НАДБАВКИ ТА ДОПЛАТИ ЯК ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ СТИМУЛЮЮЧОЇ ФУНКЦІЇ ОПЛАТИ ПРАЦІ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Харківський національний педагогічний університет
імені Г. С. Сковороди

На правах рукопису

КРАСЬКО ЯНА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 349.232
НАДБАВКИ ТА ДОПЛАТИ ЯК ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ СТИМУЛЮЮЧОЇ ФУНКЦІЇ ОПЛАТИ ПРАЦІ

Спеціальність 12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Харків - 2012
ЗМІСТ
ВСТУП ………………………………………………………………………………….…..4
РОЗДІЛ 1. ВИНАГОРОДА ЗА ПРАЦЮ В ТРУДОВОМУ ПРАВІ …....11
1.1. Правове визначення заробітної плати ……………………………....11
1.2. Правове визначення оплати праці …………………………………….32
1.3. Структура оплати праці ………………………………………………….35
1.4. Історико-правовий аналіз розвитку законодавства про оплату
праці ………………………………………………………………………..……64
Висновки до першого розділу дисертаційного дослідження ………...104

РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ СТИМУЛЮЮЧОЇ ФУНКЦІЇ ОПЛАТИ ПРАЦІ ЗА ДОПОМОГОЮ НАДБАВОК ТА ДОПЛАТ ………………………….….111
2.1. Стимулююча функція оплати праці ……………………………………111
2.2. Роль надбавок і доплат в реалізації стимулюючої функції оплати
праці ………………………………………………………………………..…...117
Висновки до другого розділу дисертаційного дослідження ……………………141

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАДБАВОК І ДОПЛАТ …..144
3.1. Сучасний стан правового регулювання надбавок і доплат …………144
3.2. Проблеми та пропозиції щодо удосконалення правового регулювання надбавок і доплат ………………………………………………………...158
Висновки до третього розділу дисертаційного дослідження …………..163
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….166
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………171
ДОДАТКИ………………………………………………………………………202
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

1. КЗпП – Кодекс Законів про Працю.
2. ЦКУ – Цивільний Кодекс України.
3. ГКУ – Господарський Кодекс України.
4. РСУ – Робітничий та Селянський Уряд.
5. ВЦРПС – Всесоюзна Центральна Рада професійних спілок.
6. ЦВК – Центральний виконавчий комітет.
7. РНК – Рада Народних Комісарів.
8. ВРНГ – Всеросійська Рада народного господарства.
9. НЕП – Нова економічна політика.
10. РСФРР – Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка.
11. ЗУНР – Західно-Українська Народна Республіка.
12. ВЦВК – Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет.
13. РКК – Розціночно-конфліктна комісія.
14. ДКО – Державний Комітет Оборони.
13. ЦК КПРС – Центральний Комітет Комуністичної Партії Радянського Союзу.
14. ВР СРСР – Верховна Рада Союзу Радянських Соціалістичних
Республік.
15. НКП – Народний комісаріат праці.
16. УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка.

ВСТУП

Актуальність теми. Закріплення в Конституції України права кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (ч. 1 ст. 43), передбачає визнання Українською державою права кожного на відплатність своєї праці. За роботу, виконану на підставі трудового договору, працівники отримують заробітну плату, однією з функцій якої є стимулююча. Ця функція відіграє важливе значення в організації оплати праці. Адже саме вона покликана забезпечити підвищення продуктивності праці й тим самим підвищити добробут як самого працівника, так і держави в цілому. На сьогодні дія стимулюючої функції заробітної плати недостатньо ефективна. Свідченням цього є те, що працівники використовують у роботі лише одну шосту своїх потенційних можливостей. Це зумовило необхідність перегляду форм і засобів реалізації стимулюючої функції заробітної плати.
Особливе місце серед форм реалізації стимулюючої функції заробітної плати посідають надбавки та доплати, які призначені сприяти підвищенню рівня продуктивності праці. Незважаючи на це, питання щодо цих форм реалізації стимулюючої функції заробітної плати й досі залишається малодослідженим. І це при тому, що заробітна плата була предметом наукового дослідження багатьох вчених-правознавців, таких як: О. М. Миклашевський, Й. С. Войтинський, А. Є. Пашерстник, С. С. Каринський, Я. Л. Кисельов, С. Л. Рабінович-Захарін, О. Д. Зайкін, С. І. Шкурко, А. А. Фатуєв, М. Ю. Гольдштейн, В. С. Коротков, Р. І. Кондратьєв, М. І. Кучма, Р. З. Лівшиць, О. І. Процевський, В. Я. Гоц, Н. М. Хуторян, Н. Б. Болотіна, Г. І. Чанишева, В. Я. Бурак, О. В. Лавриненко, І. В. Зуб, В. М. Божко, Я. В. Сімутіна та ін. Науково-критичний аналіз наукових праць тих небагатьох учених, які займалися дослідженням правової природи надбавок та доплат, таких як С. С. Каринський, Р. З. Лівшиць та деяких інших вказує на те, що в науці трудового права немає єдності поглядів щодо їх правової природи та ролі в реалізації стимулюючої функції заробітної плати. Невизначеність у цих питаннях спостерігається й серед суб’єктів правотворчості, що зумовлено, зокрема, й відсутністю легального визначення цих категорій.
Зміна соціально-економічної формації в Україні зумовила необхідність проведення змін у правовому регулюванні трудових відносин у частині виплати надбавок і доплат. Зазначені зміни здійснювалися під тиском економічної доцільності й не мали достатнього науково обґрунтованого характеру з позиції права, а тому потребують ґрунтовного дослідження та вдосконалення.
Відсутність єдиних теоретичних основ щодо правової природи надбавок і доплат та їх ролі в реалізації стимулюючої функції заробітної плати, а також наявність нерозв’язаних проблем, пов’язаних із правовим регулюванням трудових відносин у частині виплати надбавок та доплат, впливають на ефективність реалізації стимулюючої функції заробітної плати, що зумовлює актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планами наукових досліджень кафедри цивільно-правових дисциплін, господарського і трудового права Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди в рамках державної наукової Комплексної цільової програми «Проблеми удосконалення юридичних гарантій реалізації трудових та соціальних прав в умовах ринкової економіки на 2005–2010 роки» (номер державної реєстрації 0186.0.070864).
Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування конструктивних пропозицій щодо встановлення та вдосконалення правових понять, розробка науково обґрунтованих засад удосконалення правового регулювання трудових відносин у частині виплати надбавок та доплат з метою підвищення ролі цих виплат у реалізації стимулюючої функції оплати праці.
