НОРМОТВОРЧІСТЬ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ (АСПЕКТИ ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ)

brief description

ЗМІСТ

Стор.
ВСТУП ………………………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ 1. НОРМОТВОРЧІСТЬ – ПРАВОВА ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВОЮ……………………………………….10
1.1. Загальна характеристика нормотворчості ………………… 10
1.2. Нормотворчій процес та його стадії: загальна характеристика ………………………………………………… 32
РОЗДІЛ 2. НОРМОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ
СПРАВ…………………………………………………………… 48
2.1. Органи внутрішніх справ як суб’єкт нормотворчості; особливості нормотворчого процесу в ОВС України……. 48
2.2. Принципи нормотворчої діяльності органів внутрішніх
справ……………………………………………………………..74
2.3. Правова природа нормативно-правових актів ОВС, їх класифікація………………………………………………….…95
РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ НОРМОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ…………………………. 127
3.1. Фактори, що впливають на процес нормотворчості ОВС.127
3.2. Систематизація нормативно-правових актів ОВС………..137
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………. 149
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…... …………………………….165
ДОДАТКИ....................................................................................183

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Побудова правової державності в Україні, про що проголошено в ст.1 Конституції, вимагає негайних та глибоких перетворень у сфері соціальних, економічних і політичних відносин в суспільстві, і насамперед, удосконалення роботи правоохоронних органів, як одного з гарантів забезпечення успішної реалізації цих процесів. Такі перетворення, у свою чергу потребують чіткої правової регламентації з урахуванням змін у суспільному та державному житті. Тому сьогодні йде активний процес створення нових, зміни та скасування наявних правових норм, який визначається в теорії права поняттям “нормотворчість”. Соціальну значимість такого правового інституту, як нормотворчість, важко переоцінити, бо саме в процесі цієї діяльності створюються норми, що регулюють й упорядковують різноманітні сфери суспільних відносин.
Безперечно, ефективність діяльності органів внутрішніх справ залежить не лише від професійної підготовки співробітників, їх матеріально-технічного забезпечення тощо, – а чимала роль належить тому правовому інструментарію, що мається в їх розпорядженні. Але на практиці час від часу постає проблема невідповідності правових норм об’єктивній дійсності або ж узагалі відсутність правової регламентації певного кола суспільних відносин. З огляду на це особливої актуальності набуває дослідження нормотворчої діяльності державних органів, взагалі, і відомчої нормотворчої діяльності органів внутрішніх справ, зокрема, в процесі якої здійснюється усунення цих недоліків.
Виходячи з того, що результати нормотворчої діяльності органів внутрішніх справ набувають прояву у вигляді відомчих нормативно-правових актів, то дослідження таких форм встановлення правових норм (їх ознак, структури, класифікації), безперечно, набуває актуальності. Аналіз цих нормативних документів дає можливість виявити прогалини і недоліки в наявному правовому просторі та намітити шляхи щодо їх вдосконалення. Актуальним також вбачається вивчення проблеми систематизації відомчих нормативних актів, які поки що, на жаль, не являють собою бажаного стрункого, суворо структурованого комплексу.
Таким чином, недосконалість чинної нормативної бази, що негативно впливає на якість професійної діяльності міліції, та недостатня теоретична розробка проблеми відомчої нормотворчої діяльності обумовлює необхідність глибокого й усебічного дослідження такого правового інституту, як відомча нормотворчість органів внутрішніх справ.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано згідно з Концепцією розвитку відомчої освіти та вузівської науки МВС України на період 2001-2005 рр., затвердженої рішенням колегії МВС України від 18 грудня 2000 р. №9 КМ/1 та Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України від 05 липня 2004 р. №755 (п.39).
Мета і задачі дослідження. Автор має за мету на основі теоретичного аналізу поняття нормотворчості, її стадій, принципів, класифікації та розгляду нормативних актів як результату нормотворчості, поглибити уявлення про правову природу нормотворчої діяльності державних органів взагалі та органів внутрішніх справ зокрема, тим самим виділити сутнісні особливості цієї діяльності, які зможуть доповнити деякі аспекти існуючої теорії нормотворчості, розробити на цій основі науково обгрунтовані рекомендації, спрямовані на вдосконалення нормотворчої діяльності органів внутрішніх справ.
Мета дослідження визначила його задачі:
– дослідити сутність та співвідношення понять “правотворчість” і “нормотворчість”;
– виявити місце нормотворчості в механізмі реалізації функцій державою, проаналізувати її поняття, принципи, стадії, класифікувати нормотворчу діяльність за деякими найбільш суттєвими підставами;
– розкрити сутність нормотворчого процесу державних органів, виявити місце органів внутрішніх справ у системі державних органів та проаналізувати особливості їх нормотворчої діяльності;
– визначити й проаналізувати основні принципи нормотворчої діяльності органів внутрішніх справ;
– розглянути та класифікувати нормативні акти органів внутрішніх справ, визначити їх місце в системі нормативно-правових актів держави;
– виявити й дослідити вплив факторів на нормотворчу діяльність органів внутрішніх справ;
– визначити основні напрямки вдосконалення нормотворчої діяльності та нормативної бази органів внутрішніх справ.
Об’єктом дисертаційного дослідження обрані суспільні відносини у сфері нормотворчої діяльності державних органів.
Предмет дослідження – нормотворчість органів внутрішніх справ, її сутність, принципи та форми.
Методологічною основою дослідження є діалектичний підхід до проблеми, а також спеціальні методи пізнання: логіко-семантичний, формально-юридичний, статистичний, системного аналізу та ін. Логіко-семантичний метод дозволив поглибити понятійний апарат стосовно термінів “правотворчість” та “нормотворчість” (підрозділ 1.1). За допомогою формально-юридичного методу досліджуються нормативно-правові засади нормотворчої роботи органів внутрішніх справ (підрозділ 2.1). Використання методу системного аналізу дозволило об’єднати відомчі нормативно-правові акти в єдину взаємодіючу систему, яка в свою чергу є елементом системи нормативно-правових актів держави із притаманними останнім ознаками і водночас власною специфікою (підрозділ 2.3); а також визначити перспективні шляхи систематизації відомчої нормативно-правової бази (підрозділ 3.2). Статистичний метод сприяв виявленню стану, динаміки та тенденцій розвитку системи нормативно-правових актів органів внутрішніх справ.
