Олійник Тетяна Володимирівна. Стратегічне управління адаптивністю підприємства

brief description

Олійник Тетяна Володимирівна. Стратегічне управління адаптивністю підприємства.- Дис. канд. екон. наук: 08.00.04, Харків. нац. екон. ун-т ім. Семена Кузнеця. - Харків, 2014.- 254 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ СЕМЕНА КУЗНЕЦЯ

На правах рукопису

ОЛІЙНИК ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК [005.591.4:005.21]:658(043.5)

СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ АДАПТИВНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

Спеціальність 08.00.04 – економіка та управління підприємствами
(за видами економічної діяльності)

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук

Дисертація є ідентичною
іншим примірникам дисертації
Вчений секретар спеціалізованої
Вченої ради Д 64.055.01
к.е.н., доцент І. М. Чмутова Науковий керівник
Отенко Ірина Павлівна,
доктор економічних наук, професор

Харків − 2014
ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ АДАПТИВНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА 9
1.1. Понятійний апарат стратегічного управління адаптивністю підприємства 9
1.2. Теоретичні підходи до стратегічного управління адаптивністю підприємства 29
1.3. Організаційні способи, форми та засоби стратегічного управління адаптивністю підприємств 46
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ АДАПТИВНОСТІ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ 69
2.1. Аналіз стану машинобудівної галузі України 69
2.2. Особливості процесів адаптації машинобудівних підприємств Харківського регіону 86
2.3. Аналіз стратегічної адаптивності машинобудівних підприємств 108
РОЗДІЛ 3. ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ АДАПТИВНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА 134
3.1. Методичний підхід до оцінки стратегічної адаптивності підприємства 134
3.2. Аналітичне забезпечення формування стратегічної адаптивності машинобудівного підприємства 153
3.3. Розробка інструментарію стратегічного управління адаптивністю підприємства 171
ВИСНОВКИ 194
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 198
ДОДАТКИ 224

