НАУКОВІ ДОСЯГНЕННЯ І.А.ПАНЬКЕВИЧА І ЇХ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК УКРАЇНОЗНАВЧИХ ЛІНГВІСТИЧНИХ ГАЛУЗЕЙ

brief description

Ужгородський національний університет

На правах рукопису

Чикут Віта Йосипівна

УДК 811. 161. 2’1 / 28

НАУКОВІ ДОСЯГНЕННЯ І.А.ПАНЬКЕВИЧА
І ЇХ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК
УКРАЇНОЗНАВЧИХ ЛІНГВІСТИЧНИХ ГАЛУЗЕЙ

10. 02. 01 — українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Галас Борис Кирилович,
кандидат філологічних наук, доцент

Ужгород — 2007

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень назв джерел...

5

Вступ.

10

Розділ 1
Життя, діяльність і наукова спадщина І.Панькевича як предмет наукового інтересу

1.1. Найважливіші віхи життя І.Панькевича..

15

1.2. Публікації з питань життєпису І.Панькевича..

18

1.3 Дослідження наукової спадщини І.Панькевича

29

1.4.Ознаки престижного дискурсу праць І.Панькевича ...

45

ВисновкидоІрозділу

48

Розділ 2
Досягнення І.Панькевича у галузі діалектології, історії мови та ономастики

2.1.Деякі тенденції розвитку україністики й особливості мовної ситуації на Закарпатті початку ХХ ст

50

2. 2. Діалектологічні дослідження І.Панькевича як зразок наукової глибини й сумлінності ..

56

2.3. Дослідження писемних пам’яток.

73

2.4.Значення наукових розробок І. Панькевича для розвитку ономастики..

83

Висновки до ІІ розділу...

96

Розділ 3
Внесок І.Панькевича у розвиток української граматичної думки, правопису і лінгводидактики

3.1. Погляди І.Панькевича на історію й перспективи українського правопису на Закарпатті........................................................

99

3.2. „Граматика руського языка ...” І.Панькевича..

103

3.2.1. Орфоепічні засади „Граматики...” І.Панькевича..

103

3.2.2. Правопис „Граматики...” І.Панькевича.

104

3.2.3.Питання культури мовлення у „Граматиці” І.Панькевича.

108

3.3.„Граматика” І.Панькевича з погляду реалізації в ній основних дидактичних принципів

109

3.4.Особливості термінології у граматиках І.Панькевича

127

3.5.Загальноукраїнська правописна дискусія 20-х років ХХ ст. і участь у ній І.Панькевича

136

3.6.„Короткі правила українського правопису для вжитку Пряшівщини” (1952) І.Панькевича...........

147

Висновки до ІІІ розділу..

153

Розділ 4
Лексикографічна діяльність І.Панькевича

4.1.З історії „Словника українських закарпатських говорів” І.Панькевича

155

4.2.Наукова співпраця І.Панькевича з редакцією „Української загальної енциклопедії”.

169

Висновки до IV розділу..

176

Висновки...

179

Додаток А. Найважливіші дати життя І.Панькевича.

188

Додаток Б. З листування І.Панькевича з К.Студинським.

191

Додаток В. З листування І.Панькевича з І.Зілинським..

200

Додаток Д. Листи І.Панькевича до С.Томашівського

214

Додаток Е. Покажчик граматичних термінів, ужитих І.Панькевичем у „Граматиці руського языка...” (1922, 1936).

217

Додаток Ж. Зауваження І.Панькевича до проекту українського правопису 1926 року...

223

Додаток З. Копії матеріалів картотеки „Словника українських закарпатських говорів” І.Панькевича

227

Додаток И. Фрагменти зі словника І.Панькевича

250

Додаток К. Фрагменти зі „Словника українських говорів Закар­паття” І.Панькевича, М.Грицака

256

Додаток Л. Листування І.Панькевича з редакцією „Української загальної енциклопедії”.

261

Список використаної літератури.

