ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ (ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ)

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................С.4.

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади ефективності системи органів виконавчої влади (державного управління) ......................................................С 13.

1.1. Загальна характеристика системи органів виконавчої влади (державного управління) в Україні...................................................................С. 15.

1.2. Поняття, умови та методологія ефективності державного управління............................................................................................................С. 28.

1.3. Критерії ефективності державного управління та системи його органів..................................................................................................................С. 44.

1.4. Перспективи розвитку системи органів виконавчої влади на сучасному етапі.......................................................................................................................С. 59.

Висновки до розділу 1.................................................................................С. 86.

РОЗДІЛ 2. Організаційно-правові умови ефективності функціонування системи органів виконавчої влади ......................................................................С. 89.

2.1. Організація діяльності щодо підвищення ефективності системи органів виконавчої влади...................................................................................................С. 91.

2.2. Правові умови ефективного функціонування системи органів виконавчої влади...............................................................................................С. 121.

2.3. Фінансово-правове забезпечення процесу підвищення ефективності функціонування системи органів виконавчої влади......................................С. 137.

Висновки до розділу 2...............................................................................С. 169.

ВИСНОВКИ..............................................................................................С. 173.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.....................................С. 181.

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. У процесі становлення України як демократичної, соціальної, правової держави визначальним інструментом організуючого впливу на суспільні відносини виступає державне управління. Саме тому постійно розробляються та впроваджуються в життя заходи щодо вдосконалення системи органів виконавчої влади з метою забезпечення її відповідності об’єктивним закономірностям суспільно-економічного буття.
Проблема вдосконалення державного управління об’єктивно існувала й існує в усіх державах і може вирішуватися різними шляхами. Проте в будь-якому випадку вдосконалення управління в демократичних країнах має на меті створення соціально ефективного державного апарату, наближеного до потреб і запитів людей і побудованого на наукових принципах.
Підвищення ефективності функціонування системи органів виконавчої влади має винятково практичне значення, оскільки фактично йдеться про удосконалення механізму реалізації конституційних прав і свобод громадян, підвищення рівня суспільного добробуту.
Раціоналізація управління має відбуватися на наукових засадах. Це обумовлює потребу подальшої теоретичної розробки методологічних основ організації державного управління, наукового пошуку та обґрунтування конкретних шляхів впровадження в практику управління нових методів роботи.
Програмним документом, відповідно до якого сьогодні здійснюється вдосконалення державного управління, є Концепція адміністративної реформи в Україні, де визначено, що метою адміністративної реформи є “створення ефективної системи державного управління”, а її завдання – “формування ефективної організації виконавчої влади”. Відповідно до мети реформи актуальним напрямом наукового дослідження є подальша розробка поняття “ефективність управління” та показників (критеріїв), за допомогою яких має здійснюватися оцінка ступеня ефективності державного управління. Вказані проблеми набувають наразі нагальної потреби вирішення у зв'язку з підписанням Україною низки міжнародно-правових актів, які містять певні вимоги щодо надійності, відкритості, ефективності та результативності державного управління.
Отже, актуальною науково-теоретичною проблемою видається визначення засад організаційно-правового забезпечення ефективності функціонування системи органів виконавчої влади (державного управління) в контексті реалізації функції держави щодо вдосконалення управління.
У своїх дослідженнях окремим аспектам цієї складної та багатопланової проблеми приділяли увагу вітчизняні вчені, зокрема, В.Б.Авер’янов, О.Ф.Андрійко, Ю.П.Битяк, І.П.Голосніченко, С.Д.Дубенко, Р.А.Калюжний, В.М.Кампо, А.А.Коваленко, І.Б.Коліушко, В.К.Колпаков, В.В.Копєйчиков, В.І.Кравченко, Л.М.Кравчук, Є.Б.Кубко, В.В.Медведчук, Н.М.Мироненко, Н.Р.Нижник, В.Ф.Опришко, В.М.Плішкін, П.М.Рабінович, О.П.Рябченко, О.Ф.Скакун, А.Й.Француз, О.Ф.Фрицький, В.В.Цвєтков, В.М.Шаповал, В.О.Шамрай, Ю.С.Шемшученко, В.К.Шкарупа, Л.П.Юзьков, О.І.Ющик; російські дослідники Г.В.Атаманчук, І.Л.Бачило, Ю.М.Козлов, Б.М.Лазарєв, Г.Х.Попов, Ю.О.Тихоміров, В.Є.Чиркін та інші.
Водночас, окремі теоретичні та практично-прикладні питання організаційно-правового забезпечення вдосконалення існуючої системи органів виконавчої влади досліджені недостатньо, тому існує об’єктивна потреба наукового пошуку у цих напрямах.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до вимог Концепції адміністративної реформи в Україні, якою передбачено проведення науково-теоретичних і прикладних досліджень з проблематики державного управління, адміністративного і муніципального права, Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України, “Комплексної програми удосконалення роботи з кадрами і підвищення авторитету міліції на 1999-
2005 рр.” та Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 1999-2003 роки.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз та розкриття сутності ефективності управління та розробка на цій основі практичних рекомендацій та наукових пропозицій щодо організаційно-правового забезпечення ефективності функціонування системи органів виконавчої влади.
Задачі дисертаційного дослідження сформульовані відповідно до поставленої мети і полягають у наступному:
- уточнення змісту поняття “ефективність управління”, кількісних та якісних критеріїв оцінки соціальної ефективності системи органів виконавчої влади;
- визначення змісту функції держави щодо вдосконалення системи державного управління в умовах становлення демократичної держави в Україні та її співвідношення з адміністративною реформою;
- розробка концептуальних засад організаційного і правового забезпечення процесу вдосконалення системи органів виконавчої влади, визначення подальших шляхів реформування державного управління з метою підвищення його дієвості;
- на основі аналізу чинного законодавства та практики його застосування вироблення рекомендацій щодо напрямів підвищення ефективності функціонування системи органів виконавчої влади.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що формуються у процесі організації та функціонування системи державного управління.
Предметом дослідження є організаційно-правові засади забезпечення ефективності функціонування системи органів виконавчої влади в контексті реалізації функції держави щодо удосконалення державного управління.
Методи дисертаційного дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є системний підхід, який передбачає також використання і інших особливих методів дослідження соціально-правових явищ та інститутів, одним з яких є система органів виконавчої влади.
Особливості об’єкта і предмета дослідження, його мета й завдання обумовили використання таких методів:
- метод моделювання та прогнозування, який використовувався автором для розробки рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства на основі змодельованих процесів удосконалення системи державного управління, адміністративного і фінансового законодавства на підставі вивчення закономірностей розвитку цих явищ;
- логіко-юридичний метод наукового пізнання, за допомогою якого автор визначив принципово-логічний механізм розвитку фінансового й адміністративного законодавства;
- метод діалектики використано автором для пізнання розвитку та взаємозв’язку об’єктів реальної дійсності.
Використання системного підходу для розгляду проблеми організаційно-правового забезпечення ефективності функціонування системи органів виконавчої влади обумовлено такими причинами:
- комплексним характером процесу вдосконалення системи органів виконавчої влади, що зумовлено складністю об’єкта;
