ОЙКОНІМИ УКРАЇНИ НА -*jь ( -*jа, -*jе) y Х-ХХ ст.

brief description

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Радьо Людмила Несторівна

УДК 811. 161. 2’373.611

Ойконіми України на -*jь (-*jа, -*jе) у Х-ХХ ст.

10.02.01. українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук
професор Бучко Д.Г.

Тернопіль, 2004

Зміст
Перелік скорочень адміністративних одиниць ...2
Вступ ....11
Розділ 1. Стан дослідження ойконімів на -*jь (-*ja, -*je) в українському і слов’янському мовознавстві .......19
Розділ 2. Структурно-словотвірний аналіз ойконімів на -*jь (-*ja, -*je) ..36
2.1. Функції і значення форманта .....36
2.2. Типи твірних основ ойконімів на -*jь (-*ja, -*je) 43
2.2.1. Композитні антропоніми в основах ойконімів досліджуваної моделі.43
2.2.2.Відкомпозитні антропоніми в основах досліджуваних ойконімів57
2.2.3. Слов’янські автохтонні відапелятивні імена або прізвиська як твірні основи ойконімів64
2.2.4. Християнські календарні антропоніми в основах ойконімів на -*jь (-*ja, -*je) ...66
Розділ 3. Стратиграфія ойконімів на -*jь (-*ja, -*je) у Х-ХХ ст. ...71
3.1. Ойконіми України на -*jь (-*ja, -*je) у Х-ХІІІ ст. ... 78
3.2. Ойконіми України на -*jь (-*ja, -*je), які фіксуються у документах з ХІV-XV ст. ..89
3.3. Ойконіми досліджуваної моделі, засвідчені пам’ятками ХVI ст..105
3.4. Ойконіми України на -*jь (-*ja, -*je), засвідчені у XVII-XVIII cт...111
3.5. Ойконіми України на -*jь (-*ja, -*je), засвідчені у XІХ-XХ cт..117
3.6. Локалізація ойконімів на -*jь (-*ja, -*je) у Х-ХХ ст...121
Висновки ...143
Список використаної літератури 154
Додаток...16

Вступ

Серед назв географічних об’єктів найбільший інтерес завжди викликали назви населених пунктів, адже з ними споконвіку була пов’язана діяльність людей. В історичних пам’ятках фіксуються назви далеко не всіх поселень. Здебільшого в документах засвідчені такі назви, які 1) виконували роль адміністративних центрів різного рівня; 2) їх здобували або втрачали під час військових баталій; 3) були об’єктами суперечок; 4) їх часто дарували, давали на певний час під заставу, залишали у спадок, продавали і под. Кількість найменувань населених пунктів окремої моделі у певний час і на конкретній території найкраще ілюструє ступінь заселеності краю.
Ойконіми на -*jь (-*jа, -*jе) належать до найархаїчніших у слов’янській ономастиці. За лексико-словотвірною будовою це субстантивовані присвійні прикметники. Продуктивність топонімотвірного форманта -*jь у слов’янській ойконімії, на думку С.Роспонда, була характерна для племінного та ранньофеодального періодів, а у ХІІ-ХІІІ cт. цей формант перестав виконувати топонімотвірну роль. У словацькій мові, за твердженням Ф.Безлая, цей же суфікс функціонував аж до кінця XIV ст.” [127 І, 7]. На території України, здається, ще в ХІІІ ст. утворювалися ойконіми за допомогою цього архаїчного суфікса. Про це свідчать насамперед твірні основи таких географічних назв, серед яких, окрім давньослов’янських композитних, відкомпозитних і відапелятивних імен, простежуються також християнські календарні імена. Наявність таких особових назв в основах ойконімів є беззаперечним свідченням їх пізнішого виникнення. У хронологічному відношенні суфікс -*jь, на думку багатьох дослідників, утратив свою продуктивність після зникнення -*j- у зв’язку з розвитком кореляції палатальності, тобто після першої палаталізації задньоязикових приголосних і, зокрема, після зникнення редукованих голосних у слабкій позиції” [17, 190]. Під кінець ХІІІ ст. формант -*jь був остаточно витіснений новішими словотворчими афіксами -овъ, -инъ з присвійним значенням. Одна з найархаїчніших у слов’янській ономастиці моделей поступово втратила свою продуктивність. Хоча значна частина ойконімів України на -*jь засвідчена писемними пам’ятками щойно у ХІІІ- ХVІ ст., а виникли вони набагато раніше. Не виключено, що багато найархаїчніших ойконімів зникли протягом століть, не потрапивши до жодного документа, окремі назви (які тепер не існують) зафіксовані в пам’ятках принагідно, іноді навіть важко встановити точне місце їх розташування. І все ж велика кількість архаїчних назв досі функціонують в українській системі найменувань, а тому потребують ґрунтовного діахронічного дослідження.