294

ВСТУП

Актуальність дисертаційного дослідження. Помітне місце в сучасних мовознавчих дослідженнях займають питання поглибленого вивчення й систем­ної характеристики спадщини та життєвого шляху відомих науковців, котрі відіграли важливу роль у розвитку лінгвістичних учень, наукові здобутки яких стали фундаментом для подальшої розробки тих чи інших мовознавчих проблем.
В умовах радянської дійсності багато що з досягнень українських лінгвіс­тів замовчувалося, на ґрунті необ’єктивних вульгарно-соціологіч­них оцінок засу­джувалося, тож не випадково на сучасному етапі, коли ідеологічні бар’єри в не­залежній Україні впали, помітна увага приділяється належному поцінуванню спадщини діячів, імена яких повернуті із тривалого забуття і які більше не несуть на собі печать небажаних, чимось незручних чи навіть ворожих українському народові.
Невідкладним завданням сучасної науки є всебічне об’єктивне висвітлення історії українського мовознавства з позиції громадянина вільного суспільства. Реалізацію цього завдання слід розцінювати не лише як данину шани тим, хто так чи інакше відзначився на шляху наукового поступу, але і як запоруку даль­шого успішного розвитку вітчизняної лінгвістики, що має супроводжуватися адекватним аналізом зроб­леного і належним урахуванням успіхів.
З-поміж праць, присвячених аналізу й популяризації здобутків українських лінгвістів, поверненню в обіг плідних ідей, варто виокремити видання з увагою до спадщини О.Потебні [196, 201], про Є.Желехівського [115], І.Раковсько­го[54], К.Студинського [117] та ін., перевидання наукових портретів В.Ганцова, О.Курило, К.Михальчука [287]. Цей напрям досліджень представлений переваж­но статтями, в яких подаються короткі біографічні відомості вченого, дається перелік і стисла характеристика основ­них праць. Такими є статті про С.Смаль-Стоцького [17], А.Кримського [76, 157], В.Гнатю­ка [77, 175, 271], К.Михаль­чука[122], Є.Тимченка [120, 147, 148], М.Драгоманова [207]. За останні роки проведено ряд ювілейних конференцій, присвячених висвітленню діяльності відомих українських мовознавців і вшануванню їх пам’яті.
Багато зроблено й у вивченні наукової та громадської діяльності І.Паньке­вича. Найбільше зусиль для популяризації імені І.Панькевича та його спадщини доклали М.Мушинка та дочка І.Панькевича М.Дольницька, котрі в не дуже спри­ятливих умовах, зберегли ма­теріали приватного архіву І.Панькевича, публікува­ли статті про нього, активно сприяли іншим науковцям у дослідженні наукової спадщини І.Панькевича. Вагомою подією стало проведення міжнародної конфе­ренції до 105-річчя з дня народження вченого (Ужгород, 1992).
На сучасному етапі можна визначити як важливі й перспективні такі пи­тання: 1) систематизація й узагальнення відомостей, що стосуються життя і наукових здобутків І.Панькевича, зокрема й критичних матеріалів про його до­робок; 2) дальше заглиблення в його наукову спадщину, виявлення сфер засто­сування наукових результатів І.Паньке­вича і з’ясування впливу цих результатів на дальший прогрес українсь­кого мовознавства; 3) уведення в науковий обіг но­вих, раніше не відомих чи маловідомих фактів (передусім архівних), на підставі яких мож­на б скласти об’єктивну картину, щó означає для українського мово­знавства друкована й рукописна спадщина І.Панькевича.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисерта­ційне дослідження виконано в руслі комплексної наукової проблематики кафе­дри української мови Ужгородського національного університету — „Історія української мови та мовознавства на Закарпатті у загальноукраїнському контексті”.
Мета роботи: дати обґрунтовану загальну характеристику мово­знавчої спадщини І.Панькевича, спираючись на висловлені в наукових джерелах оцінки доробку вченого, на дискурс імені і праць І.Панькевича в україністичних дослі­дженнях; представити документи, листування і показати ділові зв’язки науковця з іншими тогочасними науковцями, виявити ознаки його впливу на інших лінгвіс­тів; доповнити важливими новими фактами портрет І.Панькевича як визначного вченого, сприяти популяризації його спадщини і відомостей про його подвижницьку освітню, громадську діяльність.
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: 1)вивчити, проаналізувати друковані джерела, що стосуються життя, наукової і громадської діяльності І.Панькевича; 2) виявити й опрацюва­ти архівні докумен­ти, на підставі яких можна скласти повнішу картину життя й багатогранної діяль­ності науковця; 3) взяти на ретельний облік й опрацювати мовознавчі праці І.Панькевича, звернувши увагу на ті аспекти, які залишаються маловивченими і ще не досліджені; 4) представити наукові здобутки І.Панькевича у зв’язку з поступом лінгвістичної думки; 5) показати значення досліджень І.Панькевича у розвитку українознавчих мовознавчих галузей; 6)продемонструвати престиж­ність дискурсу мовознавчих праць І.Панькевича.
Об’єктом дисертаційного дослідження є друкована і рукописна наукова спадщина І.Панькевича.
Предмет дослідження — опубліковані І.Панькевичем мовознавчі праці, висловлені в них теоретичні положення і спостереження з різних українознавчих питань; зміст архівних матеріалів, що стосуються його наукової діяльності, зокрема в галузі діалектології, історії мови, пам’ят­кознавства, лінгводидактики, лексикографії, ономастики, а також мате­ріали до життєпису І.Панькевича як ученого і громадського діяча.
