ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ

brief description

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮ¬ВАННЯ ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ
1.1. Сутність та зміст правового регулювання дипломатичної служби в Україні
1.2. Роль дипломатичної служби в процесі прийняття політичних рішень
1.3. Поняття і значення принципів права в регулюванні адміністративних правовідносин
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ
2.1. Правовий розвиток діяльності дипломатичної служби в Україні на сучасному етапі
2.2. Принципи становлення та розвитку системи дипломатичної служби в Україні
2.3. Правове забезпечення функцій дипломатичної служби в Україні
Висновки до розділу 2
РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДИПЛОМА¬ТИЧНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ
3.1. Правове регулювання розвитку дипломатичної служби в Україні
3.2. Правові умови впровадження й реалізації принципів дипломатичної служби
3.3. Правове забезпечення принципів організації та функціонування дипломатичної служби в Україні
Висновки до розділу 3
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП

Актуальність теми. Питання правового регулювання дипломатичної служби в Україні є одними з найбільш важливих і актуальних у сучасній правовій науці. Вивчення цієї проблеми є досить важливим як
з теоретичного, так і практичного поглядів. Проголошення незалеж-¬
ності України та змін у глобальному геополітичному становищі на початку 90-х рр. ХХ ст., подолання біполярності міжнародних відносин створили позитивні умови для виведення дипломатії України на новий рівень.
Така специфіка полягає в необхідності одночасного просування Української держави у міжнародний політичний простір і опанування нових
відносин у цьому просторі, які ще проходять стадію як формування, так і становлення.
Поряд із зовнішньополітичними на діяльність дипломатичної
служби також впливають суспільно-політичні та правові зміни всередині держави.
Вказані зміни впливають на зовнішню політику Української держави, що в свою чергу потребує внесення суттєвих змін у діяльність дипломатичної служби України.
Особливе значення цього питання посилюється тим, що діяльність дипломатичної служби України регламентується як міжнародним, так і адміністративним правом України, оскільки вона входить у систему державної служби, нормативно-правові акти якої регулюють також внутрішні відносини в системі дипломатичної служби. Таким чином, від норм адміністративного права суттєво залежить і питання удосконалення та адаптація дипломатичної служби до нових умов.
Зазначена проблематика перебуває в полі зору вчених, її різні аспекти досліджувалися у працях таких українських науковців, як: В. Авер’янов, Ю. Битяк, С. Дубенко, Т. Занфірова, А. Зленко, В. Коваленко, В. Колпаков, І. Кресіна, О. Кузьменко, Г. Леліков, В. Малиновський, В. Мельниченко, Н. Нижник, О. Оболенський, О. Остапенко, О. Петришин, О. Федорчук, В. Цвєтков та інші. Серед зарубіжних науковців необхідно зазначити праці Т. Зонової, В. Зоріна, Ж. Камбон, Ю. Козлова, Л. Попова, А. Торкунова, Дж. Фельтхем та інших.
Водночас, окремі аспекти проблеми правового регулювання дипломатичної служби залишилися невирішеними. Так, потребує подальшого дослідження адміністративно-правове регулювання діяльності дипломатичної служби. Залишається невизначеною роль диплома¬-
тичної служби в процесі підготовки і прийняття політичних рішень.
Відсутня концепція правового регулювання дипломатичної служби,
яка б відповідала сучасним реаліям міжнародних відносин.
Потребує удосконалення правова діяльність дипломатичної служби
України.
Вказані проблеми і прогалини правового регулювання дипломатичної служби в Україні зумовили вибір теми, її актуальність та сформували цільову спрямованість дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану Комплексного наукового проекту “Актуальні проблеми організації і функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні” (номер державної реєстрації 0105U002565) Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, у розробці якого дисертант брав безпосередню участь.
Метою дослідження є науково-теоретичне обґрунтування правового регулювання дипломатичної служби в Україні на базі чинного законодавства України та узагальнення правозастосовної практики діяльності суб’єктів дипломатичної служби.
Для досягнення мети дисертаційної роботи були поставлені та вирішені такі завдання:
- дослідити теоретичні засади правового регулювання дипломатичної служби на основі аналізу наукових праць українських і зарубіжних учених;
- визначити роль дипломатичної служби України у процесі підготовки та прийняття політичних рішень;
- здійснити аналіз принципів права в регулюванні адміністративних правових відносин;
- провести аналіз законодавчо-правової бази України у сфері зовнішньої політики;
- розглянути процес адміністративно-правової регламентації дипломатичної служби в Україні;
- проаналізувати правове забезпечення функцій дипломатичної служби в Україні;
- розробити і запропонувати концептуальні засади правового регулювання дипломатичної служби як складової державної служби України;
- удосконалити правову діяльність дипломатичної служби України.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, які виникають під час діяльності дипломатичної служби України.
Предмет дослідження – нормативно-правові акти, які регулюють дипломатичну службу в Україні.
Методи дослідження. У дисертаційній роботі використані загальнонаукові та спеціально-наукові методи, за допомогою яких розкрито відбиття об’єкт і предмет дослідження, та проаналізовано процес адміністративно-правового забезпечення діяльності дипломатичної служби України. Аналіз вітчизняного, зарубіжного і міжнародного законодавства та досвіду правового регулювання дипломатичної служби зумовлює широке застосування компаративних методів. У дослідженні застосовуються загальнофілософський діалектичний метод наукового пізнання, принципи системності та історизму для визначення основних характеристик процесу формування міжнародно-правової та національної складових законодавства щодо регулювання дипломатичної служби. Загальнонаукові методи – структурно-функціональний, формально-логічний та порівняльний – використовувались для аналізу інституціонального механізму правового регулювання дипломатичної служби в Україні і в зарубіжних країнах. Спеціальні галузеві методи – формально-юридичний та порівняльно-правовий – використовувались при аналізі положень національного законодавства з метою визначення сутності, принципів та розвитку правового регулювання дипломатичної служби.
