ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ СТОСОВНО УКРАЇНИ

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ПРИСТАЙКО ОЛЕНА ЄВГЕНІВНА

УДК: 327.7(4)ЄС:94(477)

ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ СТОСОВНО УКРАЇНИ

Спеціальність 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних
систем і глобального розвитку

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник
Доктор політ. наук, доцент
Крушинський В. Ю.

Київ – 2004

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ ……………………………………… 3-4
ВСТУП ………………………………………………………….. 5 -11
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Методологічна основа дослідження...……………………… 12-25
1.2. Джерела наукової розробки проблеми...…………………… 26-39
РОЗДІЛ 2. ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ СТОСОВНО УКРАЇНИ
2.1. Визначення підходів до України в процесі розробки й реалізації політики розширення ЄС на Схід....……………………………… 43-64
2.2. Місце України у Спільній зовнішній та безпековій політиці Європейського Союзу...….. ..……………………………………... 65-81
2.3. Зовнішні чинники концептуалізації та реалізації політики ЄС щодо України...…………………………………………………… 82-108
РОЗДІЛ 3. ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ ПІДХОДІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ДО УКРАЇНИ: ВІД КОНЦЕПЦІЇ “ПАРТНЕРСТВА” ДО СТРАТЕГІЇ “ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПОЛІТИКИ СУСІДСТВА”
3.1. Особливості політики “партнерства та співробітництва” ЄС стосовно України.………………………………………………. 113-125
3.2. Нова стратегія відносин ЄС щодо України в умовах завершення сучасного етапу розширення Союзу...……………..………….. 126-145
3.3. Сценарії та перспективи розвитку політики Європейського Союзу стосовно України...……………………………………………… 146-152
ВИСНОВКИ …..……………………………………………… 156-166
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ..…………….. 167-192

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

CARDS – фінансова допомога країнам Балканського регіону
MEDA – фінансова допомога країнам Південного Середземномор’я
PHARE – фінансова допомога країнам ЦСЄ
TACIS – технічна допомога країнам СНД та Монголії
ВВП – внутрішній валовий продукт
ГУУАМ – об’єднання Грузії, України, Узбекистану, Азербайджану та Молдови
ДЄС – Договір Європейського Союзу
ЄврАзЕС – Євразійське економічне співтовариство
ЄЕП – Єдиний економічний простір (Росії, України, Бєларусі та Казахстану)
ЄЕП (с.131) – Європейський економічний простір (Норвегії, Ірландії та Ліхтенштейну)
ЄЕС – Європейські Економічні Співтовариства
ЄІБ – Європейський Інвестиційний Банк
ЄПБО – Європейська політика безпеки й оборони
ЄПС – Європейська політика сусідства
ЄС – Європейський Союз
ЗВТ – зона вільної торгівлі
ЗННД – західні нові незалежні держави (Україна, Бєларусь, Молдова)
МУК – міжурядова конференція
НАТО – Організація Північноатлантичного договору
ННД – нові незалежні держави (класифікація ЄС щодо держав, що утворилися на терені СРСР)
ОБСЄ – Організація з безпеки й співробітництва в Європі
ОЧЕС – Організація Чорноморського Економічного співробітництва
ПІІ – прямі іноземні інвестиції
РЕВ – Рада Економічної Взаємодопомоги
СЗБП (CFSP) – Спільна зовнішня та безпекова політика ЄС
СНД - Співдружність Незалежних Держав
СОТ – Світова Організація Торгівлі
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
УПС – Угода про партнерство і співробітництво
ЦЕФТА – Центральноєвропейська зона вільної торгівлі
ЦЄІ – Центральноєвропейська Ініціатива
ЦСЄ – Центрально-Східна Європа
ЮВС – Юстиція та внутрішні справи

