ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО: ПРИРОДА ТА МЕТОДОЛОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП....................................................................................................3 - 11

РОЗДІЛ 1. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО ЯК
ЮРИДИЧНА КАТЕГОРІЯ.................................................12 - 73
1.1. Формування та розвиток ідеї порівняльного правознавства......12 - 31
1.2. Порівняльне правознавство: природа та сучасні погляди..........31 - 48
1.3. Мета, значення та об'єкти порівняльного правознавства...........48 - 73

РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО ЯК
МЕТОД ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ........................................74 - 126
2.1. Природа порівняльно-правового аналізу......................................74 - 91
2.2. Методика порівняльно-правового аналізу...................................91 - 107
2.3. Місце порівняльного методу в правовій методології................107 - 126

РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
ЯК НАУКА.........................................................................127 - 185
3.1. Предмет та метод порівняльного правознавства.......................127 - 145
3.2. Особливості порівняльного аналізу галузей та
інститутів національного законодавства...........................................145 - 168
3.3. Міжнародне право як об'єкт порівняльного правознавства.... 168 - 186

ВИСНОВКИ.........................................................................................187- 195

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................196 - 208

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Заснованість сучасної національної правової системи на нових ідеях та паритетах, пов'язаних з необхідністю гуманізації та демократизації суспільних відносин, визначає необхідність комплексного дослідження особливостей правової системи України, шляхів її вдосконалення та підвищення ефективності, а також визначення її місця у міжнародному правовому просторі. Це, у свою чергу, зумовлює необхідність вияву загального, особливого та одиничного в національному праві, що стає можливим завдяки порівняльним дослідженням.
На сучасному етапі активізація досліджень у сфері порівняльного правознавства пов'язана, передусім, з розширенням міжнародних наукових контактів та необхідністю визначення закономірностей розвитку інститутів та норм національного права.
Актуальність наукових досліджень порівняльного права визначається також тим, що між існуючими у сучасному світі правовими системами постійно відбуваються такі процеси, як взаємопроникнення, що відображається у застосуванні норм та принципів міжнародного права за наявності правових колізій та протиріч; запозичення, що призводить до рецепції, взаємного впливу, гармонізації та уніфікації норм і інститутів. Інтенсивність цих процесів зумовлюється належністю правових систем певних держав до одного і того ж типу чи до різноманітних видів систем.
Таким чином, співіснування правових систем визначає актуальність їх співставлення на різних рівнях - починаючи від правових норм, інститутів, галузей, що належать до однієї національної системи, і закінчуючи правовими масивами, які складають певні правові сім'ї.
Потреба дослідження проблем порівняльного правознавства має багатоаспектний характер. Вона зумовлюється як практичними, так і теоретичними причинами. Теоретичне значення має дослідження методологічного значення порівняльного правознавства та його місця в системі правових категорій наук. Практичний інтерес мають можливості визначення закономірностей розвитку національної правової системи, їх особливих рис та місця в міжнародно-правовому просторі. Проте, необхідно зазначити, що теоретичні проблеми інституту порівняльного правознавства в сучасній світовій та вітчизняній науці досліджені ще не достатньо.
Серед відомих зарубіжних компаративістів слід назвати таких, як М. Ансель, Г. Гаттерідж, Р. Давид, Л.-Ж. Константінеско, Х. Кьотц, К. Цвайгерт та інші. В період існування радянської науки проблеми порівняльного правознавства досліджувались у працях С.Л. Зівса, А.Х. Саідова, А.О. Тіллє, В.О. Туманова, М.М. Файзієва, Г.В. Швєкова та інших. Ці дослідження залишили нам цінний матеріал щодо методики порівняльно-правових досліджень, видів порівняння, зв'язку порівняльного правознавства з іншими науками, започаткували аналіз порівняльно-правових досліджень як особливого напрямку радянського правознавства.
В Україні становлення порівняльного правознавства як самостійного напряму наукових досліджень відбувалося досить повільно. На початку ХХ ст. цей процес проходив переважно в історичному та слов'янознавчому напрямах. Порівняльним дослідження в галузі держави і права присвячені праці М.Д. Іванишева, І.І. Дитятина, М.О. Максимейка, І.М. Собестьянського, М.М. Ковалевського та інших.
Фундаментальні дослідження проблем порівняльного правознавства в Україні підготували Г.В. Александренко, В.Н. Денисов, В.К. Забігайло, М.І. Козюбра, П.М. Мартиненко, Є.А. Тихонова, В.М. Шаповал та деякі інші автори.
За часів незалежності України дослідження проблем порівняльного правознавства із значними складнощами починає відроджуватися. При цьому обмежений доступ до матеріалів для дослідження ще значно стримує обсяг порівняльно-правових досліджень. Однак, не зважаючи на це, дана проблематика обговорюється на наукових конференціях та круглих столах. Достатньо згадати Міжнародну науково-практичну конференцію «Європа - Японія - Україна: шляхи демократизації державно-правових систем» (жовтень 2000 р., м. Київ), на якій широко обговорювалися проблеми закономірностей розвитку правових систем сучасності, стан та завдання порівняльного правознавства, проблеми міжнародного наукового співробітництва у сфері порівняння. Хоча дослідження проблем порівняльного правознавства в Україні, незважаючи навіть на появу нових авторів (О.Д. Крупчан, Н.М. Оніщенко, О.Д. Тихомиров, Є.О. Харитонов та ін.), продовжують ще залишатися досить розрізненими.
Порівняльне правознавство як навчальна дисципліна не відповідає рівню порівняльного правознавства як самостійного напрямку наукових досліджень. У навчальних програмах юридичних факультетів курс порівняльного правознавства взагалі відсутній. Лише у деяких вищих навчальних закладах читаються незначні за обсягом курси з правових систем сучасності. Введення до навчальної програми курсу порівняльного правознавства викликано необхідністю більш повного осмислення нових державно-правових явищ, виявлення основних закономірностей правового розвитку, оперування найновітнішим зарубіжним правовим матеріалом. Порівняльне правознавство відіграє важливу роль у вивченні правового досвіду, накопиченого за кордоном. В цьому і виявляється практично-прикладне значення порівняльного правознавства.
