Мовотворчість поетів-“неокласиків” та її роль у збагаченні виражально-зображальних засобів української мови

brief description

Запорізький національний університет

На правах рукопису

УДК: 811.161.2’42:821.161.2.021.08

Коваль Оксана Володимирівна

Мовотворчість поетів-неокласиків” та її роль у збагаченні
виражально-зображальних засобів української мови

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
Чабаненко Віктор Антонович

Запоріжжя 2007

ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................................... 4
РОЗДІЛ 1
ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НЕОКЛАСИЦИЗМУ” ЯК ПОЕТИЧНОГО СТИЛЮ Й ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЙОГО МОВНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ.................................................................... 8
РОЗДІЛ 2
ЛЕКСИКО-ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОВОТВОРЧОСТІ ПОЕТІВ-НЕОКЛАСИКІВ”..................................................................................... 32
2.1. Особливості вживання неокласиками” кольористичної лексики.... 32
2.2.Індивідуально-авторське переосмислення митцями народнопоетичного словника.................................................................................................................... 57
2.3. Особливості використання ономасіологічних одиниць.................... 75
2.4. Своєрідність уживання архаїчної лексики ....................................... 92
2.5. Фразеологічні словосполучення в мовотворчості неокласиків”.. 101
РОЗДІЛ 3
ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ХУДОЖНІХ ЗАСОБІВ У ПОЕТИЧНІЙ
МОВІ НЕОКЛАСИКІВ”........................................................................ 110
3.1. Неповторність епітета в мові поетів................................................. 110
3.2. Багатство метафори в мовній палітрі ”неокласиків”....................... 121
3.3. Алюзії та ремінісценції в поетичному доробку митців................... 139
3.4. Художні особливості звертань у мовній творчості неокласиків” 155
3.5. Стилістична функція порівнянь....................................................... 161
3.6. Роль повтору в мовотворчості неокласиків”................................. 169
ВИСНОВКИ............................................................................................ 175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................ 181

ВСТУП
В останні десятиріччя помітно зростає зацікавлення науковців проблемами художнього мовлення тих авторів, творчий доробок яких тривалий час був вилучений з літературного обігу. Тоталітарна система доби комунізму знищила більшість найкращих представників літератури та мистецтва, у тому числі й українських неокласиків”. Їх твори були недоступні широкому загалу і заборонені для вивчення.
Поезія кожного з неокласиків” є самобутньою та оригінальною творчістю. Висвітлення ж особливостей неокласицизму”, виявлення спільних та відмінних рис у мовотворчості авторів зумовлює необхідність розгляду їх художнього доробку в контексті культурного розвитку 20-30-х років.
Своєрідність осмислення неокласиками” сюжетів, мотивів світової літератури розглядалася в окремих студіях, присвячених поетичній спадщині митців. Творчість неокласиків” стала об’єктом дослідження М.Богач, В.Брюховецького, С.Гординського, В.Державина, ВДончика, В.Зварича, В.Калашника, М.Ласло-Куцюк, В.Погребенника, Л.Ставицької та ін. У роботах згаданих авторів розглядалися питання, пов’язані з функціонуванням фразеологічних та лексичних одиниць, вживанням античних і біблійних образів. М.Кудряшовою здійснено порівняльний опис ключових слів-образів поезії неокласиків”.
Проте на сьогодні художній доробок поетів не можна вважати достатньо вивченим. Залишаються практично не дослідженими мовностилістичні особливості їх творів, відсутні роботи синтезуючого характеру, у яких би висвітлювалося значення поетичної творчості неокласиків” для розбудови системи української літературної мови.
Отже, актуальність роботи зумовлена необхідністю комплексного дослідження авторської мовотворчості поетів-неокласиків” та її системного наукового аналізу, визначення її ролі у збагаченні виражально-зображальних засобів, а також з’ясування значення лінгвостилістичної практики неокласиків” для розвитку української літературної мови початку ХХ-го століття.
