ПОХОДЖЕННЯ НАЗВ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

brief description

Національна академія наук України
Інститут української мови

На правах рукопису

Іваненко Олександр Володимирович

УДК 811.161.2’ 373. 21

Походження назв населених пунктів
Сумської області

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Шульгач Віктор Петрович,
доктор філологічних наук

Київ 2006

Зміст

Список умовних скорочень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5
Розділ1. Структурно-семантичні типи ойконімів Сумщини . . . . . . . . . . . 35
1.1. Ойконіми-орієнтири . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35
1.2. Назви з атрибутивним компонентом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36
1.3. Топонімна диференціація ойконімів
(диференційна топонімна ознака) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37
1.4. Бінарні опозиції та топонімічна антонімія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37
1.5. Відонімні ойконіми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44
1.6. Меморіальні та ідеологічно забарвлені ойконіми . . . . . . . . . . . . . . . . 67
Висновки до розділу1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71
Розділ2. Структурно-граматичні типи ойконімів Сумщини . . . . . . . . . . . 74
2.1. Словотвір ойконімів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 76
2.2. Сингулятивні та плюральні ойконіми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95
2.3. Аналіз формантних ойконімів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107
Висновки до розділу2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 167
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 170
Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 176
Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 187

ВСТУП

Географічне розташування. Характер місцевості. Сучасна Сумська область, розташована на північному сході України, більшою частиною знаходиться в межах Придніпровської низовини, її крайня північна частина в межах Поліської низовини, а на сході та північному сході області знаходяться відроги Середньоруської височини. В плані фізико-географічному територія Сумщини розподіляється між поліською та лісостеповою зонами. Власне ж ліси на території сучасної Сумщини займають близько 17 процентів її площі [ІМС 9].
На півночі й сході Сумська область межує з Брянською (С.-Б., Ямп., Гл. р-ни См.), Курською (Гл., Пт., Блп., См., Ксп. р-ни См.) та Бєлгородською (Ксп., Впс. р-ни См.) областями Російської Федерації, на півдні й південному сході з Полтавською (Рм., Лпв., Лбд., Охт. р-ни См.) та Харківською (Охт., Впс. р-ни См.), на заході з Чернігівською (С.-Б., Шст., Крл., Кн., Рм.) областями. Частина території області входить до складу Чернігівсько-Сумського Полісся (термін запропонований Є.О.Черепановою), яке дослідниця визначає так: «Чернігівсько-Сумське Полісся включає північну частину Чернігівської області (Бахмацький, Городнянський, Коропський, Корюківський, Менський, Новгород-Сіверський, Ріпкинський, Семенівський, Сосницький, Чернігівський, Щорський райони) та Сумської області (Білопільський, Буринський, Глухівський, Конотопський, Кролевецький, Путивльський, Середино-Будський, Шосткінський, Ямпільський райони)» [Черепанова Мікротоп. 5].
Ландшафт Сумської області (як великою мірою і всього поліського регіону) характеризується високим ступенем залісненості й заболоченості. Останній сприяв розвиткові обґрунтованої ще російським географом Г.І.Танфільєвим і підтриманої Б.В.Горнунгом «гіпотези Ейхвальда» про «Поліське озеро», що існувало на дні Поліської котловини і мережилося численними островами. Гіпотеза, на думку все того ж Г.І.Танфільєва, підтверджується наявністю численних озер, які, розливаючися, становлять одне ціле з довколишніми болотами [24, с.102-103]. Озеро це, на думку Б.В.Горнунга, сприяло роз’єднанню (хоча й не остаточному) двох індоєвропейських етносів балтів і слов’ян [24, с.101].
Проте синтез геологічних та археологічний даних ще наприкінці 60-х років ХХст. дав усі підстави для спростування цієї версії [57, с.20]. Як, до речі, й версії про перерви в заселенні території Полісся, яке, відзначаючись досить непоганими умовами для ведення господарства, завжди було досить густо заселене [59, с.20]. Лінгвістичне підґрунтя гіпотези про «Поліське озеро» було спростоване у праці О.М.Трубачова «Indoarica» (М., 1991).
Історія заселення (перша хвиля колонізації). Заселення території сучасної Сумщини почалося приблизно 15тисяч років тому, що підтверджують археологічні знахідки часів палеоліту, виявлені в Шосткинському та Конотопському районах поблизу сіл Воронежа та Шаповалівки [ІМС 10]. Крім того, пізніші знахідки археологічних матеріалів і плейстецитової фауни в районі сіл Велика Бобилівка (Гл.), Велика Чернеччина (См.), Дібровка (Шст.), Піски, Клепали (Бур.), а також стратифікація подібних стоянок в інших сусідніх областях, підтверджують існування палеолітичних поселень на території Сумщини [69, с.34, 36].
У період неоліту (V-IIIтис.до н. е.), на який припадає перехід людини від примітивних форм господарювання (полювання й збиральництва) до землеробства і скотарства, територію області населяли дві групи мисливсько-рибальських племен. У ранні часи (V-VIтис.до н.е.) тут проживали племена, поширені в основному на території Лівобережної та Поліської частини України. В IV-IIIтис.до н.е. цей край був густо заселений племенами, що охоплювали також простори і Волго-Окського басейну. Залишки цих поселень виявлено в усіх районах області.
У добу бронзи (III початок Iтис.до н.е.) на території сучасної Сумщини жили різні племена. У середині IIтис.до н.е. тут проживали протослов’янські землеробські та скотарські племена, здебільшого у північній частині України (Кролевецький, Буринський р-ни та околиця Путивля). В басейні р.Сули (південь області), зокрема в Недригайлівському та Путивльському районах, виявлено поселення скотарських племен. Проте найчисельнішою групою були місцеві племена т. зв. мар’янівської культури, що проживали на цій території в кінці II на початку Iтис.н.е. Подібного типу поселення є, крім Путивльського, й у Недригайлівському районі. У VI-IIIст. до н.е. нащадки цих племен проживали на правобережжі Сейму.
