МОВНА СТРУКТУРА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ЗАГАДКИ (СЕМАНТИЧНИЙ І СИНТАКСИЧНИЙ АСПЕКТИ)

brief description

Дніпропетровський національний університет

На правах рукопису

Онищенко Геннадій Анатолійович

УДК: 811.116.2'37

МОВНА СТРУКТУРА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ЗАГАДКИ
(СЕМАНТИЧНИЙ І СИНТАКСИЧНИЙ АСПЕКТИ)

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Баранник Дмитро Харитонович,
доктор філологічних наук, професор

Дніпропетровськ 2006

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..............................................................3
Вступ...............................................................................................................4
Розділ 1. Загадка як об’єкт етнолінгвістики .........................10
1.1. Загадка та прислів’я з погляду фольклористики...................10
1.2. Лінгвістичний аспект вивчення загадки.................................14
1.2.1. Структура загадки як тексту..........................................19
1.2.2. Текст загадки та діалогічна єдність...............................27
1.2.3. Номінативний аспект загадки........................................29
Розділ 2. Лексико-семантична структура загадки............40
2.1. Метафора...................................................................................40
2.2. Метонімія..................................................................................64
2.3. Антонімія...................................................................................72
Розділ 3. Синтаксична структура загадки..............................83
3.1. Синтаксис образної частини загадки......................................83
3.1.1. Двоскладні повні речення..............................................83
3.1.2. Неповні речення..............................................................93
3.1.3. Односкладні речення....................................................109
3.1.4. Складні випадки визначення типів речень.................116
3.1.5. Складносурядні речення..............................................116
3.1.6. Складнопідрядні речення.............................................121
3.1.7. Безсполучникові речення.............................................126
3.1.8. Складні речення з різними видами зв’язку................134
3.1.9. Речення з прямою мовою.............................................140
3.1.10. Складне синтаксичне ціле..........................................141
3.2. Синтаксична структура відгадки...........................................144
3.3. Текст загадки у формі реплік діалогу...................................150
Висновки...................................................................................................164
СПИСОК ВИКОРИСТАНої літератури..............................................169

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

УНЗ Українські народні загадки. К.: В-во АН УРСР,
1963. 399 с.

