МОВНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ АВТОРСЬКОЇ МОДАЛЬНОСТІ (на матеріалі англійської сатиричної літератури ХХ сторіччя)

brief description

ГОРЛІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ
ІНОЗЕМНИХ МОВ

На правах рукопису

Розова Ірина Вікторівна
УДК 801.6; 802.085

МОВНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ АВТОРСЬКОЇ МОДАЛЬНОСТІ (на матеріалі англійської сатиричної літератури ХХ сторіччя)

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Дисертація на здобуття ученого ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук, доцент
доктор філологічних наук (Росія)
Панасенко Наталія Іванівна

Горлівка-2008

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................... 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ АВТОРСЬКОЇ МОДАЛЬНОСТІ АНГЛІЙСЬКОГО САТИРИЧНОГО ТЕКСТУ.................................. 12
1.1.. Сатира як елемент художньої модалізації ..................................... 12
1.2.. Оцінна складова модальної семантики англійського сатиричного тексту ХХ сторіччя...................................................................................... 19
1.3.. Поняття авторської модальності сатиричного тексту.................... 26
1.4.. Методологічні основи аналізу авторської модальності................. 42
1.5.. Авторська модальність крізь призму теорії мовної номінації....... 43
Висновки до розділу 1.......................................................................................... 52
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ФУНКЦІОНАЛЬНО- СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ АВТОРСЬКОЇ МОДАЛЬНОСТІ АНГЛІЙСЬКОГО САТИРИЧНОГО ТЕКСТУ ХХ СТОРІЧЧЯ.................................................................... 55
2.1. Структура мікрополя сатирична характеризація персонажа / груп персонажів”......................................................................................... 57
2.1.1. Ядерна зона мікрополя сатирична характеризація персонажа / груп персонажів”............................................................................. 57
2.1.2. Периферія мікрополя сатирична характеризація персонажа / груп персонажів”............................................................................. 70
2.2. Структура мікрополя сатирична характеризація явищ навколишньої дійсності”.......................................................................................... 83
2.2.1. Ядерна зона мікрополя сатирична характеризація явищ навколишньої дійсності”................................................................................. 83
2.2.2. Периферія мікрополя сатирична характеризація явищ навколишньої дійсності”................................................................................ 89
Висновки до розділу 2.......................................................................................... 95

РОЗДІЛ 3. ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ АКТУАЛІЗАЦІЇ СТИЛІСТИЧНИХ ЗАСОБІВ ВИРАЖЕННЯ АВТОРСЬКОЇ МОДАЛЬНОСТІ АНГЛІЙСЬКОГО САТИРИЧНОГО ТЕКСТУ XX СТОРІЧЧЯ........................................... 98
3.1.. Авторська модальність і мовна картина світу................................ 98
3.2.. Інтертекстуальність як культурний компонент англійського сатиричного тексту.............................................................................................. 101
3.3.. Вертикальний контекст як значеннєвий компонент англійського сатиричного тексту......................................................................... 104
3.4.. Особливості функціонування стилістичних прийомів авторської модальності.................................................................................... 133
Висновки до розділу 3........................................................................................ 160
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.................................................................................... 164
СПИСОК ЦИТОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ............................................................. 172
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ................................ 195
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ЛЕКСІКОГРАФІЧНОГО МАТЕРІАЛУ........................... 196

ВСТУП

Сучасна лінгвістика надає нові можливості в дослідженні категорії модальності. Інтерес до модальності є закономірним результатом перенесення основної уваги дослідників на проблему людського спілкування, на комунікативні й інформаційні аспекти функціонування мови [119; 124; 250; 254; 260; 299].
Поняття модальності з’явилося в середньовічних логіках. У структурі модальності традиційно виділялося два типи: de dicto і de re. Мовознавці почали цікавитися нею у ХХ столітті (зокрема П.Адамець, Ш.Баллі, О.Шахматов) у зв’язку із розвитком теорії речення і висловлення. Інтерес вчених до мовної категорії модальності зростає після виходу в 1950 році однієї із найбільш змістовних праць з теорії російської граматики акад. В.В. Виноградова Про категорію модальності і модальні слова в російській мові”.
Останнім часом опубліковано велику кількість праць, які теоретично і практично відображають сутність цієї категорії в мові [25; 95; 131; 160; 161; 199; 200; 222; 232]. Розглянуті конкретні засоби вираження модальності на різних рівнях мови, опрацьовано величезний пласт фактичного матеріалу [24; 42; 49; 67; 72; 108; 163; 169; 182].
Домінуючий розвиток лінгвістики тексту, започаткований наприкінці XX століття, зумовлений соціально-історичними та культурними чинниками, висунув на передній план мовознавчих досліджень текст як максимальну одиницю мовленнєвої діяльності, як одиницю соціальної взаємодії. Це спричинило перегляд мовних категорій та їх аналіз в аспекті тексту. Однією з перших викликала до себе інтерес дослідників тексту категорія модальності [50; 67; 108; 119; 124; 161; 162], що дозволило зробити правомірний висновок: Мовна модальність у світлі нових лінгвістичних здобутків виходить за межі мови-системи, отримуючи свій подальший розвиток у теорії тексту та дискурсу” [162, с. 101].
Теорія тексту, що розвивається упродовж кількох останніх десятиліть, свідчить про те, що пізнавальний і комунікативний модуси вербального спілкування розглядаються як самостійні і часто незалежні одна від одної характеристики тексту. Відтак процесно-динамічна модель його розуміння (як перша половина прагматики комунікації) через адекватну реакцію на нього (її друга половина) забезпечують матеріал для пізнання тексту як факту мовленнєвої діяльності і як носія інформації (у широкому розумінні цього поняття).
