ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП...............................................................................................…...............
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
1.1. Правопорушення як підстава виникнення відповідальності у сфері бюджету.................................................................................................................
1.2. Класифікація бюджетних правопорушень..................................................
Висновки до розділу.............................................................................................

РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У БЮДЖЕТНОМУ ПРАВІ
2.1. Правова природа фінансово-правової відповідальності як специфічного виду юридичної............................................................................
2.2. Особливості фінансово-правової відповідальності за бюджетні правопорушення...................................................................................................
Висновки до розділу.............................................................................................

РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА ІНШИХ ВИДІВ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
3.1. Співвідношення адміністративної та фінансово-правової відповідальності ..................................................................................................
3.2.Особливості кримінальної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності за бюджетні правопорушення................................................
Висновки до розділу............................................................................................
ВИСНОВКИ..........................................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................
3

12
35
72

84

108
130

136

152
164
169
183

ВСТУП

Актуальність теми. Особливе місце у будь-якій державі належить бюджету, який є її невід’ємним атрибутом, забезпечує соціально-економічний розвиток. Отже, правопорушення, що вчиняються у бюджетній сфері негативно впливають на все суспільство, на інтереси кожної особи.
До прийняття Бюджетного кодексу України питання про порушення бюджетного законодавства не мали такої актуальності, тому фактично не були в центрі уваги вчених. Але це не означає, що таких правопорушень не існувало. Вони вчинялися на кожній стадії бюджетного процесу і полягали в порушенні як нормативних актів, які безпосередньо врегульовували порядок складання, розгляду, затвердження проектів бюджетів, підготовки та розгляду звітів про виконання бюджету і прийняття рішень щодо нього, так і у невиконанні самого Закону про Державний бюджет на відповідний рік чи рішення про місцеві бюджети.
Провідне місце серед гарантій дотримання прав та свобод людини і громадянина, забезпечення стабільності в державі, охорони суспільства від протиправних посягань належить юридичній відповідальності. Традиційно наукою і практикою виділяється декілька видів правової відповідальності: кримінальна, адміністративна, цивільно-правова, дисциплінарна.
В Україні проводяться різноманітні заходи щодо створення ефективного, дієвого механізму протидії правопорушенням у бюджетній сфері. Правова відповідальність за порушення бюджетного законодавства є сукупністю різних видів юридичної відповідальності. У Бюджетному кодексі України є окрема глава 18 “Відповідальність за бюджетні правопорушення”, в якій і відмічається, що особи, винні у порушенні бюджетного законодавства несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законами України. Безумовно, таке закріплення видів відповідальності є важливим кроком до попередження вчинення правопорушень у бюджетній сфері.
В останні роки, у зв’язку з розвитком фінансового права як галузі права, науковці почали виділяти і фінансово-правову відповідальність як специфічний вид юридичної, яка знаходиться на стадії формування. Хоча у Бюджетному кодексі України не йдеться прямо про можливість застосування до порушників бюджетного законодавства заходів фінансово-правової відповідальності, але з аналізу його норм можна зробити висновок про її існування.
Відповідальність за порушення бюджетного законодавства полягає в застосуванні до правопорушників заходів примусу, що передбачені як Бюджетним кодексом України так і іншими нормативними актами.
Нажаль, насьогодні питанням правової відповідальності за порушення бюджетного законодавства присвячені поодинокі наукові праці вчених, що розкривають окремі її аспекти.
В процесі дослідження автором використовувалися теоретичні розробки вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі юриспруденції: Алексєєва С.С., Братуся С.М., Йоффе О.С., Лейста О.Е., Малеіна С.М., Самощенка І.С., Халфіної Р.Й., Фарукшина М.Х.
Дисертаційне дослідження спирається також на розробки провідних вчених юристів-фінансистів: Воронової Л.К., Горбунової О.М., Грачової О.Ю., Карасьової М.В., Кучерявенка М.П., Пацурківського П.С., Ровинського Ю.А., Савченко Л.А., Хімічевої Н.І.
Аналіз наукової літератури дає можливість зробити висновок, що вчені неоднозначно трактують деякі поняття, у центрі дискусії знаходяться питання щодо правової природи фінансово-правової відповідальності, фінансово-правових санкцій, залишається поза їх увагою і проблема класифікації бюджетних правопорушень, яка не знайшла свого відображення і у Бюджетному кодексі України. Крім цього, у даному нормативному акті не чітко визначено як суб’єктів бюджетних правопорушень, заходи впливу, що застосовуватимуться за конкретні протиправні дії, так і органи, які уповноважені накладати фінансово-правові санкції. Це все вказує на необхідність вдосконалення діючого законодавства, проведення теоретичних досліджень.
Насьогодні у Верховній Раді України знаходиться законопроект “Про державний контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення”, що в свою чергу вимагає розроблення відповідного понятійного апарату, який неповною мірою відображений у роботах вчених та не міститься у діючих нормативно-правових актах або є неточним. Цим і визначається актуальність дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи обрана з урахуванням тих заходів, що проводяться в Україні з метою виконання бюджетів усіх рівнів, створення механізму протидії та попередження правопорушень у бюджетній сфері. Даний напрям дослідження пов’язаний з указом Президента України “Про зміцнення фінансової дисципліни та запобігання правопорушенням у бюджетній сфері” від 25 грудня 2001 року.
Дисертація виконана в межах науково-дослідної проблематики кафедри фінансового права Національної академії державної податкової служби України (номер державної реєстрації 0102U000477), де автор є одним із виконавців, та затверджена вченою радою Академії 25 січня 2001 року (протокол № 6).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі врахування досягнень юридичної науки, законодавства України та практики його застосування розкрити загальні засади правової відповідальності за порушення бюджетного законодавства, сформулювати теоретичні висновки та пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правових актів.
Відповідно до поставленої мети дисертаційного дослідження автором зроблена спроба вирішити наступні завдання:
– з’ясувати поняття, ознаки, склад бюджетного правопорушення;
– розробити науково обґрунтовану класифікацію бюджетних правопорушень;
– визначити місце фінансової відповідальності в системі юридичної відповідальності, її ознаки, особливості, умови виникнення;
– з’ясувати характер фінансово-правових санкцій та їх співвідношення з фінансово-правовою відповідальністю;
– охарактеризувати види правової відповідальності, яка застосовується за бюджетні правопорушення та їх співвідношення з фінансово-правовою відповідальністю;
– розробити рекомендації щодо вдосконалення Бюджетного кодексу України, інших нормативно-правових актів, які стосуються відповідальності за порушення бюджетного законодавства.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з вчиненням правопорушень у бюджетній сфері.
Предметом дослідження є нормативні акти, що регулюють відповідальність учасників бюджетного процесу за правопорушення.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження, виходячи з поставленої мети і сформульованих завдань стали такі наукові методи: діалектичний, порівняльно-правовий, системно-структурний, формально-догматичний (спеціально-юридичний).
Використання діалектичного методу пізнання соціальних процесів дозволило врахувати всі взаємозв’язки явищ, що розглядаються, об’єктивно оцінити ефективність діяльності органів у бюджетній сфері.
Порівняльно-правовий метод застосовувався при аналізі українського законодавства різних років, порівнянні його з іноземним (у першу чергу з російським), а також визначенні основних категорій фінансового права таких як “бюджетне правопорушення”, “фінансово-правова відповідальність” тощо.