Зв’язок роботи з науковими проблемами, планами, темами. Напрямок дисертації пов’язаний із комплексною науковою темою кафедри загального і слов’янського мовознавства Запорізького національного університету Слов’янські мови в їх історичному розвиткові”. Тема дисертації затверджена вченою радою Запорізького національного університету та схвалена координаційною радою Інституту української мови НАН України.
Метою роботи є комплексний аналіз мовних особливостей поетів-неокласиків” та розкриття експресивних можливостей художніх засобів у їх творах.
Загальній меті дослідження підпорядковане виконання таких конкретних завдань:
- схарактеризувати історичні умови формування поетичного стилю неокласиків”;
- дослідити основу світобачення неокласиків” та індивідуальність його мововираження;
- проаналізувати лексичні, фразеологічні, словотвірні та синтаксичні ресурси художньої мови, виявити їх вплив на структурно-семантичну організацію текстів;
- з’ясувати лінгвофілософську природу поетизмів у мовотворчості представників п’ятірного грона”;
- визначити внесок поетів-неокласиків” у розвиток і збагачення системи виражально-зображальних засобів української мови.
Об’єктом вивчення є мова поетичних творів М.Зерова, Ю.Клена, П.Филиповича, М.Драй-Хмари, М.Рильського (неокласичного” періоду1921-29рр.). У міру потреби до розгляду залучаються їх науково-літературні праці, епістолярій, літературно-критичні матеріали тощо.
Предмет дослідження функціонально-стилістичні особливості мовних засобів та їх експресивний потенціал у поетичному доробку неокласиків”.
Джерельною базою дослідження послужили тексти поетичних творів зазначених вище авторів. У процесі обстеження фактичного матеріалу створено картотеку, що налічує понад 3000одиниць.
Методологію дослідження становлять основні положення загального мовознавства про взаємозв’язок мови, мислення і реалій навколишньої дійсності, про діалектичний підхід до мови як до цілісної та взаємопов’язаної системи, що перебуває в постійному розвитку та русі, усвідомлення мови як суспільного явища.
При виробленні загальних засад вивчення обраної проблеми враховано досвід досліджень у галузі лінгвопоетики та літературознавства, репрезентованих працями І.Білодіда, М.Горбаневського, С.Єрмоленко, В.Калашника, Л.Ставицької, В.Чабаненка, які орієнтують на комплексний аналіз мовностилістичних особливостей художнього тексту.
Методи і прийоми дослідження. Відповідно до мети й характеру визначених завдань як основний обрано описовий метод, допоміжні лінгвістичне спостереження, семантичний аналіз. Під час розв’язання окремих завдань застосовано контрастивний метод. Частково залучено прийоми лінгвостатистики.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше зроблено спробу цілісного аналізу мовотворчої спадщини ”неокласиків”, виявлено спільні та відмінні риси в їх поетичному доробку, простежено своєрідність трансформації митцями традиційних образів в історично й соціально межовій для України літературній ситуації.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона становить комплексний опис лексико-стилістичних ресурсів поезії неокласиків”, визначає їх вплив на структурну організацію віршованих текстів. У дослідженні здійснено аналіз виражально-зображальних мовностилістичних засобів різних рівнів (морфемно-словотвірного, лексичного, синтаксичного).
Практичне значення дослідження ґрунтується на можливостях його використання у викладанні навчального курсу сучасної української літературної мови (розділи Лексикологія”, Словотвір”, Стилістика української мови”), у спецкурсах та спецсемінарах зі стилістики мови художніх творів, для лінгвостилістичного аналізу мови поезії в старших класах середніх шкіл, ліцеїв, гімназій, при написанні курсових та дипломних робіт.
Апробація роботи. Основні положення і результати дослідження знайшли відображення в доповідях та повідомленнях на Міжнародній науково-практичній конференції Соціально-економічна трансформація суспільства в умовах глобалізації” (Мелітополь,2005), ІІ Міжнародній Інтернет-конференції Нові виміри сучасного світу” (Мелітополь, 2006), Науковій сесії викладачів та студентів Наука початку ХХІ століття: стан і перспективи розвитку” (Мелітополь, 2006). Окремі розділи й дисертація в цілому обговорювалися на засіданнях кафедри загального і слов’янського мовознавства Запорізького національного університету.
Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 6 статей, з яких 4 у провідних наукових виданнях, визначених ВАК України як фахові з філологічних наук.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури. Загальний обсяг роботи 202 сторінки, основний текст дисертації 180 сторінка. Список джерел включає 283найменування.

bibliography

ВИСНОВКИ
Глибшому усвідомленню й розкриттю ідейного задуму автора допомагає аналіз усіх складових художнього твору. Він передбачає літературознавчий аналіз (розгляд художнього твору як факту естетичного і як факту суспільної думки), стилістичний аналіз (визначення індивідуально-авторських засобів художнього письма), лінгвістичний аналіз (спостереження за використанням мовних засобів: фонетичних, лексичних, словотворчих, морфологічних, синтаксичних), за допомогою яких досягається повне та глибоке розкриття ідейно-тематичного змісту як окремого твору, так і поетичного доробку поета в цілому.
Характерною рисою художньої мови неокласиків” є загострене, суто лінгвістичне чуття слова, що надає митцям можливості розширювати його смислові межі. Користуючись традиційними в літературі засобами і прийомами, поети створюють місткі і синкретичні за своєю естетичною природою образи, які розкривають багату гаму відчуттів.
Особливе місце в мовотворчості неокласиків” посідають кольоративи як одна зі складових системи художнього вираження. Домінуючими в мові поетів є лексеми на позначення червоних, чорних, блакитних та жовтих кольорів, традиційних у народних віруваннях українців. Для створення негативно забарвлених образів митці вживають лексеми на позначення чорного, сірого, іноді червоного кольорів. З кольоративами ж блакитний, синій, зелений, жовтий створюють високопоетичні та життєдайні картини.
Семантика кольору в поетів пов’язана як з фольклорними уявленнями про зовнішні ознаки предмету, так і з суб’єктивною оцінкою явищ, предметів, почуттів. В інтимній ліриці неокласиків” переважають півтони і відтінки червоного кольору: рожевий, рум’яний, багряний. Символічне втілення національної ідеї митці уособлюють у поєднанні жовтого (золотого) та блакитного (синього) кольорів.
Таким чином, для відтворення власного світобачення митці використовують безмежне багатство кольористичних назв.
Виваженим у мовотворчості неокласиків” є добір традиційних образів: земля, небо, вітер, сонце, криниця, лебідь та ін. Поети переосмислюють їх у контексті сучасної дійсності, хоча індивідуально-авторська інтерпретація цих реалій ґрунтується на їх традиційній символіці. Тому на позначення високого мистецтва вживаються такі номінації як криниця, лілея, а лексема лебеді стає символом справжніх поетів.
Слова-образи в мовотворчості неокласиків” поліфункціональні та полісемантичні. Вони вживаються поетами як елементи композиції, як окремі художні деталі або в системі тропів, беруть активну участь у створенні сюжету та надають його розвиткові потрібного авторові скерування.
Значну роль в організації поетичної мови митців відіграє пропріальна лексика. Використання імен відомих постатей та художніх персонажів, а також назви географічних об’єктів свідчить про глибокі знання неокласиками” античної літератури і релігійних текстів, світової й української культури та історії.
У творах митців оніми тісно взаємопов’язані з художніми тропами та фігурами. Автори використовують антропоніми і топоніми як перифрази, у простих та розгорнутих метафорах, для створення стилістичного контрасту. Вживаються власні назви в порівняннях та звертаннях. Все це засвідчує естетичну значущість ономасіологічних одиниць у поетичній мові неокласиків”.
Чимало творів у художньому доробку митців пов’язано з історичним минулим країни, особливо періоду Київської Русі та козаччини. Цим пояснюється широке використання численних архаїзмів та історизмів. Митці вживають їх із стилістичною настановою, з одного боку, для підкреслення урочистості, піднесеності зображуваного, а з іншого для виявлення іронії чи сарказму. Застаріла лексика виконує колористичну функцію, вживається авторами для створення соціальних характеристик і пейзажних картин. У поезіях неокласиків” ці лексеми набувають нового звучання. Відчувається ностальгія митців за давніми славетними днями та небажання сприймати потворну і жахливу дійсність.
