ПИТАННЯ РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

brief description

З М І С Т

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Розвиток адміністративного процесу в Україні .
1.1. Поняття і зміст адміністративного процесу та сучасний його стан в Україні. 14
1.2. Структура та основні напрями розвитку адміністративно-юрисдикційного процесу. 37
1.3. Оновлення та систематизація принципів адміністративного процесу. 51
1.4. Висновки до першого розділу 83

РОЗДІЛ 2. Вдосконалення правового регулювання окремих видів адміністративних проваджень
2.1 Процедури прийняття адміністративно-правових нормативних актів. 87
2.2 Провадження щодо вирішення адміністративних справ за заявами та прийняття індивідуальних адміністративних актів. 123
2.3 Вдосконалення правового регулювання проваджень щодо вирішення справ за скаргами. 135
2.4 Оновлення правового регулювання провадження в справах про адміністративні правопорушення. 160
2.5 Висновки до другого розділу 167
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 184
ДОДАТКИ 204

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. В Україні проголошено курс на будівництво демократичної, соціальної, правової держави. В усіх демократичних державах світу одним із атрибутів демократії є розвинуте адміністративно-процесуальне законодавство, яке дозволяє їх громадянам надійно і активно реалізувати свої права і свободи, а також ефективно використовувати різні адміністративно-процесуальні форми їх захисту.
На сучасному етапі розвитку суспільства в Україні вражає нерозвиненість правових інститутів адміністративного процесу. Це стримує державне будівництво, мало орієнтує органи влади і їх посадових осіб на забезпечення прав і свобод громадян України та інших суб’єктів адміністративно-правових відносин.
Не до кінця вивченим залишається коло процесуальних відносин, що потребують адміністративно-правового регулювання, тобто ще не повно визначена модель адміністративного процесу демократичної держави України з урахуванням особливостей її розвитку.
Асистемно видаються адміністративно-правові нормативні та індивідуальні акти державної виконавчої влади, не вироблено та не прийнято ефективних процедур щодо ініціювання їх розроблення, проектування, прийняття та введення в дію. На законодавчому рівні ці відносини дотепер є неврегульованими.
Ще тільки вивчаються організаційні відносини щодо надання управлінських послуг, прийняття індивідуальних адміністративних актів при їх правовій реалізації.
Потребує переосмислення адміністративно-юрисдикційна частина адміністративного процесу в нашій державі, поглиблення регулювання адміністративно-юрисдикційних проваджень та підняття на новий рівень розгляду і вирішення окремих адміністративних справ.
Переосмислення адміністративного процесу як частини управлінської та юрисдикційної діяльності вимагає також окреслення принципів адміністративного процесу, враховуючи їх об’єктивне існування.
Зміни соціально-економічної ситуації в Україні трансформуються через різні державні інституції та, безумовно, повинні вплинути на адміністративно-процесуальне право. В зв’язку з цим чинники, що обумовлюють його оновлення, повинні бути завчасно прогнозовані, теоретично осмислені, науково обґрунтовані і представлені для вироблення концепції адміністративного процесу та відповідних правових актів, в тому числі кодифікованих з метою розроблення їх проектів і прийняття законодавцем.
Робота не претендує на обґрунтування повної моделі адміністративного процесу в нашій державі. Вона присвячена лише вивченню найбільш важливих, вузлових питань пов’язаних із її створенням. Розроблення моделі адміністративного процесу в Україні під силу не одному дисертанту, а великій науково-дослідницькій групі вчених-адміністративістів, які вже розпочали працювати над вирішенням окремих, пов’язаних із вказаним вище проблем.
Стан наукової розробки проблеми дослідження. Теоретичні розробки проблем адміністративного процесу здійснювалися в радянський період розвитку нашої держави, саме тоді було підготовлено ряд наукових праць, серед них монографії і посібники Саліщевої Н.Г., Сорокіна В.Д., Масленнікова М.Я., Бахраха Д.М., Шергіна А.Д та інших.
Однак за цих часів адміністративне процесуальне право не могло повністю регулювати процесуальні відносини, адже в багатьох випадках це регулювання підмінялося керівними партійними вказівками. Поняття адміністративного процесу, в основному, зводилося до обґрунтування порядку застосування заходів адміністративного примусу спочатку на підставі прийнятих 23 жовтня 1980 року Основ законодавства Союзу РСР про адміністративні правопорушення, а з 1984 року - республіканських кодексів, які мали адміністративно-процесуальні розділи, що визначали порядок застосування адміністративної відповідальності до громадян. Але, власне, прийняття цих адміністративно-правових актів активізувало роботу над проблемами теорії адміністративного процесу. Щоправда, в свою чергу підсилили перекіс у цих дослідженнях до адміністративно-юрисдикційного процесу, який простежується до кінця минулого століття. Наприклад, у своїх роботах Адушкін Ю.С., Масленніков М.Я. досліджують порядок застосування матеріальних норм адміністративної відповідальності. З іншого боку, з’явилися роботи (наприклад, Засторожна О.К.), де, на погляд автора, не зовсім вдало розмежовувалися управлінський процес і адміністративний процес, які розглядалися в надто широкому спектрі.
У 2000 році була підготовлена і захищена кандидатська дисертація Перепелюка В.Г. “Поняття і принципи адміністративного процесу”, а в 1999 році – дисертація Стефанюка В.С. “Правова обумовленість запровадження адміністративної юстиції в Україні”, в цьому ж році захищена докторська дисертація Тищенко М.М. “Адміністративно-процесуальний статус громадянина України: проблеми теорії та шляхи вдосконалення законодавчого регулювання”. Не дивлячись на заявлений Перепелюком В.Г. у назві дисертації підхід до проблем адміністративного процесу, визначення його поняття, на погляд дисертанта, потребує подальшого дослідження та ґрунтовного уточнення. Не є достатніми і класифікація та визначення принципів адміністративного процесу. В.С.Стефанюк окреслює лише окремий аспект адміністративного процесу - можливість розгляду справ в адміністративному суді. Тищенко М.М. комплексно дослідив адміністративно-процесуальний статус громадянина України.
Нещодавно був підготовлений підручник із адміністративного процесу (О.М.Бандурка, М.М.Тищенко), зміст якого також показує на наявність недосліджених проблем правового регулювання процесуальних відносин. У минулому проблеми досліджувалися також і в інших роботах радянських, українських та зарубіжних авторів, погляди яких на проблему адміністративного процесу відображені в першому підрозділі розділу 1 нашої дисертації.
