ПОКАРАННЯ В СИСТЕМІ ЗАСОБІВ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ

brief description

З М І С Т

ВСТУП…….............................................................................................................3

РОЗДІЛ І. Природа і зміст покарання

1.1. Природа покарання та його еволюція ................................................10
1.2. Сутність і мета покарання ..........................................................40
1.3. Загальні принципи призначення покарання .....................................69

РОЗДІЛ ІІ. Місце і роль покарання у системі засобів протидії
злочинності

2.1. Проблема співвідношення покарання з іншими
засобами протидії злочинності .............................................................. 90
2.2. Види покарань та їх ефективність у протидії злочинності ...........120
2.3. Роль покарання у протидії організованій злочинності ................149

ВИСНОВКИ .......................................................................................................171

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................................177

В С Т У П

Актуальність теми. З проголошенням незалежності в Україні розпочався активний процес творення демократичної, соціальної, правової держави. Процес оновлення торкнувся практично всіх сфер життя українського суспільства. Особливе місце серед проблем, пов'язаних із творенням української держави, посідають проблеми протидії злочинності. Для України вони є вельми актуальними, оскільки упродовж останніх років однією з найбільш небезпечних загроз національній безпеці України є зростання криміналізації суспільства, збільшення росту злочинності у всіх її проявах. Суспільна небезпечність злочинності, а особливо організованої, полягає в тому, що вона веде боротьбу за реальну владу в суспільстві, за оволодіння всіма цінностями, створеними теперішнім та попередніми поколіннями.
Українська держава та суспільство реалізують свої зусилля у протидії
злочинності за двома напрямами:
— спрямування матеріальних та духовних ресурсів на поліпшення добробуту життя народу, підвищення його інтелектуального потенціалу, що складає передумови для зменшення зростання злочинності;
— встановлення і застосування кримінально-правових норм для захисту інтересів і прав своїх громадян та суспільства від злочинних посягань.
У протидії злочинності та запобіганні подальшій криміналізації
суспільства важливу роль відіграє інститут покарання. Формулюючи поняття
злочину, встановлюючи коло і зміст злочинного діяння, кримінальне законодавство завжди передбачає покарання за нього. Без кримінального покарання втрачають сенс будь-які кримінально-правові заборони. Воно виступає як правовий наслідок за вчинення злочину. Тому кримінальний закон не тільки визначає, які суспільно небезпечні дії слід відносити до злочинів, а й встановлює міру покарання за кожне із них.
Наукова розробка проблем, пов'язаних із ефективністю застосування інституту покарання у протидії злочинності, має важливе як практичне, так і наукове значення.
В сучасних теоретичних розробках звертається увага на необхідність фундаментальних наукових досліджень проблем кримінального покарання з урахуванням відповідності його змісту природі людини, нормам права і моралі цивілізованого суспільства, забезпечення збалансованого задоволення прав та інтересів громадянина, суспільства і держави. Ці ідеї набули розвитку у дослідженнях А.І. Долгової, А.С. Михліна, В.М. Когана, С.Б. Бородіна, А.І. Харитонова, М.П. Мелентьєва, В.І. Сельвестрова, В.О. Уткіна, І.В. Шмарова, В.В. Лунєєва, а також українських вчених — Л.В. Багрій-Шахматова, І.А. Близнюка, О.М. Джужи, М.І. Коржанського, О.М. Костенка, В.О. Глушкова, О.І. Коваленка, А.Х. Степанюка, Ю.Л. Титаренка, В.П. Філонова, І.П.Лановенка, В.В.Леоненка, В.В.Скибицького, В.Т.Трубнікова, В.М.Марченка, М.І.Бажанова та інших. Безперечним є той факт, що проблеми, які розглядаються вченими, мають відповідну науково-пізнавальну цінність та науково-прикладне значення, оскільки більшість цих наукових досліджень безпосередньо присвячена аналізу актуальних проблем інституту покарання, де, зокрема, звертається увага на те, що ефективність покарання у цілому сприяє подальшому зміцненню законності та правопорядку в державі та суспільстві, успішній протидії злочинності.
Проте, незважаючи на значний практичний та науковий інтерес до інституту покарання, визначення його місця у протидії злочинності в сучасній українській юридичній науці та соціальній практиці, дуже мало дисертаційних досліджень, присвячених цій надзвичайно актуальній проблематиці. З огляду на це, дослідження правових проблем інституту покарання в системі засобів протидії злочинності у контексті проведення правової реформи є вельми актуальною проблемою як для науки, так і для практики.
Зв'язок роботи з науковим програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась у межах науково-дослідної роботи відділу кримінально-правових та кримінологічних досліджень Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України і пов'язана з фундаментальними напрямами наукового дослідження "Актуальні проблеми кримінологічної безпеки в Україні на 2000—2003 роки" (№ державної реєстрації 01014001007).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
здійснення комплексного наукового аналізу та обґрунтування місця і ролі інституту покарання в системі засобів протидії злочинності в умовах демократизації та гуманізації кримінальної політики української держави. Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішувались такі основні завдання:
— аналіз природи та змісту покарання, його еволюції у процесі гуманізації і демократизації каральної політики в умовах розбудови української незалежної, демократичної, соціально-правової держави;
— здійснення наукового аналізу принципів та порядку призначення покарання у контексті нового КК України;
— охарактеризування основних видів кримінальних покарань та їхню ефективність у протидії злочинності;
— визначення місця і ролі покарання у системі засобів протидії злочинності.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку із застосуванням покарання як засобу протидії злочинності.
Предметом дослідження є покарання у системі засобів протидії злочинності.
Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження автором використовувався певний комплекс загальнонаукових, а також спеціально-наукових методів, які забезпечили об’єктивність відображення предмета дослідження і стали основою всебічного аналізу актуальних проблем інституту покарання. Застосування діалектичного методу дало можливість дослідити природу та зміст покарання і його еволюцію у процесі демократизації та гуманізації. Історико-правовий метод (хронологія, дескрипція тощо) застосовувався для вивчення природи та змісту покарання і його еволюції у процесі демократизації та гуманізації. Порівняльно-правовий метод використовувався при аналізі принципів та основних засад призначення покарання. Метод формальної логіки використовувався як універсальний спосіб аргументації. Метод змістовної юридичної логіки застосовувався для визначення місця і ролі виконання покарання у системі засобів протидії злочинності, а застосування компаративних методів дало змогу здійснити аналіз вітчизняного і міжнародного законодавства. та практики застосування інституту покарання.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що автором уперше в Україні на дисертаційному рівні зроблена спроба комплексно розглянути інститут покарання в системі засобів протидії злочинності в умовах демократизації та гуманізації чинного кримінального законодавства. В дисертації запропоновано ряд нових теоретичних та важливих для практики протидії злочинності пропозицій і висновків, а саме:
— визначено, що покарання за своєю суттю – це процес реалізації кари відповідно до існуючих соціальних норм;
–– встановлено, що механізм антикриміногенної дії кари полягає в тому, що вона загрозою страждання утримує криміногенну волю особи від її прояву у виді злочину;
–– обґрунтовується, що ефективна протидія злочинності неможлива без застосування справедливої кари за злочини. Виходячи з цього, система протидії злочинності має включати в себе:
а) каральні засоби, які утримують криміногенну волю особи від її прояву у вигляді вчинення злочину;
б) некаральні засоби, які мають властивості усувати криміногенний стан волі особи;
–– сформульовано закономірність, згідно з якою ефективність покарання залежить від розвитку некаральних факторів, що протидіють злочинності, зокрема від стану правової культури в суспільстві, а тому система покарань має відповідати рівню правової культури в суспільстві;
–– пропонується смертну кару розглядати як відносно допустиму міру покарання, що може бути необхідним каральним засобом протидії злочинності за наявності для цього певних соціальних передумов, і недоцільним – за інших умов;
–– обґрунтовано, що для підвищення ефективності покарання у протидії злочинності доцільно доповнити Загальну частину КК України визначенням принципів кримінального права, зокрема принципу справедливості та принципу гуманізму;
–– для забезпечення гуманних умов відбування покарання пропонується викласти ч. 1 ст. 390 КК України в наступній редакції: “самовільне залишення місця обмеження волі без поважних на те причин, а саме загроза особистому життю, тортури, свавілля та насильство як з боку засуджених, так і адміністрації, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі – караються позбавленням волі на строк до трьох років”;
–– у зв'язку з тим, що реалізація кари у вигляді позбавлення волі не завжди досягає цілей покарання, передбачених ст. 50 КК, пропонується в систему покарань як ще одну альтернативу позбавленню волі ввести такий вид покарання як поразка в правах, який має значні антикриміногенні властивості;
–– запропоновано сучасне визначення принципу невідворотності покарання, який полягає в тому, що жоден злочин не повинен залишатися без справедливого покарання, якщо немає передбачених в законі підстав для звільнення особи, що його вчинила, від кримінальної відповідальності або від покарання чи його відбування;
–– доводиться, що обов'язковою передумовою ефективності покарання у протидії злочинності є невідворотність справедливої кари. Виходячи з цього, ст. 50 КК слід доповнити частиною третьою наступного змісту: “Для досягнення зазначеної мети невідворотність справедливої кари має поєднуватись із забезпеченням умов, необхідних для виправлення засудженого”. Відповідно, ч.3 чинної редакції ст.50 КК зробити частиною четвертою.
Практичне значення одержаних результатів. Висунуті та обґрунтовані дисертантом положення можуть бути використані у процесі формування та удосконалення державної каральної політики у протидії злочинності, при підготовці законопроектів для внесення змін та доповнень до Кримінального та Кримінально-виконавчих кодексів України.
Крім цього основні положення дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів навчальних посібників, навчальних програм, а також можуть стати корисними безпосередньо у практичній діяльності органів та інститутів кримінальної юстиції.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, результати дослідження були викладені автором на міжнародній євроазіатській зустрічі представників правоохоронних органів (м. Гуанчжоу, КНР, 2001 р.); міжнародному семінарі “Антикорупційні розслідування та стратегія попередження корупції” (м. Київ, 2002 р.); на міжнародній конференції Міжнародної Асоціації прокурорів (м. Вашингтон, США, 2003 р.); на методологічному семінарі “Загальні підходи до оцінки ризиків щодо можливостей незаконного переміщення радіоактивних матеріалів через державний кордон” (м. Київ, 2003 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного
дослідження відображені у 7 наукових публікаціях. З яких 6 у фахових наукових виданнях, та 1 тезі доповіді на методологічному семінарі.
Структура дисертації обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг тексту дисертації становить 195 сторінок, список використаних джерел – 19 сторінок (215 найменувань).

bibliography

В И С Н О В К И

З проголошенням незалежності і переходом економіки до ринкових відносин в Україні розпочався процес оновлення всього суспільного життя, в тому числі сфери кримінального законодавства. Процес становлення кримінального законодавства відбувається в період широкого запровадження демократизму, розвитку нових економічних, політичних і соціальних відносин і спрямований на захист людини, її прав і свобод, забезпечення суверенітету держави та її безпеки. Центральними у творенні правової держави є проблеми нового права в його найбільш особистісному, людському вимірі, де реалізація і захист загальнолюдських цінностей потребує створення правових регуляторів, що базуються на цивілізованих засадах. Одним із найважливіших правових регуляторів захисту прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України є кримінальне право. Тільки йому притаманне правове регулювання у процесі визначення того, які суспільно небезпечні діяння є злочинними та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.
Розпочата в Україні правова реформа відбувається в умовах постійної протидії злочинності, де її зростання у різноманітних проявах протягом останніх років є однією з найбільш небезпечних загроз національним інтересам України. Ці обставини потребують зосередження та координації зусиль вітчизняних вчених та фахівців кримінальної юстиції на науковий пошук та дослідження проблем, пов’язаних з протидією злочинності. Теорія і практика демократичної трансформації інституту покарання для сприйняття основних положень міжнародних стандартів гуманітарного права зумовлюють необхідність вдаватися до пошуку нових методологічних підходів для вивчення і дослідження проблем, пов’язаних з активною протидією злочинності.
Дисертант, виходячи із цього бачення, а також із результатів дисертаційного дослідження, вважає за необхідне зробити такі висновки та пропозиції.
