ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ УНР У ПЕРІОД ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ТА ДИРЕКТОРІЇ (1917–1921 рр.)

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ДУРНОВ ЄВГЕН СЕРГІЙОВИЧ

УДК 340.13+94(477)«1917/1921»

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ
МІЛІЦІЇ УНР У ПЕРІОД ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
ТА ДИРЕКТОРІЇ (1917–1921 рр.)

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
Заслужений працівник освіти України,
доктор історичних наук, професор
Кузьминець Олександр Васильович

Київ – 2009

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4
Розділ 1. Історіографія і джерельна база дослідження . . . . . . . . . . 12
1.1. Характеристика наукової літератури за темою дисертації . . . . . . 12
1.2. Джерельна база дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25
Висновки до розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31
Розділ 2. Проблеми правового забезпечення охорони суспільної
безпеки і ладу та розбудови органів охорони правопорядку
за суспільно-політичних умов в Українській Народній
Республіці доби Української Центральної Ради . . . . . . . . . . . . 32
2.1. Суспільно-політична обстановка в Україні за доби Української
Центральної Ради та політико-правові підходи держави
до творення національних правоохоронних органів . . . . . . . . . . 32
2.2. Створення, розвиток та правове забезпечення організації й діяль-
ності міліції УНР періоду Української Центральної Ради . . . . . . 43
2.3. Правові засади участі громадських формувань під керівництвом
міліції в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю
в Україні за доби Української Центральної Ради . . . . . . . . . . . . 77
Висновки до розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92
Розділ 3. Правові основи створення, організації та діяльності
міліції Української Народної Республіки за доби Директорії . . . 101
3.1. Суспільно-політична обстановка в Україні за доби Директорії
та політико-правові підходи держави до проблеми організації охорони
правопорядку і творення національних правоохоронних органів . . . 101
3.2. Правові підстави організації, реорганізації та діяльності міліції
в Україні за доби Директорії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 116
3.3. Правове регулювання діяльності державної жандармерії в ЗУНР
(ЗОУНР) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 150
3.4. Спроби створення громадських формувань з охорони
громадського порядку за доби Директорії та правові засади
їх організації та діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 156
Висновки до розділу 3 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 167
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 178
Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 193

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Губкомісар – Губерніальний комісар
ЗОУНР – Західна Область Української Народної Республіки
ЗУНР – Західноукраїнська Народна Республіка
МВС – Міністерство внутрішніх справ
НКВС – Народний комісаріат внутрішніх справ
НСВС – Народне секретарство внутрішніх справ
ОВС – Органи внутрішніх справ
Повіткомісар – Повітовий комісар
РНМ – Рада Народних Міністрів
РМ – Рада Міністрів
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
УГА – Українська Галицька армія
УНР – Українська Народна Республіка
УНРада – Українська Національна Рада
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка
УЦР – Українська Центральна Рада

ВСТУП

Актуальність теми. Кожна новоутворена держава задля охорони державного ладу розбудовує органи охорони правопорядку та розробляє відповідну нормативно-правову базу, що визначає організаційно-правові засади їх нормального функціонування з метою забезпечення внутрішньої безпеки, захисту інтересів держави і громадян від протиправних посягань. Завдання розробки нормативно-правової бази організації та діяльності правоохоронних органів як одне з першочергових завдань новоутвореної держави поставало й перед Українською Центральною Радою та Директорією УНР під час державотворення за часів Української революції 1917–1920 рр.
Якщо провести історичні паралелі, то можна бачити, що таке завдання було актуальним і в умовах становлення сучасної незалежної України. Так, після проголошення у липні 1990 року Декларації про державний суверенітет України [1 вищий орган законодавчої влади республіки задовго до прийняття Акта проголошення незалежності України у серпні 1991 року [2 та невдовзі після його прийняття ухвалив низку законодавчих актів з питань охорони правопорядку та боротьби зі злочинністю [3–10, що стали правовими засадами організації та діяльності правоохоронних органів сучасної суверенної України.
Обставини, за яких в Україні відбувалося становлення законодавства з регулювання відносин у галузі правоохоронної діяльності держави за спроб утвердження української незалежності у період 1917–1920 рр., подібні обставинам, за яких відбулося становлення сучасного українського законодавства з регулювання діяльності правоохоронних органів у час здобуття Україною незалежності на початку 90-х років минулого століття. Виходячи з цього, можна дійти висновку, що історія розбудови в Україні цих органів, і зокрема міліції, та вироблення організаційно-правових засад їх діяльності має неабиякий теоретичний і практичний інтерес, оскільки з’являється можливість порівняти тодішні й сучасні умови, в яких відбувалися процеси становлення органів охорони правопорядку і правового регулювання їх організації та діяльності й виявити їх загальні закономірності та відмінності.
Дослідження питань, що стосуються організаційно-правових засад, на яких будувалися організація та діяльність міліції в УНР часів Української Центральної Ради та Директорії, дозволить, з одного боку, виявити допущені помилки і свідомі перекоси у галузі правового забезпечення її діяльності, з другого – показати шляхи розвитку і надбання тогочасної нормотворчої діяльності, спрямованої на створення та удосконалення нормативно-правової бази з регулювання правоохоронних правовідносин та організації й діяльності системи правоохоронних органів, і в першу чергу міліції.
У сучасних умовах при удосконаленні організаційно-правових засад діяльності міліції України широко використовується міжнародний досвід організації та діяльності поліції. Проте необхідно враховувати й історичний досвід нашої країни, щоб на основі ретельного аналізу виявити допущені тогочасною владою помилки, а також встановити можливість запровадження в сучасну практику тих позитивних надбань, які були напрацьовані у минулі роки, і зокрема – досвіду правового забезпечення організації та діяльності міліції УНР. Ці положення і визначають актуальність даної праці.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослі-дження виконане відповідно до Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внут-рішніх справ на 2007 (розд. 2, п. 45) та 2008 рік (розд. 2, п. 43), планової тематики науково-дослідної роботи на кафедрі історії держави та права КНУВС та відповідає завданням Цільової комплексної програми Національної академії наук України № 0186.0.070872 «Актуальні проблеми історії Українського національного державотворення».
Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є комплексний аналіз організаційно-правових засад організації та діяльності міліції Української Народної Республіки у періоди Української Центральної Ради та Директорії.