ВСТУП

Загальноекономічна ситуація, соціальне напруження, зміни законодавчої системи негативно впливають на стан вітчизняних підприємств, процеси їх функціонування та розвитку. У цих умовах важливим є становлення й реалізація принципово нової системи управління підприємством, адаптованої до змін зовнішнього середовища за рахунок активного пошуку, формування та розвитку адаптивних здатностей, створення та використання стратегічних можливостей на засадах адекватної теоретичної бази, нових концептуальних ідей, підходів, методичного інструментарію.
Процеси адаптації виступають необхідною умовою успішної реалізації процесів стратегічного розвитку, радикальних перетворень на підприємстві. Розвиток адаптивних здатностей організації пов’язаний із зростанням потреби у прийнятті обґрунтованих стратегічних рішень, що спираються на емпіричні дослідження та знання, активізацію інноваційної діяльності та створення гнучкої організаційної структури, сприйнятливої до змін середовища. Такий аспект адаптивності підприємства передбачає необхідність розробки відповідного стратегічного інструментарію управління, який включає методи, технології, способи, що забезпечать орієнтацію підприємств на стратегічне оновлення, формування їх потенціалу для успішної реалізації стратегічних цілей.
Широкому спектру проблем, стосовно стратегічного управління діяльністю підприємств та їх вирішенню, присвячено наукові праці таких видатних вчених-економістів: І. Адизеса, І. Ансоффа, А. Арменакіса, М. Біра, Л. Грейнера, Ф. Гуіяра, Дж. Дак, Р. Дафта, К.Левіна, Дж. Келлі, Дж. Коттера, Н. Норіа, К. Фрайлінгера. У роботах цих авторів стратегічне управління розвитком підприємства пов’язано з процесами адаптації до змін на ринку та спрямовано на досягнення стійких конкурентних переваг. Однак, слід підкреслити, що економічні умови функціонування вітчизняних підприємств суттєво відрізняються від міжнародної практики, що обумовлює необхідність проведення системних досліджень і на цій основі формування адекватної методології стратегічного управління ними.
Серед вітчизняних та російських вчених питання стратегічного управління діяльністю підприємств та їх адаптивністю досліджують І. М. Акімова, М.Д. Аістов, В. М. Геєць, А. Е. Воронкова, Д. К. Воронков, М.О. Кизим, Г. Б. Клейнер, І. І. Мазур, В. С. Пономаренко, В. Н. Треньов, С. Р. Філоновіч, В. Ф. Шапіро, Г. В. Широкова. Дослідники розглядають сучасні концепції, передумови, методи та моделі управління адаптивністю підприємств. Разом із тим, недостатньо уваги приділено моніторингу процесів активної адаптації підприємств до змін, виміру їх адаптивності та розробленню стратегічного інструментарію управління нею. Відсутність єдності у підходах, методах управління та оцінювання стратегічної адаптивності підприємства обумовлюють необхідність проведення подальших комплексних досліджень, розробки теоретичних та методичних положень з метою її формування для ефективного функціонування та розвитку підприємств.
Актуальність, практична значущість і недостатня розробленість питань стратегічного управління адаптивністю підприємства зумовили вибір теми дисертації, мету та задачі дослідження.
Дисертаційна робота відповідає основним напрямам наукових досліджень Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця та НДЦ Індустріальних проблем розвитку НАН України. Результати дослідження використано при виконанні науково-дослідної роботи «Наукове обґрунтування розвитку машинобудування України» (номер державної реєстрації № 0111U008145), де здобувачем розроблено методичне забезпечення аналізу та оцінки стратегічної адаптивності підприємств машинобудівної галузі України, «Розробка механізму економічної безпеки підприємства в період його реструктуризації» (номер державної реєстрації № 0113U008067), де здобувачем розроблено інструментарій оцінювання адаптивності системи управління підприємства до його реструктуризації.
Метою дисертаційної роботи є розвиток теоретичних положень, розробка методичних підходів та практичних рекомендацій щодо стратегічного управління адаптивністю машинобудівних підприємств. Для досягнення поставленої мети дослідження вирішено такі задачі:
розвинути понятійний апарат та виділити види адаптивності підприємства за актуальними класифікаційними ознаками;
узагальнити теоретичні підходи до стратегічного управління адаптивністю підприємства;
визначити організаційні способи, форми та засоби стратегічного управління адаптивністю підприємств;
виявити особливості процесів адаптації машинобудівних підприємств та провести аналіз їх стратегічної адаптивності;
обґрунтувати методичний підхід до оцінки стратегічної адаптивності підприємства;
сформувати методичне забезпечення аналізу стратегічної адаптивності підприємств;
розробити інструментарій стратегічного управління адаптивністю підприємства.
Об'єкт дослідження – процеси стратегічного управління розвитком промислових підприємств.
Предметом дослідження – теоретичні положення, методи та інструменти стратегічного управління адаптивністю машинобудівних підприємств.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є сучасні положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів з проблем стратегічного управління діяльністю підприємства.