Незадовільний стан розроблення проблем порівняльного правознавства зумовлює актуальність обраної автором теми дослідження та впливає на вибір об'єкта і предмета дослідження.
Об'єктом дослідження є теоретичні проблеми порівняльного правознавства.
Предметом дисертаційного дослідження є визначення предмету, функцій, методологічної основи та структури порівняльного правознавства як науки.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обгрунтування самостійності порівняльного правознавства як окремого напряму наукових досліджень та визначення його методологічної ролі. Досягнення цієї мети пов'язується з вирішенням наступних завдань:
-вивчення процесу формування та розвитку ідеї порівняльного правознавства;
- визначення природи порівняльного правознавства;
-визначення предмету, об'єкту, методів, функцій та значення порівняльного правознавства;
-визначення методики і методології порівняльного правознавства;
-визначення місця порівняльно-правового методу в правовій методології;
-визначення особливостей порівняльно-правового аналізу окремих об'єктів порівняльного правознавства;
-обгрунтування можливостей використання порівняльного правознавства як самостійного методу та окремої науки.
Методи дослідження склала система загальнонаукових та спеціально-наукових методів, що забезпечили об'єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження автор застосовував такі методи:
- історико-правовий (його використання надало можливість не лише визначити динамізм розвитку порівняльно-правового методу, а й виявити певні закономірності цього процесу в різних країнах і в різні часи, а саме становлення порівняльного правознавства як науки);
- логічний метод (його використання дозволило отримати нове юридичне знання про закономірності та найважливіші аспекти функціонування порівняльного правознавства, його природу);
- моделювання (використаний для вироблення ряду рекомендацій щодо розробки методології та методики порівняльного правознавства);
- системно-структурний (застосований для дослідження основних тенденцій розвитку права в певних умовах в процесі його запозичення, адаптації);
- соціогенетичний метод (застосований для розгляду проблеми порівняльного правознавства в практико-прикладному аспекті, тобто як в контексті еволюції правової системи, так і у зв’язку із загальносуспільним прогресом);
- структурно-функціональний (за його допомогою проведено дослідження об’єктів порівняльного правознавства як взаємопов’язаних елементів правової системи);
- порівняльно-правовий метод (дав змогу класифікувати відмінності, які можуть траплятися в процесі порівняльного аналізу, виявити особливості порівняльного аналізу інститутів та галузей національного законодавства).
Теоретичну базу дослідження складають роботи вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі загальної теорії держави і права: С.С. Алєксєєва, В.П. Казимирчука, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, В.О. Котюка, Р. Лукича, П.Ф. Мартиненка, М.М. Марченка, М.І. Матузова, О.Г. Мурашина, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, Є.О. Харитонова, М.В. Цвіка, Л.С. Явича; в галузі порівняльного правознавства: Р. Давида, Г. Гаттеріджа, В.Н. Денисова, В.К. Забігайла, Л.-Ж. Константінеско, Х. Кьотца, П.Ф. Мартиненка, Н.М. Оніщенко, І. Сабо, А.Х. Саідова, А.О. Тілле, Ю.О. Тихомирова, В.О. Туманова, М.М. Файзієва, К. Цвайгерта, Г.В. Швекова та інших.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що вона є одним з небагатьох у вітчизняній юридичній науці теоретико-правовим науковим дослідженням порівняльного правознавства як комплексної категорії, що може розглядатися як самостійна юридична наука, що має власний предмет, методологічні прийоми його дослідження, певну структуру та функції, що визначають місце порівняльного правознавства в системі наукової діяльності. Важливого значення в роботі приділено дослідженню порівняння як одного з важливих методів вивчення державно-правової дійсності.
Наукова новизна даної дисертації і особистий внесок автора у дослідження проблем становлять наступні висновки, положення та рекомендації:
-характер сучасного порівняльного правознавства сформувався під впливом двох основних течій: застосування іноземного права або створення нових національних законів (законодавчого порівняльного правознавства) і порівняльного аналізу різноманітних правопорядків з метою кращого вивчення феномену права (науково-теоретичного порівняльного правознавства);
-сучасне порівняльне правознавство може досліджуватися у двох аспектах: як науковий метод досліджень державно-правових категорій, що використовується усіма юридичними науками; як самостійна наука, якій притаманні власні предмет, функції, методологія та структура;
-порівняльне правознавство досліджує самостійні об'єкти, що можуть бути класифіковані на теоретичні, що поглиблюють наукове вивчення правових категорій, та практичні, які забезпечують процес збагачення юридичної практики та її вдосконалення на основі позитивного досвіду інших держав та правових систем;
-природа порівняльно-правового аналізу визначається через призму історико-порівняльного, соціологічного підходів та порівняльного вивчення іноземного правового досвіду;
-методика порівняльного правознавства включає в себе різноманітні види порівнянь, які можуть бути класифіковані за наступними критеріями:
а) в залежності від об'єктів порівняльно-правового досвіду (мікропорівняння та макропорівняння);
б) в залежності від мети конкретного дослідження (описове, прикладне або законознавче порівняння);
в) в залежності від сучасного стану та історичних умов розвитку досліджуваних об'єктів (порівняння по горизонталі, порівняння по вертикалі);
-предмет порівняльного правознавства має двоаспектний характер: практично прикладний - комплекс проблем, процесів, які відбуваються у державно-правовій сфері і потребують порівняльного дослідження; та суто науковий - розробка методики, методології порівняльного правознавства і виявлення на цій основі загальних закономірностей функціонування різноманітних правових систем;
-особливості предмету дослідження визначають наступні функції порівняльного правознавства: пізнавальна, інформаційна, аналітична, інтегративна, критична, пропагандистська, прогностична та навчальна;
-дієвість порівняльного аналізу пов'язується з необхідністю урахування таких вимог, як: правильний вибір об'єктів (порівнювати можна лише ті об'єкти, які зумовлені єдиними причинами їх виникнення або знаходяться на одному рівні суспільного розвитку) і конкретна постановка цілей такого дослідження; вияв ступеню спільних і відмінних рис, позитивного та негативного в державно-правових процесах і явищах, що порівнюються; визначення результатів порівняльно-правового аналізу;
-значимість порівняльного правознавства пов'язана з визначенням загального, особливого, одиничного у сфері права та дослідженням можливостей і перспектив розвитку державно-правових категорій.
Практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у тому, що сформульовані у дисертації положення, висновки і рекомендації сприяють подальшим науковим дослідженням теоретичних проблем порівняльного правознавства.
Висновки щодо методики порівняльного правознавства, конкретних правил та вимог, яких слід дотримуватися в процесі порівняльно-правового аналізу, можуть сприяти більш ефективному використанню досвіду інших країн у процесі вдосконалення національного законодавства України, виконання завдань міжнародного права.
Положення дисертації можуть знайти відображення в процесі викладання нормативного курсу «Загальна теорія держави і права», спецкурсів «Порівняльне правознавство» та «Правові системи сучасності», а також при підготовці відповідних підручників і навчальних посібників. Деякі положення дисертації вже використовувалися здобувачем при проведенні семінарських занять в Київському університеті права.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з плановою темою науково-дослідної роботи відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, є складовою частиною загальних тем «Теоретико-правові проблеми законності» (номер державної реєстрації 0101 U 001010) та «Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України» (номер державної реєстрації 0102 U 001597)
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана і обговорена у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.
Основні положення дисертації доповідались і обговорювалися на таких наукових конференціях, читаннях та зібраннях:
- на аспірантських читаннях та наукових доповідях «Сучасна гуманітарна культура: науково-методологічні засади» (6 квітня 2000 р, м. Київ, Інститут туризму; тези опубліковані);
- на Міжнародній науково-практичній конференції «Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика» (м. Ужгород, 1-3 червня 2000 р; тези опубліковані);
- на Міжвузівській студентській конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів Івано-Франківської обл. 2-3 лютого 2000 р., 3-4 лютого 2001 р.; тези опубліковані);
- на Міжнародній конференції «Європа-Японія-Україна: шляхи демократизації державно-правових систем» (м. Київ, 17-20 жовтня 2000 р; тези опубліковані);
- на Міжнародній науковій конференції «Проблеми права на зламі тисячоліть» (Дніпропетровський Національний університет, 13-14 лютого 2001 р.; тези опубліковані);
- на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції, присвяченій 10-річчю незалежності України «Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна» (м. Львів, 4-5 травня 2001 р.; тези не опубліковані);
- на Міжвузівській студентській конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів Івано-Франківської обл. 27 січня -2 лютого 2001 р.; тези опубліковані).
Крім того, основні результати і висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, автор виклав у п’яти статтях, які надруковані у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
Обсяг дисертації складає 208 сторінок, включаючи список використаних джерел у кількості 163 найменувань, який поданий на 12 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ

Потреба дослідження проблем порівняльного правознавства має багатоаспектний характер. Вона зумовлюється як практичними, так і теоретичними причинами. Теоретичне значення має дослідження методологічного значення порівняльного правознавства та його місця в системі правових категорій та наук. Практичний характер мають можливості визначення закономірностей розвитку національної правової системи, їх особливих рис та місця в міжнародно-правовому просторі. Проте, необхідно зазначити, що теоретичні проблеми інституту порівняльного правознавства в сучасній світовій та вітчизняній науці досліджені не на належному рівні.
Процес становлення порівняльного правознавства мав динамічний еволюційний характер. В своєму розвитку воно пройшло певні чітко визначені етапи. В древні часи порівняльне правознавство ще не мало самостійного характеру і застосовувалося як метод дослідження окремих інститутів права, що належать до законодавства однієї країни. В його нинішньому стані порівняльне правознавство сформувалося під впливом двох різних течій: застосування іноземного права або створення нових національних законів (законодавчого порівняльного правознавства) та порівняльного аналізу різних правопорядків з метою кращого вивчення самого феномену права (науково-теоретичного правознавства).

Таким чином, процес становлення порівняльного правознавства мав динамічний еволюційний характер. В своєму розвитку воно пройшло певні чітко визначені етапи. В древні часи порівняльне правознавство не мало самостійного характеру і застосовувалося як метод дослідження окремих інститутів права, що належать до законодавства однієї країни.
Найбільшого розвитку порівняльне правознавство набуло в Росії в ХIХ ст., що надало можливість зробити висновок про існування історико-порівняльної та порівняльно-соціологічної шкіл. Вперше ідея порівняльного правознавства була визначена Г.Ф. Шершеневичем як порівняльне вивчення сучасних законодавств з метою визначення загальних законів регулювання права.
Мета порівняльного правознавства є динамічною категорією, що не лише формується, а й змінюється під впливом певних факторів. Вона формується еволюційно та залежить від таких груп факторів. Першу з них складають загально-соціальні фактори, серед яких економічна система суспільства, політичні відносини, соціальна сфера та рівень гуманістичності суспільства. Ці фактори формуються суспільством як певним чином організованою соціальною системою та залежать від ступеню його упорядкованості і розвитку. Іншу групу складають соціально-правові фактори, серед яких рівень упорядкованості правового масиву, ступінь розвинутості юридичної техніки, відповідність актів об'єктивним факторам суспільної діяльності, ступінь юридичної освіченості населення та правової культури професійних юристів.
В загальному плані мета порівняльного правознавства визначається як сукупність завдань, що характеризують його призначення та своєрідну природу.
На сьогодні в юридичній доктрині існують різні позиції щодо визначення природи порівняльного правознавства. Їх аналіз надає можливість автору говорити про наявність у сучасній юридичній літературі таких основних підходів до характеристики природи порівняльного правознавства:
- порівняльне правознавство є науковим методом дослідження державно-правових явищ, який застосовується в усіх галузях юридичної науки. Порівняльно-правовий метод, виступаючи одним із конкретних способів застосування загальних та спеціальних методів у дослідженні державно-правових явищ, а також, застосовуючись на їх основі і у сполученні з іншими методами, є необхідним як для наукових досліджень права, так і у практиці;
- порівняльне правознавство - це методологічна наука, що вивчає порівняльний метод і особливості його застосування в теорії і практиці держави і права;
- порівняльне право є юридичною наукою, яка має власний предмет, об'єкт та методологію дослідження і покликана сприяти вирішенню конкретних завдань і цілей юридичної науки, практики та міжнародного правового співробітництва.