Для реалізації цієї мети були визначені такі основні наукові завдання:
– дати наукову характеристику політико-правових підходів української національної держави до проблеми розбудови міліції УНР доби Української Центральної Ради та Директорії і визначити органі-заційно-правові засади її діяльності з охорони правопорядку і боротьби зі злочинністю за умов суспільно-політичної ситуації в Україні в 1917–1920 рр.;
– проаналізувати нормативно-правові та організаційно-структурні основи функціонування міліції у зазначений період;
– дослідити діяльність Генерального секретарства внутрішніх справ та МВС УНР з нормативного урегулювання організації та діяльності міліції;
– ґрунтовно дослідити нормативно-правову базу діяльності, структуру, функції і завдання міліції та інших органів охорони правопорядку УНР;
– розглянути причини, через які Уряд і МВС УНР не змогли реалізувати певні нормотворчі напрацювання у сфері організації та діяльності міліції;
– показати причини залучення військових сил до охорони порядку на території УНР;
– висвітлити порядок і принципи залучення до правоохоронної діяльності громадських формувань;
– дати історико-правову оцінку функціонування міліції УНР;
– виробити рекомендації щодо нормативно-правового та організаційно-структурного забезпечення діяльності міліції України на сучасному етапі.
Об’єктом дослідження є діяльність вищих органів державної влади УНР та Генерального секретарства / Міністерства внутрішніх справ УНР доби Української Центральної Ради та Директорії із створення та удо-сконалення діяльності міліції, а також громадських формувань охорони порядку.
Предметом дослідження є організаційно-правові засади діяльності міліції УНР у період Центральної Ради та Директорії у 1917–1921 рр.
Методи дослідження. При роботі над дослідженням застосовані загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання державно-правових процесів і явищ. Із загальнонаукових методів застосовувались діалектичний, історичний, порівняльно-історичний, функціонального аналізу, системно-структурний, герменевтики; із спеціально-наукових – історичний, історико-правовий, порівняльно-правовий, формально-юридичний та інші методи.
Метод загальної філософської діалектики, згідно з яким всі явища (предмети) вивчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, дозволив розкрити основні напрями становлення і розвитку нормативно-правової бази діяльності правоохоронних органів, яке йшло у напрямі від заперечення їх існування у вигляді поліції, що дісталася від імперської держави, через декілька трансформацій до остаточного формування системи органів внутрішніх справ УНР у вигляді міліції часів УЦР і народної міліції часів Директорії та громадських органів охорони порядку, що взаємодіяли з нею (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.2, 3.4). За допомогою конкретно-історичного методу досліджувалися політико-правові підходи урядів УНР до розв’язання проблем організації охорони правопорядку, боротьби зі злочинністю та створення системи органів охорони правопорядку і вироблення організаційно-правових засад їх дія-льності в умовах суспільно-політичної ситуації, що склалась в Україні в 1917–1921 рр. (підрозділи 2.1, 3.1, 3.2). Порівняльно-історичний метод дозволив простежити характерні тенденції становлення та розвитку органів охорони правопорядку УНР на різних етапах її існування (підрозділи 2.2, 3.2, 3.3). Метод функціонального аналізу дав змогу з’ясувати функціональну відповідність органів внутрішніх справ (міліції) УНР виконанню поставлених перед ними завдань (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, 3.3). За допомогою системно-структурного методу досліджувалася система органів охорони правопорядку, починаючи від центрального апарату (Генерального секретарства / Міністерства внутрішніх справ УНР) до підпорядкованих йому органів на місцях як системи більш низького порядку, зокрема їх організаційно-структурна будова (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, 3.3). Метод герменевтики, який полягає в ідентичному тлумаченні, інтерпретації нормативно-правових актів, документів, а також правовідносин, дозволив критично, всебічно й об’єктивно проаналізувати історико-правовий матеріал, роз’яснити його зміст, оцінити правові наслідки рішень органів державної влади УНР з питань організації та діяльності міліції та громадських органів охорони порядку (підрозділи 1.2, 2.2, 3.2, 3.3). Застосування історико-правового, порівняльно-правового, формально-юридичного методів дозволило розглянути генезис нормативно-правового забезпечення організації та діяльності народної міліції та громадських органів охорони порядку, що взаємодіяли з нею, через порівняння нормативно-правових актів, що приймалися урядами УНР та Генеральним секретарством / Міністерством внутрішніх справ, виявити їх спільні та відмінні риси і встановити закономірності розвитку і характерні риси законодавства, що регулювало організацію та діяльність міліції та громадських формувань з охорони правопорядку, з’ясувати історичну послідовність та доцільність реорганізації системи органів внутрішніх справ УНР, встановити роль формальної визначеності правових норм у забезпеченні функціонування системи органів внутрішніх справ та їх діяльності з охорони правопорядку і боротьби зі злочинністю у досліджуваний період (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, 3.3).
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання, які визначаються тим, що дане дослідження є однією з перших спроб на монографічному рівні осмислити організаційно-правові засади діяльності міліції УНР доби Української Центральної Ради та Директорії.
Конкретизовано наукова новизна основних положень дисертації поля-гає в тому, що в ній:
уперше:
– комплексно розглянуто політико-правові підходи держави до проблеми розбудови системи органів внутрішніх справ УНР доби Української Центральної Ради і Директорії в умовах суспільно-політичної ситуації в Україні в 1917–1920 рр. і доведено, що і УЦР, і Директорія стояли на позиції ліквідації правоохоронних органів держав-попередниць, а саме – поліції та Державної варти, та створення і зміцнення міліції й забезпечення її взаємодії з громадськими правоохоронними організаціями в охороні правопорядку;
– комплексно розглянуто політико-правові підходи держави до розробки організаційно-правових засад діяльності міліції в умовах суспільно-політичної ситуації в Україні в 1917–1920 рр., на підставі чого встановлено, що за часів УЦР питання організації та діяльності міліції було покладено на місцеві органи виконавчої влади без підпорядкування її центральному органу виконавчої влади в особі Генерального секретарства / Міністерства внутрішніх справ, а за часів Директорії вирішення питань організації та діяльності народної міліції було покладено безпосередньо на Міністерство внутрішніх справ УНР;
– дано науковий аналіз нормативно-правових актів та низки архівних матеріалів за темою дослідження, раніше не відомих або маловідомих істо-рико-правовій науці;
– здійснено критичний аналіз законодавчих і відомчих нормативних актів досліджуваного періоду, які регламентували організацію і діяльність народної міліції УНР та громадських органів охорони порядку;
– розглянуто як цілісну систему законодавчі та підзаконні акти, якими регламентувалися питання розбудови в Україні в досліджуваний період народної міліції та інших органів охорони правопорядку;
удосконалено:
– аналіз нормотворчої діяльності Генерального секретарства / Міністерства внутрішніх справ УНР як керівного органу системи органів;
– історико-правову оцінку організаційної діяльності Генерального секретарства / МВС УНР у сфері створення і реорганізації народної міліції;
дістали подальшого розвитку:
– положення про те, що ефективність організації та діяльності органів внутрішніх справ перебуває у прямій залежності від того, чи відповідає стан законодавства суспільним відносинам у сфері охорони правопорядку;
– теза про залежність структурно-функціональних реорганізацій в системі органів охорони правопорядку від об’єктивних внутріполітичних умов та воєнно-політичної ситуації в Україні;
– твердження, що вищі державні органи влади УНР доби Центральної Ради та Директорії приділяли достатню увагу виробленню законодавства, що регламентувало організаційно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ, але, в силу воєнної та політичної обстановки, забезпечити їх практичне застосування у повному обсязі не завжди було можливо.