- системним характером фінансового й адміністративного законодавства з притаманними їм структурними елементами, зв’язками, відносинами, закономірностями розвитку та функціонування;
- необхідністю перетворення системи органів виконавчої влади на демократичних засадах;
- вимогами теорії державного управління розглядати будь-яке складне явище у його цілісності, єдності всіх його компонентів у їх взаємозв’язку і розвитку, що слугує основою для створення комплексного уявлення про організаційно-правові засади забезпечення ефективності системи органів виконавчої влади, для прогнозування перспектив розвитку системи управління та механізмів забезпечення реформ, внесення відповідних змін та доповнень до чинного законодавства.
Те, що предмет дослідження має багатоаспектний характер і перебуває на стику управління, адміністративного права, фінансового права, економіки та соціології й зумовило комплексний підхід до його вивчення.
Зазначені методи використовувались автором у взаємозв’язку для забезпечення всебічності проведеного дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є першим комплексним монографічним дослідженням проблеми організаційно-правового забезпечення ефективності системи органів виконавчої влади у взаємозв’язку з функцією держави щодо вдосконалення державного управління.
Автором розроблені наступні концептуальні положення, які відрізняються науковою новизною і мають важливе теоретичне та практичне значення:
1. Аргументовано положення про необхідність законодавчого визначення поняття “ефективність управління”, що сприятиме єдиному розумінню його в практичній управлінській діяльності. На основі аналізу понятійного апарату з даної проблематики дається авторське визначення ефективності, розширено перелік кількісних та якісних критеріїв її оцінки. Запропонована система критеріїв соціальної ефективності державного управління має дещо абстрактно-параметральний характер, але саме ця її властивість і дозволяє ставити питання про можливість універсального її застосування щодо різних органів, систем органів або системи державного управління в цілому.
2. Доведено, що поширений сьогодні підхід до розуміння перетворень у системі державного управління як тимчасового явища заважає розробці стратегічних державних програм та проведенню послідовної реформаторської діяльності. Натомість, запропоновано власна позиція щодо співвідношення адміністративної реформи та функції держави щодо вдосконалення державного управління як частини і цілого. Розкрито зміст цієї функції в сучасних умовах з огляду на авторську концепцію організаційно-правового забезпечення ефективності функціонування системи органів виконавчої влади.
3. Сформульовано авторське визначення адміністративної реформи як “цілеспрямованої діяльності державного апарату щодо кардинального перетворення адміністративної влади, результатом якої мають стати якісні зміни в системі органів виконавчої влади з урахуванням змін в об’єктах управління та форми держави”.
4. Визначено та розкрито принципи проведення реформи державного управління, до яких віднесено: системність, безперервність, послідовність та стадійність.
5. Доведено, що принциповою умовою підвищення ефективності системи органів виконавчої влади є орієнтація на задоволення потреб об’єктів управління. Існуюча між об’єктом та суб’єктом кореляційна залежність дозволяє при такому підході своєчасно пристосовувати апарат держави до змін в об’єкті регулювання, забезпечувати еволюційний характер розвитку управління.
6. Обґрунтовано необхідність інтеграції на загальнодержавному рівні діяльності щодо реалізації функції вдосконалення державного управління з відповідним законодавчим закріпленням. З метою її реалізації пропонується створення керівного та координаційного центру, який мав би статус центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом (орієнтовна назва Комітет вдосконалення державного управління), що мало б водночас забезпечувати проведення адміністративної реформи в Україні. Дисертант пропонує прийняти Закон України “Про Комітет вдосконалення державного управління”, в якому визначити основні завдання і функції цього органу з урахуванням вироблених у дослідженні рекомендацій.
Поряд зі створенням спеціального органу, дисертантом доводиться доцільність існування нового виду функціональних служб органів виконавчої влади – служб удосконалення організації та управління.
7. Встановлено зв’язок між ефективністю функціонування системи органів виконавчої влади та рівнем розвитку основних фінансово-правових інститутів. Доводиться, що спроби досягти ефективності функціонування зазначеної системи за рахунок виключно організаційних заходів призводять до різкого підвищення фінансових витрат на потреби управління без оптимізації останнього.
8. Сформульовано пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинного законодавства та деяких законопроектів з метою регламентації відповідних положень стосовно ефективності управління і створення правових гарантій процесу вдосконалення державного управління в Україні.
Підтримуючи доцільність розробки і прийняття Програми проведення адміністративної реформи, автор пропонує виділити дві основні частини зазначеного нормативного акту – постійну та варіативну.
Пропонується запровадити принципово новий для України засіб бюджетно-правового забезпечення адміністративної реформи, який полягає у використанні потенціалу ланцюгового бюджету, тобто прийняття бюджетних статей, розрахованих на період, що перевищує один рік, і дозволить чітко закріпити обсяги фінансування адміністративної реформи на тривалий час. В якості експерименту можна використати вже апробований в інших країнах засіб проведення бюджетно-фінансової політики, а саме контрольні показники бюджету, що затверджуються на найвищому урядовому рівні, розраховані на кілька років наперед, що дозволяє на початку кожного річного бюджетного циклу обмежити запити щодо асигнувань.
Пропонується здійснити розробку і прийняти Програму бюджетного забезпечення адміністративної реформи, яка б визначала з розподілом по роках витрати на проведення адміністративної реформи поетапно та в повному обсязі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та викладені в дисертації теоретичні положення можуть використовуватися в науково-дослідній роботі в якості методологічної бази для подальшого вивчення та розроблення проблем організаційно-правового забезпечення ефективності функціонування системи органів виконавчої влади.
Наведені в роботі висновки і пропозиції можуть бути враховані при подальшому вдосконаленні фінансового і адміністративного законодавства, а також при розробці Законів України “Про Кабінет Міністрів України”, “Про систему центральних органів виконавчої влади”, “Про Комітет вдосконалення державного управління в Україні” (орієнтовна назва), Стратегії та Програми забезпечення адміністративної реформи, Програми бюджетного забезпечення адміністративної реформи.
Окремі положення роботи можуть бути використані в учбовому процесі при викладанні курсу “Фінансове право”, “Адміністративне право”, “Теорія державного управління” та при науковій роботі зі студентами і слухачами, при розробці і підготовці відповідних підручників та навчальних посібників для студентів та слухачів юридичних вузів і факультетів.
Матеріали дисертаційного дослідження використовуються при проведенні практичних і семінарських занять з курсу “Організація оперативно-службової діяльності апаратів управлінь ГУ-УМВС України”, викладені у підручнику “Фінанси. Грошовий обіг. Кредит”. Висновки і пропозиції дисертації використані при проведенні експрес-дослідження за темою "Мотиваційні складові плинності кадрів органів внутрішніх справ", виконаного у відповідності з рішенням колегії МВС України від 09.01.02 №1 км/1, від 17.04.02 №5 км/1 та від 03.09.02 №12 км/1 (Акт приймання від 17 січня 2003 року).
Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження доповідались автором на науково-практичних конференціях “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (м. Запоріжжя, грудень 2000 року); “Економічні злочини: попередження і боротьба з ними” (м. Київ, травень 2001 року); міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (м. Хмельницький, квітень 2002 року).
Публікації. Основні результати, отримані автором у процесі роботи над темою дисертації, викладено у 7 публікаціях, з яких 5 – у фахових виданнях.
Структура дисертації зумовлена метою та задачами дисертаційного дослідження та складається з вступу, двох розділів, до яких входять сім підрозділів, висновку і списку використаних джерел (210 найменувань). Повний обсяг роботи становить 195 сторінок, з яких 180 – основний зміст.
Ключові слова: ефективність управління, критерії ефективності, адміністративна реформа, система органів виконавчої влади, державне управління, удосконалення державного управління.

