ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТАТУСУ ПОЛІТИЧНИХ ІНСТИТУТІВ В УКРАЇНІ

brief description

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

Лагодієнко Олег Вікторович

УДК 340.111.5

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТАТУСУ ПОЛІТИЧНИХ
ІНСТИТУТІВ В УКРАЇНІ

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Д И С Е Р Т А Ц І Я

на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
академік АПрН України
доктор юридичних наук, професор,
Скрипнюк Олександр Васильович

О c т р о г - 2011

З М І С Т

ВСТУП………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОГО
РЕГУЛЮВАННЯ СТАТУСУ ПОЛІТИЧНИХ ІНСТИТУТІВ
1.1. Поняття правового регулювання статусу політичних інститутів…..13
1.2. Теоретико-методологічні проблеми правового регулювання статусу
політичних інститутів………………………………………………………31
1.3. Визначення правового статусу політичних інститутів в
конституційному розвиткові України……………………………………...48
Висновки до Розділу 1………………………………………………………61

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВИ ЯК ОСНОВНОГО ІНСТИТУТУ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ
2.1. Поняття і структура правового статусу держави……………………64
2.2. Основні елементи і характеристики держави в структурі її
правового статусу…………………………………………………………...75
2.3. Система правових принципів організації держави як політичного
інституту…………………………………………………………………….98
Висновки до Розділу 2…………………………………………………….122

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВИЙ СТАТУС ПОЛІТИЧНИХ ІНСТИТУТІВ
ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
3.1. Інституціональна структура громадянського суспільства:
правовий вимір……………………………………………………………..126
3.2.Проблеми правового регулювання статусу політичних
інститутів громадянського суспільства…………………………………..141
Висновки до Розділу 3……………………………………………………..165