Практичне значення одержаних результатів. Положення, висновки та пропозиції, викладені у дисертаційному дослідженні, використовувались для підготовки методичних матеріалів та лекцій з навчальної дисципліни «Історія держави і права України» у Київському національному університеті внутрішніх справ (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчально-методичний процес КНУВС від 29 січня 2009 р. № 3) та Львівського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчально-методичний процес ЛДУВС від 12 грудня 2008 р. № 9).
Результати дослідження можуть бути використані: у законотворчій роботі – при підготовці змін і доповнень до законодавчих та інших нормативно-правових актів, що стосуються реформування відомства та його складових частин, започаткованого керівництвом МВС України; у науково-дослідних цілях – для подальшої розробки історико-теоретичних проблем історії держави та права України, зокрема діяльності вищих органів виконавчої влади, зі створення й удосконалення організації та діяльності міліції; у навчальному процесі юридичних закладів освіти, насамперед вищих навчальних закладів МВС України, – при вивченні навчального курсу «Історія держави та права України» та спеціальних курсів «Історія правоохоронних органів України», «Історія міліції України», при підготовці відповідних курсів лекцій та навчальних посібників; а також у процесі науково-дослідної роботи слухачів і кур-сантів; у виховній та інформативній роботі з населенням.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ, на ІІІ Міжнародній науковій конференції «Революції в Україні у ХХ–ХХІ століттях: співзвуччя епох» (Одеса, 16–17 березня 2007 р., тези опубліковані), ІІ державній науковій конференції «Сучасні правові проблеми українського державотворення» (Біла Церква, 26 квітня 2007 р., тези опубліковані).
Окремі аспекти роботи використовувалися викладачами КНУВС при викладанні курсу «Історія держави та права України».
Публікації. Основні теоретичні положення та наукові висновки дисер-таційного дослідження викладені у розділі 2 колективної монографії «Органи внутрішніх справ УНР» за загальною редакцією проф. О.М. Джужі та шести наукових статтях, з яких три опубліковані у наукових фахових виданнях, а три – у збірниках матеріалів наукових конференцій.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні здійснено спробу проаналізувати нормативно-правові засади та організаційні аспекти функціонування міліції Української Народної Республіки за доби Центральної Ради та Директорії, дослідити її структуру та процес формування компетенції керівних органів, особливості її підпорядкованості МВС та органам місцевого самоврядування, підстави утворення та діяльності добровільних громадських формувань, зокрема організацій Вільного козацтва та Народної самоохорони, які залучались до охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю.
1. Виникнення міліції в Україні пов’язане з такою історичною подією, як Лютнева революція в Росії, внаслідок якої пішов на злам державний апарат колишньої Російської імперії, у тому числі й система правоохоронних органів, не останнє місце в якій посідала поліція. Поліція на території, підвладній новоствореному Тимчасовому уряду Росії, у тому числі й в Україні, замінялась міліцією. Правовою підставою для цього стала постанова Тимчасового уряду «Про заснування міліції», датою видання якої, як встановлено автором, є 17 квітня 1917 р., а не 14 березня, як зазначається в окремих наукових працях. Цим документом поліція вперше офіційно перейменовувалась на міліцію. У низці політико-правових документів Української Центральної Ради щодо цього нового правоохоронного органу застосовувалася назва «народна міліція», проте в офіційних законодавчих та підзаконних нормативно-правових актах використано назву «міліція». Офіційно назва «народна міліція» за-стосовувалася за доби Директорії.
2. Правовою основою організації та діяльності міліції стало «Тимчасове положення про міліцію», затверджене постановою Тимчасового уряду «Про заснування міліції» від 17 квітня 1917 р. За час свого існування ні Українська Центральна Рада, ні Уряд УНР не робили спроб виробити власний нормативно-правовий акт з регулювання організації та діяльності міліції. Це пояснюється тим, що Центральна Рада, з огляду на те, що Україна мала входити на правах автономії до майбутньої Російської федеративної держави, оголосила чинними на території України постанови і розпорядження Тимчасового уряду, а Тимчасовий уряд зі свого боку оголосив чинними закони, що діяли в Російській державі до Лютневої революції 1917 року, то на Україну теж поширювалась дія законів колишньої Російської імперії, у тому числі й тих, що регулювали діяльність правоохоронних органів з охорони правопорядку та боротьби зі злочинністю. Виходячи з тези, що законодавство повинно бути єдиним для всієї федерації, утвореної на теренах колишньої імперії, і що закони, які стосуються всієї федеративної держави, а отже й закони, що стосуються утворення, організації та діяльності правоохоронних органів, має видавати Всеросійський парламент, керівництво УНР не планувало вироблення нормативно-правового акта щодо міліції. Поряд з тим Центральна Рада на початковому етапі державотворення помилково вважала за необхідне у майбутньому замість регулярної армії та штатної міліції створити «народне військо», яке після закінчення війни мало бути перетворено на народну міліцію. Курс уряду УНР на відмову від формування міліційної армії, а натомість на подальшу розбудову міліції з усвідомленням необхідності існування добре зорганізованої штатної міліції був визначений лише після визволення Києва від більшовицького війська у березні 1918 року. Тому питанням законотворення у цій сфері не приділялося уваги. Таким чином, постанова «Про заснування міліції» та «Тимчасове положення про міліцію» діяли практично без змін до кінця існування Центральної Ради.
3. Відповідно до «Тимчасового положення про міліцію» міліція була виконавчим органом державної влади на місцях і, перебуваючи у віданні місцевого громадського управління, не підпорядковувалася державному відомству внутрішніх справ. Виняток було зроблено щодо столичної міліції, яка згідно із Законом УНР «Про передачу міліції м. Києва в розпорядження Міністерства внутрішніх справ» від 5 березня 1918 р. підпорядковувалася безпосередньо МВС УНР. Таким чином, Закон спрямовувався на розширення компетенції МВС лише щодо керівництва діяльністю міліції Києва, проте на іншу територію УНР його дія не поширювалась.
