Попов Роман Віталійович Процесуальні способи захисту прав відпо­відачів в адміністративному процесі

brief description

Попов Роман Віталійович, старший консультант відділу під­готовки до розгляду справ другою судовою палатою управління забезпечення роботи другої судової палати Вищого адміністра­тивного суду України: «Процесуальні способи захисту прав відпо­відачів в адміністративному процесі» (12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право). Спецрада Д 26.001.04 у Київському національному університеті імені Тара­са Шевченка

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
На правах рукопису
ПОПОВ РОМАН ВІТАЛІЙОВИЧ
УДК 347.998.85 (447)
ПРОЦЕСУАЛЬНІ СПОСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВ ВІДПОВІДАЧІВ В
АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ
Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право;
інформаційне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Бевзенко В.М.
Запоріжжя – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП..................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ ЗАХИСТУ ПРАВ ВІДПОВІДАЧА В
АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ............................................................. 13
1.1. Відповідач в адміністративному процесі: поняття, повноваження та
особливості......................................................................................................... 13
1.2. Права відповідача як предмет захисту ..................................................... 32
1.3. Сутність та класифікація способів захисту прав відповідача ................ 54
Висновки до розділу 1 .......................................................................................... 78
РОЗДІЛ 2. ВИДИ ТА ЗМІСТ СПОСОБІВ ЗАХИСТУ ПРАВ
ВІДПОВІДАЧА.................................................................................................... 86
2.1. Стратегія і тактика поведінки відповідача в адміністративному
процесі ................................................................................................................ 86
2.2. Заперечення відповідача: природа та види ............................................ 105
2.3. Примирення сторін................................................................................... 117
2.4. Зустрічний позов: природа та особливості ............................................ 126
Висновки до розділу 2 ........................................................................................ 138
РОЗДІЛ 3. СУТНІСТЬ ЗУСТРІЧНОГО ПОЗОВУ..................................... 144
3.1. Предмет зустрічного позову.................................................................... 144
3.2. Підстави зустрічного позову ................................................................... 157
3.3. Зміст зустрічного позову.......................................................................... 170
Висновки до розділу 3 ........................................................................................ 178
ВИСНОВКИ ....................................................................................................... 184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 192
3
ВСТУП
Актуальність теми. Конституційні гарантії відповідальності держави
перед людиною за свою діяльність, звернення до суду для захисту
конституційних прав і свобод людини і громадянина, оскарження в суді
рішень, дій, бездіяльності суб’єктів владних повноважень (ст. ст. 3, 8, 55
Основного Закону) обумовлюють необхідність подальшого вдосконалення
процесуальних механізмів захисту суб’єктивних прав, свобод, інтересів осіб
адміністративними судами.
Механізми захисту суб’єктивних прав, свобод, інтересів досі не мають
достатнього наукового обґрунтування, не дістали належного випробування
практикою адміністративного судочинства, а відтак – доволі неоднозначно
застосовуються сторонами, їх представниками, а також адміністративними
судами. Так, Кодексом адміністративного судочинства України (ст. ст. 49, 51,
185, 211, 235, 254, 267) передбачено різноманітні способи захисту прав
відповідачів в адміністративному судочинстві – заперечення проти позову,
примирення, перегляд та виконання судових рішень. Проте на сьогодні
окремі приписи Кодексу не виконують своє основне завдання із захисту
суб’єктивних прав, свобод, інтересів та не відповідають потребам судової
практики в адміністративних справах.
Повноцінно не обґрунтована наукою адміністративного процесуального
права тема захисту прав відповідача в адміністративному судочинстві; попри
нагальність та раціональність використання в адміністративному судочинстві
зустрічного адміністративного позову останній Кодексом адміністративного
судочинства України не передбачений. Однак, як засвідчили результати
дослідження судової практики в адміністративних справах, зустрічний
адміністративний позов не масштабно, але все ж таки подається
відповідачами й розглядається адміністративними судами.
