Пономарьов Сергій Павлович Адміністративно-правове забезпечення діяльності сектору безпеки і оборони Укра­їни

brief description

Пономарьов Сергій Павлович, доцент кафедри кібер- безпеки факультету № 4 Харківського національного уні­верситету внутрішніх справ: «Адміністративно-правове забезпечення діяльності сектору безпеки і оборони Укра­їни» (12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансо­ве право; інформаційне право). Спецрада Д 08.727.02 у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ПОНОМАРЬОВ СЕРГІЙ ПАВЛОВИЧ
УДК 343.97
ДИСЕРТАЦІЯ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ
12.00.07 - адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право
(081 - Право)
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
(доктора наук)
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

С.П. Пономарьов
Науковий консультант - Бандурка Олександр Маркович,
доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України
Харків - 2018

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ ЯК ОБ’ЄКТА АДМІНІСТРАТИВНО- ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ 15
1.1. Поняття, зміст та адміністративно-правові засади функціонування сектору
безпеки і оборони України 15
1.2. Система та структура сектору безпеки і оборони України 30
1.3. Співвідношення сектору безпеки і оборони України та національної
безпеки України 59
1.4. Методологія та методи дослідження адміністративно-правових засад
сектору безпеки і оборони України 70
1.5. Принципи функціонування сектору безпеки і оборони 83
1.6. Адміністративно-правовий статус суб’єктів сектору безпеки і оборони
України 101
Висновки до розділу 1 114
РОЗДІЛ 2. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ 117
2.1. Поняття, система та завдання правового регулювання сектору безпеки і
оборони України 117
2.2. Адміністративно-правові акти центральних органів виконавчої влади щодо
формування та реалізації державної політики у сфері сектору безпеки і оборони України 127
2.3. Адміністративно-правові акти правоохоронних органів щодо забезпечення
сфери сектору безпеки і оборони України 144 
2.4. Адміністративно-правові акти органів місцевої виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з питань забезпечення безпеки і оборони
України 159
Висновки до розділу 2 174
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАГАЛЬНИХ СУБ’ЄКТІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ 177
3.1. Повноваження Верховної Ради України щодо забезпечення сектору безпеки
і оборони України 177
3.2. Адміністративно-правовий статус Президента України як гаранта
забезпечення безпеки і оборони України 197
3.3. Окремі положення адміністративно-правового статусу Кабінету Міністрів
України, центральних органів виконавчої влади та органів місцевої виконавчої влади в системі безпеки і оборони України 210
3.4. Органи місцевого самоврядування та громадські об’єднання як суб’єкти
забезпечення безпеки і оборони України 234
Висновки до розділу 3 251
РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ СПЕЦІАЛЬНИХ СУБ’ЄКТІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ 253
4.1. Адміністративно-правовий статус Служби безпеки України як
центрального органу системи безпеки і оборони України 253
4.2. Міністерство оборони України в системі суб’єктів забезпечення сектору
безпеки і оборони України 265
4.3. Окремі правоохоронні органи, які мають повноваження щодо забезпечення
сектору безпеки і оборони 277
Висновки до розділу 4 287
РОЗДІЛ 5. СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ 289
5.1. Реформування соціально-економічної та політичної системи України як
стратегічний курс на зміцнення безпеки і оборони держави 289
5.2. Стратегія національної безпеки України: завдання, реалізація, контроль
виконання 314
5.3. Адміністративно-правове забезпечення реформування правоохоронної
системи держави 339
5.4. Деструктивні фактори в сфері безпеки і оборони та шляхи їх усунення
адміністративно-правовими заходами 363
5.5. Парламентський та громадський контроль у секторі безпеки і
оборони 388
Висновки до розділу 5 414
ВИСНОВКИ 418
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 427
ДОДАТКИ 476
ВСТУП
Обгрунтування вибору теми дослідження. Завдання забезпечення національної безпеки і оборони мають бути в діяльності держави позачерговими, оскільки від стану національної безпеки залежить саме існування держави. Національна безпека держави не може розглядатися як якесь ізольоване, відокремлене від суспільного життя явище. Якщо національну безпеку України розглядати як захищеність державного суверенітету, територіальну цілісність і недоторканість кордонів, забезпеченість і стабільність демократичного конституційного ладу, захист прав і свобод людини і громадянина, захист національних інтересів України, то стає зрозумілим, що такий стан убезпеченності суспільства і держави, кожної особистості, може бути досягнутий в результаті спільних зусиль органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань і окремих громадян. Особливу загрозу національній безпеці України створює гібридна війна Російської Федерації проти України, яка ведеться в широких масштабах та посягає на військову, економічну, інформаційну, екологічну, ідеологічну та інші види безпеки України. З цією метою, Президентом України був визначений курс на врегулювання конфлікту з Росією на основі принципів і норм міжнародного права шляхом застосування політико-дипломатичних засобів, але це не виключає необхідності удосконалювати діяльність сектору безпеки і оборони з метою забезпечення державного суверенітету і територіальної цілісності України та захисту прав і свобод людини і громадянина. Як любий напрямок державної діяльності - забезпечення національної безпеки, потребує наукових підходів та вироблення відповідних базових засад, на яких здійснюється та чи інша діяльність, в тому числі і у секторі безпеки і оборони. У рамках такої моделі розвитку Української держави є необхідність перегляду існуючих позицій щодо розуміння сутності, цілей, завдань та принципів адміністративно-правового забезпечення сектору безпеки та оборони в Україні.