Наслідком індивідуальної мовотворчості в поетичному доробку неокласиків” є трансформація фразеологічних зворотів. Використовуючи фразеологізми з художньою метою, поети вдаються до їх семантико-стилістичного оновлення. Вони варіюють позицію слів та логічні наголоси, вводять до складу зворотів уточнюючі або пояснюючі слова, пропускають чи замінюють синонімами один чи більше компонентів, що сприяє створенню самобутніх образів.
Модифікація сталих словосполучень у поезіях неокласиків” зумовлена не тільки прагненням митців до нестандартного та оригінального вираження думки. Часто фразеологічний зворот стає засобом іносказання, характеризуючи певні ситуації чи обставини, які хвилювали поетів.
Поетична мова неокласиків” багата на метафори, епітети, порівняння, повтори та інші тропи та стилістичні фігури, за допомогою яких поети створюють високо поетичні та емоційно насичені образи.
У процесі творення поетичних образів помітною є роль епітетів. У мовотворчості неокласиків” художні означення виконують не тільки естетичну функцію. За їх допомогою створюються різні за емоційним забарвленням образи та картини. Неокласики” значно розширили семантичні межі епітетів, збагативши арсенал експресивних засобів поетичної мови. Кожен епітет ретельно підібраний для конкретної ситуації і підкреслює ті ознаки чи риси, на яких автор намагається акцентувати особливу увагу.
Значну за кількістю групу становлять індивідуально-авторські композитні неологізми, що складаються із двох слів/основ. Побудовані на незвичних, суто суб’єктивних психологічних чи зорових асоціаціях, подібні новотвори відображають різноманітну гаму кольорів та почуттів. Вони можуть мати гумористично-іронічне, сатиричне, саркастичне забарвлення або набувати відтінку піднесеності, урочистості, чим посилюють відповідні стилістичні колорити висловлювання.
Чільне місце в поетичному доробку неокласиків” посідає метафора, яка є одним із основних стилетворчих засобів. Характерним для всіх поетів є тяжіння до асоціативно-ускладнених метафоричних образів, що допомагає митцям загострити відчуття, повніше відтворити всю гаму переживань. Часто неокласики” персоніфікують явища природи чи предмети. Надаючи їм функцій живих істот, вони ніби стверджують взаємозв’язок і взаємозалежність між людиною і природою. Митці переосмислюють абстрактні поняття та психічні стани як щось матеріальне, а образи духовної сфери переносять у фізичну площину.
Широко застосовуються поетами метафоричні конструкції в громадянській ліриці, де вони набувають негативного емоційного забарвлення.
Характерною ознакою мовотворчості поетів-неокласиків” є широке використання прийомів алюзії та ремінісценції. Митці по-новому переосмислюють образи античних, біблійних персонажів та фольклору, історичних постатей минулого і сучасності, створюють алюзії на певні жанри.
Високий рівень майстерності митці виявили в користуванні засобом звертання. Апелюючи до таких реалій, як земля, небо, сонце, Україна, сокіл, поети стверджують свою любов до рідного краю та його традицій. У звертаннях до історичних осіб відображається захоплення митців минулим, повага до діяльності видатних постатей. Велика кількість риторичних звертань та запитань, що містяться у віршованих контекстах, свідчить про філософський характер поетичного мовомислення.
Світобачення кожного з митців відбито в порівняннях. У поетичній мові неокласиків” структури з порівняльними зворотами відзначаються особливою інформативністю та різноманітністю. Митці широко вживають порівняння фольклорного типу (порівняння-паралелізми, порівняльні конструкції з орудним відмінком), а також порівняння, у складі яких функціонують лексичні компоненти народнопоетичного плану: чайки, маки, орел, ворон і т. ін. Це свідчить про нерозривний зв’язок поетичного мовомислення митців з кращими фольклорними традиціями. За допомогою порівнянь цього типу створюються чуттєві, щемливі образи, виявляється велика любов до живої народної мови.