У добу заліза (приблизно VIIIст. до н. е.) майже всю територію сучасної області заселяли осілі землеробсько-скотарські племена скіфів, відомі як скіфи-орачі. Понад 70 їхніх городищ та курганних могильників було виявлено на берегах Сейму, Сули, Ворскли та Псла. Найдавніші з них на території Роменського та Путивльського районів. У Роменському ж районі знайдене їх військове та господарське знаряддя [ІМС 10]. Дослідження, проведені в 1982, 1986, 1993 та 1999-2000рр. виявили численні городища епохи бронзи в м.Сумах та його околицях [53, с.95-99].
Старожитності різних культур, починаючи від 70-х років ХІХст., було знайдено під час численних розкопок у Глухові та його околицях: знахідки епохи бронзи (кінець ІІтис.дон.е.), зарубинецької культури (ІІст. до н.е. Іст. н.е.), київської культури (ІІІ-Vст.н.е.), колочинської культури (VІ-VІІст. н.е.), а також матеріали ХІ, ХІІ-ХІІІст. та післямонгольського періоду [9, с.88, 92-93].
Територія сучасної Сумщини, починаючи з перших століть н.е., згідно з археологічними даними, цілком входила до складу території, на якій проживали ранні слов’янські племена. Зокрема, на території Путивльського району виявлено городища, датовані першими століттями н.е., в околиці с.Басівки городища I-IIст. дон.е. [ІМС 10-11].
Появу містобудівної традиції, очевидно, слід відносити до VIIІст., розвиток її тривав до XІVст., що засвідчує послідовна зміна пам’яток волинцівської культури (городище біля с.Битиця) та роменсько-давньоруські комплекси (с.Горналь, Зелений Гай та с.Тополі [тепер на території м.Сум]), які відбивають кілька етапів містобудівної традиції [81, с.10-11].
У VII-Xст. всю територію сучасної Сумщини заселяли сіверяни (близько 90 поселень, городищ і могильників). За археологічними свідченнями, основним заняттям ранніх слов’ян було землеробство (чересло від двохколісного плуга знайдено на поселенні черняхівської культури), а також гончарство та інші ремесла [ІМС 11]. Численні сіверянські городища на території сучасної Сумщини фіксують характерну саме для поселень сіверян роменську культуру. Цікавий приклад послідовності (спадкоємності) культур ілюструє городище на горі Охтир (у тексті статті Ахтир), перший будівельний етап на якому пов’язується зі скіфами, другий (ІХ-ХІст.) з роменським часом [6, с.5-7]. Це також городища в Середньому Надворсклі (в околицях сс.Журавного, Зарічного, Старої Іванівки), що належали одному з малих племен союзу сіверян [5, с.83-88].
Урбанізаційний процес на території Сумщини, розвиваючись упродовж зазначеного періоду, пройшовши чотири етапи (останній, четвертий, триває зараз), був перерваний і відновився в середині XVІІст. Неперервність перших трьох етапів підтверджується неперервністю етнокультурного процесу, існуванням міських центрів і надійно засвідчується археологічними даними [82, с.26]. Час між кінцем XІV початком XVст. та XVІІст., згідно з думкою авторів статті, слід розглядати як дезурбанізаційний, пов’язаний зі значним запустінням, але аж ніяк із повним обезлюдненням території на південь від Сейму та на схід від Сули [82, с.32-33]. Поява ж самих Сум у середині XVІІст. розцінюється як явище реурбанізації в житті регіону, а не зародження міста, відображаючи процес «міграції» міст (відомий в науці як «теорія перенесення міст») [82, с.33].
Досить високий розвиток ремесел стимулював розвиток торгівлі, що, в свою чергу, прискорювало розвиток класового суспільства і відхід від общинного устрою, а тривалий процес соціально-економічного розвитку східних слов’ян зумовив формування феодальних відносин і виникнення ранньофеодальної держави, відомої нам як Київська Русь, до складу якої входили й землі нинішньої Сумщини [ІМС 10-11].
В епоху раннього феодалізму (за часів Київської Русі) землі нинішньої Сумщини входили до складу порубіжних зі степом Переяславського, Чернігівського, а пізніше (з середини ХІІст.) і Новгород-Сіверського князівств [ІМС 12].
Історія заселення (друга хвиля колонізації). Після певного призупинення процесів заселення під час монголо-татарської навали, приблизно в XVIст., починається так звана друга (післямонгольська) хвиля колонізації Лівобережної України, зокрема території сучасної Сумської обл. (як частини великого територіального масиву Слобожанщини), що підтверджується відповідними документальними свідченнями [див. про це, наприклад, праці Д.І.Багалія].
Найактивніше процес заселення території відбувався в XVIIст.: з одного боку, це були переселенці з Правобережної України та, з іншого, селяни-втікачі з Московської держави. До заснованих переселенцями відносяться населені пункти Ворожба, Журавне, Лебедин, Сироватка, Суми, Терни, Тростянець (у 50-х роках), Велика Писарівка, Марківка, Миропілля, Низи, Річки, Штепівка (60-і рр.), Бишкинь, Білопілля, Вистроп, Кириківка, Михайлівка, Рясне, Славгород (70-80рр.) [ІМС 16].
Про мовну й етнічну неоднорідність населення Слобожанщини свідчить, приміром, наведений Д.І.Багалієм об’ємний перелік українських, московських та білоруських населених пунктів, вихідці з яких населяли м.Миропілля (місто в сучасній Сумській обл.) [Багалей1893, 81].
Північна частина Лівобережної України активно заселялася вихідцями з Правобережжя. Ряд нових поселень з’явився в околиці Глухова, Конотопа й Стародуба, переважну більшість яких складали вихідці з Кременецького, Володимирського та інших повітів колишнього Волинського воєводства. На територію Ніжинського, Стародубського та Чернігівського полків К.Мигалевський 1666р. переселив із Південної Київщини близько п’яти тисяч т.зв. задніпровських козаків [Борисенко1986, 41].