Виходячи з конкретних цілей та вимог, які ставляться до порівняльно-правових досліджень формуються і об'єкти порівняльного правознавства. Аналіз об'єктів порівняльного дослідження надає можливість автору класифікувати їх на теоретичні, які поглиблюють наукове вивчення правових категорій (держава, право, правові вчення, концепції, погляди, юридичні теорії) та практичні, що забезпечують збагачення юридичної практики та її вдосконалення на основі позитивного досвіду інших країн та правових систем (норми права, інститути, галузі, правові системи, правова дійсність, законодавство, нормативно-правові акти та нормативні масиви).
За підсумками порівняльних досліджень, а також в процесі розробки теоретичних проблем порівняльного правознавства випливає неабияке наукове та практичне значення даної галузі юридичних знань. Так, значення порівняльного правознавства визначається наступним:
- воно надає можливість поглибити знання основних правових категорій, що складають основу юридичної науки;
- порівняльне правознавство надає можливість виявити взаємовідносини різних правових систем світу та їх взаємовплив;
- визначає закономірності розвитку правових систем на основі вияву їх спільних та особливих рис;
- надає можливість визначити позитивний досвід розвитку правових систем та можливості їх запозичення національним законодавством;
- характеризує можливі шляхи удосконалення національного законодавства.
Отже, порівняльно-правовий аналіз - це ефективний засіб дослідження усіх правових проблем, аналізу окремих інститутів і правових норм, держави і права в цілому в трьох основних аспектах: в аспекті історико-порівняльного підходу, соціологічного напрямку порівняльних досліджень та порівняльного вивчення іноземного правового досвіду.
Розробка відповідних методологічних правил проведення порівняльно-правового аналізу надає можливість досягти визначеної мети, конкретних правових результатів. В цьому плані досить важливим є з'ясування спільних та відмінних рис порівнюваних об'єктів. Оскільки певні явища можуть виявитися схожими випадково і зовсім не обумовлюватися загальними для них причинами, то наявність спільного у порівнянні є неодмінною його умовою. Практична цінність порівняльно-правових досліджень залежить саме від якомога більшої кількості спільних рис, виявлення яких є підставою для з'ясування відмінностей порівнюваних явищ. В процесі цього наука порівняльного правознавства застосовує увесь методологічний аресенал юридичної науки.
Досліджуючи місце порівняльного методу в правовій методології та взаємозв'язок порівняльно-правового методу з іншими методами, ми дійшли висновку, що:
1) сукупність методів дослідження державно-правових явищ певним чином обумовлена загальнонауковим рівнем методології, який тісно пов'язаний з конкретно-науковими методами. В свою чергу вони спираються на нього, як на свою філософську основу. Різноманітність методів правової науки дає їй змогу комплексно аналізувати певні державно-правові процеси та явища;
2) оскільки кожен метод має свої окремі цілі, то при дослідженні держави та права необхідно чітко визначити мету певного дослідження та конкретні методи, які варто застосовувати для даного аналізу;
3) порівняльно-правовий метод, виступаючи одним із конкретних способів застосування загальних та спеціальних методів у дослідженні державно-правових явищ, а також, застосовуючись на їх основі і у сполученні з іншими науковими методами, є необхідним як і для науково-теоретичних досліджень права, так і у практиці.
Так, порівняльне правознавство, як і будь-яка інша наука, у своїх державно-правових дослідженнях використовує різноманітні способи і методи. Напрямок таких досліджень визначається цілями порівняльного правознавства, які, в свою чергу, окреслюють його предмет та коло об'єктів, що підлягають порівняльному дослідженню.
Предмет порівняльного правознавства характеризує дану науку і з змістовної (функціональної), і з сутнісної сторони. Чітке визначення предмету порівняльного правознавства - необхідна передумова ефективності цієї дисципліни, успішності проведення порівняльно-правових досліджень.
Досліджуючи предмет порівняльного правознавства, автор визначає його в двох основних аспектах:
- в практико-прикладному - це комплекс проблем, процесів, що відбуваються в державно-правовій сфері і які потребують порівняльного дослідження державно-правових явищ задля досягнення конкретного правового результату, а також коло об'єктів порівняльного правознавства у їх безпосередній взаємодії з порівняльно-правовою метою даного дослідження;
- в суто науковому - це розробка методології та методики порівняльного правознавства і дослідження на цій основі загальних принципів і закономірностей виникнення, функціонування і розвитку різних правових систем.
Досліджуючи особливості порівняльно-правового аналізу таких об'єктів порівняльного правознавства як інститути, галузі, підгалузей та норми права національного законодавства, ми з'ясували, що цей процес тягне за собою не звичайне зіставлення цих об'єктів та виявлення спільних та відмінних рис, а численні підготовчі роботи, визначення причин та певного результату, задля якого проводиться таке порівняння (це може бути і наявність прогалин у праві, не однозначне тлумачення певної норми, неузгодженість у законодавстві тощо). Усе це має призвести в кінцевому рахунку до удосконалення національного законодавства та узгодженості в процесі практики його застосування, а особливо - у відповідності до міжнародних правових стандартів.
Таким чином, особливості порівняльно-правового аналізу національного законодавства (чи законодавств) в країнах як з унітарним, так і з федеративним устроєм, характеризуються наступними аспектами.
1. Слід враховувати можливість зіставлення, порівняння джерел національних законодавств, критеріїв класифікації їх галузей, предметів та об'єму регулювання в рамках галузей права; встановлення наявності чи відсутності певних інститутів в національних законодавствах держав; можливість та випадки застосування колізійних норм у випадку їх розбіжностей.
2. При дослідженні національного законодавства не можна ігнорувати певні історико-політичні фактори, такі, наприклад, як вплив на розвиток та становлення чинного законодавства країни законів, що діяли раніше на даній території, що, в свою чергу, неодмінно пов'язане з правосвідомістю суспільства; враховується спільність природи держав та їх інтересів, правових принципів, джерел, культури, традицій правотворчості та правозастосування.
3. Наявність чітко визначеної практичної мети даного порівняльного аналізу, яка має призвести до узгодженості у внутрішньому законодавстві країни, до усунення протиріч, прогалин у праві та однозначного тлумачення та розуміння правових приписів, визначення шляхів усунення вказаних недоліків.