Нормативну базу роботи становлять Конституція і закони України, міжнародно-правові документи, нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України та відомчі нормативні
акти Міністерства закордонних справ України, що регламентують питання діяльності дипломатичної служби як складової державної служби. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні й аналітичні матеріали регламентації міжнародних відносин.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертаційній роботі:
вперше запропоновано концептуальні засади адміністративно-правового регулювання дипломатичної служби як складової державної служби України, в яких висвітлено та обґрунтовано основні
цілі дипломатичної служби на сучасному етапі правового розвитку
держави;
удосконалено:
– за рівнем значущості існуючу класифікацію нормативно-правової бази у сфері регулювання діяльності дипломатичної служби;
– систему принципів дипломатичної служби із введенням до неї принципу прозорості, що передбачає відкритість, передбачуваність і контрольованість;
– правову діяльність дипломатичної служби такими елементами: система принципів дипломатичної служби; функціонально-правовий інструментарій; адміністративні процедури в галузі міжнародних відносин; система державного й громадського контролю за діяльністю працівників дипломатичної служби; відповідальність за невиконання або неналежне виконання службових обов’язків;
набули подальшого розвитку:
– теоретичні підходи в контексті адміністративно-правового регулювання до ролі дипломатичної служби не як самостійного суб’єкта зовнішньополітичних відносин, а як консультаційної, допоміжної служби для офіційних осіб держави.
Практичне значення одержаних результатів закріплено
в пропозиціях щодо вдосконалення чинного законодавства,
правової діяльності дипломатичної служби України. Відповідні авторські пропозиції щодо внесення змін до законодавчих актів України були використані Комітетом закордонних справ Верховної Ради України (довідка № 06-14/12-26 від 23.01.2007 р.), Міністерством закордонних справ України при підготовці пропозицій щодо удосконалення законодавства України у галузі міжнародних відносин (довідка № 09-17/1205 від 06.02.2007 р.),
Головним управлінням зовнішньоекономічних зв’язків та європейської інтеграції Харківської обласної державної адміністрації при розробці пропозицій і практичних рекомендацій щодо забезпечення захисту економічних прав і законних торгово-економічних інтересів України, вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання (довідка № 01-06/894
від 22.10.2007 р.).
Значення цього дослідження для правотворчої практики України вбачається в тому, що його висновки сприяють підвищенню якості
існуючих нормативно-правових актів та їх використанню у правовому регулюванні державно-службових відносин у сфері дипломатичної
служби.
Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі в Українській академії зовнішньої торгівлі при викладанні спецкурсу “Державна дипломатична служба України” (довідка №23/30-708 від 06.07.2006 р.), у Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління” при викладанні модулів “Адміністративне право”, “Міжнародне право” (довідка № 01-03/03 від 07.03.2007 р.).
Окремі положення дисертації впроваджені у навчальний процес, а також використовуються в освітніх програмах підвищення кваліфікації працівників дипломатичних служб, державних службовців, правовому вихованні населення.
Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації розроблено автором особисто і викладено в одноосібних наукових працях.
Апробація результатів дослідження. Наукове значення основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися
на науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (м. Київ, 2005 р.), “Зовнішньоекономічна політика України як механізм реалізації національних інтересів” (м. Київ, 2006 р.), “Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії – шляхи європейської інтеграції” (м. Вінниця, 2006 р.), “Моделі та стратегії євроінтеграції України: економічний і правовий аспекти” (м. Київ, 2006 р.), “Регіональна політика на сучасному етапі державот-¬
ворення: проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження” (м. Одеса, 2006 р.), “Соціальний захист в Україні (правовий аспект)” (м. Київ, 2006 р.).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 13 науко¬вих праць (з них 5 – у наукових фахових виданнях) загальним обсягом 4,1 обл.-вид. арк.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 183 сторінки, список використаних джерел – 210 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання щодо правового регулювання дипломатичної служби в Україні шляхом визначення теоретичних засад і практичних рекомендацій з її удосконалення. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.
1. На основі аналізу наукової літератури визначено, що питання розбудови сучасної та ефективної дипломатичної служби дотепер залишаються малодослідженими. При великій загальній кількості видань і публікацій за проблематикою діяльності дипломатичної служби України більшість із них має суто галузеву спрямованість і не розглядає дипломатичну службу як складову загальнодержавної системи управління в умовах процесів реформування.
У процесі дослідження встановлено, що дипломатична служба є особливим видом державної служби, яка безпосередньо пов’язана з реалізацією державою власної зовнішньої політики, спрямованої на зміцнення її зовнішньополітичного авторитету у світі. При цьому загальний характер зовнішньої політики держави визначається, з одного боку, соціально-політичним і економічним устроєм держави, з іншого – закономірностями і правилами, які регулюють міжнародні відносини в цілому.
Визначено, що зміни, які відбуваються як у міжнародній політиці, так і у світовій дипломатії, спонукають до внесення змін щодо правового регулювання діяльності дипломатичної служби України. Однією з найбільш важливих правових проблем у цьому аспекті є узгодженість українського національного права з міжнародним, оскільки діяльність дипломатичної служби регламентується як внутрішніми адміністративно-правовими, так і міжнародними правовими актами, узгодженість яких дозволила б їй більш ефективно виконувати свої функції.
2. Визначено роль дипломатичної служби в процесі прийняття політичних рішень. У процесі все більш широкого прямого залучення глав держав та урядів до зовнішньополітичної сфери відбувається зниження ролі дипломата як учасника переговорного процесу, у зв’язку з чим підвищується його значення в процесі підготовки та підтримання переговорного процесу. Тому пропонується розглядати дипломатичну службу не як самостійний суб’єкт зовнішньополітичних відносин, а як консультаційну, допоміжну службу для офіційних осіб держави в процесі здійснення зовнішніх зносин.