Досягнення цієї мети зумовило постановку таких основних завдань:
- виявити та виділити основні ознаки заробітної плати з метою формулювання пропозицій щодо уточнення її легального визначення;
- установити співвідношення правових категорій «заробітна плата» і «оплата праці»;
- дати правове визначення поняття «стимулююча функція оплати праці»;
- розкрити правову природу надбавок і доплат та надати правові визначення цих правових категорій;
- визначити підстави виникнення у працівника суб’єктивного права на надбавки та доплати;
- встановити роль надбавок і доплат у реалізації стимулюючої функції оплати праці;
- виявити недоліки правового регулювання надбавок і доплат, що зменшують дію стимулюючої функції оплати праці.
Об’єктом дослідження є трудові відносини в частині матеріального стимулювання працівників за допомогою надбавок і доплат.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми, пов’язані з правовим регулюванням надбавок та доплат як форм реалізації стимулюючої функції оплати праці.
Методи дослідження. У процесі дослідження було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ, основу яких становить загальнонауковий діалектичний метод.
У процесі наукового дослідження також було використано такі методи наукового пізнання, як: логіко-семантичний – для визначення понятійного апарату, пов’язаного з темою дослідження (п. 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 3.1); системно-структурний – для визначення структури оплати праці та проведення класифікації надбавок і доплат (п. 1.3, 2.2); порівняльно-правовий – для встановлення спільного та відмінного між надбавками та доплатами як формами реалізації стимулюючої функції оплати праці (п. 2.2); історичний метод дав змогу показати розвиток законодавства про оплату праці (п. 1.4); формально-юридичний – використаний при формуванні нових правових норм і вдосконаленні вже існуючих, якими регулюються питання щодо виплати надбавок та доплат (п. 3.2).
Основні положення та висновки, зроблені в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного трудового законодавства, особливостей його застосування, досягнень загальної теорії права, науки трудового права та інших галузей юридичної науки України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертація є першим комплексним науковим дослідженням надбавок і доплат як форм реалізації стимулюючої функції оплати праці в ринкових умовах, у результаті якого з використанням сучасних методів пізнання вироблено нову концепцію щодо вдосконалення правового регулювання трудових відносин у частині виплати надбавок та доплат, розроблено та вдосконалено правові категорії, сформульовано ряд нових наукових положень та висновків. Новизна дисертаційного дослідження полягає у таких основних науково-теоретичних положеннях та висновках:
Уперше:
- розглянуто особливість характеру надбавок та доплат як критерій їх розмежування. Доплати є виплатами компенсаційного характеру. Необхідність у встановленні та виплаті доплат зумовлена тим, що тарифна система оплати враховує тільки ті чинники – мірила праці, що мають постійний характер і зумовлені характеристикою виконуваних робіт. На відміну від доплат, надбавки мають заохочувальний характер;
- у результаті проведеної класифікації надбавок і доплат доведено, що за підставами їх виплати перші й другі пов’язані з кількісними та якісними показниками праці;
- на підставі проведеної класифікації надбавок та доплат з урахуванням особливостей характеру цих виплат встановлені напрями їх стимулюючої дії як форм реалізації стимулюючої функції оплати праці;
- сформульовано висновок про неможливість визначення єдиної структури заробітної плати. Натомість доведено, що ст. 2 Закону України «Про оплату праці» визначає структуру оплати праці;
- розроблено новий концептуальний підхід до розподілу виплат, передбачених ст. 2 Закону України «Про оплату праці», на структурні частини, відповідно до якого доплати мають входити в основну, а надбавки – в додаткову частину;
- здійснено аналіз вітчизняного законодавства в частині виплати надбавок та доплат на предмет його недоліків, які негативно впливають на дію стимулюючої функції оплати праці; внесено пропозиції щодо його вдосконалення.
Удосконалено:
- положення стосовно визначення правової сутності категорії «оплата праці» та її співвідношення з заробітною платою. Зокрема, удосконалено аргументи, які свідчать про неприйнятність ототожнення цих понять. На відміну від оплати праці, заробітна плата є платою за виконану роботу, тоді як оплата праці – це винагорода, яку працівник може отримати після виконання роботи за умови досягнення попередньо встановлених кількісних та якісних показників праці;
- правове визначення категорії «стимулююча функція оплати праці». Так, стимулююча функція оплати праці – це один із напрямів правового впливу норм інституту оплати праці на свідомість та дії, волю та енергію працівників, що спонукає їх до підвищення показників праці, виконання роботи в особливих умовах праці та дотримання трудової дисципліни;
- положення стосовно існуючих форм реалізації стимулюючої функції оплати праці, до яких слід відносити виплати не лише заохочувального, а й компенсаційного характеру;
- правове визначення надбавок та доплат, у результаті якого найбільш повно розкрито їх правову природу. Надбавка – це винагорода, яка встановлюється та виплачується понад тарифну ставку (посадовий оклад) з метою заохочення працівника за підвищення кількісних та якісних показників праці. Доплата – це винагорода, яка встановлюється та виплачується понад тарифну ставку (посадовий оклад), за наявності обставин, що потребують від працівника додаткових трудових витрат.
Набули подальшого розвитку:
- положення стосовно характерних ознак заробітної плати, які мають бути включені в легальне визначення заробітної плати з метою найповнішого відображення її сутності, що сприятиме чіткішому відмежуванню її від будь-якого іншого виду доходів;
- питання щодо виникнення у працівника суб’єктивного права на надбавку та доплату. Для виникнення у працівника суб’єктивного права як на надбавку, так і на доплату необхідна наявність юридичного складу: суб’єктивне право на доплату виникає за наявності трудового договору; факту виконання роботи за обчислюваний період; наявності передбачених нормативно-правовими актами обставин, які потребують від працівника додаткових трудових витрат; на надбавку за умови наявності трудового договору; факту виконання роботи; наявності підстав, з якими норми права пов’язують їх виплату; а також дотримання трудової дисципліни, якщо це передбачено нормативно-правовими актами;
- правовий підхід щодо розуміння правової сутності таких правових категорій, як «державне регулювання оплати праці» та «договірне регулювання оплати праці»; у результаті чого надано правове визначення цих термінів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані при розробці нормативно-правових актів та відповідних змін до них, зокрема, при прийнятті проекту Трудового кодексу України та інших актів законодавства про оплату праці; у правозастосовній сфері – для забезпечення ефективної реалізації працівниками права на надбавки та доплати.
Результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі під час читання лекцій та проведення практичних занять для студентів юридичних навчальних закладів і факультетів, при написанні підручників, науково-практичних посібників і розробці методичних рекомендацій.
Апробація результатів дисертації. Дисертаційні положення, теоретичні висновки та практичні рекомендації викладені та обговорені на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін, господарського та трудового права Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди та міжнародних науково-практичних конференціях «Наукове літо–2011» (м. Київ, 2011 р.), «Майбутнє правової системи України очима науковців» (м. Одеса, 2011 р.) за тематичним напрямом «Трудове право; право соціального забезпечення».
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження дістали відображення у трьох наукових статтях у фахових виданнях, а також у двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та двох додатків. Загальний обсяг роботи – 170 сторінок. Список використаних джерел складається з 302 найменувань і займає 31 сторінку.

bibliography

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дисертаційного дослідження надбавок та доплат як форм реалізації стимулюючої функції оплати праці сформульовано важливі теоретичні положення щодо основних понять, розроблені науково обґрунтовані засади вдосконалення правового регулювання трудових відносин у частині виплати надбавок та доплат з метою підвищення ролі цих виплат у реалізації стимулюючої функції оплати праці. Основні з них такі:
1. З’ясовано, що заробітна плата як правова категорія характеризується цілим рядом характерних ознак, що дають змогу відмежувати її від винагороди за цивільно-правовими договорами. До цих ознак, зокрема, належать такі: заробітна плата – це винагорода за виконану роботу; право на заробітну плату виникає у працівника на підставі трудового договору; суб’єктами, наділеними правами та обов’язками щодо виплати винагороди за працю, виступають, з одного боку, працівник, а з другого – роботодавець, що є юридичною особою, незалежно від форми власності та організаційно-правової форми створення, виду діяльності та галузевої належності, або фізичною особою, які оплачують роботу працівника, обумовлену трудовим договором (контрактом); заробітна плата виплачується переважно у грошовому виразі; заробітна плата виплачується за попередньо встановленими нормами та розцінками; заробітна плата має гарантований характер; її розмір не може бути нижчим, ніж мінімальна заробітна плата, встановлена законодавством. З урахуванням усіх цих характерних ознак заробітної плати запропоновано в законодавстві закріпити таке правове визначення: заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу за попередньо встановленими нормами та розцінками в розмірі, не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати, незалежно від дохідності підприємства.
2. Доведено, що терміни «оплата праці» і «заробітна плата» є однопорядковими поняттями, тому що обидва стосуються вартості оцінки затрат праці, однак не є синонімами та співвідносяться між собою як можливість і дійсність. Заробітна плата є платою за виконану роботу, тоді як оплата праці – це винагорода, яку працівник може отримати після виконання роботи за умови досягнення попередньо встановлених кількісних та якісних показників праці.
3. Встановлено, що термін «оплата праці» може розглядатися у двох аспектах. По-перше, як інститут трудового права. Тобто оплата праці – це система правових норм, які формують правовий механізм визначення вартісної оцінки витрат праці, що має бути виконана працівником на підставі трудового договору.
По-друге, як винагорода за працю, яка встановлюється попередньо в державно-нормативному порядку або за узгодженням сторін актів соціального партнерства, яку працівник може отримати при виконанні робіт і досягненні заздалегідь установлених норм.
4. Доведено, що закріплена в законодавстві структура заробітної плати насправді є структурою оплати праці. При цьому при дослідженні її складових елементів установлено її недосконалість, у зв’язку з чим запропоновано закріпити в законодавстві іншу структуру оплати праці, яка складається з основної та додаткової оплати праці.
Основну оплату праці мають становити виплати компенсаційного характеру, які завжди домірні показникам кількості та якості праці. При цьому виплати компенсаційного характеру теж можна поділити на дві групи. До першої групи належать виплати за роботу в межах встановленої норми праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків), яка є кількісним показником праці, та певної складності, зумовленої кваліфікаційною характеристикою виконуваної роботи, що є показником якості праці. Вони встановлюються у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. До другої групи – виплати, які здійснюються за роботу понад установлені норми праці, а також виплати, які призначені компенсувати затрати праці, не зумовлені кваліфікаційною характеристикою основної роботи, виконуваної працівником за трудовим договором. Це виплати за виконання роботи понад установлену норму праці, а також доплати.
Другу частину (додаткову оплату праці) мають становити виплати заохочувального характеру. До них належать премії, зумовлені системою оплати праці; надбавки; щорічна винагорода за вислугу років; грошова винагорода державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов’язків.
5. Запропоновано в Законі України «Про оплату праці» закріпити таке визначення стимулюючої функції оплати праці. Стимулююча функція оплати праці – це один із напрямів правового впливу норм інституту оплати праці на свідомість та дії, волю та енергію працівників, що спонукає їх до підвищення показників праці, виконання роботи в особливих умовах праці та дотримання трудової дисципліни.
6. Сформульовано такі правові визначення надбавки та доплати:
Доплата – це винагорода, яка встановлюється та виплачується понад тарифну ставку (посадовий оклад), за наявності обставин, що потребують від працівника додаткових трудових витрат.
Надбавка – це винагорода, яка встановлюється та виплачується понад тарифну ставку (посадовий оклад) з метою заохочення працівника за підвищення кількісних та якісних показників праці.
7. Наголошено, що суб’єктивне право працівника на отримання доплати виникає за наявності юридичного складу, куди входять: трудовий договір; факт виконання роботи за обчислюваний період; наявність передбачених нормативно-правовими актами обставин, які потребують від працівника додаткових трудових витрат. Суб’єктивне ж право працівника на надбавку виникає за умови наявності таких юридичних фактів: трудовий договір; факт виконання роботи; наявність підстав, з якими норми права пов’язують їх виплату, а також дотримання трудової дисципліни, якщо це передбачено нормативно-правовими актами.
8. Визначено, що роль доплат як форм реалізації стимулюючої функції оплати праці полягає у стимулюванні працівників, по-перше, до додаткової інтенсивності та/або екстенсивності праці, зумовленої додатковими трудовими функціями, обсягом робіт, характером роботи; по-друге, до додаткової складності, зумовленої зовнішніми чинниками, що впливають на процес праці; по-третє, до підвищення кваліфікаційного рівня працівника, який збігається з його діяльністю за профілем роботи, але не передбачений тарифною системою оплати праці. За допомогою надбавок також здійснюється стимулювання працівників за декількома напрямами, а саме стимулювання працівників до: підвищення їх кваліфікаційного рівня; роботи в малопривабливих місцях, що зумовлено особливими географічними або геологічними умовами; підвищення складності та інтенсивності праці, а також дотримання дисципліни праці. Крім того, надбавки і доплати як форми реалізації стимулюючої функції оплати праці виступають дієвими засобами регулювання питання стосовно розподілу робочої сили за галузями економіки, а також за підприємствами, установами та організаціями в межах однієї галузі.