bibliography

ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі теоретичного осмислення наукових концепцій та поглядів у різних галузях знань, аналізу чинного законодавства України, зважаючи на комплексний та багатоаспектний характер проблеми, автором сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації щодо окремих заходів з організаційного та правового забезпечення ефективності функціонування системи органів виконавчої влади.
Процес удосконалення державного управління є перманентним для кожної держави, хоча форми його реалізації залежать від форми правління, політичного режиму та інших факторів. Метою цієї діяльності є підвищення ефективності органів, що здійснюють державне управління, і передусім системи органів виконавчої влади. Розгляд перетворень у системі управління як тимчасового явища заважає розробці стратегічних державних програм та проведенню послідовної реформаторської діяльності. Тому, на думку автора, доцільним є розгляд співвідношення адміністративної реформи та функції держави щодо вдосконалення державного управління, визначення змісту цієї функції в сучасних умовах. Відповідно до авторської концепції розуміння співвідношення “вдосконалення системи державного управління” як перманентної діяльності та “адміністративної реформи” категорія ”вдосконалення” в дисертаційному дослідженні вживається у значенні “позитивна еволюційна зміна якості предмета, підвищення ефективності діяльності”. Наголошується, що поняття “адміністративна реформа” та “вдосконалення державного управління” співвідносяться як частина і ціле. Адже розвиток управління відбувається еволюційно, а якісні докорінні зміни (до них, на переконання автора, належить і адміністративна реформа) мають стрибкоподібний характер. Згідно з законом взаємопереходу кількісних і якісних змін, розвиток не може відбуватися тільки еволюційно або тільки стрибкоподібно. Еволюційний підхід до вдосконалення державного управління передбачає часткові зміни явищ і процесів при збереженні їхньої сутності, тоді як стрибкоподібні (революційні) зміни – це перехід від однієї якості до іншої. При запропонованому підході адміністративна реформа може розглядатися як елемент державно-правової реформи, в ході якої здійснюється модифікація або трансформація (якісна докорінна зміна) організації державного управління, а після завершення адміністративної реформи – постійна модернізація (вдосконалення, оновлення, еволюційний розвиток) державного управління, що здійснюється перманентно, в тому числі й шляхом реформ (наприклад, у разі зміни форми правління, політичного режиму, форми територіального устрою). Адміністративна реформа здійснюється у межах реалізації зазначеної функції і наразі є пріоритетним напрямом діяльності.
Наводиться авторське визначення адміністративної реформи як “цілеспрямованої діяльності державного апарату щодо кардинального перетворення адміністративної влади, результатом якої мають стати якісні зміни в системі органів виконавчої влади з урахуванням змін в об’єктах управління та форми держави”.
Методологія проведення адміністративної реформи, на думку автора, повинна ґрунтуватися на принципах системності, безперервності, послідовності, стадійності. Принцип системності передбачає тісно пов’язані дії різних органів управління, з’єднання дій у цільову програму, де окремі органи управління, їх завдання виступають як взаємопов’язані елементи, наділені своїм місцем і роллю у ході здійснення реформування. Принцип послідовності проведення реформи передбачає наявність чітко визначених цілей і безперервність їх реалізації. При цьому кожні наступні зміни в системі адміністративної влади мають бути органічно пов’язані з попередніми, не суперечити одна одній (підтримуючи необхідність розробки і прийняття Програми проведення реформи, автор доводить необхідність виділення двох основних частин зазначеної Програми – постійної, в якій фіксуються найбільш стабільні елементи (генеральні цілі, строки, послідовність проведення реформаторських заходів та інші принципові положення), та варіативної частини, в межах якої мають бути окреслені елементи процесу реформи, що потребують постійного корегування відповідно до змін політико-правового становища у суспільстві чи фінансово-економічних можливостей держави, як це передбачено Концепцією адміністративної реформи в Україні.
Програмним документом, за яким сьогодні здійснюється вдосконалення державного управління, є Концепція адміністративної реформи в Україні, де визначено, що її метою є “створення ефективної системи державного управління”, а завданням – “формування ефективної організації виконавчої влади”. Відповідно до мети реформи актуальним напрямом наукового дослідження здійснено подальшу розробку поняття “ефективність управління” та показників (критеріїв), за допомогою яких має здійснюватися оцінка ступеня ефективності державного управління.
Визнання в Конституції України людини найвищою соціальною цінністю обумовило переорієнтацію державного управління на забезпечення реалізації прав і свобод громадян. Впровадження конституційних положень вимагає не лише структурних змін у системі виконавчої влади, фундамент цих перетворень мають складати нові функції і завдання органів, що входять до цієї системи. Змінюється відповідно і уявлення про ефективність управління. Демократизація та гуманізація системи державного управління обумовлює потребу зміщення акцентів на забезпечення соціальної ефективності.
У дослідженні зазначається, що обмеження розгляду проблеми забезпечення ефективності системи органів виконавчої влади суто правовим аналізом позбавляє можливості визначення об’єктивних критеріїв економічної та соціальної доцільності управління, оскільки встановлення останніх потребує дослідження і тих явищ, які традиційно юридичною наукою не враховуються, зокрема громадська думка, рівень життя громадян тощо. Відповідно, розгляд зазначених проблем передбачає вихід у площину економіко-політико-правового аналізу функціонування цієї системи, а для кожного рівня соціальної ефективності необхідна специфічна критеріальна сітка визначення ефективності.
