МУЗИЧНЕ ВИКОНАВСТВО ЯК ФЕНОМЕН МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

ЖАЙВОРОНОК Наталія Борисівна
УДК 78 (043.5)

МУЗИЧНЕ ВИКОНАВСТВО ЯК ФЕНОМЕН МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Спеціальність 17.00.01 теорія та історія культури

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата
мистецтвознавства

Науковий керівник
Ільченко Олександр Олександрович
доктор мистецтвознавства, професор,
заслужений діяч мистецтв України

Київ - 2006

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................

3-9

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МУЗИЧНОГО ВИКОНАВСТВА.

10-49

1.1.Музичне виконавство об’єкт наукового дослідження

10-28

І.2.Становлення і розвиток музичного виконавства................................
Висновки до розділу...

29-48
49-50

РОЗДІЛ ІІ. СУТНІСНІ ОЗНАКИ І СТРУКТУРА МУЗИЧНОГО ВИКОНАВСТВА..

51-92

2.І.Музичне виконавство як відносно самостійне явище музичної культури .......................................................

51-66

2.2. Музичне виконавство як художня система
Висновки до розділу..

67-92
93-94

РОЗДІЛ ІІІ. МУЗИЧНЕ ВИКОНАВСТВО ЯК ХУДОЖНЬО-ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ

95-159

3.1.Специфіка музичного виконавства..

95-121

3.2.Об’єкт і суб’єкт музичного виконавства.

122-139

3.3.Інтерпретація музичних творів.
Висновки до розділу..

140-159
160-161

ВИСНОВКИ................................................................................................

162-168

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................