Неокласики” широко застосовують порівняння для створення пейзажних картин та образів певних осіб в інтимній ліриці. Але найповніше його виражальні можливості розкриваються в творах на соціально-політичну тематику. Тут порівняння стає засобом, який допомагає митцям висловити своє ставлення до певних постатей чи подій, надати твору відповідного емоційного забарвлення.
Важливим організуючим засобом в мовотворчості неокласиків” є повтор. За допомогою повторюваних елементів здійснюється розбудова лейтмотивів та наскрізних тем. Вони створюють асоціативну канву твору, що сприяє глибшому розумінню віршованого тексту та поетичного задуму в цілому. Вживання повторюваних лексем зумовлене прагненням митців якомога виразніше передати найчуттєвіші моменти та відповідний їм настроєвий тон.
Таким чином, узагальнені результати дослідження можна звести до таких положень:
· Неокласичний” стиль М.Зерова, М.Рильського, П.Филиповича, Ю.Клена, М.Драй-Хмари формувався на кращих традиціях світової та української культури. Поети мали глибокі знання з історії, літератури та біблійних переказів, високо цінували античне мистецтво та творчість французьких парнасців. Все це знайшло відображення в поетичному доробку кожного з митців.
· митців хвилювали проблеми культурного та національного відродження, духовного розвитку українців. Звертаючись до тем античності, вони висловлювали свій протест провінціалізму та примітивізму, пролеткультівській і хатянській” поезії.
· у своїй мовотворчості поети-неокласики” продовжують і розвивають найкращі традиції української народнопоетичної мови. Митці активно вживають народнопісенні реалії, кольористичну лексику, порівняльні звороти, повтори, фразеологізми та інші фольклорні елементи, хоча в більшості випадків виявляються індивідуально-авторські прийоми їх використання.
· неокласики” вільно володіють словом, майстерно використовують фонетичні, лексичні, граматичні засоби мови. Вони збагачують експресивні властивості слова, розширюючи його семантичне коло.
· у створенні яскравих поетичних образів митці активно використовують епітети, метафори, гіперболи, порівняння, метонімії, що виходить за межі вимог класичного стилю. Усі тропи і фігури в поетичній мові неокласиків” переплітаються між собою. Так, наприклад, метафора може ускладнюватися порівняльним зворотом або входити до складу перифрази. Тропи тісно взаємодіють з іншими стилістичними засобами ритмомелодикою, архітектонікою, синтаксисом та ін.
Отже, мовотворчість неокласиків” є взірцем високої художньої майстерності, віртуозного використання виражального потенціалу мовних засобів. Своїм поетичним доробком митці поповнили скарбницю української літературної мови та національної культури в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абрамов В.П. Созвездия слов. М.: Просвещение, 1989. 160 с. Библиогр.: с. 159
2. Авдеева Л.В. Колористика у А.Блока и И.Северянина (сравнительный анализ) // Русский язык и литература. 1998. №5-6. С. 26-28.
3. Аврорин В.А. Проблемы изучения функциональной стороны языка.Л.:Наука, 1975. 276 с.
4. Андрієнко Л.О.Ґенеза поетичної метафори бароко // Мовознавство. 1996. №2-3. С.39-44.
5. Ашер О. Поетична мова Михайла Драй-Хмари. // Слово і час. 1991. №9. С.45-48.
6. Бабайцева В.В. О выражении в языке взаимодействия между чувственной и абстрактной ступенями познания действительности // Язык и мышление. М.: Наука, 1967. С. 55-65.
7. БабкинА.М. Русская фразеология, ее развитие, источники. Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1970. 263 с.
8. БахтинМ.М. Эстетика словесного творчества. М.:Искусство, 1979.424с. Библиогр. в примеч.: с. 384-415.
9. Бацій І.С. Краса і сила слова. К.: Радянська школа, 1983. 97 с.
10. БашманівськийВ.І. Художня природа неокласичного” в поетичній творчості М.Зерова: Автореф. дис. канд. філол. наук / Житомирський державний педагогічний університет ім.І.Франка. Житомир, 2004. 19с.