Проблеми адміністративно-правового забезпечення сектору безпеки і оборони України досі не дістали належного висвітлення в науковій літературі. Разом із тим аналіз нормативно-правових актів у цій сфері показав, що значна кількість норм містять істотні недоліки та прогалини, є застарілими і не повною мірою відповідають сучасним реаліям.
Загальнотеоретичні та галузеві аспекти цієї проблематики розробляли такі вчені-правознавці, як: О.М. Бандурка, С. А. Буткевич, А.І. Берлач,
0. 1. Безпалова, І. Ю. Гармашов, Ю. М. Гуленко, М. Г. Гуцало,
1. П. Голосніченко, В.М. Горшеньов, В. В. Верхогляд, О.В. Джафарова, Р.А. Калюжний, В.Г. Комзюк, О.В. Кузьменко, С.О. Кузніченко, В. П. Ліпкан, Р. В. Миронюк, В. Я. Настюк, О.В. Негодченко, А. В. Носач, В.І. Олефір, В.Ф. Опришко, Г. П. Пожидаєв, А. О. Собакарь, А.А. Стародубцев,
B. В. Сокуренко, В. А. Трофімцов, М. М. Тищенко, А. Е. Фоменко,
C. О. Шатрава, О. С. Юнін та інші. Серед вчених, які займались цією
проблематикою з позиції кримінального права та кримінології доцільно назвати такимих: В. Ф. Антипенко, Л. В. Багрій-Шахматов, В. П. Ємельянов,
В. Н. Кубальский, О. М. Литвинов, С. М. Моханчук, М. В. Семикін та інші.
Дана проблематика в рамках науки адміністративного права до цього часу представлена в працях таких вчених як: В.В. Сокуренка «Публічне адміністрування сферою оборони України» (2016 р.), В. А. Трофімцова «Адміністративно-правовий механізм протидії тероризму в Україні» (2018 р.), В. А. Ліпкана «Адміністративно-правові основи забезпечення національної безпеки України» (2008 р.), Г. П. Пожидаєва «Адміністративно-правові засади протидії організованій транснаціональній злочинності» (2009 р.), Б. А. Ринажевського «Адміністративно-правове регулювання діяльності військової служби правопорядку у збройних силах України» (2010 р.),
А. В. Носач «Адміністративно-правові форми діяльності служби безпеки України з протидії тероризму» (2017 р.). Наявні дослідження характеризують діяльність окремих суб’єктів, які забезпечують певні складові національної безпеки, не торкаючись питання комплексно із врахуванням сучасної ситуації, що склалася в секторі безпеки і оборони. Наукові праці цих вчених, безумовно, мають важливу науково-практичну цінність, а рекомендації та висновки, викладені в них, стали для автора під час наукового пошуку добрим доробком. Проте у зазначеній сфері залишається ще низка дискусійних питань, насамперед в сфері адміністративно-правового забезпечення діяльності сектору безпеки і оборони.
В нинішній час бракує комплексного наукового дослідження проблематики адміністративно-правового забезпечення сектору безпеки і оборони України в розрізі окремих його складових. Окреслене, зумовлює потребу глибокого й усебічного дослідження адміністративно-правового забезпечення сектору безпеки і оборони України, теоретичних і практичних питань адміністративно-правових відносин, що виникають у зазначеній сфері, формування й обґрунтування наукових висновків і пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового забезпечення сектору безпеки і оборони.
Таким чином, необхідність вироблення ефективного адміністративно - правового механізму організації та забезпечення сектору безпеки і оборони України в умовах сьогодення, недостатність теоретичного підґрунтя та недосконалість адміністративного законодавства у цій сфері, наявність законодавчих проблем обумовлюють актуальність комплексного дослідження сутності та особливостей обраної теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами. Роботу виконано в рамках реалізації Законів України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», «Про національну безпеку України», указів Президента України «Про Стратегію сталого розвитку «Україна - 2020»», «Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації», Стратегії розвитку наукових досліджень Національної академії правових наук України на 2016-2020 роки, затвердженої постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 3 березня 2016 р. та відповідає Пріоритетним напрямкам наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на період 2016-2019 років, схвалених Вченою радою ХНУВС 23 лютого 2016 р. (протокол № 2), комплексних науково-дослідних тем Харківського національного університету внутрішніх справ: «Реалізація та удосконалення адміністративного законодавства України» (номер державної реєстрації 0113U008197), «Законотворча та законодавча діяльність в Україні» (номер державної реєстрації 0113U008189).
Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, практики його застосування та узагальнення основних положень існуючих наукових праць визначити сутність та особливості адміністративно-правового забезпечення сектору безпеки і оборони України, визначити коло публічно- правових відносин, які виникають в процесі цього регулювання, і на цій основі виробити відповідну наукову концепцію, а також пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення зазначених засад.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:
- визначити поняття, зміст та адміністративно-правові засади функціонування сектору безпеки і оборони України;
- охарактеризувати систему та структуру сектору безпеки і оборони України
- з’ясувати співвідношення сектору безпеки і оборони України і національної безпеки України;
- обрати методологію та методи дослідження сектору безпеки і оборони України
- окреслити принципи функціонування сектору безпеки і оборони;
- розкрити зміст адміністративно-правового статусу суб’єктів сектору безпеки і оборони України;
- з’ясувати поняття, систему та завдання адміністративно-правового регулювання сектору безпеки і оборони України;
- визначити адміністративно-правові акти центральних органів виконавчої влади щодо формування та реалізації державної політики у сфері сектору безпеки і оборони України;
- з’ясувати правову природу адміністративно-правових актів правоохоронних органів щодо забезпечення сфери сектору безпеки і оборони України.
