ПРАВНИЧА ТЕРМІНОЛОГІЯ В ЗАКОНОДАВЧИХ АКТАХ УКРАЇНИ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ТОЛСТА СВІТЛАНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 811.161.2:340.113](477)

ПРАВНИЧА ТЕРМІНОЛОГІЯ В ЗАКОНОДАВЧИХ АКТАХ УКРАЇНИ

Спеціальність: 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник ―
кандидат філологічних наук, доцент ЛеутаО.І., Національнийпедагогічний університет імені М.П. Драгоманова, доцент кафедри української мови

КИЇВ ― 2006

ЗМІСТ

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ .........................................................

4

ВСТУП ..............................................................................................................

5

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ДЕРИВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ФОРМУВАННЯ ПРАВНИЧОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ .......................

14

1.1. Поняття термін”, правничий термін” у сучасній лінгвістиці ............

14

1.2. Загальномовна тенденція до типізації термінотворчої системи ...........

22

1.3. Продуктивні субстантивні термінотворчі типи іменників ....................

32

1.3.1. Суфіксальні типи .........................................................................

34

1.3.2. Типи з нульовим суфіксом .........................................................

41

1.3.3. Префіксальні типи .......................................................................

41

1.3.4. Типи термінів-іменників прикметникового відмінювання ....
1.3.5. Типи складних термінів-іменників ............................................
1.3.6. Суфіксально-складні типи ..........................................................
1.3.7. Абревіація .....................................................................................
Висновки до розділу 1 ......................................................................................

44
44
45
46
48

РОЗДІЛ 2. СЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ ПРАВНИЧОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ..................................................................................

52

2.1. Українські загальновживані слова та правничі терміни, що стосуються поняття влада” ............................................................................

64

2.2. Українські загальновживані слова та правничі терміни, що стосуються поняття благодійність” ..............................................................

70

2.3. Українські загальновживані слова та правничі терміни, що стосуються поняття підприємництво” ..........................................................
2.4. Українські загальновживані слова та правничі терміни, що стосуються найменувань різних громадських об’єднань .............................
2.5. Номінації осіб як елементи лексичної системи української мови і як правничі терміни ...............................................................................................
2.5.1. Номінації осіб, що позначають знедолених” .........................
2.5.2. Номінації, що позначають осіб як учасників певних суспільних відносин .........................................................................................
2.5.3. Збірні найменування осіб ............................................................
2.6. Слова, що позначають майнові та фінансові відносини як одиниці загальновживані і як правничі терміни ..........................................................
2.7. Слова, що позначають назви документів як одиниці загальновживані і як правничі терміни ..........................................................................................
2.8. Номінації дій як елементи лексичної системи мови і як правничі терміни ...............................................................................................................
Висновки до розділу 2 ......................................................................................
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМА СЕМАНТИЧНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ПРАВНИЧИХ ТЕРМІНІВ У ЮРИДИЧНОМУ ДИСКУРСІ .................
3.1. Основні класифікації правничих термінів ..............................................
3.1.1. Співвідношення терміна і поняття ..............................................
3.1.2. Особливості використання правничих термінів у текстах законодавчих актів України ............................................................................
3.1.3. Особливості побудови і композиції юридичних документів ...
3.1.4. Поняття єдності правничої термінології ....................................
3.2. Проблема семантичної інтерпретації правничого тексту, зумовлена лексичним паралелізмом із загальновживаними словами ............................
3.3. Шляхи подолань труднощів семантичної інтерпретації лексичних одиниць юридичного тексту ............................................................................
Висновки до розділу 3 ......................................................................................
ВИСНОВКИ ....................................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ............................................
ДОДАТОК А ....................................................................................................

