Онищук Георгій Ілліч. Міський комплекс України: теорія та практика розвитку

brief description

Онищук Георгій Ілліч. Міський комплекс України: теорія та практика розвитку: Дис... д-ра екон. наук: 08.10.01 / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України. - К., 2002. - 437арк. - Бібліогр.: арк. 396-416

Онищук Г.І. Міський комплекс України: теорія та практика розвитку. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.10.01 Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ, 2002.
В дисертації висвітлені теоретико-методологічні та практичні аспекти розвитку міського комплексу України, розкриті соціально-економічна сутність міського комплексу, проблеми розвитку та шляхи їх вирішення.
Визначені основні принципи реформування, до яких віднесені соціальна направленість, розмежування функцій всіх рівней влади, самодостатність та самофінансування регіонів та міст країни.
Значна увага приділена проблемам, пов’язаним з удосконаленням системи управління соціально-економічним розвитком міст на основі використання значного інтелектуального, фінансово-економічного, культурного та трудового потенціалу міст. Науково обґрунтована інноваційна діяльність міст, система залучення інвестицій для розвитку територій.
Розкрито наукові засади розвитку міського господарства, використання територіальних ресурсів на базі ринкових стосунків. Висвітлені питання розвитку механізмів фінансової стабілізації міської економіки, створення сучасної вітчизняної моделі іпотечної системи кредитування житлового будівництва. Досліджені та запропоновані нові підходи та принципи формування цінової та тарифної політики в міському господарстві.
Важливим є дослідження щодо формування корпоративного управління містами та територіальними утвореннями, залучення до цього населення, громадських об’єднань, органів самоврядування.

На захист виносяться результати комплексних досліджень теоретичних і практичних проблем розвитку міського комплексу країни в умовах ринкової трансформації економіки за напрямами, що випливають з мети та поставлених завдань.
Результати проведеного дослідження дозволяють зробити висновки концептуального, теоретичного і науково-практичного спрямування, основними з яких є:

Історичний процес підвищення ролі міст, міського способу життя і міської культури у розвитку суспільства, пов’язаний з його просторово-територіальною діяльністю. Названа просторово-територіальна концентрація діяльності людей характерна для міського комплексу країни. Міський комплекс представляє собою відкриту динамічну соціально-економічну систему, яка об’єднує міста та міські поселення з постійними якісними та структурними зрушеннями, змінами внутрішніх та зовнішніх економічних зв’язків, динамічною інноваційною діяльністю.

Єдність ринку праці, наявність відтворювального процесу трудових ресурсів, спільна економічна та соціальна інфраструктури, процес постійного поглинання нових територій приводять до переростання міст в агломерації, конурбації, мегаполіси, світові міста, урбанізовані райони. Забезпечується виробнича кооперація, інтеграція міських економік в єдину економічну систему. Наявність спільних інформаційних, транспортних та комунікаційних мереж об’єднують міста в міський комплекс, який стає домінуючим в стратегії економічного розвитку країни.

Формування нової системи розвитку економіки регіонів, особливо міського комплексу стає найважливішою умовою виходу з кризи, забезпечення сталого розвитку територій та країни в цілому. Основний теоретичний підхід пов’язаний з тим, що регіональне господарство функціонує та розвивається ефективно лише в системі взаємодії міста та села. Місто несе в собі інноваційний початок, село навпаки, консервативний. В цій системі виникає генеруюче джерело відтворювальних процесів, тобто економічна пара регіональної економіки виробництво-споживання”.
Концептуальні основи ефективного розвитку та розміщення продуктивних сил включають нові підходи та шляхи розвитку економіки за рахунок інтегрального використання переваг міського комплексу. Міський комплекс України можна визначити як сукупність міст та міських поселень різних форм та масштабів, взаємозалежних суб’єктів господарювання з територіальним розміщенням трудових та природних ресурсів, інтелектуальним, інформаційним, управлінським та культурно-патріотичним потенціалом, прогресивними формами кооперації та інтеграції з регіонами.
Розвиток сфери інформації та інформаційних технологій привели до глобалізації не тільки економіки, але й відносин у сфері свідомості людей. Великі міста стають центрами інноваційної діяльності, інтелектуального виробництва найновіших ідей та технологій. Методологія економічного розвитку включає в першу чергу розуміння закономірностей, які об’єднують людей в суспільство спільного проживання на окремій, окресленій території та в окремому просторі. Такий підхід вимагає створення нової моделі розвитку соціо-еколого-економічної, регіонально орієнтованої. Міста стають соціополюсами. Концепція соціополісу поєднує в собі принципи регіональної економіки, концентрує необхідні для швидкого розвитку фінансові, матеріальні, інтелектуальні ресурси, поєднує інтереси виробництва та людей, які живуть на цій території. Названим рисам відповідають великі міста та міський комплекс нашої країни в цілому.

