстах), і через мову, реконструйовану в основних рисах на базі мовних засобів [72:38]. Вона формується під впливом соціальних законів, є продуктом історичного становлення етносу, результатом психічного розвитку (взаємодії біологічних чинників із соціальними та фізичними умовами), вона творить і використовує знакові (системно-структурні за своєю природою) утворення [249; 246; 33; 227; 35; 72; 73]. Отже, мовотворчість письменника можлива тільки в певних межах (соціально, етнічно зумовленій системі).
Урахування конкретно-історичних обставин дає поштовх для розуміння прагматичного аспекту в творчості письменника, відкриває для аналізу рівень мотивів і завдань, які керували „текстовиробництвом”, виявляє інтенціальну сферу та ієрархію цінностей у лінгвістичній картині світу [72:37].
Із погляду національної культури мовну особистість тлумачать як „повну гармонію між індивідуально-творчим і колективно-нормативним”[226:39].
Мовна особистість існує і розвивається в актуальному часі. На кожному етапі становлення вона має сталі, позачасові й тимчасові, мінливі утворення, спричинені дією екстралінгвальних та літературно-мистецьких законів. Мовностильову основу індивідуально-авторських текстів формують такі об’єктивні чинники: загальний стан літературної мови певної епохи, комунікативне призначення, жанрово-тематична специфіка твору. Тому мовна особистість письменника не є чимось монолітним і статичним. Творчість багатьох майстрів слова свідчить про еволюцію їхніх стилів. Можна навіть говорити про різні стилі того самого автора [246; 33; 72].
Отже, поняття мовної особистості” об’єднує категорії загального й одиничного, загального й конкретного, що реалізуються в мовотворчості письменника на певному часовому відтинку.
Дослідники творчості Уласа Самчука називають його українським Гомером ХХ століття. І це цілком справедливо, тому що ніхто з українських письменників у своїй творчості так повно не втілив трагічну долю українського народу в ХХ сторіччі. Багаторівневим і художньо-неординарним дослідженням практично однієї теми випробуванням на живучість та міцність в соціально-політичних струсах ХХ віку ідеї української державності Улас Самчук завдячує славою одного з найвизначніших прозаїків, хто творив у вигнанні. Він через складні обставини був відірваний від України, проте й на чужині зробив для української культури дуже багато. Дослідники його творчості зазначали, що „все своє свідоме життя він протистояв ленінсько-сталінській облуді, нещадно розвінчував її і вважав це найголовнішим своїм обов’язком. Всю його творчість просякає несприятлива і протиприродна для хліборобської душі сутність більшовизму, цих номадів од марксизму” [66:242].
В українській літературі У.Самчук художньо розробляє естетику віталізму (за визначенням М.Хвильового романтики вітаїзму”), яка стверджувала життєвість нації, незнищенність українського духу” [257:136]. Саме трилогія Волинь”, що є об’єктом дисертаційного дослідження, системою персонажів і морально-естетичним пафосом утверджує концепцію життєвості українців.
Щоб вчинити свою творчість доступною, дійти до надр психології і літературних смаків свою довкілля, зауважував Я. Розумний, У. Самчук свідомо або несвідомо зраджує концепцію нового великого стилю й говорить традиційною мовою і персоніфікованим пейзажем, доказуючи, що бути традиціоналістом теж вимагає великого таланту й мистецької сили” [161:33].
Увага до мінливих деталей навколишнього світу, тонких психологічних нюансів, моделювання типових та виняткових ситуацій, різні способи розгортання змісту тощо, дали підстави говорити дослідникам про мову художньої літератури як динамічно взаємозумовлену, семантично утруднену систему [32; 106; 100; 214].
Важливі положення лінгвостилістики, започатковані працями О.Потебні[154; 155], В. Виноградова[30; 31; 32; 33], М. Бахтіна[8], Б.Ларіна[100], В. Винокура[34], про те, що індивідуальна манера автора якнайповніше виявляється в художньому стилі, про мову художньої літератури як динамічно взаємообумовлену, семантично утруднену систему, як специфічну сферу пізнання та естетичного впливу, активно розвиваються в зарубіжному та українському мовознавстві.
Кожний лінгвістичний метод, утверджуваний у певний період у науці, визначав специфіку дослідження стилів. У зарубіжному мовознавстві загальні положення традиційної лінгвопоетики розглядалися з позицій граматики та структурної лінгвістики (Сапорта, Харвег, Хендрікс), співвідношення стилістичних, лінгвістичних та літературознавчих методів досліджували Ульман, Гіро, Рювет. Останнім часом в центрі уваги мовознавців перебувають проблеми міжгалузевої та загальнонаукової інтеграції методів у розв’язанні стилістичних завдань [126].
Українське мовознавство має давні традиції дослідження індивідуальної творчості, опрацювання питань поетики, які пов’язані з іменами Ф.Прокоповича, М. Андрелли (Оросвиговського), Памви Беринди, Г.Сковороди, І. Франка, І. Нечуй-Левицького, О. Потебні та ін. Аналізувалися проблеми стилістики у працях мовознавців, що працювали до 40-х років ХХ століття і на яких у своїй більшості було поставлене тавро українські буржуазні націоналісти”, зокрема О. Курило (Паралельні форми в український мові, їх значення для стилю”[90], Уваги до сучасної української літературної мови” [91]), М.Ф. Сулима (Дещо про культуру української мови” [198], Стилістичні дрібнички-недоломки” [202]), М.Гладкий (Проблема культури українського слова” [41], Стилістика, як праця газетяра-журналіста” [42]), Ю.Шевельов (дослідження в галузі стилістики П.Тичина, І. Котляревський, Т. Шевченко) та ін., а також І.Сербін[176], Р.Басіна[7], С.Нагорський[124], М.Осипів[130], П.Сапухін[169], Б.Ларін[99], Я.Маревич[108], М.Якименко[242] і багато інших.
