Нечипоренко Олександр Миколайович. Організаційно-економічні аспекти формування кооперативних підприємств в аграрному секторі економіки

brief description

Нечипоренко Олександр Миколайович. Організаційно-економічні аспекти формування кооперативних підприємств в аграрному секторі економіки : Дис... канд. наук: 08.06.01 2004

Нечипоренко О.М. Організаційно-економічні аспекти формування кооперативних підприємств в аграрному секторі економіки. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 економіка, організація і управління підприємствами. Національний аграрний університет, Київ, 2004.
Дисертація присвячена дослідженню економічних проблем розвитку сільськогосподарської кооперації, організаційно-економічних аспектів створення та функціонування виробничих й обслуговуючих кооперативів різних напрямів діяльності, а також питань формування інфраструктури аграрного ринку, кооперативного сектора економіки та його державного регулювання. Здійснено аналіз діяльності кооперативних структур із широким висвітленням й узагальненням світового досвіду.
Запропоновані шляхи та економічні механізми стимулювання подальшого розвитку кооперації в агропромисловому виробництві, створення сприятливого економічного середовища для ефективної діяльності виробничих й обслуговуючих кооперативів, а також удосконалення нормативно-правової бази для розвитку сільськогосподарської кооперації. Доведено об’єктивну необхідність формування кооперативного сектора економіки, розроблено основні принципи формування кооперативних структур, підходи і дію економічних внутрішньогосподарських механізмів та етапи реалізації економічного механізму обслуговуючого кооперативу.

1. У розвитку багатоукладності аграрної економіки значна увага приділяється формуванню кооперативних структур. Встановлено, що до кооперативних дій сільськогосподарських товаровиробників спонукає необхідність гармонізації їх виробничої та ринкової діяльності, при цьому основними мотиваційними факторами є: необхідність протистояння посередницькому бізнесу, використання професійного управлінського персоналу, можливість координацій дій і розподілу ризику. Активізація кооперативних процесів є відповідною реакцією на зменшення регулюючої ролі держави.
2. Аналіз процесу становлення кооперативного сектора аграрної економіки з певними передбаченнями інституційних змін дає змогу змоделювати становлення кооперативних організацій, що характеризується таким алгоритмом:
прийняття законодавчих та інших нормативно-правових актів;
самоідентифікація й усвідомлення сільськогосподарськими товаро-виробниками свого економічного статусу, функцій та ролі в системі аграрних відносин;
вироблення стійких стереотипів кооперативного економічного мислення і поведінки ринкового спрямування;
формування ініціативної кооперативної поведінки з метою самозахисту;
становлення нової кооперативної культури, стрижнем якої є внутрішня мотивація суб’єктів аграрних відносин до розв’язання економічних завдань через свої кооперативні організації.
3. Специфічність кооперативного підприємства зумовлює особливий порядок його створення. По-перше, розвиток кооперації відбувається лише знизу догори”, за ініціативи її безпосередніх учасників. По-друге, виникнення й реалізація ідеї створення кооперативу відбувається поетапно: висунення кооперативної ініціативи, техніко-економічне обгрунтування кооперативу, створення й реєстрація кооперативу, початок ділових операцій, економічне зростання та диверсифікація. По-третє, особливістю створення кооперативу є зміна форми лідерства в цьому процесі (ініціативна група, організаційний комітет, правління кооперативу), що відповідає ступеню сприйняття ідеї кооперативного співробітництва.
4. Виробничі сільськогосподарські кооперативи як особлива організаційно-правова форма великотоварних підприємств довели свою конкурентоспроможність у новій організаційній структурі сільського господарства. Створення кооперативів на добровільній основі об’єднання товаровиробників дає змогу максимально зберегти цілісність майнових комплексів, забезпечити господарське використання землі й реформованих підприємств та забезпечити соціальний захист і зайнятість сільського населення. В основі життєздатності та ефективної діяльності виробничих кооперативів лежить раціональна організація виробництва й управління з наданням структурним підрозділам економічної самостійності.
5. Результати соціологічного дослідження особистих селянських і фермерських господарств свідчать, що 7587 відсотків респондентів бажають налагодити кооперативні зв‘язки з молокозаводами, м’ясопереробними підприємствами та цукровими заводами, а також співпрацювати з підприємствами по переробці овочів та з організаціями, які поставляють матеріально-технічні ресурси. Така зацікавленість в кооперуванні характерна для усіх регіонів і відповідає світовій тенденції розвитку кооперативної ініціативи.
6. Основними причинами гальмування розвитку кооперативних відносин є економічна слабкість дрібного приватного власника як провідної ланки кооперативного руху; відсутність коштів для формування матеріально-технічної бази; недостатня економіко-правова інформованість та підтримка сільськогосподарської кооперації з боку держави. Основними напрямами державної політики розвитку кооперації повинна бути допомога у формуванні матеріально-технічної бази з передачею в оренду чи безоплатною передачею майнових комплексів, що не використовуються.
7. З метою організаційного забезпечення Державної програми розвитку кооперації доцільно створити Вищу координаційну раду з питань розвитку кооперативного сектора економіки у складі керівників заінтересованих центральних органів управління, установ і представницьких кооперативних організацій усіх видів та напрямів діяльності. Така Рада повинна мати повноваження консультаційно-дорадчого органу з функціями законодавчої ініціативи і забезпечення зворотного зв’язку суб’єктів кооперативних структур з державними установами.
9. Для ефективного функціонування кооперативів необхідно підвищити регулюючу роль держави в напрямі:
подальшого врегулювання відносин власності на землю і майно та захисту майнових прав власників;
удосконалення фінансово-кредитного забезпечення й суттєвої підтримки новостворених кооперативних агроформувань;
сприяння розвитку ринкової інфраструктури аграрного виробництва на кооперативній основі;
залучення інвестицій, включаючи іноземні, на оновлення і модернізацію основних засобів виробництва;
прийняття Державної програми розвитку соціальної інфраструктури села на найближчі 4-5 років;
сприяння укрупненню землеволодінь і землекористувань та розвитку кооперованої спільної власності, насамперед на меліоровані землі й багаторічні насадження.