12

Ще у 1959 р. на першій Міжнародній ономастичній конференції було вирішено створити Слов’янський ономастичний атлас”, а в 1970 р. відбулася спеціальна ономастична конференція, присвячена питанням укладання цього атласу. З цією метою у Кракові була створена підкомісія, яку очолив чеський ономаст В. Шмілауер, а після його смерті цю комісію очолює чеський ономаст Р.Шрамек. Проблеми, пов’язані з укладанням Слов’янського ономастичного атласу”, обговорювалися на багатьох ономастичних конференціях у Берліні, Клягенфурті, Лейпцігу, Лодзі, Вроцлаві, Скоп’є, Пряшеві. На жаль, уся підготовча робота (розробка критеріїв, принципів побудови атласу, укладання питальника до нього) велася без участі українських учених. Звичайно, що за таких умов східнослов’янські матеріали не були використані в повному обсязі, а це, на думку українських ономастів, стало причиною неповної репрезентації структурних моделей ойконімів у слов’янській ономастиці. У 1988 р. до авторського колективу цього атласу були залучені провідні східнослов’янські ономасти: Д.Бучко (Україна), Н.Подольська (Росія) і З.Рубцова (Білорусь). На засіданні робочої групи Слов’янського ономастичного атласу”, яке відбулося в 1989 р. у Лодзі (Польща), детально обговорювалася структура питальника, відмінність цього атласу від Загальнослов’янського лінгвістичного атласу”, необхідність диференційованого підходу до вивчення слов’янської топонімії, а також зразки відповідей на 80 пунктів питальника. Найбільш вичерпну відповідь на питання, за твердженням Д.Бучка, дали вчені, які володіли достатньо повними картотеками сучасної та історичної топонімії.

13

Вивчення становлення і розвитку географічних назв є одним із найважливіших завдань сучасної ономастики. Ономастика є комплексною наукою, що виникла на стику лінгвістики, історії та географії. Саме тому географічні назви є цінним джерелом для вивчення історії мови, історії заселення краю, для висвітлення багатьох питань історії, географії і навіть етнографії. Оскільки ойконіми досліджуваної моделі це переважно найменування міст столиць колишніх князівств, центрів торгового і політичного житття, мотивованих іменами власника чи засновника, то такі географічні назви містять цінну інформацію з давньоукраїнської антропонімії. Ойконіми на -*jь ґрунтовно досліджені у болгарській [39] і польській [152] ономастиках. Вітчизняна топоніміка досі не мала детального діахронічного дослідження, присвяченого цій спільнослов’янській моделі ойконімів, яке б могло бути доповненням до загальнослов’янського ономастичного атласу. Цей факт і засвідчує актуальність нашого дослідження.
Ономастика як мовознавча субдисципліна у нашій державі перебуває на етапі становлення. На жаль, у жодному з ономастичних центрів України досі не укладено повної картотеки сучасної та історичної топонімії нашої держави. Лише в Тернопільському державному педагогічному університеті імені В.Гнатюка створено комп’ютерний варіант картотеки ойконімів України, укладений як у прямому, так і в інверсійному алфавітному порядку.
Топонімія України є однією з найархаїчніших і найбагатших. У ній представлені архетипи на -*jь, -ичі, -ани, -ськ, які, на думку багатьох дослідників, своїм корінням сягають ще праслов’янської доби [17; 60]. Значна частина цих ойконімів утворена від давньослов’янських композитних і відкомпозитних імен. У сучасній українській ойконімії вживаються моделі, які простежуються ще в пам’ятках Київської Русі.
Про багатство української ойконімії свідчить і те, що в ній функціонують майже всі словотвірні моделі слов’янських ойконімів, виділені у питальнику Слов’янського ономастичного атласу”, а крім того, за твердженням Д.Бучка, вживаються ще й такі моделі, які не передбачені у цьому питальнику. Провідні ономасти країни переконані, що об’єктом вивчення для укладання Ономастичного атласу України” повинні бути як макротипи, якими є утворення на -*jь, -ичі, -ани, -івці, -івка та ін., так і мікротипи, що репрезентуються незначною кількістю прикладів. Українська ономастична комісія при Інституті української мови НАН України залучає українських ономастів до цієї праці і до безпосередньої участі в укладанні Ономастичного атласу України”.

14

Дисертація виконана в межах теми Дослідження української мови на лексичному, граматичному та словотвірному рівнях” кафедри українського і загального мовознавства Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Крім цього, наше дослідження безпосередньо пов’язане з науковими програмами Української ономастичної комісії, а також з планами Західноукраїнського ономастичного центру.
Мета наукового дослідження зумовлена специфікою самої моделі: виявити і опрацювати не лише сучасні, а й історичні ойконіми на -*jь (-*jа, -*jе); з’ясувати особливості їх творення; показати різноманітність твірних основ і відтворити на картосхемах територію поширення цих ойконімів у Х- ХХ ст.
Для досягнення цієї мети у роботі поставлені такі завдання:
- виявити першофіксації ойконімів досліджуваної моделі в історичних джерелах;
- показати на конкретних прикладах особливості творення цих ойконімів, з’ясувати, які фонетичні явища відбуваються при їх утворенні;
- дати характеристику назв населених пунктів з огляду на їх структуру та значення твірних основ; при можливості реконструювати архаїчні антропоніми, якими мотивовані назви поселення;
- укласти словник ойконімів на -*jь (-*jа, -*jе);
- простежити характер розповсюдження ойконімів цього типу на території України в різні історичні періоди і представити результати своїх спостережень на картосхемах.