Дана праця підготовлена з урахуванням досліджень, які виконали В.Б.Авер’янов, О.Ф.Андрійко, В.І.Андрейцев, Г.М.Атаманчук, Ю.П.Битяк, І.І.Веремеєнко, Л.К.Воронова, І.П.Голосніченко, С.Т.Гончарук, В.М.Горшеньов, Ю.М.Грошевий, Є.В.Додін, Р.А.Калюжний, С.В.Ківалов, А.П.Клюшніченко, Л.В.Коваль, В.К.Колпаков, В.В.Копейчиков, А.П.Коренев, Є.Б.Кубко, В.М.Марчук, Н.Р.Нижник, В.Ф.Опришко, О.І.Остапенко, І.М.Пахомов, П.М.Рабінович, В.І.Ремньов, А.О.Селіванов, В.М.Селіванов, В.Ф.Сіренко, В.Д.Сорокін, В.Я.Тацій, Ю.А.Тихомиров, В.В.Цвєтков, В.М.Шаповал, Ю.С.Шемшученко, В.І.Шишкін та інші вчені.
Не дивлячись на початок обґрунтування нових підходів до визначення адміністративного процесу в Україні, підготовку наукових праць українськими вченими з адміністративного права, проблема визначення нової ролі адміністративного процесу в нашій державі продовжує бути не вирішеною до кінця. Це вимагає проводити дослідження в даній галузі, на основі яких може бути розроблена концепція реформування адміністративного процесу в Україні.
Незадовільний стан розробки теоретичних проблем адміністративного процесу обумовлює актуальність теми обраної для нашого дослідження.
Об’єктом дисертаційного дослідження стали процесуальні відносини, які необхідно врегулювати нормами адміністративного права, адміністративно-процесуальні норми і акти в цілому, які регулюють дані відносини.
Предметом дисертаційного дослідження є питання реформування адміністративного процесу в Україні, його система і принципи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вироблений дисертантом напрям наукового дослідження належить до числа пріоритетних у галузі адміністративно-процесуального права. Проблеми реформування адміністративного процесу відзначені в концепції реформи адміністративного права України, тема дисертації затверджена вченою радою Київського національного університету імені Тараса Шевченка і є складовою частиною комплексної цільової теми “Конституційні й адміністративно-правові проблеми вдосконалення організації та діяльності органів виконавчої влади і судів у захисті прав і свобод громадян в умовах реформування правової держави”.
Метою дисертаційного дослідження є з’ясування сучасного стану адміністративно-процесуальних відносин, їх оцінка у світлі демократизації українського суспільства, виявлення відповідності побудови цих відносин сучасним вимогам захисту проголошених в Конституції України прав і свобод людини і громадянина; аналіз системи адміністративного процесу, вироблення пропозицій щодо її теоретичного переосмислення та вдосконалення правового регулювання адміністративного процесу.
Виходячи із сформульованої вище загальної мети дослідження дисертант поставив перед собою такі завдання:
- здійснити аналіз визначень поняття адміністративного процесу, що даються в сучасній юридичній літературі, та на основі виявлених додаткових закономірностей сформулювати авторське бачення адміністративного процесу;
- дослідити сучасний стан адміністративно-процесуальних відносин;
- з’ясувати і розкрити основні інститути адміністративного процесу та показати його систему;
- сформулювати критерії класифікації принципів адміністративного процесу;
- на основі системозв’язуючих факторів показати систему принципів адміністративного процесу, охарактеризувати їх в залежності від призначення і ролі;
- висвітлити процедури прийняття адміністративно-правових нормативних актів, виявити недоліки цього виду провадження та внести пропозиції щодо поліпшення їх правового регулювання;
- показати основні напрямки реформування провадження щодо вирішення адміністративних справ за заявами та прийняття індивідуальних адміністративних актів для задоволення звернень громадян;
- з’ясувати відповідність вимогам Конституції України правового регулювання проваджень щодо вирішення справ за скаргами та виробити пропозиції до його вдосконалення;
- доказати необхідність оновлення правового регулювання провадження в справах про адміністративні правопорушення.
Методологічна та теоретична основа дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є теорія пізнання соціально-правових явищ, а також наукові принципи і концептуальні положення, розроблені спеціалістами в галузі адміністративного права і процесу. На всіх етапах дослідження широко використовувалися такі методи наукового пізнання, як спостереження, порівняння, аналіз, аналогія, індукція, дедукція та інші.
Так, для з’ясування сутності і системності адміністративного процесу перевага надавалась таким загальнонауковим методам, як історико-правовий, системно-структурний та наукового узагальнення.
З метою визначення відповідності адміністративного процесу та окремих видів його проваджень сучасним вимогам демократичної держави застосовувалися порівняльний і логіко-юридичний методи.
Обґрунтованість сформульованих у дисертації теоретичних положень, висновків і пропозицій для практики визначається емпіричною базою дослідження. Зокрема, автором були вивчені статистичні матеріали практики судів щодо розгляду скарг на неправомірні акти, дії або бездіяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування посадових осіб за 1995-2001 роки. На підставі спеціально розробленої анкети було опитано 446 громадян. Використовувався власний досвід роботи дисертанта як судді та голови господарського (арбітражного) суду.
Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження були роботи як вітчизняних, так і закордонних учених-юристів, особливо з теорії держави та права, адміністративного права і процесу та теорії державного управління. У ході дослідження були проаналізовані проекти Адміністративного процесуального кодексу України, Адміністративного процедурного кодексу України та Кодексу України про адміністративні проступки, законодавство ФРН, Польщі, Естонії та інших зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що вперше в українській адміністративно-правовій науці, з урахуванням положень Конституції України дисертантом була вироблена концептуальна позиція щодо системного підходу і моделювання адміністративного процесу в демократичних умовах розвитку держави. Ґрунтуючись на наукових узагальненнях учених-правознавців, автор пропонує своє вирішення низки складних і дискусійних у теорії адміністративного процесу питань, формулює пропозиції з удосконалення адміністративно-процесуального законодавства і практики його застосування. У дисертації обґрунтовується ряд нових положень і висновків, що істотно розширюють і поглиблюють зміст, структуру і понятійний апарат теорії адміністративного процесу. Як найбільш суттєві із тих, що виносяться на захист, запропоновано такі:
- адміністративний процес розглянуто як систему адміністративно-правових відносин, загальне явище, що складається із особливих (адміністративно-процесуальної діяльності та адміністративно-юрисдикційного процесу) та окремих (види проваджень) частин;
- сформульоване авторське поняття адміністративного процесу, адміністративно-процедурної та юрисдикційної діяльності;
- розглянуто принципи адміністративного процесу, в залежності від структури адміністративно-процесуальних відносин, дається їх класифікація на загальні принципи адміністративного процесу, принципи адміністративно-процедурної діяльності, принципи адміністративної юрисдикції та принципи окремих видів провадження;
- надана характеристика окремих принципів адміністративного процесу;
- обґрунтована процедура прийняття адміністративних правових нормативних актів, виділені стадії цього виду провадження (підготовка, прийняття та введення в дію адміністративно-правового нормативного акта);
- в результаті аналізу законодавчих актів зроблено висновок про недостатність визначення компетенції органів адміністративної нормотворчості та сформульовані пропозиції щодо усунення прогалин правового регулювання цих відносин;
- проаналізовано сучасний стан адміністративно-правового регулювання позасудового оскарження громадянами діянь суб’єктів правовідносин, що порушують їх права. Обґрунтовується висновок, що в чинному законодавстві не дотримується принцип пріоритету прав і свобод громадян;
- доказано корисність для правового регулювання введення поняття управлінських послуг і доцільність закріплення в Адміністративному процесуальному кодексі порядку їх надання, дається авторське визначення поняття управлінської послуги;
- на основі порівняльного аналізу правових систем і управлінської правової системи зроблено висновок щодо доцільності запровадження в Україні адміністративної юстиції та доопрацювання проекту Адміністративно-процесуального кодексу України;
- обґрунтовано доцільність створення адміністративних судів із правозахисними функціями щодо громадян та позбавлення цих органів права притягувати їх до адміністративної відповідальності;
- запропоновано двоступінчастість оскарження рішень дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб;
- обґрунтовано висновок про доцільність перебудови системи Кодексу України про адміністративні правопорушення;
- виділено стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення, запропоновано визначити стадію попереднього адміністративного розслідування, передбачивши її в КпАП України;
- обґрунтовано необхідність внесення змін до статті 124 Конституції України з метою надання права здійснення розгляду адміністративних проступків органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування.
Наукове і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, які містяться в дисертаційному дослідженні, сприятимуть становленню та подальшому вдосконаленню правового регулювання адміністративно-процесуальних відносин. Вони можуть бути використані при розробці проектів Закону України “Про адміністративно-правові акти”, Кодексу України про адміністративні проступки, Адміністративно-процесуального кодексу України та інших законодавчих актів.
Окрім того, сформульовані в дисертації теоретичні і практичні висновки та пропозиції можуть бути використані: у наукових цілях – для обґрунтування моделі адміністративно-процесуальних відносин в Україні, яка б віддзеркалювала їх повноту і нову якість, характерну для демократичного суспільства; у законотворчій роботі – як теоретичний матеріал для вдосконалення норм, що регулюють окремі види адміністративних проваджень та відповідних процедур, встановлюють процесуальні права і обов’язки суб’єктів адміністративного процесу; у навчальному процесі - при підготовці розділів підручника “Адміністративне право України”, посібника “Адміністративно-процесуальне право”, в науково-дослідній роботі слухачів, курсантів і студентів; у просвітницький роботі для правового виховання населення, підвищення рівня правової культури державних службовців і службовців органів місцевого самоврядування.
Теоретичні аспекти роботи можуть використовуватися в процесі викладення навчальних дисциплін “Адміністративне право України”, “Адміністративна відповідальність” та “Порівняльне адміністративне право”.
Основний внесок здобувача Для отримання науково-теоретичного результату автором проаналізовано певний обсяг нормативно-правових актів України та інших країн, а також доктринальних джерел, що дало можливість обґрунтувати теоретичні положення й сформулювати практичні пропозиції, щодо системи адміністративного процесу в демократичній державі Україна, та вдосконалення його елементів. Реалізуючі мету та поставлені завдання, одержано результати, які характеризують новизну роботи. Це дає змогу характеризувати досягнуті здобувачем висновки й пропозиції, як певний внесок: а) у науку адміністративного права; б) у розвиток його інституту адміністративного процесу.
Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснювалася на міжнародній науково-практичній конференції “Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід”, результати дослідження доповідалися на зборах суддів господарського суду Київської області, обговорювалися на кафедрі конституційного та адміністративного права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
В результаті дослідження теми були отримані результати, відомості про які направлені здобувачем в робочу групу з підготовки проекту Адміністративного процесуального кодексу, які були враховані в цьому документі (додаток “Б” до дисертації).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в чотирьох статтях, всі у фахових виданнях.

bibliography

Загальні висновки
Проведення дисертаційного дослідження дозволило зробити наступні висновки і пропозиції.
1. На основі аналізу різних підходів вчених-адміністративістів до визначення адміністративного процесу автор дійшов висновку, що не вся управлінська діяльність є адміністративним процесом, як вважають деякі вчені. Якщо адміністративний процес потребує детальної регламентації процесуальними нормами, то управлінський процес протікає в межах і нерегламентованої адміністративно-процесуальними нормами діяльності. Адміністративний процес – це врегульований адміністративно-процесуальним правом порядок застосування норм матеріального адміністративного права, а в деяких випадках і певних норм інших галузей права.
Виділено два основних напрями адміністративного процесу:
1) адміністративно-процедурна діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
2) адміністративно-юрисдикційний процес, тобто процесуальна діяльність державних органів щодо вирішення адміністративно-правових спорів та реалізації адміністративної відповідальності за порушення норм матеріального адміністративного права.
Адміністративно-процедурна діяльність представляє собою сукупність правових форм діяльності органів виконавчої влади, а у визначених законом випадках – органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, які спеціалізуються за різними галузями управління та видами юридичної практики.
1. Об’єктивно існує такий вид адміністративно-процедурного провадження, як вирішення індивідуальних адміністративних справ, який є недостатньо врегульований адміністративно-процесуальним правом.
2. Адміністративно-юрисдикційний процес встановлюється в нормах права тільки там, де виникають спори чи можуть бути вчинені правопорушення. В радянський період адміністративно-правова наука пов’язувала поняття і зміст адміністративної юрисдикції саме з розглядом справ про адміністративні проступки. Пріоритетного значення в демократичний період розвитку держави в адміністративному юрисдикційному процесу набуває позасудовий та судовий захист прав і свобод людини і громадянина. Поглиблене регулювання окремих видів провадження в справах щодо розгляду скарг як в органах виконавчої влади, так і в адміністративних судах, дасть змогу надійно захистити права і свободи людини і громадянина.
3. Принципи адміністративного процесу необхідно вивчати в динаміці розвитку в Україні адміністративного процесу, а також оновлення їх і потреби систематизації.