Доводиться доцільність нормативного визначення терміну “ефективність управління”, що сприятиме єдиному розумінню даного поняття в практичній управлінській діяльності. Пропонується визначити ефективність управління як “повне досягнення реальної та соціально-корисної конкретної управлінської мети за мінімальних витрат ресурсів в оптимальний строк з урахуванням обставин зовнішнього та внутрішнього характеру”. Автор акцентує увага на тому, що управлінська мета має бути реальною та соціально-корисною, адже характер мети значною мірою впливає і на ефективність діяльності, оскільки будь-які зусилля можуть виявитися марними, якщо мета за існуючих умов є недосяжною або якщо реальна мета є соціально-шкідливою, деструктивною чи антидемократичною. Наголошується, що як мінімальні витрати ресурсів можуть розглядатися лише такі, що гарантують випереджаючі темпи зростання соціального ефекту управління порівняно з витратами на його функціонування. Оптимальність у визначенні категорії “ефективності” вживається у значенні “оптимальна відповідність вимогам історичного періоду, своєчасність”. Аргументується доцільність розгляду факторів ефективності як складових частин її визначення, оскільки управління, яке ефективне за даних умов, може виявитися неефективним у разі їх зміни. Розглядаються також фактори внутрішнього та зовнішнього середовища, що впливають на рівень ефективності управління.
Визнаючи недоцільність пошуку універсального критерію ефективності та неадекватний характер оцінки ефективності державного управління за монокритеріальним підходом, дисертант доводить, що оцінка ефективності державного управління в цілому та системи органів виконавчої влади зокрема, можлива лише за умови одночасного використання декількох кількісних і якісних критеріїв. На основі аналізу існуючих наукових підходів до цього питання та власної наукової позиції, автор вважає за доцільне виділити за рівнем загальності такі групи критеріїв: 1) критерії комплексної соціальної ефективності, в яких акцент робиться на встановлення залежності між системою державного управління та рівнем і якістю вирішення основних проблем розвитку суспільства. В якості інтегрованого критерію цього рівня може розглядатися соціальний ефект як сукупний і загальний позитивний результат, який отримує суспільство як при створенні, так і при споживанні матеріальних, соціальних і духовних благ; 2) критерії спеціальної соціальної ефективності (доцільність, витрати часу на вирішення управлінських питань та здійснення управлінських операцій, стиль функціонування державно-управляючої підсистеми, її підструктур та ланок, витрати на утримання і забезпечення функціонування державно-управляючої підсистеми, складність її організації і діяльності), які є визначальними при оцінці ефективності організації та функціонування системи органів виконавчої влади; 3) критерії конкретної соціальної ефективності, за якими ефективність визначається на рівні кожного державного органу через його управлінські рішення; 4) наступна група – критерії індивідуальної соціальної ефективності – за якими, на думку автора, має оцінюватися ефективність посадових осіб органів виконавчої влади (державного управління).
Виходячи з авторської концепції співвідношення адміністративної реформи та функції держави щодо вдосконалення державного управління, у дослідженні розглядається той напрям організаційного забезпечення ефективного функціонування системи органів виконавчої влади, який досі ще не набув завершеного концептуального характеру, а саме: організація діяльності, спрямованої на реалізацію функції держави щодо вдосконалення державного управління. Суттєвий чинник раціоналізації цієї діяльності бачиться в інтеграції її на загальнодержавному рівні з відповідним законодавчим закріпленням. Лише за такої умови можливе формування дійсно самостійної функції держави та ефективне функціонування механізму її реалізації. З метою реалізації функції та створення керівного й координаційного центру проведення адміністративної реформи в Україні, обґрунтовується пропозиція щодо утворення Комітету вдосконалення державного управління (орієнтовна назва), аналізуються основні можливі напрямки його діяльності, правовий статус. Автор наголошує, що фактично функція держави щодо вдосконалення державного управління сьогодні частково вже реалізується Головним управлінням державної служби України.
Поряд зі створенням спеціального органу, відзначається доцільність створення нового виду функціональних служб – служб удосконалення організації та управління.
Розглянуто правові умови ефективності, роль норм права в організації управління. Теоретичний принцип полягає в тому, що прогалини в правовому регулюванні певного блоку, комплексу, групи елементів державного управління негативно (а то й деструктивно), впливають на ефективність управління, не дозволяють повною мірою реалізувати приписи наявних правових норм. Лише за таких умов можливе безпосереднє формування нормативно-правових основ організації та функціонування системи органів виконавчої влади.
Констатується, що ефективність правового регулювання процесу вдосконалення державного управління залежить від багатьох факторів, які необхідно враховувати. Визначаються окремі недоліки правового забезпечення адміністративної реформи в Україні та наводяться загальні рекомендації щодо їх усунення.
Пропонується розробити проект Закону України “Про Комітет вдосконалення державного управління” (орієнтовна назва), де мали б бути визначені його завдання та повноваження як органу виконавчої влади зі спеціальним статусом.
До основних напрямків діяльності Комітету, на думку автора, можна віднести: розробку стратегії розвитку системи державного управління, пропозицій щодо вдосконалення організаційної та функціональної структур системи державного управління; вдосконалення інформаційної структури і процесу управління, механізму управління, методів та стилю управлінської праці; оцінку ефективності діяльності органів виконавчої, законодавчої та судової влади на підставі критеріїв комплексної, спеціальної, конкретної та індивідуальної соціальної ефективності, координацію зусиль інших міністерств і відомств щодо вдосконалення їх структурно-функціональної організації.
