ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ УЧАСТІ ПРЕДСТАВНИКА У СУДОВОМУ АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

brief description

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ЗАЯЦЬ ВОЛОДИМИР СТЕПАНОВИЧ

УДК 347.454

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ УЧАСТІ ПРЕДСТАВНИКА
У СУДОВОМУ АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

Спеціальність: 12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Рябченко Олена Петрівна,
доктор юридичних наук, професор

Ірпінь – 2011
ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. ГЕНЕЗИС ІНСТИТУТУ ПРЕДСТАВНИЦТВА У СУДОВОМУ АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ…………………............15

1.1. Рецепція інституту судового представництва при розгляді спорів публічно-правового характеру у римському праві в адміністративне судочинство……………………………………………………………………........15
1.2. Юридична природа та види представництва у судовому адміністративному процесі…………...…………………………………….............................................32
Висновки до розділу 1....................................................................................55

РОЗДІЛ 2. ПРЕДСТАВНИК ЯК СУБ’ЄКТ ПРЕДСТАВНИЦТВА У СУДОВОМУ АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ…………………………59

2.1. Поняття, ознаки та класифікація представників як суб’єктів представництва..........................................................................................................59
2.2. Види документів, що підтверджують повноваження представників як суб’єктів представництва..........................................................................................84
Висновки до розділу 2………………………………………………...…....108

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ УЧАСТІ ОКРЕМИХ ВИДІВ ПРЕДСТАВНИКІВ У СУДОВОМУ АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ ………………………………………………………………………...113

3.1. Правове регулювання надання правової допомоги у порядку добровільного представництва………………….................................................113
3.2. Праве регулювання захисту прав і свобод інших осіб представниками, що здійснюють законне представництво …………………..134
3.3. Правове регулювання участі батьків, опікунів, піклувальників чи інших осіб, визначених законом як законних представників…………............152
3.4. Правове регулювання участі законних представників підприємств, установ, організацій…………………...................................................................169
Висновки до розділу 3……………………………………………….…....188