- розглянути зміст та призначення адміністративно-правових актів органів місцевої виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з питань забезпечення безпеки і оборони України;
- з’ясувати повноваження Верховної Ради України щодо забезпечення сектору безпеки і оборони України
- обґрунтувати адміністративно-правовий статус Президента України як гаранта забезпечення безпеки і оборони України;
- розкрити окремі положення адміністративно-правового статусу Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади та органів місцевої виконавчої влади в системі безпеки і оборони України
- проаналізувати повноваження органів місцевого самоврядування та громадських об’єднань в якості суб’єктів забезпечення безпеки і оборони України;
- охарактеризувати адміністративно-правовий статус Служби безпеки України як центрального органу системи безпеки і оборони України;
- з’ясувати місце Міністерства оборони України в системі суб’єктів забезпечення сектору безпеки і оборони України;
- визначити коло окремих правоохоронних органів, які мають повноваження щодо забезпечення сектору безпеки і оборони;
- окреслити шляхи реформування соціально-економічної та політичної системи України як стратегічний курс на зміцнення безпеки і оборони держави;
- визначити завдання, стан реалізації, контроль та виконання Стратегії національної безпеки України, як базового правового акту в адміністративно - правовому забезпеченні діяльності сектору безпеки і оборони;
- сформулювати напрямки адміністративно-правового забезпечення реформування правоохоронної системи держави;
- виявити деструктивні фактори в сфері безпеки і оборони та шляхи їх усунення адміністративно-правовими заходами;
- охарактеризувати парламентський та громадський контроль в секторі безпеки і оборони, як чинники підвищення ефективності діяльності суб’єктів сектору безпеки і оборони.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що формуються в процесі забезпечення національної безпеки України.
Предмет дослідження становить адміністративно-правове забезпечення діяльності сектору безпеки і оборони України.
Методи дослідження. Враховуючи мету дослідження було обрано комплекс наукових методів та спеціальних прийомів наукового пізнання, що дало змогу всебічно підійти до розгляду поставлених в роботі завдань із врахуванням їх соціального змісту та юридичної природи. Так, логіко- семантичний метод надав можливість визначити та поглибити правову природу таких категорій як: «сектор безпеки», «безпека», «національна безпека», «сектор оборони», а також визначено правовий статус суб’єктів забезпечення сектору безпеки і оборони (п. п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.6). Системний метод використовувався під час визначення предмета, завдань та функцій нормативно-правового регулювання забезпечення сектору безпеки і оборони (п. 2.1) Метод класифікації та системно-функціональний метод застосовано для визначення системи суб’єктів забезпечення сектору безпеки і оборони Україні (Розділ 3 та 4). Порівняльно-правовий метод використано для співвідношення сектору безпеки і оборони України і національної безпеки України (п. 1.3). Аналіз і синтез застосовувався у ході визначення принципів функціонування сектору безпеки і оборони (п. 1.5) та реформування соціально-економічної та політичної системи України як стратегічного курсу на зміцнення безпеки і оборони держави (Розділ 5). Структурно-логічний метод допоміг з’ясувати окремі повноваження Верховної Ради України щодо забезпечення сектору безпеки і оборони України та Кабінету Міністрів України (п.п. 3.1, 3.3). Системно-структурний метод уможливив характеристику підходів до адміністративно-правових акти центральних органів виконавчої влади щодо формування та реалізації державної політики у сфері сектору безпеки і оборони України, актів правоохоронних органів щодо забезпечення сфери сектору безпеки і оборони України та адміністративно-правових актів органів місцевої виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з питань забезпечення безпеки і оборони України (п.п. 2.2 - 2.4). Метод групування допоміг з’ясувати адміністративно-правовий статус окремих суб’єктів забезпечення сектору безпеки і оборони (п. п. 3.2, 3.4, 4.1, 4.2, 4.3) та окреслити деструктивні фактори в сфері безпеки і оборони та шляхи їх усунення адміністративно-правовими заходами (п. 5.4). Індуктивний, дедуктивний, соціологічний, статистичний методи застосовано для узагальнення та аналізу емпіричної інформації за тематикою дослідження (Розділ 5). Вимоги формальної логіки щодо послідовності, визначеності, несуперечності і обґрунтованості суджень використано при формулюванні висновків і пропозицій відповідно до мети дослідження.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації становлять наукові праці фахівців у галузі філософії, теорії управління, загальної теорії держави і права, адміністративного права та інших галузевих правових наук, у тому числі зарубіжних дослідників. Нормативною основою дослідження стали загальні та спеціальні нормативні джерела: Конституція України, чинні законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, проекти нормативних актів, що визначають особливості адміністративно-правового забезпечення сектору безпеки і оборони України. У ході дисертаційного дослідження проаналізовано законодавство зарубіжних країн, досвід яких щодо забезпечення національної безпеки органами правопорядку може бути використаний в Україні. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України (довідки, статистичні матеріали, звіти за 2015-2017 рр.), досвід зарубіжних країн, довідкові видання, статистичні матеріали, а також власний досвід роботи в правоохоронній системі України.
Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що робота є одним першим в українській правовій науці комплексним дослідженням сучасної проблеми визначення сутності, особливостей, адміністративно- правового забезпечення діяльності сектору безпеки і оборони України, тенденцій та напрямків удосконалення національної безпеки із врахуванням міжнародного досвіду, передусім держав-членів Європейського Союзу. Новизну дисертаційного дослідження відображають також теоретичні і прикладні положення й висновки, запропоновані здобувачем особисто.
Основні наукові положення, які виносяться на захист:
- методологічний підхід до формування сучасної наукової концепції про адміністративно-правові засади сектору безпеки і оборони як предмету адміністративно-правового регулювання, складову будь-якої державної політики та інституціональну складова забезпечення національної безпеки, що передбачає наступність та логічний взаємозв’язок трьох складових наукового пошуку: 1) поняття та зміст сектору безпеки і оборони; 2) адміністративно- правове регулювання сектору безпеки і оборони; 3) інституціональний зміст сектору безпеки і оборони як складової забезпечення національної безпеки тощо;
- запропоновано сектор безпеки України визначити як сукупність державних органів та організацій, які покликані гарантувати безпеку особи, суспільства та держави. Відповідно до головних видів безпеки, які дістали поширення в Українській державі, слід розрізняти три основні елементи сектору безпеки: 1) особиста безпека громадян, громадський порядок тощо, які забезпечують правоохоронні органи; 2) національна безпека - забезпечують спецслужби; 3) військова безпека - забезпечує Воєнна організація України;
- відносини, пов’язані з державним регулюванням сектору безпеки і оборони, є предметом адміністративного права, оскільки виникають між суб’єктами публічної влади, регламентуються адміністративно-правими нормами і мають управлінський, правоохоронний та публічно-сервісний характер;
- доведено, що наявність єдиної мети та спільних загальних завдань функціонування суб’єктів адміністративно-правового забезпечення сектору безпеки і оборони обумовлює доцільність застосування системного підходу до їх виділення і подальшої систематизації, зважаючи на їх конкретні завдання та функції у межах загальних завдань і функцій забезпечення національної безпеки;
- виокремлено адміністративно-правові заходи усунення деструктивних факторів в системі сектору безпеки і оборони, які мають бути спрямовані на їх виявлення шляхом аналізу результатів діяльності, здійсненні контролю, перевірок та оцінки стану суб’єктів безпеки і оборони, закріплення адміністративно-правового статусу суб’єктів безпеки і оборони (визначення кола повноважень, завдань, відповідальності та особливостей функціонування); визначення системи критеріїв та показників ефективності діяльності окремих суб’єктів сектору безпеки і оборони; встановлення адміністративно-правового механізму взаємодії і координації діяльності суб’єктів забезпечення національної безпеки; розробки адміністративно-правових забезпечувальних заходів (кадрових, організаційно-штатних, фінансових, матеріальних, інформаційних і інших), які зумовлюють виконання належним чином завдань сектору безпеки і оборони;
- сформульовано пропозиції та рекомендації щодо внесення змін до Законів України «Про Національну безпеку України», «Про Службу безпеки України», а також необхідності систематизації всього нормативного матеріалу, що стосується питань забезпечення сектору безпеки і оборони;
- визначення низки понять, які дозволяють скласти комплексну характеристику щодо адміністративно-правового забезпечення сектору безпеки
і оборони України, зокрема: «сектор безпеки», «національна безпека», «адміністративно-правове регулювання сектору безпеки і оборони», «суб’єкти сектору безпеки і оборони» тощо;
- науковий підхід, що адміністративно-правові основи функціонування сектору безпеки і оборони реалізуються як форма державної політики та реальних дій держави, спрямованих на забезпечення національної безпеки, визначення політичних, соціальних, правових та фінансово-економічних основ діяльності суб’єктів сектору безпеки і оборони. Адміністративно-правове регулювання діяльності сектору безпеки і оборони здійснюється за допомогою адміністративних заходів, передбачених законами України, указами Президента України, постановами і рішеннями Кабінету Міністрів України, нормативно- правовими актами інших центральних органів виконавчої влади;
- характеристику та класифікацію завдань, що покладені на сектор безпеки і оборони, а саме: забезпечення національної безпеки, у зв’язку з чим суб’єкти сектору безпеки і оборони наділені певними оборонними, правоохоронними, матеріально-забезпечувальними та інформаційними повноваженнями і ресурсами, правом створювати в межах закону нові і удосконалювати діючі інститути безпеки і оборони, розробляти механізми внутрішньої та зовнішньої взаємодії між суб’єктами сектору безпеки і оборони, запроваджувати механізм нагляду за діяльністю суб’єктів сектору безпеки і оборони з метою недопущення порушення законності, формувати недержавну підсистему забезпечення окремих напрямів діяльності сектору безпеки і оборони, залучити за згодою до забезпечення національної безпеки об’єднання громадян і окремих громадян;
- класифікацію принципів функціонування сектору безпеки і оборони України: 1) загальні принципи, які визначають засади формування та реалізації державної політики у сфері національної безпеки; 2) базові, які визначені Законом України «Про Службу безпеки України»; 3) принципи, які визначені окремими нормативними актами щодо забезпечення сектору безпеки і оборони;
- розуміння адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення сектору безпеки і оборони, які поділені на чотири групи в залежності від нормативно-визначеного переліку повноважень в зазначеній сфері;