ВСТУП

Мова фольклору в усіх його жанрових різновидах становить важливий об’єкт сучасної етнолінгвістики. У зв’язку з потребою розв’язання проблем мови й етнічної психології, мови й культури, мови й віддзеркалення умов народного побуту, мови й міфології етнолінгвістика, етнопсихологія [Толстой, 1955, 34] звертаються до напрацювань у галузі лінгвосеміотики, когнітивної лінгвістики. Дослідження жанрів фольклору як різновидів мовно-мисленнєвої діяльності етносу доповнює лінгвістичні теорії новими узагальненнями на основі введеного в науковий обіг фактичного матеріалу та проекції його на так зване етнічне поле [Гумилёв, 1990, 44]. Пор.: Духовне багатство індивіда це минуле народу, до якого він сам себе зараховує” [Шпет, 1989, 574].
Своєрідний і дуже давній вид народної творчості загадка. Питанню походження української загадки присвячено розвідки О.Афанасьєва, В.Перетца, О.Потебні, К.Сементовського, М.Сумцова та ін. Першою спробою дослідження цього фольклорного жанру можна вважати працю І.Франка Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних”. Літературознавчий аналіз цього різновиду паремій здійснювали М.Попов, І.Березовський, Л.Дунаєвська, М.Хмелюк, Ф.Лавров та ін.
У слов’янському мовознавстві загадка була об’єктом вивчення з погляду семіотики (А.Журинський, Ю.Левін, А.Головачова та ін.). Дослідження концептуальної і мовної картин, репрезентованих різними фольклорними жанрами, спирається на засадничі положення про мову як „об’єднану духовну енергію народу” [Гумбольдт, 1985, 349]. Щодо мови фольклору, зокрема й загадки, справу маємо з колективною свідомістю, в якій сформовано образ реального світу, зокрема світ внутрішній протиставляється світу зовнішньому, суб’єктивний об’єктивному, духовний фізичному, нематеріальний матеріальному [Жайворонок, 2001, 48-63]. Мова загадок через вербалізовані національно-культурні стереотипи відображає етнічне Я” українців, їхнє сприймання зовнішнього світу і його відтворення у слові, словосполученні, сталому звороті, пор.: „Мова... відбиває етнокультурні стереотипи, породжені національною специфікою людського світосприймання” [Жайворонок, 2004, 27].
Дослідники відзначають, що мова реагує на будь-яке переосмислення об’єктивних речей та імен її носієм” [Жайворонок, 2001, 53]. Наголошуючи на тому, що взаємодія фізичного та метафізичного у свідомості людини спонукає її мислити образами, В.В.Жайворонок спирається на твердження О.Ф.Лосева про символізацію речей [Лосев, 1993, 228], що здійснюється у пареміях завдяки універсальному мовному закону аналогії: „Природа аналогії у постійному порівнюванні й віддзеркалюванні речей зовнішнього (предметного) світу в людському внутрішньому (духовному) світі, оскільки обидва мають спільне джерело й реалізуються у свідомості як результати впливів, з одного боку, психічного на фізичне, а з другого фізичного на духовне. Тому символізація речі породжує, зрештою, символіку імені, бо символічний образ є не зовнішнім зв’язком між двома об’єктами чи двома відповідностями, а внутрішньою аналогією, необхідним і постійним зв’язком, отже, природною закономірністю” [Жайворонок, 2001, 58].
Механізм аналогії виразно репрезентований у семантичній структурі загадки, яка становить особливу ускладнену форму пізнання, коли назва звичайної реалії довкілля навмисне заховується” в інших предметах зовнішнього світу. Загадка містить у собі філософський зміст, пов’язується з міфологічним світобаченням народу [Літературознавчий словник-довідник, 1997, 276-277].
Досліджуючи комунікативно-пізнавальні можливості загадки, Н.Б.Мечковська наголошує на тому, що загадка становить азбуку образного мислення: „Природа загадки пов’язана з однією з фундаментальних властивостей людського мислення із здатністю чи вмінням людини бачити подібність і неподібність різних предметів (явищ, подій) і на цій основі розуміти зв’язки предметів, їх роди й види, розрізняти в навколишньому світі загальне, часткове і особливе. Найбільш ранні вияви цієї здатності людської свідомості засвідчені, по-перше, в мові саме в розвитку переносних (вторинних) значень слів і, по-друге, у фольклорі в найдавніших загадках” [Мечковская, 1998, 110]. Як особлива форма пізнання загадка актуалізує ті предмети навколишнього світу, з якими людина має справу постійно. Однак процес пізнання моделюється в загадці таким чином, щоб упізнаваність предметів, явищ потребувала розвиненої фантазії, щоб шлях до відомого, знаного був ускладнений незвичним порівнянням. Якщо загальний шлях пізнання „порівняння пізнаваного з раніше пізнаним” [Потебня, 1981, 17] характерний для мови буденної, то в загадках як особливому різновиді лінгвокультурних текстів засобом пізнання виступає художній образ метафоричне, метонімічне, парафрастичне висловлювання. Спираючись на теорію О.О.Потебні, С.Б.Кримський реконструює ряди асоціативних символів, архетипів української культури [Кримський, 1996, 91-112]. Вони характерні для всіх фольклорних жанрів.
