ПІДСЛІДНІСТЬ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

brief description

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

КИЦАН ЮРІЙ ІВАНОВИЧ

УДК 343.102

ПІДСЛІДНІСТЬ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Погорецький Микола Анатолійович,
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2012

Зміст
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………….….…4
ВСТУП…………………………………………………….……...…5
РОЗДІЛ 1.
ПІДСЛІДНІСТЬ ЯК КРИМІНАЛЬНО–ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
1.1. Огляд наукових поглядів щодо поняття та правових ознак підслідності кримінальних справ …………………...............................15
1.2. Основні напрями сучасних досліджень видів підслідності кримінальних справ ………………………………………………………32
Висновки до розділу 1…………………………………………...…51
РОЗДІЛ 2.
ПІДСТАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ВИЗНАЧЕННЯ ПІДСЛІДНОСТІ ОРГАНІВ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
2.1 Методологія дослідження підслідності кримінальних справ………………………………………………………………………53
2.2 Розмежування підслідності кримінальних справ слідчим різних відомств …………………………………………………………..66
2.3 Співвідношення підслідності кримінальних справ слідчим і підвідомчості органів дізнання та оперативних підрозділів….…….101
Висновки до розділу 2……………………………………………126
РОЗДІЛ 3.
СУДОВИЙ ТА ВІДОМЧИЙ КОНТРОЛЬ І ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЗА ДОТРИМАННЯМ ПРАВИЛ ПІДСЛІДНОСТІ ОРГАНАМИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
3.1 Відомчий контроль за дотриманням підслідності…………130
3.2 Прокурорський нагляд і судовий контроль за дотриманням підслідності…………………................................................................136
Висновки до розділу 3……………………………………………154
ВИСНОВКИ……………………………………………………..…157
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………166
ДОДАТКИ……………………………………………………..…..190

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
КК України – Кримінальний кодекс України 2001 р.
КПК України 1960 р. – Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р.
КПК України 2012 р. – Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р.

ВСТУП

Актуальність теми. Судово-правова реформа в Україні передбачає удосконалення правових та організаційних засад діяльності органів досудового розслідування та прокуратури, спрямованих на підвищення ефективності вирішення завдань кримінального судочинства. Така реформа здійснюється в умовах суттєвих змін в економічному, соціальному та політичному житті держави, супроводжується трансформацією загальноприйнятих суспільних поглядів на організацію та функціонування всієї системи кримінальної юстиції. У зв’язку з цим, особливого значення набуває правотворча робота, метою якої є впровадження нових правових інститутів та удосконалення тих, що вже існують у кримінально-процесуальному праві. Одним із таких інститутів є підслідність кримінальних справ.
Актуальність дослідження питань підслідності зумовлюється, по-перше, тим, що цей правовий інститут є своєрідною сполучною ланкою в застосуванні норм кримінального матеріального та процесуального права; по-друге, є підставою розподілу функціональних обов’язків та взаємодії органів досудового розслідування при вирішенні заяв і повідомлень про злочини, проведенні невідкладних слідчих (розшукових) дій, розкритті та розслідуванні злочинів. Правильне застосування правових норм про підслідність дозволяє уникнути дублювання й паралелізму в роботі правоохоронних органів, краще використовувати можливості кожного з них. Зокрема, у 2010-2011 роках слідчі органів внутрішніх справ розслідували понад 91,0 % всіх кримінальних справ, відповідно слідчі прокуратури – понад 7,5 %, слідчі СБУ – понад 0,5 %, слідчі ДПА – понад 0,9 % кримінальних справ [167].
Науково-теоретичним підґрунтям дослідження підслідності стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі кримінального процесу та інших юридичних наук, а саме: Ю.П. Аленіна, Ю.М. Грошевого, В.Г. Гончаренка, І.М. Дерев’янка, А.Я. Дубинського, В.С. Зеленецького, А.В. Іщенка, О.В. Капліної, Н.С. Карпова, О.П. Кучинської, Л.М. Лобойка, Є.Д. Лук’янчикова, О.Р. Михайленка, В.Т. Нора, М.А. Погорецького, В.О. Попелюшка, Д.Б. Сергєєвої, С.М. Смокова, С.М. Стахівського, М.С. Строговича, О.Ю. Татарова, В.М. Тертишника, Л.Д. Удалової, М.І. Хавронюка, С.С. Чернявського, В.П. Шибіка, О.Г. Шило, М. Є. Шумила, О.Г. Яновської та інших.
Проблема підслідності кримінальних справ впродовж тривалого часу досліджувалася І. Г. Башинською, Ю. Н. Білозеровим, С. В. Бородіним, С. Г. Волкотрубом, Л. Н. Гусевим, З. З. Зіннатулліним, М. С. Салаховим, А. А. Чувільовим, Л. Д. Чулюкіною, В. М. Ягодинським та іншими правниками. Проте ґрунтовних та всебічних досліджень, які б враховували зміни, внесені до Кримінально-процесуального кодексу України 1960 р. Законами України від 12 липня 2001 р., 22 травня 2003 р., 5 червня 2003 р., 11 липня 2003 р., 23 грудня 2004 р., 19 квітня 2007 р., 7 квітня 2011 р., 20 грудня 2011 р., з даної проблеми ще недостатньо. У зв’язку з набранням чинності КПК України 2012 р. нагальною є потреба теоретичного дослідження низки нових положень, зокрема щодо направлення справи за підслідністю та вирішення спорів про підслідність. У науці кримінального процесу залишаються дискусійними питання щодо визначення поняття підслідності, її правової природи, ознак та видів, підстав для визначення законодавцем предметної підслідності кримінальних правопорушень.
Вибір теми дисертації зумовили наукова і практична значущість досліджуваної проблеми, недостатній рівень її наукової розробленості, а також нагальна потреба впровадження відповідних наукових результатів у практичну діяльність слідчих та оперативних підрозділів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов’язаний з плановою темою, що затверджена Вченою Радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, протокол № 3 від 4 грудня 2009 року «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу» (реєстраційний № 06БФ042-01, державна реєстрація № РК 0101U003579) та темою кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Проблеми розвитку законодавства про судочинство та судоустрій України» № 97165. Тема дисертації затверджена Вченою радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 6 від 26 березня 2010 року).
Мета і задачі дослідження. Мета наукової роботи полягає в тому, щоб на основі всебічного комплексного теоретичного аналізу правових норм, які регулюють відповідні суспільні відносини у кримінальному судочинстві, та на базі сучасних досягнень процесуальної науки розробити обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення підслідності кримінальних справ органів досудового розслідування.
