Поляков Станіслав Юрійович. Організаційно-правові засади військової освіти в Україні (адміністративно- правовий аспект)

brief description

Поляков Станіслав Юрійович. Організаційно-правові засади військової освіти в Україні (адміністративно- правовий аспект): дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2006

Поляков С. Ю. Організаційно-правові засади військової освіти в Україні (адміністративно-правовий аспект). —Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12. 00. 07 — адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. — Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого.
У дисертації досліджуються правові засади військової освіти в Україні, її принципи та співвідношення з загальною освітою. Аналізується структура військової освіти та кожна з її складових. Запропоновано визначення таких понять, як системи військової освіти в широкому та вузькому розумінні, а також поняття державного управління в системі військової освіти. Розглянуто значення військової освіти для забезпечення національної безпеки країни. Детально проаналізовано адміністративно-правовий механізм управління в системі військової освіти та розроблено структурну модель управлінської системи. Окремо опрацьовано особливості реалізації адміністративних неюрисдикційних проваджень у сфері військової освіти. Особлива увага приділена питанням удосконалення вищої військової освіти і застосуванню прогресивної моделі підготовки офіцерів «студент-курсант».
За результатами роботи надані пропозиції щодо формування державної політики у сфері військової освіти. Пропонуються варіанти вирішення проблем щодо удосконалення структури військової освіти. Також напрацьовано пропозиції щодо прискорення інтеграції військової та загальної освіти та розроблено шляхи удосконалення управління в системі військової освіти.

Наукове завдання дисертаційного дослідження полягало в тому, щоб на основі вивчення чинного законодавства України і практики його реалізації, зарубіжного та історичного досвіду, узагальнення основних положень праць вітчизняних та зарубіжних науковців здійснити комплексний аналіз військової освіти як соціального та правового явища, а також системи військової освіти України та особливостей здійснення державного управління в її межах, адміністративно-правового механізму такого управління і запропонувати основні напрямки їх удосконалення.
Висновкиєпідсумками роботи, і в них стисло формулюються основні результати, отримані внаслідок проведення дисертаційного дослідження.
Автором напрацьовано цілу низку висновків, пропозицій, рекомендацій, спрямованих на з’ясування правової сутності військової освіти та її системи, а також на удосконалення та гармонізацію адміністративно-правового механізму державного управління в системі військової освіти.
Центральне місце серед результатів наукового дослідження належить таким положенням:
1. Військова освіта визначається як процес передачі і засвоєння знань та умінь, пов’язаних з військовою справою, який має забезпечити всебічний розвиток особи (в тому числі фізичний та моральний) і підготувати її до служби у Збройних Силах України чи в інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях.
2. Систему військової освіти можна сприймати в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні до системи військової освіти, поряд з системою закладів (установ) військової освіти, можна віднести існуючі найрізноманітніші зовнішні фактори, які забезпечують реалізацію процесу виховання та передачі знань.. У вузькому розумінні військова освіта — це організаційно та функціонально поєднаний комплекс освітніх та наукових закладів та їх структурних підрозділів (кафедр, факультетів), що забезпечують реалізацію військової освіти в Україні і органів державного управління, які здійснюють керівництво та регулювання діяльності цих закладів.
3. Запропонований Концепцією військової освіти поділ цієї освіти на чотири структурних складових початкову військову підготовку молоді, професійну військову підготовку, вищу освіту військових фахівців і підвищення кваліфікації та перепідготовку офіцерських кадрів загалом є об’єктивно виправданим, однак деякі з цих структурних складових потребують відповідної конкретизації. Так, професійна військова підготовка має об’єднувати підготовку з військово-технічних спеціальностей, підготовку прапорщиків та мічманів (військовослужбовців надстрокової служби) та професійну підготовку військовослужбовців контрактної служби за військово-технічними або іншими спеціальностями.
4. Професійна підготовка військовослужбовців строкової служби в тому стані, в якому вона перебуває нині, віднесена до професійної військової підготовки і до військової освіти в цілому без достатніх на те підстав. Вона здійснюється без урахування принципів освіти, а військові підрозділи, в яких така підготовка здійснюється, не можуть бути віднесені до установ освіти.
5. Процес інтеграції військової освіти в загальну освіту відбувається в кожній структурній складовій по-різному. Так, вищу військову освіту можна вважати значною мірою інтегрованою в загальну освіту, тоді як інтеграція професійної військової підготовки йде дуже повільно. Інтенсифікація інтеграційних процесів має здійснюватися шляхом застосування у військовій та загальній освіті однакових стандартів освіти, освітньо-кваліфікаційних рівнів, зближення їх внутрішньої структури тощо.
6. Необхідне включити до системи військової освіти такі органи, що здійснюють управлінські повноваження в цій сфері, як Вищу атестаційну комісію, Координаційну раду з питань військової освіти та Товариство сприяння обороні України, яке хоч і не є державним органом, однак реалізує управлінські функції щодо організації професійно-технічної призовної підготовки.
7. Недостатньо визначеним є статус Координаційної ради з питань військової освіти. На думку автора, цей орган не забезпечує належної взаємодії між різними відомствами, в підпорядкуванні яких перебувають заклади військової освіти. Це веде не до оптимізації підготовки кадрів та організації надання освітніх послуг, а до відомчої замкнутості різних підсистем підготовки військових фахівців та дублювання, тобто до підготовки військових фахівців за однаковими спеціальностями у навчальних закладах, підпорядкованих різним центральним органам виконавчої влади. На погляд дисертанта, необхідно переглянути коло повноважень цього органу і чітко визначити його правовий статус, трансформувавши його або в структурний підрозділ Міністерства освіти та науки України, або в самостійний контрольно-дорадчий орган. При цьому, коло його повноважень має бути суттєво розширено.
8. На рівні навчальних закладів в системі військової освіти майже не реалізується принцип самоврядування. Такий підхід видається не зовсім виваженим. Принаймні у вищих військових навчальних закладах 3 та 4 рівнів акредитації повинне забезпечуватись відповідний рівень участі колективу в управління навчальним закладом.
9. Оптимальною для України за умови інтеграції військової і загальної освіти є модель підготовки кадрових офіцерів за схемою «4 + 1», тобто особа впродовж чотирьох років навчання зберігає статус студента і лише на останньому році набуває статусу курсанта. Освіта за такою схемою передбачає набуття двох спеціальностей (цивільної та військової) і доцільно її запроваджувати у військових навчальних підрозділах цивільних вищих навчальних закладів або в закладах, які одночасно здійснюють підготовку як цивільних, так і військових фахівців.