Застосування системно-структурного методу надало можливість визначити місце правових норм, які регламентують відносини відповідальності за бюджетні правопорушення, в системі права України.
За допомогою формально-догматичного методу досліджувався зміст бюджетного правопорушення, фінансово-правової відповідальності.
Кожен із використаних методів, підходів у конкретному випадку брався не ізольовано, а в поєднанні з іншими.
Наукова новизна роботи визначається перш за все тим, що дисертація є одним з перших у вітчизняній літературі комплексним, узагальненим дослідженням правової відповідальності за порушення бюджетного законодавства.
У дисертації обґрунтовується ряд концептуальних понять, теоретичних положень і висновків, практичних рекомендацій по вдосконаленню бюджетного законодавства та інших нормативно-правових актів, які виносяться на захист.
Елементи наукової новизни містяться у наступних положеннях:
1. Уточнено поняття “бюджетне правопорушення” – винне, протиправне діяння фізичної та юридичної особи, що виражається в порушенні норм бюджетного права, за яке передбачена цивільна, дисциплінарна, адміністративна, кримінальна та фінансово-правова відповідальність.
2. З нових позицій дано юридичну оцінку складу бюджетного правопорушення, його елементів, ознак, особливостей та зазначено, що для визнання протиправного діяння бюджетним правопорушенням необхідно щоб: його склад був визначений у бюджетному законодавстві; правопорушник був суб’єктом бюджетних правовідносин, тобто наділений бюджетною правосуб’єктністю.
3. Проведено розмежування понять “бюджетне правопорушення” та “порушення бюджетного законодавства”. Під останнім слід розуміти недотримання учасником бюджетного процесу встановленого Бюджетним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами порядку складання проектів бюджетів, розгляду та прийняття Закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети, виконання бюджету, внесення змін до Закону про Державний бюджет, рішення про місцеві бюджети, підготовки та розгляду звіту про виконання бюджету і прийняття рішень щодо нього.
4. Вперше комплексно проаналізовано всі зазначені у законодавстві бюджетні правопорушення, обґрунтовано авторський підхід щодо їх класифікації: залежно від стадій бюджетного процесу; залежно від специфіки суб’єктного складу правопорушення; за сферою виникнення; за характером правових приписів, що порушуються; залежно від наслідків; залежно від безпосереднього об’єкту; за ступенем суспільної небезпеки, та конкретизовано правопорушення, що вчиняються на кожній стадії бюджетного процесу.
5. Доведена необхідність законодавчого закріплення поняття “фінансове правопорушення” як діяння суб’єктів фінансових правовідносин, що спричинило порушення встановленого фінансово-правовими нормами порядку мобілізації, розподілу, використання централізованих та децентралізованих фондів коштів за яке передбачена юридична відповідальність.
6. Обґрунтовується необхідність розуміння фінансового правопорушення в двох значеннях: у вузькому та широкому. Коли йдеться про фінансове правопорушення як фактичну підставу фінансово-правової відповідальності, то його треба розуміти у вузькому значенні. Відомо, що за порушення встановленого фінансово-правовими нормами порядку мобілізації, розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів коштів можуть застосовуватися інші заходи впливу (кримінальна, адміністративна відповідальність та інші), – тут йдеться про фінансове правопорушення у широкому розумінні, яке є узагальнюючим поняттям, бо поєднує в собі протиправні діяння, що мають ознаки злочинів, адміністративних проступків чи безпосередньо фінансових правопорушень. Фінансове правопорушення в широкому розумінні краще називати правопорушенням у фінансовій сфері.
7. Визначено поняття “фінансово-правова відповідальність” як правовідношення охоронного типу, що забезпечено державним примусом, виникає у зв’язку з вчиненням фінансового правопорушення та полягає у застосуванні до правопорушника заходів впливу, що визначені санкцією фінансово-правової норми.
8. Запропоновано розмежувати на законодавчому рівні такі поняття як “фінансово-правова санкція” та “фінансова санкція” та розрізняти поняття “фінансово-правова санкція” у вузькому значенні (це частина правової норми, що має грошовий, чітко визначений характер та вказує на заходи державного примусу, що застосовуються компетентними органами до суб’єктів, які вчиняють фінансові правопорушення) та широкому (це система заходів державного примусу, що застосовуються визначеними, державними органами до осіб, які вчинили фінансове правопорушення).
9. Формулюється висновок щодо необхідності об’єднання норм, які містяться у різноманітних нормативно-правових актах і регулюють процес накладення фінансово-правових санкцій за фінансові правопорушення в одному нормативному акті та їх уніфікації. Отже, можна говорити про розробку фінансового процесуального законодавства.
10. Вперше визначено та розкрито особливості фінансово-правової відповідальності за порушення бюджетного законодавства: у своїй більшості заходи фінансово-правової відповідальності за бюджетні правопорушення не носять штрафного характеру; наявність специфічного кола суб’єктів; застосовується в основному під час третьої стадії бюджетного процесу – виконання бюджету; процесуальні форми її застосування носять досить спрощений характер порівняно з іншими.
11. Підкреслено співвідношення фінансово-правової відповідальності з іншими видами правової відповідальності.
12. Обґрунтовано необхідність внесення ряду змін до Бюджетного кодексу України та інших нормативно-правових актів, які врегульовують бюджетні відносини та визначають відповідальність за порушення бюджетного законодавства.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використанні:
– у науково-дослідній сфері для подальших досліджень фінансових правопорушень і відповідальності, що застосовується за їх вчинення;
– у правотворчій діяльності – для вдосконалення чинного законодавства та при підготовці проекту Закону України “Про державний контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення”;
– у сфері практичної діяльності учасників бюджетного процесу при виявленні бюджетних правопорушень, аналізі причин їх вчинення, застосуванні відповідних заходів впливу;
– у навчальному процесі при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з курсу “Фінансове право”, під час викладання даної дисципліни.
Основні положення дослідження використовуються автором у навчальному процесі при читанні лекцій та проведенні семінарських занять з курсу “Фінансове право” та спецкурсу “Фінансова відповідальність за порушення бюджетного та податкового законодавства” в Національній академії державної податкової служби України, підготовці навчально-методичних матеріалів із зазначеного курсу та спецкурсу для студентів юридичного факультету.
Деякі пропозиції дисертанта реалізовані Контрольно-ревізійним управлінням в Київський області та Управлінням Державного казначейства у м. Києві.
Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертації положення, узагальнення, оцінки та висновки, рекомендації й пропозиції обґрунтовані дисертантом на підставі особистих досліджень у результаті опрацювання та аналізу відповідних наукових та нормативно-правових джерел. Ідеї і розробки, що належать Савченко Л.А., у співавторстві з якою було підготовлено наукову статтю та тези на конференцію, у дисертації не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Дисертація неодноразово обговорювалася на засіданнах кафедри фінансового права Національної академії державної податкової служби України. Окремі положення дисертації, висновки, узагальнення та пропозиції доповідались автором на науково-практичних конференціях: “Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення” (грудень 2000, м. Ірпінь); “Бюджетно-податкова політика в Україні (проблеми та перспективи розвитку)” (грудень 2001, м. Ірпінь); “Російська правова держава: підсумки формування і перспективи розвитку” (листопад 2003, Російська Федерація, м. Вороніж); “Бюджетно-податкова політика: теорія, практика, проблеми” (грудень 2003, м. Ірпінь); міжнародних науково-практичних конференціях: “Фінансовий механізм і його правове регулювання” (квітень 2003, Російська Федерація, м. Саратов); “Фінансово-правова доктрина постсоціалістичної держави” (вересень 2003, м. Чернівці); на міжнародному науково-практичному семінарі “Проблеми нормативно-правового забезпечення бюджетно-податкової політики держави” (листопад 2002, м. Ірпінь).
Публікації. Основні теоретичні розробки й висновки дисертації знайшли відбиття у розділах навчально-методичного посібника, курсу лекцій, 5-х наукових статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, 3-х тезах доповідей, опублікованих за матеріалами науково-практичних конференцій.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури із 356 найменувань. Повний обсяг дисертації 210 сторінок. Обсяг основного тексту роботи 182 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

