ПОХОДЖЕННЯ Й СЕМАНТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ДІЄСЛІВ ТА ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ МОВЛЕННЯ

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ІМ. О. О. ПОТЕБНІ

На правах рукопису

ПАШКОВСЬКА
Галина Олексіївна

ПОХОДЖЕННЯ Й СЕМАНТИЧНИЙ РОЗВИТОК
УКРАЇНСЬКИХ ДІЄСЛІВ ТА ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ МОВЛЕННЯ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
академік НАН України
доктор філологічних наук
професор Скляренко В.Г.

Київ 2008

ЗМІСТ

ВСТУП.........................................................................................................3
РОЗДІЛ І. Лексико-семантична група дієслів на позначення мовлення як об’єкт наукового дослідження.
1.1. Загальні питання структурно-семантичної та етимологічної характеристики лексики.....................................................................................12
1.2. Процес мовлення як лінгвістична проблема.....................................27
1.3. Дослідження і класифікація дієслів мовлення в сучасному мовознавстві.........................................................................................................34
РОЗДІЛ ІІ. Дієслівна лексика на позначення мовлення в історичному розвитку.
2.1. Дієслова, які позначають зовнішній бік мовлення............................46
2.2. Дієслова на позначення змісту мовлення73
2.3. Дієслова зі значенням комунікативних аспектів мовлення..93
2.4. Дієслова на позначення емоційного ставлення й оцінки.122
РОЗДІЛ ІІІ. Походження фразеологічних одиниць на позначення мовлення.
3.1. ФО на позначення мовлення в системі фразеологічних генотипів української мови..................................................................................................136
3.2. Внутрішня форма як чинник етимологічного аналізу...................145
3.3. Походження ФО на позначення процесів мовлення.........150
ВИСНОВКИ..............................................................................................182
Список використаної літератури ........................................................... 190
Умовні скорочення використаних джерел . ......................................211
Скорочення назв мов................................213
Додаток А..................................................................................................214
Додаток Б...................................................................................................221

ВСТУП

Вивчення лексики в історичному аспекті належить до актуальних завдань сучасного мовознавства. У галузі історичної лексикології в Україні дослідження ведуться в кількох напрямках, серед яких основними є вивчення мови давніх пам’яток та аналіз різних тематичних груп лексики. І це невипадково, адже в останні десятиліття значно посилився інтерес до такої складної галузі мовознавства, як семантика, основними завданнями якої є створення загальної теорії семантики, вивчення різних семантичних рівнів мовної системи, і, зокрема, вивчення лексичної семантики, а також дослідження семантичних полів, принципів їхнього розгортання, проблеми семантичного ізоморфізму мов, семантичної типології, виявлення семантичних універсалій” [196, 4].
Для того, щоб вивчати мову та закони її розвитку, потрібно дослідити не тільки граматику, але й словниковий склад мови, який є для неї будівельним матеріалом, що організується граматикою. Організація цього матеріалу в єдине ціле залежить як від того, на підставі яких принципів, за якими правилами він організується, так і від того, що являє собою будівельний матеріал.
Разом із тим, дослідники більше цікавляться вивченням лексики як системи, оскільки лише підійшовши до лексики як до системи й вивчивши її як систему, можна належно виділити в ній істотне й характерне описати її склад, дотримуючись внутрішніх зв’язків між його елементами, а не абстрактної схеми явищ. Теза про системний підхід до вивчення словникового складу мови як найголовнішого завдання лексикології була висунута свого часу в роботах О. О. Потебні, В. В. Виноградова, Л. В. Щерби та ін. Так, О. О. Потебня звертався до історичного вивчення не окремого слова, а групи слів, пов’язаних за єдністю уявлення, яке міститься в їхніх назвах” [173, 35].
Зважаючи на відкритий характер і практичну неосяжність словникового складу мови, аналіз, як правило, проводиться на обмеженому матеріалі, що виділяється в результаті семантичного або тематичного членування лексики. Одним зі шляхів дослідження системності лексики є виділення в ній окремих тематичних, лексико-семантичних груп і визначення їхньої внутрішньої організації та зовнішніх зв’язків. Для історичної лексикології питання поділу елементів позамовної сфери на групи (нестворений матеріальний світ, створений матеріальний світ і нематеріальний духовний світ) [37, 7] є досить суттєвим, адже слова, які позначають елементи кожної із цих трьох груп, виявляють певну специфіку в розвитку.
У дослідженнях останніх десятиліть, присвячених вивченню лексичної системи української мови, розглядаються різноманітні тематичні групилексики: назви кольорів (А. П. Критенко), назви часових понять (М.П.Кочерган), назви спорідненості й свояцтва (А. А. Бурячок), назви
одиницьвиміруйваги(В.О.Винник),назвиодиницьчасу(М.В.Цегельська),
назви вишивальних технік (І. В. Зінченко), назви лікарських рослин (М.М.Фещенко), назви руху (Т. М. Орлова), одоративна лексика (В.В.Дятчук),назвидоріг(С.В.Сірик),назвисмаку(І.В.Гайдаєнко),назви хижаків (Н. О. Адамчук), назви птахів (Л. В. Дробаха), назви рослин (В.В.Галайчук), назви посуду (Н. І. П’яст), назви весільного обряду (В.Т.Шевченко), назви емоцій (П. О. Селігей) та ін. Що ж до вивчення дієслівної лексики, то в центрі уваги науковців опинилися дієслова на позначення емоційних станів (Т. В. Парасюк) і дієслова конкретної фізичної дії з семантикою створення (І. І. Овчиннікова). Проте тематична група слів (і, зокрема, дієслівних лексем) на позначення мовлення, яка характеризується високою активністю вживання, багатством семантичної наповненості та поліфункціональністю, не була об’єктом окремого наукового дослідження.
