ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ УРЯДІВ „ПЕРШОЇ” ТА „ДРУГОЇ” УНР

brief description

ЗМІСТ

Вступ .............................................................................................................10

Розділ 1. Стан наукової розробки проблеми, джерельна база та теоретико-методологічні основи дослідження....................................... .....10
1.1 Історіографія проблеми..............................................................................10
1.2 Джерелознавчий аналіз діяльності українських урядів..........................30
1.3 Теоретико-методологічні основи дослідження.................................... ...37
Розділ 2. Правові основи організації та діяльності урядів „першої” УНР........................................................................................................................43
2.1 Причини та передумови утворення Генерального Секретаріату...........43
2.2 Структура та компетенція Генерального Секретаріату..........................57
2.3 Правові основи формування та діяльності Ради Народних Міністрів УНР в умовах німецько-австрійської присутності.......................................................89
Розділ 3. Уряди „другої” УНР: статус та правові засади функціонування.................................................................................................107
3.1 Прихід до влади Директорії та утворення уряду УНР..........................107
3.2 Правові основи організації та діяльності урядів УНР (1919 – травень 1920 рр.)...................................................................................................119
3.3 Опрацювання організаційно-правових засад функціонування РНМ у конституційних актах УНР та діяльність українського уряду (травень-листопад 1920 р.)....................................................................................142

Висновки ...........................................................................................................155
Список використаних джерел та література...............................................161

ВСТУП

Актуальність теми. На сучасному етапі розбудови незалежної правової держави Україна, історичне минуле, правова спадщина українського народу відіграють винятково важливу роль. Особливу увагу дослідників привертає період Української революції 1917-1920 рр., коли на порядок денний були поставлені питання національно-державного будівництва. Серед них – створення власних органів державної влади, визначення їх принципів формування, структури, юридичного статусу та компетенції.
Актуальність теми зумовлена й тим, що сьогодні, в період розбудови й зміцнення правової держави, виконавчим органам влади, і насамперед Кабінету Міністрів України, доводиться розв’язувати проблеми та вирішувати завдання подібні до тих, що стояли перед українськими урядами „першої” та „другої” УНР. Так, поклавши за мету побудову демократичної незалежної держави, вища виконавча влада Української Народної Республіки намагалась вирішити низку проблем, що охоплювали різні сфери її роботи, починаючи зі створення власної структури до забезпечення правових основ своєї діяльності. Виходячи з цього, можна зазначити, що сьогодні для урядовців та політиків України є важливим і необхідним у своїй роботі враховувати та використовувати як позитивний, так і негативний досвід організаційно-правової діяльності українських урядів 1917-1920 років.
Крім того, колізії сучасного державотворення в Україні багато в чому схожі з проблемами, які постали перед творцями української державності в період існування „першої” та „другої” УНР. Особливості поточного моменту, нестабільність політичного й соціально-економічного розвитку дають змогу порівнювати сучасні тенденції в нашому державному житті з перипетіями державного будівництва 1917-1920 рр., коли у діалектичних суперечностях викристалізовувалася й стверджувалася ідея української державності. Тому драматизм, складність і суперечливість державотворчого процесу періоду Української революції, слабка розвиненість політичних сил, їхній антагонізм, брак у багатьох лідерів світоглядної зрілості і теоретичної озброєності та подібність із сучасним моментом у поступі українства актуалізує досліджувану проблему. Тепер, як і за часів Центральної Ради і Директорії, виникають протиріччя стосовно розподілу повноважень між виконавчою та законодавчою гілками влади. Особливо гостро це виявилося у ході президентських виборів 2004 року. Вони показали недосконалість політико-правової системи України, слабкість її демократичних інститутів. Цікавою особливістю сучасного українського державотворення є надмірна політизація органів державної влади. Проведення конституційної реформи, що має врегулювати відносини й оптимізувати роботу вищих органів влади України гальмується, насамперед, з політичних причин. Схожою була ситуація з якою зіткнувся Генеральний Секретаріат влітку 1917 року та Рада Народних Міністрів УНР у травні-листопаді 1920 року.
Актуальність дослідження даної теми посилюється і завдяки здійсненому автором аналізу стану наукової розробленості означеної проблематики, в результаті чого була встановлена відсутність спеціальних комплексних історико-правових наукових робіт подібного характеру. Треба враховувати й те, що за радянської доби об’єктивне висвітлення зазначеного періоду вітчизняної історії було неможливим.
Однак розвиток історико-правової науки неможливий без ґрунтовного вивчення і творчого використання наукової спадщини, створеної попередниками. До того ж, детальне спеціальне дослідження організаційно-правових засад діяльності урядів УНР періоду Центральної Ради і Директорії, створює можливість більш широко розкрити державно-правові процеси, які були притаманні цій винятково важливій добі вітчизняної історії. Висвітлення проблем національного державотворення 1917-1920 років та дискусії навколо них і сьогодні у тій чи іншій мірі перебувають під впливом політичних, ідеологічних упередженостей. Зважаючи на це, особливо нагальною є потреба показати дійсну історію „першої” та „другої” УНР, дати об’єктивну історико-правову оцінку спробам національного будівництва періоду визвольних змагань 1917-1920 і наступних років.
Таким чином, спеціальна розробка питань державного будівництва, вивчення державотворчої діяльності урядів „першої” та „другої” УНР, якраз і покликані зробити свій внесок у більш повне розкриття державно-правових процесів, що мали місце в історії вітчизняної державності в один з її доленосних моментів.
Об’єктом дослідження виступають уряди УНР доби Центральної Ради та Директорії, їхнє місце в системі органів державної влади та управління; основні напрямки діяльності урядів.
Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні та нормативно-правові засади формування та діяльності урядів „першої” та „другої” УНР у їх наступності, зміни у їхній структурі, практика розбудови державності, нормотворча діяльність українських урядів. Спеціальним предметом дослідження стала джерельна база, спеціальна історико-правова та державознавча література з проблем, що досліджуються.
Хронологічні межі дослідження безпосередньо обумовлені метою та завданням дисертації і охоплюють період існування Української Центральної Ради (березень 1917 р.- квітень 1918 р.) та Директорії (листопад 1918 р. - листопад 1920 р.).
Територіальні рамки дослідження обумовлені проблемно-хронологічним характером роботи та фактором політико-адміністративного поділу території України, яка до революції входила до адміністративної системи Російської імперії. Стосовно 1917 - поч. 1919 років вони зумовлюються межами Наддніпрянської України - 9 тогочасних українських губерній (Київської, Волинської, Подільської, Полтавської, Харківської, Чернігівської, Катеринославської, Херсонської, Таврійської (без Криму)), які охоплювали більшість українських етнографічних земель, що знаходилися в складі колишньої Російської імперії. Подальше існування республіканських урядів Директорії стосується перебування їх на обмеженій території України (лютий 1919 – листопад 1920 рр.)