1. Криміналізація суспільства та зростання злочинності у різноманітних її проявах продовжує залишатися однією з найбільших загроз національним інтересам України. За умов соціально-економічної нестабільності, збіднення значної кількості українських громадян, зростання безробіття, зниження правосвідомості населення, девальвації моральних цінностей та викликаних цими чинниками соціальних деформацій видозмінюється структура та спрямованість злочинів. Водночас продовжують переважати корисливі злочини, частка яких у загальній кількості злочинів постійно збільшується. Нетяжкі види злочинів становлять 62,8%, що дає підстави для посилення профілактичної роботи з метою запобігання їх вчиненню та впровадження в судову практику таких видів покарань за ці злочини, які мали б реальний стримуючий характер, сприяли б соціальній збереженості правопорушника і впливали на зменшення рівня рецидивної злочинності в країні, яка продовжує триматися на рівні 23—25%.
2. За роки незалежності української держави доводиться констатувати, що кримінальна політика держави має переважно каральний характер:
а) недемократичною залишається практика широкого застосування досудового арешту за формальними підставами;
б) незважаючи на постійне зменшення кількості осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, з року в рік зростає кількість осіб, стосовно яких виноситься рішення про взяття їх під варту;
в) вкрай рідко використовуються такі заходи щодо запобігання досудовому ув’язненню, як застава, порука та інші, що дало б змогу значно зменшити наповнюваність слідчих ізоляторів та пом’якшити деструктивний вплив на умови тримання та вплив злочинного мікросередовища на осіб, які не становлять значної суспільної небезпеки;
г) тоді як в Україні є реальна можливість істотно зменшити кількість осіб, які беруться під варту, за рахунок ширшого запровадження інших запобіжних заходів, передбачених чинним кримінально-процесуальним законодавством та законом про попереднє ув’язнення.
3. Упродовж останніх років збільшилася карна репресія (65%), де досить високим залишається коефіцієнт судимості в Україні (445 на 100 тисяч населення), що в три—чотири рази вище, ніж у середньому по країнах Європи. Судова практика продовжує орієнтуватися на переважне застосування покарання у вигляді позбавлення волі, де частка позбавлення волі у структурі інших видів кримінальних покарань становить 37,5%, що є одним із найвищих у світі показників.
4. Провідною ідеєю покарання, незалежно від його форм та змісту виступає засудження, осуд злочинного діяння, яке якісно і чітко визначає розмір та ступінь засудження, відповідно до тяжкості самого діяння. Тобто сутністю покарання являться не що інше як осуд (засудження).
5. Сприймаючи це бачення сутності покарання, автор вважає, що більш точним було б таке визначення кримінального покарання: “Кримінальне покарання — це форма державного осуду (засудження) особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає у передбачених законом позбавленням та обмеженнях прав і свобод засудженого, що призначаються за вироком суду відповідно до чинного законодавства”.
6. Основне в покарання — не те, чим за своєю суттю воно є, в чому його призначення, причина та зміст виникнення і використання, а також його потенційні можливості щодо реалізації постановлених перед ним завдань.
7. Максимальна нейтралізація людського страждання, як глобальна ідея справедливості, повинна стати провідною метою, яку зобов’язане переслідувати кримінальне покарання.
8. Аналіз розподілу засуджених за розміром призначеного строку покарання свідчить про значне переважання осіб, які скоїли злочини, що не становлять значної суспільної небезпеки і засуджені до нетривалих термінів покарання (до трьох років). Їх частка перевищує 59% загальної кількості осіб, засуджених до позбавлення волі.
9. Водночас аналіз практики застосування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (умовного засудження, виправних робіт, відстрочки виконання вироку та інших), переконливо засвідчує про їх безумовну перевагу, низьку економічну та фізичну затратність, відсутність багатьох деструктивних чинників, негативного впливу кримінального середовища засуджених злочинців, соціальну збереженість особистості злочинця, низький коефіцієнт рецидивної злочинності (0,5—0,6%).
6. Вивчення зарубіжного досвіду підтверджує, що пом’якшена кримінальна політика держави та судова практика, широке застосування альтернативних та нетюремних запобіжних заходів та видів покарань дає змогу істотно зменшити державні витрати на утримання пенітенціарної системи, знизити рівень рецидивної злочинності та забезпечити соціальну реабілітацію частини правопорушників, що в підсумку сприятиме зменшенню впливу цього внутрішнього чинника на національну безпеку держави.
7. Переглянути державну політику України в галузі кримінальних покарань з метою декриміналізації ряду злочинів, які не мають значної суспільної небезпеки і протиправна поведінка учасників яких може бути скоригована за допомогою нетюремних видів покарань та соціальних санкцій.
8. Розглянути можливість створення в Україні за досвідом країн Європи спеціалізованих судів для розгляду справ неповнолітніх.
9. Для виконання видів покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, створити замість інспекцій виправних робіт службу пробації з широкими правовими та соціальними повноваженнями.
10. Принципи призначення покарання не існують ізольовано один від одного, а створюють певну систему, перебувають між собою у тісному зв’язку, що знаходить свій конкретний прояв у багатьох нормах кримінального законодавства і перед усім у загальних засадах призначення покарання.
11. Принципи призначення покарання втілюються у багатьох нормах загальної частини Кримінального кодексу як узагальнююче начало, з одного боку, і конкретне виділене та застосоване у практичній діяльності при призначенні покарання — з другого.
12. Об’єднуючою основою усіх принципів призначення покарання є вибір правильної доцільності, справедливої і співрозмірної міри покарання, що з найбільшою вірогідністю відповідає межі покарання.
13. Можливість призначення законного, обґрунтованого і справедливого покарання значною мірою залежить від принципів, якими має керуватися суд при призначенні покарання.
14. Одним із найважливіших напрямів протидії організованій злочинності є посилення каральної санкції за скоєння злочинів організованими злочинним угрупуваннями та підвищення відповідальності осіб причетних до організованої злочинної діяльності.
15. Для посилення протидії організованій злочинності надзвичайно важливе значення має поліпшення функціонування усіх інститутів українського суспільства (економічних, соціальних, політичних), їх координація і взаємодія.
16. Тактику застосування кримінального покарання у протидії організованій злочинності слід вбачати не у безмірній суворості і навіть не завжди її неминучості, а невідворотності покарання злочинців, розкриття вчинених злочинів, у запобіганні організованій злочинності. Саме цей аспект має домінувати як у змісті каральної політики держави, так і у покаранні.
17. Стратегія застосування кримінального покарання у протидії організованій злочинності має бути підпорядкована загальновизнаним людським цінностям справедливості, гуманізму, законності та в міру можливості економії кримінальної репресії.
