Одарченко Інна Сергіївна. Управління АПК України в умовах трансформаційної економіки

brief description

Одарченко Інна Сергіївна. Управління АПК України в умовах трансформаційної економіки : Дис... канд. наук: 08.02.03 2007

Одарченко І.C. Управління АПК України в умовах трансформаційної економіки. - Рукопис.
Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 - організація управління, планування і регулювання економіки. - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2006.
Дисертаційне дослідження присвячене розробці методологічних положень підвищення ефективності організаційного механізму управління відтворювальними процесами АПК в умовах трансформації економічної системи України.
Розкривається сутність ресурсного потенціалу АПК, який розглядається в якості складно організованої територіальної соціально-економічної системи, з множиною прямих і зворотних функціональних зв'язків, визначені і систематизовані його основні елементи. Аналізується динаміка сільськогосподарського виробництва, оцінюється сучасний стан АПК у розрізі його основних складових, порівнюється їхня структура зі структурою високорозвинутих країн.
Здійснене наукове обґрунтування використання виробничо-територіальних комплексів і економічних кластерів у системі агропромислового виробництва, визначені стратегічні напрямки в структурно-функціональних перетвореннях в АПК України з врахуванням наявних у неї регіональних особливостей.

У дисертації здійснені теоретичні узагальнення і викладені нові погляди на розв'язання та вирішення проблем управління АПК України в умовах трансформації її економіки і становлення ринкових відносин на селі, що дало змогу зробити наступні висновки:
1. АПК є цілісним системним утворенням. Його обидві форми (матеріально-речовинна і економічна) знаходяться в діалектичній єдності. Дана особливість вимагає в його дослідженні системного підходу, що потребує розмежування досліджуваних процесів і об'єктів. Вивчення за допомогою системного аналізу першої з двох вище вказаних форм АПК дає можливість визначити її функції і значення в створенні матеріально-технічної бази, а другої форми для з'ясування ролі виробничих відносин у формуванні відтворювальної структури.
2. Державна регуляторна політика в розвитку АПК України повинна бути спрямована на стримування імпорту і максимальне збереження експорту аграрної продукції. У цьому зв'язку головними напрямками є послідовне удосконалення функціонально-галузевої структури АПК України з метою підвищення збалансованості і пропорційності розвитку основних сфер АПК. Для обґрунтування загальної стратегії і тактичних задач стійкого розвитку АПК доцільно використовувати концепцію прийняття управлінських рішень з використанням інтегрованих інформаційних систем. Впровадження інформаційних систем забезпечує реінжиніринг функціональних зв’язків та реалізацію наступних управлінських функцій: прогнозування, управління даними про продукцію, планування, об'ємно-виробниче планування, планування матеріальних потреб, управління складами і запасами, управління постачанням матеріалами, контроль, управління реалізацією, планування і контроль витрат.
3. Незважаючи на суттєві позитивні зрушення, в аграрній сфері існує багато невирішених проблем. Тривалий час залишається низьким рівень використання сільськогосподарських угідь, порушується зональна сільськогосподарська спеціалізація, яка складалася десятиріччями і сприяла підвищенню ефективності вітчизняного аграрного виробництва. У галузі найнижча заробітна плата, досить слабка соціальна захищеність селян. Парк сільськогосподарської техніки має стійку тенденцію до зниження. З цим пов’язане і загальне зниження індексів продукції сільського господарства. Знижується конкурентноздатність вітчизняного сільськогосподарського виробництва.
4. У системному відношенні сучасний АПК України являє собою складно організований територіальний соціально-економічний комплекс. Його цільовою економічною функцією є виробництво сільськогосподарської продукції, її переробка в продовольчі і споживчі товари з доведенням до споживача в натурально-речовинній формі. Соціальною функцією є максимальне задоволення суспільства в продовольчих продуктах харчування й інших споживчих товарів. Управління АПК має функціональний, територіальний та організаційно-структурний аспекти. Функціональний аспект віддзеркалює виробничо-технологічний бік відтворювального процесу в АПК та його управління. Його економічна сутність полягає у організації різних утворень, зв'язаних з виробництвом і переробкою певного виду сільськогосподарської сировини на базі вертикальної (виробничо-технологічної) інтеграції. Територіальний аспект управління віддзеркалює територіальну структуру АПК, підґрунтям якого є його територіальна структура. Відтворювальний процес АПК та його управління здійснюється тут на базі горизонтальної інтеграції. Організаційно-структурний аспект управління характеризує ступінь об'єднання порівняно розрізнених господарських ланок (агропромислові фірми, агропромислові об'єднання, агропромислові комбінати, асоціації виробників і ін.), у систему господарювання на базі єдиних органів управління, що забезпечують цілеспрямований і погоджений розвиток усіх складових АПК. У роботі доведено, що одним із ефективних інструментів підвищення конкурентноздатності вітчизняного сільськогосподарського виробництва може стати удосконалення його територіальної організації та запровадження в практику функціонування та управління АПК кластерних утворень.
5. Відтворювальний процес АПК України знаходиться в даний час під впливом трьох основних факторів: відриву від АПК колишнього Радянського Союзу; реформування аграрного сектора й адекватних змін у механізмі його управління; посилення впливу зовнішньої складової (світових ринків сільгосппродукції).
6. Науково обґрунтована система управління АПК має включати шість модулів: тактичний, аналітичний, інформаційний, моніторинговий, нормативний і технологічний. На тлі тісної взаємодії зазначених модулів здійснюється управління господарською діяльністю АПК, з використанням економічних законів, що забезпечують ефективний розвиток системи управління АПК країни в цілому. Знання та використання згаданих законів повинні визначати основні принципи управління та поведінки всіх складових системи управління АПК країни та її регіонів.