ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІЛІЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ РСР У 1956-1985 рр.

brief description

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛЬНОЇ БАЗИ І НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 15
РОЗДІЛ 2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІЛІЦІЇ 24
2.1. Положення Конституцій СРСР та Української РСР і законодавчих актів щодо утвердження законності в діяльності міліції 24
2.2. Підзаконні акти вищих органів управління, щодо правоохоронної діяльності міліції 37
2.3. Постанови КПРС і Компартії України спрямовані на удосконалення роботи органів міліції: наміри і реальність 54
РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ ОСНОВИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ І СТРУКТУРИ ОРГАНІВ МІЛІЦІЇ 68
3.1. Розвиток і утвердження принципів діяльності органів міліції 68
3.2. Зміни в системі центральних та місцевих органів 85
3.3. Удосконалення правового забезпечення підготовки і виховання кадрів 107
РОЗДІЛ 4. РОЗВИТОК І УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОРГАНІВ МІЛІЦІЇ 133
4.1. Оптимізація функцій центральних, обласних і районних органів міліції 133
4.2. Удосконалення форм і методів діяльності міліції 150
ВИСНОВКИ 166
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 175
ВСТУП

Актуальність теми. Держава здійснює через правоохоронні органи діяльність, яка є необхідною умовою функціонування механізму правового регулювання суспільних відносин у сфері охорони прав людини і громадянина, самої держави від протиправних посягань. Органи внутрішніх справ (і їх складова – міліція) здійснюють правоохоронну та правозастосовну діяльність, що регулюється за допомогою права та сукупності юридично закріплених правових засобів. Від ефективності правового регулювання діяльності міліції України залежить виконання покладених на неї завдань відповідно до потреб сучасного демократичного суспільства. При цьому можливості права в регулюванні відповідних відносин несвавільні та небезмежні. Подібні проблеми поставали і перед міліцією Української РСР.
Виходячи з того, що невід’ємною складовою тематики державно-правових досліджень є історичний компонент, історія розбудови органів внутрішніх прав, їх становлення, розвиток та удосконалення організаційно-правових засад і правового регулювання діяльності становлять значний інтерес для сучасного державного будівництва, забезпечення спокою в суспільстві, його нормального функціонування.
Історія підтверджує важливу роль міліції в захисті життя, здоров’я, прав і свобод громадян, власності, природного середовища, інтересів суспільства та держави і свідчить про неприпустимість, навіть під гаслом боротьби зі злочинністю, відхилень, порушення основних принципів – законності, гуманізму, гласності.
Тривалий процес діяльності міліції УРСР потребує всебічного наукового аналізу й осмислення не лише для відновлення правдивості історичних подій, але й з метою дістати уроки, уникнути помилок, використати набутий позитивний досвід.
Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють 1956–1985 рр. Цей період збігається, по-перше, із загальноприйнятою в істори-чній та юридичній науці періодизацією історії радянської держави і права. По-друге, саме у ці роки відбулося законодавче забезпечення діяльності органів міліції, її правового статусу, подальше вдосконалення й органів внутрішніх справ у цілому.
Досліджуваний період посідає особливе місце й у державному поступі. З одного боку, це динамічні процеси демократизації, лібералізації, послаблення ідеологічного тиску, реформування державних органів, а з іншого, – непослідовність реформ, посилення диктату правлячої партії, ефемерні плани прискореного будівництва комуністичного суспільства, волюнтаристсько-авторитарний стиль керівництва тощо. Проте однозначно цей період вплинув на подальший розвиток як Української держави, так і її правоохоронних органів, міліції.
Перегляд теоретичних основ радянського правознавства в добу перебудови започаткували такі вчені, як: С.С. Алексєєв, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, Я.Ю. Кондратьєв, П.П. Михайленко, І.Б. Усенко, Ю.С. Шемшученко та ін. Правовому регулюванню діяльності органів міліції УРСР присвячено досить багато наукових досліджень, яким притаманні ті чи інші особливості, але водночас вони не дають повної картини питання, містять, неточності, прогалини та суперечливі висновки. Праці радянських дослідників (О.Ф. Граніна, А.Т. Дзапарова, А.П. Клюшниченка, О.В. Серьогіна, К.С. Чекаліна, В.М. Шамарова, Т.М. Шамби, П.П. Шепеля та інших) не позбавлені тоталітарист¬ського впливу. Теоретичні положення і висновки досліджень названих авторів щодо форм, змісту, характеру і наслідків законодавчого забезпечення правохоронної діяльності сформульовано відповідно до ідейно-політичних засад КПРС, під впливом яких перебували правова система і юридична наука. І хоча дисертант не схильний до однозначної негативної оцінки написаних в СРСР історико-правознавчих праць з даної проблеми, слід визнати, що їх переважна більшість присвячена розробці проблем теорії державного управління та адміністративного права. Натомість правове регулювання діяльності органів міліції УРСР, а саме: нормативна база, інституційні основи, принципи і функції, права та обов’язки, межі компетенції, кадрове, наукове та матеріально-технічне забезпечення в них майже не висвітлено.
Вивчення досвіду правового регулювання діяльності міліції за радянської влади свідчить про те, що вирішальною умовою ефективного виконання нею функціональних обов’язків було нормативно-правове визначення її місця і ролі в системі державного управління, удосконалення форм і методів роботи, організаційної і кадрової структури, дотримання законності при виконанні функціональних обов’язків усіма підрозділами, підвищення рівня їх науково-технічного та матеріального забезпечення. Історичний досвід правового забезпечення діяльності органів міліції УРСР у другій половині 50-х – першій половині 80-х рр. має важливе значення для удосконалення правоохоронної роботи в нашій державі сьогодні. Його аналіз і переосмислення допоможе значно вдосконалити принципи організації та діяльності міліції, її правовий статус, структуру і кадрове забезпечення, дасть можливість створити абсолютно нову модель взаємовідносин міліції з громадянами.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота відповідає Пріоритетним напрямам фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002–2005 рр. (п. 2.9) і Пріоритетним напрямам дисертаційних досліджень на період 2002–2005 рр. (п. 1.5), затвердженим наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р., а також Пріоритетним напрямам наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС, на період 2004–2009 років, затвердженим наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р., та є практичною реалізацією плану наукових досліджень кафедри правознавства Інституту політології і права Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова відповідно до наукового напряму “Дослідження проблем гуманітарних наук”, схваленого Вченою радою університету 25 грудня 2003 р., протокол № 6.
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Виходячи зі стану теоретичного опрацювання проблеми, спираючись на результати наукових розробок вітчизняних і зарубіжних учених та застосовуючи нові концептуальні ключі і критичний підхід до опублікованих документів і матеріалів архівів, метою дисертаційного дослідження є здійснити комплексний аналіз сутності та змісту правового регулювання діяльності органів міліції УРСР у 1956–1985 рр., науково та теоретично осмислити його об’єктивні реалії, заповнити історичні прогалини та напрацювати пропозиції з удосконалення правового регулювання сучасної української міліції.