4
Враховуючи такий стан захисту суб’єктивних прав, існує об’єктивна
потреба в науковому обґрунтуванні змісту, процедури та особливостей
застосування процесуальних способів захисту прав відповідачів в
адміністративному процесі. Хоча тема захисту суб’єктивних прав в
адміністративному процесі не є абсолютно новою, але комплексно, у поєднанні
з іншими положеннями і темами адміністративного процесуального права,
вона не досліджувалася.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію підготовлено в рамках планів наукових досліджень Запорізького
національного університету на 2011–2014 роки, комплексного наукового
проекту «Дослідження основних напрямків реформування законодавства
України в контексті глобалізаційних процесів» (номер державної реєстрації
0111U008532). Робота над дисертацією проводилася відповідно до
Пріоритетних тематичних напрямів наукових досліджень і науковотехнічних розробок на період до 2015 року, затверджених постановою
Кабінету Міністрів України від 7 вересня 2011 року № 942, Пріоритетних
напрямів розвитку правової науки на 2011–2015 роки, затверджених
постановою загальних зборів Національної академії правових наук України
від 24 вересня 2010 року № 14-10, Указу Президента України від 12 січня
2015 року № 5/2015 «Про Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020».
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є обґрунтування
системи знань щодо процесуальних способів захисту прав відповідачів в
адміністративному процесі, раціонального застосування цих способів з
урахуванням європейського та кращого вітчизняного досвіду.
Для досягнення цієї мети дисертантом сформульовані такі задачі:
– на підставі сучасних тенденцій судової практики дослідити сутність
відповідача в адміністративному процесі;
– узагальнити й класифікувати права відповідача, що є предметом
захисту в адміністративному процесі;
5
– проаналізувати та систематизувати способи захисту прав відповідача,
що ним можуть бути застосовані;
– з’ясувати принципи та розкрити особливості стратегії й тактики
поведінки відповідача під час захисту ним своїх суб’єктивних прав, свобод,
інтересів;
– дослідити здійснення адміністративного судочинства та практичну
реалізацію приписів адміністративного законодавства й обґрунтувати види
заперечень відповідача як спосіб захисту його суб’єктивних прав, свобод,
інтересів;
– оцінити судову практику в адміністративних справах та виявити
умови допустимості досягнення примирення між сторонами
адміністративного процесу;
– проаналізувати практичну реалізацію процесуальних повноважень
адміністративним судом, а також сторонами адміністративного процесу й
визначити доцільність та практичне значення зустрічного позову;
– дослідити складові зустрічного позову (предмет, підстава, зміст),
сформулювати їх сутнісні ознаки та поняття.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку
з розглядом та вирішенням публічно-правових спорів адміністративними
судами.
Предметом дослідження є процесуальні способи захисту прав
відповідачів в адміністративному процесі.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали
сучасні загальні та спеціальні методи наукового пізнання, системне
застосування яких забезпечило розв’язання сформульованих задач та
досягнення мети дисертаційної роботи.
За допомогою методу узагальнення зроблено висновок про можливість
набуття адміністративної процесуальної правосуб’єктності різними за
організаційно-правовою формою та компетенцією суб’єктами; у свою чергу,
ці суб’єкти систематизовано та класифіковано на основні групи, згруповано
6
права відповідача, що можуть захищатися в адміністративному процесі,
класифіковано способи захисту прав відповідача (п. п. 1.1–1.3). Системний
метод застосовувався для обґрунтування видів та змісту способів захисту
прав відповідача, характеристики складових зустрічного позову (п .п. 2.1–2.4,
3.1–3.3). Використання логіко-семантичного методу допомогло зробити
висновок про нагальність перегляду категорії «рішення, дії, бездіяльність» і
запровадження натомість категорії «інструменти діяльності публічної
адміністрації», уточнення визначення поняття «відповідач», стратегії
поведінки відповідача, а також понять «предмет», «підстава», «зміст» позову
(п. п. 1.1, 2.1, 3.1–3.3). Аналіз і синтез застосовувалися для обґрунтування
складових зустрічного позову та їх взаємообумовленості (п. п. 3.1–3.3).