Інформація тексту, находячи до людської свідомості, вписується там у образ світу і розкладається на модальності”, тобто людина не тільки осмислює текст, але й проживає” його, відчуваючи при цьому емоційну і м’язову напругу [119, с.12]. Тому під виокремленням змістово-автономних підкласів модальності вже закладено деяку теоретичну базу. Зокрема, О.В. Бондарко, виходячи із загальновідомого трактування модальності як вираженого мовцем його ж ставлення до змісту висловленого, доводить необхідність введення до цієї характеристики аналізованого поняття (модальності) вказівку на домінантну ознаку, яка б давала деяке уявлення про те, яке саме відношення до дійсності вважається основним і специфічним для модальності в кожному конкретному випадку [30, с. 59].
Авторська модальність сатиричного тексту XX сторіччя реалізується у фрагменті тексту і виражається відповідними різнорівневими засобами мови.
Актуальність теми дослідження визначається загальною тенденцією сучасних лінгвістичних досліджень до всеобічного розкриття функціональної взаємодії граматичної форми, лексики і контексту, орієнтованих на передачу певного значеннєвого змісту. Набуває особливої гостроти вивчення взаємодії різнорівневих і однорівневих одиниць реалізації текстових категорій, що зумовило комплексний вибір мовних засобів вираження модальності в тексті.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження відповідає профілю комплексної теми науково-дослідної роботи кафедри англійської філології Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов Структурно-семантичні та прагма-когнітивні характеристики лексичних і граматичних мовних одиниць у діахронічному та синхронічному аспектах у художніх та нехудожніх текстах” (номер держреєстрації 0105U002655).
Матеріалом дослідження слугували тексти англомовних сатиричних прозових творів ХХ сторіччя, загальним обсягом 4841 сторінки, з яких методом суцільної вибірки були вибрані 1814 фрагментів тексту, що містять авторську модальність.
У ході роботи над темою ми прагнули встановити, як пояснюється функціональна особливість авторської модальності тексту, чим мотивований досить широкий діапазон однорівневих та різнорівневих одиниць авторської модальності. Не менш важливим є питання лінгвістичного статусу авторської модальності, що відповідає сутності категорії модальності тексту.
У зв’язку з цим ми визначаємо мету нашого дослідження, як розкриття сутності механізму створення текстової категорії авторської модальності в англомовних сатиричних текстах ХХ сторіччя.
Реалізація даної мети передбачає вирішення наступних завдань:
- уточнити зміст поняття модальність тексту”, зважаючи на існуючі в сучасному мовознавстві підходи до цієї категорії;
- узагальнити особливості феномену сатири з урахуванням її естетичних, когнітивних та лінгвістичних чинників;
- структурувати систему функціонально-семантичного поля авторської модальності в англомовних сатиричних текстах XX сторіччя;
- визначити особливості композиційної структури англомовних сатиричних текстів;
- встановити змістові варіанти авторської модальності та окреслити структурно-семантичні особливості стилістичних прийомів, орієнтованих на опис специфіки виникнення сатиричного ефекту.
Виходячи з факту існування великої кількості засобів вираження сатири, об’єктом дослідження є категорія авторської модальності англійського сатиричного тексту ХХ сторіччя та її основні характеристики. Предмет аналізу становлять категоріальні ознаки авторської модальності сатиричного тексту, її основні типи, засоби вираження, закономірності функціонування і композиційного представлення в сатиричному тексті різної оповідної схеми.
Методологічну основу дослідження складає розуміння сатири як відображення людиною свого особистого негативного ставлення до текстової інформації. Сатиричний текст містить оцінку мовцем відображуваних фактів об’єктивної дійсності, виражає його особистісне ставлення до висловлюваного.
Відповідно до принципу наступності при розробці теоретичних позицій, визначенні прагматичних настанов, опису механізму побудови функціональносемантичного поля авторської модальності були враховані загально-теоретичні і методологічні основи, закладені у зарубіжній і вітчизняній лінгвістиці працями авторитетних дослідників у галузі лінгвістики тексту І.Р.Гальперіна, Дж.Найтса, В.В.Виноградова, А.Г.Баранова, Л.П.Михневич, І.В. Смущинської та ін. [49; 236; 42; 12; 119; 162].
Методи і методики, які застосовані в роботі, диференціюються у зв’язку з цілями дослідження. Для досягнення поставленої мети та розв’язання конкретних завдань у дослідженні використовується комплексна методика семантичного аналізу із залученням таких окремих методів і прийомів: метод компонентного аналізу (для визначення семантичної структури мовних одиниць авторської модальності); метод контекстного аналізу (для виявлення оточення, в якому зустрічаються мовні одиниці авторської модальності, та виокремлення сатиричних ситуацій); метод функціонального аналізу (для визначення функцій мовних одиниць на рівні змістових варіантів авторської модальності).
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше до наукового обігу вводиться поняття авторської модальності англійського сатиричного тексту ХХ сторіччя. Уперше здійснено комплексний аналіз різнорівневих одиниць авторської модальності в аспекті їх семантичних та функціональних особливостей; визначено принципи представлення функціонально-семантичного поля авторської модальності; встановлено типи змістових варіантів авторської модальності; виявлено функції стилістичних прийомів у створенні авторської модальності тексту.