18. Враховуючи ускладнення криміногенної ситуації у державі кримінально-правову відповідальність слід доповнити і скоригувати відповідні норми адміністративного, цивільного, господарського, трудового, кримінально-виконавчого законодавства.
19. З метою досягнення ефективності у протидії злочинності слід передбачити здійснення ряду заходів: профілактичних, організаційно-правових, інформаційно-аналітичних, спрямованих на об’єктивне висвітлення цієї проблематики.
20. Пропонується внести до чинного КК України, а зокрема ч. 1 ст. 390 таке доповнення, виклавши його у такій редакції: “Самовільне залишення місця позбавлення волі без поважних на те причин, а саме загроза особистому життю, тортури, свавілля та насильство як з боку засуджених, так і адміністрації, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі, - караються позбавленням волі на строк до трьох років”.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Анашкин Г.З. Актуальные проблемы уголовного права : Сб. науч. ст. / Ин-т управления, бизнеса и права; Отв. ред. А.А. Витвицкий. – Ростов на Дону, 2001. – 194 с.
2. Альтернативные лишению свободы виды наказания: Из доклада о деятельности уполномоченного по правам человека в Российской Федерации в 2001 году // Человек и закон. – 2002. – №10. – C. 19-26, 82-85.
3. Анденс И. Наказание и предупреждение преступлений. – М.: Прогресс, 1979. – 264 с.
4. Андреев Н.А. Социология исполнения уголовных наказаний. – М.: Права человека, 2001. – 137 с.
5. Антонян Ю. Преступление и покаяние // ОНС: Обществ. науки и современность. – 1991. – № 6. – С. 43–52.
6. Аристотель. Политика // Соч.: В 4 т. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4. – С. 376–644.
7. Бабаев М.М. Индивидуализация наказания несовершеннолетних. – М.: Юрид. лит., 1968. – 120 с.
8. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. – Минск: Вышейш. школа, 1976. – 383 с.
9. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: Вища школа, 1980. – 216 с.
10. Бандурка О. М. Гуманізація системи покарання // Права людини в Україні. – К.;Х., 1994. – Вип. 7. – С. 14-17.
11. Бартновская Г.В. Индивидуализация наказания как одно из средств обеспечения его эффективности // Преступность и ее предупреждение. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1971. – С. 140–151.
12. Безверхов А.Г., Жуков А.В. Теории наказания (в истории философской мысли): Учеб. пособие / Самар. гос. ун-т. Каф. уголов. права и криминологии. – Самара, 2001. – 48 с.
13. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. – М.: Юриздат, 1939. – 464 с.
14. Белокуров О.В. Организованная преступность: история развития и формы проявления // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Право. – 1992. – № 4. –С. 52–58.
15. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. – 175 с.
16. Білецький В. Дослідження суб’єктивного сприймання покарання засудженими (філософсько-соціальні аспекти пенітенціарії) // Нова парадигма. – Запоріжжя, 2000. – Вип. 18. – С. 142-145.
17. Благов Е.В. Назначение наказания: (Теория и практика). – Ярославль, 2002. – 174 с.
18. Благов Е.В. О дифференциации наказания и понятии общественно опасных последствий // Дифференциация формы и содержания в уголовном судопроизводстве. – Ярославль, 1995. – С. 56-66.
19. Блувштейн Ю.Д., Добрынин А.В. Основания криминологии: Опыт логико-филос. исслед. – Минск: Университетское, 1990. – 206 с.
20. Блум М.И. Действие советского уголовного закона в пространстве. – Рига: ЛГУ, 1974. – 262 с.
21. Богдановский А. Наказание по совокупности приговоров // Закон и право. – 2003. – №2. – C. 39-41.
22. Бородин С.В. Ответственность за убийство: квалификация и наказание по российскому праву. – М.: Юрист, 1994. – 216 с.
23. Бородин С.В. Преступления против жизни. – М.: Юристъ, 1999.– 356 c.
24. Бородин С.В. Борьба с преступностью: теоретическая модель комплексной программы. – М.: Наука, 1990. – 271 с.
25. Брайнин Я.М. Принципы применения наказания по советскому уголовному праву // Наук. зап. /Київ. держ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. – 1953. – Т. 12, вип. 1: Юрид. науки, № 6. – С. 45–84.
26. Бриллиантов А.В. Категория справедливости и уголовное наказание // Филос. науки. – 2002. – №1. – C. 71-84.
27. Бусурин С.В. Глава 4. Наказание и его исполнение // Основы государства и права. – 2003. – №2. – C. 23-39.
28. Бусурин С.В. Право и ответственность // Основы государства и права. – 2002. – №6. – C. 9-29.
29. Василаш В. М. Поняття кримінального закону, що пом’якшує покарання // Державно-правова реформа в країні. – К., 1997. – С. 273-275.
30. Ведяхин В.М. Гуманизм как нравственно-этический принцип российского права // Право и политика. – 2002. – №12. – C. 4-13.
31. Вебер А. История европейской философии / Пер. с фр. И. Линниченко, В. Подвысоцкого. – К.: Изд-во Л.В. Ильницкого, 1882. – 409 с.
32. Велиев С.А. Личность виновного и ее исследование при назначении наказания // Изв. высш. учеб. заведений. Сер. Правоведение. – 2002. – №4. – C. 153-165.
33. Виттенберг Г.Б. Развитие основных принципов советского уголовного права в новом Уголовном кодексе РСФСР // Изв. высш. учеб. заведений. Правоведение. – 1962. – № 4. – С. 88–95.
34. Владимиров Л.Е. Уголовный законодатель, как воспитатель народа. – М.: Т-во скоропеч. А.А. Левенсон, 1903. – 244 с.
35. Владимиров В.А., Ляпунов Ю.М. Советская уголовная политика и ее отражение в действующем законодательстве: Учеб. пособие. – М.: Акад. МВД СССР, 1979. – 130 с.
36. Виступ Президента України Л.В. Кучми на розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю, 10 березня 1999р. // Крок.-1999.-10 березня.-№5.
37. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. – М.: Юрид. лит., 1983. – 206 с.
38. Гальперин И.М., Курляндский В.И. Предмет уголовной политики и основное направление ее изучения // Основные направления борьбы с преступностью. – М. 1975. – С. 5–28.
39. Гегель Г.В. Лекции по истории философии. Кн. 3. – М.; Л., 1935. – Т. 11. – 527 с.
40. Гегель Г.В. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 524 с. – (ФН; Т. 113).
