Пантелеймоненко Андрій Олексійович. Становлення і розвиток кооперативних організацій аграрного сектору України (друга половина половина ХІХ - початок ХХІ ст.)

brief description

Пантелеймоненко Андрій Олексійович. Становлення і розвиток кооперативних організацій аграрного сектору України (друга половина половина ХІХ - початок ХХІ ст.) : Дис... д-ра наук: 08.00.01 2009

Пантелеймоненко А.О. Становлення і розвиток кооперативних організацій аграрного сектору України (друга половина ХІХ початок ХХІ ст.) Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.01 економічна теорія та історія економічної думки. ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана». Київ, 2009.
У дисертації з’ясовано особливості процесу становлення і розвитку кооперативних організацій аграрного сектору України другої половини ХІХ початку ХХІ ст.
Здійснено аналіз кооперативу як економічної організації з позицій інституціональної економічної теорії. Доведено повну відповідність його ознак основним критеріям, які характеризують економічну організацію. Зроблено акцент на особливостях кооперативних організацій, головні з яких узагальнено в авторському визначенні.
Отримала подальший розвиток теорія кооперативної неприбутковості, зокрема, розмежовано й сформульовано визначення понять «неприбуткова природа» і «неприбутковий статус».
Обґрунтовано доцільність введення до наукового обігу терміна «аграрна кооперація» як узагальнюючого щодо сільськогосподарських, споживчих та кредитних кооперативів, які функціонують у сільській місцевості.
Визначено основні проблеми сучасного українського кооперативного руху. Запропоновано ряд заходів щодо підвищення ефективності організації і діяльності кооперативних організацій. Акцентовано на важливості співпраці між споживчими товариствами, сільськогосподарськими кооперативами та кредитними спілками в процесі реформування аграрного сектору України.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у розробці теоретико-методологічних засад щодо активізації процесу реформування аграрного сектора економіки України шляхом кооперування.
Найважливішими висновками дисертаційного дослідження можна вважати наступні теоретичні, методологічні та практичні положення:

З позицій інституціональної економічної теорії ознаки кооперативу повністю відповідають основним критеріям, які характеризують економічну організацію. Вони, як і інші економічні організації, мають свою мету, завдання, юридичний статус, чітко окреслені функції і спеціалізацію, формують необхідну для їхнього функціонування власність, організаційну структуру органів управління, а на вищому етапі свого розвитку систему. При цьому кооперативні організації мають ряд особливостей, основні з яких узагальнено у наступному авторському визначенні. Кооператив це неприбуткова відкрита демократична економічна організація, створена для осіб, які мають на меті спільне вирішення певної проблеми шляхом самоорганізації необхідних послуг.
Основні причини дискусій навколо сутності кооперативної неприбутковості викликані передусім відсутністю у широкого загалу чіткого розуміння різниці між поняттями «дохід» і «прибуток»; помилковим сприйняттям неприбуткової діяльності кооперативних організацій як неефективної, що не приносить очікуваного прибутку; нерозумінням сутності і значення кооперативу як сервісної організації, що діє на кошти і в інтересах своїх членів; ототожненням із прибутком накопичених членських внесків для фінансування діяльності кооперативу; неправильним розумінням ролі послуг, що можуть надаватися нечленам кооперативу.
Економічні поняття «неприбуткова природа» і «неприбутковий статус» не є синонімічними й мають різне значення. Згідно з визначенням, запропонованим у дисертації, неприбуткова природа кооперативу це особливість його економічної діяльності, основною метою якої не є прагнення до отримання прибутку. Вона існує об’єктивно, не залежно від сприйняття її зовнішнім середовищем, у тому числі і державою. Неприбутковий статус кооперативу це закріплений законодавством особливий статус, який є офіційним визнанням неприбуткової природи кооперативу. Він гарантує податкові пільги і в такий спосіб сприяє економічному зміцненню кооперативних організацій.