Теоретичне значення дисертаційної роботи визначається тим, що її висновки сприяють подальшому з’ясуванню теоретичних питань лінгвістики тексту. Розгляд та встановлення відповідності між мовними особливостями представлення авторської модальності як системи функціонально-семантичного поля та системи стилістичних форм є важливими для розвитку теорії можливих світів. Результати дослідження доповнюють наявні теоретичні положення про категорію модальності тексту; сприяють виділенню різновидів текстової модальності; розширюють розуміння феномену сатири та лінгвістичних засобів її представлення.
Практичне значення роботи полягає у можливості використання отриманих результатів у лекційних і семінарських заняттях з курсу стилістики англійської мови (розділи Стилістика тексту”, Функціональна стилістика”, Інтерпретація художнього тексту”, Категорії тексту”, Морфологічна стилістика”, Лексична стилістика”), у спецкурсах із проблем лінгвістики тексту, на практичних заняттях з аналітичного читання у науково-дослідницькій роботі студентів та аспірантів, при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт.
Особистий внесок здобувача полягає у проведенні комплексного дослідження різнорівневих мовних одиниць авторської модальності англійського сатиричного тексту ХХ сторіччя в аспекті їх семантичних та функціональних особливостей. Це реалізовано у таких етапах дослідження: у розширенні уявлення про текстову категорію модальності за рахунок запровадження до наукового обігу поняття авторська модальність сатиричного тексту”, у структуруванні та наповненні функціонально-семантичного поля авторської модальності, у виявленні загальних рис можливого світу автора-сатирика тощо.
На захист виносяться наступні положення:
1. Авторська модальність англійського сатиричного тексту ХХ століття визначається як підвид текстової категорії модальності, що виражає негативне ставлення автора до об’єкта соціальної значущості, що веде до його морального приниження.
Ефект літературної комунікації англійського сатиричного тексту ХХ століття визначається спектром цілеспрямованих прагматичних настанов автора на емоційно-етичний вплив, тобто: на вираження суб’єктівно-оцінного ставлення до зображуваного або авторське самовираження, на створення морально-етичного настрою оповідання, на ціннісну орієнтацію читача.
2. Авторську модальність англійського сатиричного тексту ХХ століття презентує функціонально-семантичне поле з двома центрами, різнорівневі елементи якого виконують спільну семантичну функцію тобто реалізують сатиричну характерізацію.
Номінативні одиниці, що беруть участь у репрезентації сатиричних характеристик, визначаються у роботі як експлікатори сатиричної характеризації. Залежно від типу сатиричних ознак у смисловому змісті експлікатори сатиричної характеразації підрозділяються на монофункціональні і біфункціональні.
3. Функціонально-семантичне поле авторської модальності розподіляється на два мікрополя: сатиричної характерізації персонажа / персонажів та сатиричної характерізації явищ навколишньої дійсності. Ядерними елементами мікрополя сатиричної характеризації персонажа / персонажів” постають окремі лексичні одиниці у своєму контекстуальному вживанні, а також промовисті імена”. Ядерні елементи цього мікрополя виконують роль основних факторів реалізації авторського негативного становлення до тих, хто, претендуючи на особливий статус у суспільстві, насправді є перешкодою для всього передового. У цьому, на нашу думку, виявляється соціальна роль сатири. Ядерним конституентом мікрополя сатиричної характеризації явищ навколишньої дійсності” постає вставна синтаксична конструкція в силу того, що в авторських ремарках найбільшою мірою виражається негативне ставлення до описуваного явища навколишньої дійсності.
4. Структура мікрополів функціонально-семантичного поля авторської модальності свідчить про те, що сатира ХХ століття абсолютно антропоцентрична, тобто людина стала точкою відліку в аналізі тих або інших явищ дійсності, саме людина залучена в цей аналіз, визнаючи його перспективу і кінцеві цілі.
При незмінності значеннєвого ядра, авторська модальність англійського сатиричного тексту ХХ століття допускає різний ступінь складності змісту. Зміна складності сатиричного змісту може визначатися кількісними параметрами (кількістю представлених ситуацій) і якісними параметрами (включенням змістових варіантів авторської модальності).
5. Створення неповторного можливого світу автора-сатирика ХХ століття свідчить про різнобічне представлення оцінюваної ситуації, а велика кількість різних стилістичних прийомів: повторів, граматичних видозмін, стилістичних змішувань, цитацій, перерахувань відбиває схильність до образного сприяння об’єкта сатири.
Функціонування засобів творення авторської модальності в контексті соціальної і практичної діяльності визначається існуючими в суспільстві стратегіями комунікації. Сатиричну картину світу ХХ століття відрізняє загальний консерватизм, безнадійність, тотальна іронія, тобто авторської модальності англійського сатиричного тексту ХХ століття властиві комунікативні характеристики негативних стратегій.
Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом представлення наукових доповідей на семінарах кафедри практики та фонетики англійської мови, англійської філології Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов, на підсумкових наукових конференціях викладачів кафедр (Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов, 1998р., 2000р., 2001р., 2002р.), а також на міжнародній науково-методичній конференції Фундаменталізація та профілізація підготовки фахівців з вищою освітою” (Суми, вересень 1999 р.); на VII міжнародній конференції з функціональної лінгвістики Мова. Соціум” (Ялта, жовтень 2000р.); на І міжнародній науково-методичній конференції Проблеми загальної германської, романської та слов’янської стилістики” (Горлівка, травень 2003р.); на Х міжнародній конференції з функціональності лінгвістики Функціонування російської й української мов в епоху глобалізації” (Ялта, жовтень 2003р.); на міжнародній науковій конференції Східнослов’янська філологія: Від Нестора до сьогодення” (Горлівка, квітень 2006р.); на міжнародному науковому семінарі Компаративістика і типологія у сучасній лінгвістичній науці: досягнення і проблеми” (Донецьк, червень 2007р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображено в п’яти статтях, надрукованих у фахових виданнях, які затверджено ВАК України, та в тезах чотирьох доповідей.