Об’єктом метафоризації, метонімізації, внутрішньо-образної структуризації в текстах загадки виявляється насамперед навколишня природа. Зауваження М.Костомарова про народну пісню стосується й загадки, пор.: „Людина, живучи на землі, має найтісніший зв’язок з фізичним світом, до якого належить половиною свого буття. Тому в піснях народних видно природу тих країн, де народ жив; із них можна дізнатися, якою мірою він був пов’язаний із природою і яких форм набувало людське співчуття до природи” [Костомаров, 1991, 58].
Порівняно з такими жанрами фольклору, як народна пісня, казка, прислів’я й приказки, народна загадка рідше привертала увагу дослідників-мовознавців. Тим часом у зв’язку з мовною структурою загадки постають важливі теоретичні питання: загадка і діалогічний текст, лексико-семантична варіантність, співвідношення денотативно-сигніфікативної лексико-семантичної структури загадки.
Мова фольклору як об’єкт етнолінгвістики актуалізує дослідження тих сторін мовної комунікації, які найтісніше пов’язані зі сферами побуту, господарської діяльності, з навколишньою природою, міфічними уявленнями народу. В різних фольклорних жанрах знаходять своєрідне відображення названі екстралінгвальні чинники. В мові загадки віддзеркалюється не лише світ поетичних уявлень народу, а й фіксується шлях пізнання людьми навколишніх реалій.
Мова української народної загадки не була об’єктом монографічного дослідження в сучасному мовознавстві.
Актуальність дисертаційного дослідження визначається потребою вивчення мовної специфіки фольклорного жанру в аспекті текстової організації української народної загадки, взаємодії синтаксичних структур та лексичних номінацій.
Мета дослідження виявити конститутивні ознаки лексичної і синтаксичної будови тексту загадки як цілісної діалогічної структури, що об’єднує образну частину і відгадку.
Для досягнення мети розв’язано такі завдання:
- висвітлено теоретичні питання про загадку як об’єкт етнолінгвістики;
- обґрунтовано структурну цілісність тексту загадки як діалогічної єдності;
- схарактеризовано типові лексико-семантичні процеси в семантичній структурі загадки, зокрема, явище метафоризації, метонімізації, антонімізації;
- розглянуто синтаксичні структури, характерні для обох частин загадки як діалогічної єдності;
- визначено особливості номінації текстом загадки.
Об’єкт дослідження тексти українських загадок, уміщені в найповнішому виданні: Загадки. К.: В-во АН УРСР, 1962. 509с., а також Українські народні загадки. К.: В-во АН УРСР, 1963. 399с. Всього проаналізовано 3805 загадок.
Предмет дослідження лексико-семантична і синтаксична структура текстів українських народних загадок.
Для аналізу текстів українських народних загадок застосовано методи системного лексико-семантичного і когнітивного аналізу, синтаксичного опису із застосуванням методу трансформації, перефразування, кількісний аналіз.
Новизна роботи полягає в цілісному аналізі тексту загадки як діалогічної єдності, виявленні тематичних груп лексичних одиниць, що найчастіше стають об’єктом метафоризації. Вперше здійснено повний опис синтаксичних структур жанрово-стильових ознак текстів загадки.
Теоретичне значення дослідження визначається обґрунтуванням погляду на загадку як на цілісний лінгвокультурний міні-текст, у якому нерозривно пов’язані частина, що загадує, і частина, що відгадує. Погляд на загадку як діалогічну єдність детермінує здійснений лексико-семантичний і синтаксичний аналіз.
Практичне значення роботи полягає в розширенні об’єктів етнолінгвістичних досліджень і використанні результатів дослідження в лексикології, синтаксисі, а також при читанні курсів із мови фольклору, лінгвістики та стилістики тексту.
Апробація роботи. Окремі розділи й дисертація в цілому обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Дніпропетровського національного університету. Основні положення роботи виголошені на 4 наукових конференціях, зокрема всеукраїнських: Всеукраїнській науковій конференції „Лексико-граматичні інновації в сучасних слов’янських мовах” (Дніпропетровськ, 2003); VII Всеукраїнській ономастичній конференції „Питання сучасної ономастики” (Дніпропетровськ, 1997); міжвузівській науково-теоретичній конференції „Тенденції розвитку української літератури та літературної критики нових часів” (Харків, 1996); регіональній науковій конференції „Образотворче мистецтво, дизайн та культурознавство в ХХІ ст.: тенденції та перспективи розвитку” (Дніпропетровськ, 2003).
Зміст дисертації висвітлено в 10 публікаціях, 6 із яких надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури.
Повний обсяг дисертації 180 сторінок.