4. При порівняльному аналізі галузей права слід знати критерії їх розмежування, враховувати ступінь розвиненості та значущості окремої галузі в системі законодавства певної країни, це, в свою чергу, сприяє правильному правозастосуванню.
5. При порівнянні суміжних, сходних інститутів переважно визначаються їх відмінні риси, що дає нам відповідь на питання, чи взагалі дані інститути можна порівнювати, чи набуде мати такий аналіз наукового та практичного значення.
6. При порівнянні норм права перш за все необхідно правильно тлумачити порівнювані норми, в іншому випадку такий порівняльно-правовий аналіз не дасть очікуваних результатів і може призвести до хибних висновків та рішень.
7. Порівняння законодавства унітарних держав відбувається на мікрорівні, оскільки порівнянню підлягають мікрооб'єкти, такі як інститути, галузі, норми права, в той час як при порівнянні законодавства федеративних держав об'єктом дослідження є і макрооб'єкти, такі як правові масиви суб'єктів федерації, тобто порівняння може проводитися і на мікрорівні, і на макрорівні.
Актуальність порівняльного аналізу національного законодавства викликана, як правило, необхідністю: а) заміни застарілих нормативних актів новими, які б відповідали динаміці суспільних відносин; б) усунення суттєвих недоліків у законодавстві країни, таких, як невідповідність нормативного акту нижчої юридичної сили правовому акту вищої юридичної сили, колізії норм права, прогалини у праві; в) вдосконалення техніки законотворчої діяльності та правозастосування; г) подальшого розвитку та прогресу суспільних відносин, що досягається, зокрема, завдяки запозиченню іноземного правового досвіду та втіленню його у національне законодавство, дослідження процесу адаптації відповідних правових норм.
Порівняльно-правові дослідження в сфері національного права обов'язково тягнуть за собою дослідження міжнародного права. Порівняльне правознавство при цьому має на меті визначити механізм прямого застосування міжнародних норм і трансформації їх в законодавчих та інших актах; встановити порядок подолання протиріч між міжнародними актами та актами національного законодавства.
Оскільки міжнародне право являє собою правовий порядок, що регламентує відносини між суб'єктами міжнародного права, кожний з яких має свою національну правову систему, то воно, безсумнівно, як правовий порядок, виступає об'єктом порівняльного правознавства.
Порівняльно-правові дослідження правових систем сприяють зближенню національного і міжнародного права, виявленню позитивного і негативного в розвитку і практиці використання їх законодавств, запозичення позитивного досвіду інших країн і усунення правових протиріч на міжнародній арені.
Порівняльні дослідження в сфері міжнародного приватного права сприяють гармонізації та уніфікації норм приватного та приватно-процесуального права національних правових систем шляхом розробки міжнародних конвенцій, колізійних норм і типових договорів.
Порівняльні дослідження в галузі міжнародного публічного права сприяють гармонізації та уніфікації норм внутрішнього публічного права національних правових систем.
Інтенсивність цих процесів зумовлюється належністю правової системи певної держави до одного і того ж типу чи до різноманітних видів систем. Загалом, співіснування правових систем визначає особливу значущість їх співставлення на різних рівнях - починаючи від правових норм, інститутів, галузей, що належать до однієї національної системи, і закінчуючи правовими масивами, які складають певні правові сім'ї. Саме ці аспекти досліджень є головним стрижнем усієї науки порівняльного правознавства і обумовлюють подальший її розвиток та безспірне визнання за нею статусу самостійної юридичної науки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаркин Н.М. Монтескье. - М.: Юрид. лит., 1988. - 128 с.
2. Алексеев С.С. Общая теория права. - М.: Юрид. лит., 1981. Т.1. - 359 c.
3. Алексеев С.С. Структура общей теории государства и права. - М.: Юрид. лит., 1974. - 263 с.
4. Ансель М. Методологические проблемы сравнительного права // Очерки сравнительного права. Отв. Ред. В.А. Туманов - М., 1981. - С. 36-86.
5. Ансель М. Сравнительное право и унификация права // Очерки сравнительного права / Отв. Ред. В.А. Туманов - М., 1981. - С. 187-203.
6. Белкин Р.С., Витнберг А.И. Криминалистика: Общетеоретические проблемы. - М.: Юрид. лит., 1973. - 264 с.
7. Беляев Н.А., Керимов Д.А., Пашков А.С. О методологии юридической науки // Методологические вопросы общих наук. - Л., Изд-во ЛГУ, 1968. - С. 125-153.
8. Бобровник С.В. Колізійні норми в системі засобів правового регулювання // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - № 12, К., 2001. - С. 69-76.
9. Боруцка-Арцтова М. Методологические проблемы сравнительных исследований в правовых и иных общественных науках // Сравнительное правоведение. - М., 1978. - С. 127-141.
10. Бэкон Ф. О достоинстве и приумножении наук // Сочинения в 2-х томах. - М.: Мысль, 1971. - Т. 1. - 590 с.
11. Вопросы применения сравнительного метода в исследованиях истории государства и права. / Под ред. Г. Хамза, И. Каллаи. - Будапешт, 1977. - Т.1. - 323 с.
12. Гегель Г. Энциклопедия философских наук. - М.: Мысль, 1974. - Т. 1. - 501с.
13. Горский Д.П. Проблемы общей методологии наук и диалектической логики. - М: Мысль, 1966. - 374 с.
14. Давид Рене, Жофре-Спинози Камилла. Основные правовые системы современности. - М.: Международные отношения, 1996. - 399 с.
15. Давид Рене. Основные правовые системы современности. - М.: Прогресс, 1988. - 378 с.
16. Денисов В.Н. Правовые системы стран Тропической Африки, освободившихся от британской колониальной зависимости: Дис. на соискание уч. степени доктора юрид. наук. - К., 1981. - C. 408.
17. Забігайло В.К. Порівняльне правознавство: теорія і метод розвитку правової системи України // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. Матеріали науково-практичної конференції. - К., 1998. - С.93 - 95.
18. Загальна теорія держави і права. Під ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер. - 2000. - 317 с.
19. Загоскин Н.П. История права русского народа. - Казань: Типо-Лит, 1899. - 512 с.