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Інтеграція країн Європейського континенту є складовою процесу світової глобалізації. В сучасній Європі, з одного боку, помітно активізується поглиблення інтеграційних процесів у різних сферах суспільно-політичного, економічного та військово-стратегічного життя країн, що організаційно утворюють європейську спільноту, з іншого – триває процес подальшого географічного розширення за рахунок вступу нових країн, насамперед з Центральної та Східної Європи. Останній процес вже перетворився на нову реальність.
Подальший розвиток процесів внутрішньої консолідації Європи логічно вимагатиме від ЄС концептуалізації своїх геополітичних та геоекономічних інтересів у зовнішньому світі. Процес розширення Євросоюзу на Схід за рахунок країн ЦСЄ тісно пов’язаний з проблемою безпеки та стабільності в європейському регіоні, оскільки, в першу чергу, мова йде про поширення зони стабільності. В процесі європейської інтеграції нагально постала проблема визначення меж Європи та напрямків різношвидкісної інтеграції. Відповідно, розширення ставить перед ЄС питання формування політики щодо сусідніх країн та регіонів, так званий процес формування оточення.
Регіональні характеристики України відносять її до категорії країн, щодо яких ще триває процес формування робочого механізму та стратегії відносин. Фактично ключовим й незміннім фактором, що визначає політику ЄС стосовно України виступає геополітичний чинник - ЄС потребує Україну у якості фактору стабільності та неконфліктності на його східному кордоні, а також проходження через її територію потенційних трансконтинентальних транспортних коридорів. Особливість підходів до України визначається і входженням її до сфери зацікавленості Російської Федерації, а також станом політичної й економічної стабільності держави.
Наслідком розширення ЄС даного етапу для України є перегляд підходів Євросоюзу до сусідніх регіонів з акцентом на активізацію співробітництва з широкого кола питань.
З огляду на вищезазначене, одночасне розширення і реформування ЄС перетворюються на потужний чинник, який змінює геополітичні реалії й детермінує основні параметри української зовнішньополітичної стратегії, особливо в її євроінтеграційній частині. Тому ґрунтовний аналіз процесу формування політики Європейського Союзу щодо України, зокрема, тенденцій у підходах ЄС та принципів розбудови відносин Євросоюзу з Україною, а також стратегічних інтересів ЄС на сучасному етапі дозволяють розробити сценарії й напрямки геостратегії останньої на перспективу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційної роботи є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України” (номер держреєстрації 019U015204), програми Інституту міжнародних відносин „Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави” (номер держреєстрації 0197U003322). Дослідження виконано згідно з науковою темою кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики ІМВ Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин” (номер держреєстрації 0197U003325).
Наукове завдання, яке вирішує автор, полягає у визначенні рівнів впливу процесів трансформації ЄС на сучасному етапі на формування та еволюцію підходів ЄС щодо концептуалізації й практичної реалізації політики ЄС стосовно України.
Метою дисертаційного дослідження є визначення потенційних шляхів розвитку політики ЄС щодо України на основі аналізу основних підходів, принципів та тенденцій формування й реалізації політики ЄС в умовах процесу розширення Євросоюзу та вироблення ним механізмів відносин з третіми країнами.
Зазначена мета передбачає вирішення таких завдань дослідження:
• виокремити комплекс факторів, що впливають на формування та реалізацію політичних підходів Європейського Союзу до України;
• дослідити тенденції й особливості процесу концептуалізації політики Європейського Союзу щодо України;
• визначити місце України в процесі формування та реалізації політики розширення та спільної зовнішньої і безпекової політики ЄС;
• охарактеризувати роль України у форматі відносин ЄС – США – Росія та визначити вплив зазначених відносин на формування позиції власне ЄС щодо України;
• проаналізувати та дати оцінку концепції “партнерства” як основи механізму співробітництва Європейського Союзу з Україною;
• охарактеризувати основні принципи нової стратегії ЄС стосовно України після розширення за рахунок країн ЦСЄ та Балтії й подати авторську оцінку наслідків реалізації стратегії сусідства для України;
• подати авторське бачення потенційних шляхів розвитку політики ЄС щодо України у контексті вироблення та реалізації євроінтеграційної стратегії України.
Об'єктом дослідження є міжнародна діяльність Європейського Союзу у контексті розширення та формування Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС.
Предметом дослідження є особливості, принципи та тенденції формування політики Європейського Союзу стосовно України.
Методологічною основою дослідження є загальнонаукові принципи дослідження, серед яких системний, функціональний, логіко-аналітичний, з притаманним їм аналізом, синтезом, індукцією та дедукцією.
Системний підхід, що виступає головним методологічним підходом, сприяє розкриттю внутрішньої організаційної структури, середовища та динаміки взаємовідносин, що відбуваються на європейському просторі на сучасному етапі трансформаційних перетворень. Дослідження здійснено із застосуванням методів геополітики, що дозволяють сформулювати сукупність чинників й принципів визначення ролі й місця України в сучасних інтеграційних процесах європейського регіону, а також у контексті розбудови стратегії відносин розширеного ЄС із сусідніми країнами з урахуванням комплексного впливу географічних, політичних, військово-стратегічних та інших чинників.
У рамках методу наукового моделювання автором зроблена спроба визначити прогнозні варіанти формування політики ЄС стосовно України й визначити ступінь їхньої вірогідності з метою визначення шляхів розвитку відносин ЄС – Україна у контексті максимізації їхньої ефективності.
Для аналізу документів та матеріалів міжнародних організацій й конференцій за темою дисертаційного дослідження автором застосовано традиційний (якісний) та формалізований (контент-аналіз) типи аналізу, що дозволило визначити зміст політики ЄС щодо України та принципи її розбудови.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період становлення власне Європейського Союзу та розробкою ним стратегії відносин з пострадянськими країнами Центральної та Східної Європи й новими незалежними державами, що утворилися після розпаду СРСР (1990-ті роки) до сучасного періоду, який характеризується концептуалізацією політики щодо України у контексті завершення розширення за рахунок країн ЦСЄ та Балтії у травні 2004 року.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є комплексним дослідженням політики ЄС стосовно України та параметрів її формування у контексті аналізу основних процесів, які характеризують сучасний етап міжнародних відносин на європейському континенті.
Подано авторську класифікацію та ґрунтовно проаналізовано еволюцію основних факторів, що визначають підходи Європейського Союзу до формування політики стосовно України.
Визначено тенденції та особливості формування політики Європейського Союзу відносно України у контексті взаємовпливу процесів розширення, формування спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС, а також низки зовнішніх чинників впливу.
Доведено з аналізу процесу формування політики розширення ЄС, що Україна із самого початку процесу розширення ЄС на Схід виступала зовнішнім об’єктом, саме у рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики, що формується, через відмінність стартових умов трансформації країн пострадянського простору, а також цілей самого Союзу щодо окремих складових цього простору.
Встановлено, що у геополітичній геометрії ЄС – США – Росія – Україна остання виступає центральною складовою регіональної політики цих суб’єктів, однак здебільшого Україна виступає об’єктом суперництва за сфери впливу цих міжнародних акторів сучасної світової політики.
Проаналізовано механізми концепції партнерства як основи співробітництва Європейського Союзу та України, встановлено її міжфункціональний та міжрівневий характер, що залишає Україну за межами процесу залучення до лав Євросоюзу на довгострокову перспективу, а також визначено потенціал партнерства щодо підвищення ефективності співпраці ЄС – Україна.
Визначено, що основними принципами нової стратегії Євросоюзу відносно сусідніх держав після розширення 2004 р. є зближення через поглиблене партнерство з метою мінімізації джерел небезпек та загроз на кордонах розширеного ЄС, що в цілому для України може мати такі наслідки: розширення спектру механізмів взаємодії з ЄС із урахуванням інтересів нових членів з ЦСЄ та підтримку субрегіональної інтеграції на кордонах ЄС.
Подано три потенційні шляхи розвитку політики Європейського Союзу стосовно України і визначено, що ефективність пристосування самого ЄС до нових умов розширення й трансформаційні перетворення в Україні виступають у якості ключових чинників, що впливатимуть на еволюцію політики щодо України.
Наукове та практичне використання результатів дисертаційного дослідження визначається його політичною актуальністю та науковою новизною підходів у сукупності положень, що виносяться на захист. Можливим є виокремлення таких аспектів використання результатів дослідження:
науковий – у подальшому вивченні проблематики європейських інтеграційних процесів та дослідженні концептуально-теоретичних і практичних аспектів формування геостратегії України та реалізації її зовнішньої політики;
учбовий – у процесі підготовки та читання у вищих учбових закладах курсів та спецкурсів з проблем інтеграції, на глобальному та регіональному рівнях. Результати дослідження та концептуальні положення дисертації можуть бути використані, зокрема, при підготовці курсів “Міжнародні відносини та світова політика”, “Зовнішня політика України”, “Європейський Союз в міжнародних відносинах”, “Проблеми розширення ЄС та НАТО”, “Європейська політика України” тощо;
прикладний – у діяльності державних та недержавних установ України, інституцій та відомств, залучених до процесу формування та реалізації зовнішньої політики України, а також при розробці практичних завдань сучасних інтеграційних процесів регіонального й глобального масштабів.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені у виступах на наукових конференціях та міжнародних семінарах, що проводились в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Нова міжнародна реальність: загрози міжнародного тероризму” (11 жовтня 2001 р., м. Київ), “Університети – Міжнародні відносини - ЮНЕСКО” (5 –6 грудня 2002 р., м. Київ), на ІІІ Всесвітньому форумі українців (18 – 20 серпня 2001 р., м. Київ) “У майбутнє – в ім’я України”, у рамках експертної зустрічі “Результати Ніццького самміту. Головування Франції в ЄС. Нові перспективи для країн-кандидатів” (27 березня 2001 р., м. Київ). Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у шістьох наукових статтях.
Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів і дев'яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел українською, російською та англійською мовами у кількості 289 найменувань. Загальний обсяг роботи складає 192 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

