Прадун Валентин Пантелійович. Еколого-економічні основи сталого розвитку регіональних агропромислових комплексів

brief description

Прадун Валентин Пантелійович. Еколого-економічні основи сталого розвитку регіональних агропромислових комплексів : Дис... д-ра наук: 08.07.02 2005

Прадун В.П. Економіко-екологічні основи сталого розвитку регіональних агропромислових комплексів. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.07.02 економіка сільського господарства та АПК. Об’єднаний інститут економіки НАН України, 2005.
У дисертаційній роботі вперше на основі системних досліджень сформульовано теоретико-методологічні засади та економіко-екологічні принципи переведення регіональних агропромислових комплексів на модель сталого розвитку в умовах здійснення ринкових трансформацій в Україні, розкрито сутність економіко-екологічних підходів до формування збалансованого і сталого розвитку агропромислового виробництва, насамперед сільського господарства та аграрної сфери АПК. У зв’язку з цим теоретично обґрунтовано пріоритетні завдання і перспективи реалізації концепції сталого розвитку регіональних АПК, а також основні напрями удосконалення аграрного природокористування в контексті вимог сталого розвитку сільського господарства та ресурсо-екологічної безпеки. Розроблено організаційно-економічні механізми фінансового забезпечення заходів з переведення регіональних АПК на модель сталого розвитку.

1. Узагальнення різноманітних точок зору щодо сутності і змісту поняття сталий розвиток” дає можливість зробити висновок, що сталим є такий розвиток, який забезпечує певний тип рівноваги, тобто баланс між всіма складовими елементами інтегрованої екосистеми, насамперед культурної, в т.ч. й агрозооекосистеми. Рівновага і збалансованість мають перебувати в основі сталого соціально-економічного розвитку регіонів. Тільки зважаючи на це, можна визначитисутність концепції сталого (збалансованого) розвитку території України та його критеріїв як одночасне вирішення соціальних екологічних та економічних завдань функціонування суспільства.
Серед великої кількості показників і критеріїв, які застосовуються при вивченні сталості розвитку, слід виділити три основних, а саме: показники економічного й соціального розвитку регіонів та їх екологічного стану. При цьому доведено, що не слід застосовувати велику кількість показників, оскільки виникає проблема визначення величини впливу кожного окремого показника на кінцевий результат. У дисертації запропоновано застосовувати лише ті показники, які достатньо повно охоплюють основні аспекти людської діяльності: виробництво, життєвий рівень людини та стан природного середовища, в якому протікає її діяльність.
2. Аналіз динаміки макроекономічних показників соціально-економічного розвитку України свідчить, що вона поступово виходить з кризи перехідного періоду та забезпечує в останні роки порівняно високі темпи приросту ВВП та реальних доходів населення. Воднораз мають місце недостатньо низькі темпи приросту інвестицій в основний капітал, що свідчить про формування споживчої моделі розвитку суспільства, яка не відповідає сучасному стану економіки України та може зрештою привести до негативних соціальних, екологічних й економічних наслідків.
Низькі темпи оновлення основних фондів призводять до падіння продуктивності праці, зростання матеріальних витрат і підвищення собівартості продукції, що зумовлює зниження конкурентоспроможності національної економіки загалом та АПК зокрема на внутрішньому і зовнішньому ринках. З іншого боку, вони призводять до загострення ресурсо-екологічних проблем, оскільки не запроваджуються сучасні енерго-, матеріало- та природозберігаючі технології і технічні засоби виробництва.
3. Регіональний аспект аналізу передумов переходу до сталого розвитку показав, що найбільш високими темпами розвивається економіка Донецького та Придніпровського регіонів України і міста Києва. Стану економічного розвитку, безперечно, відповідає й рівень доходів населення. Одночасно „лідируючі” (в негативному розумінні) позиції зазначені регіони займають за кількістю шкідливих викидів, що знижує екологобезпечність навколишнього середовища та негативно впливає на здоров’я людини.
І навпаки, в областях, як і в регіонах, де мають місце відносно низькі показники розвитку економіки, а відтак і низький рівень доходів населення, екологічна ситуація є відносно кращою. До таких належать області Подільського, Поліського та Карпатського регіонів. Отже, проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що цим областям досить важко буде без відповідної підтримки держави переходити в оглядовій перспективі на модель сталого розвитку.