Дослідження грунтується на принципах об’єктивності, конкретності, плюралізму. Специфіка та складність теми обумовила необхідність вивчення праць філософів, істориків, розгляду цієї проблеми у галузевих юридичних науках, та аналізу чинних нормативно-правових актів.
Теоретичну основу дослідження складають праці вчених з філософії, загальної теорії права та галузевих юридичних наук. Це роботи таких авторів, як: С.С.Алексєєв, О.М.Бандурка, І.В.Бенедик, А.Гавриляка, В.М.Горшеньов, Б.В.Дрейшев, Д.А.Керімов, Ю.Кідрук, А.М.Колодій, С.А.Комаров, В.В.Копєйчиков, В.В.Лазарєв, А.В.Міцкевич, А.Нашиць, В.Ф.Опришко, І.В.Опришко, А.С.Піголкін, Є.В.Погорелов, П.М.Рабінович, Т.Н.Рахманіна, О.Ф.Скакун, Ю.О.Тихомиров, І.Б.Шахов, О.Ющик, О.Н.Ярмиш та інших науковців. Автором також широко використовувались роботи вчених, які досліджували окремі аспекти проблеми правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ: М.І.Ануфрієва, В.М.Безденежних, І.І.Веремеєнко, Л.А.Григоряна, В.О.Єлеонського, І.Б.Киричук, Н.В.Лазнюк, В.В.Пашутіна, Л.Л.Попова, Л.М.Розіна, М.С.Тимофєєва, О.В.Фандалюка, А.Д.Черкасова та інших.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі визнаних теоретичних засад вона є першим комплексним дослідженням нормотворчої діяльності органів внутрішніх справ, та місця відомчих нормативних актів МВС в системі нормативно-правових актів Української держави.
Наукову новизну проведеного дослідження відбивають такі положення:
– подальшого розвитку набула проблема співвідношення понять “правотворчість” та “нормотворчість”. Термін “правотворчість” можна застосовувати в як родове поняття, охоплюючи ним такі два різновиди створення норм права, як законотворчість ¬– створення правових норм, що дістають закріплення в актах вищої юридичної сили¬ – законах; та нормотворчість – діяльність з прийняття правових норм на основі та відповідно до законів;
– удосконалено класифікацію нормотворчої діяльності за такими основними підставами, як суб’єкти нормотворчості та способи створення правових норм;
– уперше у вітчизняній науці комплексно досліджено процедуру (стадії) створення нормативно-правового акта в органах внутрішніх справ;
– доведено, що основні принципи нормотворчості (законність, гуманізм, демократизм, науковість, гласність, техніко-юридична досконалість тощо) виступають загальними для всіх суб’єктів цієї діяльності, однак в нормотворчій діяльності органів внутрішніх справ вони мають специфічні риси, та доповнюються принципами єдиноначальності та субординації;
– удосконалено класифікацію нормативно-правових актів органів внутрішніх справ;
– досліджено фактори, що впливають на нормотворчу діяльність органів внутрішніх справ;
– на основі аналізу стану систематизованості масиву нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органів внутрішніх справ, аргументується потреба в проведенні якісних відомчих систематизаційних робіт.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що розроблені у роботі пропозиції можуть бути використані для підвищення ефективності нормотворчої діяльності органів внутрішніх справ, удосконалення відомчої нормативно-правової бази, систематизації наявного масиву відомчих нормативно-правових актів. Поряд із цим результати дослідження можуть бути використані при викладанні дисциплін “Теорія держави і права” та “Юридична техніка відомчої нормотворчості” у вищих юридичних навчальних закладах, зокрема системи МВС України.
Апробація результатів дисертації. Окремі положення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичній конференції “Народне волевиявлення в Україні: історія і сучасність” (5 квітня 2000 р., м. Запоріжжя); внутрішньовузівській конференції Запорізького юридичного інституту (14-15 червня 2000 р., м. Запоріжжя); всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (14-15 травня 2002 р., м.Запоріжжя); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини” (11-12 грудня 2003 р., м.Запоріжжя); науково-практичній конференції “Механізм правового регулювання в правозахисній та правоохоронній діяльності в умовах розбудови української демократичної правової держави” (30 квітня 2004р., м.Львів).
Дисертація обговорювалась на кафедрі загальноправових дисциплін Запорізького юридичного інституту МВС України, кафедрі теорії та історії Національного університету внутрішніх справ.
Результати дисертаційного дослідження були впроваджені у практичну діяльність штабу УМВС України в Запорізькій області, використовувалися в організації навчальної та науково-дослідної роботи курсантів і студентів Запорізького юридичного інституту МВС України.
Публікації. За темою дослідження автором опубліковано чотири наукові статті у фахових виданнях та тези доповідей на трьох наукових конференціях.
Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (228 найменувань) та двох додатків. Загальний обсяг роботи складає 185 сторінок, з яких 164 сторінки тексту.

bibliography

ВИСНОВКИ

Основні результати наукового пошуку дозволяють зробити висновки стосовно понятійного апарату проблеми, що досліджувалася.
У діяльності органів внутрішніх справ нормотворча діяльність посідає важливе місце. Система цих органів є складовою частиною державного механізму. Здійснюючи, перш за все, правоохоронну функцію, органи внутрішніх справ тією чи іншою мірою приймають участь у реалізації кожної функції держави. Нормотворча діяльність цього специфічного державного суб’єкту покликана забезпечити виконання завдань та функцій, покладених на органи внутрішніх справ щодо підтримання суспільного порядку, забезпечення захисту прав та законних інтересів громадян від протиправних посягань, боротьби зі злочинами тощо. Важливою обставиною при цьому є те, що управлінська компетенція органів внутрішніх справ поширюється не лише у межах замкнутого кола власної організаційної системи, а й у певних випадках охоплює “зовнішні” суспільні відносини. Тому, для попередження можливого відомчого свавілля та захисту вузьких відомчих інтересів нормотворча діяльність органів внутрішніх справ суворо обмежена та здійснюється виключно у рамках відповідних процедур.