11. БашманівськийВ.І. Неокласична” природа ранніх поезій Максима Рильського // Українська література в загальноосвітній школі. 2005. №11. С.14-15.
12. Белл РоджерТ. Социолингвистика. М.: Международные отношения, 1980. 320 с.
13. БелейЛ.О. Літературно-художня антропонімія як джерело розвитку національного іменника України // Мовознавство. 1993. № 3. С.35-42.
14. БелейЛ.О. Як промовляють” імена літературних персонажів: про мовні засоби української літературно-художньої антропонімії // Мовознавство.2002. №1. С.23-31.
15. БелейЛ.О. Українська літературно-художня антропонімія кінця ХVІІІ ХХ ст.: Автореф. дис. канд. філол. наук / Ужгородський державний університет. Ужгород, 1997. 48 с.
16. БеткоІ. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії кінця ХІХ початку ХХ століть // Українська література в загальноосвітній школі. 1991. №10. С.64-71.
17. Білодід І.К Поетична мова Максима Рильського. До 70-річчя з дня народження поета. К.: Наукова думка, 1965. 173 с.
18. БілоноженкоВ.М., ГнатюкІ.С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів. К.: Наукова думка, 1989. 155с. Бібліогр.: с. 145-154.
19. Білик Г. Український неокласицизм у літературознавчому осмисленні Ю.Шереха // Рідний край. 2004. №1(10). С. 81-86.
20. БогачМ.Р. Світогляд і поетика Юрія Клена: Автореф. дис. канд. філол. наук / Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. К.,1998. 23 с.
21. Бойко В.Г. Поетичне слово народу і літературний процес. К., 1965. 320с.
22. Бондаренко І.І. Стиль і принципи його аналізу // Українська мова і література в школі. 1982. № 10. С.26-33.
23. Брудный А.А. Значение слова и психология противопоставлений // Семантическая структура слова. М.: Наука, 1971. С. 121 125.
24. Брюховецький В.С. Микола Зеров: Літературно-критичний нарис. К.:Радянський письменник, 1990. 309 с. Бібліогр.: с. 292-308.
25. Брюховецький В.С. Микола Зеров: До 100-річчя від дня народження. К.: Т-во Знання” УРСР, 1990. 48 с. Бібліогр. в підрядк. прим.
26. Будагов Р.А.Литературные языки и языковые стили. М.: Высшая школа, 1967.376с. Библиогр. в примеч.
27. Букчина Б.З., Калакуцкая Л.П. Сложные слова. М.: Наука, 1974. 151с.
28. БулашевГ.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування / Пер. з рос. Ю.Г.Буряка; передм. В.О.Шевчука; прим. Ю.М.Олійника. К.:Фірма Довіра”, 1992. 414 с.
29. БуркутК.С. Словник компаративних тропів поетичної збірки М.Драй-Хмари Проростень” // Мовознавство. 2005. №6. С.26-38.
30. БуркутК.С. Зіставно-порівняльна характеристика словесно-образних систем О.Олеся, П.Тичини, М.Рильського: Автореф. дис. канд. філол. наук / Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України. К.,1999. 16 с.
31. Вартаньян Э.А В честь и по поводу: [Ономастика]. М.: Советская Россия, 1987. 143 с.
32. Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. Харків: Вид-во ХДУ, 1958. 228 с.
33. Ващенко В.С. Мова Тараса Шевченка. К.: Вид-во Київського ун-ту, 1963. 252 с.
34. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 404с. Библиогр. в примеч.: с. 307-405.
35. ВиноградовВ.В. О языке художественной литературы. М.: Гослитиздат, 1959. 653 с.
36. ВиноградовВ.В. Проблемы русской стилистики. М.: Высшая школа, 1981. 320 с.
37. ВиноградовВ.В. О теории художественной речи: Учеб. пособие для вузов. 2-е изд., испр. М.: Высшая школа, 2005. 288 с.
38. ВиноградовВ.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М: Изд-во АН СССР, 1963. 256 с.