Вихідцями з Правобережної України засновані: Боромля (засноване 1659р. [ІМС 584]); Покровка (Ксп.), до 1854р. Злодіївка. Перші поселенці прийшли з Правобережжя, зі Злодіївки, що біля Трипілля та Созіївки [ИСОХЕ 159]; Стара Гута (С.-Б.), уперше згадується наприкінці XVIIст. [ІМС 545-546]: за даними ОАІУМ, засноване Василем Кочубеєм на початку ХVІІІст. [ОАІУМ]; Терни (Ндр.), засноване 1652р. вихідцями з різних кінців України [ІМС 415], а за даними Д.І.Багалія головним чином переселенцями з Правобережжя [Багалій1918, 29]; Біловоди (См.) засноване близько 1680р. козаками-переселенцями з Правобережжя [ІМС 566]; Жовтневе (Гл.), до 1957р. Миколаївка-Вирівська: засноване в ІІпол.XVIIст. селянами та козаками з Правобережної України [ІМС 147]; Кириківка (Впс.). Засноване в останній чверті ХVІІст. українськими переселенцями з Наддніпрянщини, на чолі з осавулом Кириком [ІМС 191]; м.Кролевéць, засноване 1601р. вихідцями з Правобережжя [ІМС 323]; Михайлівка (Лбд.). Розташоване по обидва береги р.Псла [ІМС 391]. Засноване гадяцьким полковником Михайлом Васильєвим, згадується під 1676р. [Миллер1902, 292]; Сміле (Рм.). Засноване вихідцями з Правобережної України в Іпол.ХVII ст. Уперше згадується в джерелах 1648р. [ІМС 507]. Похідне від прикметника смілий / антропоніма *Сміл(-а, -ий), пор. сучасне прізвище Смилы [СКТ 748]. Щодо ймовірної мотивації ойконіма пор. також гідронім Сміла, р., п.Сули п.Дніпра і як п.Бишкина п.Сули в Сумській обл. із варіантами Смолянка, Смоленка [СГУ 513]. За картографічними даними точна саме локалізація потамоніма як притоки Бишкина [ТКСО] тощо.
Перебіг міграційних процесів на території сучасної Сумщини відбитий в історії появи таких населених пунктів: Дóвжик (Охт.), засноване вихідцями з села Олешні 1708р. [ІМС 452]; Миропілля (Ксп.): за даними укладачів ІМС, засноване близько 1650р., першими поселенцями були вихідці з волинського містечка Миропілля. Осідали тут вихідці з Росії та Білорусі.
Часом ці процеси тісно перепліталися: як приклад наведемо населений пункт Слáвгород (Кн.). За даними Ф.Гумілевського, «Від початку самого й дотепер не дарма носить ім’я Славгородка. Попервах це було укріплене містечко, з боярськими дітьми, з гармашами й стрільцями». З 1686р. охтирський полковник Іван Перекрестов, що тоді купив це село, заселив його «черкасами» [ИСОХЕ 141].
Численні випадки появи на території Лівобережної України утікачів (найчастіше кріпаків) із території Московської держави [Борисенко1986, 46-53]. Оселялися вони, зокрема, в районі Почепа, на території колишніх Глухівської та Новгород-Сіверської сотень [Борисенко1986, 51-52]. Кілька розкольницьких сіл були засновані в околиці м.Стародуба [там само, 52]: зокрема нп Середина-Буда (С.-Б.), засноване в ІІпол.XVIIст. переселенцями (старообрядцями) з Росії [ІМС 524]. Очевидно, до заснованих утікачами з Московської держави слід віднести слободу Тернівку (Ндр.), розташовану на р.Тернівці (1689р.), до появи якої спричинилося близько сорока селянських сімей, очевидно, колишніх жителів Тернової Слободи колишнього Путивльського повіту [Борисенко1986, 52-53]; Тарасівка (Впс.), засноване 1663р. [ІМС 204]. За даними Ф.Гумілевського, «населення утворилося з поколінь двох поселенців місцевості однодвірця Тараса Танцова й жителя м.Кром Орловської губернії» [ИСОХЕ 198].
Колонізацію Слобідської України (як степової околиці Московської держави) Д.І.Багалій поділяв на три різновиди: 1) московська державна колонізація до Олексія Михайловича 2) московська державна колонізація від часів Олексія Михайловича; 3) малоруська колонізація від часів Олексія Михайловича [Багалей 1887, 36-136; 197-377; 378-571].
З середини ХVІІст. (зокрема після 1654р.) південно-західна та північна частини сучасної Сумщини (крім Путивльського повіту) входили до Ніжинського та Миргородського (з 1658р. Лубенського) полків. Її південно-східна частина до складу підпорядкованих бєлгородському воєводі Охтирського та Сумського слобідських полків [ІМС 16].
Територія сучасної Сумської області, як це засвідчують її описи, з кінця XVIIIст. була розділена між Чернігівським, Новгород-Сіверським, Курським, та Харківським намісництвами. Після 1801р. (коли було утворено губернії) ця територія входила до складу Чернігівської, Полтавської, Курської та Харківської губерній (до 1925року, коли старий адміністративний устрій було остаточно скасовано) [ІМС 50].
Діалектне середовище. Спільність процесів заселення, передусім змішування в межах певної, (досить великої) території, нині званою Слобожанщиною, різних етнічних груп відбилася в певній спільності лексичного, фонетичного й морфологічного мовних рівнів, а також спільності словотворчих (продуктивних чи, навпаки, непродуктивних) на цьому терені моделей. У цьому підрозділі ми подаємо основні, характерні для досліджуваної території діалектні риси, які не завжди відбиті в офіційному реєстрі назв населених пунктів, проте засвідчені в історичних джерелах та наявні на місцевому діалектному ґрунті.
Чернігівсько-Сумське Полісся, будучи тісно пов’язане з Прип’ятським Поліссям, утворює таким чином єдиний масив, що отримав назву Прип’ятсько-Деснянського Полісся. В мовному плані, як зазначає Є.О.Черепанова, знаходячись на стику білоруського, українського та російського мовних масивів, ця територія цікавий об’єкт для спостереження. Мовні особливості Чернігівщини та північної Сумщини фіксують, зокрема, білоруські діалектні риси, зберігаючи й певну частину російської лексики. Ця ж територія, через її порубіжний характер, на думку Є.О.Черепанової, надзвичайно важлива для проблеми етногенезу східних слов’ян [Череп. 4-5].
Мовні особливості північних діалектних територій висвітлені в науковій літературі і, на нашу думку, не потребують докладного викладу в межах пропонованого дослідження. Тому доцільніше буде показати лише типові, засвідчені в ойконімії Сумщини діалектні риси, зокрема: перебіг фонетико-морфологічних процесів, які, згідно з даними лінгвістичних реконструкцій останніх років, відбувались упродовж тривалого періоду розвитку загальномовної (зокрема й онімної) системи у слов’ян. Оскільки такі процеси не могли не вплинути на формування системи топонімів на території України, вони не могли не знайти свого відображення в нашому дослідженні.
Фонетичні процеси, засвідчені в ойконімії досліджуваного регіону, можна поділити на діалектні та загальномовні. До діалектних відносимо різного роду переходи (-h- › -е-; -е- › -о-, -о- › -у-), взаємозамінність звуків [м] = [н] та звукосполучень [гр] = [кр], експресивне одзвінчення [с] › [з]. Можливо, до діалектних слід відносити й відпадіння початкового О- (Обратениця). Процеси, властиві багатьом слов’янським мовам (т.зв. акання, «нестандартна» реалізація -ъ- › -и-, -у-, абсорбція плавного тощо) також відбиті в сумській ойконімії.