Окреслено напрями фінансово-правового забезпечення функції держави щодо вдосконалення управління та адміністративної реформи, наведено їх класифікацію. Дисертант пропонує визначити фінансово-правове забезпеченням вдосконалення державного управління як комплекс правових заходів, спрямованих на створення та підтримку в необхідних межах конструктивних змін у системі державного управління, що здійснюється за допомогою упорядковуючого впливу фінансово-правових норм.
Вироблено рекомендації щодо нормативно-правового забезпечення адміністративної реформи у сфері бюджетного права і фінансового контролю.
Пропонується використати принципово новий для України засіб бюджетно-правового забезпечення загальнодержавних програм, в тому числі адміністративної реформи, що полягає у використанні потенціалу ланцюгового бюджету, тобто використання бюджетних статей, розрахованих на період, що перевищує один рік, і дозволить чітко закріпити обсяги фінансування адміністративної реформи на тривалий період. В якості екперименту може бути використаний вже апробований в більшості розвинутих країн засіб проведення бюджетно-фінансової політики, а саме: контрольні показники бюджету, що затверджуються на найвищому урядовому рівні, розраховані на декілька років наперед. Ці показники допомагають на початку кожного річного бюджетного циклу обмежувати запити щодо асигнувань.
Пропонується здійснити розробку і прийняття Програми бюджетного забезпечення адміністративної реформи, яка б визначала з розподілом по роках витрати на проведення адміністративної реформи в повному обсязі або конкретно по етапах. З метою створення загальних передумов для здійснення фінансово-правового забезпечення реформи пропонується прийняття Закону України “Про фінанси” та наводиться його макет.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В.Б. Адміністративна реформа і правова наука // Право України. – 2002. – №3. – С. 23–24.
2. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування // Право України. –1998. –№8. – С. 8–13.
3. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: ІнЮре, 1997. – 48 с.
4. Авер’янов В.Б. Центральні органи виконавчої влади в Україні: концептуальний підхід до класифікації в контексті адміністративної реформи в Україні // Вісник Академії правових наук України. – Х.: Право, 1999. – №1 (16). – С. 45–49.
5. Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф. Виконавча влада і державний контроль.–К.: Ін–т держави і права ім. В.М.Корецького, 1999. – 48 с.
6. Авер’янов В.Б., Крупчан О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. – Харків: Право, 1998. – 52 c.
7. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры / АН УССР. Институт государства и права / Отв. ред В.В.Цветков. – К: Наук. думка, 1990. – 148 с.
8. Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа государственного управления. – К.: Наук. думка. – 1979. – 150 с.
9. Административное право зарубежных стран: Учебное пособие / Под ред. А.Н.Козырина. – Московский государственный институт международных отношений, М.: Спарк, 1996. – 229 с.
10. Административное право: Учебник / Под ред. Ю.М. Козлова, Л.Л. Попова.– М.: Юристъ, 1999. – 726 с.
11. Адміністративна реформа – історія, очікування та перспективи / Упоряд. В.П.Тимощук.– К.: Факт, 2002. – 100 с.
12. Адміністративна реформа в Україні. Проблеми підвищеня ролі Міністерства фінансів України і НБУ як інститутів регулювання економіки // Науково–практична конференція 17 – 18 червня: доповіді та повідомлення. – К., 1998.–319с.
13. Адміністративна реформа в цифрах, фактах і пропозиціях Рахункової палати України // Економічні реформи сьогодні. – №29. – 2000. – С.51.
14. Адміністративне право України: Підручник для юридичних вузів і факультетів / За ред Ю.П.Битяка. – Харків: Право, 2000. – 520 с.
15. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2–х т. / М.: Юридическая литература, 1982. – Т. 2. – 540 с.
16. Алексеев С.С. Проблемы теории государства и права. – М., 1987. – 446 с.
17. Англо–український словник термінів і понять з державного управління / Уклали: Г. Райт та ін.; Пер. з англ. – К.: Основи, 1996. – 128 с.
18. Андрейцев В.І. Гармонізація як форма оптимізації українського законодавства: проблеми методології (еколого–правовий контекст) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка – Серія: Юрид. науки. – Вип. 38. – 2000. – С. 4.
19. Андрійко О.Ф. Організаційно–правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади України: Автореф. дис. ...д–ра. юрид. наук: 12.00.07 / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К., 1999. – 38 с.
20. Аристотель. Сочинения: В 4 т. / Ред. А.И.Доватура. – М.: Мысль, 1983. – Т.4. – 830 с.
21. Атаманчук Г.В. Государственное управление: проблемы методологии правового исследования. – М.: Юрид. литература, 1975. – 230 с.
22. Атаманчук Г.В. Демократизм и эффективность советского государственного управления (методологические аспекты) / Проблемы партийного и государственного строительства. – М., 1981. – 239 с.
23. Атаманчук Г.В. Обеспечение рациональности государственного управления. – М.: Юридическая литература, 1990. – 352 с.
24. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекцій. – М.: Юрид. Лит., 1997. – 400 с.
25. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом (Опыт системного исследования). – М.: Политиздат, 1973. – 392 с.
26. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание и управление. – М., 1981. – 381 с.
27. Ашурков О. Щодо ефективності правового регулювання зовнішньоекономічних договорів // Юридичний вісник України. – 1998. – №2 (132). – С. 31–32.
28. Бабкін В.Д. Соціальна держава та захист прав людини. – К., 1996. – 160 с.
29. Бахин В.П., Ищенко А.В., Кузьмичев В.С. О необходимости новых форм и методов борьбы с преступностью // Вестник Днепропетровского университета. Правоведение. – 1995. – Вып.2. – С. 137–138.
30. Бахрак Д.Н. Административное право: Часть общая. – М.: БЕК, 1993. – 301 с.
31. Бахрах Д.Н. Административное право России. – М.: Норма, 2000. – 640 с.
32. Бачило И.Л. Организация советского государственного управления: Правовые проблемы / Отв. ред. Б.М. Лазарев, М.: Наука, 1984. – 237 с.
