ПЕРИФРАЗИ В МОВІ СУЧАСНИХ ГАЗЕТ (на матеріалі українських газет 80-90 років ХХ століття)

brief description

Дніпропетровський національний університет

На правах рукопису

ЄВСЄЄВА ГАЛИНА ПЕТРІВНА

УДК 811.161.2373.7

ПЕРИФРАЗИ В МОВІ СУЧАСНИХ ГАЗЕТ
(на матеріалі українських газет 80-90 років ХХ століття)

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Коломієць Микола Пилипович,
доктор філологічних наук,
професор

Дніпропетровськ 2002

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
Періодичні видання
ГУ „Голос України”, газета Верховної Ради України, виходить з 1991 року;
ДУ „Демократична Україна”, громадсько-політична газета, заснована у 1918 році. До жовтня 1991 р. „Радянська Україна”;
Д „Діло”, економічна газета України, заснована 1992 року;
ДілУ „Ділова Україна”, центральна газета ділових кіл України / Український союз промисловців та підприємців України;
КЖ „Культура і життя”, українська щотижнева газета, виходить з квітня 1995 року;
ЛУ „Літературна Україна”, газета письменників України, заснована 1927 року;
МУ „Молодь України”, загальнополітична молодіжна газета, заснована в грудні 1925 року;
ОУ „Освіта України”, всеукраїнський громадсько-політичний тижневик працівників освіти;
ПУ „Правда України, громадсько-політична газета, заснована в 1918 році;
СВ „Сільські вісті”, газета захисту інтересів селян України. Виходить з 1934 року;
СГ „Спортивна газета”, офіційне видання Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України. Виходить з 1934 року;
УСС „Україна і світ сьогодні”, всеукраїнський громадсько-політичний та економічний тижневик, заснований у 1998 році;
УС „Українське слово”, український тижневик, заснований 1992 року;
УК „Урядовий кур'єр”, газета органів державної виконавчої влади України, заснована 1990 року.
Словники
БСП Малажай Г.М. Беларуская перыфраза: Kаpoткі слоунік / На вуковы рэдактар Ф.М. Янкоускі. Мінск: Вышэйш. школа, 1974. 159 с.
ВТС Великий тлумачний словник сучасної української мови Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. -К.; Ірпінь: ВТФ Перун”№,2002.-1440с.
КСП Короткий словник перифраз; // Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Короткий словник перифраз /За ред.М.Пилинського.-К.:Радянська школа,1985.-152с.
ЛЕС Лингвистический энциклопедический словарь / Гл.ред. В.Н.Яйцева.- М.:Сов.энциклопедия,1990.-856с
СПРЯ Словарь перифраз русского языка / Составитель Новиков А.Б. - 2-еизд.,стереотип.-М.:Рус.язык,2000.-224с.
ССУМ Словник синонімів української мови. К.: Наук. думка, 2000. Т. 1-2.
СУМ Словник української мови: В 11-ти т. К.: Наук. думка, І970-І980.
УМ Українська мова // Енциклопедія. К., 2000. 750 с.
УРЕС Український радянський енциклопедичний словник: В 3-х т..-К.:УРЕ,1987.
ФСУ Фразеологічний словник української мови/Білоноженко В.М., Винник В.О., Гнатюк І.С. та ін.: В 2-х кн.-К.: Наукова думка,1993.;
ЧС Частотный словарь русского языка / Под ред. Л.Н. Засориной. М.: Русский язык. 1977. 936 с.

ЗМІСТ
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ.......................................................................... 2
ЗМІСТ........................................................................................................ 4
ВСТУП....................................................................................................... 5
РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ЛІНГВІСТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПЕРИФРАЗИ У МОВІ ГАЗЕТИ........................................................................................ 11
1.1. Мова газети в системі функціональних стилів літературної мови 11
1.2. Питання про визначення перифрази як лінгвістичної одиниці в науковій літературі.................................................................................. 22
1.3. Перифраза в системі стилістичних засобів мови..................... 51
1.4. Перифраза в системі номінативних одиниць мови.................. 59
1.5. Питання про фразеологізацію перифраз................................. 67
Висновки.................................................................................................. 77
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНО-ГРАМАТИЧНІ ТА СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРИФРАЗ У МОВІ ГАЗЕТ...................................... 80
2.1. Структурно-граматичні різновиди перифраз у мові газети... 80
2.2. Структурно-семантичні типи перифраз................................... 84
2.3. Системні зв’язки перифраз у мові газет та їх особливості..... 98
2.3.1. Полісемія і омонімія перифраз............................................ 98
2.3.2. Синонімія перифраз........................................................... 104
2.3.3. Антонімія перифраз........................................................... 117
2.4. Стилістичні функції перифраз у мові газети.......................... 121
2.5. Особливості використання перифраз у газетних жанрах..... 131
2.6. Перифрази в газетному заголовку......................................... 141
Висновки................................................................................................ 146
ВИСНОВОК.......................................................................................... 150
Додаток А.............................................................................................. 157
Графік структурної класифікації перифраз.......................................... 157