Процеси, органічно властиві сучасній українській мові (наприклад, перехід о, е › і, еи › и, -ж- › -з-, поява протетичних г- та в- (вони властиві також білоруській мові), а тому на досліджуваній території вона може розглядатись і як діалектна, північноукраїнсько-білоруська мовна риса, зважаючи на більшу (порівняно з літературною мовою) кількість апелятивних похідних, частково відбилися в ойконімії регіону й стали предметом розгляду в цьому дисертаційному дослідженні.
Вокалічні діалектні процеси в сумському ойконіміконі представлені такими різновидами:
1) відпадіння початкового О-: Братениця (Впс.). Очевидно, похідне від гідроніма Братениця р., л.Ворскли л.Дніпра [СГУ 68] результат відпадіння ініціального О-: під 1711-м роком фіксується форма ойконіма Обратениця [Багалей1887, 249]);
2) різного роду фонетичні переходи представлені в топонімії Сумщини такими прикладами:
а) -о-, -е- › -і-: цей стандартний для сучасної української мови перехід засвідчений, головним чином, у формантній частині назв та на рівні кореневого вокалізму і не виходить за межі літературної норми: Андріївка (Рм.) населений пункт засвідчений під 1799-1801рр. як село Андрїевка Роменського пов. Малоросійської губ. [ОЛУ 160]; Антонівка (Ямп.) населений пункт згадується під 1779-1781рр. як село Антоновка (Ямпільськ. сотня Глухівськ. пов. Новгород-Сіверськ. намісництва) [ОНСН 484]; Винторівка (С.-Б.) згадується під 1779-1781рр. як село Винтеровка, володіння «графа Петра Александровича» (Погарськ. пов. Новгород-Сіверськ. намісництва) [ОНСН 154] (очевидно, посесив на -ів-к(а) від антропоніма *Винтор, *Винтер) та ін.;
б) властива північним говорам передача h як е (фонетично й на письмі): очевидно, форма ойконіма Кияниця (См.) фіксується під 1779роком як хутір Кіениця (Сумських провінції та комісарства Харківськ. намісництва) [ОХН 152] і відображає типову північноукраїнську діалектну рису. Наявність орфографічного -я- (фонетичного [ä]) в основі назви, найпевніше, результат властивого поліським говорам переходу -е- › -а- як вияву міжскладової асиміляції (див. нижче) або, можливо, результат вирівнювання за аналогією до похідних із формантами -ан(-ян)-иця;
в) перехід -е- › -а- (відомий українським та білоруським поліським говорам [61, с.47-66). Наведені в статті приклади (Білоруське Полісся) засвідчують, на нашу думку, явище міжскладової асиміляції голосного переднього ряду -е-: трáба, звáрху; далáко; овачка тощо). На матеріалі сумської ойконімії також бачимо приклади подібної асиміляції: первісно нормативні, на нашу думку, антропоніми Бессараб і *Метлах (як і ойконіми *Бессарабка і *Метлахове) могли отримати а-огласовку в своїх основах унаслідок саме цього переходу: Матлахове (Рм. См.) нині сприймається як посесив на -ов(е) від антропоніма *Матлах. Раніша назва Матлахів, х. (колишній Талалаївський р-н) [АТПУ 1947 , 543]. Щодо походження ойконіма Бассарабка (Рм.) пор. мікротопонім Бесарабія (Гл. См.) [Череп. Микротоп. 35] або антропонім Бесараб. Місцевий варіант вимови антропоніма Бесараб Басараб [ОАІУМ] і, відповідно, похідного від нього ойконіма Басарабка [ОАІУМ]. Ця версія підтверджується наявністю мікротопоніма з -е- в основі назви: Бесарабів Ліс (с.Хмелів Рм. См.) [ОАІУМ], який можна розглядати як топонім зі збереженою первісною формою антропоніма Бесараб;
г) перехід -е- (‹ ę орфографічно h) › -а- бачимо в ойконімах: В’язенка (Пт.). На думку укладачів ІМС, давня назва поселення В’язівка. Розташоване на правому березі р.Клевень. Засноване в першій половині XVIIст. [ІМС 478-479]. Можливо, саме цей населений пункт фіксується як с.В’язівка (Стародубськ. полку 1-ої Почепської сотні) під 1765-1769рр. [ГОЛУ(П) 106]. У серпні 1668р. с.Везонка подароване Глухівському Петропавлівському монастирю (в околиці тогочасного Глухова) гетьманом Правобережжя П.Дорошенком. [Ткаченко1999, 22]. Як село Глухівського Петропавлівського монастиря на р.Клевені Везонка («на Везонку») згадується 1748р. [Ситий 2005, 21]. Щодо походження ойконіма пор. НГТ в’язь ‘мокра заболочена низина’ (Гл. См.), в’язіло ‘драглисте болото’ (Ямп., Шст. См.) [Череп. 54]. Очевидно, форма В’язівка утворена від онімізованого прикметника в’язовий; Стягайлівка (С.-Б.), який гіпотетично можна розглядати як посесив на -ів-к(а) від антропоніма *Стягайло. Проте наявні в нашому розпорядженні дані, а саме укр.прізвище Стегайло (Шст. См.) [ОАІУМ] і форму ойконіма Стегайловка [ОНСН 149];
д) перехід -еи- › -и- (в слабкій позиції) засвідчений в ойконімі Мирлоги (Блп. См.) [IMC 160]. Форму Мирлоги, замість очікуваного закономірного Мерлоги, слід пояснювати як перехід [еи] › [и] в ненаголошеній позиції, що загалом відповідає фонетичним законам української мови. На ойконімному рівні також фіксуються: сс.Мерлоги (колишній Торопецьк. пов. Псковськ. губ.), хут. Мирлоги (колишні Псковська та Вітебська губ.) [Vasmer RGN V, 532]. На апелятивному рівні пор. рос. діал. мерлог ‘барліг, лігвище звіра’ з похідними; ‘невеличкий теплий хлів для свиней’, ‘підстилка, гній у хліві для свиней’, мерлога ‘барліг’; мерлога, мерлуга ‘барліг’ ‘вертеп, ущелина’ [СРНГ 18, 120; Даль II, 320]; пор. ще мерлог ‘ведмідь’, ‘ведмежий барліг’, ‘стійло для свині’, мерлога ‘т.с.’ [НОС 5, 82], блр. діал. мерлога ‘барліг’; марлог ‘лігво звіра’, блр. діал. мярло, мірло (груб.) ‘барліг, постіль’, мярлог, мярлох, мярлога ‘барліг ведмедя, вовка, лиса’, ‘місце, де лежить тварина’, ‘лігво, постіль звіра’, ‘підстилка’, ‘місце на ріллі, піску, де лежав звір або качався кінь’ [Насовіч 284; ЭСБМ 6, 231; 7, 146; 1, 438]. Автори ЭСБМ співвідносять ці апелятиви з блр. бярлога і справедливо кваліфікують їх як народні переосмислення, вказуючи на взаємозамінність звуків [б] і [м] [ЭСБМ, 6, 231; 7, 146; 1, 438].
е) перехід -о- › -а- в слабкій позиції («акання») явище, типове для поліських говорів: Катáнське (Впс.). Розташоване на лівому березі р.Ворскли. До 1905р. Віли [ІМС 202]. Очевидно, саме цей ойконім фіксується під 1711-м роком як нп Котанская [Багалей 1887, 249]. Як і чому було воно перейменоване, нам не відомо. За походженням релятив на -ськ- від (мікро)топоніма типу