Зв’язок наукового дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено відповідно до науково-дослідної програми кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ, розробленої згідно з планом наукових досліджень “Програма розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 рр.”. Воно було також узгоджено з планами досліджень кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ складеними на виконання п. 1.10. „Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр.”, затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р., та згідно з п. 1.1. „Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.”, затверджених Вченою Радою НУВС 23 березня 2001 р.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у тому, щоб, ґрунтуючись на поглибленій джерельній базі і керуючись новітньою методологією, здійснити спеціальне комплексне історико-правове дослідження правових основ організації та діяльності урядів „першої” та „другої” УНР у їх наступності, виявити закономірності та особливості розвитку нормативно-правового регулювання їхньої організації та функціонування.
Відповідно до поставленої мети, увагу зосереджено на вирішенні таких основних завдань:
- З’ясувати стан наукового дослідження проблеми, розширити її джерельну базу за рахунок залучення до наукового обігу невідомих раніше документів;
- Визначити і обґрунтувати сучасні методологічні підходи до вивчення досліджуваної теми;
- Дослідити компетенцію національних урядів доби Центральної Ради та Директорії, її співвідношення з компетенцією вищих законодавчих органів „першої” та „другої” УНР;
- Простежити правові основи, принципи та особливості формування вищих виконавчих органів державної влади „першої” та „другої” УНР, їхній партійний і соціальний склад;
- Проаналізувати особливості запровадження законодавчих актів на підставі яких будувалися та функціонували Генеральний Секретаріат, Рада Народних Міністрів УНР;
- З’ясувати особливості нормотворчої та організаційно-розпорядчої
діяльності урядів „першої” та „другої” УНР;
- Виявити характерні риси, притаманні відносинам Генерального Секретаріату, Ради Народних Міністрів УНР та місцевих (губернськими, повітовими, міськими, волосними) органів державного управління.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено сукупність загальнотеоретичних принципів та сучасних засобів і методів наукового пізнання (філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових). Обґрунтуванню обраних методів присвячено окремий підрозділ дисертаційного дослідження (1.3). Зокрема, при визначенні структури, мети та завдання дослідження здобувач спирався на універсальний діалектичний метод пізнання та гносеологічний підхід. Серед загальнонаукових методів використовувались такі як аналіз та синтез, системний, структурний, функціональний. Серед спеціально-наукових методів – історико-оглядовий, формально-юридичний, порівняльно-правовий, хронологічно-проблемний, статистичний тощо.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є однією з перших спроб комплексного наукового дослідження питань правового регулювання організації та діяльності національних урядів доби Центральної Ради та Директорії, а також позначається авторським підходом до аналізу обраного предмету і сутністю отриманих висновків.
На основі здійсненого аналізу законодавства, даних, опублікованих у періодичних виданнях того часу, а також шляхом залучення до наукового обігу широкого кола виявлених архівних джерел, автором:
 вперше здійснено узагальнення та систематизацію нормативно-правової бази та визначено організа¬ційно-правові засади формування урядів „першої” та „другої” УНР;
 додатково розглянуто та переосмислено сформовані в історичній та історико-правовій науці уявлення щодо організаційної діяльності Генерального Секретаріату, Ради Народних Міністрів УНР та особливості порядку і процедури їхнього функціонування;
 вперше спеціально досліджено повноваження та сфери конкретної діяльності українських урядів;
 визначено і проаналізовано основні етапи державотворчої діяльності Генерального Секретаріату, Ради Народних Міністрів УНР;
 системно узагальнено практичний досвід формування вищих виконавчих органів державної влади „першої” та „другої” УНР, визначено сферу їх компетенції;
 з’ясовано особливості нормотворчої діяльності українських урядів доби Центральної Ради та Директорії;
 показано поступову трансформацію підходів державців УНР в умовах революції та громадянської війни до суті власної місії, перехід до розробки Конституції, як фундаментально-правової основи діяльності вищих органів державної влади;
 вперше комплексно висвітлено основні проблеми державотворчої діяльності урядів „першої” та „другої” УНР;
 дістало подальшого розвитку використання архівних документів, матеріалів періодичних видань, що довгий час не потрапляли до поля зору дослідників.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що узагальнення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані: для подальшого наукового опрацювання проблеми формування та розвитку законодавства про організацію та діяльність вищих органів виконавчої влади в Україні та осмислення важливих історико-правових питань розвитку українського державотворчого процесу; при викладанні загальних та спеціальних курсів з історії держави і права України та при підготовці відповідних розділів підручників і навчально-методичних посібників; з метою створення необхідного підґрунтя для вдосконалення правової бази сучасної української держави.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Положення і висновки наукового дослідження відображені у публікаціях автора, обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ. Результати дослідження оприлюднені у доповідях на таких наукових форумах: Х Міжнародній історико-правовій конференції “Історико-правові проблеми автономізму та федералізму” (м. Севастополь, 22-24 вересня 2003р.); XII Міжнародній історико-правовій конференції „Етнонаціональні чинники в історії державно-правового будівництва” (м. Бахчисарай, 10-13 вересня 2004р.); XI історико-правовій конференції „Місцеві органи державної влади та самоврядування: історико-правовий аспект”(м. Суми, 16-18 квітня 2004р.);VІІ звітній науково-практичній конференції науково-педагогічних працівників, курсантів і студентів Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (м. Сімферополь, 19 травня 2005 р.); ХІІІ історико-правовій конференції “Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти” (м. Чернівці, 20-22 травня 2005 р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертації вміщені автором у чотирьох статтях, виконаних одноосібно і опублікованих у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук.
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу двох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, списку літератури. Повний обсяг дисертації 182 сторінки, список використаних джерел 22 сторінки (315 посилань).

bibliography

ВИСНОВКИ

Невід’ємною складовою Української революції 1917-1920 рр. стало відродження національної державності. Як правило, у період революції виділяють три фази розвитку української державності, а саме: Українська Народна Республіка часів Центральної Ради („перша” УНР), Українська Держава гетьмана П.Скоропадського та Українська Народна Республіка доби Директорії („друга” УНР). Характерним для „першої” та „другої” УНР були намагання політиків перетворити Україну на правову демократичну республіку, яка б мала власні органи державної влади.
Після Лютневих подій 1917 року в Петрограді в Україні з’явились національні громадсько-політичні структури, які в умовах революції трансформувалися в органи державної влади. Тобто, особливості становлення „першої” УНР та формування її вищих органів державної влади зумовлювалися, насамперед, специфікою загального стану Росії (до якої на початку 1917 року входила частина українських земель). У березні 1917 року для організації діяльності українських революційних сил, поряд з інститутами державної влади колишньої Російської імперії, Тимчасового уряду, Радами робітничих, солдатських, селянських депутатів та іншими, почали створюватися органи, які пройшли еволюцію від громадських до вищих органів державної влади УНР, зокрема – Генеральний Секретаріат. Утворений як виконавчий орган Центральної Ради (яка поступово набувала ознак парламентської інституції), він за інструкцією Тимчасового уряду від 9 серпня 1917 року, мав подвійну підпорядкованість – УЦР, як її виконавчий орган, та центральній петроградській владі, як „вищий орган Тимчасового уряду в справах місцевого самоврядування в Україні”. Інструкція на деякий час стала правовою основою діяльності Генерального Секретаріату, визначала його структуру й компетенцію. Отже, можна стверджувати, що до прийняття Центральною Радою Третього Універсалу, Генеральний Секретаріат де-юре не був вищим органом виконавчої влади УНР, хоча де-факто намагався такі функції виконувати.