Системний аналіз нормативно-правових актів України та зарубіжних країн, що врегульовують бюджетні правовідносини, визначають заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, та наукової літератури, що присвячена питанням юридичної відповідальності, фінансовим правовідношенням дозволив зробити певні теоретичні висновки та сформулювати пропозиції щодо вдосконалення діючого законодавства:
1. Визначення поняття “бюджетне правопорушення”, що дається у Бюджетному кодексі України є неточним, оскільки законодавець, формуючи це поняття не приділив належної уваги назвам та змісту стадій бюджетного процесу. Аналізуючи стадії бюджетного процесу можна визначити бюджетне правопорушення як винне протиправне діяння фізичної та юридичної особи, що виражається в порушенні норм бюджетного права, за яке передбачена цивільна, дисциплінарна, адміністративна, кримінальна та фінансово-правова відповідальність. Дане визначення доцільно закріпити у Бюджетному кодексі України.
2. Поняття “бюджетне правопорушення” та “порушення бюджетного законодавства” не є тотожними. Під останнім слід розуміти недотримання учасником бюджетного процесу встановленого Бюджетним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами порядку складання проектів бюджетів, розгляду та прийняття Закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети, виконання бюджету, внесення змін до Закону про Державний бюджет, рішення про місцеві бюджети, підготовки та розгляду звіту про виконання бюджету і прийняття рішень щодо нього.
3. Коло суб’єктів бюджетних правопорушень є специфічним. Це викликано особливістю самих бюджетних правовідносин. Суб’єкт бюджетного права і бюджетного правопорушення не співпадають. Суб’єктами бюджетних правопорушень можуть бути як фізичні особи (керівники чи інші відповідальні посадові особи, залежно від характеру вчинених ними діянь), так і колективні утворення.
4. Поняття “головний розпорядник бюджетних коштів” та “розпорядник бюджетних коштів”, даються у Бюджетному кодексі України та підзаконних нормативних актах. Оскільки, визначення зазначених понять дається у кодифікованому нормативному акті, який є основним джерелом бюджетного права, то не доцільно їх повторювати у підзаконних нормативних актах. По-друге, у Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів, бюджетних установ, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України при визначенні поняття “головний розпорядник бюджетних коштів” вказується, що головні розпорядники бюджетних коштів затверджуються законом про Державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет – це з нашої точки зору є зайвим.
5. Для визначення шкоди, яку спричинило бюджетне правопорушення не має вирішального значення її розмір та характер. Вже сам факт порушення вимог та відхилення від встановленої поведінки свідчить про наявність перешкод для виконання функцій і завдань держави. Для ряду складів бюджетного правопорушення досить тільки здійснення діяння, хоча воно і не спричинило шкідливих наслідків.
6. Якщо суб’єктом бюджетного правопорушення виступає фізична особа, то питань з приводу встановлення, існування її вини не виникає. Але відомо, що суб’єктами бюджетних правовідносин, а точніше учасниками бюджетного процесу можуть бути, як посадові особи, так і юридичні особи (державні органи тощо). У даному випадку вина суб’єкта бюджетних правопорушень – юридичної особи розглядається, як вина її посадових осіб, працівників. На самостійний характер вини посадових осіб вказує і та обставина, що для застосування заходів фінансово-правової відповідальності не має значення ступінь і характер вини посадових осіб, що припустилися порушення приписів бюджетно-правової норми. Про це свідчить абсолютна визначеність та категорична форма фінансово-правових санкцій для застосування яких важливим є лише факт бюджетного правопорушення, а кількість посадових осіб, ступінь вини кожного, наявність чи відсутність змови між ними значення не мають.
7. Проаналізувавши всі зазначені в чинному законодавстві України бюджетні правопорушення та врахувавши неврегульовані нормами права правопорушення, що існують в сфері бюджету, автор пропонує нижче вказану класифікацію бюджетних правопорушень:
1) залежно від стадій бюджетного процесу, на яких вони вчиняються:
а) правопорушення, що вчиняються під час складання проектів бюджетів;
б) правопорушення, що вчиняються на стадії розгляду та прийняття бюджету;
в) правопорушення, що вчиняються на стадії виконання бюджету, у тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;
г) правопорушення, що вчиняються на стадії підготовки, розгляду звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього;
2) залежно від специфіки суб’єктного складу правопорушення поділяються на:
а) правопорушення, що скоюються органами державної влади, органами місцевого самоврядування;
б) правопорушення, що вчиняються головними розпорядниками бюджетних коштів та розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня;
3) за сферою виникнення:
а) правопорушення, що вчиняються в сфері Державного бюджету України;
б) правопорушення, що вчиняються в сфері місцевих бюджетів;
4) за характером правових приписів, що порушуються:
а) правопорушення, що спрямовані на порушення нормативно-правових актів;
б) правопорушення, що спрямовані на порушення інших документів;
5) залежно від наслідків:
а) матеріальні (наприклад, нецільове використання коштів, недотримання порядку перерахування коштів);
б) формальні (наприклад, несвоєчасне і неповне подання звітності про виконання бюджету, подання недостовірних звітів та інформації про виконання бюджету);
6) залежно від безпосереднього об’єкту:
а) порушення порядку формування доходів;
б) порушення порядку здійснення видатків бюджетів;
в) порушення порядку здійснення державних позик та позик територіальних громад.
7) за ступенем суспільної небезпеки бюджетні правопорушення можуть поділятися на проступки та злочини.
