ПАРЦЕЛЯЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

brief description

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На правах рукопису

Шевченко Тетяна Василівна

УДК 811.161.2’367.3

ПАРЦЕЛЯЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Попова І.С.,
кандидат філологічних
наук, професор

Дніпропетровськ 2007

З М І С Т

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ПАРЦЕЛЯЦІЯ В СИСТЕМІ ЕМОЦІЙНО-
ЕКСПРЕСИВНИХ ЗАСОБІВ 12
1.1. Еволюція поглядів на проблему парцеляції 12
1.2. Емоційно-експресивний потенціал парцелятів 26
1.2.1. Емотивна експресія 26
1.2.2. Експресивні можливості синтаксичної конструкції в сучасному художньому мовленні 35
1.3. Кореляція парцеляції з різними типами емоційного мовлення 42
1.3.1. Структурно-семантичні особливості парцельованих та
сегментованих побудов 42
1.3.2. Парцеляція та приєднування як явища динамічного та статичного аспектів речення 47
1.3.3. Типи відношень між базовим компонентом та парцелятами 56
Висновки до розділу 1 64
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНІ ТИПИ ПАРЦЕЛЬОВАНИХ КОНСТРУКЦІЙ
В УКРАЇНСЬКОМУ ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ 67
2.1. Парцеляція в межах простого речення у ліричних творах 67
2.1.1. Винесення в парцелят головних членів речення 67
2.1.2. Виокремлення другорядних членів речення 75
2.2. Модифікації складних синтаксичних конструкцій як типове явище українського поетичного синтаксису 86
2.2.1. Парцелювання предикативних частин складносурядних синтаксичних конструкцій 88
2.2.2. Парцелювання складнопідрядних утворень 95
2.2.3. Розчленування складних безсполучникових речень 100
2.3. Варіації багатокомпонентних реченнєвих структур, репрезентовані в поезіях 103
2.4. Парцельований повтор як один із засобів розширення синтаксичної структури речення 109
Висновки до розділу 2 116
РОЗДІЛ 3. ДИНАМІКА ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛЬОВОГО
ПОТЕНЦІАЛУ ПАРЦЕЛЯТІВ 120
3.1. Парцеляція як вияв авторського ідіолекту в поетичних творах Ліни Костенко, Ірини Жиленко, Івана Драча, Миколи Вінграновського 120
3.2. Співвідношення парцеляції з основними текстовими категоріями 159
Висновки до розділу 3 162
ВИСНОВКИ 167
СПИСОК Літератури 177
СПИСОК ДЖЕРЕЛ МОВНОГО МАТЕРІАЛУ 196

ВСТУП

Художній текст це організована певним чином система, що характеризується наявністю елементів комунікації, специфічністю їх набору та особливою структурою відношень між ними. Ситуація позамовної дійсності може бути репрезентована у вигляді різних реченнєвих структур, а добір формальних засобів вираження змісту впливає на характер експресивного насичення синтаксеми. У мові художніх творів, у публіцистиці продуктивно застосовуються синтаксичні конструкції, у яких один або кілька відрізків речення виділені в окрему (самостійну) частину. Семантична модифікація та трансформація мовних одиниць підпорядкована тим мовноестетичним завданням, які ставить перед собою автор. Саме цей фактор став поштовхом для поглибленого функціонально-стилістичного підходу до вивчення ідеостилю письменників. Сучасні дослідження із синтаксису відзначаються посиленою увагою до семантичного рівня речення, але низка питань, присвячених вивченню значення слова в контексті, до цього часу залишаються відкритими.
Вплив творчості письменників на становлення літературних норм і розвиток мови в цілому доведений багатьма науковцями, бо видатні митці слова кожного народу, з одного боку, своїм авторитетом сприяють створенню норми, тому що написане ними сприймається як певні зразки”, а з іншого творчо використовуючи, а інколи й порушуючи” норму, вони її розвивають [8, с.25].
Енергетика митця передається в текст, а звідти переходить і до читача. Останнім часом твори Ліни Костенко, Ірини Жиленко, Івана Драча, Миколи Вінграновського привертають до себе особливу увагу дослідників, бо в лінгвостилістичному плані вони постають тим феноменом, у якому: 1) відображаються загальнонаціональні зразки літературно кодифікованого конструювання реченнєвих структур; 2) поєднуються і диференціюються індивідуально-авторські модифікації та трансформації речень, що створюють нові, несподівані експресивно-асоціативні варіації.
Пошуки нових форм відтворення дійсності ведуть до різного типу стилістично вмотивованих відступів від кодифікованих норм сучасної української літературної мови. А це і є той спосіб, за допомогою якого індивідуально-авторське мовлення долає системні межі мови, це яскраве свідчення того, що функціонально можливе в мовленні повсякчас тисне на традиційно усталене в мові [220]. Удосконалення функціонально-стилістичного підходу до розкриття ідеостилю письменників сприяло активному вивченню реалізації значень слова в комунікативно зумовленій позиції на тлі загальномовних процесів.
Різні грані семантики художнього слова найпродуктивніше виявляються на синтаксичному рівні. Завдяки розчленуванню синтаксичної конструкції, побудованої за формулою речення, стають можливими різні лексико-семантичні варіанти значень, які виникають унаслідок образно-естетичної конкретизації та індивідуалізації певних змістових відрізків. Виразна енергія слова завжди пов’язана з емфатичною інтонацією, тому порушення звичайних синтагматичних моделей речення з метою виділення тих чи інших слів, словосполучень або й окремих предикативних частин має потужний емоційно-експресивний потенціал. Засобами експресивного синтаксису завжди можна забезпечити художній, стилістичного ефекту, переведення висловлення із узуально-традиційної сфери в естетичну, образну, емоційно-оцінну. Парцелювання синтаксичних конструкцій стає ознакою поетичного ідіолекту Ліни Костенко, Ірини Жиленко, Івана Драча, Миколи Вінграновського, що дозволяє кваліфікувати його як особливий синтаксичний засіб актуалізації елементів прагматично-комунікативного рівня мовленнєвої системи. У сучасній лінгвостилістиці існує думка, що поетичний ідіолект можна розглядати в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні він включає в себе ідеостиль, тобто сукупність і мовно-виражальних засобів письменника, і мовно-образний світ. У вузькому це система індивідуально-естетичного використання притаманних певному періоду розвитку художньої літератури засобів мовного вираження [38].