3. У процесі дослідження принципів права в регулюванні адміністративних правових відносин визначено, що принцип права є об’єктивно обґрунтованим напрямом діяльності держави, суспільства, окремої людини, ідейним орієнтиром, якому має відповідати не тільки поведінка, але й правило, що його визначає, тобто норми, які становлять правове регулювання дипломатичної служби.
Встановлено основне призначення принципів адміністративного права, яке полягає у визначенні характеру механізму адміністративно-правового регулювання дипломатичної служби, формування в процесі цього регулювання переважно субординаційних зв’язків з урахуванням узгодження загальносоціальних (загальнолюдських) громадських і управлінських інтересів. Формуючись як духовна сутність, принципи адміністративного права впливають на зміст управлінської свободи держави.
4. Проаналізовано законодавчо-правову базу України у сфері зовнішньої політики, яка становить правову основу діяльності дипломатичної служби України. Визначено, що на сьогодні залишаються неврегульованими спеціальним законодавчим актом визначальні положення зовнішньої політики України. Це зумовлює необхідність прийняття Закону України “Про засади внутрішньої та зовнішньої політики України”.
На основі аналізу законодавчо-правової бази у сфері дипломатичної служби України здійснено її класифікацію за рівнем значущості. До першого рівня відноситься Конституція України як основний закон, в якому закладені головні правові засади діяльності органів державної влади, в тому числі і в зовнішній політиці. Другий рівень становлять міжнародні правові акти, що стосуються як державної служби загалом, так і дипломатичної зокрема. До нормативно-правових актів третього рівня належать прийняті Верховною Радою України закони, а також укази та розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази та внутрішні інструкції Міністерства закордонних справ України та інші відомчі документи, що регламентують порядок проходження дипломатичної служби.
5. Розглянуто процес правової регламентації дипломатичної служби в Україні. Доведено, що основним етапом у цьому процесі є визначення та реалізація основних принципів організації дипломатичної служби в Україні.
У дослідженні охарактеризовано систему спеціалізованих принципів діяльності дипломатичної служби. За результатами характеристики запропоновано принцип прозорості організації та діяльності органів зовнішніх відносин, що дозволить зовнішньополітичному відомству України працювати більш відкрито, передбачено та контрольовано як із боку міжнародної спільноти, так і з боку української громадськості. Це сприятиме підвищенню авторитету України перед міжнародною спільнотою.
6. Виходячи з того, що Міністерство закордонних справ України є центральним органом в системі дипломатичної служби, визначено, що основними його функціями залишаються організація та координація зовнішньополітичної діяльності Кабінету Міністрів України, що відповідає практиці функціонування зовнішньополітичних відомств. Проте сучасні тенденції у сфері зовнішніх зносин, зокрема зростання кількості установ, які підтримують зарубіжні контакти, укладаючи міжнародні договори, в тому числі з неурядовими організаціями, зумовлюють необхідність підвищення ролі інформаційно-аналітичної та іміджевої функції дипломатичної служби для забезпечення інтересів держави.
7. Запропоновано та обґрунтовано концептуальні засади вдосконалення адміністративно-правового регулювання дипломатичної служби як складової державної служби України в сучасних умовах правового розвитку держави, зокрема: захист прав, свобод і законних інтересів громадян; створення сприятливих зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних умов з охорони конституційного устрою України, розвитку громадянського суспільства, політичного та соціального партнерства; забезпечення ефективного функціонування механізму діяльності дипломатичної служби; комплектування персоналу дипломатичної служби висококваліфікованими фахівцями, здатними ефективно виконувати свої посадові обов’язки; удосконалення порядку добору кадрів, просування по службі, проведення атестації, присвоєння рангів; стимулювання та відповідальність тощо; поліпшення умов професійної діяльності працівників дипломатичної служби; забезпечення в діяльності працівників дипломатичної служби дотримання законності, викорінення бюрократизму, протекціонізму, корупції та інших можливих негативних явищ; забезпечення належного функціонування системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців; створення соціальних, інформаційних, матеріально-фінансових та інших умов, необхідних для діяльності персоналу дипломатичної служби, що полягає перш за все у створенні і підтриманні сприятливих міжособистісних відносин, спрямованих на розвиток позитивних особистих якостей працівників, їх здібностей та ефективності праці.
8. Для ефективного розвитку державної служби в напрямі демократизації, підвищення її ефективності та стабільності розроблено рекомендації щодо вдосконалення правової діяльності дипломатичної служби. Її складають такі елементи: система принципів дипломатичної служби; функціонально-правовий інструментарій; адміністративні процедури в галузі міжнародних відносин; система державного й громадського контролю за діяльністю працівників дипломатичної служби; відповідальність за невиконання або неналежне виконання службових обов’язків.
Запровадження якісно нової дипломатичної служби повинно починатися з обґрунтування та законодавчого визнання її правових засад, принципів організації та функціонування.
За результатами дисертаційного дослідження розроблено науково-прак¬тичні пропозиції для органів державної влади, зокрема:
- до Верховної Ради України щодо прийняття закону “Про основи внутрішньої та зовнішньої політики”;
- до Кабінету Міністрів України щодо концепції розвитку дипломатичної служби України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отно¬шения. – М.: ИВЦ ”Маркетинг”, 1997. – 137 с.
2. Авер’янов В.Б. Адміністративна реформа і правова наука // Право України. – 2002. – № 3. – С. 20-27.
3. Административное право: Учебник / Под ред. Ю.М. Козлова, Л.Л. Попова. – М.: Юристъ, 1999. – 728 с.
4. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
5. Анцелевич Г.О., Покрещук А.А. Міжнародне публічне право. Особлива частина: Навч. посіб. – К., 1999. – 178 с.
6. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М.: Юрид. лит., 1997. – 400 с.