ВСТУП
У сучасних умовах становлення та розвою української незалежної державності немалу роль відіграють засоби масової інформації. Тому дослідження мови засобів масової інформації (ЗМІ), зокрема мови газети, набуло сьогодні особливо актуального значення. Адже важко не погодитися з тим, що на сучасному етапі величезне значення надається ЗМІ, оскільки це один із небагатьох засобів, до якого звернена мільйонна аудиторія. Тому публіцистичні виступи вимагають особливих зусиль та високої творчої активності. Кожне видання намагається бути найкращим. Це досягається не тільки за рахунок сенсаційних повідомлень, але й за рахунок яскравого, дієвого, свіжого слова. Метою суспільно-політичних видань є переконливий, конкретний показ наших досягнень, серйозний аналіз нових проблем, що їх постійно народжує життя, свіжість думки і слова, а отже, більша цікавість та дієвість. Вимоги щодо удосконалення форми публіцистичних виступів, підвищення майстерності журналістів обов’язково передбачають різнобічне вивчення лінгвістами специфіки газетно-публіцистичного стилю, дослідження особливостей функціонування мовних одиниць, їх впливу на слухача і читача.
В українському мовознавстві накопичений певний досвід вивчення періодичної преси та її мови. Основи таких досліджень закладені ще на початку ХХ століття І. Нечуєм-Левицьким. За останні десятиліття вітчизняне мовознавство збагатилося рядом досліджень, у яких зосереджено увагу на специфіці мови газет. У 70-80 роки у вивченні мови преси відбулося помітне пожвавлення. Проблеми мови засобів масово-політичної інформації розглядали видатні мовознавці С. Єрмоленко [1968], М. Пилинський [1977], М. Жовтобрюх [1970], А. Коваль [1977], Н. Сологуб [1979], А. Мамалига [1980], О. Пономарів [1983] та інші. Велику увагу мові масово-політичної інформації приділяли і російські мовознавці В. Костомаров [1971], Г. Солганик [1973; 1976; 1984], В. Вакуров [1981], М. Милих [1981], Д. Розенталь [1975] та інші.
На важливість вивчення мови ЗМІ вказував академік В.Виноградов, який зазначав, що крім вивчення персональної комунікації, індивідуально-мовленнєвих стилів, зв’язаних з ними типових композиційних форм спілкування і випливу, є мова масової комунікації [57, 29]. Мова газети як різновид мови масово-політичної інформації належить до писемної форми мовлення, а тому вивчати її це означає вивчати слово у спеціальному його застосуванні на газетній шпальті” [57, 29].
Відображаючи актуальні проблеми сучасного суспільного життя, мова газети володіє широкою різноманітністю мовленнєвих засобів, яскравою експресивністю і оцінювальним характером. Якщо говорити про процеси зміни, розвитку мови газети, однією з основних тенденцій слід назвати удосконалення соціально- і емоційно-оцінних мовленнєвих засобів публіцистики як найважливішого власне стилістичного фактору. Творча направленість публіцистичних виступів вимагає широкого використання всіх стильових можливостей мови, створення нових і нових соціально-оцінних засобів.
Своєрідність у використанні оцінних словесних засобів в певній мірі пов’язана з жанровою специфікою газети. Але основні особливості їх використання визначаються тематикою і жанрами газетних виступів.
Соціальна оцінність газетного стилю прямо випливає з найважливішого завдання журналістики сприяти формуванню громадської думки. А громадська думка це не що інше, як оцінка події, ситуації з точки зору членів суспільства, у межах їх світогляду і сприйняття подій. У газеті розкривається і реалізується основна закономірність газетно-публіцистичного стилю, так званий конструктивний принцип газетної мови, який полягає у послідовному чергуванні експресії і стандарту, що перебувають у складному взаємозв’язку.
Говорячи про перспективи досліджень мови газети, учені справедливо визнають функціонально-стилістичний підхід основним і найбільш результативним. Саме цей підхід, на думку Д. Розенталя [230], розкриває загальні перспективи розвитку мови газети на сучасному етапі.
Пріоритетним завданням функціонально-стилістичного підходу є вивчення місця і ролі перифраз у газетному тексті як одного з найважливіших засобів експресивного вираження думки, оновлення та збагачення образних ресурсів газети, що відкривають широкі можливості творчого використання описових зворотів мови.
Проблеми сутності перифраз, їх категоріальних властивостей, специфіки та окремих аспектів аналізу знайшли своє, хоча й далеко неоднозначне, відображення в роботах вітчизняних та зарубіжних мовознавців, таких як О. Потебня, В. Виноградов, Л. Булаховський, М. Бакіна, Д. Вовчок, В.. Григор’єв, І. Ільїна, Ю. Кобилянський, О. Кожин, М. Коломієць, О. Макарова, Г. Моложай, О. Некрасова, В. Орлова, Є. Регушевський, Л. Синельникова, А. Свашенко, Н. Сологуб, В. Уткіна, Л. Шубіна, О. Юрченко та багатьох інших.
Слід зазначити, що надто широка інтерпретація цієї одиниці за рахунок введення в обсяг даного поняття одиниць інших різноманітних мовних рівнів (слово, словосполучення, фразеологізм, речення, складне синтаксичне ціле тощо) поступово призвела до того, що перифраза фактично втратила свої межі. Внаслідок цього відбулися суттєві зміни як у критеріях її вивчення, так і в аспектах дослідження, а також у поглядах на закономірності її лексично-семантичної і структурної організації, специфіки функціонування. Дослідження перифраз у мові газет проводилося одночасно з вивченням інших проблем (М. Жовтобрюх [1970], В. Костомаров [1971], Г. Солганик [1973], М. Пилинський [1979]) або на вузькому фактичному матеріалі чи матеріалі російських газет (Я. Макарова [1972], Л. Синельникова [1972], А. Свашенко [1973], Д. Вовчок [1974], В. Григор’єв [1974], Л. Демиденко [1974], Л. Шубіна [1980], Є. Регушевський [1984], І. Соколова [1984], М. Коломієць [1986], Г. Томіліна [1986]).
