НАГОЛОШУВАННЯ ІМЕННИКІВ У ПОЕЗІЇ ВОЛОДИМИРА СОСЮРИ

brief description

ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

ПАЛЄЙ ЛАРИСА СТЕПАНІВНА
УДК 811.161.2’34

НАГОЛОШУВАННЯ ІМЕННИКІВ У ПОЕЗІЇ
ВОЛОДИМИРА СОСЮРИ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Василь Михайлович Винницький
доктор філологічних наук
професор

Дрогобич 2003

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ......................................................................3
ВСТУП ..............................................................................................................4-10
РОЗДІЛ 1. НАГОЛОШУВАННЯ ІМЕННИКІВ ЧОЛОВІЧОГО РОДУ.............11-65
1.1. Непохідні іменники...................................................................11
1.2. Префіксальні іменники............................................................41
1.3. Префіксально-суфіксальні іменники......................................50
1.4. Суфіксальні іменники..............................................................56
РОЗДІЛ 2. НАГОЛОШУВАННЯ ІМЕННИКІВ ЖІНОЧОГО РОДУ...............66-118
2.1. Непохідні іменники..................................................................66
2.2. Префіксальні іменники...........................................................95
2.3. Префіксально-суфіксальні іменники......................................99
2.4. Суфіксальні іменники.............................................................103
РОЗДІЛ 3. НАГОЛОШУВАННЯ ІМЕННИКІВ СЕРЕДНЬОГО РОДУ........119-156
3.1. Непохідні іменники................................................................119
3.2. Префіксальні іменники..........................................................144
3.3. Префіксально-суфіксальні іменники....................................144
3.4. Суфіксальні іменники............................................................148
РОЗДІЛ 4. НаголошУВАння іменників pluralia tantum..........157-162
4.1. Непохідні іменники ................................................................157
4.2. Префіксальні іменники...........................................................161
4.3. Суфіксальні іменники.............................................................161
ВИСНОВКИ.................................................................................................163-168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................................................169
СЛОВОПОКАЖЧИК...........................................................................................178

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЛЕКСИКОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА
Голоск. - Голоскевич Г. Правописний словник. Нью-Йорк Париж Сидней Торонто Львів, 1994. 460 с.
Грінч. - Словник української мови / За ред. Б. Грінченка: У 4 х т. Київ, 1907 1909.
ЕСУМ - Етимологічний словник української мови: В 7 и т. Київ, 1982. Т. 1. 631 с.; 1985. - Т. ІІ,. 570 с.; 1989. - Т. ІІІ.
- 549 с.
Желех. - Желеховський Є., Недільський С. Малорусько-німецький Словник. Львів, 1886. Т. 1 2.
Орф. - Орфографічний словник української мови. Київ: Довіра, 1994. 864 с.
Орфоеп. - Погрібний М. І. Орфоепічний словник. Київ: Радянська школа, 1984. 629 с.
Погр. - Погрібний М. І. Словник наголосів української літературної мови. Київ: Радянська школа, 1964. 639 с.
СВН - Головащук С. І. Складні випадки наголошення: Словник-довідник. Київ: Либідь, 1995. 191 с.
СУМ - Словник української мови. Київ: Наукова думка, 1970 1980. Т. 1 11.
РУС - Російсько-український словник. Київ: Наукова думка, 1971. Т.1 3.
УЛВН - Українська літературна вимова і наголос: Словник-довідник. Київ: Наукова думка, 1973. 724 с.
УРС - Українсько російський словник. Київ: Вид-во АН УРСР, 1953 1963. Т. 1 6.

ВСТУП

Поетичне мовлення важлива і специфічна за своєю природою сфера становлення літературного наголосу. Це мовленнєва ділянка, у якій функціонують та перехрещуються акцентні явища різної природи (як внутрішньосистемні, притаманні самій акцентній системі, так і зовнішні щодо акцентної системи, зумовлені індивідуальними рисами поетично-мовленнєвої практики письменника).
Наголос у поетичному мовленні набуває нових функціональних характеристик: тут він виступає як елемент ритмічної організації вірша, а також як стилістичний засіб. Крім того, жанрова специфіка поезії дозволяє (а інколи навіть вимагає) певної «демократичності» мововикористання, що зумовлює високий ступінь проникнення територіальних та соціальних акцентних діалектизмів, а також елементів індивідуальної мовотворчості автора (так звані авторські наголоси). Крайнім виявом такої демократичності є факти підпорядкування вимог літературної норми ритмічним чи стилістичним вимогам вірша. Усе це зумовлює співіснування у поетичному мовленні акцентних варіантів, елементи яких конкурують.
Важливо зазначити, що поетичне мовлення є також потужним фактором впливу на кодифікацію наголосу, формування акцентної літературної норми. Закріплення наголосу або його рухомість у певних словоформах часто залежить від такого позамовного явища як популярність поетичної творчості письменника (її в нашому випадку важко заперечити).
Усі ці причини зумовлюють необхідність інтенсивного вивчення поетично-мовленнєвої практики письменників, насамперед в акцентологічному аспекті.
Дослідження акцентуаційного розвитку слів різних морфологічних класів на матеріалі поетичного мовлення І. Котляревського, Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка та інших письменників кінця ХVІІІ - ХХст. здійснили

З.Веселовська [1015], В.Винницький [1633], В.Скляренко [77-96], А.Зинякова [47].