ВСТУП

Одним з актуальних питань сучасної лінгвістики є комплексне дослідження терміносистеми української мови, яка є основним інформативним шаром лексики. Українська термінологія вже упродовж двох століть привертає до себе увагу багатьох учених, фахівців, ентузіастів національного відродження.
Особливістю нашого часу, який межує не лише зі століттями, а й тисячоліттями, є те, що нарешті після багатьох років поневірянь та утисків українська мова знову зайняла своє гідне місце в усіх сферах життєдіяльності, і зокрема у науковій галузі.
У зв’язку з набуттям українською мовою статусу державної виникла нагальна потреба розбудови власне української термінології. Розпочинається активний перегляд національних норм термінотворення і терміновживання, зокрема посилюється увага до досвіду термінознавців.
Українська правнича система, ґрунтуючись на принципово новій національній та державній основі, потребує, і це безсумнівно, адекватної сучасної термінологізації з урахуванням специфіки національної мови та міжнародних стандартів, з орієнтацією на точне послідовне вживання термінологічних одиниць і термінології в цілому та високий рівень мовної культури.
Цілком закономірно, що увагу науковців у сфері правничої термінології привертали переважно українсько-російські мовні зв’язки, що з огляду на факт довготривалого перебування України під впливом російської мови здається цілком виправданим. Однак довготривале функціонування в нашому законодавстві й судочинстві російської мови нині зумовлює поняттєву неузгодженість термінів, що може призводити до комунікативної неточності, невиправданості. Отже, на сучасному етапі важливим завданням вітчизняного термінознавства є стандартизація одиниць і вивчення умов їхнього функціонування у різних типах комунікативних ситуаціях, а також удосконалення аналізу різновиду субмови права, яким є мова законодавства.
Для запобігання чи усунення термінологічних та стилістичних помилок необхідно проводити лінгвістичні експертизи законопроектів, розробляти мовні рекомендації щодо правильного вживання правничих термінів.
Формування правничої термінології, як і взагалі всього словникового складу української мови, органічно і тісно пов’язане з історією держави, виробництва, побуту, науки, суспільних відносин тощо. Хоча деякі терміноодиниці з’явилися ще за часів Київської Русі (наприклад, такі, як суд, вирок, правда, закон), українська правнича термінологія як система почала активно розвиватися з другої половини ХІХ ст. і зараз перебуває у стадії інтенсивного розвитку та збагачення, про що свідчать видані в останні роки перекладні (дво- і багатомовні) словники юридичної термінології, юридична енциклопедія. Розпочинається активний перегляд національних норм термінотворення і терміновживання, зокрема зростає увага до досвіду та фондів термінознавців.
На потребу нагального впорядкування україномовного поняттєвого апарату юриспруденції та подальшого дослідження питань правничої термінології неодноразово звертали увагу українські мовознавці та юристи: О.Сербенська (історія становлення), Г.Онуфрієнко і Н.Руколянська (словотвір), С.Головатий, Ю.Зайцев, І.Усенко (загальна характеристика мови законодавства), Н.Артикуца, Ю.Прадід, О.Юрчук (теорія юрислінгвістики), Б.Стецюк (карно-процесуальна лексика), І.Гумовська (словотвір і семантико-функціональні аспекти юридичної терміносистеми), С.Кравченко (стиль законодавства), В.Демченко та М.Леоненко (функціонування юридичної термінології), І.Кочан і А.Токарська (культура юридичної мови), а також Г.Їжакевич, О.Копиленко, В.Радецька, В.Сімонок, З.Тростюк (різні лінгвістичні характеристики юридичних термінів) та ін.
Питання теоретичних проблем термінознавства, походження та розвитку окремих терміносистем, особливостей функціонування термінів мають давню історію свого дослідження в працях Г.Винокура, О.Реформатського, Д.Лотте, О.Ахманової, М.Баскакова, Т.Канделакі, В.Даниленко, В.Лейчика, О.Суперанської.
У сучасній україністиці проблеми термінології постійно перебувають у центрі уваги науковців. Цими проблемами займаються Комітет наукової термінології НАНУ, відділ термінології Інституту української мови НАНУ, багато лексикологів. Новітні теоретичні дослідження представлені в працях Л.Полюги, І.Кочан, Г.Мацюк, Л.Симоненко, О.Тараненка та ін.
Об’єктами мовознавих досліджень у різні роки стали галузеві терміносистеми: економічна (Т.Панько, О.Покровська), психологічна (Л.Веклинець), геологічна (М.Годована), юридична (О.Сербенська), гідромеліоративна (Л.Малевич), нафтогазова (С.Дорошенко), медична (І.Корнейко, Н.Місник, Т.Лепеха), образотворча (Б.Михайлишин), релігійна (З.Куньч), військова (Т.Михайленко, Л.Мурашко), друкарська (Е.Огар), дипломатична (Н.Поліщук) та ін. Праці названих дослідників орієнтовані на вивчення діахронічних особливостей відповідних терміносистем, їх структурно-семантичних особливостей, проблем кодифікації та специфіки функціонування.
Серед багатьох чинників, що зумовлюють необхідність подальшого детального вивчення української правничої термінолексики вирізняються насамперед два. По-перше, вітчизняна правнича термінологія донині ще повністю не досліджена, а по-друге, актуальною є потреба багатоаспектного системного аналізу всіх складників лексичної системи української мови, особливостей їх структурних взаємозв’язків та функціонування.