4. Політичні та нормативно-правові документи УЦР на початковому етапі її діяльності не містили чітких політико-правових підходів держави до проблеми охорони правопорядку та розбудови органів його за-безпечення. У найзагальнішому вигляді підходи держави до проблеми забезпечення правопорядку в Україні були окреслені у ІІІ Універсалі Української Центральної Ради, виданому 7 листопада, вже після подій 25 жовтня 1917 р. у Петрограді. Цим актом проголошувалося утворення Української Народної Республіки (що означало фактичний відрив України від радянської Росії), стверджувалося право Української Центральної Ради та її уряду – Генерального секретаріату України – видавати власні закони і здійснювати державне управління в Україні, яка все ще розглядалася як автономія у складі Російської держави.
Відмітною була позиція Української Центральної Ради щодо розбудови державного правоохоронного органу, згідно з якою замість регулярної армії та штатної міліції мало бути створене «народне військо», яке після закінчення війни мало перетворитися на народну міліцію.
5. Через те, що органам державної влади в умовах ведення війни та поширення анархії в країні не вдалося створити дієздатні органи міліції, які б забезпечили належні охорону порядку та боротьбу зі злочинністю, Українська Центральна Рада звернула увагу на можливість використання для цього добровільних громадських формувань з охорони порядку, які виникали в різних місцевостях України. Найбільш масовим став рух з утворення організацій «Вільного козацтва» – добровільних міліцейсько-військових формувань, які створювались для охорони правопорядку та «оборони вольностей українського народу», а також для ведення культурно-просвітницької роботи та відродження козацьких традицій. Оскільки їх діяльність не була унормована, постало завдання напрацювати відповідну нормативно-правову базу. Правові засади організації та діяльності добровільних формувань «Вільного козацтва» в Україні і їх участі в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю були визначені у «Статуті «Вільного козацтва» України», затвердженому на засіданні Генерального секретаріату 13 (26) листопада 1917 р.
6. З метою координації діяльності організацій «Вільного козацтва» Генеральним секретарством внутрішніх справ у листопаді 1917 року в його структурі було утворено спеціальний відділ «Вільного козацтва». Керівництво діяльністю цих організацій на місцях покладалося на від-повідні органи місцевої влади (начальник міліції, комісар). Громадський порядок козаки охороняли під керівництвом відповідного начальника міліції, а в негайних випадках – своєї старшини. У цих випадках старшина мала одночасно повідомляти про це місцеву адміністрацію, звертаючись до неї за вказівками і розпорядженнями. До того ж, вимоги адміністративної влади про допомогу по охороні порядку і спокою як для окремих козаків, так і для сотень, куренів, полків і кошів були обов’язковими. Проводити арешти й обшуки дозволялося тільки за дорученням органів адміністративної або судової влади. Їхні вказівки були обов’язковими для всіх формувань Вільного козацтва. За час свого існу-вання Вільне козацтво пройшло розвиток від статусу добровільних громадських організацій, з функціями культурно-просвітницької роботи та охорони громадського порядку, до воєнізованого формування, з функціями внутрішніх військ (військової жандармерії), а згодом і збройних сил. Так, з 18 грудня 1917 р., згідно з постановою уряду, загони Вільного козацтва були виведені з підпорядкування Генерального секретарства внутрішніх справ та підпорядковані Генеральному секретарству військових справ як підрозділи української армії.
7. 23 січня 1918 р. згідно з ухвалою Ради Народних Міністрів УНР було засноване Реєстрове Вільне козацтво, яке мало забезпечувати внутрішню охорону повітів. На місцях щодо питань внутрішнього життя сотні Реєстрового Вільного козацтва знаходились у розпорядженні повітових військових начальників, а відносно питань боротьби з анархією – в розпорядженні повітових комісарів. Сотні трьох–чотирьох повітів об’єднувались у полки, а полки в межах губернії – в коші, які затверджувались Військовим міністерством. З кожним козаком і старшиною укладався договір на певний строк. На відміну від членів організацій «Вільного козацтва», представники Реєстрового Вільного козацтва отримували платню, на що уряд виділив 130 млн. крб. Реєстрове козацтво було розформовано згідно з наказом військового міністра УНР від 5 квітня 1918 р.
8. Внаслідок ведення військових дій на території України, відсутності централізованого керівництва, недостатнього фінансування тощо формування Вільного козацтва не мали можливості забезпечити належну охорону правопорядку на всій території країни та замінити собою державні органи охорони громадського порядку й боротьби зі злочинністю, зокрема міліцію. Зрозумівши це, уряд УНР зосередив першочергову увагу на розвитку штатної міліції, але внаслідок державного перевороту 29 квітня 1918 р. ці плани так і не були повністю реалізовані.
9. За нетривалий період свого існування добровільні громадські формування «Вільного козацтва» показали свою спроможність забезпечити ефективну охорону громадського порядку та боротьбу зі злочинністю у невеликих містах, містечках та сільській місцевості, де для цього не вистачало потрібної чисельності міліції. Така ситуація з чисельністю міліції на місцях характерна і для нашого часу. Враховуючи необхідність використання досвіду попередників, беручи до уваги, що в сучасних умовах суверенної демократичної України зародився і шириться рух за відновлення і впровадження козацьких традицій та організацій козацтва, вважаємо за доцільне залучити відроджувані козацькі організації до справи забезпечення охорони порядку і боротьби зі злочинністю в містах і селах у взаємодії з міліцією, доручивши організацію і керівництво цією взаємодією Міністерству внутрішніх справ України та його органам на місцях. МВС України має виробити правові засади співробітництва з добровільними козацькими формуваннями.
10. Керівництво Української держави, яка постала на теренах України замість УНР після державного перевороту 29 квітня 1918 р. переформувало міліцію у Державну варту, яка була виведена з підпо-рядкування ліквідованих органів місцевого самоврядування та підпорядкована Департаменту Державної варти МВС Української держави гетьмана П. Скоропадського.
11. Після відновлення УНР внаслідок протигетьманського повстання у грудні 1918 року Директорія зліквідувала Державну варту і відновила міліцію, добавивши до її назви слово «народна», і цей правоохоронний орган отримав назву «народна міліція».
12. Реалізуючи свої політико-правові підходи до проблеми розбудови правоохоронної системи, організації та діяльності правоохоронних органів, що полягали у першочерговій заміні гетьманського правоохоронного апарату, в тому числі органів внутрішніх справ, новими структурами, і створення нового центрального апарату системи органів внутрішніх справ, який спочатку діяв у формі Відділу внутрішніх справ при Директорії, потім – Комісаріату внутрішніх справ, а з 26 грудня 1918 р. його було перейменовано на Міністерство внутрішніх справ у складі новоствореної Ради Народних Міністрів УНР, Директорія одразу підпорядкувала народну міліцію цьому центральному органу виконавчої влади, покликаному налагодити роботу з охорони правопорядку і боротьби зі злочинністю. Водночас народна міліція на місцях підпорядковувалася місцевим органам влади (губерніальним, міським, повітовим). Таким чином, за доби Директорії діяв принцип подвійного підпорядкування міліції – центральному виконавчому органу в особі МВС та органам місцевої влади в особі губерніальних, міських та повітових комісарств.