Методи групування та структурно-логічний сприяли формулюванню
висновків про класифікацію змісту зустрічного позову, види
адміністративних позовів (розділ 3). Історико-правовий метод став основою
для дослідження й виявлення закономірностей розвитку інституту позову в
адміністративному процесі (п. 3.1). Завдяки порівняльно-правовому методу
обґрунтовано існування елементів адміністративного позову, доведено
необхідність законодавчого закріплення видів адміністративного позову та
зустрічного адміністративного позову (п. п. 3.1–3.3). Діалектичний метод
використано для з’ясування природи й обґрунтованості зустрічного позову в
адміністративному процесі, його складових (предмета, підстав, змісту) (п.
п. 3.1–3.3).
Теоретичним підґрунтям дослідження стали наукові праці з теорії
права, конституційного права, адміністративного права і процесу, цивільного
та господарського процесу, інших галузевих правничих наук, а також
довідкова та статистична література.
Науково-теоретичну основу дослідження становлять наукові здобутки
представників процесуальної науки ХІХ–ХХ століть –
С.В. Александровського, О.Т. Боннера, А.І. Єлістратова, М.Д. Загряцкова,
С.О. Корфа, К. Лемайєра, Л.А. Ніколаєвої, Д.М. Чечота, Б.М. Юркова та
7
сучасних вітчизняних науковців-адміністративістів: В.Б. Авер’янова,
В.М. Бевзенка, А.І. Берлача, Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, І.П. Голосніченка,
В.В. Гордєєва, Е.Ф. Демського, П.В. Діхтієвського, М.В. Жернакова,
О.В. Закаленко, І.О. Картузової, Х.І. Кіт, І.Б. Коліушка, Т.О. Коломоєць,
В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.В. Константого, О.В. Кузьменко,
Р.О. Куйбіди, Д.В. Лученка, О.І. Миколенка, Н.В. Мостової,
Р.С. Мельника, Р.В. Миронюка, А.Ю. Осадчого, І.В. Патерило,
В.Г. Перепелюка, Н.Б. Писаренко, Д.В. Приймаченка, М.І. Смоковича,
А.О. Селіванова, В.С. Стефанюка, В.П. Тимощука, М.І. Цуркана,
А.М. Школика.
Нормативну основу дослідження становить національне та зарубіжне
адміністративне й адміністративно-процесуальне законодавство.
Емпірична основа – рішення Європейського суду з прав людини, рішення
Конституційного Суду України, матеріали судової практики Верховного Суду
України, Вищого адміністративного суду України, інших адміністративних
судів, роз’яснення й аналітичні узагальнення цих судів та їх пленумів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
дисертація є першим у вітчизняній адміністративній процесуальній науці
дослідженням, у якому розкрито сучасне розуміння сутності та особливостей
відповідача в адміністративному процесі, визначено систему способів
захисту прав відповідача та охарактеризовано їх природу; з урахуванням
складових позову доведено нагальність запровадження в адміністративному
судочинстві інституту зустрічного позову. Сформульовано рекомендації
щодо систематизації та застосування в адміністративному судочинстві
процесуальних способів захисту прав відповідача.