33. Бачило И.Л. Развитие законодательства в сфере управления экономикой // Право и политика. – 2000. – №7. – С. 54.
34. Бачило И.Л. Факторы, влияющие на эффективность управления // Советское государство и право. – 1972. – №2. – С. 45–47.
35. Беспалий Б.Я. Адміністративна реформа в Україні: міфи та реалії: Матеріали круглого столу: 14 лютого 2000 року / Український незалежний центр політичних досліджень. – К., 2000. – 72 с.
36. Бурчак Ф.Г. Президент України. – К.: Інюре, 1997. – 24 с.
37. Бэкон Ф. Сочинения: в 2 т. – М.: Мысль, 1971. – Т.2. – 590 с.
38. Бюджетний кодекс України від 21.06.01 р. №2542 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 37. – Ст. 189.
39. Виконавча влада і адміністративне право / За ред. В.Б.Авер’янова. – К.: ІнЮре, 2002. – 668 с.
40. Власенко Ю.Л. Оптимізація законодавства у сфері екологічної безпеки: поняття і способи // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Юридичні науки). – Вип.41. – С. 31.
41. Воронова Л.К. Фінансове право: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1998. – 384 с.
42. Воротіна Л. І. Погляд науковця на адміністративну реформу // Економічні реформи сьогодні. – 2000. – №29. – С. 43–44.
43. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств: Доповідь Римському клубові. – К.: Основи, 1993. – 238 с.
44. Гаєвський Б.А. Політологія. – К.: МАУП, 1999. – 265 с.
45. Галушка Иван. Управление экономикой / Пер. со словацк., М.: Политиздат, 1985. – 222 с.
46. Гегель Г.В.Ф. Наука логики. – М.: Прогрес, 1970. – Т.1. – 674 с.
47. Георгіця А.З. Конституційно–правові інститути зарубіжних країн. – Чернівці: Рута, 1994. – 138 с.
48. Гладун З.С. Проблеми адміністративної реформи в Україні. Наукова доповідь, виголошена на засіданні Вченої Ради Тернопільської академії народного господарства.–Тернопіль: Економічна думка, 2001.–30 с.
49. Гладун З.С. Проблеми здійснення в Україні адміністративної реформи // Актуальні проблеми правознавства: Науковий збірник ЮІ ТАНГ. – Тернопіль, 2000. – Вип.1. – С. 72.
50. Гнидюк Н. Засади функціонування системи державного управління ( уроки з досвіду країн Центральної та Східної Європи, що готуються до вступу в ЄС).–Тернопіль: ЛІЛЕЯ, 2001. – 40 с.
51. Головченко В. Систематизація законодавства як засіб вдосконалення правової системи // Юридичний вісник України. – 1998. – №26. – С.30–32.
52. Голосніченко І.П. Значення адміністративного права в умовах демократичних перетворень суспільства // Право України. – 1998. – №11. – С. 21–22.
53. Гончаров Д.В., Гоптарева И.Б. Введение в политическую науку. – М.: Юристъ, 1998. – 232 с.
54. Горбунова О.Н. Роль финансового права в преодолении экономического кризиса // Вестник МГУ. Серия: Право. – №6. – 1999. – С. 90.
55. Государственное управление: практика и перспективы. – Минск: Беларусь, 1999. – 320 с.
56. Громадські слухання “Про доцільність та можливість створення державної установи з питань проведення адміністративної реформи та розвитку місцевого самоврядування / Упорядник М.Пухтинський. Міжнародний фонд відродження. Фонд сприяння місцевому самоврядуванню. – К.: Логос, 2000.
57. Дейнеко О.А. Комплексная рационализация управленческого аппарата. М.: Экономика, 1972. – 244 с.
58. Денисов В.Н. Коллизионные вопросы применения международного права во внутреннем праве // Матеріали міжн. наук.–практ. конференції "Колізії у законодавстві України: проблеми теорії і практики". – К.: Генеза, 1996. – С. 97.
59. Державне регулювання економіки / За ред. І.Р.Михасюка. – Львівський Національний університет ім. І.Франка. – Львів: Укр. технології, 1999.–640с.
60. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація. К., 1997.–48с.
61. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування / За ред. В.Б. Авер’янова, І.Б. Коліушко. – К.: УАДУ, 1999. – 51 с.
62. Державне управління: Навчальний посібник / За ред. А.Ф. Мельник. – К.: Знання–Прес, 2003. – 343 с.
63. Державне управління: проблеми адміністративно–правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б.Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
64. Державне управління: теорія і практика / За ред. В.Б.Авер’янова –К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
65. Дубінін Е. Як реформувати місцеві бюджети // Віче. – 2000. – №12(105). – С.87.
66. Дуда А.В. Удосконалення функцій та структури Кабінету Міністрів України в період адміністративної реформи: Автореф. дис. ...канд. наук з держ управ.: 25.00.01/ Українська академія державного управління при Президентові України. – К., 2001. – 19 с.
67. Єрофеєв М.І. Фінансово–правове забезпечення адміністративної реформи в Україні // Державно–правова реформа в Україні. – К.: Ін–т законодавства Верховної Ради України, 1997. – С. 74.
68. Зеркин Д.П. Основы политологии. – Ростов на Дону: Феникс. – 1999. – 544 с.
69. Исполнительная власть в Российской Федерации / Под ред. А.Ф.Ноздрачева, Ю.А.Тихомирова. – М.: БЕК, 1996. – 269 с.
70. Калюга Є. Система державного фінансового контролю: шляхи реформування // Вісник податкової служби України. – 2001. – №30. – С. 59.
71. Кампо В.М., Нижник Н.Р., Шльоер Б.П. Становлення нового адміністративного права України. – К.: Юридична книга, 2000. – 60 с.
72. Кемпбелл Р. Макконнел, Стенлі Л. Брю. Аналітична економія. Принципи, проблеми і політика. Частина 1. Макроекономіка. – 13 видання. – Львів.: Просвіта, 1997. – 671 с.
73. Керимов Д.А. Культура и техника законотворчества.– М.: Юридическая литература, 1991. – 158 с.
74. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика).–К.: НІОС, 2000. – 384 с.
75. Кілієвич О. Ефективність державного управління й конкурентоспроможність національної економіки // Збірник наукових праць УАДУ при Президентові України. В 2Ч / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид–во УАДУ, 1999. – Вип.2. – Ч.1 – С. 111–112.
76. Коваленко А.А. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: Теорія і практика: Монографія.– К.: Ін–т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. – 512 с.
77. Коваль Л.В. Адміністративне право. – К.: Вентурі, 1998. – 208 С.
78. Козлов Ю.М. Исполнительная власть: сущность, функции // Вестник МГУ. Серия: Право. – 1992. – № 4. – С. 6.