Відповідно до поставленої мети визначено розв’язання таких завдань:
- з позицій сучасної методології, рівня історико-правових знань дослідити стан наукової розробки теми та джерельну базу дослідження;
- проаналізувати положення Конституцій СРСР та УРСР, органічних і поточних законодавчих актів щодо визначення правового статусу міліції;
- розкрити сутність, зміст і форми підзаконних актів вищих державних органів управління щодо регулювання правоохоронної діяльності міліції, її прав, обов’язків, компетенції, утвердження та розвитку принципів її діяльності;
- здійснити правовий аналіз і оцінку рішень з’їздів КПРС і Компартії України, постанов їх центральних комітетів, спрямованих на удосконалення роботи органів міліції;
- піддати правовому аналізові місце міліції в системі правоохоронних органів УРСР, її повноваження, предмет відання з огляду на зміни в системі центральних і місцевих органів виконавчої влади;
- дати характеристику правового забезпечення форм, методів і змісту підготовки (перепідготовки) кадрів для міліції;
- визначити основні етапи, зміст і характерні особливості процесу вдосконалення правового статусу міліції;
- на підставі здобутих результатів дисертаційного дослідження, позитивного сектору досвіду правового регулювання діяльності міліції УРСР 1956–1985 рр. запропонувати конкретні напрями та шляхи вдосконалення врегулювання статусу, повноважень, предмета відання органів внутрішніх справ сучасної Української держави за допомогою права і сукупності правових засобів.
Об’єктом дослідження є правові відносини у сфері організації та діяльності органів внутрішніх справ Української РСР у 1956–1985 рр.
Предметом дослідження є регулювання діяльності органів міліції Української РСР за допомогою права та сукупності правових засобів у 1956–1985 рр.
Методологія дослідження. Дисертант виходить з необхідності комплексного підходу до визначення методів дослідження, ґенези, розвитку структурування і функцій правового забезпечення діяльності міліції у зазначений період. Методологічну основу дисертації становлять діалектична теорія пізнання соціальних процесів, система загальнонаукових і спеціальних методів наукового пошуку в гуманітарних, у тому числі юридичних науках. Автором використано концептуальні підвалини теорії та історії держави і права, що ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, пріоритеті прав і свобод людини, підпорядкованості держави інтересам людини і суспільства, ідеалам демократії і соціальної справедливості.
Для дослідження конституційних засад, нормативно-правових актів, що забезпечували функціонування і розвиток органів міліції, було застосовано методи: історико-правовий, системно-структурний, порівняльний, порівняльно-правовий, а також системного аналізу й узагальнення правових та історичних категорій і явищ. При визначенні відповідності нормативно-правової основи органів внутрішніх справ УРСР загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права використовувалися порівняльно-правовий, логіко-юридичний, функціональний, статистичний методи, а також формально-юридичний аналіз нормативних документів та юридичних актів.
Вивчаючи питання вдосконалення нормативно-правової основи органів міліції та їх реформування на різних етапах історичного розвитку радянської держави, застосовувалися ретроспективний та порівняльний методи, системний аналіз, раціональна критика, прогнозування та моделювання. Діалектичний та історичний методи сприяли аналізові і визначенню об’єктивної оцінки місця та ролі, суперечливого характеру, а також рівня ефективності рішень і постанов КПРС і Компартії УРСР, спрямованих на посилення партійного керівництва у сфері правового регулювання діяльності органів державного управління і міліції.
Методологічну базу дослідження становлять теоретичні положення філософії, юридичних та історичних наук, політології. Перераховані та інші методи автор використовував комплексно, що дозволило йому зробити науково обґрунтовані й об’єктивні висновки.
Правову основу дослідження становлять конституційне, адміністративне, кримінальне, кримінально-процесуальне, трудове і цивільне законодавство, відомчі нормативні акти і документи МВС України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці здійснено спробу підготовки цілісного, комплексного й об’єктивного історико-правового дослідження правового регулювання діяльності органів міліції УРСР у 1956–1985 рр. Дисертантом сформульовано наступні новаційні положення, узагальнення, висновки і пропозиції, що виносяться на захист:
– підтверджено та додатково аргументовано, що конституційні засади організації та діяльності міліції в означений період мали переважно ідеологізований і декларативний характер, а основні риси правової системи, зумовлені потребами політичної та економічної системи радянського суспільства, відбивалися на статусі (компетенції) органів внутрішніх справ (міліції) та їх діяльності;
– історико-правовий аналіз рішень КПРС показав, що партія здійснювала централізоване керівництво державними структурами, а її партійні комітети перетворилися на надзвичайні адміністративно-розпорядчі органи, що підміняли виконавчі органи у вирішенні всіх питань, що особливим чином проявилося в правовому регулюванні діяльності радянської міліції;
– здійснено цілісний науковий аналіз змісту, особливостей та наслідків правового регулювання діяльності міліції УРСР у 1956–1985 рр., обґрунтовано висновок про його важливе значення для визначення статусу, перебудови структури, удосконалення форм і методів роботи, демократизації суспільного життя і забезпечення правопорядку органами внутрішніх справ сучасної України;
– подано ретроспективну картину еволюції правового регулювання діяльності міліції на різних етапах постсталінської реорганізації державного управління у 60-ті, 70-ті, 80-ті рр. минулого століття, доведено незначний обсяг, неповноту (суттєві прогалини) і недосконалість нормативно-правової бази, що регулювала діяльність міліції, регламентацію роботи її республіканських органів переважно відомчими нормативними актами МВС СРСР, без урахування особливостей економічного розвитку, соціального середовища, національного характеру населення, в умовах тотальної централізації державного управління;
– окреслено й аргументовано, що правове регулювання і удосконалення діяльності органів міліції протягом 1956–1985 рр. не були послідовними і мали складний та суперечливий характер;
– доведено, що правове регулювання діяльності міліції УРСР у 1956–1985 рр., крім негативної компоненти, мало й позитивні наслідки, що може враховуватися в сучасних реаліях правоохоронної сфери;
– визначено та доповнено негативні особливості правового регулювання діяльності міліції та його наслідків (спрямування основних зусиль держави, зокрема в особі її виконавчого органу – міліції, головним чином на охорону інтересів самої держави і стабілізацію правлячого режиму, намагання, певною мірою, перекласти захист прав і свобод громадян і забезпечення їх особистої безпеки на трудові колективи та громадськість; видання МВС СРСР і УРСР з власної ініціативи значної кількості актів, не передбачених чинними законами і суперечливих за змістом, які вели до порушення прав громадян; закріплення юридичних прав міліції у відомчій нормативній базі, що підміняла норми Конституції, законів; звуження сфери діяльності та скорочування на окремих етапах чисельності, приниження значення оперативно-розшукових засобів, форм і методів роботи органів міліції; сковування ініціативи й активності міліції у виконанні покладених на неї завдань через тотальне втручання в її діяльність партійних і радянських органів; різке зниження відповідальності працівників міліції при виконанні функціональних обов’язків; збільшення чисельності апарату управління; бюрократизму, процентоманії та окозамилювання в оцінці результатів; послаблення участі населення в профілактиці злочинів; збільшення необґрунтованих відмов у порушенні кримінальних справ і прямого приховування злочинів; умовність прокурорського нагляду, повне відлучення адвокатури від слідчого процесу);
– по-новому визначено і розширено позитивні характерні риси правового регулювання діяльності міліції УРСР зазначеного періоду з огляду на посилення вимог до органів міліції (певне поступове зростання ролі права і зміцнення законності у всіх сферах суспільного життя, удосконалення нормативно-правового регулювання діяльності міліції, особливо щодо забезпечення захисту прав і свобод, законних інтересів громадян; посилення боротьби зі злочинністю та зростання її ефективності; реабілітація жертв сталінського терору, ліквідація інститутів масових репресій - скасування особливих нарад МВС і воєнних трибуналів, що свідчило про намагання влади сповідувати ідеали демократії; введення принципу подвійного підпорядкування в організаційну структуру органів міліції);
– здійснено порівняльний аналіз правових норм, що визначали досить широкий спектр основних напрямів діяльності міліції (функцій): адміністративна, профілактична, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна, виховна та охоронна, також сформульовано обґрунтовані висновки про те, що вони певним чином сприяли створенню належного правового забезпечення розвитку й удосконалення організаційних і кадрових структур її підрозділів, арсеналом науково-технічних і матеріальних засобів та методів для виконання функціональних обов’язків;
– критично переглянуто стереотипи, теоретичні положення і висновки щодо оцінки нормативно-правового регулювання формування кадрів міліції, недосконалість якого стала однією з основних причин недооцінки багатьма керівниками служб, органів і підрозділів важливості добору, підготовки, виховання й удосконалення професійної майстерності особового складу як найважливіших чинників підвищення рівня професійної майстерності, компетенції, оперативно-службової діяльності й ефективності боротьби з злочинністю;
– на підставі аналізу історичного досвіду сформульовано й обґрунтовано конкретні пропозиції щодо удосконалення правового регулювання діяльності міліції (ухвалення концепції реформування правоохоронних органів, у тому числі ОВС, їх реструктуризації, перерозподілу функцій і компетенції, гуманізація кримінального законодавства, демілітаризація, нові підходи до оцінки ефективності діяльності тощо; прийняття Закону України “Про органи внутрішніх справ” та ін.)