Дослідження обраної теми мало наслідком отримання сукупності нових
результатів, що виносяться на захист. Найбільш значущі з них такі:
уперше:
– запропоновано систему принципів стратегії і тактики поведінки
відповідача в адміністративному процесі, до якої віднесено:
8
цілеспрямованість; послідовність; заснованість обраної стратегії і тактики на
нормах матеріального й процесуального права, сучасних положеннях
юридичної науки, національної судової практики та практики Європейського
суду з прав людини; постійність обраної стратегії й тактики; розсудливість і
пропорційність поведінки відповідача;
– сформульовано умови обґрунтованості й законності примирення
сторін: 1) сторони досягли обопільної згоди в адміністративній справі;
2) досягаючи примирення, сторони мали відповідну адміністративну
компетенцію для такого примирення і діяли у межах адміністративного
розсуду; 3) адміністративній компетенції та розсуду сторін відповідає
розсуд адміністративного суду, що розглядає та вирішує справу й
постановляє ухвалу про закриття провадження на підставі примирення
сторін; 4) сторони, досягаючи примирення, мають діяти винятково на
засадах дійсного, вільного і свідомого волевиявлення; 5) умови
примирення перевірені адміністративним судом ;встановлено, що дії
сторін не суперечать закону й не порушують чиї-небудь прав, свобод чи
інтересів (ч. 4 ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України);
6) мають дотримуватися (гарантуватися) права, свободи, інтереси як
сторін, так і інших (третіх) осіб, які безпосередньо чи опосередковано
перебувають у спірних адміністративно-правових відносинах;
– запропоновано вважати застосування процесуальних способів захисту
прав відповідача, зокрема подання зустрічного адміністративного позову в
адміністративному процесі, одним із практичних заходів реалізації
конституційного положення про відповідальність держави перед людиною
(ст. 3 Конституції України);
– у Кодексі адміністративного судочинства України обґрунтовано
закріпити таку класифікацію адміністративних позовів: адміністративний
позов про оспорювання; адміністративний позов про примушування до
виконання обов’язку; загальний адміністративний позов про виконання
обов’язку; загальний адміністративний позов про визнання правовідношення;
9
продовжений адміністративний позов про визнання правовідношення;
зустрічний адміністративний позов;
удосконалено:
– поняття «відповідач» в адміністративному процесі: це – суб’єкт
публічно-правових відносин, який відповідно або всупереч наданій
компетенції ухвалив рішення, вчинив дію або допустив факт бездіяльності та
який за позовною заявою залучається до адміністративної справи;
– тлумачення процесуальних способів захисту прав відповідача, що їх
запропоновано розуміти як передбачені або не заборонені нормами Кодексу
адміністративного судочинства України види поведінки (реалізація
відповідачем, позивачем, адміністративним судом їх повноважень), які
повністю або частково спростовують чи нівелюють вимоги позивача та
унеможливлюють, перешкоджають або ускладнюють ухвалення рішення
адміністративного суду на користь позивача;
– розуміння предмета зустрічного позову, який визначено як вияв
(вияви) активності або бездіяльність суб’єкта публічної адміністрації,
внаслідок яких, на переконання суб’єкта, порушено його права, свободи та
інтереси. Такі вияви активності чи бездіяльності суб’єкта публічної
адміністрації або передували спірним правовідносинам, або були їх
наслідком;
дістали подальшого розвитку:
– класифікація адміністративних справ, де позивачем є суб’єкт владних
повноважень, на: 1) адміністративні справи компетенційного характеру
(спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої
компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень);
2) адміністративні справи щодо укладання, виконання, припинення,
скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
3) адміністративні справи, порушені щодо приватних осіб;
– теоретико-прикладні положення про практичне значення предмета
зустрічного позову. По-перше, слід говорити про таку взаємообумовлюючу
10
закономірну послідовність, як: 1) предмет позову – 2) вид позову – 3) вид,
зміст та наслідки судової перевірки дій суб’єктів публічної адміністрації; подруге, залежно від предмета зустрічного позову особою обирається
