Особливості застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки

brief description

Національний університет «Юридична академія України
імені Ярослава Мудрого»

На правах рукопису

Чайкіна Ольга Володимирівна

УДК 342.95:351

Особливості застосування заходів адміністративного примусу
у сфері державної безпеки

Спеціальність 12.00.07 –адміністративне право і право;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Настюк Василь Якович,
доктор юридичних наук, професор

Харків – 2011

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. Сутність адміністративного примусу у сфері державної безпеки, значення та особливості його застосування 15
1.1. Визначення і класифікація заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки 15
1.2. Суб’єкти застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки 37
1.3. Механізм правового регулювання застосування заходів адмі-ніс-тративного примусу у сфері державної безпеки 58
Висновки до першого розділу 79
РОЗДІЛ 2. Процесуально-правове забезпечення застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки 85
2.1. Провадження у справах про застосування заходів адміністра-тивного примусу у сфері державної безпеки 85
2.2. Способи забезпечення законності при застосуванні заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки 109
2.3. Шляхи підвищення ефективності застосування заходів адміні-стративного примусу у сфері державної безпеки 137
Висновки до другого розділу 157
ВИСНОВКИ 164
ДОДАТКИ 178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 189

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ВАС України Вищий адміністративний суд України
ВСУ Верховний суд України
ВРУ Верховна Рада України
ГК України Господарський кодекс України
ГУР Міноборони України Головне управління розвідки Міністерства оборони України
Держспецзв’язок Державна служба спеціального зв’язку і захисту інфор-мації України
Держфінмоніторинг Державна служба фінансового моніторингу України
Держфінпослуг Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України
ДКЦПФР України Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України
Держмитслужба Державна митна служба України
ДПС України Державна прикордонна служба України
КАС України Кодекс адміністративного судочинства України
КМУ Кабінет Міністрів України
КСУ Конституційний Суд України
КУпАП Кодекс України про адміністративні правопорушення
МВС України Міністерство внутрішніх справ України
МК України Митний кодекс України
НБУ Національний банк України
РНБО України Рада національної безпеки та оборони України
РУ ДПС України Розшукове управління Державної прикордонної служ-би України
СБУ Служба безпеки України
СЗР України Служба зовнішньої розвідки України
УДО України Управління державної охорони України

ВСТУП

Актуальність теми. З початком ХХІ ст. Україна продовжила шлях роз-будови демократичної держави з належним рівнем безпеки відповідно до міжнародно-визнаних стандартів. Такий процес вимагає реформування законодавства про державну безпеку, організаційно-правової структури і функціонального призначення суб’єктів її забезпечення. Значимість останньої збільшується, оскільки на теоретичному і практичному рівнях її забезпечення немає чіткого уявлення про існування специфічного адміністративно-правового регулювання безпекових правовідносин. Ці обставини вимагають актуалізації розробки нових концепцій, стратегій, програм, доктрин, теорії державної безпеки і створення ефективних механізмів дотримання режиму законності застосування заходів адміністративного примусу в розглядуваній сфері.
Забезпечення державної безпеки, як функція її органів, полягає в необхідності існування такого специфічного адміністративно-правового регулювання, за якого система передбачених законодавством юрисдикційних заходів спрямована на нейтралізацію потенційних і реальних загроз для функціонування об’єктів державної безпеки. До цих об’єктів слід віднести такі, як державний суверенітет, територіальна цілісність держави, її конституційний лад, економічний, науково-технічний, оборонний, інноваційний потенціал та ін.
Практика свідчить про недосконалість і неефективність адміністратив-но-правового регулювання процесуальних питань застосування заходів адміністративного примусу в розглядуваній сфері. Суб’єкти юрисдикційних повноважень не мають достатніх механізмів правового впливу на стан забезпечення безпекового правопорядку в Україні, що в першу чергу пов’язано з браком відповідних положень законодавства. Наявність таких прогалин негативно впливає на стан теоретичних розробок, що стосується вирішення нагальних проблем, а самі розробки, на жаль, не завжди відповідають рівню вимог законодавця.
Найважливішою умовою успішного адміністративно-правового регу-лювання безпекових правовідносин є усвідомлення необхідності суттєвого уточнення теоретико-методологічного підґрунтя щодо місця й ролі заходів примусу, що використовуються для забезпечення державної безпеки. Сучасні погляди на її сферу сформулювалися під впливом наслідків фінансово-економічної кризи, нестабільності політичної ситуації, за наявності різких змін соціально-економічної структури, ідеологічних цінностей та орієнтирів, політичних переконань тощо.
Теоретичні й практичні питання правового регулювання застосування адміністративного примусу у сфері державної безпеки недостатньо дослід-жені. Зокрема, спостерігаються неточності, що стосуються понятійно-категорійного апарату, системи суб’єктів юрисдикційної діяльності, їх пов-новажень, складів правопорушень, підстав відкриття проваджень у справах про адміністративні правопорушення, має місце недостатня ефективність га-рантій законності й захисту прав та свобод людини і громадянина. Усе це зайвий раз підкреслює актуальність даного дослідження, в якому з позицій системного підходу розглядаються адміністративно-правові аспекти комп-лексної проблеми забезпечення державної безпеки.
Важливий науковий внесок у дослідження адміністративного примусу та практики застосування його заходів, удосконалення його як методу адмі-ністративно-правового управління, а також у вивчення питань забезпечення законності й захисту прав та свобод людини і громадянина зробили такі правознавці, як В. Б. Авер’янов, О. М. Бандурка, Д. М. Бахрах, Ю. П. Битяк, С. Г. Березовська, В. В. Богуцький, А. Т. Боннер, Р. Ф. Васильєв, В. М. Гаращук, І. П. Голосніченко, С. Т. Гончарук, Є. В. Додін, М. І. Єропкін, О. Т. Зима, В. В. Зуй, В. Т. Квіткін, А. П. Клюшніченко, Л. В. Коваль, Ю. М. Козлов, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков, А. Т. Комзюк, С. О. Кузніченко, П. Є. Недбайло, Н. Б. Писаренко, П. М. Рабінович, Л. М. Розін, Н. Г. Саліщева, Ю. М. Старілов, М. М. Тищенко, В. В. Тихий, В. К. Шкарупа, О. М. Якуба, Х. П. Ярмакі та ін. Зазначимо, що останнім часом спостерігається актуалізація проблем національної безпеки, зокрема, забезпечення такого її складника, як державна безпека. Серед науковців, які присвятили свої дослідження окремим аспектам розглядуваної сфери, варто назвати В. В. Ласточкіна, В. О. Ліпкана, В. Я. Настюка, В. Г. Пилипчука, Г. О. Пономаренко та інших.