15

Об’єктом нашого дослідження стали ойконіми України на -*jь (-*jа, -*jе) у Х-ХХ ст. Відомо, що топоніми, на відміну від загальних назв, стійкіші щодо суспільно-економічних чинників. Вони здатні зберігатися протягом багатьох віків і майже ніколи не зникають безслідно (часто залишають згадку про себе в гідронімії чи мікротопонімії).
З огляду на семантику твірних основ виділяємо такі типи назв досліджуваної моделі:
- ойконіми на -*jь (-*ja, -*jе), мотивовані повними двочленними давньослов’янськими іменами;
- ойконіми на -*jь (-*ja, -*jе), мотивовані різного роду відкомпозитними дериватами;
- ойконіми на -*jь (-*ja, -*jе), мотивовані автохтонними слов’янськими відапелятивними іменами;
- ойконіми на -*jь (-*ja, -*jе), мотивовані християнськими календарними іменами.
О.Купчинський, керуючись твердженням, що при вивченні назв поселень друге місце після лінгвістики належить географії, писав, що географічні відомості про поселення це не лише перевірка правильності їх етимологізації, а й „підстава для висновків про місце розташування об’єкта, нерідко й про умови його виникнення” [61, 6]. Окрім сучасних географічних відомостей, для укладання ономастичного атласу неодмінно потрібен історичний матеріал. Словотворчий і семантичний аналіз без історичних матеріалів, за твердженням С.Роспонда, можна застосовувати лише до простих і виразних формацій [164 I, 12]. Тобто кожна архаїчна модель вимагає від дослідника опрацювання і використання максимальної кількості історичних джерел. Зрештою сучасних ономастів цікавить насамперед динаміка діахронічних процесів, які можна простежити через реконструкцію первісних форм, і пояснення фонетичних змін. А відтворити це з найбільшою правдоподібністю можливо лише за наявності багатого історичного матеріалу.

16

„Ономастичний атлас України” передбачає топонімну стратиграфію, зокрема відображення локалізації та розподілу різних типів ойконімів на території України в різні історичні епохи. Стратиграфія ойконімів на -*jь дає змогу простежити специфіку розвитку самих назв, історію заселення України. Характерною ознакою сучасного ономастичного дослідження є також використання у ньому статистичних даних, врахування різної частоти і продуктивності моделей у залежності від території та часу. Дослідники стверджують, що встановлення хронологічних меж вживання топонімів певних моделей у поєднанні з відомостями про їх кількість на означеній території надзвичайно важливе для відтворення давньої історії краю та народу, який проживає на його території.
Для вивчення назв на -*jь (-*jа, -*jе) застосовуємо різні методи дослідження. Під час збирання матеріалу використано метод формального аналізу: назви групуються, об’єднуючись в один топонімний тип, класифікуються за формантами і специфікою твірних основ; за допомогою порівняльно-ретроспективного методу з’ясовано історію виникнення ойконімів на -*jь, первісне значення цього форманта; у дослідженні значення та будови топонімів вихідним став структурний метод; територія поширення ойконімів представлена за допомогою картографічного і статистичного методів.
Українськими і слов’янськими ономастами зроблені перші спроби стратиграфічного вивчення давніх топонімних типів на території України. Опубліковані діахронічні дослідження ойконімів на ичі О.Купчинським, на -івці, -инці В.Никоновим та Д.Бучком. У цих роботах представлені окремі карти поширення цих моделей топонімів у різні історичні періоди.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українській ономастиці пропонується різнопланове дослідження найархаїчнішої моделі ойконімів: подано історичні довідки про конкретні назви, здійснено їх структурно-словотвірний аналіз, запропоновано статистичні дані, відтворено специфіку поширення назв цього типу на території України в Х-ХХ ст.; з’ясовано значення і функції форманта -*jь.