bibliography

Висновки

Українська народна загадка лінгвокультурний міні-текст, що становить важливе джерело для вивчення зв’язку мови і культури, мови й поетичного мислення народу.
Специфіка загадки як самостійного фольклорного жанру полягає в обраній конкретній темі, власне, у виборі загадуваного об’єкта, денотата, якому присвячено міні-текст, у лаконізмі, сконденсованості висловленої думки, парадоксальності змісту, чіткій синтаксичній формі тексту.
Жанрово-стильовою особливістю загадки є її діалогічна єдність. Цілісність тексту створюється поєднанням образної частини загадки і відгадки. Обидві частини становлять динамічну семантичну й структурно-синтаксичну єдність.
Функціонування лексико-семантичних стереотипів детермінує різноманітні комбінації їх у текстах загадок, можливість різних відгадувань, використання варіантних мовних структур.
З погляду комунікативної лінгвістики в досліджених джерелах зафіксовано загадки-описи, загадки-запитання, загадки-розповіді. Як свідчить досліджений матеріал, переважають загадки-описи.
Номінація текстом загадки це форма висловлення, в якій закодовано евристичне розуміння певного предмета чи явища. Текстова номінація загадки об’єднує образну частину і слово-відгадку (слова-відгадки). Лексико-семантична структура загадки засвідчує актуалізацію певних тематичних груп лексики як у функції слів-відгадок, тобто обраних для закодовування понять, так і в ролі лексем, через які відбувається відгадування загадки.
Образна частина загадки це лексичні одиниці, якими описано загаданий денотат і його частини. В описовій образній частині загадки виявлено ознаки текстової номінації, співвідносної зі словниковою дефініцією, тлумаченням слова-денотата. Це тлумачення побудоване на таких ознаках денотата, які не становлять прямої номінації, а близькі до перефрастичних висловлювань. Загадка нехтує повнотою виділених ознак, обираючи для загадування ті, що насамперед асоціюються з несподіваними, парадоксальними образами, які навмисно завуальовують, ускладнюють зміст відгадки. Показово, що образна частина загадки подає узагальнений образ видового, а не родового поняття закодованого денотата, але водночас уводить в асоціативно-образну структуру елементи конкретних незавуальованих ознак, що виступають маркерами закодованого денотата.
Антропоцентричність характерна ознака метафори-загадки. В описових частинах загадок на позначення денотатів-явищ природи спостерігаємо перехрещення асоціативних ознак, пов’язаних з різними конкретно-чуттєвими образами (зоровими, тактильними, звуковими тощо) та з номінаціями осіб (місяць-рогатий і місяць-пастух; без рук, без ніг). Чільне місце в описових частинах належить зоометафорам.
Антропоцентризмом пронизані всі асоціації, якими закодовуються денотати явища природи, представники тваринного і рослинного світу, побутові речі, абстрактні поняття. Ознакою антропоцентричних образів, зокрема, виступають загальномовні метафори, виражені дієсловами, конструкціями з активним використанням соматизмів у загальних описах загадуваних предметів. Пор. загадки про думку: Без рук, без ніг світ за хвилину оббігає (2976); Що в світі найшвидше? (2977 А); Що в світі найпрудче? (2977 Б); Що біжить без поводу? (2980); про розум: Що найдальше бачить? (2979).
Текстам загадок властива варіантність двох типів. Один тип це варіанти тієї самої загадки з тотожною відгадувальною частиною, в яких варіюються асоціативно-образні компоненти, наприклад, ту саму функцію виконують лексеми скатертина, простирайло, одіяло у загадках про небо. Використовуваний принцип римування, форма загадки детермінується вибором лексики і навпаки, пор. римування на зразок: скатертина біла накрила; одіяло покривало.
Другий тип варіантності зумовлений динамічною формульністю складників загадки: ті самі асоціативно-образні компоненти, як усталені образи, використовуються в самостійних загадках, стосуючись різних відгадок. У таких випадках ідеться про функціонування символів, що об’єднують не лише різні загадки, а й різні фольклорні жанри. Цей тип варіантності зумовлений міфопоетичними уявленнями народу і найменшою мірою залежить від звукової чи синтаксичної будови тексту загадки.