Джерельною базою дослідження є друкована й рукописна (понад 800 арк.) наукова спадщина І.Панькевича, у тому числі архівні матеріали ЦДІА у м.Льво­ві: 1)листи І.Панькевича до К.Студинського та НТШ (ф.362), 2)листи до С.То­машівського (ф. 368), 3)листи до В.Старо­сольського (ф. 360); документи з руко­писного відділу ЛНБ ім.В.Стефа­ника: листи І.Панькевича до редакції „Україн­ської загальної енциклопе­дії” (ф.252), до І.Раковського як головного редактора УЗЕ (ф.252), копії листів до І.Панькевича (ф. 252); з приватного архіву М.Му­шинки: 1)ли­сти К.Студинського до І.Панькевича, 2) діалектологічні записки, матері­али до „Українських говорів Підкарпатської Руси і сумежних областей” І.Панькевича (3 рукописні зошити), 3) документи до біографії І.Панькевича, 4)машинопис праці М.Мушинки „Листування І.Зілинського з І.Панькевичем”, 5)недоступні в Україні праці І.Панькевича та публіка­ції про нього; з приватного архіву М.Дольницької: 1) копії матеріалів картотеки „Словника українських за­карпатських говорів” І.Панькевича, 2)машинопис фрагмента спільної праці І.Панькевича і М.Грицака „Словник українських говорів Закарпаття: Б—бая” (Прага, 1966); із Закарпатського державного архіву у м. Берегові: матеріали товариства „Просвіта” (ф.72); наукові праці І.Панькевича та матеріали про нього, що зберігаються в Науковій бібліотеці УжНУ та в ЛНБ ім. В.Стефаника у Львові.
Методи дослідження. У роботі застосовано описовий метод, який реалізовано у прийомах: 1) виділення одиниць аналізу (інвентаризації), 2)членування, поділ одиниць на менші складові одиниці (сегмен­тації), 3)класифікації одиниць (таксономії), 4) вияву ознак груп таксо­номії (інтерпретації); використано прийоми культурно-історичного, біографічного, реферативного методу, арифметичних підрахунків.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому: 1)уперше в українському мовознавстві зроблено спробу систе­матизації й загальної характеристики значної кількості джерел, що без­посередньо стосують­ся спадщини І.Панькевича; 2) використано не пу­бліковані раніше архівні доку­менти; 3) у науковий обіг уведено факти з джерел, які й досі залишаються мало­доступними; 4)уперше сформульо­вано висновки про вплив спадщини І.Паньке­вича на розгортання діалек­тологічних досліджень в Ужгородському університеті у післявоєнний період.
Теоретичне значення. У дисертації застосовано апробовані в науці тео­ретичні положення про сутність мовних одиниць, підтверджено доцільність тих теоретичних засад вивчення зразків живого народного мовлення і писемних пам’яток, які впроваджував І.Панькевич (прийоми порівняльно-історичного методу, лінгвогеографії, експериментальної фонетики).
Практичне значення. Матеріали дисертації можуть бути використані при написанні узагальнюючої праці з історії української літератур­ної мови, історії української лексикографії, історії граматичної науки на Закарпатті, а також в уні­верситетських лекційних курсах (історія укра­їнської літературної мови, істо­рична граматика української мови, укра­їнська діалектологія, сучасна українська літературна мова, методика викладання української мови), у різних спецкурсах (історія українського мовознавства та ін.), спецсемінарах.
Апробація роботи. Основні положення дисертації викладені в до­повідях, виголошених на всеукраїнських наукових читаннях до 80-річчя від дня наро­дження проф. В.І.Добоша (Ужгород, 2004), на науковій кон­ференції „Карпатська Україна — шлях українського державотворення у ХХ ст.” (Ужгород, 2005), між­народній науково-практичній конференції „Внесок вчених карпатського регіону у світовий розвиток науки, куль­тури, суспільства” (Хуст, 2005), всеукраїнській науковій конференції до 100-річчя від дня народження проф. С.П.Самійленка (Запоріжжя, 2006), всеукраїнській науковій конференції „Іван Ковалик і сучасне мовознавство” (Івано-Франківськ, 2007), на науковому семінарі, присвяченому 120-літтю з дня народження І.Пань­кевича (Пряшів, 2007), на міжнародній науко­вій конференції „Особистості російської та української еміграції на Східній Словаччині” (Пряшів, 2007); на підсумкових наукових конференціях професор­сько-викладацького складу Ужгородського національного університету (2005—2007).
Із досліджуваної проблеми автор має 7 публікацій загальним обсягом 5 друкованих аркушів: одна брошура (48 с.), 5 — статті у провідних виданнях, визначених ВАК України як фахові з філологічних наук.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація має таку структуру: перелік умовних скорочень назв джерел (49 поз.); вступ (c.10—14); чотири розділи основ­ної частини (с.15—178); висновки (с.179—187); десять додатків: 1)найваж­ливіші дати життя І.Панькевича, 2—4)матеріа­ли листування І.Панькевича з К.Студинським, із І.Зілинським, листи І.Панькевича до С.Томашівського, 5)по­кажчик граматичних термінів, ужитих І.Панькевичем у „Граматиці...” (1922, 1936), 6)зауваження І.Панькевича до проекту українського правопису 1926 р., 7—8)матеріа­ли з картотеки „Словника українських закарпатських говорів”, 9)фраг­менти з пробного зошита „Словника українських говорів Закарпаття” І.Панькевича і М.Грицака, 10)листування І.Панькевича з редакцією „Української загальної енциклопедії”; список використаної літератури (307 позицій).