З.Веселовська, аналізуючи особливості наголосу іменників та прикметників у поетичних творах ХVІІІ початку ХХ ст., реєструє низку акцентних варіантів, певну неусталеність норми, архаїчні та діалектні наголоси. Так, наприклад, перенесення наголосу на закінчення у множині непохідних іменників чоловічого роду, яке розвинулось під впливом групи лексем, що здавна мали рухомий наголос (в однині на основі, у множині на флексії). Це явище, зазначає дослідниця, зумовлює акцентну двоякість у класичній та сучасній поезії та все ширше закріплюється у сучасній літературній мові не лише у наголошуванні власне українських слів, а й іншомовних.
Специфічне флексійне наголошення фіксується у множині двоскладових іменників жіночого роду з суфіксом -к (а) та тих, що мають два приголосні перед закінченням. Вивчаючи історію виникнення такої акцентуації та її кількісне поширення, З.Веселовська констатує закріплення в поетичному мовленні подвійного наголошування та обмежене використання колишнього кореневого. Зазначене переміщення наголосу на закінчення в називному відмінку множини пояснюється намаганням відрізнити форми однини від множини [14, 25].
Своєрідність наголошування іменників середнього роду, зокрема словоформ, засвідчених науковцем у класичному та сучасному поетичному мовленні, полягає в акцентній двоякості, яка характерна для більшості непохідних та афіксальних лексем і в лексикографічних джерелах.
Причини наведених явищ зумовлені не тільки дією загальних тенденцій, які визначають еволюцію мови, а найчастіше потребами суто авторськими (ритм, рима, стилістичне навантаження тощо). З.Веселовська робить висновки про напрямок розвитку наголосу в українській мові, що витікає із спостереження над поетичною акцентуацією в історичному плані [14; 15].
В. Скляренко, вивчаючи поетичне мовлення Т.Шевченка, зосереджує увагу на особливостях авторського наголошування, яке зумовлює акцентну варіантність. Причини двоякості полягають в тому, що одні наголоси виходили з ужитку, інші набирали сили, але певний час і старі, і нові співіснували в мові [92, 23 - 24].
Учений аналізує відмінкові форми іменників, у яких на зазначений період розвитку української мови фіксується вагання наголосу, подає їх первісне наголошення, реєструує моменти відбиття авторської акцентуації, вивчає її походження та наводить нормативний варіант [92].
Розглядаючи подвійне наголошення іменників, що побутують у поетичній творчості Лесі Українки, В. Скляренко засвідчує низку слів, акцентуація яких або встановлюється на основі віршованого розміру твору, або позначена в тексті (авторське наголошування). Учений аналізує природу первісного наголосу досліджуваних слів (їх праслов’янське наголошення), причини вагань, а саме: умови виникнення нового типу акцентуації та обґрунтування її поширення (найчастіше зумовлене неусталеністю наголошення багатьох слів в українській літературній мові того періоду), а також зазначає нормативний наголос, закріплений у сучасній українській літературній мові [94, 32 - 35].
Вивченню поетичного наголошення іменників у поемі І. Котляревського Енеїда” присвятила дисертаційне дослідження А.Зинякова. Опрацювавши близько 7 тисяч слів різноманітних семантичних груп, вона відзначає акцентну тотожність більшості лексем, що побутують у поетичному мовленні автора, сучасній українській літературній нормі. Засвідчені розбіжності наголосу пояснюється низкою причин: впливом староукраїнської та російської мови, своєрідністю полтавської говірки, потребою збереження віршованого розміру поеми [47].
Відкриття нового напрямку у вивченні українського літературного наголосу належить В. Винницькому - дослідникові становлення і розвитку акцентної системи української мови на матеріалі поетичного мовлення від ХVI ст. до нашої доби. У фундаментальній монографії Українська акцентна система: становлення, розвиток” (2002), підсумовуючи праці попередніх років, учений зазначає, що упродовж ХІХ ст. акцентуаційні зміни в літературній мові проходили інтенсивніше, ніж у наш час. Зараз акцентна норма в основному стабілізувалась, і в літературному мовленні простежуються такі загальні тенденції, як зменшення кількості акцентних варіантів, поступова уніфікація південно-східних і південно-західних літературних особливостей наголошування” [33, 470].
Однак, на наш погляд, об’єктивність теоретичних висновків, що могли б випливати з такого типу студій, можлива лише за умови наявності певної кількості досліджень поетичного мовлення українських майстрів слова, особливо таких, що їхній вплив на формування сучасної української літературної мови виявився найвагомішим.
Володимир Сосюра був одним із таких письменників, тому вивчення його поетично-мовленнєвої практики (зокрема наголошування іменників як одного з найпродуктивніших морфологічних класів) є актуальним для сучасної акцентології, а саме для простеження та аналізу дії загальних тенденцій розвитку наголосу, вивчення природи авторської акцентуації (у тому числі й варіантної) та виявлення її впливу на кодифікацію українського наголошування.