відповідний вид способу захисту суб’єктивних прав, свобод, інтересів; потретє, визначення виду предмета зустрічного позову допомагає правильно
обрати вид процесуальної поведінки сторін та адміністративного суду; почетверте, законодавче закріплення предмета зустрічного позову,
класифікація позовів, їх відповідне наукове обґрунтування
забезпечуватимуть визначеність і послідовність судового захисту
суб’єктивних прав, свобод, інтересів, стабільність судової практики; поп’яте, чітке визначення й розуміння предмета зустрічного позову дає змогу
гнучко розпоряджатися наданими сторонам процесуальними
повноваженнями, обираючи відповідний зручний та ефективний спосіб
захисту суб’єктивних прав, свобод, інтересів; по-шосте, чітке уявлення про
предмет і вид позову допомагає зрозуміти (спрогнозувати), як рішення суду
щодо адміністративного акта чи іншого вияву адміністративної діяльності
суб’єкта публічної адміністрації буде виконуватися, або коли саме судове
рішення вважатиметься виконаним;
– висновки про те, що розгляд та вирішення адміністративних справ
судами, захист і поновлення суб’єктивних прав, свобод, інтересів відбуваються
у межах процесуального розсуду. Такий розсуд обумовлений процесуальними
повноваженнями, передбаченими Кодексом адміністративного судочинства
України, принципом офіційного з’ясування всіх обставин у справі,
фактичними обставинами адміністративної справи й приписами
матеріального законодавства. Цілком закономірно, що зміст зустрічного
позову, його оцінка також реалізуються у межах процесуального розсуду
адміністративного суду.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
положення, висновки та рекомендації, запропоновані в дослідженні, можуть
бути використані у:
11
– науково-дослідній сфері – для подальшого розвитку вчення про зміст
та застосування способів захисту суб’єктивних прав, свобод, інтересів в
адміністративному судочинстві, наукового обґрунтування особливостей
захисту цих прав, свобод, інтересів у певних категоріях адміністративних
справ (акт впровадження від 30 червня 2016 року Львівського національного
університету імені Івана Франка);
– нормотворчій сфері – як теоретичне підґрунтя для вдосконалення
адміністративного процесуального законодавства та тлумачення його
положень (акт впровадження від 18 травня 2016 року № 04-19/11-2577
Комітету з питань запобігання і протидії корупції Верховної Ради України);
– правозастосуванні – для вдосконалення процедури розгляду й
вирішення адміністративних справ судами першої, апеляційної та касаційної
інстанції (акт впровадження від 25 травня 2016 року Вищого
адміністративного суду України);
– навчальному процесі – під час підготовки підручників, навчальних
посібників з навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративний
процес» (акт впровадження від 26 травня 2016 року Київського
національного університету імені Тараса Шевченка).
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації
розглядалися й обговорювалися на міжнародних та регіональних науковопрактичних конференціях, «круглих столах», зокрема: «Роль і місце
адміністративної юстиції в умовах проведення конституційної реформи»
(23 жовтня 2015 року, м. Запоріжжя), «Пріоритетні напрямки розвитку
правової системи України» (29–30 січня 2016 року, м. Львів), «Сучасні
правові системи світу в умовах глобалізації: реалії та перспективи» (11–12
березня 2016 року, м. Київ), «Теоретичний аналіз та наукові дослідження
юридичної науки у ХХІ столітті» (29–30 квітня 2016 року, м. Запоріжжя),
«Адміністративна відповідальність в системі засобів забезпечення прав і
свобод громадян» (11 грудня 2015 року, м. Київ).
12
Публікації. Основні результати дослідження, висновки та пропозиції
дістали відображення в 5 статтях, опублікованих у наукових фахових
періодичних виданнях України, 1 статті у науковому виданні іноземної
держави, а також у 5 тезах доповідей на міжнародних та всеукраїнських
науково-практичних конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації представлено теоретичне узагальнення й нове наукове
вирішення завдання, що полягає у розробленні на основі національного та
зарубіжного законодавства, практики адміністративного судочинства вчення
про процесуальні способи захисту прав відповідачів в адміністративному
процесі. У результаті проведеного дослідження сформульовано висновки,
пропозиції та рекомендації, спрямовані на досягнення сформульованої мети.