Практичне та теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що його зміст, теоретичні положення і висновки можуть бути використані науковцями, працівниками державних органів і політиками для аналізу та пояснення глибинних коренів наявних дотепер проблем правового забезпечення організації ефективної роботи правоохоронних органів, органів внутрішніх справ, міліції, проведення адміністративної та інших реформ, нормотворчій діяльності, у подальших наукових розробках з історії держави та права, в підготовці підручників, навчальних посібників та іншої навчально-методичної літератури, в навчальному процесі.
Особистий внесок здобувача полягає у здійсненні аналітично-критичного наукового аналізу правового регулювання діяльності органів міліції Української РСР у 1956-1985 рр., виявленні загальних закономірностей і специфічних особливостей цього процесу, притаманних тоталітарному суспільству, вивченню і виокремленню позитивного досвіду діяльності міліції у зазначений період, з метою використання його сьогодні. Дисертаційна робота є самостійним оригінальним науковим дослідженням автора. Висновки, пропозиції і рекомендації, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, сформульовані автором особисто.
Апробація результатів дисертації. Матеріали, основні ідеї і висновки дослідження обговорено та схвалено на науково-практичних і методичних семінарах кафедри історії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ, Державного науково-дослідного інституту МВС України і кафедри правознавства НПУ ім. М.П. Драгоманова. Окремі положення дисертації оприлюднено на чотирьох міжнародних наукових конференціях: “Слов’янські народи в другій світовій війні” (4-5 травня 2000 р., Київ), “Україна і Польща в ХХ ст.: проблеми і перспективи взаємовідносин” (14–16 травня 2002 р., Київ), “Організаційно-правові питання реформування досудового слідства в Україні” (13 грудня 2002 р., Донецьк), “Треті юридичні читання“ (25-26 квітня 2007 р., Київ).
Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 9 наукових статтях, чотири з яких опубліковані у фахових виданнях України: “Участь трудящих в охороні громадського порядку в Україні (1956-1985рр.)” // Україна і Польща в 20 ст.: проблеми і перспективи взаємовідносин. Зб. наук. праць. Київ-Краків. 2002, с.202-206; “Суперечливий характер демократизації органів міліції в постановах і директивах КПРС і Компартії України (1956-1985рр.)” // Підприємництво, господарство і право, К., 2002р., № 9, с.104-108; “Радянська правова система в роки другої світової війни” // Історія слов’янських народів: актуальні проблеми дослідження. Вип. 6. Слов’янські народи в Другій світовій війні. Зб. наук. праць. К., НПУ ім. М.Драгоманова., 2000, с.205-209; “Правове регулювання співпраці органів міліції і добровільних народних дружин Української РСР (1959 – 1985 рр.)” // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, №1, К., 2003, с.41-47; “Положення конституційних та законодавчих актів щодо утвердження законності в діяльності міліції ( 1956-1985 рр.)” // Науковий вісник НАВСУ, 2004, № 5, с. 228-236; “Основні принципи діяльності міліції Української РСР у період 1956-1985 рр.” // Науковий вісник НАВСУ, 2005, № 6, с. 73-85; Суперечливий характер правового забезпечення підготовки кадрів органів міліції Української РСР у 1956-1985 рр. // Треті юридичні читання: Матеріали міжнародної наукової конференції 25-26 квітня 2007 р. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2007. – Т.1. – С. 144-152

bibliography

ВИСНОВКИ

ХХ століття піднесло світові не лише визначні досягнення в науці і техніці, але й потвору злочинної державності – ніколи до цього небаченого політико-юридичного втілення абсолютного зла.
У радянському праві відбулася підміна юридичного змісту нормативно-правових актів політико-пропагандистським. Правові норми в своїй сутності були авторитарними, їх прийняття диктувалося, переважно, політичною і економічною доцільністю, а не інтересами громадян, що дозволяло поводитися з людьми як з “гвинтиками” соціально-політичного механізму, як з безвільними об’єктами командування і адміністрування. Вони носили, нерідко, декларативний характер, були формою пропаганди комуністичної ідеології, а функції права виконували політичні рішення, партійні директиви, відомчі розпорядження, накази й інструкції.
Адміністративно-командна система з її законодавчою базою породжувала позаекономічні, над правові механізми залякування й виконання її законів. Органи міліції були виведені з під громадського контролю і часто виконували репресивні функції проти власного народу.
Масові порушення сталінським режимом законності, репресії та правовий нігілізм, низький рівень загальноосвітньої і професійної підготовки особового складу міліції спричинили деформації в свідомості окремих працівників, неправильне розуміння своїх функцій і завдань.
Історична практика комунізму в СРСР та інших країнах, як система організації суспільства, не витримала могутнього натиску найбільш привабливої політичної ідеї сучасності – права людини.
У другій половині 50-х років у радянському праві і діяльності органів міліції наступив перелом. У науці розпочався відступ від спрощеного, вульгарно-соціалістичного визначення права, як “волі пануючого класу, піднесеній до рангу закону”, процес демократизації державно-правового життя.
Правляча Комуністична партія Радянського Союзу, у прийнятих рішеннях на ХХ з’їзді, вимагає від усіх державних органів, у тому числі й міліції, дотримання конституційних норм і принципу верховенства закону. Вона розпочала боротьбу з незаконними діями радянських чиновників і судової влади, з централізованим свавіллям і беззаконням.
