ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

brief description

ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Теоретичні засади організаційно-правового регулювання підприємницької діяльності
1.1. Підприємництво як об’єкт організаційно-правового регулювання
1.2. Засоби організаційно-правового регулювання підприємницької діяльності, їх зміст та спрямування
1.3. Загальна характеристика законодавства в сфері підприємництва та основні тенденції його розвитку
Розділ 2. Основні напрями і шляхи розвитку державного регулювання підприємницької діяльності
2.1. Вдосконалення правового регулювання оподаткування як головного організаційно-правового засобу впливу на підприємницьку діяльність
2.2. Поліпшення правового забезпечення дозвільно-реєстраційних процедур у сфері підприємництва
Розділ 3. Розвиток організаційно-правових відносин органів державної влади та місцевого самоврядування із суб’єктами підприємницької діяльності
3.1. Вдосконалення організаційних та правових відносин між органами державної влади та суб’єктами підприємництва у контексті адміністративної реформи
3.2. Проблеми реалізації права на підприємницьку діяльність
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Додаток А
Додаток Б
Додаток В
Додаток Д ВСТУП

Актуальність теми дослідження визначається тим, що за умов трансформаційних змін у суспільстві за допомогою відповідних правових та організаційних чинників важливо насамперед забезпечити оптимальний баланс між державним впливом на економічні процеси і ринковою саморегуляцією.
Однак, із самого початку реформ, не було вироблено єдиного науково обґрунтованого підходу до шляхів розв’язання зазначеної проблеми. З одного боку, будь-яке “послаблення” державного регулювання можна розглядати як шлях до анархії стихійних ринкових сил, з іншого – перехід до ринку з одночасним скороченням регулюючої ролі держави – трактується як єдиний засіб виходу з кризи.
Ці полярно протилежні підходи знаходять своє відображення в організаційно-правовому регулюванні підприємницької діяльності, яке значною мірою продовжує здійснюватися багатьма органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування безсистемно і шляхом підзаконної (відомчої) нормотворчості. Це призводить до “розпорошення” регулюючої ролі держави і не сприяє системній розробці та впровадженню у сферу підприємницької діяльності механізмів ринкової саморегуляції.
Потреба у поглибленні комплексних, системних досліджень проблем, котрі виникають при здійсненні органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування діяльності щодо регулювання підприємництва, очевидна. Особливо такі дослідження можуть бути результативними на межі трьох галузей наукових знань – теорії управління, права та економіки, оскільки процеси розбудови демократичної, соціальної, правової держави безпосередньо обумовлені успіхом економічних реформ в Україні і подальшим розвитком підприємницької діяльності. Ці чинники і зумовили вибір даної теми дисертаційного дослідження.
Найбільш важливими в науковому розумінні для автора під час роботи над дисертацією були теоретичні розробки провідних вітчизняних фахівців у галузі теорії управління, адміністративного права, фінансового права та наукових проблем підприємницької діяльності: В.Б.Авер’янова, А.І.Берлача, Ю.П.Битяка, З.С.Варналія, А.С.Васильєва, Л.К.Воронової, В.М.Гайворонського, В.М.Гаращука, Л.М.Долі, Г.Л.Знаменського, А.Т.Комзюка, Є.Б.Кубка, О.А.Кузьменко, М.П.Кучерявенка, В.К.Мамутова, М.І.Мельника, В.П.Нагребельного, Н.Р.Нижник, О.П.Орлюк, П.С.Пацурківського, В.М.Поповича, О.П.Рябченко, Л.А.Савченко, Н.О.Саніахметової, В.М.Селіванова, В.П.Тимощука, М.М.Тищенка, В.В.Цвєткова та ін.
Дисертантом використано також праці іноземних дослідників – юристів та економістів: І.М.Кірцнера, Ф.Котлера, Н.Г.Менк’ю, Ж.Сапіра та ін.
На формулювання результатів дослідження мали істотний вплив наукові розробки російських правників, управлінців і економістів, зокрема: М.В.Романовського, М.О.Сажиної, Ю.О.Тихомирова, Ф.І.Шамхалова та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно планів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 26 розділу X “Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 роки” додатка 3 до наказу МВС України від 30 червня 2002 року №635 “Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів у практичну діяльність органів внутрішніх справ України”). Важливого значення набуває зв’язок дослідження з концепцією розвитку законодавства України на 1997-2005 роки, розробленої авторським колективом Інституту законодавства Верховної Ради України, та з темою науково-дослідних робіт відділу державно-правових проблем управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України “Проблеми удосконалення державного управління на етапі адміністративної реформи в Україні” (номер державної реєстрації 0198U001940). Тема дисертації передбачена планом науково-дослідницьких робіт факультету права та підприємництва Київського юридичного інституту МВС України.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування та розробка системного і комплексного підходу до організаційно-правових засад регулювання підприємництва в Україні.
Відповідно до поставленої мети здійснено спробу вирішити такі наукові завдання:
 дослідити теоретичні засади організаційно-правового регулювання підприємницької діяльності в Україні;
 визначити поняття, зміст та спрямування основних засобів організаційно-правового регулювання підприємницької діяльності за умов перехідної економіки;
 провести системний аналіз чинного законодавства України про підприємництво та практики його застосування і на цій основі визначити ефективність правового регулювання підприємницької діяльності та перспективи його розвитку;
 дослідити правове регулювання оподаткування як головного організаційно-правового засобу впливу на підприємницьку діяльність;
 проаналізувати правове забезпечення дозвільно-реєстраційних процедур у сфері підприємництва;
 окреслити перспективи розвитку та вдосконалення організаційно-правових засобів впливу органів державної влади та органів місцевого самоврядування на діяльність суб’єктів підприємництва.