З метою визначення предметно-просторового поля наукового дослідження, перший розділ присвячений розгляду правотворчої діяльності та відомчої нормотворчості. Зокрема, звертається увага на розмежування понять “правотворчість” та “нормотворчість”. Виходячи із домінуючої в сучасній юридичній літературі точки зору щодо загальносоціальної сутності права, вживання терміну “нормотворчість” для характеристики процесу створення норм права, більш вдало, ніж термін “правотворчість”. Це можна пояснити тим, що право розуміється, на відміну від позитивіського трактування, не лише як система правових норм держави, а як певна міра свободи людей, як складне, об’єктивно існуюче динамічне явище, елементами якого, окрім норм права являються і суб’єктивні права та обов’язки, і правовідносини, і правові принципи, ідеї та категорії тощо. Отже, говорячи про впровадження в життя регуляторів суспільної поведінки, неможливо визначати діяльність по створенню лише правових норм, як “правотворчість”, адже у цьому випадку “творення права” передбачає створення усіх, перелічених вище елементів правової дійсності.
Таким чином, правотворчість – це офіційна організаційно оформлена діяльність компетентних суб’єктів, щодо впровадження у правову систему юридичних норм. Термін “правотворчість” є родовою категорією, яка охоплює два різновиди створення норм права: законотворчість ¬– створення правових норм, що дістають закріплення в актах вищої юридичної сили¬ – законах; та нормотворчість – діяльність по прийняттю правових норм на основі та у відповідності до законів.
Нормотворчість – офіційна організаційно оформлена діяльність уповноважених державою суб’єктів щодо створення правовстановлюючих, правозмінюючих, правоскасовуючих юридичних норм, яка здійснюється на основі та до виконання законів, інших нормативних актів вищої юридичної сили.
Компетенція органів внутрішніх справ зі створення нормативно-правових актів визначена складовою частиною їхньої загальної компетенції. Це дуже важливо при встановленні меж або об’єму нормотворчої компетенції, адже коло питань, які можуть піддаватись відомчий нормативній регламентації досить часто прямо не вказується. Дана позиція, однак не виключає можливості делегування нормотворчих повноважень органам внутрішніх справ з боку вищестоящих органів.
Дослідження процедури створення і прийняття відомчих нормативно-правових актів органами внутрішніх справ на сучасному етапі дозволило виділити в якості безпосереднього суб’єкта нормотворчої діяльності органів внутрішніх справ – Управління правового забезпечення Головного штабу МВС України, та визначитись із моделлю стадійності даної діяльності, яка включає до себе:
– вивчення та аналіз суспільних відносин, які мають бути врегульовані;
– розробка концепції нормативного акту;
– складання (у відповідності з концепцією) плану-проспекту та плану-графіку;
– розробка першого варіанту проекту;
– доопрацювання проекту з урахуванням зауважень та пропозицій, які надійшли;
– комплексна оцінка проекту та підготовка остаточного тексту проекту;
– візування та погодження проекту нормативного акту;
– подання проекту на підпис;
– державна реєстрація відомчих нормативних актів.
Встановлено, що такі принципи, як законність, гуманізм, демократизм, науковість, гласність, техніко-юридична досконалість є загальними для всіх суб’єктів нормотворчості, однак в нормотворчій діяльності органів внутрішніх справ вони дістають специфічних рис, та доповнюються принципами єдиноначальності та субординації. Кінцеве рішення про необхідність розробки та прийняття правового акту, який містить норми права, завжди приймає одна із посадових осіб системи МВС України. Таким чином, видно як реалізується принцип єдиноначальності, який є однією з особливостей відомчої нормотворчості системи органів внутрішніх справ України, хоча не являється основним принципом нормотворчого процесу взагалі. Інший специфічний принцип відомчої нормотворчості органів внутрішніх справ – принцип субординації. Він проявляється наприклад, в тому, що заступники Міністра можуть приймати нормативні акти лише щодо питань діяльності закріплених за ними підрозділів органів внутрішніх справ, скасувати ці акти вправі лише Міністр або Уряд України.
Доведено що предметом регулювання відомчих нормативно-правових актів органів внутрішніх справ мають бути внутрішньоорганізаційні відносини всередині системи ОВС, право ж втручатись у “зовнішні” суспільні відносини повинно суворо обмежуватись вимогами компетенційних актів. Запропонована класифікація відомчих нормативно-правових актів органів внутрішніх справ зумовлена не лише великим практичним, але й теоретичним значенням, оскільки дозволяє виділити генетичні та функціональні взаємозв’язки об’єкту дослідження, зрозуміти правову природу того чи іншого виду акта, його своєрідні ознаки, призначення, співвідношення виду акта з його змістом, характер правового регулювання. Висловлені пропозиції щодо проекту Закону України “Про нормативно-правові акти”, в якому необхідно чітко визначити види відомчих нормативно-правових актів та об’єкти можливого правового регулювання кожного з них.
Наголошується, що в процесі нормотворчої діяльності органів внутрішніх справ особливу увагу слід приділяти факторам, які впливають на цей процес, і, відповідно, визначають як зміст відомчих нормативних регуляторів, що створюються, так і, в кінцевому рахунку, їх ефективність. Аналіз факторів дозволяє виділити їх групи: зовнішні – ті що існують за межами сфери діяльності органів внутрішніх справ, та внутрішні – що охоплюються компетенцією вказаного суб’єкта. Також нормотворча діяльність ОВС України зумовлена низкою об’єктивних та суб’єктивних факторів.
Серйозною проблемою масиву відомчих нормативно-правових актів органів внутрішніх справ є їх багаточисельність, розрізненість та неузгодженість правових норм, які в них містяться В якості одного із пріоритетних напрямків вдосконалення нормативно-правової бази органів внутрішніх справ визначена систематизаційна діяльність у формах кодифікації, консолідації та інкорпорації, а також створення автоматизованої електронної бази даних про відомчі нормативно-правові акти МВС.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

І. Нормативні джерела

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради.– 1996.– № 30.– ст.141.