Виходячи зі сказаного, зазначимо, що для нас найважливішими індивідуальними рисами поета Володимира Сосюри, що могли визначати специфіку його поетичного мовлення, є те, що він був носієм територіального діалекту (Донбас), соціального діалекту (робітничий клас), а також те, що він був двомовним письменником. Враховуючи це, слід очікувати співіснування (та конкурування) в його поетично-мовленнєвій практиці варіантів: «літературна норма діалектизм», «літературна норма жаргонізм», «літературна норма української мови літературна норма російської мови». Цікаво, що зазначені моделі можуть переплітатися й утворювати варіантні ланцюжки з усіх зазначених компонентів.
Метою роботи є схарактеризувати особливості наголошування іменників у поезії Володимира Сосюри.
Досягнення мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) визначити акцентні типи в кожній граматичній підгрупі іменників;
2) виявити факти акцентної варіантності іменників у поетичному мовленні Володимира Сосюри та пояснити їх природу;
3) зіставити поетичне наголошування іменників у Володимира Сосюри з нормативним літературним наголошенням у його хронологічних (синхронний стан та стан попередніх етапів розвитку української літературної мови) та регіональних різновидах (так звані східний і західний варіанти української літературної мови);
4) дослідити особливості функціонування наголосу як стилістичного засобу, а також елементу ритмічної будови вірша в поетично-мовленнєвій практиці Володимира Сосюри.
Джерела дослідження. Матеріал для дослідження дібраний шляхом суцільної вибірки із 10 -титомного видання творів поета (В. Сосюра. Твори: У 10 -и т. К.: Дніпро, 1970 1972). Характеристика поетичного наголосу аналізованих іменників проводиться шляхом виділення відповідних акцентних типів у межах відмінюваних непохідних та афіксальних лексем чоловічого, жіночого, середнього роду та pluralia tantum, тобто до уваги беруться всі ті іменники, які утворюють акцентний тип[1] (відповідно у словопокажчику подано усі досліджені слова).
Наголос слів визначено за ритмічною будовою вірша і наведено значок / ΄/. Наголошення, поставлене автором, засвідчується значком / ˘/. У дослідженні фіксуються випадки варіантної акцентуації, які позначаються словом ”рідше”; двояке вживання - сполучником і”. При цитуванні поетичних творів Володимира Сосюри римські цифри вказують на том, арабські на сторінку реєстрації іменника.
Джерелом дослідження послужила українська поезія кінця ХVIII початку ХХ ст., з якої сучасними акцентологами були дібрані слова різних лексико-граматичних розрядів з метою вивчення та аналізу особливостей їхнього поетичного наголошування, а також низка лексикографічних праць: Желеховський Є., Недільський С. Малорусько німецький словарь. Львів, 1886. Т. 1 2; Словник української мови / За ред. Б. Грінченка. Київ, 1907 1909. Т. 1 4; Українсько російський словник. Київ: Вид-во АН УРСР, 1953 1963. Т. 1 6; Погрібний М. І. Словник наголосів української літературної мови. Київ: Радянська школа, 1964; Російсько-український словник. Київ: Наукова думка, 1968. Т. 1 3; Словник української мови. Київ: Наукова думка, 1970 1980. Т. 1 11; Українська літературна вимова і наголос: Словник довідник. Київ: Наукова думка, 1973; Погрібний М. І. Орфоепічний словник. Київ: Радянська школа, 1984; Орфографічний словник української мови / За ред. Головащука С. І. та ін. Київ: Наукова думка, 1994; Голоскевич Г. Правописний словник. Нью-Йорк Париж Сидней Торонто Львів, 1994; Головащук С. І. Складні випадки наголошення: Словник довідник. Київ: Либідь, 1995.
Об’єктом дослідження є поетичні твори Володимира Сосюри.
Предметом дослідження є специфіка наголошування іменників у поезії Володимира Сосюри.
Методи дослідження. У роботі використано описовий, зіставно-порівняльний та порівняльно-історичний методи. Акцентуаційний аналіз іменників не обмежується констатацією їх синхронного стану; однак здійснена спроба пояснити такий їх стан, що вимагало, у свою чергу, виконання певних «діахронійних» дослідницьких процедур: визначення первісного наголошення слів, висвітлення фактів варіантного акцентування та порівняння їх із нормою наголошення (регіонально та хронологічно здиференційованою). Дослідження базується на традиційному трактуванні наголосу як морфологічного явища.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві описано та проаналізовано специфіку функціонування наголосу в поетичному мовленні Володимира Сосюри, досліджено процес виникнення акцентної варіантності іменників, визначено її причини та встановлено їх пріоритетність.
Теоретичне й практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження містять конкретні відомості щодо своєрідності функціонування наголосу в поетичному мовленні Володимира Сосюри; особливостей співіснування та конкурування в ньому акцентних варіантів різного походження (як внутрішньосистемного, так і зумовленого мовленнєвою індивідуальністю автора або ж поведінкою наголосу як конструктора ритмічної організації вірша та засобу стилістичного маркування слів); механізмів формування норми літературного наголошення як процесу кодифікації варіантів. Вони будуть корисними для теоретичних висновків щодо природи наголосу та його поведінки у сфері поетичного мовлення, для дослідження становлення акцентної норми сучасної української літературної мови та укладання словників поетичного мовлення.