ВИСНОВКИ…………………………………………………………........194

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………….......202

ВСТУП

Актуальність теми. Із запровадженням у відносинах між державною владою і громадянином, юридичною особою засад взаємної відповідальності особливого значення набуває адміністративне судочинство як гарантія законності таких відносин. Являючи собою судовий порядок вирішення спорів у публічно-правовій сфері, адміністративне судочинство здійснюється шляхом реалізації відповідних судових процедур його учасниками, серед яких передбачено представників. Представник на підставі повноважень, наданих йому договором або законом, вчиняє в судовому адміністративному процесі процесуальні дії, спрямовані на захист прав та інтересів іншої особи, а також інтересів у сфері публічних відносин. Його участь за певних умов забезпечує реалізацію особою, яку представляє і на захист прав, свобод та інтересів якої діє, її процесуальних прав та обов’язків і тим самим сприяє процесу з’ясування об’єктивної істини, прийняттю правосудного рішення.
У сучасних наукових працях з юридичних наук проблема вдосконалення правового регулювання процесуального представництва досліджувалась ученими у галузі цивільного права і цивільного процесу (С. М. Абрамов, І. М. Ільїнська, Л. Ф. Лесницька, С. Я. Фурса, Я. М. Шевченко, Я. Л. Штутін, М. Й. Штефан та інші). Систематизацію наукових поглядів щодо змісту процесуального представництва здійснив І. А. Павлуник у дисертаційному дослідженні „Представництво у цивільному процесі України” (2002 р.), а також інші вчені, які працювали і продовжують плідно працювати у сфері цивільного права і цивільного процесу (І. О. Гелецька, В. Л. Гранін, С. Г. Керимов, Г. З. Лазько, Л. І. Шаповал та інші).
У галузі адміністративного права і процесу сутність процесуального представництва аналізувалась, як правило, у межах ширшої за змістом проблеми теоретичних основ адміністративного процесу (В. Б. Авер’янов, Н. В. Александрова, О. М. Бандурка, Ю. П. Битяк, В. М. Бевзенко, І. П. Голосніченко, Т. О. Гуржій, Е. Ф. Демський, С. В. Ківалов, А. Т. Комзюк, О. В. Кузьменко, Р. О. Куйбіда, Р. С. Мельник, В. Г. Перепелюк, О. П. Рябченко, А. О. Селіванов та інші). Спроба класифікації процесуального представництва була здійснена П.В. Вовком у дисертаційному дослідженні „Захист прав, свобод та інтересів громадян в адміністративному суді першої інстанції” (2009 р.). Найбільший ступінь вивчення на теоретичному рівні отримала проблема представництва прокурором у адміністративному процесі. Так, слід відзначити дисертаційні дослідження О. В. Агєєва „Прокурор як суб'єкт адміністративного процесу” (2006 р.), О. В. Анпілогова „Захист прокурором прав, свобод та законних інтересів громадянина в адміністративному судовому процесі” (2007 р.). Певною мірою проблема процесуального представництва була розглянута О. В. Бачуном (2010 р.), але у межах загальної проблеми правового статусу суб'єктів адміністративного судочинства.
Враховуючи неповноту наукового аналізу проблеми процесуального представництва у судовому адміністративному процесі, з метою встановлення сутності і змісту категорії „судовий захист”, який здійснюється представниками, були проаналізовані роботи вчених з теорії права (Л. В. Авраменко, С. С.Алексєєв, С. І. Архипов, О. В. Петришин, О. Ф. Скакун, М. В. Цвік та інші), цивільного права і цивільного процесу (Є. В. Вавілін, Т. М. Підлубна).
Отже, значною мірою актуальність дослідження зумовлена новизною теми. У адміністративно-правовій науці України дотепер не зроблено комплексного аналізу теоретичних і практичних проблем правового регулювання представництва у судовому адміністративному процесі, тому ця дисертаційна робота певною мірою покликана заповнити прогалини у даній галузі права.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження спрямоване на виконання Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи №1179 (1999) щодо дотримання Україною зобов'язань перед Радою Європи, протоколу №14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який змінює контрольну систему Конвенції (ратифіковано Законом № 3435-IV від 09.02.2006), постанови Верховної Ради України від 28.04.1992 р. „Про концепцію судово-правової реформи в Україні”, Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10.05.2006р. №361/2006. Конкретне наукове завдання щодо дослідження проблематики визначене у планах науково-дослідної роботи кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету державної податкової служби України – „Організаційно-правові засади правоохоронної діяльності у сфері оподаткування” (державний реєстраційний номер УкрНТІ 0105U000657).
Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національного університету державної податкової служби України протокол № 3 від 18 грудня 2009 року та розглянута координаційним бюро відповідного відділення Національної академії правових наук України і щодо неї не було висловлено зауважень (Перелік тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (затверджених у 2009 р.).-Х.: Право, 2010. - C. 119).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є встановлення сутності та змісту процесуального представництва, розкриття особливостей участі окремих видів представників у судовому адміністративному процесі та обґрунтування напрямів розвитку адміністративного матеріального і процесуального законодавства у цій сфері, формулювання конкретних пропозицій щодо його вдосконалення.
Окреслена мета обумовила наступні завдання наукового дослідження:
- встановити особливості рецепції інституту судового представництва при розгляді спорів публічно-правового характеру у римському праві у адміністративне судочинство;
- здійснити систематизацію правовідносин щодо процесуального представництва;
- визначити зміст категорії „право на захист” у судовому адміністративному процесі як його мету, та, відповідно – мету представництва;
- сформулювати поняття процесуального представництва у судовому адміністративному процесі, розмежувати його з поняттям „участь представника”;
- розробити класифікацію видів представництва у судовому адміністративному процесі;
- встановити ознаки суб’єкта представництва та сформулювати відповідне поняття;
- здійснити класифікацію представників як суб'єктів представництва у судовому адміністративному процесі;
- визначити види документів, що підтверджують повноваження окремих видів представників як суб'єктів представництва;
- розкрити сутність категорії „правова допомога”;
- встановити особливості правового регулювання участі окремих видів представників як суб'єктів добровільного чи законного представництва;
- обґрунтувати напрями вдосконалення адміністративно-правового регулювання відносин щодо участі представників у судовому адміністративному процесі.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері судового адміністративного процесу.
Предмет дослідження становить правове регулювання участі представника у судовому адміністративному процесі.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання, органічне поєднання яких забезпечує достовірність теоретичних висновків та цілісне сприйняття предмета дослідження в усіх його зв’язках і взаємозалежностях з іншими елементами правової системи України. Системний підхід дозволив вивчити проблему правового регулювання участі окремих видів представників у єдності її соціального змісту і юридичної форми.
У роботі використано методи наукового пізнання, характерні для досліджень юридичного змісту: формально-догматичний – для аналізу та поглиблення понятійного апарату (підрозділи 1.2, 2.1); класифікації та групування – для систематизації видів представництва, класифікації представників як суб'єктів представництва (підрозділи 1.2, 2.1); історико-правовий та порівняльно-правовий – для аналізу проблеми рецепції інституту судового представництва при розгляді спорів публічно-правового характеру у римському праві у адміністративне судочинство (підрозділ 1.1); на основі методів правового моделювання, компаративного та формально-догматичного методів, документального аналізу охарактеризовано види документів, що підтверджують повноваження представників як суб'єктів представництва (підрозділи 2.2) та встановлено особливості правового регулювання участі окремих видів представників, що здійснюють добровільне або законне представництво (розділ 3).