2. Регламент Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради.– 1994.– №35.– Ст.338.
3. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 р. з наступними змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради.– 1996. №47. Ст. 257.
4. Про Конституційний Суд України: Закон України // Відомості Верховної Ради.– 1996. №49. Ст.272.
5. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. з наступними змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради.– 1991.– № 4.– ст.20.
6. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. з наступними змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради.– 1991.– № 53.– ст.793.
7. Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади: Указ Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92;
8. Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер: Затверджене постановою КМУ від 28 грудня 1992 р. №731 // Зібрання законодавства України. Серія 2. Звід Постанов Кабінету Міністрів.– 1998.– №3.– Ст.171.
9. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Затверджене Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р. №1138/2000 // Іменем закону.– 2000.– № 51.
10. Про загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади: Указ Президента України // Урядовий кур’єр.– 1996. №58.
11. Рекомендації з питань підготовки, подання на державну реєстрацію, юридичного обліку та зберігання нормативних актів міністерств, інших органів державної виконавчої влади, органів господарського управління та контролю: Схвалено постановою колегії Міністерства юстиції України від 17 червня 1993 р. №13.
12. Інструкція з організації і порядку здійснення нормотворчої діяльності МВС України: Наказ МВС України від 22 травня 1992 року №285.
13. Інструкція про порядок ведення систематизованого юридичного обліку нормативних актів у системі МВС України: Наказ МВС України від 27 серпня 1993 р. №557.
14. Інструкція про формування, ведення і використання криміналістичних обліків Криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України: Наказ МВС України від 14 січня 1994 р. №190.
15. Настанова про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України: Наказ МВС України від 30 серпня 1999 р. № 682.
16. Положення про порядок забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців та працівників внутрішніх військ МВС України: Наказ МВС України від 6 липня 1999 р. № 529.
17. Положення про управління внутрішніх справ на транспорті МВС України: Наказ МВС України від 19 березня 1999 р. № 214.
18. Положення про управління правового забезпечення Штабу МВС України: Наказ МВС України від 11 січня 1996р. № 14.
19. Положення про юридичні бюро (юридичні групи, юрисконсультів) у системі МВС України: Наказ МВС України від 16 грудня 1994р. № 690.
20. Про визнання такими, що втратили чинність нормативно-правових актів МВС України: Наказ МВС України від 21 жовтня 2003р. №1238.
21. Про внесення змін та доповнень до наказу МВС України від 22 жовтня 2003 року №1217 „Про виконання Закону України від 5 квітня 2001 року „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення правил дорожнього руху: Наказ МВС України від 29 березня 2004 р. №334.
22. Про затвердження Положення про стройовій підрозділ патрульно-постової служби міліції: Наказ МВС України від 16 вересня 1998р. №670.
23. Про затвердження Інструкції з організації роботи дільничного інспектора міліції: Наказ МВС України від 14 жовтня 1999 р. № 802.
24. Про затвердження Інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп’яніння в заклади охорони здоров’я та проведення огляду з використанням технічних засобів: Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства юстиції України № 114/38/15-36-18 від 24 лютого 1995р.
25. Про затвердження Норм забезпечення речовим та санітарно-господарським майном медичних установ МВС України: Наказ МВС України від 10 квітня 1998р. №243.
26. Про оголошення постанови Кабінету Міністрів України №1658 від 19 жовтня 1998р. “Про затвердження Правил обчислення загального трудового стажу для призначення працівникам допомоги по тимчасовій непрацездатності”: Наказ МВС України від 27 листопада 1998р. №874.
27. Про організацію систематизованого юридичного обліку законодавчих і нормативних актів: Наказ МВС України від 27 серпня 1993 р. №557.
28. Статут патрульно-постової служби міліції України: Наказ МВС України від 28 липня 1994 р. № 404.
29. Доповідна записка про підсумки роботи Управління правового забезпечення Головного штабу МВС України у 1998 р.

ІІ. Статті та монографії
30. Абдуллаев Н.Д. Диалектика правотворчества.– Баку: Азернешр, 1972.– 142с.
31. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры / Отв. ред. В.В.Цветков.– К.: Наук. думка, 1990.– 148с.
32. Административная деятельность органов внутренних дел. Часть Общая. Учебник / Под ред. А.П.Коренева.– М.: МЮИ России. Изд-во «Щит-М», 1998.– 335с.
33. Алабина О.Н. Классификация ведомственных нормативных актов // Сб. науч. тр. НИИ гражд. авиации.– 1989.– Вып. 284.– С. 35-39.
34. Алексеев С.С. Общая теория права. В 2-х т.– Т.2.– М.: Юрид. лит., 1982.– 360с.
35. Алексеев С.С. Теория права .– М.: Изд-во БЕК, 1994.– 224с.
36. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования.– М.: «Статут»,1999.– 712с.
37. Антонова Л.И. Правотворческая деятельность высших органов государственной власти Российской Федерации в 1917-1922 гг. (организационные формы): Дисс… канд. юрид. наук.– Л., 1964.– 207с.
38. Антонова Л.И. Вопросы теории локального правового регулирования: Автореф. дис. … докт. юрид. наук.– Л., 1988.– 18с.
39. Антонова Л.И. Локальное правовое регулирование: (теоретическое исследование) / ЛГУ им. А.А.Жданова.– Л.: Издательство Ленинградского университета, 1985. – 151с.
40. Ануфрієв М.І. Систематизація нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України та вдосконалення його правотворчої діяльності // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції.– К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999.– С.71-75.
41. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення.– Х.: Основа, 1996.– 398с.
42. Барабашева Н.С. Слова, слова, слова…: Лексика наших правовых актов // Советское государство и право.– 1990.– № 8.– С.82-90.
43. Бержерон Робер. Правила нормопроектування.– К.,1999.– 51с.
44. Биля І. Нормотворча техніка: поняття і загальна характеристика // Вісник АПрН України.– № 28.– С.217-242.
45. Блохин Ю.В. Критерии отграничения нормативно-правовых предписаний от ненормативных в советском законодательстве (на примере нетипичных предписаний): Автореф. дис. … канд. юрид. наук.– М.,1991.– 20 с.