13. З кінця 1918 року до середини 1919 року на територіях, підвладних Директорії, провадилася реорганізація місцевих органів внутрішніх справ шляхом заміни гетьманської Державної варти народною міліцією, її діяльність спрямовувалась на реалізацію політико-правових підходів держави до забезпечення правопорядку, а саме – виявлення дезертирів, осіб, які поширювали серед населення агітацію проти нової влади, захист особи та особистої і державної власності від погромів, пограбувань, незаконних реквізицій та боротьба з іншими злочинними проявами.
14. У галузі правового регулювання організації та діяльності правоохоронних органів, у тому числі відновленої народної міліції, Директорія та МВС УНР не повернулися до використання діючих за часів Української Центральної Ради відповідних нормативно-правових актів, а на початковому етапі, поки розроблялися власні документи, успадкували їх від Української Держави і застосовували нормативно-правові акти Гетьманату, згідно з якими будувалася діяльність Державної варти, у тому числі й за тими штатними розписами, що їх мала Державна варта. Пізніше Директорія та Міністерство внутрішніх справ звернулися до питань міліційного будівництва, приймаючи відповідні постанови, а згодом і зако-ни. В цих нормативно-правових актах містилися норми, що впорядковували питання, пов’язані з формуванням українських правоохоронних органів, а також взаємодіючих з ними громадських організацій, виробленням організаційно-правових засад діяльності української міліції тощо.
15. Розуміючи нагальну необхідність мати власну нормативно-правову базу з регулювання діяльності народної міліції, у червні 1919 року МВС розробило «Коротку інструкцію для міліціонера», в якій було визначено основні обов’язки міліціонерів при несенні служби. Згодом, у другій половині 1919 року, МВС розробило проект Інструкції для чинів народної міліції УНР, якою визначалися основні завдання міліції, окреслювалася її компетенція. З порівняння змісту цих інструкцій можна дійти висновку, що перша з них розрахована переважно на міську міліцію, а друга має більш широкий характер і розрахована як на міську, так і на повітову міліцію. Проте ці нормативно-правові акти залишилися проектами і не були реалізовані на практиці.
16. Правові засади організації народної міліції визначалися Законом Директорії УНР «Про тимчасові штати народної міліції», прийнятому в липні 1919 року. Хоча організація народної міліції, визначена цим Законом, передбачалася як тимчасова, проте вона не змінювалася протягом усієї доби Директорії. Слід зазначити, що часто закони та інші нормативно-правові акти Директорії та МВС приймались як тимчасові, виключно на найближчий час. Так, термін дії Закону про тимчасові штати народної міліції встановлювався до 1 січня 1920 р. З цього випливає висновок, що Директорія та МВС УНР, розраховуючи на перемогу в збройній боротьбі з противниками самостійної України, розраховували у майбутньому розробити нові штати міліції для умов мирного часу. Але такої нагоди Директорія та її уряд до кінця свого існування не мали. Однак МВС УНР продовжувало нормотворчу діяльність на перспективу, сподіваючись повернутися на територію України. Так, у 1920 році, коли Директорія перебувала в еміграції, МВС розробило законопроект «Про реорганізацію народньої міліції», проте він з об’єктивних причин не був реалізований.
17. Як за доби Української Центральної Ради, так і в період Директорії в умовах воєнного часу оперативна обстановка в Україні була доволі складною, що потребувало значних зусиль правоохоронних органів для боротьби зі злочинністю і охорони порядку. Оскільки ні уряд УНР, ні МВС не мали можливості забезпечити достатню чисельність міліції для забезпечення надійного захисту населення від злочинних посягань, було вирішено задіяти для виконання цих завдань воєнізоване формування, яке у взаємодії з місцевою міліцією могло б оперативно реагувати на повідомлення з місць про появу злочинних зграй і проводити операції з метою їх знищення. З огляду на це МВС розробило, а Рада Народних Міністрів УНР 28 лютого 1919 р. прийняла закон про утворення Кошу охорони республіканського ладу – збройного формування типу військово-польової жандармерії, яке діяло поряд з на-родною міліцією і перебувало у безпосередньому підпорядкуванні МВС.
18. Організаційно-правові засади діяльності підрозділів Кошу охорони республіканського ладу на початковому етапі їх існування визначалися Статутом Державної варти колишньої Української Держави від 9 серпня 1918 р., поки МВС не завершило розробку, а Рада Народних Міністрів УНР 25 липня 1919 р. не ухвалила Статут Кошу. Кіш охорони республіканського ладу фактично припинив свою діяльність у грудні 1919 року, коли Директорія втратила підконтрольну їй територію України.
19. Директорія, з метою захисту населення та охорони правопорядку, додержуючись політико-правових підходів до проблеми організації охорони правопорядку і боротьби зі злочинністю, вживала заходів щодо залучення до вирішення цієї проблеми добровільних громадських формувань з охорони порядку. Таким кроком на шляху реалізації політики посилення охорони порядку стало створення на місцях громадських правоохоронних органів із залученням населення. Зважаючи на складну оперативну обстановку на місцях та не маючи можливості забезпечити достатню чисельність міліції для посилення захисту населення від злочинних посягань, МВС зініціювало створення такої форми самоорганізації населення, як громадські формування народної самоохорони. Ці формування не підміняли собою міліції і діяли там, де міліції не було або її чисельності було замало. Народна самоохорона підпорядковувалась безпосередньо сільським і волосним комісарам, а у своїй діяльності керувалась вказівками представників волосної і повітової міліції. Волосна міліція повинна була надавати сільським і волосним комісарам допомогу в організації народної самоохорони та забезпеченні її діяльності. Однак, як свідчать архівні матеріали, створення за ініціативою МВС цього нового виду організації охорони правопорядку не було підтримано населенням.
20. Проте цей, хай і невдалий, досвід самоорганізації населення з метою забезпечення порядку і боротьби зі злочинністю становить інтерес і в сьогочасних умовах, зважаючи на складну оперативну обстановку в невеликих населених пунктах, особливо в сільській місцевості, де через кризові явища, безробіття, пияцтво та наркоманію певної частини населення почастішали випадки посягання на чуже майно різних форм власності, грабежі, порушення громадського порядку, недотримання санітарних та протиепізоотичних норм тощо. Оскільки в таких населених пунктах відсутні підрозділи міліції, а дільничні інспектори міліції обслуговують по декілька сіл, організації народної самоохорони могли б посприяти поліпшенню криміногенної ситуації, зниженню кількості протиправних посягань на громадський порядок і безпеку, на життя і здоров’я людей та на їх майно.