17

Багатий історичний матеріал, результати дослідження сучасних та історичних географічних назв можуть бути використані при укладанні різного типу словників ойконімів України. Структурний аналіз твірних основ досліджуваних найменувань дає змогу простежити багатство і різноманітність давньоукраїнської антропонімії і може стати джерелом для подальшого опрацювання і реконструкції автохтонних слов’янських особових назв, які збереглися тільки в основах досліджуваних ойконімів. Матеріали дисертації і укладений нами словник у перспективі могли б стати однією із складових частин Ономастичного атласу України”, результати дослідження можуть бути використані в ході навчального процесу при вивченні історії української мови, її лексики, при написанні історії населених пунктів, для читання спецкурсів з ономастики у вузах у цьому і полягає практичне значення нашого дослідження.
При написанні дисертації і укладанні словника використано значну кількість карт, списків, історичних джерел (у тому числі польсько- і латинськомовних). Найосновніші з них:
1. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. Т. І-ХІІІ Спб., 1863-1884;
2. Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссией для разбора древних актов. Ч. І-VIII. К., 1859-1914;
3. Баранович О. Залюднення Волинського воєводства в І пол. ХVII ст. К., 1930. З картою Волинського воєводства 1629 р.
4. Жерела до історії України-Руси. Т. І-ІІІ. Львів, 1895-1900;
5. Йосифінська (1785-1788) і Францисканська (1818-1820) метрики. К., 1965;
6. Akta grodzkie i ziemskie. T. I-XXIV. Lwów, 1868-1916;
7. Słownik geograficzny królestwa Polskiego i innych kraiów słowiańskich. T. I-XV. Warszawa, 1880-1902;
8.

18

Zbiór dokumentów Małopolskich. Cz. I-VIII. Wrocław etc., 1965-1976;
9. Źródła dziejowe. T. XVIII-XXII. Warszawa, 1902.
Cучасні ойконіми досліджуваної моделі почерпнуто із двох адміністративних довідників:
1. Адміністративно-територіальний устрій на 1 січня 1987 року. Українська РСР. К., 1987
2. Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ. К., 1947.
Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри українського і загального мовознавства Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка та на засіданях кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Результати дисертації оприлюднено на регіональних і Всеукраїнських ономастичних конференціях: на щорічному ономастичному семінарі (Київ, 2000), на науково-методичній конференції (Тернопіль, 2000), на ІХ Всеукраїнській ономастичній конференції „Ретроспекція і перспективи української ономастики” (Кіровоград, 2001), на Х Всеукраїнській ономастичній конференції „Українська ономастика на порозі третього тисячоліття: стан і перспективи розвитку” (Тернопіль, 2003).