46. Богачева Л.Л. Нормативные акты правоохранительных органов в СССР (общетеоретические аспекты): Автореф. дис… канд. юрид. наук.– Х.,1990.– 20 с.
47. Бойко Л.М. Совершенствование законодательной техники в условиях ускорения социально-экономического развития советского общества / АН УзССР, Ин-т философии и права им. И.М.Муминова.- Ташкент: Фан, 1988.– 91 с.
48. Бойко Ю.Законотворчість: поняття та структура // Право України.– 2002.– №5.– С.17-21.
49. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность.– М.,1976.– 73с.
50. Братусь С.Н., Казьмин И.Ф., Попова В.И. Ведомственные нормативные акты: понятие и основные прблемы // Тр. ВНИИ сов. стр-ва и законодательства.– 1989.– №46.– С.3-16.
51. Брауде И.Л. Очерки законодательной техники.– М., 1958.– 112с.
52. Бурчак Ф. Роль і значення кодифікації законодавства в розбудові правної системи України // Укр. право.–1994.– № 1.– С.12.
53. Бынков В.И. Опережающее развитие права: новые традиции в правотворчестве // Социальное познание: Традиции и современность: Межвузовский тематический сборник научных трудов.– Калинин, 1987.– С.145-149.
54. Ваксберг А. Термины, которые решают все …: [О точности формулировок статей законов] // Лит. газета.– 1989.– 27 сентября (№ 39).– С.10.
55. Василюк С. Правотворча і правозастосовча діяльність: їх діалектична єдність // Право України.– 1996.– № 10.– С.48-53.
56. Васильев А.М. Правовые категории: Методологические аспекты разработки системы категорий теории права.- М.: Юрид. лит., 1976.– 93с.
57. Васильев А.В. Правотворчество в советском социалистическом обществе: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.710.– М., 1972.– 21с.
58. Васильев Р.Ф. Акты управления.– М.: МГУ, 1987.– 134с.
59. Васильев Р.Ф. О понятии правового акта // Вестник Московского ун-та.– 1998.– №5.– с.3-25.
60. Васильев Р.Ф. Правовые акты органов управления. Учеб. пособие.– М.: Изд-во МГУ, 1970.– 108 с.
61. Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах. Збірник наукових статей. Випуск 1.– К., 1996.– 190с.
62. Викторов Б.А. Правовые основы деятельности органов внутренних дел.– М.: Юрид. лит., 1979.– 160с.
63. Власенко Н.А. Основы законодательной техники: Практическое руководство.– Иркутск, 1995.– 52с.
64. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов.– 3-е изд.– М.: Юриспруденция, 2000.– 528с.
65. Воронков Л.В. Информационное обеспечение правотворческой деятельности органов государственного управления // Правоведение.– 1989.– С.31-36.
66. Габричидзе Б.Н., Коланда В.Н. Принцип профессионализма в государственной службе // Государство и право.– 1995.– №12.– С.12-14.
67. Гаврилов О.А. Стратегия правотворчества и социальное прогнозирование.– М.: ИГП РАН, 1993.– 128с.
68. Гавриляка А. Удосконалювати управління в системі органів МВС // Право України.– 1997.– № 8.– С.44-45.
69. Гашицький О. Кодифікація законодавства України – проблема комплексна // Укр. право.– 1994.– №1.– С.17-23.
70. Головатенко В. Правові акти Президента України: юридична природа, статус, функції // Право України.– 2004.– №3.– С.14-19.
71. Головатий С., Зайцев Ю., Усенко І. Правнича термінологія і державотворчий процес // Українське право.– 1995.– №1.– С.88-94.
72. Горбунова Л. Конституційні засади забезпечення законності у нормотворчості // Право України.– 2004.– № 7.– С.15-20.
73. Горшенев В.М. Участие общественных организаций в правовом регулировании.– М.: Госюриздат, 1963.– 72с.
74. Губаева Т.В. Словестность в юриспруденции: Автореф. дис. … докт. юрид. наук.– М.,1997.– 28с.
75. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т.– М.: Рус. яз., 1991.– Т.4.
76. Дембо Л.И. Проблема кодификации советского права // Вестник Ленинградского ун-та.– 1947.– №4.– С.72-77.
77. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю.С.Шемшученка: Монографія.– К.: Ін-т держави і права ім. Корецького, 2001.– 656с.
78. Джиффорд Д.Дж., Джиффорд К.Х. Правовая система Австралии. М.: Юрид. лит., 1988.– 268с.
79. Дмитриев Ю.А., Комарова В.В. Референдум в системе народовластия.– М.,1995.– 323с.
80. Дрейшев Б.В. Законность издания государственных решений // Вестн. СПб ун-та. Серия №6.– 1994.– №1.– С.76-82.
81. Дрейшев Б.В. Правотворческие отношения в советском государственном управлении.– Л.: Изд-во ЛГУ,1978.– 175с.
82. Дрейшев Б.В. Правотворчество и правовое регулирование // Изв. вузов. Правоведение.– 1985.– № 1.– С. 30-36.
83. Дрейшев Б.В. Проблемы технологии исполнения закона // Вестн. Ленингр. Ун-та. Серия 6.– 1988.– Вып.4.– С. 61-68.
84. Дубов И.А. Законодательная инициатива: проблемы и пути совершенствования // Государство и право.– 1993.– №10.– С.26-29.
85. Жевакин С.Н. Государственная регистрация ведомственных нормативных актов: краткий комментарий и обзор практики применения // Государство и право.– 1995.– № 5.– С.30-38.
86. Жевакин С.Н. Ведомственные нормативные акты Российской Федерации: краткий аналитический обзор // Государство и право.– 1996.– № 11.– С.98-104.
87. Железняк Н. Нормотворча діяльність як форма реалізації державної правової політики // Право України.– 2004.– № 7.– С.94-99.
88. Железняк Н. Правове регулювання нормотворчої діяльності // Право України.– 2002.– № 12.– С.102-108.
89. Женунтій В., Біленчук П. Діяльності міліції – чітке правове регулювання // Рад. право.– 1991.– № 4.– С.23.