Дисертаційна робота присвячена дослідженню експресивних синтаксичних конструкцій у поезіях Ліни Костенко, Ірини Жиленко, Івана Драча та Миколи Вінграновського. Ліричні твори цих авторів ще не були предметом окремого ґрунтовного вивчення з позицій експресивного синтаксису, що й зумовлює актуальність виконаного дослідження, яке дозволить окреслити типологію авторської модальності, індивідуально-стильову парадигму і дасть змогу простежити еволюцію поглядів на розвиток семантики образного слова в літературній мові в цілому.
Актуальність дослідження обумовлена потребою вивчення засобів експресивного синтаксису (зокрема, парцеляції), які, трансформуючи синтаксичні одиниці, суттєво змінюють семантику художнього слова. Незважаючи на наявність значної кількості праць з проблем парцеляції, серед мовознавців немає єдиної думки стосовно трактування питання про природу сегментованого висловлення та визначення меж цього явища, з’ясування структури, функцій та синтаксичного статусу. У дисертації ставиться завдання дослідити параметри парцельованих конструкцій, розглянути їх структурні та змістові особливості з власне синтаксичних і функціонально-стилістичних позицій в українському поетичному мовленні другої половини ХХ століття.
Окремі аспекти творчості Ліни Костенко, Ірини Жиленко, Івана Драча та Миколи Вінграновського привертали увагу дослідників, але більшість праць написані в літературознавчому, культурологічному або історичному ключі.
Теоретичним підґрунтям роботи послугували праці, у яких узагальнено досвід мовознавчої науки з питань парцеляції. Природа цього явища та особливості функціонування розглядалися на матеріалі французької, німецької, чеської, російської та інших слов’янських мов (Ш. Баллі, В. Матезіус, Й. Неквапіл, В.В. Виноградов, Л.В. Щерба, О.М. Пєшковський, В.А. Бєлошапкова, Ю.В. Ванников, О.О. Скоробагатова, О.П. Сковородников, Є.А. Іванчикова, Г.М. Акімова, Н.Д. Арутюнова, Н.І. Формановська, В.Є. Федонюк та ін.). Виходячи із специфіки української національно-мовної традиції, а також із того факту, що кожна мова має свій специфічний набір засобів для вираження семантики на синтаксичному рівні, постає необхідність дослідження парцельованих речень саме на українському мовному ґрунті.
У світовій практиці відомо кілька основних тенденцій дослідження розчленованих утворень, де вони репрезентовані як неповні речення [158; 224]; приєднувальні конструкції [40; 71; 218; 240] сегментовані побудови [5; 15; 21; 212]; приєднувально-видільні [157] та видільні [119] речення. Розглядаючи парцельовані структури, спираємося на погляди тих мовознавців, які пов’язують це явище з комунікативно-функціональним планом речення та інтерпретують його на загальному тлі об’єктивної та суб’єктивної модальності [60;79; 87; 90; 93; 118; 138; 141; 213; 220 та ін.].
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертації пов’язаний із комплексною науковою темою кафедри української мови Дніпропетровського національного університету Природа і структура лексичних і граматичних одиниць української мови” і схвалений фаховою координаційною радою Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (пр. № 307/59 від 23. 01. 07р.).
Об’єктом вивчення виступають парцельовані конструкції, які складаються з базового компонента й парцелятів.
Предметом наукового аналізу є типи, функції, модальність, семантика парцельованих речень, реалізованих у поетичних творах Ліни Костенко, Ірини Жиленко, Івана Драча та Миколи Вінграновського.
Мета роботи: встановлення специфіки вираження семантики художнього слова за допомогою парцеляції, комплексний опис парцельованих одиниць, характерних для українського поетичного мовлення другої половини ХХ століття, аналіз індивідуально-авторських інтерпретацій реченнєвих структур, а також визначення особливостей ідеостилю письменників як своєрідного вияву художньої естетики. Мета роботи зумовлює реалізацію таких завдань:
1. Розглянути побудови експресивного синтаксису. Виявити конструктивні особливості парцеляції, простежити характер взаємозв’язку між базовим утворенням та парцелятами, описати різні позиції відчленованого компонента.
2. З’ясувати емоційно-експресивний потенціал парцельованих побудов. Виділити експресивні можливості парцелятів у сучасному художньому мовленні та прокоментувати основні їх функції.
3. Обґрунтувати статус сегментованих та парцельованих конструкцій. Простежити кореляцію парцеляції з такими типами емоційного мовлення, як сегментація, бі- та поліфуркація, приєднування.
4. Визначити структурні типи парцельованих конструкцій у поетичному мовленні другої половини ХХ століття.
5. Охарактеризувати співвідношення парцеляції з основними текстовими категоріями.
6. Описати поетичний ідеостиль Ліни Костенко, Ірини Жиленко, Івана Драча та Миколи Вінграновського в аспекті парцеляції.
Основними методами дослідження є описовий (з використанням опозиційних прийомів), структурний (трансформаційний аналіз) та контекстуальний (семантика, емоційно-експресивне наповнення слова визначалося у зв’язку із синтаксичними умовами контексту), застосовувалися також прийоми функціонального та статистичного методів.