Відповідно до поставленої мети та окреслених завдань проведеного дослідження політики Європейського Союзу відносно України, автор робить наступні висновки.
1. Комплексний аналіз існуючих підходів до визначення ролі і місця України для Європи дає автору підстави виділити наступні групи факторів:
По-перше, група геополітичних факторів, до яких належать:
- Периферійно-пограничне розташування України між Росією, з одного боку, і НАТО й ЄС з іншого. Даний фактор є ключовим у визначенні стратегії європейських структур щодо України, оскільки невизначеність подальшого розвитку відносин в межах СНД, в першу чергу, і визначила побоювання щодо потенційного членства цих держав у ЄС.
- Нестабільна природа незалежної України: слабкі державні інституції, особливо в дотриманні основних законів, перехід до ринкової економіки, відсутність основ громадянського суспільства, що закладали основи для тривалого перехідного періоду в економічній, політичній, соціальній сферах. Крім того, чинник “розподіленого суспільства”: в зовнішньополітичному аспекті таким розподілом є коливання між інтеграційними тенденціями в східному і західному напрямках. У якості стримуючого чинника для ЄС та НАТО щодо України часто виступали завищені прагнення до “утвердження України в якості світової держави” з невизначеним ядерним та збройним потенціалом, що суперечило інтересам впливових центрів сили.
По-друге, група геостратегічних факторів:
- Значення України у контексті забезпечення стабільності та безпеки Європейського континенту. Незалежна та стабільна Україна в цій сфері виконує декілька функцій, що суттєво впливає на формування відносин Європи з нею: стан відносин України з Росією, життєздатність України суттєво зменшує значення “російського чинника” у внутрішній політиці держав ЦСЄ (Росія сприймається географічно відокремленою поясом західних ННД).
- Стабільність багатонаціональної України безперечно визначається як
конструктивний фактор в регіоні, де зберігається небезпека виникнення конфліктів як між сусідніми державами, так і всередині держав з причин економічного, географічного й етнічного характеру.
- Україна виступає і як фактор неконфліктності у формуванні субрегіональних комплексів, що мають на меті економічне та безпекове співробітництво. Цей фактор особливо визначався у контексті розширення НАТО, але і з точки зору інтересів ЄС, Україна виступає як вихід до зон безпеки в Балто-Чорноморському та Чорноморсько-Каспійському регіонах, що підкріплювалося економічною стратегією ЄС, яка розробляється.
По-третє, група геоекономічних чинників:
- Доволі стримуючим фактором на етапі формування політики ЄС стосовно України була тісна прив’язка національного ринку до ринків країн СНД, що обумовлювалося радянською структурою виробництва та переважанням чутливих для єдиного внутрішнього ринку ЄС товарів в структурі українського експорту до ЄС, проти яких в ЄС застосовуються протекціоністські заходи (продукція сільського господарства, чорної металургії, текстильної промисловості тощо).
- Високий транзитний потенціал території України у контексті формування транспортних коридорів Європа – Кавказ – Азія.
- Вагома частка України у вирішенні енергетичного питання Євросоюзу, з одного боку, обумовлювалася високим рівнем залежності від української ГТС при транспортуванні енергоносіїв з Росії до ЄС, з іншого боку, зростаючий потенціал України в аспекті розробки паливно-енергетичних ресурсів в країнах СНД, і особливо в масштабах нафтогазових родовищ на шельфі і в регіоні Каспійського моря.
Протягом всього періоду еволюції підходів ЄС відносно України, лише змінюється вага і пріоритетність цих факторів на різних етапах політичних підходів ЄС до України.
2. Основними тенденціями у визначенні політики ЄС стосовно України є наступні:
- у контексті диференціації пострадянського простору політика Євросоюзу щодо України визначається під впливом російського чинника в європейській політиці;
- наявність високого рівня взаємозалежності у відносинах ЄС – Україна, що носить асиметричний характер: значення України для Європи зростатиме у контексті забезпечення стабільності периферій розширеного Союзу; з українського боку, сама мета на євроінтеграцію має сприяти внутрішньополітичному та економічному реформуванню в Україні;
- відсутність у Євросоюзу чіткої стратегії стосовно майбутніх відносин з Україною, що обумовлена непередбачуваністю наслідків даного етапу розширення власне для Союзу та розстановки сил у відносинах ЄС – США- Росія;
- у контексті завершення поточного етапу розширення ЄС можна очікувати уточнення критеріїв для оцінки претендентів і фактично – ускладнення вимог: в ситуації з Україною мова йде про потребу у додатковій корекції оцінок;
- у процесі еволюції політики ЄС стосовно України відбувається процес конкретизації цілей Євросоюзу у співробітництві з Україною – від загальної підтримки перетворень (УПС), до акценту на секторальну (галузеву) співпрацю (“План дій щодо України”, “Спільна стратегія ЄС щодо України”, концепція “Нового сусідства”). Складовими стратегії ЄС виступають такі сфери співробітництва, як енергетична співпраця, транспортно-комунікаційні коридори, охорона навколишнього середовища, юстиція та внутрішні справи, регіональне співробітництво;
- важливою формою взаємодії ЄС – Україна виступає підтримка Союзом участі України в субрегіональних інтеграційних утвореннях у контексті забезпечення регіональної стабільності, що має сприяти налагодженню міжрегіонального співробітництва і відповідності критеріям розвитку ЄС (ЦЄІ, ОЧЕС, Рада Балто-Чорноморського співробітництва, Єврорегони тощо);
- непріоритетність України в торговельно-економічній та інвестиційній політиці Євросоюзу;
- відсутність країни-члена ЄС, яка б відстоювала інтереси України в її євроінтеграційних прагненнях: двосторонні відносини не можуть стати замінником співпраці з Євросоюзом в цілому, але підтримка інтересів України державами-членами ЄС сприяла б діалогу ЄС та України.
3. Процес розширення Євросоюзу мав наслідком формування диференційованого підходу до країн пострадянського простору. В ході формування такого підходу змінюються параметри та функції самого процесу розширення. Виступаючи на початку у якості механізму зовнішньої політики ЄС, тобто в якості реагування ЄС на імпульси зовнішнього оточення у формі прагнення держав ЦСЄ на вступ до ЄС, політика розширення еволюціонувала до офіційної політики ЄС, спрямованої на прийняття нових членів, що пов’язано із запровадженням стратегії вступу.
Розширення відбувалося у контексті вироблення політики відносин із зовнішніми об’єктами – державами ЦСЄ, Балтії та колишнього СРСР, що оголосили своє прагнення приєднатися до ЄС. Україна виступає складовою зовнішнього оточення, і є об’єктом саме спільної зовнішньої політики та політики безпеки Союзу.
Результатами трансформаційних перетворень є формування “Європи концентричних кіл”, складовими якої є стратегії асоціації, вступу та партнерства. Стратегія асоціації та передвступна стратегія є етапними на шляху до набуття повноправного членства в ЄС. На відміну від них, концепція партнерства залишається визначальною для неінтеграційного статусу держав – об’єктів даної концепції. Україна посідає одне з провідних місць в ході запровадження і реалізації концепції. Головною метою концепції є підтримання тісного та всеохоплюючого співробітництва в цілях утримання держави-партнера в сфері своїх інтересів.
У рамках СЗБП ЄС політика щодо України здебільшого визначається як складова пострадянського простору і сприймається в Європі як джерело невизначеності, у тісній прив’язці до Росії та як важливий чинник забезпечення європейської регіональної стабільності.
4. У контексті формування глобальної стратегії Європейського Союзу зазначимо, що на Європейському континенті сьогодні виникають суперечності, викликані зіткненням інтересів трьох центрів тяжіння: США, ЄС.
За умов вибору Україною ЄС, США та Росії у якості стратегічних партнерів, перша здебільшого виступає не як самостійний суб’єкт, а переважно як об’єкт міжнародних впливів і стратегій. Відносини У даному трикутнику визначаються розробкою ними стратегій, що передбачають зближення з однією із сторін трикутника з метою послаблення позицій іншої складової. Важливо, що у контексті реалізації цих стратегій сторони можуть використовувати “український чинник” у якості засобу реалізації поставлених цілей.
Формування розширеного геополітичного й геоекономічного простору ЄС передбачає оформлення зони стабільності та безпеки, ключовими складовими якої виступають Україна і Росія. На геополітичному рівні мова йде про формування підходів до України як міжсистемної периферії між Європою, що розширюється, та Росією, що прагне відновити сферу впливу на євразійському просторі.
Європі потрібна стабільна Україна на східному напрямі. У зв’язку з цим формується наступний підхід з боку ЄС щодо відносин Росія – Україна. З одного боку, з метою досягнення стабільності в економічній та зовнішньополітичній сфері, Україна фактично підштовхується Європою до розширення співробітництва з Росією як найближчим і системно рівним партнером. З іншого боку, у контексті європейської безпеки з боку Євросоюзу простежується зацікавленість у тому, щоб не створювати умов для зближення України та Росії саме за рахунок відносин з ЄС. Це обумовлюється в першу чергу важливим геополітичним значенням України для регіональної безпеки.
Відносини в трикутнику ЄС – Україна – Росія можуть розвиватися за двома полярними сценаріями:
- активна співпраця Росії та Євросоюзу на основі спільних цінностей і принципів, зокрема щодо регіонів, де наявні співпадаючі інтереси Росії та ЄС й проекту формування єдиного європейського економічного та політичного простору. Це відповідає інтересам України, оскільки в такому випадку ЄС активно підтримує механізми кооперативної регіоналізації, а Україні не потрібно балансувати між протиріччями сторін діалогу;