90. Забезпечення законності в діяльності органів внутрішніх справ України: Збірник наукових праць.– К., 1993.– 212с.
91. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В.Копєйчикова.– К.: Юрінком Інтер, 1998.– 320с.
92. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина.– Х.: Право, 2002. – 432с.
93. Заец А.П. Система советского законодательства: (Проблемы согласованности) / АН УССР, Ин-т государства и права.– Киев: Наукова думка, 1987.– 97с.
94. Заєць А.П. Законодавча діяльність: деякі питання методології, теорії і практики // Укр. право.– 1995.– №1.– С.35-43.
95. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду.– К.: Парламентське вид-во, 1999.– 248с.
96. Зайцев Ю.Є. Деякі питання стратегії та методики термінологічних робіт у період кодифікації українського законодавства // Укр. право.– 1996.– №1.– С.76-78.
97. Законодательство и законодательная деятельность в СССР / Отв. ред. к.ю.н. П.П.Гуреев и к.ю.н. П.И.Седугин.– М.: Юрид. лит., 1972.– 325с.
98. Законодавство: проблеми ефективності.- К.: Наук. думка, 1995.– 229с.
99. Законодательная техника / Под ред. проф. Д.А.Керимова.– Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1965.– 143с.
100. Закон: создание и толкование / Под ред. А.С.Пиголкина.- М.: Спарк, 1998.– 283с.
101. Звягин Ю. Предлагаю проект закона // Рос. Федерация.– 1995.– №8.– С.22-24.
102. Зивс С.Л. Источники права.– М., 1981.– 265с.
103. Заменгоф З.М. Проблемы законности в нормотворческой деятельности // Укрепление социалистической законности – важнейшая политическая задача.- М.,1990.– С.71-83.
104. Ипакян А.П. Подготовка и принятие управленческих решений в органах внутренних дел.– М., 1971.– 32с.
105. Кабанов А.В. Ведомственные нормативные акты в общенародном государстве: понятие и роль // Вестник МГУ.– № 3.– С.46-51.
106. Кельман М.С. Теория права. Навчальний посібник.– Тернопіль: Поліграфіст, 1998.– 382с.
107. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права.– К., 2002.
108. Керимов Д.А. Законодательная деятельность советского государства.- М.,1955.– 164с.
109. Керимов Д.А. Законодательная техника. Научно-методическое и учебное пособие.– М.: Норма-Инфра-М,1998.– 122с.
110. Керимов Д.А. Кодификация и законодательная техника.– М.: Госюриздат,1962.– 104с.
111. Керимов Д.А. Культура и техника законотворчества.– М.: Юрид. лит.,1991.– 160с.
112. Керимов Д.А. Право и законодательство: [гражданское общество и правовое государство] // Свобод. мысль.- 1992.– № 18.– С.83-91.
113. Кідрук Ю. Про правове забезпечення діяльності міліції // Право України.– 1995.– № 12.– С.55.
114. Киричук И.Б. Организация и деятельность органов внутренних дел как предмет правового регулирования: (Вопросы теории): Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.01.– М., 1991.– 25с.
115. Коваль Л., Герасименко Є. Проблеми нормотворчості у сфері адміністративних порушень // Право України.– 1992.– № 3.– С.20-22.
116. Ковачев Д.А. Механизм правотворчества социалистического государства.– М.: Юр. лит.,1977.– 112с.
117. Ковачев Д.А., Новиньков В.А. Проблемы совершенствования ведомственного правотворчества: Опыт зарубежных соц. стран // Сов. государство и право.– 1988.– № 10.– С.97-104.
118. Кожевников Г. Нові зміни слід ретельніше редагувати: (Законотворчий процес в Україні) // Право України.– 1993.– № 5-6.– С.33-35.
119. Козловський А. Систематизація законодавства як гносеологічний процес // Право України.– 2000.– №2.– С.49-52.
120. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія.– Київ: Юрінком Інтер, 1998.– 208с.
121. Комаров С.А., Малько А.В. Теория государства и права. Учебно-методическое пособие. Краткий учебник для вузов.– М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА  М, 1999.– 448с.
122. Копєйчиков В.В. Питання кодифікації законодавства України // Вісн. Акад. правових наук України.– 1994.– №2.– С.44-51.
123. Коростей В. Проблеми правотворчості в Україні // Право України.– 2004.– №3.– С.121-126.
124. Коростей В. Про функції права // Право України.– 2004.– №9.– С.124-128.
125. Косинський В.В. Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії і етапи // Право України.– 1999.– №6.– С.26-31.
126. Кривенко Л. Під верховенство народу: (Законодавчий процес в Україні) // Віче.– 1992.– №12.– С.13-19.
127. Кривенко Л. Хто є у нас законодавець? Колізія актів законодавчої та виконавчої гілок державної влади // Віче.– 1995.– №11.– С.29-36.
128. Кривицький А. Буква і дух закону: проблеми законотворчої діяльності // Віче.–1995.– №11.– С.13-17.
129. Кузьмин И.Ф., Поленина С.В. Закон о законах: проблемы издания и содержания // Советское государство и право.– 1986.– № 3.–
130. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления.– М.: Юрид. лит., 1972.– 84с.
131. Лазарев В.В. Пробелы в праве и пути их устранения.– М.: Юрид. лит., 1974.– 143с.
132. Лазарев В.В. Пробелы в праве.- Казань, 1969.– 164с.
133. Лившиц Ю.П. Оценка конституционности нормативных актов. Автореф. дис. … канд. юрид. наук.– М., 1994.– 21с.
134. Лисенков С. Нормотворчий процес і його роль у запобіганні колізій у законодавстві // Закон і бізнес.– 1995.– 29 листоп.– С.1.
135. Лисенкова О. Законодавство України: необхідне нормативне визначення поняття // Право України.– 1993.– №11.– С.93-97.– С.93-97.
136. Лифшиц Р.З. Право и закон в социалистическом правовом государстве // Сов. государство и право.– 1989.– № 3.– С. 22-27.
137. Лихова С. Закон і законотворчість // Право України.– 1993.– №5-6.– С.35-38.