21. Більш прийнятною для населення формою організації охорони правопорядку в сільських місцевостях, де не вистачало народної міліції, став запроваджений циркуляром МВС УНР «Про тимчасову організацію влади на місцях» від 10 вересня 1919 р. інститут сільських десятських. Десятські визначалися як нижчі чини української міліції, безпосередньо підпорядковувалися сільському комісару і затверджувалися повітовим комісаром. Проте інститут сільських десятських внаслідок втрати Директорією майже усієї території України наприкінці 1919 року проіснував лише близько трьох місяців. Але це нововведення встигло себе зарекомендувати з позитивного боку і було підтримано населенням. Тому після короткочасного повернення частини території України під свою владу Директорія у 1920 році відновила цю інституцію в українських селах. Для подальшого впорядкування її діяльності МВС розробило у 1920 році нормативно-правові акти, які регламентували організацію діяльності сільських десятських («Інструкцію по сільському управлінню» від 26 жовтня 1920 р. та «Коротку інструкцію для сільських десятських» від 30 жовтня 1920 р.), в яких визначалися порядок організації в селах органів громадського управління та їх устрій, компетенція, права і обов’язки десятських у галузі громадської безпеки, в адміністративно-господарській сфері тощо. Однак з остаточним залишенням території України у листопаді 1920 року реалізувати на практиці ідею створення громадських правоохоронних формувань у виді інституту сільських десятських не вдалося, тому нормативно-правові акти з регламентації їх діяльності можна розглядати лише як нереалізовані проекти майбутнього устрою правоохоронної системи, яку МВС УНР сподівалося запровадити в Україні, розраховуючи повернутися на її територію після перемоги над противниками самостійної України.
22. Досвід створення інституту сільських десятських, як і організацій народної самоохорони, становить інтерес і в сучасних умовах незалежної України. Зважаючи на сьогоднішню складну оперативну обстановку в сільській місцевості, де фіксуються непоодинокі факти посягання на чуже майно різних форм власності, а часом і на життя його власників, хулі-ганські прояви та інші правопорушення, функціонування подібного громадського формування могло б відіграти свою позитивну роль в оздоровленні ситуації з охороною правопорядку на селі. У сучасних умовах досвід створення інституту сільських десятських може бути використаний як допоміжна сила у діяльності громадських помічників дільничних інспекторів міліції, інститут яких введено наказом МВС України від 25 липня 2005 р. Правові засади їх діяльності можуть бути врегульовані з урахуванням основних положень Інструкції для сільських десятських, розробленої МВС УНР Директорії у 1920 році.
23. Дослідження історико-правового аспекту становлення і розвитку міліції України дозволило розкрити невідомі сторінки її діяльності, багато з яких не увійшло в обсяг цієї роботи. Проте вони не повинні залишитися недоступними для широкого кола осіб, які цікавляться історією української міліції, особливо майбутніх правоохоронців. Зважаючи на потребу виховання сучасних правоохоронців у дусі патріотизму, поваги до національної історії, у тому числі до історії правоохоронних органів, вважаємо за потрібне використати одержані матеріали для просвітньої роботи у практичних апаратах органів внутрішніх справ, а для забезпечення якісної світоглядної підготовки слухачів і курсантів вищих навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ України повсюдно впровадити викладання спеціального курсу «Історія міліції України», забезпечивши цей курс відповідними методичними та навчальними матеріалами, у яких використати інформацію, одержану в процесі даного дослідження.
24. Досліджені архівні матеріали свідчать про спробу керівництва УНР при розробці документів з удосконалення системи правоохоронних органів замінити назву «народна міліція» назвою «поліція». Аналогічні пропозиції висловлювались і багатьма сучасними науковцями та практиками. На нашу думку, ці пропозиції заслуговують на увагу. Проте реалізація цих пропозицій має бути пов’язана не з простою заміною назви, а з глибокою реорганізацією вітчизняного правоохоронного органу в такому напрямі, щоб він став на рівень сучасних поліцейських апаратів розвинених країн з їх досконалою технікою, інформаційними технологіями, тактикою і, особливо, висококваліфікованими силами, які пройшли практичну підготовку в кращих підрозділах поліції країн світового співтовариства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Про державний суверенітет України : Декларація Верховної Ради УРСР від 16 липня 1990 р. № 55–ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
2. Акт проголошення незалежності України : об’явлений постано-вою Верховної Ради УРСР від 24 серпня 1991 р. № 1427–ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
3. Про міліцію : Закон України від 20 грудня 1990 р. № 565–ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20. Зі змінами : Законодательство Украины. – 2009. – № 6 : (Правова серія «Інфодиск»). – К.: CD-вид-во «Інфодиск», 2009. – Систем. вимоги: Pentium-233 ; 32 Mb RAM ; CD-ROM Windovs 98/2000/NT/XP. – Назва з контейнера.
4. Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про мі-ліцію» : постанова Верховної Ради Української РСР від 25 грудня 1990 р. № 583–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 21.
5. Про Службу безпеки України : Закон України від 25 березня 1992 р. № 2229–XI // Відомості Верховної Ради України. – 1992. № 27. Ст. 382. Зі змінами : Законодательство Украины. – 2009. – № 6 : (Правова серія «Інфодиск»). – К.: CD-вид-во «Інфодиск», 2009. – Систем. вимоги: Pentium-233 ; 32 Mb RAM ; CD-ROM Windovs 98/2000/NT/XP. – Назва з контейнера.
6. Про оперативно-розшукову діяльність : Закон України від 18 лютого 1992 р. № 2135–ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303. Зі змінами : там само.
7. Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України : Закон України від 26 березня 1992 р. № 2235–ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29. – Ст. 397. Зі змінами : там само
8. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю : Закон України від 30 червня 1993 р. № 3341–ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.
9. Про утворення Державної служби боротьби з економічною злочинністю : постанова Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 р. № 510 // ЗП України. – 1993. – № 2. – Ст. 30.
10. Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України : розпорядження Президента України від 7 жовтня 1992 р. № 157/92-рп // Законодательство Украины. – 2009. – № 6 : (Правова серія «Інфодиск»). – К.: CD-вид-во «Інфодиск», 2009. – Систем. вимоги: Pentium-233 ; 32 Mb RAM ; CD-ROM Windovs 98/2000/NT/XP. – Назва з контейнера.
11. Українська РСР в період громадянської війни 1917–1920 рр. : у 3-х т. – К. : Політвидав України, 1967. – Т. 3. – 473 с.