bibliography

ВИСНОВКИ

1. У колі найвидатніших представників українського мовознавства почесне місце заслужено належить Іванові Артемовичу Панькевичу (1887—1958). Його життєвий шлях, результати багаторічної праці в галузі лінгвістики, а також гро­мадська діяльність десятки років привертають незмінну увагу, що засвідчує значна кількість праць, у яких так чи інакше згадане ім’я І.Панькевича або в яких це ім’я безпосередньо в центрі наукового інтересу. Особливе пожвавлення цього інтересу настало в роки після проголошення державної незалежності України, коли з’явилися ширші можливості об’єктивно висвітлювати події, що реально сприяли розвитку духовних сил українського народу, у тому числі й на окраїн­них теренах, до яких належить Закарпаття. І.Панькевич і Україна, І.Панькевич і Закарпаття — великі й багатовимірні теми, всебічне висвітлення яких вимага­тиме зусиль не одного покоління фахівців. Прóстору для наближення спадщини І.Панькевича до тих, кому ця спадщина адресована, попри все зроблене досі, залишається ще багато.
У популяризації спадщини І.Панькевича, розгортанні досліджень, що сто­суються біографії вченого, його опублікованого й неопублікованого наукового доробку, громадської діяльності визначну роль відіграли публікації і виступи на наукових форумах М.Мушинки, М.Дольницької, Й.Дзендзелівського. Передусім їхнім зусиллям наукова громадськість довідалася багато нового про зміст матері­алів з архіву І.Панькевича. Необхідні зусилля колективів для опрацювання нео­публікованої спадщини вченого.
2. Дослідження І.Панькевича займають важливе місце у фонді найкращих надбань діалектології та історії мови. Ці два напрями тісно переплітаються і до­повнюють один одного у працях ученого, де вигідно представлено й підкреслено своєрідність використовуваного фактично­го матеріалу, зокрема давніх писемних фіксацій і зразків народного мов­лення корінного східнослов’янського етносу Закарпаття. Ці зразки доб­ре демонструють складність історичних умов, у котрих віками перебу­вало населення краю, і тісні контакти з представниками сусідніх етніч­них груп. Усвідомлюючи особливості говіркового масиву на Закарпатті, що виявлялися передусім у глибокій архаїчності, науковець розумів і особливе їх значення для з’ясування багатьох закономірностей на шляху розвитку українсь­кої мови. Яскравий, унікальний, у багатьох відношеннях еталонний приклад нау­кової сумлінності І.Панькевича — його монографія Українські говори Підкар­патської Руси і сумежних областей” (Прага, 1938). Помітним досягненням І.Панькевича у цій книзі було успішне застосування новітніх для свого часу методів дослідження: експерименти зі штучним піднебінням носіїв різних говірок, прийоми лінгвогеографічного методу. Додані лінгвістичні карти продемонстрували переваги методів лінгвогеографії, додали переконливості висновкам ученого, центральне місце в яких зайняло положення про те, що закарпатські говірки є органічним продовженням суміжного українського говіркового масиву. І.Панькевич визначив основні фонетичні і морфологічні риси гуцульських, бойківських і лемківських говірок, поширених на Закарпатті і в Східній Словаччині. Після І.Панькевича багато хто, досліджуючи народне мовлення, застосовував аналогічні прийоми картографування.
На жаль, залишається мало відомою і рідко використовуваною фундамен­тальна праця І.Панькевича „Нарис історії українських закарпатських говорів” (1958). Цілий ряд положень цієї праці і сьогодні звучать актуально, оскільки торкаються дискусійних питань звукової і морфологічної історії українських народних говірок Закарпаття.
Одним із потужних осередків, де плідно впроваджувалися й примножува­лися наукові ідеї й практичні починання І.Панькевича, стала кафедра української мови Ужгородського універси­тету. Зміст і науковий рейтинг мовознавчого до­робку І.Панькевича значною мірою вплинув на вибір напряму наукових дослі­джень С.Бев­зенка та Й.Дзендзелівського. Під безпосереднім впливом праць І.Пань­кевича й опосередковано — через шанобливе сприйняття імені І.Пань­кевича в контексті наукового доробку С.Бевзенка і Й.Дзендзелівського — ішли своїм шляхом у науці, продовжуючи й доповнюючи І.Паньке­вича, В.Німчук, В.Добош, П.Чучка, П.Лизанець, К.Галас, І.Фекета, М.Грицак, І.Пагиря. І тради­ція збереглася, що засвідчують праці інших, колишніх і нинішніх, членів кафед­ри української мови УжНУ.
3. І.Панькевич із великою увагою ставився до першоджерел мовознавчих досліджень. Тому значне місце в його науковій спадщині займають праці, при­свячені вивченню мови писемних пам’яток. Справжній успіх ученого — його розвідка про Пандекти Антіоха, датовані 1307 роком. Аналіз пам’ятки виявився настільки повним, що дослідження її І.Панькевичем використовується як основ­не джерело відомостей про Пандекти Антіоха 1307 р., зокрема й в Історичній фонетиці української мови” Ю.Шевельова. І.Панькевич здійснив особисто не одну поїздку-експедицію в пошуках фактичного живомовного матеріалу, поєд­нуючи це з відвіданням церков із метою виявлення зразків давньої писемності (служебні книги, метрики тощо), із котрих робив виписки марґіналій. Ці записи стали основою трьох видань „Покрайніх записів на підкарпатсь­ких церковних книгах” (1922, 1937, 1947), котрі і по сьогодні є цінною джерельною базою в дослідженнях з історії мови, ономастики. Уміле використання І.Панькевичем історично засвідченого фактичного матеріалу при поясненні мовних процесів стали прикладом для наступних поколінь науковців. Зокрема ці традиції про­довжив Ласло Деже (він уважав себе учнем І.Панькевича), і це засвідчують особливо яскраво його „Очерки по истории закарпатских говоров”,