Науково-теоретичну базу дисертаційного дослідження склали праці вітчизняних і зарубіжних учених з теорії держави і права, цивільного права і цивільного процесу, адміністративного права і процесу. Нормативною основою дисертації є Конституція України, КАС України, інші кодекси, законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, які регулюють відносини у сфері реалізації конституційного права на судовий захист шляхом здійснення участі представника у судовому адміністративному процесі. Використано правові позиції Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України.
Інформаційну та емпіричну базу дослідження становлять аналітичні результати узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду України (палати уадміністративних справах), Київського апеляційного адміністративного суду, проекти законів, якими пропонувалось внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України (реєстр. № 2607 від 05.07.2008 р.), до Закону України „Про об'єднання громадян” (реєстр. № 2511 від 19.05.2008 р.), а також проект Закону „Про безоплатну правову допомогу” (реєстр. №4406 від 24.04.2009 р.), який був прийнятий за основу 10.06.2009 р. та ряду законопроектів, якими було запропоновано вдосконалити статус Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (проекти реєстр. №8645 від 22.12.2005 р., №3667 від 20.06.2003 р., № 2607 від 05.07.2008 р., №6447-1 від 16.07.2010 р.). Використано також багаторічний досвід роботи дисертанта в органах прокуратури та судової гілки влади.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексних досліджень, присвячених теоретичним та практичним питанням адміністративно-правового регулювання відносин щодо участі представника у судовому адміністративному процесі, відображає авторську позицію у розв’язанні конкретних правових проблем, пов’язаних із особливостями адміністративної процесуальної правосуб'єктності окремих видів представників. За результатами проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем; зокрема, такі:
уперше:
– обґрунтовано доцільність звернення до витоків цивільного процесу з римського права та здійснення наукового аналізу з позиції рецепції інституту судового представництва при розгляді спорів публічно-правового характеру у римському праві, що ґрунтується на спільних принципово важливих засадах обох форм судових процесів – цивільного та адміністративного;
– виділено внутрішні і зовнішні відносини у процесуальному представництві. Внутрішніми названі відносини, які виникають між представником і особою, права, свободи та інтереси якої він захищає. Зовнішніми – між представником і судом;
– встановлено особливості адміністративної процесуальної правосуб'єктності Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у судовому адміністративному процесі, що відрізняє її від адміністративної процесуальної правосуб'єктності інших органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб;
дістало подальшого розвитку:
– визначення сутності категорії „право на захист” щодо судового адміністративного процесу. Право на захист у судовому адміністративному процесі означає вчинення юридично значимих дій на підставі факту порушення прав, свобод, інтересів фізичних чи юридичних осіб у публічно-правових відносинах. Здійснення захисту неможливе без реалізації уповноваженим на захист суб’єктом процесуальних прав та обов’язків;
– визначення поняття „представництво у судовому адміністративному процесі” як сукупності адміністративних процесуальних правовідносин, в яких одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчиняти юридично значимі процесуальні дії від імені іншої особи, охоронювані законом інтереси якої вона представляє або на захист прав, свобод та інтересів якої діє у адміністративних судах. На відміну від поняття „представництво”, що є багатоаспектним, поняття „участь представника” може бути розкрите лише з позицій процесуальної діяльності конкретних суб'єктів. Тому розглянуті поняття співвідносяться як загальне та часткове;
– визначення поняття „суб'єкт представництва” у судовому адміністративному процесі. Таким суб'єктом названо індивідуалізовану фізичну особу, яка породжує адміністративні процесуальні правовідносини з приводу представництва у судовому адміністративному процесі і у межах яких вона виступає їх реальним учасником. Встановлено ознаки суб'єкта: а) це фізична особа; б) наявна суб'єктна індивідуалізація, визначена матеріальним та процесуальним законом; в) це учасник процесуальних відносин з приводу представництва у судовому адміністративному процесі; г) виступає від імені держави чи особи (фізичної чи юридичної), права, свободи та охоронювані законом інтереси якої представляє чи захищає;
– критерії класифікації видів представників як суб'єктів представництва у судовому адміністративному процесі із доведенням пріоритету при здійсненні класифікації критерію підстави виникнення відносин з представництва. За цим критерієм виділено представників, які здійснюють добровільне або законне представництво. При цьому офіційне представництво визначено як різновид законного представництва, як процесуальна форма вчинення посадовою особою певного державного органу процесуальних дій у адміністративному судочинстві на підставі повноважень, наданих матеріальним законом, що визначає правовий статус відповідного державного органу, з метою реалізації цих повноважень у процесуальному порядку та забезпечення законності. Відмінність між офіційним і законним представництвом обумовлена метою здійснення та спрямованістю процесуальних дій;
– групування форм участі органів та осіб, яким законом надано право захищати інших осіб як законних представників. Виділено три форми: 1) залучення судом; 2) звернення з адміністративним позовом до суду; 3) самостійна участь у розгляді судами справ, а також при перегляді судових рішень;
– систематизація вимог до законних представників, які реалізують адміністративну процесуальну правоздатність особи, що не має адміністративної процесуальної дієздатності або, у силу певних обставин, не може її реалізовувати. Виділено дві групи вимог: загальні та особливі. Загальні — вимоги, яким повинні відповідати усі категорії представників — добровільних, законних. Особливими названі вимоги, яким мають відповідати тільки законні представники визначеної категорії фізичних осіб;
– визначення елементів правової позиції адвоката у судовому адміністративному процесі: а) правосвідомість; б) законність вимог особи, з якою укладається договір про надання правової допомоги; в) наявність юридичних фактів, якими обґрунтовані ці вимоги; г) допустимість доказів, якими підтверджуються юридичні факти; д) юридична перспектива справи; е) моральний аспект справи;
удосконалено:
– систематизацію видів представництва у судовому адміністративному процесі, виходячи з його правової природи та сутності. Запропоновано наступні критерії систематизації: а) підстава виникнення; б) категорії осіб, щодо захисту інтересів яких здійснюється представництво; в) категорії осіб, які здійснюють представництво. За цими критеріями виділено види та різновиди процесуального представництва у судовому адміністративному процесі;
– вимоги до довіреності, яка надається для посвідчення повноважень представника у судовому адміністративному процесі: а) письмова форма; б) дата вчинення; в) строк довіреності або підстави її припинення; г) посвідчення уповноваженою особою або нотаріусом;
– визначення поняття правової допомоги та способів юридичного оформлення її надання на підставі узагальнення його нормативного і доктринального змісту із врахуванням правової позиції єдиного органу конституційної юрисдикції;