- поняття принципів забезпечення сектору безпеки і оборони, які доцільно доповнити також принципами наукової організації праці, принципом соціальної спрямованості, компетентності й системності, поєднання колегіальності й єдиноначальності, принципом централізованості. Сектор безпеки і оборони потребує єдиного централізованого керівництва. Централізованість полягає у такій властивості системи безпеки і оборони, при якій вона управляється з єдиного центру, коли всі її елементи користуються заздалегідь встановленими правами і повноваженнями. В окремих структурах централізованість здійснює керівник, в підсистемі - міністр, голова державної служби, в Україні - державний апарат на чолі з главою держави - Президентом;
- характеристику адміністративно-правового статусу основних суб’єктів адміністративно-правового забезпечення сектору безпеки і оборони, який характеризується такими особливостями: 1) наявність чітко окресленого обсягу компетенції; 2) належність до суб’єктів публічного управління; наявність цілісної структури із визначеним колом повноважень в цій сфері; 3) певний територіальний масштаб діяльності; 4) наділення правом застосовувати певний правовий інструментарій щодо обмеження прав і свобод громадян з метою забезпечення національної безпеки;
- розуміння механізму адміністративно-правового забезпечення сектору безпеки і оборони - це комплекс взаємопов’язаних і взаємодіючих один з одним елементів, існування яких є необхідною умовою ефективного виконання правоохоронної функції щодо забезпечення національної безпеки. У зв’язку з цим, механізм адміністративно-правового забезпечення сектору безпеки і оборони, досліджено з точи зору таких базових елементів: 1) мета, завдання та напрямки реалізації; 2) суб’єкти реалізації; 3) основні загрози національній безпеці, що очікуються; 4) правовий інструментарій необхідний для забезпечення національної безпеки; 5) принципи забезпечення національної безпеки;
- узагальнення основних заходів, що мають бути покладені у покращення адміністративно-правового забезпечення сектору безпеки і оборони є посилення демократичного цивільного контролю та має сприяти створенню необхідних умов суспільству: 1) для забезпечення дозволеної законом відкритості та підзвітності сектору безпеки і оборони, суб’єкта забезпечення національної безпеки України; 2) участі інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної політики у сфері національної безпеки;
3) запровадження дієвого механізму контролю громадськості за діяльністю спеціальних об’єктів сектору безпеки і оборони, зокрема Збройних Сил України, розвідувальних і контррозвідуальних органів; 4) для контролю та участі громадськості в реалізації регіональних програм забезпечення публічної безпеки і порядку, боротьби із злочинністю територіальної оборони, антитерористичної діяльності, протидії корупції, правового виховання населення; 5) розвитку благодійної і волонтерської діяльності в інтересах забезпечення національної безпеки України (збирання коштів на потреби сектору безпеки і оборони, діяльності добровільних батальйонів, допомога військовим, благоустрій переселенців і біженців із зони антитерористичної операції тощо. В зв’язку з чим Закон України «Про волонтерську діяльність» необхідно удосконалювати, враховуючи нові напрями діяльності громадських об’єднань.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес, зокрема основні положення та висновки дисертації можуть бути використані у:
- наукового дослідження діяльності - для подальших розробок та поглиблення існуючих уявлень про сутність та правову природу публічно- правових відносин, які виникають в процесі адміністративно-правового забезпечення сектору безпеки і оборони, можуть бути основою для подальших наукових досліджень з відповідної проблематики (акт впровадження
Кримінологічної асоціації України від 24.09.2018 року № 48);
- законодавчій діяльності - висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути використані під час розробки змін і доповнень до нормативних актів, що регулюють питання адміністративно-правового забезпечення сектору безпеки і оборони (довідка Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 17.09.2018 № 04-18/12-1644);
- практичній діяльності - використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність суб’єктів забезпечення сектору безпеки і оборони (довідка Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України від 28.09.2018 року);
- освітній діяльності - положення й висновки дисертації знайшли застосування при викладанні навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративна діяльність поліції», «Судові та правоохоронні органи», а також при підготовці лекцій і навчальних посібників з цих дисципліни (акт впровадження в навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 11.05.2018).
Апробація результатів дисертації. Підсумки розроблення проблеми в цілому, окремих її аспектів, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено на науково-практичних конференціях: «Військово-патріотичне виховання молоді: досвід та перспективи» (м. Харків 2015 р.), «Актуальні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції (м. Харків 2015 р.), «Теоретичні аспекти організації досудового розслідування» (м. Харків, 2015 р.), «Кримінально-правові та кримінологічні засади протидії корупції» (м. Харків 2016 р.), «Правоохоронна функція держави: теоретико-методологічні та історико-правові проблеми» (м. Харків 2017 р.), «Науково-практична конференція до 100-річчя підготовки охоронців правопорядку у Харкові» (м. Харків 2017 р.), «Сучасні проблеми правового, економічного та соціального розвитку держави» (м. Харків 2017 р.), «Психологічні та педагогічні проблеми професійної освіти та патріотичного
виховання персоналу системи МСВ України» (м. Харків 2018 р.).