Протягом 20 30 років ХХ століття з’явилося чимало статей про мову творів класичної та української літератури того періоду. Мовостилі Марка Вовчка досліджував М.Ладухін[97], Г.Квітки-Основ’яненка З.Веселовська[27], І.Котляревського М.Семенів[170] та Н.Янко-Триницька[244], М.Коцюбинського М.Ладухін[98], А.Свидницького М.Хращевський[221], Г.Сковороди Д.Багалій[2], П.Бузук[20] та О.Синявський[182], А.Тесленка В.Коряк[84] та М.Сулима[199], Лесі Українки М.Сулима[201], Т.Шевченка А.Деркач[48], Т.Зайцева[60], В.Ільїн[65], Н.Каганович[69], Г.Левченко[102], В.Масальський[110], О.Патокова[134], П.Потапов[153], В.Рубан[163], О.Синявський[181], Т.Сікиринський[184], М.Сулима[200] та В.Цебенко[223], Остапа Вишні М.Осипів[129], А.Головка О.Матвієнко[113], М.Йогансена В.Цебенко[223], М.Хвильового М.Сулима[203], І.Кириленка В.Масальський[111], О.Корнійчука Н.Каганович[68], Івана Ле І.Кириченко[76], І.Микитенка О.Ізюмов[64] та М.Тетієвський[207], Л.Первомайського С.Василевський[24] та ін.
Спершу в циклі лекцій, а пізніше в Курсе русского литературного языка” (1937) Л.А. Булаховський вперше заговорив про життя мовної системи в художньому мовленні, про перенесення слова з тієї сфери, де воно перебувало без спеціальної виразності, в сферу іншу, усвідомлену іноді в примхливій асоційованості з поданою і разом з тим у відмінності від неї” [21:34].
Багато теоретичних думок Л. А. Булаховського лягло в основу української лінгвостилістики. Зокрема, конкретно визначено принципові теоретичні положення про те, що, по-перше, авторську мову треба вивчати в її синтетичній спрямованості на художній вплив”, а, по-друге, що намагання деяких дослідників протиставити мовну проблематику історично-літературній не тільки недоцільні, а й просто-таки шкідливі” [14:10].
Особливого поширення набули лінгвостилістичні студії над індивідуальною творчістю письменників у 50 60 роках. Серед дослідників Т.Бугайко[19], І. Сенчук[171; 172; 173], Т. Баймут[4], Г. Удовиченко[208; 209; 210], О.Слюсаренко[187], П. Плющ[146; 147; 148], А.Коваль[79; 80], М.Бойко[16; 17], В. Шадура[230; 231]. У межах синхронного підходу вони послуговувалися інвентарно-таксономічними моделями опису мовостилів, у яких превалював стратифікаційний (рівневий) аналіз. Останній передбачав вичленування та дослідження особливостей лексичних, морфологічних та синтаксичних одиниць.
У кінці 60-х на поч. 70-х рр. використовували математичні методи дослідження стилів української мови, що відображено в колективних монографіях Статистичні параметри стилів” [194], Структура мови і статистика мовлення” [197], Статистика речи и автоматический анализ текста” [193]; Статистичні та структурні лінгвістичні моделі” [195].
У 70-і 80-і рр. освоєння особливостей індивідуального мовлення відбувалося з позицій функціонально-стилістичного та семантико-текстового підходу. Для вивчення динаміки семантичних процесів художньої мови використовували метод виділення лексико-семантичних, функціонально-стилістичних та асоціативних полів, прямий асоціативний експеримент, суть якого полягає в аналізі обширного масиву творів на основі виділення ключових слів, які виокремлюються на основі їхньої частотності. Залучалися трансформаційні методи, різноманітні види психолінгвістичного експерименту для оцінки об’єктивності сприймання та інтерпретації мовностилістичних явищ, виявлення асоціативних зв’язків між словами, розмежування оказіональних і узуальних значень, встановлення парадигматичних і синтагматичних зв’язків елементів тексту.
Сучасний період розвитку стилістики характеризується різноманітністю часткових, трансформацією загальних методів у стилістичному аналізі, комбінуванні різноманітних методик у зв’язку з висуненням на перший план міжрівневої проблематики. Надають перевагу комплексному підходові,що враховує філологічні, філософсько-естетичні, історичні, психологічні дані, пов’язаних з проблемами художньої творчості.
Розробляється далі жанрово-комунікативний аспект художнього мовлення, етнопсихолінгвістичні методи. Триває опрацювання теоретичних проблем стилістики, вивчаються стильові взаємовпливи в літературній мові. Мовностилістичні процеси в загальнонародній мові ХХ століття проаналізовано в працях С.Я. Єрмоленко [54], Н.М. Сологуб [189; 190], Л.О.Пустовіт [158], В.С. Калашника [70], Л.І. Мацько [115; 116], Т.І. Панько [132; 133], О.А. Сербенської [175], І.Є. Грицютенка [48], В.А. Чабаненка [225], А.К. Мойсієнка [121], Л.О. Ставицької [191; 192], Н.Г. Сидяченко [178; 179; 180]. Надалі актуальною галуззю стилістики залишаються студії над індивідуально-художньою творчістю.