138. Ліфшиць Ю.П. Конституційність нормативного акта // Право України.– 1994.– № 11-12.– С.36-40.
139. Лобашев А.В. Понятие и признаки законности нормативных актов министерств и ведомств // Правоведение.– 1987.– №3.– С.27-32.
140. Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права.– М.: Изд-во НОРМА, 2003.– 240с.
141. Лясковська Н. Про культуру правотворчої діяльності // Право України.– 1994.– №5.– С.38-43.
142. Малахин И.В. Технология подготовки и принятия управленческих решений в органах внутренних дел: Лекция.– М.: Акад. МВД СССР, 1990.– 74с.
143. Медведев А.М. Правовое регулирование действия закона во времени // Государство и право.– 1995.– №3.– С.69-70.
144. Медведчук В.В. Законотворенню – системний підхід // Голос України.– 1999.– 18 лютого.– С.3.
145. Медведчук В.В. Питання ефективності чинного законодавства // Право України.– 1998.– №6.– С.8-12.
146. Мицкевич А.В. Правотворческое значение нормативного акта // Советское государство и право.– 1965.– №11.– С.49-57.
147. Монтескье Ш.Л. О духе законов.– М., 2001.– 412с.
148. Мурашин О.Г. Акти прямого народовладдя, їх система та класифікація // Вісник АПрН України.– 2000.– №1.– С.61-68.
149. Назаренко Є. Закон у системі нормативних актів України // Право України.– 1995.– №12.– С.11-18.
150. Назаренко Є. Питання розвитку та систематизації законодавства у світлі нової Конституції України //Українське право.– 1996.– №3.– С.35-49.
151. Научные основы советского правотворчества / [О.А.Гаврилов, Н.П.Колдаева, А.С.Пиголкин и др.; Отв. ред. Р.О.Халфина].– М.: Наука, 1981.– 317с.
152. Нашиц А. Правотворчество. Теория и законодательная техника. Пер. с рум.– М.: Прогресс, 1974.– 256с.
153. Нерсесянц В.С. Философия права. Учебник для вузов.– М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 1998.– 652с.
154. Николаева М.Н. Нормативные акты министерств и ведомств СССР.- М.: Юрид. лит., 1975.– 143с.
155. Николаева М.Н., Рахманина Т.Н. Систематизация ведомственных нормативных актов // Тр. / ВНИИ сов. стр-ва и законодательства.– 1989.– №46.– С.47-59.
156. Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. / Укл. В.В.Яременко, О.М.Сліпушко.– К.: Аконіт, 1998.
157. Новоселов В.И. Законность актов органов управления.- М.: Юр.лит.,1968.- 108с.
158. Обеспечение законности в деятельности органов внутренних дел: Учебное пособие / Под ред. В.В.Лазарева, В.С.Афанасьева, Н.Л.Гранат.- М.,1993.– 176с.
159. Общая теория государства и права / Под ред. В.С.Петрова, Л.С.Явича.– Т.2.– М., 1974.– С.285.
160. Общая теория государства и права. Академический курс: В 2 т. / Под ред. проф. М.Н.Марченко.- Т.2: Теория права.- М.: Изд-во “Зерцало”,1998.– 640с.
161. Общая теория права и государства / Под ред. В.В.Лазарева.– М.,1994.– 326с.
162. Общая теория права: Учебник для юридических вузов / Под общ. ред. А.С.Пиголкина.– М.,1995.– 408с.
163. Одинцова Н. Парадоксы права или загадки ведомственного нормотворчества // Хозяйство и право.– 1990.– № 9.– С.117-120.
164. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. чл.-кор. АН СССР Н.Ю.Шведовой.– 18-е изд., стереотип.– М.: Рус. яз., 1986.
165. Олійник А. Законотворчий процес – його основні риси та особливості // Право України.– 1998.– № 4.– С.18-23.
166. Олійник А. Планування законодавчої діяльності наблизить Україну до правової держави: Законодавча діяльність в Україні // Віче.– 1995.– №8.– С.30-36.
167. Ольховський Б. Дещо про нормотворчість у сучасних умовах // Віче.– 1995.– №10.– С.10
168. Ольховський Є. Законність як принцип поведінки // Віче.– 1996.– №З.– С.35-39.
169. Ониськів М. Глобалізація і правотворення // Право України.– 2002.– №9.– С.10-14.
170. Оніщенко Н. Юридичний процес як форма правової діяльності // Право України.– 2002.– №7.– С.7-13.
171. Опришко В.Ф. Державно-правова реформа в Україні: основні напрями // Право України.– 1998.– №1.– С.16-21.
172. Опришко В.Ф. Загальнотеоретичні та практичні проблеми систематизації законодавства України // Право України.– 1999.– №12.– С.25-30.
173. Опришко В.Ф. Основні положення проекту концепції розвитку законодавства України до 2005 року / Концепція розвитку законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції.– К.,1996.
174. Панов М. До проекту Закону України “Про нормативні правові акти” // Вісн. Акад. правових наук України.– Х., 1995.– №4.– С.139-151.
175. Пасенюк О. Реформування адміністративного права – важливий напрям правової політики // Право України.– 1998.– №7.– С.12-17.
176. Пашутін В.В. Правова природа розпорядчих актів: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ун-т внутр. справ.– Х., 1998.– 18с.
177. Пиголкин А.С. Подготовка проектов нормативных актов (Организация и методика).– М.: Юрид. лит.,1968.– 167с.
178. Пиголкин А.С. Теоретические проблемы правотворческой деятельности в СССР: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.01.– М., 1972.– 26с.
179. Погорілко В.Ф. Основні фактори і закономірності становлення та розвитку правової системи України // Правова система України: теорія і практика / Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції (Київ, 7-8 жовтня 1993 р.).– К.,1993.– С.17-25.
180. Погорілко В.Ф. Проблеми розвитку законодавства України // Право України.- 1993.- №7.– С.3-4.
181. Погорілко В.Ф. Стратегія і тактика законотворення: основи загальної концепції розвитку законодавства України // Віче.– 1993.– №4.– С.46-51.
182. Поленина С.В. Наука и законодательство // Теория права: новые идеи: Сборник научных трудов.- М.,1991.