В змісті адміністративного процесу визначається широке його розуміння, або розуміння адміністративного процесу як порядку застосування матеріальних норм адміністративного та деяких інших галузей права. Далі виділяються дві великі групи адміністративно-процесуальних відносин: адміністративно-процедурні та адміністративно-юрисдикційні відносини. Вони, у свою чергу, поділяються на відповідні провадження. В сукупності всі адміністративно-правові процесуальні відносини структурізуються за вказаною вище схемою. Структура цих відносин виступає в якості критерію систематизації принципів адміністративного процесу. За таким критерієм розроблена нова система принципів адміністративного процесу:
- принципи загального рівня, загальні принципи адміністративного процесу;
- принципи особливого рівня, які включають, по-перше, принципи адміністративно-процедурної діяльності, по-друге - принципи адміністративно-юрисдикційного процесу;
- принципи окремих видів проваджень як адміністративно-процедурної діяльності, так і адміністративно-юрисдикційного процесу.
Загальними для всієї адміністративно-процесуальної діяльності є наступні принципи: верховенства права; законності; прозорості (гласності) адміністративного процесу; поєднання інтересів особи і суспільства. Принципами адміністративно-процедурної діяльності є науковість та узгодження положень проекту адміністративно-правового акта.
Принципи адміністративно-юрисдикційного процесу: публічності провадження при вирішенні спорів; об’єктивної істини при розгляді справи; рівність учасників процесу перед законом; право на захисника і правову допомогу; провадження національною мовою; самостійності й незалежності у прийнятті рішення.
Кожен вид адміністративного провадження, поряд із загальними та особливими, може мати притаманні лише йому принципи адміністративного процесу.
5. Адміністративно-нормотворчий процес – це спеціальна правова діяльність повноважних суб’єктів адміністративно-правових відносин щодо підготовки, прийняття та введення в дію адміністративно-правових актів. Стадії адміністративно-нормотворчого процесу – це самостійні, логічно зв’язані та завершені етапи й організаційно-технічні дії щодо прийняття адміністративно-правових актів.
Даний вид адміністративно-процедурного провадження складається з трьох стадій:
1) підготовка адміністративно-правового акта;
2) прийняття адміністративно-правового акта;
3) введення в дію адміністративно-правового акта.
Процес прийняття адміністративно-правових актів відрізняється від конституційного, законотворчого процесів як за суб’єктами правовідносин, так і за процедурними діями.
6. Аналіз проектів законів України “Про закони і законодавчу діяльність” та про нормативно-правові акти показав, що ці законопроекти у частині прийняття законів дублюють один одного, а також дав змогу зробити висновок про необхідність окремого закону, який регулював би порядок прийняття адміністративно-правових нормативних актів або передбачення такого порядку в адміністративно-процедурному кодексі України.
7. Реалізація прав громадян здійснюється шляхом використання ними своєї правоздатності у вирішенні конкретних справ. У відповідності до Закону України “Про звернення громадян” заяви, про які йдеться мова в даному законі, подаються не тільки до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, але і до підприємств, установ, організацій, причому незалежно від форм власності, а також до засобів масової інформації. Загальний підхід до заяв породжений соціалістичними традиціями, адже раніше існували лише дві форми власності. Тому подання заяви як до органу влади, так і до адміністрації (як була органом державного управління), нічим не відрізнялося. Тому слід було б розмежувати заяви в залежності від того, в який орган вони подаються та на вирішення яких проблем вони направлені. В Законі України “Про звернення громадян” пріоритет віддається не правам і свободам людини і громадянина, а інтересам держави, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ й організацій.
8. Необхідно створити відповідні умови реалізації прав і свобод громадян. В цьому плані характеризується проект Адміністративно-процедурного кодексу України, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України, та однойменний документ Центру політико-правових реформ. Підкреслюється корисність для правового регулювання введення поняття управлінських послуг і визначення в Адміністративно-процедурному кодексі порядку їх надання. Однак, наголошується, що в проекті Кодексу не зовсім точно визначено поняття управлінської послуги. На основі відповідної аргументації дається авторське визначення: “Управлінська послуга – це створення організаційних умов для реалізації свого права громадянином або іншим суб'єктом адміністративно-правових відносин”.
Проект Адміністративно-процедурного кодексу України, що подається в пропозиціях Центру політико-правових реформ, передбачає основні вимоги щодо проваджень у справах за ініціативою уповноваженого органу, тобто органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Однак, ці документи не передбачають у своєму змісті розділів і норм, які регулювали б відносини при втручанні органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у права і законні інтереси громадян та інших осіб. Мова йде про адміністративно-вольовий вплив на громадян чи юридичних осіб.
Настав час цивілізовано вирішувати питання задоволення прав і свобод людини й громадянина при конфлікті інтересів на основі укладання цивільно-правових договорів. Визначається зміст адміністративного договору, називаються критерії відмежування його від цивільно-правових договорів.
Соціальні потреби є й будуть існувати і їх треба буде вирішувати органам виконавчої влади і місцевого самоврядування. Саме через норми Адміністративно-процедурного кодексу повинен визначатися порядок прийняття рішення щодо вирішення справи в задоволенні суспільного інтересу (інтересу держави або громади), в якому, на думку автора, слід передбачити узгоджувальні процедури у випадках конфлікту інтересів держави чи громади і приватної особи. Окрема стаття повинна передбачати ініціювання провадження в таких справах, інші - передбачати порядок ведення переговорів між органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування і громадянином або іншою особою, інтереси якої входять у конфлікт із суспільним інтересом.
Потрібно також передбачити в Адміністративно-процедурному кодексі України порядок закріплення результатів домовленостей між сторонами.
Назва проекту Кодексу “Адміністративно-процедурний кодекс України” зумовлює передбачити нормативно-правове регулювання і порядок розгляду інших звернень громадян: пропозицій та зауважень про поліпшення діяльності органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Недоцільно залишати правове регулювання вирішення лише пропозицій і зауважень в Законі України “Про звернення громадян”, коли такий порядок і щодо заяв, і щодо скарг буде викладений в нормах Адміністративно-процедурного кодексу України. На думку автора, всі ці питання треба вирішити в одному нормативно-правовому акті. Розглядаючи питання вдосконалення правового регулювання проваджень щодо вирішення справ за скаргами, обґрунтована недоцільність узагальнення проваджень в справах про різні види оскаржень в одному законодавчому акті. Різні види звернень і вимоги до змісту різних видів звернень мають бути також різними. Доцільно створити в певних центральних органах виконавчої влади спеціальні апеляційні підрозділи.