9. Доведено, що державне регулювання оплати праці – це регулювання, що здійснюється на підставі правових норм, предметом регулювання яких є відносини з оплати праці, які належать до сфери публічних (державних) інтересів, та регулюються за допомогою переважно імперативного методу. Договірне регулювання оплати праці – це регулювання, яке здійснюється за допомогою правових норм, предметом регулювання яких є відносини з оплати праці, що становлять сферу приватних, індивідуальних інтересів юридично рівних суб’єктів, та регулюються переважно за допомогою диспозитивного методу регулювання.
10. Встановлено, що правове регулювання надбавок та доплат для працівників приватних підприємств не забезпечує виконання принципу оплати за працю. Вноситься пропозиція доповнити Закон України «Про колективні договори і угоди» нормою, яка закріплювала б, що угоди всіх рівнів у частині положень стосовно доплат є репрезентативними для госпрозрахункових підприємств.
11. Наголошено на необхідності здійснення нагальних змін у державній політиці у сфері видатків на оплату праці працівників установ та організацій бюджетної сфери.
Правове регулювання надбавок та доплат працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, не відповідає визначеним ч. 1 ст. 95 Конституції України керівним засадам побудови бюджетної системи України, а саме: справедливому й неупередженому розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Крім того, не забезпечує виконання принципу збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства.
12. Для уникнення елементу випадковості та свавілля з боку роботодавців при встановленні надбавки за складність, напруженість у роботі, за високі досягнення у праці, за виконання особливо важливих (термінових) робіт запропоновано в нормативно-правовому порядку передбачити обов’язок сторін колективного договору встановлювати конкретні підстави та умови виплати цих надбавок. Для забезпечення виконання цього обов’язку в законодавстві слід передбачити юридичну відповідальність у разі його невиконання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про оплату праці : Закон України від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 17. – Ст. 121.
2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про оплату праці» від 10 вересня 1996 р. № 357/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. –1996. –№ 45. – Ст. 229.
3. Кодекс законів про працю України : затв. Законом Верховної Ради УРСР від 10 грудня 1971 р. № 322-VIII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – Грудень. – Додаток № 50.
4. Рабинович-Захарин С. Л. Заработная плата по советскому праву / С. Л. Рабинович-Захарин. – М. : Вопросы труда, 1927. – 218 с.
5. Пашерстник А. Е. Правовые вопросы вознаграждения за труд рабочих и служащих / А. Е. Пашерстник. – М.–Л. : Изд-во Академии наук СССР, 1949. – 352 с.
6. Александров Н. Г. Советское трудовое право / Н. Г. Александров. – М. : Госюриздат, 1959. – 407 с.
7. Фатуев А. А. Вознаграждение за труд по советскому трудовому праву / А. А. Фатуев. – М. : Юридическая литература, 1977. – 88 с.
8. Лившиц Р. З. Заработная плата в СССР. Правовое исследование / Р. З. Лившиц. – М. : Наука, 1972. – 271 с.
9. Процевский А. И. Заработная плата и эффективность общественного производства / А. И. Процевский. – Харьков : Вища школа, 1975. – 168 с.
10. Проект Трудового кодексу України : зареєст. 04 грудня 2007 р., № 1108, підготовлений до другого читання 10 грудня 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4.1?id=&pf3511=30947
11. Ожегов С. И. Словарь русского языка / С. И. Ожегов; [под ред. чл.-корр. АН СССР Н. Ю. Шведовой]. – 19-е изд., испр. – М. : Рус. яз., 1987. – 750 с.
12. Конвенція МОП № 95 від 01 липня 1949 р. «Про захист заробітної плати» (рат. 04 серпня 1961 р.) // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці (1919–1964 рр.) : у 2 т. – Женева : Міжнародне бюро праці. – Т. 1. – С. 486–492.
13. Про організації роботодавців : Закон України від 24 травня 2001 р. № 2436-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 32. – Ст. 171. – (Зі змін. від 01 липня 2010 р.).
14. Про охорону праці : Закон України від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 49. – Ст. 668.
15. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності : Закон України від 23 вересня 1999 р. № 1105–XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 46–47. – Ст. 403.
16. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356.
17. Прокопенко В. І. Власник і уповноважений ним орган як суб’єкти трудового права / В. І. Прокопенко // Право України. – 1994. – № 10,-20-22.
18. Трудове право України : підруч. / [за ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої]. – К. : Знання, КОО, 2000. – 564 с.
19. Прокопенко В. І. Трудове право України : підруч. / В. І. Прокопенко. – 2-ге вид., стереотип. – Харків : Консул, 2000. – 480 с.
20. Про оподаткування прибутку підприємств : Закон України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 4. – Ст. 28
21. Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування : Закон України від 08 липня 2010 р. № 2464 // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 2–3. – Ст. 11.
22. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
23. Про затвердження Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об’єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток та штампів та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів : Наказ Міністерства внутрішніх справ від 11 січня 1999 р. № 17 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 17. – Ст. 216.
24. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними : Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon1.rada.gov.ua
25. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України. –2004. – № 40–42. – Ст. 492.
26. Про адвокатуру : Закон України від 19 грудня 1992 р. № 2887-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.
27. Про нотаріат : Закон України від 02 вересня 1993 р. № 3425-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
28. Про перелік товарів, не дозволених для виплати заробітної плати натурою : Постанова Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 р. № 244 // Зібрання постанов Уряду України. – 1993. – № 9. – Ст. 183.
29. Про практику застосування законодавства про оплату праці : Постанова Пленуму Верховного Суду від 24 грудня 1999 р. № 13 // Дебет-Кредит (Галицькі контракти). – 2008. – № 29. – Ст. 271.
30. Конституція України : прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
31. Про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються : Конвенції МОП № 131 від 03 червня 1970 р. // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2005. – № 12. – С. 13–15.
32. Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 131 про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються: Закон України від 19 жовтня 2005 р. // Відомості Верховної Ради. – 2006. – № 2–3. – Ст. 40.
