ОСОБЛИВІ ВІДНОСИНИ США І ВЕЛИКОБРИТАНІЇ: СУТНІСТЬ, ЕВОЛЮЦІЯ, СУЧАСНИЙ СТАН

brief description

Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

Пик Світлана Мирославівна

УДК 327 (73+410)

“ОСОБЛИВІ ВІДНОСИНИ” США І ВЕЛИКОБРИТАНІЇ: СУТНІСТЬ, ЕВОЛЮЦІЯ, СУЧАСНИЙ СТАН

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем
та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник
Мороз Юрій Миколайович
кандидат історичних наук, доцент

Львів – 2004

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. “Особливі відносини” США і Великобританії як феномен міждержавних взаємин
12
1.1. Поняття “особливих відносин” США і Великобританії: сутність та особливості
12
1.2. Проблема англо-американських “особливих відносин” у світовій політичній науці
17
Висновки 35
РОЗДІЛ 2. Становлення “особливих відносин” США і Великобританії
37
2.1. Зародження “особливих відносин” між США та Великобританією і зміцнення англо-американського союзу в роки Другої світової війни

38
2.2. Повоєнна економічна та військово-політична співпраця двох держав: здобутки і проблеми
77
Висновки 103
РОЗДІЛ 3. Еволюція “особливих відносин” США і Великобританії та їх сучасний вимір
105
3.1. Особливості англо-американської співпраці в умовах загострення міжблокового протистояння
105
3.2. Розквіт англо-американського партнерства в період кризи світової комуністичної системи
136
3.3. “Особливі відносини” США і Великобританії на зламі XX–XXI ст.
153
Висновки 186
ВИСНОВКИ 188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 198