9. Пропонується за досвідом деяких постсоціалістичних держав створення в Україні адміністративних судів та показуються перспективи їх розвитку. Наводяться аргументи щодо адміністративно-правової природи процесуальних норм, передбачених в главі 31-А Цивільного процесуального кодексу України. По-перше, це обумовленість застосування норм матеріального адміністративного права. По-друге, поділ провадження на стадії показує на оскарження як на одну з них.
10. На основі вивчення громадської думки автор дійшов висновку, що ідея запровадження адміністративної юстиції поступово оволодіває свідомістю громадян. Адміністративні суди повинні бути правозахисними по відношенню до громадян. Вони не повинні мати права притягувати їх до відповідальності. До їх компетенції доцільно було б також долучити розгляд скарг і протестів на постанову по справі про адміністративні правопорушення. Доцільно закріпити в Адміністративно-процесуальному кодексі двоступінчатість оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб спочатку до органу, вищого за рівнем компетенції, а потім – до адміністративного суду.
11. Потребує оновлення адміністративно-деліктне законодавство і, зокрема, процесуальна частина Кодексу України про адміністративні правопорушення. В проекті Кодексу України про адміністративні проступки потрібно виділити окрему процесуальну його частину, яка буде виглядати самостійно в цьому документі. Зі спеціалізацією судів розгляд справ про адміністративні правопорушення доцільно віднести до юрисдикції кримінального суду.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення поділяється на стадії, які завершуються складанням відповідних процесуальних. Тому форма цих документів повинна бути чітко визначена в нормах процесуальної частини Кодексу про адміністративні проступки.
Доведена необхідність складання протоколу про адміністративний проступок за фактом його вчинення.
Найбільш повно реалізуються мета і завдання адміністративного провадження, яскраво проявляються його особливості на стадії розгляду справи та винесення постанови. Ця стадія є головною, і їй підпорядковуються всі попередні стадії.
Аналіз даної стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення дає підстави виділяти найактуальнішу проблему, що постала зараз як перед законодавцем, так і перед вченими та практиками, що розробляють проект Кодексу України про адміністративні правопорушення. Це проблема органу, до компетенції якого входить розгляд справ про адміністративні правопорушення. З одного боку, стаття 124 Конституції передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. З цього випливає, що розгляд справ про адміністративні проступки підпадає під юрисдикцію судів. З іншого боку, навантаження щодо розгляду більше десяти мільйонів справ про адміністративні правопорушення суди не витримають.
Вже зараз настала необхідність внести відповідні зміни до ст.124 Конституції України, передбачивши право на розгляд незначних адміністративних проступків органами виконавчої влади та виконкомами місцевих рад.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Наукові джерела українською та російською мовами:
1. Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф., Голосніченко І.П. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні. К.: УАДУ. – 1999. – 49с.
2. Авер’янов В.Б., Крупчан О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. Х.: 1998. – 36с.
3. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Під заг. Ред. І.П.Голосніченка, Я.Ю.Кондратьєва. К.: НАВСУ – 1995. – 177с.
4. Административное право России. Особенная часть. М.: БЕК. – 1997. – 390с.
5. Адміністративне право України. Під ред. Ю.П.Битяка. Х.: Право – 2000. – 520с.
6. Административное право. Под ред. А.В.Лунева. М.: Юрид. лит. – 1970. – 597с.
7. Административная ответственность граждан. Пермь: Изд-во Перм. ун-та. – 1974. – 170с.
8. Административное право зарубежных стран. Под ред. А.Н. Козырина. М.: Спартак. – 1996. – 229с.
9. Алексеев С.С. Общая теория права. Том – 1. М.: Юрид. лит. – 1981. – 359с.
10. Алексеев С.С. Общая теория права. Том – 2. М.: Юрид. лит. – 1982. – 361с.
11. Алехин А.П., Крамолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации. М.: Издательство Зерцало. – 1997. – 680с.
12. Анджиевский В.С., Тимченко И.А. Новое законодательство об административных правонарушениях. Киев: Политиздат Украины. – 1987. – 110с.
13. Атаманчук Г.В. Власть аппарата или аппарат власти // Экономика и жизнь. – 1992. - №6.
14. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. М. - 1997. – 40с.
15. Бандурка А.М., Тищенко Н.М. Административный процесс. К.: Літера ЛТД. – 2001. – 336с.
16. Бахрах Д.Н. Административное право. М.: БЕК. – 1996. – 660с.
17. Бахрах Д.Н. Советское законодательство об административной ответственности. Пермь: Изд-во Перм. ун-та. – 1969. – 344с.
18. Бахрах Д.Н. Состав административного проступка. Свердловск: Изд-во Уральского ун-та. – 1987. – 70с.
19. Безденежных В.М. Формы административной деятельности органов внутренних дел. М.: Академия МВД СССР. – 1974. – 86с.
20. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Административное право Украины. Х.: Одиссей. – 1999. – 224с.
21. Братко А.Г. Общая теория права. М.: Юристь. – 1994. – 140с.
22. Бребан Н.Г. Административное право Франции. М.: Прогресс. – 1978. – 364с.
23. Бринцев В.Д. Судебная власть /правосудие/: Пути реформирования в Украине. Х.: “Ксилон”. – 1998. – 159с.
24. Ведель Ж. Административное право Франции. – М.: Прогресс. - 1973. – 511с.
25. Відповідальність у державному управлінні та адміністративне право. К.: Ін-т держави і права. – 2001. – 70с.
26. Воронова Л.К. Радянське фінансове право. К.: Вища школа. – 1973. – 204с.
27. Воронова Л.К., Мартьянов И.В. Советское финансовое право. К.: Вища школа. – 1983. – 240с.
28. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн. Чернівці: Рута. – 2001. – 431с.
29. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). К.: МАУП. – 1998. – 86с.
30. Голосніченко І.П., Коліушко І.Б. До проблеми відмежування адміністративних проступків від проступків, що підпадають під юрисдикцію суду. – Право України. – 2001. - №3. – С.39-42.
31. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України. К.: УАВС. – 1995. – 78с.
32. Гончарук С.Т Адміністративне право України. К.: НАВСУ. – 2000. – 240с.
33. Гончарук С.Т. Суб’єкти адміністративного права. К.: НАВСУ. – 1998. – 110с.
34. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. М.: Юрид. лит. - 1972. – 258с.
35. Грошевий Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади в Україні. К.: Ін Юре. – 1997. – 208с.
36. Державне управління: теорія і практика. К.: Юрінком Інтер. – 1998. – 432с.
37. Додин Е.В. Доказательства в административном процессе. – М.: Юрид. лит. – 1973. – 192с.
38. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні. К.: Ін Юре. – 1999. – 244с.
39. Елистратов А.И. Основные начала административного права. Изд. 2. М. – 1917. – 380с.