Для досягнення мети дослідження поставлені такі задачі:
- з’ясувати правову природу підслідності та її основні правові властивості;
- визначити співвідношення понять підслідності, компетенції, юрисдикції та підвідомчості кримінальних справ;
- виділити види підслідності та з’ясувати їх співвідношення;
- встановити юридичні підстави для визначення підслідності кримінальних справ;
- розробити критерії розмежування підслідності кримінальних справ слідчим різних ланок правоохоронних органів;
- запропонувати науково-обґрунтований механізм законодавчої регламентації вирішення питань щодо передачі справи за підслідністю;
- охарактеризувати правову природу відомчого та судового контролю за дотриманням вимог закону щодо підслідності кримінальних справ і запропонувати шляхи вдосконалення його ефективності;
- розробити науково-теоретичні основи вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності прокурора при вирішенні питань щодо підслідності кримінальних справ;
- сформулювати науково-обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правового регулювання підслідності кримінальних справ.
Об’єктом дослідження є врегульовані нормами кримінального процесуального законодавства правовідносини, що виникають у зв’язку із вирішенням питання про підслідність кримінальних справ.
Предметом дослідження є підслідність кримінальних справ.
Методи дослідження обрані з урахуванням специфіки мети, задач, об’єкта і предмета дослідження. У роботі використані: діалектичний метод наукового пізнання дійсності і спеціальні методи – історико-правовий, статистичний, системно-структурний, методи моделювання, спостереження, узагальнення та ін. Усі вони були застосовані у взаємозв’язку, що в кінцевому підсумку сприяло забезпеченню всебічності, повноти й об’єктивності наукових пошуків, а також коректності, обґрунтованості й узгодженості сформульованих висновків.
Історико-правовий метод використовувався при дослідженні розвитку кримінально-процесуальних норм щодо підслідності. Статистичний метод обрано для дослідження правозастосовної практики, її узагальнення, виявлення типових помилок правозастосування. Системно-структурний допоміг дослідити нормативний зміст і структуру кримінально-процесуального інституту підслідності, проаналізувати його окремі структурні елементи і з’ясувати їх взаємозв’язок. Метод моделювання використовувався при розробці змін і доповнень до чинного кримінального процесуального законодавства України з метою підвищення його ефективності. Метод узагальнення слугував для послідовного зведення одиничних фактів у єдине ціле з метою виявлення типових помилок правозастосовної практики, прогалин або колізій правового регулювання й можливих шляхів їх подолання.
Нормативну основу дисертації складають: Конституція України; міжнародно-правові акти, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; національне кримінальне й кримінально-процесуальне законодавство та кримінально-процесуальне законодавство зарубіжних країн; рішення Конституційного Суду України; постанови Пленуму Верховного Суду України; накази Генерального прокурора України і Міністерства внутрішніх справ, а також проекти КПК України.
Загальнотеоретичне підґрунтя цієї наукової роботи забезпечили праці вчених в галузях загальної теорії держави і права, кримінального і кримінально-процесуального права, судоустрою та ін.
Емпіричною базою дослідження є вивчені та узагальнені кримінальні справи, в яких вирішувалися питання щодо їх підслідності (120), статистичні дані органів прокуратури, МВС України з 2009 по 2012 роки, дані анкетування та опитування слідчих органів внутрішніх справ, прокуратури, СБУ, податкової міліції (200 осіб).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є комплексним дослідженням проблем підслідності кримінальних справ. До найбільш важливих положень, що містять наукову новизну, слід віднести такі:
вперше:
– виокремлено новий елемент поняття підслідності, зокрема пропонується поряд з властивостями (ознаками) кримінальних справ та вказівкою на слідчого – конкретного уповноваженого органу досудового розслідування, окремо виділяти повноваження слідчого щодо прийняття справи до свого провадження та повноваження прокурора стосовно визначення підслідності кримінальних справ відповідно до ст. ст. 216, 218 КПК України 2012 р.;
– обґрунтовано точку зору про необхідність включати до поняття підслідності не лише правові норми щодо повноважень слідчих, але й аналогічні правові норми стосовно повноважень органів дізнання з розслідування проступків та доповнення КПК України 2012 р. відповідними правовими нормами;
– розроблено новий кримінально-процесуальний механізм направлення справи за підслідністю, який полягає в наділенні слідчого повноваженням ініціювати питання щодо направлення справи за підслідністю за згодою керівника органу досудового розслідування;
удосконалено:
– наукові підходи до розуміння та розмежування понять «підслідність», «компетенція» та «юрисдикція»;
– наукове положення, відповідно до якого основними критеріями для визначення предметної (родової) підслідності є функціональне призначення правоохоронного органу та забезпечення оптимальних можливостей для взаємодії слідчих та оперативних підрозділів;
– позиції щодо правової природи діяльності оперативних підрозділів по виконанню за дорученням слідчого і прокурора гласних і негласних слідчих (розшукових) дій;
– кримінально-процесуальний механізм оскарження процесуальних рішень, дій та бездіяльності слідчого і прокурора при вирішенні питань про підслідність;
– положення щодо кримінально-процесуальної діяльності прокурора при визначенні підслідності, зокрема запропоновано законодавчо закріпити підстави для прийняття рішення передати справу іншому слідчому;
набули подальшого розвитку:
– наукове положення щодо виділення видів підслідності, зокрема обгрунтовується про існування шести видів підслідності: предметної (родової), територіальної, персональної, за зв’язком справ, альтернативної та за визначенням прокурора (виключної, універсальної, імперативної);
–– аргументи на користь виділення виду підслідності за визначенням прокурора, крім того з урахуванням нового КПК України конкретизуються випадки, в яких прокурор уповноважений визначати підслідність кримінальних справ, зокрема у разі розслідування нововиявлених обставин та надання правової допомоги;
– обґрунтування доцільності уточнення положень КПК України 2012 р. щодо вирішення спорів про підслідність прокурором, в тому числі з урахуванням особливостей компетенції спеціалізованих прокуратур;
– пропозиції щодо встановлення критеріїв розмежування підслідності слідчих апаратів місцевого, регіонального та центрального рівня;
На підставі висловлених у дисертації міркувань, пропонується внести зміни й доповнення до КПК України 2012 р.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені в процесі дослідження положення, висновки і пропозиції можуть бути використані:
а) у науково-дослідницьких цілях – для подальшого розроблення на підставі отриманих результатів проблеми забезпечення конституційних прав особи в досудовому провадженні по кримінальних справах;
б) у нормотворчій діяльності – для вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства (лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України № 04-19/14-2063 від 2 жовтня 2012 року);
в) у правозастосовній діяльності – для надання практичної допомоги слідчим, прокурорам і суддям у правильному застосуванні закону, виконуючи важливу методичну функцію в уникненні помилок у їх діяльності (акт впровадження Головного слідчого управління Служби безпеки України від 13 вересня 2012 р., акт впровадження Головного слідчого управління МВС України від 27 жовтня 2012 р.);
г) у навчальному процесі – при вивченні курсу кримінального процесу та спецкурсів студентами вищих юридичних навчальних закладів, при підготовці й підвищенні кваліфікації практичних працівників, у науково-дослідницькій роботі студентів (акт впровадження юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 17 вересня 2012 р., акт впровадження Хмельницького університету управління та права від 24 вересня 2012 р.).