На підставі вивчення, аналізу і узагальнення відповідних нормативно-правових актів, теоретичних положень юридичної науки і правозастосовної практики органів міліції, дисертантом сформульовані певні висновки і розроблені пропозиції щодо удосконалення правової основи діяльності міліції.
1. Характерною рисою реформування і розвитку правової системи в 1956-1985 рр. було поступове зростання ролі права і зміцнення законності у всіх сферах суспільного життя, удосконалення нормативно-правового регулювання діяльності міліції, особливо щодо забезпечення захисту прав і свобод, законних інтересів громадян.
2. Правове регулювання діяльності міліції, децентралізація її керівних органів, контроль за роботою правових структур з боку партійних, радянських органів і прокуратури мали позитивні наслідки. Реабілітація жертв сталінського терору, ліквідація інститутів масових репресій – особливих нарад міністерства внутрішніх справ і воєнних трибуналів – свідчили про намагання влади сповідувати ідеали демократії.
У процесі реорганізації органів міліції законодавство частково поповнили необхідними нормативно-правовими актами. Введення принципу подвійного підпорядкування в організаційну структуру органів міліції зміцнило її зв’язок, з одного боку з Радами і посилило контроль радянських органів за їх діяльністю – з іншого. У роботі міліції поступово усувалися ознаки репресивного характеру, зростала професійна майстерність її працівників і матеріально-технічне забезпечення.
3. Перерозподіл компетенції в законодавствах СРСР і УРСР був початком нового етапу державно-правового розвитку. Завдяки розпочатій у 1957 р. кодифікації права в УРСР були прийняті Закон про судоустрій (1959 р.), Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси Української РСР (1960 р.), “Положення про радянську міліцію” (1962 р.), Цивільний та Цивільно-процесуальний кодекси Української РСР (1963 р.), указ Президії Верховної Ради СРСР “Про надання права провадження попереднього слідства органам охорони громадського порядку” (1963 р.) та інші, що сприяли удосконаленню правового статусу, перебудові структури, чіткому визначенню основних напрямів роботи органів міліції, а відповідно зростанню ефективності боротьби із злочинністю й захисту прав і свобод громадян.
Проте, правове регулювання і демократизація діяльності органів міліції протягом 1956-1964 рр. не були послідовними і носили складний та суперечливий характер.
4. Детальний аналіз нормативно-правових актів свідчить про те, що у 60-х роках влада спрямовувала основні зусилля на охорону інтересів держави і стабілізацію правлячого режиму, а захист прав і свобод громадян, забезпечення їх особистої безпеки намагалася перекласти певною мірою, на трудові колективи й громадськість. Курс правлячої партії на передачу функцій охорони правопорядку громадськості розширив простір юридичної безкарності для злісних порушників правопорядку. У діяльності правоохоронних органів широкого розповсюдження набула практика передачі звинуваченого “на поруки трудового колективу”. Було встановлено правило за яким, так звані, незначні справи, що не мали “серйозної небезпеки для суспільства”, взагалі не передавалися до суду. Критерій “суспільної небезпеки” залишався невизначеним, а питання про доцільність судового розгляду передавалося на суб’єктивний розсуд слідчих.
5. Важливою формою правового регулювання діяльності міліції були відомчі підзаконні акти, що визначали організаційну і кадрову структуру, права й обов’язки органів, підрозділів, служб і окремих співробітників, визначали субординацію кожного з них, закріплювали найбільш раціональний процес управлінської й інформаційно-аналітичної роботи, регламентували процедуру підготовки і прийняття рішень, що носили управлінський і організаційний характер. Вони позитивно вплинули на удосконалення структури, професійну підготовку і матеріально-технічне забезпечення особового складу, а в результаті, на виконання органами міліції своїх функціональних завдань.
Натомість, аналіз відомчих актів свідчить, що вони недостатньо повно і конкретно визначали компетенцію відповідних структур і співробітників міліції, регулювали організаційно-правове забезпечення конституційних прав і свобод громадян, регламентували процедурні відносини у процесі виконання ними службових обов’язків, що призводило до порушення законності й службової дисципліни з боку особового складу. Міністерства внутрішніх справ СРСР і УРСР з власної ініціативи видавали значну кількість актів, що не були передбачені діючими законами, простежувалося їх дублювання, а суперечливі за змістом формулювання положень нерідко вели до порушення прав громадян. Вони закріпили свої юридичні права в різноманітних наказах директивах, положеннях, інструкціях, статутах, настановах, вказівках, правилах, тобто “малому законодавстві”, яке часто було для них чи не єдиним керівництвом до дії, а не Конституція, закони, кримінальні й кримінально-процесуальні кодекси.
6. Правове життя Української РСР, діяльність її правоохоронних органів, у тому числі міліції, у 70-х – першій половині 80-х років проходили в умовах наростання гострої кризи неототалітарного режиму в СРСР. Партійні і виконавчі органи радянської влади для зміцнення правлячого режиму посилюють керівництво органами міліції і вживають заходи для зміцнення її правового статусу. Указ Президії Верховної Ради СРСР “Про основні обов’язки і права радянської міліції по охороні громадського порядку і боротьбі з злочинністю” від 8 червня 1973 р., а також “Положення про радянську міліцію” прийняте Радою Міністрів СРСР 8 червня 1973 р. визначили місце міліції в системі державних органів, структуру, обов’язки, права, фінансування і матеріальне забезпечення.
7. Головна роль у правовому забезпеченні діяльності правоохоронних органів належала Конституції Української РСР, прийнятій у 1978 р. Вона визначила орієнтири єдиного підходу до організації функціонування міліції, її посадових осіб у сфері охорони та забезпечення прав і свобод громадян. Положення Основного Закону мали стати вирішальною передумовою для підготовки широкого кола нових, а також удосконалення й деталізації змісту існуючих законів та підзаконних актів, у напрямку регулювання прав і свобод громадян, закріплення принципу рівноправності й рівності, регламентації роботи органів міліції з метою забезпечення правопорядку.
Конституція й прийняті на основі її положень закони і нормативні акти сприяли розвитку правотворчої діяльності Міністерства внутрішніх справ Української РСР. Натомість, за відсутністю дії верховенства закону в радянській державі, немало положень Конституції, що мали декларативний характер розходилися з реальним життям. Основний Закон пронизували ідеї спрямовані на зміцнення командно-адміністративної системи і влади її ядра – керівної і спрямовуючої сили суспільства – КПРС, а основні правові засади організації та діяльності органів внутрішніх справ у ньому не були визначені.
Правова база регулювання діяльності міліції не мала всього комплексу норм, що визначали б її місце у системі державного управління (функції, організаційну й кадрову структуру, права і обов’язки, форми та методи роботи, науково-технічне і матеріальне забезпечення). Чимало нормативно-правових актів мали декларативний характер, низький науковий рівень форм, змісту і обґрунтування окремих положень, не завжди були узгоджені між собою, а також не мали належного механізму реалізації.
8. Наприкінці 60-х – 70-х рр. було прийнято низку нормативно-правових актів спрямованих на організаційне зміцнення міліції і професійну підготовку її особового складу. В Українській РСР створили мережу міжобласних і обласних учбових пунктів і курсів, а також республіканський центр з початкової підготовки й перепідготовки працівників міліції. Для поліпшення якості підготовки здійснили спеціалізацію учбових підрозділів.