Об’єктом дослідження є організаційні та правові відносини за участі суб'єктів підприємництва, в яких органи державної влади та місцевого самоврядування не наділені господарською компетенцією; податкові відносини за участі суб'єктів підприємницької діяльності.
Предметом дослідження є законодавство у сфері підприємництва, спрямоване на регулювання адміністративних, податкових та інших відносин управління; діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування стосовно організаційно-правового регулювання підприємництва, яка базується на чинному законодавстві.
Методи дослідження обрані з урахуванням специфіки об’єкту та предмету дослідження. Основним загальнонауковим методом є системний підхід, який дозволив визначити коло досліджуваних проблем, а також виробити пропозиції щодо їх розв’язання. Для аналізу теоретичних засад організаційно-правового впливу на підприємницьку діяльність використано методи аналізу і синтезу (розділ 1). Логічний, системно-структурний, а також методи класифікації використовувались для загальної характеристики законодавства в сфері підприємництва та визначення основних тенденцій його розвитку (підрозділ 1.3). Дослідження основних напрямів і шляхів розвитку державного регулювання підприємницької діяльності здійснене на основі системного підходу та методів порівняння, аналізу і синтезу (підрозділи 2.1, 2.2). Метод порівняльного аналізу використовується щодо дослідження правового регулювання оподаткування як одного з основних організаційно-правових засобів впливу на підприємницьку діяльність (підрозділ 2.1). Аналіз розвитку адміністративно-правових відносин органів державної влади та органів місцевого самоврядування із суб’єктами підприємницької діяльності здійснювався на основі системно-структурного та функціонального методів (розділ 3).
Наукова новизна роботи. Дисертація є одним із перших в Україні монографічним дослідженням, яке присвячене вдосконаленню механізму організаційно-правового регулювання підприємництва. Наукову новизну дослідження характеризує ряд положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем:
1) розвинуто теоретичні засади організаційно-правового регулювання підприємницької діяльності. Організаційно-правовий вплив на підприємницьку діяльність має бути спрямованим не тільки на додержання публічних інтересів, а й на створення сприятливих умов для розвитку приватної ініціативи шляхом інституціонального розвитку ринкових механізмів та подолання можливого негативного впливу у процесі формування нової системи господарювання. Критеріями доцільності та ефективності державного регулювання підприємництва слід вважати економічне зростання, появу нових робочих місць, поліпшення добробуту людей, правопорядок у сфері господарювання;
2) визначено, що під організаційно-правовим впливом на підприємницьку діяльність слід розуміти діяльність органів державної влади, спеціалізованих установ та організацій, некомерційних самоврядних організацій, органів місцевого самоврядування, посадових осіб вказаних органів, наділених певною компетенцією стосовно суб’єктів підприємництва (включаючи застосування санкцій), яка базуються на чинному законодавстві;
3) доведено, що законодавство про підприємництво потребує систематизації у формі інкорпорації та кодифікації з визначенням першочергових та перспективних законів та інших нормативно-правових актів. Найбільш важливим завданням є систематизація законодавства про оподаткування, а також законодавства, що регламентує дозвільно-реєстраційні дії щодо підприємницької діяльності;
4) обґрунтовано висновок, що регулюючий і стимулюючий принципи оподаткування досі не втілені у життя в належній мірі. Докорінної реформи потребує система оподаткування та її правове регулювання. Податковий кодекс України може стати тим системоутворюючим нормативно-правовим актом, котрий сприятиме вирішенню наявних проблем в оподаткуванні як головному напрямі регулювання підприємництва. Однак, прийняття цього документу в існуючій редакції лише законсервує недоліки і суперечності у цій сфері. З метою розвитку малого та середнього підприємництва запропоновано прийняття Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, який встановлює механізм спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності вказаних суб’єктів господарювання;
5) окреслено перспективи вдосконалення регулюючої ролі держави у сфері оподаткування шляхом трансформації адміністрування податків і обов’язкових платежів (система організаційно-правових заходів із стягнення уповноваженими державними органами податків, зборів та обов’язкових платежів, що базується на чинному законодавстві) у напрямку спрощення, достатності, доцільності та мінімізації витрат на здійснення;
6) обґрунтовано, що організаційно-правове регулювання дозвільно-реєстраційних процедур у сфері підприємництва (державна реєстрація суб’єктів підприємництва, ліцензування господарської діяльності, обов’язкова сертифікація і стандартизація продукції, дозвільні процедури при введенні в експлуатацію виробничих та інших об’єктів) характеризується надмірністю заходів контролю; ускладненим та непрозорим порядком проведення державних експертиз і видачі дозвільних документів; недостатністю гарантій захисту прав та законних інтересів суб'єктів підприємництва; невідповідністю вимог, що містяться в нормативних документах (стандартах) умовам ринкового господарювання, принципам доцільності та достатності державного регулювання. Дозвільно-реєстраційні процедури є необхідною формою контролю в сфері підприємницької діяльності. Однак межі такого контролю мають бути звужені;
7) з метою вдосконалення дозвільно-реєстраційних процедур, які здійснюються органами виконавчої влади та місцевого самоврядування у сфері підприємницької діяльності, запропоновано прийняття Закону України “Про запровадження заявочного принципу на започаткування безліцензійної діяльності суб'єктів підприємництва”. Завданням цього нормативно-правового акту є реформування процедур надання висновків державних експертиз та інших дозвільних документів, необхідних для започаткування та провадження господарської діяльності;
8) запропоновано прийняття Закону України “Про основні засади здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання в Україні”, оскільки захист прав і законних інтересів суб’єктів підприємництва у відносинах із контролюючими органами не забезпечується у належній мірі. Закон дасть змогу ефективно розв’язати проблему проведення перевірок цими органами суб’єктів підприємництва, визначивши вичерпний перелік компетентних органів, їх повноваження та прозорі процедури здійснення перевірок;
9) з’ясовано, що головним недоліком організаційно-правового регулювання підприємництва є наявність адміністративно-бюрократичних перешкод. Вплив інших факторів – до яких, насамперед, відноситься фіскальна спрямованість податкової політики і практики – є не настільки негативним, як безпосередні заборони, приписи, вимоги отримання дозволів, узгоджень, упереджені та часті перевірки суб’єктів підприємництва контролюючими органами тощо. Основним шляхом подолання адміністративно-бюрократичних перешкод є впровадження у практику управлінських (адміністративних) послуг – одного з напрямів адміністративної реформи. Зміст діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування має змінитися від переважно контролюючих функцій до переважно інформаційних, консультаційних, роз’яснювальних, облікових та аналітичних.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані:
 у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки наукових проблем щодо організаційно-правового регулювання підприємництва;
 у правотворчості – в результаті проведеного дослідження сформульовані пропозиції щодо прийняття низки регуляторних актів та вдосконалення чинного законодавства, що регулює підприємницьку діяльність;
 у навчальному процесі – для викладання навчальних дисципліни “Теорія управління”, “Адміністративне право”, “Податкове право”, “Господарське (підприємницьке) право”, підготовці відповідних підручників, навчальних посібників, курсів лекцій.