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, схвалена її членами і рекомендована до захисту (протокол № 12 від 28 травня 2012 року). Основні положення, висновки й рекомендації дисертації доповідались автором і були оприлюднені на: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Право на приватність: тенденції та перспективи» (2008 р., м. Львів); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Правова держава: Історія, сучасність та перспективи формування в Україні» (2009 р., м. Запоріжжя); Міжнародній науково-практичній конференції «Десяті осінні юридичні читання» (2011 р., м. Хмельницький); науковому семінарі «Проблеми формування кримінального процесуального законодавства України в контексті європейських стандартів» (2012 р., м. Київ).
Публікації. Основні положення й висновки дисертації відображені в дев’ятьох публікаціях, із яких п’ять статей, опублікованих у наукових фахових виданнях, а також у чотирьох тезах наукових доповідей на науково-практичних конференціях та семінарі.
Структура дисертації зумовлена предметом, метою і задачами дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 199 сторінок, із яких основний текст – 165 сторінок, список використаних джерел – 24 сторінки (214 найменувань) та 8 додатків (10 сторінок).

bibliography

ВИСНОВКИ

На підставі викладених вище положень, виходячи з досягнутого рівня розробки проблематики, пов’язаної із визначенням правил підслідності кримінальних справ, а також проведеного комплексного аналізу чинної нормативно-правової бази та регламентованих нею суспільних відносин, можна сформулювати такі висновки, в яких містяться основні результати дослідження.
1. Підслідність кримінальних справ слід розглядати як загальну умову досудового розслідування, а також як правовий інститут, норми якого регламентують ознаки (властивості) кримінальних справ, визначають слідчих конкретного уповноваженого органу досудового розслідування, а також містять обов’язки (повноваження) слідчого та прокурора.
Наявність у кримінально-процесуальному законі комплексу правових норм, які регулюють підслідність кримінальних справ між органами досудового розслідування, свідчить про функціонування самостійного інституту підслідності. Норми даного інституту визначають повноваження органів досудового слідства та дізнання під час розслідування злочинів, умови, підстави й порядок передачі кримінальних справ від одного такого органу іншому, процесуальний порядок вирішення спорів про підслідність, правові наслідки порушення правил підслідності.
Норми інституту підслідності є регуляторами правовідносин, що виникають між суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності у зв’язку з необхідністю визначення відповідного органу досудового розслідування який повинен провадити слідство чи дізнання, а також у зв’язку з вирішенням спорів, які виникають між суб’єктами кримінально процесу щодо підслідності.
Суб’єктами правовідносин, врегульованих правовими нормами даного інституту, є органи дізнання, слідчі органів прокуратури, безпеки, внутрішніх справ і податкової міліції, начальники слідчих відділів, прокурори, судді і суди.
2. Незважаючи на тісний зв’язок понять «підслідність», «компетенція», «юрисдикція» та «підвідомчість», підслідність не тотожна жодному з них. Відносно поняття «компетенція», підслідність виступає як її складова частина, за допомогою якої окреслюється предмет відання конкретного органу досудового розслідування. Не можна вважати виправданим використання в тексті КПК України 2012 р. замість поняття «територіальна підслідність» поняття «юрисдикція», оскільки таким чином запроваджується паралельне існування понять з тотожним змістом і обсягом. Наявний зв’язок між поняттями «підслідність» і «підсудність», однак такий зв’язок не є прямим, а опосередкованим.
3. Слід виділяти шість видів підслідності: 1) предметна (родова); 2) територіальна; 3) персональна; 4) альтернативна; 5) за зв’язком справ 6) за визначенням прокурора (виключна, імперативна, універсальна). Місце вчинення злочину є територіальною ознакою підслідності і не є самостійною умовою (загальним положенням) досудового розслідування.
4. Основним критерієм для визначення законодавцем предметної (родової) підслідності є функціональне призначення органу досудового розслідування та забезпечення оптимальної взаємодії слідчих та оперативних підрозділів. Персональна ознака є основною для віднесення до підслідності кримінальних справ на підставі ознак суб’єкта злочину. Для уточнення правил персональної підслідності слід навести у ст. 3 КПК України вичерпний перелік органів, які вважаються правоохоронними.
Предметна (родова) визначається характером вчиненого злочину, що находить вираження в його кваліфікації і призначена для розмежування повноважень по розслідуванню злочинів між органами досудового слідства різних відомств (органів прокуратури, внутрішніх справ, безпеки, податкової міліції). Основні положення предметної ознаки підслідності наведені в ст. 216 КПК України 2012 р. (ст.112 КПК 1960 р.)
Персональна ознака є основною для віднесення до підслідності кримінальних справ на підставі конкретних ознак суб’єкта злочину, його віку, стану здоров’я та іншої подібної обставини. Слідчим прокуратури, виходячи із суб’єкта злочину, підслідні справ про злочини, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про державну службу» та особами, посади яких віднесено до 1-3 категорії посад, працівниками правоохоронних органів. Слідчим органів внутрішніх справ підслідні всі кримінальні справи про злочини, вчиненні неповнолітніми.
За персональною ознакою до підслідності слідчих військової прокуратури віднесені також справи про злочини, вчинені військовослужбовцями.
Територіальна підслідність визначає, слідчий якого адміністративного району (області) повинен провести досудове слідство. Згідно зі ст. 116 КПК України 1960 р. досудове слідство провадиться в тому районі, де вчинено злочин. Якщо місце злочину невідомо, то з метою найбільш швидкого, об’єктивного і повного розслідування воно може провадитися за місцем виявлення злочину або за місцем знаходження підозрюваного, обвинуваченого чи більшості свідків.
Якщо не співпадає місце вчинення суспільно небезпечних дій (бездіяльності) і їх злочинних наслідків, то місцем вчинення злочину слід вважати те, де були вчинені дії, які призвели до злочинного результату. В теорії кримінального процесу залишається мало дослідженим питання територіальної підслідності справ про тривалі та продовжувані злочини.
З метою конкретизації правил територіальної підслідності доцільно доповнити ст.218 КПК України 2012 р. положенням про те, що кримінальне провадження (кримінальна справа) про кримінальне правопорушення, яке було розпочате у районі діяльності одного органу досудового слідства, а закінчений в районі діяльності іншого, розслідується слідчим того району, де злочин був закінчений або припинений".
