Полунін Герман Євгенович. Шляхи підвищення ефективності комбінованого лікування раку ободової кишки (експериментально-клінічне дослідження)

brief description

Полунін Герман Євгенович. Шляхи підвищення ефективності комбінованого лікування раку ободової кишки (експериментально-клінічне дослідження): дисертація канд. мед. наук: 14.01.07 / Донецький держ. медичний ун-т ім. М.Горького. - Донецьк, 2003

Полунін Г.Є. Шляхи підвищення ефективності комбінованого лікування раку ободової кишки” (експериментально-клінічне дослідження). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.07 онкологія. Донецький державний медичний університет ім.М.Горького, Донецьк, 2003.
Дисертація присвячена актуальним питанням профілактики післяопераційних ускладнень і поліпшенню віддалених результатів лікування хворих на рак ободової кишки. Надано оцінку ефективності використання комплексу до- та інтраопераційних методів лікарської і хірургічної профілактики післяопераційних ускладнень, здійснено розробку нових способів оперативних утручань. В умовах експерименту показано, що використання кишкових швів без прошивання слизової оболонки наближає їхнє загоєння до первинного натягу. Доведено необхідність доопераційної корекції порушень функції оксидантної та антиоксидантної систем у хворих на рак ободової кишки й антибіотикотерапії. Встановлено, що проведення неоад’ювантної хіміотерапії не чинить негативного впливу на найближчі післяопераційні результати. Основні результати роботи широко використовуються в практиці онкологічних і проктологічних стаціонарів у лікуванні хворих на рак ободової кишки.

1. У дисертаційній роботі подається теоретичне обґрунтування і нове рішення наукової задачі, що виражається в поліпшенні результатів комбінованого лікування раку ободової кишки шляхом розробки й удосконалення методів лікарської і хірургічної профілактики післяопераційних ускладнень.
2. Встановлено, що патологічна активація процесів перикисного окислювання ліпідів з пригніченням функції антиоксидантного захисту організму спостерігається у всіх хворих на рак ободової кишки, підсилюючи розвиток синдрому ендогенної пухлинної інтоксикації. Використання ліпіну в комплексі передопераційної підготовки хворих на рак ободової кишки сприяє зниженню патологічної активності процесів перикисного окислювання ліпідів і відновленню функцію антиоксидантної системи.
3. Морфологічно доведено, що вторинне бактеріальне інфікування спостерігається у всіх випадках раку ободової кишки, а інтенсивність і поширеність гнійного запалення в пухлині не корелює зі зниженням її диференціювання, слабко залежить від глибини інвазії і, головним чином, пов'язана з розвитком у ній некрозів і виразок. Доопераційне призначення антибіотиків хворим на рак ободової кишки дозволяє досягти часткової і повної регресії перифокальних запальних інфільтратів у 94,6±3,7% хворих, скоротити кількість післяопераційних запальних ускладнень на 12,2% (з 28,6±2,8% до 16,4±3,2%, р<0,05).
4. Проведення неоад’ювантної ендолімфатичної хіміотерапії зменшило кількість хворих із прогресуванням хвороби на 10,4% (з 24,7±3,3% до 14,3±3,5%, р<0,05), при цьому час безрецидивного періоду подовжився з 20,1±1,1 до 24,3±1,2 місяців. 5-и літнє виживання у радикально прооперованих хворих збільшилося з 62,0±4,5% до 72,4±4,5% (р<0,05).
5. Застосування неоад’ювантної ендолімфатичної хіміотерапії в лікуванні раку ободової кишки не чинило негативного впливу на найближчі післяопераційні результати: зменшилася загальна кількість післяопераційних ускладнень на 13,4% (з 31,3±2,9% до 17,9±3,3%, р<0,01), частота неспроможності швів анастомозу скоротилася на 7,3% (з 10,1±2,6% до 2,8±1,6%, р<0,05), післяопераційна летальність знизилася на 2,5%, у тому числі від неспроможності швів анастомозу з 3,4±1,1% до 0,7±0,7%, р<0,05).
6. Експериментально доведено, що застосування субмукозних швів без попереднього розтину просвіту кишки дозволяє здійснити адекватне перев'язування судин підслизового шару з метою профілактики утворення гематом в ділянці анастомозу, що є однією з причин інфікування і неспроможності швів все це створює сприятливі умови для загоєння анастомозу до таких при первинному натягу.
7. Запропонований нами комплекс заходів, що включає нові способи хірургічних утручань, дозволив збільшити загальну кількість операцій з первинним відновленням кишкової безперервності на 27,2% (з 52,7±3,1% до 79,9±3,5%, р<0,01), у тому числі при виконанні радикальних операцій на 14,4% (з 69,3±3,6% до 83,7±3,7%, р<0,05), а впровадження в клінічну практику Способу формування міжкишкового анастомозу” зменшило кількість стомованих хворих внаслідок виконання симптоматичних операцій на 51,0% (з 74,1±8,4% до 23,1±4,8%, р<0,01).
8. Запропонований комплекс лікарської і хірургічної профілактики післяопераційних ускладнень дозволив знизити кількість післяопераційних ускладнень у хворих, яким виконані операції з первинним відновленням кишкової безперервності, на 5,5% (з 10,7±1,9% до 5,2±1,9%, р<0,05), а в хворих, які зазнали багатоетапних методик операцій, відповідно на 7,9% (з 20,6±2,5% до 12,7±2,9%, р<0,05). Це дозволяє рекомендувати використання результатів дослідження в практиці роботи онкопроктологічних стаціонарів.