183. Правотворчество в СССР / Под ред. проф. А.В.Мицкевича.- М.: Юр. лит., 1974.– 319с.
184. Рабінович П.М. Загальна концепція правової реформи в Україні: до характеристики вихідних засад // Вісник АПрН україни.– 1998.– №1.- С.15-24.
185. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Вид. 5-те, зі змінами.– К.: Атіка., 2001.– 176с.
186. Рабінович П.М. Юридична техніка законотворення в Україні: загальні проблеми // Вісник АПрН України.– 1998.– №2.– С.18-28.
187. Розин Л.М. Нормативные и правоприменительные акты органов внутренних дел.– М.,1969.– 30с.
188. Сазонов Б.И. Информационная система министерств: содержание и правовое регулирование // Советское государство и право.– 1976.– № 3.- С.23
189. Сборник нормативных актов МВД России / Сост. Черников В.В.- М.,1996.
190. Седугин П.И. Рождение закона.– М.: Профиздат, 1991.– 78с.
191. Селіванов В., Діденко Н. Правова природа регулювання суспільних відносин // Право України.– 2000.– №10.– С.10-20.
192. Сильченко Н.В. Роль и место понятия “типология” в понятийном аппарате общей теории государства и права // Право и правотворчество: вопросы теории. Сборник статей / АН СССР; Институт государства и права / Под ред. д.ю.н. проф. В.П.Казимирчук.– М.: ИГПАН, 1982.– С.60-63.
193. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник.– Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000.– 704с.
194. Словарь иностранных слов.– 10 изд., стереотип..– М.: Рус. яз.– 1983.
195. Советский энциклопедический словарь.– М.,1979.
196. Соколов Н.Я. Формы участия народных масс в совершенствовании социалистического законодательства: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.01.– М., 1966.– 23с.
197. Степанов И.М. Советская демократия и народное правотворчество // Советское государство и право.– 1971.– № 7.– С.32-38.
198. Степанян В.В. Теоретические проблемы правообразования в социалистическом обществе / АН АрмССР. Ин-т философии и права.– Ереван: Изд-во АН АрмССР, 1986.– 182с.
199. Стефанюк В. Правові акти управління// Право України.–2003.– №7.– С.3-9.
200. Сторожук Г. Реформи, які мають змінити міліцію (Розмова з міністром внутрішніх справ України М.В.Білоконем) // Міліція України.– 2003.– №12.– С.2-4.
201. Сурилов А.В. Теория государства и права: Учеб. пособие.– Киев, Одесса: Вища шк., 1989.- 438с.
202. Теория государства и права / Отв. ред. А.И.Денисов.– М.,1980.– 534с.
203. Теория государства и права / Под ред. С.С.Алексеева.– М.: Юрид. лит.,1985.–
204. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько.– 2-е изд., перераб. и доп.– М.: Юристъ, 2002.– 776с.
205. Теория права и государства: Учебник / Под ред. проф. В.В.Лазарева.– М.: Новый Юрист, 1997.– 432с.
206. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под. ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова.– 2-е изд., изм. и доп.– М.: Издательство Норма, 2002.– 570с.
207. Теория юридического процесса / Под общ. ред. проф. В.М.Горшенева.– Х.: Вища шк. Изд-во при ХГУ, 1985.–
208. Тихомиров Ю. Закон: от принятия до реализации // Законность.– 1995.– №1.– С.2.– С.3-5.
209. Тихомиров Ю. Проблемы сравнительного законоведения // Государство и право.– 1993.– №8.– С.43-47.
210. Томкіна О. Пинцип гласності процедури прийняття правових актів Кабінету Міністрів України // Право України.– 2004.– №9.– С.28-32.
211. Тонконог Н.П., Зайц Н.Ф. Совершенствование ведомственных нормативных актов.- К.: Вища школа, 1978.– 53с.
212. Философский словарь / Под ред. И.Т.Фролова.- 5-е изд.- М.: Политиздат, 1986.
213. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. профессора В.Г.Стрекозова.- М.: Изд-во “Интерстиль”, 1998.– 384с.
214. Цвєтков В.В. Державне управління: сутність та ефективність //Академічна юрид.думка.– К., 1998.– С. 423-442.
215. Цвік М.В. Про сучасне праворозуміння // Вісник АПрН України.– №31.– С.14-44.
216. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов.– М.: Юрайт-М, 2001.– 432с.
217. Чулінда Л. Залежність тлумачення правових норм від оформлення переліків у текстах нормативно-правових актів // Укр. право.– 2000.– №1.– С.216-219.
218. Шахов И.Б. Природа и содержание контроля как правовой формы деятельности органов советского государства // Проблемы социалистической законности.– Харьков, 1986.– Вып. 17.– С. 25-28.
219. Швець М. Нова технологія законотворення // Право України.– 2003.– №3.– С.3-9.
220. Швець М. Системна інформатизація законотворчого процесу // Вісник АПрН України.– 2000.– №2.– С.3-11.
221. Шемшученко Ю.С. Стратегія правотворчості // Голос України.– 1993.– 23 березня.– С.2.
222. Шемшученко Ю.С. Ще раз про наукову експертизу законопроектів // Уряд. кур’єр.– 1994.– 26 липня.– С.6.
223. Шебанов А.Ф. Вопросы теории нормативных актов в советском праве: Автореф. … дис. докт. юрид. наук.– М.,1965.– 46с.
224. Шмелева Г.Г. Конкретизация юридических норм в правовом регулировании.– Львов,1988.– 168с.
225. Экимов А.И. Интересы и право в социалистическом обществе.– Л.,1984.–144с.
226. Энциклопедический юридический словарь / Под общ. ред. В.Е. Крутских.- 2-е изд.- М.: ИНФРА-М, 1998.– 368с.
227. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін.– Т.3: К-М.– К.: «Укр. енцикл.», 2001.– 792с.
228. Ярмиш О.Н. Проблеми взаємовідносин між населенням та правоохоронними органами: вітчизняний та зарубіжний досвід. // Вісник Університету внутрішніх справ.– 1999.– № 8.– С. 245-252.