Структура дисертаційного дослідження. Дисертація загальним обсягом 196 сторінок складається зі вступу, трьох розділів з висновками по кожному з них, загальних висновків, списків використаної наукової літератури, джерел ілюстративного матеріалу.
У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми роботи, мету й конкретні завдання, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, описано предмет, об’єкт і методи дослідження, розкрито наукову новизну, сформульовано основні положення, які виносяться на захист.
У першому розділі визначається лінгвістичний статус авторської модальності сатиричного тексту, як різновиду текстової категорії модальності, обґрунтовуються принципи дослідження розглянутого різновиду в функціонально-семантичному ракурсі.
У другому розділі висвітлюється структура функціонально-семантичного поля авторської модальності; аналізуються особливості функціонування мовних засобів відображення авторської модальності на морфемному, лексичному та синтаксичному рівнях мови.
У третьому розділі виявляється можливий світ автора-сатирика, визначаються два змістових варіанта авторської модальності; розкриваються особливості функціонування стилістичних прийомів авторської модальності сатиричного тексту.
У загальних висновках подано підсумки проведеного дослідження, окреслено перспективи подальшого вивчення обраної проблематики.
Список використаної літератури нараховує 281 найменування, які включають праці вітчизняних та зарубіжних науковців, окремо виділено список джерел ілюстративного матеріалу.
Текст роботи містить 5 таблиць і 4 схеми. Загальний обсяг роботи 196 сторінок.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Неослабний інтерес лінгвістики останніх років до художнього тексту пояснюється багатьма факторами. До них можна віднести домінування принципу антропоцентризму в наукових парадигмах, який обумовив зростання інтересу до лінгвістичних явищ, що відображають прояви суб’єктивного фактору [1; 93]. Художній текст приваблює своєю багатовимірністю та цілісністю. Зважаючи на структурованість та складність такого феномену, як художній текст [12; 179; 247], проникнути в його природу, функціонування неможливо за умови вивчення тексту лише як цілого, без розгляду його окремих аспектів. Будь-який художній текст репрезентує комунікативний намір його автора, який найчастіше передається через модальність, тобто модальність є виразником комунікативної імплікатури.
Категорія модальності традиційно розглядалася як одна із суттєвих ознак речення, яка залежно від контекстуальних умов може виявлятися в найрізноманітніших модифікованих значеннях і відтінках. Водночас питання змісту категорії модальності, її об’єму і засобів вираження стосується глобальних проблем синтаксису. Тому сучасний розвиток текстових студій, нові підходи до текстологічних досліджень ставлять розв’язання проблеми модальності як характеристики тексту на новий щабель.
При розгляді модальності з позицій текстоцентричного підходу було виявлено, що відображена в тексті дійсність не є відбитком, фотографією, оскільки людина взаємодіє з навколишнім світом як на мислительно-інтелектуальному, так і на чуттєво-емоційному рівні. Текст як інтелектуальний продукт містить особистісне ставлення суб’єкта (автора) до змісту мовлення, самого себе, елементів відображення ситуації і до формальних особливостей мовлення. Тому зміст поняття модальність” включає емоційний, експресивний ті оцінний компоненти.
Дослідження сатиричного тексту в комунікативному ракурсі припускає виявлення запрограмованого автором процесу емоційно-естетичного впливу на адресата, а також особливостей певних сторін творчого процесу художника. Комунікативна інформація, експліцитно і імпліцитно закладена в сатиричний текст адресантом з розрахунку на абстрактного адресата, створює у свідомості останнього запрограмоване текстом психічне відображення позамовної ситуації. Як правило, адресат фіксує наявність емоційно-оцінного елемента саме там, де це запрограмовано адресантом. Адресант у ряді випадків навмисне вуалює своє ставлення до інформації, разом з тим впливаючи на інтелектуальну і емоційну сферу адресата, тобто має місце навмисна орієнтація мовленнєвих засобів на вираження особливого оцінного ставлення адресанта до свого висловлення.
Художнє пізнання дійсності відбувається з орієнтацією на певний емоційно-естетичний вплив мистецтва. Художник співвідносить зображуване і зображення з особливостями індивідуального і соціального, відносення читача до дійсності і мистецтва-тобто виводить інтерпретанта на егоцентричну парадигму мови, на прагмасемантику [179, с.21]. Створюючи сатиричний текст, він організує й акцентує ті чи інші плани, виходячи, свідомо або несвідомо, із уявлень про соціально-психологічну, культурно-художню орієнтацію читача. Естетичні цінності продукуються цілісною особистістю художника в єдності її свідомості і неусвідомлюваних психічних проявів. Здійснення функції впливу неможливе без звернення до вивчення мовної особистості, до вивчення ролі людського фактору” в реалізації мовної системи [139,с.8]. Ефект літературної комунікації визначається цілеспрямованою настановою художника на емоційно-естетичний вплив.