У своїх роботах зазначені вище вчені детально вивчали теоретичні за-сади адміністративного примусу, його характеристику, здійснили класифіка-цію його заходів, порівняли його з іншими видами державного примусу, розглянули питання забезпечення державної безпеки в окремих її складниках (політичному, економічному, внутрішньому, зовнішньому та ін.), а також рівень дотримання законності й захисту прав та свобод людини і громадянина у цій сфері. У цілому ж на даний час не існує загальноприйнятних поглядів щодо понятійно-категорійного апарату режиму забезпечення державної безпеки на рівні як теоретичних наукових досліджень, так і нормативно-правових актів безпекового законодавства. При цьому в останніх хоча й закріплені деякі категорії, однак вони не уніфіковані, що впливає на всі елементи адміністративно-правового регулювання механізму застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки. Разом із тим в опублікованих працях фахівців містяться досить вагомі ідеї і пропозиції з удосконалення законодавства про адміністративний примус, що не залишилося поза увагою авторки цієї дисертаційної роботи.
Таким чином, проблема інтеграції зусиль науковців, політиків, управ-лінців і практиків у напрямку пошуків принципово нових ідей і рішень щодо осмислення сучасних поглядів на сутність, шляхи й заходи забезпечення безпекового правопорядку, зміцнення законності застосування заходів адміністративного примусу в розглядуваній сфері на підставі науково обґрунтованих засад державного управління на сьогодні є надзвичайно актуальною, що й визначило мету, завдання, предмет, об’єкт й методи дослідження.
З огляду на вищезазначене проблематика, порушена в цій дисертації є своєчасною, а тому потребує усестороннього наукового дослідження. Поглиблений аналіз пов’язаних з нею матеріалів має сприяти зміцненню теоретико-методологічних засад у контексті обґрунтування адміністративно-правового регулювання забезпечення державної безпеки України. Викладене дозволяє стверджувати думку про необхідність проведення дисертаційного дослідження особливостей застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Основні напрямки дослідження є складовою частиною наукових планів Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» і відповідають цільовій комплексній програмі «Права людина та проблеми організації і функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування в умовах становлення громадянського суспільства» на 2006–2010 роки (номер державної реєстрації 0106U002285). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 4 від 21 грудня 2007 р.).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підставі аналізу теоретичних здобутків, чинного законодавства України, узагальнення практики його реалізації з’ясувати сутність заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки, визначити їх місце в системі забезпечення державної безпеки, дати науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо їх удосконалення. Для її досягнення вирішувалися такі основні завдання:
– показати сучасний стан правового регулювання безпекових правовідносин у сфері забезпечення державної безпеки;
– провести теоретичний аналіз методу адміністративного примусу що-до забезпечення державної безпеки;
– виявити й розглянути специфічні характеристики адміністративного примусу та його заходів у сфері державної безпеки;
– здійснити класифікацію заходів адміністративного примусу, що за-стосовуються для забезпечення державної безпеки;
– назвати суб’єктів, уповноважених застосовувати заходи адміністра-тивного примусу у сфері державної безпеки, і з’ясувати їх адміністративно-юрисдикційні повноваження;
– запропонувати власний погляд на класифікацію суб’єктів, до яких за-стосовуються заходи адміністративного примусу в досліджуваній сфері;
– проаналізувати особливості процедури застосування зазначених за-ходів у розглядуваній сфері;
– розкрити принципи й міжнародно-правові стандарти, що стосуються використання заходів адміністративного примусу для забезпечення держав-ної безпеки;
– теоретично обґрунтувати сутність і розкрити проблеми адміністрати-вно-правового регулювання застосування цих заходів у контексті забезпе-чення державної безпеки;
– сформулювати власний підхід до адміністративно-правового регулю-вання сфери забезпечення державної безпеки й визначити його сутність;
– з’ясувати способи забезпечення законності застосування названих заходів, що стосуються державної безпеки;
– розробити рекомендації, спрямовані на вдосконалення системи заходів адміністративного примусу та практики оперування ними у сфері державної безпеки.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки.
Предметом дослідження є особливості застосування заходів адмініст-ративного примусу у сфері державної безпеки.
Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дисертаційного дослідження стала сукупність загальнонаукових (діалектичний, історичний, логічний, метод системного аналізу тощо) та спеціальних (документальний, порівняльно-правовий тощо) методів та прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх змісту та юридичної форми.
В основу методології дослідження покладено комплексний підхід до аналізу адміністративного примусу, зумовлений специфікою теми роботи і пов’язаний з використанням загальнонаукових і спеціально наукових мето-дів. На всіх стадіях опрацювання теми автор використовував метод матеріа-лістичної діалектики з метою з’ясування сутності адміністративного приму-су, особливостей його застосування і правового регулювання. На окремих етапах дослідження автор використовував наступні методи. Системний і структурно-функціональний методи дослідження застосовувалися, зокрема, при дослідженні суб’єктів застосування заходів адміністративного примусу, механізму правового регулювання процесу їх застосування, провадження у справах про застосування заходів адміністративного примусу у сфері держа-вної безпеки, встановленні їх елементів, з’ясуванні взаємного функціональ-ного впливу останніх. Методи тлумачення використовувалися для з’ясування змісту норм, що закріплюють інститут державної безпеки, історико-правовий – при зверненні до генезису предмету дослідження. Методом порівняльно-правового аналізу досліджувались нормативні правові акти, що врегульовують засади формування і діяльності органів державної безпеки інших країн. Метод моделювання та прогнозування використовувався при розробці теоретичних конструкцій окремих елементів механізму правового регулювання застосування заходів адміністративного примусу. Широке застосування в роботі знайшли категорії та способи формальної логіки: поняття, визначення, доказ і спростування, судження, аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що подана на захист дисертація в українській юридичній науці є однією з перших спроб комплексно, за допомогою сучасних методів пізнання, з урахуванням новіт-ніх наукових досягнень дослідити адміністративно-законодавче регулювання застосування заходів адміністративного примусу у сфері забезпечення державної безпеки, виявити проблемні питання дотримання законності в зазначеній діяльності і сформулювати авторський підхід на шляхи їх вирішення.
У результаті здійсненої дослідницької роботи проаналізовано механізм адміністративно-правового регулювання застосування названих заходів у розглядуваній сфері. Проведене дослідження дало змогу сформулювати наступні основні наукові положення, які й виносяться на захист.