Матеріалом дослідження стали 3,5 тисячі парцельованих одиниць, вилучених шляхом суцільної вибірки із поетичних збірок Ліни Костенко (Проміння землі” 1957 р., Вітрила” 1958 р., Мандрівка серця” 1961 р., Над берегами вічної ріки” 1977 р., Неповторність” 1980 р., Сад нетанучих скульптур” 1987 р., Вибране” 1989 р.), Ірини Жиленко (Пори року” 1999 р., Євангеліє від ластівки” 2006 р.), Івана Драча (Сонце і слово” 1978 р., Вибрані твори” 1986 р., Крила” 2001 р.) та Миколи Вінграновського (Київ” 1982 р., Вибрані твори” 2004 р.).
Наукова новизна роботи. Дисертація є однією із спроб в українському мовознавстві монографічного опису структурних, семантичних, функціональних, стилістичних особливостей парцельованих конструкцій в українському поетичному мовленні другої половини ХХ століття.
Уперше в українській лінгвістиці проводиться комплексний аналіз синтаксичної мікросистеми творів Ліни Костенко, Ірини Жиленко, Івана Драча та Миколи Вінграновського з позицій динамічного синтаксису; розглядається специфіка функціонування парцельованих конструкцій у художньо-поетичному мовленні, окреслюються деякі особливості ідеостилю письменників.
Теоретичне та практичне значення роботи. Основні положення та висновки значно розширять уявлення про можливості експресивного синтаксису в межах функціональних стилів сучасної української мови. Отримані матеріали та результати можуть бути використані під час вивчення лінгвістики тексту, простого та складного речення в загальноосвітній і вищій школі, а також застосовані у спецкурсах з лінгвостилістики, спецсемінарах з проблем синтаксичної семантики, при подальшому дослідженні творчості Ліни Костенко, Ірини Жиленко, Івана Драча та Миколи Вінграновського.
Особистий внесок здобувача. Проаналізовані погляди зарубіжних та вітчизняних лінгвістів на проблему парцеляції, доповнений та уточнений ряд корелятивних ознак, які допоможуть ідентифікувати парцельовані конструкції в тексті, охарактеризований емоційно-експресивний потенціал парцелятів. Визначені основні структурні типи парцельованих утворень, використаних в українському поетичному мовленні другої половини ХХ ст., описані особливості ідеостилю письменників. Дослідження проведено одноосібно автором. Усі статті з теми дисертації опубліковані без співавторів.
Апробація роботи. Результати дослідження обговорювалися на засіданні кафедри української мови Дніпропетровського національного університету. За матеріалами дисертації були прочитані доповіді на VІІ та ІХ Міжнародних конференціях Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 2001, 2003), Всеукраїнській науковій конференції Олесь Гончар: пошуки сучасної інтерпретації (до 85-річчя від дня народження письменника та 35-річчя виходу у світ роману Собор”)” (Дніпропетровськ, 2003), Всеукраїнській науковій конференції Павло Загребельний: творчий портрет на тлі епох (до 80-річчя від дня народження письменника)” (Дніпропетровськ, 2005), Всеукраїнській науковій конференції В.С. Ващенко особистість, науковець, громадянин” (Дніпропетровськ, 2005, 2007), Всеукраїнській науковій конференції Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку”, присвяченій 100-річчю від дня народження професора С.П. Самійленка (Запоріжжя, 2006).
Основні положення дисертації відображені в одинадцяти публікаціях:
1. Функції і типи парцеляції в українській мові // Ономастика і апелятиви. Д.: ДНУ, 2000. Вип. 11. С. 153-159.
2. Парцельовані повтори в поезіях Ліни Костенко як засіб вираження авторської модальності // Ономастика і апелятиви. Д.: ДНУ, 2001. Вип. 15. С. 165-170.
3. Явище парцеляції в українській та французькій мовах // VІІ Міжнародна конференція Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”. Д.: ДНУ, 2001. Т. 1. С. 102-105.
4. Парцеляція як засіб акцентуації висловлення // Дослідження з лексикології і граматики української мови. Д.: ДНУ, 2003. Вип. 3. С. 138-146.
5. Сегментація та парцеляція як засоби експресивного синтаксису в писемній літературній мові // ІХ Міжнародна конференція Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”. Д.: Пороги, 2003. Т. 1. С. 132-135.
6. Парцеляція як засіб акцентуації висловлення в романі О. Гончара Собор” // Таїни художнього тексту (до проблеми поетики тексту). Д.: РВВ ДНУ, 2004. Вип. 4. С. 156-163.
7. Парцеляція як засіб емотивної експресії в текстовій організації мовленнєвого масиву // Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр. / Укл.: А.Загнітко (наук. ред.) та ін. Донецьк: ДонНУ, 2005. Вип. 13. С. 364-369.
8. Парцеляція в межах складного синтаксичного цілого // Дослідження з лексикології і граматики української мови: Зб. наук. пр. / За ред. проф. Д.Х. Баранника. Д.: Пороги, 2005. Вип. 4. С. 219-224.
9. Синтаксичні засоби емотивної експресії у творах Павла Загребельного // Актуальні проблеми літературознавства: Зб. наук. пр. / Наук ред. проф. Н.І. Заверталюк. Д.: Навч.кн., 2005. Т. 16. С. 193-198.
10. Функціонально-стильовий потенціал парцелятів у художньо-поетичному мовленні Ліни Костенко // Вісн. Запоріз. нац. ун-ту: Зб. наук. ст. Запоріжжя: Запоріз. нац. ун-т, 2006. С. 296-301.