Запозичений із психолінгвістики термін настанова” [88] в нашій роботі набуває значення спрямованості сатиричного тексту, його ролі в комунікації з погляду адресанта. Настанова є основою в творчої активності художника. Передумовою створення настанови є мотив і потреба художника виразити у своєму витворі емоційний світ, систему цінностей, своє художнє світосприйняття самовиразитися”. Образно-художній концепт встановлюється на основі творчості особистості, її різних характеристик, обставин її включеності у світ дійсності тощо. Концептуальний аналіз художньої творчості письменника або поета ставить на якісно новий рівень проблему текстової інтерпретації, дозволяє сформувати уявлення про менталітет майстра слова [186,с.13].
Категорія авторської модальності сатиричного тексту реалізує наступні прагматичні настанови в художньому тексті: на вираження суб’єктивно-оцінного ставлення до зображуваного або авторське самовираження; на створення морально-етичного настрою оповідання; на ціннісну орієнтацію читача.
Прагматична настанова на авторське самовираження передбачає спрямованість мовних модальних засобів на повідомлення реципієнтові авторського оцінного уявлення про предмет зображення, на вираження його особистісного суб’єктивного світосприймання. Прагматична настанова на створення морально-етичного настрою оповіді визначає таку організацію мовних модальних засобів, яка орієнтована на психологію реципієнтів і обумовлена моральним ставленням художника до зображуваного. Прагматична настанова на ціннісну орієнтацію читача дозволяє авторові-сатирикові навмисно орієнтувати мовні модальні засоби на вираження особливого оцінного ставлення до свого висловлення.
Номінативні одиниці, що беруть участь у репрезентації сатиричної характеризації, визначаються нами як експлікатори сатиричної характеризації. Аналіз сатиричних ознак, представлених у структурі номінативних одиниць дозволив підрозділити їх на класифікувальні та індивідуалізувальні.
Залежно від типу сатиричних ознак у смисловому змісті експлікатори сатиричної характеризації підрозділяються на монофункціональні та біфункціональні. Біфункціональні експлікатори-це номінативні одиниці, що включають у значеннєву структуру класифікувальні ознаки. Під монофункціональними експлікаторами розуміються номінативні одиниці, у смисловому змісті яких виявляється лише один тип сатиричних ознак: класифікувальні або індивідуалізувальні.
Дослідження авторської модальності як двоїстої концептуальної категорії тексту дозволило визначити структуру функціонально-семантичного поля авторської модальності, принципи побудови якого пов’язані з філософською проблемою співвідношення системи і структури. Основні властивості системи-відносна неподільність елементів, ієрархічність її компонентів-знаходять своє переломлення в структурі наданого поля.
Функціонально-семантичне поле авторської модальності представлене набором наступних мікрополів: мікрополе сатиричної характеризації персонажа / груп персонажів”, мікрополе сатиричної характеризації явищ навколишньої дійсності”(подій, фактів, географічних назв, історичних епох).
Аналіз структури мікрополя сатиричної характеризації персонажа / персонажів”показав, що семантичні ознаки авторської модальності, а в нашому дослідженні це суб’єктивно-модальні смисли несхвалення, осуду, відрази, обурення і презирства найбільш повно репрезентуються в процесі функціонування різнорівневих мовних одиниць у ядрі мікрополя.
Ядро мікрополя, сфокусованого на характеризації персонажа/персонажів” показав, що семантичні ознаки авторської модальності, а в нашому дослідженні це суб’єктивно-модальні смисли несхвалення, осуду, відрази, обурення презирства найбільш повно репрезентуються в процесі функціонування різнорівневих мовних одиниць у ядрі мікрополя.
Ядро мікро поля, сфокусованого на характеризації персонажа-людини інертної, беззахисної, яка зіштовхуючись з мерзенністю життя, зазнає повної поразки, становлять лексичні одиниці та атрибутивні словосполучення, вжиті в протилежному значенні, відокремлені вставні словосполучення та складні речення.
Ядерні мовні елементи створюють неповторну образність сатиричних текстів, тобто автор моделює свій об¦єкт, сворюючи образ, наділений високим ступенем умовності, що досягається спрямованим перекручуванням реальних контурів явища за допомогою перебільшення, загострення, гіперболізації, гротеску. Таким чином, глибокий суспільний конфлікт сатиричного твору виражається через нескінчене число конкретних проявів: через протиріччя між людиною і суспільством, через протиріччя між класами і між окремими представниками соціальної групи.
Мовні одиниці, що становлять периферію поля, незважаючи на широку варіативність і досить високий дистрибутивний потенціал, використовуються для підсилення сатиричного ефекту, належать до додаткових засобів створення авторського критичного ставлення до особливо огидних рис людських характерів. За допомогою периферійних мовних елементів автор негативно характеризує персонажів, тобто демонструє їх педантизм, скептицизм, самовпевненість, схильність до моралі, егоїзм та консерватизм.
Аналіз структури мікрополя сатиричної характеризації явищ навколишньої дійсності” (подій, фактів, географічних назв, історичних епох) показує, що авторська модальність цього мікрополя найбільш яскраво виражена конституентами ядра: відокремленими вставними реченнями, відокремленими вставними словосполученнями, інтелективними та художніми утвореннями, що свідчить про гіперболізацію явищ навколишньої дійсності.
Характерною рисою периферії мікрополя сатиричної характеризації явищ навколишньої дійсності” є тенденція до компресії інформації про об’єкт сатири, що засвідчує порочність і аморальність англійського буржуазного суспільства ХХ сторіччя.
У результаті аналізу функціонально-семантичного поля авторської модальності нами встановлено, що сатира виконує насамперед важливу соціальну роль, тобто тим самим факт абсолютної антропоцентричності сатиричного тексту цілком підтверджує авторське негативне ставлення до фігур порожніх людей”, які, претендуючи на статус у суспільстві, насправді є перешкодою до всього передового.