Уперше:
– з’ясовано особливості застосування заходів адміністративного при-мусу у сфері державної безпеки, що охоплюють наступні ознаки останніх: офіційність, державно-владність; примусовість; правовий прояв; цільову спрямованість; фіксування юрисдикційними, правозастосовними актами; пе-рсоніфікованість; відсутність службового підпорядкування між учасниками виникаючих правовідносин; зовнішній примусовий вплив у виді різноманіт-них обмежень; специфічний адміністративно-процесуальний порядок його забезпечення; особливість юридичних підстав застосування адміністративного примусу; поєднання судових і позасудових процедур; оперативність; застосування режимно-правових заходів; наявність особливих об’єктів захисту; застосування специфічних видів адміністративного примусу;
– сформульовано визначення деяких конструкцій понятійного апарату в досліджуваній сфері, як-то: (а) «адміністративний примус у сфері забезпе-чення державної безпеки»; (б) «заходи адміністративного примусу у сфері державної безпеки»; (в) «режим забезпечення державної безпеки»; (г) «адміністративно-правове регулювання застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки»; (д) «безпекові правовідносини» та ін.;
– визначено сутність і механізм адміністративно-правового регулюван-ня застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки, як сукупність форм і методів правового впливу держави на відповідні відносини та на їх учасників, що здійснюється з метою забезпечення належного рівня державної безпеки, відвернення реальних і потенційних загроз її об’єктам, недопущення порушень режиму законності й захисту прав та свобод людини і громадянина;
– розглянуто взаємодію принципів, міжнародних стандартів та основ-них способів забезпечення законності застосування заходів адміністративно-го примусу в розглядуваній сфері, оскільки вони спрямовані на дотримання й досягнення пріоритету прав та свобод людини і громадянина, верховенства права, своєчасності й адекватності заходів захисту об’єктів державної безпеки від реальних і потенційних загроз, що вимагає чіткого розмежування повноважень і взаємодії суб’єктів забезпечення державної безпеки;
– виокремлено процедурні питання здійснення проваджень по застосуванню досліджуваних заходів у сфері державної безпеки, фундаментальною конструкцією яких визначено процедурну дію – передбачену законодавством діяльність уповноважених суб’єктів, спрямовану на (а) забезпечення державної безпеки; (б) виявлення й відвернення реальних і потенційних загроз її об’єктам; (в) захист прав, свобод і законних інтересів учасників безпекових правовідносин, а також на розгляд і вирішення виникаючих у цій сфері адміністративних справ;
– обґрунтовано необхідність внесення змін до Стратегії національної безпеки України положень щодо (а) застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки і (б) захисту прав та свобод людини і громадянина.
Удосконалено:
– визначення суб’єктів забезпечення державної безпеки як системи, що включає: (а) органи загальної компетенції, діяльність яких спрямована на визначення політики і здійснення державного управління у досліджуваній сфері; (б) органи спеціальної компетенції, діяльність яких спрямована на забезпечення державної безпеки; (в) суди; (г) інші суб’єкти, які можуть брати участь у забезпеченні державної безпеки або сприяють цьому;
– перелік серед указаних суб’єктів тих, які уповноважені застосовувати заходи адміністративного примусу у сфері державної безпеки, а саме органів груп (б) і (в), як-то СБУ, ДПС України, Держмитслужба, суб’єкти державного фінансового моніторингу, суди та ін.;
– положення стосовно обсягу повноважень органів державної безпеки при застосуванні заходів адміністративного примусу, в тому числі і щодо не-обхідності їх розширення;
– наукові погляди стосовно здійснення проваджень по застосуванню розглядуваних заходів у сфері забезпечення державної безпеки у разі необ-хідності попередження або припинення в ній протиправних дій, відвернення реальних і потенційних загроз її об’єктам, притягнення осіб, які вчинили правопорушення до відповідальності. Указані провадження тлумачаться як (а) правове утворення, що об’єднує різноманітні процесуальні блоки у виді окремих проваджень, процедур, процесуальних норм, (б) юрисдикційне провадження, (в) «втручальна» адміністративна процедура;
– класифікацію способів забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки з урахуванням вимог чинного законодавства України.
Дістали подальшого розвитку:
– наукові положення про механізм застосування адміністративного примусу в системі вказаних правових заходів по забезпеченню державної безпеки;
– формулювання базових категорій і понять, змісту адміністративного примусу в досліджуваній сфері;
– підходи правознавців до визначення суб’єктів правовідносин, до яких застосовуються заходи адміністративного примусу у сфері державної безпеки (фізичні і юридичні особи);
– окреслення тенденцій розвитку законодавства з питань адміністрати-вного примусу у сфері державної безпеки й узагальнення міжнародного досвіду захисту прав та свобод людини і громадянина.
У результаті дослідження також було сформульовано рекомендації, спрямовані на удосконалення теоретично-правових засад і практики застосування заходів адміністративного примусу у сфері забезпечення державної безпеки, в тому числі щодо уточнення окремих положень відповідного законодавства, зокрема, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Стратегії національної безпеки України, Законів України «Про Службу безпеки України», «Про основи національної безпеки і оборони», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму», тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
– у науково-дослідній сфері – результати дисертаційного дослідження можуть бути основою для подальшої розробки проблем адміністративно-правового регулювання застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки, а також юридичних гарантій прав і свобод людини та громадянина;
– у сфері правотворчості – висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, будуть сприяти удосконаленню правового регулювання діяльності суб’єктів забезпечення державної безпеки, а також визначенню та впорядкуванню окремих положень КУпАП й інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність по застосуванню заходів адміністративного примусу;
– у правозастосовній діяльності використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичну діяльність уповноважених органів щодо за-стосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки та їхнім посадовим особам підвищить її ефективність;
– у навчальному процесі матеріали дисертації доцільно використовува-ти при підготовці підручників і навчальних посібників з дисциплін «Адмініс-тративне право», «Адміністративний процес», «Правові основи національної безпеки», «Адміністративна відповідальність» і в частині професійного навчання посадових осіб органів державної безпеки.
Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження обго-ворювалися на кафедрі адміністративного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені на восьми нау-ково-практичних і наукових конференціях: Міжнародній науковій конферен-ції «Четверті юридичні читання» (НАН України, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова та інші, м. Київ, 3-4.04.2008р.), Всеук-раїнській науково-практичної конференції молодих учених та здобувачів «Юридична наука очима молодих вчених» (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, 16-17.05.2008р.), Всеукраїнській науковій конференції молодих вчених «Осінні юридичні читання», Націона-льна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, 12-13.11.2008р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Організаційні та правові проблеми забезпечення державного суверенітету» (НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, 27.03.2009р.). Висновки дослідження були представлені на двох наукових і науково-практичних семінарах, зокрема: Міжнародному науковому семінарі «Проблеми державно-правового розвитку в умовах європейської інтеграції і глобалізації» (НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування ПАПрН України, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, 16.05.2008р.), Науково-практичному семінарі молодих учених та здобувачів «Проблеми судової реформи в Україні» (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, 2008р.).
Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в 11 наукових публікаціях, зокрема, в 4 статтях, опублікованих у наукових фахо-вих періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України, і 7 тезах наукових доповідей на конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та з нових позицій розв’язано наукове завдання, що полягає у розробці відповідно до мети, за-вдань дисертаційної роботи у межах визначеного предмету, наукового пошуку і методів наукового дослідження, концептуального підходу в розробці основних теретичних положень і практичних питань особливостей застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки. Отримані результати дослідження можуть бути сформульовано у вигляді таких положень тео-ретичного характеру:
1. У роботі вивчено й узагальнено наукові погляди на поняття «адміні-стративний примус», що дозволило запропонувати використання в сучасній юридичній науці конструкції «адміністративний примус у сфері забезпечення державної безпеки» як діяльності органів державної безпеки з правомірного легального застосування до учасників безпекових правовідносин незалежно від їх волі й бажання системи заходів у вигляді моральних, особистих, майнових, організаційних, технічних та інших обмежень прав, свобод і законних інтересів з метою профілактики й припинення протиправних діянь, притягнення винних осіб до відповідальності, а також попередження й ліквідації реальних і потенційних загроз і викликів об’єктам державної безпеки.
2. Проведеним дослідженням адміністративного примусу у сфері дер-жавної безпеки дозволили дисертанту виділити такі його основні особливості: офіційний, державно-владний характер, примусовий вплив, легальний (правомірний) прояв, цільова спрямованість, фіксація за допомогою юрисдикційних, правозастосовних актів, персоніфікованість, відсутність службової підпорядкованості, зовнішній психічний та/або фізичний вплив у виді різноманітних обмежень – особистих, організаційних, майнових та ін., специфічний адміністративно-процесуальний порядок їх забезпечення, особлива юридична природа підстав такого впливу, поєднання судових і позасудових процедур, оперативний і відносно простий порядок, застосування режимно-правових заходів, наявність специфічних об’єктів захисту безпекових правовідносин, застосування особливих видів адміністративного примусу.
3. З метою змістовного наукового дослідження потенціалу заходів ад-міністративного примусу у розглядуваній сфері здійснено їх класифікацію з урахуванням доктринальних положень адміністративного права. За основу обрано класичну класифікацію заходів адміністративного примусу й надано їх визначення. Зокрема:
– адміністративно-попереджувальні заходи у сфері державної безпеки – це передбачені безпековим законодавством способи легального впливу профілактичного (запобіжного) характеру, спрямовані на попередження правопорушень, забезпечення правопорядку й законності у сфері державної безпеки, а також на запобігання й ліквідацію реальних і потенційних загроз і викликів об’єктам державної безпеки. Особливим їх видом у розглядуваній сфері визначено заборону в’їзду на територію України.
– заходи адміністративного припинення – це визначені безпековим за-конодавством способи правового впливу, які застосовуються суб’єктами забезпечення державної безпеки, наділеними відповідними юрисдикційними повноваженнями, в передбачених випадках і в установленому порядку з ме-тою примусового припинення правопорушень у сфері державної безпеки, усунення їх негативних наслідків, у тому числі й забезпечення умов для при-тягнення винних до відповідальності. Ці заходи можуть бути: (а) загального призначення – самостійні (оперативні) й заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення і (б) спеціального призначення, які у свою чергу поділяються на заходи фізичного впливу; спеціальні засоби; використання вогнепальної зброї.
– адміністративне стягнення – це захід офіційного правого впливу, що застосовується переважно в судовому порядку до фізичної особи – учасника безпекових правовідносин у випадку вчинення нею адміністративного правопорушення у сфері державної безпеки у виді певних несприятливих обмежень з метою її виховання й покарання, а також запобігання вчиненню нових правопорушень.
Критерієм розмежування і визначення характеру заходів адміністрати-вного припинення й попередження, які мають двояке призначення, повинна бути мета їх застосування і факт наявності або відсутності протиправних дій з боку учасника безпекових правовідносин.
4. Дослідження та вивчення системи суб’єктів забезпечення державної безпеки дозволило виділити наступні критерії для їх класифікації: (а) органи загальної компетенції, діяльність яких спрямована на визначення політики і здійснення державного управління у сфері державної безпеки (ВРУ; КМУ; Президент України; РНБО й ін.); (б) органи спеціальної компетенції, діяль-ність яких конкретно спрямована на забезпечення державної безпеки – СБУ, розвідувальні органи України (СЗР України, ГУР Міноборони України, РУ ДПС України), УДО України; ДПС України, Держмитслужба, суб’єкти державного фінансового моніторингу (Держфінмоніторинг, Держфінпослуг, ДКЦПФР України, НБУ та ін.); Держспецзв’язок, Збройні Сили України, (в) суди – при застосуванні заходів адміністративного примусу або заходів впливу за порушення безпекового законодавства; (г) інші суб’єкти, які можуть брати участь у забезпеченні державної безпеки (Внутрішні війська, Державна податкова служба України, Державна міграційна служба України тощо), або сприяють цьому (громадяни, об’єднання громадян, юридичні особи та ін.).
5. Адміністративний примус слід вважати лише одним з правових заходів забезпечення безпекових відносин. При цьому лише частина суб’єктів, які належать до системи забезпечення державної безпеки, наділена юрисдикційними повноваженнями: це органи спеціальної компетенції й суди. Інші ж виконують функції сприяння або координації останнім. До суб’єктів застосування заходів адміністративного примусу у цій сфері належать: СБУ, розвідувальні органи (СЗР України, ГУР Міноборони України, РУ ДПС України), УДО України, ДПС України, Держмитслужба, суб’єкти державного фінансового моніторингу (Держфінмоніторинг, Держфінпослуг, ДКЦПФР України, НБУ та ін.), Держспецзв’язку, Збройні Сили України, суди – в частини відправлення правосуддя щодо застосування заходів адміністративного примусу і заходів впливу за порушення безпекового законодавства. До суб’єктів, щодо яких застосовуються заходи адміністративного примусу у сфері державної безпеки віднесено всіх осіб фізичних – громадян України, іноземців, осіб без громадянства, біженців, і суб’єктів господарювання – осіб юридичних і фізичних осіб-підприємців.
6. У суб'єктів застосування адміністративно-примусових заходів у сфе-рі державної безпеки практично немає повноважень з притягнення порушників до адміністративної відповідальності. Винятком є лише повноваження ДПС України щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення та органів СБУ й ДПС України в частині прийняття рішень про видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства, якщо їх перебування загрожує її безпеці. В усіх інших випадках справи про притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення в досліджуваній сфері розглядаються судами. За таких обставин, повноваження цих суб’єктів, звичайно є обмежені. У зв’язку із цим пропонується внести зміни до чинного безпекового законодавства, зокрема, до ст. 25 Закону «Про Службу безпеки України» про надання права СБУ як основному органу, що забезпечує державну безпеку, не лише складати протоколи про адміністративні правопорушення, а й подальшого розгляду таких справ.