4. Праці І.Панькевича, у яких порушені ономастичні проблеми, незважаю­чи на певні зумовлені тогочасним рівнем назвознавства недоліки, стали поміт­ним позитивним кроком у розвитку української ономастичної думки. Вони стали не лише зразком того, наскільки уважно слід аналізувати й використовувати для спостережень та висновків ономас­тичний матеріал, а й того, як має реалізуватися системний підхід до явищ мовної дійсності (на противагу вибір­ковому — для ілюзорної зручності). Саме в цьому підході, у сумлінності добору достовірних фактів — запорука тривалості науко­вого обігу праць І.Панькевича на­віть у тих галузях (зокрема в ономастиці), де ви­являються згодом не так важливими інтер­претації вченого, як самі факти, якими він оперував. Це демонструють, напри­клад, праці К.Галаса, Й.Дзендзелівського, М.Дуйчака, П.Чучки.
5. І.Панькевичу належить визначна роль у розв’язанні мовної проблеми на Закарпатті на початку ХХ ст. За дорученням уряду, у повній згоді зі своїм сум­лінням науковець підготував для серед­ніх і горожанських шкіл краю Граматику руського языка” (1922, 1927, 1936), запровадивши компромісний правопис (ва­ріант максимовичів­ки”) і ніскільки не сумніваючись у тому, що в такий спосіб удасться швидше досягти бажаного результату в національному освідомленні закарпатців. Граматика руського языка...” І.Панькевича виявилася добре підготовленою для навчальних потреб книгою, яка значною мірою задовольняла (як для свого часу) критерії науковості, доступності, перспективності, наочності, зв’язку з життям. Ужита тут термінологія допомогла призвичаїтися інтелігенції до української наукової мови. Заслуга І.Панькевича в тому, що він зумів зробити це, не викликавши заборонних заходів урядових кіл. Зміст граматик І.Панькеви­ча переконує, що ці руські” граматики духом своїм українські, соборницькі. І це добре розуміли активісти з різних таборів опонентів І.Панькевича, як-от Г.Гри­гор’єв. У тому, що український напрям завоював міцний плацдарм на Закарпатті в системі освіти ще в період Чехословацької республіки, має незаперечні заслуги й І.Панькевич (поряд з А.Волошином, плеядою інших сподвижників). Зважаючи на того­часну історично-політичну ситуацію, у якій жив і діяв І.Панькевич, треба визнати його громадянську мужність, бо відстоювати унормовану літератур­ну українську мову і її права на застосування у всіх сферах суспільного жит­тя було не так просто і безпечно.
Те, що в 1937—1938 роках в Ужгороді з’явилися друком дві частини Граматики української мови” Я.Неврлі із застосуванням фонетичного право­пису і що ця граматика використовувалася як підруч­ник для середніх шкіл і самонавчання, — красномовно засвідчує, що І.Панькевич свою місію виконав: своєю граматикою і своїм правописом він підготував ґрунт для повноцінного функціонування української мови в школах Підкарпатської Русі. І.Панькевич виявився на висоті, не побояв­шись узяти на себе велику відповідальність — формування унормованої літературної мови на Закарпатті, першою сходинкою до чого стала його „Граматика руського языка”, за якою навчалось кілька поколінь інтеліген­ції краю і яка заклала добру основу для функціонування української мови в системі освіти в Закарпатській області після 1945 року. Ця обставина додає позитивних штрихів до портрета визначного науково-освітнього та культур­ного діяча Закарпаття початку ХХ століття, наукова і творча спадщина якого заслуговує дослідження сучасних мовознавців, істориків, фольклористів, краєзнавців. Актуальність цього завдання посилюється й у зв’язку з сьогодніш­німи ще не вщухлими дискусіями, щодо мовної ситуації на Закарпатті, активніс­тю просвітителів” від русинства, певної частини духовенства та різної орієнтації політичних сил.
6. І.Панькевич узяв участь у важливому для українського мово­знавства процесі — встановленні єдиних правописних норм для Східної і Західної Укра­їни (1927). Хоч у заувагах на проект правопису українсь­кої мови науковець враховував закономірні історичні фонетичної зміни, дію аналогії і писемні тра­диції, але не всі його пропозиції можна квалі­фікувати як оптимальні, компро­місні й прийнятні для всенародного вжитку — з огляду на гостроту полемік навколо правопису. При цьому для історії правопису досить важливо мати якомога докладнішу картину, наскільки відомими були державні заходи щодо уніфікації правопису для всіх українців, щó думали фахівці з приводу кожної запроваджуваної орфографічної норми. І.Панькевич у своїх пропозиціях висло­вив неприйняття як нормативних форм типу розкошів, подорожів, матерів, статтів, відповідів тощо, вважаючи -ів несумісним з іменниками третьої і пер­шої відмін, хоча в говорах такі явища (т′ін′іў, сол′іў, печіў) трапляються. Водно­час І.Панькевич уважав доречними в літературному вжитку форми на зразок їш, даш, відповісь (2 ос. одн. дієсл. теп. і майб часу). Ці й ряд інших пропозицій показують, як непросто в свідомості навіть таких фахівців, як І.Панькевич, відкладалися переконання в доцільності утвердження норм, які обговорювалися на наукових конференціях, зокрема й у Харкові в 1927 р.
Для освітніх потреб й утвердження української літературної мови на Пря­шівщині І.Панькевич підготував „Короткі правила українського правопису для вжитку Пряшівщини” (1952). І.Панькевич, розуміючи вагомість появи друком укладених ним правил правопису української мови для застосування у школах Пряшівщини, погодився на їх публікацію без зазначення свого імені як автора. Подавши до теоретичного матеріалу широкі діалектологічні коментарі, при цьому обґрунтовуючи правильність написання слів, науковець продемонстрував ефективність вивчення літературної мови в діалектному середовищі. А викорис­тання близького та зрозумілого для пряшівчан ілюстративного матеріалу, засто­сування прийомів порівняльного методу, що реалізовувався у наведенні слова­цьких відповідників, стало виправданим методичним кроком на шляху свідомого вивчення правописних норм української літературної мови з використанням ситуації білінгвізму учнів, для яких із повсякденного життя відомі особливості словацької літературної та живорозмовної мови.
Історія доводить важли­вість наукового доробку І.Панькевича для консо­лідації й дальшого освітньо-культурного розвитку українців Закарпаття і Пря­шівщини, розвитку гармонійних мовно-культурних взаємин між українцями і словаками.