1. Доведено, що адміністративної процесуальної правосуб’єктності
відповідача можуть набувати різні за організаційно-правовою формою,
завданнями і компетенцією суб’єкти – органи державної влади, органи
місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи тощо, фізичні і
юридичні особи публічного і приватного права, колективні утворення без
статусу юридичної особи. Зважаючи на приписи національного
адміністративного процесуального законодавства, практику функціонування
суб’єктів владних повноважень (суб’єктів публічної адміністрації),
адміністративного судочинства зроблено висновок, що в адміністративному
процесі повноваження відповідача можуть реалізовувати такі суб’єкти:
1) суб’єкт владних повноважень (суб’єкт публічної адміністрації) – органи
державної влади, державні органи, органи влади Автономної Республіки
Крим, органи місцевого самоврядування; 2) представники самоврядних
професій – нотаріуси, адвокати, митні брокери, аудитори, арбітражні керуючі
тощо; 3) носії публічних (адміністративних) повноважень – фізичні,
юридичні особи приватного права; 4) колективні утворення без статусу
юридичної особи – МСЕК, експертні, виборчі комісії, комісії з референдуму
та інші комісії, структурні підрозділи органів державної влади, державних
органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого
самоврядування.
185
2. Запропоновано усіх потенційних відповідачів в адміністративному
процесі систематизувати на такі основні групи: 1) фізичні особи – публічні
службовці, посадові особи державних, комунальних підприємств, установ,
організацій, представники самоврядних професій, приватні фізичні особи
(громадяни, іноземці, особи без громадянства); 2) юридичні особи
публічного і приватного права – органи державної влади, державні органи,
Національний банк України, органи влади Автономної Республіки Крим,
органи місцевого самоврядування, підприємства приватної або колективної
форм власності (зокрема, публічне акціонерне товариство «Українська
залізниця», прикордонний загін тощо); 3) колективні утворення без статусу
юридичної особи – МСЕК, експертні, атестаційні, ліквідаційні та інші комісії,
структурні підрозділи органів державної влади, державних органів, органів
влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування,
органи суддівського самоврядування (зокрема, збори суддів та ін.).
Викладена характеристика потенційних відповідачів в
адміністративному процесі, практика функціонування носіїв публічних
повноважень, на наше переконання, дає підстави вкотре говорити про
нагальність заміни категорії «суб’єкт владних повноважень», яка
використовується у КАС України та іншому національному законодавстві, на
категорію «суб’єкт публічної адміністрації».
Відповідно, пропонується переглянути визначення «відповідач» в
адміністративному процесі, відмовитися від його тлумачення винятково як
суб’єкта владних повноважень та запровадити у КАС України таке його
тлумачення: це – суб’єкт публічно-правових відносин, який відповідно або
всупереч наданої компетенції ухвалив рішення, вчинив дію або допустив
факт бездіяльності та який за позовною заявою залучається до
адміністративної справи.
3. Отримано висновки щодо прав відповідача в адміністративному
процесі:
186
– в національному адміністративному процесі можуть захищатися як
майнові, так і немайнові права відповідача, що можуть мати різну галузеву
належність;
– права відповідача, які можуть захищатися в адміністративному
процесі, можуть бути як публічними, так і приватними. Порушення таких
прав відбувається у зв’язку із ухваленням, вчиненням рішень, дій
(інструментів діяльності публічної адміністрації), бездіяльністю суб’єкта
владних повноважень (суб’єкта публічної адміністрації). Порушення,
ігнорування чи невизнання суб’єктивних прав публічного характеру можуть
обумовлювати негативний вплив на приватні права цієї особи. Тому
обґрунтованим і раціональним видається висновок про доцільність сукупної
оцінки і захисту в адміністративному процесі як публічних, так і приватних
прав;
– предметом захисту в адміністративному процесі України можуть
бути, зокрема, такі права відповідача: право на таємницю листування,
телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на особисте і
сімейне життя, право доступу до публічної служби, право на мирні зібрання,
право на звернення, право на соціальний захист, право на житло, право на
безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на відшкодування за рахунок
держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної
шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і
службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст.ст. 22–56, 64
Конституції України), майнові права.