8. Розробка процедури контролю при розгляді та затвердженні бюджету потребує нового підходу, зважаючи на непорозуміння, що виникли з бюджетом 2003 року. Враховуючи те, що контрольні дії, які здійснюються Рахунковою палатою України є дієвими і ефективними, слід її наділити більшими повноваженнями саме на стадії розгляду та прийняття законопроекту. Доцільно, щоб перед тим як законопроект подається на третє читання, свій висновок, щодо нього, Верховній Раді України, давала Рахункова палата.
9. Нажаль законодавством України, не передбачено процедури прискорення прийняття проекту бюджету. Автор пропонує у даному випадку використати зарубіжний досвід.
10. У Порядку обліку зобов’язань коштів бюджету в органах Державного казначейства, дається визначення поняття зобов’язання, аналіз якого дає підстави зробити висновок, що зобов’язання – це відповідальність. На наш погляд, по-перше, оскільки у Бюджетному кодексі України дано визначення бюджетного зобов’язання, то у підзаконному нормативному акті не слід виділяти його, по-друге, зобов’язання – це не відповідальність, а правовідношення, за невиконання якого дійсно можуть бути накладені відповідні стягнення.
11. Бюджетний кодекс України не вказує на існування такого бюджетного правопорушення як неефективне використання бюджетних коштів. Поняття “неефективне використання” вимагає роз'яснення з метою забезпечення правильного застосування на практиці правової відповідальності. Ця думка базується на тому, що нормативно-пра¬вовими актами не визначено: ознаки, які можуть свідчити про неефективне використання бюджетних коштів; порядок визначення обсягу бюджетних коштів, використаних неефективно; механізм вжиття заходів за фактами неефек¬тивного використання бюджетних коштів; міру відповідальності за неефективне викори¬стання бюджетних коштів. Неефективно використані бюджетні кошти – це ті бюджетні видатки, які були необов'язковими (без здійснення яких можна було обійтися) при на¬данні (придбанні) необхідних суспільству за строка¬ми, якістю та кількістю товарів (робіт, послуг).
12. На умови виникнення фінансово-правової відповідальності в її конкретних проявах, впливає ряд чинників, серед яких на перше місце виходить специфіка того чи іншого фінансово-правового інституту, у даному випадку бюджетного права.
13. Оскільки правопорушення є підставою відповідальності, існує необхідність законодавчого закріплення поняття “фінансове правопорушення”. На даний час законодавчо закріплено поняття “бюджетне правопорушення” та “податкове правопорушення”, які практично є різновидами фінансового. Фінансове правопорушення – це діяння суб’єктів фінансових правовідносин, що спричинило порушення встановленого фінансово-правовими нормами порядку мобілізації, розподілу, використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, за яке передбачена юридична відповідальність.
14. Фінансове правопорушення можна розуміти у двох значеннях: у вузькому та широкому. Якщо говорити про фінансові правопорушення як фактичну підставу фінансово-правової відповідальності, то ми його розуміємо у вузькому значенні. Відомо, що за правопорушення, які полягають у порушенні встановленого фінансово-правовими нормами порядку мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів можуть застосовуватися інші заходи впливу, тобто кримінальна, адміністративна відповідальність. У даному випадку йдеться про фінансове правопорушення у широкому розумінні, яке є узагальнюючим поняттям, бо поєднує в собі протиправні діяння, що мають ознаки злочинів, адміністративних проступків чи безпосередньо фінансових правопорушень. Фінансове правопорушення у широкому розумінні краще називати правопорушенням у фінансовій сфері, яке буде узагальнюючим поняттям.
15. Поняття “відповідальність” і “санкція” є самостійними правовими категоріями, які нерозривно пов’язані між собою. Лише через юридичну відповідальність реалізується санкція.
16. Фінансово-правова відповідальність – це правовідношення охоронного типу, що забезпечене державним примусом, виникає у зв’язку з вчиненням фінансового правопорушення та полягає у застосуванні до правопорушника заходів впливу, що визначені санкцією фінансово-правової норми.
17. Поняття “фінансово-правова санкція” та “фінансова санкція” співвідносяться як загальне та особливе. Фінансово-правова санкція у вузькому значенні – це частина фінансово-правової норми, що має грошовий, чітко визначений характер та вказує на заходи державного примусу, які застосовуються компетентними органами до суб’єктів, що вчиняють фінансові правопорушення. У широкому значенні під фінансово-правовою санкцією слід розуміти – систему заходів державного примусу, що застосовуються визначеними державними органами до осіб, які вчинили фінансове правопорушення.
18. В основу поділу фінансово-правових санкцій на бюджетні, податкові тощо, пам’ятаючи про нерозривний зв’язок фінансово-правової санкції з фінансовим правопорушенням, слід покласти родовий об’єкт фінансового правопорушення, тобто відносини, що захищаються певною фінансово-правовою санкцією.
19. Необхідно у законодавстві визначити органи, які уповноважені накладати фінансово-правові санкції за порушення фінансового законодавства, це сприяло б чіткому їх застосуванню. Крім цього, вже назріла необхідність розробки фінансового процесуального законодавства. А отже можна говорити про наявність фінансового процесуального права. Доцільно всі процесуальні норми, які містяться у різноманітних нормативно-правових актах і регулюють процес накладення фінансово-правових санкцій за фінансові правопорушення об’єднати в одному нормативному акті.
20. Суб’єктами правопорушень, до яких застосовується такий захід впливу як зупинення операцій з бюджетними коштами є розпорядники та одержувачі бюджетних коштів. У Порядку зупинення операцій з бюджетними коштами, зазначено, що зупинення бюджетних коштів можливе під час “складання проекту бюджету, розгляду, затвердження, внесення змін, ... чи звіту про виконання бюджету”. Оскільки, на перших двох стадіях відбувається лише планування на наступний бюджетний період, а на останній стадії складається звітність, то зупинення операцій з бюджетними коштами як міра відповідальності не може бути застосована на першій, другій та четвертій стадіях бюджетного процесу. Відповідно, слід внести до вказаного Положення зміни.