11. Співвідношення парцеляції з основними текстовими категоріями в українському поетичному мовленні // Дослідження з лексикології і граматики української мови: Зб. наук. пр. / За ред. проф. Д.Х. Баранника. Д.: Пороги, 2007. Вип. 5. С. 148-153.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії та списку мовного матеріалу. Повний обсяг дисертаційного дослідження 196 сторінок, основний текст дисертації охоплює 176, список літератури нараховує 256 позицій.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Речення може реалізуватися в мовленні не однією, а двома й більше фразами, залежно від певних логічних, стилістичних та емоційно-експресивних особливостей мовця. Парцеляція як наслідок вираження нетотожності є найпродуктивнішим і найяскравішим у емоційному плані засобом увиразнення, виділення думки, бо до об’єктивної інформації, закладеної в структурі речення, додається авторська оцінка. Розчленована конструкція такого типу характеризується двобічною залежністю компонентів, які можна об’єднати в просте чи складне синтаксичне ціле, оскільки вони повністю зберігають синтаксичні зв’язки (успадковують і формальні їх засоби сполучники), що були властиві реченню до модифікації. Кількість парцельованих компонентів визначається структурними можливостями синтаксичної єдності, яка розпадається. Парцеляти нагадують неповні односкладні чи двоскладні утворення, які за змістом не можуть існувати самостійно, без основного компонента, зміст якого вони розширюють, нарощують. Розташований відчленований компонент відносно базового елемента може бути препозитивно або постпозитивно, контактно чи дистантно. На можливості парцеляції будь-якого члена речення суттєво впливає позиція (вакантна за відсутності однорідних членів речення в основному компоненті або дублююча за їх наявності). У разі хвилеподібної парцеляції виокремлений відрізок синтаксичної конструкції максимально спрямований на попередню структуру, оскільки в ній, по-перше, міститься опорне слово, а по-друге, поза базовим утворенням деформується або й взагалі втрачається атрибутивна сутність парцелята. Якщо ж комунікативний радіус першого відчленованого компонента спрямований на смислове навантаження останнього, то при цьому утворюється коло, яке уточнюють, модифікують інші семантичні одиниці висловлення, це радіальна парцеляція.
2. Експресивні можливості синтаксичної конструкції в сучасному художньому мовленні значно розширилися за рахунок парцеляції. Вона підвищує загальний комунікативний динамізм висловлення, надає повідомленню кращої оглядовості, привертаючи увагу до окремих змістових блоків, з метою створення додаткових смислових відтінків. Залежно від того, який саме компонент реченнєвої структури відчленовується, змінюється актуальне членування виразу й відбувається переакцентуація всього фрагмента висловлення. Функціональні особливості цього засобу увиразнення дійсності в художніх та публіцистичних текстах досить різноманітні. При художньо-образній конкретизації зображуваного репрезентується зображальна функція парцеляції, в імплітації мовленнєвих особливостей суб’єкта мовлення реалізується характерологічна функція, якщо ж парцеляція виражає будь-які синтаксичні відношення, відтворюється експресивно-граматична функція. Але основною є емоційно-видільна підкреслюються емоції, емоційний стан чи оцінки. Усі зазначені функції є мовленнєвими, бо опосередковані особливостями використання парцельованих конструкцій (контекстом), вони типізовані й закріплені в узусі, що засвідчує той факт, що парцеляція це один із принципів реалізації речення, який належить системі мови.
3. Сегментовані, парцельовані та приєднувальні конструкції не створюють додаткового ступеня актуального членування речення, а є виразниками реми, на відміну від побудов з бі- та поліфуркацією, у яких виокремлений компонент передбачуваний, але необов’язковий. Сегментація це розчленування висловлення на дві протиставні частини (тему й рему), при цьому той компонент, який позначає тему, не є ні членом наступної синтаксичної структури, ні окремим реченням. Питання ж парцеляції та приєднування слід вирішувати на двох різних рівнях мови: парцеляція належить до динамічного аспекту речення, а приєднування до статичного, виступаючи як один із типів логіко-граматичних відношень. Для приєднування характерна однобічна залежність, базове утворення може цілком існувати самостійно й без доповнення, яке переважно має значення побіжного зауваження, число приєднуваних компонентів залежить від ситуації мовлення, розташовані вони завжди після основного речення.
4. Спостереження над синтаксичною мікросистемою ліричних творів Ліни Костенко, Ірини Жиленко, Івана Драча та Миколи Вінграновського довели, що характерною ознакою індивідуально-авторського стилю цих письменників є активне використання парцельованих конструкцій різного типу. Розчленування синтаксичних побудов відбувається лише в певних місцях, одні члени речення (або предикативні частини складних утворень) виокремлюються частіше, інші рідше, але кількість парцелятів завжди визначається структурними можливостями синтаксичної єдності, яка розпадається.
5. У межах простого речення відзначається активне парцелювання однорідних членів речення, характерне як контактне, так і дистантне розташування парцелятів, хоча перевага все ж віддається першому, кількість відчленованих елементів варіюється від одного до чотирьох.
Для головних членів речення характерною є дублююча позиція. Парцельовані підмети найчастіше виражаються іменником або іменною частиною мови, вжитою в значенні іменника у формі називного відмінка. Поширеними є моделі, у яких один із однорідних підметів залишається в базовій частині, а інші (два чи три) виносяться в парцелят; досить продуктивно членуються побудови з узагальнювальним словом та рядом однорідних підметів, що відокремлюються від основного утворення. Здебільшого виокремлені компоненти займають постпозиційне положення, хоча зафіксовано й конструкції з парцелятами, розташованими перед узагальнюючим словом. Моделі синтаксичних побудов із складеним підметом представлені поодинокими варіантами.