Якщо зміст досліджуваних загадок визначається метафоричністю тексту, тобто тими лексико-семантичними процесами, які об’єднують у єдине ціле текст загадки, то для форми цього фольклорного жанру характерні структури синтаксичного паралелізму, використання однорідних членів речення, однотипних синтаксичних конструкцій, введення антонімів як засобу увиразнення протиставлення, часто оформленого стилістичноою фігурою антитези.
Інваріантний узагальнений зміст з погляду єдності відгадки репрезентується кількома варіантними конструкціями, в яких незмінною залишається одна з визначальних характеристик загадуваного денотата.
Тексти досліджуваних загадок засвідчують наявність інваріантних метафоричних зв’язків при лексичних варіантах, синонімічних номінаціях, джерелом яких виступають територіальні діалекти. На загадках, створених у різні часи, позначається тенденція використання усталених формул, що наповнюються новим змістом. Поняття тексту, що утвердилося у лінгвістичній науці, як структурного та змістового цілого (лінійна послідовність висловлень”) та наявність ряду напрямків у його дослідженні дозволило виявити специфічні риси такого самобутнього жанру усної народної творчості, яким є загадка.
У загадці органічно співіснують елементи монологічного та діалогічного мовлення, а розкриття смислу загадки передбачає певний хід міркування.
Синтаксична структура частин виявляється лише при зіставленні тексту загадки з діалогічною єдністю. Відношення між образною частиною та відгадкою досить схожі на зв’язки та відношення, котрі спостерігаються у діалогічному мовленні.
Текст загадки, як і діалогічна єдність, складається з двох частин, тісно пов’язаних між собою за змістом; синтаксичні зв’язки між загадуваною частиною та відгадкою при записуванні та укладанні збірників часто втрачалися, тому під час аналізу їх доводилось реконструювати шляхом залучення варіантів, можливих перетворень, а також звертатися до побіжних заміток збирачів фольклору та дослідників жанру. Враховуючи лексико-синтаксичну будову висловлювань, характерних для загадок, приходимо до висновку, що в загадках визначальну роль виконують структури з виокремлювально-заперечною семантикою. Для вираження цієї семантики використовуються лексико-синтаксичні кліше, типові фраземи.
Образну частину загадки, як і першу репліку в діалогічній єдності, формують синтаксично розгорнуті речення, відгадку однослівні, двослівні, рідше трислівні тощо.
Синтаксичний аналіз образної частини загадки виявив такі структурні особливості в її побудові:
а) Найпоширеніша синтаксична форма двоскладні речення. Особливу роль у них виконує підмет, структурно пов’язаний з питальною формою образної частини загадки; іменник у функції незалежного члена, втрачаючи свою внутрішню форму, набуває властивостей займенника.
б) Повні двоскладні речення за структурою тісно пов’язані з неповними. Найчастіше пропущеним членом речення виявляється підмет, який може бути відновлений у формі питального або особово-вказівного займенника.
в) Як засіб досягнення комунікативної мети й створення художнього образу широко використовуються неповні та еліптичні синтаксичні конструкції.
г) Односкладні реченя не характерні для жанру.
ґ) Труднощі, що виникають при синтаксичній кваліфікації складних речень, нейтралізуються, коли розглядати синтаксичні одиниці в контексті жанру. Серед складних синтаксичних утворень переважають конструкції із сполучником а” та безсполучникові складні речення.
д) На периферії синтаксису жанру перебувають загадки, побудовані за моделями складнопідрядного речення, а також монологічні та діалогічні висловлювання, що складаються з двох чи більше речень.
Відгадка як комунікативна одиниця здебільшого становить прості двоскладні неповні речення, що складаються з одного головного члена, який відповідає іменній частині присудка. Повні, двоскладні та односкладні, а також складні речення у другій частині трапляються рідше, тому що відгадка, як і друга репліка діалогічної єдності, не виявляє тенденції до розгортання синтаксичної структури. Актуалізуючи те, що в образній частині приховане завдяки інакомовності”, відгадка, як правило, називає тільки предмет, закодований у загадуваній частині.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алпатов В.М. Об антропоцентричном и системоцентричном подходах к языку // Вопросы языкознания. 1993. № 3. С. 1526.