39. Винокур Т.Г. О языке художественной литературы.: Учеб. пособие для филол. спец. вузов. М: Высшая школа, 1991. 448 с.
40. Винокур Г.О. Филологические исследования: Лингвистика и поэтика. М.: Наука, 1990. 452 с.
41. ВихованецьІ.Р. Таїна слова. К.: Радянська школа, 1990. 284 с.
42. ВишневськаО.А. Рецепція античності у творчості неокласиків”, акмеїстів і скамандритів: Автореф. дис. канд. філол. наук / Волинський державний університет ім. Лесі Українки. Волинь, 2001.19с.
43. Гаврилюк Н. Про поетичний словник неокласиків” (нульова суфіксація як спосіб творення оказіоналізмів) // Урок української. 2001. № 4. С.22-23.
44. ГальчукО.В. Античні традиції у творчості Миколи Зерова: Автореф. дис. канд. філол. наук / Національний педагогічний університет ім.М.П.Драгоманова. К., 1998. 17 с.
45. Гальчук О. Поетичне осмислення Миколою Зеровим світової культурної спадщини // Дивослово. 1997. № 8. С. 5-7.
46. Гаспарян. С.К., Князян А.Т. К вопросу об изучении индивидуального стиля автора // Филологические науки. 2004. Вип. 4. С. 50-57.
47. Гей Н.К. Искусство слова. М.: Наука, 1967. 362 с.
48. ГерасимчукВ. Власні імена в українських фразеологізмах // Дивослово. 2005. № 4. С. 43-47.
49. ГерасимчукВ., НечипоренкоА. Поетоніми як засіб художньої характеристики // Дивослово. 1999. № 11. С. 14-19.
50. Гнатюк I.С. Деякі особливості використання фразеологізмів у мові сучасної художньої прози // Українська мова і література в школі. 1981. № 9. С.62-64.
51. Головин Б.Н. Основы культуры речи. М.: Высшая школа, 1980. 336с. Библиогр.: с. 325-328.
52. ГолоюхЛ.В. Порівняння в романах Павла Загребельного Диво” і Роксолана” // Культура слова. К., 1992. Вип. 42. С. 39-44.
53. ГорбаневскийМ.В. Ономастика в художественной литературе. Филологические этюды. М.: Изд-во ун-та дружбы народов, 1988. 87 с.
54. Горбунов А.П. О сущности экспрессии и формах ее реализации // Вопросы стилистики. М: Изд-во МГУ, 1966. С. 224-234.
55. Горницька-Пархонюк Л. Авторські епітети збірки Сонячні кларнети” П.Тичини у світлі естетичної концепції І. Франка // Дивослово. 1997. № 2. С. 26-28.
56. ГречанюкС. Один із грона п’ятірного” (Павло Филипович) // ГречанюкС. На тлі ХХ століття. К., 1990. С. 59-98.
57. Грибова Л.О. Прикметники назви кольорів як засіб художнього зображення. // Українська мова і література в школі. 1978. №. 10. С.42-51.
58. Григорьев В.П. Поэтика слова: На материале русской советской поэзии. М.: Наука, 1979. 344 с. Библиогр.: с. 304-337
59. Григорьев В.П. Ономастика Велемира Хлебникова (индивидуальная поэтическая норма) // Ономастика и норма. М.: Наука, 1979. С.181-200.
60. Григорьев В.П. Собственные имена и связанные с ними апеллятивы в словотворчестве Хлебникова // Ономастика и грамматика. М.: Наука, 1981. С. 196-222.
61. Григорьев В.П. Словотворчество и смежные проблемы языка поэта / Отв. Ред. А.Д.Григорьев; АН СРСР, Ин-т рус. яз. М.: Наука, 1986. 253с. Библиогр.: с. 245-253.
62. Григорьев В.П. Структура слова как единица поэтического языка // Григорьев В.П. Из прошлого лингвистической поэтики и интерлингвистики. М.: Наука, 1993. С. 15-17.
63. Гриценко П. Про антропоніми, топоніми та інші власні назви (на матеріалі прози Михайла Стельмаха) // Урок української. 2003. №3.С. 23-27.
