Пономаренко Олексій Анатолійович. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба та її поєднання з пептичною виразкою дванадцятипалої кишки: морфо-функціональні порушення гастродуоденальної зони та обґрунтування їх медикаментозної корекції

brief description

Пономаренко Олексій Анатолійович. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба та її поєднання з пептичною виразкою дванадцятипалої кишки: морфо-функціональні порушення гастродуоденальної зони та обґрунтування їх медикаментозної корекції : Дис... канд. наук: 14.01.36 - 2007.

Пономаренко О.А. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба та її поєднання з пептичною виразкою дванадцятипалої кишки: морфо-функціональні порушення гастродуоденальної зони та обґрунтування їх медикаментозної корекції. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.36 гастроентерологія. Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, ДУ Інститут гастроентерології АМН України”, Дніпропетровськ, 2007.
Дисертаційна робота присвячена удосконаленню діагностики і лікування хворих на гастроезофагеальну рефлюксну хворобу та її поєднання з пептичною виразкою дванадцятипалої кишки. Результати роботи розширюють та поглиблюють уявлення про особливості стану верхніх відділів травного каналу у цих хворих. Встановлено особливості моторно-секреторних порушень гастродуоденальної зони та їх вплив на клінічний перебіг, функціональні можливості слизопродукуючого апарату клітин антрального відділу шлунка. Показано, що у більшості обстежених хворих зменшення захисних властивостей шлункового вмісту у вигляді зниження концентрації та дебіту глікопротеїнів з одночасною диспропорцією вуглеводних компонентів шлункового слизу протікало на тлі ґелікобактерного інфікування та запальних змін слизової оболонки езофагогастродуоденальної зони. Визначено, що формуванню запального процесу в слизовій оболонці супроводжується зривом антиоксидантного захисту та розвитком оксидативного стресу.
При експериментальному дослідженні доведено доцільність застосування глутаргіну як цитопротектора, що покращує слизоутворюючу функцію мукоцитів та зменшує прояви оксидативного стресу в слизовій оболонці шлунка.
Обґрунтована необхідність додавання глутаргіну до кислотосупресивної терапії та доведена його ефективність при лікуванні хворих на гастроезофагеальну рефлюксну хворобу та її поєднанні з пептичною виразкою дванадцятипалої кишки.

У дисертації наведено теоретичне та практичне узагальнення нового вирішення наукової задачі з підвищення ефективності лікування хворих на кислотозалежні захворювання з урахуванням морфо-функціональних порушень гастродуоденальної зони та стану окислювального гомеостазу.

Встановлено, що ПМД ДПК як у хворих на ГЕРХ, так і при її поєднанні з ПВ ДПК характеризується порушенням фазності та гіпермоторнимі розладами. Порушення фазності у хворих обох груп виражалось в випадінні ІІІ фази ПМД з подальшим зменшенням кліренсу ДПК. За амплітудою скорочень гіперкінетична дискінезія спостерігалась у половини хворих обох груп. У 76,0% обстежених ІІ групи (р<0,005) гіпермоторні порушення ДПК проявлялись у достовірному збільшенні частоти скорочень в 1,3 рази. Встановлено прямий взаємозв’язок між гіпермоторними розладами ДПК та агресивними властивостями шлункового вмісту.
Збільшення агресивних властивостей шлункового вмісту спостерігалось у пацієнтів на ГЕРХ в поєднанні з пептичною виразкою ДПК частіше і було більш виражене (р<0,05). Підвищення темпу секреції водневих іонів (р<0,05), дебіту пепсину (р<0,001) та кількості шлункового вмісту (р<0,02) у хворих обох груп супроводжувалось якісними змінами складу шлункового слизу та посиленням ерозивно-запальних уражень слизової оболонки езофагогастродуоденальної зони.
Дефіцит та диспропорція факторів захисту у більшості хворих обох груп проявлялись у вигляді зменшення концентрації та дебіту глікопротеїнів у шлунковому соці (р<0,001) відносно показників контрольної групи. Диспропорція вуглеводних компонентів у вигляді зменшення кількості фукози (р<0,002), гексозамінів (р<0,001) та збільшення рівня сіалових кислот (р<0,001) в шлунковому слизу була більш виражена у пацієнтів на ГЕРХ в поєднанні з пептичною виразкою ДПК. Виснаження функціональних можливостей слизопродукуючого апарату шлунка відображалось в істотному послабленні слизонакопичення в клітинах поверхнево-ямкового епітелію, яке спостерігалось у всіх НР-позитивних пацієнтів.
Запальні зміни в слизовій оболонці езофагогастродуоденальної зони супроводжувались зривом антиоксидантного захисту та розвитком оксидативного стресу. Інтенсифікація процесів перекисного окислення ліпідів спостерігалась у більшості обстежених хворих й супроводжувалась накопиченням ТБК-активних продуктів еритроцитів та плазми крові (р<0,01), що було пов’язано зі зниженням активності антиоксидантної системи і проявлялось у виснаженні рівня відновленого глутатіону (р<0,003) та інактивації глутатіонпероксидази (р<0,002).
Застосування глутаргіну при ерзивно-виразковому ураженні слизової оболонки шлунка у щурів призводило до зменшення кількості тварин з виразками шлунка в 3 рази та тяжкості уражень слизової оболонки в 2 рази (р<0,001). Позитивні зміни захисно-протективних властивостей слизу проявлялись у вигляді збільшення кількості глікопротеїнів (р<0,006) та фукози (р<0,005) шлункового вмісту до показників інтактних тварин. Зменшення проявів оксидативного стресу під впливом глутаргіну відображалось в зменшенні рівня ТБК-активних продуктів тканини шлунка (р<0,05), еритроцитів (р<0,03) та плазми (р<0,01) крові, з одночасним збільшенням рівня відновленого глутатіону (р<0,03).

Лікування хворих на ГЕРХ та при її поєднанні з ПВ ДПК з додатковим призначенням глутаргіну призводило до більш раннього зменшення проявів больового синдрому (р<0,02), зниження частоти та інтенсивності запальних змін слизової оболонки езофагогастродуоденальної зони (p<0,05), покращення показників оксидативного стресу. Гальмування процесів перекисного окислення ліпідів на фоні застосування глутаргіну характеризувалось зменшенням рівня ТБК-активних продуктів еритроцитів (р<0,003) та плазми (р<0,03) крові, з одночасним збільшенням рівня відновленого глутатіону (р<0,001)