– перелік документів, якими посвідчуються повноваження адвокатів та фахівців у галузі права як добровільних представників. Повноваження адвоката, що є членом адвокатського об'єднання, як представника посвідчуються свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю та ордером адвокатського об'єднання, а також договором про надання правової допомоги. Повноваження адвоката, який не є членом адвокатського об'єднання, як представника посвідчуються свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю та договором про надання правової допомоги. Запропоновано перелік документів, які посвідчують повноваження фахівців у галузі права, доповнити документами, що підтверджують відповідний фаховий рівень юридичної підготовки: диплом про вищу юридичну освіту, диплом кандидата або доктора юридичних наук;
– положення про особливості процесуальної правосуб'єктності прокурора у судовому адміністративному процесі, у тому числі – щодо представництва інтересів громадянина або держави, які на відміну від уже обґрунтованих у доктрині адміністративного права і процесу сформульовані із врахуванням новелізації матеріального й процесуального законодавства;
– визначення предмета захисту законними представниками підприємств, установ, організацій у судовому адміністративному процесі. Такий захист має гарантувати законність їх діяльності. Відтак, права та інтереси юридичних осіб публічного і приватного права, на захист яких діють їхні представники, мають бути визначені нормами законодавства, що встановлюють статус відповідних юридичних осіб у публічно-правових відносинах, а тому містяться у матеріальних галузях права;
– правове регулювання відносин щодо участі представника у судовому адміністративному процесі шляхом внесення змін до КАС України, Сімейного кодексу України, а також Законів України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, „Про адвокатуру”, „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, до Правил адвокатської етики.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що його положення, висновки та пропозиції можуть бути використані у:
науково-дослідній сфері – для подальших досліджень загальнотеоретичних питань удосконалення правового регулювання відносин у сфері процесуального представництва;
правотворчості – для удосконалення норм адміністративного процесуального законодавства, а також інших законодавчих актів з метою поліпшення правового регулювання статусу представників, про що свідчить акт впровадження у законотворчу діяльність Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя (№ 04-30/18-1024 від 4 квітня 2011 р.);
навчальному процесі – при викладанні дисциплін „Адміністративне право”, „Адміністративний процес”, „Адміністративне судочинство” у вищих навчальних закладах, що готують юристів (акт впровадження у навчальний процес Національного університету державної податкової служби України від 6 квітня 2011р.).
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження було апробовано впродовж 2008-2010 рр. на міжнародній науково-практичній конференції „Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів” (11–12 грудня 2008 р., м. Сімферополь), Х Міжнародному науковому конгресі „Державне управління та місцеве самоврядування” (26 березня 2010 р., м. Харків), науково-практичному семінарі „Адміністративне судочинство в державному механізмі захисту прав платників податків” (9 грудня 2010 р., м. Ірпінь), засіданні „круглого столу” „Адміністративна реформа в Україні та її вплив на реалізацію програми економічних реформ 2010-2014” (23 листопада 2010 р., м. Київ).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи викладено у трьох статтях, вміщених у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та тезах матеріалів міжнародного наукового конгресу.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків до кожного розділу та загальних висновків до роботи. Повний обсяг дисертації складає 221 сторінка, з них основний текст – 201 сторінка, список використаної літератури (177 найменувань) – 20 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо визначення особливостей правового регулювання участі представника у судовому адміністративному процесі, у результаті чого отримані такі найважливіші результати:
1. У римському праві публічне право реципували лише тоді й тією мірою, якщо цього вимагали потреби того чи іншого державного устрою, форми правління тощо. З публічного права запозичували, зазвичай, зовнішні форми, процедури, окремі рішення тощо. Як зазначав С.О.Халатов, у римському праві випадки, коли необхідно було представляти народ, а також виступати у суді у справах за свободу можна вважати витоками процесуального представництва у публічно-правових спорах. Такий висновок спирається на підхід, доведений у правовій доктрині щодо розуміння процесуального представництва як комплексного правового інституту, який поєднує у собі приватноправові та публічно-правові начала цивільного процесу. Наявний дуалізм позначається на сутності судового представництва: з одного боку представник є частиною системи судового захисту прав та надання кваліфікованої юридичної допомоги, а з іншого – захищає приватний інтерес конкретної особи. При цьому витоки норм про обмеження правоздатності представників у судовому процесі, включаючи і судовий адміністративний процес, сягають римського права.
У римському праві публічним був інтерес, що стосувався народу, держави. Інтереси ж юридичних осіб, групи осіб вважалися корпоративними. Виходячи зі змісту категорії “публічний інтерес” виділено їх представників, яких передбачає виборче законодавство України: уповноважений представник кандидата в Президенти України, довірена особа кандидата в Президенти України, уповноважені представники кандидатів у народні депутати України та кандидатів у депутати місцевих рад і кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів, їхні довірені особи, а також уповноважені представники політичних партій. Ці особи наділені певними правами, в тому числі і правом представництва відповідних кандидатів на захист їх інтересів у судах.
2. Процесуальне представництво у судовому адміністративному процесі розглядається як: а) сукупність відносин, які виникають з приводу процесуальної діяльності представника; б) як процесуальна діяльність певних категорій осіб щодо представництва; в) як інститут адміністративного судочинства. Жоден з виділених підходів щодо визначення сутності і змісту процесуального представництва у судовому адміністративному процесі не надасть можливість охарактеризувати його повною мірою і відображають лише той чи інший аспект процесуального представництва.
3. За ознакою підстав виникнення представництва виділено такі його два види: а) законне; б) добровільне. Останнє виникає на основі договору, який укладається між сторонами на основі вільного волевиявлення. Саме тому підтримана точка зору О.В.Кузьменко про доцільність його визначення як добровільного, а не договірного. У межах законного представництва виділені такі його різновиди: офіційне, прокурорське представництво, представництво органів та осіб, якими надано право захищати права та інтереси інших осіб.
За способом виникнення виділено два види представництва: факультативне і обов’язкове. Застосування цього критерію класифікації охоплене класифікацією за критерієм підстави виникнення представництва, оскільки добровільне представництво можна вважати факультативним, а обов’язкове – законним.
За критерієм осіб, інтереси яких представляють, процесуальне представництво у судовому адміністративному процесі поділене на представництво сторін та третіх осіб, що випливає з ч.1 ст.56 КАС України.
За критерієм осіб, які здійснюють представництво: представництво, яке здійснюється адвокатами; керівниками чи іншими особами, уповноваженими законом, положенням, статутом органу, підприємства, установи, організації; батьками, усиновлювачами, опікунами, піклувальниками чи іншими особами, визначеними законом.