21. У Бюджетному кодексі зазначено, що механізм зупинення операцій з бюджетними коштами визначається Кабінетом Міністрів України. Але, постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2002 № 1627 “Про механізм зупинення операцій з бюджетними коштами” встановлено, що до розпорядників та/або одержувачів бюджетних коштів застосовується механізм зупинення операцій з бюджетними коштами у порядку, встановленому Державним казначейством. Сам порядок зупинення операцій з бюджетними коштами визначений наказом Державного казначейства України “Про затвердження Порядку зупинення операцій з бюджетними коштами” від 18.11.2002р. №213. Отже, можна говорити про недосконалість положень Бюджетного кодексу. Він повинен бути актом прямої дії або відсилати до більш конкретного джерела.
22. Порядок призупинення бюджетних асигнувань визначає коло осіб, які приймають рішення про призупинення бюджетних асигнувань. У статті 117 Бюджетного кодексу України зазначені й інші органи, які в межах своїх повноважень можуть призупиняти бюджетні асигнування. Аналізуючи ці нормативні акти можна зробити висновок, що у Порядку не йдеться про таких суб’єктів, які можуть призупиняти бюджетні асигнування як Державне казначейство України, Державна контрольно-ревізійна служба України, головні розпорядники бюджетних коштів. Оскільки порушення, що зазначені у статті 117 Бюджетного кодексу України можуть вчиняти і головні розпорядники бюджетних коштів, то все-таки не слід їх наділяти правом призупинення бюджетних асигнувань.
23. Такі санкції як призупинення бюджетних асигнувань та зупинення операцій з бюджетними коштами, мають відмінні риси:
1) коло суб’єктів, що мають право приймати рішення про застосування такої санкції як зупинення операцій з бюджетними коштами ширше ніж коло суб’єктів, які призупиняють бюджетні асигнування;
2) призупинення бюджетних асигнувань може тривати від одного місяця до трьох, в межах поточного періоду, а зупинення операцій з бюджетними коштами можливе лише на термін до 30 днів;
3) призначення бюджетних асигнувань відбувається в разі усунення правопорушення у зазначений термін. Зупинення операцій з бюджетними коштами може бути лише по закінченню терміну передбаченого розпорядженням про зупинення операцій або встановленого Бюджетним кодексом, або розпорядженням уповноваженого органу про відновлення операцій з бюджетними коштами.
Поряд з відмінностями існують і спільні риси:
1) застосування зазначених санкцій здійснюється на підставі протоколу про бюджетне правопорушення або акта ревізії за формою, яка передбачена наказом Міністерства фінансів України;
2) оформлення санкцій здійснюється у вигляді розпорядження.
24. Зменшення асигнувань є фінансовою санкцією, оскільки застосовується фінансовими органами, яким надано право здійснювати контроль за витрачанням коштів. Вона може застосовуватися з іншими видами юридичної відповідальності. Отже, можна говорити про таку особливість фінансово-правової відповідальності як застосування її заходів впливу поряд з заходами впливу інших видів юридичної відповідальності.
25. Насьогодні питання зменшення асигнувань розпорядниками бюджетних коштів, крім Бюджетного Кодексу, іншими нормативно-правовими актами не регулюється. На думку автора слід прийняти нормативний акт, який регулював би дане питання та визначив: коло суб’єктів, які мають право зменшувати асигнування розпорядникам коштів; порядок застосування даного виду санкції.
26. Бюджетний кодекс передбачає обов’язкове повернення коштів, отриманих у вигляді субвенції та використаних не за цільовим призначенням. Але ні Бюджетним кодексом, ні іншими нормативними актами не передбачена процедура повернення таких коштів. На думку автора доцільно розробити механізм повернення цих коштів.
27. Особливості фінансово-правової відповідальності за бюджетні правопорушення:
1) заходи фінансово-правової відповідальності, що застосовуються до порушників бюджетного законодавства, в більшості не носять штрафного характеру, бо лише опосередковано торкаються майнового стану правопорушника, вони мають присікальний характер;
2) наявність специфічного кола суб’єктів;
3) фінансово-правова відповідальність, відповідно до Бюджетного кодексу України, застосовується в основному під час третьої стадії бюджетного процесу – виконання бюджетів;
4) процесуальні форми її застосування носять досить спрощений характер, порівняно з накладенням інших санкцій.
28. Такі правопорушення, як відсутність бухгалтерського обліку та ведення його з порушенням встановленого порядку (неправильне відображення в обліку рахунків з бюджетом), а також внесення неправдивих даних до фінансової або статистичної звітності, неподання фінансової звітності по суті є бюджетними правопорушеннями, тому, на думку автора, вони потребують чіткого відмежування від інших видів правопорушень та можливо накладання не заходів адміністративного впливу, а фінансових санкцій.
29. За бюджетне правопорушення в будь-якому випадку слід накладати такі фінансово-правові санкції як зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, або обов’язкове повернення до відповідного бюджету коштів, а також застосовувати адміністративну або кримінальну відповідальність.
30. Оскільки правопорушення може скоюватись як Державним казначейством України, щодо розподілу коштів на передбачені бюджетом завдання та цілі, так і розпорядниками бюджетних коштів, які отримують кошти з бюджету через органи Державного казначейства та витрачають на незаплановані цілі, а також одержувачами коштів, які витрачають кошти всупереч бюджетним призначенням та кошторису, то існує потреба в чіткому визначенні їх учасників, розміру відповідальності за конкретний вид правопорушення у Кодексі України про адміністративні правопорушення.
31. Статтею 164-12 Кодексу України про адміністративні правопорушення регулюється накладення стягнень за декілька видів правопорушень. На нашу думку, назва статті не відповідає її змісту. Тут зосереджено увагу на використанні коштів, а саме невідповідності дій щодо витрачання фінансових ресурсів передбачених законодавством. Слід використати досвід Російської Федерації та відокремити різні види правопорушень. Особливу увагу слід приділити нецільовому використанню бюджетних коштів, чітко сформулювати коло суб’єктів даного правопорушення (юридична особа – одержувач коштів та посадові особи); конкретно визначити його об’єкт (правила фінансового забезпечення суб’єктів підприємницької діяльності, порядок витрачання державних коштів).