40. Еропкин М.И. Административно-правовые проблемы охраны общественного порядка в Советском государстве. Автореф. дис. доктора юрид. наук. М. – 1967. – 26с.
41. Еропкин М.И. Управление в области охраны общественного порядка. М.: Юрид. лит. – 1965. – 240с.
42. Еропкин М.И., Клюшниченко А.П., Коренев А.П., Сорокин В.А. Советское административное право. – К.: КВШ МВД СССР. – 1978. – 420с.
43. Жеребкин В.Е. Оценочные понятия права. Харьков: 1976. – 143с.
44. Кивалов С.В. Таможенное право: административная ответственность за нарушение таможенных правил. Одесса. – 1996. – 180с.
45. Клюшниченко А.П. Советское административное право. К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР. - 1970. – 84с.
46. Князєв В.М. Сучасні проблеми державного управління: дослідження, технології, методики. К.: УАДУ. – 1999. – 204с.
47. Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение. К.: Вища школа. – 1979. – 228с.
48. Коваль Л.В. Адміністративне право. Курс лекцій. К.: Вентурі. – 1996. – 206с.
49. Козлов Ю.М. Административные правоотношения. – М.: Юрид. лит. – 1976. – 183с.
50. Козлов Ю.М. Предмет советского административного права. – М.: Изд-во МГУ. – 1967. – 160с.
51. Козлов А.Ф. Суд первой инстанции как субъект советского процессуального права и другие органы, разрешающие правовые споры // Сборник ученых трудов. – Вып. 7. – Свердловск. – 1967. – С.182-184.
52. Козлов Ю.М. Управление в области административно-политической деятельности советского государства. М.: Изд-во МГУ. – 1961. – 215с.
53. Коліушко І., Тимощук В. Управлінські послуги – новий інститут адміністративного права. // Право України. – 2001. - №5. – С.30-34.
54. Колодій А.М. Принципи права України. К.: Юрінком Інтер. – 1998. – 196с.
55. Колпаков В.К. Адміністративне право України. К.: Юрінком Інтер. – 1999. – 736с.
56. Коренев А.П. Нормы административного права и их применение. М.: Юрид. лит. – 1998. – 142с.
57. Кормич Б.А. Державно-правовий механізм митної політики. Одеса: “Астропринт”. – 2000. – 180с.
58. Корф С.А. Административная юстиция в России. М. – 1911. – 446с.
59. Кубко Є.Б. Вступ до теорії державно-правової організації соціальних систем. К.: Юрінком. – 1997. – 192с.
60. Масленников М.Я. Административно-юрисдикционный процесс. Воронеж: Издательство Воронежского университета. – 1990. – 188с.
61. Марчук В.М. Основы научной организации государственного управления. К.: НИ и РИО КВМ МВД СССР. – 1979. – 190с.
62. Методы и формы государственного управления. М.: Юрид. лит. – 1978. – 280с.
63. Мірошниченко Т.М., Філін А.В. Система принципів кримінального процесу. Х.: 1995. – 186с.
64. Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубінський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально процесуального кодексу України. К.: ЮрІнком. – 1995. – 640с.
65. Михайленко А.Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе. Саратов: Изд-во Сар. Ун-та. – 1975. – 150с.
66. Науково-практичний коментар кримінально-процесуального кодексу України. К.: ЮрІнком. – 1995. – 640с.
67. Научно-практический комментарий к Кодексу РСФСР об административных правонарушениях. М. – 1956. – 540с.
68. Научные основы советского правотворчества. М.: Наука. – 1981. – 317с.
69. Общая теория государства и права. Под ред. Лазарева. М. – 1994. – 540с.
70. Общая теория права. Под ред. В.К.Бабаева. Нижний Новгород. – 1993. – 520с.
71. Овсянко Д.М. Административное право. М.: Юристъ. – 1997. – 445с.
72. Опришко В.Ф. Ответственность по новому административному законодательству. К.: «Знание» УССР. – 1983. – 48с.
73. Основы теории права. М.: Прогресс. – 1974. – 520с.
74. Пахомов И.Н. Советсткое административное право. Общая часть. – Львов: изд-во Львовского ун-та. – 1962. – 128с.
75. Пашуканис Е.Б. Избранные произведения по общей теории права и государства. М.: Наука. – 1980. – 278с.
76. Перепелюк В.Г. Поняття і принципи адміністративного процесу: питання теорії. Автореф. канд. дис. Х: – 2000. – 18с.
77. Перетерский И.С. Всеобщая история государства и права. Ч. 1. Древний Мир. Вып. 2. Древний Рим. М. – 1945. – 440с.
78. Петров Г.И. Основы советского социального управления. Л.: Изд-во ЛГУ. – 1974. – 240с.
79. Петров Г.И. Советские административно-правовые отношения. Л.: ЛГУ. – 1972. – 182с.
80. Петров Г.И. Сущность советского административного права. Л.: Изд-во ЛГУ. – 1959. – 180с.
81. Петров Г.И. Введение в теорию административного права. Л.: Изд-во ЛГУ. – 1966. – 36с.
82. Правотворчество в СССР. М.: Юрид. лит. – 1974. – 319с.
83. Рабінович П.М. Верховенство права // Юридична енциклопедія ім. М.П.Бажана. – 1998. – С.341-342.
84. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. К. – 1994. – 320с.
85. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. 2-ге вид. К. Права человека. – 1996. – 236с.
86. Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира. М.: Юрид. лит. – 1993. – 256с.
87. Салищева Н.Г. Административный процесс в СССР. М.: Юрид. лит. – 1985. – 196с.
88. Самощенко И.С. Правонарушения и юридическая ответственность. М.: Юрид. лит. – 1966. – 30с.
89. Сердюков П.П. Доказательства в стадии возбуждения уголовного дела. Иркутск: ИрГУ. – 1981. – 86с.
90. Советские социалистические нормы. Львов: Изд-во Львовского университета. – 1959. – 141с.
91. Советское административное право. Под ред. В.М.Манохина. М.: Юрид. лит. – 542с.
92. Советское административное право. Под ред. Ю.М.Козлова. М.: Юрид. лит. – 1973. – 623с.
93. Советское административное право. Учебник. Под ред. П.Т.Василенкова. М.: Юрид. лит. – 1990. – 540с.
94. Советское административное право. Учебник. Под ред. Р.С.Павловского. К.: Вища школа. – 1987. – 452с.
95. Сорокин В.Д. Административно-процессуальные отношения. Л.: Изд-во ЛГУ. – 1968. – 280с.