169-191

ВСТУП
Актуальність дослідження. Останнє десятиріччя XX століття значно змінило політичне, соціально-економічне і духовне життя України, суттєво вплинуло на стан розвитку науки і культури. У сфері гуманітарних наук помітно змінюються напрями і методологія досліджень, оновлюється і розширяється їх тематика. Особливо від­чутні зміни відбуваються в історіографії, культурології та мисте­цтвознавстві, які усе більше уваги приділяють національній проб­лематиці, вивченню регіональних культур, фольклору, творчості ок­ремих митців.
Разом з тим визначення і реалізація перспективних шляхів розвитку національної культури неможливі без глибокого усвідомле­ння сутності загальнолюдських духовних і культурних цінностей, ос­воєння досягнень світової і, передусім, європейської науки, проведення цілеспрямованих досліджень особливостей функціонування і розвитку окремих явищ культури в українському середовищі.
Одним з унікальних явищ культури є музичне виконавство єдиний засіб, за допомогою якого музика матеріалізується в об’єктивній звуковій реальності, виявляється в усій своїй видовій, стилістичній і жанровій різноманітності, стає об’єктом сприймання і почуттєво-емоційного переживання та виконує притаманні їй соціальні функції.
Музичне виконавство формувалось і удосконалювалось як специ­фічний вид людської діяльності у дискретній єдності з розвитком музичного мистецтва як такого, і завжди було відображенням і сти­мулюючим чинником цього розвитку. Перші спостереження музичного виконавства відображені в трактатах Піфагора, Демокріта, Платона, Арістотеля, Плутарха, Арістоксена та інших давньогрецьких філософів у часи, коли музика була невідділеною від слова і танцю. Античні філософи звернули увагу на виконавське мистецтво співаків і музикантів-інструменталістів, на особливості діяльності народних музик. Чіткі норми музичному виконавству визначають апологети християнської церкви (Климент Олександрійський, Григорій Великий, Кіпріан, Тартулліан, Августін). Англійський музичний теоретик ХІІ століття Іоанн Коттон робить першу спробу визначити сутність сво­боди художньої творчості, а через шість століть Г. Гегель обґрунтовує визначені ним види музичного виконавства і функції виконавця.
Цілеспрямовані спостереження, вивчення і аналіз музичного ви­конавства почалися в XIX столітті і були зумовлені відчуженням музичного твору від автора і появою нового суб’єкта музичної дія­льності виконавця творчої особистості, віртуоза та імпровіза­тора, а також розширенням концертно-гастрольної діяльності. Того­часні журнальні і газетні статті, замітки музичних критиків і відгуки знаних музикантів сукупно накопичували значний фактичний ма­теріал, достатньо переконливо висвітлювали найяскравіші сторінки музичного життя, аналізували та оцінювали творчий потенціал і май­стерність окремих виконавців, але не містили серйозних теоретичних узагальнень і висновків.
У XX столітті музична наука впевнено заявила про себе як са­мостійна галузь наукового знання. Поруч з теоретичними досліджен­нями музичних стилів і жанрів, музичних форм і музичної мови, творчості окремих композиторів тощо, європейське музикознавство усе більше уваги приділяє музичному виконавству. У СРСР дослідження даного спрямування розгорнулися у середині століття і спочатку були поставлені на досить високий рівень. Випускається велика кількість періодичних та окремих збірок, друкуються моног­рафії та численні статті, присвячені різним питанням виконання музики (О. Алексеев, Б. Асаф’єв, Л. Гінзбург, Є. Гуренко, Я. Корихалова, Г. Нейгауз, С. Раппопорт, Г. Ципін, Т. Чередниченко, Т. Шахназарова, О. Щульпяков та ін.).
В Україні питання музичного виконавства вивчають фольклористи (С. Грица, А. Іваницький, С. Кириєнко та ін.), дослідники історичних процесів розвитку музичного виконавства і становлення виконавських шкіл (В. Антонюк, Ю. Волощук, Б. Гнидь, М. Грінберг, М. Давидов, Є. Іванов, А. Кулієва, П. Круль, В. Сумарокова та ін.) і діяльності окремих виконавців та музично-виконавських колективів (Р. Дудка, Н. Кашкадамова, Л. Пруднікова, В. Рожок, Т. Рощина та ін.).
Проблеми музично-виконавських технологій та інтерпретації му­зичних творів досліджують В. Бєлікова, О. Бодіна, М. Давидов, Б. Деменко, О. Ільченко, І. Касьяненко, М. Кононова, О. Маркова, В. Москаленко та ін.
Отже, музичне виконавство, відіграючи домінуючу роль у реальному функціонуванні музичного мистецтва, лише в останні роки стало об’єктом систематичних наукових досліджень. Проте дані дослідження, розглядаючи музичне виконавство в контексті соціального функціонування музичного мистецтва як такого, як виду людської діяльності, як діяльність окремого виконавця, або з погляду теоретичного аналізу музичних творів, фактично не торкалися питань сутності власне виконавства як самодостатнього соціокультурного і художнього явища, що і зумовило вибір теми дослідження: "Музичне виконавство як феномен музичної культури".
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження здійснене в межах державної комплек­сної програми Міністерства культури і мистецтв України "Культура. Просвітництво. Дозвілля" і є складовою комплексної теми "Актуальні проблеми трансформаційних процесів в українській культурі", яка розробляється на кафедрі теорії та історії культури Київсько­го національного університету культури і мистецтв.
Об’єкт дослідження є музичне виконавство як соціокультурне і художньо-творче явище.
Предмет дослідження сутність, специфіка, види, форми та художньо-творчі засади функціонування музичного виконавства.
Мета дослідження полягає у виявленні основних ознак і властивостей музичного виконавства як відносно самостійного явища музичної культури.
Завдання дослідження:
з’ясувати стан наукового дослідження музич­ного виконавства;
здійснити ретроспективний аналіз становлення й розвитку
музичного виконавства;
з’ясувати сутність і характеристики виконавства як відносно самостійного явища музичної культури;