20. Загоскин Н.П. Метод и средства сравнительного изучения древнейшего обычного права славян вообще и русских в особенности. - Казань, 1877. - 196 с.
21. Законодавство України та міжнародне право: Проблеми гармонізації / Ред. В.Ф. Опришко. - К., 1998. - 297 с.
22. Заец А.П. Вопросы методики исследования эффективности республиканского законодательства // Методологические проблемы юридической науки. - К., Наукова думка, 1990. - С. 110-123.
23. Зивс С.Л. О методе сравнительного правоведения в науке о государстве и праве // Советское государство и право - 1961. - № 3. - С. 23-35.
24. Зорькин В.Д. Позитивистская теория права в России. - М.: Изд-во МГУ, 1978. - С. 269.
25. Иванишев Н.Д. О плате за убийство в древних русских и словянских законодательствах в сравнении с германскою вирою. - К.: Университетская типография, 1840. - 110 с. (предисловие).
26. Иванов В.В. Сравнительно-исторический метод. Соотношение истории и современности как методологическая проблема. - М.: Наука, 1973. - 288 с.
27. Имбер Жан. Исторический метод в сравнительном правоведении. // В сб.: Проблемы сравнительного правоведения / Ред. Кудрявцев и др. - М.: Институт государства и права, 1981. - С. 72 - 80.
28. Казимирчук В.П., Зивс С.Л., Поленина С.В. XXVI съезд КПСС и вопросы теории права // Право и правотворчество: вопросы теории / Ред. В.П. Казимирчук, С.В. Боботов и др.- М.: ИГПАН, 1982. - С. 4 - 17.
29. Казимирчук В.П. Право и методы его изучения. - М.: «Юрид. лит.», 1965. - 203 с.
30. Каленски П. Методы социологического исследования в сравнительном правоведении // Сравнительное правоведение. - М., 1978. - С. 236-246.
31. Канда А. Основные проблемы сравнения правопорядков разных экономических систем, PS, 1965, № 4 (резюме на русском языке). - С. 695-708.
32. Кисс А. Сравнительное право и международное публичное право // Очерки сравнительного права. / Отв. ред. В.А. Туманов. - М., 1981. - С. 204-212.
33. Ковалевский М.М. Историко-сравнительный метод в юриспруденции и приемы изучения истории права. - М.: Типография Ф.Б. Миллера, 1880. - 72 с.
34. Ковалевский М.М. О методологических приемах при изучении раннего периода в истории учреждений. - М., 1878. - 268 с.
35. Ковалевский М.М. Происхождение современной демократии. - М.: Мамонтова, 1895. - Т.1. - 660 с.
36. Ковалевский М.М. Сравнительно-историческое правоведение и его отношение к социологии. Методы сравнительного изучения права. // Сборник по общественно-юридическим наукам / Под ред. Ю.С. Гамбарова- СПб, 1899. - Вып. 1. - С. 1 - 29.
37. Кодекс законів про працю України // Кодекси України, № 5. - К., 2002.
38. Козлов В.А. Проблемы предмета и методологии общей теории права. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1989. - 118 с.
39. Козюбра М.І. Методологія науки конституційного права // Основи конституційного права України. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 287 с.
40. Колер И. Право как феномен культуры. - М., 1896. - 274 с.
41. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. - М.: Наука, 1975. - 720 с.
42. Константинеско Л.-Ж. Развитие сравнительного права // Очерки сравнительного права / Отв. ред. В.А. Туманов. - М., 1981. - С 104-152.
43. Конституційне право України. За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. - К.: Український центр правничих студій, 1999. - 376 с.
44. Королев С.В. Компаративистика публичного права: Сб. статей. - М.: Телер, 1998. - 48 с.
45. Косарев А.И. Об использовании сравнительного метода в историко-правовом исследовании // Советское государство и право. - 1965. - № 3. - С.78-86.
46. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. - К.: Вища школа, 1990. - 259 с.
47. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. - К.: «Вентурі». 1996. - 208 с.
48. Краснянский В.Э. Элементы сравнительно-юридического метода. // Правоведение. - 1970. - № 3. - С. 25-31.
49. Кримінальний кодекс України (прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р.) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2001. - 240 с.
50. Кристофер Осакве. Сравнительное правоведение в схемах: общая и особенная части. - М.: Изд-во Дело, 2000. - 256 с.
51. Критика современной буржуазной теории права. Сб. статей. - М.: Прогресс, 1969. - 288 с.
52. Кудрявцев В.Н., Туманов В.А. К итогам Х международного конгресса сравнительного правоведения // Советское государство и право. - 1979. - №4. - С. 57-63.
53. Курс международного права. М.: Наука. - 1967. В 6-ти томах / Глав. ред. Ф.И. Кожевников и др. - Т. 1.- 284 с.
54. Левин Д.Б. Методология советской науки международного права // Советское государство и право. - 1969. - № 9. - С. 59 - 66.
55. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. Т. 10. - Изд-е 5. - М. - 1960. - 578 с.
56. Лисенко О.М. Порівняльне правознавство як наука та його місце в системі юридичних наук / Дисертація на здобуття наук. ступ. канд. юр. наук: 12.00.01. - К., 2001. - 169 с.
57. Локк Дж. Опыты о законе природы // Сочинения в 3-х томах. - М.: Мысль, 1988. - Т. 3. - 668 с.
58. Лубченко К.Д. Проблемы системно-структурного исследования права развитого социалистического общества. / Автореф. диссертации на соискание уч. степени канд. юрид. наук. - М., 1978.
59. Лукич Р. Методология права. М.: Прогресс, 1981. - 304 с.
60. Лунц Л.А. Международное частное право. - М.: Юрид. лит., 1970. - 357с.
61. Макарян Э.С. Очерки теории культуры. - Ереван, 1969. - 265 с.
62. Максимейко Н. Сравнительное изучение истории права. Вступительная лекция. - Харьков: Паровая Тип. и Лит. Зильберберг, 1898. - 16 с.
63. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. 2-е изд. Т. 18. - М., 1939. - 568 с.
64. Марксистско-ленинская теория государства и права. Основные институты и понятия. - М.: Юрид лит., 1970. - 624 с.