За останні роки кінця ХХ ст. поч. ХХІ ст. з’явилося чимало праць, присвячених вивченню індивідуального стилю (або, користуючись сучасною лінгвістичною термінологією, ідіостилю, ідіолекту) певного письменника. Серед таких праць можна виокремити роботи Н.Дужик[51], С.Форманової[215], О.Копусь[83], М.Кравченко[87], А.Попович[152], Л.Зіневич[62], О.Переломової[136], Л.Мацько та О.Сидоренко[114]. Зазначені роботи вказують на особливість уживання терміна індивідуальний стиль” у сучасній лінгвістиці, який переплітається з такими поняттями, як світобачення письменника”, мовна особистість”, мовна картина світу”, мовотворчість”, і передбачають виявлення позачасових, інваріантних ознак, притаманних мовотворчості митця в цілому, дають конкретний матеріал для ґрунтовних наукових узагальнень про взаємовпливи художнього і публіцистичного мовлення.
Окремо треба виділити наукові праці, присвячені безпосередньо вивченню ідіостилю Уласа Самчука. Серед дослідників В.Качкан[75], Ю.Мариненко[109], А.Фасоля[213], Садівська В.[165], С.Пінчук[142; 143; 144; 145] та ін., але питання світобачення письменника, мовної особистості у їхніх працях викладено досить фрагментарно.
Разом з тим у мовознавстві початку ХХІ ст. приділяється увага питанням мовних можливостей та культури мови, які представлені колективними пряцями З практики слововживання” [63], Про можливості мови і культуру слова” [174]. Ці наукові роботи допомагають повніше розкрити поняття індивідаульний стиль письменника”.
Основні настанови, якими ми керуємося, досліджуючи мовну особистість У.Самчука, такі:
поняття мовної особистості” разом із екстралінгвістичними чинниками інтегрує стилістичний та історико-літературний аспекти у вивченні індивідуального стилю;
для розкриття мовної особистості письменника необхідно дослідити сукупність всіх авторських текстів з урахуванням конкретно-історичних обставин, соціально-етнічних та індивідуально-психологічних факторів;
у мовостилі письменника відображаються стан розвитку літературної мови, мистецькі тенденції та естетичні стандарти певного періоду;
мовна особистість на кожному етапі становлення має сталі, позачасові і тимчасові, мінливі утворення.
Розкриваючи мовностильові параметри мовної особистості У.Самчука, свідомо обмежуємо сферу свого дослідження тетралогією Волинь”. Поза увагою залишилися його інші епохальні романи, публіцистичні твори, оповідання та епістолярна спадщина. Обраний підхід звужує поле лінгвостилістичних спостережень і певним чином обмежує послідовний та цілісний аналіз мовної особистості У.Самчука, але охопити в одному дисертаційному дослідженні всю творчу спадщину письменника неможливо. Крім того, ще не розроблено переконливу модель мовної особистості, яку можна було б беззастережно прийняти за основу. Тому в структурі роботи відображено ті різнорівневі стильові домінанти, які підказав” сам матеріал. Вони ілюструють специфіку вияву мовної особистості письменника в художній прозі, особливості мовно-літературних процесів, характерних для 20-х поч. 30-х років ХХ століття.
Актуальність дослідження зумовлена важливістю вивчення домінантних одиниць художнього тексту, які виявляють світоглядну орієнтацію письменника. Такими домінантними одиницями є ключові слова, сакральна лексика, які дають змогу через мову глибше осмислити творчу особистість У.Самчука, його естетичне кредо.
З погляду теорії аналізу художнього тексту це дослідження сприятиме виявленню закономірностей художнього перетворення слова і водночас виявленню індивідуально-авторської мовної специфіки. Розгляд мовної особистості У.Самчука спонукає до висвітлення проблеми зв’язку між мовою і світоглядною орієнтацією автора, що відображається в моделюванні особливого лінгвального світу, формуванні наскрізних мовних образів, активізації ключових слів і сакральної лексики та інших проблем.
Зв’язок работи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження тісно пов’язаний з комплексною науковою темою кафедри української мови і літератури Слов’янського державного педагогічного університету Актуальні проблеми сучасної української філології та їх реалізація на заняттях з мови і літератури”.
Мета дисертаційної роботи визначити особливості індивідуального стилю Уласа Самчука на різних мовних рівнях, розкрити зв’язок мовотворчості із його світоглядною орієнтацією. Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:
виявити домінанти (ключові слова) індивідуальної мовної картини світу У. Самчука;
визначити роль ключових слів у вираженні його світоглядних позицій, естетичних концептів;
дослідити особливості використання письменником різних шарів лексики української мови;
проаналізувати проблему духовності через способи використання сакральної лексики;
розкрити авторську оцінку проблем мовної політики Росії щодо України з позиції філософського осмислення долі українського народу;
встановити зв’язки між мовою роману Волинь” У. Самчука і його світобаченням.
Об’єктом дослідження послужила мова роману У.Самчука Волинь” як засіб відображення його світоглядної орієнтації.
Предметом дослідження є різнорівневі засоби, що визначають мовну особистість У. Самчука.