7. Механізм адміністративно-правового регулювання застосування за-ходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки визначено як сукупність форм і методів правового впливу держави на безпекові відносини, їх учасників, що здійснюється з метою забезпечення безпекового правопорядку, державної безпеки, недопущення порушень режиму законності й установлення його гарантій. Структура цього регулювання складається з різних за змістом елементів – норм права, інтерпретаційних актів, актів застосування, принципі, юридичних фактів, правосвідомості, режиму законності та ін.. Нормативним підґрунтям, серцевиною механізму адміністративно-правового регулювання досліджуваної сфери визначено норму права. Його ж режимна основа є установчим елементом, оскільки саме від неї залежить розвиток безпекових явищ, задіяних у цьому процесі.
8. У чинному законодавстві України з питань державної безпеки запропоновано закріпити комплексну категорію «режим забезпечення державної безпеки» й визначити її як стан режимно-правового регулювання суспільних відносин, що виникають з приводу захищеності життєво важливих інтересів держави, державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного, інноваційного й оборонного потенціалу країни від зовнішніх і внутрішніх загроз, при якому реалізуються й гарантуються права та свободи людини і громадянина, забезпечуються збереження й розвиток матеріальних і духовних цінностей суспільства, нормальне функціонування механізму державного управління.
9. Забезпечення механізму правового регулювання застосування захо-дів адміністративного примусу в досліджуваній сфері вимагає використання у взаємовідносинах між учасниками безпекових правовідносин тих стандар-тів і принципів, що стали нормами життя в цивілізованих країнах. При цьому вони співвідносяться між собою як частина (принцип) й ціле (стандарт). Ме-тою їх впровадження є однакове регулювання безпекових відносин, що мо-жуть виникати в процесі юрисдикційної діяльності уповноважених органів. Принципи й міжнародні стандарти застосування цих заходів у сфері держав-ної безпеки необхідно розглядати з урахуванням 4–х аспектів: (а) адміністра-тивного процесу, (б) принципів і міжнародних стандартів адміністративних процедур і проваджень, (в) принципів галузі адміністративного права, (г) на-ціональних принципів у цій сфері, яких повинні дотримуватись органами державної безпеки.
10. За спеціалізацією міжнародні стандарти і принципи стосовно вжит-тя заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки можна по-ділити на загальні, що містять принципи й положення щодо прав людини взагалі, і спеціальні, що безпосередньо торкаються питань застосування цих заходів у безпековій сфері. Що ж стосується критерію обов’язковості, тут можна виділити стандарти, які для застосування на національному рівні є обов’язковими і які є рекомендаційними. Національні принципи, як і весь механізм правового регулювання застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки, спрямовані на дотримання й досягнення (а) пріоритету прав та свобод людини і громадянина, (б) договірних засобів у розв'язанні конфліктів, (в) верховенства права, (г) своєчасності й адекватності заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам, (д) чіткого розмежування повноважень і взаємодії суб’єктів забезпечення державної безпеки й законності в процесі застосування заходів адміністративного примусу.
11. Адміністративні провадження у сфері державної безпеки тісно по-в'язані з державним управлінням адміністративно-політичною діяльністю, є похідними від нього, складають його юридичну форму, охоплюючи при цьому ту частину діяльності, яка об'єктивно потребує правового регулювання. З огляду на види суб’єктів адміністративної юрисдикції, на особливості процедури застосування окремих адміністративних стягнень та низку інших чинників робиться висновок, що розглядувані провадження можна класифікувати за різними критеріями. Так, залежно від видів заходів адміністративного примусу, які застосовуються суб’єктами забезпечення державної безпеки, виділяють провадження стосовно: (а) застосування заходів адміністративного попередження; (б) застосування заходів адміністративного припинення; (в) притягнення до адміністративної відповідальності; (г) застосування до суб’єктів господарювання заходів впливу за порушення безпекового законодавства. Окрему групу становлять провадження, пов’язані з оскарженням застосовуваних заходів. За суб'єктами юрисдикційної діяльності можна виокремити провадження, здійснювані судами, СБУ, розвідувальними органами, УДО України, Держмитслужбою, суб’єктами державного фінансового моніторингу, Держспецзв’язком, Збройними Силами України. Наявність особливих режимів у сфері державної безпеки, дозволяють вести мову про такий критерії поділу проваджень, як категорія справ, за яким їх можна поділити на виникаючі (а) з відносин забезпечення режиму державної таємниці, (б) охорони державного кордону, (в) з дотримання законодавства про протидію й запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та ін.. Зазначається, що розвиток безпекового законодавства спричиняє появу нових видів проваджень, кожне з яких матиме свої специфічні ознаки.
12. Забезпечення законності в застосуванні заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки, як один з елементів механізму правового регулювання, тлумачиться як спеціальний правовий режим, за якого уповноважені суб’єкти, виконуючи покладені на них адміністративно-юрисдикційні повноваження, з одного боку, діють у межах, на підставі й у спосіб, що визначені законодавством, а з другого вимагають від учасників безпекових правовідносин дотримання положень законодавства з питань державної безпеки (наприклад, про державну таємницю, державний кордон, суверенітет, конституційний лад, тощо). Основними способами забезпечення законності при вжитті цих заходів є контроль, нагляд і звернення громадян.
13. Особливості контролю за законністю застосування заходів адмініс-тративного примусу у досліджуваній сфері містяться у спеціальному норма-тивно-правовому акті – Законі України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави». Його система охоплює такі види контролю: парламентський; президентський; урядовий; громадський; з боку органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування; з боку органів судових; Способи забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки реалізуються наступним чином. По-перше, існує контроль, який має такі прояви (форми), підсистеми: (а) державний, що здійснюється ВРУ, Уповноваженим ВРУ з прав людини, Президентом України, РНБО України, КМУ, центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених законом; (б) судовий, який реалізується судовими органами – більшою мірою системою адміністративних судів; (в) громадський, що здійснюється громадянами України, громадськими організаціями, засобами масової інформації. По-друге, це прокурорський нагляд з боку виключно органів прокуратури. По-третє, звернення громадян, які реалізуються як у підсистемах контролю (державного, судо-вого, громадського), так і в межах прокурорського нагляду.
14. Державний контроль за законністю застосування заходів адмініст-ративного примусу у сфері державної безпеки поділяється на зовнішній і внутрішній. До внутрішніх форм контролю належать відомчий і надвідомчий контролі, а парламентський, президентський є зовнішніми його видами. Державний контроль за законністю застосування цих заходів трактується як сукупність дій уповноважених суб’єктів контрольних повноважень, спрямованих на спостереження за правозастосовною діяльністю органів державної безпеки з метою забезпечення дотримання останніми законності в процесі реалізації своїх функцій і юрисдикційних повноважень. Його предмет становлять правовідносини, що складаються в секторі безпеки у зв’язку із застосуванням заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки, а об’єктом виступає законність адміністративно-юрисдикційної діяльності органів державної безпеки.