32. Глава 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в якій передбачені правопорушення у бюджетній сфері має назву “Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності”. На нашу думку, враховуючи шкідливість фінансових правопорушень доцільно їх виділити окремою главою.
33. Особливості адміністративної відповідальності за бюджетні правопорушення:
1) підставою для застосування адміністративної відповідальності є бюджетне правопорушення (скоєння адміністративного проступку);
2) наявність специфічного кола суб’єктів (лише ті, що наділені бюджетними повноваженнями);
3) накладаються заходи впливу лише за порушення, що вчиняються під час виконання бюджетів;
4) розмір штрафу залежить від ступеня вини особи та завданої шкоди державі.
34. Строки застосування адміністративного стягнення знаходяться у прямій залежності від того, яким є характер порушення, проте законодавчо потрібно визначити поняття разового та тривалого правопорушення.
35. Розглянувши елементи складу злочину, який передбачений статтею 210 Кримінального кодексу можна говорити про спільні та відмінні риси з адміністративними проступками, адже ці два правопорушення спрямовані на порушення законодавства про бюджетну систему України. На перший погляд дані елементи складу цих правопорушень ніби-то повністю співпадають, але між ними існують суттєві розбіжності:
1) щодо предмету скоєння правопорушення. Предметом цих двох правопорушень є бюджетні кошти, які використовуються не за цільовим призначенням, тобто з порушенням положень нормативно-правових актів. Але основну роль тут відіграє їх розмір. Правопорушення вважається злочином і за його вчинення передбачається кримінальна відповідальність якщо має місце великий (сума, що в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) та особливо великий розмір (сума, що в три тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян);
2) суб’єктивна сторона адміністративного проступку характеризується як умислом так і необережністю. Злочин може бути скоєний лише з прямим умислом, хоча при застосуванні заходів кримінальної відповідальності враховується мотив та мета його скоєння.
36. Розділ 7 Кримінального кодексу України, в якому містяться статті, що визначають бюджетні правопорушення, за які наступає кримінальна відповідальність має назву “Злочини у сфері господарської діяльності”. На нашу думку, протиправні діяння, які визначені статтями 210 та 211 даного нормативного акту не зовсім посягають на господарську діяльність, отже доцільно їх відокремити в окрему главу.
37. На відміну від заходів цивільно-правової відповідальності, які направлені на відшкодування завданої шкоди, заходи фінансово-правової відповідальності спрямовані на те щоб, попередити можливу неправомірну поведінку суб’єктів бюджетних правовідносин, а також присікти протиправні дії.
38. У цивільному законодавстві сторони можуть самостійно передбачати цивільно-правові санкції. Відносини з приводу складання, розгляду, затвердження, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету носять імперативний характер. При цьому відсутня рівність сторін і фінансові санкції не можуть бути передбачені та встановлені сторонами.
39. Потребує внесення відповідних змін і доповнень Бюджетний кодекс України. У ньому необхідно:
– закріпити визначення понять “розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня”, “одержувачі бюджетних коштів”;
– змінити назву статті 112 “Відповідальність органів місцевого самоврядування за порушення бюджетного планування” на “Наслідки порушення бюджетного планування органами місцевого самоврядування”;
– конкретизувати суб’єктів бюджетних правопорушень, не посилаючись на загальну фразу “учасники бюджетного процесу”;
– внести повний і вичерпний перелік бюджетних правопорушень;
– вказати конкретні терміни доведення прогнозних показників економічного та соціального розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць до органів виконавчої влади нижчого рівня;
– передбачити відповідальність за бюджетні правопорушення, що вчиняються на першій стадії бюджетного процесу;
– встановити дату початку першого читання та міри відповідальності до осіб, які готують проект до першого читання, а також теміни подачі проекту закону про Державний бюджет на друге читання. Така чіткість надасть можливість своєчасності переходу проекту з одного етапу в інший;
– встановити відповідальність органів місцевого самоврядування за допущення термінів розгляду і прийняття рішень про місцеві бюджети, або прийняття рішень, які не відповідають положенням закону про Державний бюджет України, Бюджетного кодексу України тощо;
– визначити випадки, в яких повинна подаватися оперативна звітність про виконання Державного бюджету України, органи, що мають право вимагати її подання, порядок та строки подання;
– встановити порядок подання оперативної та місячної звітності про виконання місцевих бюджетів;
– встановити чіткий термін розгляду звітності про виконання відповідних бюджетів Верховною Радою України та місцевими радами, відповідальність за його порушення;
– в окремій статті закріпити перелік фінансово-правових санкцій, які можуть бути застосовані до порушників бюджетного законодавства;
– окреслити коло суб’єктів, до яких може бути застосований такий захід впливу як призупинення бюджетних асигнувань;
– визначити відповідальність за неподання, несвоєчасне подання звітів та інших документів, які необхідні для складання проектів бюджетів, суб’єктів даного правопорушення, заходи впливу (зупинення фінансування з бюджету, накладення штрафів на посадових осіб);
– передбачити такі види правопорушень як порушення терміну повернення бюджетних коштів отриманих на зворотній основі та порушення термінів перерахування плати за користування бюджетними коштами і визначити міри адміністративної відповідальності за їх вчинення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Характеристика джерела Найменування
Монографії (один, два або три автори)