Розглянуті семантичні й функціональні особливості конституентів мікрополів, що беруть участь у процесі вираження авторської модальності, приводять до висновку, що ці одиниці об’єднані в систему мовних засобів функціонально-семантичного поля авторської модальності, наділені як узуальними так і оказіональними властивостями, характеризуються певною авторською селекцією й аранжуванням. У дослідженні мовних засобів вираження авторської модальності виявлені потенційні можливості елементів різних рівнів мови в процесі спільного функціонування, тобто при досягненні спільної семантичної мети-комунікативної інтенції автора сатиричного твору.
Розгляд можливого світу сатиричної дійсності безпосередньо пов’язаний з концепцією інтертекстуальності. Інтертекстуальнісмть не тільки словесна сфера, це складова частина культури. За кожним текстом стоїть певна мовна особистість, а оскільки сам зміст поняття мовна особистість переплітається з етнокультурними і національними рисами індивідуальності” [80, с.46], то національна приналежність і включеність у відповідну культуру визначають картину світу, тезаурус письменника, який відображається в мові його творів. У цьому зв’язку творчість письменника-сатирика неминуче реалізує в собі не тільки власне мовне, але й культурні особливості того етнічного ареалу, у який входить цей письменник як мовна особистість. Письменник живе в суспільстві що має свою культурну пам’ять і володіє культурною спадщиною. Притаманна свідомості мовної особистості властивість цитатності вводить письменника в культурний контекст і дозволяє передавати засвоєні культурні традиції в процесі художньої комунікації. Таким чином, сатиричний текст включається у певну культурну парадигму, де так чи інакше корелює з текстами, що перебувають на її синхронному і діахронному рівнях, забезпечуючи тим самим наступність, збереження і розвиток відповідної культурної традиції.
Дані аналізу мікрополів функціонально-семантичного поля свідчать про те, що сатира ХХ століття абсолютно антропоцентрична, тобто людина стала точкою відліку в аналізі тих або інших явищ дійсності, саме людина залучена в цей аналіз, визначаючи його перспективу і кінцеві цілі.
Доповнюючи існуючі дослідження сатиричного змісту, ця робота визначає можливості його варіювання. При незмінності значеннєвого ядра, авторська модальність допускає різний ступінь складності змісту. Зміна складності сатиричного змісту може визначатися кількісними параметрами (кількістю представлених ситуацій) і якісними параметрами(включенням змістових варіантів авторської модальності).
За допомогою засобів лексичного і синтаксичного рівнів мови конструюється наступний контекст ситуаційного варіанта авторської модальності: виклад ситуації і коментування, оцінка її автором. Обидва елементи структури завжди розташовуються контактно як при реалізації, так і при декодуванні. Цей варіант авторської модальності безпосередньо залежить лише від лінійного контексту, що рідко перевищує рамки над фразової єдності. Ситуаційний варіант авторської модальності сприяє створенню яскравих деталей, моментально замальовок у системі художнього тексту.
Значно більш складним за умовами і засобами реалізації є асоціативний варіант авторської модальності. Реалізація переносних значень при цьому варіанті відбувається поступово, нові значення виникають градуально. Гра дуальне збільшення нових значень вимагає великих контекстів, тому асоціативний варіант авторської модальності актуалізується в рамках декількох над фазових єдностей. При асоціативному варіанті авторської модальності організуються структурно складні контексти з контактним і дистантним розташуванням значими елементів.
Створення неповторного можливого світу автора-сатирика ХХ століття свідчить про різнобічне представлення оцінюваної ситуації, а велика кількість різних стилістичних прийомів: повторів, граматичних видозмін, стилістичних змішувань, цитацій, перерахувань відбиває схильність до образного сприйняття об’єкта сатири.
Функціонування засобів творення авторської модальності в контексті соціальної і практичної діяльності визначається, з одного боку, існуючими в суспільстві стратегіями комунікації, а з іншого боку, індивідуальними потребами в утвердженні свого комунікативного статусу.Сатиричну картину світу ХХ століття відрізняє загальний консерватизм, безнадійність, тотальна іронія, тобто авторської модальності ХХ століття властиві комунікативні характеристики негативних стратегій.
Проведене дослідження робить внесок у розвиток функціональної лінгвістики, стилістики й інтерпретації тексту. При цьому воно намічає ряд перспектив подальшого дослідження. Одним з напрямків запропонованого аналізу представляється поширення його на вивчення інших сублімованих оцінок, що реалізуються в текстовій категорії модальності. Дослідницький інтерес може викликати історична зміна принципів вираження категорії модальності, і зокрема взаємодія різних модальних мовних засобів. Перспективним представляється вивчення способів вираження етичної оцінки в різних лінгвокультурних спільнотах, різних етносах. Однією з часткових проблем, що заслуговує на більш детальне вивчення, є дослідження вживання комплексу частково оцінних значень у різних мовних культурах. Таким чином, це дослідження окреслює напрямки подальшого дослідження текстової категорії модальності.

СПИСОК ЦИТОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алпатов В.М. Об антропоцентричном и системоцентричном подходах к языку // Вопр. языкознания. 1993. №3. С.15-26.
2. Андриенко Т.П. Речевой акт иронии в английском языке (на материале художественной литературы XVI и ХХ веков): Дис канд. филол. наук: 10.02.04; Захищена 02.06.2001. Харьков, 2001. 200 с.