Альтернативна підслідність визначає, що кримінальні справи про деякі злочини є підслідними одночасно кільком органам досудового слідства. Тому їх розслідує той орган, який виявив злочин і почав у зв’язку з цим кримінальне провадження. Але зв’язку з набранням чинності КПК України 2012 р. положення про альтернативну підслідність втратили чинність.
Підслідність за зв’язком справ застосовується тоді, коли розслідування однієї чи кількох справ пов’язане із розслідуванням іншої справи.
Згідно з правилами виключної (імперативної) підслідності, слідчий орган, який здійснюватиме досудове слідство, визначає своїм рішенням відповідний прокурор.
Варто усунути нормативну невизначеність поняття "правоохоронні органи", оскільки це може призводити до колізій і непорозумінь при застосуванні цієї правової норми. Як показує аналіз законодавства України, поняття "правоохоронні органи" надто нечітко, суперечливо і непослідовно визначено у різних законах, які так чи інакше стосуються їх діяльності. Така ситуація не тільки свідчить про відсутність єдиного підходу у розумінні того, які органи є правоохоронними, не просто ускладнює вирішення теоретичних проблем у цій сфері, але й здійснює негативний вплив на діяльність органів досудового слідства по визначенню підслідності кримінальних справ. Виникають спори про підслідність, які перешкоджають швидкому, повному і всебічному розслідуванню кримінальних справ. На нашу думку, для усунення існуючої проблеми треба дати універсальне визначення або вичерпний перелік правоохоронних органів у ст.3 КПК України.
Справи про деякі злочини доцільно розслідувати за місцем знаходження потерпілого. Таке вирішення питання про підслідність кримінальної справи викликано тим, що по окремим категоріям справ місцем вчинення злочину є не те місце, де обвинувачений скоїв злочинне діяння, а місце, де знаходиться потерпілий, якому нанесена шкода. Наприклад, по справах про ухилення від сплати аліментів на утримання дітей підслідність кримінальних справ визначається не місцем вчинення злочину (місця проживання або роботи обвинуваченого, звідки він повинен був надіслати аліменти), а за місцем проживання його сім’ї, котра мала була отримати ці кошти. Цим злочином нанесена шкода не за місцем несплати аліментів, а за місцем неотримання їх потерпілою сім’єю. На підставі цього слідчі повинні розслідувати такі справи за місцем знаходження потерпілого.
Необхідно чітко визначити предметну компетенцію такого органу дізнання, як органи безпеки. Це можливо зробити за зразком ст.112 КПК України 1960 р., яка визначає підслідність і в якій до кожного виду органів досудового слідства віднесено певну кількість складів злочинів, передбачених особливою частиною Кримінального кодексу України.
Підслідність органів дізнання можна визначати з урахуванням попереднього досвіду законодавчого регулювання (КПК України 1960 р.) такими способами:
а) за складом злочину (п.4 ст.101);
б) за переліком складу злочинів (п.1-1 ст.101 КПК);
в) за суб’єктом вчинення злочину (п. 3, 3-1, 5 ст.101 КПК);
г) територією чинення злочину (п.3,5 ст.101 КПК);
д) акваторією вчинення злочину (п.3-1,8 ст.101 КПК);
е) за справами, віднесеними законом до ведення органу дізнання (п.2 ст.101 КПК);
є) за повноваженням провадити дізнання у справі про будь-який злочин, якщо його розслідування не віднесено до компетенції іншого органу дізнання.
Доведено потребу визначення процесуального порядку оскарження процесуальних рішень, дій та бездіяльності слідчих і прокурорів до суду, крім того, пропонується на законодавчому рівні встановити, що в разі, якщо слідчий суддя при розгляді будь-якого подання слідчого чи скарги учасника процесу доходить висновку про порушення правил підслідності, він зупиняє розгляд і пропонує прокурору визначити підслідність справи.
5. Відповідно до ст. 484 КПК України 2012 р. передбачається визначення слідчих, які будуть спеціально уповноважені керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх. Тому розроблені науковцями рекомендації щодо розмежування підслідності слідчих ОВС та прокуратури можуть бути покладені в основу розмежування підслідності слідчих та слідчих, спеціально уповноважені керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх.
Існує чотири різних варіанти вчинення злочинів неповнолітніми особами в групі з дорослими, і як наслідок – є різні варіанти вирішення питання про підслідність кримінальних справ:
1) повнолітня особа самостійно вчинила злочин, який підслідний слідчим прокуратури, а інші злочини вона скоїла разом з неповнолітніми. В такому випадку слід керуватися роз’яснення ми Пленуму Верховного Суду України від 6 квітня 2001 р., тобто досудове слідство повинен провадити слідчий прокуратури;
2) доросла особа разом з неповнолітніми вчинила злочин, який підслідний включно слідчим прокуратури;
3) доросла особа разом з неповнолітніми вчинила злочин, який підслідний слідчим прокуратури, а крім того, неповнолітній скоїв ще й інший злочин – не підслідний їм;
4) дорослий разом з неповнолітнім вчинили злочини як підслідні, так і не підслідні слідчим прокуратури. Відповідно до правових норм КПК України 1960 р. у трьох останніх випадках справа має розслідуватися спеціально уповноваженим слідчим органів внутрішніх справ, але за постановою відповідного прокурора справа може розслідуватися слідчим іншого відомства.
Зазначені правила цілком можуть бути використані при розмежуванні підслідності між слідчими, які відповідно до норм КПК 2012 р. спеціально уповноважені розслідувати справи про злочини неповнолітніх, та іншими слідчими.
6. На сьогодні проблемним є питання щодо розмежування підслідності кримінальних справ між слідчими різних ланок одного відомства. В КПК України 1960 р. і КПК України 2012 р. фактично залишено поза увагою ту обставину, що кримінальні справи розслідуються слідчими відповідних підрозділів у центральних або регіональних апаратах. Недодержання вимог про підслідність іноді призводить до повернення кримінальної справи на додаткове розслідування. А в зв’язку з скасуванням інституту додаткового розслідування такі порушення можуть спричинити постановлення виправдувального вироку через визнання недопустимими доказів, зібраних неуповноваженим суб’єктом. Тому пропонується в КПК України закріпити правила про визначення так званої «вертикальної» підслідності, зокрема встановити, що слідчим Головних слідчих управлінь центральних апаратів міністерств і відомств, а також слідчих управлінь областей підслідні справи про складні та багатоепізодні кримінальні справи.