Досліджуючи проблеми вітчизняної термінології, слід зважати на той факт, що протягом тривалого часу вона практично не мала сприятливих умов для розвитку. Л.Симоненко зауважує, що заборона української мови як засобу літературного спілкування затримувала її стильову диференціацію, а водночас і формування термінологічного фонду. Розвиток української мови (а відповідно й термінології) на власній етнічно-мовній основі найбільше гальмували недержавний статус рідної мови та її територіальна роз’єднаність” [112, с.3].
З упровадженням української мови в усі сфери життя перед ученими-термінознавцями постає завдання унормувати галузеві терміносистеми на власне національному ґрунті, укласти словники спеціальних одиниць окремих наук з урахуванням нових тенденцій і традицій термінотворення, сформувати цілісну методику дослідження термінів.
Зважаючи на вищезазначене, актуальність теми дисертаційного дослідження визначається:
· усвідомленою потребою українського суспільства в мовному забезпеченні термінотворчих процесів та цілісного опису системи правничих номінацій як терміноапарату правочинства;
· особливою роллю системи правничих термінів у регулюванні системи правових відносин у суспільстві;
· складністю та синкретизмом значень багатьох понять правочинства, відсутністю чіткої регламентації їх вживання, реалізації назв у різних контекстах, комунікативних ситуаціях;
· необхідністю поглибленого вивчення стилістичного використання правничих термінів з метою подальшої їхньої стандартизації й кодифікації;
· подальше лінгвістичне опрацювання правничих термінів, які відображають систему понять спеціальної галузі наукового знання, безпосередньо пов’язане з вирішенням цілого ряду проблем ― визначення природи терміна як знака спеціальних понять, встановлення взаємозв’язків між означуваним і означуючим знака, виявлення дериваційного потенціалу термінологічної лексики, дослідження загальних тенденцій розвитку терміносистеми та її впорядкування.
Правнича термінологія, що стала предметом дослідження ― це терміносистема, яка нині перебуває у стані формування. Тому вивчення загальних тенденцій її розвитку, дослідження дериваційного потенціалу сучасної терміносистеми, продуктивності/непродуктивності словотвірних типів є актуальним як у теоретичному, так і в практичному плані.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до пріоритетних напрямів наукових досліджень МВС України, які потребують першочергового вивчення й упровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2001 ― 2009 рр. (наказ МВС України № 755 ― 04), планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2005 ― 2007 рр.
Тема дисертації затверджена науковою координаційною радою Українська мова” Інституту української мови НАН України 16 грудня 2004 р., протокол № 24.
Мета роботи ― виявити на матеріалі законодавчих актів України ресурси термінотворчого потенціалу юриспруденції, характерні риси правничої терміносистеми української мови як репрезентанта тенденцій розвитку відповідної субмови, а також труднощі в процесі семантичної інтерпретації юридичних текстів, і шляхи їх подолання. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1. Визначити особливості загальномовної тенденції до типізації термінотворчої системної продуктивності.
2. З’ясувати основні типи термінотворення і їх продуктивність у терміносистемі юриспруденції.
3. Системно описати структуру лексико-семантичного поля правничої термінології законодавчих актів України, визначивши основний набір семантичних ознак, релевантних для різних розділів правничої термінології, та зіставити ці набори і їхню структуру зі словами, що організовують відповідну систему понять у повсякденному мовленнєвому вживанні.
4. Виявити та комплексно дослідити труднощі, які виникають у практиці використання нормативно-правових актів через відсутність чітких визначень правничих понять, законодавчих дефініцій, єдності термінології.
5. Дослідити особливості використання правничих термінів у юридичному дискурсі.
6. Зіставити правничі терміни з омонімічними словами та відповідними загальновживаними одиницями української мови для виявлення неправильноїчинеточної інтерпретації правничої термінології.
7. На основі зіставлення правничої та загальновживаної системи герменевтичних понять і їх диференційних ознак запропонувати шляхи для удосконалення української правничої термінології з метою її уніфікації та систематизації.
8. Висвітлити доцільність уведення законодавчих дефініцій у тексти нормативно-правових актів.
9. Укласти словник правничих термінів і словосполучень, які вживаються в текстах нормативно-правових актів України.
Об’єктом дослідження є правнича терміносистема сучасної української літературної мови в законодавчих актах України, її структура, функціонування і розвиток.
Предметом дослідження є основні дериваційні процеси формування правничої термінології, семантичне поле та функціональні особливості правничої термінології української мови, українські загальновживані слова як дублети правничих термінів, проблема семантичної інтерпретації правничих термінів у юридичному дискурсі.
