Непомнящий Олександр Михайлович. Формування системи соціального захисту населення в умовах ринкової трансформації економіки

brief description

Непомнящий Олександр Михайлович. Формування системи соціального захисту населення в умовах ринкової трансформації економіки: дисертація канд. екон. наук: 08.01.01 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. - Х., 2003

Непомнящий О.М. Формування системи соціального захисту населення в умовах ринкової трансформації економіки. Рукопис.
Дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 економічна теорія.
Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. Харків, 2003.
Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних аспектів становлення нової системи соціального захисту населення в умовах ринкових перетворень. Поглиблено методологію дослідження соціальних ризиків та соціального захисту через аналіз впливу тенденцій глобалізації, регіоналізації, комплексу соціокультурних чинників і менталітету населення.
Дано визначення соціального захисту населення, створена концептуальна модель соціального захисту населення України, яка складається із трьох підсистем: державних стандартів, прав і пільг; соціальної підтримки і соціальної допомоги.
Інститут соціального захисту є цільовою комплексною системою допомоги індивіду у збереженні та покращенні його соціального становища в умовах ймовірності соціальних ризиків.
Охарактеризовано зміст сучасної державної стратегії подолання бідності в країні.
Запропоновано основні напрямки удосконалення соціальної політики держави щодо створення ефективної гнучкої системи соціального захисту населення в умовах перехідної економіки.

У дисертації представлено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі обґрунтування концептуальних засад створення системи соціального захисту населення у перехідній економіці з урахуванням специфіки її формування в Україні. Дослідження найбільш гострих проблем соціального захисту дало змогу зробити наступні висновки та пропозиції.
1. Система соціального захисту населення, яку повинна створити Україна і яка б відповідала соціальне орієнтованій ринковій економіці, є складним багаторівневим і відносно рухомим суспільним феноменом, від стану якого залежить соціальна безпека країни. Ця система повинна закріплювати досягнутий у суспільстві стандарт добробуту населення і сприяти на його основі підвищенню рівня і якості життя.
Системоутворюючим інструментом соціального захисту є соціальний ризик, науково обґрунтована політика управління яким підвищує ефективність захисту населення. Базовими механізмами нейтралізації ризику є економічне зростання, розширене відтворення, прискорення упровадження новітніх технологій. Конкретні механізми соціального захисту пов’язані з рівнем доходів населення та ресурсними можливостями держави.
2. Сучасний стан соціального захисту населення в Україні є кризовим, перехідним і суперечливим. Кризовий стан зумовлений залишковим принципом фінансування соціальної сфери, успадкованим від соціалістичної системи, низьким рівнем доходів, масовою бідністю, відсутністю важливих соціальних інститутів. Перехідний стан пояснюється наявністю сукупності елементів і форм старої системи: переважання розподільчих відносин та пасивних форм соціального забезпечення. Суперечливість визначається неспроможністю фінансового забезпечення соціального захисту бюджетними коштами і нерозвиненістю нових механізмів залучення позабюджетних коштів, протиріччям між патерналістською і ліберальною складовими в системі соціального захисту.
3. В системі соціального захисту населення доцільно виділити дві підсистеми: соціального захисту економічно активного населення і соціального захисту непрацездатного населення з різних причин. Традиційно у вітчизняній літературі система соціального захисту ототожнюється лише з другою підсистемою, а її зміст зводиться до проблем соціального забезпечення зубожілого і непрацездатного населення.
Завдання держави зводиться до того, щоб створювати такі умови господарювання, при яких кожний працездатний член суспільства міг би реалізовувати свій трудовий потенціал. В цьому зв'язку важливим самостійним компонентом ринку праці повинен стати соціальний захист економічно активного населення як система заходів його захисту в сфері взаємодії праці і капіталу, які призвані попереджувати соціальні загрози. Тому їх реалізація не може відбуватися без активної участі в соціальному захисті як самих індивідів, так і їх об'єднань і організацій, діяльність яких спрямована на соціальний розвиток, а тим самим і на зниження чи усунення соціальних ризиків.
4. Форми соціального захисту економічно активного населення в перехідній економіці доцільно розділити на дві групи: соціально-ліберальні конструкції для тих, хто адаптувався до ринкових відносин, і державно-соціальна підтримка працівників з низькими доходами. В дисертації також обґрунтовано поділення форм соціального захисту економічно активного на-селення на державні і приватно-суспільні. Описано їх особливості реалізації в транзитивному суспільстві.
5. У трансформаційній економіці найбільш гострою соціальною проблемою є подолання бідності. Її розв'язання полягає у вирішенні проблем зайнятості та рівня трудових доходів, які повинні поступово стати базою розширеного відтворення людини (робочої сили).
Другим напрямком захисту бідних верств населення є посилення адресності соціальної допомоги, поширення різноманітності її форм.
6. Соціальне партнерство необхідно визнати важливим інститутом соціального захисту населення з ряду причин. По-перше, в XXI столітті людина є носієм самих цінних ресурсів розвитку знань, інтелекту, інформації. Соціальне партнерство як відносини панівного типу об'єктивно необхідне для розвитку і самореалізації особистості. По-друге, в сучасних умовах держава може виконувати свої суспільні функції лише через ефективну взаємодію з іншими суб'єктами, організовуючи і координуючи їх зусилля на основі рівноправних відносин. По-третє, звідси витікає, що суттєві зміни в системі управління повинні проходити на всіх його рівнях на основі партнерських відносин, чого потребує реалізація інтелектуального капіталу. По-четверте, соціальне партнерство відкриває нові горизонти знання, які породжує в процесі нової діяльності. Саме розуміння соціального захисту наповнюється новим соціальним смислом і змістом, в рамках якого лише й можливо створення в Україні соціальне орієнтованого ринкового господарства.
Соціальне партнерство є важливим, а в розвинутому суспільстві основоположним інститутом системи соціального захисту населення. Воно дозволяє інституційно признавати наявність різних інтересів і конфліктів, розв'язувати їх в рамках досягнення соціальних компромісів, коли суб'єкти партнерських відносин приймають на себе соціальну відповідальність. В рамках соціальне відповідальних дій підвищується рівень соціальної захищеності не тільки учасників партнерської акції, а й більш широкої соціальної групи, аж до всього населення країни. Лише в рамках соціального партнерства можна створити достатньо ефективні механізми узгодження інтересів, розв'язання можливих соціально-трудових конфліктів і побудувати нові соціальні інститути, що змогли б забезпечити як державний захист всіх форм власності, так і соціальний захист найманих працівників.
7. Основні заходи створення ефективної системи соціального захисту полягають в такому:
- створення умов для поступового перетворення соціальної складової у важливий фактор економічного розвитку;
- управління соціальними процесами, досягнення цілісності соціального простору для забезпечення базової соціальної захищеності усіх верств населення;
- забезпечення вирішення першочергових завдань підвищення соціального захисту: радикальне реформування та підвищення оплати праці на основі зростання її продуктивності, розвиток системи соціального страхування, яке б дозволило людини пом’якшувати вплив соціальних ризиків протягом всього життя шляхом перерозподілу коштів;
- впровадження нових соціальних технологій і методик організації соціальної допомоги: заявковий характер, адресність, переорієнтація соціальної політики на сім’ю, соціальні групи молоді, розвиток програми задоволення базових потреб населення (наприклад, у житлі);
- поступовий перехід до забезпечення різноманітних програм допомоги на рівні регіонів.