визначити структуру музичного виконавства як художньої системи та особливості її функціонування;
виявити специфіку музичного виконавства як художньо-творчої діяльності;
охарактеризувати об’єкт і суб’єкт музично-виконавської діяльності, обґрунтувати художньо-творчі засади та основні види інтерпретації творів.
Методи дослідження. У дисертації використані такі загальнонаукові методи: історичний у ретроспективному розгляді становлення і розвитку музичного виконавства; аналітичний у висвітленні особливостей наукового дослідження музичного виконавства; теоретичний в обгрунтуванні сутності музичного виконавства та об’єктивно-суб’єктивних засад його функціонування.
Методологічні і теоретичні засади дослідження. Аналіз музич­ного виконавства вимагає комплексного охоплення численних соціальних, культурологічних, естетичних і музикознавчих проблем. Розг­ляд його як художньо-творчої діяльності зумовив необхідність звернення до праць дослідників людської діяльності (М. Каган, О. Леонтьев, С. Раппопорт, Л.Столович та ін.). Опрацювання системи музичного виконавства було б неможливим без опори на методологічні настанови дослідників проблем системного пізнання світу і соціальних систем (А. Авер’янов, П. Анохін, В. Афанасьєв, Л. Чесноков та ін.).
Ретроспектива і специфіка музичного виконавства тісно пов’язані з історіографією, естетикою і видовою специфікою музичного мистецтва, що детермінувало звернення до історичних і відповідних теоретичних джерел (В. Бичков, Р. Грубер, О. Лосєв, М. Мазель, Є. Назайкінський, І. Способін, В. Шестаков та ін.). Важливу роль в обґрунтуванні сутності музичного виконавства відіграли наукові праці, присвячені проблемам існування та інтерпретації музичних творів (О. Бодіна, Л. Гінзбург, Є. Гуренко, Н. Корихалова, Ю. Кочнєв, О. Маркова, В. Москаленко та ін.).
Одним з важливих факторів методологічного забезпечення дослідження стало авторське уточнення термінологічного словника, зокрема стосовно тлумачення понять "музичне виконавство", "музично-виконавська діяльність", "музично-виконавський процес", "інтерпретація музичних творів", "художньо-творча діяльність".
Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:
уперше здійснено дослідження музичного виконавства як цілісного, відносно самостійного явища музичної культури;
досліджено шляхи формування наукової думки про музичне виконавство і відтворено цілісну картину його становлення як складової історичного розвитку музичної культури;
виявлено сутнісні ознаки музичного виконавства, що характеризують його як соціокультурне і художнє явище;
визначено структуру музичного виконавства та особливості його функціонування як художньої системи;
виявлено та обґрунтовано специфіку музичного виконавства як художньо-творчої діяльності;
з’ясовано основні характеристики і функції об’єкта (музичний твір) і суб’єкта (виконавець) музичного виконавства;
висвітлено художньо-творчі засади інтерпретації творів і визначено її основні види, поширені в сучасній музично-виконавській практиці.
Практичне значення дослідження. Одержані результати мають значення для подальшого вивчення проблем музичного виконавства, опрацювання специфіки його різних видів і форм, зокрема стосовно пізнання, технології і художніх засад виконання музичних творів.
Матеріали дисертації можуть бути використані при вивченні му­зичної культури, історії, теорії і практики музичного мистецтва, історії виконавських стилів та інших музичних дисциплін, а також знайти своє застосування під час підготовки курсових, бакалаврсь­ких і магістерських робіт.
Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом доповідей на наукових конференціях різного рівня: Міжнародній науковій конференції "Наука і освіта 2005" (м. Дніпропетровськ), Всеукраїнських науково-практичних конференціях "Художня освіта і суспільство ХХІ століття: духовні, культурологічні, мистецькі виміри" (м. Київ, 22-23 жовтня 2004 р.), "Духовна культура як домінанта українського життєтворення" (м. Київ, 2005 р.), "Дні науки" (науково-практичні конференції професорсько-викладацького складу, докторантів та аспірантів) Київського національного університету культури і мистецтв (м. Київ, 2004 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображені в семи одноосібних публікаціях, п’ять з них у фахових виданнях та дві тези доповідей на наукових конференціях.
1. Жайворонок Н. Б. До питання генезису музичного виконання // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Випуск ХІ: Зб. наук. праць: У 2-х частинах. Частина ІІ. К.: Міленіум, 2003. С. 186-193.
2. Жайворонок Н. Б. Музичне виконавство як художня система // Вісник КНУКіМ: Збірник наукових праць. Серія: Мистецтвознавство. Вип. 10. К., 2004. С. 22-28.
3. Жайворонок Н. Б. Види музичної інтерпретації // Культура і мистецтво у сучасному світі: Наукові записки КНУКіМ. Випуск 5 / Київський національний університет культури і мистецтв. К., 2004. С. 213-219.
4. Жайворонок Н. Б. Музичне виконавство як об’єкт наукового дослідження // Вісник КНУКіМ: Зб. наук. праць. Серія: Мистецтвознавство. Вип.13. К., 2005. С. 30-34.
5. Жайворонок Н. Б. Музичне виконавство як явище культури // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб.наук.праць. Вип. XV. К.: Міленіум, 2005. С. 221-227.
6. Жайворонок Н. Б. Специфіка музичного виконавства // Художня освіта і суспільство ХХІ століття: духовні, культурологічні, мистецькі виміри: Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 22-23 жовтня 2004 р. К., 2004. С. 188-189.
7. Жайворонок Н. Б.Особливості становлення наукового дослідження музичного виконавства // Матеріали УІІІ Міжнародної науково-практичної конференції "Наука і освіта 2005". Том 29. Музика та життя. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. С. 12-14.
Структура дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків до розділів, загальних виснов­ків, списку використаних джерел з 303 найменувань.
Повний обсяг дисертації 191 сторінка.