96. Сорокин В.Д. Проблемы административного процесса. М.: Юрид. лит.. – 1968. – 180с.
97. Сорокин В.Д. Советское административно-процессуальное право. Л.: Изд-во ЛГУ. – 1976. – 56с.
98. Стефанюк В.С. Основні напрями розвитку і реформування адміністративного судочинства. // Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування. Збірник наукових праць. Суми: ВВП Мрія-1 ЛТД. Ініціатива. – 2000. – с.39-40.
99. Стефанюк В.С. Правова обумовленість запровадження адміністративної юстиції в Україні. Канд. дис. – 1999. – 240с.
100. Стефанюк В.С. Проблеми реформування адміністративного права в Україні // Вісник Верховного Суду України. – 2001. - №5. – С.24-26.
101. Стефанюк В.С. Систематизація законодавства та суди адміністративної юстиції. // Право України. – 1999. - №12. – С.15-20.
102. Стефанюк В.С. Судова система України та судова реформа. К.: Юрінком Інтер. – 2001. – 176с.
103. Теорія держави та права. Під ред. В.В.Копейчикова. К.: ЮрІнком. – 1998. – 460с.
104. Теория юридического процесса. Под ред. В.М.Горшенева. – Х. – 1985. – 320с.
105. Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия. М. – 1995. – 1020с.
106. Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса. – М. – 1998. – 740с.
107. Тихомиров Ю.А. Публичное право. М.: БЕК. – 1995. – 496с.
108. Тихомиров Ю.А., Котелевская И.В. Правовые акты. М.: Юринформцентр. – 1999. – 380с.
109. Тихомиров Ю.А. Управление делами общества. М.: Юриздат. – 1984. – 223с.
110. Тищенко М.М. Адміністративно-процесуальний статус громадянина України: проблеми теорії та шляхи вдосконалення законодавчого регулювання. Автореф. дис. докт. юр. наук. Х. – 1999. – 24с.
111. Ткаченко Ю.Г. Методологические вопросы теории правоотношений. М. – 1980. – 176с.
112. Чабан В.П. Акти адміністративного примусу в діяльності міліції України. К. – 2001. – 18с.
113. Шемшученко Ю. Адміністративна юстиція // Юридична енциклопедія. Т. 1. К.: Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана. – 1998. – 47с.
114. Шергин А.П. Административная юрисдикция. М.: Юрид. лит. – 1979. – 220с.
115. Цивільне право. Навч. посібник. К.: Вентурі. – 1995. – 418с.
116. Юсупов В.А. Теория административного права. М.: Юрид. лит. – 1985. – 160с.
117. Яковлев Г.С. Аппарат управления: принципы организации. М.: Юрид. лит. – 1974. – 231с.
118. Якуба О.М. Советское административное право. /Общая часть/. К.: Вища школа. – 1975. – 310с.
119. Янович Ю.П. Уголовный процесс Украины. – Х. – 1997. – 286с.

Матеріали конференцій:
120. Авер’янов В.Б. Українське адміністративне право: черговий етап реформування. // Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування. – Збірник наукових праць. Суми: ВВП Мрія – 1 ЛТД. Ініціатива. – 2000. – 17с.
121. Андрійко О.Ф. Позасудовий захист прав і свобод громадян. // Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування. Перша національна науково-теоретична конференція. 18-21 червня 1998р., м.Яремче. – С.22.
122. Бойко І.В. Забезпечення прав і свобод громадян адміністративно-правовими засобами. // Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування. Перша національна науково-теоретична конференція. 18-21 червня 1998р., м.Яремче.– С.24.
123. Галянтич М.К. Організація судових органів адміністративної юрисдикції в Україні. // Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування. Перша національна науково-теоретична конференція. 18-21 червня 1998р., м.Яремче.– С.32-33.
124. Голосніченко І.П. Оновлення змісту адміністративного права в умовах демократичних перетворень та його значення для підготовки правознавців в вузах України. // Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування. Перша національна науково-теоретична конференція. м.Яремче. 18-21 червня 1998р. – С.11-12.
125. Голосніченко І.П. Стадії процедурної діяльності в процесі розгляду заяв щодо забезпечення прав громадян. // Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування. Суми. – 2000. – С. 28-29.
126. Карабань В.Я., Палій В.М. Система адміністративних судів. // Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування. Перша національна науково-теоретична конференція. 18-21 червня 1998р., м.Яремче. – С. 45-46;
127. Крупчан О.Д. Про побудову системи адміністративної юстиції. // Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування. Перша національна науково-теоретична конференція, м.Яремче. 18-21 червня 1998р. – С.19-20.
128. Німченко В.І. Проблеми становлення адміністративної юстиції в Україні. // Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування. Перша національна науково-теоретична конференція, м.Яремче. 18-21 червня 1998р. – С. 15-17;
129. Пропозиції Центру політико-правових реформ. Адміністративно-процедурний кодекс України. // Матеріали семінару «Стан та перспективи розвитку адміністративного права: законодавство, наука, освіта». Львів. 1-13 жовтня 2001р.
130. Сірий М.І. Вибір моделі адміністративної юстиції України. // Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування. Перша національна науково-теоретична конференція. м.Яремче. 18-21 червня 1998р. – С.72;
131. Ставнійчук М.І. Проблеми запровадження адміністративної юстиції як форми захисту виборчих прав громадян України. // Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування. Перша національна науково-теоретична конференція. м.Яремче. 18-21 червня 1998р. – С. 74-75.

Іноземні видання
132. Административная юстиция в новых европейских демократиях. Практическое исследование в сфере административного права и процесса в Болгарин, Эстонии, Венгрии, Польше и Украине. Под ред. Дениса Дж. Галигана, Ричарда X. Лангана II и Констанс С. Ниландру. – Центр социально-правовых исследований. Оксфордский университет. – СОLPY. – 1999. – 688c.
133. Акт з питань загального адміністративного права Королівства Нідерландів. Неофіційний переклад АРД / Чеккі Консорціум «Верховенство права». Вашингтон. – 1997. – 36с.
134. Акт Сполучених Штатів Америки «Про адміністративні процедури». Титул 5 Кодексу США, §§ 551-559, 701-706, 1305, 3105, 3344, 5372, 7521. Неофіційний переклад АРД / Чеккі Консорціум “Верховенства права”. Вашингтон-Київ. – 1996. – 47с.
135. Закон о порядке производства дел в административньїх органах (Закон об административном производстве) // Сборник законов, подготовленный Германским фондом международного правового сотрудничества. Bonn. Im April. – 1995. – 166c.