Апробація результатів дисертації. Деякі положення дослідження обговорені на засіданнях кафедри української мови Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, а також на ІІ -ій Всеукраїнській науково-практичній конференції Крок у майбутнє” (Київ, травень 2002 р.), V -ій Всеукраїнській конференції Нові підходи до філології у вищій школі” (Запоріжжя, вересень 2002 р.) та Міжнародній науково-практичній конференції „Україна наукова ‘2003” (Дніпропетровськ, червень 2003 р.).
Публікації. Різні аспекти досліджуваної проблеми висвітлені у 6 публікаціях.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, переліку умовних скорочень, словопокажчика.

[1] Акцентний тип - це загальна схема розміщення наголосу у словоформах певної кількості слів, які належать до даної частини мови” [33, 7].

bibliography

ВИСНОВКИ

1. У системі ритмомелодійних засобів української версифікації визначальна роль належить наголосу. Вивчення його поведінки та функцій у поетичному мовленні є найменш дослідженою ділянкою у сучасній українській акцентології. Беручи до уваги постійні характеристики наголосу, що властиві самій акцентній системі, слід зосередитись на тих, що притаманні мовленнєвій практиці письменника і відбивають його індивідуальну своєрідність наголошування. Вона зумовлюється низкою факторів, визначальними з яких є: жанрова специфіка поезії, рима, стилістичні особливості, авторське наголошування, а також роль регіональних та соціальних акцентних діалектів. Наявність цих рис у поетичному мовленні Володимира Сосюри обґрунтовує співіснування у його поезії акцентних варіантів, елементи яких конкурують.
2. Вивчення наголошення іменників, ужитих у поетичному мовленні Володимира Сосюри, передбачає їх структуризацію та систематизацію за граматичними, морфемними та акцентуаційними ознаками для визначення акцентних типів.
3. Непохідні іменники чоловічого роду, утворюючи п’ять акцентних типів, здебільшого характеризуються літературним наголошенням. Значна частина слів (переважно односкладових) вживається з нерухомим кореневим наголосом у словоформах однини і множини. Невеликій кількості зареєстрованих лексем властиві акцентні вагання, які зумовлені дією тенденції до акцентно-числового протиставлення і не завжди відповідають нормам сучасної української літературної мови (як правило, ілюструючи тривалість їх акцентуаційного розвитку), або пояснюються індивідуальними особливостями функціонально-стилістичного навантаження, що є засобом відображення поетично-образного світу Володимира Сосюри.
Непохідні іменники жіночого роду складають вісім акцентних типів. Їх наголошення найчастіше становить норму. Однак низка лексем, що мають нерухомий флексійний наголос у словоформах однини та нерухомий кореневий - у множині (восьмий акцентний тип), характеризується двояким наголосом. Причина зазначених вагань зумовлена дією тенденції до вирівняння наголошування відмінкових форм не тільки в однині, але й у множині, в результаті чого в українській мові розвинулась акцентна варіантність, а також специфікою поетичної ритмомелодики та рими. Здебільшого авторське наголошення не суперечить нормі сучасного українського літературного наголосу, що свідчить про певну завершеність акцентних змін у непохідних словоформах жіночого роду.
Значна частина непохідних іменників середнього роду, що утворюють чотири акцентних типи, побутує в аналізованому поетичному мовленні із здавна розвинутою варіантністю в акцентуванні. Це явище зумовлюється дією тенденції до акцентуаційного протиставлення форм називного-знахідного відмінків множини і родового відмінка однини, художньо-поетичними особливостями авторської версифікації, а також впливами південно-східного говору. Більшість вагань, засвідчених у досліджуваному поетичному мовленні (перший, третій, четвертий акцентні типи), є унормованими.
Непохідні іменники pluralia tantum складають три акцентних типи. Лексемам першого і другого типів властиве нерухоме кореневе та флексійне наголошення, яке характерне усім словоформа і є нормативним. З варіантною акцентуацією побутують деякі множинні іменники третього типу, яким історично властива рухомість наголосу. В аналізованому мовленні такі акцентні вагання, засвідчені у низці словоформ, пояснюються особливостями ритмомелодики вірша.
4. У префіксальних іменниках чоловічого роду, вжитих Володимиром Сосюрою, подвійне наголошення спостерігається у лексемах з акцентованим префіксом (перший акцентний тип), яке зумовлене переміщенням наголосу з префікса на корінь. Варіантне акцентування простежується також у префіксальних іменниках інших типів (другий і третій), у яких зазначений наголос не був первісним. Засвідчена акцентна рухомість зумовлюється історичними обставинами розвитку системи наголосу української мови, а саме виникненням нового кореневого наголошення, а також своєрідністю авторської версифікації, особливостями семантичного навантаження наголосу, що не завжди відповідає літературній нормі.
Префіксальні лексеми жіночого роду, що побутують у поезії Володимира Сосюри, складають три акцентних типи. Більшості іменників (перший і другий типи) не властиві акцентні вагання. Вони наголошуються відповідно до норми. Низці словоформ, що утворюють третій акцентний тип, характерна акцентна двоякість, а саме наголошення кореня і флексії або префікса і флексії, зумовлене особливостями авторської ритмомелодики, специфікою рими. Засвідчена варіантність є унормованою.
Префіксальні іменники середнього роду вживаються зі стабільним кореневим наголошенням, що відповідає літературній нормі.