Методи дослідження. Вибір методів аналізу зумовлений специфікою об’єкта та завданнями дослідження. У дисертації використано такі методи та прийоми, які є найдоцільнішими для опису й аналізу правничої термінології і забезпечують розуміння термінотворення як живого мовно-мовленнєвого процесу: лінгвістичне спостереження, узагальнення та наукова інтерпретація мовних фактів здійснюються за допомогою описового методу. Для вирішення дослідницьких завдань також були застосовані методи компонентного, дистрибутивного аналізу, трансформаційної методики, зіставлення словникових дефініцій тлумачних та юридичних словників.
Матеріалом дисертаційної роботи (картотека складає 2138 словоформ) є терміни української терміносистеми права, що нормативно вживаються в законодавстві (Бюджетний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України Про біженців”, Закон України Про благодійництво та благодійні організації”, Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Закон України Про громадянство України”, Кримінально-процесуальний кодекс України та інші ― всього 37 законодавчих актів.
Джерельна база фактичного матеріалу становить 87 словників та енциклопедій, зокрема: Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери / С.Я.Єрмоленко, В.І.Єрмоленко, К.В.Ленець, Л.О.Пустовіт. К., 1998; Словник законодавчих термінів / Ред. Н.Стрілець. К., 2000; Словник термінів і понять, що вживаються у чинних нормативно-правових актах України / Відп. ред. СіренкоВ.Ф., СтанікС.Р. К., 1999; Словник юридичних термінів (російсько-український) / Уклад.: АндершФ., ВинникВ., КрасницькаА., ПолешкоА., ЮрчукО. К., 1994, а також нормативно-правові тексти як друковані, так і з мережі Internet та на СD-носіях.
Наукова новизна дослідження зумовлюється багатоаспектним комплексним підходом до аналізу правничих термінів. У роботі вперше у вітчизняному термінознавстві здійснено аналіз продуктивних ресурсів термінотворчого потенціалу української юриспруденції, розкрито семантичні та прагмалінгвістичні його особливості, а також можливі шляхи удосконалення правничої термінології з лінгвістичного погляду, які можуть бути використані у практичній діяльності законодавців. Дослідження проблеми семантичної інтерпретації та функціонування правничих термінів української мови у юридичному дискурсі проведено самостійно, обґрунтовано системні характеристики правничих термінів, а також основні тенденції розвитку на сучасному етапі.
У дисертації уточнено семантичний обсяг ряду понять, зокрема таких, як термін”, правничий термін”, єдність правничої термінології” таін., що сприятиме усталенню дефініцій та нормалізації їх статусу як правничих термінів.
Теоретичне значення. Проведений науковий аналіз робить внесок у розвиток загальної теорії термінотворення і термінології, уточнює і доповнює існуючі уявлення про процеси становлення й особливості української системи правничої термінології, що динамічно розвиваються. У дослідженні концептуально визначено й обґрунтовано наукову ідею про функціонально-поняттєву співвіднесеність термінопонять у сучасному комунікативному просторі.
Практичне значення дисертаційного дослідження визначається тим, що його матеріали можуть бути використані у лекційних мовознавчих курсах вищої школи та спецкурсах із термінознавства, лексикології, у лексикографічній практиці та теорії і практиці перекладу. Матеріали дослідження знайдуть застосування у лінгводидактиці ― для методичних напрацювань із проблеми підготовки фахівців правничої сфери.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорено на ХІІІ щорічній Міжнародній науково-практичній конференції Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства” (Київ, жовтень 2004 р.); круглому столі Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи” (Київ, листопад 2004 р.); Міжнародній науковій конференції Українська термінологія і сучасність” (Київ, вересень 2005 р.); Науково-практичній конференції з проблем розвитку та функціонування державної мови Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи” (Київ, листопад 2005 р.).
Практичні результати та теоретичні висновки дисертаційного дослідження використовувалися у процесі викладання курсу Українська мова професійного спрямування”, Ділова українська мова”, Юридичне документознавство” в Київському національному університеті внутрішніх справ.
Матеріали дисертаційного дослідження були впроваджені у навчальний процес МАУП (довідка про впровадження дисертаційного дослідження від 13.06.2006), коледжу Бакаляр” (довідка про впровадження дисертаційного дослідження від 19.05.2006).
Публікації. З теми дисертації опубліковано 4 статті у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, 2 статті у збірниках за матеріалами науково-практичних конференцій.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (174 найменування), списку використаних джерел (37 найменувань) та додатка. Повний обсяг дисертації складає 229 сторінок, текстова частина ― 172 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

