ПЛАВИЧ Сергій Володимирович Теоретико-методологічні засади правотворчості

brief description

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. І.І. МЕЧНИКОВА

На правах рукопису

ПЛАВИЧ Сергій Володимирович
УДК 340.1

Теоретико-методологічні засади правотворчості

Спеціальність 12.00.01 теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Д и с е р т а ц і я
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Пархоменко Наталія Миколаївна
кандидат юридичних наук,
старший науковий співробітник,
вчений секретар Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Київ - 2009

З М І С Т
Стор.

ВСТУП.3
РОЗДІЛ 1. ПРАВОТВОРЧІСТЬ ЯК КАТЕГОРІЯ ПРАВА ТА
ЯВИЩЕ ПРАВОВОЇ ДІЙСНОСТІ12
1.1. Загальна характеристика правотворчості та її співвідношення
із правотворенням, нормотворенням, законотворчістю............................... 12
1.2. Мета, фактори, ознаки та функції правотворчості у світлі
сучасних демократичних перетворень....40
1.3. Форми, види та суб’єкти правотворчості: аналіз та значення.......60
1.4. Стадії правотворчого процесу ....86
Висновки до розділу 1...107

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.110
2.1. Засадничі принципи правотворчої діяльності як основа
її ефективності.....110
2.2. Етика правотворчої діяльності.138
2.3. Питання взаємодії норм міжнародного та національного
права у правотворчій діяльності....167
Висновки до розділу 2..186