Нерухоме акцентування (тільки префікса) властиве для аналогічно утворених лексем pluralia tantum.
5. Префіксально-суфіксальні іменники чоловічого роду, засвідчені у поезії Володимира Сосюри, складають чотири акцентних типи. Більшість лексем наголошується відповідно до літературної норми, характеризуючись уніфікованим наголосом. Виявлена акцентна двоякість (лексеми другого і четвертого типів) зумовлюється специфікою авторської версифікації, а також рухомістю наголосу, яка вважається нормативною і дотепер спостерігається у сучасній українській літературній мові.
Поетичне наголошення префіксально-суфіксальних іменників жіночого роду не є однорідним. Низка лексем другого і третього акцентних типів у певних словоформах однини і множини засвідчується у поетичному мовленні Володимира Сосюри з двояким наголосом. Застосування варіантного наголошування може зумовлюватись суто авторськими потребами: рима, ритмомелодика тощо. Така акцентуація вважається нормативною, оскільки процес стабілізації наголосу в цих типах не закінчився. Решта слів, у тому числі й зарахованих до першого акцентного типу, характеризується безваріантним усталеним наголосом, що відповідає сучасній українській літературній нормі.
Префіксально-суфіксальні іменники середнього роду в аналізованому поетичному мовленні, утворюючи три акцентних типи (префіксально-, коренево- та суфіксальнонаголошені), вживаються з нормативним наголосом в усіх зазначених відмінкових формах однини і множини. Зареєстровані випадки акцентної двоякості пояснюються ритмомелодійною специфікою побудови вірша.
Префіксально-суфіксальні іменники pluralia tantum малопоширені у поетичному мовленні Володимира Сосюри. Вони не утворюють акцентного типу, тому схарактеризувати особливості їх наголошення у відмінково-числовому аспекті неможливо.
6. Суфіксальні іменники чоловічого роду, що побутують у поезії Володимира Сосюри, об’єднуються в чотири акцентних типи. Лексеми другого і третього типів засвідчені з усталеним наголосом, який відповідає нормі. При вивченні наголошування іменників першого і четвертого акцентних типів відзначаються акцентні вагання та варіантність. Так, у низці відмінково-числових словоформ простежується переміщення наголосу, зумовлене авторськими стилістичними особливостями та специфікою рими. Подвійне наголошування деяких суфіксальних іменників четвертого акцентного типу має історичне походження. У поезії Володимира Сосюри воно може пояснюватись певними версифікаційними умовами, наприклад, потребою збереження ритмомелодійного малюнку вірша. Однак такий наголос не завжди є нормативним.
Суфіксальні іменники жіночого роду вживаються у поезії Володимира Сосюри з неоднорідним наголошенням. Вони утворюють п’ять акцентних типів. З нормативним наголосом вживаються всі зазначені лексеми четвертого типу та деякі з тих, що складають другий. Виняток становлять слова, які за допомогою обраного автором способу наголошування семантично диференціюються. Зареєстровані акцентні відхилення іменників інших типів пояснюються специфікою авторської версифікації. Так, у низці лексем засвідчується збереження подвійного наголошення в усіх відмінково-числових формах, природа якого зумовлена ритмомелодикою вірша, впливом діалектного (територіального) мовлення, особливостями рими. Подібна рухомість наголосу в масштабах розвитку акцентної системи може зумовлюватись дією тенденції до уніфікації наголосу на певній морфемі, однак обставини авторського вибору саме такого наголошування не завжди можуть бути правильно визначені.
Суфіксальні іменники середнього роду, утворюючи три акцентних типи, відзначаються нормативним наголошуванням більшості засвідчених лексем. У поодиноких випадках фіксується акцентна двоякість, авторський наголос, що найчастіше зумовлюється ритмомелодикою вірша та особливостями поетичного світовідчуття Володимира Сосюри.
Суфіксальні іменники pluralia tantum складають два акцентних типи і наголошуються відповідно до літературної норми.
7. Значна кількість зареєстрованих лексем побутує у поетичному мовленні Володимира Сосюри із сучасним українським літературним наголосом. Проведене дослідження підтверджує закріплення сучасних акцентних норм у поетичному мовленні та обґрунтовує закономірності становлення і розвитку системи наголошування сучасної української літературної мови. Варіантний наголос найчастіше зумовлений чинниками версифікаційного та семантико-стилістичного характеру, а саме: потребою дотримання обраної ритмомелодики вірша, рими, функціональним навантаження наголосу, впливом місцевих традицій щодо двомовного слововжитку, що стають визначальними при інтуїтивному виборі автором відповідної акцентуації.
8. Вивчення особливостей функціонування авторського наголосу як стилістичного засобу та елементу ритмічної будови вірша в поезії Володимира Сосюри ґрунтується на виявленні ролі ритмічного акценту, який обирає автор, його стилістичному навантажені та своєрідності силабо-тонічного віршування.