Групі слів із семантикою говоріння мікросистемі з інваріантним значенням мовлення” (М. І. Голянич) належить особлива роль у системі слов’янських мов. Мова, її різновиди й окремі сторони тісно пов’язані між собою в практичній діяльності. Адже мовна діяльність опосередковує весь процес зовнішньої й внутрішньої розумової діяльності людини, тісно пов’язаний з усіма сторонами життя носіїв мови як членів суспільства. Дослідження групи слів зі значенням мовлення розкриває шляхи людської думки, проливає світло на культури різних народів, спрямовує творчу мовну роботу на правильне ставлення до нових фактів мови, що виникають нині в зв’язку з культурним і суспільним розвитком” [75, 6].
Радянське мовознавство, полемізуючи із неоґумбольдтіанством, спочатку не сприймало тези про те, що первісне народне світобачення може закріплюватися в мові. Але й воно загалом визнавало той очевидний факт, що мова за допомогою внутрішньої форми слова фіксує результати пізнання людиною навколишнього світу. Характерним у цьому плані є висловлювання В. А. Звегінцева: Внутрішня форма виражає не якийсь особливий народний дух або національний спосіб мислення, а й закріплює в мові результат пізнавальної діяльності людського мислення” [97, 198]. До цього ж погляду схилявся й визнаний історик мови В. І. Абаєв. У передмові до книги В.Пізані Етимологія” він писав: Історія слів, їхнього виникнення й розвитку, є історією <> багатовікових зусиль людської думки усвідомити явища природи та суспільного життя й оволодіти ними” [1, 5]. Здатність мови й нагромаджувати досвід попередніх поколінь Ю. О. Карпенко цілком справедливо вважає окремою функцією мови акумулятивною [105, 715]. Те, що сьогодні прийнято називати мовною картиною світу, і є, по суті, закріплені в лексиці та граматиці наївні уявлення давніх людей про зовнішній і свій внутрішній світ.
У так званій метамовній лексиці й фразеології акумульовано найдавніший досвід рефлексії людини над мовою. У лексиці сучасної метамови її концептуальне ядро складають імена (перш за все терміни-субстантиви). Проте для історії буденної й професійної рефлексії над мовою, для розуміння того семантичного середовища, яке формує, і оточує ядро метамови, особливий інтерес становить не термінологічна метамовна лексика, а, перш за все, метамовні дієслова, тобто назви процесів породження й сприйняття мовлення.
Більша евристична цінність дієслів (у порівнянні з нетермінологічною субстантивною лексикою) зумовлена низкою причин. Типологічно метамовні дієслова (у цілому, як клас) давніші, ніж метамовні імена; дієслова активніше, ніж імена, беруть участь у формуванні категоріально-граматичного змісту висловлювань (про реальність спілкування); метамовні дієслова чисельніші, різноманітніші й семантично мобільніші, ніж імена. Суттєво також, що метамовні дієслова є не тільки органічною, але й найбільш природною, народною” частиною метамови. Штучні смисли метамови, як правило, пов’язані не з дієсловами, а із субстантивами. У дієслівній лексиці метамови немає (чи майже немає) кабінетної” добудови (додумування”) лексичного значення слова до поняття. Мотивуючі (вихідні) дієслівні семи в дериваційному гнізді пов’язані зі щоденними уявленнями про звичайні дії й процеси в житті людини. Тому в дієсловах метамови найширше представлені елементи народної лінгвістики”. Наївні, буденні” (Л. В. Щерба) уявлення про процеси спілкування були й залишаються смисловим живильним середовищем, що продукує нові образи, якими живе професійна лінгвістика.
Огляд етимологічних значень (етимонів) метамовних дієслів на фоні їхньої актуальної семантики дозволяє простежити, хоча б пунктирно, історію наївної рефлексії людини над мовою (точніше, мовленням). Змістова систематизація етимонів метамовних дієслів виявляє основні моделі утворення їхніх значень. Групи етимонів (тобто семіотичні моделі) метамовних дієслів у когнітивному плані відповідають моделям асоціювання й узагальнення елементів досвіду в нових уявленнях (категоріях).
Зацікавленість цією групою дієслів цілком обґрунтована. По-перше, вони позначають мовлення, яке опосередковує всі інші види людської діяльності. По-друге, дієслова на позначення мовлення мають велику функціональну значущість (на відміну від інших дієслів вони використовуються для введення прямого та непрямого мовлення). Унаслідок цього вони відіграють важливу роль при конструюванні тексту, оскільки презентують як безпосередньо акт комунікації між діючими особами, так і авторські ремарки.
У мовознавчій науці поряд із терміном дієслівні найменування” вживається термін дієслівні лексеми”. У своєму дослідженні ми надаємо перевагу другому. Адже коли йдеться про дієслівні найменування”, то семіологічному опису, як правило, підлягає лише пряме номінативне значення, насамперед логіко-предметний зміст, який формує їхнє значення. Тоді як семантичну структуру дієслівних лексем” формує (разом із прямим значенням) вторинне, похідне (метафоричне, метонімічне). Це дає можливість залучати до аналізу й значну кількість фразеологічних одиниць, що відповідають певним дієслівним лексемам.
Проте в етимологічному аспекті номени цієї групи, незважаючи на те, що вони постійно використовуються в процесі спілкування і є життєво необхідними для кожного члена суспільства, не були об’єктом спеціального вивчення в українському мовознавстві. Системне вивчення семантичних та етимологічних особливостей цього шару лексики є цілком на часі. Значний науковий інтерес викликає те, що ця група лексики до певної міри відбиває історичний розвиток українського народу та його мови. Ці чинники й зумовили вибір теми дисертаційної роботи й визначають її актуальність.
Актуальність теми дисертації Походження й семантичний розвиток українських дієслів та фразеологізмів на позначення процесів мовлення” визначається дедалі більшим інтересом до аналізу мовленнєвої комунікації як сфери людської діяльності, розуміння етнокультурної специфіки мовленнєвої поведінки комунікантів. Ми ніколи не розкриємо до кінця життя слів (у тому числі і їхньої історії), якщо будемо обмежуватися лише їхніми системними значеннями. Необхідно вивчати те, як використовуються слова в мовленні, як змінилося їхнє використання при позначенні одних і тих самих денотипів” [37, 8].