Функціональні особливості перифрази у мові українських газет останніх десятиліть ХХ сторіччя ще не були предметом монографічного дослідження. Важливість і необхідність такого дослідження диктується, по-перше, великою кількістю перифраз, про що свідчить дібраний нами фактичний матеріал, по-друге, високою частотою вживання перифраз в газетному тексті. Науковий інтерес становить вивчення прийомів і способів введення перифраз у газетний контекст, їх сполучуваність з іншими мовними одиницями, трансформація структури і семантики, стильові і жанрові особливості вживання. Викладене вище зумовлює, на наш погляд, актуальність теми нашого дослідження.
Мета роботи описати структурно-граматичні, семантико-стилістичні типи перифраз на газетному матеріалі, дослідити особливості їх використання в мові газети. Досягнення обраної мети потребує вирішення наступних завдань:
виявити й систематизувати перифрази, притаманні мові українських газет періоду 80-90-х років ХХ століття;
визначити лінгвістичний статус перифрази в системі номінативних і стилістичних засобів мови;
описати структурно-граматичні типи газетних перифраз;
встановити структурно-семантичні типи перифраз;
виявити особливості їх системних зв'язків у газетному мовленні;
визначити особливості вживання перифраз у різних газетних жанрах.
Джерелами фактичного матеріалу для дослідження послугували українські газети періоду перебудови і становлення незалежності України (1985-1999 рр.): „Голос України”, „Демократична Україна”, „Правда України”, „Діло”, „Ділова Україна”, „Культура і життя”, „Літературна Україна”, „Молодь України”, „Україна молода”, „Українське слово” , „Освіта України”, „Урядовий кур’єр”, „Сільські вісті”, „Спортивна газета та інші. Всього було досліджено більше 1500 примірників газет.
До аналізу насамперед залучалися так звані суто газетні жанри (передові й редакційні статті, нариси, репортажі, фейлетони, замітки тощо). Складена автором картотека фактів нараховує більше п’яти тисяч прикладів. У роботі аналізується близько п’ятисот перифраз.
Методи дослідження. У результаті вимогливого пошуку сучасними вченими створено ряд нових методів дослідження перифрази: контекстологічний, комплекативний тощо. Але оскільки перифраза це явище багатогранне, то жоден із методів не може претендувати на монопольний підхід. Головними методами дослідження є спостереження, систематизація, науково-лінгвістичний опис, порівняльний аналіз. Для наукової інтерпретації фактичного матеріалу послуговувалися різними методами, зокрема структурно-типологічним, функціональним, методом зіставлення статистичних підрахунків і кількісних характеристик.
Об’єкт нашого вивчення уже визначив синхронний план як основний, оскільки мова газети досліджується на сучасному етапі розвитку.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що ця робота є першою спробою добору, класифікації і науково-лінгвістичного опису перифраз мови українських газет 80-90 років ХХ ст. Уперше на великому фактичному матеріалі описані в комплексі прийоми і способи творення перифраз. Подається перша спроба визначити стильову диференціацію перифраз і особливості їх використання в різних газетних жанрах.
До аналізу залучено значну кількість перифраз, що не фіксуються жодними словниками. Крім того, на основі інтерпретації фактичного матеріалу зроблені деякі узагальнення, які можуть прислужитись лінгвістичній теорії.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження перифрази як оказіональної одиниці мовлення можуть послужити для подальшого проникнення в особливості оновлення семантики слова в процесі його метафоричного переосмислення.
Дослідження доповнює існуючі дані про перифразу, сприяє розширенню знань про функціональні можливості новоутворених перифраз у газетному контексті, а дібраний перифрастичний матеріал може бути використаний при укладанні фундаментального словника перифраз української мови та при перевиданні тлумачного, синонімічного словників української мови.
Практичне значення роботи забезпечується можливістю використання її матеріалів у лекційних курсах і на практичних заняттях зі стилістики та лексики сучасної української мови, на спецсемінарах з вивчення сучасного публіцистичного мовлення, у журналістській практиці, а також при створенні словників різного типу, але перш за все словника перифраз.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і практичні результати дослідження доповідались на Міжнародній науковій конференції „Франція та Україна: науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 1997), „Україна в ХХІ столітті: перспективи розвитку гуманітарних наук та освіти” (Київ-Дніпропетровськ, 2000). Окремі положення роботи висвітлювались у доповідях і повідомленнях на щорічних наукових конференціях викладачів та аспірантів Дніпропетровського національного університету (2001, 2002). Розділи й дисертація в цілому обговорювалися на кафедрі української філології Дніпропетровського національного університету.
Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях:
1. Євсєєва Г.П. Перифрази мови сучасних українських газет // IV Міжнародна конференція „Франція та Україна: науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. Матеріали. Т.1. Ч.1. Дніпропетровськ, 1999. С. 34-35.
2. Євсєєва Г.П. Вивчення перифрази в системі стилістичних засобів мови (на матеріалі українських газет) // Вісник Дніпропетровського університету. Мовознавство. Вип. 4. 1999. С. 58-62.
3. Євсєєва Г.П. Мова газети в системі функціональних стилів української мови // Бористен. 2000. № 9. С. 19.
4. Євсєєва Г.П. Перифраза в системі номінативних одиниць мови // Дослідження з лексичної граматики української мови. Т.2. Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2000. С. 42-48.
5. Євсєєва Г.П. Багатство української мови (до питання про використання перифраз) // Вісник Придніпровської державної академії будівництва та архітектури. 2001. № 8. С. 12-16.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (348 найменувань) та додатків А та Б. Загальний обсяг роботи 220 сторінок. Матеріали дослідження узагальнюються у за допомогою 3 схем, 3 малюнків та 3 таблиць.