4. Виділено такі групи процесуальних способів захисту прав
відповідачів:
– процесуальні способи захисту прав відповідачів безпосередньої дії –
заперечення проти позову, зустрічний позов, перегляд та виконання судових
рішень. Підставою віднесення заперечення проти позову і зустрічного позову
до цієї групи способів захисту прав відповідача є його можливість на власний
187
розсуд активно впливати на перебіг розгляду адміністративної справи,
доводити власну фактичну й правову позицію, спростовувати вимоги
позивача;
– процесуальні способи захисту прав відповідачів опосередкованої дії –
зменшення розміру позовних вимог, відмова від адміністративного позову,
зміна предмету або підстави позову, примирення сторін, презумпція
винуватості суб’єкта владних повноважень-позивача, принцип офіційного
з’ясування всіх обставин у справі, залишення позовної заяви без розгляду,
закриття провадження у справі. Успішна реалізація цих способів захисту
досягається лише за умови тристоронньої згоди позивача, відповідача та
адміністративного суду, уповноваженого здійснювати правосуддя у
відповідній справі.
Процесуальні способи захисту прав відповідача – передбачені або не
заборонені нормами КАС України види поведінки (реалізація відповідачем,
позивачем, адміністративним судом їх повноважень), які повністю або
частково спростовують чи нівелюють вимоги позивача та які
унеможливлюють, перешкоджають або ускладнюють ухвалення рішення
адміністративного суду на користь позивача.
5. Доведено, що стратегія поведінки відповідача в адміністративному
процесі – це прагнення бажаного обсягу і змісту процесуальної й
матеріальної правосуб’єктності відповідача за результатами розгляду й
вирішення адміністративної справи. Така стратегія, залежно від чинників, які
впливають на її зміст, фактичних обставин справи, тактики сторін, може мати
триваючий характер, а розгляд та вирішення адміністративної справи –
відбуватися на всіх можливих стадіях адміністративного процесу, із
застосуванням усіх передбачених КАС України повноважень.
6. Встановлено, що до функціональних засобів (прийомів) тактики
поведінки відповідача в адміністративному процесі належать способи
захисту прав відповідача, які можуть застосовуватися відповідно до приписів
КАС України: процесуальні способи захисту прав відповідачів
188
безпосередньої дії – заперечення проти позову, зустрічний позов, перегляд та
виконання судових рішень; процесуальні способи захисту прав відповідачів
опосередкованої дії – зменшення розміру позовних вимог, відмова від
адміністративного позову, зміна предмету або підстави позову, примирення
сторін, презумпція винуватості суб’єкта владних повноважень-позивача,
принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі, залишення позовної
заяви без розгляду, закриття провадження у справі.
7. Обґрунтовано, що принципами стратегії і тактики поведінки
відповідача в адміністративному процесі слід визнавати: цілеспрямованість,
яка полягає у тому, що відповідач, реалізуючи надані йому процесуальні
права, спростовує позовні вимоги позивача, доводить незаконність і
необґрунтованість його вимог; послідовність – постійне застосування
(використання) передбачених КАС України способів захисту прав
відповідача; заснованість обраної стратегії і тактики на нормах матеріального
й процесуального права, сучасних положеннях юридичної науки,
національної судової практики та практики Європейського суду з прав
людини; постійність обраної стратегії і тактики; розсудливість і
пропорційність поведінки відповідача.
8. Визначено, що адміністративному процесі існують та дієво можуть
застосовуватися такі види заперечень: матеріальне заперечення;
процесуальне заперечення; матеріально-процесуальне заперечення.