9. Дослідивши якісні показники наголошування іменників, слід зауважити, що у своїй версифікаційній практиці Володимир Сосюра використовує понад 585 іменників. Найуживаніші з них це слова чоловічого (близько 219) і жіночого роду (приблизно 201). Іменники середнього роду і pluralia tantum використовуються значно рідше (відповідно 112 і 14). Наведені кількісні показники фіксування лексем одного з найпродуктивніших морфологічних розрядів є приблизними, оскільки до підрахунку беруться початкові форми тих іменників, які, уживаючись у відмінково-числових формах, можуть становити акцентні типи. Таким чином, вивчений лексичний склад дає достовірні відомості щодо специфіки поетичного наголошення Володимира Сосюри.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аванесов Р. И. Ударение в современном русском литературном языке. 2-е изд. М.: Учпедгиз, 1958. 79с.
2. Білоштан А. П. Про наголос іменників // Питання мовної культури. Київ: Наукова думка, 1967. Вип. 1. С. 29 34.
3. Білоштан А. П. Наголос слова в українському літературному мовленні
// Українське усне літературне мовлення. Київ: Наукова думка, 1967. С. 147 154.
4. Бровченко Т.О. Словесний наголос у сучасній українській мові (експериментальне дослідження). Київ: Наукова думка, 1969. 188с.
5. Булаховський Л. А. Український літературний наголос (характеристика норми). Київ - Львів: Радянська школа, 1947. 54с.
6. Булаховський Л. А. Наголос та інтонація форм середнього роду в слов’янських мовах // Мовознавство. 1969. - № 2. - С. 18 25.
7. Булаховський Л. А. Вибрані праці: У 5 и т. Київ: Наукова думка, 1975 1980.
8. Вардомацкий Л. М. Особенности ударения существительных в русском, белорусском и украинском языках. Минск, 1988. 128с.
9. Варченко І. Міжмовні акцентуаційні контакти і лінгвогеографія // Праці ХІІ республіканської діалектологічної наради. Київ: Наукова думка, 1971. С. 46 59.
10. Веселовська З. М. З історії українського наголосу. Про наголос іменників в ХVI ХVIII ст. // Наук. зап. Харк. пед. ін-ту іноз. мов, 1955. Т. 3.
С. 59 79.
11. Веселовська З. М. Наголос іменників білоруської мови за пам’ятками ХVII ст. у порівнянні з наголосом сучасної літературної мови // Філологічний збірник. Київ, 1958. С. 145 156.
12. Веселовська З. М. Дублетні наголоси в сучасній українській літературній мові // Українська мова в школі. 1960. - № 2. С. 16 21.
13. Веселовська З. М. Наголос у східнослов’янських мовах початкової доби формування російської, української та білоруської націй (кінець ХVI початок ХVIII століть). Харків: Вид-во Харк. ун-ту, 1970. 163с.
14. Веселовська З. М. Особливості наголосу іменників в українській літературній мові (кінець ХVIII ХХ ст. ) // Мовознавство. 1971. - № 3. С. 21 31.
15. Веселовська З. М. Особливості наголосу прикметників в українській літературній мові (на матеріалі поетичної мови к. ХVIII ХХ ст.) // Мовознавство. 1972. - № 5. С. 56 61.
16. Винницький В. М. Форморозрізнювальна роль наголосу в іменниках першої відміни // Рідне слово. 1972. Вип. 6. С. 55 62.
17. Винницький В. М. Значеннєва функція наголосу в іменниках жіночого роду // Українська мова і література в школі. 1975. - № 9. С. 31 40.
18. Винницький В. М. Хоч слова й написані однаково (наголошення іменників середнього роду) // Культура слова. Київ: Наукова думка, 1976. Вип. 10. С. 83 89.
19. Винницький В. М. Автор - автори, директор - директори // Культура слова. Київ: Наукова думка, 1977. Вип. 12. С. 89 94.
20. Винницький В. М. Семантико-граматичне розмежування слів за допомогою наголосу // Українська мова і література в школі. 1978. - № 6. С. 34 43.
21. Винницький В. М. Наголошування префіксальних безсуфіксних іменників чоловічого роду // Українська мова і література в школі. 1979. № 6. С. 25 32.
22. Винницький В. М. Парокситонічна акцентуація дієслів на матеріалі поетичного мовлення І. Франка // Мовознавство. 1980. - № 5. С. 14 23.
23. Винницький В. М. Наголошування дієслів у поезії Івана Франка // Українська мова і література в школі. 1981. - № 8. С. 44 46.
24. Винницький В. М. Наголошування прикметників у поезії Т. Г. Шевченка
// Українська мова і література в школі. 1981. - № 3. С. 26 30.
25. Винницький В. М. Наголошування форм дієслова бути в поезії Івана Франка (буду - буду, будеш - будеш) // Культура слова. Київ: Наукова думка, 1981. Вип. 21. С. 10 14.
26. Винницький В. М. Акцентуація дієприслівників у поезії Т. Г. Шевченка
// Культура слова. Київ: Наукова думка, 1982. Вип. 22. С. 66 70.
27. Винницький В. М. Акцентна дублетність і кодифікація (на матеріалі непохідних іменників чоловічого роду) // Мовознавство. 1983. - № 6. С. 25 36.
28. Винницький В. М. Наголошення іменників жіночого роду з суфіксом
к (а) у формах множини // Українська мова і література в школі. 1984. - № 7. С. 45 49.
29. Винницький В. М. Наголос у сучасній українській мові. Київ: Радянська школа, 1984. - 160с.
30. Винницкий В. М. Акцентная система современного украинского литературного языка: Автореф. дисс. докт. филол. наук. Киев, 1985.