4. З метою визначення сутності і змісту категорії “суб'єкт представництва” у судовому адміністративному процесі доведено доцільність його розгляду у соціально-правовому і конкретно-юридичному аспектах. Соціально-правовим аспектом охоплено сприйняття зазначеної категорії як правової абстракції, а у конкретно-юридичному значенні таким суб'єктом є індивідуалізована особа, що є носієм процесуальних прав та обов'язків щодо відносин представництва, здатна вступати в такі відносини і реалізувати у них вказані права та обов'язки.
5. Видами документів, якими посвідчено повноваження представника у судовому адміністративному процесі визначено: довіреність, службове повідчення, свідоцтво про народження, рішення власника або уповноваженого ним органу про прийняття на посаду керівника, трудовий договір (контракт), рішення органів опіки та піклування, посвідчення, ордер тощо. Використання кожної форми документу залежить від адміністративної процесуальної правосуб'єктності суб'єкта як представника.
6. Специфіка судового адміністративного процесу, що визначається публічно-правовими відносинами, обов'язковим учасником яких є суб'єкт, наділений владними повноваженнями, відповідно до законодавства, впливає і на міру і ступінь використання у процесі суб'єктів, що здійснюють добровільне чи законне представництво. Оскільки у цьому процесі обов'язковим учасником є суб'єкт владних повноважень, то, відповідно, з боку такого суб'єкта виступає, як правило, законний представник. Добровільне представництво здійснюється тоді, коли фізична чи юридична особа, права, свободи чи законні інтереси якої порушено, звертається за наданням правової допомоги до суб'єкта, що відповідає вимогам належної професійної підготовки, відповідно до законодавства.
7. Правовою допомогою визначено гарантовану Конституцією України можливість фізичної чи юридичної особи одержати відповідні юридичні (правові) послуги. Залежно від правового статусу суб'єкта надання таких послуг, їх оформлення здійснюється договором або на підставі нормативно-правового акту.
8. Правосуб'єктність кожного органу та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб має певні відмінності, наявність яких визначається правовим статусом зазначених органів та осіб у публічно-правових відносинах.
До особливостей процесуальної правосуб'єктності Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у судовому адміністративному процесі, що відрізняє її від адміністративної процесуальної правосуб'єктності інших органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, віднесено: а) здійснення представництва за дорученням Уповноваженого та у межах делегованих йому повноважень, у зв'язку з чим правовий статус Представника похідний від статусу Уповноваженого, але обмежений делегованими повноваженнями; б) представляє інтереси лише певних категорій фізичних осіб: неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб; в) діє незалежно від інших державних органів, їх посадових та службових осіб, що означає право реалізації представництва інтересів певних категорій фізичних осіб самостійно, не зважаючи на участь інших органів як представників за умови наявності відповідних делегованих повноважень; г) має право бути присутнім на засіданнях адміністративних судів всіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкту права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим, яке реалізується за дорученням Уповноваженого.
До особливостей представництва прокурором інтересів громадянина або держави у судовому адміністративному процесі віднесено: а) здійснюється на підставі Конституції України; б) прокуратура завжди виступає на захист законності і не має приватного інтересу; в) має право представляти не тільки інтереси громадян, але й держави; г) у випадку представництва інтересів громадян, здійснює його щодо певної категорії громадян (неспроможних через фізичний або матеріальний стан захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження); д) спосіб документального посвідчення повноважень прокурора у судовому адміністративному процесі як законного представника залежить від визначення його відповідної компетенції законом. Процесуальна правосуб'єктність прокурора, на відміну від правосуб'єктності інших органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, характеризується: а) правом самостійно визначати підстави та форми представництва; б) встановлення можливості здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом; в) завжди виступає від імені держави, незалежно від того, представляє прокурор інтереси громадянина або держави; г) визначення законом компетенції посадових осіб прокуратури щодо реалізації права внесення апеляційної, касаційної скарги; д) залежність способу документального посвідчення процесуальних повноважень посадових осіб прокуратури як законних представників від визначеної законом компетенції.
До особливостей участі органів та осіб, яким законом надано право захищати інших осіб як суб'єктів представництва: а) діють від імені громадянина, держави або на захист інтересів територіальних громад у випадках, визначених законодавством; б) діють на захист прав, свобод та інтересів інших осіб, а не тих, яких вони представляють; в) виконання функції представництва пов'язане із захистом публічних, а не приватних інтересів; г) вступ у справу та процесуальні повноваження похідні від правового статусу органів та осіб, представництво щодо яких здійснюється.
Систематизовано законних представників, які реалізують адміністративну процесуальну правоздатність особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, або у силу певних обставин не може її реалізовувати за критерієм їх участі у сімейних відносинах та ступеню родинних зв'язків: 1) батько й матір; 2) дід, баба, прабаба, прадід, повнорідні брат і сестра; 3) усиновлювачі; 4) опікуни, піклувальники; 5) органи опіки і піклування та інші. До загальних вимог до таких представників віднесено вимогу наявності у них адміністративної процесуальної дієздатності, що випливає з ч.2 ст.56 КАС України. Особливими вимогами визначено: а) реалізація правоздатності тільки певних категорій фізичних осіб; б) правовий статус визначений матеріальними нормами не тільки адміністративного, а, переважно, цивільного та сімейного галузей права; в) наявнісь права суду залучити до розгляду справи неповнолітніх осіб, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена навіть у випадку, коли у розгляді справи бере участь їх представник; г) встановлення права суду залучити їх у розгляді справи.
Визначено особливості участі законних представників підприємств, установ, організацій у судовому адміністративному процесі: а) здійснюють фізичні особи, процесуальні повноваження яких реалізуються на підставі норм матеріального права, якими визначено статус підприємства, установи, організації і є похідними від них; б) існує особливий порядок посвідчення повноважень законних представників, специфіка якого випливає зі статусу фізичної особи як керівника (голови, президента тощо) чи іншої особи, уповноваженої законом, положенням, статутом.
9. Серед пропозицій до чинного законодавства обгрунтовано доцільність:
- поширення судової адміністративної юрисдикції на справи, що стосуються захисту законних інтересів територіальних громад;
- закріплення як норми-дефініції поняття “представництво у судовому адміністративному процесі” у ст.3 КАС України, доповнивши її частину першу пунктом 9-1;
- встановлення норми про юридичних осіб публічного права та юридичних осіб приватного права як учасників судового адміністративного процесу, а також фізичних осіб як представників юридичних осіб публічного права, якими, за чинним адміністративним процесуальним законодавством, є посадові особи суб'єктів владних повноважень, а також інших суб'єктів, яким законом надано право захищати права і свободи інших осіб;