41. Гель А.П. Новий кримінальний кодекс та проблеми застосування окремих видів покарань в Україні // Держава і право.: Зб. наук. пр. – 2001. – Вип. 14.: Юрид. і політ. науки. – С. 327-331.
42. Герцензон А.А. Уголовное право и социология. – М.: Юрид. лит., 1970. – 286 с.
43. Герцензон А.А. Уголовное право: [Учеб. для юрид. ин-тов и юрид. фак.]. Т.1. Общая часть. – 4-е перераб. изд. – М.: Госюриздат, 1948. – 576 с.
44. Голь Н. Преступление и наказание // Нева. – 2002. – №8. – C. 173-181.
45. Гонтарь И.Я. Парадигмы в уголовном праве и реальность // Изв. высш. учеб. заведений. Сер. Правоведение. – 2002. – №6. – C. 140-150.
46. Гура Р. Форми виконання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як кримінальне покарання // Питання боротьби зі злочинністю. – Х., 2001. – Вип. 5. – С. 184-189.
47. Гатинов А.Р., Ефремова Г.Х. Правосознание и преступное поведение// Правосознание и правовое воспитание личности.-М., Юрид.лит., 1982.-210с.
48. Дзигарь А.Л. Уголовные наказания: эволюция и перспективы. – Краснодар : Юж. ин-т менеджмента, 2001. – 201с.
49. Додолев Е. Процессы: гласность и мафия. – М.: Противостояния, 1989. – 191 с.
50. Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1967. – 319 с.
51. Дуюнов В.К. Наказание в уголовном праве России – принуждение или кара? // Государство и право. – М., 1997. – № 11. – С. 61–68.
52. Дуюнов В.К. Проблемы наказания в новом уголовном праве России. – Белгород: Изд-во Белгор. гос. ун-та, 1998. – С. 14.
53. Дю-Буа. Історія кримінально-політичного вчення. – Париж, 1954. – С. 406.
54. Ефимов М.А. Лишение свободы и его сущность // Изв. высш. учеб. заведений. Правоведение. – 1967. – № 3. – С. 109–114.
55. Європейська конвенція з прав людини // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. – Амстердам; К., 1996. – С. 152–169.
56. Жалинский А.Э. Содержание уголовной политики // Направления уголовной политики в борьбе с преступностью. – Свердловск, 1986. – С. 12–19.
57. Закалюк А.П. Преступления, совершаемые с особой жестокостью. – К., 1989. – С. 189
58. Зелинский А.Ф. Умышленные импульсивные преступления // Уголовная ответственность и ее реализация: Сб. ст. – Куйбышев, 1985. – С. 66–67.
59. Злобин Г.А. Вопросы предупреждения преступности. – М., 1985. – С. 60.
60. Злобин Г.А. О методологии изучения эффективности уголовного наказания в советском уголовном праве и криминология // Вопросы предупреждения преступности. – М., 1965. – С. 50–60.
61. Злобин Г.А. Об изучении эффективности уголовного наказания // Сов. государство и право. – 1969. – № 6. – С. 28-36.
62. Зубкова В. Проблемы построения и взаимообусловленности санкций и категорий преступлений в УК РФ // Уголов. право. – 2002. – №4. – C. 18-20.
63. Зубкова В.И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика. – М.: Норма, 2002. – 296 с.
64. Иванов А.М., Корчагин А.Г. Преступление и наказание в странах Юго-Восточной Азии // Изв. высш. учеб. заведений. Правоведение. – 2000. – №2. – C. 188-197.
65. Иногамова-Хегай Л. Неоднократность и конкуренция норм: некоторые спорные вопросы квалификации преступлений и назначения наказания // Уголов. право. – 2002. – №2. – C. 30-33.
66. Ілієнко Д. В. Інститут покарання: деякі актуальні проблеми // Вісн. Запоріз. юрид. ін-ту. – Запоріжжя, 2001. – №4. – С. 240-244.
67. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щоріч. доп. Уповноваж. Верхов. Ради України з прав людини. – К., 2000. – 378 с.
68. Карпец И.И. Проблема преступности. – М.: Юрид. лит., 1969. – 167 с.
69. Карпец И.И. Индивидуализация наказания в советском уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1961. – 152 с.
70. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1973. – 287 с.
71. Карпец И.И. Социальные и правовые аспекты учения о наказании // Сов. государство и право. – 1968. – № 5. – С. 62–64.
72. Карпец И.И. Уголовное право и этика. – М.: Юрид. лит., 1985. – 256 с.
73. Квашис В.Е. Смертная казнь в США: 25 лет после моратория // Юрид. мир. – 2002. – №10. – C. 14-26.
74. Книженко О. Условное осуждение или система испытания // Законность. – 2002. – №9. – C. 38-40.
75. Ковалевский М.И. Уголовный законодатель как воспитатель народа.-СПб., 1897.-237с.
76. Коган В.М. Социальный механизм уголовно-правового воздействия. – Москва: Наука, 1983. – 183 с.
77. Козаченко И. Я. Санкции за преступления против жизни и здоровья: обусловленность, структура, функции, виды / Свердлов. юрид. ин-т им. Р.А. Руденко. – Томск: Изд-во Том. ун-та, 1987. – 231,[2] с.
78. Козловский М. Пролетарская революция и уголовное право // Пролетар. революция и право. – 1918. – № 1. –С. 21–28.
79. Колиев В.Л. Особенности индивидуализации наказания при различных формах судебного производства // Следователь. – 2002. – №12. – C. 50-52.
80. Комментарий к Уголовному Кодексу Российской Федерации / С.В. Бородин, О.Л. Дубовик, С.Г. Келина и др.; Отв. ред. А.В. Наумов. – М.: Юристъ, 1996. – 822 с.
81. Конституція України: Прийнята на п’ятій сес. Верхов. Ради України 28 черв. 1996 р. – Офіц. вид. – К.: Право, 1996. – 55 с.
82. Короленко М.П. Суспільна небезпека злочинів, які посягають на загальну безпеку і їх відмінність від злочинів що посягають на спеціальну безпеку – К.: Наук. світ, 2000. – 17 с.
83. Косвен М. Преступление и наказание в догосударственном обществе. – М.; Л. : Госиздат, 1925. – 140 с.
84. Костенко Н.И. Роль государств в исполнении наказания по приговору международного уголовного суда // Право и политика. – 2001. – №6. – C. 95-103.