Зміцніла і розширилася база вищих і середніх спеціальних навчальних закладів вечірньої і заочної форми навчання органів внутрішніх справ, що вели підготовку кадрів вищої кваліфікації. Поліпшився якісний склад командно-викладацьких кадрів. Кількість працівників міліції, які здобули освіту без відриву від служби збільшилася у декілька разів. У системі вищої освіти МВС створили фундаментальну науково-дослідну й експериментальну базу, що сприяла підготовці наукових спеціалістів вищої кваліфікації. На середину 70-х років половина рядового й молодшого начальницького складу міліції і 96 % дільничних інспекторів мали середню освіту. Понад 93 % начальників міських і районних відділів міліції закінчили вузи.
Разом з тим мали місце суттєві недоліки в організації і методичному забезпеченні навчального процесу вищих і середніх закладів. Серед викладацького складу було не мало осіб які не мали вищої наукової кваліфікації, педагогічного й практичного досвіду роботи.
Низькою залишалася професійна підготовка і правова культура рядового, молодшого і середнього начальницького складу міліції. Викликав занепокоєння стан службової дисципліни, дотримання законності і в цілому якісний склад кадрів.
9. Історико-правовий аналіз рішень КПРС та її структурного підрозділу – Компартії Української РСР свідчить про неоднозначний і суперечливий характер їх впливу на правове регулювання діяльності міліції. Окремі з них, такі як рішення ХХ з’їзду партії та інші сприяли реформуванню і подальшому розвитку нормативно-правового забезпечення правопорядку, зміцненню організаційних і кадрових структур, матеріально-технічного забезпечення органів міліції. Нормотворча діяльність законодавчих та інших державних органів у другій половині 50-х – на початку 60-х років, спрямована на ліквідацію жахливих наслідків сталінського режиму, створення правових засад оптимізації функцій і удосконалення структури міліції, в цілому позитивно вплинула на виконання поставлених перед ними завдань. У той же час, на хвилі певних успіхів у суспільно-політичному, економічному та матеріально-побутовому житті радянських людей, КПРС схвалила на ХХІІ з’їзді у жовтні 1961 р. міфічну програму побудови комуністичного суспільства, в якому “не повинно бути місця правопорушенням і злочинності”, а заходи кримінального покарання замінять “заходи громадського впливу та виховання”. Партія поклала на громадян та їх добровільні організації невластиві для них, згідно з міжнародними демократичними правовими нормами, обов’язки забезпечення правопорядку. Окремі положення нормативно-правових актів, розроблених на основі партійних рішень, мали суб’єктивний, науково не обґрунтований зміст, що призвело до звуження сфери діяльності та скорочення штатної чисельності, приниження значення оперативно-розшукових засобів, форм і методів роботи органів міліції.
Міліція і в першу чергу слідчі органи піддавалися безсоромному зовнішньому впливу партійних і радянських органів, а злочинці, які мали високі зв’язки, попадали під захист “телефонного права”. Тотальне втручання їх у діяльність правоохоронних органів сковувало ініціативу й активність у виконанні покладених на них функцій. В органах міліції набула поширення практика необґрунтованих відмов у порушенні кримінальних справ і прямому приховуванні злочинів. Умовність прокурорського нагляду, повне відлучення адвокатури від слідчого процесу і недостатній процесуальний захист звинуваченого дозволяли фабрикувати наклепницькі судові вироки проти тих хто наважувався боротися з організованою злочинністю.
10. У другій половині 60-х – першій половині 80-х років спроби реформування державно-правового життя наштовхнулися на монолітну єдність партійного й радянського номенклатурного апарату. Центральний, республіканські, обласні та районні партійні комітети перетворилися в єдині повноважно-розпорядчі органи, які керували усіма сферами державного управління, суспільно-політичними і економічними процесами в Радянському Союзі.
Комуністична партія посилила жорстку централізацію державного механізму, втручалася в законотворчу діяльність і роботу правоохоронних органів. Головною тенденцією у розвитку кримінального права залишалося посилення репресивних заходів кримінально-правового примусу. У нормативно-правових актах, що регулювали діяльність міліції, підкреслювалася каральна, а не захисна її функція. Вони базувалися на спотвореному розумінні права як засобу запобігання злочинності і включали в себе масу юридичних вигадок, що служили прикриттям адміністративно-натискних методів управління.
11. На початку 80-х років назріла нагальна необхідність розробки і прийняття єдиного нормативно-правового акту, що визначав би місце, роль, функції міліції в системі державного управління, організаційну і кадрову структуру, форми і методи, чітку компетенцію по відповідним напрямкам діяльності, права і обов’язки, підстави, порядок і умови застосування співробітниками заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї та інші.
12. Досвід радянської міліції показав, що правові засади функціонування міліції мають визначатися Конституцією України, а принцип верховенства права слід закріпити в усіх законах та інших нормативно-правових актах, що регулюють роботу правоохоронних органів.
13. Робота міліції повинна будуватися відповідно принципам законності, гуманізму, соціальної справедливості, прилюдності, а її співробітники мають володіти високою правовою культурою, професійною підготовкою і моральними якостями. Необхідно детальніше регламентувати діяльність міліції, кожного її органу, підрозділу і працівника, що сприятиме ефективності їх роботи, стане на заваді втручання державних структур у виконання ними функціональних обов’язків, сприятиме захисту прав і свобод особистості.
Плідну роботу органів міліції мають забезпечувати не лише чіткі й раціональні управлінські рішення, а й цілеспрямована політика держави, щодо зміцнення їх соціального статусу і авторитету.
14. Ефективність і законність діяльності міліції зростатиме за цілеспрямованого проведення державними органами і громадськими об’єднаннями правового виховання населення, підвищення його рівня правової свідомості і культури, налагодження належної системи правової інформації, що забезпечить доступ громадян до законодавства і судочинства в Україні.
Процес політичного і соціального оновлення, що розпочався після квітневого (1985 р.) Пленуму ЦК КПРС, швидко завоював і область юридичного мислення. Принцип верховенства закону отримав беззастережне визнання: з нього були зняті підозріння в абстрактності й не історичності. Але для реалізації ідеї соціалістичної правової держави історія не залишила партійно-радянській номенклатурі часу.
Тенденція тяжіння до досвіду минулого, мірки колишніх радянських традицій в оцінці діяльності міліції, сьогодні не можуть у повній мірі сприяти розбудові сильних авторитетних правоохоронних органів, що гарантували б надійний захист загальнолюдських цінностей правової держави. Суспільно-політичні й правові реалії сучасності вимагають інших підходів до оцінки соціальної ролі органів міліції, переосмислення принципів їх організації та діяльності, формування нової моделі взаємовідносин з особою й суспільством.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Аверьянов В.Б. Организация аппарата государственного управления. – К.: Наукова думка, 1985. – 148 с.
2. Административная деятельность органов внутренних дел: Учебник / Под ред. Л.Л. Попова. – М.: Академия МВД СССР, 1987. – 332 с.
3. Административное право / Под ред. А.П. Клюшниченко. – М.: Юрид. лит., 1975. – 347 с.
4. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит., 1966. – 187 с.
5. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. (Курс лекций): В 4-х вып.: Учеб. пособие.– Свердловск: Свердлов. юрид. ин-т, 1963. - Вып. 1: Введение. Сущность социалистического права. – 264 с.
6. Алексеев С.С. Право и наша жизнь. – М.: Юрид. лит., 1978. – 224 с.
7. Алексеев С.С. Структура советского права. - М.: Юрид. лит., 1975. – 263 с.
8. Аппарат управления социалистического государства: В 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1977. – Т. 2. – 352 с.
9. Архів МВС України. – Ф. 41. – Оп. 10. – Спр. 4.
10. Архів МВС України. – Ф. 46. – Оп. 1. – Спр. 377.
11. Архів МВС України. – Ф. 46. – Оп. 1. – Спр. 650.
12. Архів МВС України. – Ф. 46. – Оп. 1. – Спр. 652.
13. Архів МВС України. – Ф. 46. – Оп. 1. – Спр. 898.
14. Безденежных В.М. Административные акты и документы милиции: Учеб. пособие. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1971. – 56 с.
15. Безденежных В.М. Милиция как административный орган и ее функции // Сборник статей адъюнктов и соискателей. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1965. – С. 3-15.
16. Білий П.М., Голосніченко І.П., Сущенко В.Д. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ та проблеми її правового регулювання // Удосконалення правового регулювання адміністративної діяльності органів внутрішніх справ: Збірник наукових праць / МВС України; УАВС. – К., 1995. – С. 5-10.
17. Борико С.В. Правовые и этические проблемы укрепления социалистической законности в правоохранительной деятельности работников профилактической службы милиции // Роль органов внутренних дел в охране конституционных прав и законных интересов советских граждан: Материалы научно-практической конференции профессорско-преподавательского состава Минской высшей школы МВД СССР и работников органов Министерства внутренних дел Белорусской ССР, проведенной в Минске 29 июня 1978 года. № 50/23-1 / МВД БССР; Минск. высш. шк. МВД СССР. – Минск, 1979. – С. 83-88.
18. Брежнев Л.И. Ленинским курсом: Речи и статьи. – М.: Политиздат, 1978. – Т. 6. – 680 с.
19. Брежнев Л.И. Ленинским курсом: Речи и статьи. – М.: Политиздат, 1979. – Т.7. – 672 с.
20. Бюллетень текущего законодательства за июнь 1973 года / Прокуратура СССР. – М., 1973. – 71 с.
21. В помощь работнику милиции: Сборник нормативных актов. – Издание второе дополненное. – К.: МООП УССР, 1966. – 368 с.
22. Веремеенко И.И. Механизм административно-правового регулирования в сфере охраны общественного порядка: В 2-х ч. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1981.- Ч.1. – 398 с.
23. Веремеенко И.И. Механизм административно-правового регулирования в сфере охраны общественного порядка: В 2-х ч.– М.: ВНИИ МВД СССР, 1982. – Ч. 2. – 387 с.
24. Вопросы охраны общественного порядка и социалистической собственности в свете Основ законодательства Союза ССР и союзных республик об административных правонарушениях: Сборник науч. трудов. – Горький: Горьк. высш. школа МВД СССР, 1981. – 165 с.
25. Гвардецкий А.С. Роль правовых актов органов внутренних дел в реализации международных отношений // Труды Киевской высшей школы МВД СССР. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1977. – Вып.9. – 176 с.
26. Глух Ф. На страже социалистической законности // Социалистическая законность. – 1967. - № 7. – С. 4-7.
27. Гончарук С.Т. Административные правонарушения и полномочия органов внутренних дел по борьбе с ними: Учеб. пособие. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР им Ф.Э.Дзержинского, 1987. – 88 с.
28. Гранин А.Ф. Гарантии социалистической законности в деятельности органов внутренних дел. – К.: КВШ МВД СССР, 1982. – 80 с.
29. Гранин А.Ф. Особенности правоохранительной деятельности органов внутренних дел в условиях социалистического прогресса: (Теоретические аспекты): Учеб. пособие. – К.: КВШ МВД СССР, 1987. – 96 с.
30. Гранин А.Ф. Правовая культура работника учреждений внутренних дел. – К.: КВШ МВД СССР, 1969. – 67 с.
31. Гранин А.Ф. Социалистическая законность и правопорядок: (Теоретические вопросы охраны правопорядка и укрепление социалистической законности в деятельности органов внутренних дел). – К.: МВД УССР, 1970. – 65 с.
32. Гранин А.Ф. Убеждение и принуждение в правоохранительной деятельности органов внутренних дел. (Теоретические вопросы). – К.: КВШ МВД СССР, 1973. – 122 с.
33. Грищук В.К. Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії, методології та теорії: Автореф. дис. … доктора юрид. наук: 12.00.08 / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. – К., 1992. – 50 с.
34. Деятельность добровольных народных дружин по охране общественного порядка: Учеб. пособие / Под ред. Л.Л. Попова. – М.: Акад. МВД СССР, 1984. – 60 с.
35. Дзапаров А.Т. Принцип демократического централизма в организации и деятельности органов внутренних дел: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Академия МВД СССР. – М., 1989. – 20 с.
36. Дзюба В.Т. Социалистический правопорядок и гарантии его обеспечения. – К.: Знание , 1988. – 47 с.
37. Дисциплинарный Устав органов внутренних дел: Утвержденный Указом Президиума Верховного Совета СССР от 30 марта 1971г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1971. – № 14. – Ст. 155.
38. Дисциплинарный Устав органов внутренних дел: Утвержденный Указом Президиума Верховного Совета СССР от 3 мая 1984г. // Свод законов СССР. – М.: Политиздат, 1985. –Т.10. – С. 296-303.
39. Добровольные народные дружины по охране общественного порядка / И.В. Соколов, С.С. Стрельников. – М.: Юрид. лит., 1976. – 78 с.
40. Еропкин М.И. Развитие органов милиции в Советском государстве. – М.: Высш. шк. МООП СССР, 1967. – 87 с.
41. Еропкин М.И. Участие трудящихся в охране общественного порядка. – М.: Госюриздат, 1959. – 79 с.
42. Еропкин М.И., Попов Л.Л. Административно-правовая охрана общественного порядка. – Ленинград: Лениздат, 1973. – 328 с.
43. Закон СССР “О внесении до ведома республик законодательства об устройстве судов союзных республик, принятие гражданского, криминального и процессуальных кодексов”: Принят 11 февраля 1957 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – № 1. – Ст. 12.
44. Закон СССР “О Совете Министров СССР”: Принят 5 июля 1976 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1978. – № 28. – Ст. 436.
45. Закон СССР “Об основах криминального законодательства Союза ССР и союзных республик”: Принят 25 декабря 1958 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – № 1. – Ст. 6.
46. Захаров В.Ф. Дозорные общественного порядка. – Симферополь: Таврия, 1972. – 38 с.
47. Захаров В.Ф. Роль общественных формирований в укреплении социалистческой законности и правопорядка. – К.: Знание, 1982. – 48 с.
48. Захаров В.Ф. Социализм и правопорядок – неотделимы. – К.: Политиздат Украины, 1983. – 160 с.