- конкретизації кола представників у випадку участі у судовому адміністративному процесі як законних представників органів, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначивши таким представником уповноважену щодо представництва посадову особу зазначених органів;
- встановлення додаткових вимог для представників юридичних осіб публічного права;
- розробки і прийняття єдиного нормативно-правового акту на рівні закону “Про процедури легалізації офіційних документів”;
- визначення у окремих статтях 58-1, 58-2, 58-3 КАС України форми довіреності, особливостей її оформлення і видачі, строк довіреності та умов припинення, скасувавши ч.5 ст.59 КАС України;
- викладення ч.4 ст.59 КАС України в новій редакції та доповнення цієї статті частиною п'ятою, враховуючи, що чинна редакція відповідної норми чітко не передбачає правосуб'єктність посадових осіб, які мають право посвідчувати довіреність;
- закріплення елементів правової позиції адвоката у судовому адміністративному процесі у Правилах адвокатської етики (ст.20);
- доповнення статті 56 КАС України нормою про адвокатів та фахівців у галузі права як суб'єктів добровільного представництва;
- закріплення переліку документів, які посвідчують повноваження адвокатів та фахівців у галузі права як представників шляхом уточнення та доповнення норми ст.58 КАС України. Запропоновано нову редакцію ч.5 ст.58 КАС України та нову частину шосту вказаної статті, в якій визначено перелік документів, які посвідчують повноваження фахівця у галузі права як добровільного представника;
- доповнення частини другої ст.7 Закону України “Про адвокатуру” положенням, що враховує чинність Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки чинна норма передбачає допомогу тільки щодо цивільного позивача;
- врегулювання статусу Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у тому Законі, яким конкретизовано статус Уповноваженого - у Законі України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”;
- надання права бути законними представниками, які реалізують адміністративну процесуальну правоздатність особи, що не має адміністративної процесуальної дієздатності, або у силу певних обставин не може її реалізовувати наступних родичів: бабу, діда, прабабу, прадіда, повнорідних брата і сестру;
- доповнено перелік юридичних осіб, на захист прав та інтересів яких діють законні представники, об'єднанням громадян, для чого запропоновано внесення змін до ч.7 ст.56 КАС України;
- доведено доцільність надання громадським об'єднанням для участі в охороні громадського порядку і державного кордону права звертатись до суду за захистом прав, свобод та інтересів своїх членів
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агєєв О. В. Прокурор як суб’єкт адміністративного процесу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління, адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / О. В. Агєєв. – X., 2006. – 18 с.
2. Агєєв О. В. Про функції прокуратури в адміністративному процесі / О. В. Агєєв // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2005. – Вип. 30. – С. 121–125.
3. Агєєв О. В. До питання про характеристику адміністративно-процесуальної діяльності / О. В. Агєєв // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2005. – Вип. 31. – С. 169–173.
4. Агєєв О. В. Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в адміністративному процесі / О. В. Агєєв // Право і безпека. – 2005. – Т. 4. – № 5 – С. 49–51
5. Административная юстиция и административный процесс: исторический и зарубежный опыт [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.yurist-online.com/uslugi/yuristam/literatura/admin-proces/23.php.
6. Административное право России : курс лекций / под ред. Н. Ю. Хаманевой. – М. : ТК Велби, Проспект, 2008. – 704 с.
7. Административно-процессуальное право Германии / В. Бергман. – М. : Волтерс Клувер, 2007. – 288 с.
8. Адміністративна юстиція України : проблеми теорії і практики. Настільна книга судді / за аг. ред. О. М. Пасенюка. – К .: Істина, 2007. – 608с.
9. Адміністративне право України : академічний курс : підруч. : у 2 т. : Т. 1 / ред. колегія: В.Б. Авер`янов та ін. – К. : Вид-во «Юридична думка», 2007. – 592 с.
10. Адміністративне судочинство : навч. посіб. / Рябченко О. П., Денисюк С. Ф., Джафарова О. В. та ін.; за заг. ред. О. П. Рябченко. – Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2010. – 232 с.
11. Адміністративне судочинство України : підруч. / О. М. Пасенюк, О. Н. Панченко, В. Б. Авер’янов та ін.; за заг. ред. О. М. Пасенюка. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 672 с.
12. Алексеев С. С. Общая теория права : учеб. / С. С. Алексеев. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – 576 с.
13. Алексеев С. С. Право : азбука – теория – философия : Опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. – М. : Статут, 1999. – 712 с.
14. Анпілогов О. В. Участь прокурора в адміністративному судовому процесі /О. В. Анпілогов // Вісник прокуратури. – 2007. – № 9 (75). – С. 106–114.
15. Анпілогов О. В. Захист прав і свобод громадянина прокурором в адміністративному судочинстві : моногр. / О. В. Анпілогов. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. – 168 с.
16. Анпілогов О. В. Захист прокурором прав, свобод та законних інтересів громадянина в адміністративному судовому процесі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / О. В. Анпілогов. – Х., 2007. – 21 с.
17. Анпілогов О. В. Права та свободи громадянина як об’єкт захисту прокурором в адміністративному судовому процесі / О. В. Анпілогов// Вісник прокуратури. – 2007. – №3 (69). – С. 68–74.
18. Антологія української юридичної думки : у 6 т. / [редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.]. – К. : Видавн. Дім «Юридична книга», Том 5 : П–С. – 2003. – 736 с.
19. Артамонова Е. М. Защита прокурором прав и законних интересов неопределенного круга лиц в гражданском судопроизводстве : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.11 «Судебная власть, прокурорский надзор, организация правоохранительной деятельности, адвокатура» / Е. М. Артамонова. – М, 2004. –27 с.
20. Архипов С. И. Субъект права : теоретическое исследование : моногр. / С. И. Архипов. – СПб. : Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 469 с.
21. Бандурка О. М. Адміністративний процес : підруч. / О. М. Бандурка, М. М. Тищенко. – К. : Літера ЛТД, 2001. – 336 с.
22. Барабаш Ю. Г. Державно-правові конфлікти в теорії та практиці конституційного права : моногр. / Ю. Г. Барабаш. – Х. : Право, 2008. – 220 с.
23. Бачун О. В. Правовий статус суб’єктів адміністративного судочинства : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Бачун Олег Володимирович. – К., 2010. – 206 с.
24. Бевзенко В. М. Участь в адміністративному судочинстві України суб’єктів владних повноважень : правові засади, підстави та форми : моногр. / В. М. Бевзенко. – К. : Прецедент, 2010.– 475 с.
25. Битяк Ю. П. Адміністративна юстиція і права людини / Ю. П. Битяк // Проблеми законності : респ. міжвід. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. – Х. : Нац. юрид. академ. України, 2000. – Вип. 42. – С. 114–116.
26. Бородін І. Л. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина : дис. ... докт. юрид. наук : 12.00.07 / Бородін Іван Лук’янович. – X., 2004. – 364 с.
27. Вавилин Е. В. Осуществление и защита гражданских прав / В. Е. Вавилин. – М. : Волтерс-Клувер, 2009. – 360 с.
28. Великий енциклопедичний юридичний словник : [ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученко.]. – К. : Вид-во «Юридична думка», 2007. – 992 с.
29. Вовк П. В. Захист прав, свобод та інтересів громадян в адміністративному суді першої інстанції: : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / П. В. Вовк. – Одеса, 2009. – 23 с.
30. Вовк П. В. Захист прав, свобод та інтересів громадян в адміністративному суді першої інстанції : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Вовк Павло В’ячеславович. – О., 2009. – 204 с.