85. Костенко О.М. Розвиток кримінального права в незалежній Україні // Державотворення і правотворення в Україні. – К., 2001. – С. 562–576.
86. Коховский В. Опыт изучения войн Богдана Хмельницкого. – СПб., 1862. – С. 117.
87. Кощий В. Три кита организованной преступности // Финансовая Украина. – 1996. – 3 сент. – С. 11.
88. Криминологические и уголовно-правовые проблемы наказания / [У. С. Джекебаев, Р. Н. Судакова, С. А. Шапинова и др.; Отв. ред. В. Н. Маркелов]. – Алма-Ата: Наука, 1983. – 207 с.
89. Кримінальне право України. Практикум: Навч. посіб. / П.П. Андрушко, П.В. Кобзаренко, П.С. Матишевський та ін.; С.С. Яценко (ред.). – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 528 с.
90. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; М.І. Бажанов (ред.). – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 415 с.
91. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.; Я.Ю. Кондратьєв (ред.). – К.: Прав. джерела, 2002. – 432 с.
92. Кримінально-виконавча система в Україні: проблеми, пошуки, перспективи: Матеріали наук.-практ. конф. коледжу "Проблеми виконання кримінальних покарань у виді позбавлення волі та його альтернатив: історія та сучасність" / Держ. департамент України з питань виконання покарань; Чернігів. юрид. коледж; І.Г. Богатирьов (відп. ред. та уклад.). – Чернігів, 2003. – 188 с.
93. Кримінально-виконавче право України. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 466 с.
94. Кристи Н. Пределы наказания / Пер. с англ. В. М. Когана; Под ред. А. М. Яковлева; Вступ. ст. А. М. Яковлева, В. М. Когана. – М.: Прогресс, 1985. – 176 с.
95. Крок. – 1999. – 5 березня. – № 5.
96. Крюйс К. Разыскания о Доне // Вестн. Европы. – 1824. – № 53. – С. 67-81.
97. Кудрявцев В.Н. Современные тенденции в криминологии. – М., 2000. – С. 121.
98. Кудрявцев В.Н. Эффективность закона как средства осуществления уголовной политики // Основные направления борьбы с преступностью. – М., 1975. – С. 29-46.
99. Курочка Е.В. Объект наказания по уголовному праву России // Следователь. – 2002. – №9. – C. 2-4.
100. Курс советского уголовного права. Часть общая. В 2 т. Т. 2 / И.С. Лейкин, С.А. Домахин, В.И. Пинчук и др. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1970. – 671с.
101. Курс советского уголовного права. Часть общая. В 6 т. Т. 3 / Редкол.: А.А. Пионтковский и др. – М.: Наука, 1970. – 350 с.
102. Лащенко Р. Литовський Статут, як пам'ятник українського права // Наук. Зб. Укр. Ун-ту в Празі. – Прага, 1923. – Т. 1. – С. 27.
103. Левицкий Г.А. Наказание, его основание и принципы применения по советскому уголовному праву: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Ленингр. гос. ун-т им. А.А. Жданова. – Л., 1956. – 14 с.
104. Ленін В.І. Програма Російської Комуністичної партії (більшовиків) // Пов. зібр. творів. – Т. 38. – С. 405–433.
105. Леонтович Ф. Центральные судебные учреждения в Великом Княжестве Литовском до и после Люблинской унии // Журн. М-ва юстиции. – 1910. – № 2. – С. 186.
106. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність: Кримінол.-прав. дослідж. – К.: Юринком Інтер, 2000. – 280 с.
107. Лосицкая Л.К. Европейский комитет по предупреждению пыток и бесчеловечного или унижающего достоинство обращения или наказания: правовые основы и особенности деятельности // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Право. – 2000. – №1. – C. 91-97.
108. Лунеев В.В. Преступность ХХ века: Мировые регион. рос. тенденции: Мировой криминолог. анализ. – М.: Норма, 1997. – 525 с.
109. Лунеев В.В. Нарушение можно предупредить. – М.: Воениздат, 1987. – 158 с.
110. Марієнко В. Департамент, який перевиховує засуджених // Уряд. кур’єр. – 1999. – 27 квіт. – С. 8.
111. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Т. 1. – 2-е изд. – М.: Госполитиздат, 1954. – 699 с.
112. Мезяев А. Порка, "вышка" и пожизненное заключение // Азия и Африка сегодня. – 2002. – №11. – C. 27-30.
113. Мелентьев М.П., Корчинский В.А. Реализация принципа социальной справедливости в правоприменительной деятельности исполнительно-трудовых учреждений: Учеб. пособие. – К., 1991. – С. 25.
114. Менберг Г.Г. Эффективность уголовного осуждения несовершеннолетних – Рига, 1971. – С. 82.
115. Миллер Г. Ф. Исторические сочинения о Малороссии и малороссиянах, писанные на русском и немецком языках и хранящиеся в Московском главном архиве Министерства иностранных дел. – М., 1846. – VI, 92
116. Михайленко П.П. Развитие уголовного законодательства Украинской Советской Социалистической Республики в период до его кодификации // Тр. Воен.-юрид. акад. – М., 1949. – Вып. 10. – С. 48–103.
117. Михайленко П.П. Уголовное законодательство Советской Украины в первой главной фазе развития социалистического государства: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук / АН СССР. Ин-т права. – М., 1953. – 27 с.
118. Михлин А. Пожизненное лишение своды как вид уголовного наказания // Рос. юстиция. – 2002. – №5. – C. 30-34.
119. Михлин А.С., Селиверствов В.М., Шмаров И.В. Концептуальные проблемы нового Уголовно-исполнительного кодекса Российской Федерации // Государство и право. – 1997. – № 8. – С. 69–76 .
120. Монтескье Ш. О духе законов // Избр. произведения. – М., 1955. – С. 159–733.
121. Мышецкий С.И. История о Козаках запорожских, как оные издревле зачалися, и откуда свое происхождение имеют, и в каком состоянии ныне находятся, сочиненная оть инженерной команды: Издана со списка хранящегося вь библиотеке князя Михаила Семеновича Воронцова. – О., 1852. – 2 + V, 92 c.
122. Мясников О. Индивидуализация наказания с учетом смягчающих обстоятельств // Рос. юстиция. – 2002. – № 9. – C. 61-62.
123. Назаренко Г.В. Совершенствование системы наказаний // Следователь. – 2003. – № 4. – C. 2-3.