79. Коліушко І. Адміністративна реформа в Україні // Право України. – 1998. – №2. – С.10–14.
80. Колпаков В.К. Адміністративне право України.–К.: Юрінком Інтер, 2000.– 752с.
81. Коментар до Конституції України / За ред. В.Ф.Опришка. – К.: Ін–т зак–ва Верховної Ради України, 1996 – 376 с.
82. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка.–К.: Наук. думка. – 1999. – 734 с.
83. Конституція України – Основний закон суспільства, держави, людини: науково–методичні рекомендації / В.І. Луговий (ред.) – К.: Вид–во УАДУ, 1997. – 156 с.
84. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст.141.
85. Контроль і регулювання державних витрат і бюджетне законодавство: Про структуру бюджетного законодавства країн з перехідною економікою / Робочий документ МВФ., 1994. – 34 с.
86. Концепція розвитку охорони здоров’я населення України: Указ Президента від 07.12.2000 р. №1313 // Офіційний вісник України. –2000. – № 49. – том 1. – Ст. 2116.
87. Копейчиков В.В. Механизм советского государства. – М.: Юридическая литература, 1968. – 230 с.
88. Кордун О.О., Ващенко К.О., Павленко Р.М. Особливості виконавчої влади в пострадянській Україні. – К.: МАУП, 2000. – 248 с.
89. Коростей В. Подзаконнне акты: реальность и перспективы // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №9. – С. 61–62.
90. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навчальний посібник. – К.: Знання, 1999. – 487 с.
91. Кравчук Л.М. Держава і влада: досвід адміністративної реформи. – К.: Інформаційно–видавничий центр “Інтелект”, 2001. – 192 с.
92. Крегул Ю.І. Деякі питання адміністративної рефорими в Україні // Проблеми державно–правової реформи в Україні: Збірник наукових праць. – К.– 1997. – Вип. 3. – С.99 –108.
93. Кубко Є.Б. Про предмет адміністративного права // Право України. – 2000. – №5. – С. 3–7.
94. Лебедев П.Н. Социальное управление. – Л.: Изд–во ЛГУ, 1982. – 255 с.
95. Ленин В.И. Что делать? Наболевшие вопросы нашего движения / Полное собрание сочинений в 55 т. – М.: Политиздат, 1964. Т.6. – 725 с.
96. Леонтьев В. Экономические эссе. Теории, исследования, факты и политика. М.: Политиздат, 1990. – 415 с.
97. Линецький С. Щодо співвідношення понять “орган виконавчої влади”та “орган державного управління” // Право України. – 2000. – №6. – С. 23–26.
98. Макеєв Н., Надточій А. Колізії політичної соціалізації // Демони миру та боги війни. – К., 1997. – С. 174.
99. Макиавелли Н. Государь; Рассуждения о первой декаде Тита Ливия; О военном искустве: Сборник / Пер. с ит., 1998. – 672 с.
100. Маркіна І.А. Методологія сучасного управління: Монографія. – К.: Вища школа, 2001. – 311 с.
101. Маркс К., Энгельс Ф. – Соч.: перевод. – М.: Прогресс., 1988. – Т.23. – 808 с.
102. Маркс К., Энгельс Ф. – Соч.: перевод. – М.: Прогресс., 1988. – Т.1. – 746 с.
103. Маркс К., Энгельс Ф. – Соч.: перевод. – М.: Прогресс., 1988. – Т.4. – 800 с.
104. Марущак В. Організаційно–правове планування як наукове забезпечення адміністративної реформи // Збірник наукових праць УАДУ при Президентові України. В 2Ч / За заг.ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид–во УАДУ, 1999. – Вип.2. – Ч.1 – С. 130.
105. Медведчук В.В. Адміністративна реформа як засіб вдосконалення державного управління // Вісник Академії правових наук – Харків: Право, 1998. – №2(13). – С. 66–75.
106. Мильнер Б.З., Евенков Л.И., Рапопорт В.С. Системный подход к организации управления. – М., 1983. – 224 с.: ил.
107. Мітюков І.О., Александров В.Т., Ворона О.І., Фінансові послуги України: Енц. Довід. [у 6 т.]. – Т.5. – К.: Укрбланковидав, 2001. – 890 с.
108. Нижник Н.Р. Государственно–управленческие отношения в демократическом обществе. – К.: НАН Украины, Ин–т государства и права, 1995. – 207 с.
109. Нижник Н.Р. Деякі аспекти сучасної концепції державного управління в Україні // Вісник УАДУ. – Х, 1995. – Вип.4. – С.17 – 25.
110. Нижник Н.Р., Дубенко С.Д. Держава як суб’єкт управління суспільними процесами // Конституція України – Основний закон суспільства, держави, людини: науково–методичні рекомендації / В.І. Луговий (ред.) – К.: Вид–во УАДУ, 1997. – 156 с. – С. 79–88.
111. Нижник Н.Р., Машков О.А. Системний підхід в організації державного управління. – К.: Вид–во УАДУ, 1998. – С. 5–6.
112. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред.Н.Ю.Шведовой. – 15–е изд., стереотип.–М.: Рус. яз., 1984. 816 с.: портр.
113. Опришко В.Ф. Конституційні основи розвитку законодавства України. Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2001. – 212 с.
114. Опришко В.Ф. Основні положення концепції розвитку законодавства України до 2005 року // Право України. – 1996. – №7. – С. 3.
115. Орехова Т.Р. Правовое воздействие на экономику: понятие и формы // Вестник Моск. университета. Серия 11: Право. – 2000. – №1. – С. 77–79.
116. Павлов Д.М. Бюджетно–правові заходи забезпечення адміністративної реформи в Україні // Вісник НАВСУ. – 2001. – №2. – С. 104–106.
117. Павлов Д.М. Ефективність системи органів державного управління: поняття, умови та критерії оцінки // Науковий вісник НАВСУ. – 2003. – №1. – С. 217-223.
118. Павлов Д.М. Правове забезпечення реформи державного управління в Україні // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – Спецвипуск №1. – 2002. – С. 189–190.
119. Павлов Д.М. Проведення адміністративної реформи в Україні як умова подолання економічної злочинності // Економічні злочини:попередження і боротьба з ними: Міжвідомчий науковий збірник. – К., 2001. – Т. 25. – 820 с. – С. 376–380.
120. Павлов Д.М. Розвиток фінансового законодавства як засіб забезпечення адміністративної реформи в Україні // Вісник Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченко: Серія: Юридичні науки. – Вип. 43. – 2001. – С. 80–83.
121. Пасенюк О. Реформування адміністративного права – важливий напрям правової політики // Право України. – 1998. – №7. – С. 3–6.
122. Пасхавер О.Й. Точка зору // Економічні реформи сьогодні. – №29. – 2000. – С. 12–15.
123. Пашков А.С., Явич Л.С. Эффективность действия правовой нормы (к методологии и методике социологического исследования) // Советское государство и право. – 1970. – №3. – С. 48.