49. Звід законів Української РСР. – К.: Політвидав України, 1982.- Т.1 – 503 с.
50. Звід законів Української РСР. – К.: Політвидав України, 1985. - Т. 2. – 536 с.
51. Звід законів Української РСР. – К.: Політвидав України, 1986. – Т. 8.– 890 с.
52. Звід законів Української РСР. – К.: Політвидав України,1986. – Т. 3.– 809 с.
53. Зеленько В.Л. Советская милиция на страже прав и интересов граждан. - К.: Знание, 1977. – 46 с.
54. Зозуля Є.В. Міліція України в умовах становлення незалежної держави (90-ті рр. ХХ ст.). – Донецьк: Науково-дослідний та редакційно-видавничий відділ Донецького юридичного інституту МВС, 2004. – 188 с.
55. Зырин М.И. Охрана прав и свобод советских граждан – важнейшая задача органов внутренних дел // Роль органов внутренних дел в охране конституционных прав и законных интересов советских граждан: Материалы научно-практической конференции профессорско-преподавательского состава Минской высшей школы МВД СССР и работников органов Министерства внутренних дел Белорусской ССР, проведенной в Минске 29 июня 1978 года. № 50/23-1/МВД БССР; Минск. высш. шк. МВД СССР. – Минск, 1979. – С. 3-12.
56. Иваненко О.Ф. Охрана социалистической собственности как функция Советского государства // Труды высшей следственной школы МВД СССР. – Волгоград, 1973.- Вып.7. – С. 3-14.
57. Иванов Н.Н. Организация нормотворческой деятельности в аппарате МВД, УВД: Учеб. пособие / Под ред. В.М. Мякишева. – М.: Акад. МВД СССР, 1986. – 64 с.
58. Из истории милиции Советской Украины / Под ред. П.П. Михайленка. – К.: МООП УССР, 1965. – 399 с.
59. Из истории НКВД-МВД. – М.: Центр. музей МВД СССР, 1980.- Вып.1 – 33 с.
60. Ильин Д.Д. Правовые основы организации наружной службы милиции: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук / Высшая школа МВД СССР. – М., 1970. – 16 с.
61. Ильин Д.Д., Колодкин Л.М., Коренев А.П. Правовые и тактические основы охраны общественного порядка работниками милиции (к курсу “Введение в специальность”): Учеб. пособие. – М.: МВШМ, 1984. – 80 с.
62. Ильинский Н.И. Восстановление демократических принципов в организации и деятельности милиции (1953-1960 гг.) // Актуальные проблемы истории советской милиции: Сборник науч. трудов / Под ред. Н.И. Ильинского. – М.: МВШ МВД СССР, 1991. – С. 87-93.
63. Илясов С.Г. Демократический централизм в организации и деятельности советской милиции: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук / ВШ МООП СССР. – М., 1968. – 16 с.
64. Инструкция по организации работы дежурных частей МВД союзных, автономных республик, ГУВД, УВД крайоблгорисполкомов, УВДТ: Утв. Приказом МВД СССР № 230 от 22 ноября 1985 г. – М., 1985. – 24 с.
65. Ипакян А.П. Методы управленческой деятельности в органах внутренних дел: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Высшая школа МВД СССР. – М., 1973. – 16 с.
66. История государства и права СССР : В 2-х ч. / Под ред. О.И. Чистякова и Ю.С. Кукушкина. – М.: Юрид. лит., 1971. – Ч. 2. – 431 с.
67. История государства и права Украинской ССР. – К.: Наукова думка, 1976. – 759 с.
68. История советской милиции: В 2-х т. / Под ред. Н.А. Щелокова. – М.: Акад. МВД СССР, 1977. – Т.2: Советская милиция в период социализма ( 1936-1977 гг. ).– 338 с.
69. Історія держави і права України. Академічний курс: В 2-х т.: Підручник. Доп. М-вом освіти і науки України для студ. вищ. закл. освіти / Акад. прав. наук України. Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого; Ред.: В.Я. Тація, А.Й. Рогожина.- К.: Ін Юре, 2000. – Т. 2. – 578 с.
70. Історія держави і права України: Навч. посібник / Мін. освіти і науки України. Ін-т економіки, управління та господарського права; За ред. А.С. Чайковського; А.С. Чайковський (кер. авт. кол.), В.І. Батрименко, О.Л. Копиленко та інші. – Київ: Юрінком Інтер, 2001. – 384 с.
71. Історія держави і права України: Підручник / М-во освіти і науки України; За ред. А.С. Чайковського; А.С. Чайковський (кер. авт. кол.), В.І. Батрименко, М.О. Зайцев та інші. – Київ: Юрінком Інтер, 2003. – 511 с.
72. Історія держави і права Української РСР (1917-1960). – К.: Акад. наук УРСР, 1961. – 730 с.
73. Історія держави і права Української РСР: В 2-х т. / Ред. колегія: В.М. Бабій (відп. ред.) та інші.- К.: Наукова думка, 1967. – Т. 2: 1937-1967 рр.– 428 с.
74. К новому подъему политико-воспитательной работы в милиции // Советская милиция. – 1965. – № 10. – С. 3-5.
75. Калинин М.И. О социалистической законности. – М.: Известие, 1959. – 187 с.
76. Клюшниченко А.П. Воплощение демократических принципов государственного управления в деятельности органов внутренних дел (милиции): Учеб. пособие. – К.: КВШ МВД СССР им. Ф.Э Дзержинского, 1974. – 128 с.
77. Клюшниченко А.П. Конституция развитого социализма и воплощение принципов советского государственного управления в деятельности органов внутренних дел: Учеб. пособие / МВД СССР. – К.: КВШ МВД СССР им. Ф.Э Дзержинского, 1978. – 64 с.
78. Клюшниченко А.П. Организация административно-юрисдикционной деятельности органов внутренних дел в свете основ законодательства Союза ССР и союзных республик об административных правонарушениях: Учеб. пособие. – К.: КВШ МВД СССР, 1983. – 56 с.
79. Клюшниченко А.П., Самойленко А.В. Применение административных штрафов органами милиции / Отв. ред. В.А. Кукушкин. – К.: КВШ МВД СССР, 1968. – 60 с.
80. Клюшниченко А.П., Самойленко А.В., Зеленько В.Л. Меры административного пресечения, применяемые милицией, как средство охраны советского правопорядка. – К.: КВШ МВД СССР, 1974. – 77 с.
81. Козюбра М.І. Переконання і примус в радянському праві.- К.: Наукова думка, 1970. – 151 с.
82. Козюбра М.І., Забігайло В.К. Демократія, права і свободи: реальність і ідеологічні міфи.-К.: Політвидав України, 1983. – 158 с.
83. Колодий А.Н. Принципы правового регулирования и их реализация в деятельности милиции: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / АН УССР; Ин-т государства и права им. В.М. Корецкого.-К., 1991. – 17 с.
84. Колодій А.М. Принципи права України / НАВСУ.- К.: Юрінком Інтер, 1998.- 206 с.
85. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник / МВС України. – Вид. 2-ге, доп. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 750 с.
86. Колпаков В.К. Взаимодействие милиции и общественности в сфере правопорядка: Учеб. пособие / МВД Украины. – К.: УАВД, 1993. – 80 с.