Розширити експресивний бік речення допомагає парцелювання присудка. Однорідні присудки, поєднані сполучниковим та безсполучниковим зв’язком, подаються окремими парцелятами або цілісними семантичними блоками, відчленованими від базового утворення. Залежно від лексико-семантичних особливостей однорідних парцельованих присудків у лінгвістичній традиції прийнято виділяти три основні групи парцельованих конструкцій: 1) побудови з парцельованими присудками, що належать до одного семантичного класу слів; 2) утворення з однорідними предикатами, що належать до різних семантичних класів; 3) речення, у яких дві попередні характеристики об’єднуються. Досягти оптимального ступеня смислового потенціалу допомагає парцельований повторюваний присудок із сурядним розгортанням, а також дистантна парцеляція однорідних повторюваних предикатів. Найбільш уживаними є конструкції з простими дієслівними присудками, що зазнають відчленування. Не зафіксовано розчленованих утворень із складним присудком, а випадки парцеляції складених репрезентовані кількома варіантами. Переважають реченнєві структури, у яких парцеляція головних членів носить контактний характер.
Другорядні члени речення продуктивно парцелюються як у дублюючій, так і у вакантній позиціях. Найхарактернішою для поетичного мовлення є парцеляція означень, що, як правило, розміщені після означуваного слова (узгоджені, використовуються як вакантна, так і дублююча позиції). Робочою є модель з постпозитивними непоширеними означеннями, які не мають однорідного члена в базовому компоненті. Як кваліфікатор до означуваного слова може виступати парцельована прикладка. Яскравими виразниками емоційності є парцельовані обставини (місця, часу, міри, ступеня, причини, мети, умови та допустовості), в основному вони знаходяться в постпозиції. Відходячи в парцелят, дві обставини, як правило, не розбиваються на окремі елементи, а утворюють один семантико-синтаксичний блок, якщо ж кількість відчленованих обставин від трьох і більше, то вони виступають окремими парцелятами, перші елементи при цьому непоширені (виражені прислівниками чи прийменниками з іменниками), а третій або четвертий поширений (виражений іменником із залежними словами). Моделі розчленованих синтаксичних утворень, які можна співвіднести з синтаксемами, що містять відокремлені обставини, не відзначаються регулярністю. Розповсюдженою є модель із прямим додатком, який залишається в базовому утворенні, а наступні відчленовуються від основного компонента. У вакантній позиції ці другорядні члени звичайно реалізуються двома видами: безприйменниковими або прийменниковими непрямими додатками.
6. Парцеляція на рівні синтаксису складного речення в українському поетичному мовленні має місце в сурядних, підрядних та безсполучникових конструкціях. Як особливий тип парцелятів слід розглядати відчленовані підмети із залежними словами в поліпредикативних реченнях. Сполучники в розчленованих побудовах, співвідносних із складносурядними утвореннями, не тільки поєднують предикативні частини, а й допомагають сфокусувати увагу читача на значущості наступного повідомлення. Як правило, парцелюються речення з єднальними, приєднувальними та протиставними відношеннями, не було виявлено парцельованих складносурядних синтаксем із розділовими й пояснювально-приєднувальними сполучниками. Не зазнають поділу на окремі елементи й одночленні складнопідрядні реченнєві структури на відміну від двочленних, серед яких можна виділити два різновиди підрядних частин-парцелятів: 1) з успадкованим від підрядних частин комплексом граматичних значень модальності; 2) з неуспадкованою суб’єктивною та об’єктивною модальністю. Парцеляція складнопідрядних речень нерозчленованої структури не характерна для поетичного мовлення. Двочленні утворення як з успадкованою від основного компонента модальністю, так і з незалежною зазнають розчленування. Розрив граматичної структури може відбуватися не тільки на межі сурядних, безсполучникових чи підрядних зв’язків, парцеляції в одному й тому ж контексті можуть підлягати й головні члени речення, які відходять у парцелят разом з предикативним компонентом. Найпродуктивніше парцелюється складне безсполучникове речення: продуктивно членуються конструкції з однотипними частинами з перелічувальними відношеннями на відміну від побудов із зіставно-протиставними. Робочою є двокомпонентна модель із значенням одночасності перелічуваних явищ. Безсполучникові розчленовані утворення неоднорідного складу репрезентовані синтаксичними конструкціями з відношеннями причини та умови, менш характерна парцеляція для речень з наслідковим типом відношень між предикативними компонентами.
7. Предикативні елементи складних багатокомпонентних побудов можуть як виступати окремими парцелятами, так і утворювати один семантичний блок, що становитиме базовий компонент, а в парцелят відходить одна чи кілька предикативних одиниць. Найбільш характерне розчленування для безсполучникових багатокомпонентних утворень, робочими серед них є три- та чотирикомпонентні моделі. Фіксуються розчленовані конструкції, співвідносні з багатокомпонентними безсполучниково-сполучниковими реченнями, побудови з безсполучниковістю і підрядністю. Меншою продуктивністю відзначені моделі розчленованих речень з однорідною безсполучниковістю, синтаксичні утворення з неоднорідною безсполучниковістю подаються за звичайною формулою речення. Не відзначаються активністю парцельовані складносурядні та складнопідрядні багатокомпонентні речення.
8. Для парцельованого повтору в українському поетичному мовленні продуктивними є як контактна, так і дистантна позиції. Характерний також повтор, побудований на основі предиката. Специфічними для українського поетичного мовлення є двокомпонентні побудови з присудком у базовій частині та його повтором у парцеляті, найчастіше використовуються дієслова з семантикою руху. Для простих і складних речень робочими є двокомпонентні моделі, три- та чотирикомпонентні розчленовані конструкції виступають варіантами складних багатокомпонентних утворень. Активно парцелюються безсполучникові багатокомпонентні речення та синтаксичні конструкції з різними типами зв’язку.
9. Парцеляція стає однією з основних ознак творчого методу Ліни Костенко, Ірини Жиленко, Івана Драча та Миколи Вінграновського. Проаналізувавши поетичні твори цих авторів, можна стверджувати, що кожен із них володіє тим специфічним арсеналом засобів мовного вираження, неповторних і самобутніх, які й складають поетичний ідіолект. Водночас парцельовані конструкції стають тим мовно-виражальним засобом, на основі якого і створюється система індивідуально-естетичного використання притаманних певному періоду розвитку літератури елементів відтворення дійсності.