З проголошенням Центральною Радою 7 листопада 1917 року Української Народної Республіки Генеральний Секретаріат перетворювався на її уряд. Правове регулювання діяльності вищого органу виконавчої влади УНР здійснювалось на підставі прийнятих Центральною Радою III та IV Універсалів та затверджених нею урядових декларацій. Однак ці документи містили багато загальників й чітко не визначали принципів формування, структури, юридичного статусу та компетенції українського уряду. Більш того, до останнього дня існування „першої” УНР Центральна Рада не спромоглася прийняти жодного нормативно-правового акту (окрім Конституції від 29 квітня 1918 року, яка з причини краху УЦР так і не набула чинності), що чітко окреслював би повноваження та взаємодію між вищою законодавчою (Центральною Радою) та вищою виконавчою (Генеральним Секретаріатом (Радою Народних Міністрів)) владами. Все це значно ускладнювало роботу уряду, призводило до протистояння гілок влади. Проте, незважаючи на всю привабливість аналогій між тодішньою й сучасною ситуацією в Україні не можна залишати поза увагою постійні партійні протиріччя, що мали місце як в самій УЦР, так і в Генеральному Секретаріаті (Раді Народних Міністрів), які край негативно впливали на державне будівництво. Це, насамперед, позначалось на виникненні постійних кадрових проблем в уряді, що інколи переростали у кризи вищого органу виконавчої влади УНР. Урядові кризи поглиблювалися складними громадсько-політичними умовами, які склалися в той час в УНР (громадянська війна в Україні, війна з радянською Росією, німецько-австрійська військова присутність). Не сприяли нормальній роботі Генерального Секретаріату (Ради Народних Міністрів) слабка матеріальна база, постійні фінансові труднощі, відсутність власного бюджету тощо. Але найголовнішою проблемою Генерального Секретаріату (Ради Народних Міністрів), яка залишилась не вирішеною протягом всього існування УЦР і, врешті, стала однією з причин краху „першої” УНР – була невизначеність його правового статусу й компетенції.
14 грудня 1918 року Українська Держава П.Скоропадського припинила своє існування. Розпочався новий етап державного будівництва в Україні. Директорія проголосила відновлення Української Народної Республіки, що існувала в період Центральної Ради та її законодавства. За національним принципом, на основі міжпартійної коаліції та під жорстким контролем Директорії був сформований уряд (Рада Народних Міністрів УНР), юридичний статус якого чітко не визначався. Також не було проведено розподілу владних повноважень між Радою Народних Міністрів і Директорією. Остання з травня 1919 року уособлювалася з її лідером С.Петлюрою, який одержав фактично диктаторські повноваження. За таких умов проблеми взаємин між різними гілками влади вирішувалися за допомогою різних на поспіх розроблених, недосконалих за юридичною технікою ухвал, постанов, заяв тощо. А це призводило до породження конфліктів між Радою Народних Міністрів та Директорією. До цього слід додати, що уряди „другої” УНР перебували у стані перманентної організаційної кризи. Це пояснювалось не тільки внутрішніми причинами (відсутність кваліфікованих кадрів, протиріччя з Директорією, міжпартійне протистояння та ін.), а й зовнішніми. Отже, за увесь час існування „другої” УНР Директорія, на відміну від Центральної Ради, так і не спромоглася визначитися своїм місцем серед гілок влади й уособлювала собою її єдність і не¬подільність. Ця проблема невизначеності правового статусу й компетенції РНМ стала головною причиною постійних протиріч між урядом і Директорією.
Для урядів як „першої” так і „другої” УНР зовнішньо¬політичний фактор виявився катастрофічно несприятливим. На території України у 1919-1920 рр. діяли шість різних армій (українська, Червона, Біла, Антанти, польська та анархістська). Тобто Рада Народних Міністрів функціонувала фактично в умовах війни, що не могло не позначитись на організації її діяльності. За таких складних обставин вагоме місце у системі державного управління „другої” УНР належало державним нарадам. Вони проходили за участю Ради Народних Міністрів, Директорії та представників провідних політичних сил. Рішення державних нарад мали, як правило, консультативний характер і виявляли певний консенсус, на підставі якого Директорія ухвалювала принципові рішення, щодо основ формування уряду, зміни його складу та визначала пріоритетні напрямки його політики.
Рада Народних Міністрів активно займалася розробкою проекту Конституції („Основного Державного Закону УНР”), а також інших нормативно-правових актів, які мали регулювати діяльність органів державної влади УНР, в тому числі й уряду. Проте Конституцію прийняти не вдалося з причини остаточної втрати у листопаді 1920 року українським урядом своєї території і від’їздом його за кордон.
Досліджуючи організаційно-правові засади діяльності урядів „першої” та „другої” УНР можна дійти висновку, що їх споріднюють проблеми невизначеності юридичного статусу та компетенції. Не було прийнято нормативних документів, де б чітко окреслювались принципи, структура та порядок формування вищого органу виконавчої влади. Правові взаємини уряду з іншими ключовими державними органами влади УНР теж залишились не з’ясованими, а це призводило до постійних протиріч між ними.
Не вирішеною залишилась проблема взаємодії Генерального Секретаріату, Ради Народних Міністрів з місцевими органами виконавчої влади та самоврядування. В умовах громадянської війни та інтервенції дуже важко було провести чітку межу між цивільною та військовою владою, тому нормативно-правові акти, що мали регулювати відносини уряду та місцевих органів (губернських, повітових, міських, волосних) державного управління, як правило не реалізовувалися.
Слід зазначити, що роботу урядів „першої” та „другої” УНР значно ускладнювало недосконале законодавство. Так, за доби Центральної Ради та Директорії на теренах України, окрім законів УНР, продовжували діяти не скасовані УЦР нормативно-правові акти Російської імперії та Тимчасового уряду (як наслідок, продовжували функціонувати колишні місцеві громадські та державні органи з їх компетенцією і штатами). У період Директорії – ще й Української Держави. Все це значно послаблювало вплив уряду на провінцію, що призводило до втрати його авторитету.
Після проголошення незалежності України, органам виконавчої влади і, насамперед, урядові доводиться розв’язувати проблеми та вирішувати завдання подібні до тих, що стояли перед урядами УНР у 1917-1920 рр. Найголовнішими з яких були питання правової регламентації формування вищого органу виконавчої влади та забезпечення правових основ його діяльності. Сьогодні виникла нагальна потреба уточнення статусу й взаємозв’язків гілок влади. Подальшого вдосконалення вимагають функціональні підвалини діяльності Кабінету Міністрів України (передусім відносини між урядом і парламентом (Верховною Радою) та між урядом і Президентом).