Апробація і впровадження результатів дисертації. Основні результати дисертації апробовані: на засіданні науково-практичного “круглого столу” “Проблеми систематизації законодавства України про підприємництво” (Право України, 1998, № 8); у матеріалах науково-практичної конференції “Проблеми систематизації законодавства України про підприємництво” (м. Київ, 18 червня 1998 р.); на науково-практичній конференції “Роль юридичних знань та юридичної культури в становленні і розвитку підприємництва в Україні” (м. Київ, 10 грудня 1998 р.); на науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Київського юридичного інституту МВС України в 2002, 2003, 2004 роках, а також на засіданнях кафедри адміністративного права та управління ОВС інституту.
Результати дисертаційної роботи використані Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва при розробці проектів нових нормативно-правових актів (акт № 4-4/3382 від 19 червня 2002 р.).
Публікації. Теоретичні положення, висновки і пропозиції дисертаційної роботи відображені у 18 публікаціях, 13 з яких опубліковані у виданнях, включених ВАК України до переліку наукових фахових видань з юридичних наук.
Структура дисертації обумовлена її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (181 посилання) та додатків. Загальний обсяг дисертації – 220 сторінок, обсяг основного змісту – 173 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

Результатом дисертаційного дослідження є розроблення теоретичних положень щодо організаційно-правового регулювання підприємництва, а також пропозиції вдосконалення законодавства у сфері підприємницької діяльності.
1. Формування ринкової системи господарювання – це процес переходу до економіки підприємницького типу. Створення сприятливих умов для розвитку підприємництва є однією з найвагоміших складових перехідної економіки. Тому вдосконалення організаційно-правового впливу, тобто необхідність забезпечення оптимального балансу між регулюванням економічних процесів і ринковою саморегуляцією за допомогою запровадження відповідних організаційних та правових інструментів, видається найактуальнішою проблемою сьогодення української економічної реформи та її правового забезпечення.
Необхідність організаційно-правового впливу на ринкову економіку беззаперечна. У всіх без винятку країнах світу держава втручається в економіку більшою чи меншою мірою як шляхом розширення державного сектору економіки, так і регулюванням її підприємницького сектору. Досвід економічних реформ, які здійснювались промислово розвиненими країнами, свідчить, що це регулювання здійснюється у широких межах. Воно являє собою надзвичайно складний механізм, який базується на поєднанні економічних стимулів та адміністративних методів впливу.
2. Окрім традиційного обґрунтування необхідності організаційно-правового регулювання підприємництва (додержання публічних інтересів), основним завданням такого впливу має бути: створення сприятливих умов для розвитку приватної ініціативи шляхом інституціонального розвитку ринкових механізмів; компенсація можливого негативного впливу у процесі формування нової системи господарювання.
Критеріями доцільності та ефективності державного регулювання підприємництва слід вважати: 1) економічне зростання, підвищення економічної ефективності; 2) появу нових робочих місць; збільшення самозайнятості населення; поліпшення добробуту людей.
Під організаційно-правовим впливом на підприємницьку діяльність слід розуміти увесь спектр дій органів державної влади, спеціалізованих установ та організацій, некомерційних самоврядних організацій, органів місцевого самоврядування, посадових осіб вказаних органів, наділених певною компетенцією стосовно суб’єктів підприємництва (включаючи застосування санкцій), які базуються на чинному законодавстві.
3. Аналіз чинного законодавства у сфері підприємницької діяльності дозволяє класифікувати нормативно-правові акти за найважливішими напрямами розвитку державного регулювання підприємницької діяльності. Оскільки оподаткування є головним організаційно-правовим засобом впливу на підприємницьку діяльність, законодавство у галузі оподаткування та інших обов’язкових платежів виокремлюється в окрему множину. Другою сукупністю, не менш важливою з точки зору ефективності правового регулювання підприємництва, є законодавство, що регламентує дозвільно-реєстраційні дії органів виконавчої влади і місцевого самоврядування щодо суб’єктів підприємницької діяльності.