- активізація політики Росії щодо реінтеграції держав близького зарубіжжя до своєї сфери впливу шляхом політичного, дипломатичного, економічного тиску. За умови збереження ефективного діалогу можна очікувати, що ЄС зберігатиме формат контактних відносин з Україною на рівні партнерства і секторального співробітництва.
Стосовно ролі України в системі трансатлантичних відносин, зазначимо, що як США, так і ЄС значну увагу приділяють російському чиннику, а саме небажаному для американських національних інтересів й європейських регіональних інтересів посиленню позицій Росії в регіоні. У контексті забезпечення власних національних інтересів США орієнтуватимуться на створення “європейської України”, у якості східного форпосту євроатлантичної безпеки. Україна опинилася в ситуації, коли рівень її відносин з цими партнерами визначається не позицією чи намірами України, а рівнем геополітичного суперництва або співробітництва, що виникають між США, ЄС та Росією. В трикутнику ЄС – Україна - США, Україна розглядає Сполучені Штати у якості ключового партнера в її прагненнях інтегруватися до європейських економічних, політичних та безпекових структур, в той час, коли Україна розглядається США як один із засобів в геополітичній грі з Росією. Для ЄС Україна є вагомим фактором стабільності, і переважно в термінах налагодження українсько-російського діалогу.
Стратегічна залежність від таких акторів як США, ЄС та РФ, що знаходяться у складних і важкопередбачуваних відносинах, з істотними елементами суперництва є ознакою комплексної біполярності України з усіма вихідними ризиками для її національної безпеки. Крім того, геополітичних факторів, які мали дуже велике значення протягом 1990-х років, вже недостатньо для створення стабільної міжнародної позиції України.
5. В основі стосунків України і ЄС закладений механізм “партнерства”, а не механізм набуття членства в ЄС через асоціацію та стратегію вступу. Партнерство являє собою нову категорію двосторонніх і багатосторонніх домовленостей ЄС: концепція застосовується щодо відносин ЄС з країнами, які не розглядаються потенційними членами Євросоюзу, але є стратегічно важливими для останнього. В існуючому вигляді концепція “партнерства” має потенціал сприяння економічним і політичним трансформаціям в країнах-партнерах.
На етапі становлення концепції партнерства ЄС застосував подвійну диференціацію – по-перше, між країнами ЦСЄ та ННД колишнього СРСР, по-друге, між самими ННД, оскільки в УПС з Бєларуссю, Молдовою, Росією та Україною передбачене “еволюційне положення” щодо можливості з часом створення зони вільної торгівлі з ЄС.
УПС за своєю природою є угодами змішаного типу: Договір про ЄС не містить окремого положення щодо правової основи УПС. Угоди базуються на положеннях ст.113 та 308 ДЄС, і передбачають як ексклюзивні повноваження, так і розділену компетенцію між Співтовариством і країнами-членами ЄС. Більше того, Угоди носять перехресний або проміжний характер між першою і другою складовими (стовпами) ЄС – налагодження політичного діалогу з країною-партнером і одночасно країна-партнер виступає об’єктом зовнішньої та безпекової політики ЄС.
УПС закладає основи “змінної геометрії” європейського інтеграційного процесу: свого роду Європи “концентричних кіл”. Концепція партнерства розглядається у рамках ЄС у якості динамічного інструменту, реалізація якого залежить не лише від ходу реформ в країнах-партнерах, а і від здатності самого ЄС адекватно використовувати цей механізм в цілях стабільності й безпеки.
6. Концепція “Розширена Європа – сусідство: нова структура відносин з нашими східними та південними сусідами”, представлена в березні 2003 р. являє собою довгострокову політичну стратегію щодо відносин з країнами поза межами Євросоюзу, але які знаходяться у безпосередній близькості до нього. Євросоюз розробляє механізми активної співпраці з країнами, що не є членами Союзу.
Конче важливим є той факт, що у Повідомленні Єврокомісії передбачено механізми їх реалізації. Йдеться про розробку кожною країною сусідкою ЄС Плану дій, що включатиме цілі, орієнтири та графіки їхнього досягнення. Інструментом диференціації політики стосовно країн-сусідів має бути низка конкретних етапних позначок, досягнення яких у змозі вивести країну на новий етап кооперації та зближення. Рівень інтеграційного процесу при цьому визначається нарощуванням країнами їх адміністративної, інституціональної і правової здатності. І ця готовність контролюватиметься системою політичних й економічних критеріїв, включаючи в тому числі ратифікацію і реалізацію міжнародних зобов’язань, що демонструють дотримання спільної системи цінностей.
Черговий етап розширення ЄС стимулюватиме уточнення критеріїв для оцінки претендентів і фактично – ускладнення вимог. На даному етапі відповідність Копенгагенським критеріям може виступити передумовою для початку переговорів про вступ. Євросоюз принаймні в середньостроковій перспективі не готовий формулювати цілі та стратегії прийняття нових членів до свого складу. ЄС перебуває на стадії реформування, а нинішній етап розширення має стати свого роду випробуванням нових механізмів взаємодії у рамках Союзу.
Стратегія “Розширена Європа” містить набір можливостей для удосконалення існуючих механізмів співпраці ЄС з Західними ННД. Реальним орієнтиром на сьогодні для України є не інтеграція в ЄС, а розвиток співпраці, яка наближала б до Союзу. За таких умов обгрунтованим виглядає наполягання з боку ЄС на збереженні формату УПС до повного виконання цілей та вимог Угоди українською стороною. Формат “нового сусідства” окреслює конкретні можливості для зближення України з ЄС.
Реалізація ідеї спільного європейського економічного простору на засадах інтеграції з Європейським Союзом могла б в принципі скласти основу для розвитку інтеграційних процесів між окремими пострадянськими державами (у рамках ЄЕП, зокрема), які виступають країнами-сусідами ЄС. Для України це означало б принципово нову перспективу, коли практично могла б бути знята геополітична і геоекономічна дилема напрямку інтеграції. Оскільки обидва ці вектори могли б бути поєднані у рамках єдиного інтеграційного курсу, спрямованого на формування спільного економічного та політичного простору.
7. На сучасному етапі можна передбачити кілька можливих сценаріїв подальшого розвитку відносин ЄС та України.
По-перше, збереження існуючого формату відносин у вигляді УПС. Більше того, до кінця терміну дії УПС (до 2008 р.) іншого документу, що складатиме основу відносин ЄС – Україна підписано не буде. Можна лише говорити про підписання Плану дій у рамках концепції сусідства з метою деталізації напрямків співробітництва у рамках УПС. Включення перспективи членства в такому форматі є малоймовірним, принаймні до завершення дії Угоди.
По-друге, оновлення формату контактних відносин і підписання Угоди про сусідство (або асоційоване сусідство) між Україною та ЄС, в якій визначатимуться певні перспективи членства, що містять Угоди про асоціацію. Навряд чи сьогодні ЄС готовий до підписання даного типу угод з країнами-сусідами, і з огляду на вищезазначені фактори непередбачуваності розвитку розширеного Союзу, можливе лише загальне посилання на статтю 49 ДЄС.
По-третє, активізація пропозицій з боку ЄС щодо участі України в “чотирьох свободах”, що передбачає участь в інституційній діяльності, однак виключає повноправне членство. Такий варіант часто озвучується, як “все, крім членства”. Ця формула, при всій її привабливості у якості можливого компромісу, могла б сприяти розвитку процесу інтегрування країн-сусідів в структури ЄС без надання їм статусу повноправного члена Євросоюзу. Однак, на стадії “єдиного ринку” в інтеграційному процесі неминуче постає питання створення спільних, в тому числі наділених наднаціональними повноваженнями, інститутів управління інтеграційними процесами. Тому важко уявити яким чином можуть країни-сусіди інтегруватися в єдиний внутрішній ринок ЄС, не поділяючи з ним його інституцій. Вірогідність даного варіанту також оцінюється автором, як малоймовірна.
Реаліями сьогодення є той факт, що ЄС наголошує на підписанні Плану дій стосовно України у рамках політики сусідства та виконанні умов УПС. По завершенню дії УПС у 2008 р. та імплементації Плану дій Україна і ЄС мають інтенсифікувати діалог щодо подальшого формату відносин. На думку автора, до цього моменту Європейський Союз не піде на обговорення нової Угоди на зразок Угоди про асоційоване або спеціальне сусідство.
Перспективи розвитку політики Європейського Союзу стосовно України в цілому залежать від двох груп чинників:
- чинники, що залежать від розвитку ЄС і безпосередньо або опосередковано впливають на політику Європейського Союзу стосовно України;
- чинники, що залежать власне від України – напрямки її внутрішньої та зовнішньої політики, успіхи на шляху реформ, виконання своїх міжнародних зобов’язань тощо.
Однак вже сьогодні можна прогнозувати ситуацію, за якої майбутнє відносин ЄС та України все більшою, а можливо, й визначальною мірою залежатиме від рівня відносин з країнами Центрально-Східної Європи, які після травня 2004 р. переберуть на себе функцію головного суб’єкта східної політики Євросоюзу. Україна стане одним з об’єктів даної політики, і власне від української позиції у цій взаємозалежності визначатиметься відповідна перспектива дифузії європейських цінностей з ЄС до ЦСЄ і далі до України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОКУМЕНТИ ТА МАТЕРІАЛИ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