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………166

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………..174

ВСТУП

Актуальність теми. В сучасних умовах дедалі більш важливим предметом правових досліджень стає проблема діалектичної взаємодії права і політики. У зв’язку з чим теорія права спрямовує свою увагу не просто на ті чи інші правовідносини, але й на фундаментальні проблеми що пов’язані з правовим регулюванням статусу політичних інститутів як одного з базисних процесів, який забезпечує планомірний демократичний розвиток політичної системи суспільства. Актуальність цього напряму досліджень в галузі сучасної теорії права зумовлюється наступними причинами.
По-перше, проблематика правового регулювання статусу політичних інститутів є тісно пов’язаною з суто практичними процесами державотворення, які нині відбуваються в Україні. В цьому сенсі, як справедливо відмічає Ю. Шемшученко в передмові до колективної монографії «Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи», процес реформування суспільного і державного життя робиться нині здебільшого методом проб і помилок, через відсутність надійної теоретико-правової основи для будь-яких дій в частині реформування держави і політичної системи в цілому. Тому нинішній етап розвитку України як суверенної і незалежної демократичної держави, вирішення найважливіших практичних проблем в частині проведення політичної, конституційної, адміністративної реформи, формування і вдосконалення правої основи для розвитку громадянського суспільства в Україні, тісно пов’язані з розробкою науково-теоретичної основи зазначених процесів. Внаслідок чого дослідження теоретичних проблем правового регулювання статусу політичних інститутів виявляється актуальним практичним завданням вітчизняної юридичної науки.
По-друге, дослідження процесів правового регулювання статусу політичних інститутів дозволяє сформувати цілісну концептуально-методологічну модель взаємовпливу політики і права, що є актуальним з огляду на появу в сучасній юридичній науці таких нових дисциплін як легіспруденція, юридична антропологія та правові дослідження політичних інститутів і процесів. З цього погляду важливо сформувати цілісну теорію впливу права на політику, політичні процеси, конкретні політичні інститути, обґрунтувати ідею правової детермінації політики як невід’ємної умови постання правової держави в Україні.
По-третє, сама проблема правового регулювання та регулятивного впливу на суспільні відносини є однією з фундаментальних для теорії держави і права. Справді, специфічна роль права як однієї з найважливіших сфер суспільного життя полягає насамперед в його здатності здійснювати регулятивний вплив на всі суспільні відносини (політичні, економічні, соціальні, інформаційні, культурно-національні тощо), детермінуючи тим самим не лише конкретні типи суспільних відносин, але й встановлюючи цілі та орієнтири розвитку для суспільства. Зважаючи на те, що політика та політичні відносини складають одну з головних сфер життєдіяльності суспільства, яка до того ж є безпосередньо пов’язаною з розвитком держави, стає очевидною необхідність побудови цілісної наукової теорії правового регулювання політичних відносин, визначення статусу політичних інститутів та правових параметрів протікання політичних процесів.
Важливим кроком в розвиткові цього напрямку юридичних досліджень стали роботи В. Авер’янова, І.Воронова, Л.Герасіної, А.Георгіци, Р.Гринюка, О.Данильяна, В.Денисова, А.Коваленка, М.Козюбри, А.Колодія, В. Кравченка, І. Кресіної, В. Лемака, С. Максимова, М. Малишка, Г. Мурашина, О.Мурашина, Н.Нижник, Н.Оніщенко, Н.Осипової, М.Панова, О.Петришина, В.Селіванова, О.Скакун, О.Скрипнюка, В.Тимошенко, Ю.Тодики, В. Цвєткова, М. Цвіка, В. Шаповала, О.Шевченка, Ю.Шемшученка, Н. Шукліної, О. Ющика та ін. Серед російських авторів тут варто назвати імена А. Автономова, Г. Андрєєвої, М. Баглая, Г. Ігнатенка, В. Ільїна, В. Ісакова, Д. Ковачева, В. Леушина, А. Медушевського, А. Мішина, В. Перевалова, М. Салікова, В. Четверніна, В. Чиркіна. Утім, попри істотне підвищення наукової уваги до загальнотеоретичних питань правового регулювання політичних інститутів та процесів, слід відмітити, що досі залишається чимало проблем, які потребують свого ретельного наукового теоретико-правового аналізу. На нашу думку, самостійну групу цих проблем складають ті, що стосуються вдосконалення теоретичного та методологічного арсеналу в юридичному дослідженні політичних інститутів. В цьому контексті на одне з перших місць як за своєю актуальністю, так і за своєю теоретичною значущістю, виходить проблема визначення поняття правового регулювання статусу політичних інститутів, а також аналізу цього процесу в сучасних умовах розвитку Української держави і суспільства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія» в межах науково-дослідної теми «Права людини: досвід комплексного аналізу» (№2201020). Тема дисертації відповідає пріоритетним напрямкам розвитку правової науки на період 2005 – 2010 років у галузі теорії держави і права, затверджених загальними зборами Академії правових наук України.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в здійсненні комплексного аналізу правового регулювання статусу політичних інститутів в Україні, встановленні специфіки визначення правового статусу держави та інститутів громадянського суспільства в Україні. При цьому необхідно наголосити, що представлений в роботі теоретичний аналіз повинен підтверджуватись практичними даними конституційного регулювання статусу політичних інститутів в Україні, що є основою для формулювання конкретних пропозицій щодо вдосконалення системи правового регулювання статусу політичних інститутів в Україні. Для досягнення вищезазначеної мети необхідно вирішити наступні завдання:
– надати загальну характеристику правового регулювання статусу політичних інститутів, обґрунтувати визначення поняття правового регулювання статусу політичних інститутів;
– дослідити теоретико-методологічні проблеми правового регулювання статусу політичних інститутів та основні підходи, що існують в сучасній теорії права для розв’язання цієї проблеми;
– встановити специфіку визначення правового статусу політичних інститутів в конституційно-правовому розвиткові України;
– охарактеризувати правовий статус держави як основного інституту політичної системи, визначити його поняття та структуру;
– систематизувати основні елементи і характеристики держави в структурі її правового статусу;
– проаналізувати систему правових принципів організації держави як політичного інституту
– дослідити правовий статус політичних інститутів громадянського суспільства в контексті визначення його інституціональної структури;
– визначити проблеми правового регулювання статусу політичних інститутів громадянського суспільства в сучасній Україні і запропонувати шляхи їх розв’язання.
Об’єктом дослідження є правові відносини, пов’язані з регулюванням статусу політичних інститутів в Україні.
Предметом дослідження є правове регулювання статусу політичних інститутів в Україні, його зміст, принципи і роль у становленні України як демократичної і правової держави.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі цілей і задач, з урахуванням об’єкта і предмета. В основу дисертаційного дослідження було покладено як загальнонаукові методи, які застосовуються для аналізу проблем теорії права, так і спеціальні методи дослідження, які властиві для сучасної теорії держави і права. Серед загальнонаукових методів слід перш за все виділити діалектичний метод, який дозволив проаналізувати правове регулювання статусу політичних інститутів як складний процес, що пов’язаний з іншими соціальними явищами та знаходиться з ними у безперервному діалектичному взаємозв’язку. Водночас завдяки цьому методу стало можливим дослідити розвиток системи правового регулювання статусу політичних інститутів та пов’язати його з розвитком та трансформацією самих політичних інститутів суспільства. Паралельно з ним використовувались такі загальнонаукові методи як: метод логічного сходження від абстрактного до конкретного – який дозволив здійснити перехід від загальної дефініції поняття правового регулювання статусу політичних інститутів до аналізу конкретних правових норм і принципів, які є юридичною основою розвитку політичних інститутів в Україні; системно-структурний метод – за допомогою нього в роботі було досліджено структуру правового статусу окремих політичних інститутів і визначено правову основу системної взаємодії різних політичних інститутів, історичний метод – дозволив дослідити ґенезу правового регулювання статусу політичних інститутів в Україні в новітній період її державотворення, компаративний метод – що став методологічною основою для проведення порівняльного аналізу специфіки правового регулювання статусу політичних інститутів в Україні та інших країнах. До спеціальних методів дослідження, що застосовувались автором відносяться формально-логічний, соціологічний, функціональний методи, метод юридичного тлумачення парових норм.