48 с.
31. Винницький В. М. Акцентні типи непохідних іменників чоловічого роду
// Мовознавство. 1987. - № 5. С. 46 55.
32. Винницький В. М. Наголошування префіксально-суфіксальних іменників чоловічого роду // Українська мова і література в школі. 1987. - № 10. С. 34 40.
33. Винницький В. М. Українська акцентна система: становлення, розвиток. Львів: Бібльос, 2002. 578 с.
34. Воронцова В. Л. Русское литературное ударение ХVІІІ ХХ вв. Формы словоизменения. М.: Просвещение, 1979. 294 с.
35. Гальчук І. Ю. Історія акцентуації іменників з суфіксом -ар (-яр) української мови // Мовознавство. - 1996. - № 1. С. 49 57.
36. Гальчук І. Ю. Історія акцентуації суфіксальних іменників чоловічого роду української мови: Автореф. дис... канд. філол. наук. Київ, 1997. 24с.
37. Головащук С. І. Про наголос у словах Україна, український // Питання мовної культури. 1969. Вип. 3. - С. 77 80.
38. Горпинич В. О. Наголос у назвах жителів населених пунктів України
// Мовознавство. 1969. - № 2. С. 67 72.
39. Грот Я. Филологические разыскания, т.1,3е изд. Спб, 1885. С. 462.
40. Гумецька Л. Л., Керницький І. М. Наголос у сучасній українській літературній мові і боротьба з відхиленнями від норми // Українська мова в школі. 1954. - № 3. С. 3 13.
41. Дыбо В. А. Славянская акцентология. М.: Наука, 1981. 272 с.
42. Дыбо В. А., Замятина Г. И., Николаев С. Л. Основы славянской акцентологии. М.: Наука, 1990. 284 с.
43. Жовтобрюх М. А. Про один теоретичний аспект культури української мови // Мовознавство. 1967. - № 3. С. 53 60.
44. Жовтобрюх М. А. Слово мовлене (українська літературна вимова). Київ: Знання, 1969. 46 с.
45. Задорожний В. Б. Єдиного слова ради” // Культура слова. Київ: Наукова думка, 1991. Вип. 41. С. 38 41.
46. Зализняк А. А. От праславянской акцентологии к русской. М.: Наука, 1985. 428 с.
47. Зинякова А. А. Наголошування іменників в Енеїді” І. Котляревського: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. - Київ, 1997. 23 с.
48. Иллич-Свитыч В. М. Именная акцентуация в балтийском и славянском: Судьба акцентуационных парадигм. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 179с.
49. Караванський Святослав. Секрети української мови. Київ, 1994.
-152 с.
50. Коваль А. П. Культура української мови. Київ: Наукова думка, 1966,
- 191с.
51. Колесов В. В. История русского ударения: Именная акцентуация в древнерусском языке. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1972. 256с.
52. Корш Ф. Е. О русском народном стихосложении. Былины, вып. 1. - Спб, 1897. С. 84 85.
53. Корш Ф. Е. Ударение в языке русской народной поэзии. ИОРЯС, 1897, т. 11. С. 429 504.
54. Критенко А. П. Звукові варіанти слова // Мовознавство. 1967. - № 1. С. 69 75.
55. Матвіяс І. Г. Іменник в українській мові. Київ: Радянська школа, 1974. -184с.
56. Матвіяс І. Г. Форми множини іменників І відміни в українській мові
// Українська діалектна морфологія. Київ: Наукова думка, 1969. С. 112 140.
57. Матвіяс І. Г. Формування південно-східного наріччя української мови
// Мовознавство. 1983. - № 1. С. 52 59.
58. Мацьків П. В. Наголос і морфемна структура іменника // Мовознавство. 1994. - № 1. С. 34 40.
59. Мацьків П. В. Наголос і морфемна структура іменника в сучасній українській літературній мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Київ, 1994. 22с.
60. Медушевський А. П. Складовий і словесний наголос української мови
// Українська мова і література в школі. 1972. - № 9. С. 26 34.
61. Митрополит Іларіон. Український літературний наголос: Мовознавча монографія. Вінніпеґ, 1952. 304с.
62. Міджин Р. С. Особливості наголошування суфіксальних іменників жіночого роду в поезії Лесі Українки // Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки ДДПУ. Дрогобич: Вимір, 2000. С. 268 278.
63. Музыченко А. С. Ударение в склонении имен существительных женского и мужского рода на а (-я) в поэтическом языке Н. А. Некрасова.
В кн.: Вопросы русского языка, вып. 3, Ярославский гос. пед. ин-т, 1969.
С. 25 31.
64. Мустайоки А. Типы ударения имен существительных в совр. рус. языке и их минимизация в учебных целях. Хельсинки, 1980. 380 с.
65. Обнорский С. П. Именное склонение в современном русском языке. Вып. 1. Единственное число. Л.: Изд-во АН СССР, 1927. С. 76 77.
66. Огієнко І. І. Український наголос на початку ХVII -го віку. Жовква, 1926. 31с.
67. Огієнко І. І. Східнослов’янський наголос у ХІV м віці. Словник наголосів Чудівського Нового Завіту 1355 р. Львів, 1937. 102с.