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із основної частини (вступу, п’яти розділів, що містять двадцять два підрозділи, висновків), списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 511 сторінок, з яких 426 сторінок основного тексту. Список використаних джерел налічує 526 найменувань і займає 49 сторінок. Додатки розміщено на 13-и сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні змісту та особливостей адміністративно-правового забезпечення сектору безпеки і оборони України, тенденцій та напрямків їх удосконалення з урахуванням міжнародного досвіду, передусім держав-членів ЄС. У результаті проведеного дослідження сформульовано і обґрунтовано низку нових концептуальних положень та висновків, а також пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вдосконалення чинного законодавства та практичної діяльності суб’єктів сектору безпеки і оборони України.
1. Запропоновано авторське поняття адміністративно-правових засад функціонування сектору безпеки і оборони України, що дало змогу дати визначення адміністративно-правових відносин в зазначеній сфері. Доведено, що адміністративно-правові відносини, що виникають в процесі організації та функціонування сектору безпеки і оборони характеризуються обов’язковістю учасників таких відносин, чітким визначенням функцій суб’єктів і об’єктів відносин, їх обумовленості правовими нормами, вони здійснюються в сфері державного управління національною безпекою, виникають в процесі повсякденної діяльності і відзначаються ієрархічністю, визначеною норами адміністративного права. В адміністративно-правових відносинах в сфері сектору безпеки і оборони притаманні державно-владні повноваження, вони виникають по волі суб’єкта або об’єкта і згода іншої сторони не є обов’язковою умовою для їх виникнення.
2. Охарактеризовано систему та структуру сектору безпеки і оборони України, що дало змогу прийти до висновку, що зв’язки в системі сектору безпеки і оборони характеризуються спеціальним напрямом, силою впливу і імперативним характером, вони забезпечують виконання, організацію діяльності і збереження структури і цілісних властивостей системи. Зв’язкам в системі сектору безпеки і оборони притаманні ієрархічність, підпорядкованість, поєднання єдиноначальності і колегіальності, персональна відповідальність, чітке розмежування функціональних обов’язків, висока дисциплінованість.
3. З’ясовано співвідношення сектору безпеки і оборони України і національної безпеки України, що дало змогу обґрунтувати позицію, що сектор безпеки і оборони являє собою систему уповноважених державних органів, органів місцевого самоврядування і громадських організацій, які, в свою чергу, мають свою системну побудову і структура, тобто являються підсистемами загальної системи безпеки і оборони держави. Кожна система і підсистема мають свою організаційну побудову, і в цьому відношенні поняття «система» і поняття «організація» доповнюють одне одного, залишаючись самостійними.
4. Доведено, що обрана методологія та методи дослідження сектору безпеки і оборони України дали змогу довести, що система сектору безпеки і оборони є соціальною, оскільки включає в себе організовані людські спільноти, організовані і поєднані певною діяльністю соціальні групи, штучною, тобто створеною для реалізації цілей суспільства, вона є відкритою з наявністю розгалужених зв’язків із навколишнім середовищем і залежністю від нього, здійснює обмін інформацією, ресурсами, вступає в контакти з іншими партнерами, і в той же час, окремі підсистеми системи сектору безпеки і оборони є в значній мірі закритими в силу своїх функціональних обов’язків, зокрема, такими є: Державна служба охорони, Служба зовнішньої розвідки, Служба безпеки України, Міністерство оборони України. Система безпеки і оборони є програмно-цільовою, оскільки реалізує певні програми діяльності з вирішення соціальних проблем загальнодержавного, регіонального та іншого характеру.
5. Охарактеризовано систему та зміст принципів функціонування сектору безпеки і оборони: 1) принципи, закріплені Законом України «Про національну безпеку України»; 2) принципи, які закріплені Законом України «Про оборону України»; 3) принципи, які характеризують діяльність окремих правоохоронних органів, та визначені в нормативно-правових актах, які регламентують їх діяльність; 4) принципи, які визначають саме специфіку сектору безпеки і оборони.
6. Наголошується, що адміністративно-правовий статус суб’єкта сектору безпеки і оборони, будучи різновидом галузевого правового статусу, визначає його місце в конкретній галузі права. Адміністративно-правовий статус суб’єкта сектору безпеки і оборони є спеціальним статусом, який ідентифікує відповідного суб’єкта права в системі правовідносин в сфері забезпечення національної безпеки в конкретний час з конкретними повноваженнями, завданнями і відповідальністю. Адміністративно-правовий статус суб’єкта сектору безпеки і оборони - це регламентований адміністративно-правовими нормами стан елементів суб’єкта (органів, підрозділів, особистості), який визначається через мету їх створення (забезпечення безпеки і оборони), обґрунтовується завданнями та функціями цих елементів, забезпечується сукупністю прав (повноважень), обов’язків і завдань та відповідальності суб’єкта безпеки і оборони. Адміністративно-правовий статус суб’єкта безпеки і оборони характеризується такими основними елементами, як компетенція і повноваження, мета його створення, завдання і цілі, функції і принципи діяльності, відповідальність, правові і соціальні гарантії діяльності.
7. Доведено, що адміністративно-правове регулювання сектору безпеки і оборони України є систематизована сукупність нормативного масиву різної юридичної сили, що регулює публічно-правові відносини щодо організації та функціонування сектору безпеки і оборони, яка спрямована на захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.