1. Елементи стратегії ЄС щодо України (Чеський погляд. Виклад політики) // Аналітичний щоквартальник Делегації ЄК в України. – 2003. - №4. – С.61-69
2. Зелена книга щодо безпеки енергопостачання (англ. мовою). – Commission of the European Communities, Brussels, November 29, 2000. – 120 p.
3. Інформація щодо технічної допомоги Україні у рамках Національної програми Tacic 1991-2002 рр . / Інформаційно-аналітичні та довідкові матеріали до парламентських слухань. Додаток 5 – К.: Комітет Верховної Ради України з європейської інтеграції, 2002
4. Критерії членства в СОТ, ЄС та НАТО: інтеграційні перспективи України. - К.: Інститут Євро-атлатичного співробітництва, 2003
5. МЗС Республіки Польща. Польська концепція Східної політики Європейського Союзу // Аналітичний щоквартальник Делегації ЄК в Україні. – 2003. - №2. – С.34-41
6. Національна стратегія інтеграції України до ЄС (наказ Президента України, червень 1998) // Політика і час. - 2000. - № 3-4 (спецвипуск). - С. 15-26
7. Основні напрями зовнішньої політики України. Постанова Верховної Ради України від 2 липня 1993р. // Відомості Верховної Ради України. - 14 вересня 1993р.
8. План дій ЄС щодо України // Час-Time. - 1997, 13 лютого
9. Повідомлення Європейської комісії для Ради та Європейського парламенту. Розширена Європа – Сусідство: Нові рамки взаємовідносин з нашими східними та південними сусідами (неофіційний переклад). – Брюссель, 11.03.2003. – СОМ(2003)104 final. - http://www.delukr.cec.eu.int/data/doc/pr_030311c_ukr.pdf
10. Послання Європейської Комісії. Підготовка до впровадження нового інструменту сусідства // Аналітичний щоквартальник Делегації ЄК в Україні. – 2003. - №3. – С.65-76
11. Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”. – К.: Преса України, 2002. – 94 с.
12. Спільна доповідь з виконання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС // Аналітичний щоквартальник Делегації ЄК в України. – 2003. - №3. – С.54-65
13. Спільна стратегія ЄС щодо України від грудня 1998р.// Політика і час. – 2000. - № 3-4 (спецвипуск). - С. 15-26
14. Статистичні дані про зовнішню торгівлю України з ЄС / Інформаційно-аналітичні та довідкові матеріали до парламентських слухань. Додаток 7– К.: Комітет Верховної Ради України з європейської інтеграції, 2002
15. Стратегія розвитку відносин Російської Федерації та Європейського союзу на середньотермінову перспективу (2000 - 2010)”. - http://www.eur.ru/neweur /user.php?func=rae_common _ strategy
16. Угода про партнерство і співробітництво між Європейським Союзом та Україною від 16 червня 1994 року. – Представництво Європейської Комісії в Україні, 1994
17. Указ Президента України “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента №587/2000 від 12.04. 2000). // Політика і час. - 2000. - № 3-4 (спецвипуск). - С. 30-35
18. Commission Staff Working Paper: European Neighbouhood Policy. Country Report. Ukraine. – Brussels, 12 May 2004. - SEC(2004 566). – 24 p.
19. Conclusions of the Copenhagen European Council. - European Council, 1993.
20. Dunn J. The situation in Ukraine and its implications for the European Union’s CFSP // CEPS Working document No. 92, Brussels, Center for European policy studies, 1995. - 24p.
21. Energy Interconnections in South Eastern Europe. Synergy 98-01 / European Commission, General Directorate XVII. – Brussels, February, 2000
22. European Commission Communication: European Neighbourhood Policy. Strategy Paper. – Brussels, 12 May 2004. – COM(2004 373 final). – 35 p.
23. Merritt G. Eastern Europe and the USSR. The Challenge of freedom // Office for Official publications of the European Community. – 1991. - 251p.
24. Nello S (Senior). Recent developments in relations between the EC and Eastern Europe // EUI working paper No. 89/381 - Badia Fiesolana, San Domenico (FI), -1989. - 47p.
25. Nice Treaty, 2000. – http: // www.europa.eu.int/ eur-lex/en/treaties/index.htm1
26. Presidency conclusions on Copenhagen European Council 12 and 13 December 2002 – Brussels: Council of the European Union, 29 January 2003. – Doc.15917/02
27. The Eastern dimension of European security // Report of the Political Committee of the WEU. – 4 November 1996. – Doc. 1542
28. Treaty of Amsterdam amending the Treaty on European Communities and certain related acts. - October, 20, 1997
29. Treaty on European Union, signed in Maastricht – Brussels,1992