65. Марченко М.Н. Объект и предмет сравнительного права // Вестник Московского университета. Серия 11 «Право». - 1999. - № 2. - С. 43-54.
66. Марченко М.Н. Сравнительное правоведение. Общая часть. - М.: Зерцало, 2001. - 560 с.
67. Медведчук В.В. Про методологічні основи правової системи України та шляхи її вдосконалення // Вісник Академії правових наук України. - № 7. -Х., 1996. - С. 36-42.
68. Международная конференция по сравнительному правоведению // Советское государство и право. - 1970. - № 1. - С. 140 - 141.
69. Международное частное право. / Ред. Л.А. Лунц. - М.: Юрид. лит., 1984. - 336 с.
70. Методологические вопросы познания функций права. - Волгоград., 1974.
71. Методологические проблемы юридической науки. / Ред. Козюбра Н.И. - К.: Наукова думка, 1990. - 135 с.
72. Методологія і методика соціологічних досліджень у праві. Конспект лекцій./ Уклад. В.Д. Воднік та ін. - Х., 1999. - 93 с.
73. Міжнародне приватне право: Навч. посібник. Ред. В.С. Ковальський - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 414 с.
74. Миронов Н.В. Международное право: нормы и их юридическая сила. - М.: Юрид. лит., 1980. - 159 с.
75. Миронов Н.В. Советское законодательство и международное право. - М.: Международные отношения, 1968. - 197 с.
76. Миттермайер К. Европейские и американские суды присяжных, их деятельность, достоинства и недостатки, и средства к устранению этих недостатков. - М., 1869. Вып. 1. - 446 с.
77. Миттермайер К. Законодательство и юридическая практика в новейшем их развитии в отношении к уголовному судопроизводству. - СПб, 1864. - 312 с.
78. Марченко М.Н. Правовые системы современного мира: Учебное пособие. - М.: ИКД Зерцало, 2001, - 400 с.
79. Матузов Н.И. Правовая система и личность. - Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1987. - 294 с.
80. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. - М.: Госюриздат, 1960. - 511 с.
81. Обсуждение проблем сравнительного метода. - Ученые записки ВНИИСЗ, - М., 1971, вып. 24, № 1. - 226 с.
82. Общая теория советского права / Ред. Братусь С.М. и Самощенко И.С. - М.: Юрид. лит., 1966. - 491 с.
83. Общая теория права. / Под ред. А.С. Пиголкина. 2-е изд. - М., 1995. - 384 с.
84. Ойзерман Т.И. Проблемы историко-философской науки. - М.: Мысль, 1969. - 400 с.
85. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії. - К., 2002. - 352 с.
86. Основы теории государства и права. / С.С. Алексеев и др.- М.: Юрид. лит., 1969. - 383 с.
87. Петрушевський Д.М. Виноградов як соціальний історик. - К., 1910. - 275 с.
88. Пионтковский А.А. К методологии изучения действующего права // Ученые записки. М., - 1947. Вып. VI. - С. 98-115.
89. Платон. Законы. - М.: Мысль, 1999. - 830 с.
90. Плутарх. Наставления о государственных делах // Сочинения. - М.: Худ. лит., 1983. - 703 с.
91. Погорілко В., Малишко А. Правова система - система права - система законодавства суверенної України // Право України. - 1993. - № 9. - С.10-15.
92. Покровский С.А. Политические и правовые взгляды С.Е. Десницкого. - М.: Госюриздат, 1955. - 168 с.
93. Покрытов Г.А. Историзм как метод научного познания. - Л., 1967. - 245 с.
94. Пост А. Зачатки государственных и правовых отношений. // Очерки по всеобщей сравнительной истории государства и права. - М., 1901. - С. 96-118.
95. Скрипилев Е.А. Утверждение историко-сравнительного метода в русском правоведении XIX-XX в.в. // Проблемы сравнительного правоведения. - М., 1981. - С. 96-112.
96. Рабінович П.М. Законодавство сучасної України: до характеристики тенденцій розвитку // Вісник Академії правових наук України. - № 7. -Х., 1996. - С. 14-23.
97. Рейнстайн М. Предмет и задачи сравнительного правоведения // Очерки сравнительного права. Отв. ред. В.А. Туманов. - М., 1981. С. 87 - 103.
98. Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира. - М.: Юрид. лит., 1993. - 255 с.
99. Сабо И. Теоретические вопросы сравнительного права, All S, 1972, (резюме на русском языке).
100. Сабо И. Теоретические проблемы сравнительного правоведения // Сравнительное правоведение. - М., 1978. - С. 54 - 75.
101. Сабо И. Сравнительное правоведение // в кн. Критика современной буржуазной теории права. - М. Прогресс, 1969. - С. 165 - 207.
102. Савицкий В.М. СССР - Некоторые аспекты сравнительного изучения уголовно-процессуального права. Англия: Юстиция и сравнительное правоведение. - М.: Юрид. лит., 1986. - 167 с.
103. Саидов А.Х. Ведение в основные правовые системы современности. Ташкент: Фан, 1988. - 217 с.
104. Саидов А.Х. О современном состоянии буржуазного сравнительного правоведения // Критика буржуазной и политической концепций. - М., 1984. - С. 47-56.
105. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридическая география мира. - М.: РАН; Институт государства и права, 1993. - 143 с.
106. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности). - М.: Юрист, 2000. - 448 с.
107. Самощенко И.С. Сырых В.М. О методологии советского правоведения // Советское государство и право. - 1973. - № 6. - С. 29-36.
108. Синюков В.Н. Российская правовая система. Введение в общую теорию. Саратов, 1994. - 465 с.
109. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Х.: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. - 704 с.
110. Словарь международного права. - М.: Международные отношения, 1982. - 243 с.
111. Сталев Ж. Международное частное право и сравнительное право. - Международное право. - 1973. - № 6. - С. 33-40.
112. Сталев Ж. Сравнительный метод в социалистической правовой науке // Сравнительное правоведение. - М., 1978. - С. 15-53.
113. Стретович В. Правова система України: загальна характеристика сучасного етапу формування // Право України. - 1998. - № 2. - С. 3 - 7.
114. Сырых В.М. Метод правовой науки. - М.: Юрид. лит., 1980. - 176 с.