15. Рекомендується закріпити в нормативно-правових актах, що визна-чають адміністративно-правовий статус суб’єктів державної безпеки, поло-ження щодо реалізації контрольних повноважень Комітетом ВРУ з питань національної безпеки і оборони з урахуванням його сфер відання. Введення таких норм дозволить законодавчим шляхом оптимізувати здійснення парламентського контролю за законністю вжиття розглядуваних заходів.
16. Вивчення звернень громадян як способу забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки дозволяє зробити висновки, що розгляд письмових звернень та особистий прийом громадян є (а) важливим напрямком роботи органів державної безпеки, (б) засобом отримання інформації про недоліки в діяльності останніх, (в) формою зміцнення й розширення зв'язків із широкими верствами населення, (г) дійовим засобом розвитку й удосконалення безпекового сектора України, (д) службовим обов'язком керівництва суб’єктів забезпечення державної безпеки; (е) дійовим способом усунення можливих порушень законності застосування примусу у цій сфері й водночас попередження правопорушень у ній.
17. Право на звернення як спосіб забезпечення законності застосування таких заходів є спеціальним видом звернень, а право на оскарження – спеціальним видом скарги. Особливості названих звернень: (а) наявність спеціальних джерел правового регулювання підстав і порядку роботи з ними; (б) специфічні підстави для їх оскарження; (в) особливий адміністративно-правовий статус їх адресатів – органів забезпечення державної безпеки й суб’єктів звернень; (г) специфіка проваджень за зверненням (скаргою) у цій сфері; (д) відповідний функціональний режим забезпечення безпекового правопорядку й законності, що пов’язано зі специфічними об’єктами державної безпеки – суверенітетом, державною таємницею, державним кордоном тощо. Виділено два порядки подання скарг учасників безпекових правовідносин з питань застосування заходів адміністративного примусу органами державної безпеки – адміністративний і судовий.
18. Судовий контроль за законністю застосування досліджуваних заходів представлено у вузькому й широкому розумінні. У першому випадку відбувається розгляд спеціалізованим судом адміністративних позовів фізичних і юридичних осіб з оскарження дій, бездіяльності, рішень, актів органів державної безпеки стосовно їх законності й правомірності. Друге розуміння охоплює діяльність усіх судів з розгляду будь-яких категорій справ, що виникають у сфері державної безпеки. З урахуванням існуючих класифікацій судового контролю підкреслюється, що попередній такий контроль у зазначеній сфері може полягати, приміром, у наданні судом дозволів на здійснення окремих заходів адміністративного примусу, що можуть призвести до порушення прав учасників безпекових правовідносин. Основним принципом наступного контролю є розгляд судом звернень останніх суб’єктів зі скаргами на порушення їх прав органами державної безпеки. Разом з матеріальним і формальним видами судового контролю, виокремлюється і змішаний, оскільки акти названих органів можуть за своїм змістом не відповідати вимогам законодавства, і одночасно бути прийнятими з порушенням встановленого порядку.
19. Суб’єктами судового контролю у сфері державної безпеки є КСУ й суди загальної юрисдикції (звичайні і спеціалізовані). За суб’єктним критерієм найефективнішим видом судового контролю за законністю застосування заходів адміністративного примусу у цій сфері, є адміністративне судочинство. На сьогодні в Україні доступ до нього гарантовано для будь-якого учасника безпекових правовідносин. Основні риси такого судочинства:
– наявність спору про адміністративне право, який можна визначити як юридичний конфлікт, що виникає між органами державної безпеки та іншими учасниками безпекових правовідносин у зв’язку з порушенням суб'єктивних прав або законних інтересів у процесі реалізації повноважень у секторі безпеки. Він виникає з відносин нерівного становища сторін, що вбачається з адміністративно-правового статусу учасника безпекових відносин, однак як учасники судового процесу вони мають рівні права й обов’язки, пов’язані з формулюванням, обґрунтуванням і доказуванням своїх позицій у справі, вимог і заперечень;
– такі спори вирішуються в процесі відправлення правосуддя, тобто розгляду справи в судовому засіданні за правилами, встановленими процесуальним законодавством;
– підставою для порушення провадження у справі служить адміністра-тивний позов, тобто звернення учасника безпекових правовідносин до адмі-ністративного суду із заявою про захист його прав, свобод та інтересів;
– розгляд спорів, як правило, спеціалізованим адміністративним судом;
– спори виникають у сфері адміністративно-юрисдикційної діяльності суб’єктів забезпечення державної безпеки, яка досить часто має режимну основу;
– специфічність об’єктів, щодо яких може виникнути юридичний кон-флікт (державний кордон, територіальна цілісність, державна таємниця та ін.;
– законодавче закріплення деяких особливостей розгляду справ;
– застосування в процесі розгляд справи матеріальних норм безпекового законодавства;
– юридичним результатом розгляду справи є визнання незаконності (або законності) оскаржуваних дій, бездіяльності, рішень тощо.
20. Сучасний стан законодавчого регулювання сектора безпеки вимагає прийняття Доктрини державної безпеки як невід’ємної складової Стратегії національної безпеки України і Концепції реформування СБУ. Доктрина державної безпеки тлумачиться авторкою як сукупність керівних принципів, політичних, стратегічних, економічних, технічних, інноваційних поглядів на забезпечення державної безпеки України. Вона повинна закріпити: 1) поняття державної безпеки; 2) визначити перелік її об’єктів; 3) суб’єктів її забезпечення, їх повноваження, 4) визначити реальні й потенційні загрози; 5) принципи й умови забезпечення; 6) стратегічні цілі й пріоритетні засади застосування заходів державного примусу, у тому числі й адміністративного; а також містити гарантії й способи забезпечення законності й безпекового правопорядку тощо. До прийняття такої Доктрини, наведені положення пропонується закріпити в Стратегії національної безпеки України.
21. У зв’язку з розвитком сектора безпеки постає проблема підвищення ефективності застосування заходів адміністративного примусу в досліджуваній сфері, основними шляхами подолання якої має бути: (а) вдосконалення й оновлення нормативного складника механізму правового регулювання безпекових правовідносин; (б) чітке визначення адміністративно-правового статусу органів державної безпеки та їх адміністративно-юрисдикційних повноважень у цій сфері; (в) проведення повномасштабної реформи цього сектора, СБУ як її головного складника; (г) утвердження демократичного цивільного контролю в безпековій сфері з урахуванням європейських стандартів і принципів та ін..