bibliography

ВИСНОВОК
Перифрази як особливий тип стійких сполучень слів давно привертають увагу дослідників мови. Аналіз робіт теоретичного і прикладного характеру, спостереження над специфікою функціонування перифрази на сторінках українських газет 80-90-х років ХХ століття на фоні зіставлення цього явища в російській і білоруській мові дозволяють зробити деякі загальні висновки.
1.Перифрастичний зворот як своєрідна модель відображення об’єктивно існуючої дійсності, що містить в собі авторське бачення світу, як специфічний прийом публіцистики є об’єктом вивчення протягом тривалого історичного періоду. З часу перших, класичних її інтерпретацій, що полягали у визначенні перифрази як не однослівного метафоричного позначення явища, вчення про досліджувану в роботі одиницю зазнало значних змін, сутність яких можна зобразити таким чином: від вузького, традиційного розуміння до більш широкого тлумачення обсягу поняття перифраза”, введення в обсяг цього поняття фактів різного рівня і від нього до розходження точок зору, які через ряд позицій не тільки суттєво розрізняються, але й мають діаметрально протилежний характер. Вчення про перифрастичний зворот до сьогодні залишається предметом дискусій, маючи не тільки своїх прихильників, але й немало опонентів.
Прихильники широкого розуміння перифрастичного звороту (Д. Розенталь, М. Шанський, Л. Шубіна, А. Свашенко, О. Юрченко, І. Соколова, В. Уткіна) вводять в поняття перифраза” одиниці різних мовних рівнів: слово, вільне словосполучення, фразеологізм, речення, складне синтаксичне ціле, внаслідок цього обсяг поняття настільки зріс і ускладнився, що його межі практично зовсім зникли. Друга, традиційна точка зору на перифразу (Л. Булаховський, Д. Вовчок, О. Кожин, Л. Синельникова, Г. Моложай, В. Орлова, Є. Макаренко, М. Коломієць, І. Кобилянський) полягає в тому, що перифразу розглядають як не однослівне позначення явищ дійсності, яке має ряд диференційних ознак, які суттєво відрізняються від ознак інших мовних одиниць.
2.У спеціальній літературі, присвяченій перифразі, ще не завжди проводиться достатня мотивована диференціація обсягу понять перифрастичність мови” і перифраза”, тобто не встановлюються межі між здатністю мови виражати той самий зміст за допомогою різноманітних аналітичних засобів і конкретними мовними одиницями, які мають певну логіко-психологічну основу, образну семантику і відповідну структуру. Певну долю невизначеності у вивчення перифрази вносить наявність акустично і графічно близьких термінів: перифраз, перифраза, парафраз, перафраза, перефраз. Автор роботи віддає перевагу терміну перифраза” як такому, який найточніше відображає обсяг і характер досліджуваного явища і послідовно фіксується лексикографічними виданнями.
3.Виходячи з теоретичних досліджень , які є сьогодні, та маючи достатній обсяг фактичного матеріалу, пропонуємо таке визначення:
перифраза це функціонально-семантична одиниця мовлення, яка має форму метафоричного словосполучення, що вирізняє одну або декілька характерних рис предмета чи явища, є засобом їх образно-описової характеристики та контекстуальним синонімом до слова або не однослівного позначення предмета чи явища.
Як специфічна одиниця мови, котра має оказіональний характер, перифразі властиві ряд типових ознак , притаманних тільки їй:
а) перифрастичний зворот одиниця мови, що є результатом авторського сприйняття об’єктивної реальності;
б) перифраза - це не будь-який описовий зворот, а одиниця мовлення, що містить у собі метафоричний , метонімічний, інакомовний, оцінний зміст;
в) перифрастичний зворот є семантично неподільною нарізнооформленою одиницею, що складається мінімум із двох повнозначних слів;
г) у мовленні перифрастичний зворот замінює слово, стає його контекстуальним синонімом; у той же час перифраза активно використовується як засіб вторинної номінації предметів, явищ, дій тощо;
д) у реченні перифраза виконує функцію одного члена речення , найчастіше головного, бо майже завжди співвідноситься з ним; також вона активно функціонує у складі виразів, які виконують роль заголовків, назв, фотопідписів;
е) маючи відносно відкриту семантику і структуру, перифрастичний зворот виявляє певну ”чутливість” до слова-денотата, яка в ряді випадків може бути одним із критеріїв розмежування власне перифрази та інших не однослівних описових конструкцій.
4) Будучи специфічним художнім інструментом пізнання дійсності, засобом вираження світогляду журналіста, перифраза, на наш погляд, може бути найбільш повно охоплена з точки зору її лінгвістичного аналізу за умови, що цей аналіз передбачає три взаємопов’язаних аспекти вивчення: структурно-синтаксичний, лексико-семантичний і стилістичний.
Структурно-синтаксичний аспект вивчення цієї одиниці передбачає її аналіз як специфічного сполучення слів, що перебуває на межі між вільним і фразеологічним словосполученням. Лексико - семантичний аналіз характеризується тим, що перифраза відноситься до лексичних одиниць мови, вступаючи у відповідні синонімічні стосунки зі словом-денотатом; виступає засобом образно-описової характеристики відповідних груп лексики. Спостереження показують, що тематичний діапазон груп лексики визначається особливостями, які пов’язані з актуальністю теми газетного матеріалу та індивідуально-авторською позицією. Так, у мові сучасних українських газет значна частина перифраз організовується навколо стійких груп слів-символів: край, люди, магістраль, машина, метал, майстер, місто. Тематична віднесеність перифраз мови українських газет 80-90-х років ХХ століття класифікуються на вісімнадцять тематичних груп, що мають різне наповнення. Максимальне число наповнення тематичної групи №1Назви історичних осіб та №2Назви міст становить більше 200 перифрастичних зворотів. Мінімальне число наповнення тематичних груп становить група №15 Назви релігійних понять число наповнення до 20 перифрастичних зворотів.