87. Колпаков В.К. Взаимодействие участковых инспекторов милиции с формированиями общественности: Учеб. пособие / МВД СССР. – К.: КВШ МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1990. – 100 с.
88. Колпаков В.К. Участие населения в обеспечении и охране общественного порядка / МВД СССР . – К.: КВШ МВД СССР, 1990. – 46 с.
89. Коляда П.В. З історії слідчого апарату // Міліція України. – 2002. – № 7. – С. 6-8.
90. Коммунистическая партия Украины в резолюциях, решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. – К.: Политиздат Украины, 1977. – Т. 2. – 1083 с.
91. Конституционный принцип социалистической законности и его воплощение в деятельности органов внутренних дел / Сост. В.Г. Лихолоб; Отв. ред. А.Ф. Гранин. – К.: КВШ МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1980. – 116 с.
92. Конституция (Основной Закон) Союза Советских Социалистических Республик // Конституция (Основной Закон) СССР. Конституции (Основные законы) Союзных и Автономных Советских Социалистических Республик. – М.: Юриздат, 1951. – С. 3-31.
93. Конституция (Основной Закон) Украинской Советской Социалистической Республики // Конституция (Основной Закон) СССР. Конституции (Основные законы) Союзных и Автономных Советских Социалистических Республик. – М.: Юриздат, 1951. – С. 63-91.
94. Конституция УССР: реализация ее принципов и норм / М.И. Козюбра, В.В. Оксамытный, Р.К. Давыдов и др.; Отв. ред. А.П. Таранов; АН УССР, Ин-т государства и права.- К.: Наукова думка, 1988. – 327 с.
95. Конституція (Основний Закон) Союзу Радянських Соціалістичних Республік: Прийнята позачерговою сьомою сесією Верховної Ради СРСР дев’ятого скликання 7 жовтня 1977 року. – К.: Політвидав України, 1979. – 46 с.
96. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки: Прийнята позачерговою сьомою сесією Верховної Ради Української РСР дев’ятого скликання 20 квітня 1978 року. – К.: Політвидав України, 1979. – 68 с.
97. Копейчиков В.В. Гуманизм советской демократии. – К.: Политиздат, 1989. – 154 с.
98. Костицкий М.В., Жалинский А.Э. Эффективность профилактики преступлений и криминологическая информация. – Львов: Вища школа. Из-во при Львов. ун-те, 1980. – 212 с.
99. КПРС в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. – К.: Політвидав України, 1981. – Т. 7. – 534 с.
100. КПРС в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. – К.: Політвидав України, 1981.– Т. 8. – 542 с.
101. КПРС в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. – К.: Політвидав України, 1981. – Т. 9. – 501 с.
102. КПРС в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. – К.: Політвидав України, 1981. – Т. 10.– 509 с.
103. КПРС в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. – К.: Політвидав України, 1982. – Т. 11. – 537 с.
104. КПРС в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. – К.: Політвидав України, 1983.– Т. 12. – 581 с.
105. КПРС в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. – К.: Політвидав України, 1984. –Т. 13.– 629 с.
106. КПРС в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. – К.: Політвидав України, 1985. –Т. 14. – 550 с.
107. Краткий словарь-справочник агитатора и политинформатора. – Изд-е 4-е , доп. и перераб. – М.: Политиздат, 1980. – 344 с.
108. Кримінальний кодекс Української РСР: Схвалений Верховною Радою Української РСР від 28 грудня 1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 14.
109. Кримінально-процесуальний кодекс Української РСР: Затверджений четвертою сесією Верховної Ради УРСР п’ятого скликання 28 грудня 1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
110. Кудрявцев В.Н. Закон, проступок, ответственность. – М.: Наука, 1986. – 448 с.
111. Кузьминець О., Калиновський В., Дігтяр П. Історія держави і права України. – К.: Україна, 2000. – 429 с.
112. Кульчицький С.В., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Навч. посібник для студ. юрид. спец. ВНЗ. – Львів: Світ, 1996. – 296 с.
113. Кульчицький С.В., Тищик Б.Й. Історія держави та права України: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2001. – 319 с.
114. Кутушев В.Г. Методологические и организационно-правовые основы социального планирования в ОВД: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 05.03.10 / Академия МВД СССР. – М., 1985. – 36 с.
115. Лазарев В.В., Шевченко И.П. Правоприменительная деятельность органов внутренних дел: Учеб. пособие. – М.: Акад. МВД СССР, 1989. – 84 с.
116. Лазарев В.В., Попов Л.Л. Роль права в деятельности органов внутренних дел по обеспечению общественного порядка. – М.: Акад. МВД СССР, 1985. – 70 с.
117. Лазарев В.В., Попов Л.Л., Розин Л.М. Правовые основы обеспечения общественного порядка: Учеб. пособие / МВД СССР. – М.: Акад. МВД СССР, 1987. – 75 с.
118. Лихолоб В.Г. Основные условия обеспечения эффективности правопреминительной деятельности органов внутренних дел // Труды Киевской высшей школы МВД СССР. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1978. – Вып 12. – С. 14-20.
119. Лихолоб В.Г. Понятие эффективности правопреминительной деятельности органов внутренних дел // Труды Киевской высшей школы МВД СССР. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1977.-Вып.9. – С. 32-33.
120. Лунев В.В. Охрана социалистической собственности как функция советского общенародного государства и роль органов внутренних дел в ее реализации: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.02; 12.00.01 / МВШМ МВД СССР. – М., 1989. – 24 с.
121. Лысенков С.Л. Развитие правового статуса советских граждан в новой Конституции СССР // Труды Киевской высшей школы МВД СССР.– К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1978. – Вып.12.– С. 3-14.
122. Лысенков С.Л. Формы правового регулирования деятельности органов внутренних дел по обеспечению реализации конституционных прав и свобод советских граждан: Учеб. пособие. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР им Ф.Э. Дзержинского, 1981. – 36 с.
123. Малыгин А.Я., Мулукаев Р.С. Развитие конституционно-правовых основ организации и деятельности органов внутренних дел: Учеб. пособие / Акад. МВД СССР. – М.: Акад. МВД СССР,1988. – 107 с.
124. Маноха А.Е. Взаимодействие милиции с трудовыми коллективами в укреплении правопорядка // Взаимодействие органов внутренних дел с общественностью по обеспечению охраны общественного порядка: Сборник науч. трудов. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1982. – С. 51-61.
125. Маркуров Г.С., Чернов Б.В. Советы и органы внутренних дел // Конституционно-правовые основы организации и деятельности органов внутренних дел: Труды Академии МВД СССР. – М.: Акад. МВД СССР, 1982. – С. 15-21.
126. Маслов В., Чистяков Н. Сталинские репрессии и советская юстиция. // Коммунист. – 1990. – № 10. – С. 101-112.
127. Материалы ХХIV съезда КПСС. – М.: Политиздат, 1971. – 319 с.
128. Материалы ХХV съезда КПСС. – М.: Политиздат, 1976. – 255 с.
129. Материалы ХХVI съезда КПСС. – М.: Политиздат, 1981. – 222 с.
130. Материалы ХХІ съезда КПСС. Стенограф. отчет. – М.: Полит