68. Охримович В. Про наголос в українсько-руській мові // ЗНТШ. Львів, 1900, т. 33. С. 1 64.
69. Пилинський М. М. Деякі явища акцентології іменників // Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення. Київ: Наукова думка, 1965. С. 85 94.
70. Пилинський М. М. Поняття норми” і культури мови // Мовознавство. 1968. - № 4. С. 66 76.
71. Пилинський М. М. Мовна норма і стиль. Київ: Наукова думка, 1976.
287с.
72. Потебня А. А. Ударение / Подгот. к изд. В. Ю. Франчук. Киев: Наукова думка, 1973. 172с.
73. Плющ П. П. Історія української літературної мови. К., 1971. С. 261 272.
74. Пристай Б. Р. Подвійне наголошування в сучасній українській літературній мові // Українська мова і література в школі. 1992. - № 5 6. С. 41 42.
75. Пристай Б. Р. Акцентні варіанти іменників та прикметників у сучасній українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Львів, 1995. 23 с.
76. Редькин В. А. Акцентология современного русского литературного языка. М.: Просвещение, 1971. - 224 с.
77. Скляренко В. Г. Наголошування іменників першої відміни // Українська мова і література в школі. 1966. - № 5. С. 22 25.
78. Скляренко В. Г. Походження рухомості наголосу в іменниках типу книжка // Мовознавство. 1968. - № 4. С. 58 61.
79. Скляренко В. Г. Історія акцентуації іменників а-основ української мови.
- Київ: Наукова думка, 1969. 148с.
80. Скляренко В. Г. З історії акцентуації українських форм називного-знахідного відмінків двоїни іменників типу рука // Праці XІІ Респуб. діалект. наради. Київ, 1971. С. 137 144.
81. Скляренко В. Г. З історії акцентуації іменників середнього роду о-основ (іменники з кореневим наголосом) // Мовознавство. 1972. - № 5. С. 62 69.
82. Скляренко В. Г. З історії акцентуації абстрактних іменників (іменники на - ння, - ття) // Мовознавство. 1973. - № 4. С. 34 41.
83. Скляренко В. Г. Історія акцентуації іменників української мови з суфіксом -ц(е) // Тези доп. та повід. міжвуз. наук. конф. з питань східнослов’янського іменного словотвору. Київ, 1974. С. 53 55.
84. Скляренко В. Г. Історія акцентуації іменників nоснов української мови
// Мовознавство. 1978. - № 2. С. 14 23.
85. Скляренко В. Г. Історія акцентуації іменників середнього роду української мови. Київ: Наукова думка, 1979. 111с.
86. Скляренко В. Г. Історія акцентуації іменників tоснов української мови
// Мовознавство. 1979. - № 5. С. 38 45.
87. Скляренко В. Г. Праслов’янські інтонації і їх відображення в українській мові // Історія української мови: Фонетика. Київ, 1979. С. 330 344.
88. Скляренко В. Г. Наголошені вставні голосні у східнослов’янських мовах // Мовознавство. 1980. - № 4. С. 34 38.
89. Скляренко В. Г. З історії акцентуації іменників при числівниках два (дві), три, чотири в українській мові // Мовознавство. 1983. - № 1. С. 60 67.
90. Скляренко В. Г. История акцентуации имен существительных украинского языка: Автореф. дисс. докт. филол. наук. К., 1983. - 46с.
91. Скляренко В. Г. Нариси з історичної акцентології української мови. Київ: Наукова думка, 1983. 239с.
92. Скляренко В. Г. Авторські наголоси у творах Т. Г. Шевченка // Культура слова. Київ: Наукова думка, 1989. Вип. 37. С. 22 25.
93. Скляренко В. Г. Слово о полку ...” чи Слово о полку ...” ? // Культура слова. Київ: Наукова думка, 1990. Вип. 38. С. 74 76.
94. Скляренко В. Г. Слова з двома наголосами в поетичних творах Лесі Українки // Культура слова. Київ: Наукова думка, 1991. Вип. 40. С. 32 35.
95. Скляренко В. Г. Наголошення іменника човен у минулому і тепер
// Культура слова. Київ: Наукова думка, 1992. Вип. 42. С. 90 92.
96. Скляренко В. Г. Праслов’янська акцентологія. Київ, 1998. 342с.
97. Сологуб Н. М. У цвíті у цвіту // Рідне слово. 1974. Вип. 8. С. 45 51.
98. Суперанская А. В. Ударение в заимствованных словах в современном русском языке. М.: Наука, 1968. 310с.
99. Товкайло Т. І. Наголошення суфіксальних іменників чоловічого роду в сучасній українській мові: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 1993.
- 26 с.
100. Устинова Е. Г. Об ударении префиксальных существительных в современном русском и украинском языках // Актуальные вопросы структурной и прикладной лингвистики. М., 1980. С. 190 210.
101. Устинова Е. Г. Русская именная акцентуация в сопоставлении в украинской акцентуацией: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1986.
- 28 с.
102. Ушаков В. Е. Акцентологический Словникь древнерусского языка ХІV века. М., 1982. 398с.
103. Франчук В. Ю. Праці О. О. Потебні з акцентології // Мовознавство. 1971. - № 3. С. 38 46.
104. Хазагеров Т. Г. Развитие типов ударения в системе русского именн