Тематична класифікація (соціально-політичні реалії, об'єкти фізичної і політичної географії, транспорт, промисловість, спорт і ін.) збігається з найбільш актуальною тематикою газетної публіцистики, що підтверджує функціональну необхідність перифраз у мові преси.
Стилістичний аспект вивчення перифрази надає широкі можливості для аналізу цієї мовленнєвої одиниці не тільки як засобу вторинної номінації, але і як засобу передачі різноманітних емоційних відтінків, експресії і образної характеристики, одного із прийомів індивідуально-авторського світосприйняття дійсності та її оцінки.
5. Відмітною ознакою перифраз є і їх структурна єдність - це і бінарні конструкції «прикметник + іменник» (голубий екран), «іменник + іменник» (гімнастика розуму, лиходійка з наклейкою), «числівник + іменник» (п’ята влада). Перифрастичні денотати-предмети і явища зовнішнього світу виражені іменниками, тому й опорним компонентом перифраз у переважній більшості випадків виступає іменник. Обмежений вибір граматичних засобів для залежного компонента зв'язаний із серійним моделюванням перифраз у газеті.
6. Не кожне бінарне субстантивне словосполучення є вторинною номінацією. Необхідно враховувати синтаксичну позицію. Постільки перифразуванню в основному піддаються поняття, що позначаються іменниками, перифраза в реченні звичайно виконує синтаксичні функції, характерні для іменника.
7. Перифрази є вторинними номінаціями. Варто відрізняти перифрази від подібних за формою словосполучень, що позначають нові реалії, котрі ще не мають назви. Наприклад, служба родини — служба, що дає дружинам консультації з психологічних, юридичних і інших питань.
8. Семантичні прийоми вторинної номінації предметів і явищ, використовувані в перифразі, не настільки різноманітні. Первинний образ (денотат) заміняється новим, перифрастичним. У перифразах використовуються в основному два прийоми творення нового образу: перенесення поняття в іншу сферу - метафора чи метонімія (опорний компонент перифрази вжитий у переносному значенні: зелена аптека - лікарські рослини) і розширення обсягу поняття денотата (опорний компонент перифрази вжитий у прямому значенні - це родове слово стосовно денотата біле зерно - рис).
9.Ідеальна перифраза замінює лише один денотат, але трапляються перифрастичні одиниці, що позначають декілька денотатів. Тут може бути два основних випадки: якщо перифрастична одиниця позначає денотати, пов’язані родо-видовими відношеннями , перифраза вважається полісемічною, в інших випадках такі перифрази розглядаються як омоніми.
Денотат перифрази може бути виражений не обов'язково одним словом (однорукий бандит - гральний автомат). Головне, щоб перифраза співвідносилася з однією реалією зовнішнього світу, що не членується в значеннєвому відношенні.
10. Перифраза в кожному конкретному вживанні відповідає одному денотату, з чого випливає цілісність значення перифрастичного звороту. Від інших субстантивних утворень, що мають цілісне значенням, перифразу відрізняє роздільнооформленість. Перифраза складається принаймні з двох елементів. Роздільнооформленість не розуміється широко, перифразами не вважаються інакомовлення, оформлені синтаксичними засобами.
11. Дуже істотним для лексичного опису перифрази є ознака стійкості цих мовних одиниць. Велике значення для набуття вторинним зворотом стійкості має характер ознаки, що зумовлює предметну співвіднесеність перифрази з денотатом. Наприклад, якщо порівняти такі описові звороти, як сталевий богатир-самоскид і рудий мандрівник - кіт, то можна помітити різну залежність цих вторинних номінацій від контексту. У першому випадку контекст конкретизує ознаку, що може бути застосована до різних денотатів у різних сюжетах, у другому - розшифровує ознаку, актуальний лише в конкретному контексті. Більшість перифраз у газеті постійно оновляється. Іноді денотати актуальні недовго, але в цей період активно перифразуються, а потім назавжди зникають з газетних матеріалів. Деякі вторинні номінації з'явилися в наші дні і не є частотними, але їхні денотати можуть стати актуальними пізніше, і тоді для цих перифраз є шанс стати відтворюваними і стійкими. У роботі аналізуються як традиційні, що часто зустрічаються у пресі, перифрази (біле золото-бавовна), так і найбільш частотні перифрази, які виникли в останнє десятиліття, одночасно з реаліями, які вони позначають (друга грамотність-знання основ інформатики).
12.У мові газети використовуються в основному перифрази, народжені в рамках публіцистичного стилю (такі перифрази позначають денотати, що зустрічаються тільки переважно в газетних матеріалах). Однак у газетній публіцистиці можна зустріти і перифрази, «запозичені» з мови художньої літератури ( подруга життя — дружина). Важко визначити, який мінімальний часовий відрізок достатній для лексикографічного опису перифраз. У різні періоди перифраза використовуються в газетах більш чи менш активно. Наприклад, у 80-і роки пік” перифразування припадає на 83—84 роки. Починаючи з 1985 року кардинально змінилася тематика газетних матеріалів, що, природно, привело до змін і в стилі газетної мови. Перифрази, що були одним зі своєрідних символів цієї мови в 70-х — початку 80-х років, стали зустрічатися в газетах помітно рідше, однак не зникли зовсім. І це закономірно, тому що вживання перифраз у газетній публіцистиці зумовлено їхньою функціональною необхідністю.
В останні роки змінилися критерії вибору ознак для створення перифрастичного звороту, стало значно менше перифраз, які ганьблять реалії західного суспільства і співають дифірамби вітчизняним реаліям, з'явилися нові об'єкти перифразувань. Ми відзначаємо деякі політичні й ідеологічні зміни у світі за останнє десятиліття, що знайшли своє відображення в мові газети.