Можна також виокремити ще багато відносно самостійних функціональних блоків у законодавстві про підприємництво, як, наприклад, антимонопольне законодавство, законодавство про захист від недобросовісної конкуренції, законодавство у сфері зовнішньоекономічної діяльності, банківське законодавство, інвестиційне законодавство, законодавство про цінні папери і фондовий ринок тощо.
За критерієм ієрархічності нормативно-правових актів у законодавстві, що регулює підприємницьку діяльність, можна виокремити шість блоків: 1) Конституція України, передусім ті її норми, що стосуються економічної системи країни в цілому і підприємництва зокрема; 2) Господарський та Цивільний кодекси України; 3) блок із близько 400 законів України, спрямованих на правове регулювання власне підприємницьких відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами підприємництва; 4) підзаконні нормативно-правові акти, які видає Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади; 5) інші регуляторні акти міністерств та відомств, в тому числі не зареєстровані Міністерством юстиції України, проте обов’язкові до виконання усіма суб’єктами підприємницької діяльності; 6) нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим, а також регуляторні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
4. На підставі здійсненого аналізу можна сформулювати системні (характерні, довготривалі, стійкі) проблеми, які притаманні усьому масиву нормативно-правових актів у сфері підприємництва.
По-перше, необґрунтовано велика кількість неузгоджених актів унеможливлює запровадження оптимальних організаційно-правових засобів та механізмів, а також зумовлює наявність колізій і дублювання, і, як наслідок, неякісність та неефективність законодавства, що регулює підприємництво.
По-друге, досить часті зміни у законодавстві спричиняють його нестабільність. Якщо правове регулювання ринкових відносин відбувається без стабільних та зрозумілих правил, є аморфним та абсолютно невизначеним з точки зору терміну його “придатності”, економічна поведінка суб’єктів підприємництва, як правило, також стає нестабільною.
По-третє, переважаюча кількість підзаконних регуляторних актів призводить до нівелювання регуляторного впливу законів та розпорошенню їх дієвості у підзаконних нормативно-правових актах. Динаміка зростання масиву регуляторних актів, передусім відомчих, і, як правило, не зареєстрованих у Міністерстві юстиції України свідчить про відсутність єдиного науково обґрунтованого підходу до організаційно-правових засад регулювання підприємництва, а гіпертрофовані обсяги відомчого нормотворення свідчать про постійне бажання втручатися в економічні процеси та будь-якими засобами їх регулювати.
Наявність колізій у законодавстві, що регулює підприємницьку діяльність, вже стала його найбільш характерною рисою. Як і надто великий обсяг регуляторних актів, так і те, що фактично третина їх не вважаються нормативно-правовими і не зареєстровані у Міністерстві юстиції України (за результатами проведеного дисертантом аналізу кількість цих актів станом на 1 червня 2004 р. становить близько 9.500), фактично зумовлюють суперечливість законодавства України про підприємницьку діяльність. Шляхом прийняття подібних документів регулююча роль держави або нівелюється, або “підмінюється” діяльністю тих чи інших органів держави, котрі відслідковують вузькоспрямовані корпоративні інтереси, а не загальносуспільні пріоритети щодо розвитку вітчизняного підприємництва.
5. Дослідження законодавства у сфері підприємництва дає можливість запропонувати такі напрями його вдосконалення.
Головним напрямом є послідовне приведення цього законодавства у відповідність із Конституцією України та реальне забезпечення принципу верховенства закону. Ігнорування конституційних положень – не поодинокий факт у розвитку законодавства, що регулює підприємництво. Практика свідчить, що підзаконні нормативно-правові акти, які повинні видаватись на підставі та на виконання законів, нерідко вносять суперечливі зміни і доповнення до них, що має негативний вплив на регулювання відповідних відносин у сфері економіки.
Велика кількість нормативно-правових актів та численні зміни й доповнення до них фактично вимагають певних дій щодо систематизації цього законодавства. Інкорпорація законодавства, як об’єднання нормативно-правових актів у збірники чи зібрання, розташування їх у певному порядку без зміни змісту може бути одним із дієвих засобів вдосконалення чинного законодавства у сфері підприємництва. Це дозволить, по-перше, надати у збірниках нормативно-правових актів діючі редакції документів, у котрих враховані усі зміни і доповнення, по-друге, вилучити нормативно-правові акти, що втратили чинність, по-третє, опрацювати їх у предметному порядку. Насамперед, доцільно видати офіційну інкорпорацію нормативно-правових актів у галузі оподаткування, позаяк саме ця сфера законодавства є найбільш суперечливою та невпорядкованою.
Систематизація законодавства про підприємництво має здійснюватись також у формі інкорпорації та кодифікації з визначенням першочергових та перспективних законів та інших нормативно-правових актів. Найбільш важливим завданням є систематизація законодавства про оподаткування, а також законодавства, що регламентує увесь спектр дозвільно-реєстраційних дій щодо суб’єктів господарської діяльності.
Також необхідно визначення процедури підготовки та прийняття регуляторних актів, котра б унеможливила введення в дію тих документів, котрі не відповідають засадам демократичного суспільства та критеріям доцільності державної регуляторної політики. Перш за все, це стосується унеможливлення досить поширеної практики, коли регулювання підприємництва здійснюється листами міністерств та відомств, або іншими документами, котрі не вважаються нормативно-правовими актами та не зареєстровані у Міністерстві юстиції України, проте встановлюють обов’язкові приписи для необмеженого кола суб’єктів підприємницької діяльності.