7. Велике значення для розвитку мовознавчої думки на Закар­патті мала діяльність І. Панькевича як лексикографа. На жаль, найбіль­ший його здобуток у цій галузі, попри великі зусилля самого автора, його вихованців і співчутливців, досі залишається в рукопису. Приклад І.Панькевича запалив на подвижницьку працю М.Грицака, який склав величезну картотеку матеріалів для словника українських говорів За­карпаття і готовий був згодом присвятити всі свої сили виготовленню об’єднаного словника, який би враховував його власні записи і матеріа­ли картотеки І.Панькевича (уже по смерті вченого). Видання словникових праць І.Панькевича та М.Грицака давно на часі. Треба домогтися державної підтримки заходів для підготовки хоча б електронних версій цих унікальних лексикографічних джерел.
„Словник українських закарпатських говорів” І.Панькевича, за даними М.Дольницької, нараховує нині 116860 карток, писаних не тільки рукою упорядника, але й В.Гнатюком, О.Зілинським, А.Куримським, М.Мушинкою та іншими. Історія цього словника сягає 20-х років ХХ ст. Думаючи, що до роботи над словником підключаться вчителі та інші інтелігенти Закарпаття, І.Панькевич публікував статті з методичними порадами і розробив докладну тематичну про­граму. Учений передбачав, що багато цінного матеріалу буде в записах народних пісень, описах обрядів та ігор, у різних прозових жанрах (казки, байки, міфи, перекази, легенди, новели, анекдоти, загадки, заклинання, замовляння тощо). І в цьому підході І.Панькевич виявився на передових діалектологічних позиціях, надаючи перевагу записам текстів, на основі яких складатимуться словникові статті, а не йдучи шляхом випитування в носіїв діалектного мовлення окремих слів чи виразів.
Щоб зібраний І.Панькевичем і його помічниками протягом не одного десятиліття словниковий матеріал послужив науці, необхідно, щоб до нього виявила активний інтерес серйозна наукова інституція, яка могла б домовитися про перевезення картотеки на архівне збереження й дальше опрацювання в Україну.
8. Виявом справжньої самовідданості була співпраця І.Панькевича у під­готовці Української загальної енциклопедії” — першої дру­кованої української універсальної енциклопедії (1930—1935 рр.). Факт, що українська енциклопедія містила різні відомості про Закарпаття і вони органічно влилися в українознавчу концепцію видання загальнона­ціонального значення, іще не раз буде вагомим аргументом у дискусіях, як ішли до своєї національної самоідентичності закар­патці. А те, що ці відомості готував І.Панькевич не за сприятливих умов і з мож­ливими небажаними наслідками для себе, додатково характеризує вченого як великого патріота.
На прохання редакції УЗЕ І.Панькевич уточнював біографічні дані деяких відомих діячів Закарпаття і підготував статті про О.Бонкала, Михайла та Юлія Бращайків, А.Гартла, Я.Гануша, Ю.Гаджеґу, І.Гуцу-Венеліна, В.Ґренджу-Дон­ського, О.Дух­новича та ін. (усі вони опубліковані без підпису). В УЗЕ вміщено статтю й про самого І.Панькевича та його правопис „панькевичівку”. Це засвід­чило визнання його як ученого та видатного культурно-освітнього діяча краю.
9. Важливим питанням у контексті історії українського мовознавства є вивчення та публікація епістолярної спадщини визначних діячів науки. І.Паньке­вич, сам належачи до української філологічної еліти, підтримував контакти з багатьма відомими вченими і громадськими діячами. Хоч зроблено вже немало у справі дове­дення до широкого загалу змісту епістолярної спадщини І.Паньке­вича, проте фахові оцінки її змісту ще попереду. Крім того, в архівах іще багато неопублікованого матеріалу, котрий потребує вивчення і представлення в укра­їнській мовознавчій науці. Це зокрема листування І.Панькевича з І.Зілинським, К.Студинським, В.Сімовичем, М.Возняком, А.Гартлом, А.Доль­ницьким, О.Колессою, Ф.Колессою, В.Гнатюком, Й.Хлумським, С.Смаль-Стоцьким, Й.Дзендзелівським, Л.Деже, Л.Гумецькою, У.Єдлінською, Ф.Жилком та багатьма іншими відомими особистостями. У листуванні часто дискутуються наукові про­блеми: питання розвитку української мови, правопису, діалектологічні, ономас­тичні питання, проблеми видання праць. Вони містять свідчення про важливі для історії науки взаємні консультації, поради, проекти майбутніх досліджень.
10. Діяльність І.Панькевича як мовознавця сприймається у загальноукра­їнському контексті, де представлені такі імена його сучасників, як І.Зілинський, В.Гнатюк, В.Ганцов, О.Курило, К.Студинський, О.Колесса, І.Раковський, С.Томашівський, В.Бирчак, З.Кузеля, В.Сімович та інші. Зміст їхньої наукової діяльності і громадської активності був націлений на те, щоб підтримати україн­ське національне і культурне життя свого народу на всіх територіях, де він споконвіку був представлений тими чи іншими етнічними групами. І.Панькевич, досліджуючи мову українців Закарпаття і Пряшівщини, розумів, що праця його вливається у загальнонаціональну духовну скарбницю. Завдання сучасної науки — донести до широкої громадськості зміст багатогранного доробку вченого, адже був період, коли і про І.Панькевича, і про І.Зілинського, і про В.Сімовича, і про багатьох інших докладно й позитивно говорити було небезпечно.
11. Масштаб постаті І.Панькевича як науковця підтверджується цілою пле­ядою вчених, які були його студентами, вихованцями, послідовниками, а це такі відомі в науці імена, як Микола Мушинка, Орест Зілинський, Костянтин та Зіна Геники-Березовські, Михайло Мольнар, Вацлав Жідлицький, Андрій Курим­ський, Ярослав Моравець, Андрій Шлепецький, Юрій Муличак, Микола Штець, Микола Неврлий, Ольга Дутко, Марта Дольницька, Ірина Нейдко-Субота, Іван Бистрянин, Юрій Гривняк, Микола Ксеняк, Мирон Сисак, Юрій Цигра. Іван Панькевич був керівником або консультантом наукової підготовки Василя Латти, Ласла Деже, Ольдржіха Лешки, Василя Суботи, Олени Рудловчак, надавав допомогу в науковій діяльності Йосипу Дзендзелівському, Лукії Гумецькій, Олені Єдлінській, Миколі Грицаку та іншим.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ НАЗВ ДЖЕРЕЛ