Президентські вибори 2004 року наочно показали, що сучасна Україна переживає політичну кризу. „Помаранчева революція” поставила на порядок денний проблему перерозподілу владних повноважень між Президентом та Верховною Радою. Наочною стала необхідність внесення змін до Конституції, яке надавало б парламенту можливість розглядати питання не лише про відповідальність Кабінету Міністрів, але і його окремих членів. Ці зміни сприятимуть підвищенню відповідальності уряду та міністрів за результати своєї діяльності не лише перед Президентом, а й перед Верховною Радою, а відтак і перед народом, який вона представляє. Аналізуючи причини „Помаранчевої революції” народний депутат України, історик О.М.Карпов дійшов висновку, що безпосереднім каталізатором подій, які почалися 21 листопада 2004 року в Україні, „стало пряме і грубе порушення Конституції, законів України деякими політекономічними групами, що виступають від імені державної влади” [187, 24 грудня, С.4]. А тому „потрібні процедурно-технологічне закріплення параметрів політико-конституційної модернізації, подальша оптимізація структур влади, створення ефективної системи стримувань і противаг у відносинах між парламентом, урядом і Президентом; між центром і місцями, визначення чітких механізмів їх функціонування, законодавчого закріплення прав, обов’язків та відповідальності... коаліційного уряду” [187, 28 грудня, С.13]. Проводячи історичні паралелі, можна побачити, що перед органами державної влади „першої” та „другої” УНР (Генеральним Секретаріатом і Центральною Радою, Радою Народних Міністрів і Директорією) повставали схожі проблеми і завдання, які, на жаль, не знайшли свого вирішення. Це й стало однією з основних причин загибелі української державності у революційний період.
8 грудня 2004 року Верховна Рада прийняла і Президент підписав Закон „Про внесення змін до Конституції України” [4]. Згідно з яким уряд стає підконтрольний і підзвітний парламенту. У своїй діяльності Кабінет Міністрів має керуватися чинною Конституцією, законами України, указами Президента та постановами Верховної Ради. Остання отримує більше прав щодо формування Кабінету Міністрів: за поданням Президента призначати Прем’єр-міністра, Міністра оборони та Міністра закордонних справ; за поданням Прем’єр-міністра призначати інших членів Кабінету; висловлювати недовіру уряду, наслідком якої має стати його відставка тощо. Отже, внормовуються відносини між урядом і парламентом, урядом і Президентом так, що є всі підстави стверджувати про перехід в Україні до парламентсько-президентської форми правління.
Однак досвід національного державотворення 1917-1920 рр., вивчення організаційно-правових засад діяльності урядів „першої” та „другої” УНР показує, що недостатньо лише вдосконалювати законодавство (хоча це, безумовно, бракувало Генеральному Секретаріату, Раді Народних Міністрів УНР), щоб вищий орган виконавчої влади працював ефективно. Необхідно створити ще й відповідні умови для його реалізації.
Список використаних джерел та літератури.

1. Закон о выборах в Учредительное Собрание УНР. – К., 1917. – 48 с.
2. Закон про 8-годинний робітничий день, ухвалений Українською Центральною Радою 25 січня 1918 р. – К., 1918. – 16 с.
3. Закон про землю і ліси в УНР і Універсал Директорії УНР до трудового селянства. – К., 1919. – 16 с.
4. Закон України „Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р. // Голос України. – 2004. – № 233, 8 грудня. – С.2-3.
5. Земельний закон, ухвалений Українською Центральною Радою 18 січня 1918 р. – К., 1918. – 16 с.
6. Конституція України. – Харків: Веста: Вид-во „Ранок”, 2002. – 48 с.
7. Конституція Української Народної Республіки. – Б.м., б.р. – 8 с.
8. Офіційне оповіщення правительства УНР 12 серпня 1919 р. і лист голови Директорії Головного Отамана Петлюри до голови Ради Народних Міністрів Мартоса. Декларація правительства в Рівному 12 квітня 1919 р.- Вінниця,1919.- 16 с.
9. Багговут. Секретный донос полтавского губернатора министру внутренних дел об украинском движении и мерах борьбы с ним. – Полтава, 1917. – 11с.
10. Бал М. Про реалізацію (уборку) урожаю. Збірка наказів і розпоряджень міністерства земельних справ і пояснення. - Кам’янець на Поділлю, 1919.- 24с.
11. Гражданская война на Украине 1918-1920: Сб. документов и материалов: В 3 т., 4 кн. – К.: Наук. думка, 1967. - Т.1.- Кн.1.- 837с.; Кн.2.- 491с.; Т.2.-882 с.; Т.3.-944 с.
12. Гражданская война на Екатеринославщине. Февраль 1918-1920гг. Документы и материалы. – Днепропетровск, 1968.- 355с.
13. До історії першого періоду Радянської влади на Україні: Архівні матеріали. – Х.: Пролетар, 1927. – 67 с.
14. Документи трагічної історії України (1917-1922 рр.) / Ред.-упоряд. П.П.Бачинський. – К.: Київ.обл.держ.адмін.журн. „Охорона праці”, 1999.- 640с.
15. Доценко О. Матеріали й документи до історії української революції. -Т.2, кн.4. 1917-1922 рр. – К.-Львів,1923.–364 с.
16. Доценко О. Літопис української революції. Матеріали й документи до історії української революції.1917-1923.-Т.2, кн.5.-Львів,1924.- 400 с.
17. Законодательные акты 1917 года. Вып.4. – Одесса,1917. – 48 с.
18. Законодательные акты Украинской державы: законы, постановления, инструкции, циркуляры. – Одесса: Практическое правоведение, 1918. – Вып.IV. – 40 с.
19. Збірник законів, обіжних та інших розпоряджень по справам земельним в УНР.- К., 1918.- 22 с.
20. К вопросу об автономии Украины. Объяснительная записка делегации Киевской Центральной Рады. – Гельсингфорс, 1917. – 16 с.
21. Конституційні акти України 1917-1920. Невідомі конституції України. – К., 1992. – 269 с.
22. Постанови загально-української конференції УПСР у Києві (3-6. VI. 1917) та Краєвої Лівобережної конференції УПСР в Полтаві (30.V. – 2.VI. 1917 р.) – К., б.р. – 14 с.
23. Постанови I Всеукраїнського селянського з’їзду, що відбувся у Києві 23 травня – 2 червня 1917 р. – К., 1917. – 14 с.
24. Про тимчасову організацію влади на місцях. Вид. 2-е доповнене. – Кам’янець-Подільський, 1919.- 14 с.
25. Про Центральну Раду і Раду Народних Міністрів. - К., Вид-во „Відродження”,1918.- 96с.
26. Программа Украинской партии социалистов-федералистов. – К.: Час, 1917. – 21 с.
27. Протокол съезда представителей народов и областей, созванного Украинской Центральной Радой 8 сентября 1917 года. – Фастов, 1917. – 15с.
28. Революционное движение в России в апреле 1917 г. Апрельский кризис: Сб. документов и материалов / Сост. В.Е.Полетаев, Н.С.Архангородская, Н.Т.Горбунова. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 935 с.