Наукова новизна полягає у тому, що уперше у вітчизняній теорії держави і права здійснено комплексне дослідження правового статусу політичних інститутів в процесі правового регулювання державно-правового розвитку українського суспільства. Дослідивши обрану тему, здобувач особисто отримав низку нових результатів, які виносяться на захист.
Вперше:
– обґрунтовано визначення правового регулювання статусу політичних інститутів як цілеспрямованого впливу на політичні відносини за допомогою норм та актів реалізації права з метою встановлення порядку організації та функціонального призначення окремих політичних інститутів, визначення конкретних суспільно значимих цілей, які повинні реалізовуватись в процесі функціонування тих чи інших політичних інститутів у межах даної політичної системи;
– на основі аналізу інституціональної структури політичної системи сформульоване правило визначення співвідношення правого регулювання статусу політичних інститутів і розвитку політичної системи, згідно якого через юридичне внормування та юридичну формалізацію базових політичних інститутів досягається стабілізація інституціональної структури політичної системи, що дозволяє зберігати політичній системі свої основні властивості;
– запропоновано модель правового статусу держави як суб’єкта публічних відносин, яка включає в себе такі основні структурні частини: а) закріплені правом елементи формування державності як такої, б) правові характеристики держави, в) принципи організації держави як політичного інституту. Крім основних елементів правового статусу держави як політичного інституту на рівні права закріплюються також: завдання держави, основні цінності держави та її діяльності, юридична відповідальність держави та її органів, функції держави, акти в яких реалізується державна влада, порядок формування, організації та функціонування вищих органів державної влади;
– обґрунтована дефініція правового статусу політичних інститутів як визначеного чинними правовими нормами положення конкретних політичних інститутів, яке характеризує їхні взаємозв’язки в процесі функціонування і розвитку політичної системи України, а також забезпечує усталеність її основних характеристик.
Удосконалено:
– визначення правового статусу держави як політичного інституту, що характеризує його як встановлене чинними конституційно-правовими нормами положення держави в політичній системі, яке характеризує її роль, місце, призначення, основні функції, інституціональну структуру, а також встановлює основні властивості та характер її взаємозв’язків з громадянином, громадянським суспільством та іншими державами, а також забезпечує стабільність її основних характеристик;
– розуміння поняття правових характеристик держави, як такого, що не є тотожним поняттю принципів державного ладу, оскільки номенклатура останніх є значно ширшою, за рахунок того, що принципи державного ладу описують не стільки суть державної влади та її цілі, скільки специфіку її побудови, а отже такі ознаки як форма державного устрою, форма правління хоча й відносяться до принципів державного ладу, але не являють собою правових характеристик держави.
дістали подальшого розвитку:
– положення про те, що процес правового регулювання статусу політичних інститутів громадянського суспільства є одним з різновидів правового регулювання і представляє собою цілеспрямований, результативний вплив за допомогою правових норм на положення конкретних політичних інститутів громадянського суспільства, яке визначає їх роль в політичній системі суспільства взагалі і в процесі взаємодії з державою, їх основні функції, спосіб організації та принципи діяльності;
– положення про специфіку правового регулювання статусу політичних інститутів громадянського суспільства, яка розкривається через три комплекси правових заходів: а) встановлення компетенції держави та органів державної влади щодо впливу на політичну діяльність інститутів громадянського суспільства; б) визначення прав та повноважень інститутів громадянського суспільства в частині контролю за діяльністю органів державної влади щодо здійснюваної ними управлінської діяльності; в) визначення прав політичних інститутів громадянського суспільства в частині участі у здійсненні державного управління, формуванні та реалізації політичної влади.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації теоретичні положення, узагальнення та висновки можуть бути використані для удосконалення правового регулювання статусу політичних інститутів в Україні, що дозволить гармонізувати відносини між основними політичними інститутами, створити цілісну правову основу для цієї взаємодії та правовий ґрунт для розв’язання конфліктів між цими політичними інститутами. Результати дисертації можуть застосовуватись в наступних сферах:
а) в науково-дослідній сфері – в процесі подальших наукових досліджень правового статусу політичних інститутів в Україні та в ході розробки нових теоретичних пропозицій сучасної юридичної науки щодо вдосконалення механізму правового регулювання взаємодії політичних інститутів в процесі запровадження державно-правової реформи (акт впровадження в навчальний процес Національного університету «Острозька академія» від 24 березня 2011 р.);
б) в учбово-викладацькій сфері – в процесі підготовки курсів з «Теорії держави і права», «Конституційного права», «Правових проблем політичних інститутів та процесів», вдосконалення вже існуючих нормативних курсів в частині поповнення їх матеріалами з проблематики правового регулювання статусу політичних інститутів, підготовки підручників, посібників, навчально-методичних комплексів, розробки спецкурсів з проблем правового забезпечення розвитку і функціонування політичних інститутів;
в) в законотворчій діяльності – в процесі формування теоретичної та науково обґрунтованої основи цілісної концепції законодавчого забезпечення демократичного розвитку політичних інститутів в Україні; (акт впровадження Верховної Ради України від 10 червня 2010р. № 06-10; акт впровадження Верховної Ради України від 16 червня 2010р. № 05-10 );
г) в процесі підвищення рівня правової культури громадян – для сприяння підвищення рівня знань про правове регулювання статусу політичних інститутів та ролі цього процесу в становленні України як демократичної і правової держави.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження регулярно доповідались автором під час аспірантських звітів на засіданнях кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія». Результати досліджень, що включені до дисертації оприлюднювались її автором під час наступних конференцій: щорічної Всеукраїнської науково-практичної конференції «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (Острог, 2006 – 2008), науково-практичної конференції «Проблеми законодавчого забезпечення державно-правової реформи» (Київ, 23 жовтня 2006), міжнародних наукових конференцій «Трансформація політики в право: різні традиції та досвід» (Київ–Харків, 9-12 листопада, 2005), «Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності» (Київ, 26 жовтня 2007 р.), «Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності» (Київ, 7 квітня 2008 р.). У 2009 році автором було представлено тематичну доповідь «Правове регулювання взаємодії вищих органів виконавчої та законодавчої гілок влади: Україна і європейський досвід» під час проведення «круглого столу» «Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні». Окремі результати дисертаційного дослідження використовувались при проведенні теоретичних семінарів для аспірантів і докторантів кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія».
Публікації. Сформульовані в дисертації узагальнення, висновки і пропозиції оприлюднені у вигляді чотирьох статей у фахових наукових виданнях та семи тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що поділяються на сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 197 сторінок. Основний текст дисертації викладений на 173 сторінках. Список використаних джерел складається з 257 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