Структура дисертації визначена логікою розкриття теми дос­лідження.

bibliography

ВИСНОВКИ
Результати здійсненого дослід­ження дозволили сформулювати такі висновки.
1. Доведено, що дослідження музики як соціально-естетичного явища і особ­ливостей її виконання почалося у часи давньогрецької цивіліза­ції (Піфагор, Демокріт, Платон, Арістотель, Арістоксен, Плутарх, Квінтіліан та ін.). Теоретики раннього Середньовіччя переважно розглядали музику як науку про правильний спів, визначали її роль у богослужінні та вплив на людей, протиставляли духовну і світсь­ку музику. Поступово вони відходять від усталених норм церковного співу, впроваджуючи багатоголосся і контрапункт.
Ідеї Відродження, новації в музичному мистецтві, започатко­вані Ф. Вітрі та його однодумцями, суттєво вплинули на розвиток світського професійного виконавства, яке стало об’єктом різкої критики з боку апологетів церкви і значної частини теоретиків му­зики в численних трактатах.
Цілеспрямовані і систематичні спостереження і аналіз музично­го виконавства розгорнулися в епоху Романтизму як природна реакція на появу видатних виконавців-віртуозів і значне розширення концер­тно-гастрольної діяльності. На переломі ХІХ-ХХ століть музична на­ука виокремлюється як самостійна галузь, визначивши об’єктами сво­го дослідження історію, теорію і практику музичного мистецтва.
В Україні теоретичне вивчення музичного виконавства започат­кувалось у другій половині XX століття. У періодичних виданнях, окремих тематичних збірках, монографіях, дисертаційних досліджен­нях і журнальних статтях, присвячених різним проблемам музичного мистецтва, розглядалися і окремі питання музичного виконавства. Проте систематичні дослідження даної проблематики розгорнулися тільки в кінці століття. Основні напрями досліджень: загальнотео­ретичні проблеми, історія виконавського мистецтва, діяльність суб’єкта виконавської діяльності, видова специфіка музичного ви­конавства та ін.
2. З’ясовано, що становлення і розвиток музичного виконавства тісно пов’я­зані з історичними процесами розвитку цивілізації, духовності і культури, і зумовлювались особливостями виявлення і використання музики в суспільному житті і побуті. Так, характерні риси музич­ного виконавства античності детермінувалися синкретичною ціліс­ністю музики, слова і танцю, проте уже в ті часи виникають перші виконавські школи, започатковуються змагання співаків та музикантів-інструменталістів.
Музичне виконавство Середньовіччя було тісно пов’язане з становленням і розвитком релігії, а численні види і форми світсь­кого музикування, як і музичні жанри, зароджувались і розвивали­ся в діяльності народних музикантів.
Епоха Відродження висуває плеяду знаних майстрів духовної музики, а пізнє Відродження віртуозних виконавців у галузі сві­тської музики. Активно удосконалюється музичний інструментарій, відбувається видова спеціалізація музикантів, формується жанровий виконавець, започатковується опера.
В епоху Бароко зусиллями видатних музикантів піднімається на новий духовний і художній рівень церковна музика, успішно розви­ваються світські форми музикування, формується новий тип оркест­рового (ансамблевого) виконавства.
Період Класицизму характеризується удосконаленням і усклад­ненням процесу відтворення музики. На передові позиції виходять скрипка і фортепіано, визначається класичний склад симфонічного оркестру, усе помітнішим стає розподіл праці між композитором і виконавцем, формуються національні школи інструментального вико­навства.
Романтизм висунув у авангард музичного життя постать музиканта-віртуоза. У багатьох країнах Європи успішно розвиваються виконавські школи, на новий рівень піднімається опера. Ідеї Ро­мантизму, високий рівень композиторської творчості, значне звіль­нення виконавців від усталених, нормативних засад виконавської діяльності зумовили високий художній рівень виконавства даного періоду, появу яскравих творчих індивідуальностей.
Музичне виконавство XX століття відображало строкату картину музичного життя, в якому співіснували традиції класичного спряму­вання, нововіденська школа, численні творі течії модерну та аван­гарду. З’являється значна кількість видатних вокалістів, інстру­менталістів і художніх колективів, значно розширюються діяльність філармонічних організацій, інтенсивно розвивається мережа навча­льних закладів, що готують виконавців високої кваліфікації.
