Поляков Борис Мусійович. Правові проблеми регулювання неспроможності (банкрутства)

brief description

Поляков Борис Мусійович. Правові проблеми регулювання неспроможності (банкрутства): дисертація д-ра юрид. наук: 12.00.04 / НАН України ; Інститут економіко-правових досліджень. - Донецьк, 2003

Поляков Б.М. Правові проблеми регулювання неспроможності (банкрутства). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.04. Господарське право; господарське процесуальне право. Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2003.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню правових проблем неспроможності (банкрутства), тісно пов'язаних з нею відносин та суміжних відносин інших галузей права (господарського процесуального, трудового). У праці визначені сутність, характер і правова природа відносин неспроможності (банкрутства); виявлені принципи правового регулювання неспроможності (банкрутства); виділені способи і засоби правового впливу на суб'єктів відносин неспроможності (банкрутства); обґрунтована потреба відокремлення права неспроможності як підгалузі господарського права; розроблена концепція реформування законодавства України про неспроможність (банкрутство); визначені й проаналізовані критерії неплатоспроможності; уточнено поняття банкрутства; всебічно досліджено грошове зобов'язання у відносинах неспроможності (банкрутства); уточнено зміст, мета, особливості та значення мораторію на задоволення вимог кредиторів; розглянуто порядок заперечування майнових дій (угод) боржника; сформульовано поняття судових процедур і конкретизовано порядок їх здійснення; всебічно проаналізовано правовий статус боржника, кредиторів, арбітражного керуючого та інших учасників відносин неспроможності; запропоновано згрупувати господарсько-процесуальні норми в інститут права неспроможності або розділ Кодексу України про неспроможність; обґрунтована диференціація трудових відносин працівників фінансово неспроможних підприємств від інших подібних відносин; досліджені відносини щодо профілактики (попередження) неспроможності (банкрутства); розглянуті умови порушення провадження у справі про банкрутство; досліджені умови введення, механізм реалізації, правові наслідки та значення судових процедур; обґрунтована правова природа строку щодо виявлення кредиторів, плану санації, мирової угоди.

Внаслідок проведеного дослідження розв’язана важлива наукова проблема у теоретичному та практичному аспектах: обґрунтована потреба формування права неспроможності (банкрутства) як підгалузі господарського права; розроблена концепція реформування законодавства України про неспроможність (банкрутство), а також сформульовані наступні основні теоретичні та практичні висновки.

Відносини неспроможності (банкрутства) це відносини, які направлені на відновлення платоспроможності господарюючого суб’єкта із застосуванням реабілітаційних заходів шляхом судових процедур, а у випадку неможливості на примусову ліквідацію майна з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. За своїм характером вони є майновими та організаційними; за суб’єктним складом горизонтальними та вертикальними.
Принципами правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства) виступають: пріоритет Закону перед іншими нормативними актами; загальність; збереження господарюючого суб’єкта, якщо можливо відновити його платоспроможність; ліквідація майна боржника, якщо неможливо зберегти підприємство з метою справедливого й організованого погашення вимог кредиторів; державне регулювання відносин неспроможності.
Для правового регулювання відносин неспроможності характерна наявність двох методів: основного методу владних приписів і додаткового методу автономних рішень. В основі методів лежить єдиний, загальний (публічний) інтерес, направлений на відновлення платоспроможності господарюючого суб’єкта. Приватний інтерес, хоч і підпорядкований загальному, має відносну самостійність і враховується у заходах і способах впливу на учасників відносин неспроможності. Методи правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства) включають такі способи і заходи впливу на учасників відносин, які поєднують імперативні та диспозитивні засади, застосовують до суб’єктів приписи і частково юридичний дозвіл, що направлені на відновлення платоспроможності господарюючого суб’єкта (загальний інтерес), а якщо це неможливо його ліквідацію з метою повного або часткового задоволення грошових вимог кредиторів (частковий інтерес).
Наявність предмета, методів і принципів правового регулювання свідчить про виникнення нової підгалузі права права неспроможності у складі такої галузі права, як господарське право. Право неспроможності як підгалузь господарського права регулює суспільні відносини, що виникають унаслідок неплатоспроможності господарюючого суб’єкта як результату його господарської діяльності, за якої діяльність учасників здійснюється відповідно до владних зобов’язань і диспозитивних засад із застосуванням до боржника судових реабілітаційних заходів для відновлення платоспроможності боржника або примусової ліквідації з метою повного або часткового погашення грошових зобов’язань.
Виходячи із правової природи права неспроможності, треба здійснювати кодифікацію законодавства про неспроможність шляхом об’єднання не лише усіх норм права неспроможності, а й поєднанням норм інших галузей права, які тісно переплітаються з відносинами неспроможності. Таке поєднання норм права неспроможності й інших суміжних галузей права надасть змогу створити Кодекс України про неспроможність.

Важливою віхою концепції реформування законодавства є доповнення ст.92 Конституції України положенням про визначення виключно законами України процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Неплатоспроможність нездатність суб’єкта підприємницької діяльності погасити грошові вимоги кредиторів у сумі не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати протягом трьох місяців з дня порушення виконавчого провадження.