Формальним свідченням завершеності дисертаційного дослідження є повнота та послідовність розв’язання сформульованих для нього завдань. Зважаючи на це маємо вказати, що в ході здійсненого в розділах дисертації аналізу було досліджено три основні комплекси питань, які визначалися нами як ключові для комплексного розкриття проблематики правового статусу політичних інститутів в механізмі правового регулювання в Україні. Перший з них стосувався загального аналізу та висвітлення властивостей правового регулювання статусу політичних інститутів. Вирішення цих проблем, які включали в себе аналіз поняття правового регулювання статусу політичних інститутів в сучасній правовій теорії, дослідження основних теоретико-методологічних підходів до вивчення процесів регулювання правового статусу політичних інститутів та характеристику специфіки визначення і регулювання правового статусу політичних інститутів в такій провідній галузі національного права як конституційне право України. Дослідження цього комплексу питань зумовлювалось необхідністю розробки чіткого теоретико-методологічного інструментарію, опрацюванням джерельної бази дослідження, ат також визначенням тих фундаментальних понять і концепцій, які суто й уможливлюють теоретико-правовий аналіз дисертаційної теми. Все це мало створити надійний фундамент для подальшого конкретної роботи дисертанта. Наступне коло завдань було пов’язано з аналізом правового статусу двох основних складних та багатоінституційних суб’єктів політичної системи, якими є держава і громадянське суспільство. В цьому контексті в дисертації було досліджено правовий статус держави як основного інституту політичної системи та основні властивості його правового регулювання, а також правовий статус інститутів громадянського суспільства.
Все це дає підстави висновувати, що всі цілі та завдання, які ставились на початку дисертаційної роботи були вирішені. Причому послідовність викладу матеріалу та послідовність вирішення конкретних проблем повністю відповідає тій логіці аналізу, яка була окреслена у вступі. З цієї точки зору можна твердити про цілісність дисертаційного аналізу, а також про його логічну відповідність порядку визначених для дисертації ключових завдань науково-теоретичного аналізу.
В цілому зібраний в роботі матеріал дозволяє зробити наступні змістовні висновки:
1. Одним з основних напрямів правового впливу на політичну систему України є процес правового регулювання статусу політичних інститутів. При цьому поняття правового статусу політичних інститутів може бути охарактеризовано як визначене чинними правовими нормами положення конкретних політичних інститутів, яке характеризує їхні взаємозв’язки в процесі функціонування і розвитку політичної системи України, а також забезпечує усталеність її основних характеристик. Специфіка визначення правового статусу конкретних політичних інститутів має безпосередній зв’язок з тими ознаками і властивостями, що характеризують політичну систему в цілому. Тому повинні існувати чіткі механізми впливу права як на окремі політичні інститути, так і на політичну систему в цілому. Подібний цілеспрямований правовий вплив складає зміст поняття «правового регулювання», яке являє собою вплив на певні відносини за допомогою норм права, правовідносин та актів реалізації права.
2. Метою правового регулювання політичних інститутів виступає не лише загальне встановлення порядку організації та функціонального призначення окремих політичних інститутів, але й визначення конкретних суспільно значимих цілей, які повинні реалізовуватись в процесі функціонування тих чи інших політичних інститутів у межах даної політичної системи. Політичні інститути є предметом правового регулювання настільки, наскільки саме це регулювання має цілеспрямований вплив і ставить на меті досягнення засобами правового впливу певних суспільно значущих результатів. Завдяки праву та через правової норми можуть створюватись чіткі механізми забезпечення певних типів політичних та інших відносин, які покликані спрямовувати розвиток політичної системи в напрямі втілення тих чи інших ідеалів.
3. Політичні інститути суспільства виступають одним з основних об’єктів правового регулювання, що дозволяє гарантувати не лише стабільність самих цих інститутів, а також передбачуваність їх розвитку, але й стабільність політичної системи суспільства в цілому. Ця мета досягається за рахунок правового закріплення інституціональної структури політичної системи. Зазначені правові дії реалізується завдяки чіткому визначенню та подальшому регулюванню правового статусу політичних інститутів. Таким чином можна встановити наступне правило розвитку політичних систем: через юридичне внормування та юридичну формалізацію базових політичних інститутів досягається стабілізація інституціональної структури політичної системи, що дозволяє зберігати політичній системі свої основні властивості. Зважаючи на роль процесу правового регулювання статусу політичних інститутів для нормального функціонування і розвитку політичної системи, можна висновувати, що саме ступінь реалізованості в практиці функціонування конкретних політичних інститутів існуючих правових норм, підтверджує такі її характеристики як прогнозованість, стабільність, прозорість і демократичність. Це передбачає не лише якість та повноту нормативного регулювання статусу конкретних політичних інститутів, але й практичну діяльність цих інститутів в межах тих прав, обов’язків та свого функціонального призначення, які визначено законами та іншими нормативно-правовими актами.
4. Аналіз правового статусу держави виступає однією з важливих завдань теорії права. Правовий статус держави як політичного інституту – це визначене чинними конституційно-правовими нормами її положення в політичній системі, яке характеризує її роль, місце, призначення, основні функції, інституціональну структуру, а також встановлює основні властивості та характер її взаємозв’язків з громадянином, громадянським суспільством (внутрішній аспект правового статусу держави) та іншими державами (зовнішній аспект правового статусу держави), а також забезпечує стабільність її основних характеристик. Правовий статус держави як суб’єкта публічних відносин складається з декількох складових частин. Серед них слід відзначити наступні: закріплені правом елементи формування державності як такої (територія, населення, державний суверенітет), правові характеристики держави, а також принципи організації держави як політичного інституту. Зазначені складові частини утворюють основу правового статусу держави. Крім основних елементів правового статусу держави як політичного інституту слід вказати на такі складові частини правового статусу держави як: завдання держави, основні цінності держави та її діяльності, юридична відповідальність держави та її органів, функції держави, акти в яких реалізується державна влада, порядок формування, організації та функціонування вищих органів державної влади.