4. Загальносистемна криза, з якою зіткнулася України з набуттям незалежності і здійсненням ринкових перетворень, найбільшою мірою зачепила сільське господарство зокрема та агропромисловий комплекс загалом. Глибоку економічну кризу в аграрній сфері спричинили, насамперед, чинники макроекономічного рівня: недосконалість фінансово-кредитної політики, недоліки у податковій політиці, ціновий диспаритет тощо. Передчасним слід вважати й послаблення державного регулювання економіки, в т.ч. щодо впливу на прояви монополістичного диктату з боку постачальників сільському господарству матеріально-технічних ресурсів і переробних підприємств.
Нехтування підприємствами харчової промисловості інтересів сільськогосподарських товаровиробників негативно впливає також на результати діяльності перших недостаток сировини призвів до зменшення обсягів виробництва продовольчих товарів, низької завантаженості виробничих потужностей переробних підприємств, підвищення собівартості їх продукції. Все це супроводжується погіршенням рівня забезпечення населення продуктами харчування, істотно знижує рівень продовольчої безпеки держави, і ніякою мірою не відповідає вимогам концепції сталого розвитку.
5. В структурі аграрного виробництва має місце інтенсивне зростання частки господарств населення в обсягах вартості валової продукції сільського господарства, яка нині перевищує 60%. Таке явище не можна оцінювати однозначно позитивно, а швидше негативно, оскільки воно супроводжується застосуванням застарілих методів ведення господарства та недосконалих технічних засобів і падінням продуктивності аграрної праці. Зрештою вітчизняне сільськогосподарське виробництво стає дедалі менш конкурентоспроможним.
Підприємства різних форм власності нині зосереджують свої зусилля на вирощуванні лише високоефективних культур: зернових, соняшника та цукрових буряків. При цьому багато з них майже повністю відмовляються від тваринницьких галузей, що закономірно веде до зниження родючості, а відтак і продуктивності земель внаслідок скорочення обсягів застосовуваних органічних добрив. Все це свідчить про відсутність системної політики держави щодо ефективного регулювання процесів розміщення аграрного виробництва по території країни з метою раціонального використання природних ресурсів та екологічних умов регіонів. При цьому має місце тенденція до підвищення рівня забезпеченості продуктами харчування в окремих областях і регіонах за рахунок власного виробництва, що з економічної точки зору не завжди є доцільним.
6. За роки ринкових перетворень і трансформації форм власності відбулося істотне зниження рівня матеріально-технічного забезпечення аграрного виробництва, що суперечить вимогам сталого розвитку цієї сфери суспільного виробництва. Адже від того, якою є матеріально-технічна база агропромислового виробництва, які застосовуються технології вирішальною мірою залежить не лише його ефективність, а й екологобезпечність і сталість функціонування.
7. В роботі доведена необхідність принципово нових науково обґрунтованих підходів до організації аграрного природокористування, охорони й відтворення природних ресурсів, регулювання взаємовідносин у комплексній природно-економічній системі „навколишнє середовище суспільне виробництво” та її найважливішій складовій „навколишнє середовище сільське господарство”. Цей підхід має ґрунтуватися на поєднанні методів управління економічним розвитком з методами управління природно-екологічними системами.
На сучасному етапі розвитку людської цивілізації саме природа виявилася найбільш вразливою ланкою в системі „суспільство природа виробництво”. Взаємозалежність і взаємозумовленість економіки та екології мають стабільну тенденцію до посилення і поглиблення. Тобто переведення цієї системи на модель сталого розвитку повинно відбуватися на основі екологізації економіки та економізації екології. В цих умовах не можна вважати прогресивним економічне зростання, за якого навколишньому середовищу завдається велика шкода і воно втрачає свої відтворювальні і відновлювальні властивості, асиміляційний потенціал тощо. В цьому контексті має відбуватися економіко-екологічна трансформація аграрного виробництва і сільських територій в усіх регіонах держави.
8. Фундаментальним завданням щодо переведення агропромислового виробництва на модель сталого розвитку є чітке визначення та прогнозування довгострокових процесів і напрямів їх протікання внаслідок змін, що відбуваються в природі, суспільстві та виробництві, а також обґрунтування заходів, реалізація яких призведе до підвищення виробничого, соціально-економічного й природно-екологічного потенціалів регіональних АПК і сталого розвитку регіональних агроекосистем. Тобто йдеться про те, щоб здійснюючи в сільському господарстві аграрні та земельні перетворення, зазначені комплекси й агроекосистеми найкращим чином адаптувати як до ринкового, так і до навколишнього природного середовища.