bibliography

Висновки

1.Територія Сумської області як складової частини Південно-Східного Полісся (ширше Полісся взагалі) ареал, який вирізняється перебігом складних і багатоманітних історичних процесів, що вплинули на розвиток ономастичної (зокрема топонімної) системи цього регіону.
Передусім необхідно виділити безперервний процес освоєння терену, посилення процесу урбанізації в XVIIст., що засвідчується численними згадками населених пунктів як містечок (нині знаних як села). Отже, визначальний вплив на формування системи місцевих назв мали позамовні чинники. Провідна роль у цьому процесі належить характеру освоєння території.
Важливу роль у формуванні ойконімної системи відігравали також міграційні процеси: значну кількість населених пунктів заснували вихідці з Правобережної України та Великого князівства Московського, і лише кілька поселень (як-от Кролевець, Охтирка) представники польської шляхти в першій половині XVIIст. Згодом вони були передані під юрисдикцію Московської держави, яка в XVIIст. активно колонізувала та укріплювала ці території (Д.І.Багалій характеризує їх як степову околицю Московської держави).
Поява великої кількості хуторів у цьому випадку пов’язана, на нашу думку, скоріше з первісною колонізацією території переселенцями з інших українських чи московських земель, ніж із заснуванням хуторів жителями вже відносно давніх поселень чи переселенням жителів власниками цих сіл на нові землі (приклади такого розселення див. у вступній частині).
Активне заселення території Слобожанщини, яке припадає на XVI-XVIIIст., зважаючи на спільність цього процесу для всього регіону, відповідним чином відбилося в певних закономірностях ойконімотворення. Це передусім активізація називання за особою власника чи засновника поселення, а також поява бінарних ойконімів.
Таким чином, пізній характер другої хвилі колонізації Слобідської України виступає як один із визначальних чинників у формуванні ойконімної системи регіону. Передусім саме цей чинник зумовив виникнення низки характерних особливостей називання населених пунктів, зафіксованих у наявному в нашому розпорядженні історико-статистичному матеріалі. Найкраще пізні колонізаційні процеси на території Слобожанщини відбиті в переважанні відантропонімних ойконімів, основою для яких ставали особові назви.
У ХХст. спостерігаємо активний процес укрупнення населених пунктів, що відображався або у включенні до меж міста певного поселення сільського типу, або в об’єднанні кількох (найчастіше двох) таких поселень в одне, що часто відбивалося в подвійній назві населеного пункту. Інколи вони об’єднувалися під назвою одного поселення (пор., напр., Курган-Озак (нині Курган).
2. Наведені міркування висвітлюють певні закономірності й характеризують місцевий топонімікон, вказуючи тим самим на органічність перебігу процесу найменування. Основним чинником в цьому випадку виступає доцільність найменування топооб’єкта, зумовлена, головним чином, ситуативною (у випадку з перейменуванням поселень, в т.ч. й ідеологічною) потребою, відображаючи зв’язок (зрідка опосередкований) із особою або з певним топооб’єктом (часто відображаючи його характер). Це відбивається у використанні відповідних способів словотвору та формальних засобів.
3. Лексико-семантичний аналіз назв населених пунктів дозволяє простежити частотність (продуктивність) та системні зв’язки в ойконімотворенні, співвідносячи назву поселення з історичними, соціально-економічними та природно-географічними чинниками й дозволяючи, таким чином, говорити про ойконімну систему конкретного (у цьому разі Сумської обл.) регіону. Крім того, хоча й незначною мірою, назви поселень відбивають види господарської діяльності (в географічній термінології відбита система підсічного землеробства пор., наприклад, ГТ січ) та промислів (назви на зразок Гут(к)а, Папірня). Власне ж аналіз ойконімної системи показав, що процес називання поселень відбувався природним шляхом, ілюструючи всі названі вище чинники.
Численні перейменування (ідеологічний вплив на систему називання), характерні для радянського періоду, відображають різного роду ідеологічну семантику, а також фіксують прізвища відомих партійних діячів радянської епохи.
Для сумського ойконімікону характерне паралельне функціонування двох типів найменування поселень: відонімного (здебільшого відантропонімного) та відапелятивного (переважно з географічною термінологією в основі назв). Однак говорити про занепад відапелятивної словотвірної моделі можна хіба що дуже умовно, оскільки логічніше вести мову про значно активніший розвиток власницьких відносин (а тому й відантропонімної моделі називання) як наслідку колонізації краю в XVII-XVIIIст. Це підтверджується функціонуванням складених ойконімів з атрибутивним компонентом, який приєднується до апелятивної основи (географічного номенклатурного терміна).
Характеристика поселення за хронотопною ознакою відбита в ойконімах-орієнтирах, в ойконімах з атрибутивним компонентом (частина з них виступає суб’єктом бінарних протиставлень).
4. Вивчення лексико-граматичних особливостей ойконімії в межах досліджуваного регіону дозволяє зробити певні узагальнення.
Змінність словотвірного типу в ойконімній системі простежується передусім на прикладах еволюції семантичного наповнення таких частотних формантів, як -ов-, -ів-к(а), -ин, -ськ-, ець, -к(а) тощо. Відповідно більшість суфіксів у досліджуваному матеріалі можна віднести до розряду полісемантичних. Отже, і топонімізацію формантів (у тому числі й антропонімних (патронімних) -ичі, -ен-ки) можна розглядати як результат процесу розвитку словотворчих типів.
Результати проведеного дослідження підтверджують висловлену І.І.Коваликом думку про те, що в сучасних слов’янських мовах виступає передусім спільнослов’янський фонд словотворчих типів давнього, ще праслов’янського, походження, успадкованих всіма (або майже всіма) слов’янськими мовами.
5. Системні зв’язки в ойконімії досліджуваного регіону засвідчені в низці закономірних процесів.
Це, зокрема, взаємодія трансонімізаційного та формантного способів ойконімного словотвору, коли один із онімних класів (антропонім, топонім, гідронім) виступає як основа для кожного з цих способів: відантропонімні (паралельне існування безафіксних та формантних похідних, з огляду на домінування особових назв у номінативному процесі, найширше засвідчене саме у відантропонімних дериватах): Аршуки похідне від ОН Аршук у формі множини; Бандури (Охт.) від антропоніма Бандура у формі множини, пор. сучасне укр. прізвище Бандура [Горпинич, Корнієнко 18]; Легуші (Лпв.) пор. сучасне укр. прізвище Легуша (Блп. См.) [КПУСМ ІІ, 585]; Кандибине (Блп.) від Кандиба, пор. сучасне укр. прізвище Кандиба [Горпинич, Корнієнко 96], Петрушівка (Ксп.) від Петруш(а), пор., напр., ст.-укр. Петрушъ, 1576р. [ОО 67], Василь Петруша, 1711р. [Лазаревский 1711, 12] тощо.
Засвідчена також здатність форманта виступати в ролі диференціатора при розрізненні двох просторово суміжних об’єктів: Біж від потамоніма Біж у цьому ж р-ні та Біжівка (розташоване по обидва береги р.Біж); Вир, Вири Вирівка (усі розташовані на р.Вир); Ганнівське (Блп.) релятив на -ськ- від ойконіма Ганнівка (див. Ганнівка) пор. ойконіми в Недригайлівському та Сумському р-нах; Грунь (Охт.) утворене способом топонімічної метонімії від потамоніма Грунь ‹ контактного мікротопоніма *Грунь (щодо ймовірної аналогії пор. оронім (гора) Грунь в околиці м.Охтирки [80, 7с. 4]) ‹ ГТ на зразок укр. діал. діал. грунь ‘горб, підвищення’, ‘вершина горба, підвищення’, ‘схил гори, горба, підвищення’ [СНГТК 65] Грунівка (Лбд.); Іванівка (Пт.) посесив на -ів-к(а) від особового імені Іван Іванівське (Пт.) релятив на -ськ- від Іванівка (пор. ойконім в Лпв., Пт. р-нах См.); Кошари (Кн.) похідне від апелятива кошáри ‘спеціально обгороджені місця, де ночує худоба’ (с.Волинцеве Бур. См.) [ОАІУМ] Кошарське (Бур.) релятив на -ськ- від Кошари тощо.
6. Аналіз історико-статистичних джерел, зокрема описів Курського, Новгород-Сіверського, Харківського й Чернігівського намісництв та інших джерел XVII-XVIIIст., показав, що на той час ойконімна система сучасної Сумської області була вже доволі розвинена і в основному сформована. Більшість ойконімів лише з невеликими змінами (приєднання до фіналі -ів форманта -к(а), зміна граматичних показників -ів, -ин на -ове/-еве, -ине) дійшла до наших днів.
7. У роботі реконструйовано засвідчені в однойменних ойконімах географічні апелятиви: Бузовик (Охт.) ‹ *бузовик ‹ *бузовий ‹ буз(а) (пор. укр. ГТ буз ‘невелике узвишшя’, ‘острівець на болоті’ (Чр.) [Череп., 36], блр. бузá ‘річний та озерний мул; грязь; рідка глина; твань з травою на дні водойми, грузьке болото’ [Яшкін 27]); Гостробури (Лбд.) ‹ *гостробур ‘(сосновий ліс) на узвишші’; Підлань (Гл.) ‹ *підлан (*підлань) ‘місце під ланом’ ‹ префікса під + ГТ лан (в ойконімі Підлань). Щодо словотвірної моделі пор. ще укр. діал. підлóзи ‘назва земельної ділянки, на якій колись росли лози’ [Сизько 68, Ващенко 74]; Пустогород (Гл.) ‹ *пустогород ‘місце з неродючою землею (горóдом)’ або ‘місце з незасіяним (пустим) горóдом’ (пор. ойконім Пустогорóд) та ін.
Відновлено низку антропонімів, засвідчених лише в місцевій антропонімії: *Банич, *Дубов’яз (щодо структури останнього пор., напр., ст.-рос. антропонім Дубонос, 1610р. [Веселовский 102]) реконструюються лише завдяки ойконімам Баничі (Гл.), Дубов’язівка (Кн.), антропоніми *Немудруй, *Неплата (яких у доступних нам джерелах ми не знайшли) зафіксовані в назвах поселень Немудруї (Ндр.), Неплатине (Охт.).
Усі наведені спостереження й висновки висвітлюють закономірності ойконімотворення й характеризують специфіку сумського топонімікону. Основним чинником тут виступає доцільність називання топооб’єкта, зумовлена здебільшого ситуативною (у випадку з перейменуванням поселень у т.ч. й ідеологічною) потребою, відображаючи зв’язок (зрідка опосередкований) із особою або з певним топооб’єктом (часто вказуючи на його характер).
Таким чином, проведене дослідження дозволяє стверджувати, що система назв поселень Сумщини це своєрідне, проте органічне в своїй основі явище, сформоване на східнослов’янському мовному ґрунті (в основному на місцевому діалектному) за спільнослов’янськими топонімними моделями.