bibliography

ВИСНОВКИ

Головним союзником Британії в роки Другої світової війни стали Сполучені Штати Америки. Завдяки союзу зі США Великобританія вийшла переможницею з боротьби проти Німеччини та її сателітів і, незважаючи на втрату колишньої імперської могутності, змогла зайняти гідне місце у новій конфігурації сил повоєнного світу. Близькість поглядів політичних еліт обох держав на пріоритетні завдання їх зовнішньо¬політичних курсів, де на перший план висувалось протистояння поширенню комуністичної ідеології та радянській експансії, сприяла подальшому стратегічному зближенню двох найбільших потуг західного світу. Протягом десятків років до моменту розпаду СРСР і комуністичного блоку США і Великобританія пліч-о-пліч виступали гарантами демократії, свободи, західних цінностей і способу життя. Сьогодні вони несуть значний тягар відповідальності за стан міжнародної безпеки і ведуть нелегку боротьбу з міжнародним тероризмом, що став найзагрозливішим викликом сучасному світові.
Феномен англо-американської співпраці, відомої як “особливі відносини”, привертає увагу не лише з огляду на своєрідність і високу ефективність, а й в контексті взаємної підтримки обома сторонами “джентльменської угоди”, на основі якої США і Великобританія користуються вигодами свого партнерства впродовж останніх кількох десятків років. В умовах нестабільності і вразливості сучасної міжнародної системи дослідження становлення, розвитку та сутності феномену цих “особливих відносин” є актуальним завданням політичної науки. Недостатня вивченість цього різновиду міждержавних взаємозв’язків у науковій літературі спонукає до подальшого дослідження англо-американських “особливих відносин”. Відповідно, метою дисертаційної роботи став аналіз сутності “особливих відносин” Сполучених Штатів Америки і Великобританії в процесі їх трансформації та розвитку. Досягнення поставленої мети стало можливим за умов розв’язання наступних завдань: доведення взаємопов’язаності інтересів США і Великобританії на міжнародній арені, з’ясування сутності феномену “особливих відносин”, дослідження особливостей зародження, становлення та розвитку англо-американського своєрідного партнерства.
З огляду на поставлену мету і визначені завдання дисертаційне дослідження здійснювалося за допомогою таких загальнонаукових методів, як: аналіз і синтез – аналіз “особливих відносин” США і Великобританії в усіх важливих сферах життєдіяльності держав дав змогу синтезувати властивості цих відносин та отримати про них цілісне уявлення; індукція – на основі наявної інформації про конкретні прояви англо-американських “особливих відносин” вдалося вивести загальні характеристики цього феномену; дедукція – проекція “особливих відносин” США і Великобританії на процеси формування позицій кожної з держав щодо різних питань міжнародного значення дала змогу з’ясувати, що “особливі відносини” значною мірою впливають на ці процеси і відіграють важливу роль у поведінці Вашингтона і Лондона на міжнародній арені. За допомогою проблемно-хронологічного методу “особливі відносини” США і Великобританії було досліджено паралельно у різних сферах державного життя в їх хронологічному розвитку. Розгляд здобутків кожної зі сторін унаслідок взаємовигідної співпраці в межах “особливих відносин” здійснювався на основі їх порівняльного аналізу. За допомогою системно-структурного методу “особливі відносини” США і Великобританії як невід’ємну складову міжнародних відносин було виокремлено в систему, що діє у часі, проходить визначені етапи розвитку, що містять ту чи іншу сукупність подій, пов’язаних між собою причинно-наслідковими і функціональними зв’язками, і досліджено елементи цієї системи (політичні, економічні, військові чинники, торгівля, співпраця в галузі ядерних технологій, зовнішня політика, ідеологія, громадська думка та ін.). Потреба всебічного дослідження титульної проблеми зумовила використання міждисциплінарного підходу. Зокрема, за допомогою соціально-психологічного методу було з’ясовано роль керівних посадових осіб у розвитку англо-американських взаємовідносин. Усі перелічені методи сприяли реалізації поставлених завдань.
Дисертаційна робота за обраною темою є першою в сучасній українській політичній науці спробою комплексного дослідження феномену англо-американських “особливих відносин”.
Насамперед, було здійснено всебічний аналіз двосторонньої співпраці США та Великобританії і доведено глибоку взаємозалежність і взаємопов’язаність інтересів обох держав. З 1940 р., коли до влади у Британії прийшов У.Черчілль, який разом з американським президентом Ф.Рузвельтом започаткував англо-американські “особливі відносини”, і дотепер Сполучені Штати і Великобританія узгоджено виступають на міжнародній арені. Спільну позицію обох держав з більшості питань міжнародного життя їхні лідери, політики, дипломати, вчені, а також представники засобів масової інформації пояснюють стандартною фразою – “особливі відносини” між країнами. Двох слів – “особливі відносини” – досить для аргументування майже безумовної взаємної підтримки Вашингтона і Лондона на міжнародній арені. У цих словах закладена сутність історичного феномену – унікального явища, яке спостерігається лише у відносинах США і Великобританії. Військово-політичне та економічне партнерство, що зародилося між Сполученими Штатами і Британією під час Другої світової війни, переросло у дружню співпрацю і триває досі, відрізняється від співпраці між іншими країнами у цих сферах по-перше, глибиною взаємозалежності у відповідних галузях співпраці, по-друге, безпрецедентно високим рівнем довіри між партнерами і по-третє, суб’єктивним чинником, тобто впливом керівних посадових осіб на відносини між державами. Крім цього, рівень англо-американського співробітництва у сфері ядерної політики, розвідки і дипломатії є прикладом тісних взаємовідносин для інших країн.
З’ясовано основні чинники виникнення “особливих відносин” між США і Великобританією. Весь комплекс міждержавних зв’язків США і Великобританії здійснюється на основі спільності мови, історії, традицій, культурних і духовних чинників, що об’єктивно зближує американський і британський народи і визначає життєву потребу у їхніх двосторонніх відносинах. Обидві сторони ще з часів Другої світової війни зрозуміли взаємну вигоду такої співпраці: Сполучені Штати допомогли Великобританії витримати натиск гітлерівських військ і здобути перемогу у війні, а Великобританія, своєю чергою, спонукала США вийти з добровільної ізоляції на міжнародну арену і допомогла посісти місце світового лідера. Ситуація того часу склалася так, що життєво важливі інтереси обох держав виявилися взаємопов’язаними, а це стало поштовхом до розвитку їхнього партнерства. Наведені в роботі характеристики показують “особливість” відносин Сполучених Штатів і Великобританії. І, головне, феномен англо-американських “особливих відносин” полягає в тому, що вони не були декларовані в жодних міждержавних документах, ніде не визначалося конкретних меж, сфер діяльності чи властивостей таких стосунків, а також не вказувалося відповідних прав чи зобов’язань держав одна стосовно одної в цих стосунках. Тим не менше, ефективність їх залишається надзвичайно високою. “Особливі відносини” між США і Британією існують на основі “неписаної джентльменської угоди”, укладеної ще Ф.Рузвельтом і У.Черчіллем завдяки їхній тісній дружбі, глибокому взаєморозумінню і довірі, які виявилися більш “сильнодіючими засобами”, ніж офіційні міждержавні договори та угоди.