2. Аникин В.П. Русские народные пословицы, поговорки, загадки и детский фольклор. М.: Учпедгиз, 1957. 240 с.
3. Аникин В.П. Эпитет в загадке // Эпитет в русском народном творчестве. М.: Изд-во Моск. ун-та,1980. С.104119.
4. Антипов Г.А. и др. Текст как явление культуры / Г.А.Антипов, О.А.Донских, И.Ю.Марковина, Ю.А.Сорокин. Новосибирск: Наука Сибирское отдел., 1989. 197 с.
5. Аристотель. Об искусстве поэзии. М., 1951.
6. Артеменко Е.Б. Фольклорная формульность и вариативность в аспекте текстообразования // Язык русского фольклора. Межвуз. сб. научн. тр. / Отв. ред. З.К. Тарланов. Петрозаводск, 1985. С. 412.
7. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская Энциклопедия, 1969. 606 с.
8. Ашиток Н.І. Внутрішня форма як взаємодія актуального і віртуального у слові // Вісник Київського лінгвістичного університету. Сер. Філологія. Т. 4. №1. 2001. С. 3238.
9. Бабайцева В.В., Максимов Л. Ю. Современный русский язык: Синтаксис и пунктуация. М.: Просвещение,1981. 271 с.
10. Багизбаева М.Н. О загадке в фольклоре семиреченских казаков // Филологический сборник. Алма-Ата, 1976. Вып.18. С. 56.
11. Баранник Д.Х., Гай Г.М. Драматичний діалог. К.:В-во Київського університету, 1961. 161 с.
12. Баранник Д.Х. Текст // Українська мова: Енциклопедія. К.: В-во „Українська енциклопедія ” ім.. І.П. Бажана, 2000. С. 627628.
13. Барли Н. Структурный подход к пословице и максиме // Паремиологические исследования. М.: Наука, 1984. С. 127148.
14. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества: Сб. избр. тр. М.: Искусство, 1979. 423 с.
15. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов: Свит, 1997. 392 с.
16. Белиг Л. Нова українська літературно-художня антропонімія: проблеми теорії та історії. Ужгород, 2002. 176 с.
17. Березовський І.П. Українські народні загадки // Вступна стаття до збірника „Загадки”. К.: В-во АН УРСР, 1962. С. 737.
18. Биологический энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1986. 685 с.
19. Богатырев П.Г. Загадки // Русское народное поэтическое творчество. М.: Просвещение, 1971. С. 9197.
20. Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А. Энциклопедический словарь. СПб, 1884. Т. 23. 408 с.
21. Бугайко Ф.Ф. Методика аналізу прислів’їв, приказок і загадок // Радянська школа. 1945. № 5 6. С. 7383.
22. Буслаєв Ф.И Исторические очерки русской народной словесности и искусства: В 2-х т.- СПб, 1861. Т.1 643 с.; Т.2 429 с.
23. Василенко В.А. Загадки // Русское народнопоэтическое творчество.- М.: Высшая школа, 1978. С. 120131.
24. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 406с.
25. Виноградов В.В. Основные вопросы синтаксиса предложения (на материале русского языка. // Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. С. 254294.
26. Вихованець І. Р. Надфразна єдність // Українська мова: Енциклопедія. К.: В-во „Українська енциклопедія” ім.. І.П. Бажана, 2000. С. 359.
27. Войтович В. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 664 с.
28. Волкова З.Н. Семантика, картина мира и контекст // Сб. научн. тр. / МГПИИЯ им. М. Тереза. М., 1983. Вып. 205. С. 2949.
29. Волоцкая З.М. Заметки о функционировании глагола в загадках // Русский глагол в сопоставительном освещении. Саратов, 1984. С. 122129.
30. Волоцкая З.М. Лексика болгарских загадок: опыт составления семантического словаря // Славянское и балканское языкознание. Проблемы лексикологии. М.: Наука, 1983. С. 187204.
31. Волоцкая З.М. Способы номинации в загадках: К вопросу о произвольности языкового знака // Структура текста 81. Тезисы симпозиума. М., 1983. С. 9699.
32. Воркачев С.Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт: становление антропоцентрической парадигмы в языкознании // Филологические науки. 2000. № 1. С. 6472.
33. Выходцев П.С. Советская лит-ра и устное народное творчество // Русский фольклор. М.: Наука, 1962. Вып. 7. С. 325.
34. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. Изд. 2-е. М.: Едиториал УРСС, 2004. 144 с.
35. Гвоздев А.Н. Синтаксис // Современный русский литературный язык. М.: Просвещение, 1973. Ч.2. 350 с.
36. Гербстман А.И. О звуковом строении народной загадки // Русский фольклор. Л.: Наука, 1968. Вып.2. С. 185197.