ВИСНОВКИ.....189
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.192

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Становлення України як незалежної, демократичної, соціальної і правової держави, визначення стратегічного курсу на входження до Європейського Союзу обумовило об’єктивну необхідність докорінного оновлення системи законодавства, в тому числі шляхом створення якісних за формою і змістом законів та їх систематизації. Ступінь досягнення зазначеної мети значною мірою залежить від стану наукового опрацювання різноманітних проблем правотворчості, зокрема, її теоретико-методологічних засад.
Нормативно-правова база є одним із основних засобів для вдалого управління державними справами, а від ефективності законодавства залежить соціально-економічний розвиток країни та добробут громадян. Закон є ефективним та якісним, якщо він відповідає суспільним потребам і реально регулює суспільні відносини відповідно до поставленої при його прийнятті мети.
Вітчизняне законодавство, на жаль, страждає безліччю недоліків як технічного, так і змістового характеру, особливо ті закони та інші нормативно-правові акти, які прийняті останнім часом. І це, зокрема, стало однією з причин посилення проявів правового нігілізму, що склався як в масовій свідомості, так і у вищих ешелонах державної влади. Гостро відчувається потреба підвищення рівня професійної компетентності парламентарів, державних службовців та інших посадових осіб, які є відповідальними за правотворчий процес у державі та його наслідки.
Крім того, нагальною є потреба вдосконалення механізмів правотворення, підвищення результативності законодавчого процесу, поліпшення якості законів, забезпечення стабільності законодавства, підвищення його соціальної ефективності. Саме цим зумовлена актуальність даного дисертаційного дослідження, пошук й обґрунтування наукових підходів до окреслених вище проблем.
З’ясування складових правотворчого процесу, зокрема його теоретико-методологічних засад є важливим завданням на сучасному етапі розвитку права. Наукове підґрунтя повинна мати будь-яка діяльність, пов’язана із законотворенням, взаємодією гілок влади при розробці та прийнятті нормативно-правового акту. Важливе значення має також урахування впливу суспільної думки, боротьби політичних сил у вищих органах державної влади на зміст закону, ролі правосвідомості і правової культури у правотворчості тощо.
Актуальність розробки даної теми визначається також тим, що в юридичній літературі донині не набуло належного вивчення сучасне розуміння змісту понять правотворення, правотворчість, нормотворчість, законотворчість, відсутнє також єдине розуміння змісту, функцій правотворчості, визначення її мети та факторів, ґрунтовний аналіз етичних правових засад суб’єктів правотворчої діяльності тощо.
За радянської доби в юридичній літературі дану проблему розробляли такі відомі правознавці, як Н. Абдуллаєв, С. Алексєєв, М. Венгеров, Б. Дрейшев, В. Казимирчук, Д. Керимов, Д. Ковачев, В. Кудрявцев, М. Маліков, О. Міцкевич, П. Недбайло, А. Піголкін, С. Поленіна, І. Самощенко, Ю. Тихомиров, Ф. Фаткулін, Р. Халфіна, Л. Явич та ін. Проте, в полі зору науковців знаходилися проблеми, пов’язані переважно з загальними проблемами правотворчості як засобу правового регулювання, юридичної техніки, ефективності законодавства тощо. Сьогодні наукові здобутки минулих років потребують відповідного перегляду та аналізу з огляду на сучасні демократичні зміни, що відбуваються у різноманітних сферах життя суспільства та держави, з огляду на зміну наукової доктрини щодо сучасного праворозуміння, на євроінтеграційний курс державної політики тощо.
На сучасному етапі дослідження даних питань доповнюються працями українських теоретиків права, зокрема: І. Биля, С. Бобровник, Ю. Бойко, Ж. Дзейко, Т. Данильченко, Є. Євграфової, Н. Железняка, В. Журавського, О. Зайчука, Ю. Заніка, А. Колодія, О. Копиленка, С. Легуші, Г. Мурашина, Н. Оніщенко, А. Олійник, Н. Пархоменко, П. Рабіновича, О. Скакун, С. Стеценка, Н. Стьопіної, В. Шаповала, Ю. Шемшученка, С. Шевчука, В. Шишко, О. Ющика та ін.; а також російських дослідників, серед яких: І. Бачило, М. Баймуратов, С. Дробязко, В. Кудрявцев, А. Малько, М. Марченко, В. Нерсесянц, В. Платонов, А. Соколова, Ю. Тихомиров та ін. Вказані правники зосереджують значну увагу на дослідженні таких аспектів правотворчості, як: соціальні аспекти правотворення, принципи та види правотворчості, нормотворча діяльність та проблеми систематизації законодавства, законотворчість та законодавча техніка, етична культура юристів, правотворчість як ефективний засіб міжнародно-правового регулювання тощо.
Законотворчості в умовах демократичних соціальних змін приділяли увагу такі зарубіжні вчені, як: Н. Абейсекере, І. Бентам, Р. Дельнуа, Б. Роберт, А. Сайдман та ін.
Не зважаючи на зазначене, дана проблема потребує дослідження не лише на теоретичному рівні, але й у практичній площині. З урахуванням потреб сьогодення потребують подальших ґрунтовних досліджень питання діалектичної взаємодії правотворчості та реалізації права, реалізації принципу верховенства права та демократизму в правотворчій діяльності, визначення мети, факторів та функцій правотворчості у світлі сучасних демократичних перетворень в суспільстві. Недостатньо дослідженим та впровадженим залишається питання етичної відповідальності осіб, які займаються правотворчою діяльністю тощо.