3. Обґрунтовано, що в науковій думці сформовано усталене розуміння музичного виконавства як виду людської діяльності (художньої чи художньо-творчої), і в більш вузькому тлумаченні як діяльності музиканта-виконавця. Проте, свідченням чому є уся історія розвитку музичної культури, воно завжди існувало як специфічна сфера реального (звукового) буття музики, поліфункціональна музично-виконавська практика. Дослідження показало, що музичне виконавство володіє сутнісними ознаками і характеристиками, які дозволяють тлумачити його як відносно самостійне явище музичної культури.
4. Важливим чинником ефективності наукового пізнання музично­го виконавства є всебічне вивчення його як системного утворення. Систему музичного виконавства складають три великі частини (під­системи): вокальне, інструментальне і вокально-інструментальне виконавство, які мають власні складові компоненти. Так, складови­ми компонентами вокального виконавства є сольний спів, ансамблевий спів, камерно-хоровий і хоровий спів; інструментального виконав­ства сольне, ансамблеве, камерно-оркестрове і оркестрове вико­навство; вокально-інструментального виконавства вокальне соло з супроводом, вокально-інструментальне ансамблеве та оркестрово-хорове виконавство.
Кожний з компонентів підсистеми ділиться на певну кількість складових елементів, які у свою чергу складаються з дрібніших час­тин. Так, сольний спів включає жіночий (складові елементи сопрано, меццо сопрано і альт) і чоловічий (тенор, баритон, бас) спів. Ансамблевий спів жіночий, чоловічий і змішаний ансамблі, кожний з яких має різновиди щодо складу (дует, тріо, квартет тощо). Камерний і великий хори поділяються на жіночий, чоловічий ї змішаний, кожний з яких має значні відмінності щодо кількісного складу.
Підсистема інструментального виконавства складається з таких компонентів: сольне виконавство (складові елементи фортепіанне, струнно-смичкове, духове, народно-інструментальне виконавство тощо); ансамблеве виконавство (численні різновиди дуетів, тріо, квар­тетів, квінтетів та ін.); оркестрове виконавство (симфонічний, ка­мерний, духовий, народний та інші оркестри).
Основними компонентами підсистеми вокально-інструментального виконавства є сольний, ансамблевий спів з супроводом і оркестрово-хорове виконавство, що мають велику кількість різновидів.
5. Виявлено, що важливим методологічним чинником пізнання специфіки музич­ного виконавства є усвідомлення його як діяльності, що дозволяє визначити основні напрями, форми і особливості його виявлення, а саму діяльність осмислити як логічно організований процес. Специфіка музичного виконавства безпосередньо зумовлюється сутнісними ха­рактеристиками музики як такої, її іманентними властивостями, вира­жальними засобами, формами і способами реального буття.
Характерними ознаками музично-виконавської діяльності є: пред­метність, багатовидовість, об’єктивно-суб’єктивний характер, різно­манітність способів і засобів відтворення музики, процесуальність і орієнтація на кінцевий продуктивний результат музичний твір, що звучить. Кожний з основних видів музичного виконавства подрібнюєть­ся на численну кількість різновидів, які, зберігаючи головні видові властивості, мають свої специфічні характеристики, що виявляються у виконавській діяльності.
Унікальним явищем, що не має аналогів у художній культурі, є музичний твір об’єкт виконавської діяльності. Його унікальність, передусім, полягає в особливостях викладу ідейного змісту, формо­утворення, у своєрідній процесуальності звукообразного виявлення, а також у наявності характерного посередника між автором (автор­ським твором) і слухачем музиканта-інтерпретатора.
Музично-виконавська діяльність характеризується наявністю великої кількості різноманітних технологій відтворення музики, що застосовуються різними видами і формами музикування, а також уні­кальністю і специфічністю свого продукту, який безпосередньо фор­мується у виконавському процесі і не підлягає адекватному повторе­ному виконанню стосовно тотожності усіх виконавських характеристик.
6. Головними "дійовими особами" музичного виконавства є му­зичний твір і виконавець. Музичні твори значно відрізняються один від одного, але усім їм притаманні спільні ознаки мистецької іден­тифікації, детерміновані належністю до поняття "музичний твір". До таких ознак відносяться: музичний твір як художній феномен; музичний твір як художня цінність; видова належність твору; жан­рова належність твору; "інструментальна" належність твору; наяв­ність ідейно-художнього змісту, музичної форми і особливостей звукообразного відтворення.