Ураховуючи те, що термін «сільськогосподарська кооперація» застосовується у сучасній вітчизняній економічній науці як узагальнюючий щодо сільськогосподарських, споживчих, кредитних та інших кооперативів, які функціонують у сільській місцевості, що суперечить змісту Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» (він стосується лише сільськогосподарських виробничих та обслуговуючих кооперативів), більш доцільно використовувати поняття «аграрна кооперація». У цьому разі термін «аграрна кооперація» означає сукупність кооперативів різних видів, які обслуговують потреби аграрного сектора економіки. Як аналогію можна назвати такі широковідомі поняття: аграрна криза, аграрні відносини, аграрне право, агробізнес, агропромисловий комплекс (АПК) тощо.
Аналіз розвитку вітчизняного кооперативного руху другої половини ХІХ ст. указує на те, що стримуючими факторами його розвитку були: обмеженість оборотних коштів і «власних» (пайових) капіталів кооперативних організації; відсутність кваліфікованих працівників, здатних ефективно здійснювати розвиток кооперативу; «взаємна конкуренція» між кількома кооперативними організаціями, які хаотично виникали в одному невеликому населеному пункті; практично повна відсутність відповідної законодавчої бази, що було результатом недооцінки державою їх соціально-економічного значення.
Вітчизняні кооперативи другої половини ХІХ початку ХХ ст. виробили механізми внутрішнього управління, які є актуальними для сучасної практики, зокрема, щодо формування «кадрового резерву» шляхом обрання до складу виборних органів осіб із статусом кандидата (кандидат у члени правління, спостережної ради, ревізійної комісії). Так, кандидат протягом певного часу відвідував засідання з правом дорадчого голосу, а в разі вибуття когось із членів з основного складу виборного органу управління кандидат займав його місце, маючи на той час певний досвід і необхідні знання для ефективної роботи. Застосування такої практики може суттєво підвищити рівень ефективності самоуправління у вітчизняних кооперативах організаціях.
Ураховуючи результати аналізу наявного фактичного матеріалу, доцільно вдосконалити періодизацію відомого економіста початку ХХ ст. О.В..Меркулова щодо етапів розвитку споживчої кооперації на території Наддніпрянської України шляхом виокремлення в ній періодів становлення сільських споживчих товариств та їхніх об’єднань (спілок), що мають наступні хронологічні рамки:

18771900 рр. період зародження сільських споживчих кооперативів;
19001905 рр. становлення споживчої кооперації на селі;
19061919 рр. час зміцнення і стрімкого розвитку сільських споживчих товариств та формування за їх участі кооперативної системи.
Запропонована періодизація може стати рамковою основою для поглибленого дослідження специфіки названих кооперативних організацій, пов’язаної із зміною інституційних умов господарської системи;

За результатами аналізу принципів діяльності сучасних вітчизняних кредитних спілок на ступінь відповідності базовим ідеям Ф.В. Райффайзена і Г. Шульце-Деліча, можна вважати діючу в Україні модель кредитного кооперативу синтезом найбільш ефективних ознак обох німецьких моделей. Однак домінуючими є принципи товариств типу Г..Шульце-Деліча, основним з-поміж яких - здатність кредитно-кооперативної організації до самофінансування своєї діяльності.

При цьому основну причину появи в Україні «проблемних» кредитних спілок (псевдокредитних спілок), які за своєю сутністю є фінансовими пірамідами, слід шукати не в організаційних недоліках діючої моделі, а пов’язувати з недосконалістю чинного законодавства.

З метою поліпшення кредитування дрібних сільськогосподарських товаровиробників доцільно застосувати розроблену за результатами дослідження модель вітчизняного сільського кредитного кооперативу (товариства), яка базується на ідеї Ф.В..Райффайзена щодо заснування кредитних кооперативів безпосередньо в селах, шляхом надання їм державної допомоги для формування «стартового капіталу» у формі пільгового кредиту на 5-7 років під солідарну відповідальність членів кооперативу. Це сприятиме не тільки вирішенню проблеми кредитування дрібних сільськогосподарських товаровиробників, а й відпрацюванню ефективного механізму державного контролю за використанням розміщених бюджетних коштів.
Важливу роль для розвитку вітчизняного кооперативного руху може відіграти взаємовигідна співпраця між кооперативами різних видів. Цьому можуть сприяти пропозиції щодо удосконалення концепції моделі вітчизняної кооперативної системи, розробленої В.В..Гончаренком. Передусім важливо розширити склад регіональних об’єднань кооперативів («обласних кооперативних ліг») за рахунок залучення до членства, поряд з асоціаціями кредитних спілок та сільськогосподарських кооперативів, споживчих спілок обласного рівня, з метою співпраці, координації дій і захисту інтересів кооперативних організацій. У процесі формування загальнонаціональної кооперативної системи консолідуючу роль може відіграти Національний кооперативний альянс України, за умови активізації його діяльності, яка на сьогодні носить формальний характер.