29. Революционное движение в России в мае-июле 1917 г.: Сб. документов и материалов / Под ред. Д.А.Чугаева. – М.: Изд-во АН СССР, 1959. – 662 с.
30. Резолюції і постанови останніх конгресів УСДРП. – Львів-К., 1921.- 16 с.
31. Розпорядження уряду УНР.- К., б.р.-16 с.
32. Самостійна Українська Держава. IV Універсал. – Б.м., б.р. -8 с.
33. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. - К.: Знання України,1993.-192 с.
34. 1917 год на Киевщине. Хроника событий / Под ред. В.Манилова. – К.: Госиздат Украины, 1928. – 578 с.
35. Українська революція: Документи 1917-1921років. Джерела до новітньої історії України. - Нью-Йорк, 1984. – 478 с.
36. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У 2-х тт. – К., 1996. – Т.1. – 591 с.; 1997. - Т.2. – 424 с.
37. Харьков и Харьковская губерния в Великой Октябрьской социалистической революции, февраль 1917 – апрель 1918 гг.: Сб. документов и материалов. – Харьков: Облиздат, 1957. – 547 с.
38. Хрестоматія з історії держави і права України. –У 2-х т.:Т.2. Лютий 1917 р.- 1996 р./ За ред. В.Д. Гончаренка.- К.: Ін. Юре, 1997. – 800 с.
39. Боротьба: Орган ЦК УПСР. – Київ, 1917-1918.
40. Бюлетень коалиционного Совета демократических групп учащихся. – Лубны, 1917.
41. Вестник Временного Правительства. – Петроград, 1917.
42. Відродження. – 1918.
43. Вестник Украинской Народной Республики: Орган Центр. Испол.ком. Совета рабоч., солдат., и крестьян. деп. Украины. – Харьков, 1918.
44. Вісник Генерального Секретаріату Української Народної Республіки. – Київ, 1917.
45. Вісник Ради Народних Міністрів Української Народної Республіки.-Київ,1918.
46. Вісник УНР. – 1918-1919.
47. Вісник I Всеукраїнського аграрно-економічного з`їзду. – Київ, 1917.
48. Вісті з Української Центральної Ради. – Київ, 1917.
49. Воля народа: Орган Киевск. ком. партии соц. – рев. – Киев, 1917.
50. Газета Временного рабочего и крестьянского правительства. – Петроград, 1917.
51. Голос робітника: Орган Катеринослав. організації УСДРП. - Катеринослав, 1917.
52. Голос свободной школы: Орган Центр. представ. ком. среднеучебных заведений города Киева. - Киев, 1917.
53. Державний вістник. - Київ,1918.
54. Донецкий пролетарий: Ежеднев. рабоч. газ. Орган обл. ком. Донецк. и Криворожск. бассейнов и Харьков. ком. РКП(б). – Харьков, 1918.
55. Земля и воля: Агит. листок Харьков. ком. соц. – рев. и Объедин. Европ. соц. – рабоч. партии. – Харьков, 1917.
56. Известия: Орган Всеукраин. Центр. Испол. Ком. Совета рабоч., крестьян. и красноарм. деп. - Харьков, 1917-1919.
57. Киевлянин: Лит. и полит. газ. Юго-Запад. края. – Киев, 1918.
58. Киевская мысль: Лит. и полит. газ. – Киев, 1917-1918.
59. Конфедералист: Орган Украин. соц.-рев. (независимых). – Киев, 1917.
60. Народная свобода: Орган Харьков. обл. ком. партии „Народная свобода”. – Харьков, 1917.
61. Нова Громада: Орган ради Слобід. України. - Харків, 1917.
62. Нова Рада: Орган Головного ком. УПСФ. - Київ, 1917-1918.
63. Народня воля: Орган Української селян. спілки. - Київ, 1917-1918.
64. Последние новости. - Киев, 1918.
65. Робітнича газета: Орган ЦК УСДРП. - Київ, 1917-1919.
66. Труд и воля: Ежеднев. полит. газ. - Петроград, 1917.
67. Україна. - Кам’янець-Подільський,1919.
68. Юг: Орган Харьков. и обл. ком. Советов рабоч. и солдат. деп. - Харьков, 1918.
69. Авдеев Н. первые дни Февральской революции // Пролет. революция. - 1923. -№1. - С.3-50.
70. Авдієнко М. Лютнева революція в Петрограді і УСДРП // Літопис революції. - 1928. - №1. - С.226-234.
71. Андрієвський В. З минулого. Т.1. 1917 рік на Полтавщині. - Берлін, 1921. – 209 с.
72. Антонов-Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне. В 3т. Т.3. – М.: Л.: Госиздат, 1932. – 350 с.
73. Антонович М. До взаємин М.С.Грушевського з С.О. Єфремовим // Укр. історик. – 1975. – №1-2. – С.91-99.
74. Архив русской революции: В 22 т.т.11-12. – М.: Терра: Политиздат, 1991. – 310, 296 с.
75. Бош Е. Год борьбы. – К.: Политиздат Украины, 1990. – 446 с.
76. Волкац С. Февральская революция в Елизаветграде // Летопись революции. – 1927. – №3. – С.58-71.
77. Винниченко В. Щоденник // Київ. - 1990.- №9.- С.91-125; №10.- С.96-110; №11.- С.85-106.
78. Галаган М. З моїх споминів: В 3 ч. – Львів: Червона Калина, 1930. – Ч.2.-196 с.; Ч.3. – 174 с.
79. Грушевський М. Спомини // Київ. – 1988. – №9. – С.115-149; №10. – С.131-138; №11. – С.120-137; №12. – С.116-139; 1989. – №8. – С.103-154; №11. – С.113-156.
80. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914-1918). Ч.1-2.// Укр. істор. журн. – 1992. – №6. – С.131-142; 1993. – №1. – С.131-139.
81. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле. Ч.3. Доба гетьманщини. – Львів: Червона Калина, 1923. – 122 с.
82. Єреміїв М. За лаштунками Центральної Ради // Укр. історик. – 1968. – №1-4. – С.94-104.
83. Затонський В. Уривки з спогадів про українську революцію// Літопис революції. – 1929. – №4. – С.139-172.
84. Кардиналовська Т. Невідступне минуле. – Київ-Нью-Йорк,1992.– 175 с.
85. Керенський А.Ф. Россия на историческом повороте // Вопр. истории. – 1990. – №6. – С.113-136; №7. – С.131-154; №8. – С.102-128; №9.– С.123-148; №10. – С.122-146; №11. – С.120 – 120-135; 1991. – №1. – С.166-187; №2-3. – С.162-181; №4-5. – С.129-143; №6. – С.131-149; №7-8. – С.139-163; №9-10. – С.137-159; №11. – С.120-149.
86. Ковалевський М. При джерелах боротьби. Спомини, враження, рефлексії. – Інсбрук, 1960.- 406 с.
87. Лапчинський Г. З перших днів Всеукраїнської Радянської влади // Летопись революции. – 1927. – №5-6. – С.46-66.
88. Лапчинський Г. Перший період Радянської влади на Україні. ЦВКУ та Народний Секретаріат // Літопис революції. – 1928. – №1. – С.159-175.
89. Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917-21.- Ч.1. Центральна Рада. Гетьманщина. Директорія. – Прага: Пробоем, 1942. – 212 с.
90. Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. – К.: Темпора, 2003.- 608 с.
91. Мандрика М.І. Дещо за роки 1917 та 1918 // Укр. історик. – 1977. – №1-2. – С.85-95; №3-4. – С.75-82.
92. Мицюк О.Доба Директорії УНР. Спомини і роздуми. – Львів, 1938. – 116с.
93. Петрів В. Спомини з часів української революції (1917-1921).- Львів: Червона Калина, 1927. – Ч.1.-180 с.; Ч.2.-184 с.; Ч.3.- 164 с.
94. Полонська-Василенко Н. Революція 1917 року: Спогади // Укр. історик. – 1988. - №1-4. – С.119-128; 1989. - №1-3. - С.106-113.
95. Рафес М.Г. Накануне падения гетманщины: Из переживаний, 1918. – К., 1919. – 96 с.
96. Революция на Украине. По мемуарам белых: Сб. / Сост. С.А. Алексеев; Под ред. Н.Н.Попова. – М.; Л.: Госиздат, 1930. – 435 с.
97. Русова С. Мої спомини. – Львів: Хортиця, 1937. – 284 с.
98. Світ І. Федір Павлович Матушевський // Укр. історик. – 1978. – №1-3. – С.76-89.
99. Скоропадський П.П. Спомини. – К.: Україна, 1992. – 112 с.
100. Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918 рр. – К.-Філадельфія, 1995. – 493 с.
101. Фещенко-Чопівський І. Хроніка мого життя: Спогади міністра Центральної Ради та Директорії. – Житомир, 1992.- 122 с.
102. Чикаленко Є. Уривок з моїх споминів за 1917 р. – Прага, 1932. – 56 с.
103. Чикаленко Є. Щоденник (1907-1917).– Львів: Червона Калина,1931. – 496 с.
104. ЦДАВО України: ф.1062.
105. ЦДАВО України: ф.1063.
106. ЦДАВО України: ф.1064.
107. ЦДАВО України: ф.1065.
108. ЦДАВО України: ф.1092.
109. ЦДАВО України ф.1115.
110. ЦДАВО України ф.1216.
111. ЦДАВО України ф.1429.
112. ЦДАВО України ф.2208.
113. ЦДАВО України ф.3933.
114. Андрієвський Д. Російський колоніалізм і совєтська імперія. – Париж, 1958. – 108 с.
115. Андрусишин Б.І. У пошуках соціальної рівноваги: нарис історії робітничої політики українських урядів та визвольних змагань 1917-1920 рр. - К.,1995. – 192 с.
116. Астахов В., Кондуфор Ю. Пролетаріат Харкова в трьох революціях. – Харків: Харків. книжк. вид-во, 1953. – 279 с.
117. Біда М. Професор Борис Мартос: політик, учений і громадський діяч // Укр. історик. – 1977. – №3-4. – С.101-105.
118. Б-ій А. Задачи демократии на Украине. – Х., 1918.- 54 с.
119. Борисова Т.М. Правова регламентація міжнародних договорів у законодавстві Української Народної Республіки // Часопис Київського університету права. – 2003. - №4. – С.86-93.
120. Бородич Л.В. Спеціальні військові і охоронні підрозділи Центральної Ради, гетьманату та Директорії // Історія України. – 1999. - №17. – С.6-9.
121. Босчко В., Ганжа О., Захарчук Е. Державні кордони України: історія і сучасність // Голос України. – 1992. – 8 квітня. – С.12-13.
122. Босчко В.Д., Ганжа О.І., Захарчук Б.І. Кордони України: історія та проблеми формування (1917-1940) // Укр. істор. журн. – 1992. – №1. – С.56-77.
123. Брик О. Тернистий шлях українського уряду (1918-1921) . -Вінніпег,1969.-152 с.
124. Буда С. Заслання М.Ковалевського. – Б.м., б.р. – 223 с.
125. Васковський Р.Ю. Діяльність Директорії УНР ( листопад 1918 р. - квітень 1919 р.): Автореф. дис. ...канд. іст. наук. - Дніпропетровськ, 1999. – 21с.
126. Вєтров Р.І. Політичні партії України на початку ХХ століття (1900-1925). – Дніпродзержинськ,1997.- С.112 с.
127. Верстюк В., Остапко Т. Діячі Української Центральної Ради. Бібліографічний довідник. – К., 1998. – 254 с.
128. Верстюк В.Ф. Український національно-визвольний рух (березень-листопад 1917 р.) // Укр. істор.журн.-2003. - №3.-С.63-81.
129. Верстюк В.Ф. Українська Центральна Рада. Навчальний посібник. – К., 1997. – 237 с.
130. Верстюк В.Ф. Роль і місце Центральної Ради в модерній історії України // Укр. істор. журн. – 1997.-№5.-С.17-25.
131. Вікул С. Автономія України. – К., 1917. – 14 с.
132. Винниченко В. Відродження нації. – Київ-Відень, 1920. – Ч.1-348с.;Ч.2.-328 с.; Ч.3.-535 с.
133. Винниченко В. Єдиний революційний фронт. – Прага-Берлін: Нова Україна, 1923. – 24 с.
134. Винниченко В.Українська державність. – Відень-Київ, 1920. – 32 с.
135. Витанович І. Аграрна політика українських урядів років революції й визвольних змагань (1917-20)// Укр. історик. – 1967. – №3-4. С.5-60.
136. Вовк Ю. Вищий судовий орган та Київський апеляційний суд в добу Директорії // Право України. – 1999. - №11. – С.128-129.
137. Возняк М. Українська державність. – Відень, 1918. – 152 с.
138. Галенко О.І., Яневський Д.Б. Перший уряд демократичної України. – К., 1992. – 73 с.
139. Гамрецький Ю.М. Універсали – визначені віхи історії Центральної Ради // Укр. істор. журн. - 1991. - №8.- С.25-32; №9.- С.23-30.
140. Голубець М. Велика історія України від найдавніших часів до 1923 р.– Львів,1935.- 864 с.
141. Горак В. Зліт і падіння Директорії // Віче. - 1995. - №4. - С.106-116.
142. Гошуляк І. Незламний борець за суверенну Україну // Пам’ять століть. – 1998. - №1.- С.108-118.
143. Грабовський С. Українська Народна Республіка: виклики доби і відповіді нації // Пам’ять століть. – 1998. - №1. – С.25-39.
144. Грабовський С. Українське державотворення революційної доби // Розбудова держави. – 1997. - №12. – С.3-16.
145. Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси історії українського державотворення. – К., Вид-во: „Генеза”, 1995. – 607с.
146. Григоріїв Н. Петлюрівщина. – Прага, 1925.- 24с.
147. Григоріїв Н. Українська боротьба за державу в роках 1917-20. Чому українці не вдержали своєї держави. – Скрентон, 1934.- 47 с.