9. Доведено, що примирення буде обґрунтованим й законним за
сукупної наявності таких фактичних обставин: сторони досягли обопільної
згоди у їхній адміністративній справі; досягаючи примирення, сторони мали
відповідну адміністративну компетенцію для такого примирення й діяли у
межах адміністративного розсуду; адміністративній компетенції та розсуду
сторін відповідає розсуд адміністративного суду, який розглядає та вирішує
справу й постановляє ухвалу про закриття провадження на підставі
примирення сторін; сторони, досягаючи примирення, мають діяти винятково
на засадах дійсного, вільного і свідомого волевиявлення; умови примирення
189
перевірені адміністративним судом і встановлено, що дії сторін не
суперечать законові й не порушують прав, свобод чи інтересів (ч. 4 ст. 51
КАС України). Під час примирення сторін мають дотримуватися
(гарантуватися) права, свободи, інтереси як сторін, так і інших (третіх) осіб,
які безпосередньо чи опосередковано перебувають у спірних
адміністративно-правових відносинах.
10. Зроблено висновок, що оскільки держава взяла на себе зобов’язання
утверджувати і забезпечувати права і свободи людини, вони визначають
зміст і спрямованість держави (ст. 3 Конституції України), обґрунтованим і
нагальним видається запровадження в адміністративному процесі
зустрічного адміністративного позову. Застосування процесуальних способів
захисту прав відповідача (зокрема, подання зустрічного адміністративного
позову) в адміністративному процесі пропонуємо вважати одним із
практичних заходів реалізації конституційного положення про
відповідальність держави перед людиною (ст. 3 Конституції України). За
результатами поданого зустрічного адміністративного позову суд
перевірятиме рішення, дії, бездіяльність суб’єкта владних повноважень
(суб’єкта публічної адміністрації), поновлюватиме, захищатиме суб’єктивні
права, свободи, інтереси.
11. Аргументовано, що предмет зустрічного позову за своєю природою
і змістом є подібним до предмету первісного позову, з тією лише
відмінністю, що про нього заявляє відповідач; він міг би бути предметом
позову іншого, самостійного судового провадження й безпосередньо чи
опосередковано пов’язаний із первісними спірними правовідносинами як
підставами позову.
12. Дослідивши сутність та особливості підстав зустрічного позову,
отримано такі висновки:
– теоретико-науковий аналіз підстав зустрічного позову, оцінка їх
законодавчого закріплення та практичне застосування засвідчили, що
визначення підстав позову дозволяє встановити обґрунтованість звернення
190
до адміністративного суду із позовом, відкриття провадження в
адміністративній справі та здійснення адміністративного судочинства;
визначити наявність чи відсутність адміністративної юрисдикції;
– завдяки аналізу підстав зустрічного позову існує можливість
встановити унікальність зверненої до адміністративного суду матеріальноправової вимоги;
– підставами зустрічного позову можуть бути: правовідносини спірного
характеру, які насправді мали місце між сторонами; юридичний факт
(факти); норми матеріального й процесуального права, якими позивач
обґрунтовує своє звернення до адміністративного суду за захистом,
поновленням чи визнанням суб’єктивних прав, свобод, інтересів. Отже,
підстави зустрічного позову можуть бути як фактичного, так і правового
характеру;
– підстави зустрічного позову та підстави первісного позову сторін
можуть бути як різними, що обумовлює можливість розгляду зустрічного
позову у новому самостійному провадженні, так і тими самими;
– для відкриття провадження в адміністративній справі та прийняття
адміністративним судом постанови на користь позивача підстави зустрічного
позову мають бути повно, послідовно та об’єктивно викладені у позовній
заяві;
– за сукупністю підстав позову можна встановити наявність або
відсутність достатності підстав подання зустрічного адміністративного
позову.
13. Запропоновано такі види змісту зустрічного позову:
– скасування чи визнання нечинним повністю або окремих положень
рішення позивача – суб’єкта владних повноважень;
– зобов’язання позивача – суб’єкта владних повноважень прийняти
рішення або вчинити певні дії;
– зобов’язання позивача – суб’єкта владних повноважень утриматися
від учинення певних дій;
191
– стягнення з позивача – суб’єкта владних повноважень коштів на
відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або
бездіяльністю;
– виконання зупиненої чи невчиненої дії;
– встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень)
суб’єкта владних повноважень;
– застосування іншого способу судового захисту суб’єктивних прав,
свобод, інтересів відповідача.