12. Великий Жовтень і громадянська війна на Україні : Енциклопедичний довідник. – К. : Головна редакція УРЕ, 1987. – 632 с.
13. Українська державність у ХХ столітті: Історико-політологічний аналіз. – К. : Політична думка, 1966. – 344 с.
14. Мусиенко В.В. На защите завоеваний Великого Октября / В.В. Мусиенко. – К. : Политиздат Украины, 1986. – 233 с.
15. Супруненко Н.И. Очерки истории гражданской войны и ино-странной военной интервенции на Украине (1918–1920) // Н.И. Супруненко. – М. : Наука, 1966. – 455 с.
16. Лихолат А.В. Разгром буржуазно-националистической Директо-рии на Украине / А.В. Лихолат. – М., 1949. – 215 с.
17. Лихолат А.В. Розгром націоналістичної контрреволюції на Україні 1917–1920 рр. / А.В. Лихолат – К., 1955. – 622 с.
18. Рыбалка И.К. Разгром буржуазно-националистической Директо-рии на Украине / И.К. Рыбалка. – Харьков, 1962. – 185 с.
19. Велика історія України : у 2-х т. / передм. І.П. Крип’якевича; злагодив М. Голубець. – К. : Глобус, 1993. – Т. 2. – 400 с.
20. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття : нариси політичної історії / Т. Гунчак. – К. : Либідь, 1993. – 288 с.
21. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття / І. Нагаєвський. – К. : Український письменник, 1993. – 413 с.
22. Полонська-Василенко Н. Історія України : у 2 т. – Т. 2. Від середини ХVII століття до 1923 року / Н.Д. Полонська-Василенко. – 2-е вид. – К. : Либідь, 1993. – 608 с.
23. Стахів М. Україна проти більшовиків : нариси з історії агресії Со-вєтської Росії : у 2-х кн. / М. Стахів. – Тернопіль, 1993. – Кн. 2. – 246 с.
24. Субтельний О. Україна: історія. – 3 вид., перероб. і доп. / О. Субтельний – К. : Либідь, 1993. – 716 с.
25. Винниченко В. Відродження нації (Історія української революції [марець 1917 р. – грудень 1919 р.] ) :: у 3 ч. [репринтне видання 1920 року / В.К. Винниченко. – К. : Політвидав України, 1990. – Ч. ІІ. – 328 с.
26. Винниченко В. Відродження нації (Історія української революції [марець 1917 р. – грудень 1919 р.] ) : у 3 ч. [репринтне видання 1920 року / В.К. Винниченко. – К. : Політвидав України, 1990. – Ч. ІІІ. – 542 с.
27. Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. : у 2 т. / Д.І. Дорошенко. – К. : Темпора, 2002. – 352 с.
28. Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. 1917–1921 / І.П. Мазепа. – К. : Темпора, 2003. – 608 с.
29. Мицюк О. Доба Директорії УНР. Спомини і роздуми / О.К. Ми-цюк. – Львів, 1938. – 116 с.
30. Удовиченко О.І. Україна у війні за державність: Історія організа-ції і бойових дій Українських Збройних Сил 1919–1921 / О.І. Удовиченко. – К. : Україна, 1995. – 206 с.
31. Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції. – У 4-х т. – Т. ІІІ / П.О. Христюк. – Прага, 1921. – 160 с.
32. Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції. – У 4-х т. – Т. IV. / П.О. Христюк. – Прага, 1922. – 192 с.
33. Шаповал М. Велика революція і українська визвольна програма / М.Ю. Шаповал. – Прага, 1927. – 333 с.
34. Солдатенко В.Ф. Українська революція: концепція та історіогра-фія (1918–1920 рр.) / В.Ф. Солдатенко. – К. : Пошук.-вид. агентство «Книга пам’яті України», Видавн. центр «Просвіта», 1999. – 508 с.
35. Історія України. Нове бачення : у 2 т. / під заг. ред. В.А. Смолія. – К. : Україна, 1996. – Т. 2. – 492 с.
36. Історія України ХХ – початку ХХІ століття : навч. посіб. / під заг. ред. В.А. Смолія. – К. : Знання, 2004. – 582 с.
37. Турченко Ф. Новітня історія України : у 2 ч. / Ф. Турченко, П. Панченко, С. Тимченко. – К., 1992. – Ч. 1. – 464 c.
38. Остафійчук В.Ф. Історія України: сучасне бачення : навч. посіб. / В.Ф. Остафійчук. – К. : Знання, 2005. – 422 с.
39. Пасічник М.С. Історія України : навч. посіб. / М.С. Пасічник. – К. : Знання, 2005. – 735 с.
40. Верига В. Визвольні змагання в Україні. 1914–1923 : у 2 т. / В. Верига. – Львів : Місіонер, 1998. – Т. 1. – 480 с.; Т. 2. / – 496 с.
41. Горак В. Директорія: потенціал і можливості політичного виживання // Україна ХХ ст. Проблеми національного відродження : зб. наук. праць [АН України; Інститут історії України / В. Горак. – К. : Наукова думка, 1993. – 176 с.
42. Горак В. Зліт і падіння Директорії / В. Горак // Віче. – 1995. – № 4. – С. 106–116.
43. Іванченко Р. Історія без міфів / Р. Іванченко. – К. : Український письменник, 1996. – 335 с.
44. Реєнт О. У робітнях історичної науки / О. Реєнт. – К. : Пошуково-видавн. агентство «Книга пам’яті України», Видавн. центр «Просвіта», 1999. – 352 с.
45. Кремень В. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду) / В. Кремень, Д. Табачник, В. Ткаченко. – К, 1996. – 306 с.
46. Україна ХХ ст. Проблеми національного відродження : зб. наук. праць / АН України; Інститут історії України. – К. : Наукова думка, 1993. – 176 с.
47. Лозовий В. Кам’янецька доба Директорії УНР: основні події та процеси : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук / В. Лозо-вий. – К., 1998. – 16 с.
48. Радченко Л.О. Національно-демократична революція в Україні 1917–1920 рр. у новітній вітчизняній літературі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук / Л.О. Радченко. – Харків, 1996. – 26 с.
49. Стрілець В. Державотворча діяльність політичних партій в Україні (1917–1920 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук / В. Стрілець. – К., 1992. – 20 с.
50. Гриценко А.П. Політичні сили у боротьбі за владу в Україні (кі-нець 1917 р. – початок 1919 р.) / А.П. Гриценко. – К., 1993. – 101 с.
51. Гриценко А.П. Політичні сили у боротьбі за владу в Україні: рік 1919 / А.П. Гриценко. – К., 1996. – 81 с.