5. Всі невід’ємні елементи державності, які фіксуються на теоретичному рівні, – територія, населення, суверенітет, – мають відповідне закріплення в сучасному конституційному праві. Процес нормативно-юридичного встановлення основних елементів держави, визначення її конституційно-правового статусу, виступає як в теоретичній, так і в практичній площині необхідним етапом конституювання держави, державної влади і політичної системи в цілому. Завдяки ним встановлюються базові ознаки держави і державної влади, які визначають одночасно як організацію і функціонування державної влади, так і найважливіші цілі, що вона реалізує, і які виступають основою легітимності держави в цілому. Поняття правових характеристик не є тотожним поняттю принципів державного ладу, оскільки номенклатура останніх є значно ширшою, за рахунок того, що принципи державного ладу описують не стільки суть державної влади та її цілі, скільки специфіку її побудови. Тому такі ознаки як форма державного устрою, форма правління хоча й відносяться до принципів державного ладу, але не являють собою правових характеристик держави. Серед універсальних правових характеристик сучасної держави, які визначають її правовий статус маємо виділити насамперед демократичний, правовий, соціальний та світський характер державної влади.
6. До базових принципів організації держави, які формально відбито в переважній більшості сучасних конституцій держав демократичного типу можуть бути віднесені два принципи: поділу державної влади та народного суверенітету. Всі інші принципи організації державної влади є чи похідним по відношенню до двох щойно названих принципів чи не є принципами організації державної влади у точному значенні, а є правовими характеристиками держави.
7. Виступаючи першим необхідним принципом організації сучасних держав, поділ державної влади між окремими гілками може набувати різноманітних форм. Правові норми про поділ державної влади включають в себе не лише проголошення цього принципу на рівні основ конституційного ладу країни, але й визначення сфер компетенції та повноважень основних органів державної влади, фіксацію інститутів взаємозв’язку та взаємодії між окремими гілками державної влади. Принцип народного суверенітету є другим основоположним принципом, який є складовою частиною правового статусу держави як політичного інституту. В сучасній конституційно-правовій практиці демократичних держав таким єдиним і одночасно найвищим джерелом влади визнається народ (нація). Тому проблема визначення джерела державної влади виявляє свою першочергову значимість в процесі аналізу правового статусу держави, оскільки факт фіксації певного суб’єкта, який визнається джерелом влади має не лише суто формальне значення, але й несе в собі цілу модель, яка експлікується, з одного боку, в певній структурі державної влади, а з іншого – в цілому ряді конституційно-правових інститутів, які врегульовують процес взаємодії держави і громадянина, надають гарантії від свавілля державної влади та від узурпації державою всієї повноти влади.
8. На відміну від інституту держави, громадянське суспільство в цілому не є інститутом. Якщо у випадку аналізу правового статусу держави правомірно робити висновок не лише про інститути державної влади, але й про інститут держави в цілому, то у випадку громадянського суспільства справедливою є лише перша частина положення, оскільки громадянське суспільство в цілому не є інститутом і не може бути визначено як результат додатку тих чи інших складових інститутів. Це обґрунтовується тим, що спроба представити громадянське суспільство як певний інститут з необхідністю породжує проблему першості у стосунках між такими інституціональними утвореннями як держава і громадянське суспільство. Таким чином, проблема визначення правового статусу та правого регулювання може розглядатись лише по відношенню до конкретних інститутів громадянського суспільства, а не стосовно громадянського суспільства як такого.
9. Політичні інститути громадянського суспільства – це відносно самостійні групи організацій які утворюються для забезпечення політичних інтересів окремих груп громадян, мають конкретні цілі щодо отримання політичної влади або впливу на неї, а також відіграють важливу роль у розвиткові політичних відносин. В процесі своєї взаємодії з державою з приводу використання ресурсів державної влади, політичні інститути громадянського суспільства повинні мати чіткі гарантії щодо своїх прав і повноважень. Основною правовою гарантією статусу політичних інститутів громадянського суспільства є гарантія невтручання держави в діяльність цих інститутів, в результаті чого стає можливим постійно дотримуватись принципу самоврядності як базової ознаки будь-якого інституту громадянського суспільства. Процес правового регулювання статусу політичних інститутів громадянського суспільства є одним з різновидів правового регулювання і представляє собою цілеспрямований, результативний вплив за допомогою правових норм на положення конкретних політичних інститутів громадянського суспільства, яке визначає їх роль в політичній системі суспільства взагалі і в процесі взаємодії з державою, їх основні функції, спосіб організації та принципи діяльності.
10. В основу класифікації політичних інститутів громадянського суспільства та правового регулювання їх статусу може бути покладений критерій, відповідно якого всі ці інститути розподіляються на дві базові групи: а) політичні інститути громадянського суспільства, що мають своєю безпосередньою ціллю реалізацію політичних завдань в частині отримання та здійснення політичної влади (це насамперед політичні партії та інші об’єднання громадян, що організовані для представлення та захисту їхніх політичних інтересів); б) інститути громадянського суспільства, які мають вплив на функціонування і розвиток політичної системи, політичних відносин та політичних процесів, хоча при цьому вони не ставлять на меті конкретні політичні цілі (профспілки, місцеве самоврядування, ЗМІ, неурядові організації).
11. Специфіка правового регулювання статусу політичних інститутів громадянського суспільства, полягає в тому, що основними елементами цього процесу виступають: а) встановлення компетенції держави та органів державної влади щодо впливу на політичну діяльність зазначених інститутів; б) визначення прав та повноважень інститутів громадянського суспільства в частині контролю за діяльністю органів державної влади щодо здійснюваної ними управлінської діяльності; в) визначення прав політичних інститутів громадянського суспільства в частині участі у здійсненні державного управління, в формуванні та реалізації політичної влади. На відміну від регулювання правового статусу політичних інститутів держави де основну роль відіграють закріплювані принципи державного ладу України, для визначення правового статусу політичних інститутів громадянського суспільства ця роль належить правам і свободам людини і громадянина, оскільки головним призначенням громадянського суспільства є представлення, забезпечення та захист прав і свобод громадян.