Об’єктом дослідження є загальновживані літературні дієслівні лексеми (у тому числі й фразеологічні) на позначення процесів мовлення. Аналізуються слова праслов’янського, власне українського походження та запозичення. Вибір об’єкта зумовлюється передусім значним інтересом до системної організації лексики, який в останні десятиліття спостерігається у вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці. Окрім того, лексико-семантична група є найбільш адекватною моделлю лексико-семантичної системи, а її детальний опис (у даному випадку дієслівної лексики на позначення мовлення) є найпростішим і економним шляхом опису лексико-семантичної системи мови.
Предметом дослідження є етимологія й семантичний розвиток українських дієслів і фразеологізмів на позначення процесів мовлення.
Мета дисертаційного дослідження з’ясувати походження та визначити тенденції семантичного розвитку українських дієслів і фразеологізмів на позначення процесів мовлення. Поставлена мета досягається вирішенням таких завдань:
· виявити склад української дієслівної лексики (слова, фразеологізми), пов’язаної із процесами мовлення в діахронічному висвітленні;
· виділити лексико-тематичні групи мовленнєвих номінацій;
· з’ясувати походження та джерела поповнення мовленнєвої дієслівної лексики і фразеологізмів української мови;
· визначити групи найпродуктивніших етимонів для дієслівної лексики на позначення мовлення;
· виявити коло та характер запозичень у досліджуваній групі слів.
Дослідження здійснюється на матеріалі давніх та сучасних українських словників (тлумачних, етимологічних, фразеологічних), а також залучаються матеріали словників інших слов’янських мов.
Новизна дослідження. Проблема походження та семантичного розвитку дієслівної української лексики на позначення процесів мовлення ще не була об’єктом окремого наукового дослідження. Щоправда, є низка наукових праць, присвячених вивченню дієслів мовлення, проте в одних випадках автори залучають до аналізу надто об’ємний матеріал і це, своєю чергою, не дозволило достатньо повно описати цю групу слів. В інших випадках досліджували дієслова мовлення лише в діалектах окремої мови.
Незважаючи на наявність ряду праць, присвячених вивченню дієслів мовлення (особливо в російській, англійській, німецькій мовах), до цього часу існують відмінності в поглядах на склад і структуру цієї лексико-семантичної групи, іншими словами, межі групи визначалися по-різному. У російському мовознавстві дієслова мовлення у зв’язку з аналізом дієслівної сполучуваності вивчалися В. А. Бахтіною, В. Б. Поповою, О. С. Скобліковою, С. М. Прохоровою та ін., конструкції з прямою мовою досліджували М. К. Мілих, В. І. Кодухов, О. А. Буров Т. Б. Назарова та ін., аналізувалися функціонування мовленнєвих дієслів у стилях (праці Ф. Л. Скитової, Т. В. Кочеткової та ін.), в художній літературі (дослідження Л. Г. Бабенко). Б. С. Умарова ґрунтовно вивчала дієслова мовлення давньогерманських мов у діахронічному плані, Л. О. Клібанова здійснила порівняльний аналіз дієслів мовлення в російській, молдавській і німецькій мовах, Т. М. Недялкова досліджувала дієслова мовлення в парадигматичному аспекті. Ряд досліджень присвячено зіставному аналізові дієслів мовлення (праці Н.Т.Бухарєвої, І. П. Бондар, А. Р. Кероп’ян та ін.). Дієслова в історичному аспекті досліджували Ф. П. Філін, І. П. Бондар, Л. І. Соболєва та ін.
В українському мовознавстві вперше звернула увагу на мікросистему із загальним значенням мовлення й розглянула внутрішню валентність її елементів, систематизувала реєстр дериватів із коренями говор-, каз-, мов- у своєму дисертаційному дослідженні М. І. Голянич [див. 75]. Пізніше сферу дослідження розширила у своїй науковій роботі С. П. Гірняк [див. 71], проте історичний аспект у її дослідженні займає незначне місце, адже завданням дисертантки було виявити загальні й одиничні риси в системі формування, розвитку й функціонування словотворчих гнізд із загальним значенням мовлення.
Питання етимології та розвитку лексичного значення дієслів мовлення в українській мові як окремий об’єкт дослідження не розглядалося. Окрім того, огляд літератури за вищезгаданою проблематикою показує, що в поглядах на коло дієслів, які належать до цієї групи, немає єдності. Через це досить важко встановити більш-менш точні межі даного лексичного угрупування, відділити його від інших суміжних груп, що складає додатковий інтерес для дослідників. До того ж необхідно враховувати, що мовленнєві дієслова в силу специфіки самого процесу, який вони позначають, у своїй переважній більшості належать до найдавніших пластів лексики, отже, первісне значення давніх слів (тобто його внутрішню форму), як зазначала свого часу Т. А. Харитонова, відновити в довершеному вигляді досить нелегко. Звідси етимологи під поняттям семантична мотивація слова розуміють не його зв’язок з іншим словом, від якого воно безпосередньо могло б утворитися, а сукупність диференційних семантичних ознак, що лежать в основі позначень тих чи інших денотатів лексичними засобами” [232,5]. Тож у багатьох випадках внутрішня форма слова реконструюється гіпотетично та приблизно.
Методи дослідження. Для дослідження семантичної структури дієслів застосовувався метод компонентного аналізу лексики. Для відбору лексичного матеріалу використовувався метод дефініційного аналізу, заснований на вивченні словникових дефініцій. Основними методами є описовий (для характеристики лексичного матеріалу) і порівняльно-історичний.