7. Бакуменко В.Д., Надолішний П.І. Теоретичні та організаційні засади державного управління: Навч. посіб. – К.: Міленіум, 2003. – 256 с.
8. Бех В. Імператив концепції національної безпеки у ХХІ столітті // Політичний менеджмент. – 2003. – № 3. – С. 15.
9. Биркович Т. Державне управління дипломатичною службою України (1917–1920 рр.) // Держава і право: Зб. наукових праць. – 2006. – № 31. – С. 191-199.
10. Биркович Т. Дипломатична служба // Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення: Матеріали наук.-практ. конф за міжнар. участю, присвяченої 10-річчю Академії, Київ, 31 травня 2005 р.: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – Т. 2. – С. 92-94.
11. Биркович Т. Дипломатична служба гетьмана Богдана Хмельницького 1648–1657 рр. // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2006. – № 1 (24). – С. 76-81.
12. Биркович Т.І. Дипломатична служба України та принципи її діяльності // Зовнішньоекономічна політика України як механізм реалізації національних інтересів: Збірник матеріалів VI Міжнародної науково-практичної конференції студентів та аспірантів УАЗТ, 12 травня 2006 року. – К.: УАЗТ, 2006. – С. 263-264.
13. Биркович Т.І. Дипломатичні представництва України // Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії – шляхи європейської інтеграції: Матеріали шостої щорічної міжнародної науково-практичної конференції, 18-19 травня 2006 р. – Вінниця, 2006. – С. 14-15.
14. Биркович Т.І. Місце та роль дипломатичної служби в забезпеченні євроінтеграції України // Моделі та стратегії євроінтеграції України: економічний і правовий аспекти: Збірник матеріалів IX Міжнародної науково-практичної конференції, 30 травня 2006 р. – К.: УАЗТ, 2006. – С. 88-90.
15. Биркович Т.І. Особливості формування кадрового резерву дипломатичної служби України // Статистика України. – 2006. – 4. –
С. 65-69.
16. Биркович Т.І. Поняття дипломатії та дипломатичної служби // Статистика України. – 2005. – № 4. – С. 72-75.
17. Биркович Т. Поняття та зміст державної дипломатичної служби в Україні // Часопис Київського університету права. – 2006.–№ 1. – С. 90-96.
18. Биркович Т.І. Правові засади кадрового забезпечення дипломатичної служби України // Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження: Пленарне засідання, рекомендації та матеріали щорічної загальноінститутської науково-практичної конференції, 31 жовтня 2006 року. – Одеса: ОРІДУ НАДУ при Президентові України, 2006 – С. 249-251.
19. Биркович Т. Правові засади кадрового забезпечення дипломатичної служби України // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2007. – № 1. – С. 113-117.
20. Биркович Т.І. Роль дипломатичної служби України в соціальному захисті громадян України за межами держави // Соціальний захист в Україні (правовий аспект): Тези всеукраїнської наукової конференції, 17 лютого 2006 р. – К.: Інститут державного управління та права, 2006. – С. 5-7.
21. Биркович Т. Система органів зовнішніх зносин України та принципи їх діяльності // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2006. – № 2 (25). – С. 102-105.
22. Битяк Ю.П. Конституційно-правові засади становлення та розвитку державної служби в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 2. – С. 10-14.
23. Битяк Ю.П., Петришин О.В. Проект Закону “Про службу в органах виконавчої влади та їх апараті” // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 1. – С. 150-159.
24. Блажей В. В. Правові засади організації дипломатичної служби України (за національним законодавством) // Дипломатична акад. України. Науковий вісник. – К., 1998. – Вип.1. – С. 178-186.
25. Блищенко И.П. Дипломатическое право. – М.: Высшая школа, 1972. – 721 с.
26. Білоусов М.М. Українська дипломатія: можливості, стан, перспективи // Дипломатична акад. України. Науковий вісник. – К., 1998. – Вип.1. – С. 104-109.
27. Бобылев Г.В., Зубков Н.Г. Основы консульской службы. Международные отношения. – М., – 1986. – С. 6-37.
28. Варзар І.М. Політолого-етнологічні аспекти української дипломатії суверенізаційної доби // Дипломатична акад. України. Науковий вісник. – К., 1998. – Вип.1. – С.122-126.
29. Виконавча влада й адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий Дім “Ін-Юре”, 2002. – 608 с.
30. Віденська конвенція про дипломатичні зносини. – К., 2002. –
С. 4-10.
31. Врублевський В., Хорошковський В. Український шлях. Начерки: геополітичне становище України та її національні інтереси. – К., 1997. – 452 c.
32. Гаджиев К. Гражданское общество и правовое государство // Мировая экономика и международные отношения. – 1991. – № 9. – С. 18.
33. Гайдуков Л.Ф., Кремень В.Г., Губерський Л.В. та iн. Міжнародні відносини і зовнішня політика. — К.: “Либідь”, 2001. – 622 с.
34. Грищенко К. Магістральний курс України // Політика і час. – 2003. – № 12. – C. 4.
35. Грушова А.Т. Проблеми захисту прав людини в діяльності ООН. – К.: ІМВ, 2005. – 145 с.
36. Гуменюк Б.І. Горизонти третього світу. – К.: Освіта, 1990. – 189 с.
37. Гуменюк Б. Дипломатична академія відчиняє двері // Політика і час. – 1996. – № 6. – С. 41-44.
38. Гуменюк Б. Дипломатична служба України. – К., 2004.
39. Гуменюк Б. Міжнародні організації // Політика і час. – 1998. – № 2. – C. 25-26.
40. Гуменюк Б. Основи дипломатичної та консульської служби. – К., 1998. – 78 с.
41. Гуменюк Б., Щерба О. Сучасна дипломатична служба. – К.: Либідь, 2001. – 255 с.
42. Гурне Б. Державне управління: Пер. з франц. В. Шовкуна. – К.: Основи, 2000. – 165 с.