Отже, дослідження названої проблеми потребує її комплексного аналізу з урахуванням нових напрямів розвитку вітчизняної юридичної науки, переосмисленням наукових поглядів минулого, вирішенням теоретико-прикладних аспектів даної проблеми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження передбачений планом наукових досліджень Одеського Національного університету ім. І.І. Мечникова на 2005-2010 роки і пов'язаний з планом науково-дослідницької роботи кафедри загальноправових дисциплін та міжнародного права на 2005-2011 рр. за темою № 153 «Дослідження проблем удосконалення та розвитку державно-правового устрою України в сучасних умовах» наказ № 639-12 від 09.03.2006 р.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення і аналіз теоретико-методологічних засад правотворчості. Для досягнення поставленої мети передбачено вирішення таких завдань:
- дослідити існуючі в юридичній літературі підходи щодо природи та змісту правотворчості;
- розкрити зміст та співвідношення понять правотворення, правотворчість, нормотворчість, законотворчість та визначити їх особливості;
- розкрити основні цілі правотворчої діяльності, її фактори, ознаки та функції у світлі сучасних демократичних перетворень;
- дослідити основні критерії класифікації та види правотворчості;
- здійснити аналіз суб’єктів та видів правотворчої діяльності;
- уточнити зміст та послідовність стадій правотворчого процесу;
- охарактеризувати засадничі принципи правотворчої діяльності з точки зору її ефективності;
- розкрити умови ефективності правотворчої діяльності та законодавства як результату даної діяльності;
- охарактеризувати поняття, сутність і зміст етики правотворчої діяльності;
- з’ясувати основні питання взаємодії норм міжнародного та національного права у правотворчій діяльності.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з формуванням норм права.
Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні засади правотворчої діяльності в умовах сучасних демократичних перетворень.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів, що забезпечили об’єктивний аналіз досліджуваного предмета. Відповідно до специфіки теми, мети і завдань дослідження в роботі застосовувалися ряд методів. За допомогою діалектичного методу пізнання досліджувалися та обґрунтувалися основні поняття, використані в роботі, та вивчалися соціально-правові явища в контексті їх розвитку, змін і вдосконалення. Використання порівняльно-правового методу дало змогу розмежувати різноманітні поняття та явища, виявити їхні особливі риси, з’ясувати, зокрема, особливості окремих аспектів правотворчої діяльності іноземних держав. Формально-юридичний метод використовувався при аналізі чинного законодавства. Логічний метод дав змогу дослідити правову природу, фактори і визначити характер правотворчості та відмежувати її від категорій права. Соціологічний метод використовувався при вивченні юридичної практики та реального стану правової свідомості та культури суб’єктів правотворчої діяльності. За допомогою системного методу проведено класифікацію видів правотворчої діяльності, здійснено комплексне дослідження даної категорії тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній юридичній науці науковим дослідженням теоретико-методологічних засад правотворчості, в ході якого сформульовано ряд нових теоретичних висновків та узагальнень, зокрема:
вперше:
- запропоновано авторське визначення поняття функцій правотворчості, під якими здобувач розуміє напрями діяльності уповноважених правотворчих органів по створенню джерел права з метою врегулювання суспільних відносин у сферах, де такі відносини не врегульовані, або врегульовані неналежним чином і потребують удосконалення, зміни або скасування;
- здійснено класифікацію функцій правотворчості: функція оновлення законодавства; конкретизація існуючих правових норм; санкціонування існуючих у суспільстві звичаїв чи традицій; усунення прогалин у законодавстві; упорядкування нормативно-правової бази (систематизація, кодифікація тощо);
- визначено поняття «етика правотворчої діяльності» як різновид професійної етики та сукупність вимог, правил, приписів суспільства і держави, що визначають моральні якості особистості суб’єктів, які займаються правотворчою діяльністю, та їх ставлення до своїх професійних обов’язків виходячи із специфіки вказаної діяльності;
удосконалено:
- визначення поняття «правотворчість» як специфічної форми діяльності органів державної влади, що полягає у виданні, зміні чи скасуванні правових норм та має на меті регулювання суспільних відносин шляхом нормативного закріплення міри свободи й справедливості;
- поняття «нормотворення» як діяльності суб’єктів права по створенню соціальних (у тому числі й правових) норм з метою регулювання відповідної сфери суспільних відносин, результатом якої є прийняття нормативно-правового акту, статуту, положення тощо;
- розуміння змісту правотворчої діяльності в Україні, яка уособлює два різні за характером процеси законопроектний та законодавчий, які діалектично взаємопов’язані;