136. Закон ФРН «Про адміністративну процедуру». // Матеріали в галузі адміністративно-процесуального права, адміністративно-процедурного права, права про виконання адміністративних актів, підготовлені в рамках співробітництва в галузі реформи адміністративного права. – 1994-2001. – 230с.
137. Ілієв Ілія Васілєв. Судовий контроль за законністю актів органів місцевої виконавчої влади у Республіці Болгарія. – автореф. канд. дис. Одеса. – 2001. – 18с.
138. Кодекс адміністративної судової процедури Естонії. – 22с.
139. Prisaru V.I. Jurisdictile spesiale in Respublica Sosialista Romania. Bucaresti, 1974, p.22.
Словники
140. Большой юридический словарь. М.: Инфра-М. – 1998. – С.783.
141. Юридическая энциклопедия. М. – 1995. – С.8

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ:
142. Конституція України. К.: Преса України. - 1997.
143. Конституція України. К.: Політіздат України. – 1978.
144. Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика 1710р.
145. Адміністративний кодекс Української Радянської соціалістичної республіки. // Збірник Узаконень та розпоряджень Робітничого Селянського Уряду України за 1927р. Офіційне видання Народного Комісаріату Юстиції. 31 грудня 1927р., ч.63-65. Відділ Нарліт. – С.1218-1229
146. Адміністративний кодекс УРСР. К. – 1934.
147. Бюджетний кодекс України. // Голос України. – 2001. – 24 липня.
148. Водний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №24. – Ст.189.
149. Господарсько-процесуальний кодекс України (із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 21 червня 2001р. // Голос України. – 2001. – 5 червня. Цивільно-процесуальний кодекс України. К.: Атіка. – 2001.
150. Житловий кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1983. - №28. – Ст.574.
151. Кодекс України про адміністративні правопорушення. К.: Атіка. – 2000. – С.8-9
152. Кримінальний кодекс України. К. – 2001.
153. Кримінально-процесуальний кодекс України. К. – 2001.
154. Повітряний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №25. – Ст.274.
155. Концепція реформи адміністративного права України (скорочений варіант). Проект. К. – 1998.
156. Концепція адміністративної реформи в Україні. К.: Центр політико-правових реформ та Центр розвитку українського законодавства. 1998.
а) Верховної Ради України:
157. Закон України “Про судоустрій України” // Відомості Верховної Ради України. – 1981. - №24. – Ст.357. зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 21 червня 2001 року // Голос України. – 2001. – 5 липня.
158. Закон України “Про судовий устрій” // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №49. – Ст.194
159. Закон України “Про прокуратуру” // Відомості Верховної Ради. – 1991. - №53. – Ст.793. зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 12 липня 2001р. //Голос України. 2001. – 31 липня;
160. Закон України “Про адвокатуру” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №9. – Ст.62;
161. Закон України “Про статус суддів” // Відомості Верховної Ради. – 1993. - №8. – Ст.56. зі змінами та доповненнями;
162. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №22. – Ст.303. зі змінами, внесеними Законом України від 18 січня 2001р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №14. – Ст.72.
163. Закон України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - №40. – Ст.338.
164. Закон України “Про звернення громадян” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №47. – Ст.256. зі змінами та доповненнями.
165. Закон України “Про міліцію” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. - №44. – С.909.
166. Закон СРСР “Про порядок оскарження в суді неправомірних дій службових осіб, які обмежують права громадян” // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1987. - №26. – Ст.388.
167. Закон СРСР “Про порядок оскарження в суд неправомірних дій органів державного управління і службових осіб, що обмежують права громадян” // Відомості з’їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР. – 1989. - №22. – Ст.416.
168. Закон України “Про інформацію” // Відомості Верховної Ради України. – 1992.- №48. – Ст.650. зі змінами, внесеними згідно із законами від 02.10.92 та від 06.04.2000.
169. Закон України “Про політичні партії” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №23. – Ст.118.
170. Закон України “Про об’єднання громадян” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №34. – Ст.504. зі змінами і доповненнями Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №46. – Ст.427.; 1998. - №10. – Ст.36; 1999. - №26. – Ст.220; 2000. - №9. – Ст.38; Урядовий кур’єр. – 2001. – 9 серпня.
171. Закон України “Про державну таємницю” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №16. – Ст.93.
172. Закон України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №49. – Ст.299.
173. Закон України “Про національну програму інформатизації” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №27-28. – Ст.181.
174. Закон Української РСР “Про мови в Українській РСР” від 28 жовтня 1989р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1989. - №45. – Ст.631.
175. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - №36. – Ст.299.
176. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №7. – Ст.32.
177. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №24. – Ст. 170.
178. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 20-21. – Ст. 190.
179. Закон України “Про Президента України” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №33. – Ст.446.
180. Закон України “Про внесення змін до ст.56 Конституції (Основного Закону) України” //Відомості Верховної Ради України. – 1995. -№42. – Ст.303.
181. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про арбітражний суд” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №49. – Ст.194.
182. Проект Кодексу України про адміністративні проступки (підготовлений робочого групою під керівництвом В.С.Стефанюка).
183. Проект Закону України “Про судовий устрій” (проект Комітету Верховної Ради України з питань правової політики).
184. Проект Закону України “Про нормативно-правові акти” від 29.11.1999р.
185. Проект Закону України “Про Закони і законодавчу діяльність”.
186. Проект Закону України “Про нормативно-правові акти”.
187. Проект Кодексу адміністративних процедур України, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України під керівництвом С.Станік.
188. Адміністративний процесуальний кодекс України (проект станом на 4 жовтня 2001р.) // Додаток до журналу Вісник Верховного Суду України. –2001. - №5.
189. Указ Президії Верховної Ради СРСР “Про порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг громадян” // Ведомості Верховного Совета СССР. –1968. - №17. – Ст.144.
190. Указ Президії Верховної Ради Союзу РСР “Про порядок розгляду заяв, пропозицій та скарг громадян” // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1981. - № 25. – Ст.217.
191. Указ Президії Верховної Ради СРСР “Про основні обов’язки та права добровільних народних дружин по охороні громадського порядку” // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1974. - №22. – Ст.326.
192. Указ Президії Верховної Ради України “Про внесення змін і доповнень до Цивільного процесуального кодексу України” // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1998. - №25. – Ст.307.
193. Положення про товариські суди Української РСР, затверджене Указом Президії Верховної Ради УРСР 15 серпня 1961р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. - №35. – С.416.
б) Президента України:
194. Указ Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” // Урядовий кур’єр. – 14 червня 1997р.
195. Указ Президента України від 3 жовтня 1992р. “Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади” // Урядовий кур’єр. – 6 жовтня 1992р.
196. Указ Президента України “Про Єдиний держ