Аргументи проти лексикографічної розробки перифраз нерідко зводяться до того, що більшість перифрастичних зворотів може бути легко зрозумілими з контексту і не має потреби у спеціальній словниковій розшифровці. Однак цей «недолік» перифраз цілком випливає з функціональних особливостей публіцистичного стилю — занадто зашифровані перифрази просто не прижилися б у газеті, що повинна нести інформацію у найбільш доступній для масового читача формі.

ЛІТЕРАТУРА
1. Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова: Фразеологія. Харків: Вища школа, 1983. 137 с.
2. Авксентьєв Л.Г., Ужченко В.Д. Індивідуально-авторські видозміни у сфері фразеології // Укр. мовознавство, 1979. № 7. С. 55-63.
3. Алексеев В.А. О некоторых особенностях публичного функционального стиля // Проблемы журналистики. Вып. 2. Язык и стиль публицистики. Л., 1973.
4. Алефіренко М.Ф. Співвідношення синтаксичних і фразеологічних словосполучень // Укр. мова і літ.в школі. 1983. № 12. С. 37-42.
5. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. Харків: ХДУ, 1987 135 с.
6. Амосова Н.Н. Основы английской фразеологии. Л.: ЛГУ, 1963. 208 с.
7. Античные риторики. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978. 351 с.
8. Античные теории языка и стиля. М.-Л.: ОГИЗ, 1936. 341 с.
9. Арешенков Ю. Місце інформаційного мовлення в системі функціональних стилів // Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку. Ч.2. Запоріжжя: ЗДУ. 1996. С. 125-128.
10. Арутюнова Н.Д. Тождество или подобие? // Проблемы структурной лингвистики, 1981. М.: Наука, 1983. С.З-22.
11. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Известия АН СССР. Сер лит. и языка. 1981. №4. С.356-368.
12. Ахманова О.С. Словосочетание // Вопросы грамматического строя. М.: Изд-во АН СССР, 1955. С.452-460.
13. Бабич Н.Д. Фразеологія української мови: Навч. посібник. Чернівці, 1970. Ч.1. 63 с.
14. Бабкин А.Н. Идиоматика (фразеология) в языке и словаре // Современная русская лексикография. 1977. Л.: Наука, 1979. С .4-І9.
15. Базарская Н.И. Вторичная номинация в системе языковых знаков (на материале перифраз английского и русского языков): Дис. канд. филол. наук. Воронеж, 1988. 173 с.
16. Бакина М.А., Некрасова Е.А. Эволюция поэтической речи ХІХ-ХХ вв. Перифраза. Сравнение. М.: Наука, 1986. 191 с.
17. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка.: М.: Изд-во иностр. лит, 1955. 395 с.
18. Баранник Д.Х. Актуальні проблеми дослідження мови масової інформації // Мовознавство. 1983. № 6. С. 13-17.
19. Баранник Д.Х. До питання про інформаційний стиль мови // Мовознавство. 1967. № 6. С.3-10.
20. Баранник Д.Х. Лексичне і стилістичне збагачення української мови // Українське мовознавство. Вип. 11. К.: Вища школа, 1983. С.3-15.
21. Баранник Д.Х. Особливості використання фразеології в усному монологічному мовленні // Усний монолог. Дніпропетровськ: ДДУ, 1969. С. 67-107.
22. Баранник Д.Х., Ковальчук М.С., Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Короткий словник перифраз // Укр. мова і літ.в школі. 1986. № І. С. 74-75.
23. Бацій І.С. Краса і сила слова. К.: Рад. школа, 1983. 96 с.
24. Билиця Я.Т. Політична фразеологія як особливий розряд одиниць термінологічного характеру // Мовознавство. 1987. № 3. С. 61-64.
25. Білодід О. та інші. Лексика газети // Мовознавство. 1983. № 1. С. 79.
26. Богуславский В.М. Семантико-стилистические группы слов в языке газеты: Автореф. дис. канд. филол. наук, Харьков, 1969. 25 с.
27. Бойченко Н.О. Стійкі сполучення в газетному мовленні // Ономастика і апелятиви. Вип 14. Дніпропетровськ, 2001. С.17-22.
28. Бородина М.А., Гак В.Г. К типологии и методике историко- семантических исследований. Л.: Наука, 1979. 232 с.
29. Борченко Е.Д. Синтаксический стандарт в газете // Языковая норма и статистика. М.: Наука, 1977.-С.102-11З.
30. Брага І.І. Цінність орієнтації в газетному тексті: Соціолінвістичний та прагматичний аспекти // Науковий вісник Ізмаїльського педінституту. Вип. 9. 2000. С. 152-155.
31. Брагина А,А. Синонимы и их истолкование // Вопр. языкознания. 1978. № 6. С. 63-73.
32. Брагина А.А, Неологизмы в русском языке. М.: Просвещение, 1973. 224 с.