8. Визначено коло адміністративно-правових актів центральних органів виконавчої влади щодо формування та реалізації державної політики у сфері сектору безпеки і оборони України. Обґрунтовується позиція, що всі законодавчі акти з питань правового регулювання забезпечення національної безпеки мають відповідати Конституції України, а всі інші прийняті Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади мають бути в межах чинного законодавства і спрямовані на виконання законів. В підрозділі особлива увага приділяється міжнародним нормативно-правовим актам та угодам. Обґрунтовується, що Україна тісно співпрацює з міжнародними організаціями, які мають відношення до забезпечення безпеки і оборони. Міжнародні організації відіграють важливу роль у керівництві та реформування сфери безпеки.
9. Визначено, що підзаконні нормативно-правові акти правоохоронних органів щодо забезпечення сфери сектору безпеки і оборони України - це результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб). Такі акти зазвичай розвивають чи деталізують окремі положення законів. Доведено, що для якісного здійснення відомчої нормотворчості у сфері національної безпеки держави є дотримання принципів такої діяльності, тобто тої сукупності правил та закономірностей, що визначають основні вимоги до процедури розробки та прийняття відомчих нормативно-правових актів, витікають із принципів нормативно-правового регулювання суспільних відносини, які виникають під час діяльності уповноважених суб’єктів щодо реалізації національної безпеки держави. Зазначені принципи характеризують специфіку відомчої нормотворчості у сфері реалізації національної безпеки держави, визначають ключові вимоги до проектів відомчих нормативно- правових актів, процедури їх розробки і прийняття. Так, до принципів нормотворчої діяльності у сфері реалізації національної безпеки держави слід відносити: 1) принцип законності відомчої нормотворчості (проекти відомчих нормативно-правових актів повинні розроблятися з урахуванням вимог законів та підзаконних нормативно-правових актів вищих органів державної влади); 2) принцип обґрунтованості (рішення про доцільність розробки конкретного відомчого нормативно-правового акта має бути належним чином обґрунтованим); 3) принцип планування та прогнозування (під час відомчої нормотворчості необхідно чітко сформулювати цілі, які мають бути досягнуті у результаті прийняття конкретного відомчого нормативно-правового акта; визначити найбільш ефективні шляхи досягнення поставлених цілей; визначити поточні та перспективні завдання, які мають бути поставлені перед конкретними суб’єктами реалізації правоохоронної функції держави); 4) принцип науковості (наукова обґрунтованість нормотворчої діяльності є особливо актуальною, адже ненауковість нормативно-правових актів тягне за собою їх неефективність і нестабільність).
10. Розглянуто зміст та призначення адміністративно-правових актів
органів місцевої виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з питань забезпечення безпеки і оборони України. Сформульовані напрямки та повноваження органів місцевого самоврядування щодо прийняття
адміністративно-правових актів у сфері безпеки і оборони, стрижнем яких є: 1) плани заходів; 2) регіональні стратегії розвитку; 3) плани заходів з реалізації регіональних стратегій розвитку; 4) інвестиційні програми (проекти), спрямовані на розвиток певного регіону, що також має вплив на обороноздатність та забезпечення національної безпеки.
11. Визначено систему суб’єктів загального забезпечення безпеки і оборони, якими є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України і суб’єктів спеціального, галузевого забезпечення безпеки і оборони, якими є Міністерство оборони України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, інші міністерства і державні служби, основні повноваження яких полягають в забезпеченні національної безпеки України, наприклад, Служба зовнішньої розвідки України. Одним із напрямів забезпечення національної безпеки є протидія корупції, яка в Стратегії національної безпеки визначена як загроза національній безпеці. Верховна Рада України виконує такі функції: а) розглядає і вирішує питання державного і суспільного життя, що потребують врегулювання законами України; б) приймає закони України; в) здійснює установчі, контрольні, координаційні і міжнародні функції, передбачені Конституцією України.
12. Доведено наявність адміністративно-правового статусу Президента України як гаранта забезпечення безпеки і оборони України, що дало змогу визначити його поняття та особливості. До основних функцій Ради національної безпеки і оборони, що є консультативним органом при Президентові України, є: 1) нормотворча функція, яка полягає в розробці проектів нормативно-правових актів, які стосуються питань забезпечення національної безпеки; 2) функція взаємодії та координації суб’єктів сектору безпеки і оборони з іншими державними та недержавними інституціями з метою виконання завдань у сфері національної безпеки; 3) функція контролю, яка полягає в постійному моніторингу виконання завдань у сфері забезпечення національної безпеки суб’єктами сектору безпеки і оборони; 4) інформаційно- аналітична функція включає до себе збір та обробку інформації щодо стану виконання завдань у сфері забезпечення сектору безпеки і оборони.
13. Обґрунтовано, що Кабінет Міністрів України є суб’єктом сектору безпеки і оборони, оскільки останній наділений колом повноважень в зазначеній сфері, а саме: 1) нормотворчі повноваження, які спрямовані на формування та реалізацію державної політики щодо забезпечення національної безпеки; 2) установчі повноваження, зміст яких полягає в можливості створення державних інституцій, діяльність яких спрямована на забезпечення національної безпеки (створення оборонно-промислових підприємств); 3) дозвільні повноваження, які спрямовані на надання дозвільних документів іншим суб’єктам сектору безпеки і оборони України на дії, що становлять значну небезпеку; 4) контрольні повноваження щодо стану дотримання управлінської дисципліни деякими суб’єктами сектору безпеки і оборони.