33. Про Державний бюджет України на 2009 рік : Закон України від 26 грудня 2008 р. № 835-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 20, № 21–22. – Ст. 269.
34. Загальна декларація прав людини: прийнята і проголошена резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. // Офіційний вісник України. – 2008. – № 93. – Ст. 3103.
35. Європейська соціальна хартія : прийнята 18 жовтня 1961 р. та переглянута 03 травня 1996 р. : ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 р. № 137-V // Офіційний вісник України. – 2006. – № 40. – Ст. 2660.
36. Про прожитковий мінімум : Закон України від 15 липня 1999 р. № 966-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 38. – Ст. 348.
37. Рекомендації щодо встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються, № 135 : ухвал., МОП 22 червня 1970 р. // Конвенції та Рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1965–1999 рр. – Т. II – Міжнародне бюро праці. – Женева.
38. Основні напрямки соціальної політики України на 1997-2000 роки : Указ Президента України від 18 жовтня 1997 р. № 1166/97 // Урядовий кур’єр. – 1997. – Жовтень.
39. Про методичні рекомендації щодо запровадження погодинної оплати праці та дотримання мінімальних годинних гарантій в оплаті праці : затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики від 16 квітня 1999 р. № 69 // Праця і зарплата. – 1999. – № 9.
40. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно погодинної оплати праці : Закон Верховної Ради України від 25 червня 2009 р. № 1574-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 1. – Ст. 8.
41. Про визначення та застосування мінімальної заробітної плати в погодинному розмірі : Постанова Кабінету Міністрів України від 05 травня 2010 р. № 330 // Офіційний вісник України. – 2010. – № 33. – Ст. 1184.
42. Про Державний бюджет України на 2011рік : Закон України від 23 грудня 2010 р. № 2857-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 7–8. Ст. 52.
43. Божко В. М. Колективно-договірне регулювання заробітної плати: дис. …кандидата юрид. наук : 12.00.05 / Божко Володимир Миколайович. – Харків, 2002. – 203 с.
44. Сімутіна Я. В. Методи правового регулювання заробітної плати на сучасному етапі (правові проблеми) : дис. …кандидата юрид. наук : 12.00.05 / Сімутіна Яна Володимирівна. – К., 2006. – 210 с.
45. Болотіна Н. Б. Трудове право України : [підруч.] / Н. Б. Болотіна. – 4-те вид., стереотип. – К. : Вікар, 2006. – 725 с. – (Вища освіта XXI століття).
46. Ротань В. Г. Науково-практичний коментар законодавства України про працю / Ротань В. Г., Зуб І. В., Сонін О. Є. – 13-е вид., допов. та перероб. – К. : Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. – 680 с.
47. Словарь современного русского литературного языка : в 17 т. / [под ред. А. М. Бабкина]. – Т. 8 – М.–Л. : Изд-во Акад. наук СССР, 1959. – 1839 с.
48. Толковый словарь русского языка : в 4-х т. / [под ред. Д. Ушакова]. – Т. 2 – М. : ТЕРРА, 1996.– 520 с.
49. Словарь русского языка : в 4-х т. / РАН, Ин-т лингвистич. исслед.; [под ред. А. П. Евгеньевой]. – 4-е изд., стереотип. – Т. 2. – М. : Рус. яз., Полиграфресурсы, 1999. – 736 с.
50. Словник української мови : в 11 т. / [зав. ред. М. Л. Мандрика]. – Т. 3. – К. : Наукова думка. – 744 с.
51. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. : Ірпінь; ВТФ «Перун», 2009. – 1736 с.
52. Философский словарь / [под ред. И. Т. Фролова]. – 6-е изд., перераб. и доп. – М. : Политиздат, 1991. – 560 с.
53. Ленин В. И. Полное собрание сочинений : в 55 т. Т. 15 / В. И. Ленин; [ред. М. Я. Панкратова]. – 5-е изд. – М. : Издательство политической литературы, 1972. – 584 с.
54. Справочник квалификационных характеристик професий работников, которые являются общими для всех видов экономической деятельности : в 2-х кн. / [сост. Я. Кавторева]. – 5-е изд., перераб и доп. – Харьков : Фактор, 2007.
Кн. 1. – 2007. – 383 с.
Кн. 2. – 2007. – 351 с.
55. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Вип. 2 : Сільське господарство, мисливство та пов’язані з ними послуги. Ч. 1 : Сільське господарство та пов’язані з ними послуги / [В. В. Вітвицький, І. М. Демчик, З. С. Жоган та ін.]. – К. : НДІ «Украгропромпродуктивність». – 2005. – 256 с.
56. Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери : Постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р., № 1298 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 36. – Ст. 1699.
57. Про запровадження III етапу праці на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери : Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2008 р. № 74 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 15. – Ст. 381.
58. Кодекс законов о труде Украинской ССР : с измен. и доп. на 01 ноября 1986 г.; с прил. постатейно систематизир. материалов. – Ст. 101. – К. : Политиздат Украины, 1987. – 718 с.
59. Рекомендації щодо визначення заробітної плати працюючих в залежності від особистого внеску працівника в кінцеві результати роботи підприємства : затв. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31 березня 1999 р. № 44 // Праця і зарплата. – № 11.
60. Методические рекомендации по организации оплаты труда и стимулирования труда на предприятиях с разными формами собственности / [Андрющенко Э. И., Кокин Ю. П., Яковлев Р. А. и др.]; под ред. В. Ф. Андриенко. – К. : Праця, 1997. – 144 с.
61. Онищенко Т. Оплата праці: податковий та бухгалтерський облік / [Т. Онищенко, Ю. Рудяк, М. Пустовіт та ін.]. – Харків : О-61 Фактор, 2006. – 427 с.
62. Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення : Наказ Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства охорони здоров’я України від 05 жовтня 2005 р. № 308/519 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 42. – Ст. 2675.
63. Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах : Постанова Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 р. № 648 // Урядовий кур’єр. – 1995. – № 129–130.
64. Методичні рекомендації щодо організації матеріального стимулювання праці працівників підприємств і організацій : Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 29 січня 2003 р. № 23 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://search.ligazakon.ua/_doc2.nsf/link1/FIN13613.html
65. Каринский С. С. Премирование рабочих и служащих промышленных предприятий / С. С. Каринский, М. И. Кучма. – М. : Профиздат, 1975. – 359 с.
66. Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів : Постанова Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 р. № 98 // Офіційний вісник України. – 2011. – № 11. – Ст. 488.
67. Про гарантії та компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва : Постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 695 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 28. – Ст. 65.