3. Апресян В.Ю., Апресян Ю.Д. Метафора в семантическом представлении эмоций // Вопр. языкознания. 1993. №3. С. 27-35.
4. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: УРСС, 2002. 382 с.
5. Арутюнова Н.Д. К проблеме функциональных типов лексического значения // Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. С. 156-249.
6. Арутюнова Н.Д. Лингвистические проблемы референции // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Радуга, 1982. Вып. XIII. С. 5-40.
7. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 341 с.
8. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека 2-е изд., испр. М.: Языки русской культуры, 1999. 896 с.
9. Атаева Е.А. Лингвистическая природа и стилистические функции оксюморона: Автореф. дисс... канд. филол. наук 10.02.04. / Московский гос. пед. ин-т им. М.Тореза. М., 1975. 29 с.
10. Ахманова О.С., Гюббенет И.В. Вертикальный контекст как филологическая проблема // Вопр. языкознания. 1977. № 3. С. 47-54.
11. Бабенко Л.Г., Казарин Ю.В. Филологический анализ текста. (Практикум). М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. 400 с.
12. Баранов А.Г. Текст в функционально-прагматической парадигме: Учеб. пособие для студентов фак. и пед. ин-тов иностр. яз. Краснодар: Изд-во КГУ, 1988. 90 с.
13. Барт В. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 480с.
14. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Сов.писатель, 1963. 363с.
15. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худож. лит., 1975. 495 с.
16. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 189с.
17. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов: Світ, 1997. 391с .
18. Беккер А.В. Когнитивно-прагматический аспект современной иноязычной номинации в английском тексте: Автореф. дис. канд. филол. наук 10.02.04. / Московский гос. пед. ин-т. ин.языков им. М.Тореза. М., 1999. 22 с.
19. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. К.: Киевский гос. ун-т им. Тараса Шевченко, 1997. 150с.
20. Белянин В.П. Основы психолингвистической диагностики. Модели мира в литературе. М.: Прогресс, 2000. 250 с.
21. Бенвенист Э. Уровни лингвистического анализа // Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. С. 129-140.
22. Бергсон А. Смех // Психология эмоций. Тексты / Под ред. В.К. Вилюнаса, Ю.Б. Гиппенрейтер. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. С. 186-191.
23. Березин Ф.М. О парадигмах в истории языкознания ХХ в. // Лингвистические исследования в конце ХХ века. М.: Языки русской культуры, 2000. 250 с.
24. Бирюлин Л.А., Корди Е.Е. Основные типы модальных значений, выделяемых в лингвистической литературе // Теория функциональной грамматики. Темпоральность. Модальность. Л., 1990. С. 64-71.
25. Бігарі А.А. Засоби вираження категорії модальності і дискурсі сімейного спілкування // Мовні і концептуальні картини світу: Збірник наукових праць №7 / Київський держ. ун-т ім. Тараса Шевченка. Київ, 2002. С. 579-586.
26. Богданов М.Б. Сербская сатирическая проза конца ХIХ начала ХХ века. М.: Изд-во АН СССР, 1962. 223 с.
27. Богданов В.В. Роль вторичной предикативности в построении текста и прагматике синтаксических единиц // Семантика и прагматика синтаксических единиц: Межвуз. темат. сб. Калинин. гос. ун-та. Калинин, 1981. С. 5-13.
28. Большая Советская Энциклопедия: В 30 т. Изд. 3-е. М.: Советская Энциклопедия, 1975. Т.22. С 608-610.
29. Бондарко А.В., Беляева Е.И. и др. Теория функциональной грамматики. Темпоральность. Модальность. Ленинград: Наука, 1990. 263 с.
30. Бондарко А.В. Основы функциональной грамматики. Языковая интерпретация идей времени. СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 2001. 260 с.
31. Бондарко А.В. Теория значения в системе функциональной грамматики: на материале русского языка. М.: Языки славянской культуры, 2002. 736 с.
32. Борев Ю.Б. Комическое. М.: Искусство, 1970. 269 с.
33. Борев Ю.Б. Эстетика: В 2-х кн. Смоленск: Русич, 1997. Т. 1. 576 с.
34. Борев Ю.Б. Эстетика: В 2-х кн. Смоленск: Русич, 1997. Т. 2. 640 с.
35. Бучацкая Л.М. Риторические вопросы и их стилистическое использование в стиле художественной речи и в публицистическом стиле: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.66.33 / Московский гос. пед. ин-т ин. языков им. М.Тореза. М., 1965. 14 с.
36. Быстрова Т.Ю. Функционально-семантические особенности вводных предикативных конструкций // Актуальные проблемы методики преподавания иностранных языков: Материалы межвузовского семинара. Тверь, 2001. С. 15-24.
37. В’язовський Г.А. Світ художньої літератури. К.: Дніпро, 1987. 252 с.
38. Васильева В.С. О природе и функционирования окказиональных образований, соотносительных с атрибутивными словосочениями в совр. англ. языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04 / Киевский гос. университет им. Т.Шевченко. К., 1975. 33 с.
39. Вежбицка А. Метатекст в тексте // Новое в зарубежной лингвистике. М., 1978. Вып. 8. С. 402-421.
40. Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера. М.: Наука, 1989. 264 с.
41. Ветвинская Т.Л. Перечисление как стилистический прием: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04 / Киевский гос. университет им. Т.Шевченко. К., 1970. 23 с.
42. Виноградов В.В. Исследования по русской грамматике // Избранные труды. М., 1975. 250 с.