ГрицакПринципи — Грицак М. Принципи опрацювання „Матеріалів до словника українських закарпатських говорів” (Рукопис, 9 с.) // Приватний архів М.Дольницької.
ГРЯ22 — Панькевич І. Граматика руського языка для молодших кляс шкôл середних и горожанських. — Мукачево: Карпатія, 1922. — 111 с.
ГРЯ36 — Панькевич І. Граматика руського языка для молодших кляс шкôл середних и горожанських: Третє перероблене и доповнене выданя.Одобрено розпорядком министерства шкôльництва и народноh освhты з дня 22. октобря 1935, ч. 156. 507/34 — 11/4 як помôчна книга для середних и горожанських шкôл з учебным языком пôдкарпаторуським. — Накладом Державного Выдавництва. — Прага, 1936. — 205 с.
КПр — Короткі правила українського правопису для вжитку Пряшівщини. — Пряшів: Видавництво „Культурного союза українських трудящих в Пряшеві” — Пряшів, 1952. — 58 с.
ЛПС — Листи Івана Панькевича до Кирила Студинського // Центральний державний історичний архів у м. Львові. — Ф. 362. — Оп. 1. — Спр. 365.
ЛПТ — Листи Івана Панькевича до Степана Томашівського // Центральний державний історичний архів у м. Львові. — Ф. 368. — Оп. 1. — Спр. 186.
МушинкаЗП — Мушинка М. Листування І.Зілинського з І.Панькевичем. — Рукопис.
ПА — Панькевич І. Пандекти Антіоха 1307 р. Філологічна студія // Записки наукового товариства ім. Шевченка. — Львів, 1917 — СХХІІІ—СХХІV. — С.1—64.
Панькевич1921 — Панькевич І. Справа нашоh правописи // Учитель — Ужгород, 1921. — Р. ІІ. — № 5. — С. 70—79.
Панькевич1922 — Панькевич І. Тишівська Александрія з початку ХVIIІ в. Текст і язикову аналізу подає Др. Іван Панькевич // Науковий Збôрник тов.„Просвhта в Ужгородh. — Ужгород. — 1922. — Р. І. — С. 7—108.
Панькевич1923 — Панькевич І. Др. Василь Сімович. Граматика української мови. Друге видання. Липськ, 1921 // Літературно-науковий вістник. — Львів. — 1923. — Р. ХХІІ. — Книга VІI. — С. 376—381.
Панькевич1923а — Панькевич І. Подкарпато-руській діялектолоґічный (областный) словарь // Підкарпатська Русь. Річник1, ч. 1 — Ужгород, 1923. — С.24 — 26.
Панькевич1923б — Панькевич І. Примhтки до назви „Русин” // Русин. — Ужгород. — 1923. — Ч. 131.
Панькевич1923в — Панькевич І. Подкарпаторуський діялектологічний (областный) словарь // Пôдкарпатська Русь — 1923. — Р. І. — Ч.1. — С. 24—30.
Панькевич1925а — Панькевич І. О збиранню матеріялôв до діялектологичного підкарпатського словаря // Підкарпатська Русь. Річник ІІ, Ужгород, 1925. — С. 43 — 44.
Панькевич1925б — Панькевич І. Пістрялівський рукопис Александрії із року 1774 // Нау­ковий збірник товариства „Просвіта” в Ужгороді — 1925. — Р.ІV. — С.177—187.
Панькевич1929а — Панькевич І. Покрайні записи на підкарпатських церковних книгах. —Ч. І // Науковий збірник товариства „Просвіта” в Ужгороді. — 1929. — Р.VІ. — С. 129—196.
Панькевич1929б — Панькевич І. Архів фонографічних записів живої бесіди і пісні в Чехословацькій республіці // Підкарпатська Русь. — 1929. — Р. VІ. — № 7. — С. 160—162.
Панькевич1929в — Панькевич І. Кілька уваг до вияснення прізвища боярина і перемиського воєводи Дмитра Детка // Ювілейний збірник на пошану академіка Михайла Грушевського, Академія Наук. — Київ, 1929. — Т. 2.
Панькевич1930 — Панькевич І. Говір села Валяшковець бувшої Земплинської жупи на Закарпатті // ЗНТШ. — 1930. — ХСІХ. — С. 337—375.
ПанькевичУЗЕа — Панькевич І. Освіта і культура Закарпаття // Українська загальна енцикльопедія: Книга знання в 3-ох томах, багато ілюстрована, з кольоровими таблицями, мапами та образками / Під головною редакцією Івана Раковського. — Львів — Станиславів — Коломия: Видання кооперативи „Рідна школа”. — [1930—1935]. — Т. ІІІ. — С. 299—300.
ПанькевичУЗЕб — Панькевич І. Закарпатські говори // Українська загальна енцикльопедія: Книга знання в 3-ох томах, багато ілюстрована, з кольоровими таблицями, мапами та образками / Під головною редакцією Івана Раковського. — Львів — Станиславів — Коломия: Видання кооперативи „Рідна школа”. — [1930—1935]. — Т. ІІІ. — С. 563—564.
ПанькевичУЗЕв — Панькевич І. Історія Закарпаття // Українська загальна енцикльопедія: Книга знання в 3-ох томах, багато ілюстрована, з кольоровими таблицями, мапами та образками / Під головною редакцією Івана Раковського. — Львів — Станиславів — Коломия: Видання кооперативи „Рідна школа”. — [1930—1935]. — Т. ІІІ. — С. 682—685.