Отже, лише шляхом системного впровадження усіх можливих засобів можна досягти оптимального та збалансованого організаційно-правового впливу на підприємницьку діяльність, котрий буде адаптованим до вимог сьогодення. Провідну роль у цьому відіграє якісне законодавче регулювання підприємницької діяльності, яке є ефективним засобом державного регулювання цієї діяльності. Якісне законодавче регулювання надає можливість, насамперед, зменшити обсяг безпосереднього впливу адміністративних засобів. Якщо законодавство у сфері підприємництва буде системним, несуперечливим і прозорим, органи держави та місцевого самоврядування не матимуть потреби чи можливості займатися додатковою підзаконною чи відомчою нормотворчістю. Як свідчить практика, вказане нормотворення всіх суб’єктів управління в основному базується на використанні прямих заборон і обмежень, є вузькоспрямованим і неякісним. Це приводить до розпорошення законодавчого регулювання підприємницької діяльності, що зумовлює зниження ефективності державного регулювання підприємництва.
6. Опосередковані способи організаційно-правового впливу на підприємництво базуються в основному на економічних засобах регулювання. Вони застосовуються шляхом впровадження економічних інтересів без прямого владного примусу та мають своє відображення на поведінці учасників економічних відносин через створення умов, які впливають на її мотивацію створенням тих чи інших матеріальних стимулів заохочення, включаючи підтримку державою підприємництва. Одним із основних напрямів і засобів регулювання підприємницької діяльності є оподаткування.
Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що регулюючий (соціальний) і стимулюючий принципи оподаткування досі не втілені у життя в належній мірі. Критично оцінюючи існуючу податкову політику та практику, слід підкреслити, що фіскальна складова оподаткування набула гіпертрофованого обсягу. Така спрямованість не може забезпечити регулювання економіки, стимулювання діяльності господарюючих суб’єктів в інтересах підвищення ефективності суспільного виробництва.
Мова йде не про применшення фіскального значення податків, а про зниження податкового тягарю та збільшення кількості суб’єктів-платників податків шляхом формування науково обґрунтованих засад оподаткування як ефективного засобу державного регулювання, котрі мають корелювати із пріоритетами державної економічної політики, а головним таким пріоритетом є економічне зростання та поліпшення добробуту людей, у чому також вбачається і суспільне призначення інституту оподаткування.
7. Гостро постає проблема вдосконалення усього комплексу організаційно-правових заходів щодо стягнення податків та інших обов’язкових платежів, який реально застосовується уповноваженими органами у процесі їх стягнення. Адміністрування податків і обов’язкових платежів – це механізм, який включає систему способів та організаційно-правових заходів стягнення уповноваженими державними органами податків і зборів (обов’язкових платежів), що базується на чинному законодавстві. Адміністрування податків і обов’язкових платежів, чинна система оподаткування загалом, потребують реформування у напрямку спрощення, достатності, доцільності та мінімізації витрат на здійснення. Податковий кодекс України може стати тим системоутворюючим нормативно-правовим актом, котрий сприятиме вирішенню наявних проблем в оподаткуванні як головному напрямі регулювання підприємництва.
Однак, прийняття цього документу в існуючій редакції може лише законсервувати наявні недоліки і суперечності у цій сфері. У проекті Податкового кодексу України, підготовленого Державною податковою адміністрацією України, функція стимулювання суспільного виробництва не знайшла належного відображення. Текст проекту являє собою синтез норм чинних законів України “Про систему оподаткування”, “Про податок на додану вартість”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а також численних регуляторних актів Державної податкової адміністрації України. Загалом даний проект має суто фіскальне призначення. Без узгодження інституту оподаткування з іншими інститутами господарювання шляхом кодифікації разом з нормами, що регламентують бухгалтерський облік, порядок формування доходів, прибутку, собівартості, виконання господарських зобов’язань тощо, оподаткування не може виконувати функції регулювання та стимулювання підприємництва.
8. З метою поліпшення правового регулювання відносин у сфері оподаткування необхідно прийняття Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”. Проект закону прийнято у першому читанні Верховною Радою України ще у 1998 р.
Законопроект має визначати основні засади ведення і застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва, яка є частиною загальної системи оподаткування України. Закладена у цьому проекті модель спрощеної системи оподаткування фактично інтегрує три діючих на сьогодні режими оподаткування малого підприємництва: фіксований податок, єдиний податок та спеціальний патент. При цьому враховано досвід застосування всіх зазначених видів оподаткування, а також виправлено недоліки, виявлені у процесі їх стягування. В законі дотримано вимогу рівності всіх організаційно-правових форм господарювання, підтримано послідовність можливого переходу від одного до іншого рівня системи з відповідним поступовим зростанням обсягів оподаткування, а також обов’язкової звітності.
На законодавчому рівні слід закріпити дві форми спрощеного оподаткування: патентну та відсоткову. Загалом всю систему умовно можна поділити на три рівні, кожний з яких має чітку та вичерпну характеристику ознак відповідності суб’єктів підприємницької діяльності конкретному рівню.
Перший рівень – найдрібніші суб’єкти підприємницької діяльності – самозайняті фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи із продажу товарів на ринках та є платниками ринкового збору; кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з такою особою, включаючи членів їх сімей не перевищує 5-ти чоловік; обсяг виручки не перевищує 120 тис. гривень на рік. Для цієї групи ставка єдиного податку встановлюється в межах від 20 до 100 гривень за календарний місяць. До цих суб’єктів господарювання виставляються найменші вимоги щодо обов’язкового обліку та звітності.