43. Вознюк О.В., Тимченко С.Л. Синергетичні виміри художньої реальності // Вісник Житомирського педагогічного університету. 2004. Вип. 15. С. 101-103.
44. Вулис А.З. Метаморфозы комического. М.: Искусство, 1976. 140 с.
45. Гак В.Г. К типологии лингвистических номинаций // Языковая номинация (общие вопросы). М.: Наука, 1977. С. 230-293.
46. Гак В.Г. Сопоставительная лексикология. М.: Междунар. отношения, 1977. 263 с.
47. Гак В.Г. Эмоции и оценки в структуре высказывания и текста // Вестник Московского университета. 1997. № 3. С. 87-96.
48. Гальперин И.Р. Стилистика английского языка. М.: Высш. шк., 1977. 332с.
49. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 138 с.
50. Гастев Ю.А. Модальность // Большая Советская Энциклопедия. 3 изд. М.: Советская энциклопедия, 1974. Т. 16. С. 330.
51. Гнаповська Л.В. Лінгвокогнітивні та лінгвокультурологічні характеристики англійських антонімів германського походження: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.04 / Київськ. держ. ун-т ім. Т.Шевченко. К., 1999. 31 с.
52. Голубина К.В. Когнитивные основания эпитета в художественном тексте: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04 / Московский гос. пед. ин-т. ин. языков им. М. Тореза. М., 1998. 25 с.
53. Голубков С.А. Мир сатирического произведения: Уч. пособие по спецкурсу. Самара: Изд-во Самарского гос. пед. ин-та, 1991. 106 с.
54. Грайс Г.П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс 1985. Вып. 16. С. 217-238.
55. Грицутенко В.И. Кокни и фразеология как средства создания сатирической прагматики художественного текста (на материале «Неприятных пьес» Б.Шоу и их украинских переводов: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04. / Киевский пед. ин-т. иностр. яз. К., 1981. 24 с.
56. Гришина О.Н. Соотношение повествования, описания и рассуждения в художественном тексте: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04 / Московский гос. пед. ин-т им. М.Тореза. М., 1988. 20 с.
57. Гулыга Е.В., Шендельс Е.И. Грамматико-лексические поля в современном немецком языке. М.: Просвещение, 1969. 184 с.
58. Гюббенет И.В. К вопросу о «глобальном» вертикальном контексте // Вопр. языкознания. 1980. № 6. С. 97-102.
59. Гюббенет И.В. К проблеме понимания литературно-художественного текста. М.: Изд. МГУ, 1981. 230 с.
60. Данилич В.С. Текст как произведение мыслящего субъекта // Нова філологія. Запоріжжя: Вид-во Запоріж. держ. ун-та, 2002. № 1 (12). С. 105-106.
61. Дейк Т.А. ван. Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс, 2000. 308 с.
62. Денисенко С.Н. Функціоналізм одна з найважливіших парадигмальних рис лінгвістики ХХI сторіччя // Вісник Харківського національного університету ім. В.М.Каразіна. 2000. № 471. С. 68-76.
63. Дземидок Б.О. О комическом. М.: Прогресс, 1974. 223 с.
64. Диброва Е.И. Категория художественного текста. Семантика языковых единиц. М.: Спортакадемпресс, 1998. Т. 2. С. 250-251.
65. Дмитренко В.А., Григор’єва Л.Н. Деякі типологічні риси текстів малих форм фольклору з комічними елементами // Мовні концептуальні картини світу: Збірник наукових праць. К.: Вид-во Київського держ. ун-та ім. Т.Шевченка, 2004. № 10. С. 83-90.
66. Домашнев А.И., Шишкина И.П., Гончарова Е.Н. Интерпретация художественного текста: немецкий язык: Учебное пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 0103 «Иностранные языки». М.: Просвещение, 1989. 208 с.
67. Донскова О.А. Средства выражения категории модальности в драматургическом тексте (на материалах англо-американской драмы ХХ века): Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04 / Московский гос. пед. ин-т им. М.Тореза. М., 1982. 24 с.
68. Ершов Л.Ф. Сатирические жанры русской советской литературы (от эпиграммы до романа). Л.: Наука, 1977. 253 с.
69. Ефімов Л.П. Про екстралінгвістичні фактори, що обумовлюють надлишок мовленнєвих засобів висловлення думки у спонтанному мовленні // Нариси досліджень у гуманітарному мовленні. Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 1987. С. 85-97.
70. Жельвис В.И. Эмотивный аспект речи. Психолингвистическая интерпретация речевого воздействия: Учеб. пособие. Ярославль, 1990. 81 с.
71. Звегинцев В.А. Предложения и его отношение к языку и речи. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. 308 с.
72. Зверева Е.А. Научная речь и модальность. Новосибирск: Наука. Сибирское отделение, 1983. 181 с.
73. Зись А.М. Искусство и эстетика. Изд-во 2-е. М.: Искусство, 1975. 355с.
74. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Наука, 1999. 367 с.
75. Изард К. Эмоции человека: Пер. с англ. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. 440с.
76. Исаева Л.А. Виды скрытых смыслов и способы их представления в художественном тексте: Автореф. дис. ... докт. филол. наук: 10.02.04 / Краснодарский гос. университет. Краснодар, 1996. 38 с.
77. Іваненко С.М. Поліфонія тексту: Монографія. К.: Видавничий центр КДЛУ, 1999. 318 с.
78. Каган М.С. Пространство и время в искусстве как проблема эстетической науки // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. Л.: Наука, 1974. С. 26-39.
79. Карасик В.И.