33. Брагина А.А. «Цветовые» определения и формирование новых значений слов и словосочетаний // Лексикология и лексикография. М.: Наука, 1972. С. 73-103.
34. Брагина А.А. Незамкнутость синонимических рядов // Филологические науки. 1974. № 1. С. 43-52.
35. Брагина А.А. Синонимы и метафоры // Русский язык в школе. 1975. № 6. С. 93-101.
36. Будагов Р.А. Введение в науку о языке. Изд. 2-е. М.: Просвещение, 1965. 492 с.
37. Будагов Р.А. Человек и его язык. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. 429 с.
38. Будагов Р.А. Что такое развитие и совершенствование языка? М.: Наука, 1977. 264 с.
39. Будагов Р.А. Язык в эпоху научно-технической революции // Филологические науки. І975. № 2. С. 3-І2.
40. Буданова Т.А. Современные тенденции в системе функциональных стилей русского языка // Социальные лингвистические проблемы в разных регионах мира. М., 1996.
41. Буйницька Т.О. Індивідуальні перифрази та їх стилістична функція в творах Е.Е. Кіша // Тези доп. XI наук. конф. Львівського ордена Леніна держ. ун-ту ім. І. Франка (філологія, журналістика). Львів, 1966. С. 51-52.
42. Булаховський Л.А. Нариси загального мовознавства. К.: Рад.школа, 1959. 307 с.
43. Булаховский Л.А. Введение в языкознание. Ч. 2. М.: Госпедиздат, 1953. 178 с.
44. Булаховский Л.А. Русский литературный язык первой половины XIX века. М.: Госучпедиздат, 1954. 468 с.
45. Булаховський Л.А. Виникнення і розвиток літературних мов // Вибрані праці: В 5-и т. К.: Наук. думка, 1978. Т.2. С. 323-470.
46. Бутенко Н.П. Словник асоціативних норм української мови. Львів: Вища школа, 1979. 119 с.
47. Вакуров В.Н., Кохтев Н.Н., Солганик Г.Я. Стилистика газетных жанров. М.: Выс. школа, 1978. 183 с.
48. Васильева А.Н. Газетно-публицистический стиль речи . М., 1982. 198 с.
49. Ващенко В.С. Словник синонімів української мови та деякі питання теорії синонімії // Мовознавство. 1968. № 3. С. 9-15.
50. Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. Харків, 1958. Ч.1.
51. Вербицька О.А. Термінологічна лексика і метафоризація // Мовознавство. 1983. № 6. С. 47-50.
52. Виноградов В. В. Об омонимии и смежных явлениях // Исследования по русской грамматике: Избр.труды. М.: Наука, 1975. С. 295-312.
53. Виноградов В.В. Об омонимии в русской лексикографической традиции // Лексикология и лексикография: Избр. труды. М.: Наука. 1977. С. 288.
54. Виноградов В.В. Об основных типах фразеологических единиц в русском языке //А.А. Шахматов. М., 1947. С. 339-364.
55. Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова. Вопр. языкознания. 1953. № 5. С. 2-3.
56. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. М.: Высшая школа, 1972. 614 с.
57. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 255 с.
58. Винокур Т.Г. Закономерности стилистического использования языковых единиц. М: Наука, 1980. 237 с.
59. Винокур Г.О. Культура языка. М., 1998. 236 с.
60. Вовк О.Б. Семантична структура образної номінації // Мовознавство. 1985. № 5. С. 64-68.
61. Вовчок Д.П. Экономическая” функция газетных метафорических парафраз // Исследование по стилистике. Вып. 4. Пермь, 1974. № 4 С. 225-234.
62. Вовчок Д.П. Метафорические парафразы в языке газеты (к постановке вопроса) // Актуальные проблемы лексикологии и лексикографии. Пермь, 1972. С. 95-98.
63. Вовчок Д.П. Одна из усилительных доминант языка газеты // Актуальные проблемы лексикологии и лексикографии. Пермь, 1972. С. 99-102.
64. Вовчок Д.П. Типы и функции словосочетаний метафорического характера в современной газете: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1974. 17 с.
65. Гаврин С.Г. Фразеологический перифраз русского языка и его развитие в советскую эпоху // Учёные записки Пермского пединститута. Т. 87. Пермь, 1971. С. 59-72.
66. Гак В.Г. К проблеме семантической синтагматики // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1972. С. 349-373.
67. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.
68. Гладкий М. Наша газетна мова. К.: Держвидав, 1928. 178 с. (фотопередрук з післямовою О. Горбача). Мюнхен: Вид-во Українського вільного університету, 1992. 178 с.
69. Гладкий М. Фразеологія газетної мови // Червона преса. 1928. № 3-4. С. 37.
70. Горбачевич К.С. Изменение норм русского литературного языка. Л.: Просвещение, 1971, 270 с.