Отже, сутність “особливих відносин” Сполучених Штатів і Великобританії можна визначити через такі складові, як:
• глибока взаємозалежність держав у різних галузях співпраці;
• високий рівень довіри між партнерами;
• особистий вплив керівників держав на двосторонні відносини;
• унікальна співпраця в галузі ядерних технологій;
• взаємодопомога і координація зусиль дипломатичних і розвідувальних служб;
• спільність мови, історії, традицій, культурних і духовних чинників;
• взаємопов’язаність національних інтересів обох держав і взаємовигідність співпраці для їх реалізації;
• формальна незадекларованість цих відносин.
Ці характеристики виокремлюють англо-американські відносини з-поміж звичайних міждержавних відносин і підносять їх на якісно вищий рівень двосторонньої співпраці.
“Особливі відносини” США і Великобританії, розвиваючись, вдосконалювалися і набували нових властивостей. Ф.Рузвельт і У.Черчілль безпосередньо внесли вагомий елемент особистого впливу в англо-американські відносини, чим визначили їхню “особливість” і на майбутнє. Події повоєнних років засвідчили, що коли лідерів обидвох держав не пов’язувала міцна дружба чи хоча б взаємна прихильність, “особливі відносини” не мали сприятливого середовища для поглиблення і вдосконалення, внаслідок чого їхній розвиток гальмувався.
У роботі простежується процес еволюції “особливих відносин” США і Великобританії. Для англо-американських “особливих відносин”, які зародилися під час війни і вивели Лондон і Вашингтон переможцями з неї, критичним періодом було перше повоєнне десятиріччя. Саме в цей час Сполучені Штати Америки стають світовим лідером, а Великобританія не може змиритися з втратою своєї імперської могутності. Раптове припинення з боку США поставок по ленд-лізу, жорсткі умови англо-американської угоди про позику, закон Макмагона про завершення спільної програми створення ядерної зброї, – все це свідчило про те, що Сполучені Штати керуються насамперед власними інтересами і, цілком логічно, намагаються скористатися послабленням Британії. Лондон був змушений піти на поступки американській адміністрації, оскільки відбудувати країну без підтримки Вашингтона не міг. Це поглиблювало залежність Великобританії від США і поступово переводило її в ранг “молодшого партнера” в англо-американському союзі. Найважче для Лондона було остаточно відмовитися від своїх імперських амбіцій і визнати першість Сполучених Штатів у світі, що давало йому змогу, як найближчому союзнику Вашингтона, зберігати вплив Великобританії на міжнародній арені.
Після Суецької кризи стало зрозуміло, що Британія вже не може проводити свою зовнішню політику, якщо її цілі не узгоджено з цілями США. Суецька авантюра Лондона стала критичною точкою в англо-американських відносинах, однак до того часу тісна співпраця у всіх життєво важливих сферах зробила обидві країни настільки взаємозалежними, що навіть відкритий конфлікт у стосунках був ними подоланий. Лондон погодився на роль “молодшого партнера” в англо-американському союзі. Критичний період у відносинах США і Великобританії завершився. Зазнавши всіляких випробувань, апогеєм яких стали суецькі події, “особливі відносини” Америки і Британії врешті утвердилися як феномен, унікальність якого полягає в тому, що, незважаючи ні на що, Вашингтону і Лондону вигідніше залишатися разом, оскільки тільки так вони можуть найповніше реалізувати пріоритетні інтереси своїх держав.
З часу Суецької кризи Великобританія невідступно слідувала у фарватері зовнішньої політики Сполучених Штатів. Завдяки невтомним зусиллям британського уряду на чолі з Г.Макмілланом Лондону вдалося відновити “особливі відносини” з Вашингтоном у попередньому обсязі. Активний розвиток “особливих відносин” був тимчасово призупинений на початку 70-х років ХХ ст., коли обидві сторони декларативно відмовилися від своїх привілейованих стосунків, назвавши їх “звичайними”. Цей політичний маневр спрямовувався на полегшення вступу Британії до Європейського економічного співтовариства, що було вигідно і для США. Лондон дистанціювався від Вашингтона і демонстрував прихильність і готовність до співпраці з “об’єднаною Європою”, поставивши її на перше місце у своїй зовнішній політиці. Після здобуття Британією членства в ЄЕС її відносини з Америкою знову стали називатися “особливими”, хоча насправді вони такими і залишалися. Можна відмовитися від терміна “особливі відносини”, але не від самих відносин, оскільки це невигідно жодній зі сторін.
“Особливі відносини” США і Великобританії досягли піка свого розвитку в період перебування при владі Р.Рейгана і М.Тетчер. У повному обсязі характер англо-американських привілейованих стосунків виявився під час Фолклендської війни, коли Сполучені Штати підтримали Британію в боротьбі з Аргентиною всупереч своїм зобов’язанням перед країнами Південної Америки, закріпленим у міжамериканських договорах. Це свідчило про те, що як для Лондона, так і для Вашингтона англо-американські відносини, здійснювані на основі “неписаної угоди”, є пріоритетними. Сьогодні “особливі відносини” для США і Великобританії мають не менш важливе значення. Обидві країни пліч-о-пліч борються проти основного виклику сучасності – міжнародного тероризму. Військові дії англо-американських союзників в Іраку показали, що Вашингтон і Лондон не потребують відповідних резолюцій ООН чи згоди інших країн на здійснення своєї політики. Сьогодні наддержава – Сполучені Штати разом з вірним союзником Великобританією диктують світові свої умови.
Дослідивши англо-американські “особливі відносини” впродовж їхнього розвитку, виділимо основні властивості цього феномену:
• “особливі відносини” ефективно розвиваються за умови взаємної прихильності і дружніх стосунків між лідерами обох держав;
• “особливі відносини” – це нерівноправне партнерство, в якому США відіграють провідну роль, а Великобританія добровільно задовольняється статусом “молодшого союзника”;
• стосунки США і Великобританії в межах “особливих відносин” характеризуються асиметричною залежністю, оскільки слабша від США Британія більше потребує підтримки і прихильності Сполучених Штатів, ніж навпаки, тому Лондон всіляко намагається зберегти ці привілейовані відносини, а Вашингтон використовує “молодшого союзника” для підтримки власних дій на міжнародній арені;
• “особливі відносини” пов’язують і узалежнюють обидві держави настільки, що, незважаючи ні на що, найповніше реалізувати свої національні інтереси вони можуть лише разом;