Теоретичне значення. Етимологічний та семантичний аналіз дієслівної лексики та фразеологізмів української мови на позначення процесів мовлення дає можливість скласти глибше уявлення про системну організацію лексики, різні типи взаємозв’язку й взаємозалежності лексичних одиниць у межах досліджуваної групи. Результати дослідження сприяють подальшому розвитку теорії лексико-тематичних груп.
Практичне значення. Висновки та узагальнення дослідження, як-от: укладений реєстр дієслів мовлення та їхніх похідних, зафіксованих словниками сучасної української літературної мови; виділені лексико-тематичні підгрупи дієслів на позначення процесів мовлення; виявлені основні групи етимонів досліджуваної дієслівної лексики; визначено список фразем, які характеризують процес мовлення, можуть мати застосування у процесі викладання курсів лексикології та фразеології української мови, а також при читанні спецкурсів з етимології української дієслівної лексики. Зібраний і описаний матеріал може бути використаний при укладанні різних типів словників, при написанні спеціальних лексикологічних праць.
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел і використаної літератури та двох додатків.
Загальний обсяг дисертації 270 сторінок, із них текст займає 189 cторінок. Список використаної літератури складається з 250 найменувань. Додатки займають 57 с.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданні відділу загальнославістичної проблематики та східнослов’янських мов Інституту мовознавства імені О.О. Потебні НАН України. Результати дослідження апробовано в доповідях на ХІV Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго Мова і культура” (Київ, 2005), на Міжнародній науково-практичній славістичній конференції (Львів, 2006).
Публікації. Основні результати наукового дослідження опубліковані в трьох наукових статтях і виголошені у двох доповідях на міжнародних наукових конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ

Мовна діяльність, що опосередковує розумову діяльності людини, яка, своєю чергою, тісно пов’язана з усіма сторонами життя носіїв мови як членів суспільства, зумовлює високу активність уживання, багатство семантичної наповненості та поліфункціональність лексико-семантичної групи дієслів мовлення або метамовної лексики.
Семантика дієслів мовлення безпосередньо залежить від факторів, які зумовлюють процес мовлення (мовна здатність людини, організація її інтелекту, оперативне мислення, вся база знань, що міститься в ментальному лексиконі, зокрема, мовні та позамовні знання, а також психіка, емоції, почуття мовця та багато інших). Це дозволяє обґрунтувати виділення в семантиці досліджуваних одиниць компонентів, які характеризують процес мовлення з погляду його змісту, тривалості, швидкості (темпу), розміреності, ступеню гучності, артикуляційної чіткості тощо.
Широкий діапазон видів мовленнєвої діяльності визначає поділ метамовної лексики на елементарну і первинну, вторинну і складову, не виключаючи назв ускладних дій, у яких мовленнєвий компонент є лише одним зі складників.
Лексеми на позначення мовлення належать до лексико-семантичної групи слів на позначення інтелектуальної діяльності. Проте це надзвичайно об’ємна група слів, яка включає в себе і номени мисленнєвої, і наукової, і власне мовленнєвої діяльності. Що стосується дієслів, які називають психічні процеси, то в їхній семантиці семи мовлення виникають досить часто.
Класифікація дієслівної лексики на позначення процесів мовлення є необхідним етапом для етимологічного аналізу. Виділяється чотири групи дієслів, структура кожної з них заснована на семантиці її ключових (ядерних, опорних) слів, які виражають нейтральне, найбільш загальне значення, позбавлене якихось додаткових емоційних відтінків, і слугує пояснювальним засобом, або лексикографічним тлумаченням для переважної більшості інших членів ряду.
Перша група це дієслова, які характеризують зовнішній (акустично-фізіологічний) бік мовлення. Вони об’єднуються ядерною лексичною семемою вимовляти одиниці мовлення (продукувати мовлення, яке звучить)”, тож крім власне дієслів мовлення, перша група містить дієслова звучання і називання.
До другої групи входять дієслова, що характеризують зміст думки, яка виражається за допомогою мовлення, й ідентифікуються ядерною лексичною семемою виражати за допомогою мовлення якісь думки”. Містять дієслова, які вказують на індивідуальну характеристику мовлення, визначають мовлення з погляду його змісту, а також дієслова мовленнєвого етикету.
Третя група це дієслова, що підкреслюють своєю семантикою комунікативний бік мовлення (аспект повідомлення інформації), ототожнюються ядерною лексичною семемою передавати комусь за допомогою мовлення яку-небудь інформацію”. Сюди входять дієслова які характеризують комунікативний бік мовлення, а також дієслівні лексеми зі значенням мовленнєвої взаємодії й контакту та зі значенням мовленнєвого спонукання.
Четверта група дієслів містить дієслівні лексеми зі значенням емоційного ставлення та оцінки; вони ідентифікуються ядерною семемою повідомляти що-небудь комусь з метою виразити своє ставлення до когось, чогось або дати оцінку комусь, чомусь”.
За окремими своїми семами дієслова мовлення ототожнюються з дієсловами звучання, почуттів, інтелектуальної діяльності, поведінки, а також з деякими іншими. Основою такого ототожнення найчастіше є семантичний множник за допомогою мовлення”, що повністю узгоджується з функцією мовлення (мови) як засобу спілкування і вираження думки.
На відміну від інших дієслівних семантичних класів (дієслова руху, фізичної дії, прийому й передачі, дієслова інтелектуальної діяльності і т.д.) дієслова мовлення характеризуються найбільшою різноманітністю етимологічних значень (етимонів), зумовленою онтологією мовленнєвої діяльності. В етимологічній перспективі дієслова мовлення становлять значимість для реконструкції культури, аналіз їхніх етимонів дозволяє простежити історію наївної рефлексії людини над мовленням, а змістова систематизація етимонів метамовних дієслів виявляє основні моделі утворення їхніх значень.
Незважаючи на те, що праслов’янська (спільнослов’янська) лексика, яка входить до складу основного словникового фонду української мови, належить до найбільш статичних елементів, у процесі її історичного розвитку відбулися досить помітні семантичні зміни. У семантичній історії дієслівної лексики на позначення мовлення провідними процесами є метафоризація і метонімізація, які формують похідні лексико-семантичні варіанти (ЛСВ) слів; менш функціональною є конденсація. Дієсловам окремих тематичних груп властиве також явище семантичної аналогії.