Основними функціями виконавця є: пізнавально-аналітична дія­льність; пізнавально-технологічне освоєння твору; пізнавально-художнє освоєння твору; художньо-творче виконання твору. Успішне виконання даних функцій можливе за умови спроможності виконавця досягати технічно досконалого і високохудожнього відтворення му­зики, наявності у нього відповідних музичних задатків і реально сформованих художньо-творчих здібностей, необхідної музично-теоретичної підготовки, артистичності і досвіду виконавської діяльно­сті.
Музичні здібності професійного музиканта це загальнолюдські здібності до музичної діяльності, але значно вищого рівня, зумо­вленого яскравими природними задатками та їх цілеспрямованим розвитком. Основою цих здібностей є здатність сприймати і переживати музику, аналізувати та оцінювати реальне звучання. До конкретних видів музичних здібностей відносяться, передусім, сенсорно-музичні здібності, зокрема музичний слух, репродуктивне і продуктивне му­зичне мислення, уявлення і уява, асоціації та фантазія.
До спеціальних музичних здібностей суб’єкта виконавської дія­льності відносяться техніко і художньо-виконавські здібності. Перші переважно виявляються у високій рухливості, моториці і коор­динації роботи виконавського апарату, спроможності досконало від­творювати найскладніший нотний текст, другі у глибині раціональ­ної, почуттєво-емоційної і творчої діяльності.
7. Специфічність звукової матерії, часовий характер її існу­вання в образній субстанції, неадекватне пізнання різними виконав­цями одного і того ж нотного запису, унеможливлюють точне повто­рення музичного твору у виконавському процесі. Суб’єктивізація твору, то виконується це виявлення природи і специфіки музично­го мистецтва, а інтерпретація є органічною, іманентною властивістю і характеристикою виконавського процесу.
Основними видами інтерпретації є:
повне і беззастережне дотримання усіх вимог композитора, зазначених у нотному тексті, стилістичних і жанрових ознак твору;
певна самостійність виконавця стосовно окремих елементів музичного викладу, але без відхилень від нотного тексту;
значна виконавська свобода у межах художньої концепції композитора і вимог нотного тексту;
повне присвоєння виконавцем музичного твору, що виявляється у
значній зміні темпів, динаміки, смислових співвідношень частин та епізодів, характеру звучання твору в цілому;
виконання твору з певними змінами авторського тексту;
зміна видової та інструментальної належності твору;
жанрові переміщення твору;
різні види і форми функціонально-прикладного використання музики.
Отже, музичне виконавство є відносно самостійним явищем музичної культури, що репрезентує усю музично-виконавську практику і функціонує як цілісна і самодостатня система. Численні види і форми музично-виконавської діяльності, знаходячись в органічних системних зв’язках і взаємовпливах, сукупно забезпечують всебічне виявлення музичного мистецтва в усій його видовій, стилістичній і жанровій різноманітності, успішне виконання ним конкретних функцій відповідно до соціальних та індивідуальних інтересів і потреб.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аверьянов А.Н. Системное познание мира: Методологические проб­лемы. М.: Политиздат, 1985. 263 с.
2. Акимов Ю. Некоторые проблемы теории исполнения на баяне. М.: Сов. композитор, 1980. 110 с.
3. Актуальные вопросы методологий современного искусствоведения: Сб. статей. М.: Наука, 1983. 368 с.
4. Алексеев А.Д. История фортепианного искусства: В 3-х частях. Изд. 2-е. М.: Музыка, 1988. - 415 с.
5. Анохин П.К. Философские аспекты теории функциональной системы. М.: Политиздат, 1978. 455 с.
6. Антонюк В. Українська вокальна школа: Етнокультурологічний аспект. К.: Українська ідея, 1999. 168 с.
7. Антология культурологической мысли / Сост. С.П. Мамонтов, А.С. Мамонтова. М.: Изд-во РОУ, 1990. 352 с.
8. Ансерме Э. Беседы о музыке. Л.: Музыка, 1985. 103 с.
9. Апатський В. Віхи історії духового виконавства в Україні // Науковий вісник НМАУ. Музичне виконавство. К., 1999. Вип. 1. С. 6-24.
10. Арановский М.Г. Мышление, язык, семантика // Проблемы музыкального мышления. М.: Музыка, 1974. С. 90-128.