Потреба таких змін зумовлена тим, що підстави для визначення місця проведення слідства, передбачені ст.116 КПК України 1960 р., у деяких випадках суди трактують дуже вузько (лише за місцем виявлення злочину або за місцем перебування підозрюваного, обвинуваченого, або за місцем перебування більшості свідків). Судді вимагають відповідного рішення прокурора у порядку, передбаченого п.9 ч.1 ст.227 КПК 1960 р. Недодержання цих вимог іноді призводить до повернення кримінальної справи на додаткове розслідування. А в зв’язку з скасуванням інституту додаткового розслідування такі порушення можуть спричинити постановлення виправдувального вироку через визнання недопустимими доказів, зібраних не уповноваженим суб’єктом. Тому пропонується в КПК закріпити правила про визначення так званої "вертикальної" підслідності.
7. Пропонуються зміни і доповнення до ст. 218 КПК України 2012 р., а саме слід запровадити кримінально-процесуальний механізм передачі кримінального провадження (кримінальної справи) відповідно до підслідності за клопотанням слідчого, яке погоджує керівник органу досудового розслідування та затверджує прокурор. Рішення керівника органу досудового розслідування про передачу кримінального провадження за підслідністю теж підлягає затвердженню прокурором.
8. Доведено потребу визначення процесуального порядку оскарження процесуальних рішень, дій та бездіяльності слідчих і прокурорів стосовно вирішення питань підслідності кримінальних справ слідчому судді. Пропонується на законодавчому рівні встановити, що в разі, якщо слідчий суддя при розгляді будь-якого подання слідчого чи скарги учасника процесу доходить висновку про порушення правил підслідності, він зупиняє розгляд і пропонує прокурору визначити підслідність справи.
За результатами проведеного дисертаційного дослідження підготовлено низку інших законодавчих новел, спрямованих на вдосконалення правового інституту підслідності кримінальних справ і подолання окремих негативних явищ в слідчій практиці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С.С. Проблемы теории права: [Курс лекций в двух томах]. / С.С. Алексеев – Свердловск: Изд-во Свердл. юрид. инст-та, 1972. – Т. 1.– 396 с.
2. Андрушко О. В. Дізнання в органах прикордонної служби України : Процесуальні та організаційні аспекти : [монографія] / О. В. Андрушко, Д. П. Письменний – Одеса : Фенікс, 2009. – 204 с.
3. Артемчук Г. І. Методика організації науково-дослідницької роботи : [ навч. посіб.] / Г. І. Артемчук, В. М. Курило, М. П. Кочерган. – К. : Форум, 2000. – 271 с.
4. Баскаков А. Я. Методология научного исследования : [учеб. пособие] / А.Я.Баскаков, Н.В. Туленков. – К. : МАУП, 2004. – 216 с.
5. Баулин О.В. Ведомственный контроль и процессуальная независимость следователя / О. В. Баулин // Вестник Днепропетровского университета. Правоведение. – Вып. З. Днепропетровск, 1996. – С.131-137.
6. Баулін О. В. Дізнання в Україні: проблеми і перспективи / О. В. Баулін, Н. С. Карпов // Судова реформа в Україні. Київ-Харків: Юрінком Інтер, 2002. – С.254-258.
7. Баулін О.В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії: Монографія / О. В. Баулін, Н. С. Карпов. – К.: НАВСУ, 2001. – 232 с.
8. Башинская И. Г. Проблемы правовой регламентации института подследственности в российском уголовном судопроизводстве : Диссертация ... кандидата юридических наук : 12.00.09. / И. Г. Башинская. – Москва, 2007. – 249 с.
9. Бедняков Д. И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений / Д. И. Бедняков. – М. : Юрид. лит., 1991. – 208 с.
10. Березовская С. Г. Прокурорский надзор в советском государственном управлении (Общий надзор). / С. Г. Березовская – М. : Госюриздат 1954. – 106 с.
11. Благодир С. Закриття кримінальних справ щодо неповнолітніх: вирішення проблем / С. Благодир, З. Смітієнко // Право України. - 1998.-N2. - С.44-45.
12. Богданов Б. Е. Оперативно-розыскное обеспечения расследований хищений социалистического имущества, должностных и хозяйственных преступлений. / Б. Е. Богданов – М. : МВД СССР, 1982. –34 с.
13. Бордиловский Э.И Оперативно-розыскное обеспечение процесса расследования преступлений : [Лекция] /Э.И Бордиловский. – М. Академия МВД РФ, 1993. – 20 с.
14. Бородин С.В. Дознание и предварительное следствие (Общие условия) / С. В. Бородин‚ Ю. Н. Белозеров. – М.: МООП‚ 1965. – 67 с.
15. Бринцев В. Досудове слідство: судовий слідчий чи "следственный судья"? / В. Бринцев // Право України.- 1997.- № 7.- С. 7-9.
16. Вапнярчук В.В. Особливості процесуального становища особи, яка провадить дізнання : [монографія] / В.В. Вапнярчук. – Харків : Торсинг, 2001. – 220 с.
17. Власова Н. А. Общие условия предварительного расследования : [монография] / Н. А. Власова, А. Б. Соловьев, М. А. Токарева. – М. : Юрлитинформ, 2005. – 144 с.
18. Волкотруб С. Г. Імунітет у кримінальному процесі України : [монографія] / С. Г. Волкотруб. – Харків : Консум, 2005. – 144 с.
19. Волошина В. К. Щодо співвідношення специфічних принципів розслідування та загальних умов провадження досудового слідства / В. К. Волошина // Часопис Академії адвокатури України – 2009. - № 3. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Chaau/2009-2/09vvkpds.pdf
20. Гаращук В. М. Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду у державному управлінні : Дис. … доктора юридичних наук. Спец. 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право. / В. М. Гаращук – Харків, 2003. – 412 с.
21. Герасимов С. И. Функции уголовного преследования в деятельности прокуратуры / С. И. Герасимов // Прокуратура в правовом государстве. – М., 1997. – С.52.
22. Гончаров И.Д. Развитие советского законодательства о процессуальном положении следователя: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук : Спец 12.00.09 / И. Д. Гончаров.- Харьков, 1974. – 24 с.
23. Горбачов В. Підслідність кримінальних справ про злочини, вчинені неповнолітніми / В. Горбачов. // Право України. – 2003. - №11. – С.49-50.
24. Горленко С. В. Общие условия производства предварительного следствия в уголовного процессе : Понятие, история, современность : Дисс. … кандидата юрид. наук : Спец. 12.00.09. – Уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность / С. В. Горленко. – М., 2003. – 237 с.
25. Городецька М.С. Кримінально-процесуальна компетенція слідчого органів внутрішніх справ : Дис. кандидата юрид. наук : Спец. 12.00.09. – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність / М.С. Городецька. - Дніпропетровськ, 2010. - 271 с.