• “особливі відносини” функціонують навіть тоді, коли обидві держави офіційно їх заперечують. Такі відносини можна тимчасово завуалювати, але не розірвати, позаяк це призвело б до непоправних наслідків у всіх важливих сферах життєдіяльності американського і британського суспільств;
• неофіційні “особливі відносини” мають пріоритет перед зобов’язаннями США і Великобританії, офіційно закріпленими в міжнародних договорах. “Особливі відносини” поступаються лише першочерговим національним інтересам кожного із союзників;
• “особливі відносини” прирівнюють діяльність Вашингтона і Лондона, навіть якщо вона не схвалюється іншими країнами, до діяльності міжнародної спільноти, позаяк США є її безсумнівним лідером, а Великобританія – однією з провідних держав світу.
Таким чином, “особливі відносини” є не просто поняттям, яке характеризує англо-американські стосунки, а очевидною реальністю, яка чинить вагомий вплив на розвиток двосторонньої співпраці між державами. Кожен новий американський чи британський уряд, що приходить до влади, формуючи зовнішню політику держави, багато в чому керується традиційними англо-американськими “особливими відносинами”. Якщо раніше Вашингтон і Лондон будували і поглиблювали ці взаємовигідні відносини, то тепер саме останні значною мірою визначають напрями зовнішньо¬політичних курсів обох держав на міжнародній арені. І привабливішої альтернативи ні США, ні Великобританія поки що не мають.
Випробувані історією англо-американські “особливі відносини” продовжують ефективно функціонувати. Їхнім підґрунтям залишаються спільність політичних поглядів та ідеологій обох держав, взаємовигідність співпраці в економічній, військовій, ядерній та інших важливих галузях, намагання найбільш вдало реалізовувати власні національні інтереси. Відносини між Сполученими Штатами і Великобританією постійно поглиблюються і вдосконалюються. Саме завдяки властивостям, набутим у процесі еволюції, вони стоять вище від будь-яких інших форм міждержавної співпраці. Це унікальний тип відносин між країнами, який не має аналогів у світі. Жодна держава поки що не користується таким рівнем відкритості у взаємозв’язках з іншою, як це відбувається між США і Британією. Надзвичайно високий рівень довіри між Вашингтоном і Лондоном є вирішальним чинником успішного функціонування їхнього партнерства.
“Особливі відносини” Сполучених Штатів і Великобританії існуватимуть ще довгий час. Цей взаємовигідний зв’язок між державами, що простежується у всіх важливих сферах життєдіяльності їхніх суспільних систем, а також виявляється у вигляді узгоджених дій на міжнародній арені внаслідок реалізації спільних інтересів, залишатиметься стійким доти, доки Вашингтон і Лондон будуть сповідувати однакові цінності і поділятимуть шляхи їх захисту і дотримання.
Дисертаційне дослідження є внеском в українську політичну науку. У ньому обґрунтовано існування специфічного типу міждержавної співпраці, який має назву “особливі відносини”, що доповнює науку про міжнародні відносини новою категорією і дає усі підстави до оперування нею в майбутньому. Отримані результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у подальшому науковому вивченні феномену англо-американських відносин у порівнянні з відомими коаліціями інших великих держав, а також для підготовки наукових і популярних праць з історії міжнародних відносин, розробки нормативних і спеціальних курсів з теорії міжнародних відносин, історії міжнародних відносин, історії дипломатії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Документи
1. Відносини Великобританії і США на сучасному етапі. – Довідка Міністерства Закордонних Справ України. II Територіальне управління. – № 49/26. – 1997, 1 червня.
2. Зовнішня політика Великої Британії. – Довідка Міністерства Закордонних Справ України. II Територіальне управління. – 2000, липень.
3. Стислий аналіз статті Кондолізи Райс “Виборча кампанія 2000 – забезпечення національних інтересів” (Foreign Policy Magazine. – Vol. 19. – № 1). – Довідка Міністерства Закордонних Справ України. IV Територіальне управління. – 2001, січень.
4. Щодо ключових пріоритетів у зовнішній політиці нової адміністрації США (за виступом К.Пауелла у сенатському Комітеті з міжнародних відносин). – Довідка Міністерства Закордонних Справ України. IV Територіальне управління. – 2001, січень.
5. Agreement for the Use and Operation of the United States Bases. – Roosevelt’s Foreign Policy 1933–1941. Franklin D.Roosevelt’s Unedited Speeches and Messages. – N.Y.: Wilfred Funk, Inc., 1942. – P. 352–369.
6. Atomic Energy Act of 1946. – http: //www.rosenbergtrial.org/docatomact. html
7. Britain and Missile Defence. US-UK Cooperation on Missile Defence. – http: //www.cnduk.org/pages/binfo/mdrole.html
8. Foreign Relations of the United States, Diplomatic Papers. Europe 1944. Vol. 4. – Washington, D.C.: Government Printing Office, 1966. – 1473 p.
9. Joint Declaration by the President and the Prime Minister. August 12, 1941. – Churchill W.S. The Second World War, 6 vols. – Boston: Houghton Mifflin, 1948–1953. – Vol. 3. The Grand Alliance. – P. 443.
10. Lend Lease Act, 11 March 1941. – http: //www.history.navy.mil/faqs/faq59-23.htm
11. Peace and Justice. Selected Addresses of Dwight D.Eisenhower. – N.Y.: Columbia University Press, 1961. – 273 p.
12. Plan Morgenthau. Top Secret. – http: //www.aaargh-international.org/fran/ revu/jhr/jhr9/jhr9kubek.html
13. Press Remarks with British Foreign Secretary Robin Cook (Revised). Released by the Office of the Spokesman. February 6, 2001. – http: //www.state.gov/secretary/rm/2001/index.cfm?docid=522.
14. Roosevelt’s Foreign Policy 1933–1941. Franklin D.Roosevelt’s Unedited Speeches and Messages. – N.Y.: Wilfred Funk, Inc., 1942. – 634 p.
15. Stark H.R. Memorandum for the Secretary. Op-12-CTB. – http: //www.fdrlibrary.marist.edu/psf/box4/a48b01.html
16. The Constitution of the United States. – http: //www.law.cornell.edu/ constitution/constitution.overview.html
17. The Marshall Plan. – National Archives and Records Administration. – http: //www.nara.gov/exhall/featured-document/marshall/marshall.html
18. The Nassau Agreement. Statement on Nuclear Defence Systems. December 21, 1962. – http: //www.presidency.ucsb.edu/site/docs/pppus.php?admin= 035&year=1962&id=554
19. The Quebec Conference: Agreement Relating to Atomic Energy. – http: //www.yale.edu/lawweb/avalon/wwii/quebec/q002.htm#b2
20. The State of Our Union. January 30, 2002. President’s Annual Address to the Nation. – http: //www.pbs.org/newshour/extra/features/jan-june02/union.html
21. Thor Missile Deployment in the UK. – Carpetbagger Aviation Museum. Harrington, Northamptonshire. – http: //www.harringtonmuseum.org.uk/ ThorUK.htm
22. Winston Churchill’s Iron Curtain Speech. – http: //history1900s.about. com/library/weekly/aa082400a.htm?once=true&
23. Winston Churchill’s Secret Session Speeches / Ed. By Charles Eade. – N.Y.: Simon and Schuster, 1946. – 114 p.