Грошове зобов’язання це різновид майнових відносин; незважаючи на те, що підстави виникнення грошових зобов’язань регулюються нормами різних галузей права (цивільного, трудового, фінансового), у процедурі банкрутства має місце єдине правове регулювання таких майнових відносин; погашення грошових зобов’язань у відносинах неспроможності (банкрутства) здійснюється шляхом: новації, відступного, оплати, заліку взаємних вимог, прощення, недостатності ліквідаційної маси, припинення за давністю.
Введення судом мораторію означає безумовне призупинення виконання боржником грошових зобов’язань, у тому числі й у примусовому порядку. Основна ціль мораторію збереження ліквідної (конкурсної) маси боржника.
Ознаками спростування майнових дій (угод) боржника є: спростування, направлене на повернення у ліквідаційну масу майна боржника, відчуженого третій особі; спростування торкається законних з точки зору цивільного права дій; дії мають бути проведені у підозрілий” період або із зацікавленою особою до порушення справи про банкрутство; дії мають бути проведені боржником собі на шкоду; дії зберігають юридичну силу щодо осіб, які їх здійснили.
Судові процедури це порядок застосування до боржника спеціальних традиційних заходів неспроможності з метою створення необхідних умов для відновлення платоспроможності або ліквідації.
Санація і ліквідація мають володіти оборотною трансформацією. Якщо існують певні умови для застосування тієї чи іншої процедури, суд здійснює трансформацію. Пріоритет вибору реабілітаційної або ліквідаційної процедури має належати господарському суду.

У процедурі банкрутства кредиторів можна класифікувати на сім видів: ініціюючі, змушені, заставні, кредитори поточної заборгованості, привілейовані, реєстрові (конкурсні), кредитори погашеної заборгованості.

Арбітражний керуючий найбільш залежна процесуальна фігура відносин неспроможності (банкрутства). Така залежність ґрунтується на законі, позаяк висунення кандидатури арбітражного керуючого, його повноваження, контроль за ним і оплату здійснюють кредитори.
Боржник може ініціювати справу про банкрутство на підставі: неплатоспроможності, загрози неплатоспроможності, неоплатності.

Відносини щодо профілактики (попередження) це відносини, що установлюють певний досудовий порядок розв’язання питань неспроможності господарюючих суб’єктів шляхом укладення господарсько-правових угод, направлених на врегулювання та погашення грошових зобов’язань і збереження підприємств.

Сучасне регулювання окремих питань процедури банкрутства нормами господарського процесуального права неминуче стикається з особливостями відносин неспроможності, внаслідок чого виникає скрутний стан (труднощі) у господарського суду та в учасників відносин неспроможності, а також призводить до безладдя у правозастосовчій практиці. У зв’язку з цим виникає потреба у групуванні господарсько-процесуальних норм в окремий інститут (розділ, главу Кодексу України про неспроможність): Порядок організації та діяльності господарського суду щодо розгляду справ про банкрутство”.
Правове регулювання трудових відносин працівників фінансово неспроможних підприємств має свою особливість, що дає підстави диференціювати їх від інших подібних до них відносин.
Строк неплатоспроможності, як одна з умов порушення провадження по справі про банкрутство, має рахуватися з моменту початку виконавчого провадження.

Установлений у ст.14 Закону місячний термін є присічним і закінчення його слугує припиненням у кредитора права на заборгованість.

Процедура санації представляє два великих етапи: а) позапланова санація комплекс заходів, направлених на усунення негативних правових наслідків, які здійснив боржник і які призвели до банкрутства, а також підтримання у нормальному господарському режимі виробничо-господарської діяльності підприємства-боржника; б) планова санація реалізація планових засобів відновлення платоспроможності боржника і погашення заборгованості повністю або частково перед кредиторами.
Як орган керування боржником керуючий санацією має право прийняти рішення про реструктуризацію статутного фонду боржника, реорганізацію підприємства, внесення змін до статуту боржника. План санації слід розглядати як публічно-правову угоду, оскільки воля її учасників має спільний інтерес відновлення платоспроможності господарюючого суб’єкта. Продаж цілісного майнового комплексу у процедурі санації припускає реорганізацію юридичної особи з елементами усіченого правонаступництва: покупець стає правонаступником боржника в обсязі, визначеному у Законі.
Ліквідація передбачає не тільки зупинення підприємницької діяльності, а й закриття підприємства з проведенням усіх потрібних для цього заходів. Ліквідація це надзвичайний захід, до якого суду слід вдаватися у випадку неможливості відновити платоспроможність господарюючого суб’єкта. Виняток становить спрощений порядок визнання боржника банкрутом.
Мирова угода це господарсько-правовий договір, який має господарсько-процесуальне навантаження. Вона має стати комплексним договором, де переплітаються інтереси усіх учасників процедури банкрутства: кредиторів, боржника, власника, інвесторів та ін. Мирова угода це підсумок усієї процедури банкрутства. Вона відображає результат усіх проведених спеціальних заходів щодо фінансового оздоровлення боржника (мораторій, відсіювання кредиторів, відмова від триваючих договорів тощо), передбачених процедурою банкрутства.

Запропоновано проект Закону Про внесення змін до Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.