Джерельною базою дисертаційного дослідження обрано текст роману-тетралогії У.Самчука Волинь” [Самчук У. Волинь: Роман у 3т. Торонто: Друкарня Київ”, 1969. Т.І, ч.1. Куди тече та річка. 324с.; Т.ІІ, ч.2. Війна і революція. 398с.; Т.ІІІ, ч.3. Батько і син. 396с.]. Цитуючи текст роману, ми дотримувалися тієї правописної системи, яку використано у вище зазначеному виданні.
Методи дослідження. У роботі використано методику лінгвістичного спостереження та опису мовних явищ.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві досліджено мовотворчість У. Самчука у зв’язку з його світоглядною орієнтацією, встановлено ключові слова, що характеризують авторське світобачення, визначено роль сакральної лексики як засобу вираження моральних принципів письменника.
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали поглиблюють теорію аналізу художнього тексту, сприяють встановленню чинників формування мовної особистості письменика.
Дисертаційне дослідження поглиблює також засади вивчення ідіостилю письменника, вмотивовує висновок про зв’язок мови художнього твору зі світоглядом митця.
Практична цінність роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані у викладанні курсу стилістики сучасної української мови, у створенні спецкурсів із лінгвістичного аналізу тексту та ідіостилю письменника. Запропонована методика аналізу ключових слів може бути корисна для укладання словника мови письменника.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювались на Всеукраїнській науковій конференції Поетика художнього тексту” (Херсон, 2002) та засіданнях кафедри української мови і літератури Слов’янського державного педагогічного університету.

bibliography

ВИСНОВКИ

Мовна особистість Уласа Самчука одного з визначних письменників ХХ століття є помітним феноменом в історії української літературної мови.
У контексті стильових тенденцій лірико-романтичної прози кінця 20-х початку 30-х років У. Самчук як мовна особистість виявляє індивідуально-творчу специфіку. Висока локально-текстова концентрація індивідуально-авторських стилем, актуалізація прийомів прозової мови, лейтмотивний принцип побудови твору дозволяють визначити стиль роману У. Самчука Волинь” як романтику вітаїзму (активного романтизму).
Індивідуальна мовна картина світу У.Самчука, яка представлена його романом Волинь”, є національно детермінована.
Центром моделі світу письменника, що постає з екзистенційного світовідчуття, є людина. Мовні засоби роману підпорядковані презентації духовного світу людини і самого письменника.
Метафоричне бачення світу в його складності й універсальності, що постає через образне мислення, філософсько-політичні медитації, змістова багатоплановість, переносність образів витворюють у мовних знаках твору естетичну реальність.
Творчість У. Самчука синтезує у собі класичні традиції та новітні тенденціі розвитку української прози, у якій відобразились основні ідейно-єстетичні настанови письменника як автора глибоконаціонального і політично-інвективного з виразно індивідуальними стилевими прикметами.
У романі „Волинь” наявні традиційні художньо-естетичні словесні образи в індивідуально-авторському вживанні. Паралельно із традиційною сполучуваністю активізується залучення термінів суспільних наук, загальнонаукової лексики, біблійних виразів і запозичень, географічних назв, антропонімів, пов’язаних з історичним минулим України та інших народів, у конструюванні новотворів за моделями, продуктивними в публіцистичному та науковому стилях. У творчості У. Самчука лексико-фразеологічні елементи писемної традиції (вирази наукової мови та ін.) виступають в основному як органічний компонент авторського мовлення, авторської тональності, емоційної скерованості розповіді, авторської образної палітри живописання.
Своєрідність мовної особистості письменника виявляється в романтично-художньому осмисленні суспільно вагомих ідей, що відображає семантика та функціонування таких ключових слів, як війна, революція, Україна, український народ, а також семантика зафіксованих у тексті епітетів, метафор, порівнянь, перифраз, слів-символів. Наведені ключові слова визначають концептуальні поняття для мовної особистості письменника і виявляють лірико-сугестивний, психологічний тип його прози; у мові роману Волинь” вони мають індивідуальний характер, невідтворюваний в інших текстах, і виступають як засіб логіко-поняттєвого зв’язку у творі, а регулярна їхня повторюваність визначає типологічну ознаку Волині”, її рекурентність. Унаслідок постійних семантичних процесів ключові слова набувають конотативних значень, що сприяє формуванню підтекстової, символічної семантики, зміцнює образно-асоціативну структуру художньої оповіді. Функціонування інших ключових слів, які є своєрідним компонентом і складником вагоміших вищенаведених понять (буревій, більшовики, село, слова, червоний, чорний та ін.), вносять у художню оповідь лірико-психологічну настроєвість.
Значення концептуальних слів-понять (або ключових слів), закладене в них усім контекстом твору, характеризує модель світосприйняття письменика, його ідіостиль, творчий потенціал.
Індивідуально-авторські стилеми У.Самчука увиразнюються на тлі синтаксичної будови його творів. Для них характерні функціонування розгорнених, ускладнених синтаксичних конструкцій, що вказують на книжність мовомислення письменника, та еліптичних структур з відповідним семантичним наповненням, які є експресивним засобом розмовного стилю. Експресивність художніх та публіцистичних масивів у романі письменника виявляється в широкому вживанні стилістично маркованих засобів традиційних та індивідуально-авторських, ампліфікації різнорівневих текстових структур, емоційно-оцінному функціонуванні повторів, інверсій, конструкцій із зіставно-протиставними відношеннями.