Мемуари
24. Клинтон Х.Р. История моей жизни / Пер. с англ. – М.: ОЛМА– ПРЕСС, 2003. – 542 с.
25. Ball G.W. The Past Has Another Pattern. Memoirs. – N.Y.: W.W.Norton&Company, 1982. – 527 p.
26. Bohlen C.E. Witness to History 1929–1969. – N.Y.: W.W.Norton&Company, Inc., 1973. – 594 p.
27. Byrnes J.F. Speaking Frankly. – N.Y.: Harper&Brothers Publishers, 1947. – 324 p.
28. Churchill. Taken from the Diaries of Lord Moran. The Struggle for Survival 1940–1965. – Boston: Houghton Mifflin Company, 1966. – 877 p.
29. Churchill W.S. The Second World War, 6 vols. – Boston: Houghton Mifflin, 1948–1953. – Vol. 2. Their Finest Hour. – 751 p.
30. Churchill W.S. The Second World War, 6 vols. – Boston: Houghton Mifflin, 1948–1953. – Vol. 3. The Grand Alliance. – 903 p.
31. Churchill W.S. The Second World War, 6 vols. – Boston: Houghton Mifflin, 1948–1953. – Vol. 5. Closing the Ring. – 587 p.
32. Churchill W.S. The Second World War, 6 vols. – Boston: Houghton Mifflin, 1948–1953. – Vol. 6. Triumph and Tragedy. – 619 p.
33. Eisenhower D.D. The White House Years. Mandate for Change: 1953–1956. – N.Y.: Doubleday&Company, Inc., 1963. – 650 p.
34. Harriman W.A., Abel E. Special Envoy to Churchill and Stalin 1941–1946. – N.Y.: Random House, Inc., 1975. – 595 p.
35. Kennan G.F. Memoirs 1950–1963. – Vol. 2. – Boston; Toronto: Little, Brown and Company, 1972. – 368 p.
36. Kissinger H. White House Years. – Boston: Little, Brown and Company, 1979. – 1521 p.
37. Nicolson H. The War Years 1939–1945. Diaries and Letters. – N.Y.: Atheneum, 1967. – 511 p.
38. Reagan R. An American Life. The Autobiography. – N.Y.: Simon and Schuster, 1990. – 748 p.
39. The Memoirs of Anthony Eden Earl of Avon. The Reckoning. – Boston: Houghton Mifflin Company, 1965. – 716 p.
40. The Memoirs of Cordell Hull, 2 vols. – N.Y.: The Macmillan Company, 1948. – Vol. 2. – P. 919–1804.
41. The Memoirs of Richard Nixon. – N.Y.: Grosset&Dunlap, A Filmways Company Publishers, 1978. – 1120 p.
42. The Memoirs of Richard Nixon. – Vol. 2. – N.Y.: Warner Books, Inc., 1978. – 704 p.
43. Truman H.S. Memoirs, 2 vols. – Garden City, N.Y.: Doubleday&Company, Inc., 1955. – Vol. 1. Year of Decisions. – 596 p.
44. Wilson H. A Personal Record. The Labour Government 1964–1970. – Boston: Little, Brown and Company, 1971. – 836 p.