отримали подальший розвиток положення щодо:
- визначення мети правотворчості як діалектичної взаємодії цілі (створення якісного законодавства) та результату (ефективна реалізація права) правотворчого процесу;
- з’ясування змісту мети та завдань правотворчості, які передбачають: дослідження різноманітних факторів, що обумовлюють потреби у нормативно-правовому регулюванні відповідних суспільних відносин; відпрацювання найбільш ефективної форми правового впливу на відповідні групи суспільних відносин; зниження соціальної напруги у суспільстві; конкретне викладення думки правотворця, що запобігає можливому ухиленню від виконання положень правових приписів; зрозумілість змісту нормативно-правового акту та його доступність для громадян; реальність та простоту положень правових приписів щодо їх реалізації;
- аналізу понять «правотворчість», «правотворення», «нормотворення», «законотворчість», що різні за змістом та обсягом, але мають спільну природу та мету;
- визначення змісту та послідовності стадій правотворчого процесу за суб’єктами та характером діяльності;
- визначення змісту принципів правотворчості, які можна поділити на дві групи: основні (засадничі) принципи, на яких засновується правотворча діяльність в цілому не залежно від її виду, суб’єктів та сфери регулювання, до яких слід віднести верховенство права, демократизм, законність, гуманізм, науковість, професіоналізм; та допоміжні (другорядні), які можуть слугувати основою правотворчої діяльності залежно від конкретного виду даної діяльності, специфіки відповідної галузі регулювання суспільних відносин, характеризують технічну та процедурну сторони правотворчої діяльності (принципи історизму, оперативності, гласності, системності, технічної досконалості, стабільності тощо);
- висновок про те, що з метою вдосконалення правотворчості в Україні, адаптації законів й інших нормативно-правових актів до європейського законодавства, доцільно розробити механізм забезпечення виконання цієї роботи, що передбачає удосконалення порядку розроблення, прийняття й реалізації нормативного матеріалу; вироблення єдиних правил адаптації правових норм з урахуванням вимог європейського законодавства та ін.;
- визначення основних напрямів удосконалення правотворчої діяльності та подальшого розвитку законодавства України, серед яких: оперативне реагування на зміни у суспільному житті з боку законодавця та своєчасне оновлення законодавства; розробка концепції зміни (реформування) певної галузі (підгалузі) законодавства; постійний соціально-правовий моніторинг для врахування змін у суспільних відносинах, що відповідають суспільним сподіванням; вироблення концептуальних підходів до законотворчості; удосконалення правового моделювання як ефективного засобу нормативно-правової уніфікації у правотворчій діяльності; наукове обґрунтування законодавчих актів та соціальна доцільність їх запровадження; удосконалення механізму народного обговорення законопроектів та оптимального врахування його результатів у нормотворчості державних органів; врахування світового досвіду щодо запровадження відповідних заходів у нормопроектуванні та юридичній техніці; законодавче врегулювання питань законодавчої техніки тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації сформульовано та обґрунтовано висновки і положення, які можуть сприяти їх подальшому вдосконаленню та оптимізації. Зокрема, результати можуть бути використані: у законопроектній та підзаконній проектній діяльності з метою вдосконалення процесу правотворчості та механізму реалізації права; у практичній діяльності суб’єктів правотворчості та нормопроектувальників; у навчальному процесі, а саме: при викладанні навчальних курсів і дисциплін «Теорія держави і права», «Конституційне право України» та при підготовці підручників, навчальних посібників, довідкових та методичних видань, монографій з проблем, пов’язаних з питаннями правотворчості, законотворчості, нормопроектування тощо.
Апробація результатів дисертації. Висновки і положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Результати дослідження були апробовані на міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях, зокрема: «Социально-правовые проблемы совершенствования законодательства Украины: история, теория и практика»: Мат-лы 60-й научной конф. профессорско-преподавательского состава и научных работников экономико-правового факультета ОНУ им. И.И. Мечникова (м. Одеса, 23-25 листопада 2005 р.; тези опубліковано); «Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики» (м. Київ, 26 червня 2006 р.; тези опубліковано); 62-я научная конференция профессорско-преподавательского состава и аспирантов экономико-правового факультета ОНУ им. И.И. Мечникова (м. Одеса, 28-30 листопада 2007 р.; тези опубліковано); «Право та економіка: генезис, сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Одеса, 30 травня 2008 р.; тези опубліковано).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображені у 7 статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України та у 4 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертаційної роботи побудована відповідно до мети та завдань, складається з вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