31. Гелецька І. О. До питання про правовий статус піклувальника / І. О. Гелецька // Держава і право : зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – С. 378–383.
32. Гелецька І. О. Органи і представники юридичної особи / І. О. Гелецька // Держава і право : зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип. 25. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – С. 406–414.
33. Гелецька І. О. Підстави виникнення представництва / І. О. Гелецька // Держава і право : зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип. 23. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – С. 287–293.
34. Гелецька І. О. Правова природа довіреності як форми уповноваження при договірному представництві / І. О. Гелецька // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – Вип. 4 (12). – 2004. – С. 105–111.
35. Гелецька І. О. Правове регулювання відносин представництва у цивільному праві : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Гелецька Ірина Олександрівна. – К., 2005. – 205 с.
36. Голосніченко І. П. Адміністративний процес : навч. посіб. / І. П. Голосніченко, М. Ф. Стахурський ; за заг. ред. І. П. Голосніченка. – К. : ГАН, 2003. – 256 с.
37. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст. 144.
38. Господарський процесуальний кодекс України вiд 06.11.1991 р. № 1798-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
39. Государственное управление : основы теории и организации : учеб. В 2 т. Т. 2 / под ред. В. А. Козбаненко. – [изд. 2-е, с изм. и доп.]. – М. : Статут, 2002. – 592 с.
40. Гражданский процесс : учеб. : под общ. ред. Н. М. Коршунова. – М. : Эксмо, 2005. – 800 с.
41. Гранін В. Л. Повноваження представника та його реалізація за цивільним законодавством України : дис. … кандидата. юрид. наук : 12.00.03 / Гранін Віталій Львович. – О., 2005. – 204 с.
42. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав / Грибанов В. П. – М. : Статут, 2000. – 411 с.
43. Гукасян Р. Е. Проблема интереса в советском гражданском процессуальном праве / Гукасян Р. Е. – Саратов : Приволж. книжн. изд-во, 1970. – 190 с.
44. Демський Е.Ф. Адміністративне процесуальне право України : навч. посіб. / Е.Ф. Демський. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 496 с.
45. Договір між Україною та Республікою Македонія про правову допомогу в цивільних справах : Двостороння угода (не СНД) країн-учасниць від 10.04.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 12 (09.04.2004). (ч. 2). – ст. 792.
46. Доманова І. Ю. Інститут добровільного представництва в цивільному праві України : дис. … кандидата. юрид. наук : 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / Доманова Ірина Юріївна. – К., 2006. — 234 с.
47. Душакова Л. А. Правовые фикции : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Душакова Леся Анатольевна. – Волгоград, 2004. – 199 с.
48. Енциклопедія цивільного права України : [відп. ред. Шевченко Я. М.]. – К. : Ін Юре, 2009. – 952 с.
49. Женетель С. З. Участие прокурора в административньїх делах на примере ряда стран / С. З. Женетель// Арбитражный и гражданский процессы. – 2002. – №3. – С. 34–38.
50. Загальна теорія держави і права: [підруч. для студентів юридичних вищих навчальних закладів]/ [М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.]; за ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. – Х. : Право, 2009. – 584 с.
51. Інструкція про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України : наказ Генеральної прокуратури України від 28.12.2005 р. № 9 гн // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2009. – № 12.
52. Керимов С. Г. Батьки як законні представники своїх дітей / С. Г. Керимов // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць. – Вип. 25. – О. : Юрид. літ-ра, 2005. – С. 266–270.
53. Керимов С. Г. Деякі питання представництва малолітньої особи її опікуном / С. Г. Керимов // Держава і право : зб. наук. праць. – Вип. 29. – К., 2005. – С. 452–457.
54. Керимов С. Г. Представництво за законом в цивільному праві України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Керимов Сергій Гасратович. – К., 2006. –194 с.
55. Ківалов С. В. Адміністративне процесуальне право : проблеми категоріального апарату / С. В. Ківалов// Наукові праці Одеської національної юридичної академії. – О., 2006. – Т. 5. – С. 5–19.
56. Кодекс адміністративного судочинства України : науково-практичний коментар / [Ківалов С. В., Харитонов Є. О., Харитонова О. І. та ін.]; за ред. С. В. Ківалова, О. М. Пасенюка, О. І. Харитонової. – К. : Правова єдність, 2009. – 656 с/
57. Кодекс адміністративного судочинства України : науково-практичний коментар / за заг. ред. Р. О. Куйбіди. – К. : Юстініан, 2009. –976 с.
58. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35–36, № 37. – Ст. 446.
59. Комаров В. В. Цивільний процесуальний кодекс та Кодекс адміністративного судочинства України : проблема єдності та відмінностей / В. В. Комаров // Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального Кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України : мат. міжнар. наук.-практ. конф., 25–26 січня 2007 р. : тези доп. [за заг. ред. проф. В. В. Комарова]. – Х. : Нац. юрид. академ. України, 2007. – С. 3–9.
60. Комаров С. А. Общая теория государства и права / Комаров С. А. – М. : Юрайт, 1998. – 416 с.
61. Комзюк А. Т. Адміністративний процес України : навч. посіб. / Комзюк А. Т., Бевзенко В. М., Мельник Р. С. – К. : Прецедент, 2007. – 531 с.
62. Конвенция по вопросам гражданского процесса от 01.03.1954 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 4. – ст. 264. – С. 379. – Ст. 264.
63. Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 07.10.2002 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. – 2006 р. – № 5 / Книга 1 /. – С. 564. – Ст. 1156.
64. Конституція України вiд 28.06.1996 р. № 254 к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996 р. – № 30. – Ст. 141.
65. Кочерин Е. А. Основы государственного и управленческого контроля / Е. А. Кочерин. – М. : Информационно-издательский дом «Филинъ», 2000. – 386 с.
66. Кривельская О. В. Механизм защиты прав граждан в административном процессе России и Германии / О. В. Кривельская // Право и безопасность. – 2004. – № 4 (13) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dpr.ru/pravo/pravo_10_15.htm
67. Кузьменко О. В. Адміністративна юстиція в Україні : навч. посіб. / О. В. Кузьменко. – К. : Атака, 2007. – 156 с.
68. Кузьменко О. В. Адміністративно-процесуальне право України : підруч. / О. В. Кузьменко, Т. О. Гуржій ; за ред. О. В. Кузьменко. – К. : Атіка, 2007. – 416 с.
69. Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу : моногр. / О. В. Кузьменко. – К. : Атіка, 2005. – 352 с.
70. Лазько Г. З. Правова природа процесуального представництва у цивільному процесі : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Лазько Гюльназ Заурівна. – К., 2006. – 191 с.
71. Лукьянова Е. Г. Теория процессуального права / Е. Г. Лукьянова. – М. : Норма, 2003. – 240 с.
72. Лученко Д. В. Контрольне провадження : дис... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Лученко Дмитро Валентинович. – Х., 2003. – 169 с.
73. Малеин Н. С. Охраняемый законом интерес / Н. С. Малеин // Сов. государство и право. – 1980. – № 1. – С. 27–34.
74. Малько А. В. Субъективное право и законный интерес / А. В. Малько // Правоведение. – 1998. – № 4. – С. 58–70.
75. Марцеляк О. В. Інститут омбудсмана: теорія і практика / Марцеляк О. В. –Х. : НУВС, 2004. – 448 с.
76. Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України / [Матвійчук В. К., Хар І.О.]; за заг. ред. В. К. Матвійчука. – К. : КНТ, 2007. – 788 с.
77. Науково-практичний коментар Кодексу адміністративного судочинства України / [О. М. Пасенюк, О. Н. Панченко, В. Б. Авер’янов та ін.]; за заг. ред. О. М. Пасенюка. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 704 с.
78. Ніколайченко Г. М. Представництво у трудовому праві України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.05 / Ніколайченко Галина Михайлівна. – О., 2007. – 200 с.