Дослідження

45. Актуальные проблемы Европы. Американо-европейские отношения на современном этапе (1999–1): Проблемно-темат. сб. – М., 1999. – 169 с.
46. Американская историография внешней политики США 1945–1970 гг. / Под ред. Г.Н.Севостьянова. – М.: Наука, 1972. – 403 с.
47. Американские президенты: 41 исторический портрет от Дж.Вашинг-тона до Б.Клинтона / Под ред. Ю.Хайдекинга. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. – 640 с.
48. Басараб М. На противагу російському впливу. Роль ЄС і США у формуванні майбутньої системи євроатлантичної безпеки та місце України у цьому процесі // Політика і час. – 2003. – №5. – С.70–75.
49. Бжезінський З. Велика шахівниця. – Львів–Івано-Франківськ: Лілея–НВ, 2000. – 236 с.
50. Быков О.Н. Международные отношения: Трансформация глобальной структуры / О.Н.Быков; Ин-т МЭиМО. – М.: Наука, 2003. – 573 с.
51. Буш Дж., Скоукрофт Б. Мир стал другим / Пер. с англ. – М.: Междунар. Отношения, 2004. – 504 с.
52. Варивода Я.О. Інформаційна політика США в кризові періоди на прикладі антитерористичної операції // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – Вип. 36. Ч.I. – К.: Вид-во КНУ, 2002. – С.114–119.
53. Воронцов Г.А. США и Западная Европа: новый этап отношений. – М.: Междунар. отношения, 1978. – 344 с.
54. Воронцов Г.А., Уткин А.И. Атлантические союзники: новые тенден-ции в соперничестве. – М.: Междунар. отношения, 1983. – 240 с.
55. Всемирная история / Под ред. В.В.Курасова. – В 10 т. – М.: Мысль, 1965. – Т. 10. – 727 с.
56. Вторая мировая война: Два взгляда. – М.: Мысль, 1995. – 557 с. – Содерж.: 1939–1945. Вторая мировая война. Хроника и документы. – Пер. с нем. Г.Я.Рудого / Г.-А.Якобсен. Вторая мировая война. – Пер. с англ. З.П.Вольской / А.Тейлор.
57. Говард М. На шляху до Атлантичного розлучення? // День. – 2000. – №60 (841).
58. Гондюл В.П., Макаренко Є.А., Рижков М.М., Ожеван М.А. Інформаційна безпека: контрманіпулятивні стратегії. – К.: Наша культура і наука, 2003. – 625 c.
59. Гончар Б., Яковенко Н. Сполучені Штати в системі зовнішньо-політичних пріоритетів Великої Британії – еволюція “особливості” // Дослідження світової політики. Зб. наук. пр. – Вип. 13. – К.: ІСЕМВ, 2000. – С.3–12.
60. Громыко А.А. Внешняя экспансия капитала: история и современ-ность. – М.: Мысль, 1982. – 494 с.
61. Грицай С. Перемога лейбористів у Великобританії // Нова політика. – 2001. – №3. – С.34–36.
62. Давыдов В.Ф., Оберемко Т.В., Уткин А.И. США и западно-европейские “центры силы”. – М.: Наука, 1978. – 287 с.
63. Давыдов Ю.П. Расширение зоны ответственности атлантического мира // СШАКанада: экономика–политика–культура. – 2000. – №3. – С.12–30.
64. Данилов Д.А. Строительство второй опоры Европейского Союза: использование новых технологий // Актуальные проблемы Европы. ЕС на рубеже веков. – 2000. – №3. – С.30–53.
65. Датт Р.П. Кризис Британии и Британской империи. – М.: Из-во иностр. л-ры, 1959. – 738 с.
66. Дмитриев Б.Д. Внешнеполитические доктрины США. – М.: Знание, 1972. – 64 с.
67. Дмитриев Б. США: политики, генералы, дипломаты. Четверть века полити¬ки “с позиции силы”. – М.: Междунар. отношения, 1971. – 351 с.
68. Дудко І.Д. Національні інтереси США у постбіполярному світі: Монографія. – К.: КНЕУ, 2003. – 208 с.
69. Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. – К.: Основи, 1995. – 903 с.
70. Загоруйко Ю. Європа в очікуванні Буша // Дзеркало тижня. – 2001. – №7 (331).
71. Зуев М. США, Великобритания и СССР: генезис военно-политической конфронтации в Европе (1945–1949) // Россия, СССР и междунар. конфликты первой половины ХХ в.: Сб. науч. тр. / Под ред. М.Горского. – М., 1989. – С. 157–183.
72. Иванова И.М. Концепция “Атлантического сообщества” во внешней политике США. – М.: Наука, 1973. – 280 с.
73. Иноземцев Н.Н. Внешняя политика США. – М.: Знание, 1960. – 48 с.
74. Іден Д. До атлантичного співтовариства нового типу // Політична думка. – 1995. – №2-3. – С.89–95.
75. Киссингер Г. Ядерное оружие и внешняя политика. – М.: Из-во иностр. л-ры, 1959. – 508 с.
76. Киссинджер Г. Дипломатия. / Пер. с англ. В.В.Львова. – М.: Ладомир, 1997. – 848 с.
77. Козак Т. Велика Британія: національна специфіка входження до загальноєвропейського інтеграційного простору // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. міжнар. відносини. – Вип. 2. – Львів, 2000. – С.85–89.
78. Козин В. Косово на распутье // Международная жизнь. – 2002. – №3. – С.74–86.
79. Колосов Г.В. Военно-политический курс Англии в Европе. – М.: Наука, 1984. – 240 с.
80. Корнилов Г.В. США и югославский кризис (1991–1997) // США – экономика, политика, идеология. – 1998. – №4. – С.67–77.
81. Кортунов С. Становление нового мирового порядка // Международная жизнь. – 2002. – №6. – С.77–94.
82. Красильников А.Н. Внешняя политика Англии и лейбористская партия (1951–1964). – М.: Наука, 1968. – 435 с.
83. Крушинський В.Ю. “Бермудський трикутник” для “залізної леді”
(Маргарет Тетчер і Європейське Співтовариство) // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – Вип. 33. Ч.II. – К.: Вид-во КНУ, 2002. – С.196¬–201.
84. Крушинський В.Ю. Британська Європа чи європейська Британія. Велико¬британія в європейських інтеграційних процесах: Моногр. – К.: Видавничо-полігр. центр “Київський університет”, 2003. – 214 с.
85. Крушинський В.Ю. Концепції багаторівневої європейської інтеграції в діяльності консервативного уряду Дж.Мейджора // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – Вип. 34. Ч.I. – К.: Вид-во КНУ, 2002. – С.32–36.
86. Купренюк Т. Старі узи і нові виклики. Трансатлантичне партнерство в концепціях і системі національної безпеки США // Політика і час. – 2003. – №12. – С.33–43.