bibliography

Висновки

1.1. Ойконіми на -*jь (-*jа, -*jе), безперечно, є одним із найархаїчніших типів назв поселень. Відомо, що до кінця ХІІ ст. за допомогою цього посесивного форманта у більшості слов’янських мов утворювалися назви поселень. Проте в українській мові цей формант був продуктивним ще у ХІІІ ст. Про це свідчать насамперед твірні основи досліджуваних нами ойконімів (давньослов’янські композитні імена, різного роду відкомпозитні деривати і відапелятивні антропоніми, а в окремих випадках християнські календарні імена), а також відповідні фіксації назв поселень в історичних документах.
В українському мовознавстві ще немає спеціального монографічного дослідження, присвяченого ойконімам на -*jь, хоч такі географічні назви неодноразово були об’єктом зацікавлень вітчизняних ономастів (праці Д.Бучка, О.Купчинського, О.Пури, М.Худаша, В.Шульгача).
2.1. Формант -*jь, на думку багатьох мовознавців, був успадкований праслов’янською мовною єдністю ще з індоєвропейського періоду. За його допомогою від особових назв утворювалися присвійні прикметники, які виражали індивідуальну приналежність певного об’єкта конкретній особі. Поступово цей посесивний формант був витіснений новішими афіксами овъ, -инъ. Ойконіми на -*jь формально є колишніми присвійними прикметниками, які згодом субстантивувалися.
2.2. Сучасна ойконімія є одним із найнадійніших джерел для реконструкції давньоукраїнських антропонімів. Адже праслов’янська антропонімійна спадщина дійшла до нас у фрагментарному обсязі. Лише окремі найменування фіксуються у пам’ятках чи словниках. Деякі назви спотворені неправильним графічним відтворенням свого звучання, а це, як відомо, ускладнює реконструкцію антропоніма, який зберігся в основі назви поселення. Так, поселення Жизномир (Тр) фіксується документами у написанні Szyznomirz (ZDM VII, 228), Уніж (Лв) як Voynyczensi (ZDM VII, 321) і под.
Назви поселень репрезентують в своїх основах праслов’янські антропоніми, які в сучасній ономастиці прийнято поділяти на три основні групи: 1) імена-композити; 2) похідні від них антропоніми; 3) прості імена загальновживаної лексики (відапелятивні).
2.2.1. Якщо йдеться про ойконіми на -*jь, то найтиповішою твірною основою для них є повний двочленний антропонім. Саме ці назви є найархаїчнішими і на території України, і на усіх слов’янських землях, пор. Дрогобич, Житомир, Літогоща, Мирогоща, Ярослав і под. За нашими підрахунками, такі ойконіми становлять приблизно 19, 5 % від усіх назв досліджуваного типу. В основах аналізованих нами ойконімів засвідчені композити, які вживаються у кількох географічно віддалених мовах (Дрогомислъ, Мирогостъ, Радогостъ та ін.), а також значно новіші антропоніми, засвідчені лише в давньоукраїнській мові (Переяславъ, Лівобратъ, Ушомиръ). Окремі компоненти двочленних імен були особливо валентними, тобто вживалися, як у пре-, так і в постпозиції, наприклад: Бориславъ Самборъ, Мирогостъ Хотимиръ.
Основи українських ойконімів досліджуваної моделі відображають багатство і різноманітність давньоукраїнського антропонімікону. Найчастіше вживаються антропоніми, у препозиції яких виступає віддієслівнй компонент: Бориславъ > Борислав (Лв), Видиборъ > Видибор (Жт), Любомилъ > Любомль (Вл), Хотимиръ > Хотимир (ІФ) та ін. Такі імена вживаються майже в усіх слов’янських мовах, що є безпосереднім свідченням їхньої архаїчності.
Композитні імена, перший компонент яких фонетично збігається із нечленним прикметником, теж представлені в основах ойконімів досліджуваного типу: Біловидъ > Біловиж (Рв), Буймеръ > Буймер (См), Добромилъ > Добромиль (Лв), Добромислъ > Добромишль (Тр), Добротворъ > Добротвір (Лв) та ін.
Двочленні імена з першим відіменним чи відзайменниковим компонентом представлені в основах ойконімів на -*jь незначною кількістю прикладів Самборъ > Самбір (Лв), Богуславъ > Богуслав (Кв), Гостомилъ > Гостомель (Лв) тощо.
В основах українських ойконімів представлені і найменування з негацією, пор. назви поселень Невір (Вл), Незвір (Вл), Неморож (Пл), Нем’яч (Лв), Нераж (Вл), Несвіч (Вл), Несолонь (Жт), Нехворощ (Жт) і под.
2.2.2. Багаточисельною групою представлені ойконіми на -*jь (-*jа, -*jе), мотивовані відкомпозитними антропонімами. За нашими підрахунками, вони становлять понад 60 % від усіх аналізованих нами ойконімів.
В основах ойконімів цього типу представлені різного роду відкомпозитні деривати: імена з усіченням другого складу препозиційного компонента Каніж (Крв) < КанЬгъ < КалинЬгъ; Тумир (ІФ) < Тумиръ < Тулимиръ; імена з усіченням частини постпозиційного компонента (із збереженням його початкового приголосного): Будимля (Рв) < Будимъ < Будимиръ; Хотімля (Чрг) < Хотимъ < Хотимиръ; імена з повним усіченням одного з компонентів: Бреч (Чрг) > Бретъ > Бретиславъ; Повч (Жт, кол. Полч) < Полкъ < Святополкъ; усічення частини (або й цілого) постпозиційного компонента антропоніма, збереження препозиційного компонента, ускладненого суфіксом: Велимче (Вл) < Велимко < Велимиръ, Любча (Кв) < Любко < Любомиръ. Саме ця група є найчисленнішою і найвиразнішою серед ойконімів на -*jа, -*jе, пор., Бабче, Вербче, Гнильче, Жабче, Жмудче, Кобче, Любча, Мильче, Радча та ін. В.Шульгач вважає, що в основі таких назв зберігається антропонім-демінутив на ець [122, 19]. Проте більш переконливою видається нам позиція Ф.Нецкулі, який стверджує, що ойконіми такого типу мотивовані антропонімами, утвореними за допомогою форманта к- від двочленних та інших імен. Дослідник відзначив також, що саме за допомогою форманта к- найчастіше утворювалися демінутиви від найдавніших часів і, що не менш важливо, утворюються і сьогодні [152, 86].