П’ять та більше авторів

Перекладні видання

Збірки наукових праць

Словники

Складові частини збірника

Складові частини журналу

Енциклопедії

Тези доповідей

Іноземні видання:
а) література

б) нормативні акти

Дисертації

Автореферати дисертацій

Нормативні акти України

Матеріали практики контрольних органів 1. Александров Н.Г. Юридическая норма и правоотношения в советском обществе. [Под ред.проф. И.Т.Голякова]. – М.: Московский юридический институт, 1947. – 27 с.
2. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. Вып.2. – Свердловск, 1964. – 226 с.
3. Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в двух томах. Т. 2 – Москва: Юридическая литература, 1982. – 359 с.
4. Алексеев С.С. Общая теория права. – Т. 1. – М.: Книга, 1981. – 334 с.
5. Алексеев С.С. Общие теоретические проблемы системы советского права. –Москва: Госюриздат, 1961. – 187 с.
6. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Т.1. Свердловск, 1972. – 396 с.
7. Алексеев С.С. Теория права. 2-е изд. – М.: БЕК, 1994. – 224 с.
8. Алехин А.П., Пепеляев С.Г. Ответственность за нарушения налогового законодательства. – М.: Аудиторская фирма “Контакт”, 1992. – 96 с.
9. Альский А.О. Задачи и методы финансового контроля. – М.: Госюриздат, 1925. – 32 с.
10. Бабаев В.К. Правомерное поведение. Правонарушение// Общая теория права: Курс лекций/ Под редакцией В.К. Бабаева. – Н. Новгород. – 1993. – 216 с.
11. Базылев Б.Т. Юридическая ответственность (теоретические вопросы). – Красноярск: Изд-во Красноярского университета, 1985. – 120 с.
12. Бекерская Д.А. Финансовое право: (Учеб.-метод.рекомендации). – Одесса: Астропринт, 1999. – 69 с.
13. Бельский К.С. Финансовое право. – М.: Юрист, 1994. – 208 с.
14. Бельский К.С. Финансовое право: наука, история, библиография. – М.: Юрист, 1995. – 208 с.
15. Берендтс Э.Н. Русское финансовое право. – СПб., 1914. – 455 с.
16. Бесчеревных В.В. Компетенция Союза ССР в области бюджета. – М. – 1976. – 120 с.
17. Бесчеревных В.В. Развитие советского бюджетного права. – М.: Изд-во Московского Ун-та, 1960. – 80 с.
18. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность (очерк теории). – Москва: Юр. лит., 1976. – 215 с.
19. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. – М.: Юр. лит, 1963. – 197 с.
20. Брич Л.П. Кваліфікація ухилення від сплати обов’язкових внесків державі. – Львів: Юрид. факультет Львів. держ. ун-ту, 1998. – 76 с.
21. Бюджeт і фінансова політика України / А.О. Єпіфанов, І.В. Сало, І.І. Д’яконова. – 2-е видання – К.: Наукова думка, 1999. – 302 с.
22. Васильева М.В. Местные бюджеты в современных условиях. – М.: Финансы и статистика, 1987. – 112 с.
23. Венедиктов Ю.А., Черепахин А.М. Финансовые санкции в системе управления. –М.: “Финансы и статистика”, 1985. – 64 с.
24. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – Москва. – 1979. – 229 с.
25. Воронова Л.К. Бюджетно-правове регулювання в СРСР. – К.: “Вища школа”, 1975. – 183 с.
26. Воронова Л.К. Правовые основы расходов государственного бюджета в СССР: (на материалах союзных республик). – К.: Вища школа, 1981. – 223 с.
27. Воронова Л.К. Радянське фінансове право. – К.: Вища школа, 1973. – 202 с.
28. Воронова Л.К., Мартьянов И.В. Советское финансовое право. Учебное пособие – К.: Вища школа, 1983. – 240 с.
29. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР. – Воронеж – 1970. – 252 с.
30. Горшнев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. –Москва: Юридическая литература,. 1972. – 250 с.
31. Грачева Е.Ю. Финансовое право России. – М.: ТЕИС, 1995. – 231 с.
32. Грачева Е.Ю., Куфакова Н.А., Пепеляев С.Г. Финансовое право России: Учебник. – М.: ТЕИС, 1995. – 232 с.
33. Грачева Е.Ю., Соколова Э.Д. Финансовое право России. Учебное пособие для вузов. – М.: Новый юрист, 1997. – 172 с.
34. Грачева Е.Ю., Соколова Э.Д. Финансовое право: Учебное пособие. – 2-е изд., перераб., исправ. и доп. – М.: Новый юрист, 1998. – 240 с.
35. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1981. – 83 с.
36. Гурвич М.А. Советское финансовое право. Изд. второе перераб. и доп. – М.: Юрид. лит., 1954. – 355 с.
37. Дёмин С.В. Бюджет для всех. – СПб: МЦСЭИ “Леонтьевский центр”, 2001. – 191 с.
38. Демченков В.С. Регулирование местных бюджетов: распределение доходов между бюджетами. – М.: “Финансы”, 1975. – 88 с.
39. Денисов Ю.А. Общая теория правонарушения и ответственности. – Ленинград: ЛГУ, 1983. – 142 с.
40. Деркач Н.И., Гордеева Л.П. Бюджет и бюджетный процесс в Украине: Учеб. пособие. – Днепропетровск: Пороги, 1995. – 256 с.
41. Ермакова Т.С. Финансовое правоотношение (Теоретические проблемы): Учебное пособие. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. – 33 с.
42. Зюнькін А.Г. Фінансове право: Опор. конспект лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 110 с.
43. Иловайский С.И. Учебник финансового права. – Одесса. – 1899. – 385 с.
44. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву: Изд. ЛГУ. – 1955. – 311 с.
45. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права – Москва: Госюриздат, 1961. – 340 с.
46. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. –М. – 1984. – 144 с.