124. Наказание: законность, справедливость, гуманизм: Материалы междунар. науч.-практ. конф. ... , 4-9 окт. 1993 г. / М-во внутр. дел Рос. Федерации. Ряз. высш. шк.; Редкол.: Гришко А.Я. (отв. ред.) и др. – Рязань, 1994. – 192 с.
125. Наташев А.Е., Стручков Н.А. Основы теории исправительно-трудового права. – М.: Юрид. лит., 1967. – 191 с.
126. Невский В.В. Теория и практика исполнения уголовных наказаний в отношении несовершеннолетних / Респ. ин-т повышения квалификации работников МВД России. – Домодедово, 1998. – 188 с.
127. Непомнящая Т. Мера наказания: понятие и критерии ее определения судом // Уголов. право. – 2003. – №1. – C. 41-42.
128. Никифоров Б.С. Эффективность уголовно-правовых мер борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит., 1968. – 255 с.
129. Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 25-26 жовт., м. Харків. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 272 с.
130. Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери. – К.: Довіра, Рідна мова, 1998. – 779 с.
131. Новий Кримінально-виконавчий кодекс України: реалії та перспективи: Матеріали наук.-практ. конф. (м. Київ, 26 черв. 2002 р.) / Від-ня у м.Києві Укр. Фонду сприяння пенітенціар. реформам ім. Дж. Говарда, Держ. департамент України з питань виконання покарань / Ред.: М. Мельник. – К.: Нора-прінт, 2002. – 160 с.
132. Новое уголовное право России. Общая часть: Учеб. пособие / Г.Н. Борзенков, С.В. Бородин, Н.Ф. Кузнецова и др. – М.: Зерцало,ТЕИС, 1996. – 168 с.
133. Ной И.С. Теоретические вопросы лишения свободы. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1965. – 167 с.
134. Організована злочинність в Україні/ М.І. Камлик, Б.В. Романюк, В.Д Сущенко та ін.; За ред. Я.Ю. Кондратьєва.-К.:НАВСУ, 1999.-124 с.
135. Осипов П.П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций: Аксиол. аспекты. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1976. – 135 с.
136. Основные начала уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик: Постановление Центр. Исполн. Ком. от 31 окт. 1924 г. // Собр. Законов и Распоряжений Рабоче-Крестьян. Правительства СССР. – 1924. – № 24. Отд. 1. – Ст. 205. – С. 372-380.
137. Основы борьбы с организованной преступностью. – М.: ИНФРА, 1996. – 397 с.
138. Палюх З.О. А.С. Макаренко про методи заохочення і покарання // Соціально-політичні та правові проблеми формування особистості і держави. – Хмельницький, 1998. – С. 82-84.
139. Панченко П.Н. Борьба с преступностью как предмет уголовной политики и как научная категория. – М., 1998. – С. 28–29.
140. Педагогика. – М.: Физкультура и спорт, 1978. – 286 с.
141. Петропавловский В. Нужна не гуманизация наказания, а нормализация условий содержания заключенных // Рос. юстиция. – 2002. – № 10. – C. 43-44.
142. Пісоцька Н. Підвищення ефективності покарання у світлі впровадження гуманістичних засад у кримінально-правову політику України // Право України. – 1999. – №12. – С. 88-90.
143. Платон. Государство // Соч.: В 3 т. – М., 1971. – Т. 3. – С. 91–454.
144. Подосенов О.П. Наказание по русскому уголовному праву XVI-XVII веков // Проблемы теории и истории государства и права: Сб. науч. ст. – Красноярск, 2001. – С. 204-222.
145. Познышев С.В. Основные вопросы учения о наказании. – М., 1904. – 408 с.
146. Поллок. История политический учений: Пер. с англ. – М., 1898. – 109 с.
147. Полтавський полк [Згадується новосанжарським сотником Дмитром Левинцем козаків сотні, де приказав, де чтоб не дано ні пити, ні їсти]. – Центр. держ. іст. архів України, ф.51, оп. 3, спр. 496, арк. 54.
148. Пономарев С.М., Медведева Н.Т. Карать или предупреждать // Человек: преступление и наказание. – Рязань, 1993. – № 7. – С. 13.
149. Постанови Пленуму Верховного Суду України у цивільних та кримінальних справах. – К., 2001. – С. 29.
150. Про практику застосування судами України процесуального законодавтсва при вирішенні питань, пов’язаних із виконанням вироків: Постанова Пленуму Верхов. Суду України від 21 груд. 1990 р., № 11 // Постанови Пленуму Верховного Суду України. 1963–2000.– К., 2000. – Т. 2. – С. 373–379.
151. Прохоров Л.А. Общие начала назначения наказания по советскому уголовному праву: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Всесоюз. юрид. заоч. ин-т – М., 1972. – 24 с.
152. Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – 1997. – № 1. – С. 15.
153. Пуйко В.М. Гуманізація кримінального покарання в Україні як напрям трансформації і зближення сучасних правових систем // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем. – К., 2000. – С. 357-360.
154. Пуйко В.М. Мета кримінального покарання: історико-правовий аналіз // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – К., 2001. – № 6. – C. 108-115.
155. Разумов С. Преступление и наказание: К вопросу о соразмерености установленных УК РФ мер уголовной ответственности // Рос. юстиция. – 2002. – № 11. – C. 7-9.
156. Ратинов А.Р., Ефремова Г.Х. Правосознание и преступное поведение // Правосознание и правовое воспитание личности. – М., 1982. – С. 32.
157. Романюк Б.В., Глушков В.О., Голуб Б.В. Стратегія і тактика боротьби з організованою злочинністю // Науково-аналітичний бюлетень. – К., 1998. – № 3. – С. 45.
158. Российско-французский коллоквиум "Помилование, амнистия, исполнение наказаний, смертная казнь", г. Владимир, 18-19 марта 2002 г. / Ред.: Р.М. Цивилева. – М.: Юрид. лит., 2002. – 119 с.
159. Рудник В.І. Злочинність у сфері економіки та соціально-правові можливості кримінального покарання // Пробл. правознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк, 2000. – № 1. – С. 14-19.
160. Самылина И. Рецидив преступления: [Проблемные вопросы квалификации и назначения наказания] // Рос. юстиция. – 2002. – №6. – C. 36-37.
161. Саркисов Г.С. Социальная система предупреждения преступности. – Ереван: Айастан, 1975. – 159 с.