43. Данильєва І.Е. До розробки механізму реалізації принципів державної служби // Вісник ЛАВС МВС імені 10-річчя незалежності України. – 2005. – № 2. – С. 38-47.
44. Декларація про державний суверенітет України: Ухвалена Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року // Історія української Конституції / Упоряд. А.Г. Слісаренко, М.В. Томенко. – К.: Право,
1997. – 285 c.
45. Демин Ю.Г. Статус дипломатических представительств и их персонала. – М.: Международные отношения, 1995. – 204 с.
46. Денисенко В. Проблеми раціоналізму та ippaціоналізму в політичних тeopiяx Нового часу європейської історії. – Львів.: ПАІС, 1997. – 328 с.
47. Денисюк С. Механізм трансформації іміджу України у міжнародних відносинах // Політологічний вісник. – 2004. – № 16. – С. 96.
48. Державне управління в Україні: організаційно-правові засади: Навч. посіб. / Н.Р. Нижник, С.Д. Дубенко, В.І. Мельниченко та ін.; За заг. ред. проф. Н.Р. Нижник. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 164 с.
49. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія / За заг. ред. проф. О.Ю. Оболенського. – Хмельницький: Поділля, 1999. – 570 с.
50. Державне управління: Навч. посіб. / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Расіна, Л.Ю. Гордієнко; За ред. А.Ф. Мельник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 343 с.
51. Державний службовець в Україні (пошук моделі). – К.: Ін Юре, 1998. – 262 с.
52. Дипломатичний корпус: Упр. держ. протоколу / М-во закордон. справ України. – К.: [Вид. дім “Амадей”: АТ “Книга”], 2004. – 220 с.
53. Дипломатический словарь. М.: Наука, 1960. – 688 с.
54. Дипломатический словарь. М.: Наука, 1985. – Т. 2. – С. 7-20.
55. Добрынин А.Ф. Сугубо доверительно. Посол в Вашингтоне при шести президентах США (1962–1986 гг.). – М., 1996. – 226 с.
56. Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців. – К.: Соцінформ, 2002. – 87 с.
57. Дубенко С. Державна служба і державні службовці в Україні: Навч.-метод. посіб. / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. Н.Р. Нижник. – К.: Ін Юре, 1999. – 244 с.
58. Дубинин Ю.В. Дипломатическая быль (Записки посла во Франции). – М., 1997. – 118 с.
59. Дюрозель Ж.Б. Історія дипломатії від 1919 року до на¬ших днів. – К.: Основи, 1995. – 348 с.
60. Етика поведінки державних службовців. – К.: Асоціація державних службовців, 1999. – 44 с.
61. Желюк Т.Л. Державна служба: Навч. посібн. – К.: ВД “Професіонал”, 2005. – 576 с.
62. Задорожный Г. Внешняя функция современного империалистического государства. – М., 1960. – 171 c.
63. Законодавство Верховної Ради України в системі зовнішньоекономічних відносин. – К., 2001. – С. 78.
64. Занфірова Т.А. Розвиток дипломатичної служби в Україні // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2005. – № 2. – С. 89-94.
65. Зленко А. Виступ на засіданні наради МЗС України 12 листопада 2003 року. // Стенограма. – К., 2003. – С. 7.
66. Зленко А. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін. – Харків: Фоліо, 2003. – 556 с.
67. Зленко А.М. Зовнішня політика незалежної України: десять років випробувань і здобутків. Виступ на науково-практичній конференції Українська зовнішня політика та дипломатія: десять років незалежності (м. Київ, 19 квіт. 2001 р.) // Дипломатична акад. України. Науковий вісник. – К., 2001. – Вип.5: Українська зовнішня політика та дипломатія: десять років незалежності. – С.5-10.
68. Зонова Т.В. Современная модель дипломатии: истоки становления и перспективы развития. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2003. – 336 с.
69. Зорин В. Российская внешнеполитическая деятельность государства // Современный мир и российская внешнеполитическая доктрина. – М., 1994. – 254 с.
70. Іванов Ю.А. Міжнародне право. – К.: Вид. Поливода А.В., 2004. – 198 с.
71. Камбон Ж. Дипломат. – М., 1946. – С. 11.
72. Камінсъкий А. Основи міжнародних відносин. – Львів: ЛНУ iм. Івана Франка, 2001. – 238 с.
73. Кістяківський Б. Вибране. – Київ, 1996. – 235 с.
74. Крыловa H. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. – М., 1976. – 593 c.
75. Колесніченко-Братунь Н.Р. Світове українство та українська дипломатія: співробітництво на сучасному етапі // Дипломатична акад. України. Науковий вісник. – К., 2001. – Вип. 5: Українська зовнішня політика та дипломатія: десять років незалежності. – С.155-158.
76. Колос Б. Управління державою ІІІ тисячоліття, або стратегія і тактика побудови української національної держави. – К., 2004. – 761 c.
77. Колпаков В., Кузьменко О. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
78. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
79. Короткий український дипломатичний словник. Упорядник: Я. Серкіз. //За заг. ред. М. Мальського. – Львів, 2002. – 264 с.
80. Кочубей Ю. М. Імідж дипломата – імідж країни // Дипломатична акад. України. Науковий вісник. – К., 2001. – Вип. 5: Українська зовнішня політика та дипломатія: десять років незалежності. – С. 30-33.
81. Кривонос П.О. Створення належних умов для виконання дипломатичними представництвами іноземних держав своїх функцій у державі перебування: досвід і перспективи // Дипломатична акад. України. Науковий вісник. – К., 2001. – Вип. 5: Українська зовнішня політика та дипломатія: десять років незалежності. – С. 50-54.
82. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
83. Лазарев Б.М. Государственная служба. – М.: Прогресс, 1993. – 118 с.
84. Лазарев В.В. Общая теория государства и права. – М.: БЕК, 1994. – 485 с.