Для досягнення поставленої мети і вирішення задач у роботі використано методи й прийоми наукового мислення: аналізу і синтезу – для формування понятійного апарату та узагальнення теоретичних підходів до стратегічного управління адаптивністю підприємства, індуктивний і дедуктивний – для виділення організаційних форм та засобів стратегічного управління адаптивністю підприємств, методи емпіричного дослідження, такі як спостереження, порівняння, формалізації та експертні методи оцінювання – для визначення показників стратегічної адаптивності, економіко-математичні методи, зокрема, метод факторного аналізу (головних компонент) – для аналізу факторів поточної та стратегічної адаптивності підприємств, метод експертного опитування та багатофакторної регресії – для побудови моделі стратегічної адаптивності підприємства.
Інформаційною базою дисертаційної роботи є офіційні статистичні матеріали, дані звітності промислових підприємств Харківської області.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розвитку теоретичних положень, розробці методичних підходів та практичних рекомендацій щодо стратегічного управління машинобудівними підприємствами, зокрема:
удосконалено:
інструментарій стратегічного управління адаптивністю підприємства, відмінність якого полягає у відповідності визначеним стратегічним орієнтирам та включає стратегії адаптивності (пасивного виживання, активного виживання та активного впливу на зовнішнє середовище), механізми (координації, навчання, регулювання, збереження та захисту), організаційні способи, форми та заходи стратегічної адаптивності, а також методи надання властивості адаптивності поточним процесам діяльності та стратегіям розвитку;
методичне забезпечення аналізу адаптивності підприємств, відмінність якого полягає в: ідентифікації та оцінюванні процесів адаптації за виділеними ознаками видів адаптивності (стратегічної та поточної); організаційних форм (корпоратизації, кооперації та звуження бізнесу), способів, заходів та методів стратегічної адаптивності; виявленні та оцінюванні інституціональних, конкурентних та галузевих умов стратегічної адаптивності підприємств; оцінюванні показників стратегічної адаптивності та причинно-наслідкових зв’язків між нею та умовами зовнішнього середовища підприємства;
дістали подальшого розвитку:
понятійний апарат стратегічного управління адаптивністю підприємства за рахунок визначення змісту поняття «стратегічна адаптивність», що на відміну від існуючих розкривається через її триєдину сутність як основної організаційної здатності підприємства (властивість) пристосування до змін зовнішнього і внутрішнього середовищ та стратегічного управління ними (процес) завдяки пошуку та створенню нових можливостей, способів, форм, заходів та методів (інструментарій) для ефективного функціонування і стратегічного розвитку підприємства;
методичний підхід до оцінки стратегічної адаптивності підприємства, що на відміну від існуючих базується на оцінюванні її складових: фінансової стійкості, виробничої ефективності, інноваційності, наявності конкурентних переваг, розвитку знань і компетентностей персоналу та інтеграційної активності підприємства за критеріями їх стратегічної значущості та відповідності інституціональним, конкурентним та галузевим вимогам зовнішнього середовища;
класифікація видів адаптивності підприємства з позицій необхідності управління та надання адаптивних якостей процесам функціонування, розвитку та стратегіям підприємства з подальшим розмежуванням виду пасивної (активної) адаптації на групи за ознаками: «спосіб управління» – стратегічна (тактична, оперативна) та поточна; «організаційних параметрів змін» – структурна та функціональна; «об’єкту адаптації до змін» – техніко-технологічна, виробнича, соціальна, фінансова, ринкова; «застосування певного способу дій» – оборонна (буферна, захисна) та наступальна; «характеру наслідків або результатів процесів адаптації» – регресивна (деструктивна, руйнівна) та прогресивна.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні положення дисертаційної роботи доведені до рівня конкретних методичних рекомендацій щодо аналізу та оцінки стратегічної адаптивності, її зовнішніх факторів впливу на розвиток підприємства; розробки організаційних заходів щодо формування стратегічної адаптивності підприємства.
Результати дисертаційної роботи впроваджені та використовуються для аналітичного супроводження розробки та реалізації стратегій адаптації на Харківських підприємствах індустріальної групи ПрАТ «У.П.Е.К» (довідка № 242/1 від 14.03.13 р.), ВАТ «Турбоатом» (довідка №22-401 від 21.02.2013 р.), а також у навчальному процесі Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця при викладанні навчальних дисциплін «Стратегічний аналіз» і «Аналітичне забезпечення організаційних змін підприємства» (довідка №14/86-38-62/1 від 6.02.2014 р.).
Основні теоретичні положення і практичні результати дисертаційного дослідження оприлюднені на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Економічні підсумки 2011 року: досягнення та перспективи» (Львів, 2011), «Економічні виклики сучасності: шляхи розв’язання та новітні перспективи» (Дніпропетровськ, 2011), «Методологія та практика менеджменту у ХХІ столітті: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти» (Полтава, 2012), «Сучасні погляди розвитку економіки: новації, проекти, гіпотези» (Дніпропетровськ, 2012), «Проблеми стійкості функціонування суб’єктів ринкової економіки України» (Феодосія, 2013).