162. Саркисова Э.А. Роль наказания в предупреждении преступлений. – Минск: Навука i тэхнiка, 1990. – 160 с.
163. Свида Т.О. Смертна кара як вид кримінального покарання в контексті захисту прав людини: історія та сучасність. – Ужгород: Патент, 2000. – 168 с.
164. Селиверствов В. Уголовно-исполнительное законодатель- ство и международные стандарты // Закон. – 2002. – №11. – C. 76-81.
165. Сергиевский Н.Д. Русское уголовное право: Пособие к лекциям.- Спб., 1915.-320 с.
166. Сиволап И.И. Социальные идеи Вольтера. – М.: Наука, 1978. – 285 с.
167. Сидоренко Э. Индивидуализация наказания с учетом отрицательного поведения потерпевшего // Рос. юстиция. – 2003. – №4. – C. 54-56.
168. Система виконання покарань в Україні: проблеми та перспективи гуманізації: Навч.-метод. посіб. / Заг. ред. М.І. Мельник. – К.: Арарат-Центр, 2000. – 140 с.
169. Скальковский А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. Ч. 1. – О., 1885. – 302 с.
170. Советское уголовное право. Общая часть / Под ред. Г.А. Крюгера. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 517 с.
171. Советское уголовное право. Общая Часть. – М.: Юрид. лит., 1977. – 543с.
172. Спиноза Б. Политический трактат // Избранные произведения: В 2 т. – М., 1957. – Т. 2. – С. 287–381
173. Статистична довідка про стан боротьби з організованою злочинністю в Україні за 12 місяців 2001 року. – ІОІ ИВС України, Київ.
174. Степанюк А. Х. Значущість принципу невідворотності виконання покарання для екзекутивної діяльності // Вісн. Акад. прав. наук України. – Х., 1999. – № 3. – C. 157-166.
175. Степанюк А.Х. Систематизація принципів виконання покарання як необхідна передумова розвитку кримінально-виконавчого законодавства // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. – К., 1999. – С. 377-381.
176. Стручков Н.А. Советское исправительно-трудовое право. Общая часть: Учеб. для слушателей вузов МВД СССР. – М., 1977. – 307 с.
177. Стручков Н.А. Советская исправительно-трудовая политика и ее роль в борьбе с преступностью. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1970. – 271 с.
178. СУ УССР. – № 22. – Ст. 438.
179. Сущность и функции уголовного наказания в советском уголовном праве. – Саратов, 1973. – С. 31.
180. СЗ CССР.-1924.-№24.-ст.205
181. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Лекции. Часть общая. Т. 2. – М.: Наука, 1994. – 393 с.
182. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат, 1957. – 363 с.
183. Трубніков В. Проблеми соціальної адаптації звільнених від покарання в зарубіжних країнах // Вісн. Акад. прав. наук України. – Х., 1997. – № 2. – C. 161-170.
184. Уголовное наказание / Отв. ред. В.В. Скибицкий. – К.; Донецк: Нац. акад. наук, 1997. – 311 с.
185. Уголовное право БССР. Часть общая / Под ред. И.И. Горелика, И.С. Тишкевича. – Минск: Вышейш. шк., 1973. – 365 с.
186. Уголовное право зарубежных государств: Англия, США, Франция, ФРГ, Япония, Италия: Общ. часть / Под ред. И.Д. Козочкина. – М.: ИМПЭ, 2001. – 570 c.
187. Уголовное право на современном этапе: проблемы преступления и наказания / Под ред. Н.А. Беляева и др. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1992. – 604 с.
188. Уголовное право. История юридической науки / А.А. Пионтковский, С.Г. Келина, О.Ф. Шишов и др. – М.: Наука 1978. – 309 с.
189. Уголовный кодекс Советских Республик: Текст и постатейный комментарий / Под ред. С. Канарского. – К.: Гос. изд-во Украины, 1925. – 506 с.
190. Українське право.-1997.-№2.- С.27
191. Филонов В.П., Коваленко О.И. Курс лекций по криминологии и профилактике преступности. – Донецк: ДИВД МВД Украины, 1995. – 591 с.
192. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С. Аверинцев и др. – М.: Сов. энцикл., 1989. – 814 с.
193. Флоря К.Н Назначение наказания с учетом причин совершенного преступления. – Кишинев: Штиинца, 1980. – 135 с.
194. Фойницкий И.Я. Учение о наказании в связи с тюрьмоведением. – М.: Добросвет-2000, 2000. – 463 с.
195. Фокс В. Введение в криминологию: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1985. – 312 с.
196. Фрагменты ранних греческих философов. Ч. 1. От эпических неокосмогоний до возникновения атомистики: [Пер.] / АН СССР. Ин-т философии. – М.: Наука, 1989. – 575 с.
197. Франк С.Л. Духовные основы общества: Введение в социальную философию // Русское зарубежье. – Л., 1991. – С. 243–433.
198. Фролова О.П., Титаренко Ю.Г. Покарання як спосіб боротьби зі злочинністю: соціальні, правові і кримінологічні проблеми підвищення ефективності та шляхи їх вияву і вирішення за допомогою логіко-математичних методів. – Донецьк, 1997. – 327 с.
199. Хамитов Р.Н. Специальные правила назначения наказания. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 2001. – 163 с.
200. Чельцов-Бебутов М.А. Преступление и наказание в истории и в советском праве. – Х.: Юрид. изд-во, НКЮ УССР, 1925. – 111 с.
201. Чубинский М.П. Очерки Уголовной Политики: (Понятіе, исторія и основныя проблеммы уголовной политики, какъ составнаго элемента науки уголовного права). Ч. 1–3 .– Х., 1905. – 535 с.
202. Шаргородский М.Д. Наказание по уголовному праву. В 2 ч. Ч. 2. Наказание по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1958. – 240 с.
203. Шаргородский М.Д. Наказание, его цели и эффективность. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1973. – 160 с.
204. Шевченко А.С. Эффективность исполнения лишения свободы в колониях общего режима. – К., 1970. – С. 24–44.
205. Шляпочников А.С. К вопросу о классификации мер предупреждения преступности // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1972. – Вып. 17. – С. 3–10.
206. Шмаров И.В. Эффективность предупредительного воздействия наказания // Советское государство и право. – 1969. – № 11. – С. 98–103.
207. Шнейдер М.М. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – М.: [ВЮЗИ], 1957. – 104 с.
208. Щекин Г.В.