85. Леліков Г. Організаційно-правові засади формування і функціонування державної служби в Україні: Автореф. дис. на здоб. н. с. канд. юр. наук. – К., 1999. – 21 с.
86. Лукашук И.И. Международное право. – М.: БЕК, 1998. – 410 с.
87. Лущенко С. Дипломатичне право. – К., 1997. – С. 19.
88. Мадисон В.В., Шахов В.А. Політологія міжнародних відносин. – К.: Либідь, 1997. – 248 с.
89. Макиавелли Н. Государь. – М.: Планета, 1990. – С. 48.
90. Малиновський В.Я. Державна служба: теорія і практика: Навч. посіб. – К.: Атака, 2003. – 160 с.
91. Малиновський В.Я. Державне управління: Навч. посіб. – Вид. 2-ге, доп. та перероб. – К.: Атака, 2003. – 576 с.
92. Мамалига І.В. З досвіду комплектування матеріалів про створення і діяльність дипломатичних представництв в Україні на початку 90-х рр. // До 100-річчя Національного музею історії України. – К., 1998. – С. 168-173.
93. Матвеев В.М. Дипломатическая служба США. – М.: Международные отношения, 1987. – 452 с.
94. Матвеєв В.М. Британская дипломатическая служба. – М.: Международные отношения, 1990. – 74 с.
95. Матвієнко В., Головченко В. Історія української дипломатії ХХ століття у постатях: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2001. – 266 с.
96. Матвієнко В.М. Українська дипломатія 1917–1921: на теренах постімперської Росії. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2002. – 373 с.
97. Матвієнко В.М. Україна і Ліга Націй. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2000. – 76 с.
98. Международное право: Учебник для вузов / Отв. ред. – проф. Г.В. Игнатенко и проф. О.И. Тиунов. – М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА М, 1999. – 584 с.
99. Миркасимов С.М., Рахимова М.А. Дипломатическая служба: теория и практика: Учеб. пособ. для практ. работников, занимающихся проблемами международных отношений. – Ташкент: Академия, 2004. – 222 с.
100. Михальченко М. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. – К., 2004. – 689 с.
101. Мицкевич Л. Понятие государственного управления в административном праве Германии // Государство и право. – 2002. - № 36. – С. 85.
102. Мюллер К., Пикель А. Смена парадигм посткоммунистической трансформации // Социол.исслед., 2002. – № 9. – С. 55.
103. Нижник Н. Політична культура державних службовців // Етика поведінки державних службовців під час виборів. – К.: Асоціація державних службовців, 1999. – С. 6-12.
104. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. – К., 1995. – 207 с.
105. Никольсон Г. Дипломатическое искусство. Четыре лекции по истории дипломатии: Пер. с англ. – М.: Изд-во Института международных отношений, 1962. – 117 с.
106. Новий російсько-український словник-довідник / Уклад. С.Я. Єрмоленко та ін. – Вид. 2-ге, доп. і випр. – К.: Довіра: УНВЦ “Рідна мова”, 1999. – 878 с.
107. Новій Україні – нову зовнішню політику (Матеріали круглого столу) // Політика і час. – 2005. – № 3. – С. 16-50.
108. Новікова М.Р. Економічні чинники функціонування державної служби у процесі інтеграції до Європейського Союзу // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: УАДУ, 2002. – 360 с.
109. Оболенський О. Державна служба: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2003. – 344 с.
110. Оболенський О. Принцип професіоналізму в державній службі // Вісник Української академії державного управління при Президентові України. – 1998. – № 1. – С. 54-61.
111. Оболонский А.В. Эволюция государственной службы в Великобритании // Государство и право. – 1996. – № 4. – С. 45.
112. Особливості правового регулювання проходження служби державними службовцями // Право України. – 1998. – № 3. – С. 123.
113. Остапенко О.І. Адміністративна деліктологія: соціально-правовий феномен і проблеми розвитку. – Львів: ЛІВС при УАВС, 1995.– 175с.
114. Охотский Е. Делопроизводство в системе государственного управления: Учеб.-практ. пособ. – М., 2001. – С. 312.
115. Павленко Р. Парламентська відповідальність уряду: світовий та український досвід. – К., 2002. – С. 122.
116. Парламентський контроль зі сферою безпеки. Принципи, механізми і практичні аспекти. – Женева – Київ, 2003. – С. 107.
117. Пахомов И.Н. Развитие демократических принципов государственной службы в современный период // Советское государство и право. – 1964. – № 7. – С. 16-19.
118. Пахомов И.Н. Советская государственная служба: понятие и основные принципы. – К., 1964. – С. 56-89.
119. Пахомов І.М. Адміністративно-правові питання державної служби в СРСР. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1971. – 128 с.
120. Пахомова Т.І. Механізми функціонування системи державної служби в період суспільних реформ: Автореф. дис на здоб. н.с.: д.н. з держ. управ. / Національна академія державного управління при Президентові України. – К., 2007. – 32 с.
121. Пашко Л. Оцінювання службовців у державній службі Франції // Вісник Української академії державного управління при Президентові України. – 2001. – № 4 – С. 380-385.
122. Пащенко О. Шляхи удосконалення підготовки державних службовців у контексті європейської інтеграції України. – К.: Промені, 2005. – С. 9-13.
123. Плавинская Н.Ю. “Дух законов” Монтескье и публицистика великой французской революции 1789 г. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА, 2000. – 284 с.
124. Плушкін В. Теорія управління органами внутрішніх справ. – К., 1999. – С. 44.
125. Політологічний енциклопедичний словник. – К., 2004. – С. 147.
126. Положення про дипломатичне представництво України за кордоном: Розпорядження Президента України від 24 вересня 1998 р.
№ 166/92 – К., 1998. – 10 с.
127. Положення про Міністерство закордонних справ України та кількісний склад його колегії: Указ Президента України від 3 квітня 1999 р. № 357/99 // Право зовнішніх зносин. – К.: Промені, 2003. – С. 52-57.