На нашу думку, всі щойно наведені висновки дають можливість скласти цілісне концептуальне знання щодо правового статусу політичних інститутів в механізмі правового регулювання в Україні. Але, разом з тим, сам напрям дослідження не є вичерпаним для теорії права, оскільки в сфері науково-теоретичного осмислення питань правового регулювання статусу політичних інститутів ще є чимало проблем, які не досліджувались в роботі. Зокрема це стосується аналізу специфіки правового регулювання статусу політичних інститутів в контексті постання України як правової держави, взаємодії різних галузей національного права і законодавства в регулюванні правового статусу тих чи інших конкретних політичних інститутів тощо. В цьому сенсі слід визнати, що представлений в дисертації аналіз дозволи відкрити перспективний напрям теоретико-правових досліджень, який, на наше переконання, має значний не лише науковий і теоретичний, але й потенціал, оскільки саме в процесі правового регулювання теорія права максимально наближається до практики право реалізації та правового впливу на суспільне життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова А.И., Боголюбов С.А., Мицкевич А.В., Пиголкин А.С. Теория государства и права :Учебник для юридических вузов. / Абрамова А.И., Боголюбов С.А., Мицкевич А.В., Пиголкин А.С.– М.: ОАО «Издательский дом «Городец», 2003. – 540 с.
2. Авер’янов В.Б. Актуальні питання реформування адміністративного права / Авер’янов В.Б. // Право України. – 1999. – № 8. – С. 8-11.
3. Авер’янов В.Б. Уряд у механізмі поділу влади: недосконалість вітчизняної конституційної моделі / Авер’янов В.Б. // Право України. – 2005. – № 4. – С. 10-16.
4. Авер’янов В.Б., Денисов В.Н., Сіренко В.Ф., Бобровник С.В. Законодавство: проблеми ефективності / Авер’янов В.Б., Денисов В.Н., Сіренко В.Ф., Бобровник С.В. – К.: Наукова думка, 1995. – 232 с.
5. Автономов А.С. Правовая онтология политики: к построению системы категорий / Автономов А.С. – М.: ООО «Инфограф», 1999. – 384 с.
6. Административное право Украины / Под. Ред. Ю.П. Бытяка. – Харьков: Право, 2003. – 576 с.
7. Адміністративне право України / За ред. Ю. П. Битяка. – Х.: Право, 2000. – 520 с.
8. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования / Алексеев С.С. – М.: «Статут», 1999. – 712 с.
9. Алексеев С.С. Теория права / Алексеев С.С. – М.: БЕК, 1995. – 320 с.
10. Аляєв Г. Є. Політологія: Конспект лекцій / Аляєв Г. Є. – Полтава: Б. и., 2006. – 188 с.
11. Андреева Г.Н. Конституционное право зарубежных стран / Андреева Г.Н. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 656 с.
12. Андресюк Б.П. На шляху до громадянського суспільства: європейський контекст суспільнополітичного розвитку України / Андресюк Б.П. – К.: ЗАО «Політична думка», 2000. – 148 с.
13. Аніщук Н.В. Тенденції розвитку інституту конституційно-правового статусу жінок в Україні / Аніщук Н.В.: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.13 / Одеська національна юридична академія. – О., 2001. – 19 с.
14. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления / Атаманчук Г.В. – М.: «Юридическая література», 1997. – 400 с.
15. Бабенко К.А. Актуальні питання визначення місця і повноважень конституційного суду в системі органів державної влади / Бабенко К.А. // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. – Одеса: Астропрінт, 2003. – Вип. 16. – С. 527-536.
16. Бабенко К.А. Конституція України як правова основа забезпечення політичної участі громадян / Бабенко К.А. // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007. – Вип. 9. – С. 43-52.
17. Бабенко К.А. Політична реформа в контексті демократизації системи державної влади: конституційні аспекти / Бабенко К.А. // Юридична Україна. – 2007. – № 3. – С. 19-25.
18. Бабенко К.А. Проблема стабільності Конституції в умовах зміни суспільних відносин / Бабенко К.А. // Вісник Верховного Суду України. – 2007. – Вип. 2 (78). – С. 8-12.
19. Баймуратов М.О. Публічна самоврядна (муніципальна) влада в Україні: особливості становлення та основні ознаки / Баймуратов М.О. // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2005. – Вип. 16. – С. 224-231.
20. Балакірєва Р.С. Конституційне право України / Балакірєва Р.С. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 210 с.
21. Бандурка О.М., Греченко В.А. Влада в Україні на зламі другого і третього тисячоліть / Бандурка О.М., Греченко В.А. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 304 с.
22. Бандурка О. М., Древаль Ю.Д. Парламентаризм в Україні: становлення і розвиток / Бандурка О. М., Древаль Ю.Д. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. – 228 с.
23. Барабаш Ю.Г. Парламентський контроль в Україні: Конституційно-правовий аспект / Барабаш Ю.Г. – Х.: Легас, 2004. – 191 с.
24. Батанов О.В. Відповідальність у місцевому самоврядуванні: деякі питання теорії / Батанов О.В. // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2002. – Вип. 13. – С. 135-146.
25. Батанов О.В. Муніципальна влада – самостійний вид публічної влади в Україні: поняття, ознаки, тенденції становлення / Батанов О.В. // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К.,2004. – Вип. 15. – С. 109-120.
26. Батанов О.В. Публічна влада як суспільно-політичний феномен: постановка проблеми / Батанов О.В. // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2005. – Вип. 16. – С. 272-282.
27. Батанов О.В. Що таке місцеве самоврядування з точки зору права? / Батанов О.В. // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2007. – Вип. 18. – С. 172-184.
28. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика / Бебик В.М. – К.: МАУП, 2000. – 384 с.
29. Блистів Т.І. Поняття політичної участі: проблеми теоретичного визначення змісту / Блистів Т.І. // Держава і право. Юридичні і політичні науки: Збірник наукових праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – Вип. 34. – С. 627-635.
30. Бобровник С.В. Правова система, правова надбудова та механізм правового регулювання: співвідношення понять / Бобровник С.В. // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2002. – Вип. 13. – С. 48-54.
31. Бобровник С.В. Колізійні норми в системі засобів правового регулювання / Бобровник С.В. // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К.,2001. – Вип. 12. – С. 69-76.
32. Богачова О.В., Зайчук О.В., Копиленко О.Л. / Богачова О.В., Зайчук О.В., Копиленко О.Л. Законотворчий процес в Україні. – К.: Реферат, 2006. – 424 с.
33. Васильєв А.С., Борщевський І.В., Іванов В.В., Канзафарова І.С. Теорія права і держави / Васильєв А.С., Борщевський І.В., Іванов В.В., Канзафарова І.С. – Х.: Одіссей, 2007. – 447 с.
34. Веймер Д.Л., Вайнінґ Е.Р. Аналіз політики: Концепції і практика / Веймер Д.Л., Вайнінґ Е.Р. – К.: Основи, 2000. – 654 с.
35. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов / Венгеров А.Б. – М.: Новый юрист, 1998. – 624 с.
36. Виборче право України / За заг. ред. В.Ф.Погорілка, М.І.Ставнійчук. – К.: Парламентське видавництво, 2003. – 383 с.
37. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничій Дім «Ін Юре», 2002. – 668 с.
38. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебно-конституционное право и процесс / Витрук Н.В. – М.: Юристъ, 2005. – 527 с.
39. Воронов І.О. Правова держава як предмет політологічного аналізу / Воронов І.О. – К.: Віра ІНСАЙТ, 2000. – 375 с.
40. Воронова І.В. Правоповага як ціннісне явище громадянського суспільства / Воронова І.В.: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2006. – 20 с.
41. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості / Габермас Ю. – Львів: Літопис, 2000. – 320 с.
42. Гаєва Н.П. Поняття та сутність політичної партії // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2005. – Вип. 16. – С. 231-240.