ЛИТЕРАТУРА

1. АбдулаЮ.А. Суфіксальні ойконіми Харківського намісництва кін. XVIIIст.//Наукові записки. Серія: Мовознавство. Тернопіль: ТДПУ, 2003. Вип.І. С.62-65.
2. БабичеваЕ.Л. Этимологическая связь топонимов и земледельческой лексики Черниговско-Сумского Полесья//Українська пропріальна лексика./Відп. ред. І.М. Желєзняк. К.: Кий, 2000. С.3-6.
3. БеленькаяВ.Д. Топонимы в составе лексической системы языка. М.: Наука, 1969. 109с.
4. БелецкийА.А. Лексикология и теория языкознания (ономастика). К.: Изд-во Киевского университета, 1972. 209с.
5. БерестЮ.М. Роменські городища середньої течії р.Ворскла//Археологія та історія Північно-Східного Лівобережжя. Суми, 2003. С.83-88.
6. БерестЮ.М. Багатошарове городище на горі Ахтир //Середньовічні старожитності Південної Русі-України: Тези доповідей третьої Міжнародної студентської наукової археологічної конференції (Чернігів, 16-18квітня 2004р.). Чернігів, 2004. С.5-7.
7. БеценкоТ.П. Згадки топоніма Суми//Культура слова. К., 2001. Вип. 57-58. С.89-93.
8. БеценкоТ.П. З історії походження топонімів Сумщини//Студії з ономастики та етимології. 2002 / Відп. ред О.П.Карпенко. К.: Кий, 2002. С.22-25.
9. БєлашовВ.І. Археологічні дослідження Глухова (історіографічний огляд)//Археологія та історія Північно-Східного Лівобережжя. Суми, 2003. 88-95.
10. БойкоН.О. Ономастичні універсалії в ойконімічній системі Східної Славії // Наукова спадщина професора С.В.Семчинського і сучасна філологія / Упоряд. В.С.Чемeс. К., 2001. Ч.І. С.129-132.
11. БойкоН.О. Дегідронімічні ойконіми з основою *gatъ/*gatь в слов’янських мовах // Система і структура східнослов’янських мов: До 200-річчя з дня народження В.І.Даля / Відп. ред. В.І.Гончаров. К., 2001. С.66-69.
12. БойкоН.А. Дегидронимические ойконимы с основой stud(en) в славянских языках // Надзённыя праблемы лексікалогіі і анамастыкі славянскіх моў / Адк. рэд. А.В.Солахаў, В.В.Шур. Мазыр, 2006. С.149-151.
13. БорекГ. Восточнославянские топонимы с формантом -ьн- // Восточнославянская ономастика. М.: Наука, 1972. С.90-143.
14. БулаховскийЛ.А. Курс русского литературного языка. К.: Радянська школа. Т.І. 445с.
15. БурковецькаІ.С. Словотвірна структура ойконімії Уманщини //Студії з ономастики та етимології. 2002. К.: Кий, 2002. С.31-34.
16. БурковецькаІ.С.Ойконімія Західної Черкащини у дериватологічному висвітленні//Наукові записки. Серія: Мовознавство. Тернопіль: ТДПУ, 2003. Вип.І. С.65-68.
17. БучкоД.Г.Походження назв населених пунктів Покуття. Львів, 1990. 144с.
18. БучкоД.Г. Про відапелятивні ойконіми України на -ів, -ин//Українська пропріальна лексика. К.: Кий, 2000. С.24-26.
19. БучкоД.Г. Продуктивність і локалізація основних словотвірно-структурних моделей в ойконімії України//Наукові записки. Серія: Мовознавство. Тернопіль: ТДПУ, 2003. Вип. І. С.68-73.
20. БучкоД.Г. Ойконімія України на -иха/-їха//Традиційне і нове у вивченні власних імен: Тези доповідей Міжнародної ономастичної конференції. Донецьк Горлівка Святогірськ. 13-16жовтня 2005р. Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2005. С.41-44.
21. ВербичВ.В. Топонімія Прикарпаття. ІІ//Культура слова. 1998. №51. С.76-78.
22. ВиноградоваВ.Н. Прилагательные с отрицательными приставками без и не в древнерусском языке XI-XIVвв.//Лексикология и словообразование древнерусского языка/Отв. ред. Р.И.Аванесов М.: Наука, 1966. С.189-223.
23. ГеретаН.М. Ойконімія Північно-Східної Хмельниччини ХІ-ХІVстоліть//Студії з ономастики та етимології. К.: Кий, 2002. С.64-69.
24. ГорнунгБ.В. Из предыстории образования общеславянского языкового единства. (Доклады советской делегации). VМеждународный съезд славистов (София, сентябрь 1963). Москва: Издательство Академии наук СССР, 1963. 141с.
25. Гідронімія України в її міжмовних і міждіалектних зв’язках / Відп. ред. І.М. Желєзняк. К.: Наукова думка, 1981. 262с.
26. ГудзенкоП.А. Сумська область (Географічний нарис)//Наука і суспільство. К., 1958. С.123.
27. ГумецькаЛ.Л. Нарис словотворчої системи української актової мови XIV-XVст. К.: Видавництво Академії наук Української РСР, 1958. 297с.
28. ГуржійІ.О., МакаренкоЛ.Л., ЖеваховІ.П. Історія назв: Суми. Білопілля. Охтирка//Мова і суспільство. 1964. № 12. С.45.
29. ДемешкоІ.М. Формування ойконімів на -ець, -ок північно-східного Полісся України (на матеріалі Чернігівської області//Українська пропріальна лексика/Відп. ред. І.М.Желєзняк. К.: Кий, 2000. С.42-46.
30. ДемешкоІ.М. Явище трансонімізаціїї в пропріальній лексиці Північно-Східного Полісся//Наукові записки. Серія: Мовознавство. Тернопіль: ТДПУ, 2003. Вип.І. С.84-87.
31. ДикаЛ.О. Кількісна та якісна характеристика ойконімних моделей Східного Поділля//Наукові записки. Серія: Мовознавство. Тернопіль: ТДПУ, 2003. Вип.І. С.88-91.
32. Желєзняк І.М. Рось і етнолінгвістичні процеси Середньонаддніпрянського Правобережжя. К.: Наукова думка, 1987. 202с.
33. ЖелєзнякІ.М. Давньоруська лексика в гідронімії Києва//Давньоруська ономастична спадщина в східнослов’янських мовах. К.: Наукова думка, 1986. С.15-18.
34. ЗакревськаЯ.В. Нариси з діалектного словотвору в ареальному аспекті. К.: Наукова думка, 1976. 161с.
35. ЗверевА.Д. Словообразование в современных восточнославянских языках: Учебное пособие для вузов. М.: Высшая школа, 1981. 207с.