128. Положення про нештатних (почесних) консулів України, затверджене Указом Президента України від 17.02.1997 р. №150/97 // rada.gov.ua
129. Попов В.И. Современная дипломатия. Теория и прак¬тика. Дипломатия – наука и искусство. – 2-е изд., доп. – М.: Междунар. отношения, 2000. – 384 с.
130. Попов В. Ответственность государственных служащих за корупционные действия в системе государственной службы // Дипломатия. – М., 2003. – С. 15-20.
131. Попович М. Червоне століття. – К., 2005. – 876 с.
132. Право зовнішніх зносин: Збірник документів. / Упорядник Ю.В. Алданов, І.М. Забара, В.І. Резніченко. – К.: Видавничий дім “Промені”, 2003. – 784 с.
133. Правові засади здійснення зовнішніх зносин Міністерством закордонних справ України // Право зовнішніх зносин. – К.: Промені, 2003. – C. 52.
134. Превентивна дипломатія // Політика і час. – 2004. – № 3. – С. 42.
135. Про боротьбу з корупцією: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 25. – Ст. 256.
136. Проблемы подготовки дипломатов России и Украины в условиях глобализации: Материалы рос.-укр. круглого стола, 30–31 окт. 2003 г. / Ин-т междунар. отношений Киев. нац. ун-та им. Т. Шевченко и др. – К., 2003. – 125 с.
137. Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності посадових осіб: Закон України від 11 липня 1995 р. // Голос України. – 1995. – № 151.
138. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
139. Про дипломатичний та службовий паспорт України: Указ Президента України від 26 лютого 1998 р. № 153/98 // Право зовнішніх зносин. – К: Промені, 2003. – C. 355-360.
140. Про дипломатичні ранги України: Закон України від
28 листопада 2002 р. № 253- IV // Право зовнішніх зносин. – К.: Промені, 2003. – C. 133-135.
141. Про дипломатичну службу: Закон України від 20 вересня 2001 р. № 1246 // Право зовнішніх зносин. – К.: Промені, 2003. – C. 113-125.
142. Про затвердження положення про Представництво Міністерства закордонних справ України на території України: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 липня 2002 р. № 1050 // Право зовнішніх зносин. – К.: Промені, 2003. – C. 58-59.
143. Про затвердження порядку проведення конкурсу для прийняття на дипломатичну службу: Постанова Кабінету Міністрів України від
16 листопада 2002 р. № 1754 // Право зовнішніх зносин. – К.: Промені, 2003. – C. 141-144.
144. Про міжнародні договори України: Закон України від 12 травня 1995 року № 345. – К., 1995. – 12 с.
145. Про основні напрями зовнішньої політики України: Постанова Верховної ради України від 02.07.1993 р. № 3360 – ХІІ // Право зовнішніх зносин. – К.: Промені, 2003. – C. 32-42.
146. Про перелік посад, приписаних до дипломатичних рангів України: Указ Президента України від 26 березня 2002 р. №301/2002 // Право зовнішніх зносин. – К: Промені, 2003. – C. 135-139.
147. Про Положення про Головне управління державної служби України: Указ Президента України від 2 жовтня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 40. – Ст.1999.
148. Про правонаступництво: Закон України від 14 січня 1992 р. № 456 // Парламентський контроль за сферою безпеки. – К., 1999. – C. 81-100.
149. Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців: Указ Президента України від 30 травня 1995 р. // Урядовий кур’єр. – 1995. – 1 черв.
150. Рачинський А. Організаційно-правові напрями реформування статусу державного службовця України // Зб. наук. праць Української академії державного управління при Президентові України. – Вип. 2. – Ч. І. – 2000. – С. 352-356.
151. Рачинський А. Політична нейтральність – як один із базових принципів державної служби // Зб. наук. праць Української Академії державного управління при Президентові України: У 2 ч. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 1999. – Вип. 2. – Ч. 2. –
С. 128.
152. Регламент Верховної Ради України. – К., 2002. – C. 27-36.
153. Резніченко В.І., Михно І.Л. Довідник-практикум офіційного, дипломатичного, ділового протоколу та етикету. – К.: Рідна мова, 2003. –
478 с.
154. Репецький В.М. Дипломатичне i консульське право. – Львів.: BAT Бібльос, 2002. – 298 с.
155. Руденко Г. Віденська конвенція – кодекс дипломатичних зносин // Політика і час. – 1997. – № 2. – С. 65-68.
156. Руденко Г.М. Україна дипломатична. – К.: Ген. дирекція з обслуговування інозем. представництв, 1999. – 302 с.
157. Рудкевич М. Кодекс етики як засіб регулювання професійної поведінки державних службовців // Вісник Української академії державного управління при Президентові України. – 2002. – № 1. – С. 291-297.
158. Рябов С. Теорія міжнародної політики // Політологічні читання. – 1995. – № 1.
159. Сагайдак О.П. Дипломатичний протокол та етикет. Навч. посіб.–К.: Знання, 2005. – 259 с.
160. Сандровский К. Право внешних сношений. – К., 1986. – С. 56.
161. Сардачук П.Д., Кулик О.П. Дипломатичне представництво: організація і форми роботи. – К.: Україна, 2001. – 174 с.
162. Селіванов В. Право і влада суверенної України. – К., 2002. – С. 74–116.
163. Словник іншомовних слів / Уклад. Л.О. Пустовіт та ін. – К.: Довіра, 2000. – 1018 с.
164. Служебная карьера: Учеб.-метод. пособ. / Под ред. Е. Охотского. – М., 1998. – 320 с.
165. Соловьев Ю.Я. Воспоминания дипломата 1893–1922 гг. – М.: Изд-во Социально-экономической литературы, 1959. – 416 с.