10. Ліна Костенко прагне передати свою систему світобачення, нашаровуючи на загальноприйняті зразки конструювання синтаксичних структур авторські прийоми, які допомагають створити додаткові експресивні, композиційні, тематичні навантаження. Кількісні показники різних типів парцелятів у всіх авторів підтверджують тенденцію до послідовного розчленування саме складних речень. Лише у віршах Ліни Костенко зафіксовані приклади вакантної позиції парцельованих присудків у межах простого речення. Виокремлений підмет (1,3%) реалізується, як правило, у структурах з узагальнювальним словом та рядом однорідних членів, але варіанти виокремлення спостерігаються різні: однорідні члени речення можуть подаватися як одним парцеляційним блоком, так і розбиватися на окремі елементи, кількість яких змінюється від одного до чотирьох. Число парцельованих другорядних членів не дуже високе (6,7%), характерними є як дублююча, так і вакантна позиції відчленованих елементів. Найактивніше відходять від базового компонента обставини (місця, часу, способу дії), меншою продуктивністю відзначаються додатки (непрямі), не дуже висока частота вживання парцельованих означень (переважно узгоджених). Предикати, що виносяться в парцелят у складних синтаксичних конструкціях (3%), виокремлюються разом з частиною складного речення, колоритним є також повторюваний присудок. Відчленований присудок у поліпредикативних структурах становить 12%, репрезентований він у вигляді десяти моделей: Б¹ + П¹; Б¹ + П¹+ П¹; Б¹ + П¹+ П¹+ П¹; Б¹ + П²; Б¹ + П²+ П¹; Б¹ + П³; Б² + П¹; Б² + П¹+ П¹; Б² + П¹+ П¹+ П¹; Б ³+ П³. У межах складного речення найпродуктивніше модифікуються безсполучникові (23%), переважно з однотипними частинами з перелічувальними та зіставно-протиставними відношеннями. Серед розчленованих конструкцій, співвідносних із складносурядними побудовами, перетворень, як правило, зазнають ті, які поєднані зіставно-протиставними сполучниками (19%). Парцельовані складнопідрядні реченнєві утворення становлять лише 1% (побудови розчленованої структури з підрядними причини). Серед багатокомпонентних конструкцій (31%) характерними є розчленовані синтаксичні єдності з безсполучниковим поєднанням предикативних компонентів, структури з сурядним зв’язком, а також із сурядністю та підрядністю, із сурядністю та безсполучниковістю, із підрядністю й безсполучниковістю.
11. Значно зростають кількісні показники парцелятів у межах простого речення в поезіях Ірини Жиленко. Продуктивними є парцельовані синтаксеми з узагальнювальним словом та рядом виокремлених підметів (5%), а також утворення, у яких ці члени речення знаходяться при нульовому або вираженому лише дієслівною зв’язкою бути присудкові. Для вияскравлення присудків характерна переважно одна модель: один присудок залишається в базовому утворенні, а однорідний до нього елемент відчленовується. Для парцельованих другорядних членів (16%) характерними є як вакантна, так і дублююча позиції. Найактивніше відходять у парцелят обставини способу дії, міри, місця, дещо меншою продуктивністю відзначаються додатки (непрямі) та означення (узгоджені). Найколоритнішою залишається парцеляція предикатів із залежними компонентами (14%), побудови такого типу реалізуються у вигляді шести моделей: Б¹ + П¹; Б¹ + П¹+ П¹; Б¹ + П¹+ П¹+ П¹; Б¹ + П²; Б² + П¹+ П¹; Б²+П¹. Кількісні показники модифікованих складносурядних (16%) та безсполучникових (14%) утворень практично збігаються. Перевага віддається побудовам, предикативні частини яких поєднані сурядним зв’язком із єднальними та зіставно-протиставними сполучниками (і, а, та), серед безсполучникових з однотипними частинами парцелюються речення із зіставно-протиставними відношеннями, а з різнотипними частинами найбільш часто зазнають розчленування конструкції з причиновими відношеннями. Складнопідрядні побудови нерозчленованої структури подаються за звичайною формулою речення. Парцелюються в основному синтаксичні єдності розчленованої структури (4%) з підрядними причини або мети. Серед багатокомпонентних синтаксем, що зазнали поділу на окремі елементи (21%), переважають конструкції з сурядністю й безсполучниковістю.
12. Синтаксична манера творів Івана Драча відзначається самобутністю та оригінальністю. Чоловіча концепція парцелювання певних елементів речення дещо відрізняється від жіночої. Гендерні особливості, стереотипи є важливими чинниками не лише в повсякденному спілкуванні, а й у художньому мовленні. Робочими є варіанти синтаксем з виокремленими підметами в дублюючій позиції (2%), які мають узагальнювальне слово в базовому компоненті, присудки в простих реченнях практично не зазнають відчленування. Довжина семантичних відрізків парцелятів залежить від ступеня важливості інформації, яку вони передають. Зростає кількість розчленованих конструкцій із другорядними членами (15%), найпродуктивніше парцелюються означення та обставини. Якщо в аналізованих нами раніше поезіях поліпредикативні речення з відчленованими присудками реалізувалися у вигляді шести, а то й десяти моделей, то конструкції з парцельованими предикатами у ліричних творах Івана Драча, як правило, репрезентовані двома: Б¹ + П¹; Б¹ + П¹+ П¹ (12%). Схильність автора подавати предикати (з комплексом залежних слів) окремими парцелятами, а не одним семантичним блоком стає ознакою ідеостилю. Послідовно членуються на межі міжреченнєвих зв’язків складні безсполучникові (22%) та сурядні (12%) речення, не зафіксовано парцеляції складнопідрядних реченнєвих утворень. Розпадаються складносурядні побудови, поєднані єднальними та зіставно-протиставними сполучниками, серед безсполучникових найактивніше членуються речення з однотипними частинами з зіставно-протиставними відношеннями та побудови з різнотипними предикативними компонентами з причиновими та наслідковими відношеннями. Розчленовані складні багатокомпонентні структури (37%) не відзначаються особливою варіативністю, це в основному модифіковані побудови, співвідносні з багатокомпонентними безсполучниковими реченнями, та синтаксеми, предикативні елементи яких поєднані безсполучниковим і сурядним зв’язком.