У лексико-семантичному полі дієслів мовлення одним з основних семантичних процесів, які формують елементи ланцюжкової полісемії, є метонімія. Вона є основним семантичним процесом і сприяє оформленню лексико-семантичного варіанту, що групується навколо праслов’янського. Дієслова мовлення, у більшості, успадкували праслов’янське значення як основне. Рідше спостерігається витіснення і заміна праслов’янського значення похідним.
Семантична трансформація дієслів кожної тематичної групи має свою специфічні особливості. У дієсловах мовлення метонімія є засобом формування відтінкових значень, тоді як метафора призводить до творення самостійних значень.
У дієсловах, основні значення яких не є оцінними, при метафоризації можуть виникати оцінні семеми. У дієсловах це залежить від семної структури основного значення: якщо до її складу входить хоча б одна сема з позитивним чи негативним смислом, то саме вона сприяє утворенню оцінних значень слів.
Між утвореними похідними ЛСВ спільнослов’янських дієслів полісемія має, як правило, радіальний характер. Ланцюжкова полісемія спостерігається лише при зміні основного значення слова у випадках, коли перше його похідне творить кілька значень. Втрата у процесі історичного розвитку слова однієї або кількох похідних семем не призводить до втрати семантичних зв’язків між іншими семемами, що пояснюється радіальним характером полісемії.
Дослідження дієслів на позначення зовнішнього боку мовлення виявляє певну тенденцію: семантика і функції кожного окремого дієслова залежать від того, чи є дієслово основним у своєму лексико-семантичному полі (або одним з декількох) або ж воно посідає периферійне положення. Якщо це основне дієслово, то воно володіє всім спектром значень і фізичних”, і знаково-комунікативних, тобто може позначати як власне дію, процес мовлення, говоріння, так і передачу інформації або вплив на адресата, на стан світу (аналогічно до інших прагматично спрямованих дієслів). Якщо ж дієслово відтіснено на периферію цієї групи, то воно зберігає головним чином фізичні” значення.
З етимологічної точки зору вже на прикладі першої групи семантичного поля мовлення можна простежити, що мовленнєві дієслова, порівняно з будь-якими іншими дієслівними семантичними класами (дієсловами руху, фізичної дії, прийому і передачі, дієсловами інтелектуальної діяльності) характеризуються найбільшою кількістю і різноманітністю етимонів. За чисельністю переважатимуть звуконаслідування, які належать до індоєвропейської і праслов’янської епох. Вони є продуктивним джерелом дієслів мовлення й у випадках використання нелюдського мовлення” (тварин, птахів) для позначення мовлення людини. Тож слов’янський матеріал дає серйозні підстави для підтвердження звуконаслідувальної теорії походження мови.
Окрім звуконаслідування, у дієсловах на позначення зовнішнього боку мовлення наявні семи чуттєвого сприйняття (і/або його каузації), семи ментальних дій, ад’єктивно-адвербіальні семи якісних характеристик. В основі окремих дієслів лежить позначення семіотично значимої дії, що надає процесу мовлення характеру ритуальної дії.
Окремі дієслова цієї групи характеризують не лише зовнішній, але й змістовий (в основному, емоційний) бік мовлення. Завдяки цьому вони наближаються деякою мірою до групи дієслів, які позначають зміст мовлення та дієслів емоційної ставлення й оцінки.
Різноманітні етимони, виявлені у дієсловах групи дієслів на позначення змісту мовлення, підтверджують одну із властивостей мовленнєвих лексем: вони, як і сама мова, поєднують в собі думку (пізнання) і діло (вчинок, практику). Для дієслів на позначення змісту в ролі твірних основ зберігають свою актуальність звуконаслідування, семи ментальних дій, метамовні семи й ад’єктивно-адвербіальні семи якісних характеристик. Мовленнєва” семантика в окремих випадках розвинулася в результаті іронічного переосмислення певних процесів.
Розвиток семантики деяких дієслів групи на позначення змісту мовлення, які первісно були дієсловами певної фізичної дії, виявляє, що дієслова мовлення нерідко мотивуються назвами попередньої фізичної дії, в тому числі й ритуальної: спостерігається метонімічне поширення назви з першої або попередньої фази складної дії на її другу, наступну дію (тобто поширення назви фізичної дії на мовленнєву).
Позначення (рідше інших істот або метонімічних місць подій, побутування) в ролі мотивуючих сем мовленнєвих дієслів з’являються досить пізно (типологічно) і, зазвичай, це слова з прозорою внутрішньою формою.
Як і в походженні дієслів на позначення зовнішнього боку мовлення, так і в дієсловах на позначення змісту, проявляється роль значення текти”, лити(ся)”, плавати”. Рух води або по воді як мотивуючий образ при позначенні мовлення варто розглядати як окремий підвид в групі етимонів-дієслів руху. Річка (вода) це, очевидно, один з найдавніших образів мовлення. Архетипний зв’язок мовлення і річки (точніше, мовлення і течії води в річці) зафіксований у деяких міфологічних традиціях і мовах. Тому в різних мовах слова зі значенням вода” розвинули значення мовлення”, а слова зі значенням текти, лити(ся)” можуть позначати передачу, поширення інформації. Проте в процесі розвитку такі дієслова могли набувати додаткової семантики.
Серед дієслів на позначення змісту мовлення є складні утворення, а також приклади переосмислення первинного значення слова і набуття нового стилістичного забарвлення.
Порівняно з групою дієслів на позначення зовнішньої характеристики мовлення група дієслів на позначення змісту містить значну кількість дієслів іншомовного походження, переважна більшість яких була запозичена через посередництво польської мови з французької, німецької або латини. Деякі з них містять лише твірну основу іншомовного походження, тоді як власне дієслова виникли на ґрунті української мови.