124. Петренко П.С. Поглиблення управлінської кризи чи вихід з глухого кута? // Економічні реформи сьогодні – 2000.– №29. – С. 39.
125. Пискотин М.И. Советское бюджетное право. – М.: Юрид. лит., 1971. – С. 61–63.
126. Питання організації проведення в Україні адміністративної реформи: Указ Президента України вiд 21.07.01 р. № 538 // Офіційний вісник України. – 2001. – №30. – Ст.1358.
127. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / Ю.Ф.Кравченко (ред.). – К.: НАВСУ, 1999. – 701 с.
128. Полозенко Д. Міжбюджетні взаємовідносини – складова механізму випереджаючого економічного розвитку // Економіка України. – 2001. – №2. – С. 19–22.
129. Полохало В. Политология посткомунистических обществ в Украине и России: к методам политического анализа // Полис. – 1998. – №3. – С. 12.
130. Попов Г.Х. Проблемы теории управления. – М.: Мысль. – 1970. – 324 с.
131. Послання Президента України до Верховної Ради: Україна: Поступ у 21 століття. Стратегія економічного розвитку на 2000–2004 роки // Урядовий кур’єр .– 2000. – №16. – Ст. 7.
132. Постановление Правительства РФ от 2 февраля 1996 г. // Сборник законодательства РФ. – 1996. – №6. – Ст. 586; №15. – Ст.1646.
133. Правознавство. – К.: МП Леся, 2001. – 310 с.
134. Пригожин А. Потенциал эксперимента // Комунист. – 1985. – №5. –С.35.
135. Про вдосконалення діяльності державних органів, роботи державних службовців та підвищення ефективності використання бюджетних коштів: Указ Президента України вiд 11.02.2000 р. – № 207 // Офіційний вісник України. – 2000. – №7. – Стор. 43. – Ст. 262.
136. Про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи: Указ Президента України від 07.07.97 р. – № 620 // Урядовий кур’єр. – 10.07.1997 р.
137. Про заходи щодо вдосконалення діяльності Адміністрації Президента України: Указ Президента від 20.08.2002 р. № 729 // Офіційний вісник України . – 2002. – №34. – Ст. 1565.
138. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента від 22.07.1998 р. № 810 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21. – Ст. 32.
139. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.97 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №24. – Ст. 170.
140. Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №29. – Ст. 238.
141. Про положення про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи: Указ Президента від 02.10.97 р. – №1089 // Офіційний вісник України. – 1997. – №40. – Cт. 17.
142. Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15.12.99 р. – №1572 // Офіційний вісник України. – 1999. – №50. – Ст. 8.
143. Про стан реалізації адміністративної реформи стосовно вдосконалення діяльності органів виконавчої влади: Постанова Верховної Ради України від 02.11.2000 р. №2067 // Голос України. – 21.11.2000 р.
144. Про Стратегію реформування системи державної служби в Україні: Указ Президента України від 14.04.2000 р. – № 599 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 16. – Ст. 63.
145. Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 29.05.2001 р. № 345 // Офіційний вісник України. – 2001. – №22. – Ст.985.
146. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под ред. В.С.Нерсесянца. – М.: НОРМА–ИНФРА, 1999. – 832 с.
147. Проект Світового банку з адміністративної реформи в Україні: Підготувала Л.Лещенко // Фондовый рынок. – 1999. – №12.
148. Райт Г. Державне управління / Пер. з англ. В.Івашка, О.Коваленко, С.Соколик. – К.: Основи, 1994. – 191с.
149. Регламент Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №35. – Ст. 338.
150. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи. – К.: Оріяни, 1998. – 364 с.
151. Рыжов В.С. К судьбе государственного управления // Государство и право. 1999. №2. – С. 14–22.
152. Рябченко О.П. Держава і економіка: адміністративно–правові аспекти взаємовідносин / О.М.Бандурка (заг.ред). Ун–т внутрішніх справ. – Х.: В–во Ун–ту внутрішніх справ, 1999. – 304 с.
153. Сало І.Ф. Фінансово–кредитна система України та перспективи її розвитку. – К.: Наукова думка, 1995. – 178 с.
154. Селіванов В. Правова політика України (деякі теоретичні питання сутності, змісту та технології) // Право України. – 2001. – №12. – С. 7.
155. Системный анализ и структуры управления. – М.: Прогресс – 1975. – 284с.
156. Скакун О.Ф. Теорії держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Х.: Консум, 2001. – 656 с.
157. Словарь иностранных слов. – М.: Сов. энцикл, 1964. – 784 с.
158. Соціологія: Курс лекцій / За ред. Є.Ф.Безродного. – К.: ІСДОУ,1994. –164с.
159. Старилов Ю.М. Служебное право.– М.: БЕК, 1996. – 698 с.
160. Стефанюк І. Формування системи фінансового контролю // Економіка, фінанси, право. – 1999. – №12. – С. 13–16.
161. Стратегия интеграции в Европейский союз: Указ Президента Украины от 11.06.98 г. – №615 // Деловая Украина. – 1998. – №22(566). – С. 4.
162. Тарасенко В. Інволюційна трансформація в Україні // Віче. – 1998. – №6. – С. 111.
163. Теоретичні засади адміністративної реформи в Україні // Правова держава. – К., 1996. – Вип.7. – С. 124.
164. Теория государства и права / Под ред. М.Н.Марченко. – М.: Изд–во МГУ, 1987. – 430 с.
165. Титарчук В. Реформування державної влади в Україні: деякі аспекти // Право України, 1997. – №11. – С. 46–48.
166. Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процеса. – М.: Юринформцентр, 1998. – 798 с.
167. Тихомиров Ю.А. Механизм управления в развитом социалистическом обществе: Академия наук СССР, Ин–т гос–ва и права. – М.: Наука. – 1978. – 336 с.
168. Тихомиров Ю.А. Право и социальное управление в развитом социалистическом обществе: Лекция. – М. – 1978. – 20 с.
169. Тихомиров Ю.А. Публичное право. – М.: БЕК, 1995. – 496 с.
170. Тихомиров Ю.А. Развитие функций управленческих органов // Советское государство и право. – 1966. – №1. – С. 12–23.
171. Тихомиров Ю.А. Теория закона. – М.: Наука, 1982. – 257 с.
172. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи) – Ін–тут економічного прогнозування / За ред. В.М.Гейця.–К.: Логос, 1999. – 498 с.
173. Угода про партнерство та співробітництво від 16 червня 1994 р.: Делегація Європейської Комісії в Україні. – К., 1994. – С.5.
174. Философский словарь / Под ред. Т.И.Фролова.–М.: Политиздат,1991. – 840 с.
175. Финансовое право: Учебник / Отв.ред. Н.И.