37. Гин. И. О функции категории рода в загадке // Язык жанров русского фольклора. Петрозаводск, 1983. С. 119122.
38. Голубовська І.О. Паремії як відбиття ціннісних пріоритетів етнічної спільності (на матеріалі української, російської, англійської та китайської мов) // Мовознавство. 2004. № 2 3. С. 6674.
39. Головачева А.В. Некоторые аспекты отражения картины мира в текстах загадок // Этнолингвистика текста. Семиотика малих форм фольклора: Тезисы и предварительные материалы к симпозиуму / АН СРСР, Ин-т славяноведения и балканистики. М., 1988. С. 121124.
40. Грамматика современного русского литературного языка.- М.: Наука, 1970. 762 с.
41. Гумбольдт фон В. Язык и философия культуры. М.: Прогресс, 1985. 452 с.
42. Гумилёв Л.Н. География этноса в исторический период. Л.: Наука, 1990. 280 с.
43. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк, 1997. 296 с.
44. Демський М.Т. Пареміологія // Українська мова: Енциклопедія. К.: В-во „Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 2000. С. 424.
45. Доброльота Г.М. Ідеографічний словник поліських народних порівнянь з компаративними об’єктами-назвами тварин. К.: Либідь, 1997. 467 с.
46. Дуденко О.В. Номінативна та комунікативна природа українських паремій: Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. Умань, 2002. 220 с.
47. Дуденко О.В. Номінативна та комунікативна природа українських паремій: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. / Уманський держ. пед. ун-т. К., 2002. 24 с.
48. Этнолингвистика текста. Семиотика малых форм фольклора: Тезисы и предварительные материалы к симпозиуму / АН СРСР, Ин-т славяноведения и балканистики. М., 1988. Ч. 1. 204 с.
49. Єрмоленко С.Я. Бездієслівні речення в системі простих речень // Синтаксис словосполучення і простого речення. К.: Наукова думка, 1975. С. 131170.
50. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. К.: Наукова думка, 1987. 245 с.
51. Жайворонок В.В. Етнолінгвістика в колі суміжних наук // Мовознавство. 2004. № 5. С.2325.
52. Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень // Мовознавство. 2004. № 5 С. 4863.
53. Загадки русского народа: Сб. загадок, вопросов, притч и задач / Сост. Д. Н. Садовников; Вступит. статья, примеч. и ред. В.П. Аникина. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1959. 336 с.
54. Загадки. К.: В-во АН УРСР, 1962. 509 с.
55. Загнітко А. П. Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс): Навч. посібник. К.: ІЗИН, 1996. Ч. 2. 240 с.
56. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. Донецьк: ДонНУ, 2001. 662 с.
57. Занько С.Ф. Основные вопросы лингвистической теории диалога (на материале современного русского языка): Автореф. диссканд. филол. наук: 10.02.01 / Казань, 1971. 19 с.
58. Зиновьева А.Ф. Функционально-коммуникативный аспект целостности текста // Сб. науч. т. / МГПИИЯ им. М. Тореза. М., 1983. Вып. 209. С. 100113.
59. Іванов В.В. Найдавніші форми людської культури та їх відображення у первісному мистецтві // Всесвіт. 1975. №1. С. 2334.
60. Ирисханова К.М. Системная организация категорий фольклорного поэтического текста // Сб. науч. т. / МГПИИЯ им. М. Тореза. М., 1984. Вып. 228. С. 137147.
61. Исследования по структуре текста. М.: Наука, 1987. 301 с.
62. Каньо З. Формы письменной коммуникации // Паремиологические исследования. М.: Наука, 1984. С. 257259.
63. Капорулина Л.В. К вопросу о дистрибуции имени существительного в языке русской загадки // Язык жанров русского фольклора. Петрозаводск, 1979. С. 8698.
64. Караулов Ю.Н. Словарь как компонент описания языков // Принципы описания языков мира. М.: Наука, 1976. С. 96121.
65. Квятковский А.П. Поэтический словарь. М.: Советская Энциклопедия, 1966. 375 с.
66. Кожевникова К. Об аспектах связности в тексте как целом // Синтаксис текста. М.: Наука, 1979. С. 4966.
67. Колесницкая И. М. Загадки // Русское народное поэтическое творчество. М.: Изд-во АН СССР, 1955. Т 2. Кн.1. С. 525536.
68. Колшанский Г.В. Лингво-гносеологические основы языковой номинации // Языковая номинация: Общие вопросы. М.: Наука, 1977. С. 99146.
69. Колшанский Г.В. Контекстная семантика. М.: Наука, 1980. 149 с.
70. Колшанский Г.В. От предложения к тексту // Сущность, развитие и функции языка. М.: Наука, 1987. С. 3732.