26. Гриб В.Г. Совершенствование и развитие системы специальных подразделений органов внутренних дел по борьбе с организованной преступностью / В. Г. Гриб // Проблемы борьбы с организованной преступностью, коррупцией и терроризмом: Сб. науч. трудов. – М.: ВНИИ МВД России, 2001. – С.3-20
27. Грищенко М. В. Сучасні правові проблеми формування антикорупційного бюро / М. В. Грищенко // Право і безпека. – 2009. – № 3. [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pib/2009_3/PB-3/PB-3_1.pdf
28. Грошевой Ю. М. Теоретические проблемы соотношения прокурорского надзора и ведомственного (вневедомственного) контроля (в системе АПК): [Учебное пособие]. – / Ю. М. Грошевой, Д. И. Пышнев. – К., 1992. – 76 с.
29. Гусарєв С.Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності) : [Навч. посіб.] / С. Д. Гусарєв, О. Д. Тихомиров. - К. : Знання, 2005. – 655 с.
30. Гусаров В. Контролюючі органи і прокурорський нагляд / В. Гусаров, М. Руденко // Право України. – 1995. − № 1. – С.17–19.
31. Гусев Л. Н. Подследственность и подсудность в советском уголовном процессе / Л. Н.Гусев. – М.: ВЮЗИ, 1974. – 32 с.
32. Гусев Л. Н. Подсудность уголовных дел / Л. Н.Гусев. – М.: Госюриздат, 1955. – 111 с.
33. Гуткин И. М. Советский уголовный процесс / И. М. Гуткин, Ю. К. Белозеров, Л. А. Мариупольский. – М. : Госюриздат, 1962. – 319 с.
34. Джига М. В. Провадження дізнання в Україні: [Навч.-практ. посібник] / М. В. Джига, О. В. Баулін, С. І. Лук'янець, С. М. Стахівський – К.: Вид-во МВС України, 1999. – 155 с.
35. Дознание в органах внутренних дел : [Уч. пособие] / Под ред. А. А. Чувилева: - М. : Изд-во МВШМ МВД СССР, 1986. – 148 с.
36. Дорофеєва Л.М. Дізнання в митних органах : Дис. … кандидата юридичних наук : Спец. 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза / Л. М. Дорофеєва. – Харків, 2006. - 210 с.
37. Дульський О.О. Центральне бюро розслідувань – стратегічний елемент системи внутрішньої безпеки України / О. О. Дульський // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2004. – №10. – С. 51-57.
38. Ефимичев П. С. Расследование преступлений. Теория, практика, обеспечение прав личности / С. П. Ефимичев, П. С. Ефимичев. - М. : Юстицинформ, 2009. – 315 с.
39. Єна І. В. Предмет відання прокурора в досудовому провадженні / В. П. Сабадаш, І. В. Єна // Вісник Запорізького національного університету Юридичні науки. – 2009. - № 2. -С. 174-180.
40. Жирний Г.Ю. Деякі питання систематизації законодавства про досудове слідство і дізнання / Г. Ю. Жирний // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної наук.-практичної конференції (жовтень 1999 p., м.Київ).- К.: ІЗ ВРУ, 1999.- С.302-306.
41. Жогин Н. В. Предварительное следствие в советском уголовном процессе / Н. В. Жогин, Ф. Н. Фаткулин. – М. : Юрид. лит, 1965. – 367 с.
42. Захаров Н.В. Теория и практика определения подследственности уголовных дел : Автореф. дисс. … канд. юрид. наук : Спец. 12.00.09. - Уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность / Николай Владимирович Захаров. – Казань, 2009. – 20 с.
43. Захаров О. В. Підвідомчість скарг на бездіяльність органів прокуратури щодо розгляду і вирішення заяв про злочини /О. В. Захаров // Адвокат. – 2010. - № 6. – С. 15-17.
44. Зеленецкий В. С. Общая теория борьбы с преступностью. Концептуальные основы. / В. С. Зеленецкий. – Х. : Основа, 1994. – 321 с.
45. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела / В. С. Зеленецкий. - Х. : КримАрт, 1998. - 340 с.
46. Зинатуллин З. З. Подследственность уголовных дел / Зинатуллин З. З., Салахов М. С., Чулюкин Л. Д. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1986. – 102 с.
47. Иванов А. Н. Взаимодействие приемников-распределителей с оперативными аппаратами иных служб и подразделений органов внутренних дел по борьбе с преступностью / А. Н. Иванов. – М, 1990. – С. 73.
48. Иванов В. А. Дознание в советском уголовном процессе : [Учеб. пособие] / В. А. Иванов. - Л.: ЛГУ, 1966. - 115 с.
49. Ивин А. А. Современная философия науки / А. А. Ивин. – М. : Высш. шк., 2005. – 592 с.
50. Ісмайлов К.Ю. Ретроспективний аналіз розвитку слідчих підрозділів МВС України / К. Ю. Ісмайлов // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності – 2010. - №3. [Електронний ресурс] / Режим доступу : www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/.../9Ismayl.pdf
51. Казимирчук В. П. Право и методы его изучения / В. П. Казимирчук. – М. : Изд-во “Высшая школа”, 1965. – 252 с.
52. Каркач П. М. Органи прокуратури України : [навч.-метод. посіб.] / П. М. Каркач, С. М. Іванов. – Х. : Видавець СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2007. – 360 с.
53. Карнеева Л. Проблемы перестройки следственного аппарата органов внутренних дел / Л. Карнеева // Соц. законность. – 1989. – № 2. – С.62-63.
54. Карпов Н. С. Деякі аспекти розслідування податкових злочинів на сучасному етапі розвитку податкового законодавства / Н. С. Карпов, В. О.Шершньова // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. – 2011. - №4. - С. 133-147.
55. Киримова, Е. А. Правовой институт :Теоретико-правовое исследование : Автореферат дисс. … кандидата юридических наук. Спец. 12.00.01 – Теория права и государства; История права и государства ; История политических и правовых учений / Е. А. Киримова. - Саратов, 1998. - 23 с.
56. Коваленко С. Г. Кримінальний процес України : [Навч. посіб.] / С. Г. Коваленко – К.: Юрінком Інтер, 2003. - 576 с.
57. Кожевников И. Упорядочить полномочия следователя / И. Кожевников // Рос. юстиция. – 1997. – №12. – С.22-24.
58. Колоколов Н. А. Методика проведення основних судебно-контрольных действий в стадии предварительного расследования : [Научно-практическое пособие] / Н. А. Колоколов. - М: Юрлитинформ, 2004. – 192 с.
59. Коломеец В. К. Особенности расследования преступлений в исправительно-трудовых учреждениях: Автореф. дисс. канд. юрид. наук : Спец. 12.00.09. – Уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность / В. К. Коломеец. – М., 1972. – 20 с.
60. Коляда П. В. Проблеми досудового слідства у кримінальному процесі / П. В Коляда. - К.: Юрінком Інтер, 2001. – 208 с.