148. Гриценко А. Утворення Директорії і перегрупування політичних сил в Україні на межі 1918-1919 рр. // Історія України. – 2001. - №38. – С.9-10
149. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. - К.: Наук.думка,1992. - 544 с.
150. Грушевський М.С. На порозі нової України: Гадки і мрії. - К.: Наук. думка,1991.–128 с.
151. Грушевський М.С. Новий період історії України за роки від 1914 до 1919. - К.: Либідь,1992. - 46 с.
152. Грушевський М.С. Про старі часи на Україні: Коротка історія (для першого початку). - К.,1919. - 160 с.
153. Грушевський М. Українська Центральна Рада та її Універсали, перший і другий. – К.,1917.- 16 с.
154. Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К.: Знання України,1991.–240 с.
155. Грушевський М.С. Роковини. 20(7) листопада 1917р. // Укр. історик. – 1988.–№1-4.–С.163-169.
156. Гунчак Т. Симон Петлюра та євреї. - К.: Либідь,1993.- 48 с.
157. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії - К.: Либідь,1993. – 288 с.
158. Дашкевич Я. Найвидатніший український історик // Слово і час. - 1991. - №9. - С.18-25.
159. Дзейко Ж. Правовий статус Комітету (Малої Ради) Української Центральної Ради // Українська Центральна Рада: поступ націєтворення та державобудівництва. – К.: Українська Видавнича спілка, 2002. – С.120-130.
160. Довбня В. Оприлюднення законодавства у пресі за доби Центральної Ради // Юридичний вісник України. – 2002. - №14. – С.14-16.
161. Довбня В. Правове регулювання фінансування потреб армії Української Народної Республіки за часів Директорії // Підприємництво, господарство і право. – 2001. - №5. – С.83-87.
162. Дорошенко Д. Володимир Антонович. Його життя й наукова та громадська діяльність. - Прага,1942. - 168 с.
163. Дорошенко Д. Євген Чикаленко. Його життя і громадська діяльність. - Прага,1934. - 99 с.
164. Дорошенко Д. Історія України.1917-1923рр. Т.1. Доба Центральної Раді . - Ужгород,1932. – 452 с.
165. Дорошенко Д. Історія України.1917-1923 рр. Т.1. Доба Центральної Раді // Прапор.–1990.–№11.–С.78-106; №12.–С.93-135; Березіль.–1991.–№3.–С.123-127; №4.–С.97-133; №5.–С.119-131; №6.–С.124-136; №7.–С.128-136; №8.–С.135-140; №10.– С.128-134;№11.– С.93-133; №12.– С.68-141.
166. Дорошенко Д. Історія України.1917-1923рр. Т.2. Українська гетьманська держава.1918.-Ужгород, 1930.-510с.
167. Дорошенко Д. Короткий курс історії України. – Катеринослав- Лейпціг,1923.–228 с.
168. Древаль Ю.Д., Логвиненко І.А., Єфименко О.Г. Перші українські політичні партії та організації. - Харків,1995. – 34 с.
169. Думова Н.Г.Кончилось ваше время...– М: Политиздат, 1990.– 336 с.
170. Ейхельман О. Проект Конституції основних державних законів УНР. – К.- Тарнів, 1921.- 96 с.
171. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії / Відп. редактори Ю.І. Римаренко, І.Ф.Курас. – К., 1993. – 800 с.
172. Журавський В.С. Становлення і розвиток парламентаризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми). – К.: Парламентське видавництво, 2002. – 344 с.
173. Замлинський В.А. Курас И.Ф., Нагорная Л.А. Осуществление ленинской национальной политики в СССР.– К.: Вища шк.,1987.–240 с.
174. Землянська В. Діяльність надзвичайних військових судів у добу Директорії // Право України. – 2000. - №10. – С.107-111.
175. Землянська В. Судове законодавство Директорії // Право України. – 2000. - №1. – С.125-129.
176. Іванис В. Симон Петлюра – Президент України. 2-ге вид. – К., 1993. – 267 с.
177. Іванович Й. Про державу. Що таке держава й державна влада, чи вони людям потрібні, та як повинні бути влаштовані, щоб трудовому народові було добре жити. – Вінниця, 1918. – 31 с.
178. Ігнатюк О. Державотворчі пошуки в Україні в 1917-1920 рр.// Історія України.-2000.- №44.-С.7-12.
179. Історія держави і права України: Навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі,1996. – 288 с.
180. Історія держави і права України.Ч.2: Підруч. Для юрид. вищих навч. Закладів і фак.: У 2ч./ За ред. А.Й.Рогожина. – К.: Ін Юре, 1996.- С.448 с.
181. Історія державності України: Експериментальний підручник / За заг. ред. Бандурки О.М., Ярмиша О.Н. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2004. – 608 с.
182. Історія січових стрільців: Воєнно-історичний нарис. - К.: Україна, 1992. - 347 с.
183. Історія української влади. 1917-1919. Відень-Київ, 1920. – 32 с.
184. Історія українського війська.Ч.1-3.– Львів, 1936.–568 с.
185. Каменецький І. Німецька політика супроти України в 1918 році та її історична генеза // Укр. історик. –1968.–№1-4.- С.5-18.
186. Капелюшний В.П. Українська національна державність доби визвольних змагань (1917-1921 рр.): Автореф. дис. д-ра іст. наук. – К., 2004.- 45 с.
187. Карпов О. Рушійні сили „Помаранчевої революції” (роздуми на полях) // Голос України. – 2004. - №245, 24 грудня. – С.4; №247, 28 грудня. – С.13.
188. Киричук В.В., Тимцуник В.І. Історія державного управління в Україні. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – 244 с.
189. Кісілюк Є. Кримінальне законодавство доби Центральної Ради // Підприємництво, господарство і право. – 2001. - №5. – С.101-103.
190. Кондуфор Ю.Ю. Великий Жовтень на Україні. – К.: Рад. шк., 1977.– 134 с.
191. Кондуфор Ю.Ю. Революційні події 1917 р. на Україні: пошук альтернативи // Укр. істор. журн. - 1990. - №11. - С.10-20.
192. Короливский С.М. Украинское национальное движение в период подготовки и проведения Октябрьской революции: М.: АН СССР, 1965.– 24 с.
193. Копиленко О.Л., Копиленко М.Л. Держава і право України. 1917-1920: Навчальний посібник. – К., 1997. – 208 с.
194. Копиленко О., Копиленко М. „Друга” УНР: спроба історико-теоретичного аналізу // Право України. – 1996. - №8. – С.54-60.
195. Копиленко О.Л., Копиленко М.Л. М.С.Грушевський і деякі проблеми розбудови Української держави // Укр. істор. журн. – 1996. - №5. – С.28-37.
196. Копиленко О.Л. Повернення М.С. Грушевського. - К.: Знання,1991. - 48 с.
197. Копиленко О.Л. „Сто днів” Центральної Ради. – К.: Україна, 1992.–204 с.
198. Копиленко О., Копиленко М. „Трудовий принцип” в історії місцевого самоврядування УНР // Місцеве самоврядування. – 1998. - №1-2(9). – С.118-120.