71. Колшанский Г.В. Объективная картина мира в познании и языке. М.: Наука, 1990. 108 с.
72. Кондратьева Т.Н. Собственные имена в поговорках, пословицах и загадках русского народа // Вопросы грамматики и лексикологии русского языка. Казань, 1967. С. 98188.
73. Кондратьева Т.Н. Русские словари личных собственных имен как ономастический источник. Казань, 1969. 62 с.
74. Костомаров М. Слов’янська міфологія. К.: Либідь, 1994. 384 с.
75. Кримський С.Б. Архетипи української культури // Феномен української культури: методологічні засоби осмислення. К., 1996. С. 91112.
76. Кубрякова Е.С. Номинативный аспект речевой деятельности. М.: Наука, 1986. 157 с.
77. Кузнецов А. М. От компонентного анализа к компонентному синтезу. М: Наука, 1986. 125 с.
78. Купер Дж. Энциклопедия символов. М.: Просвещение, 1995. 487 с.
79. Лавонен Н.А. Карельская народная загадка. Л.: Наука, 1977. 134 с.
80. Лазутин С.Г. Метафоры в загадках (принципы их создания, виды и идейно-эстетические функции) // Вопросы поэтики, литературы и фольклора. Воронеж, 1976. С. 3449.
81. Латыева Е.В. Пословицы, поговорки и загадки в фольклоре семиреченских казаков: Автореф. дис. канд. филол. наук. Алма-ата, 1985. 19 с.
82. Левин Ю.И. Семантическая структура русской загадки // Паремиологический сборник. М.: Наука, 1978. С. 283314.
83. Левинтон Г.А. К вопросу о малых” фольклорных жанрах: их функции, их связь с ритуалом // Этнолингвистика текста. Семиотика малых форм фольклора. М.: АН СССР, Ин-т славяноведения и балканистики, 1988. С. 148152.
84. Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1990. 685 с.
85. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. К.: ВЦ „Академія”,1997 752 с.
86. Ломоносов М.В. Краткое руководство к красноречию. М.: ПСС, 1952. Т.7. 376 с.
87. Лосев А.Ф. Бытие. Имя. Космос. М.: Академия, 1993. 880 с.
88. Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф. Труды по языкознанию. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. 479 с.
89. Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. М: Политиздат, 1991. 525 с.
90. Лосева Л.М. Как строится текст. М.: Просвещение, 1980. 96 с.
91. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. М.: Искусство, 1970. 384 с.
92. Маранда Э. Логика загадок // Паремиологический сборник. М.: Наука, 1978. С. 249282.
93. Маранда Э. Теория и практика анализа загадок // Паремиологические исследования. М.: Наука, 1984. С. 4760.
94. Мелихова Н.В. Семантико-синтаксический аспект текста // Сб. науч. т. / МГПИИЯ им. М. Тореза. М., 1982. С. 6786.
95. Мечковская Н.Б. Язык и религия. Лекции по филологии и истории религий. М.: Изд-во „Торговый дом Гранд”, 1998. 352 с.
96. Митрофанова В.В. Ритмическое строение русских народных загадок // Русский фольклор. М. Л.: Наука, 1971. Вып. 12. С. 147161.
97. Митрофанова В.В. Русские народные загадки. Л.: Наука, 1978. 180 с.
98. Митрофанова В.В. Современное состояние русской народной загадки // Современный русский фольклор. М.: Наука, 1966. С. 199208.
99. Митрофанова В.В. Специфика русских народных загадок и их связь с другими жанрами фольклора // Русский фольклор. Специфика народных жанров. М. Л.: Изд-во АН СССР, 1966. Вып. Х. С. 79102.
100. Митрофанова В.В. Художественный образ в загадках // Современные проблемы фольклора. Вологда, 1971. С. 141151.
101. Неклюдов С.Ю. О функциональностилистической природе знака в повествовательном фольклоре // Семиотика и художественное творчество. М.: Наука, 1977. С. 193228.
102. Николаева Т.М. Единицы языка и теории текста // Исследования по структуре текста. М.: Наука, 1987. С. 2757.
103. Оглоблин А.К. Типы яванских загадок: к вопросу о соотношении формы и значения // Паремиологические исследования. М.: Наука, 1984. С. 8195.
104. Оссовецкий И.А. Некоторые наблюдения над языком стихотворного фольклора // Очерки по стилистике художественной речи. М.: Наука, 1979. С. 199252.
105. Оссовецкий И.А. Об изучении языка русского фольклора // Вопросы языкознания. 1952. № 3. С. 93112.
106. Пазяк М.М. Українські прислів’я та приказки: Проблеми пареміології та пареміографії. К.: Наукова думка, 1984. 199 с.
107. Пазяк М.М. Загадка // Українська літературна енциклопедія. К.: Головна ред. УРЕ ім. І.П. Бажана, 1990. С. 225.
108. Паремиологический сборник: Пословица, Загадка. М.: Наука, 1978. 319с.
109. Пархонюк