43. Гайворонская Я.В., Самусенко Т.М. Теория государства и права: Учебное пособие / Гайворонская Я.В., Самусенко Т.М. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 2001. – 173 с.
44. Гессен В.М. Основы конституционного права / Гессен В.М. – Петроград: «Право», 1918. – 438 с.
45. Гладуняк І.В. Методологічні проблеми визначення структури та типу політичних систем / Гладуняк І.В. // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. – № 3. – С. 183-190.
46. Гладуняк І.В. Політична безпека як фундаментальна складова демократизації механізму державного управління в Україні / Гладуняк І.В. // Актуальні проблеми політики. – 2007. – Вип. 30. – С. 341-350.
47. Голосніченко І. Значення адміністративного права в умовах демократичних перетворень суспільства / Голосніченко І. // Право України. – 1998. – № 11. – С. 21-22.
48. Горбатенко В.П. Політичне прогнозування: теорія, методологія, практика / Горбатенко В.П. – К.: Ґенеза, 2006. – 395 с.
49. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть / Горбатенко В.П. – К.: Видавничий центр «Академія», 1999. – 240 с.
50. Гринюк Р.Ф. Ідея правової держави: теоретико-правова модель і практична реалізація / Гринюк Р.Ф. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 388 с.
51. Гринюк Р.Ф. Правова держава: теоретико-методологічні проблеми співвідношення держави і права / Гринюк Р.Ф. // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – Вип. 18. – С. 26-34.
52. Грянка Г.В., Матвійчук В.К., Нікітін Ю.В. Адміністративне право України / Грянка Г.В., Матвійчук В.К., Нікітін Ю.В. – К.: Азимут-Україна, 2004. – 144 с.
53. Гуренко М.М. Теоретико-правові проблеми гарантій прав і свобод людини і громадянина / Гуренко М.М. – К.: НАВС України, 2001. – 218 с.
54. Демин А.В. Теория государства и права: Курс лекцій / Демин А.В. – М.: ИНФРА-М., 2002. – 183 с.
55. Демократическое правовое государство и гражданское общество в странах Центрально-Восточной Европы. – М.: Наука, 2005. – 184 с.
56. Денисюк Н.П., Соловей Т.Г., Старовойтова Л.В. Політологія / Денисюк Н.П., Соловей Т.Г., Старовойтова Л.В. – Минск: НТООО «Тетра-Системс», 1997. – 384 с.
57. Держава і громадянське суспільство в Україні: проблеми взаємодії / За ред. І.О. Кресіної. – К.: Логос, 2007. – 316 с.
58. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 656 с.
59. Дудоров Д.И., Серегина В.В., Ячевский В.В. Теория государства и права: Учебное пособие / Дудоров Д.И., Серегина В.В., Ячевский В.В.. – Воронеж: Изд-во ВГУ, 2000. – 295 с.
60. Еллинек Г. Общее учение о государстве / Еллинек Г. – СПб.: Изд-во «Юридический центр пресс», 2004. – 752с.
61. Єржов О.В. Політичні партії і становлення демократії: політико-правові аспекти участі партій у виборчому процесі / Єржов О.В. // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – Вип. 19. – С. 592-599.
62. Єрмоленко Д.О. Правовий статус людини і громадянина в Україні як соціальний державі / Єрмоленко Д.О., Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2002. – 20 с.
63. Єрмоленко Д.О. Співвідношення соціальної та правової держави / Єрмоленко Д.О. // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К., 2001. – Вип. 12. – С. 4-5.
64. Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты / Жакке Ж.-П. – М.: Юристъ, 2002. – 365с.
65. Жеругов Р.Т. Теория государства и права / Жеругов Р.Т. – М.-Нальчик: Издательский центр «Эль-фа», 1995. – 247 с.
66. Жук Н. Про конституційне реформування влади / Жук Н. // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – № 3 (42). – С. 76-83.
67. Жук Н. Система стримувань і противаг у державному апараті: витоки та основний зміст / Жук Н. // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 4 (35). – С. 52-62.
68. Журавський В.С. Політична система України: особливості, фактори, чинники права / Журавський В.С. // Віче. – 2000. – № 2 (95). – С. 49-65.
69. Журавський В.С. Становлення і розвиток українського парламентаризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми) / Журавський В.С. – К.: Парламентське видавництво, 2002. – 344 с.
70. Заєць А.П. Конституційно-правові засоби обмеження держави і контролю над владою / Заєць А.П. // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 3 (14). – С. 15-28.
71. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду / Заєць А.П. – К.: Парламентське видавництво, 1999. – 248 с.
72. Заєць А.П. Роль права в організації та функціонуванні держави (історія й сучасність) / Заєць А.П. // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2000. – Вип. 11. – С. 27-40.
73. Зайчук О.В., Заєць А.П., Журавський В.С., Копиленко О.Л. Теорія держави і права. Академічний курс / Зайчук О.В., Заєць А.П., Журавський В.С., Копиленко О.Л. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 685 с.
74. Заморська Л. Поняття «нормативність права»: теоретичний аспект / Заморська Л. // Право України. – 2007. – № 6. – С. 26-29.
75. Захаров А.С. Теоретико-методологічні питання застосування функціонального критерію класифікації в системі органів державної влади в Україні / Захаров А.С. // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 5 (31). – С. 77-85.
76. Златопольский Д.Л. Государственное право зарубежных стран: Восточной Европы и Азии / Златопольский Д.Л. – М.: Изд-во «Зерцало», 1999. – 320 с.
77. Ильин В.В. Политология. / Ильин В.В. – М.: КД «Университет», 1999. – 540 с.
78. Ирхин Ю.В. Политология. /Ирхин Ю.В. – М.: Издательство «Экзамен», 2006. – 686 с.
79. Кабышев В.Т. Народовластие развитого социализма. Конституционные вопросы / Кабышев В.Т. - Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1979. – 144 с.
80. Калюжний Р.А., Тимченко С.М., Пархоменко Н.М., Лягуша С.М. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / Калюжний Р.А., Тимченко С.М., Пархоменко Н.М., Лягуша С.М. – К.: видавець Паливода А. В., 2007. – 296 с.
81. Карпунов В.М. Теорія держави і права: Навчальний посібник для студ. вищ. навч. закл. / Карпунов В.М. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005. – 208 с.
82. Кельзен Г. Чисте правознавство / Кельзен Г.– К.: Юніверс, 2004.– 496 с.
83. Кин Дж. Демократия и гражданское общество./ Кин Дж.– М.: Прогресс-Традиция, 2001. – 400 с.
84. Кистяковский Б.А. Философия и социология права./ Кистяковский Б.А. – СПб.: РХГИ, 1999. – 800 с.
85. Кін Дж. Мас-медіа і демократія. / Кін Дж. – К.: К.І.С., 1999. – 134 с.
86. Кіріченко Л.Д. Поняття та основні ознаки державної форми народовладдя в Україні / Кіріченко Л.Д. // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – Вип. 10. – С. 206-212.
87. Клименко К. Історико-філософські та правові основи методології правового регулювання правовідносин / Клименко К. // Право України. – 2007. – № 3. – С. 32-36.
88. Коваленко А.А. Конституційно-правове регулювання місцевого самоврядування в Україні: питання теорії та практики / – К.: Довіра, 1997. – 131 с.
89. Коваленко А.А. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: теорія та практика / Коваленко А.А. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – 512 с.
90. Ковалишин І.Г. Правовий статус біженців в Україні: проблеми теорії та практики: / Ковалишин І.Г. Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2005. – 20 с.
91. Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право Российской Фдерации / Козлова Е.И., Кутафин О.Е. – М.: Юристъ, 1995. – 480 с.