МАТЕРІАЛИ МІЖНАРОДНИХ КОНФЕРЕНЦІЙ

30. Взаємовідносини Росії та України у контексті європейської інтеграції: круглий стіл // Національна безпека і оборона. – 2003. – №1(37). – С.2-44
31. Європейський Союз і Україна: через зміцнення звязків до інтеграції / Матеріали конференції, Київ 1-2 жовтня 1999 року. – К.: Інст-т Схід-Захід (Київський центр), 1999. – 108 с.
32. Новітній проект “Великої Європи” і перспективи України / Матеріали Міжнародної наукової конференції “Ялта-2000. Роль Європи у ХХІ столітті”, Ялта 7-9 травня 2000 р. – Ялта, 2000. – 78 с.
33. Росія та Україна: перспективи відносин у контексті розширення ЄС на Схід / Матеріали конференції, що відбулася 10-11 лютого 2003 року, Київ. – Фонд Фрідріха Еберта, 2003 р. – 47 с.
34. Україна – НАТО: основні здобутки та перспективи взаємовідносин / Матеріали міжнародної конференції / Національна безпека і оборона. – 2002. - №8(32). – С.2-32
35. European Security after the Cold war. Part I / Papers from the 35th Annual Conference of the IISS held in Brussels, Belgium, from 9 to 12 September 1993. - London: Brassey’s Ltd., 1994. – 120p.
36. European Security after the Cold war. Part II / Papers from the 35th Annual Conference of the IISS held in Brussels, Belgium, from 9 to 12 September 1993. - London: Brassey’s Ltd., 1994. – 89p.
37. Gould T. Ukraine`s Place in the Wider Europe / 44th Annual Convention on the International Studies Association, Portland, Oregon, February 26 –March1, 2003. – 22p.
38. Hubert I. Economy and security as core issues of EU enlargement to Central and Eastern Europe // Proceedings of a Symposium organized by the Jean Monnet Chair of European Law, the Research Institute of European law at the University of Graz and the Steiermark-Buero Brussels. – Brussels, November 13-14, 1997. - Graz, 1998. – 197p.
39. Paszynski M. Western, southern and eastern perception of the European Union’s Eastwards enlargement // Conference paper “EU adjustment to eastern enlargement. Polish and European perspective”, Gdansk, October 23-26, 1997. - University of Gdansk Press, 1998. – 20 p.
40. Security of the Union // Federal Trust Papers on the Intergovernmental Conference of the European Union. – 1996. – No. 4. – 89p.
41. The EU in a changing world // The collection of Conference papers, Brussels, 19-20 September 1996. – ECSA, European Community Studies Assosiation, 1996. – 761p.
42. The new Europe – strategies for differentiated integration. - Bertelsmann Foundation. – Guetersloh - Bertelsmann Foundation Publishers, 1997. – 175 p.

ДОВІДКОВІ ВИДАННЯ

43. Інтеграційні процеси в Європі та Україна // Аналітичний щоквартальник Делегації ЄК в України. – 2003. - №3. – С.77-87
44. Україна і Європа (1990-2000 рр) Частина І. Україна в міжнародних відносинах з країнами Центральної та Південно-Східної Європи. Анотована історична хроніка // Мельникова І.М., Євсєєнко І.В., Знаменська М.В., Мартинов А.Ю., Нікіфорук Д.І. – Київ, 2001. – 308 с.
45. Україна і Європа (1990-2000 рр) Частина ІІ Україна в міжнародних відносинах з країнами-членами Європейського Союзу. Анотована історична хроніка // Мельникова І.М., Горенко О.М., Мартинов А.Ю., Нікіфорук Д.І. – Київ, 2001. – 201 ст.
46. Україна на міжнародній арені. Збірник документів і матеріалів. У двох книгах. (1944-1990, 1991-1995) - К., 1998
47. Euro Specials: Enlargement of the European Union. - Frankfurt/Main: Baker and McKenzie, 2000. – 111p.
48. Nicolaides Ph., Raja B. A guide to the enlargement of the EU: determinants, process, timing, negotiations. – Maastricht: European Institute of public administration, 1997. – 50 p.