13. Парцельовані конструкції у творах Миколи Вінграновського стають своєрідними знаками творчої манери письменника, розчленування більш характерне для складних синтаксичних утворень. Не відзначаються варіативністю в межах простого речення вживання відчленованого підмета (1%), присудки практично не зазнають вияскравлення. Серед другорядних членів продуктивно парцелюються означення та обставини (14%). Додатки ж подаються окремими семантичними відрізками лише в межах складних синтаксичних побудов. Активно використовуються поліпредикативні конструкції з парцельованими присудками (12%), спостерігаються переважно дві основні моделі: Б¹ + П¹; Б¹ + П¹+ П¹. Складносурядні конструкції, що зазнають розчленування, складають 10%, переважно це побудови з єднальним сполучником і. Не зафіксовано під час аналізу прикладів парцельованих складнопідрядних речень. Значну кількість становлять модифіковані складні безсполучникові утворення (34%): з однотипними частинами з перелічувальними та зіставно-протиставними відношеннями, з різнотипними з відношеннями причини. У межах складного багатокомпонентного речення (29%) регулярними є моделі безсполучникових утворень (переважно з однорідною безсполучниковістю) та речення з сурядністю.
14. У процесі аналізу поетичного мовлення було окреслено характерні тематичні поля парцелятів: досягнення активності дій, вчинків; прискорення чи уповільнення сюжетного часу; тривалість, результативність, раптовість, несподіваність або різкість, багаторазовість виконуваної дії; вираження конкретизуючої семантики щодо простору, часу та якості перебігу дії чи реалізації стану істот та неістот; звуження або розширення просторових уявлень; створення асоціативного простору.
15. Проаналізовано основні погляди на проблему парцеляції в сучасній лінгвістичній науці, доповнено й уточнено ряд диференційних ознак, що допоможуть виокремити її серед інших типів емоційного мовлення. Розглянуто функції парцеляції як засобу експресивного синтаксису, прокоментовано типи відношень між базовим компонентом і відчленованим елементом. Визначено структурні особливості парцельованих конструкцій в українському поетичному мовленні другої половини ХХ століття: описано парцеляцію в межах простого речення, охарактеризовано модифіковані складні синтаксичні конструкції та парцельований повтор. Встановлено співвідношення парцеляції з основними текстовими категоріями.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Авласевич М.А. О парцелляции в современном русском литературном языке // Вестн. Белорус. ун-та. 1973. Вып. 1. С. 52-58.
2. Адмони В.Д. Введение в синтаксис современного немецкого языка. М.: Наука, 1955. 391 с.
3. Адмони В.Г. Синтаксис современного немецкого языка. Л.: Наука, 1973. 366 с.
4. Адмони В.Г. Структура грамматического значения и его статус в системе языка // Структура предложения и словосочетания в индоевропейских языках. Л.: Просвещение, 1979. С.6-8.
5. Акимова Г.Н. Наблюдения над сегментированными конструкциями в современном русском языке // Синтаксис и стилистика. М.: Высш. шк., 1976. С. 237-247.
6. Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. М.: Высш. шк., 1990. 168 с.
7. Аладьина А.А. Лексический повтор с синтаксическим распространением в современном русском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. Л., 1985. 18с.
8. Аль Д.Н. Основы драматургии Л.: Ин-т культуры им. Крупской, 1988. 63 с.
9. Андреш Й.Ф. До питання про семантичну структуру речення // Мовознавство. 1984. № 5. С. 38-42.
10. Антонишин С. Не розбийте мій ліхтар // Київ. 1991. № 6. С. 130-132.
11. Антонишин С. Свято буття у театрі надії, або Запрошення на ювілей // Дзвін. 2001. № 4. С. 129-135.
12. Арнольд И.В. Интерпретация художественного текста: типы выдвижения и проблема экспрессивности // Экспрессивные средства английского языка. Л.: Изд-во ЛГПИ им. А.Г. Герцена, 1975. С. 11-20.
13. Арполенко Г.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові / Г.П. Арполенко, В.П. Забєліна. К.: Наук. думка, 1982. 131 с.
14. Арутюнова Н.Д. Номинация события и актуализация высказывания // Общее языкознание: Внутренняя структура языка. М.: Наука, 1972. С. 270-310.
15. Арутюнова Н.Д. О номинативной и коммуникативной моделях предложения // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1972. Т.31. №1. С. 41-49.
16. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М.:Учпедгиз, 1957. 295 с.
17. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энцикл., 1966. 606 с.
18. Базилевський В. Поезія як мислення: Творчість Л.Костенко в контексті сучасності // Літ. Україна. 1987. 10 верес. С.3.
19. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. К.: Академія, 2004. 344с.
20. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Иностр. лит, 1955. 416с.
21. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Изд-во иностр. лит., 1961. 394 с.
22. Барабаш С.Г. Іван Драч // Українська література. Імена і долі письменників: Метод. поради: В 3-х ч. К., 2000. Ч. 3. С. 262-271.
23. Белошапкова В.А. Сложное предложение в современном русском языке. М.: Просвещение, 1967. 160 с.
24. Бондар О.І. Темпоральні відношення в сучасній українській літературній мові: Система засобів вираження. О.: Астропринт, 1996. 192 с.
25. Бондаревська О.Д. Явище парцеляції в усному мовленні // Матеріали республік. наук. конф. з проблем синтаксису укр. сучас. усного літ. мовлення. Х.: Вища шк., 1974. С.46-47.