Основні результати і висновки дисертації знайшли відображення в 13 наукових працях, серед яких 8 статей у наукових фахових виданнях та 5 тез доповідей у матеріалах конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 3,66 ум.-друк. арк., особисто автору належить 2,74 ум.-друк. арк.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі вирішено важливе науково-практичне завдання щодо подальшого розвитку теоретичних положень та методичного забезпечення з стратегічного управління адаптивністю машинобудівних підприємств.
Основні висновки теоретичного та прикладного характеру, результати, що одержані в ході проведених досліджень, полягають у такому.
1. В дисертації обґрунтовано, що різноманітність поглядів на поняття «адаптація підприємства» визначає необхідність виділення таких її видів за класифікаційними ознаками: пасивна/активна – відрізняються характером реакції підприємства на вплив змін у зовнішньому та внутрішньому середовищі; оборонна (буферна, захисна) / наступальна – забезпечуються застосуванням певного способу дій підприємства на зміни середовища; техніко-технологічна, виробнича, соціальна, фінансова, ринкова – відповідно об’єкту, в якому проходять процеси пристосування (адаптації до змін); структурна/функціональна – за організаційними параметрами адаптації системи управління підприємством; стратегічна (тактична, оперативна) / поточна – за видом управління, що застосовується для реалізації процесів пристосування; регресивна (деструктивна, руйнівна) / прогресивна – за характером наслідків або результатів процесів адаптації. З позицій необхідності управління адаптивністю визначено поняття «стратегічна адаптивність підприємства» як основну організаційну здатність пристосовуватися до змін зовнішнього та внутрішнього середовищ завдяки пошуку та створенню нових можливостей для ефективного функціонування та стратегічного розвитку підприємства.
2. В дисертації представлено, що теоретичним підґрунтям стратегічного управління адаптивністю підприємства виступають основні положення системного, інституціонального та компетентністного підходів. Системний підхід фокусує увагу на вивченні параметрів системи, що є найважливішими для неї з точки зору життєдіяльності, самозбереження, протидії рушійним впливам середовища, формування відносної стійкості до змін та функціональної керованості ними. Інституціональний – фокусує увагу на виділенні інституційних чинників зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства. Компетентністний підхід виділяє організаційні знання та стратегічні здатності системи управління підприємством.
3. Визначення видів адаптивності підприємства, узагальнення та систематизація теоретичних підходів до стратегічного управління нею дозволили виділити основні групи стратегій адаптації підприємства, а також механізми (координації, навчання, регулювання, збереження та захисту), організаційні способи та форми - інтеграції через корпоратизацію та кооперацію, а також дезінтеграцію та аутсорсинг.
4. Результати аналізу процесів адаптації, що проходять на підприємствах машинобудівної галузі свідчить про переважно їх пасивний характер, що проявляється в скорочені виробництва, зростанні критичної залежності від імпорту машин та устаткування у виробництві, низькому внутрішньому попиті промислових галузей країни на продукцію машинобудування, скороченні та низькому рівні витрат підприємств на науково-дослідні та досвідно-конструкторські розробки, високому ступені зношеності основних фондів та дефіциті кваліфікованого персоналу. За результатами аналізу факторів поточної адаптивності встановлено недостатній рівень ліквідності та платоспроможності, маневреності та фінансової забезпеченості, прибутковості та ефективності використання власного капіталу для стратегічного розвитку досліджуваних машинобудівних підприємств Харківського регіону. Згідно визначеним стратегічним орієнтирам, встановлено, що стратегічний інструментарій адаптивності підприємств складають: стратегії адаптації – пасивного виживання (63% ), активного виживання (50%), активного впливу на зовнішнє середовище (31%); організаційні форми – корпоратизація бізнесу (56%), кооперація діяльності та стратегічні альянси (75%), звуження бізнесу (44%); способи – реорганізація (38%), реструктуризація (63%), реінжиніринг (32%), реконструкція (50%), редевелопмент (6%); методи надання властивості адаптивності поточним процесам діяльності та стратегіям розвитку – прогнозування (75%), стратегічний аналіз та облік (63%), контролінг (75%), консалтинг (25%), бенчмаркінг (69%), коучінг (13%), методи оцінки ризиків (88%).
5. Запропонований методичний підхід до оцінювання стратегічної адаптивності підприємства базується на положенні, що стратегічна адаптивність підприємства характеризується одночасно зовнішньою та внутрішньою спрямованістю, а стратегічно адаптивним вважається таке підприємство, що здатне зберігати функціональність та реалізовувати стратегічні наміри у ситуації невизначеності та змінюваності зовнішнього середовища шляхом створення нових організаційних форм та способів ведення бізнесу, стратегічних змін внутрішніх бізнес-процесів. З таких позицій результативний показник стратегічної адаптивності розраховувався за виділеними ознаками її складових (фінансової стійкості, виробничої ефективності, інноваційності діяльності, наявності конкурентних переваг, розвитку знань і компетентностей персоналу та інтеграційної активності) за критерієм відповідності стратегічним орієнтирам підприємства та вимогам зовнішнього середовища.