36. ЗверковскаяН.П. Параллельные прилагательные с суффиксами -ов- и -ьн- (на материале памятников XI-XIVвв.)//Лексикология и словообразование древнерусского языка/Отв. ред. Р.И.Аванесов. М.: Наука, 1966. С. 224-236.
37. ЗверковскаяН.П. Прилагательные с суффиксом -ьск- в древнерусских памятниках XI-XVст.//Исследования по словообразованию и лексикологии русского языка/Отв. ред. И.А.Аванесов. М.: Наука, 1969. С.85-105.
38. ЗеленькоА.С.Словотвір мікротопонімів та мікрогідронімів перехідних південночернігівських говорів // Питання словотвору східнослов’янських мов. К., 1969. С.144-146.
39. КарпенкоЮ.О. Топонімія східних районів Чернівецької області. Чернівці, 1965. 62с.
40. КарпенкоЮ.О. Топонімія Буковини. К.: Наукова думка, 1973. 240с.
41. КарпенкоЮ.О. Топонімія північно-східної Одещини. Одеса:, 1975. 88с.
42. КарпенкоО.П. Гідронімія Центрального Полісся. К.: Кий, 2003. 317с.
43. Ковалик1958а КоваликІ.І. Питання іменникового словотвору в східнослов’янських мовах у порівнянні з іншими слов’янськими мовами. ДоIvМіжнародного з’їзду славістів. Ч.1. Львів: Вид-во Львівського університету, 1958. 151с.
44. Ковалик1958б КоваликІ.І. Про деякі питання слов’янського словотвору. К.: Видавництво академії наук Української РСР, 1958. 23с.
45. КозловаР.М. О Сормах, Сарматах, Сорматских горах//Студії з ономастики та етимології. 2004/Відп. ред О.П.Карпенко. К., 2004. С.244-275.
46. КорепановаА.П. Адъективные микрогидронимы бассейна р.Десны (территория Украины)//Всесоюзная конференция по топонимике СССР (28 января 2 февраля 1965 года). Тезисы докладов и сообщений. Л., 1965. С.135-137.
47. КорепановаА.П. Топо- і гідронімічні типи pluralia tantum басейну Десни (в межах України)//Ономастика: Республіканський міжвідомчий збірник. Серія «Питання мовознавства». К.: Наукова думка, 1966. С.96-104.
48. КорепановаА.П. Процес універбізації у власних назвах//Мовознавство. 1972. №5. С.70-74.
49. КорепановаА.П. Протиставлення як засіб утворення слов’янських ойконімів//Мовознавство. 1973. №4. С.30-33.
50. КорепановаА.П. Топоніми, утворені за семантично єдиною твірною основою//Питання сучасної ономастики. К.: Наукова думка, 1976. С.63-71.
51. КорепановаА.П. Антонімія в ономастиці // Мовознавство. 1979. №4. С.52-59.
52. КорепановаА.П. Архаїчні типи як вихідна база для історико-типологічного дослідження топонімії слов’янських мов // Мовознавство. 1983. №3. С.31-34.
53. Коротя О.В., Кравченко О.М. Територія Сум та його околиць в епоху раннього залізного віку//Археологія та історія Північно-Східного Лівобережжя. Суми, СумДПУ ім.А.С.Макаренка, 2003. С.95-99.
54. КотовичВ.В. Походження назв населених пунктів Опілля. Дрогобич, 2000. 155с.
55. КотовичВ.В. Найдавніші ойконіми Дрогобиччини//Наукові записки. Серія: Мовознавство. Тернопіль: ТДПУ, 2003. Вип.І. С.109-114.
56. КупчинськаЗ.О. Ожидів, Оглядів... і подібні // Вісник Львівського університету: Серія філологічна. Львів, 2004. Вип. 34. Ч. ІІ. С.174-179.
57. КупчинськаЗ.О. Семантична модель і семантичне поле (на матеріалі архаїчної української ойконімії) // Традиційне і нове у вивченні власних імен: Тези доп. Міжнар. ономастичної конф. (13-16 жовтня 2005р.). Донецьк; Горлівка; Святогірськ, 2005. С.22-24.
58. КупчинськийО.А. Найдавніші слов’янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень. К.: Наукова думка, 1981. 250с.
59. КухаренкоЮ.В. Полесье и его место в процессе этногенеза славян (По материалам археологических исследований)//Полесье: Лингвистика. Археология. Топонимика. М.: Наука, 1968. С.18-46.
60. ЛевицкийЯ. Город Путивль//Труды ХІІархеологического съезда. М., 1905. С.111-166.
61. ЛекомцеваМ.И., ТолстаяС.М. Фонологический комментарий к полесским диалектам//Полесье: Лингвистика. Археология. Топонимика. М.: Наука, 1968. С.47-66.
62. ЛободаВ.В. Топонімія Дніпро-Бузького межиріччя. К.: Вища школа, 1976. 232с.
63. ЛучикВ. Гідроніми з суфіксами -уват-/-юват-, -єват- у Середньому Дніпро-Бузькому межиріччі//Актуальні проблеми українського словотвору: Матеріали ІІІ-іх наукових читань, присвячених пам’яті професора Івана Ковалика/Відп. ред. В.Грещук. Івано-Франківськ: Вид-во «Плай» Прикарпатського університету ім.В.Стефаника, 1995. С.99-100.
64. ЛучикВ.В. Ретроспективний і перспективний погляди на українську ойконімію//Linguistica slavica: Ювілейний збірник на пошану Ірини Михайлівни Желєзняк. К., 2002. С.90-95.
65. МаксимовЄ.В. Населення України Iтис.н.е. за археологічними матеріалами//Ономастика України першого тисячоліття нашої ери/Відп. ред. І.М.Желєзняк. К.: Наукова думка, 1992. С.17.
66. МароевичР. Заметки по истрическому словообразованию. 3-4//Этимология. 1983. М.: Наука, 1985. С.82-88.
67. МасенкоЛ.Т. Назви рослинних масивів з суфіксами -ник, -няк, -няг в українській діалектній топонімічній лексиці//Структура і розвиток українських говорів на сучасному етапі: Тези доп. і повідомл. Житомир, 1983. С.56-58.
68. МиловановаМ.А. О заселении территории Сумской области в палеолите//Питання археології Сумщини. Суми, 2003. С.33-36.
69. МуромцевІ.В. Словотворчі типи гідронімів (басейн Сіверського Дінця) // Відп. ред. К.К.Цілуйко. К.: Наукова думка. 102с.
70. НиконовВ.А. Славянский топонимический тип // Географические названия. Сборник пятьдесят восьмой/Отв. ред. Э.М.Мурзаев, В.А.Никонов. М.: Гос.изд-во географической литературы. С.17-33.