71. Григораш А.М. Розширення складу фразеологічних одиниць як засіб творчого використання сталих словосполучень (на матеріалах сучасної преси України) // Система і структура східнослов’янських мов. К., 1998. С. 60-64.
72. Григораш А.М. Трансформація складу фразеологізмів у газетних текстах // Система і структура східнослов’янських мов. К., 1997. С. 36-61.
73. Григораш Д.С. Журналістика у термінах і виразах. Львів: Вища школа, 1974. 294 с.
74. Григорьев В.П. К проблеме перифразы // Сб. докладов и сообщений Лингвистического общества. Калинин: Калининский ун-т, 1974. с.74-79.
75. Григорьев В.П. Слово образ денотат: к проблеме перифразы // Некрасов Н.А. и русская литература. Кострома, 1971.-с.230
76. Грицюк Л.Ф. Нормативна багатоплановість змістових елементів заголовка // Мовознавство. 1998. № 3. С. 63-66.
77. Грицюк Л.Ф. Образно-семантичний підхід до класифікації заголовків // Мовознавство. 1992. № 2. С. 51-60.
78. Давыдов С. Словесные штампы: типы и характеристики (На материале газет) // Сб. научных трудов МГПИ. 1972. С. 160-165.
79. Дашкевич В. Постійно дбати про грамотність газет // На допомогу редактору газети. Вип. 3. 1954. С. 26.
80. Демиденко Л.П. Описательные обороты в газетно-публицистической речи // Филалогия. Минск, 1974. С.160-165.
81. Демський М.Т. Суть фраземи, її ономасіологічні функції й особливості номінації // Записки наукового товариства ім. Т. Шевченка. Т. ССХХІV. Львів, 1992. С. 240-265.
82. Дешериев Ю.Д. Закономерности развития литературных языков народов СССР в советскую эпоху. М.: Наука, 1976. 431 с.
83. Довгалевський М. Поетика (Сад поетический). К.: Мистецтво, 1973. 435 с.
84. Донской В.Ф. О табу и эвфемизмах // Проблемы стилистики, лексикологии и фразеологии. Иркутск: Иркутский пед. ин-т, 1976. С. 119-127.
85. Дридзе Д.М. Язык и социальная психология / Под. ред. А.А. Леонтьева. М.: Высшая школа, 1980. 224 с.
86. Дридзе Т.М. Организация и методы лингвосоциопсихологического исследования массовой коммуникации. М., 1979. 273 с.
87. Дубинский И.В. О смысловом изменении фразеологических единиц в контексте // Вопросы стилистики. Вып.1. Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1962. С. 64-72.
88. Дудик П.С. Про характер словосполучень у мові преси // Про культуру мови. К.: Наук. думка, 1964. С. 167-175.
89. Ефимов А.И. Стилистика художественной речи. Изд. 2-е. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1961. 519 с.
90. Єрмоленко С.Я. Про будову словосполучень (на матеріали радіомовлення) // Питання мовної культури. К.: Наук. думка, 1967. Вип.1. С. 53-59.
91. Єрмоленко С.Я. Семантичний аспект дослідження синтаксису і проблеми стилістики // Мовознавство. 1981. № 1. С. 16-25.
92. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наук. думка, 1982. 210 с.
93. Жанри і стиль в історії української літературної мови. К.: Наук. думка, 1989. 283 с.
94. Жанры советской газеты. М.: Высш. школа., 1972. 423 с.
95. Житенева Л.И. Фразеологизмы средство газетной выразительности // Русская речь. 1984. № 5. С. 69-73.
96. Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси (кінець ХІХ початок ХХ ст.). К.: Наук. думка, 1970. 302 с.
97. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова в радянський час // Мовознавство. 1968. № 6. С. 3-16.
98. Жовтобрюх М.А., Кулик Ю.М. Курс сучасної української літературної мови. К.: Рад. школа. 1959. 389 с.
99. Жовтобрюх М.А. Мова української преси. К.: Вид-во АН УРСР, 1963. 412 с.
100. Жуков В.П. О несоизмеримости компонентов фразеологизма со словом // Русский язык в школе. 1969. № 3 . С. 97-10.
101. Жулинская Л.П. Значение перифрастических устойчивых сочетаний // Русский язык в школе. 1975. № 2. С. 93-96.
102. За високу культуру мови українських газет // Вітчизна. 1958. № 5. С. 199-200.
103. Заворотна Т.П. Іменні метафоричні сполучення (на матеріалі твоpiв українських радянських письменників). Чернівці: ЧДУ, 1983. 46 с.
104. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Поняття газетна мова” в працях Миколи Гладкого // Функціонально-комунікативні вияви граматичних одиниць. К., 1997. С. 121-132.
105. Зайцева В.В. Типологія метонімічних перенесень як засобу вторинної номінації // Дослідження з мовознавства. Т. 1. Дніпропетровськ: ДДУ, 1996. С. 31-35.