Специфіка дієслів, які входять до складу групи на позначення комунікативних аспектів мовлення, наявність у них, окрім базових, чисельних факультативних (потенційних) сем мовлення, зумовила досить велику й різноманітну кількість етимонів: звуконаслідування, мотивація дієсловом фізичної дії, семи ментальних дій, модальні семи, метамовні семи, ад’єктивно-адвербіальні семи якісних характеристик.В окремих дієсловах втілена мовленнєва дія як частина ритуалу.
Досить часто в генезі метамовних дієслів зазначеної групи трапляються мотиви передачі, доставки; це слова іншомовного походження.
Дієслівних лексем на позначення емоційного ставлення й оцінки в арсеналі сучасної української літературної мови чимало: частина з них залишилася у спадок із праслов’янського фонду, але є й дієслова іншомовного походження.
Етимологія дієслів цієї тематичної групи, як правило, відображає схильність до метафоричного мислення наших предків, оскільки в багатьох дієслівних лексемах емоційного ставлення і оцінки зберігаються основи, утворенні в результаті спостережень за фізіологією людини, її фізичним і психічним станом. Власне, цим можна пояснити проблематичність чіткого маркування дієслів зазначеної тематичної групи, які зближуються з дієсловами змісту мовлення, а також поведінки.
Важливо відзначити високу вимогливість і критичне ставлення українців до явищ навколишньої дійсності й об’єктів (чи суб’єктів) мовлення, зафіксоване в лексемах негативного ставлення й оцінки.
Закономірно, що більшість лексем мовленнєвого етикету, які також входять до групи дієслів емоційного ставлення і оцінки, запозичені. За умови численних торгових, культурних, побутових контактів давніх українців з носіями інших мов, відбувалася рецепція відповідної лексики. Адже такі слова мали б бути максимально наближеними за звучанням до аналогічних за значенням в інших мовах, що спростило б шлях до взаєморозуміння.
Одне із джерел поповнення словника мовленнєвих” дієслів скорочення (конденсація) фразеологізмів із тим самим значенням.
Фразеологічні одиниці, якими позначається процес мовлення, сприяють вираженню інформаційного, емоційного, прагматичного й комунікативного аспектів мовлення.
Етимологічний елемент змісту відбиває факти історії й етнокультури українців, їхню виробничу діяльність і духовний досвід, особливості морально-етичного кодексу і родинних стосунків, а також своєрідність тваринного і рослинного світу, географічного оточення і природних умов тощо.
Серед ФО на позначення мовлення переважають соматичні, які, насамперед, пов’язані з називанням органів, які беруть участь у мовленні. За походженням соматична фразеологія однотипна: до її складу входять спільнослов’янські і власне українські утворення, а значення вона виражає переважно емоційно-оцінне.
Наявність у мовленнєвих” ФО концептів, які в переважній більшості стали константами української національної культури, засвідчує значимість мови у свідомості українців не лише як здатності людини розмовляти, а й як мовної системи, характерної для певного етносу, народу, нації.
У процесі фразеотворення в пошуках семантичних відповідностей, окрім засобів рідної мови, використовувалися запозичення, які засвідчують міжнаціональні й міжетнічні взаємин минулих епох, але в кількісному відношенні вони нечисленні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абаев В.И. О принципах этимологических исследований // Вопросы методики сравнительно-исторического изучения индоевропейских языков. М.: АН СССР. Ин-т языкознания, 1956. С. 18 24.
2. Абаев В.И. Предисловие // Пизани В. Этимология: История проблемы метод / Пер. с ит. М.: Изд-во иностр. лит., 1956. С. 3 14.
3. Агапій А.П. Лексико-семантична група дієслів мовлення в сучасній німецькій мові: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.04. К., 1999. 16 с.
4. Агапкина Т.А. Молчание // Славянская мифология / Энциклопедический словарь. М.: Наука, 1995. С. 246.
5. Актуальні проблеми вивчення мови та мовлення, міжособової та міжкультурної комунікації / Зб. наук. праць. Х.: Константа, 1996. 216 с.
6. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. Х.: Вища школа, 1987. 134 с.
7. Алимпиева Р.В. Семантическая значимость слова и структура лексико-семантической группы. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1986. 177 с.
8. Амосова А.А. Слово как элемент речи // Вопросы теории и истории языка. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1969. С. 45 50.
9. Апресян Ю.Д. Экспериментальное исследование семантики русского глагола. М.: Наука, 1967. 251 с.
10. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка. М.: Языки русской культуры, 1995. 472 с.
11. Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описания // Вопросы языкознания. 1995. № 1. С. 44 49.
12. Артьомцев О.В. Співвідношення кореневих і похідних дієслів у лексичному та граматичному аспектах (на матеріалі німецьких дієслів мовлення з невідокремлюваними префіксами): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04. К., 1997. 15 с.
13. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1998. 896 с.
14. Арутюнова Н.Д. Функциональная семантика: оценка, экспрессивность, модальность. М.: Наука, 1996. 168 с.
15. Арутюнова Н.Д. Номинация и текст // Языковая номинация. Виды наименований. М.: Наука, 1977. С. 213 223.
16. Арутюнова Н.Д. Феномен молчания // Язык о языке. М.: Языки русской культуры, 2000. С. 417.
17. Бабенко Л.Г. Функциональный анализ глаголов говорения, интеллектуальной и эмоциональной деятельности (на материале художественной речи А.Платонова): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.04. Ростов-на-Дону, 1980. 24 с.
18. Бабич Н.Д. Фразеологія української мови. Навч. посібник. Чернівці: Вид-во ЧДУ, 1971. 186 с.
19. Багдасарова А.А. Закономерности распределения глаголов коммуникации // Слово и предложение в структурно-семантическом и социально-стилистическом аспектах. Пятигорск: ПГПИИЯ, 1984. С. 27 31.
20. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Изд-во иностр. лит., 1961. 304 с.