9. Важливе місце у розвитку регіональних АПК належить питанням формування матеріально-технічної бази регіональних АПК при їх переході до сталого розвитку з врахуванням природно-кліматичних умов господарювання та можливості ускладнення цих умов у зв’язку з глобальним потеплінням клімату. Зрозуміло, що в цих умовах особливого значення, насамперед, для південних і північних регіонів країни, набирають зрошуване землеробство, меліорація земель, матеріально-технічна база і технологія яких суттєво відрізняються від богарного землеробства. Тому розвитку меліорації земель, водного господарства та удосконалення агропромислового водокористування слід приділяти велику увагу.
На сучасному етапі розвитку продуктивних сил ресурсно-технологічне оновлення агропромислового виробництва не менш важливий чинник його ефективного функціонування, ніж ринкові трансформації АПК. Саме нові технології та якісні виробничі ресурси відіграють вирішальну роль у переведенні вітчизняного агропромислового виробництва на ефективний, екологобезпечний і природозберігаючий напрям сталого розвитку, який забезпечить високу конкурентоспроможність цього виробництва на внутрішньому та зовнішньому агропродовольчих ринках.
10. Масштабність заходів по переданню національного та регіональних АПК на модель сталого розвитку повинно здійснюватися поетапно. На першому етапі (до 2010 р.) необхідно завершити розроблення концепції, довгострокової стратегії та комплексної програми першочергових заходів щодо переведення агропромислового виробництва на модель сталого та екологічно збалансованого розвитку.
На другому етапі (2011-2020 рр.) найбільш важливому і складному в усіх відношеннях має проводитися широкомасштабна економіко-екологічна, техніко-технологічна та організаційна трансформація всіх регіональних агропромислових комплексів. Головним результатом цих перетворень повинно стати істотне підвищення добробуту населення країни на базі зростання продуктивності аграрної праці і поліпшення екологічної ситуації в країні і збільшення виробництва високоякісних та еколого-безпечних продуктів харчування до обсягів, які забезпечать досягнення раціональних норм споживання продовольства населенням України.
На третьому етапі (2020-2025 рр.) в основному має бути завершена реалізація пріоритетних завдань переведення агропромислового виробництва регіонів й країни загалом на модель сталого розвитку, з тим, щоб забезпечити його високі ефективність, продуктивність та еколого безпечність.
11. Переведення регіональних АПК на модель сталого розвитку і здійснення їх економіко-екологічної реструктуризації створюють реальні передумови для прискореного формування раціональної екологічної мережі на всій території країни. При цьому створення такої мережі призведе до вирішення щонайменше двох надто важливих завдань: 1) підвищить ефективність охорони біологічного різноманіття і 2) значною мірою оздоровить навколишнє природне середовище в усіх регіонах України та забезпечить збереження в них динамічної екологічної рівноваги. Останнє в свою чергу позитивно вплине на стабільний розвиток аграрного виробництва.
12. Аналіз передумов переходу економіки специфічного регіону України Автономної Республіки Крим на модель сталого розвитку та основні завдання і принципи її економіко-екологічної трансформації дає можливість зробити висновок, що основна особливість економіки Криму полягає в її рекреаційній спрямованості. За часів планової економіки агропромисловий сектор економіки досить добре задовольняв потреби населення автономії і відпочиваючих у більшості видів продуктів харчування, насамперед, у плодово-ягідній та овочевій продукції і винограді. На жаль, саме ці провідні галузі аграрного виробництва, поряд з молочним скотарством, за роки ринкових перетворень зазнали досить великого спаду. І нині для задоволення потреб відпочиваючих виникає потреба у поповненні продовольчих запасів автономії, особливо влітку, за рахунок їх завезення з інших регіонів країни й імпортних поставок.
13. Відновлення зрошуваного землеробства з урахуванням еколого-економічних вимог ведення агропромислового виробництва на основі різних форм власності і господарювання має стати надійною основою переведення аграрного сектора економіки на модель сталого розвитку, яка спроможна забезпечити стабільне нарощування обсягів виробництва з метою максимального забезпечення потреб населення в якісній, екологічно чистій продукції, зокрема тих її видів, для яких у Криму існують сприятливі природно-кліматичні умови. Тому потрібно відродити поливне землеробство в автономії в кращих традиціях минулого.