92. Колісник В. Конституційна реформа в контексті посилення політичної відповідальності / Колісник В. // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – № 1 (40). – С. 38-44.
93. Колодий А.М., Копейчиков В.В., Лисенков С.Л., Медведчук В.В. Основи конституционного строя Украины / Колодий А.М., Копейчиков В.В., Лисенков С.Л., Медведчук В.В. – К.: Либідь, 1998. – 206 с.
94. Колодій А.М. Принципи права України / Колодій А.М. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
95. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Курс лекцій / Комаров С.А. – СПб.: Питер, 2005. – 512 с.
96. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4-х т. / Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: Изд-во БЕК, 1995. – Т. 1-2. – 778 с.
97. Конституционное право / Отв. ред. А.Е.Козлов. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 464 с.
98. Конституционное право Украины / Сост. В.Д. Волков, Р.Ф. Гринюк, И. С. Щебетун. – Донецк: ДонГУ, 2000. – 234 с.
99. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2000. – 732 с.
100. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 376 с.
101. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 356 с.
102. Конституція незалежної України / За ред. В.Ф.Погорілка, Ю.С. Шемшученка, В.О.Євдокимова. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. – 428 с.
103. Конституція незалежної України у 3-х кн. / Під заг. ред. С. Головатого. – К.: «Право», Українська правнича фундація, 1995. – Кн. 1. – 398 с.
104. Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред. кол. Тацій В.Я., Битяк Ю.П., Грошевой Ю.М. – Харків: Видавництво «Право», 2003. – 808 с.
105. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права / Коркунов Н.М. – СПб.: Изд-во «Юридический центр пресс», 2004. – 430 с.
106. Кормич Б.А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи / Кормич Б.А. – К.: Кондор, 2004. – 384 с.
107. Кормич Б.А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України / Кормич Б.А. – Одеса: Юридична література, 2003. – 472 с.
108. Корнієнко В.О. Правові основи громадянського суспільства сучасної України (інституційний аспект)/ Корнієнко В.О.: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Одеська національна юридична академія. – О., 2007. – 19 с.
109. Кратюк В.В. Громадянське суспільство в Україні: політико-правові аспекти розвитку системи демократичної влади / Кратюк В.В.: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.13 / Одеська національна юридична академія. – О., 2001. – 21 с.
110. Кресіна І.О., Перегуда І.В. Парламентські вибори в Україні: правові і політичні проблеми / Кресіна І.О., Перегуда І.В. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – 336 с.
111. Кривенко Л. Законодавча влада в системі державної влади / Кривенко Л. // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 1 (24). – С. 58-71.
112. Куманин Е.В. Политический фактор в механизме правового регулирования / Куманин Е.В. // Право и правотворчество: вопросы теории. – М.: ИГП АН СССР, 1982. – С. 36-43.
113. Лемак В.В. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / – Ужгород: ПП. «Медіум», 2003. – 251 с.
114. Леони Б. Свобода и закон / Леони Б. – М.: ИРИСЭН, 2008. – 308 с.
115. Леонова А.О., Давидова В.П., Новачук О.О. Ефективність державного управління в контексті євро інтеграції України / Леонова А.О., Давидова В.П., Новачук О.О. – К.: Кондор, 2007. – 390 с.
116. Лившиц Р.З. Теория права / Лившиц Р.З. – М.: Изд-во БЕК, 2001.– 224 с.
117. Маклаков В.В. Конституционное право зарубежных стран. Общая часть / Маклаков В.В. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 896 с.
118. Марцеляк О.В. Інститут омбудсмана: Теорія і практика / Марцеляк О.В. – Х.: Вид-во УВС, 2004. – 450 с.
119. Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 784 с.
120. Мере Ж. Принцип суверенітету. Історія та основи новітньої влади / Мере Ж. – Львів: Кальварія, 2003. – 216 с.
121. Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран / Мишин А.А. – М.: ЗАО Юстицинформ, 2006. – 512 с.
122. Монтескье Ш.Л. О духе законов / Монтескье Ш.Л.. – М.: Мысль, 1999. – 672 с.
123. Морозова Л.А. Теория государства и права / Морозова Л.А. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 448 с.
124. Мурашин Г.О., Григорук Н.Г. Конституційно-правові гарантії політичної системи України / Мурашин Г.О., Григорук Н.Г. // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2005. – Вип. 16. – С. 291-305.
125. Мустафин В. Обеспечение избирательных прав граждан / Мустафин В. // Власть. – 2003. – № 10. – С. 16-20.
126. Назаров Т.К. Правовий статус іноземців в Україні / Назаров Т.К. – К.: НВТ «Правник» – НАВСУ, 1997. – 70 с.
127. Науково-практичний коментар Закону України «Про громадянство України». – К.: МП «Леся», 2002. – 251 с.
128. Нерсесянц В.С. Конституционализм как общегосударственная идеология /Нерсесянц В.С.// Конституционно-правовая реформа в Российской Федерации. – М.: ИНИОН РАН, 2000. – С. 6-10.
129. Новгородцев П.И. Об общественном идеале / Новгородцев П.И. – М.: Изд-во «Пресса», 1991. – 640 с.
130. Новіков М.М. Об’єднання громадян у механізмі взаємодії держави і громадського суспільства / Новіков М.М. Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2002. – 18 с.
131. Оборотов Ю.М. Теория государства и права. Прагматический курс./ Оборотов Ю.М. – О.: Юридична література, 2005. – 184 с.
132. Обушний М.І., Примуш М.В., Шведа Ю.Р. Партологія. – К.: Арістей, 2006. – 432 с.
133. Общая теория государства и права: Академический курс. В 3-х т. / Под ред. М. Н. Марченко. – М.: ИКД «Зерцало-М», 2002. – Т. 3. – 528 с.
134. Ольховський Є., Ольховський Б. Проблеми взаємовідносин гілок влади в сучасних умовах / Ольховський Є., Ольховський Б. // Вісник Академії правових наук України. – 2007. – № 1 (48). – С. 85-91.
135. Оніщук М.В. Співіснування та взаємодія безпосередньої демократії та представницької демократії як головна парадигма сучасного конституціоналізму / Оніщук М.В. // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. – № 11 (61) – С. 5-16.
136. Осауленко О.І. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник для студентів ВНЗ / Осауленко О.І. – К.: Істина, 2007. – 336 с.
137. Основи політичної науки. Політичні процеси, системи та інститути / За ред. Б. Кухти. – Львів: Кальварія, 1997. – Ч. 2. – 288 с.
138. Павленко П.І. Правовий статус службовця органів внутрішніх справ: проблеми загальної теорії: / Павленко П.І. Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2003. – 20 с.
139. Панейко Ю. Теоретичні основи самоврядування / Панейко Ю. – Львів: Літопис, 2002. – 196 с.
140. Панкевич О.З. Соціальна держава: до загальнотеоретичної характеристики / Панкевич О.З. // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 2-3 (28-29). – С. 29-42.
141. Паскевич О.К. Проблемы правового регулирования развития общественных отношений в условиях современности. / Паскевич О.К. – Пермь: Изд-во Перм. гос. ун-та., 2008. – 316 с.
142. Перегудов С.П. Корпорации, общество, государство: Эволюция отношений. / Перегудов С.П – М.: Наука, 2003. – 352 с.
143. Перегудов С.П. Новейшие тенденции в изучении отношений гражданского общества и государства / Перегудов С.П // Политические исследования. – 1998. – № 1. – С. 137-148.
144. Петришин О. Громадя