87. Лебедев А. Очерки Британской внешней политики (60–80-е годы). – М.: Междунар. отношения, 1988. – 304 с.
88. Лемин И.М. Англо-американские противоречия после Второй мировой войны. – М.: Из-во АН СССР, 1955. – 487 с.
89. Лундестад Г. Восток, Запад, Север, Юг. Основные направления международной политики. 1945–1996. Пер. с англ. – М.: Из-во “Весь мир”, 2002. – 360 с.
90. Любецкий В. Эволюция ядерной политики США в 1989–2000 гг. // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. – №9. – С.18–26.
91. Люттвак Е.Н. Європейська ініціатива не повинна послаблювати НАТО // День. – 2000. – №229 (1009).
92. Макаренко Є.А., Рижков М.М., Ожеван М.А. Аналітика. Експертиза. Прогнозування. – К.: Наша культура і наука, 2003. – 612 c.
93. Макаренко Є.А. Глобальна інформаційна безпека: нові виклики і нові стратегії // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – Вип. 28. Ч. I. – К.: Вид-во КНУ, 2001. – С.222–248.
94. Макаренко Є.А. Міжнародні інформаційні відносини. – К.: Наша культура і наука, 2003. – 452 c.
95. Макаренко Є.А. Політичні стратегії інформаційного суспільства: специфіка національних моделей // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – Вип. 22. Ч. I. – К.: Вид-во КНУ, 2000. – С.202–209.
96. Макаренко Є.А. Особистість і зовнішня політика (гендерні аспекти проблеми) // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – Вип. 39. Ч. I. – К.: Вид-во КНУ, 2003. – С.3–6.
97. Маклэйн Д. Внешняя политика Англии после Суэца. – М.: Прогресс, 1972. – 461 с.
98. Мальський М.З., Мацях М.М. Теорія міжнародних відносин. – Львів: Вид-во ЛНУ, 2002. – 392 с.
99. Мартинов А.Ю. Спільна зовнішня й оборонна політика Європейського Союзу в умовах боротьби проти міжнародного тероризму // Вісн. Київського міжнародного університету. Серія міжнар. відносини. – Вип. 1. – К.: Правові джерела, 2002. – С.61–80.
100. Матвеев А. В Белом доме // Международная жизнь. – 1999. – №7. – С.36–39.
101. Международные отношения в Западной Европе / Под ред. Д.Е.Мель¬никова. – М.: Междунар. отношения, 1974. – 303 с.
102. Милин Н. “Третий путь” Тони Блэра // Международная жизнь. – 1999. – №7. – С.40–54.
103. Миронова М.А. Роль Конгресу США в еволюції трансатлантичного співробітництва // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – Вип. 34. Ч.II. – К.: Вид-во КНУ, 2002. – С.20–23.
104. Мирский Г. Новый поворот в судьбе Ирака // Мировая экономика и международные отношения. – 2003. – №9. – С.79–89.
105. Михеев В. Нове подходы в европейской политике Вашингтона // США – экономика, политика, идеология. – 1993. – №2. – С.23–31.
106. Міжнародні відносини та зовнішня політика. 1980–2000 роки. Підруч. для студентів вищих навч. закладів / Гол. ред. С.В.Головко. – К.: Либідь, 2001. – 621 с.
107. Мороз Ю. Західноєвропейський союз: пошук місця в новій архітектурі європейської безпеки // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. міжнар. відносини. – Вип. 2. – Львів, 2000. – С.45–48.
108. Николаев П.А. Политика США, Англии и Франции в германском вопросе (1945–1954). – М.: Наука, 1964. – 390 с.
109. Овинников Р.С. Зигзаги внешней политики США. От Никсона до Рейгана. – М.: Политиздат, 1986. – 400 с.
110. Овинников Р.С. Хозяева английской политики. Финансовая олигархия и внешняя политика Англии после Суэца, 1957–1966 гг. – М.: Междунар. отношения, 1966. – 432 с.
111. Овчаренко А.О. Зовнішньополітична стратегія адміністрації Р.Рейгана (1981–1988). – К.: Т-во “Знання”, 2000. – 87 с.
112. Олбрайт М. США обговорюватимуть свої плани щодо обмеженої Національної ПРО з Україною та Росією // День. – 2000. – №5 (786).
113. Павлов С.Е. Вендетта по-американски: Об углублении противоречий между США и странами Западной Европы. – Беларусь, 1985. – 190 с.
114. Перегудов С.П. Антивоенное движение в Англии и лейбористская партия (1957–1968). – М.: Наука, 1969. – 247 с.
115. Поздеева Л.В. Англо-американские отношения в годы Второй мировой войны 1939–1941 гг. – М.: Наука, 1964. – 454 с.
116. Политический портрет П.Каррингтона: Науч.-аналит. обзор. АН СССР (Ин-т науч. информации по общественным наукам). – М., 1988. – 44 с.
117. Попов В.И. Маргарет Тетчер: человек и политик (взгляд российского дипломата). Изд. 2-е, доп. – М.: Междунар. отношения, 2000. – 464 с.
118. Попова Е.И. Внешняя политика США в американской политологии. – М.: Наука, 1987. – 208 с.
119. Пядышев Б. В Вашингтоне и Нью-Йорке после взрывов // Междуна-родная жизнь. – 2001. – №9, 10. – С.3–16.
120. Рузвельт Э. Его глазами / Пер. с англ. А.Д.Гуревича, Д.Э.Куниной. – М.: Из-во иностр. л-ры, 1947. – 255 с.
121. Сакс Дж. “Час Клінтона” і процвітання Америки або Політика в потрібному місці у потрібний момент // День. – 2000. – №122 (903).
122. Система, структура и процесс развития современных международных отношений / Отв. ред. В.И.Гантман. – М.: Наука, 1984. – 422 с.
123. Сірук М. США взяли протиракетний тайм-аут // День. – 2000. – №158 (939).
124. Скляренко Д.В. Концепція вибіркового залучення в зовнішньо-політичній стратегії США по закінченні холодної війни та її європейська складова // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – Вип. 39. Ч.I. – К.: Вид-во КНУ, 2003. – С.90–94.
125. Скляренко Д.В. Концепція гегемонії в зовнішньо¬політичній стратегії США по закінченні холодної війни та її європейська складова // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – Вип. 34. Ч.I. – К.: Вид-во КНУ, 2002. – С.66–72.
126. Солодкий С. Буш нагадує Хусейну, хто в домі хазяїн // День. – 2001. – №33 (1054).
127. США: курс на военное превосходство / В.В.Серебрянников, Е.И.Рыбкин, И.П.Сливин, С.В.Коршунов. – М.: Воениздат, 1985. – 111 с.
128. Трофименко Г.А. Новый передел мира? // США – экономика, политика, идеология. – 1998. – №3. – С.17–29.