Панькевич1934 — Панькевич І. Говір сіл ріки Руської був. Марамороша в Румунії // Науковий збірник товариства Просвіта, Х — Ужгород, 1934. — С.185—215.
Панькевич1937а — Панькевич І. Покрайні записи на південнокарпатських церковних книгах. — Ч. ІІ // Науковий збірник товариства „Просвіта” в Ужгороді. — 1937. — Р. ХІІ. — С.1—36.
Панькевич1937б — Панькевич І. Взірці літературної мови й правопису Підкарпаття // Рідна мова. — Варшава, 1937. — Р. V. — № 1. — С. 183—186.
Панькевич1937в — Панькевич І. Етимологічний правопис на Підкарпатті: Історичний нарис // Рідна мова. — 1937. — Р. V. — № 5. — С. 7—14.
Панькевич1937г — Панькевич І. Нові історичні дані до висвітлення деяких українських діялектичних явищ в був. жупі Уґоча // Науковий збірник товариства Просвіта. ХІІІ — ХІV. — Ужгород, 1937 — С. 45 — 48.
Панькевич1938а — Панькевич І. Звідки назва „Січ” ? // Рідна мова — 1938. — Р. VI. — № 2. — С. 83—86.
Панькевич1938б — Панькевич І. Тмуторакань // Рідна мова — 1938. — Р.VI. — № 5. — С. 83—86.
Панькевич1939/40 — Панькевич І. Назва гір Vihorlat на північ від Собранець—Михаловці // Linqustica slovaca. — Bratislava, 1939/40. — R.І/ІІ. — И. 2. — S. 60—63.
Панькевич1947а — Панькевич І. Покрайні записи на закарпатських церковних книгах з додатком 4 монастирських грамот. Часть ІІІ. — Прага, 1947. — Видано накладом Слов’янського інституту в Празі.— С. 5—42.
Панькевич1947б — Панькевич І. Збірка народних південнокарпатських приповідок Івана Югасевича з р. 1809. — Прага: Видано Nбkladem Slovenskйho ъstavu vPraze, 1947. — S. 43—67.
Панькевич1948а — Панькевич І. Lexikбlni strбnka Antiochovэch Pandektщ zr. 1307 // Иaso­pis pro moderni filologii. — Praga, 1948. — R. XXXI. — И. 4. — S.315—316.
Панькевич1948б — Панькевич І. Antiochovy Pandekty zr. 1307 po strбnce slоvnнkovй // Slovanskй Studie. Sbнrka statн vмnovanэch prelбtu prof. Josefu Vaisovi kuctмni jeho ћivotnнho dнla. — Praha, 1948. — Vyљehrad. — S. 90—99. [Видано й окремим виданням].
Панькевич1954 — Панькевич І. Мукачевские пергаменные отрывки из наследия др. Александра Колессы // Byzantinoslavica, 1954. — ХV. — № 1. — С.31—41.
Панькевич1956 — Панькевич І. Malн proroci vAntiochovэch Pandektech zr. 1307 // Slavia. — Praha, 1956. — R. XXV. — И. 3. — S. 384—393.
Панькевич1969 — Панькевич І. А. Мій життєпис // Науковий збірник Музею української культури у Свиднику. — Пряшів, 1969. — Т.4. — Кн. 1. — С.17—43.
Панькевич1992а — Панькевич І. Мій життєпис // Матеріали наукової конференції, присвяченої пам’яті Івана Панькевича (23—24 жовтня 1992 року). — Ужгород, 1992. — С. 9—39.
Панькевич1992б — Панькевич І. Разъяснение // Матеріали наукової конференції, присвяченої пам’яті Івана Панькевича (23—24 жовтня 1992 року). — Ужгород, 1992. — С. 46—48.
Панькевич1994 — Панькевич І. Уваги до вияснення процесу ікання в українських південнокарпатських говорах // Збірник пам’яті Івана Зілинського (1879—1952). — Нью-Йорк etc., 1994. — 583 с.
ПанькДіал — Панькевич І. Діалектологічні записки (Матеріали до „Українських говорів Підкарпатської Русі”). — Приватний архів М.Мушинки.
ПанькМ — Панькевич І. Матеріали до історії мови південнокарпатських україн­ців / Упорядник Андрій Куримський. — Науковий збірник Музею україн­ської культури в Свиднику. — Пряшів, 1970. — Т. IV. — Кн. ІІ. — С. 9—219.
ПанькНар — Панькевич І. А. Нарис історії українських закарпатських говорів. Частина І. Фонетика // Acta Universitatis Carolinae, Philologica. — 1958. — T. I. — 131 с.
ПанькУПп — Панькевич І. Уваги до „Проєкту правопису”, надрукованого Народнім Комісаріятом Освіти УСРР // ЦДІА України у Львові. — Ф. 362. — Опис 1. — Справа 365. — Арк. 66 а—66 г.
СУГЗ — Панькевич І. Грицак М. Словник українських говорів Закарпаття. Б—бая. — Ужгород—Прага, 1966. (Рукопис). // Приватний архів М.Дольницької.
УГПР — Панькевич І. Українські говори Підкарпатської Руси і сумежних областей. — Прага, 1938.
Упп — Український правопис (проєкт). — Харків, 1926. — 121 с.
УП — Український правопис. — Харків, 1928. — 103 с.