71. ОтинЕ.С. Ареалы славянских гидрографических терминов в топонимии Дона // ОтинЕ.С. Труды по языкознанию. Донецк: Юго-Восток, 2005. С.7-27.
72. Петров В.П. Етногенез слов’ян. Джерела, етапи розвитку і проблематика. К.: Наукова думка, 1992. 214с.
73. ПолярушТ.І. Структурно-словотвірні типи топонімів Сумщини // Питання словотвору східнослов’янських мов. К., 1969. С.44-46.
74. ПолярушТ.І. Архаические географические термины в топонимии Деснянско-Сеймского Междуречья//Актуальные проблемы исторической лексикологии восточнославянских языков: Тез. и докл. Всесоюз. науч. конф. Днепропетровск, 1975. С.138.
75. ПолярушТ.І. Словотворчі моделі на -щина в різних топонімічних класах//Питання сучасної ономастики/Відп. ред. К.К.Цілуйко. К.: Наукова думка, 1976. С.203-212.
76. Поляруш1990 ПолярушТ.І. Раритетні діалектні лексеми в топонімії Деснянсько-Сеймського межиріччя // Проблеми української діалектології на сучасному етапі. Житомир, 1990. С.105-107.
77. ПолярушТ.І. Концепція, структура і матеріал комплексного топонімічного словника Сумщини//Питання сучасної ономастики. VIIВсеукраїнська ономастична конференція (статті та тези за матеріалами конференції)/Відп. ред. В.О.Горпинич. Дніпропетровськ, 1997. С.159-160.
78. Поляруш1999 ПолярушТ.Моделі pluralia tantum на -и, -і, -а в різних топонімічних класах//Проблеми слов’янської ономастики: Збірник наук. праць. Ужгород, 1999. С.139-142.
79. ПоповС.А. Ойконимия Воронежской области в системе лингвокраеведческих дисциплин: Монография. Воронеж: Издательский Дом Алейниковых, 2003. 285с.
80. ПотебняА.А. Народные песни Галицкой и Угорской Руси, Собранные Я.Ф.Головацким//Отчет о двадцать втором присуждении наград графа Уварова. Приложение к ХХХVII-му тому Записок Имп. Академии наук. СПб., 1880. С.64-152.
81. ПриймакВ.В. Динаміка розвитку міських центрів в становленні Київської Русі // Матеріали польового історико-археологічного семінару. Серпень 1993р., с.Зелений Гай Сумського р-ну Сумської обл. Суми, 1993. С.10-13.
82. ПриймакВ.М., ПриймакВ.В. Урбанізаційний процес в середній течії Псла у VІІІ-XVІІст. (місто Суми і його попередники) //Археологія та історія Північно-Східного Лівобережжя. Суми, 2003. С.26-34.
83. ПураЯ.О. Походження назв населених пунктів Ровенщини. Львів, 1990. 214с.
84. ПураЯ.О. Край наш у назвах. Рівне, 1994. 288с.
85. РадьоЛ.Н. Походження назв поселень з йотовою суфіксацією в їхній часовій динаміці (Х-ХІХ-ХХст.) [Наукові записки. Серія: Мовознавство. Тернопіль: ТДПУ, 2003. Вип. І. С.143-147.
86. РедькваЯ.П. Хронологізація та локалізація як системні явища в регіональній ойконімії//Наукові записки. Серія: Мовознавство. Тернопіль: ТДПУ, 2003. Вип. І. С.147-153.
87. СелищевА.М. Из старой и новой топонимии//Избранные труды. М.: Просвещение, 1968. С.45-96.
88. СпринчакЯ.А. Составные топонимы Черниговщины и их структурные типы//Питання словотвору східнослов’янських мов. К., 1969. С.119-120.
89. Суфиксальное словообразование существительных в восточнославянских языках. М.: Наука, 1974. 221с.
90. СтрижакА.С. Состояние и перспективы развития ономастики Украины//Перспективы развития славянской ономастики. М., 1980. С.374-376.
91. СтудінськийВ. Папірні на Чернігівщині у XVII першій половині ХІХст.//Сіверянський літопис. 2002. №2. С.52-55.
92. СуперанскаяА.В. Структура имени собственного. (Фонология и морфонология). М.: Наука, 1969. 207с.
93. ТарновецькаЛ., ФедуновичО. Лексична основа буковинських мікротопонімів//Питання сучасної ономастики. VIIВсеукраїнська ономастична конференція (статті та тези за матеріалами конференції)/Відп. ред. В.О.Горпинич. Дніпропетровськ, 1997. С.177-178.
94. ТопоровВ.Н., ТрубачевО.Н. Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья. М., 1962. 269с.
95. ТрубачевО.Н. Названия рек Правобережной Украины. Словобразование. Этимология. Этническая интерпретация. М.: Наука, 1968. 288с.
96. Трубачев О.Н. Этногенез и культура древнейших славян: Лингвистические исследования. М.: Наука, 1991. 271с.
97. УлухановИ.С.Единицы словообразовательной системы русского языка и их лексическая реализация. М.: АО «Астра семь», 1996. 221с.
98. ХудашМ.Л. Антропонимия как источник исследования исторической лексикологии и социальной истории (на материале личных названий, связанных с переселенческими процессами на Украине XIV-XVIIIвв.)//Актуальные проблемы исторической лексикологии восточнославянских языков. Днепропетровск, 1975. С.136.
99. ХудашМ.Л., ДемчукМ.О. Походження українських карпатських і прикарпатських назв населених пунктів (відантропонімні утворення). К.: Наукова думка, 1991. 268с.
100. ЧерепановаЕ.А. Микротопонимия восточного Полесья как источник изучения диалектной лексики // Структура і розвиток українських говорів на сучасному етапі. Житомир, 1983. С.280-282.
101. ЧерепановаЕ.О. Топонімічна стратиграфія Східного Полісся України // Питання історичної ономастики України / Відп. ред. О.П.Карпенко. К., 1994. С.121-131.
102. ЧерепановаЕ.А. Исторические основы типов поселений в топонимии северо-восточного Полесья Украины//Ономастика східних слов’ян. К., 1996. С.88-89.
103. ЧерепановаЕ.А., БабичеваЕ.Л. Этимология географических названий Сумщины//Матеріали п’ятої Сумської наукової історико-краєзнавчої конференції. Ч.ІІІ. Історичне краєзнавство в навчальних закладах, історія освіти, науки, культури, церкви Сумщини. Суми: СумДП