21. Баран Я.А. Фразеологія в системі української мови: Автореф. дис. ... доктора філол. наук: 10.02.15. К., 1999. 32 с.
22. Баранов А.Н., Добровольский Д.О. Внутренняя форма идиом и проблема толкования // Известия РАН. Сер. лит. и яз. 1998. Т. 57. №1. С. 36 44.
23. Баранова О.П. Особенности глаголов, вводящих тематическую речь // Глаголы в современных германских и романских языках. Днепропетр.: ДГУ, 1982. С. 15 22.
24. Бацевич Ф.С. Функционально-ономасиологическое изучение лексики: теоретические и практические аспекты (на материале русского глагола). Львів: Світ, 1993. 170 с.
25. Бацевич Ф.С. Очерки по функциональной лексикологи / Космеда Т.А. Львів: Світ, 1997. 392 с.
26. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної девіатології. Львів: Вид-во ЛНУ ім. І. Франка, 2000. 236 с.
27. Бевзенко С.П. Актуальність вивчення української діалектної фразеології // Мовознавство. 1974. №2. С. 15 19.
28. Бевзенко С. П. Історична морфологія української мови: Нариси зі словозміни і словотвору. Ужгород: Закарп. обл. вид-во, 1960. 416 с.
29. Бельская И.К. Язык и машина. М.: Изд-во МГУ, 1968. 410 с.
30. Беркович Р.И. Лексико-семантическая группа глаголов вопроса и ответа в современном английском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10. 02. 04. Л., 1978. 23 с.
31. Биркун Л. В. Психолингвистические основы взаимодействия говорения и письма (на материале иностранных языков): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.19. К., 1982. 24 с.
32. Богатова Г.А. История слова как обьект русской исторической лексикографии. М.: Наука, 1984. 255 с.
33. Бондаренко Я.О. Дискурс акцентуйованих мовних особистостей: комунікативно-когнітивний аспект (на матеріалі пресонажного мовлення в сучасній американській художній прозі): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04. К., 2002. 19 с.
34. Бондарко А.В. Теория морфологических категорий. Л.: Просвещение, 1976. 255 с.
35. Бондарко А.В., Буланин Л.Л. Русский глагол. Л.: Просвещение, 1967. 192 с.
36. Бондарь И. П. Глаголы речи в русском и болгарском языках // Вопросы славянского языкознания. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1968. С. 25 34.
37. Бородина М.А., Гак В.Г. К типологии и методике историко-семантических исследований. Л.: Наука, 1979. 232 с.
38. Брагина А.А. Лексика языка и культура страны. М.: Рус. яз., 1986. 151с.
39. Будагов Р.А. Слово и его значение. Л.: Изд-во ЛГУ, 1947. 66 с.
40. Будагов Р.А. Сравнительно-семасиологические исследования. М.: Изд-во МГУ, 1963. 302 с.
41. Будагов Р.А. История слов в истории общества. М.: Просвещение, 1971. 270 с.
42. Будагов Р.А. Человек и его язык. М.: Изд-во МГУ, 1976. 429 с.
43. Будагов Р.А. Язык, история и современность. М.: Изд-во МГУ, 1971. 300 с.
44. Бук С.Н. Лексична основа української мови: виділення та системно-структурна організація: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01. Л., 2004. 17 с.
45. Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка. К.: Рад. школа, 1952. Т. 1. 446 с.
46. Булаховський Л.А. Нариси із загального мовознавства. К.: Рад. школа, 1955. 248 с.
47. Булыгина Т.В. и др. Семантические типы предикатов. М.: Наука, 1982. 364 с.
48. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики). М.: Языки русской культуры, 1997. 574с.
49. Бурячок А.А. Принципи моделювання семантичних полів лексики // Мовознавство. 1985. №4. С. 34 39.
50. Бушуй А.М. Лексикографическое описание фразеологии. Самарканд, 1982. 230 с.
51. Варбот Ж.Ж. Праславянская морфонология, словообразование и этимология. М.: Наука, 1984. 255 с.
52. Васильев Л.М. Семантические классы глаголов чувства, мысли и речи // Очерки по семантике русского глагола. Уфа: Изд-во Башкир. гос. ун-та 1971. С. 214 216.
53. Васильев Л.М. Семантика русских глаголов. Глаголы речи, звучания и поведения. Уфа: Изд-во Башкир. гос. ун-та, 1981. 71 с.
54. Васильев Л.М. Семантика русского глагола. М.: Высшая школа, 1981. 184 с.
55. Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика. М.: Высшая школа, 1990. 176 с.
56. Васильев Л.М. Системный семантический словарь русского языка. Предикаты свойства, поведения и звучания. Уфа: Изд-во Башкир. гос. ун-та, 2000. 146 с.
57. Ващенко В.С. Українська семасіологія. Типологія лексичних значень: Посібник для студентів-філологів. Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1981. 68 с.
58. Верещагин Е.Н., Костомаров В.Г. Национально-культурная семантика русских фразеологизмов // Словари и лингвострановедение. М.: Рус. яз., 1982. С. 89 98.
59. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высш. шк., 1989. 406 с.
60. Виноградов В.В. Историко-этимологические заметки // Этимологические исследования по русскому и другим языкам. М.,: Ин-т языкознания АН СССР, 1963. С. 152 164.
61. Виноградов В.В. Об омонимии и смежных явлениях // Виноградов В.В. Избранные труды: Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. С.296 300.
62. Виноградов В.В. Основные понятия русской фразеологии как лингвистической дисциплины // Виноградов В.В. Избранные труды: Лексикология и лексикография. М.: Наука, 1977. С. 118 139.
63. Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слов // Виноградов В.В. Избранные труды: Лексикология и лексикография. М.: Наука, 1977. 312 с.
64. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
65. Вышкин Е.Г. Учение о слове А.А.Потебни и некоторые пролемы лексической семантики. Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04. Куйбышев, 1982. 23 с.