На основі аналізу сучасного етапу дослідження терміносистем, було відзначено, що проблема вивчення правничої термінології в українській лінгвістиці вийшла на якісно новий рівень. Це пояснюється зростанням ролі науки й техніки в суспільному розвитку, появою значної кількості нових понять у різних галузях і відповідно одиниць, що їх позначають. Національна правнича терміносистема співвіднесена з правовою системою України та визначається як субмова, що відтворює активні процеси та тенденції до створення правової системи європейського простору.
Правничі терміни української мови функціонують у сформованій системі. Правнича терміносистема української мови відбиває комунікативні потреби суспільства, вербалізовано репрезентуючи комплекс правових понять. Правнича термінологія, як й інші фахові терміносистеми, розвивається та функціонує відповідно до законів загальнолітературної мови.
На сучасному етапі у мовознавстві сформульовано комплекс ідей, що є оптимальними з погляду узгодження специфіки національної мови та її ресурсів із дериваційною традицією в термінотворенні та тенденціями розвитку метамови сучасної науки. Основний критерій точності і функціональної перспективи терміна місце в терміносистемі, зумовлене комунікативною стратегією національної мови, зокрема у сфері права.
Проведене дослідження дало змогу зробити такі висновки:
1. На основі аналізу особливостей загальномовної тенденції до типізації термінотворчої системної продуктивності відзначено, що реалізація цієї тенденції у термінотворенні сприяє збагаченню термінотворчих ресурсів, що забезпечують регулярність термінотворчих типів, зумовлює їх продуктивність, визначає рівень термінотворчого потенціалу та його розвиток.
2. Дослідження дало змогу з’ясувати продуктивність дериваційних моделей термінотворення та мотивації семантики терміноелементів, передусім словотвірного генезису правничих термінів національної мови, що актуалізує можливості афіксального словотворення, осново- та словоскладання, а також абревіації. Творення правничих термінів відбувається за словотвірними моделями мов-репрезентантів словникового матеріалу, і в цьому випадку різні мови, завдяки розбудованій системі спеціалізованих формантів, однаковою мірою здатні творити нові терміноодиниці.
Термінотворення юриспруденції сучасної української мови здійснюється передусім за продуктивними морфемними типами.
Так, продуктивними є суфіксальні типи, серед яких можна виділити за граматичним характером мотивуючого слова віддієслівні із загальним термінотворчим значенням носій процесуальної ознаки” із суфіксами: -ант, -ат, -атор/-ітор, - ник; зі значенням відхиленої процесуальної ознаки: -аці (j)-/ -іці (j)-/-енці (j)-/-ці (j)-/-і (j), -к(а) / -овк(а) -анн (j)-, -ств(о) / -цтв(о) / -зтв(о).
У системі термінів-іменників, що мотивовані прикметниками, продуктивність проявляють типи зі значенням носій ознаки” із суфіксами: -ість, -ств(о) зі значенням відхиленої ознаки із суфіксами: -изм / -ізм, -ітет, -ість, -ств(о) /-еств(о).
Терміни-іменники, що мотивовані іменниками, утворюються за такими типами із загальним значенням носій предметної ознаки” із суфіксами: -ант, -арій, -ат, -ер/-їр/-онер, -ізм/-изм, -і (j)-, -ці (j)-/-аці (j)-/-і (j)-, -іст/-ист, -ор, -ств(о), -ур(а)/-атур(а), з модифікаційним значенням збірності із суфіксами -аці (j)-, -і (j)-.
Продуктивність виявляють і типи термінів-іменників з нульовим суфіксом ― віддієслівні зі значенням відхиленої процесуальної ознаки: відхилена дія або стан (оренда, обшук).
Продуктивністю відзначаються і такі префіксальні термінотворчі типи юриспруденції із префіксами де-/дез- зі значенням дії, протилежної до тієї, що названа мотивуючим терміном; з префіксом контр- зі значенням предмета, явища, дії, аналогічно до мотивуючого терміна, але для якого притаманний зустрічний, протиспрямований характер; з префіксом ре- зі значенням повторності дії, явища, названого мотивуючим терміном; зі значенням протилежності до того, що назване мотивуючим терміном; з префіксом спів- зі значенням предмета, поєднаного зв’язком з іншим таким же предметом, названим мотивуючим терміном; з префіксом суб- зі значенням предмета (істоти/неістоти), що підпорядковується складовій частині того, що назване мотивуючим терміном; з префіксом екс- зі значенням особи, що має значення колишній”, який утратив давнє становище.
Продуктивними є також типи термінів-іменників прикметникового відмінювання, похідних від прикметників (або дієприкметників) зі значенням офіційний документ” і особа за характерною ознакою, за предметом, явищем, до якого має відношення, за характерною дією” (накладна, недієздатний).
Типи складних термінів-іменників є продуктивними з такими усіченими основами як євро-..., нарко-..., право-..., само-...
Продуктивність виявляється також у суфіксально-складних типах із суфіксом -ець ― зі значенням предмета (особи, знаряддя), що виконує дію або призначений для виконання дії, названої дієслівною основою та конкретизованої у першій основі (іменник) і суфіксом -ння ― зі значенням дії або діяльності, що названа дієслівною основою.
Абревіація як спосіб термінотворення поширений здебільшого при творенні власних назв і зумовлюється тенденцією до економії в мовленні, що визначає рух мови до синтетизму як продуктивного напрямку розвитку сучасних мов.