МОНОГРАФІЇ

49. Гаврилишин Б. Україна між Сходом та Заходом, Північчю та Півднем: геополітчині можливості і обмеження // Україна на шляху до Європи / Під ред. Хоффмана Л., Мьоллєрса Ф. – К., 2001. – 369 с.
50. Ивашов Л. Эволюция геополитического развития России: исторический опыт и уроки. – М.: МО, 1999. – 218 с.
51. Копійка В.В. Розширення Європейського Союзу. Теорія і практика інтеграційного процесу. – К., 2002. – 346 с.
52. Копійка В., Шинкаренко Т. Європейський союз: заснування і етапи становлення. – Київ, 2000. – 319 с.
53. Лешуков И. Россия и Европейский союз: Стратегия взаимоотношений // Россия и основные институты безопасности в Европе: вступая в ХХІ век / Под ред. Д.Тренина. – М.: S&P, 2000. – 317с.
54. Микієвич М. Міжнародно-правові аспекти співробітнитцва Європейського Союзу з третіми країнами. – Л.: Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, 2001. – 200 с.
55. Міжнародні відносини та зовнішня політика. 1945-1979-ті роки. - К.: Либідь, 1999. – 554 с.
56. Міжнародні відносини та зовнішня політика. 1980-2000 роки. - К.: Либідь, 2001. – 620 с.
57. Нариси з історії дипломатії України / Під ред. Смолія В.А., Голенко О.І., Камінський Є.Є., Кірсенко М.В. та ін. - К.: Альтернативи, 2001. – 597 с.
58. Пичугин Б.М. Расширение ЕС на Восток и экономические интересы России . - М.: Институт Европы РАН, 1996 (№29). – 236 с.
59. Поздняков Є.А. Системній подход и международные отношения. – М.,1976. – 246 с.
60. Россия и основные институты безопасности в Европе: вступая в ХХІ век / Под ред. Д.Тренина. – М.: S&P, 2000. – 317с.
61. Топорин Б.Н. Европейская интеграция: правовые проблемы. – М., 1992. – 347 с.
62. Україна між Сходом та Заходом: погляд з України: Аналіт. доповідь №4. – К.: Центр дослідження миру, конверсії і конфліктних ситуацій, 1994. – 267 с.
63. Україна та Росія у системі міжнародних відносин: стратегічна перспектива: Монографія / Рада нац.безпеки і оборони України, Нац. інс-т пробл. міжнар. Безпеки; За заг ред. Пирожкова С.І. – К.: НІПМБ, 2001. – 625 с.
64. Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001) / Під ред. Литвина В.М. - К.: Альтернативи, 2001. – 489 с.
65. Хоффманн Л., Мьоллерс Ф. Україна на шляху до Європи. - К.: Фенікс, 2001. - 343с.
66. ХХI век: Европейский Союз и Содружество независимых государств. – М.: Институт Европы РАН, 1998. – 324 с.
67. Цыганков П.А. Теория международных отношений: Уч. пособие. – М.: Гардарика, 2002. – 560 с
68. Шнайдер К. Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом // Україна на шляху до Європи / Під ред. Хоффмана Л., Мьоллєрса Ф. – К., 2001. – 396 с.
69. Эмерсон М. Слон и Медведь. Европейский Союз, Россия и их ближнее зарубежье. – Брюссель, Москва: Центр Европейских политических исследований, Институт Европы Российской АН, 2001. – 70 с.
70. An ever larger Union? The Eastern enlargement in perspective / ed.by Dehousse R. - Baden-Baden: Nomos Verlagsgesellschaft, 1998. – 143 p.
71. Anderson M., Bort E. The frontiers of the EU. - NY: Palgrave, 2001. – 224p.
72. Bukkvoll T. Ukraine and European security. - London: The Royal institute of international affairs, Chatham house papers, 1997. - 130p.
73. Central Europe: core or periphery? / ed. by Lord Ch. - Copenhagen business school press: Handelshojskolens Forlag, 2000. – 255p.
74. Clesse A., Zhurkin V. The future role of Russia in Europe and in the world. -Luxembourg: Luxembourg institute for European and International studies, 1997. - 289p.
75. Constructing Europe’s identity. The external dimension / ed. by Lars-Erik Cederman. - Boulder, London: Lynne Rienner Publishers, 2001. – 271p.
76. Costs, benefits and chances of Eastern enlargement for the EU / ed. by Breska von, Eric, Guetersloh: Bertelsmann Foundation, Research Group on European affairs, Bertelsmann Foundation Publishers, 1998. – 74 p.
77. Curson-Price, V. The enlargement of the European Union. Issues and strategies. - London and NY: Routledge, 1999. – 176p.
78. Dyczok M. Ukraine. Movement without change, change without movement. - Amsterdam: Harwood academic publishers, 2000. - 149p.
79. East Central European states and the European Communities: the legal adaptation to the Market economy / ed. by Muller-Graff, Peter-Christian. - Baden-Baden: Nomos Verlagsgesellschaft, 1993. - 235p.
80. East-Central Europe and the EU: problems of integration /ed. by Kaiser K., Bruening M. - Bonn: Institute for European Integration in cooperation with the EVROPAEVM, a consortium of the Universities of Oxford, Leiden, Bologna, Bonn and the Geneva Institute of International studies, Europa Union Verlag, 1996. – 179p.
81. Eastern Europe: challenges – problems – strategies / ed. by Weidenfeld W., Huterer M. - Guetersloh: Bertelsmann Foundation Publishers, 1993. - 101p.
82. Emerson M. Redrawing the map of Europe. - NY: St. Martin’s Press, 1998. – 255p.
83. Enhancing the European Union as an international security actor / Bertelsmann Foundation. - Guetersloh: Bertelsmann Foundation Publishers, 2000. – 80p.
84. Enlarging the European Union. Relations between the EU and Central and Eastern Europe / ed. by Maresceau M. – London, NY: Longman, 1997. – 391p.
85. Europe – toward the next enlargement / ed. by Coffe P. - Boston, Dordrecht, London: Kluwer academic publishers, 2000. – 191p.
86. Europe in global change. Strategies and options for Europe / ed. by Weidenfeld W., Janning J. - Guetersloh: Bertelsmann Foundation Publishers, 1993. – 286p.
87. Europe’s global links. The European Community and inter-regional co-operation / ed. by Edwards G., Regelsberger E. - London: Pinter Publishers, 1990. – 221p.
88. European conflicts and international institutions: cooperation with Ukraine / ed. by Ehrhart H., Thraenert O. - Baden-Baden: Nomos Verlagsgesellschaft, 1998. - 175p.
89. Explaining international relations since 1945 / ed. by Woods N. – Oxford: Oxford University Pressm, 1996. – 373p.
90. Garnet Sh. Keystone in the arch. Ukraine in the emerging security environment of Central and Eastern Europe. - Washington, D.C.: Carnegie endowment for international peace, 1997. - 150p.
91. George S., Bache I. Politics in the European Union. - Oxford: University Press, 2001. – 437p.
92. Ginsburgs G., Rubinstein A. Soviet foreign policy toward Western Europe. - N-Y, London, Sydney, Toronto: Praeger publishers, 1978. – 299 с.
93. Grabbe H., Hughes K. Enlarging the EU eastwards. – London: The Royal institute of international affairs, 1998. – 130 p.
94. Holland M. Common Foreign and Security Policy. - London: Pinter, 1997. – 201p.
95. Lewis D., Lepesant G.What security for which Europe? Case studies from the Baltic and the Black Sea. - NY: Peter Lang, 1999. – 215p.
96. Lippert B., Schneider H. Monitoring Association and beyond. The EU and the Visegrad States. - Bonn: Institute for European Politics, Europa Union Verlag, 1995. – 247p.
97. Livonen J. The changing Soviet Union in the new Europe. - Hants: Edward Elgar, 1991. – 247 с.
98. Lupiy B. Ukraine and European security: international mechanisms as non-military security options for Ukraine. - Euro-Atlantic security studies, Berlin: Peter Lang, 1996. - 115p.
99. Macleod I., Hendry I.D., Hyett S. The external relations of the European Communities. A manual of law and practice. - Oxford: Clarendon Press, 1996. – 425p.
100. Maresceau M. The political and legal framework of trade relations between the European Community and Eastern Europe. - University of Ghent: Kluwer Academic Publishers, 1989. - 341p.
101. Mayhew A. Recreating Europe. The EU’s policy towards Central and Eastern Europe. Cambridge: Cambridge University Press, 1998. – 401p.
102. McCormic J. The European Union. Politics and policies. - Colorado, Oxford: Westview Press, Inc., 1996. – 335p.
103. New Europe in transition / ed. by Anderson P., Wiessala G., Williams Ch. - London and NY: Continuum, 2000. – 318p.
104. Norgaard O., Petersen Th., Petersen N. The European Community in world politics. - London and NY: Pinter Publishers, 1993. – 210p.
105. On the edge. Ukrainian – Central European – Russian security triangle / ed. by Balmaceda M. - Budapest: Central European University Press, 2000. - 261p.
106. Pinder J.The European Community and Eastern Europe. - London: The Royal Institute of International relations, Pinter Publishers, 1991. – 118 с.
107. Pond E. The rebirth of Europe. - Washington: Brooking institution press, 1999. – 281p.
108. Preventing a new East-West divide: the economic and social imperatives of the future Europe / ed. by Armand C., Tokes R. - Baden-Baden: Nomos Verlagsgesellschft, 1992. – 570p.
109. Ransom Ch. The European Community and Eastern Europe. - London: Butterworths, 1973. – 109 с.
110. Redefining Europe. New patterns of conflict and co-operation / ed. by Hugh Mial. - The Royal Institute of international relations: Pinter, 1994. – 278p.
111. Richardson J. European Union: power and policy-making. - London, NY: Routledge, 2001. – 375p.
112. Ruehl L. Conditions and options for an autonomous “Common European Policy on Security and Defence” in and by the European Union in the post-Amsterdam perspective opened at Cologne in June 1999 // Centre for European integration studies. Discussion Paper No. 54. – 1999. – 33p.
113. Rummel R. Toward political Union. Planning a Common Foreign and Security policy in the European Community. - Baden-Baden: Nomos Verlagsgesellschft, 1992. – 362p.
114. Senior-Nello S., Smith K. The European Union and Central and Eastern Europe. The implications of enlargement in stages. - Aldershat, Brookfield USA, Singapore, Sydney: Ashgate, 1998. – 117 p.
115. Shlaim Avi, Yannopolous G.N. The EEC and Eastern Europe. - London, N-Y, Melbourne: Cambridge University Press, 1978. – 259 с.
116. Smith A. The return to Europe. The reintegration of Eastern Europe into the European economy. - London: Macmillan Press Ltd., 2000. – 211p.
117. Smith K. The making of EU foreign policy. The case of Eastern Europe. -London: Macmillan Press Ltd., 1999. – 255p.
118. Soetendorp B. Foreign policy in the European Union. Theory, history and practice. - London and NY: Longman, 1999. – 164p.
119. The enlargement of Europe / ed. by Croft Stuart. - Manchester and NY: Manchester University Press, 1999. – 179p.
120. The EU and Ukraine / ed. by Lewis A. - The Federal Trust, 2002. - 319p.
121. The European Community and the challenge of the future / ed. by Juliet Lodge. - London: Pinter Publishers, 1993. – 397p.
122. The European Union as a global actor / ed. by Bretherton Ch., Vogler J. -London, NY: Routledge, 1999. – 311p.
123. The external relations of the European Community. The international response to 1992 / ed. by Redmond J. -London: St. Martin Press. – 1992. – 184p.
124. The state of the European Community. Policies, Institution and Debates in the transition years / ed. by Hurwitz L., Lequesne Ch. - Colorado, Essex: Longman, Lynne Rienner Publishers, 1991. – 475p.
125. Twitchett K. Europe and the world. The external relations of the Common Market. - London: Europa publications, 1976. – 207 с.
126. Two tiers or two speeds? The European security order and the enlargement of the EU and NATO / ed. by Sperling J. - Manchester and NY: Manchester University Press, 1999. – 213p.
127. Ukraine, Europe and the United States.Towards a new Euro-Atlantic security architecture / ed. by Janes J., Kokoshinsky O., Wittschorek P. - Baden-Baden: Nomos Verlagsgesellschaft, 2000. - 128p.
128. Vine R. Soviet – East European relations as a problem for the West. - London, N-Y, Sydney, 1987. – 254 с.
129. Wallace H., Wallace W. Policy-making in the European Union. - Oxford: Oxford University Press, 1996. – 493p.
130. Wessels W., Engel Ch. The European Union in the 1990s – ever closer and larger? - Bonn: Europa Union Verlag, 1993. – 285p.
131. Wolchik Sh., Zviglyanich V. Ukraine. The search for a national identity. - N-Y, Oxford: Rowman and Littlefield publishers Inc., 2000. - 307p.