11. Асафьев Б.В. Шопен. Опыт характеристики // Шопен, каким мы его знаем. Сб. статей. М.: Музыка, 1970. С. 48-69.
12. Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. Л.: Музыка, 1971. 376 с.
13. Acaфьeв Б.М. О народной музыке. Л.: Музыка, 1978. 311 с.
14. Ауэр Л. Моя школа игры на скрипке. Интерпретация произведений скрипичной классики. М.: Музыка, 1965. 272 с.
15. Афасижев М.H. Эстетические потребности человека. М.: Знание, 1979. 62 с.
16. Афасижев М.Н. Искусство как предмет комплексного исследования: Методологические и научные аспекты системного исследования. М.: Знание, 1983. 64 с.
17. Баренбойм Л. Музыкальная педагогика и исполнительство. Л.: Музыка, 1974. 336 с.
18. Безклубенко С.Д. Природа искусства: О некоторых сторонах художественного творчества. М.: Политиздат, 1982. 166 с.
19. Безклубенко С.Д. Теорія культури: Навч. посібник. К.: КНУКіМ, 2002. 282 с.
20. Безугла Р.І. Баянне мистецтво в музичній культурі України (друга половина XX ст.): Автореф. дис. канд. мистецтвознавства. К., 2004. 20 с.
21. Беликова В.В. Музыкальное исполнительство как вид художественно-творческой деятельности: Автореф. дис. канд. искусство­ведения. К., 1991. 16 с.
22. Бенюмов М.И. Музыкальное произведение и исполнение музыки // Музыкальное произведение в системе художественной коммуни­кации: Межвуз. сб. Красноярск, 1989. С. 25-42.
23. Берлиоз Г. Дирижер оркестра // Дирижерское исполнительство. М.: Музыка, 1975. С. 68-86.
24. Бернстайн Л. Музыка всем. М.: Сов. композитор, І978. 117с.
25. Бычков В.В. Эстетика поздней античности. М.: Наука, 1981. 323 с.
26. Білогубка Л. Співвідношення слова і музики в хорових творах як виконавська проблема // Українське мистецтвознавство, 10. К.: Муз. Україна, 1975. С. 202-219.
27. Бирмак А.В. О художественной технике пианиста. М.: Музыка, 1973. 141 с.
28. Благой Д. К пониманию пианистом авторского текста // Вопросы фортепианного исполнительства. М.: Музыка, 19-73. С.188-217.
29. Блинова М. Музыкальное творчество и закономерности высшей нервной деятельности. Л.: Музыка, 1974. 144 с.
30. Боровский В.П. О переменности функций музыкальной формы. М.: Музыка, 1970. 227 с.
31. Бодина Е.А. Творческая природа музыкального исполнительства. Автореф. дис. канд. искусствоведения. К., 1986. 19 с.
32. Бодіна О. Деякі естетико-методологічні принципи аналізу виконавського мистецтва // Українське мистецтвознавство, 10. К.: Муз. Україна, 1975. С. 138-151.
33. Борев Ю.Б. Естетика. М.: Политиздат, 1975. 397 с.
34. Боулт Андриан. Мысли о дирижировании // Исполнительское искусство зарубежных стран. М.: Музыка, 1975. С. 134-189.
35. Брояко Н.Б. Теоретичні аспекти виконавської техніки бандуриста. Монографія. Івано-Франківськ, 1997. 148 с.
36. Вагнер Р. О дирижировании // Дирижерское исполнительство. М.: Музыка, 1975. С. 83-139.
37. Вальтер Б. Тема с вариациями // Исполнительское искусство зарубежных стран. М.: Музыка, 1969. С. 318.
38. Вальтер Б. О музыке и музицировании. "Я" и "другой" // Дирижерское исполнительство. М.: Музыка, 1975. С. 312-346.
39. Вахранев Ю. Исполнение музыки (поэтика). Харьков, 1994. 336 с.
40. Вейнгартнер Ф. О дирижировании. Дирижер // Дирижерское испол­нительство. М.: Музыка, 1975. С. 165-193.
41. Выготский Л.С. Психология искусства. М.: Искусство, 1968. 576 с.
42. Виконавські школи вищих учбових закладів України: Тематич. зб. праць. К.: КДК ім. П.І. Чайковського, 1990. 180 с.
43. Виноградов Г.В. Музична фактура як аспект дослідження стилю // Українське музикознавство. К.: Муз. Україна, 1977. Вип. 12. С. 91-107.
44. Виноградов К. О специфике творческих взаимоотношений пианиста-концертмейстера и певца // Музыкальное исполнительство и современность. Сб. статей. М.: Музыка, 1988. Вып. 1. С. 156-І78.
45. Виткалов В.Г. Українська культура: сторінки історії ХХ століття. Рівне: "Ліста", 1997. 443 с.
46. Вопросы музыкального исполнительского искусства. Сб. статей. М.: Музыка, 1969. Вып. 5. 335 с.
47. Гегель Г. Эстетика: В 4 т. М. 1971. Т. 1. 513 с.
48. Гинзбург Л. О работе над музыкальным произведением. М.: Му­зыка, 1968. 112 с.
49. Гинзбург Л., Григорьев В. История скрипичного искусства. Вып. 1. М .: Музыка, 1990. 514 с.
50. Гнидь Б.П. История вокального мистецтва К.: КГК им. П.И. Чайковского, 1977. 320 с.
51. Голубовская О. О музыкальном исполнительстве. М.: Музыка, 1985. 142 с.