79. Основи адміністративного судочинства в Україні / [О. П. Рябченко, В. І. Бутенко, М. М. Ясинок та ін.]. – Суми : Вид-во «МакДен», 2008. – 200 с.
80. Основи адміністративного судочинства в Україні : навч. посіб. / за заг. ред. Н. В. Александрової, Р. О. Куйбіди. – К. : Конус-Ю, 2006. – 256 с.
81. Павлуник І.А. Представництво в цивільному процесі України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Павлуник Ігор Анатолійович. – К., 2002. – 252с.
82. Педько Ю. С. Становлення адміністративної юстиції в Україні : монографія / Педько Ю. С. – К. : Інст-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 208 с.
83. Перепелюк В. Г. Адміністративний процес. Загальна частина : навч. посібник / В. Г. Перепелюк. – Чернівці : Рута, 2003. – 367 с.
84. Перепелюк В. Г. Процесуальні та матеріально-правові основи адміністративного процесу. Адміністративний процес / В. Г. Перепелюк. – Чернівці : Рута, 2001. – 316 с.
85. Перспективи судово-правової реформи : зб. наук. публ. / [М. В. Косюта, Ю. Є. Полянський, В. В. Долежан]; за ред. С. В. Ківалова. – О. : Юрид. л-ра, 2009. – 744 с.
86. Питання організації органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини : постанова Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866// Офіційний вісник України. – 2008 р. – № 76. – С. 47. – Ст. 2561.
87. Підлубна Т. М. Право на захист цивільних прав та інтересів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Т. М. Підлубна. – К., 2009. – 20 с.
88. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI // Офіційний вісник України. – 2010 р. – № 92. – т. 1. – С. 9. – Ст. 3248.
89. Поліцейське та адміністративне право / [упоряд.: Ю. І. Римаренко, В. Б. Авер’янов, І. Б. Усенко]; відп. ред. Ю. І. Римаренко, В. Б. Авер’янов. – К. : Юридична книга, 2003. – 600 с.
90. Портнов А. В. Праве регулювання конституційного судочинства в Україні : доктрина, суб’єкти і форми конституційного судочинства, створення нових процесуальних інститутів : моногр. / А. В. Портнов. – К. : Логос, 2008. – 202 с.
91. Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К. : Наукова думка, 2007. – 585 с.
92. Правова система України : історія, стан та перспективи : [у 5 т. ]; за заг. ред. Кузнєцової Н. С. – Х. : Право, 2008 –. Т. 3: Цивільно-правові науки. Приватне право. – 2008. – 640 с.
93. Про адвокатуру : Закон України від 19.12.1992 р. № 2887-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – ст. 62.
94. Про благодійництво та благодійні організації : Закон України від 16.09.1997 р № 531/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 46. – Ст. 292.
95. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 10.07.2010 р. № 2487-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 35 / № 35-36 /. – С. 1220. – Ст. 491.
96. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 25.03.2004 р. № 1665-IV// Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 27–28. – Ст. 366.
97. Про вибори Президента України: Закон України від 05.03.1999 р. № 474-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. –№ 14. – Ст. 81.
98. Про державну службу : Закон України від 16.12.1993 р. №3723-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
99. Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів : постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 р. № 3 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0003700-06
100. Про затвердження Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень: наказ Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 р. № 1092/5/54// Офіційний вісник України. – 2008. – № 50. – Ст. 1646.
101. Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України : наказ Міністерства юстиції України вiд 03.03.2004 р. № 20/5 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 10. – С. 315. – Ст. 639.
102. Про затвердження Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном : наказ МЗС України вiд 04.06.2002 р. № 113 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 26. – С. 150. – Ст. 1244.
103. Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон : постанова Верховної ради України від 26.06.1992 р. №2503-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 37. – Ст. 545.
104. Про затвердження Порядку оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави : постанова Кабінету Міністрів України від 14.05.1999 р. № 821// Офіційний вісник України. – 1999. – № 20. – Ст. 884.
105. Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника : постанова Кабінету Міністрів України вiд 07.03.2007 р. № 423 // Офіційний вісник України. – 2007 р. – № 18. – С. 96. – Ст. 731.
106. Про затвердження Правил опіки та піклування : наказ Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 р.№34/166/131/88 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 26. – Ст. 1252.
107. Про затвердження Правил проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав : наказ Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України від 5.12.2003 р. № 237/803/151/5 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 51. – Ст. 2708.
108. Про затвердження Примірного положення про порядок надання відділами реєстрації актів цивільного стану додаткових платних послуг правового та технічного характеру фізичним та юридичним особам : наказ Міністерства юстиції України від 01.08.2003 р. №94/5 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 32. – Ст. 1735.
109. Про захист прав споживачів : Закон України від 12.05.1991 р. № 1023-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 30. – Ст. 379.
110. Про заходи із забезпечення додержання прав фізичних та юридичних осіб щодо одержання адміністративних (державних) послуг : Указ Президента України від 03.07.2009 р. №508/2009// Офіційний вісник Президента України. – 2009. – № 20. – Ст. 673.
111. Про Консульський статут України : Указ Президента України від 02.04.1994 р. № 127/94 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
112. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст.170.
113. Про об’єднання громадян : Закон України від 16.06.1992 р. № 2460-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992 р. – № 34. – Ст. 504.
114. Про організацію роботи з питань проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав : наказ Міністерства юстиції України від 11 вересня 2007 року N 757/5 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 70. – Ст. 2661.
115. Про охорону дитинства : Закон України 26.04.2001 р. № 2402-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №30. – Ст. 142.
116. Про порядок використання ордера адвоката : Рішення Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України № V/7-117 від 05.09.2008 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2010. – № 4.
117. Про Порядок використання у 2005 році коштів державного бюджету для надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави і здійснення заходів, пов’язаних із забезпеченням свободи совісті та релігії : постанова Кабінету Міністрів України від 27.07.2005 р. № 657 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 30. – Ст. 1832.
118. Про порядок використання у 2010 році коштів державного бюджету для надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави : постанова Кабінету Міністрів України від 30.06.2010 р. № 514 // Офіційний вісник України. – 2010. – № 50. – Ст. 1627.
119. Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ : постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 р. № 2 // Юридичний вісник України. – 2008. – № 15
120. Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму : Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 02.04.2007 р. № 2 // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2007. – № 1.
121. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності : Закон України від 15.09.1999 р. № 1045-XIV// Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45. – Ст. 397.
122. Про свободу совісті та релігійні