68. Про загальний військовий обов’язок і військову службу : Закон України від 25 березня 1992 р. № 2232-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 385.
69. Про затвердження Інструкції зі статистики заробітної плати: Наказ Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. № 5 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 4. – Ст. 200.
70. Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) [та ін.]. – Т. 4. – К. : Українська енциклопедія, 2002. – 720 с.
71. Методичні рекомендації щодо оплати праці працівників малих підприємств : Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 13 серпня 2004 р. № 186 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/FIN13614.html
72. Про державну службу : Закон України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
73. Про затвердження Порядку видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов’язків : Постанова Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. № 212 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 9. – Ст. 381.
74. Субтельний О. Україна: історія / О. Субтельний. – К : Либідь,1994. – 736 с.
75. Justirgesetzsammlung 1797/337, S. 540.
76. Justirgesetzsammlung 1797/373, S. 540.
77. Гражданское уложение Австрийской империи 1811 г. / Пер. Г. Вербловского. – СПб, 1884. – 980 с.
78. Венечек В. История государства и права Чехословакии / В. Венечек. – М. : Юридическая литература, 1981. – 504 с.
79. Кондратюк К. Історія України від половини ХІХ ст. до 1917 р. / К. Кондратюк. – Тернопіль, 1994. – 176 с.
80. Діло. – 1918. – 2 листопада.
81. Діло. – 1918. – 17 листопада.
82. Сергеевич В. И. Русская правда в четырёх редакциях (по списку Археографическому, Троицкому и князя Оболенского с дополнениями и вариантами из других списков) / В. И. Сергеевич. – СПб., 1904. – 624 с.
83. Карамзинский список. Правда Русская : в 3 т. Т.1. – М.–Л. : Изд-во АН СССР, 1940. – 498 с.
84. Торговая книга (1575–1610 гг.) / [предисл И. П. Сахарова]. – СПб : Типограф. Якова, 1851. – 540 с.
85. Собрание малороссийских прав 1807 г. / [под ред. Б. М. Бабий, А. Н. Мироненко]. – К. : Наукова думка, 1993. – 368 с.
86. Анисимов Е. В. Время петровских реформ / Е. В. Анисимов. – Л. : Лениздат, 1989. – 490 c.
87. Каменский А. Б. От Петра I до Павла I: реформы в России XVIII века (опыт целостного анализа) / А. Б. Каменский. – М. : РГГУ, 2001. – 575 с.
88. Свод законов гражданских. – Т. Х. – Ч. 1. – СПб : Государственная типография, 1900.
89. Великие реформы России. 1856–1874 гг. : [сборник / под. ред. Л. Г. Захаровой, Б. Эклофа, Дж. Бушнелла]. – М. : Изд-во Московского университета, 1992. – 336 с.
90. Фабричный Закон «О надзоре за заведениями фабричной промышленности и о взаимных отношениях фабрикантов и рабочих от 03 июня 1886 г.» : Собрание узаконений и распоряжений правительства. – СПб : Изд-во при правительствующем Сенате, 1886.
91. Свод законов Российской империи : в 5 кн., 16 т. – СПб : Русское Книжное Товарищество «Деятель», 1857.
Кн. 3, т. 11, ч. 2 : Устав о Промышленности 1893 г. : [ с примечаниями, ссылками на позднейшие узаконения и оглавлением]. – 1913. – 1321 с.
92. Устав о промышленном труде 1913 р. Полный свод законов Российской империи. – В 2 кн. – Кн. 2. – Т. XІ. – СПб – 1913.
93. Шелымагин И. И. Фабрично-трудовое законодательство в России (2-я половина XIX века) / И. И. Шелымагин. – М. : Юридическое издательство Министерства юстиции, 1947. – 270 с.
94. Історія держави і права України : Академічний курс : у 2-х т. / [за ред. В. Я. Тація і А. Ї. Рогожина]. – Т. ІІ. – К. : Вид. дім, 2000. – 578 с.
95. История Украины. Всемирная история XX века : пособие для поступающих в вузы Украины / [А. И. Рогожин, В. А. Румянцев, Н. Н. Страхов; под ред. д-ра юрид. наук В. А. Румянцева]. – Харьков : Право, 2000. – 400 с.
96. Винниченко В. К. Відродження нації : в 3 ч. / В. К. Винниченко. – Ч. 1. – К. : Видавництво політичної літератури в Україні, 1990. – 542 с.
97. Березіль. – 1991. – №7.
98. Грушевський М. Українська Центральна Рада та її універсали / М. Грушевський. – К., 1917. – 16 с.
99. Вісник Ради народних міністрів Української народної республіки. – 1918. – 1 лютого. – С. 18.
100. ЦДІАУ. – Ф. : 3690. – Оп. 1. – Спр. 17. – С. 20–21.
101. ЦДІАУ. – Ф. : 1064. – Оп. 2. – Спр. 18. – С. 14–15.
102. Історія Української РСР : [в 10 т.]. – Т. 6. – К. : Видавництво політичної літератури, 1984. – 655 с.
103. Історія Української Конституції / [упоряд. А. Г. Слісаренко, М. В. Томенко]. – К. : Інюре, 1997. – 157 с.
104. Рубльов О. С. Українські визвольні змагання 1917–1921 / О. С. Рубльов, О. П. Реєнт. – К. : Альтернатива, 1999. – 319 с.
105. Державний вісник. – 1918. – № 27. – С. 6.
106. Про нормативний розпис утримання службовців у центральних установах цивільного відомства : Закон від 26 травня 1918 р. // Державний вісник. – 1918. – № 20. – С. 2.
107. ЦДАВО України. – Ф. : 1064. – Оп. 2. – Спр. 2. – С. 60–66.
108. Законодательные акты Украинской державы (Законы, постановления, инструкции, циркуляры). – Одесса, 1918.
109. Постанова про анулювання на території України чинності законів та декретів як так званого Радянського Українського, так і Радянського Російського Уряду і про відновлення чинності законів УНР 17 травня 1919 р., затв. Головою Директорії. – ЦДАВО України. – Ф. :1065: – Оп. 2. – Спр. 70. – С. 1.
110. Конституційні акти України 1917–1920. Невідомі конституції України. – К., 1992. – 246 с.
111. Бойко О. Д . Історія України : посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / О. Д. Бойко. – К. : Академія,1999. – 568 с.
112. СУ РСФСР. – 1918. – № 87–88. – Ст. 905.
113. Варшавский К. М. Трудовое право СССР / К. М. Варшавский. – Л., 1924. – С. 180.