166. Соловьев Ю.Я. Основы дипломатического права: Учеб. пособ. –М.: Ось-89, 2005. – 144 с.
167. Сороко В. Побудова механізму оцінки ділових і професійних якостей державних службовців // Вісник. – 2003. – № 1. – С. 65-75.
168. Старилов Ю.Н. Государственная служба в Российской Федерации: Теорет.-прав. исслед. – Воронеж, 1996. – С. 45-78.
169. Старилов Ю.Н. Служебное право: Учебник. – М.: БЕК, 1996. – 457 с.
170. Старилов Ю.Н. Институт государственной службы: содержание и структура // Государство и право. – 1996. – № 5. – С. 19-22.
171. Стратегія реформування системи державної служби в Україні, затверджена Указом Президента України від 14 квітня 2000 р. № 599/2000 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2002. – № 1: Державна служба в Україні. – С. 37-43.
172. Теория государственного управления: курс лекций / Г.В. Атаманчук. – 4-е изд., стер. – М., – 2006. – 584 с.
173. Теория международных отношений на рубеже столе¬тий / Под.ред. Кена Буса и Стива Смита. – М.: Гардарики, 2002. – 368 с.
174. Терміни і поняття в законодавстві України: Наук.-практ. словник-довідник. – Харків: Еспада, 2003. – 512 с.
175. Тимченко Л.Д. Международное право. – Харьков: Консул, 2004. – 528 с.
176. Тихомиров Ю. Курс административного права и процесса. – М., 1998. – 798 с.
177. Тоффлер Э. Третья волна. – М., 1999. – С. 697.
178. Україна дипломатична. Науковий щорічник. Випуск другий / Упорядники: Б. Гуменюк, П. Кривонос, С. Грабар, А. Денисенко. – К., 2002. – 607 с.
179. Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки – 2005 / За ред. О.С. Власюка. – К.: Знання України, 2006. – 608 с.
180. Федорчук О. Українська дипломатична служба // Вісник Української академії державного управління при Президентові України. – 2004. – № 2. – С. 203-207.
181. Фельтхем Дж. Настольная книга дипломата: Пер. с англ. В.Е. Улаховича. – 2-е изд. – Мн.: Новое знание, 2001. – 304 с.
182. Цвєтков В., Кресіна І., Коваленко А. Суспільна трансформація і державне управління в Україні. Політико-правові детермінанти. – К., 2003. – С. 199.
183. Цыганков П.А. Теория международных отношений. М.: Гардарики, 2004. – 590 с.
184. Четвериков В.С. Административное право: Учеб. пособ. – М.: Новый Юрист, 1998. – 286 с.
185. Чирков В. Контрольная власть // Государство и право. – 1993. – № 4. – С. 23.
186. Шемчученко Ю. Зовнішньополітична діяльність Верховної Ради України і міжпарламентські зв’язки // Український парламентаризм: минуле і сучасне. – К., 1999. – С. 325.
187. Щерба О. Адаптація української дипломатичної служби до вимог сучасності в світлі досвіду країн заходу: Дис. канд. пол. наук. – К., 2001. –
С. 4.
188. Юридична енциклопедія: У 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т. 2: Д-Й. – 1999. – 744 с.
189. Ющенко В. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році.: Доповідь. – К., 2006. – C. 127-128.
190. Ющик О. Теоретичні основи законодавчого процесу. – К., 2004. – 183 c.
191. Явич Л. О философии права на XXI век // Правоведение. – М., 2000. – № 4. – С. 12.
192. Яковенко Н.Л. Велика Британія в сучасній системі міжнародних відносин: заявка на європейське лідерство. – К.: Науковий світ, 2003. – 227 с.
193. Almond G.A., Binghem Powell GJ. Comparative Politics Today. Sixth ed. - New York.: Harper Collins College Publichers, 1996. – 106 р.
194. “Innovation in Diplomatic Practice”, edited by J.Melissen, London, “MACMILLAN PRESS LTD. ”, 1999. – 296 p.
195. “The Modern Ambassador. The Challenge and the Search”, Institute for The Study of Diplomacy, Georgetown University, Washington, 1983. – 352 p.
196. “The New Encyclopaedia Britannica”, Chicago, Auckland, London, – 1997. – 1023 p.
197. F. de Callieres, „The Art of the Diplomacy”, The University of Leicester, Leicester, 1983. – 262 p.
198. F.T.A. Ashton-Gwatkin „The British Foreign Service”, London, 1973. – 312 p.
199. G.R. Berridge “Diplomacy: Theory and Practice”, Prentice Hall / Harvester Weatsheaf, London, New York, Toronto, 1995. – 226 p.
200. H. Nicolson, „Diplomatie”, A.Francke AG Verlag Bern, 1977 – 608 p.
201. Holzendorf, Handbuch des Volkerrechts, Bd. Ш, Hamburg, 1987,– Р. 12.
202. ISD Report, “The Foreign Service in 2001”, Institute for The Study of Diplomacy, Georgetown University Washington, 1992. – 428 p.
203. J. Cambon, “The Diplomatist”, London, 1971. – 282 p.
204. J. L. McCamy “Conduct of the New Diplomacy”, Harper and Row Publishers, New York, Evanston and London, 1974. – 364 p.
205. P. Marshall “Positive Diplomacy”, MACMILLAN PRESS Ltd. London, 1997. – 494 p.
206. V. Pеli Principles of Moral and Political Philosophy. 1785. – 298 p.
207. Sir E.Satow, “Guide to Diplomatic Practice”, Longman, London, 1979. – 338 p.
208. Stewart Eldon, “From Quill Pen to Satellite”, Foreign Ministries in the Information Age”, The Royal Institute of International Affairs, London, 1996. – 164 р.
209. The concise Oxford dictionary. – Oxford: Oxford University Press, 1970. – 246 р.
210. The Random House dictionary of the English language, New York, USA, 1970.– 392 р.