22. З метою підвищення ефективності застосування заходів адміністра-тивного примусу й забезпечення законності у сфері державної безпеки про-понується внести зміни до ст. 23 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», а саме:
– абзац 1 ч. 3 цієї статті викласти в такій редакції:
«3. У разі невиконання (неналежного виконання) суб'єктом первинного фінансового моніторингу вимог цього Закону та/або нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, на нього в установленому законом порядку може бути накладено адміністративно-господарський штраф»;
– частину 4 ст. 23 викласти в такій редакції:
«4. Повторне (протягом року) порушення суб'єктами первинного фі-нансового моніторингу – юридичними особами або громадянами, які є су-б'єктами підприємницької діяльності, вимог цього Закону та/або нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для громадян, які є суб'єктами підприємницької діяльності, – у розмірі до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), або до них може бути застосовано обмеження, тимчасове припинення дії чи анулювання ліцензії або іншого спеціального дозволу на право провадження певних видів діяльності у порядку, встановленому законом.»;
– частину 5 ст. 23 виключити із Закону, оскільки як штраф так і і обме-ження, тимчасове припинення дії чи анулювання ліцензії за своєю правовою природою ці заходи впливу є адміністративно-господарськими санкціями, перелік яких викладено у ст. 239 ГК України, ст. 40 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
– за таких обставин частини 6 і 7 аналізованої ст. 23 зазначеного вище Закону вважати частинами 5 і 6 відповідно.
23. З урахуванням існуючої бази адміністративно-безпекового законо-давства пропонується закріпити в КУпАП статті, що містять такі склади ад-міністративних правопорушень у сфері державної безпеки:
Стаття... Збір, зберігання або виготовлення матеріалів для підготовки публічних закликів, спрямованих на повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади
Збір, зберігання або виготовлення матеріалів з метою підготовки публічних закликів, спрямованих на повалення конституційного ладу, а так само збір, зберігання або виготовлення матеріалів з метою підготовки публічних закликів, спрямованих на захоплення державної влади, – тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією матеріалів, що містять публічні заклики, направлені на повалення конституційного ладу або захоплення державної влади.
Стаття… Збір, аналіз, підготовка або виготовлення матеріалів чи інфо-рмації з метою зміни державного кордону або меж території України неза-конним шляхом
Збір, аналіз, підготовка або виготовлення матеріалів чи інформації з метою зміни державного кордону незаконним шляхом, і так само збір, аналіз, підготовка та виготовлення матеріалів або інформації з метою зміни меж території України незаконним шляхом, – тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією таких матеріалів та інформації.
Стаття… Організація й надання допомоги у проведенні підривної дія-льності
Організація й надання допомоги резидентам України у проведенні під-ривної діяльності на шкоду державній безпеці або її об’єктам, – тягне за со-бою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття… Планування, організація або контроль терористичної діяльності
Планування, організація або контроль проведення терористичної діяльності, за умови відсутності складів злочинів, передбачених КК України, – тягне за собою накладення штрафу від сімдесяти до ста тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Административное право : учебник для юристов / под ред. Ю. М. Коз-лова, Л. Л. Попова. – М. : Юристъ, 2001. – 728 с.
2. Адміністративна процедура та адміністративні послуги : зарубіжний досвід і пропозиції для України / авт.-упоряд. В. П. Тимошук. – К. : Факт, 2003. – 496 с.
3. Адміністративна юстиція України : проблеми теорії і практики : насті-льна книга судді / за заг. ред. О. М. Пасенюка. – К.: Істина, 2007. – 608 с.
4. Адміністративне право України : посіб. для підготов. до іспитів / Г. Г. Забарний, Р. А. Калюжний, О. В. Терещук, В. К. Шкарлупа. – К. : Вид. Паливода А. В., 2001. – 194 с.
5. Адміністративне право України. Академічний курс : підручник : у 2 т. / гол. ред. В. Б. Авер'янов. – К.: Юрид. думка, 2004. – Т. 1: Загальна частина. – 584с.
6. Адміністративне право України : підручник / за ред. Ю. П. Битяка. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 544 с.
7. Алексеев П. В. Теория познания и диалектика : учеб. пособие для вузов / П. В. Алексеев, А. В. Панин. – М. : Высш. шк., 1991. – 984 с.
8. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т. / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1981. – Т. 1. – 360 с.
9. Алексеев С. С. Общая теория социалистического права : (курс лекций) : учеб. пособие / С. С. Алексеев. – Вып. 2. – Свердловск : Изд-во Свердлов. юрид. ин-та, 1964. – 226 с.
10. Алексеев С. С. Теория права / С. С. Алексеев. – М.: БЕК, 1994. – 224 с.
11. Аналітично-довідкові матеріали щодо реформування сектору безпеки держави [Електронний ресурс] // Служба безпеки України : офіц. веб-сайт. – Режим доступу : http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=83489&cat_id=83482. – Заголовок з екрана.
12. Андрійко О. Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.07 / О. Ф. Андрійко. – К., 1999. – 390 с.
13. Антологія української юридичної думки : в 6 т. / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К.: Юрид. кн., 2003. – Т. 5 : Поліцейське та адміністративне право / упоряд. : Ю. І. Римаренко, В. Б. Авер`янов, І. Б. Усенко. – 600 с.
14. Базов В. До питання розгляду адміністративних спорів, що виникають із правовідносин у сфері національної безпеки і оборони / В. Базов // Вісн. Вищ. амін. суду України. – 2007. – № 3. – С. 29–37.
15. Балінський О. В. Міжнародні правові стандарти та їх роль у правовому розвитку в умовах глобалізації / О. В. Балінський // Держава і право. Юриди-чні і політичні науки. – К., 2006. – Вип. 32. – С. 463–469.
16. Бандурка О. М. Адміністративний процес : [підручник] / О. М. Бандурка, М. М. Тищенко. – К. : Літера МД, 2001. – 336 с.
17. Барабаш Ю. Г. Парламентський контроль в Україні : проблеми теорії та практики : автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.02 / Ю. Г. Барабаш. – Х., 2004. – 205 с.
18. Барановський О. І. Фінансова безпека в Україні (методологія оцінки та механізм забезпечення) : автореф. дис. на здоб. наук. ступеня д-ра екон. наук : спец. 08.04.01 «Фінанси, грошовий обіг і кредит» / О. І. Барановський. – К., 2000. – 36 с.
19. Бахрах Д. Н. Административное право : учебник для вузов / Д. Н. Бахрах, Б. В. Российский, Ю. Н. Старилов. – 3-е изд., пересмотр. и доп. – М. : Норма, 2008. – 816 с.
20. Бахрах Д. Н. Административное право : учебник для вузов / Д. Н. Бахрах. – М. : БЕК, 1996. – 368 с.
21. Бахрах Д. Н. Административное право России : учебник для вузов / Д. Н. Бахрах. – М. : НОРМА–ИНФРА-М, 2002. – 640 с.
22. Бахрах Д. Н. Общая и специальная жалобы / Д. Н. Бахрах // Изв. вузов. Правоведение. – 1987. – № 6. – С. 35–43.