Усі названі способи словотвору є питомим ресурсом творення національних термінологічних одиниць, який активно використовується в сучасному українському термінотворенні.
3. У результаті системного опису структури лексико-семантичного поля правничої термінології було виділено вісім основних семантичних полів, що групуються навколо базових понять, представлених у законі: влада, благодійництво, підприємництво, суспільне об’єднання, особи, правовідносини, документ, дія. Елементами цих полів стали терміни, що вживаються як у тексті закону, так і в інших нормативних актах, а також загальновживані слова української мови.
Семантичне поле влада об’єднує такі слова-терміни зі словника: держава, закон, право, уряд, адміністрація, репресія.
Семантичне поле благодійна діяльність, до якого були включені такі лексеми: благодійність, благодійник, благодійна організація, набувачі благодійної допомоги, меценатство, спонсорство, грант, що мають термінологічне вираження, а також слова дарування, пожертвування, що є загальновживаними.
Семантичне поле підприємництво включає до себе такі одиниці, як: підприємство, підприємницький, комерційна організація, кооператив, артіль, фермерське господарство, виробничий кооператив. Елементи семантичного поля підприємництво можуть також частково формувати поле трудова діяльність при умові доповнення останнього поняттям некомерційний. Проте це поняття найчастіше входить до семантичного поля суспільна діяльність, яке складають слова та словосполучення: суспільна організація, рух, політична партія, установа, фонд, член, учасник, а також словосполучення виборчий блок, що не входить до списку слів, які досліджуються.
Семантичне поле особи включає слова: особа, громадянин, депутат, доброволець, партнер, представник, споживач, працівник, засновник, народ, населення, біженець, безробітній, інвалід, малозабезпечений, потерпілий, та поділено на три підполя”: особи, що страждають (біженець, переселенець, безробітній, інвалід, малозабезпечений, потерпілий), учасники правовідносин (особа, громадянин, депутат, партнер, представник, споживач, працівник, засновник), збірні найменування осіб (населення, персонал).
Семантичне поле правовідносини представлено у дослідженні словами, що виражають поняття, які входять до фінансово-майнового блоку”, а саме: баланс, безоплатний, безкоштовний, безкорисливий, внесок, збір, мито, податок, прибуток, витрати, затрати, кошторис, плата, оплата, продаж, субсидія, рахунок, аукціон, доручення, договір, угода, правочин, банк, митниця.
В аналізованому матеріалі серед слів, що належать до позначення фінансово-майнових відносин, виявилося чимало таких, які не фіксуються у спеціальній літературі як правничі терміни. Серед них: баланс, безоплатний і безкоштовний, що функціонують у якості повних синонімів та протиставлені безкорисливому як який не дбає про користь для себе, не шукає вигоди”, внесок, збір, мито, протиставлені податку, дохід, витрати, затрати, кошторис, плата, оплата, продаж, субсидіювати, рахунок.
Семантичне поле документ, представлене такими елементами: довідка, договір, доручення, диплом, дипломатичний акт, комерційний акт, кодекс, конституція, устав, замовлення, звіт, план, проект, кошторис, рахунок, атестат, квитанція, паспорт. Варто відзначити, що у багатьох із вищезазначених слів значення документ” не визначає ні лінгвістика, ні юриспруденція.
Семантичне поле дія представлене такими словами та словосполученнями: ліквідація, реорганізація юридичної особи, відмова (від товару на користь держави), реєстрація, опублікування (оприлюднення) закону, фінансування, а також приватизація державної власності, реєстрація громадянства, відмова від спадщини.
Під час визначення одиниць семантичних полів виникали певні труднощі, які пов’язані як з особливостями правничої термінології, так і з специфікою функціонування одиниць української літературної мови у юридичному тексті. Так, наприклад, слова договір, доручення та словосполучення платіжне доручення є елементами двох полів: правовідносини та документ.
4. У практиці застосування нормативно-правових актів виникають труднощі через відсутність визначень термінів, які мають юридичне значення, таких, як, наприклад, багатодітна сім'я, член сім'ї, родичі тощо. Визначення поняття, яке дає опис в абстрактній формі найважливіших ознак через вказівку його найближчого роду і видової відмінності, знімає ситуативні характеристики конкретного випадку, виділяючи повну ознаку, вичленовуючи поняття з ряду йому подібних.
Роз’яснення термінів може бути зроблене або безпосередньо у тексті норми, в якій вжито цей термін або в окремій дефінітивній нормі, яка спеціально створена для цього. Вдалою вважається побудова правового акта, коли він відкривається нормою, що роз'яснює зміст базового поняття, використаного в акті.
Чітких дефініцій потребують спеціальні юридичні поняття, які розроблено законодавцем і саме через законодавство входять до словникового фонду, а також спеціальні технічні терміни, якщо вони вживаються в нормативних актах, розрахованих на широке використання і стосуються значного кола посадових осіб та громадян. Нормативна дефініція є необхідною для понять, які не мають загального вживання, і тих з них, які вживаються у більш вузькому і суттєво іншому значенні порівняно із загальновідомим.