115. Тарановский Ф.С. Сравнительное правоведение в конце XIX века. - Варшава, 1902. - 27 с.
116. Тарасов Н.Н. Метод и методологический подход в правоведении // Правоведение.- 2001. - № 1.
117. Теория государства и права. / Под ред. А.М. Васильева. - М.: Юрид. лит., 1972. - 416 с.
118. Теория государства и права. / Под ред. А. И. Денисова - Изд-во МГУ. - 1972. - 531 с.
119. Теория государства и права. / Под ред. Н.И. Матузова и В.А. Малько. - М.: Юрист, 1997. - 672 с.
120. Теория государства и права. Под ред. М.Н. Марченка. 2-е изд. - М.: Зерцало, 1997. - 475 с.
121. Тилле А.А. Социалистическое сравнительное правоведение. - М.: Юрид. лит., 1975. - 207 с.
122. Тилле А.А., Швеков Г.В. Сравнительный метод в юридических дисциплинах. - М., Высшая школа, 1978 - 199 с.
123. Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. - М.: Юрист, 1996. - 432 с.
124. Тихомиров Ю.А. Юридическая коллизия. - М., 1994. - 345 с.
125. Токарев Б.Я. Логический и исторический методы в теоретическом исследовании права. - Ростов, 1986. - 128 с.
126. Трудове право: Курс лекцій. / В.І.Прокопенко. - К.: Вентурі, 1996. - 224 с.
127. Туманов В.А. Буржуазная правовая идеология. К критике учений о праве. - М.: Наука, 1971. - 381 с.
128. Туманов В.А. О развитии сравнительного правоведения // Советское государство и право. - 1982. - № 11. - С. 41-49.
129. Файзиев М.М. Применение сравнительного метода при исследовании государственного и правового строительства. - Ташкент: Фан, 1978. - 216с.
130. Файзиев М.М. Проблемы сравнительного исследования законодательства союзных республик. - Ташкент: Фан, 1974. - 236 с.
131. Файзиев М.М. Советское сравнительное правоведение в условиях федерации. - Ташкент: Фан, 1986. - 121 с.
132. Файзиев М.М. Ф. Энгельс о сравнительном методе исследования естественных и общественных наук // Общественные науки в Узбекистане. - 1970. - № 11. - С. 60 - 64.
133. Фейербах Л. Сочинения в 2-х томах. - М.: Наука, 1995, т. 1. - 499 с.
134. Фельдман Д.И., Баскин Ю.Я. Международное право. Проблемы методологии. - М.: Международные отношения, 1971. - 176 с.
135. Фельдман Д.И., Кудряков Г.И., Лазарев В.В. Теоретические проблемы методологии исследования государства и права. - Казань, 1975. - 118 с.
136. Филиппов А.Н. Учебник истории русского права. - Юрьев, 1907, ч. 1. - 568 с.
137. Философская энциклопедия. М., 1987. - Т.3. - 592 с.
138. Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Порівняльне право Європи. - Х.: Одісей, 2002. - 592 с.
139. Цвайгерт К., Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. - М.: Международные отношения, 1998. - Т.1. - 479 с.
140. Цвік М.В. Методологічне значення принципів права // Проблеми методології сучасного правознавства. - К., 1996. - С. 132-150.
141. Черниловский З.М. Роль истории государства и права на современном этапе //Советское государство и право, 1972, № 1.-С. 9-14.
142. Чичерин Б.Н. История политических учений. - М.: Тип. Грачева, 1869, т. 1. - 444 с.
143. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. - М., 1914. - Т. 1. - 483 с.
144. Щетинин Б.В. Проблемы теории советского государства и права. - М.: Юрид. лит., 1969. - 199 с.
145. Юшков С.В. История государства и права СССР. - М., Госюриздат, 1961. - Ч. 1. - 679 с.
146. Явич Л.С. «Сравнительное правоведение». Сборник работ ученых социалистических стран. // Советское государство и право. - 1979. - № 5. - С. 152 - 153.
147. Amari E. Critica di una scienza della legislazioni comparate, Geneva, 1857.
148. Bevilaqua C. Resumo das licoes de legislacao comparada sobre o direito privada, Bahia, 1893.
149. Ganse. Das Erbrecht in weltgechi-chtlicher Entwick lund, Berlin, 1824, 183 S.
150. Glasson E.Le mariage civil et le divorce dans l’antiquite et dans les prinsipales legislations modernes de l’Europe, Paris, 1880.
151. Gutteridge H., La valuer du droit compare, «Introduction a l’etude du Droit Compare», t. 1. Paris.
152. Gutteridge H. Comparative law: Introduction to the comparative method of legal study and research. 2nd ed. L.; Combridge, 1949, chap.1.
153. Dan Zlatescu V. - «Revista romana de drept», № 6, 1969.
154. Daviv R. Trait elementaire de droit civil compare, Paris, 1950.
155. Kalensky P. Les methodes de la recherche sociologique en droit compare, TDC, 1969, № 1,pp.38-39.
156. La fonction du droit compare dans la societe contemporaine в: «Acta juridica Academiae Sceintiarum Aungaricae», t. XIII, f.1-2, p. 196.
157. Mayda J. Some critical reflections on contemporary comparative law // Rev. Jurid. Univ. Puerto Rico. 1970. № 39. P.443.
158. Mittermeier K. Handbuch des peinlechen prozesses mit vergleichenge Darstellung.- 1810 - 1812. 2 Bol.
159. Petrulakova J. K pojmu porovnavacia pravoveda, PO, 1970, № 6, p.711.
160. Rechetsvergleichung zwischen Landern mit verschiriedener Wirschaftsordnung. В: «Rabels verschirift fur auslandisches und internationales Privatrecht», 1961, Helf 2, s.201-230.
161. Feuerbach A. Blick auf die deutsche Rechtswis-senscaft, Nurnberg, 1833. 368 s.
162. Von Stein L. Handbuch der Verwaltungslehre und des Verwaltungstrechts mit Vergleichung der Literatur und Gesetzgebung von Frankreich, England und Deutschland, Stuttgart,1870.
163. Zacharie K. Handbuch des fransosischen Rechts, Freiburg, 1808. 459 s.