Загальний обсяг дисертації становить 215 сторінок, у тому числі список використаних джерел на 24 сторінках (271 найменування).

bibliography

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації сформульовано найбільш суттєві результати і положення дисертаційного дослідження, наведено теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання щодо теоретико-методологічних засад правотворчості, серед них такі:
правотворчість це специфічна форма діяльності уповноважених суб’єктів, яка полягає у виданні, зміні чи скасуванні правових норм та має на меті регулювання суспільних відносин шляхом нормативного закріплення міри свободи й справедливості. Нормотворення це діяльність суб’єктів суспільних відносин по створенню соціальних (у тому числі й правових) норм з метою регулювання відповідної сфери суспільних відносин, результатом якої є прийняття відповідного акту. Тобто, поняття нормотворення є ширшим за поняття правотворчості. Правотворення відображає процес появи права як результату соціального розвитку суспільства, що бере початок із з’ясування потреби у нормативному регулюванні суспільних відносин.
Правотворча діяльність має конкретну функціональну спрямованість. Функціями правотворчості є напрями діяльності відповідних органів по створенню джерел права з метою врегулювання суспільних відносин у сферах, де такі відносини не урегульовані, або врегульовані неналежним чином і потребують удосконалення, зміни або скасування.
Правотворчий процес поділяється на два етапи, які відрізняються за суб’єктами та характером (офіційним та неофіційним) діяльності. Перший етап передбачає: прийняття рішення про підготовку нормативно-правового акту; підготовка тексту нормативно-правового акту; обговорення тексту проекту нормативно-правового акту; узгодження проекту нормативно-правового акту; доопрацювання проекту нормативно-правового акту. До роботи над законопроектами на даному етапі (неофіційному) можуть бути залучені, поряд з офіційними суб’єктами правотворчої діяльності, також фахівці у відповідній галузі, якої стосується проект нормативно-правового акту, громадськість тощо. Другий етап прийняття (видання), введення в дію та набуття чинності нормативно-правовим актом - слід розглядати як офіційний через те, що ця процедура суворо визначена в регламентах правотворчих органів, що організують подальшу роботу. Другий етап пов’язаний з діяльністю уповноважених на прийняття нормативно-правових актів правотворчих органів та посадових осіб.
Принципи правотворчості можна класифікувати на дві групи: основні (засадничі) принципи, на яких засновується правотворча діяльність у цілому незалежно від її виду, суб’єктів та сфери регулювання (верховенство права, демократизм, законність, гуманізм, науковість, професіоналізм); та допоміжні (другорядні), які можуть слугувати основою правотворчої діяльності залежно від конкретного виду даної діяльності, специфіки відповідної галузі регулювання суспільних відносин.
Основними напрямами удосконалення правотворчої діяльності та подальшого розвитку законодавства України є: оперативне реагування на зміни у суспільному житті з боку законодавця та своєчасне оновлення законодавства; підготовка та реалізація концепції змін (реформування) певних галузей (підгалузей) законодавства; постійний соціально-правовий моніторинг нормативно-правової бази; послідовність у вироблені концептуальних підходів до законотворчості; удосконалення правового моделювання як ефективного засобу нормативно-правової уніфікації у правотворчій діяльності; наукова обґрунтованість законодавчих актів та соціальної доцільності їх запровадження; удосконалення механізму народного обговорення законопроектів та оптимального врахування його результатів у нормотворчості державних органів; урахування світового досвіду по запровадженню відповідних заходів у нормопроектуванні тощо.
Етика правотворчої діяльності це сукупність вимог, правил, приписів суспільства і держави, що визначають моральні якості особистості суб’єктів, які займаються правотворчою діяльністю, та їх ставлення до своїх професійних обов’язків виходячи із специфіки вказаної діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абдуллаев Н. Д. Диалектика правотворчества / Абдуллаев Н. Д. Баку : Азерб. гос. изд-во, 1972. 142 с.
2. Австрийская Республика. Конституция и законодательные акты / [под ред. И. П. Ильинского]. М. : Прогресс, 1985. 129 с.
3. Алексеев С. С. Государство и право / Алексеев С. С. М. : Юрид. лит., 1996. 192 с.
4. Алексеев С. С. Общая теория права : [курс лекций] : в 2-х т. / Алексеев С. С. М. : Юрид. лит., 1981. Т. 1. 360 с.
5. Алексеев С. С. Право: азбука теория философия : Опыт комплексного исследования / Алексеев С. С. М. : «Статут», 1999. 712 с.
6. Алексеев С. С. Теория права / Алексеев С. С. М. : Изд-во БЕК, 1994. 224 с.
7. Ануфрієнко О. А. Професійно-політична культура юриста (філософсько-правовий аналіз) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.12 філософія права / Ануфрієнко О. А. К., 2007. 18 с.
8. Аристотель. Политика. Афинская политика / Аристотель. М. : Мысль, 1997. 460 с.