Отже, норми-визначення сприяють правильному розумінню і застосуванню нормативно-правового акта, відтак дефініції підвищують якість і весь механізм правового регулювання.
Важливою вимогою вживання правничої термінології є єдність її використання.
Єдність правничої термінології полягає у тому, що для позначення в нормативно-правовому акті певного поняття послідовно вживається один і той же термін, а для позначення різних понять, значення яких не збігається, використовуються різні терміни.
5. У мовному оформленні правових приписів розуміння і правильне вирішення питання про означення різними термінами одного й того ж поняття серед інших проблем правничої термінології посідає одне з перших місць. Як лінгвісти, так і юристи підкреслюють, що юридична теорія і практика вимагають вживання єдиного терміна на позначення одного й того ж правового поняття, усунення невиправданої термінотворчості й частого використання синонімів у нормативно-правових актах.
Нерозривний зв’язок правничих понять і відповідних їм термінів виявляється в тому, що упорядкування правничої термінології неможливо без глибокої наукової розробки правничих понять, їх логічного аналізу та точного визначення. Якщо правничі поняття визначені незрозуміло, про точну, досконалу термінологію не може бути й мови.
6. Змістова інтерпретація терміна, що представлена, як правило, у вигляді набору диференційних семантичних ознак, зіставляється з розумінням цього слова-терміна щоденною мовною свідомістю пересічного носія мови, що не збігається з нормативною інтерпретацією. Представлене у дослідженні зіставлення цих двох інтерпретацій дозволяє показати, що у змісті багатьох правничих термінів, які претендують на чіткість та однозначність, приховані зони невизначеності та неточності.
Як показало проведене дослідження, існує досить багато розбіжностей у диференційних ознаках, що формують значення слів ― омонімів, що ускладнює точне розуміння терміна носієм мови. Наприклад, відношення між словами біженець, безробітний, митниця, банк тощо як загальновживаними одиницями і як правничими термінами. Необхідно відзначити і ті моменти, у яких правничі терміни є значно досконаліші, аніж лінгвістичне тлумачення відповідних загальновживаних слів і побутові уявлення про відповідні поняття.
Наприклад, поняття пожертва, інвалід, працівник в юриспруденції розтлумачено значно чіткіше та системніше, аніж у тлумачних словниках української мови.
7. У дослідженні на основі зіставлення юридичної і загальновживаної системи понять і диференційних ознак запропоновані деякі шляхи для удосконалення української правничої термінології. Мета удосконалення правничої термінології ― зробити її більше послідовною та організованою.
Розглядаючи проблему можливості удосконалення українського законодавства з термінологічного погляду, можна визначити такі основні її складники:
Мінімально необхідним є: визначити поняття держава однаково для всіх галузей права; виключити тлумачення одного терміна з посиланням на похідне або непохідне (громадянин ― громадянство); упорядкувати та систематизувати критерії, які слугують основою тлумачення гіпонімів одного гіпероніма (некомерційна організація ― споживчий кооператив, фонди, громадські об’єднання, установа, асоціація (союз).
Ще один шлях поліпшення правничих текстів, яким може і повинен йти законодавець, ― це удосконалення юридичних тлумачень, особливо це є важливим при омонімії. Прикладом такого удосконалення, може бути тлумачення слів та словосполучень: кодекс, договір, ліквідація, охорона праці тощо.
8. У період удосконалення законодавства актуальним є питання введення законодавчих дефініцій у тексти нормативно-правових актів, що полегшує сприйняття й розуміння текстів цих актів. Чітких дефініцій потребують спеціальні юридичні поняття, які розроблено законодавцем і саме через законодавство входять до словникового фонду (напр.: термін правочин, має законодавчу дефініцію). На думку багатьох вчених, визначення термінів, які даються в самих законах, ускладнюють законодавство.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. ― 1994. ― № 13. ― ст. 64.
2. Бюджетний кодекс України (від 21 червня 2001 року) // Відомості Верховної Ради України. ― 2001. ―№ 37 ― 38. ― ст. 189.
3. Вісник Конституційного Суду України. ― 1997. ― № 2. ― С. 25.
4. Вісник Конституційного Суду України. ― 1998. ― № 2. ― С. 31.
5. Вісник Конституційного Суду України. ― 1998. ― № 3. ― С. 28.
6. Вісник Конституційного Суду України . ― 1998. ― № 4. ― С. 18.
7. Вісник Конституційного Суду України . ― 2000. ― № 1. ― С. 12.
8. Вісник Конституційного Суду України . ―2002. ― № 3. ― С. 22.
9. Господарський кодекс України (від 16 січня 2003 року) // Відомості Верховної Ради України. ― 2003. ― № 18. ― ст. 144.
10. ДСТУ 3325-96. Термінологія. Визначення основних понять. К.: Держстандарт України, 1996. 27 c.
11. ДСТУ 3966-2000. Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять. К.: Держстандарт України, 2000. 23c.
12. ДСТУ ISO 860-99. Термінологічна робота. Гармонізування понять та термінів. К.: Держстандарт України, 2000. 7 c.
13. Законодательство Украины. Компьютерная библиотека «Инфодиск». Май, 2002. №5.
14. Закон України Про біженців” від 1 серпня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. ― 2001. ― № 47. ― ст. 250.
15. Закон України Про благодійництво та благодійні організації” від 16 вересня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. ― 1997. ― № 46. ― ст. 292.
16. Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 22 червня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. ― 2000. ― № 46. ― ст. 391.
17. Закон України Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. ― 1991. ― № 49. ― ст. 682.
18. Закон України Про громадянство України” від 18 січня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. ― 2001. ― № 13. ― ст. 65.
19. Закон України Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” від 23 вересня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. ― 1997. ― № 50. ― ст. 302.
20. Закон України Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. ― 1991. ― № 14. ― ст. 170.
21. Закон України Про захист прав споживачів” від 15 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. ― 1994. ― № 1. ― ст. 1.
22. Закон України Про інформацію” від 02 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. ― 1992. ― № 48. ― ст. 650.
23. Закон України Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 21 листопада 2002 року // Урядовий кур’єр. ― 18 грудня 2002 р. ― № 228.
24. Закон України Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. ― 1992. ― № 34. ― ст. 504.
25. Закон України Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 11 січня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. ― 2001. ― № 12. ― ст. 64.
26. Закон України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. ― 1991. ― № 21. ― ст. 252.
27. Закон України Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. ― 2001. ― № 23. ― ст. 118.
28. Закон України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. ― 1999. ― № 45 ― ст. 397.
29. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять. К.: Держстандарт України, 2000. 25 с.
30. Інтегрована лексикографічна система: Словники України / Національна академія наук України; Український мовно-інформаційний фонд. Версія 1.00 (CD-ROM). 2001.
31. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. К.: Преса України, 1997. 80 с.
32. Кримінально-процесуальний кодекс України (за станом на 1 вересня 2001 р.). ― Харків: Арсіс, 2001. ― 132 с.
33. Митний кодекс України (від 11 липня 2002 року) // Відомості Верховної Ради України. ― 2002. ―№ 38 ― 39. ― ст. 288.
34. Правила надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 квітня 1997. ― № 386 // Офіційний вісник України, 1997. ― № 25, ст. 1225.
35. Про затвердження Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення. Постанова Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1997. ― № 1497 // Офіційний вісник України, 1997. ― № 27, ст. 1323.
36. Про Центр перекладів європейського права. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999. ― № 1353 // Офіційний вісник України, 1999. ― № 30, ст.1539.
37. Цивільний кодекс України (від 16 січня 2003 року) // Відомості Верховної Ради України. ― 2003. ― № 40 ― 44. ― ст. 356.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеев С.С. Проблемы теории права: В 2-х томах. ― М., 1982. ― 457 с.
2. Акуленко В.В. Вопросы интернационализации словарного состава языка. Х.: Изд-во Харьк. ун-та, 1972. 214 с.
3. Антонович М.М. Уніфікація термінології міжнародного права // Політика і час. 1996. № 11. С. 65 68.
4. Артикуца Н.В. Основи вчення про юридичний термін і юридичну термінологію // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. К.: КНЕУ, 2005. С. 84 89.
5. Арутюнова Н.Д. Очерки по исследованию словообразовательных гнезд // Словообразование и его место в курсе словообразованию в современном испанском языке. ― М., 1961. ― С. 68.
6. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 366 с.
7. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М.: Учпедгиз, 1957. 95 с.
8. Белодед И.К. Научная терминология: О работе комитета научной терминологии АН УССР // Обществ. науки. 1982. № 2. С. 205 209.
9. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. К.: Наукова думка, 1987. 211 с.
10. Бодуэн де Куртене И.А. Избранные труды по общему языкознанию. ― М., 1963. 432 с.
11. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я.Сухарева, В.Д.Зорькина, В.Е.Крутских. М.: ИНФРА-М, 1999. VI, 790с.
12. Будагов Р.А. Очерки по языкознанию. М.: Изд.-во АН СССР. 1953. 280 с.
13. Васильев Н.Л. О месте и значении научной терминологии в системе общелитературных средств выражения // Термин и слово: Межвуз. сб. ― Горький, 1982. ― С. 10 ― 17.
14. Васьковский Е.В. Руководство к толкованию и применению законов. Для начинающих юристов. ― М.: Бр. Башмаковы, 1913. ― 198 с.
15. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. ― К., Ірпінь: ВТФ Перун”, 2001. ― 1440 с.
16. Вербенєц М. Лексико-семантичні процеси в сучасній юридичній термінології // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика: Вип. XІ. ― К.: ВПЦ Київський університет”, 2005. ― С.54 ― 65.
17. Виноградов В.В. Вопросы терминологии. ― М., 1961. ― 231 с.
18. Вісник: Проблеми української термінології. Л.: Національний університет Львівська політехніка”, 2000. № 402. 420c.
19. Волоцкая З.М. Об одном подходе к описанию словообразовательной системы // Лингвистические исследования по общей и славянской типологии. ― М., 1966. ― С. 52 ― 58.
20. Городенська К.Г., Єрмоленко С.Я., Симоненко Л.О., Турчин Є.Д. Методичні рекомендації щодо мовного оформлення державного стандарту України. ― К.: Ін-т укр. мови НАНУ, 1994. ―