Звичайно, далеко не завжди вдається однозначно і впевнено реконструювати антропонім, який є твірною основою того чи іншого ойконіма. Однією із найскладніших проблем є розмежування імен загальновживаної лексики від антропонімів, які виникли шляхом скорочення імен-композит і саме тому фонетично збіглися із загальновживаними словами. Антропоніми, які мають стійкі паралелі в інших слов’янських мовах, ми зараховуємо до відкомпозитних. Так, наприклад, деривати Благъ, Божъ, Данъ, Малъ, Радъ, Тихъ за походженням є гіпокористичними і лише фонетично збігаються з нечленними прикметниками чи дієприкметниками.
2.2.3. Помітну групу ойконімів досліджуваної моделі становлять назви, мотивовані слов’янськими автохтонними іменами охоронного характеру. Такі особові назви, за віруванням слов’ян, могли відвертати згубний вплив нечистої сили. Як відлякувальні, захисні імена вважалися назви звірів, птахів, рослин, пор. ойконіми на -*jа, -*jе: Жабче (Вл, Жт, Хм) < Жабка, Коз’я (Лв) < Коза, Коров’є (Хм) < Корова, Куньє (Лв) < Куна; Вірля (Жт) < Орелъ, Голубча (Хм) < Голубко (а) < Голубъ; Дуб’є (Лв) < Дубъ, Липча (Зк) < Липка.
2.2.4. Твердження окремих дослідників, що за допомогою форманта -*jь (-*j-а, -*j-е) зовсім не утворювалися ойконіми від християнських антропонімів, вважаємо необґрунтованим, оскільки в українській ойконімії такий тип назв представлений кількома прикладами: Дмитре (Лв), Івання (Рв), Остап’є (Пл, Тр), Пилипча (Кв), Степань (Рв) та ін.
Незначна кількість християнських імен в основах ойконімів досліджуваної моделі свдчить насамперед про те, що модель уже втратила продуктивність на той час, коли християнські антропоніми почали активно вживатися у давньоукраїнській антропонімійній системі.
Виявлені нами особливості твірних основ ойконімів досліджуваної моделі дають змогу стверджувати, що найархаїчнішими були назви поселень на -*jь, а щодо ойконімів на -*jа (-*jе), то окремі з них утворювалися і в ХІХ ст. (пор. Яремча, Івано-Франк. обл.), хоча сама модель, як свідчать фіксації в історичних джерелах, після XVI ст. уже була малопродуктивною
3.1. Одним із найважливіших у дослідженні є питання про кількісну характеристику топонімів, а також їх просторове поширення (локалізацію), бо саме статистика виявляє топонімійну систему тієї чи іншої епохи, відтворює закономірності розвитку ойконімів на різних історичних етапах. Дослідження такого плану є особливо необхідними, коли йдеться про таку архаїчну модель географічних назв, як ойконіми на -*jь. Зважаючи на те, що у вітчизняній ономастиці недостатньо уваги приділялося стратиграфії географічних назв, подаємо стратиграфічне опрацювання ойконімів України на -*jь в окремому розділі. Оскільки стратиграфія це спеціальний метод дослідження, який полягає у поєднанні вивчення кількісного поширення окремих типів ойконімів у визначених часових відрізках на чітко окресленій території, то наше дослідження базується на великій кількості писемних джерел, що стосуються цих територій, а в окремих випадках і на географічній характеристиці окремих об’єктів. За нашими підрахунками, зараз на території України налічується 526 ойконімів досліджуваної моделі. За О.Купчинським, загальна кількість усіх назв на -*jь Х-ХХ ст. становить 318 одиниць. Однак дослідник не бере до уваги назв типу Жадомль, Путивль, Хотімля, Судомля, а також численних одночленних відприсвійних топонімів на -*jь, таких, як Бреч, Гощ(а), Полч, Тур і под.
Виникнення і розвиток ойконімів на -*jь сягає праслов’янського періоду, однак дослідження таких назв ускладнюється через недостатність чи повну відсутність історичних пам’яток. Літописні джерела фіксують лише окремі назви на -*jь: Володимир-Волинський, Всеволож, Галич, Дорогобуж, Збараж, Ізяславль, Любеч, Перемиль, Переяславль, Степань, Теребовль, Тлумач, Ярославль та ін.
3.2. Історичні докумети з XIV ст. засвідчують велику кількість назв цього типу, не зафіксованих у літописах. Твірні основи таких ойконімів свідчать про те, що назви цих поселень виникли значно раніше часу їхньої першофіксації, пор. Білогорща, Боремель, Будераж, Добромиль, Дрогобич, Самбір та ін.