129. Трухановский В.Г. Английское ядерное оружие. Историческо-по-лити¬ческий аспект. – М.: Междунар. отношения, 1985. – 230 с.
130. Трухановский В.Г. Антони Иден. Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: Между¬нар. отношения, 1983. – 416 с.
131. Трухановский В.Г. Внешняя политика Англии в период Второй мировой войны 1939–1945 гг. – М.: Наука, 1965. – 638 с.
132. Трухановский В.Г. Внешняя политика Англии после Второй мировой войны (краткий очерк). – М.: Из-во полит. л-ры, 1957. – 335 с.
133. Трухановский В.Г. Уинстон Черчилль. Политическая биография. Изд. 2-е, испр. и доп. – М.: Мысль, 1977. – 460 с.
134. Тэтчер М. Искусство управления государством. Стратегии для меняющегося мира / Пер. с англ. – М.: Альпина Паблишер, 2003. – 504 с.
135. Уткин А.И. Американская футурология международных отношений в ХХ веке. – М.: Наука, 1990. – 176 с.
136. Уткин А.И. Дипломатия Франклина Рузвельта. – Свердловск: Из-во Урал. ун-та, 1990. – 544 с.
137. Уткин А.И. США–НАТО–ЕС (Вашингтон проводит реформу НАТО) // СШАКанада: экономика–политика–культура. – 1999. – №10. – С.13–28.
138. Фарнен Р.Ф. США та Європейський Союз: позитивне минуле і невизначене майбутнє // Політична думка. – 1996. – №3-4. – С.110–122.
139. Феденко О.В. Оцінка впливу геостратегічних концепцій НАТО на воєнно-політичну ситуацію у Європі. – Вісн. Львів. ун-ту. Серія міжнар. відносини. – 2000. – №2. – С.61–72.
140. Федченко Є. Що видно у вікно можливостей? Близькосхідна політика Ізраїлю та США після війни в Іраку // Політика і час. – 2004. – №2. – С.55–62.
141. Хьюз Э. Визит Макмиллана в Советский Союз. – М.: Из-во иностр. л-ры, 1959. – 187 с.
142. Черкасова Е. Испания: политика безопасности и иракский кризис // Мировая экономика и международные отношения. – 2003. – №10. – С.70–81.
143. Шаклеина Т.А. Внешняя политика США: консенсус между прави-тельством и общественностью? // СШАКанада: экономика–политика–культура. – 2000. – №11. – С.54–68.
144. Шервуд Р. Рузвельт и Гопкинс. Глазами очевидца / Пер. с англ. Под ред. В.И.Павлова. – В 2 т. – М.: Из-во иностр. л-ры, 1958. – Т. 1. – 680 с.
145. Шервуд Р. Рузвельт и Гопкинс. Глазами очевидца. Пер. с англ. / Под ред. В.И.Павлова. – В 2 т. – М.: Из-во иностр. л-ры, 1958. – Т. 2. – 680 с.
146. Яковенко Н.Л. Британське головування в ЄС – випробування лідерства // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – Вип. 33. Ч.I. – К.: Вид-во КНУ, 2002. – С.54–63.
147. Яковенко Н.Л. Велика Британія в сучасній системі міжнародних відносин: заявка на європейське лідерство: Монографія. – К.: Наук. світ, 2003. – 227 с.
148. Яковлев Н.Н. США и Англия во Второй мировой войне. – М.: Учпедиз, 1961. – 271 с.
149. Ambrose S.E. Rise to Globalism. American Foreign Policy Since 1938. – N.Y.: Penguin Books, 1991. – 413 p.
150. Ambrose S.E. The Presidency and Foreign Policy. – Senior Seminar in International Relations. A Foreign Affairs Custom Anthology. – N.Y.: W.W.Norton&Company, 1996. – P. 23–40.
151. An Outline of American History / Ed. by H.Cincotta. – Washington: United States Information Agency, 1994. – 407 p.
152. Arthur P. Special Relationships. Britain, Ireland and the Northern Ireland Problem. – Belfast: The Blackstaff Press, 2000. – XII, 334 p.
153. Binnendijk H. The Emerging European Security. – U.S. Foreign Policy after the Cold War / Ed. by B.Roberts. – Cambridge, Massachusetts: The MIT Press, 1992. – P. 35–49.
154. Burns J.M., Peltason J.W. Government by the People. The Dynamics of American National, State, and Local Government. – 6th Edition. – Englewood Cliffs, New Jersey, USA: Prentice-Hall, Inc., 1966. – 943 p.
155. Caro R.A. The Path of Power. The Years of Lyndon Johnson. – N.Y.: Alfred A.Knopf, 1982. – XXIII, 882 p.
156. Chmaj M., Żmigrodzki M. Wprowadzenie do teorii polityki. – Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 2001. – 256 s.
157. Churchill W.S. The Birth of Britain. A History of the English-Speaking Peoples. – Toronto, Canada: McClelland&Stewart Limited, 1956. – XXII, 521 p.
158. Compton J. The Swastika and the Eagle. Hitler, the United States, and the Origins of World War II. – Boston: Houghton Mifflin Company, 1967. – 297 p.
159. Eisenhower J. Allies: Pearl Harbor to D-Day. – N.Y.: Double-day&Company, Inc., 1982. – XXV, 500 p.
160. Evans R., Novak R.D. The Reagan Revolution. – N.Y.: E.P.Dutton, 1981. – 257 p.
161. Flummoxed by Foreigners // The Economist Review. – 1997. – September 6.
162. Guelke A. The United States, Irish Americans and the Northern Ireland peace process // International Affairs. – Vol. 72. – N3. – 1996. – July. – P.521–536.
163. Hale D.D. Picking up Reagan’s Tab // Foreign Policy. – N74. – 1989. – Spring. – P.145–167.
164. Horne A. Harold Macmillan. Volume II: 1957–1986. – N.Y.: Penguin Books, 1991. – 731 p.
165. Ignatius D. Reagan’s Foreign Policy and the Rejection of Diplomacy. – The Reagan Legacy / Ed. by S.Blumenthal, T.B.Edsall. – N.Y.: Pantheon Books, 1988. – P. 173–212.
166. John Major: Prime Minister / Ed. by J.Jenkin. – London: Bloomsbury Publishing Limited, 1990. – 206 p.
167. Kennedy P. The Rise and Fall of the Great Powers. Economic Change and Military Conflict from 1500 to 2000. – London: Fontana Press, 1988. – 898 p.
168. Langer W.L., Gleason S.E. The Challenge to Isolation 1937–1940. The World Crisis and American Foreign Policy. – N.Y.: Harper&Brothers Publishers, 1952. – 795 p.
169. Leuchtenburg W.E. Franklin D.Roosevelt and the New Deal. 1932–1940. – N.Y.: Harper&Row, Publishers, 1965. – 390 p.
170. Major Problems of United States Foreign Policy 1952–1953. – Washington: The Brookings Institution, 1952. – 412 p.
171. Manchester W. The Last Lion. Winston Spencer Churchill. Alone (1932–1940).