Улас Самчук належить до тих письменників, мовотворчість яких виразно відбиває їхню світоглядну орієнтацію, ставлення до різних суспільно-політичних подій та явищ в історії України й українського народу. Його мовна особистість чітко і яскраво виявилася в доборі й використанні мовно-виражальних засобів, що передають оцінку мовної політики, яку провадила Росія щодо України, а точніше до тих конкретних її виявів і наслідків, над якими одні герої розмірковують і намагаються збагнути їхню підступність, інші сліпо й бездумно приймають цю антиукраїнську політику.
Для У. Самчука Біблія стала засобом художнього висловлення своїх почуттів, свого бачення земного, реального і божественного, свого розуміння місця Бога в житті людини, місця людини у Всесвіті. Цариця книжок була однією із частин світоглядного рівня письменника як особистості.
У романі Волинь” У. Самчук активно використовує цитати з Біблії, образи, сюжети, символи.
Релігійно-християнська лексика і фразеологія, будучи важливим складником мовного світу У. Самчука, є дійовим чинником формування художнього світу митця. Її функціонально-семантичні особливості безпосередньо пов’язані з особливостями художнього методу письменника, його світоглядом, свідчать про високу духовність українців. У тексті роману Волинь” вона представлена структурно-семантичними одиницями, багатим лексико-фразеологічним матеріалом, що засвідчує християнські засади у зображенні життя, відтворенні народної філософії, яка ґрунтувалася переважно на високій християнській моралі.
Роман У. Самчука Волинь” має глибоку християнську природу, суть якої полягає в тому, що талантом, даним Богом, письменник проповідує високу мораль, добро, правду, тобто за ідеал в його творі правлять християнські чесноти: любов до всього, що добре; ревність у праці, цнотливість, щирість і щедрість. Натомість засуджується гординя, заздрість, лінивство, пияцтво, розпусне життя. Автор глибоко переконаний, що гріх карається, а чесноти винагороджуються. Його оцінна точка зору гріховного” в романі однозначна, вона осудлива.
Християнський світогляд українців в романі Волинь” представлено не лише в одиницях тексту (модальність, авторський погляд і под.), а й у синтаксичних та лексико-фразеологічних одиницях. Трансформація думок із Святого Письма, інших священних книг відбувається за допомогою алюзії, цитації, ремінісценції. Усі ці стилістичні прийоми засвідчують інтелектуалізм автора Волині”.
Твір насичений мовними знаками Біблії, які вживаються у всіх структурних одиницях тексту і виконують певні функції: в авторському мовленні вони підсилюють через паралелі з Біблії поведінку та вчинки персонажів; у внутрішніх діалогах заголовного персонажа, насичених біблійними мотивами, вони виступають свідченням духовної зрілості і безкомпромісності оповідача.
Глибока релігійність українців Волині” не має в собі показового характеру, вона є однією з форм духовного буття народу, його віри і виражається в молитовних зверненнях до Бога (найчастіше у творі згадується Господня молитва Отче наш”), мовленнєвому етикеті повсякденних привітань, а також привітань різдвяного та великоднього періодів, інших вітальних та побажальних форм повсякденного життя (під час праці, зранку, ввечері, на сон тощо). У романі відображено компетентність українців у різних видах Богослужіння під час Божої служби у церкві, мовні знаки запрошення до шлюбної церемонії, виконання різних християнських обрядів, заздравні християнські величання.
Світогляд українців представлено християнським календарем: події, дати, погодні явища асоціюються в героїв із святими християнського календаря.
Числівникові лексеми на сторінках Волині” часто мають свої особливі трактування і значення, вбираючи в себе певні риси магічного слова.
У. Самчук один з українських письменників, який у своїй мовній творчості зумів поєднати словесно-художні елементи народнопісенної лірики із словесно-образними елементами соціально-політичної лексики в єдиний сплав, поповнивши мову прози лексемами та фразеологізмами, породженими сучасною дійсністю, і насамперед виразами, які відображають зміни доби українського національного відродження. Мовотворча індивідуальність його з погляду використання лексичних груп або мовних джерел визначає більше чи менше звернення до соціально-політичної лексики, а для відтворення колориту до місцевих волинських говірок на фоні загальновживаної лексики.
У звертанні до словесно-образних і структурних елементів із різних джерел (фольклорного, розмовного, діалектного, літературного, книжного), з різних структурно-функціональних стилів та у способах використання їх, у способах і прийомах творення власних образних виразів, у манері суб’єктивно-емоційного живописання та об’єктивної розповіді, у доборі засобів звукового і образотворчого ефекту, у виборі архітектоніки роману і виявилась мовотворча індивідуальність У.Самчука.
Аналіз лексичних джерел мовотворчості У. Самчука, зокрема пасивної лексики: діалектизмів, новотворів, а також украплень з російської мови засвідчує загальну тенденцію розвитку тогочасної літературної мови в напрямку до демократизації.

Список використаної літератури

1. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. М.: Просвещение, 1990. 301с.
2. Багалій Д.І. Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода. Харків: ДВУ, 1926. 397 с.
3. Баглей Л. Ще раз про автора Марії” // Тернопіль. 1991. №4. С. 44 45.
4. Баймут Т.В. Словарь Зачарованой Десны” А.П. Довженко // Тезисы докладов межвузовской конференции по исторической лексикологии, лексикографии и языку писателя 27 сентября 6 октября 1961 г. Л., 1961. С. 99 100.
5. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Изд-во иностр. лит., 1961. 394с.
6. Балухатый С.Д. Некоторые ритмико-синтаксические категории русской речи // Известия Самаркандского государственного университета. 1922. Вып. 3. С. 1 12.
7. Басіна Р. Боротьба за культуру мови // Комуністична освіта. 1936. №6. С. 60 64.
8. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М. : Худож. лит., 1975. 504с.
9. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія. К.: Либідь, 1993. 336с.
10. Беллерт И. Об одном условии связанности текста // Новое в зарубежной лингвистике. 1978. Вып. 8. С. 169 176.
11. Біблія або книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту (із мови давньоєврейської та грецької на українську мову наново перекладена). Українське біблійне товариство. Гедеонові браття, 1991.
12. Біблія і культура.. Збірник наукових статей. / За редакцією А.Є. Нямцу. Чернівці: Рута, 2000. Вип. 2. 213 с.
13. Білодід І.К. Вибрані праці в 3 т. К.: Наук. думка, 1986. Т.2. Історія української літературної мови. 366 с.; Т.3. Стилістика. 410 с.
14. Білодід І.К. Питання розвитку мови української радянської прози. К.: Вид-во АН УРСР, 1955. 328с.
15. Білодід І.К. Мова і стиль роману Вершники” Ю. Яновського. К.: Вид-во АН УРСР, 1955. 128с.
16. Бойко М.Ф. Мовна майстерність прози М. Стельмаха. К.: Т-во для поширення політ. і наук. знань УРСР, 1960. 31 с.
17. Бойко М. Ф. Про словник мови Шевченка // Зб. праць шостої наук. Шевченківської конференції. К., 1968. С.274 278.
18. Брандес О.П. К вопросу о типологии художественных текстов // Принципы типологизации художественных и нехудожественных текстов: Сб. науч. тр. К.: КПИИЯ, 1987. С. 21 26.
19. Бугайко Т. Ф. Вивчення мови роману О. Гончара Прапороносці” // Літ-ра в школі. 1951. №3. С. 45 52.
20. Бузук П.О. Мова і правопис в творах Г.С. Сковороди // Пам’яті Г.С. Сковороди (1972 1922): Зб. статей. Одеса, 1923. С. 62 84.
21. Булаховський Л.А. Курс русского литературного языка: 4-е перераб. изд. К.: Рад. шк., 1949. 147 с.
22. Булаховський Л.А. Виникнення і розвиток літературних мов // Наукові записки Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні. К., 1946. Т. II III. С. 113 154.
23. Булаховський Л.А. Мовні засоби інтимізації в поезіях Тараса Шевченка // Твори: У 5т. К.: Наук. думка, 1977. Т. ІІ. С. 573 593.
24. Василевський С. Ваграмова ніч” (Л. Первомайського) з мовного погляду // Мовознавство. 1935. №6. С. 93-121.
25. Ващенко В.С. Мова Тараса Шевченка. Харків, Вид-во Харків. ун-ту, 1963. 252 с.
26. Ващенко В. С. Стилістичні явища в українській мові. Харків: Вид-во Харків. ун-ту, 1958. Ч. 1. 228 с.
27. Веселовська З.М. Мова Г.Ф. Квітки-Основ’яненка. Синтакса українських оповідань Г. Квітки в зв’язку з наступним розвитком літературної мови // Наук. записки Харківської науково-дослідної кафедри мовознавства. Харків, 1927. Т.1. С. 93 109.
28. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высш. шк., 1989. 406с.
29. Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови / Пилинський М.М., Дзюбишина Мельник Н.Я., Ленець К.В. та ін. К.: Наук. думка, 1990. 216с.
30. Виноградов В.В. К истории лексики русского литературного языка. Оттиск из сб. Русская речь”. Новая серия, I, 1927. С. 90 118.
31. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высш. шк., 1971. 240с.
32. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. М.: ГИЗ, 1959. 653с.
33. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 255с.
34. Винокур Г.О. О языке художественной литературы . М.: Высш. шк., 1991. 448с.
35. Выготский Л.С. Психология искусства. М.: Искусство, 1986. 573с.
36. Выготский Л.С. Мышление и речь. М.; Л., 1934. ХХХV. 324с, 1порт.
37. Гальперин И.Р. Стилистика английского языка. М.: Высш. шк., 1977. 332с.
38. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139с.
39. Гладкий М. Мова сучасного українського письменства. К.; Харків: ДВУ, 1930. 160 с.
40. Гладкий М. Наша газетна мова. Харків: ДВУ, 1929. 175 с.
41. Гладкий М. Проблема культури українського слова // Життя і революція. 1927. №2. С. 200 208.
42. Гладкий М. Стилістика, як праця газетяра-журналіста // Червона преса. 1928. №5. С. 30 36.
43. Гольденберг Л.І., Королевич Н.Ф. Українська мова: бібліографічний покажчик 1918 1961 роки. К.: Вид-во АН УРСР, 1963. 300 с.
44. Горбачук В.Т. Барви української мови. К.: Видавничий дім КМ ACADEMIA”, 1997. 272с.
45. Горецкий Я.О. О теории литературного языка // Новое в зарубежной лингвистике. М., 1988. Вып. ХХ. С. 212 219.
46. Грицютенко І.Є. Естетична функція художнього слова в українській прозі 30 60 - х років ХІХ століття. Львів: Вид-во Львів. ун ту, 1972. 180с.
47. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 397с.
48. Деркач А.Г. Функції слов’янізмів у лексиці Шевченка // Наукові записки Київського ун-ту: Зб. філол. фак-ту. 1939. №1. С. 397 432.
49. Донецких Л.И. Реализация эстетических возможностей имён прилагательных в тексте художественного произведения. Кишинёв: Штиинца, 1980. 160с.
50. Донецких Л.И. Слово и мысль в художественном тексте. Кишинёв: Штиинца, 1990. 166с.
51. Дужик Н.С. Мовна особистість Миколи Хвильового в аспекті стиістики та історії літературної мови: Дис. ... канд. філол. наук / 10.02.01 українська мова. К., 1996. 164 с.
52. Едличка А. Литературный язык в современной коммуникации// Новое в зарубежной лингвистике. М., 1988. Вып. 20. С. 38 134.
53. Егоров Т.Г. Психология. М.: Воениздат, 1952. 186 с.
54. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наук. думка, 1982. 212с.
55. Єфремов С. Історія українського письменства: Від Т. Шевченка по початок 1920-х років. Вид. 4. Мюнхен: Укр. вільний ун-т, 1989. Т. 2. 495 с.
56. Жив’юк А. Дерманські обереги Уласа Самчука // Слово і час. 1993. №8. С. 81-82
57. Заверталюк Н.И. Публицистика писателей на Украине 20-70-х гг. ХХ ст.: Дисс док. филол. наук. Днепропетровск, 1992. 328 с.
58. Загальний курс укр. мови / За ред. Л.А. Булаховського. Харків, 1927 1929. С. 21 36.
59. Заика В.И. Поэтика рассказа. Новгород, 1993. 202с.
60. Зайцева Т.В Про іншомовні елементи в лексиці Кобзаря” // Наук. записки Харківського пед. ін-ту. 1939. Т.2. С. 157 173.
61. Законъ Божій для семьи и школи со многими иллюстрациями. Составилъ Протоієрей Серафимъ Слободской, изд. 4-е. Сергиев Посад: Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1994.
62. Зіневич Л.В. Мовна майстерність Миколи Зерова: Дис. ... канд. філол. наук. К., 2002. 198 с.
63. З практики слововживання (Дужик Н., Єрмоленко С., Кудласевич Л., Ленець К., Тодор О., Чемеркін С.) // Культура слова. К., 2000. Вип. 55 56. С. 94 131.
64. Ізюмов О. Про мову деяких творів І. Микитенка // Мовознавство. 1935. №6. С. 49-72.
65. Ільїн В. До питання синоніміки Шевченка // Наук. записки Київськогго ун-ту: Зб. філол. фак-ту. 1939. №1. С. 363-397.
66. Історія української літератури ХХ століття. Кн. ІІ, Ч. І/ За ред. В.Г. Дончика. К.: Либідь, 1994. 367с.
67. Історія української мови: Хрестоматія / Упорядники С.Я. Єрмоленко, А.К. Мойсієнко. К.: Либідь, 1996. 288с.
68. Каганович Н. Мова персонажів Загибелі ескадри” О. Корнійчука // За якість художньої мови. Харків, 1934. С. 46 58.
69. Каганович Н. Мова поетичних творів Шевченка // Каганович Н. На мовностилістичні теми. Харків, 1934. С. 61 92.
70. Калашник В.С. Фразотворення в українській поетичній мові радянського періоду / Семантико-типологічний аспект /. Харків: Вища шк., 1985. 172 с.
71. Канигін Ю. Душа об’єкт віри і знання // Наука і суспільство, 1994, № 9-10. С. 62-68.
72. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. М.: Наука, 1987. 264с.
73. Караулов Ю.Н., Карасильникова Е.В. Русская языковая личность и задачи её изучения// Язык и личность/ Отв. ред. акад. Д.Н. Шмелёв. М.: Наука, 1989. 216с.
74. Катрій Ю.Я. Наша християнська традиція: 2-е вид., випр. та доп. Львів: Місіонер, 1999.
75. Качкан В. Ця тотальна духовна і фізична руїна...”: Роздуми над творчістю У. Самчука // Перевал. 1998. №1. С. 100 114.
76. Кириченко І. Про мову творів Івана Ле // Мовознавство. 1936. №7. С. 39-63.
77. Кобилянська О.: Альманах у пам’ятку її сороклітньої письм. діял-сті (1887-1927). Злагодив др. Лев Когут. Чернівці, 1928. 313 с.
78. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. К.: Вища шк., 1987. 349с.
79. Коваль А.П. Прийоми використання фразеологізмів у публіцистичних та літературно-критичних статтях Івана Франка // Наук. записки Київського ун-ту. Т.15. Вип. 7. 1956. С. 77-95.
80. Коваль А.П. Про культуру української мови. К.: Вид-во Київського ун-ту, 1961. 40 с.
81. Кожинов В. Происхождение романа. М.: Советский писатель, 1963. С. 363 401.
82. Кононенко В. Символи української мови. Івано-Франківськ: Плай, 1996. 272с.
83. Копусь О.А. Перефрази у творах О. Гончара: структурно-семантичний та функціонально-стилістичний аспекти: Дис. ... канд філол наук / 10.02.01 українська мова. К., 2001. 147 с.
84. Коряк В. Чернетки Тесленка // Червоний шлях. 1936. №1. С. 163-176.