3.3. Пам’ятки XVІ ст. зберігають ойконіми досліджуваної моделі, мотивовані давньослов’янськими (чи давньоукраїнськими) антропонімами різних типів. У цей період вже виразно простежується тенденція до зникнення назв на -*jь, хоч фіксацій у документах виявляємо більше (відповідно до збільшення кількості самих документів). Із усієї кількості досліджуваних ойконімів, виявлених нами у документах XVІ ст., 43 % цих назв фіксувалися документами попередніх століть, майже 7% - це новозасвідчені назви, точне розташування яких тепер не відоме, решту (приблизно 50 %) становлять новозасвідчені назви, що досі функціонують: Битень, Біловиж, Літогоща, Миляч, Мильча, Ридомиль, Розваж, Сураж та ін. Окремі ойконіми, засвідчені пам’ятками XVІ ст., зазнали невмотивованих перейменувань у ХХ ст.: Велдіж тепер Шевченкове, Розволож тепер Володарка та ін.
3.4. Окрім збережених із попередніх століть, документи XVІІ-XVІІІ ст. фіксують також ойконіми, які, без сумніву, існували уже кілька століть: Домолоч, Люча, Несолонь, Ушомир тощо.
Безперечно, віднесення ойконімів до того чи іншого століття є умовним, оскільки ми оперуємо лише першофіксацією у документах, а не достовірною інформацією про заснування того чи іншого поселення.
Найархаїчніші з досліджуваних нами назв (мотивовані композитними антропонімами) становлять 19,5 % усіх назв на -*jь (-*jа-*jе) і простежуються в пам’ятках з найдавніших часів. Найбільш чисельною (приблизно 60 % від кількості усіх назв досліджуваного типу) є група ойконімів з відкомпозитними іменами в основах.
Географічні назви цього типу функціонують в українській ойконімії більше десяти століть. Це насамперед дає можливість з’ясувати період продуктивності моделі, час і причини занепаду форманта, а також реконструювати давньоукраїнську ойконімію (і у певній мірі антропонімію), простежити, яке місце займали в ній ойконіми на -*jь (-*jа-*jе).
3.5. Вивчення ареалу просторового поширення ойконімів на -*jь (-*jа-*jе) як однієї з найархаїчніших моделей географічних назв дає можливість простежити процес поступового заселення краю і його напрямки. Ареал просторового поширення географічних назв цього типу охоплює західні, північно-західні, північні області нашої держави. До ядра ареалу належать території Волинської, Рівненської, Львівської, Житомирської областей.
Найбільше ойконімів досліджуваної моделі (73) локалізовано на території Волинської області, причому 10 з них це літописні географічні назви, відомі ще з найдавніших часів. 12 ойконімів містять в своїх основах давньослов’янські композитні імена, пор. назви поселень Вітоніж, Воєгоща, Володимир-Волинський, Здомишель, Літовиж, Літогоща, Любомль, Перемиль, Радомишль, Хотивель та ін., кілька назв містять в своїх основах антропоніми з негацією: Невір, Незвір, Немир, Несвіч; 48 географічних назв Волині мотивовані відкомпозитними дериватами, пор. ойконіми Битень, Велимче, Витень, Годинь, Датинь, Ладинь, Любче, Хоцунь та ін. Ойконіми на -*jь (-*jа, -*jе), локалізовані на території Волинської області, простежуються в історичних пам’ятках з найдавніших часів. Проте найбільше географічних назв цього типу виявлено нами у документах XVI-XVII ст.
Рівненська область це край, який заселений так само давно, як і територія Волинської області. На його теренах розташовано 69 ойконімів досліджуваної моделі, причому 9 з них фіксуються у найдавніших пам’ятках. 11 географічних назв репрезентують в своїх основах давньослов’янські повні композитні імена, пор. ойконіми Боремель, Будераж (2), Дорогобуж, Мирогоща (Друга-Перша), Переросля, Понебиль, Радовель, Розваж, Соломир, Тиховиж, Яснобір та ін. Проте більшість ойконімів цієї території мотивована відкомпозитними дериватами, пор.: Будимля, Велюнь, Гоща, Дивень, Любинь, Людинь, Миляч, Мильча, Повча, Ремель, Тумень та ін. Лише один ойконім містить в своїй основі християнське ім’я Степань. Більшість ойконімів на -*jь (-*jа, -*jе), локалізованих на території Рівенщини, засвідчені пам’ятками з XVI ст.
На території Львівської області локалізовано 64 ойконіми досліджуваної моделі, причому 12 з них зберігають у своїх основах давньослов’янські двочленні імена, пор. назви поселень Білогорща, Борислав, Будиголош, Добромишль, Добросин, Добротвір, Домажир, Дрогобич, Дрогомишль, Лівобрат, Самбір, Станимир тощо. Значно більше назв поселень, які мотивовані різного роду відкомпозитними дериватами, пор. Білич, Більче, Бірче, Висіч, Кимир, Великий Любінь, Любша, Нем’яч, Радич, Товмач, Чаниж і под. Окремі найменування походять від слов’янських автохтонних відапелятивних антропонімів, пор. ойконіми Дуб’є, Коз’я, Купче, і лише один ойконім містить в своїй основі християнське ім’я, пор. назву села Дмитре.
Житомирська область, подібно, як Волинська і Рівенська, репрезентує велику кількість архаїчних назв поселень, зокрема 53 ойконіми на -*jь (-*jа -*jе). На Житомирщині збереглися ойконіми, мотивовані повними двочленними давньослов’янськими іменами, пор. назви таких населених пунктів: Радовель, Радомишль, Стрибіж, Ушомир і, зрештою, обласний центр місто Житомир, а також композитними іменами з негацією: Небіж, Незнаніж, Нераж, Несолонь, Нехворощ.
Багато назв поселень, локалізованих на Житомирщині, зберігають в своїх основах відкомпозитні деривати різного типу: Повч, Хотиж; Дорогань, Грем’яче та ін., а також відапелятивні імена, пор. такі назви поселень, як Вівче, Вірля, Сокільче.