23. Бекетов О. И. Актуальные проблемы административного права России / О. И. Бекетов // Государство и право. – 1999. – № 5. – С. 80–88.
24. Березовская С. Г. Прокурорский надзор за законностью правовых актов управления в СССР / С. Г. Березовская. – М.: Госюриздат, 1959. – 136 c.
25. Битяк Ю.П. Административное право Украины (Общая часть) : учеб. пособие / Ю. П. Битяк, В. В. Зуй. – Х.: Одиссей, 1999. – 224 с.
26. Битяк Ю. П. Переконання і примус у державному управлінні. Адмініс-тративна відповідальність: конспект лекцій / Ю. П. Битяк, В. В. Зуй, А. Т. Комзюк. – Х. : Укр. юрид. акад., 1994. – 44 с.
27. Битяк Ю. П. Реалізація громадянами права на судовий захист у відно-синах за участю Служби безпеки України / Ю. П. Битяк, Н. Б. Писаренко // Проблеми законності. – Х., 2009. – Вип. 100. – С. 226–233.
28. Богуцький В. В. Провадження у справах про адміністративні правопо-рушення : [навч. посіб.] / В. В. Богуцький, В. В. Богуцька, В. В. Мартиновський. – 2-е вид., перероб. і допов. – Х.: Вид. ФО-П Вапняр-чук Н. М., 2010. – 208 с.
29. Бондаренко Г. П. Адміністративна відповідальність в СРСР / Г. П. Бондаренко. – Л. : Вища шк., 1975. – 176 с.
30. Боннер А. Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности / А. Т. Боннер. – М. : Рос. право, 1992. – 320 с.
31. Боннер А. Т. Судебный контроль в области государственного управления : учеб. пособие / А. Т. Боннер, В. Т. Квиткин. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1973. – 112 с.
32. Бородін І. Л. Завдання та стадії розгляду справ про адміністративне правопорушення (проступок) / І. Л. Бородін // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – К., 2006. – Вип. 32. – С. 187–194.
33. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность : (очерк теории) / С. Н. Братусь. – М. : Городец-издат, 2001. – 208 с.
34. Варламова Н. Принцип правовой определенности в практике Европей-ского Суда по правам человека / Н. Варламова // Конституц. право : Восточ-ноевроп. обозрение. – 2002. – № 4. – С. 94–109.
35. Великий тлумачний словник сучасної української мови : 250 000 слів / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. : Ірпінь: Перун, 2005. – 1728 с.
36. Веремеенко И. И. Административно-правовые санкции / И. И. Веремеенко. – М. : Юрид.лит., 1975. – 192 с.
37. Висновок на проект Адміністративно-процедурного кодексу України (реєстр. № 2789 від 18.07.2008 р.) : висновок Голов. наук.-експерт. упр. від 12.02.2009 р.// Верховна Рада України : офіц. веб-сайт. – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=33073. – Заголо-вок з екрана.
38. Вопленко Н. Н. Причини ошибок в правоприменении: (опыт конкрет.-социол. изучения) / Н. Н. Вопленко // Совет. государство и право. – 1982. – № 4 – С. 103–108.
39. Вопленко Н. Н. Основные способы применения советского права / Н. Н. Вопленко // Актуальные проблемы юридического процесса в общена-родном государстве. – Ярославль, 1980. – С. 29–35.
40. Галаган И. А. Административная ответственность в СССР : процессу-альное регулирование / И. А. Галаган. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1976. – 198 с.
41. Галлиган Д. Административное право : история развития и основные современные концепции / Д. Галлиган, В. В. Полянский, Ю. Н. Старилов. – М. : Юристъ, 2002. – 410 с.
42. Гаращук В. М. Контроль та нагляд в державному управлінні : порівня-льна характеристика / В. М. Гаращук // Виконавча влада і адміністративне право. – К., 2002. – Розд. 10, гл. 3. – С. 453–459. – (Адміністративно-правова реформа в Україні).
43. Гаращук В. М. Контроль та нагляд у державному управлінні : моног-рафія / В. М. Гаращук. – Харків: Фоліо, 2002., – 176с.
44. Гаращук В. М. Сутність, принципи та гарантії законності / В. М. Гаращук // Проблеми законності. – Х., 2000. – Вип. 42. – С. 106–112.
45. Герасименко Є. С. Питання реформування інституту адміністративної відповідальності: автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія упр.; адмін. право і процес; фін. право» / Є. С. Герасименко ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2000. – 16 c.
46. Голосніченко І. П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття) / І. П. Голосніченко. – К. : МАУП, 1998. – 52 с.
47. Голосніченко І. П. Проблеми адміністративного процесу на сучасному етапі розвитку української держави / І. П. Голосніченко // Актуальні пробле-ми держави і права. – О., 2003. – Вип.19. – С. 26–31.
48. Горшенев В. М. Контроль как правовая форма деятельности / В. М. Горшенев, И. Б. Шахов. – М. : Юрид. лит., 1987. – 176 с.
49. Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регу-лирования в социалистическом обществе / В. М. Горшенев. – М. : Юрид. лит., 1972. – 258 с.
50. Господарський кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. №436 – IV // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 11. – Ст.462.
51. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка / В. Даль. – М. : Рус. яз., 1955. – Т. 2 : И–О. – 779 с.
52. Данилькевич Н. И. Административное право Украины : учеб. пособие / Н. И. Данилькевич. – Днепропетровск, 2001. – 134 с.
53. Демський Е. Ф. Адміністративне процесуальне право України : навч. посіб. / Е. Ф. Демський. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 496 с.
54. Державне управління : європейські стандарти, досвід та адміністратив-не право / за ред. В. Б. Авер’янова. – К. : Юстініан, 2007. – 288 с.
55. Державне управління : проблеми адміністративно-правової теорії та практики / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К. : Факт, 2003. – 384 с.
56. Деятельность спецслужб и демократический контроль – профессио-нальньїй взгляд // Бюллетень / Geneva centre the democratic control of armed forces (DCAF). – Женева; Киев, 2005. – № 3. – С. 25, 61–62.
57. Долгополов Ю. Б. К вопросу о понятии государственной безопасности СССР / Ю. Б. Долгополов // . – М., 1975. – № 9. – С. 13–24.
58. Доронін І. М. Судовий контроль за діяльністю правоохоронних органів у сфері захисту державної безпеки / І. М. Доронін // Вісн. Верхов. Суду України. – 2005. – № 9. – С. 41–43.
59. Еропкин М. И. О классификации мер административного принуждения / М. И. Еропкин // Вопросы советского административного права на современном этапе. – М., 1963. – С. 60–68.
60. Ерошин В. П. Некоторые вопросы теории обеспечения государствен-ной безопасности в свете новой Конституции СССР / В. П. Ерошин. – М. : ВКШ КГБ СССР, 1979. – 78 с.
61. Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / Спілка адвокатів Україн