61. Комарова Н. А. О подследственности уголовных дел по УПК РФ 2001 г. : Комментарий нового уголовно-процессуального законодательства // Н. А. Комарова, Н. А. Сидорова. // Юридическая практика. – 2002. – № 3. – С. 5 - 17.
62. Кондратьєв О.В. Організаційно-правові проблеми судового контролю: Автореф. дис... канд.. юрид. наук. / Спец. : 12.00.10. - судоустрій; прокуратура та адвокатура / О. В. Кондратьєв. – Харків, 2005. – 32 с.
63. Концепція державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю : Схвалена Указом Президента України від 21 жовтня 2011 року №1000/2011 // http://www.president.gov.ua/documents/14091.html
64. Концепція реформування кримінальної юстиції, затверджена Указом Президента України від 8 квітня 2008 року №311/2008 [Електронний ресурс]./ Режим доступу : http://www.president.gov.ua
65. Корж В. Актуальні питання подальшого реформування органів прокуратури / В. Корж // Право України. – 1998. – № 5. – С.37-39.
66. Корніч С.В. Щодо Національної служби розслідувань / С. В. Корніч // Вісник прокуратури. – 2006.–№ 7. – С.60-65.
67. Коробейников В. Н. Оперативно-розыскное обеспечение раскрытия и расследования преступлений, связанных с вымогательством: Дисс. …канд. юрид. наук : Спец. 12.00.09. – Уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность / В. Н. Коробейников. – Ижевск – 2001. – С. 13.
68. Король В.М. НБР: спеціально для VIP-клієнтів / В. М. Король // Дзеркало тижня. – 2005. – 9-15 квітня.
69. Корчовий М. Удосконалення діяльності слідчо-оперативної групи в процесі розкриття та розслідування злочинів проти особи з ознаками насильства / Микола Корчовий // Вісник Академії управління МВС. - 2010. - №3(15) –С. 150-156.
70. Корякин И. П. Отрасль права и институт права : Аксеология цивилитарного права / И. П. Корякин. // Вестник Карагандинского юридического института Министерства внутренних дел Республики Казахстан. - 2004. - Выпуск 2 (10). - С. 152 – 156
71. Красноокий О. Ще раз про співвідношення державного контролю і прокурорського нагляду /О. Красноокий // Право України. – 1998. – № 3. – С. 88–90.
72. Кримінальний процес : [підручник] / За ред. Ю. М. Грошевого, О. В. Капліної. – Харків. : Право, 2010. – 608 с.
73. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В. Т. Маляренко, В. Г. Гончаренко. – К. : Форум , 2003. – 896 с.
74. Кругликов А., Подсудность уголовных дел при наличии альтернативы / А. Кругликов, И. Дикарев // Российская юстиция. – 2003. - №1. – С.32.
75. Кругликов А. П. Правовое положение органов и лиц, производящих дознание в советском уголовном процессе / А. П. Кругликов. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1986. – 44 с.
76. Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: Навч. посібник / О.В. Крушельницька. - К.: Кондор, 2003. - 192 с.
77. Крылов И.Ф. Розыск, дознание, следствие : [учебное пособие] / И. Ф. Крылов, И. А. Бастрыкин. – Л.: ЛГУ, 1984. – 217 с.
78. Кукарцев В. М. Теоретические и методические вопросы оперативно-розыскного обеспечения расследования разбойных нападений: Дисс. …. канд. юрид. наук : Спец. 12.00.09 - Уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность / В. М. Кукарцев. – С-Пб, 2003. – 191 с.
79. Куліш А.М. “Організаційно-правове забезпечення статусу працівника податкової міліції” : Дис. кандидата юридичних наук : Спец. 12.00.07 - теорія управління; адміністративне прав і процес; фінансове право. — Національний університет внутрішніх справ / А. М. Куліш. – Харків, 2003. – 177 с.
80. Кутоманов Д.Є. Забезпечення конституційних прав особи в досудовому провадженні по кримінальних справах : Дис. ... кандидата юрид. наук : Спец. 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика;судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність / Д.Є. Кутоманов. – Харків, 2009. -217 с..
81. Кучинська О. П. Кримінальний процес України : [Навч. посіб] / О. П. Кучинська, О. А. Кучинська. - К. : Прецедент, 2005. – 202 с.
82. Ларин A.M. Управление расследованием и измерение его эффективности / A. M. Ларин // Сов. гос. и право. – 1979. – № 10. – С.82-89.
83. Лихова С. Про визначення поняття "правоохоронні органи" / С. Лихова // Радянське право. – 1984. - №11, - С. 74-76.
84. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальна компетенція: поняття і структура / Л. М. Лобойко // Юридична Україна. – 2005. - №3. – С.73-77.
85. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: [Навчальний посібник] / Л. М. Лобойко – К.: Істина, 2005. – 456 с.
86. Лопаткина Н.А. Институт судебного контроля на досудебных стадиях уголовного процесса России : Автореф. дисс. ...канд. юрид, наук. – Спец. 12.00.09. - уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность / Н.А. Лопаткина Н.А. - Краснодар, 2002. – С. 14.
87. Мазан В. Б. Організаційні та процесуальні проблеми вдосконалення діяльності органів дізнання: Автореферат дис. …. канд. юрид. наук : Спец 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза / В. Б. Мазан – Харків, 2005. – 19 с.
88. Маляренко В.Т. Прокурор у кримінальному процесі / В. Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України.- 1997.- № 2 (4).- С.51-55.
89. Маляренко В. Т. Про кваліфікацію діяння при порушенні кримінальної справи / В. Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. – 2000. - № 5. - С. 39–43.
90. Мальков В. В. Соотношение контроля, проверки исполнения и надзора // Советское административное право (Общая и Особенная части) / Под ред. Ю. М. Козлова. – М., 1973. – С. 256–257.
91. Марфицин П. Г. Общие условия производства предварительного следствия. [Уч. – практ. пособие] / П. Г. Марфицин. - Омск, 1996. – 72 с.
92. Марчук Є. К. Спецслужби — під контроль. Яких змін потребує СБУ? / Є. К.Марчук // День. – 2006. – №48. – 24 березня.
93. Мизулина О. В. Процессуальные и организационные вопросы осуществления начальниками следственных изоляторов и врачебно-трудовых профилакториев функций органов дознания: Автореф. дисс. канд. юрид. наук : Спец. 12.00.09 - Уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность / О. В. Мизулина – М., 1993. – 20 с.
94. Минюков П.И. Процессуальные полномочия начальника следственного отдела (отделения) органа внутренних дел и проблемы руководства расследованием.- Автореф.... дисс. канд. юрид. наук. : Спец. 12.00.09 “Уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза” / П. И. Минюков. – М., 1982.- 23 с.
95. Мифтахов Р.Л. К вопросу о понятии подследственности / Р.Л. Мифтахов // Вестник Удмурт, ун –та. - 1998. - № 1. - С. 150-153.