47. Карасева М.В. Финансовое право. Общая часть: Учебник. – М.: Юрист, 1999. – 256 с.
48. Карасева М.В. Финансовое правоотношение. –М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА –ИНФРА – М), 2001. – 288 с.
49. Карпенко Д.О. Основи трудового права: навчальний посібник. – К.: Вид-во А.С.К., 2003. – 656 с.
50. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М.: АН СССР, 1958. – 187 с.
51. Котляревский А.С. Финансовое право СССР. – Л.: Государственное издательство, 1926. – 157 с.
52. Котляревський Г.С. Назаров Б.Л. Проблемы общей теории права. – М. – 1973. – 79 с.
53. Котляревський С. Бюджет и местные финансы. – М.: Экономическая жизнь, 1926. – 145 с.
54. Крохина Ю.А. Бюджетное право и российский федерализм / Под ред. Н.И.Химичевой. – 2-е изд. – М.: НОРМА, 2002. – 456 с.
55. Крохина Ю.А. Бюджетное право и российский федерализм / Под ред. проф. Н.И.Химичевой. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 352 с.
56. Кулишер И.М. История экономического быта Западной Европы. 8-е изд. Том 2. – М.-Л.: Государственное социально-экономическое изд-во, 1931. – 450 с.
57. Кулишер И.М. История экономического быта Западной Европы. Т.2. – Госиздат. – 1926. – 450 с.
58. Кулишер И.М. Очерки финансовой науки. Вып.1. – Петроград: Наука и школа, 1919. – 256 с.
59. Кулишер И.М. Очерки финансовой науки. Выпуск ІІ. – Петроград, 1920. – 278 с.
60. Кучеров И.И. Бюджетное право России: Курс лекций. – М.: АО “Цетр Юр Инфор”, 2002. – 317 с.
61. Кучеров И.И., Судаков О.Ю., Орешкин И.А. Налоговый контроль и ответственность за нарушения законодательства о налогах и сборах. – М., 2001. – 220 с.
62. Кучерявенко М.П. Основи податкового права: Навч. посібник. – Х.: Легас, 2001. – 304 с.
63. Кучерявенко Н.П. Основы налогового права. – Х.: Константа, 1996. – 320 с.
64. Лейст О.Э. Санкции в советском праве. –Москва: Госюриздат, 1962. – 238 с.
65. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретические проблемы). – Москва: МГУ, 1981. – 239 с.
66. Львов Д. Курс финансового права. – Казань, 1887. – 520 с.
67. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. – М. – 1985. – 191 с.
68. Малеин Н.С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. – М.: Знание, 1968. – 253 с.
69. Матузов Н.И. Личность. Правда. Демократия (теоретические проблемы субъективного права).-Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1972. – 292 с.
70. Миронов О.О. Особенности правоспособности в советском государственном праве. Вопросы теории государства и права. –Саратов, 1970. – 260 с.
71. Музика О.А. Доходи місцевих бюджетів за українським законодавством. Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 344 с.
72. Назаров Б.Л. Социалистическое право в системе социальных связей. – Москва. – 1976. – 311 с.
73. Новиков К.А. Свобода воли и марксистский детерминизм. – М.: “Новая школа”, 1981. – 274 с.
74. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. -Москва: Госюриздат, 1960. – 511 с.
75. Озеров И.Х. Как расходуются в России народные деньги? Критика русского расходного бюджета и Государственный контроль. – М. – 1907. – 308 с.
76. Озеров И.Х. Основы финансовой науки. – М. – 1905. – 364 с.
77. Озеров И.Х. Русский бюджет доходный и расходный. – М., 1907. – 87 с.
78. Осипчук Л.Л. Организация исполения государственного бюджета (экономико-правовой аспект): Курс лекций. – К.: МАУП, 1999. – 160 с.
79. Пацурківський П.С. Правові засади фінансової діяльності держави: проблеми методології. – Чернівці: ЧДУ, 1997. – 244 с.
80. Пацурківський П.С. Проблеми теорії фінансового права. – Чернівці: ЧДУ, 1998. – 276 с.
81. Пиголкин А.С. Нормы советского социалистического права и их структура. Вопросы общей теории советского права. – Москва. – 1960. – 236 с.
82. Пискотин М.И. Советское бюджетное право (основные проблемы). – М.: Юрид. лит., 1971. – 312 с.
83. Плахотний А.Ф. Проблеми соціальної відповідальності. – Харків: Юність, 1981. – 367 с.
84. Полюхович В.І. Державна податкова служба в Україні: організація і діяльність; Теньков С.О. Коментар до Закону України “Про державну податкову службу в Україні” // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1999. – № 3. – 320 с.
85. Поляк Г.Б. Финансы местных советов. – М.: Финансы и статистика, 1991. – 149 с.
86. Понтович Э.Э. Казна и контроль. Государственно-правовая характеристика финансового контроля. – М. –1927. – 400 с.
87. Протасов В.Н. Правоотношение как система. – М.: Юрид. лит., 1991. –141 с.
88. Прокопенко В.І. Трудове право України: підручник. Видання третє, перевірене та доповнене. – Х.: Консум, 2002. – 528 с.
89. Ровинский Е. Советское финансовое право: Учебное пособие для студентов ВЮЗИ. – М.: МГЭИ, 1957. – 188 с.
90. Ровинский Е.А. Основные вопросы теории советского финансового права. – М.: Госюриздат, 1960. – 189 с.
91. Ровинский Н.Н. Финансовий контроль в СССР. – М.: Госфиниздат, 1947. – 242 с.
92. Романів М.В. Державний фінансовий контроль і аудит. Навчально-методичний посібник. – К., ТОВ “НЮС”, 1998. – 224 с.
93. Савченко Л.А. Правові проблеми фінансового контролю в Україні: Монографія. Ірпінь, Академія державної податкової служби України, 2001. – 407 с.
94. Самощенко И.С. Понятие пр