9. Бабаев В. К. Правотворчество: понятие, принципы, виды, функции. Лекция № 13 / Бабаев В. К. // http://kursach.com/biblio/0010004/1301.htm.
10. Баймуратов М. А. Международное публичное право : [учебник] / Баймуратов М. А. Х. : «Одиссей», 2003. 752 с.
11. Баймуратов М. Імплементація норм міжнародного права про свободу пересування і вибір місця проживання в право України / М. Баймуратов, С. Максименко // Право України. 2003. № 9. С. 133-138.
12. Бачило И. Л. О методологи и юридической технике законотворчества / Бачило И. Л. // Государство и право. 2006. № 6. С. 14-22.
13. Белкин А. А. Юридические акты: право на законоизъявление и введение закона в действие / Белкин А. А. // Правоведение. 1994. № 1. С. 50-58.
14. Бентам И. Введение в основания нравственности и законодательства / Бентам И. М. : РОССПЄН, 1998. 415 с.
15. Бентам И. Избранные сочинения / И. Бентам. / [пер. с франц. А. Н. Пышина и А. Н. Неведомского]. СПб. : Издание «Русской книжной торговли», 1867.
Том 1 : Введение в основания нравственности и законодательства. 1867. 647 с.
16. Биля І. О. Теоретичні основи використання нормотворчої техніки: дис. канд. юрид. наук : 12.00.01/ Биля І. О. Х., 2003. 201 с.
17. Бобровник С. В. Нормотворча діяльність та проблеми систематизації законодавства / Бобровник С. В. // Правова держава : щорічник наук. праць Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 8. К., 1997. С. 77-82.
18. Бобровник С. В. Правотворчість / С. В. Бобровник, В. Є. Щебельський // Юридична енциклопедія: в 6-ти т. / [ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (голова ред. кол.) та ін.]. К. : Укр. енциклопедія, 2003.
Т. 5: П-С. 2003. - С. 51.
19. Бобылев А. И. Власть и закон в контексте иррационального / А. И. Бобылев, И. А. Исаев // Государство и право. 2006. № 7. С. 115-123.
20. Богініч О. Л. Природно-правові та державно-правові засади правової системи України / Богініч О. Л. // Вступ до теорії правових систем / [за заг. ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко] : монографія. К. : Юрид. думка, 2006. С. 318-337.
21. Бойко Ю. О. Загальні проблеми теорії та практики вітчизняної законотворчості / Бойко Ю. О. // Проблеми законності: республіканський міжвідомчий науковий збірник. Вип. 41. Х., 2000. С. 8-12.
22. Бондаренко І. Адаптація законодавства України до європейського законодавства один з пріоритетних напрямів формування правової системи України / Бондаренко І. // Право України. 2002. № 7. С. 63-65.
23. Бошно С. В. Правоведение : [учебник] / Бошно С. В. М. : Право и закон, 2002. 413 с.
24. Букреев В. И. Этика права: от истоков этики и права к мировозрению : [учеб. пособ.] / В. И. Букреев, И. Н. Римская. М. : Юрайт, 1998. 336 с.
25. Васильев А. В. Правотворчество в советском социалистическом обществе : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 теория и история государства и права; история политических и правовых учений / Васильев А. В. М., 1972. 21 с.
26. Василюк С. Правотворча і правозастосовна діяльність: їх діалектична єдність / Василюк С. // Право України. 1996. № 10. С. 48-53.
27. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [за ред. В. Т. Бусел (гол. ред. кер. проекту і укладач)]. К. : Ірпінь ВТФ «Перун», 2002. 1440 с.
28. Величко А. М. Государственные идеалы России и Запада. Параллели правових культур / Величко А. М. СПб. : Изд-во юрид. ин-та, 1999. 235 с.
29. Венгеров А. Б. Теория государства и права : [учеб. для вузов] / Венгеров А. Б. — М. : Новый Юрист, 1998. 624 с.
30. Венгеров А. Б. Теория государства и права : [учебник для юрид. вузов]. [3-е изд-е] / Венгеров А. Б. М. : Юриспруденция, 2000. 528 с.
31. Вишневский А. Ф. Теория и практика подготовки проекта нормативно-правового акта / А. Ф. Вишневский, В. Н. Дмитрук. Мн. : Дикта, 2005. 160 с.
32. Вишняков В. Г. Право и межгосударственные объединения / В. Г. Вишняков, В. А. Егиазаров, Ю. А. Королёв / [под общ. ред. Вишнякова В. Г.] СПб. : Юридический центр Пресс, 2003. 577 с.
33. Власов Ю. Л. Проблема реалізації принципу верховенства права / Власов Ю. Л. // Правова держава : щорічник наук. праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Вип. 17. К., 2006. С. 81-87.
34. Воздейст­вие глобализации на правовую систему России / Поленина С. В., Гаврилов О. А., Колдаева Н. П., Лукьянова Е. Г., Скурко Е. В. // Государство и право. 2004. № 3. С. 5-15.
35. Волошин Ю. О. Статус міжнародних договорів у законодавстві країн-членів Європейського Союзу: проблеми конституційності та перспективи європейської інтеграції / Волошин Ю. О. // Правова держава : щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Вип. 16. К., 2005. С. 509-516.
36. Вступ до теорії правових систем / [за заг. ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко] : монографія. К. : Вид-во «Юрид. думка», 2006. 432 с.
37. Габричидзе Б. Н. Принцип профессионализма в государственной службе / Б. Н. Габричидзе, В. Н. Коланда // Государство и право. 1995. № 12. С. 19-26.
38. Гаевский И. А. США : законодательная власть / Гаевский И. А. // Представительная власть. 1995. № 3. С. 53-57.