6. Розроблене методичне забезпечення аналізу адаптивності підприємств, складають методики ідентифікації, аналізу та оцінювання: процесів адаптації за виділеними видами адаптивності (стратегічної та поточної); організаційних форм (корпоратизації, кооперації та звуження бізнесу), способів, заходів та методів стратегічної адаптивності; інституціональних, конкурентних та галузевих умов стратегічної адаптивності підприємств; показників стратегічної адаптивності та причинно-наслідкових зв’язків між нею та умовами зовнішнього середовища підприємства.
7. В дисертації представлено, що реалізацію процесів адаптації підприємства забезпечують стратегії адаптивності, механізми координації, навчання, збереження та захисту, регулювання. Конкретизацію стратегій адаптивності, способів, заходів та методів проведено завдяки виділенню та оцінюванню ознак складових стратегічної адаптивності за критеріями їх стратегічної значущості та відповідності вимогам зовнішнього середовища. Розроблений інструментарій включає стратегії адаптивності (пасивного виживання, активного виживання та активного впливу на зовнішнє середовище), механізми (координації, навчання, регулювання, збереження та захисту), організаційні способи, форми та заходи а також методи надання властивості адаптивності поточним процесам діяльності та обраним стратегіям розвитку підприємства. Реалізація запропонованих заходів на ВАТ «Турбоатом» та ПАТ «ХАРП» довели практичну значущість і доцільність подальшого використання запропонованого стратегічного інструментарію для управління адаптивністю промислового підприємства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аакер Д. Стратегическое рыночное управление / Д. А. Аакер; пер. с англ. под редакцией Ю.Н. Каптуревского. – СПб. : Питер, 2003. – 544 с.
2. Абчук В.А. Курс предпринимательства / В. А. Абчук. – СПб. : Издательство «Альфа», 2001. – 545 с.
3. Адизес И. Управление жизненным циклом корпорации / И. Адизес. – СПб. : Питер, 2009. – 384 с.
4. Адизес И. Управляя изменениями / И. Адизес. – СПб. : Питер, 2008. – 224 с.
5. Аистова М. Д. Реструктуризация предприятий: вопросы управления. Стратегии, координация структурных параметров, снижение сопротивления преобразованиям / М. Д. Аистова. – М. : Альпина Паблишер, 2002. – 288 с.
6. Акимова И. М. Промышленный маркетинг / И. М. Акимова. – К. : Изд-во „Знання”, КОО, 2000. – 296 с.
7. Акимова И. М. Реструктуризация предприятий в промышленности Украины: направления и методы / И. М. Акимова. – Х. : АО „Бизнес-Информ”, 1999. – 284 с.
8. Акофф Р. Планирование будущего корпорации / Р. Акофф ; пер. с англ. под ред. В. И. Данилова-Данильяна. – М. : „Прогресс”, 1985. – 328 с.
9. Алпатов А. А. Управление реструктуризацией предприятий / А. А. Алпатов. – М.: Высшая школа приватизации и предпринимательства, 2000. – 268 с.
10. Андреева Т. Е. Организационные изменения: сравнительный анализ основных концепций / Т. Е. Андреева // Вестник Санкт-Петербургского университета. – 2004. – Вып. 2 (№16). – Серия 8. – С. 33–50.
11. Анискин Ю. П. Управление корпоративными изменениями по критерию устойчивости: монография / Ю. П. Анискин, П. А. Бульканов, С. А. Еникеева, Д. И. Митрохин, М. Н. Нечепуренко; под ред. Ю. П. Анискина; Московский ин-т электрон. техники (техн.ун-т) – участник национ.проекта «Образование», Междунар.акад.менеджмента, Междунар.акад.науки и практики орг.пр-ва. – М.: Издательство «Омега – Л», 2009. – 404с.
12. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия / И. Ансофф. – СПб: Издательство «Питер», 1999. – 416 с.
13. Антоненко В. М. Методичні підходи до аналізу фінансової безпеки підприємств паливно-енергетичного комплексу України / В. М. Антоненко, Г. О. Портнова // Научные труды ДонНТУ. – 2009. – Вып. 36-1. – С. 297–293.
14. Антонов В. Г. Эволюция организационных структур / В. Г. Антонов // Менеджмент в России и за рубежом. – 2000. – № 1. – С. 25–31.
15. Ареф'єва О. В. Суперечності розвитку як основне джерело загрози безпеці рівноваги економічних систем / О. В. Ареф'єва, О. С. Шнипко // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – № 3 (57). – С. 57–63.
16. Архангельский Г. Глоссарий терминов тайм-менеджмента [Электронный ресурс]. – Режим доступа к док.: http://vocable.ru/dictionary/
17. Архипов В. Стратегическая эффективность управленческих решений / В. Архипов // Международный журнал. Проблемы теории и практики управления. – 1996. – № 5. – С. 117–122.
18. Атаманчук Г. В. Управление – фактор развития (размышления об управленческой деятельности) / Г. В. Атаманчук – М.: ЗАО „Издательство „Экономика”, 2002. – 568 с.
19. Афанасьев Н. В. Управление развитием предприятия: монография / Н. В. Афанасьев, В. Д. Рогожин, В. И. Рудыка. – Х. : ИД «ИНЖЭК», 2003. – 184 с.
20. Бажин И.И. Управление изменениями: компакт-учебник / И. И. Бажин. – Харьков: Консум, 2006. – 384 с.