Другий рівень – фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи; кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з такою особою, включаючи членів їх сімей, не перевищує 10-ти чоловік; обсяг виручки не перевищує 500 тис. гривень на рік. Для цієї групи ставка єдиного податку встановлюється в межах від 20 до 200 гривень за календарний місяць. Вони зобов’язані вести книгу продажу товарів та послуг, де обліковують виручку від реалізації за день (підсумок за день) та здавати обов’язкові щоквартальні звіти до податкової інспекції.
Третій рівень – юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності; середня облікова чисельність працюючих не перевищує 50-ти осіб; обсяг реалізації не перевищує 3 млн. гривень на рік. Юридичні особи самостійно обирають одну з наступних ставок єдиного податку: 6% суми реалізації у разі сплати ПДВ або 10% у разі включення ПДВ до складу єдиного податку. У цьому разі вимоги щодо обліку та звітності зростають. Декларації з ПДВ здаються щомісяця.
Запропонований механізм спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва створює об’єктивні умови, за яких рівень податкового навантаження чітко відповідатиме можливостям вказаних суб’єктів господарювання сплатити податки, а контролюючий орган зможе мінімізувати власні затрати щодо їх адміністрування.
9. Дозвільно-реєстраційні процедури є одним із найважливіших напрямів державного регулювання підприємницької діяльності. Вдосконалення даного напряму регулювання має велике значення для розвитку вітчизняного підприємництва. Цей напрям організаційно-правового впливу на підприємницьку діяльність базується в основному на використанні прямих адміністративних методів управління. До комплексу дозвільно-реєстраційних процедур входять: державна реєстрація суб’єктів підприємництва, ліцензування певних видів господарської діяльності, обов’язкова сертифікація і стандартизація продукції та дозвільні процедури при введенні в експлуатацію нових і реконструйованих виробничих та інших об’єктів.
10. На підставі проведеного аналізу можна дійти висновку, що весь комплекс дозвільно-реєстраційних процедур щодо суб’єктів підприємницької діяльності характеризується надмірністю заходів попереднього контролю; ускладненим та непрозорим порядком проведення державних експертиз і видачі дозвільних документів; недостатністю гарантій захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; невідповідністю вимог, що містяться в нормативних документах (стандартах) умовам ринкового господарювання, принципам доцільності та достатності державного регулювання. Це створює ризик конфлікту між суб’єктами господарювання та органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, котрі уповноважені надавати відповідні дозвільні документи, а також продукує необґрунтовані адміністративно-бюрократичні перешкоди у розвитку малого та середнього підприємництва.
Дозвільно-реєстраційні процедури є необхідною формою контролю в сфері підприємницької діяльності. Однак межі такого контролю мають бути звужені. У цьому контексті першочерговими завданнями щодо реформування дозвільної системи є:
 встановлення на законодавчому рівні диференційованих вимог та визначення вичерпного переліку об’єктів, на експлуатацію котрих необхідно отримувати дозвільні документи та висновки державних експертиз;
 встановлення на законодавчому рівні порядку отримання вичерпного переліку дозвільних документів, а також висновків державних експертиз щодо започаткування господарської діяльності, а також граничних меж оплати послуг компетентних державних установ, що не повинно суттєво перевищувати собівартість.
11. З метою вдосконалення системи надання дозвільних документів органами виконавчої влади та місцевого самоврядування суб’єктам підприємництва щодо можливості провадити господарську діяльність, запропоновано прийняття Закону України “Про запровадження заявочного принципу на започаткування безліцензійної діяльності суб'єктів підприємництва”.
Завданням цього нормативно-правового акту є усунення необґрунтованих перепон у реалізації права на підприємницьку діяльність шляхом реформування процедур надання висновків державних експертиз та дозвільних документів, необхідних для започаткування та провадження господарської діяльності. Запропоновані організаційно-правові заходи зумовлені необхідністю підвищення потенціалу малого та середнього підприємництва і в кінцевому підсумку спрямовані на прискорення економічного розвитку України.
12. Основною проблемою розвитку малого та середнього підприємництва в Україні є наявність адміністративно-бюрократичних перешкод. Вплив економічних факторів, до яких, насамперед, відноситься фіскальна спрямованість податкової політики і практики – є не настільки негативним, як безпосередні заборони, приписи, вимоги отримання дозволів, узгоджень тощо. Головним шляхом подолання адміністративно-бюрократичних перешкод є впровадження у практику управлінських (адміністративних) послуг – одного з напрямів адміністративної реформи.
Основні засади трансформації владно-розпорядчої діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування у надання управлінських послуг визначені в Указі Президента України “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні”. Зміст діяльності цих органів має змінитися від переважно контролюючих функцій до переважно інформаційних, консультаційних, роз’яснювальних, облікових та аналітичних. Це дозволить впорядкувати організаційно-правові відносини між органами державної влади та місцевого самоврядування із суб’єктами підприємницької діяльності.
Реалізація конституційного права на підприємницьку діяльність неможлива без активної участі держави. Однак її ж органи у процесі виконання своїх управлінських функцій створюють необґрунтовані перепони, які стримують розвиток підприємництва в Україні. З метою забезпечення необхідних умов для ефективної реалізації належних підприємцям прав, свобод і охоронюваних законом інтересів важливо задіяти увесь комплекс юридичних засобів. Необхідно здійснення найважливіших кодифікаційних робіт у галузі адміністративного права, які б регулювали відносини контролю у сфері виконавчої влади, у сфері управлінських (адміністративних) послуг тощо, тобто спрямованих на забезпечення адміністративної реформи та наступного виконання її результатів.