199. Копиленко О.Л. „Українська ідея” М.Грушевського: історія і сучасність. – К.: Либідь,1991.–184 с.
200. Костів К. Конституційні акти відновленої Української держави 1917-1919 років і їхня політично-державна якість. – Торонто, 1964. – 186 с.
201. Крах германской оккупации на Украине. (По документам оккупантов). - М., 1936. - 205 с.
202. Крушинський Ф. Червоний імперіалізм. - Львів,1921. - 41 с.
203. Крип’якевич І. Михайло Грушевський. Життя й діяльність. - Львів,1935. - 64 с.
204. Кудлай О.Б. Боротьба навколо прийняття „Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні” на IV сесії Української Центральної Ради // Укр. істор. журн. – 1997. -№5.- С.80-86.
205. Кульчицький С. Перший національний уряд України // Слобідський край. – 1997. – 19 липня.
206. Кульчицький С.В.Центральна Рада. Утворення УНР // Укр. істор. журн. – 1992. - №5. - С.71-88; №6. - С.73-94.
207. Курас І.Ф. В.І. Ленін і національно-визвольний рух трудящих України в Жовтневій революції (березень-грудень 1917 р.).– К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1971.–148 с.
208. Курас І.Ф. Повчальний урок історії (Ідейно-політичне банкрутство Української соціал-демократичної робітничої партії). – К.: Політвидав. України, 1986. – 185 с.
209. Курас И.Ф. Торжество пролетарского интернационализма и крах мелкобуржуазних партий на Украине. - К.: Наук. думка,1978. - 316 с.
210. Лащенко Р. Як обирали Директорію УНР // Розбудова держави. – 1992. - №6. - С.24-28.
211. Левицький В. Соціалістична революція і Україна.–Відень-Київ,1920.–23 с.
212. Левченко О. Повстанська армія Директорії в боротьбі за здобуття Києва (листопад-грудень 1918 року) // Історія України. – 2001. - №5. – С.6-9.
213. Литвин В. Історія взаємодії гілок влади в Україні (До питання реформування і розвитку влади демократичного типу) // Голос України. – 2002. - №176. – 26 вересня.
214. Литвин В. Історичний урок єднання // Урядовий кур’єр. – 2002.- №13. – 22 січня.
215. Литвин С. Симон Петлюра: від соціал-демократа до національно-державного діяча // Історія України. – 2000. - №17. – С.8-11.
216. Лихолат А.В. Разгром буржуазно-националистической Директории на Украине. - М.:Госполитиздат,1949.-215 с.
217. Лихолат А.В. Разгром националистической контрреволюции на Украине 1917-1922 гг. - К.: Политиздат Украины,1995. - 662 с.
218. Логвиненко И.А. Политическая деятельность Украинской Центральной Рады. – Глобино, 2000.- 95 с.
219. Лозовий В.С.Аграрна політика Директорії УНР // Укр.іст.журн.-1997.-№2.- С.68-76.
220. Лозовий В.С. Кам’янецька доба Директорії Української Народної Республіки: Автореф. дис. канд. іст. наук. - К.,1998. - 19 с.
221. Лозовий В.С. Пошук Директорією ідейно-політичних засад відновлення діяльності УНР // Укр. істор. журн. – 2000. - №5. – С.32-37.
222. Мазепа І. Більшовизм і окупація України. Соціально-економічні причини недозрілості сил української революції.–Львів-Київ,1920.–156с.
223. Майоров М.З історії революційної боротьби на Україні. 1914-1919.– Харків,1928.–77 с.
224. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, Ред. кол.: Ю.І. Римаренко (відп.ред.) та ін. – К.: Довіра: Генеза, 1996. – 942 с.
225. Маєвський Й. Загальноросійські Установчі Збори. – К., 1917. – 7 с.
226. Маєвський Й. Червоний імперіалізм. ч.1. По шляху контрреволюції. – К.: Конфедераліст, 1917. – 16 с.
227. Маляровський О. Гетьман всієї України Павло Скоропадський (біографічний нарис). - К.:1918. - 16 с.
228. Малинов В. Из истории взаимоотношений Центральной Рады с Временным правительством // Летопись революции.–1927.–№3.–С.1-7; №4.–С.7-32; №5-6.–С.67-99; 1928.–№1.– С.65-85.
229. Матузко Р. Украина 1917-го: поглощение бездной // Народна армія.–1992.– 20 жовтня.
230. Минц И.И. История Великого Октября: В3т.: Т.2.Триумфальное шествие Советской власти. - М.: Наука,1979. - 903с.
231. Мірчук П. Від другого до четвертого універсалу. – Торонто, 1955. – 71с.
232. Мірчук П. Трагічна перемога.–К.: Вид-во Спільки укр.молоді,1991.- 40 с.
233. Мірчук П. Українська державність 1917-1920.-Філадельфія,1967.-400с
234. Міхновський М. Самостійна Україна. – Київ-Львів,1991.–21с.
235. Мироненко О.М. Витоки українського революційного конституціоналізму 1917-1920 рр. Теоретико-методологічний аспект. Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 260 с.
236. Мироненко О.М. Світоч української державності: політико-правовий аналіз діяльності Центральної Ради. - К., 1995. – 327 с.
237. Михайленко П., Довбня В. Генеральне секретарство (міністерство) внутрішніх справ Української Народної Республіки за доби Центральної Ради (15 червня 1917 р. – 29 квітня 1918 р.) // Міліція України. – 2004. - №12. – С.24-27.
238. Михайленко П., Довбня В. Українська народна міліція доби Директорії // Міліція України. – 2003. - №5. – С.26-27.
239. Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917 – 1918 рр. (Про що „Історія мовчить”).-Львів,1994.- 571с.
240. Мишуга Л. Державна адміністрація на Україні. – Кам’янець,1919.- 48 с.
241. Нагаєський І. Історія Української держави двадцятого століття.–К.: Укр.письменник,1993.– 413 с.
242. Наш Г. Фатальна помилка революції.–Прага,1921.–14с.
243. Остапович М., Білозерський О. Президент: життя і діяльність Михайла Грушевського. - Львів,1937. – 62 с.
244. Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917-1919 рр. (історико-генетичний аналіз).- К., 1995.- 262 с.
245. Павлюк О. Від злуки до розриву: (Взаємини урядів УНР та ЗУНР у 1919 році) // Наука і суспільство. – 1994. - №7-8. – С.6-10.
246. Павлюк О. Дипломатія незалежних українських урядів (1917-1920) // Історія України. - 2002.- №21-24. – С.1-48.
247. Панасенко А. Роки революції і державного будівництва на Україні. –Б.м., 1942.–38с.
248. Панібудьласка В.Ф., Семко В.Л. Акт злуки Української Народної Республіки з Західноукраїнською Народною Республікою // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. - №1. – С.5-8.
249. Петровский Д. Революція і контрреволюція на Україні. - Нью-Йорк,1921. - 64с.
250. Пижик А.М. Культурно-освітня діяльність уряду УНР в період Директорії: Брошура. – К.: Четверт