Стратегія соціально-економічного розвитку міст та міського комплексу в цілому пов’язана з якісними та структурними змінами, потребує формування нового середовища функціонування, постійної адаптації до змін, необхідності забезпечення динамічної рівноваги. Генеральна схема планування території України, її аналітичні, прогнозні та концептуальні підходи стають головним документом стратегії розвитку держави, основою для детальної розробки планів розвитку регіонів та міст України. Міський комплекс, виступаючи рушійною силою суспільства, одночасно створює багато екологічних проблем і ризиків. Урбанізація посилила тиск на міста, привела до поглинання містами нових територій та приміських земель, а з ними сільських населених пунктів. Потрібен екософський підхід до різних форм господарювання, який орієнтує нас на комплексне вивчення та ідентифікацію факторів, що відображають специфічні риси господарської діяльності різних просторових та територіальних утворень.
Розвиток економіки міст та регіонів країни вимагає формування цілісної системи прогнозних і програмних планів розвитку на науковій основі з урахуванням демографічної ситуації, стану використання природного, науково-виробничого та трудового потенціалу, кон’юнктури регіонального ринку, досягнутого рівня економіки та соціальної сфери. Показники прогнозних та програмних документів стають основою для розробки суб’єктами підприємницької діяльності власних прогнозів та планів.
Ринкова трансформація економіки, побудова відкритого суспільства потребують нових підходів до стабілізації та розвитку регіональної економіки. Одним із таких сучасних підходів є створення спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку з пільговими режимами інвестиційної діяльності. Це дає можливість залучити до місцевих ресурсів інвестиції, нові технології, сучасний менеджмент, розширити зовнішньоекономічні зв’язки, створити додаткові робочі місця, покращити системи розселення в країні.
Важливим фактором розвитку в умовах переходу міського господарства до ринкової економіки стає раціональне використання міських територій. Міські території представляють собою головний ресурс міського комплексу, в якому сконцентровано 75% населення, 95% фінансових та наукових ресурсів, майже весь промислово-виробничий потенціал. Плата за землю може складати 15-40% всіх надходжень до міського бюджету.

В той же час органи місцевого самоврядування, володіючи такими цінними ресурсами не можуть успішно вирішувати проблеми функціонування територіальних утворень. Економіка багатьох міст перебуває в кризовому стані і потребує розробки і реалізації спеціальних економічних ринкових заходів і програм переходу на самофінансування розвитку території.

Вирішення житлової проблеми залишається найбільш гострою соціально-економічною та політичною проблемою. Запропоновані науково обґрунтовані підходи та принципи формування фінансово-кредитних систем, в основі яких іпотечне кредитування та будівельні заощадження громадян. Залучення громадян до вирішення головної соціальної проблеми основа нової житлової політики. Детальний аналіз світового та вітчизняного досвіду дав можливість розробити свою вітчизняну систему житлового кредитування.
Системна криза міського господарства не може бути подолана без його радикального реформування. Основними напрямами є: удосконалення системи управління підприємствами всіх форм власності, розмежування функцій влади різних рівней, забезпечення бездотаційності та самодостатнього фінансування, ефективна енергозберігаюча політика. В першу чергу потрібно провести реструктуризацію боргів, подолати збитковість, забезпечити достатнє поточне фінансування. Науково-методичні напрацювання дозволили розробити конкретні заходи щодо вирішення цих проблем.
Перехід до ринкових форм господарювання потребує інших економічних методів управління міським комплексом, радикальної зміни податкової, бюджетної, цінової та тарифної політики. Названі фактори виконують функції регулювання та стимулювання діяльності підприємств та організацій, управління та координації всіх дій на території, розмежування повноважень всіх рівней влади.

Удосконалення тарифної політики передбачає формування економічно обґрунтованих тарифів, перехід на двоставкові тарифи на послуги водо-, теплопостачання та водовідведення, встановлення диференційованої квартирної плати залежно від якісних характеристик житла. Методики та системи розрахунків тарифів повинні повністю відповідати ринковим умовам.

Територіальні утворення стають основною ланкою, основними суб’єктами в системі управління містами. Людина свою економічну діяльність, творчий потенціал реалізує в суспільстві. Ця взаємодія людей на спільній території вимагає нового методу господарювання для підвищення рівня та якості життя. На цьому ґрунтуються теоретичні основи корпоративної організації розвитку території, міста та регіону. Ринкова трансформація системи самоврядування включає всі ланки кооперативного управління кооперативи, об’єднання громадян, асоціації, громадські організації, органи самоорганізації населення тощо.