13. Аналіз чинного законодавства у сфері підприємницької діяльності дає підстави зробити висновки, що існуючі норми щодо можливості реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність мають переважно декларативний та надто загальний характер і не можуть у повній мірі гарантувати належну охорону та захист прав і законних інтересів суб’єктів підприємництва. Особливо актуальною є проблема адміністративно-правового захисту суб’єктів підприємницької діяльності у відносинах із контролюючими органами. Практика здійснення цими органами владних повноважень щодо суб’єктів підприємництва у процесі проведення перевірок їх фінансово-господарської діяльності є найбільш неврегульованою сферою. Реалізація права на підприємницьку діяльність потребує гарантій можливості неупередженого розгляду адміністративними органами конфліктних ситуацій, що виникають при здійсненні ними функцій контролю.
Запропоновано прийняття Закону України “Про основні засади здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання в Україні”. Закон дасть змогу вперше ефективно розв’язати проблему проведення перевірок суб’єктів підприємництва, визначивши вичерпний перелік компетентних органів та прозорі процедури здійснення цих перевірок.
Ключового значення набуває вирішення проблеми професійності, компетентності та неупередженості виконання посадовими особами державних органів їх безпосередніх обов’язків. Позитивні зміни в організаційно-правовому регулюванні підприємництва неможливі без якісних змін професійного рівня державної служби. Необхідно прийняття Кодексу державної служби України. У цьому кодифікованому акті мають бути передбачені чітко визначені норми відповідальності посадових і службових осіб за неналежне виконання обов’язків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Мироненко Н.М. Адміністративні методи управління // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: “Укр. енцикл.”, 1998. – Т. 1: А-Г. – 672 с.
2. Хозяйственное право: Учебник / В.К.Мамутов, Г.Л.Знаменский, К.С.Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К. – К.: Юринком Интер, 2002. – 912 с.
3. Саниахметова Н.А. Регулирование предпринимательской деятельности в Украине: организационно-правовые аспекты: Монография.– Одесса: Одесская государственная юридическая академия, 1988. – 232 с.
4. Селіванов В.М. Державна політика розвитку підприємництва в Україні (концептуальний підхід) // Підприємництво і право. (Збірник наукових праць). – К.: Інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України. – 1998. – С. 9-42.
5. Курс административного права и процесса / Ю.А.Тихомиров. – М.: 1998. Издание г-на Тихомирова М.Ю. – 798 с.
6. Закон України “Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №7. – Ст. 35.
7. Административное право: Учебник / Под ред. Ю.М.Козлова, Л.Л.Попова. – М.: Юристъ, 2000. – 728 с.
8. Сорокин В.Д. Правовое регулирование: Предмет, метод, процесс (макроуровень). – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2003.– 661 с.
9. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №18, №19-20, №21-22. – Ст. 144.
10. Закон України “Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №14. – Ст. 168.
11. Щербина В.С. Господарське право України. Навч. посібник. – К.: Атіка, 1999. – 336 с.
12. Довгерт А.С. Принципи систематизації законодавства у сфері підприємництва // Закон і підприємець (проблеми систематизації законодавства України про підприємництво). – К.: Інститут приватного права і підприємництва АПрН України. – 1998. – С. 29-31.
13. В.Л.Мусияка. Правовые основы предпринимательской деятельности. – Харьков: АО “Бизнес Информ” (Библиотека еженедельника), 1995. – 64 с.
14. Бусыгин А.В. Предпринимательство: Учеб. – 2-е изд., испр. – М.: Дело, 2000. – 640 с.
15. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 883 “Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України з питання застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності” // Урядовий кур’єр. – 1 серпня 2000 р. – №136.
16. Декрет Кабінету Міністрів України “Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №27. – Ст. 290.
17. Закон України “Про оренду державного та комунального майна” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №30. – Ст. 416.
18. В.Б.Авер’янов. Реформування українського адміністративного права: необхідність переосмислення теоретичних постулатів // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. – Одеса: Юридична література, 2003. – Вип. 19. – С. 8-12.
19. Цвєтков В.В., Кресіна І.О., Коваленко А.А. Суспільна трансформація і державне управління в Україні: політико-правові детермінанти: Монографія. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 496 с.
20. Чиркин В.Е. Государственное управление. – М.: Юристъ, 2001. – 320 с.
21. Рябченко О.П. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин: Монографія / За загальною ред. О.М.Бандурки. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 1999. – 304 с.
22. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти. – Монографія. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – 724 с.
23. Указ Президента України № 721/2000 “Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва” від 25 травня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – №22. – Ст. 890.
24. Указ Президента України № 817/98 від 23 липня 1998 р. “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” // Урядовий кур’єр. – 28 липня 1998 р. – №143.
25. Указ Президента України № 89/2000 “Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва” від 22 січня 2000 р. // Урядовий кур'єр. – 25 січня 2000 р. – №13.
26. Кужель О.В. Формування паритетності інтересів. – К., 2002. – 200 с.
27. Закон України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №9. – Ст. 79.
28. Лист Державної податкової адміністрації України № 8291/6/17-0516 від 6 грудня 2002 р. “Щодо оподаткування дивідендів у складі єдиного податку” // "Бізнес-Бухгалтерія. Право. Податки. Консультації. – 2003. – №6 (525).
29. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №36. – Ст. 299.
30. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: Суб’єкти підприємництва. Кредитування. Оренда. Лізинг. Зовнішньоекономічна діяльність. Інвестиції. Антимонопольне законодавство. Захист від недобросовісної конкуренції. Реклама: Навч. посібник. – К.: А.С.К., 2001. – 704 с.
31. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2002 р. № 1544 “Про затвердження переліку робіт і послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, які виконуються і надаються за плату” // Урядовий кур'єр. – 23 жовтня 2002 р. – №196.