66. Возиянова Н.В. Семантическая структура глаголов речи в русском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.02. М., 1984. 24 с.
67. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов / За ред. О.С.Мельничука. К.: Наук. думка, 1966. 595 с.
68. Гайдаєнко І.В. Назви на позначення смаку: етимологія, семантика, функціонування: Автореф. дис. ... канд.філол. наук: 10.02.01. Запоріжжя, 2002. 16 с.
69. Гак В.Г. К типологии лингвистических номинаций // Языковая номинация. Общие вопросы. М.: Наука, 1977. С. 200 212.
70. Гетьман І.М. Теоретична і практична ідеографія. К.: Вища школа, 1993. 116 с.
71. Гірняк С.П. Структурно-семантична організація словотворчих гнізд з базовими дієсловами мовлення в українській мові ХІХ ХХ ст.: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01. Донецьк, 1999. 23 с.
72. Гиндин С.И. Речевые действия и речевые произведения // Логический анализ языка: Язык речевых действий. М.: Изд-во ин-та языкознания РАН, 1994. С. 368 374.
73. Гловинская М.Я. Семантика глаголов речи с точки зрения теории речевых актов // Русский язык в его функционировании. Коммуникативно-прагматический аспект. М.: Высшая школа, 1993. С. 27 30.
74. Голев Н.Д. Ономасиология как наука о номинации (О взаимодействии ономасиологии и семасиологии) // Семантика слова и его функционирование. Кемерово: КГПИ, 1981. С. 74 79.
75. Голянич М.И. Словообразовательные поля корней со значением говорения в современном украинском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.02. К., 1979. 24 с.
76. Голянич М.І. Внутрішня форма слова і художній текст. Івано-Франківськ: Плай, 1997. 178 с.
77. Гореглед Е.Н. Глаголы речи в белорусском и русском языках. Автореф. дис. канд. фил. наук. Минск, 1994. 24 с.
78. Григораш А.М. Структурный и семантико-стилистический анализ глагольной фразеологии русского языка (в сопоставлении с украинским): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02. 01. К., 1984. 22 с.
79. Гумбольдт фон В. Язык и философия культуры. М.: Прогресс, 1985. 440 с.
80. Демский М.Т. Глагольная фразеология в современном украинском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01. Львов, 1970.
81. Демьянков В.З. Предикаты и концепция семантической интерпретации. Известия АН СССР. Сер. лит. и яз. 1980. Т. 39. №4.
82. Денисов П.К. Полисемия и классификация лексики. М.: Изд-во МГУ, 1988. 384 с.
83. Денисов П.Н. Лексика русского языка и принципы ее описания. М.: Высшая школа, 1980. 253 с.
84. Денисова С.П. Типологія категорій лексичної семантики. К.: Вид-во Київ. держ. лінгв. ун-ту, 1996. 294 с.
85. Дзюба В.Н. Функционирование глаголов коммуникации в тексте // Сб. науч. трудов МГПИИЯ. 1983. Вып. 214. С. 73 83.
86. Дмитровская М.А. Глаголы знания и умения: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.02 . М., 1985. 24 с.
87. Долгих Н.Г. Теория семантического поля на современном этапе развития семасиологии // Філол. науки. 1973. №1. С. 89 98.
88. Дятчук В.В. Структурно-семантична і стилістична характеристика одоративної лексики в сучасній українській мові: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01. К., 1979. 24 с.
89. Дятчук В.В., Пустовіт Л.О. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови. К.: Наук. думка, 1983. 155 с.
90. Етимологія української мови: Навч. посібник. К.: Міленіум, 2002. 204с.
91. Ермакова А. Н. Определение лексических групп глаголов с общим формальным признаком (на материале глаголов со значением интенсивного действия): Авторф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01. М., 1982. 24 с.
92. Жайворонок В.В. Етнолінгвістика в колі суміжних наук // Мовознавство. 2004. №5 6. С. 23 29.
93. Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: Словник-Довідник. К.: Довіра, 2006. 703 с.
94. Жилко Ф.Т. Про семантичні поля української мови // Мовознавство. 1971. № 12. С. 25 32.
95. Жукова Л.К. Аспекты изучения лексико-семантической системы языка. Симферополь: Изд-во Симфероп. гос. ун-та им. М.В.Фрунзе, 1980. 55 с.
96. Жукова Т.В. О знаковом значении признаков слов (на примере глагольной лексики) // Исследования по семантике. Уфа: Башкир. ун-т, 1982. С. 31 39.
97. Звегинцев В.А. Семасиология. М.: Изд-во МГУ, 1957. 323 с.
98. Иванов В.В., Топоров В.Н. Славянские языковые моделирующие семиотические системы. (Древний период). М.: Наука, 1965. 246 с.
99. Івченко А.О. Українська народна фразеологія: ономасіологія, ареали, етимологія. Х.: Фоліо, 1999. 304 с.
100. Илиади А.И. Основы славянской этимологии. К.: Довіра, 2005. 270с.
101. Історія української мови: Лексика і фразеологія. К.: Вища школа, 1983. 452 с.
102. Историческая типология славянских языков: Фонетика, словообразование, лексика и фразеология. К.: Наук. думка, 1986. 286 с.
103. Капатрук М.Д. Методи виділення основного значення слова // Мовознавство. 1980. №5. С. 75 77.
104. Каракуця О.М. Фразеологізми української мови з компонентом душа” (структурно-семантичний, ідеографічний, лінгвокультурний аспекти). Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.02. Харків, 2002. 23 с.
105. Карпенко Ю.О. Функції мови // Українська мова: Енциклопедія. К.: Вид-во Українська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 2004. С. 777.
106. Касарес Х. Введение в современную лексикографию. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1958. С. 47.
107. Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. Л.: Наука, 1972. 216 c.
108. Кероп’ян А.Р. Лексико-семантична структура російських і англійських дієслів мовлення: Авторф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.17. Донецьк, 2003. 20с.
109. Кибардин