114. Вісті ВЦВК. – 1919. – № 65/92 (14 квітня).
115. СУ УРСР. – 1919. – № 12. – Ст. 190.
116. СУ УРСР. – 1919. – № 22. – Ст. 236.
117. Известия : Орган Временного рабоче-крестьянского правительства УССР и Харьковского Совета рабочих депутатов. – Харьков, 1919. – № 73 (22 марта).
118. СУ УРСР. – 1919. – Изд. 1. – Ч. 2. – Ст. 92.
119. Вісті ВЦВК. – 1919. – № 87/114 (10 липня).
120. Вісті ВЦВК. – 1919. – № 113/140 (09 серпня).
121. СУ Всеукрревкому. – 1920. – № 3. – Ст. 32.
122. СУ УРСР. – 1920. – Видавництво 1. – № 21. – Ст. 423.
123. СУ УРСР. – 1920. – Видавництво 1. – № 26. – Ст. 556.
124. ЗУ УРСР. – 1920. – № 1. – Ст. 10.
125. СУ УРСР. – 1920. – Видавництво 1. – № 27. – Ст. 556.
126. История Украинской ССР : в 10-ти т. – Т. 7. – К. : Наукова думка, 1984. – 580 с.
127. Декреты Советской власти : в 13 т.– Т. 13. – М. : Политиздат, 1989. – 552 с.
128. СУ РСФСР. – 1921. – № 16. – Ст. 491.
129. Орлов И. Б. Новая экономическая политика : история, опыт, проблемы / И. Б. Орлов. – М. : ГУГН, 1999. – 193 с.
130. Кутьина Г. А. Становление советской налоговой системы в период нэпа : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / Г. А. Кутьина. – М., 1990. – 23 с.
131. Вестник труда. – 1921. – № 10–11 (13–14). – С. 10.
132. Правда : Орган ЦК РКП(б). – М., 1921. – 9 квітня.
133. СУ РСФСР. – 1921. – № 27. – Ст. 159.
134. Бюллетень Южбюро ВЦСПС. – 1921. – № 7–8. – С. 35.
135. ЦДАВО України. Ф. : 2623. – Оп. 1. – Спр. 440. – С. 2.
136. СУ РСФСР. – 1921. – № 59. – Ст. 403.
137. О коллективных договорах и регулировании условий труда в частных и в общественных предприятиях, хозяйствах и организациях : Постановление СНК УССР от 17 января 1922 г. // СУ УССР. – 1922. – № 1. – Ст. 33.
138. СУ УССР. – 1923. – № 3. – Ст. 799.
139. О мероприятиях по заработной плате : Постановление СНК РСФСР // СУ РСФСР. – 1925. – № 13. – Ст. 93.
140. СУ УССР. – 1923. – № 3. – Ст. 799.
141. СЗ УССР. – 1925. – № 42. – Ст. 321.
142. СУ УССР. – 1926. – № 32. – Ст. 240.
143. СЗ УССР. – 1927. – № 34. – Ст. 357.
144. Лютов Л. Н. Государственная промышленность в годы нэпа (1921–1929 гг.) / Л. Н. Лютов. – Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1996. – 378 с.
145. Петрова Л. И. Советские профсоюзы в восстановительный период 1921–1925 гг. / Л. И. Петрова. – М. : Профиздат, 1962. – 96 с.
146. ЦДАВО України. – Ф. : 1. – Оп. 2. – Спр. 1403. – С. 151.
147. ЦДАВО України. – Ф. : 2624. – Оп. 1. – Спр. 40. – С. 838.
148. ЗУ УРСР. – 1922. – № 54. – Ст. 779.
149. Бюллетень финансового и хозяйственного законодательства. – 1931. – № 27.
150. О порядке регулирования заработной платы в отраслях народного хозяйства, где применяется сезонный труд : Постановление НКТ СССР // Известия НКТ СССР. – 1931. – № 13.
151. ЗЗ СРСР. – 1930. – № 15. – Ст. 149.
152. Известия НКТ СССР. – 1931. – № 33.
153. О перезаключении коллективных договоров : Постановление Президиума ВЦСПС и ВСНХ СССР от 13 декабря 1930 г. // Известия. – 1930. – 17 декабря.
154. Лушников А. М. Курс трудового права : учеб. : в 2 т. / А. М. Лушников, М. В. Лушникова. – М. : Статут, 2009. –
Т. 2 : Коллективное трудовое право. Индивидуальное трудовое право. Процессуальное трудовое право. – 2009. – 1151 с.
155. СП СССР. – 1938. – № 27. – Ст. 178.
156. СП СССР. – 1939. – № 7. – Ст. 38.
157. О судоустройстве СССР, союзных и автономных республик : Закон от 16 августа 1938 г. // Сборник законов СССР и указов Президиума Верховного Совета СССР : 1938 г. – Ноябрь, 1958 г. – М. : Гос. изд-во юрид. литературы, 1959. – С. 98–107.
158. Постановление СНК СССР и ЦК ВКП(б) от 07 апреля 1942 г. // Сборник законов СССР и указов Президиума Верховного Совета СССР : 1938 г. – июнь, 1944 г. – М. : Воениздат, 1944. – 438 с.
159. Постановление СНК СССР от 19 октября 1943 г. № 1145 // СП СССР. – 1944. – № 12. – Ст. 165.
160. Постановление СНК СССР от 16 августа 1944 г. № 1113 // СП СССР. – 1944. – № 12. – Ст. 165.
161. СП СССР. – 1944. – № 9. – Ст. 139.
162. СП ССР. – 1942. – № 2. – Ст. 19.
163. Сборник постановлений, приказов и инструкций по финансово-хозяйственным вопросам. – М., 1945. – № 6. – С. 78.
164. Відомості Київської міської управи. – 1942. – № 8–9. – 10 червня.
165. История Киева : в 4 т. – Т. 3. Киев социалистический. Кн. 1. – К. : Наукова думка, 1985. – 495 с.
166. Закон о пятилетнем плане восстановления и развития народного хозяйства СССР на 1946–1950 гг. – М. : Московский рабочий, 1946.
167. Постановление Совета Министров СССР, август 1946 г. // СП СССР. – 1946. – № 12. – Ст. 226.
168. Сухаревский Б. М. Заработная плата в СССР / Б. М. Сухаревский. // Труд и заработная плата в СССР. – 2-е изд., доп. и перераб. – М. : Экономика, 1975. – 615 с.
169. ВВС ССР. – 1955. – № 8. – Ст. 196.