32. Israel M. Kirzner. Competition and Entrepreneurship. – The University of Chicago: The University of Chicago Press. – 1973. – 239 p.
33. Мамутов В.К. Сближение современных систем правового регулирования хозяйственной деятельности // Государство и право. – 1996. – №8. – С. 41-51.
34. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1990. – 496 с.
35. Украина занимает одно из наиболее высоких мест по уровню коррумпированности в мире // Бизнес. – 2002, 2 сентября. – №36 (503). – С. 11.
36. Паламарчук В. Господарський механізм – підсистема державного регулювання економіки // Право України. – 2001. –№10. – С. 25-29.
37. Шамхалов Ф.И. Государство и экономика: (власть и бизнес) / Отд. экон. РАН; науч.-ред. совет изд-ва «Экономика». – М.: ОАО «Издательство «Экономика», 1999. – 414 с.
38. Петраков Н.Я. Предисловие // Шамхалов Ф.И. Государство и экономика: (власть и бизнес) / Отд. экон. РАН; науч.-ред. совет изд-ва «Экономика». – М.: ОАО «Издательство «Экономика», 1999. – С. 5-8.
39. Сапир Ж. Структурные аспекты реформы // Мировая экономика и международные отношения. – 1992. – №12. – С. 60-65.
40. Регуляторна політика. Як оцінити наслідки регуляторних актів. / За ред. Д.Ляпіна і С.Береславського. – Київ: Інститут Конкурентного суспільства; 2002. – 128 с.
41. Сажина М.А. Научные основы экономической политики государства: Учебное пособие. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА М), 2001. – 224 с.
42. Селіванов В., Цвєтков В. Від “здорового глузду” до теорії державного управління // Право України. – 2001. – №5. – С. 18-23.
43. Указ Президента України № 810/98 “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” від 22 липня 1998 р. // Урядовий кур’єр. – 25 липня 1998 р. – №141-142.
44. Нагребельний В.П., Кафарський В.В. Регуляторний акт // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: “Укр. Енцикл.” – Т. 5: П-С. 2003. – 736 с.
45. Правові основи підприємницької діяльності (під редакцією Шакуна В.І., Мельника П.В., Поповича В.М.). – К. – Правові джерела. – 1997. – 529 с.
46. Предпринимательское право: Учебник / О.В.Белоусов, В.Ю.Бакшинскас, Г.А.Гаджиев и др.; Под ред. Е.П.Губина, П.Г.Лахно. – М.: Юристъ, 2001. – 416 с.
47. Жилинский С.Э. Предпринимательское право (правовая основа предпринимательской деятельности): Учебник для вузов. – 3-е изд., изм. и доп. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 672 с.
48. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №40-44. – Ст. 356.
49. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №37-38. – Ст. 189.
50. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №3-4. – Ст. 27.
51. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №38-39. – Ст. 288.
52. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №6. – Ст. 56.
53. Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №31-32. – Ст. 263.
54. Закон України “Про систему оподаткування” // Відомості Верховної Ради. – 1991. – №39. – Ст. 510.
55. Закон України “Про податок на додану вартість” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №21. – Ст. 156.
56. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №4. – Ст. 28.
57. Закон України “Про захист економічної конкуренції” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №12. – Ст. 64.
58. Закон України “Про природні монополії” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №30. – Ст. 238.
59. Закон України “Про ціни і ціноутворення” // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – №52. – Ст. 650.
60. Закон України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №25. – Ст. 195.
61. Закон України “Про державну програму приватизації” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №33-34. – Ст. 272.
62. Закон України “Про інвестиційну діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №47. – Ст. 646.
63. Закон України “Про захист іноземних інвестицій на Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №46. – Ст. 616.
64. Закон України “Про фінансовий лізинг” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №16. – Ст. 68.
65. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №29. – Ст. 377.
66. Закон України “Про банки і банківську діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №5-6. – Ст. 30.
67. Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №38. – Ст. 508.
68. Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №51. – Ст. 292.
69. Закон України “Про захист прав споживачів” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №30. – Ст. 379.
70. Закон України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №20. – Ст. 82.
71. Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №51-52. – Ст. 447.
72. Закон України “Про інноваційну діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №36. – Ст. 266.
73. Указ Президента України № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998 р. // Урядовий кур’єр. – 7 липня 1998 р. – №128.
74. Указ Президента України № 79/98 “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності” від 3 лютого 1998 р. // Урядовий кур’єр. – 7 лютого 1998 р. – №25-26.
75. Указ Президента України № 539/99 “Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності” від 20 травня 1999 р. // Урядовий кур’єр. – 3 червня 1999 р. – №101-102.
76. Указ Президента України № 906/2000 “Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності” від 15 липня 2000 р. // Урядовий кур'єр. – 25 липня 2000 р. – №133.
77. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. 1998 р. № 1310 “Про порядок оскарження центральними органами виконавчої влади, головами місцевих державних адміністрацій рішень Державного комітету з питань розвитку підприємництва” // Офіційний вісник України. – №33. – Ст. 238.
78. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 р. № 1625 “Про внесення змін до Порядку координації проведення планових виїзних перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами” // Офіційний вісник України. – 2003. – №42. – Ст. 412.
79. Наказ Міністерства фінансів України № 101 від 24.02.2001 “Про внесення змін і доповнень до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 "Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва" // Офіційний вісник України. – 2001. – №11. – Ст. 164.
80. Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 62 “Про затвердження Положення про контроль за додержанням порядку проведення державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності органами державної реєстрації” від 18.04.2001 // Офіційний вісник України. – 2001. – №20. – Ст. 38.
81. Наказ Дер