52. Гриценко А.П. Політичні сили у боротьбі за владу в Україні: рік 1920 / А.П. Гриценко. – К., 1997. – 94 с.
53. Яцюк М.В. Військово-політична діяльність Директорії УНР (1918–1920 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук / М.В. Яцюк. – Х., 2000. – 19 с.
54. Яцюк М.В. Військово-політична діяльність Директорії УНР (1918–1920 рр.) : дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук / М.В. Яцюк. – Х., 2000. – 198 с.
55. Боффа Дж. История Советского Союза / Дж. Боффа.– М., 1990. – Т. 1. – 628 с.
56. Верт Н. История советского государства. 1900–1991 / Н. Верт. – М., 1995. – 543 с.
57. Довбня А.В. Академік Михайленко: вихователь, педагог, дослід-ник / А.В. Довбня // Науковий пошук, розв’язання актуальних проблем юридичної науки – сутність життя вченого і педагога. До 90-річчя акаде-міка Академії правових наук України, заслуженого діяча науки і техніки України, доктора юридичних наук, професора Петра Петровича Михай-ленка : зб. наук. праць / за ред. проф. Я.Ю. Кондратьєва. – К. : НАВСУ, 2004. – 384 с.
58. Історія держави і права України : підруч. – У 2 ч. / А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гончаренко та ін.; за ред. А.Й. Рогожина. – К. : Ін Юре, 1996. – Ч. 2. – 446 с.
59. Історія держави і права України. Академічний курс : підруч / за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренка. – К., 2003. – 580 с.
60. Історія держави і права України : підручник / за ред. А.С. Чайковського. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.
61. Кульчицький В.С. Історія держави і права України : навч. посіб / В.С. Кульчицький, М.І. Настюк, Б.Й. Тищик. – Львів : Світ, 1996. – 295 с.
62. Кульчицький В.С. Історія держави і права України / В.С. Кульчицький, Б.Й. Тищик. – К. : Атіка, 2001. – 318 с.
63. Кузьминець О. Історія держави і права України : навч. посіб. / за заг. ред. Я.Ю. Кондратьєва; О. Кузьминець, В. Калиновський, П. Дігтяр. – К. : Україна, 2000. – 429 с.
64. Кузьминець О.В. Історія держави та права України / О.В Кузьми-нець., В.С. Калиновський. – 2-е вид., доп. – К. : Україна, 2002. – 448 с.
65. Захарченко П.П. Історія держави та права : навч. посіб. / П.П. Захарченко. – К. : Ун-т «Україна», 2004. – 206 с.
66. Музиченько П.П. Історія держави і права України : навч. посіб. / П.П. Музиченко. – К. : Знання, 1999. – 661 с.
67. Копиленко Л. Держава і право України. 1917–1920 : навч. посіб. / Л. Копиленко, М. Копиленко. – К., 1997. – 208 с.
68. Тищик Б.Й. Історія держави і права Української Народної Республіки. 1917–1920 рр. / Б.Й. Тищик. – Львів, 1995. – 223 с.
69. Бевз В. Українська революція і державність / В. Бевз, Д. Веденєєв та ін. – К., 1998. – 247 с.
70. Павленко Ю. Українська державність у 1917–1918 рр. (історико-генетичний аналіз) / Ю. Павленко, Ю. Храмов. – К., 1995. – 262 с.
71. Тищик Б.Й. Становлення державності в Україні (1917 – 1922 рр.) / Б.Й. Тищик, О.А. Вівчаренко, Н.О. Левкович. – Коломия : Вік, 2000. – 217 с.
72. Дзейко Ж.О. Правовий статус вищих органів державної влади Української Народної Республіки (1917–1920 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / Ж.О. Дзейко. – К., 1996. – 24 с.
73. Іванова А.Ю. Законодавчий процес і законодавча техніка у період Центральної Ради, Гетьманату та Директорії : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / А.Ю. Іванова. – К., 2005. – 20 с.
74. Капелюшний В.П. Українська національна державність доби визвольних змагань (1917–1921 рр.): історіографія : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня док. юрид. наук / В.П. Капелюшний. – К., 2004. – 45 с.
75. Яблонський В.М. Директорія УНР: формування засад української державності в 1918–1920 рр. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук / В.М. Яблонський. – К., 1998. – 19 с.
76. Яблонський В. Директорія УНР: творення констутиційно-правових засад української державності / В.М. Яблонський // Симон Петлюра у контексті українських національно-визвольних змагань. – Фастів : Поліфаст, 1999. – С. 98–117.
77. Лозинська Л.О. Державотворча діяльність В.К. Винниченка (березень 1917 – вересень 1920 рр.) / Л.О. Лозинська : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук /. – К., 1996. – 26 с.
78. Історія органів внутрішніх справ : навчальні матеріали до спецкурсу. – Кіровоград : Імекс ЛТД, 2003. – 236 с.
79. Чайковський А.С. Дізнання та досудове слідство: історія і сучас-ність / А.С. Чайковський, С.В. Губар, В.А. Довбня. – К. : Національна академія внутрішніх справ України, 2004. – 204 с.
80. Чайковський А.С. Дізнання та досудове слідство: історія і сучас-ність / А.С. Чайковський, С.В. Губар, В.А. Довбня. – К. : Редакційно-видавничий відділ МВС України, 2004. – 180 с.
81. Губар С.В. Становлення і розвиток органів дізнання та досудового слідства в Україні (1917 – 60-ті роки ХХ століття) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / С.В. Губар. – К. : НАВСУ, 2003. – 20 с.
82. Історія органів внутрішніх справ : наук.-бібліограф. довідник / за заг. ред. Л.О. Зайцева, О.А. Гавриленка, В.М. Чиснікова. – Харків : Ун-т внутр. справ, 2000. – 57 с.
83. Міліція України у 1917–2002 рр. (Історія, організація та діяль-ність, дотримання законності, підготовка кадрів) : бібліограф. покажчик / укл. П.П. Михайленко, В.А. Довбня, Т.Л. Кальченко, Е.М. Кисілюк; наук. ред. П.П. Михайленко; МВС України; Національна академія внутрішніх справ України. – К.: Текст, 2002. – 122 с.
84. Сідак В.С. Національні спецслужби в період Української рево-люції 1917–1921 рр. (невідомі сторінки історії) : моногр. / В.С. Сідак. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1998. – 320 с.
85. Михайленко П. Міліція Української Народної Республіки доби Центральної Ради: листопад 1917 – квітень 1918 рр. / П.П. Михайленко, В.А. Довбня // Міліція України. – 2003. – № 1. – С. 26–27; № 2. – С. 21–22.
86. Михайленко П. Організація та діяльність міліції УНР за часів Українсь