170. Об утверждении Указа Президиума Верховного Совета СССР «О преобразовании Государственного Комитета Совета Министров СССР по вопросам труда и заработной платы в Союзно-Республиканский Государственный Комитет Совета Министров СССР по труду и социальным вопросам» и о внесении соответствующего изменения в ст. 70 Конституции (Основного Закона) СССР : Закон СССР от 29 октября 1976 г. № 4694-IX // ВВС СССР. – 1976. – № 44. – Ст. 630.
171. О Совете Министров : Закон СССР от 05 июля 1978 г. // ВВС СССР. – 1978. – № 28. – Ст. 436.
172. ХХ съезд Коммунистической партии Советского Союза. – М. : Госполитиздат, 1956. – 144 с.
173. Заработная плата : сборник официальных материалов. – Профиздат, 1963. – С. 159.
174. КПСС в резолюциях и решениях съездов конференций и пленумов ЦК КПСС : в 12 т. – Т. 9. – 1956–1960. – М. : Изд-во политической литературы, 1986. – 527 с.
175. СП СССР. - 1957. - № 2. - Ст. 5
176. ЗП УРСР. – 1957. – № 5–6. – Ст. 49.
177. О переводе на сокращенный рабочий день и об упорядочении заработной платы работников предприятий и строек угольной (сланцевой) промышленности : Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 22 апреля 1958 р. № 436 // СП СССР. – 1958 г. – № 7.
178. СП СССР. – 1959. – № 14. – Ст. 88.
179. ЗП УРСР. – 1957. – № 5–6. – Ст. 66.
180. КПСС в резолюциях и решениях съездов конференций и пленумов ЦК КПСС (1898–1986) : в 15 т. Т. 9. – 1956–1960. – М. : Политиздат, 1985. – 574 с.
181. Про оплату праці поварів підприємств громадського харчування : постанова Ради Міністрів УРСР від 10 лютого 1959 р. № 169 // ЗП УРСР. – 1959. – № 2. – Ст. 15.
182. Постанова Ради Міністрів УРСР від 26 вересня 1959 р. № 1519 // ЗП УРСР. – 1959. – № 9. – Ст. 132.
183. Постанова ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 16 травня 1959 р. № 701 // ЗП УРСР. – 1959. – № 5. – Ст. 47.
184. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1964. – № 51. – Ст. 569.
185. Материалы XXIII съезда КПСС. – М. : Политиздат, 1996. – С. 257.
186. Бюллетень Госкомтруда. – 1967. – № 4.
187. СП СССР. – 1965. – № 23. – Ст. 185.
188. Бюллетень Госкомтруда. – 1968. – № 11.
189. Материалы XXIV съезда КПСС. – М. : Политиздат, 1971. – С. 145.
190. Постанова ЦК КПСС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС 1972р. // Правда : Орган ЦК КПСС. – 1972. – № 232 (19 августа).
191. Постановление ЦК КПСС, Совета Министров СССР і ВЦСПС 12 декабря 1972 г. // Бюллетень Государственного комитета Совета Министров СССР по вопросам труда и заработной платы. – 1973. – № 12. – С. 32–33.
192. Про порядок преміювання працівників підприємств і організацій за збір і здачу відходів твердих сплавів : Постанова Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 08 квітня 1971 р. // Бюллетень Госкомтруда СССР. – 1971. – № 6.
193. Материалы XXV съезда КПСС. – М. : Политическая литература, 1976. – 256 с.
194. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1970. – № 29. – Ст. 265.
195. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – № 50. – Ст. 375.
196. Про підвищення мінімальної заробітної плати робітникам і службовцям з одночасним підвищенням ставок і окладів середньооплачуваних категорій працівників, зайнятих у невиробничих галузях народного господарства : Постанова ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 24 грудня 1976 р. // КПСС в резолюциях и решениях съездов конференций и Пленумов ЦК : в 12 т. – М. : Изд-во политической литературы, 1978. – Т. 12. – 606 с.
197. Постанова Ради Міністрів СРСР від 05 квітня 1979 р. № 316 // СП СССР. – 1979. – № 10. – Ст. 63.
198. Про вдосконалення порядку преміювання керівних, інженерно-технічних працівників і службовців виробничих об’єднань підприємств і організацій виробничих галузей народного господарства : Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР // Сборник нормативных актов о труде : в 3 т. – Т. 2. – М. : Юридическая литература, 1985. – 607 с.
199. Про виробничу бригаду, бригадира, раду бригади і раду бригадирів : Типове положення від 31 грудня 1980 р. // Бюллетень Госкомтруда СССР. – 1984. – № 7.
200. Про заходи щодо подальшого розвитку та підвищення ефективності бригадної форми організації і стимулювання праці в промисловості : Постанова Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 01 грудня 1983р. № 1125 // СП СССР. – 1984. – № 1. – Ст. 2.
201. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 12 липня 1979 р. (п. 53«б») // СП СРСР. – 1979. – № 18. – Ст. 118.
202. КПСС: в резолюциях и решениях съездов конференций и Пленумов ЦК (1898–1980) : в 15 т. – Т. 13. – М. : Политиздат, 1986. – 510 с.
203. Про підвищення тарифних ставок і окладів і вдосконалення організації заробітної плати робітників і службовців у вугільній (сланцевій) промисловості і шахтного будівництва : Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 10 серпня 1981 р. // КПСС: в резолюциях и решениях съездов конференций и Пленумов ЦК (1898–1980): в 15т. – Т. 14.– М. : Политиздат, 1987. – 639 с.
204. Положение о премировании за создание и использование промышленных образцов // Бюллетень Госкомтруда СССР. – 1982. – № 7.
205. Положение о премировании за сдачу лома черных и цветных металлов // Бюллетень Госкомтруда СССР. – 1978. – № 4.
206. Рекомендации о порядке и условиях выплаты работникам предприятий и организаций народного хозяйства вознаграждения за общие результаты работы по итогам за год : Постановление Госкомтруда СССР от 10 августа 1983г. № 177/П-13 // Бюллетень Госкомтруда СССР. – 1983. – № 11.
207. Материалы XXVII съезда Коммунистической партии Советского Союза. – М. : Политическая литература, 1986. – 358 с.
208. Про вдосконалення організації заробітної плати і введення нових тарифних ставок і посадових окладів працівників виробничих галузей народного господарства : Постанова ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 17 вересня 1986 р. № 1115 // СП СССР. – 1986. – № 34. – Ст. 179.
209. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
210. Про проголошення незалежності України : Постанова Верховної Ради Української РСР