96. Михайлов А. И. Отдельное поручение следователя / А. И. Михайлов. – М. : Юрид. лит. 1971. – 68 с.
97. Михеєнко М. М. Кримінальний процес України: [Підручник] / М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, В. П. Шибіко – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
98. Михеєнко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве / М. М. Михеєнко. – К.: Вища школа, 1984. – 133 с.
99. Мичко М. Реформування прокуратури: проблеми і перспективи / М. Мичко, В. Долежан // Право України. – 1999. – № 3. – С. 78–80.
100. Мичко М.І. Проблеми функцій і організаційного устрою прокуратури України : Автореф. дис. … доктора юрид. наук. : Спец. - 12.00.10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура / М. І. Мичко. - Харків, 2002.- 38 с.
101. Мичурина О. В. Процессуальные и организационные вопросы осуществления начальниками следственных изоляторов и лечебно-трудовых профилакториев функций органов дознания : Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Специальность 12.00.09 - Уголовный процесс ; криминалистика ; судебная экспертиза / Оксана Валерьевна Мичурина. - М., 1993. - 23 с.
102. Мінюков П. І. Процесуальні повноваження начальника слідчого відділу (відділення) органів внутрішніх справ і проблеми керівництва досудовим слідством / П. И .Мінюков, А. П. Мінюков. – К.: Кондор, 2004. – 214 с.
103. Мінюков П. Співвідношення прокурорського нагляду і відомчого контролю при розслідуванні кримінальних справ / Мінюков П., Мінюков А. // Право України. – 1999. – № 1. – С. 111–115.
104. Мойсик В. Р. Необхідність створення в Україні Національного бюро розслідувань: критичний погляд / В. Р. Мойсик // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2005. – № 12. – С.12-19.
105. Муратова Н. Г. Система судебного контроля в уголовном судопроизводстве: вопросы теории, законодательного регулирования и практики / Н. Г. Муратова. – Казань: Изд-во Казан, ун-та, 2004. - 345 с.
106. Навроцький, В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації [навч. посіб] / В. О. Навроцький. - 2-ге видання. - К. : Юрінком Інтер, 2009. - 512 с.
107. Назаров В. В. Кримінальний процес України : [Підручник] / В. В. Назаров, Г. М. Омельяненко – К. : Юридична Думка, 2005. – 548 с.
108. Наказ Генерального прокурора України № 12гн від 4 квітня 2011 року "Про особливості діяльності військових прокуратур"
109. Наказ Генерального прокурора України від 19 вересня 2005 року № 3/3 "Про сферу та особливості організації діяльності органів прокуратури на транспорті" (Із змінами, внесеними наказами Генерального прокурора України від 18.03.11 № 1/2гн-1 та від 04.10.11 № 3/2/1гн.
110. Николаева Л. А. Общий надзор прокуратуры в советском государстенном управлении: [Учебное пособие] / Л. А. Николаева. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1979. – 103 с.
111. Оверчук С.В. Поняття та види підсудності в кримінальному процесі України : Дис. … кандидата юридичних наук : Спец. 12.00.09. – кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза. – Національна академія внутрішніх справ України. / С.В. Оверчук. – Київ, 2005. – 244 с.
112. Осадчий В. Правоохоронні органи як суб’єкти кримінально-правового захисту / В. Осадчий // Право України. – 1997 р. - №11. – С.71-72.
113. Останин А. В. Институт подследственности в уголовном процессе Российской федерации : Дисс. канд. юрид. Наук : Спец. 12.00.09 – Уголовный процесс; криминалистика; теория оперативно-розыскной деятельности / А. В. Останин. - М., 1998. – 133 с.
114. Павлов Н. Е. Общие условия предварительного расследования (сравнительное исследование): Учеб. пособие. / Н. Е. Павлов. – М.: Академия МВД СССР, 1982. - 64 с.
115. Петрухин И.Л. Прокурорский надзор и судебная власть : [Учебное пособие] / И.Л. Петрухин, - М. : Проспект, 2001 -88 с.
116. Петуховский М. А. Дознание и предварительно следствие в исправительно-трудовых учреждениях. / М.А. Петуховский – М. : Акад. МВД СССР, 1979. - 191 с.
117. Пивоваров В.В. Взаємодія органів досудового слідства та дізнання при розслідуванні кримінальних справ : [монографія] / В. В. Пивоваров, Л.І. Щербина. – Харків : Право, 2006. – 176 с.
118. Підюков П. Відомчий контроль за доказуванням на досудовому провадженні кримінального судочинства України / П.Підюков, Я. Конюшенко // Вісник Академії управління МВС. – 2010. – № 1. – с. 107-116.
119. Погорецький М. А. Функціональне призначення оперативно-розшукової діяльності у кримінальному процесі : [ монографія ] / М. А. Погорецький. – Х. : Арсіс, ЛТД, 2007. – 576 с.
120. Погорецький М. А. Підслідність і підвідомчість: проблеми теорії та практики / М. А. Погорецький // Організаційно-правові питання реформування досудового слідства в Україні: Матер. наук.-практ. конф. 13 грудня 2002 р. – Донецьк, 2002. – С. 103–106.
121. Познышев С. В. Элементарный учебник русского уголовного процесса / С. В. Познышев. – М., 1909. – 303 с. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.allpravo.ru/library/doc1897p/instrum3553/
122. Поліщук В. Реформування досудового слідства в органах прокуратури / В. Поліщук // Вісник прокуратури. – 2003 - №5. – С.75-79.
123. Положення про органи досудового слідства Міністерства внутрішніх справ України, затверджене Наказом МВС України № 160 від 31.03.2008 р.
124. Попов И. А. Расследование пожаров: правовое регулирование, организация и методика : [Учебное пособие]. – М. : ЮрИнфоР, 1998. – 309 с.
125. Попов Н.М. Оперативное обеспечение до судебной подготовки в уголовном судопроизводстве России: Дисс…. канд. юрид. наук : 12.00.09 – Уголовный процесс; криминалистика; теория оперативно-розыскной деятельности / Н. М. Попов. – Нижний Новгород, 1997. – 167.
126. Поппер К. Логика научного исследования : [пер. с англ.] / К. Поппер [под общей ред. В. С. Садовського]. – М. : Республика, 2005. – 447 с.
127. Портнов А.В. Ми не пішли на компроміс із правоохоронними органами / А.В. Портнов // Закон і бізнес. – 2012. – 26 лютого [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zib.com.ua/ua/8251-andriy_portnov_mi_ne_pishli_na_kompromis_iz_pravoohoronnimi_.html
128. Пояснювальна записка до проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України" "Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України" – К., 2006.
129. Про Антимонопольний комітет України : Закон