Серед ойконімів на -*jь (-*jа, -*jе), локалізованих на Чернігівщині, багато найменувань, мотивованих відкомпозитними дериватами, пор. назви поселень: Бреч < *Бретъ < Бретиславъ (Мор. 27), Грем’яч < Гримякъ < Гримиславъ (Мор. 64), Любеч < Любекъ (Мор. 114) < Любомиръ (Мор. 115) і под. Лише один ойконім походить від християнського імені, пор. Пилипча. Найбільше ойконімів досліджуваної моделі локалізовано у Ріпкинському та Щорському районах.
Київська область, як і Чернігівська земля, одна із найдавніше заселених територій нашої держави. Про це свідчить насамперед кількість сучасних ойконімів на -*jь, локалізованих на теренах Київщини, а також кількість літописних городів”, засвідчених писемними пам’ятками з часів Київської Русі. Однак, незважаючи на окремі скупчення ойконімів на -*jь, згадана територія належить до периферії ареалу поширення цих назв Щодо ареалу поширення назв на -*jа, -*jе, то північно-західна частина Київської області наближена до його ядра.ь
Давньослов’янські повні двочленні імена в основах найдавніших ойконімів Київщини також є свідченням архаїчності досліджуваних назв (Богуслав, Гостомель, Небрат, Саврань, Сувид, Чорнобиль). Значна частина ойконімів на -*jь (-*jа, -*jе), локалізованих в Київській області, мотивована різного роду відкомпозитними дериватами, пор. назви поселень: Димер, Любча, Лютіж, Мирча і под.
Територія Івано-Франківської області знаходиться на периферії ареалів ойконімів і на -*jь, і на -*jа, -*jе. Тут локалізується 39 найменувань досліджуваного типу, серед яких найбільше назв, що мотивовані відкомпозитними антропонімами, на зразок: Витань, Галич, Люча, Тумир, Тустань, Уніж; окремі назви поселень мотивовані повними двочленними давньослов’янськими іменами: Белелуя, Перерісль, Хотимир. І лише дві назви зберігають в своїх основах християнські календарні імена: Михальче, Олеша. Найбільшу увагу дослідників досі привертають такі архаїчні назви поселень, як Галич, Белелуя та ін.
На території Тернопільської області локалізуються 32 ойконіми на -*jь (-*jа, -*jе), серед них і найархаїчніші назви поселень, які містять в своїх основах давньослов’янські композитні імена (Добромишль, Жизномир, Збараж, Ридомиль, Рукомиш), і ойконіми, мотивовані відкомпозитними дериватами (Бучач, Тараж, Теребовля, Сураж), а також найменування, які походять від християнських імен (Іване-Золоте, Іване-Пусте, Івання, Остап’є, Пилипче).
Незначна кількість ойконімів досліджуваної моделі простежується на територіях, які становлять східну смугу периферії ареалу поширення назв на -*jь (-*jа, -*jе), тобто у Полтавській і Черкаській областях. Недостатня кількість історичних джерел, які б охоплювали ці території, чи повна їх відсутність ускладнює і реконструкцію первісних форм архаїчних ойконімів, а також можливість простежити розвиток таких назв упродовж кількох століть. У таких випадках чи не єдиним доказом архаїчності географічних назв залишаються їхні твірні основи, пор. назви таких населених пунктів: Безпальче (Чрк) < *Безпалько, пор. Безсонко, Безженъ (Мор. 10), Ковжижа (Пл) - ?, Кононча (Чрк) < Konon (SSNO III, 68), Неморож (Чрк) < *Немороз, Опішня (Пл) - ?, Сенча (Пл) < Senek (SSNO V, 25), Сидоряче (Пл) < *Сидоряк, пор. Сидорикъ (Мор. 177), Чевельча (Пл) - ? Поодинокі ойконіми, локалізовані на цих територіях, мотивовані християнськими антропонімами, пор. Остап’є (Пл) < Остап, Тараща (Чрк) < Тараско < Тарас.
Ареал територіального поширення ойконімів на -*jь є беззаперечним свідченням архаїчності освоєння цих територій. Результати вивчення цього ареалу відображено та унаочнено за допомогою статистичного і картографічного методів. На карті (див. карту 1) виразно окреслюються межі ареалу, помітно виділяється його ядро і периферія. На основі цих спостережень можна твердити, що до найдавніше заселених регіонів України належать насамперед території колишнього Галицько-Волинського князівства, Поділля, а також Волинська, Київська, Переяславська та Чернігівська землі.
Зіставлення ареалів просторового поширення ойконімів на -*jь та назв поселень на -*jа, -*jе дає можливість простежити процес поступового заселення краю і його напрямки. Ареал просторового поширення географічних назв на -*jь охоплює західні, північно-західні, північні області нашої держави. До ядра ареалу належать території Волинської, Рівненської, Львівської, Житомирської областей. Ареал поширення ойконімів на -*jа, -*jе помітно зміщується на південний схід (див. карти 1-2), охопивши території Хмельницької, Вінницької, Чернігівської, Київської областей .
Крім того, ареал територіального поширення назв на -*jь співпадає з ареалом поширення ойконімів ще однієї архаїчної моделі географічних найменувань на ичі, а цей факт ще раз підтверджує, що до найдавніше заселених регіонів України належать насамперед території колишнього Галицько-Волинського князівства, Поділля, а також Волинська, Київська, Переяславська та Чернігівська землі.

Список використаної літератури:

1. Акты литовской метрики. Т. 1., вып. 1 (1413-1498). Собраны&