85. Костомаров В.Г. Русский язык на газетной полосе. Некоторые особенности языка современной газетной публицистики. М.: Изд. Моск. ун-та, 1971. 267с.
86. Костюк Г. Образотворець времени лютого” // Костюк Г. У світі ідей і образів: Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930 1980. Мюнхен: Сучасність, 1983. С. 294 310.
87. Кравченко М.В. Мова і стиль творів Бориса Грінченка: Дис. ... канд. філол. Наук / 10.02.01 українська мова. К., 2001. 238 с.
88. Краснянский В.В. Повторяющиеся образные сочетания в художественной речи (эпитеты Бунина) // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1983. С. 244 256.
89. Критенко А.П. Семантична структура назв кольорів в українській мові // Славістичний збірник. К., 1963. С. 97 111.
90. Курило О. Паралельні форми в українській мові, їх значення для стилю. К.: Вукопспілка, 1923. 23 с.
91. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови. К.: ДВУ, 1925. 250с.
92. Курс історії української літературної мови / За ред. акад. І.К. Бі-лодіда. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. Т. 2. 416с.
93. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. Л.: Просвещение, 1978. 327с.
94. Лавріненко Ю. Зруб і парости. Мюнхен: Сучасність, 1983. 334 с.
95. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. Антологія 1917 1933: Поезія проза драма есей . Париж: Б. в., 1959. С.393 405.
96. Лавріненко Ю. Чорна пурга та інші спомини. Мюнхен: Сучасність, 1985. 194с.
97. Ладухін М. Одне з питань фразеології Марка Вовчка // Записки Ніжинського ін-ту нар. освіти. 1930. Кн. 10. С. 110 132.
98. Ладухін М. Способи постпозитивного-релятивного сполучення речень у Коцюбинського // Записки Ніжинського ін-ту соц. виховання. 1931. Кн. 11 С. 125 139.
99. Ларін Б. Мовний побут міста // Червоний шлях. 1928. №5 6. С. 190 198.
100. Ларин Б.А. Эстетика слова и язык писателя. Л.: Худ. лит., 1974. 284с.
101. Літературно-науковий вісник. 1907. Т. 38. С. 139 141.
102. Левченко Г. Місце Шевченка в історії української літературної мо-
ви // Наук. записки Київського ун-ту: Зб. Філол. фак-ту. 1939. №1.
С. 299 332.
103. Лейтес А. Ренесанс української літератури. К.: ДВУ, 1925. 32 с.
104. Лосев А. Очерки античного символизма и мифологии. М.: Мысль, 1993.
105. Лотман Ю.М. Символ в системе культуры // Труды по знаковым системам. Тарту: ТГУ, 1987. Т. ХХІ. Вип. 754. С. 10-21.
106. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. М.: Искусство, 1970. 384с.
107. Майфет Г. Природа новелі. К.: ДВУ, 1929. 342 с.
108. Маревич Я. Наша масова мовна практика // Металеві дні. 1932. №9. С. 73 86.
109. Мариненко Ю. Еволюція характерів персонажів у трилогії У. Самчука Волинь” // Дивослово. 1999. №11. С. 7 9.
110. Масальський В. Мова і стиль поезій Т.Г. Шевченка // Пам’яті
Т.Г. Шевченка: Зб. статей до 125-ліття з дня народження. К., 1939.
С. 317 383.
111. Масальський В. На аванпостах художнього слова // Мовознавство. 1935. №3 4. С. 25 47.
112. Масенко Л.Г. До питання про семантику ключових слів поезії Шевченка // Мовознавство. 1989. №2. С. 25 30.
113. Матвієнко О. Кілька міркувань про роман Мати” А. Головка // За якість художньої мови. Харків, 1934. С. 89 94.
114. Мацько Любов, Сидоренко Олеся. Мовотворчість Лесі Українки // Дивослово. 2002. №3. С. 14 16.
115. Мацько Л.І. Стиль як основне поняття стилістики // Українське мовознавство. 1990. Вип. 17. С. 29 35.
116. Мацько Л.І. ... уся сила і вся краса нашої мови тільки йому одному відкрилася” // Мовознавство. 1989. №2. С. 18 24.
117. Мельничук О. С. Світогляд О.О. Потебні // Потебнянські читання. К.: Наук. думка, 1981. 182 с.
118. Методологические основы новых направлений в мировом языкознании / С.С. Ермоленко, Ю.А. Жлуктенко, Т. Г. Линник и др. К.: Наук. думка, 1991. 380 с.
119. Михальчук К. До питання про українську літературну мову // Український діалектичний збірник. К.: ДВУ, 1929. С.1 42с.
120. Мова і час: Розвиток функціональних стилів сучасної української мови. К.: Наук. думка. 1977. 237с.
121. Мойсієнко А.К. Епітет у поезіях Тараса Шевченка // Українська мова в процесі національо-культурного відродження України: Зб. наук. праць. К.: КДПІ, 1993. С. 112 134.
122. Москальская О.И. Грамматика текста. М.: Высш. шк., 1981. 183с.
123. Мурзин Л.Н. Художественное произведение как связанный текст // Науч. тр. Куйбыш. гос. пед. ин-та. Куйбышев, 1973. Вып. 5. Т. 180. С. 140 148.
124. Нагорський С. За культуру мови [студентів] // Кузня освіти. 1928. №2. С. 9 12.
125. Никитин М.В. О семантике метафоры // Вопросы языкознания. ­&sh