64. ГриценкоТ.Б. Власні назви як засіб стилетворення в українській історичній прозі другої половини ХХ ст.: Автореф. дис. канд. філол. наук / Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова. К., 1998. 17 с.
65. ГрицютенкоІ.Є. Естетична функція художнього слова. Львів: Вид-во ЛДУ, 1972. 180 с.
66. ГрищенкоА.П. Прикметник в українській мові. К.: Наукова думка,1978.208 с.
67. ДавиденкоЛ.Б. Синтаксичні функції і структурно-семантичні модифікації фразеологічних одиниць: Автореф. дис. канд. філол. наук/ Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова. К., 1992. 23 с.
68. Даниленко І. Модифікація жанрового канону молитви в ліриці Євгена Маланюка // Слово і час. 2005. № 1. С.36-41.
69. ДанилюкН.О. Розвиток семантики народнопісенного слова в сучасній українській поезії // Українська мова і література в школі. 1982. №5. С. 36-42.
70. Данилюк Н.О. Традиційне і новаторське у мовній структурі сучасної метафори // Мовознавство. 1984. № 4. С. 64-76.
71. ДержавинВ. Поезія Миколи Зерова і український класицизм/ Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. У 4 кн. К.: Аконіт”, 2001. Кн. 3. 799 с.
72. Дзюба І. Він хотів жить, творить на своїй землі” // Драй-Хмара М.П. Вибране / Упоряд. Д.Паламарчук, Г.Кочура; Передм. І.Дзюби. К.: Дніпро, 1989. С. 5-39.
73. Дідківська Л.П., Родніна Л.О. Словотвір. Синонімія. Стилістика. К.: Наукова думка, 1982. 172 с.
74. ДужикН.С. Повтор як стилетворчий засіб орнаментальної прози // Мовознавство. 1994. № 4-5. С. 57-61.
75. Дятчук В.В. Мовні засоби передачі запаху в художньому творі // Українська мова і література в школі. 1981. № 5. С. 33-36.
76. ДяченкоЛ.М. Фольклорна символіка як засіб відображення національного світобачення // Мовознавство. 1997. № 2-3. С. 67-71.
77. Ефимов А.И. Стилистика русского языка. М.: Просвещение, 1969. 262с.
78. Ефимов А.И. О языке художественных произведений. М.: Учпедгиз, 1954. 188 с.
79. ЄрмоленкоС.Я., ГримичГ.М. Народнорозмовна традиція в літературно-художньому мовленні // Питання мовної культури. Вип.2. К.: Наукова думка, 1968. С. 14-32.
80. ЄрмоленкоС.Я. Культура української мови // Мова. Людина. Суспільство. К.: Наукова думка, 1977. С. 103-110.
81. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. К.: Наукова думка, 1987. 245 с.
82. ЄрмоленкоС.Я. Стилістика сучасної української літературної мови в контексті слов'янських стилістик // Мовознавство. 1998. № 2-3. С.25-36.
83. Єрмоленко С. Мовотворчість Олега Ольжича // Дивослово. 1998. №10. С. 13-15.
84. ЄрмоленкоС.Я. Нариси з української словесності: Стилістика та культура мови. К.: Довіра, 1999. 432 с.
85. ЄременкоО. Магія кольорів у ліриці Н.Лівицької-Холодної // Слово і час. 2000. № 4. С. 68-72.
86. ЖайворонокВ.В. Лінгвостилістична основа поетики Т.Г.Шевченка // Мовознавство. 1994. № 2-3. С. 3-14.
87. ЖарковаЛ.П. Емоційно-оцінні назви осіб у системі художньо-зображальних засобів мови // Мовознавство. 1970. № 2. С. 76-80.
88. Жирмунский В.М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Л.: Наука, 1977. 405 с.
89. Жовтобрюх М.А. Збагачення української літературної мови в радянський час// Українська мова і література в школі. 1977. №12. С. 32-42.
90. ЖуйковаМ. Метафора й обряд (про архаїчні механізми творення змістів)// Мовознавство. 2003. № 6. С. 55