14. Наголошено, що місцеве самоврядування виконує встановлені законом повноваження в різних сферах безпеки, які є складовими національної безпеки України. Зокрема, органи місцевого самоврядування реалізують території обслуговування питаннями екологічної, економічної, транспортної безпеки, забезпечення публічної безпеки і порядку, протидії злочинності,
захисту прав і свобод людини і громадянина, додержання законності оборонної роботи.
15. Охарактеризовано адміністративно-правовий статус Служби безпеки України як центрального органу системи безпеки і оборони України, що дало змогу виокремити такі групи адміністративних повноважень останньої: 1) нормотворчі управлінські повноваження, пов’язані організацією діяльності відповідної служби; 2) дозвільні повноваження (надання дозвільних документів на ті види господарської діяльності, які несуть загрозу національні безпеці); 3) повноваження щодо запобігання правопорушенням в тому числі, які пов’язані з корупцією; 4) контрольно-наглядові та моніторингові повноваження. Запропоновано зміни до чинного законодавства в частині оновлення чинного на сьогодні Закону України «Про службу безпеки України».
16. З’ясоване місце Міністерства оборони України в системі суб’єктів забезпечення сектору безпеки і оборони України. Доведено, що Міністерство оборони України є основним суб’єктом сектору оборони, оскільки наділений для цього відповідним колом управлінських повноважень щодо організації та координації діяльності відповідними структурами, які входять до складу останнього. З метою виконання покладених завдань у сфері національної безпеки Міністерство оборони України наділено адміністративними повноваженнями та відповідним правовим інструментарієм, а саме: 1)оборонне планування; 2) формування кадрово-військової політики; 3) формування матеріально-технічного забезпечення, в тому числі військово-технічним оснащенням; 4) координація діяльності всіх підпорядкованих суб’єктів;
5) нормотворча діяльність щодо формування воєнної політики держави тощо.
17. Визначено коло окремих правоохоронних органів, які мають повноваження щодо забезпечення сектору безпеки і оборони. Одним із основних суб’єктів названо органи прокуратури. Оскільки на прокуратуру покладається ряд обов’язків, які безпосередньо свідчать, що останні є суб’єктом сектору безпеки і оборони України, а її діяльність спрямована на захист життєво важливих інтересів як суспільства так і окремого громадянина.
Визначено публічно-правовий статус органів прокуратури та його структурні елементі.
18. Окреслено шляхи реформування соціально-економічної та політичної системи України як стратегічного курсу на зміцнення безпеки і оборони держави, дало змогу сформулювати такі перспективні напрями як: 1) чітко окреслити повноваження всіх суб’єктів сектору безпеки і оборони з метою усунення дублювання останніх між собою та виключити можливість виникнення компетенційних спорів; 2) визначення оптимальної штатної чисельності суб’єктів сектору безпеки і оборони із врахуванням стану забезпечення національної безпеки та можливих ризиків та загроз останній, щоб попереджати останні на стадії виявлення; 3) створення нової системи матеріального, технічного та ресурсного забезпечення працівників сектору безпеки і оборони із врахуванням європейських стандартів та мотиваційної складової; 4) подальший розвиток міжнародного співробітництва у сфері безпеки і оборони, що надасть можливість налагодити тісні зв’язки з іншими державами та підтримувати дружні стосунки, а також обмінюватися досвідом та перспективними напрацюваннями в зазначеній сфері; 5) внести зміни до Конституції України, якими включити розділ «Національна безпека України», який би закріплював, в тому числі, правоохоронну систему, правоохоронну діяльність та правоохоронну службу, визначивши правоохоронну систему України як складову Національної безпеки держави; 6) Розробити та прийняти Закон України «Про правоохоронну службу в Україні», який би закріплював визначення правоохоронних органів, правоохоронної діяльності, правоохоронної функції та інше, та закріплював би основні ознаки, функції, завдання правоохоронних органів в Україні та інше.
19. Визначено завдання, стан реалізації, контроль та виконання Стратегії національної безпеки України, як базового правового акту в адміністративно- правовому забезпеченні діяльності сектору безпеки і оборони. Обґрунтовується позиція, що Стратегія є певним правовим інструментарієм, який визначає перспективні вектори руху щодо виконання завдань із забезпечення національної безпеки, та формулює поточні та стратегічні плани дій суб’єктів сектору безпеки і оборони щодо виявлення та оцінки ризиків загроз останній.
20. Сформульовано напрямки адміністративно-правового забезпечення
реформування правоохоронної системи держави: 1) систематизація
нормативного масиву з питань організації та функціонування сектору безпеки і оборони; 2) вироблення нової воєнної кадрової політики; 3) посилення взаємодії та координації суб’єктів сектору безпеки і оборони; 4) формування єдиної державної політики у сфері безпеки і оборони із закріпленням дієвих правових інструментів її забезпечення.
21. Виявлено деструктивні фактори в сфері безпеки і оборони та окреслено шляхи їх усунення адміністративно-правовими заходами.
Охарактеризовано парламентський та громадський контроль в секторі безпеки і оборони. Доведено, що демократичний цивільний контроль над сектором безпеки і оборони є однією із найважливіших функцій державного управління і суспільного впливу на стан безпеки і оборони країни. За об’єктами, суб’єктами і сферами та методами реалізації поділяється на державний, відомчий, позавідомчий, виробничий, документальний, громадський. Демократичний цивільний контроль над діяльністю сектору безпеки і оборони охоплює в тій чи іншій мірі всі види контролю, в т.ч. і найвищого, парламентського.