26. Бондаренко А. Поезія Л. Костенко у формуванні національної самосвідомості учнів / А. Бондаренко, Ю. Бондаренко // Дивослово. 1994. № 4. С.34-37.
27. Брандес М.П. Стилистика немецкого языка: Для ин-тов и фак. иностр. яз. М.: Высш. шк., 1983. 271с.
28. Брюховецький В. Ліна Костенко. Нарис творчості. К.: Дніпро, 1990. 262с.
29. Бюлер К. Теория языка. Репрезентативная функция языка. М.: Прогресс, Универс, 1993. 528 с.
30. Валгина Н.С. Синтаксис современного русского языка. М.: Высш. шк., 1973. 423с.
31. Вандриес Ж. Язык. Лингвистическое введение в историю. М.: Соцэкгиз., 1937. 355 с.
32. Ванников Ю.В. Синтаксические особенности русской речи (явление парцелляции). М.: РУДН, 1969. 132с.
33. Ванников Ю. В. Синтаксис речи и синтаксические особенности русской речи. М.: Рус. яз., 1979. 296с.
34. Васильев Л.М. К вопросу об экспрессивности и экспрессивных средствах (на материале славянских языков) // Славян. филол. сб. Уфа, 1962. Вып. 9.- № 3. С. 107-109.
35. Выготский Л.С. Мышление и речь. М. Л.: Соцэкгиз, 1934. 324 с.
36. Виноградов А. А. К вопросу о дифференциации явлений парцелляции и динамического присоединения // Вопр. Языкознания. 1981. №3. С.98-109.
37. Виноградов В.В. Итоги обсуждения вопросов стилистики // Вопр. Языкознания. 1955. №1. С. 60-87.
38. Виноградов В.В. Наука о языке художественной литературы и ее задачи. М.: Изд-во АН СССР, 1958. 51с.
39. Виноградов В.В. О категории модальности и о модальных словах в русском языке // Тр. ин-та рус. яз. АН СССР. Т.2. М.; Л., 1950. С.38-79.
40. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. М. Л.: Учпедгиз, 1947. 784с.
41. Виноградов В.В. Стиль Пиковой дамы” // Пушкин. Временник пушкинской комиссии. М.; Л., 1936. С.18-25.
42. Винокур Т.Г. Закономерности стилистического использования языковых единиц. М.: Наука, 1980. 238с.
43. Винокур Т.Г. К вопросу о норме в художественной речи // Синтаксис и норма. М.: Высш. шк., 1974. С. 268
44. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, В.М. Русанівський. К.: Наук. думка, 1992. 224с.
45. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368с.
46. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 224с.
47. Вінтонів М.О. Функціонально-граматичні та комунікативні вияви парцельованих та приєднувальних конструкцій / Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр.: У 2 ч. / Уклад. А. Загнітко (наук. ред.) та ін. Донецьк: ДонНУ, 2003. Вип. 11, Ч. 1. 350с.
48. Гак В.Г. К вопросу о местоименной репризе в романских языках // Исследования в области латинского и романского языкознания. Кишинев, 1961. С. 42-122.
49. Гак В.Г. Расчлененные предложения в современном французском языке // Тр. воен. ин-та иностр. яз., 1954. Вып. 5. С.42-56.
50. Гак В.Г. Очерки по сопоставительному изучению французского и русского языков / В.Г. Гак, Е.Б. Ройзенблит. М.: Высш. шк., 1965. 195 с.
51. Галкина-Федорук Е.М. Об экспрессивности и эмоциональности в языке // Сб. ст. по языкознанию. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1958. С. 103-124.
52. Галкина-Федорук Е.М. О стиле поэзии Сергея Есенина. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1965. 87 с.
53. Гальперин И.Р. Очерки по стилистике английского языка. М.: Изд-во лит. на иностр. яз.,1958. 460 с.
54. Ганич Д.І. Словник лінгвістичних термінів / Д.І. Ганич, І.С. Олійник. К.: Вища шк., 1985. 360 с.
55. Гарузова Л.В. Лингвистическая природа и стилистические функции полисиндетона: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1977. 20 с.
56. Гастилене Н.А. Экспрессивность как одна из языковых функций // Сб. науч. тр. МГПИИЯ им. Тореза. М., 1972. Вып. 65. С.159-167.
57. Гливінська Л. Семантичний потенціал дієслівних метафор // Вісн. Київ. ун-ту. Літературознавство. Мовознавство. 2003. Вип. 14. С.46-49.
58. Головкина Н.Г. Повтор как стилистическое средство в различных видах и жанрах речи: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1964. 19с.
59. Гольберг М. Душа тисячоліть шукає себе в слові: Роздуми над кн. Л. Костенко Сад нетанучих скульптур” // Жовтень. 1988. - №6. С.106-109.
60. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наук. думка, 1991. 192с.
61. Грамматика русского языка: В 2 т. / Редкол.: В.В. Виноградов и др. М.: Изд-во АН СССР, 1960. Т.2: Синтаксис, Ч. 1. 702с.
62. Григорьев В.П. Поэтика слова. М.: Наука, 1979. 344с.
63. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць: Автореф. дис. д-ра філол. наук. К., 1993. 36с.
64. Гуйванюк Н.В. Співвідношення об’єктивної та суб’єктивної модальності в реченні: Навч. посіб. / Н.В. Гуйванюк, В.А. Чолкан Чернівці: Рута, 1997. 63с.
65. Гуц Л.М. Синтаксична синоніміка як один із засобів мовної експресії // Укр. мова і літ. в шк. 1973. № 6. С. 35-41. Далі: УМЛШ.
66. Гуцало Є. На всесвітніх косовицях: Про поезію Ліни Костенко // Літ. Україна. 1990. 22 берез. С.2-3.
67. Девкин В.Д. Немец