52. Гольденвейзер А. О музыкальном исполнительстве // Вопросы музыкально-исполнительского искусства. М..; 1958. Вып. 2. C. 38-71.
53. Гофман И. Фортепианная игра. Ответы на вопросы о фортепианной игре. М.: Музгиз, 1961. 224 с.
54. Гребенюк Н. До проблеми формування виконавської творчості у співаків // Науковий вісник НМАУ. Музичне виконавство. К., 2001. Вип. 18, кн. сьома. С. 217-231.
55. Григорьев В.Ю. Музыкальный романтизм: сущность стиля и проблемы интерпретации // Проблемы романтизма в исполнительском ис­кусстве. Науч. труды. М.: НТЦ "Консерватория", 1994. Сб. 6. С.3-26.
56. Грица С.И. Украинская песенная эпика. М.: Сов. композитор, 1991. 247 с.
57. Грінберг М. Скрипкова школа Паризької консерваторії // Українське мистецтвознавство, 10. К.: Муз. Україна, 1975. С. 180-201
58. Грубер Р.И. История музыкальной культуры: Т.1 в 2-х ч. М.; Л.: Гос. Муз. Изд-во, 1941. Ч.1. 593 с. Ч.2. 514 с.
59. Грубер Р.И. История музыкальной культуры: Т.2. Ч.1. Гос. Муз. Изд-во, 1953. 413 с.
60. Грум-Гржимайло Т.Н. Музыкальное исполнительство. М.: Знание, 1984. 160 с.
61. Гуменюк А.І. Інструментальна музика. К.: Наукова думка, 1972. 487 с.
62. Гуревич Л. Скрипичные штрихи и аппликатура как средство интерпретации. Л.: Музыка, 1988. 112 с.
63. Гуренко Е.Г. Проблемы художественной интерпретации. Новосибирск: Наука, 1982. 256 с.
64. Давидов М.А. Теоретичні основи формування виконавської майстерності баяніста: Навч. посібник. К.: Муз. Україна, 1997. 240 с.
65. Давидов М.А. Київська академічна школа народно-інструментального мистецтва. Монографія. К.: НМАУ, 1998. 223 с.
66. Давыдов Ю.Н. Искусство как социологический феномен М.: Наука, 1968. 146 с.
67. Дедусенко Ж.В. Виконавська піаністична школа як рід культурної традиції: Автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства. К., 2002. 20 с.
68. Деменко Б.В. Специфікація категорії часу в поняттях музичної науки: Автореф. дис. ... д-ра мистецтвознавства. К., 1997. 36 с.
69. Денисов Э. Ударные инструменты в современном оркестре. М.: Сов. композитор, 1982. 256 с.
70. Дирижерское исполнительство. Сб. статей / Ред.-сост. Л.М. Гинзбург. М.: Музыка, 1975. 631 с.
71. Доценко А.С. Проблема стиля в этике и искусствознании. М.: Знание, 1983. 64 с.
72. Дуков Е. К проблеме изучения социально-регулятивной функции музыки // Методологические проблемы музыкознания: Сб. статей. М.: Музыка, 1987. С. 96-121.
73. Энциклопедический музыкальный словарь / Авт.-сост. Б.C. Штейн-пресс и М.М. Ямпольский. Изд. 2-е. М.: Сов. композитор, 1966. 632 с.
74. Євтушенко Д.Г., Михайлов-Сидоров М.Г. Питання вокальної педагогіки: історія, теорія, практика. К.: Мистецтво, 1963. 340с.
75. Ермиш Г.Л. Искусство как мышление. М.: Искусство, 1982. 277 с.
76. Ержемский Г.Л. Психология дирижирования. М.: Музыка, 1988. 80 с.
77. Ефремов Е.В. Вариантность и импровизационность в фольклорном исполнительстве: Автореф. дис. ... канд. искусствоведения. К., 1989. 15с.
78. Жураковский Г.Е. Очерки по истории античной педагогики. М.: АПН, 1963. 510 с.
79. Задерацкий В. Современный симфонический тематизм // Проблемы традиций и новаторства в современной музыке. М.: Сов. ком­позитор, 1982. С. 108-157.
80. Здобнов Р. Исполнительство род художественного творчества // Эстетические очерки. М., 1967. Вып. 2. С. 98-129.
81. Зильберквит A.M. Музыкальное исполнительское искусство. М.: Знание, 1982. 56 с.
82. Зимогляд Н.Ю. Піаністична культура України 30-х 50-х років XX століття: Автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства. Хар­ків, 1996. 22 с.
83. Зись А.Я. Искусство и эстетика. М.: Искусство, 1975. 447 с.
84. Зись А. К вопросу о характере методологической проблематики в искусствоведении // Методологические проблемы музыкознания: Сб. статей. М.: Музыка, 1987. С. 8-30
85. Іваницький А.І. Українська народна музична творчість. К.: Муз. Україна, 1980. 312 с.
86. Иванов В.П. Человеческая деятельность познание искусство. К.: Наук. думка, 1977. 252 с.
87. Іванов Є. Акордеонно-баянне мистецтво України // Науковий вісник НМАУ. Музичне виконавство. К.; 1999. Вип. 1. С. 25-37.
88. Иванов К.К. Волшебство музыки. М.: Мол. гвардия, 1983. 160 с.
89. Іванова І.Л., Куколь Г.В., Черкащина М.Р. Історія опери. За­хідна Європа ХVII-ХІХ століття. Навч. посібник. К.: Заповіт, 1998. 383 с.
90. Игумнов К. Мои исполнительские и педагогические принципы // Выдающи