СТАТТІ

132. Барановський В. Спільна європейська політика безпеки і оборони: погляд із Росії // Національна безпека і оборона. – 2001. - №9(21). – С.40-41
133. Бордачёв Т. Terra incognita или Европейская политика России // Pro et Contra. – 2001. - №4. – С.23-31
134. Брюссельський саміт // Євробюлетень. – 2002. – Листопад. – С.1-2
135. Волтен П. ЄС як суб’єкт політики безпеки:суперник чи партнер для США? // Національна безпека і оборона. – 2001. - №9(21). – С.52-56
136. Гальчинський А. На пересечении интересов // Зеркало недели. – 2002. - №25(400). – С.6
137. Гальчинський А. Нові можливості євроінтеграційної стратегії України // Аналітичний щоквартальник Делегації ЄК в України. – 2003. - №3. – С.1-9
138. Громадськи Г., Сушко О., Валь М., Волчук К. Більше ніж сусід. Розширений ЄС та Україна (пропозиції щодо майбутньої політики ЄС стосовно України) // Український монітор. – 2003. – Весна. – С.57-70
139. Данилов Д.А. Россия в Большой Европе: стратегия безопасности // Современная Европа. – 2000. – № 2. – С.3-9
140. Денисюк В. На периферії Європейських інтересів // Політика і час. – 2002. - №9. – С.21-37
141. Дергачов О. Розширення ЄС: нові параметри європейського курсу України // Аналітичний щоквартальник Делегації ЄК в України. – 2003.-№1.-С.70-79
142. Дергачов О. Розширення ЄС: прогноз геополітичної ситуації для України // Національна безпека і оборона. – 2001. - №11(23). – С.52-54
143. Дергачов О. Україна в європейському та євроазійському інтерєрі // Політична думка. – 2000. - №4. – С.7-13
144. Запара М. Європейський вибір: рухаємось точно за азимутом (Україна – ЄС) // Євробюлетень. – 2002. – Листопад. – С.10-11
145. Злотников Л. Выживание или итеграция? // Pro et Contra. – Pоссия и её западные соседи. – 2001. - Том 3. – № 2. – C.81-94
146. Зюлковський М. Розширення ЄС. Польща і Україна: виклики майбутнього сусідства // Аналітичний щоквартальник Делегації ЄК в України. – 2003. - №2. – С.19-24
147. Ковальова О. Інтеграційні стратегії країн ЦСЄ на сучасному етапі розширення Європейського Союзу // Аналітичний щоквартальник Делегації ЄК в України. – 2003. - №1. – С.20-38
148. Кондратюк С. Нові концептуальні підходи у стратегії ЄС щодо України // Дослідження світової політики: Зб.наук.пр. – 2002. – Вип.20. – С.59-65
149. Максименко І. Особливості формування стратегії “східного” розширення ЄС // Аналітичний щоквартальник Делегації ЄК в України. – 2003. - №3. – С. 27-34
150. Мартиненко М. Ключ до усіпху – спільні енергетичні проекти в трикутнику ЄС – Україна – Росія // Національна безпека і оборона. – 2002. – №9(33). – С.43-45
151. Миллер А. Восток Европы или к востоку от Европы? // Pro et Contra. – Pосс